(присвята чоловіку Мирославу)
А мені наснились колосочки,
Жовті-жовті й вусики густі.
Й ти стояв у вишитій сорочці
Серед стиглих і п'янких хлібів.
Колихав вітрисько лан безкрайній.
Вдосталь від світанків в заряснів.
Синь волошок, мов кораблик дальній
Виринав між спілих колосків.
Жайворонок снивсь на видноколі,
Свіжий ранок й твій щасливий хід.
- «Любий мій, а час біжить поволі...
Все рахую... Скільки ж збігло літ».
На твоїм зажуренім обличчі
Крізь осмуту голос задзвенів.
Стиглі трави зморені, тремтячі...
Натомились від спекотних днів.
Де ж ти загубилась, моя доле,
Давнє літо й наші голоси?
Запечалилось без тебе поле,
На волошках в крапельках сльози.
До край поля стежка добігає,
Поміж яблунь вчулось: «До-же-ни!»
Там, не раз тебе я виглядаю,
Замість тебе стали ці лани.
Снився липень та густі покоси,
Наче то насправді, наяву.
Як спадають понад ранок роси,
Жайворонком в небо все лечу.
Запечалилось без тебе поле,
Маків цвіт і крапельки сльози.----Щемно і дуже гарно
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я багато раз бачила ранкове поле. Запах трав до тепер відчуваю. Дзюрчання коника, спів жайворонка, польові ромашки, маки з крапельками роси і мокрі ноги, що обліпили дрібні стебельця польового хвоща, золотушника, листу та комишу...
Обабіч дороги росли яблуні. Незнаю, багато часу минуло з того... Більше, як десяток літ.
Дякую, Тетьяно що завітали. Приємно
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все добре написали. Я теж спочатку незнала як загрузити картинку. Теж мені підсказали, як правильно зробити. Просто коли загружаєте картинку "дерево" між скобками загружаєте код картинки і... головне не відкривайте, до поки не відправити. Коли відкриєте подивитись, малюнок збільшується, а коли не подивитись - буде вдало
Вперед, дерзайте і загружайте
Дуже торкаєте... Пронизливий щем, переплетений з багатсвом української природи... Дуже гарно
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Писала від душі Тому, що любила... і вишивала сорочку. Від нього пахло хлібом, полем.
Дякую, Весняна Осене
Коли читаю: Весняна Осінь, згадую свій вірш "Осене, осене, Не з ногами босими... Продовження вірша, тобто друга частина називається "Дівчата україночки". Якщо маєте час загляньте.
Дуже рада вас бачити на своїй сторінці.
ЩЕМНО... СПІВЧУВАЮ...
ЛІРИЧНО... іНТИМНО... З ЛЮБОВ‘Ю...
ВІН ВСЕ ЧУЄ І БАЧИТЬ... У СНАХ ДО ТЕБЕ ГОРНЕТЬСЯ КОЛОСКАМИ... ДАРУЄ КВІТИ - ВОЛОШКИ Й МАКИ І УСМІХАЄТЬСЯ ВУСТАМИ...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно читати такі рядочки. Завжди тішуся твоєю присутністю. Життя... продовжується. Все буде добре