(Низка хайбун)
* * *
Березень тільки почався і ніч за вікном виглядала зовсім не по весняному. Темне небо навіювало думки про марність прожитих років життя. Раптом з глибин свідомості виринула чітка думка: «Через кілька днів в Японії станеться страшний землетрус і цунамі». Думка постала в свідомості настільки виразно і голосно, що не давала мені спокою. Коли мені в свідомість приходили подібні думки вони завжди збувалися. Я споглядав бронзову статуетку Будди Шак’ямуні і думав – якщо сказати комусь, то подумають, що хлоп не сповна розуму та і мало кому в голову які думки приходять… А через десять днів я побачив моторошні кадри руйнувань. Все це справило на мене настільки гнітюче враження, що я не спав цілу ніч – до болю було шкода ту прекрасну країну. Я довго дивився в порожнечу ночі, а потім читав книгу Германа Мелвілла «Мобі Дік або Білий Кит» і думав про те, що всі ренесансні мрії людини про «підкорення природи» марні і згубні. Доки людина не навчиться жити в гармонії з оточуючим її світ і Всесвітом взагалі доти і будуть тривати такі страшні катастрофи. Потім я споглядав старий глиняний чайник рясно списаний китайськими ієрогліфами і згадав вірш який я колись написав такої ж безсонної сумної ночі:
Він теж нудьгує
У цю ніч моторошну
Мій старий чайник…
* * *
Пішов я колись взимку на вершину гори Чорна Клива через гору Братковська помилуватись зимовими краєвидами Ґорґан. Але погода різко зіпсувалась – на хребті я потрапив у туман, мокрий сніг, сильний вітер і сніговий буревій. Подираючись крізь непролазні хащі криволісся і відчуваючи, що я вже замерзаю, я подумав, що вибратись живим мені вже не судилось і склав ось таке хокку:
Вірші на снігу
Напишу у темряві.
Небо прочитає...
* * *
Якось влітку я ночував у дрімучому предковічному лісі в горах. Вогонь уже згас, темрява гусла, запалювались перші зорі. Над галявиною літали кажани, в лісі перегукувались сови. Раптом на мій намет сів величезний вухастий пугач і блимнув на мене здоровенними очиськами. Я тоді склав ось таке хокку:
Літають у тьмі –
В утробі старої ночі
Істоти лісу.
* * *
Одної осені задощило. Дивлячись на завіконну мокроту я зрозумів, що цієї осені не судилося мені піти в гори і споглядати листя, що падає, слухати його шурхіт під ногами. Чергова осінь втрачена. І тоді я написав ось такі вірші:
Слова краплями.
Чи то осені дощі
Чи то віршів сум…
* * *
Коли прийшла весна і повітря наповнилось свіжістю мені не спалося. Піднявшись з ліжка ще до світанку я вирішив заварити ароматний чай сорту «Вуха дракона». Розрізавши лимон холодним сталевим ножем я відчув сильний аромат. І тоді я пережив саторі. Потім подумав, що дзен без саторі все одно, що чай без аромату і написав ось такі вірші:
Аромати та сталь.
Свіжий весняний ранок.
Фрукти розрізав…
(Світлина з мережі)
Исповедальность жанра хайбун, его дневниковая чуткость и открытость, отразились не только в стиле, но и в содержании: темой японского землетрясения, образами гор и переживаниями, приближающими к состоянию недеятельного отстраненного созерцания и финальным сатори.
В первом эпизоде предсказание землятрясения и удивление этим тревожным знанием раскрывают внутренние законы существования явлений на уровне макро и микрокосмоса. И тема эмиссии (вулканические явления с выходом или движением лавы, геотектоника внутренних земных процессов) и китайский чайник с иероглифами (кипяток по сути процесса вполне соотносим с движением земной коры) связали в одно мир маленького человека и большого пространства, одинаково подверженных испытаниям. Акцент на "измененные состояния" человека и природы (тревожность от предсказания и землетрясение), человека и вещи (переживания и "говорящий" иероглифами чайник) с помощью слов соединил их в экосистему, живущую по общим, не всегда понятым законам.
Переход к теме восхождения на вершину аллегорически указывает на поступательное движение вверх, не только формально (поход), но и духовно. А чем выше забирается человек, тем большему риску он себя подвергает. Упасть с высоты и поскользнуться на льду — разные уровни резонанса. Тема холода и опасение замерзнуть с предыдущей перекликаются критическим уровнем опасности. И если в тревоге на уровне земли этим "громоотводом" чувства стал чайник, то во втором эпизоде — целое небо.. И снова их соединили слова, собранные в хокку. Так перекликается тема слов на снегу и китайские иероглифы на глине старого чайника.
И остальные части хайбун: посвященные встрече с птицей в горном лесу ночью, осеннему дождю, не пустившему в горы, сатори над разрезанным лимоном и сталью аромата, — перекликаются не только с зачином, но и друг с другом, создавая микромир, где природа, человек и слово, не просто описывают его, но и воссоздают на новом уровне переживаний.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Давненько мені не писали таких серйозних і цікавих відгуків! Схоже Ви справді глибоко пізнали японську культуру....
Многие состояния и образы воспринимаются даже не в словах, а на невербальном уровне, в паузах, построении фраз, тишине после чтения. Сегодня, проживая дни ускоренным сознанием в скоростях цифровых реалий, такие вещи писать очень сложно.
Финальное хокку о стали и ароматах, напомнило первые опыты изготовления дамасской стали, развившиеся после в концепт легирования, когда для изменения ее свойств использовались особые травы в качестве добавок. Эта тема взаимосвязи человека и природы стала итоговой. Кто знает, может, разрезая лимон, этот танец металла продолжается и дальше по неведомым нам путям...Слов, ароматов и переживаний.
В последнем хокку, показалось, что выражение " Свіжий весняний ранок" в сочетании утра и свежести звучит стилистически неточно. Свежее утро предполагает наличие несвежего. В таком случае лучше отказаться от прилагательного и сделать его существительным: свежесть утра. И двусмысленность уйдет.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Захопливо,цікаво... Читалось і відчувалось, ніби й сам ходив, спостерігав,думав, жалів, боявся... Супер!
/ Вірші на снігу
Напишу у темряві.
Небо прочитає.../ -
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! Схід це Схід... Там все споглядально і загадково... Ось пробую писати в східному стилі...
Мабуть, Вам даний з неба талант - жити в світі видінь і образів, і кожен Ваш похід на природу чи якась подорож спонукають до написання філософських віршів
супер
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук і такий приємний комплімент... Значить не дарма пишу, якщо мої твори подобаються. Якщо їх розуміють...