Я так спрагло дивлюся на небо, вікно обійнявши,
Я рахую зірки... Так банально рахую зірки!
Я на дні у нічній лиш надпитій засніженій чаші,
Що й до ранку не стане спустошена зовсім ніким...
Я вже п'яна, хмільна, наковталася чару нічного,
Я вже вкотре збиваюсь, рахуючи зорі старі!..
Я обманута знову: гадала, що близько, за рогом
Той, що перед дверима до неба трухлявий поріг.
Я сама покарала себе за дитячу наївність,
Я сиджу під замком, чи, точніше сказати, вікном...
Я вслухаюся в серце, що стукає в груди нерівно...
Може, також сумує за небом, як я, вже давно???
31 січня, 2012р.
СПРАГЛО ДИВЛЮСЯ - ЦЕ ДОВГЕ ЧЕКАННЯ,
РАХУЮ ЗІРКИ - РОМАНТИЧНА ЛЮДИНА,
НА ДНІ У ЗИМОВІЙ ЧАШІ - ЗАГАСЛО КОХАННЯ,
ХОТІЛА ЗЛЕТІТИ В НЕБО І ХОЧЕШ ДОНИНІ!
ХМІЛЬНА ВІД КОХАННЯ ВУСТАМИ П’ЯНКИМИ
ДО ДНА ВИПИВАЄ НАЇВНІСТЬ ДИТИНА...
ДО СЕРЦЯ УВАЖНО СВОГО ПРИСЛУХАЄТЬСЯ
І ЗОРЯМ НА НЕБІ ЧАРІВНО ВСМІХАЄТЬСЯ...
АнГеЛіНа відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Завжди радію Вашим поетичним коментарам!!!
ДЯКУЮ ВАМ ЗА НИХ!!!
дуже пройняло... сподобалось!!
молодчинка!!!
а я маю ще одну слабкість- маювати по зорях обличчя хороших і близьких людей...
теж часто збиваєшся, і п*янієш від чару(
АнГеЛіНа відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені дуже приємно, Юлечко!!!
Ми всі такі - закохані у небо!