Йдучи по вулиці одній,
Побачила жорстоку сцену.
(Заніс примхливий буревій
Мої думкý на цю арену!)
Не миті кращої в житті
Я свідком стала мимоволі.
Не це оспівують митці,
Не ці хвилини долі.
Сиділи двоє: він й вона.
Здається, що красива пара.
Не в цьому суть уся булá.
Для них любов – якась примара.
Кричав на неї довго він –
Та ж гірко плакала й мовчала.
І бив жорстоко ї́ї він –
Вона ж лише благала.
Благала: «Милий, схаменись!»
І знала, що нема вини.
І знала, що давно колись
Були щасливі і вони.
Та згодом щастя утекло:
Йому горілка стала другом.
Усе, що радість їм несло,
Тепер обхóдило їх крýгом.
Вона трималась за життя,
Благала, плакала й мовчала.
Йому ж немає вороття,
Бо сатана його забрала.
Він п’яним був, і бив, й кричав.
Вона ж на люд надію мáла,
Який байдуже споглядав,
Як про рятунок та благала.
Стільки тем порушити в одному вірші - це ще треба вміти. І аб'юзивні, токсичні стосунки; і алкогольна залежність; і людська байдужість, яка часом просто вбиває - все це так важливо. Нікому не бажаю бути частиною таких стосунків. На жаль, неможливо вгадати наперед, якими стануть наші чоловіки і дружини через деякий час, та так хочеться, щоб ніжність, ласка, тепло, вірність, взаєморозуміння завжди були присутніми в стосунках з коханими.
Боже, я вже й забула за цей вірш! Він ще зі шкільних років, але миттю згадалося, наскільки мене тоді вразила ця «сцена».
Надіюся, що такого буде все менше і менше в житті людей 🙏
Насправді це зустрічається частіше, ніж ми собі уявляємо. Більшість же проблем залишаються за чотирма стінами і жертви насилля про це нікому не розповідають. Прикро. Та віримо в краще.
