Це не дивно або жертви мильних бульок (сам не знаю про шо)
Це не дивно, що ти поринаєш у мої безмежності,
Котрі виміряли - в міліметрах - вже вздовж і впоперек.
Ти не знаєш цього, але це є початком залежності, -
Мої очі - то голки, а рими - важкі наркотики.
Це не дивно, що ти ховаєшся в мою істину,
Захаращену хрипом, занедбано-нелікованим... -
Ти не клаптик мене - вґамівного, брутального, пізнього... -
Я - основа, а ти - всі прилеглі до мене сторони.
Це не дивно, що нас вже давно нарекли дурнуватими -
Жертвами мильних бульок у дзвінко порожніх головах...
З задоволенням вип'ємо ще по чашечці - реплік з матами -
Вони значно смачніші за "пінаколаду" Бетховена...
охх, аж голова закрутилася під кінець вірша, ну вже й позакручував завумностей і всіляких гарних фраз, звісно не маю нічого проти такої поезії, але мені здається, що тут ти вже трохи переборщив з отим, як Лілея назвала його, "пустопорожнім белькотінням", твоє право таке писати - воно навіть цікаво читати такі незвичні вірші, та не знаю до чого вони пишуться, який в них сенс?
Юра Васюта відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді суть вірша ми розкрили з Катка. там в коментах є.
Лілея не називала мій вірш "пустопорожнім" вчитайся в її крментар уважніше. та й заумного нічого ніби нема... заумне, як на мене - це шось штибу "абсорбентна асіфіксія". особливо коли автор не знає значень ні першого, ні другого... жодного із цих закручених слів. і чіпляє їх одне до одного, як унітаз до стелі. отоді це вже дійсно заумно і абсурдно.
а для чого пишуться такі вірші? - а для чого пишуться всі інші вірші? для чого взагалі існує поезія? - якби знав для чого - сказав би. та я не знаю не те що..., а навіть для чого і чому пишу я. і яким саме чином. напишу, а потім перечитую і впадаю в ступор - "Це я написав?!"
так от якось...
Стоп, я філолог, мене слухати не треба? Сама полюбляю писати після півночі, коли ніщо не заважає. Що скажу я, інші філологи може б мене і побили: модерн у тому і модерн що відкидає всі норми і правила, Ви вільні у цю епоху писати як самі бачите. Я рідко нарікаю на чиюсь техніку, мене вчили констатувати факти. Я люблю коли вірш повний змісту, має підтекст, примушує задуматись, відображає філософію автора, а не пустопорожнє красиве белькотіння, побудоване за всіма законами ритмомелодики і математики, наче куб, ніби це створив будівельник, а не поет. Справжній митець ніколи не поміститься у тісні рамки норм. І не вздумайте кинути писати, якщо затісно у римах, то спробуйте білий вірш, верлібр, оповідання, нарис, есе, де ви точно зумієте виразити себе сповна.
Юра Васюта відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ні. слухати треба всіх. "пашюю кожнаго"
тим паче вже такі (не сприйміть як обрАзу) діфєрамби.) дуже приємне ваше бачення такої і ставлення до неї, проте зазвичай "вєлікімі паетамі" вважалися ті, хто писав саме "кубічні", як ви сказали, вірші. як на мене, істиний поет(ну або ж той, хто ним назвався) має і правил дгтримуватись, і не зводити свою творчість до "пустопорожнього белькотіння". хоча. візьміть Шевченка або Маяковського. у першого розмір змінюється разів десять у одному творі і дієслівної рими тьма, а в другого вірші-колготи - чіткого розміру нема.
тож це питання доволі суперечливе. можу сказати лиш те, що не кожному із тих хто пише вірші данО писати. от це я і намагаюсь з'ясувати - чи данО мені і чи варто продовжувати.
безмежно дякую за відгук.)
Підсвідоме усвідомлення своєї обмеженості та тривіальності. Страх бути банальним, прикритий агресією. Пошук притулку в своїх же ілюзіях. Конфлікт різних "я". Злиття з масами.
(це - лише моє бачення)
Юра Васюта відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хм... а може фішка в тому, що кожен може там віднайти шось своє, зрозуміти його по-своєму? всьо! на тому і порішив))))