Joliean

Сторінки (1/13):  « 1»

Скажи як маю я забути…

Скажи  як  маю  я  забути,  те,  що  так  довго  берегла?
Чого  можливо    й  не  хотіла,  та  відпустити  не  змогла!
Минали  дні,  минали  ночі.  Спогади  йшли  у  забуття.
Та  серце  в  правді  жити  хоче,  воно  не  просить  каяття.
Так  довго  вже  тебе  не  має...так  мало  було  тут  тебе
Вже  рана  на  душі  минає,  лиш  шрам  залишиться  на  все!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2010


Два роки без тебе

Два  роки  без  тебе  так  швидко  пройшли,
Пройшли  і  лишили  по  заду,
Усе,  що  було  і  те,  що  не  встиг
Сказати  мені  того  разу.
     І  день  йшов  за  днем
     Рахуючи  кроки,  якими  до  тебе  я  йшла.
     І  ночі  минули  обходячи  боком
     Усе,  що  тобі  я  несла.
Хоч  не  можу  тебе  пам’ятати
І  забути  не  можу  тебе
Хочу  далі  тебе  я  кохати
Та  без  тебе  життя  моє  йде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189510
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010


Я відчувала те, що ми зустрінемось

Я  відчувала  те,  що  ми  зустрінемось.
Від  наших  мрій,  надій  ніде  не  дінемось.
Бо  я  у  снах  своїх  тебе  побачила,
І  та  весна  тоді  мене  тобі  назначила.
       І  серце  підказало,  що  ти  поруч,
       Серед  чужих  облич,  хотілося  знайомих.
       І  вже  не  знаю,  як  мені  без  тебе  жити,
       Бо  я  не  можу  тебе  більше  не  любити.
Та  знаю  разом  нам  в  житті  уже  не  бути,
Бо  ми  не  встигли  наші  долі  перетнути.
Та  те  кохання,  що  колись  ми  зародили,
Нові  плоди  для  твого  щастя  відпустило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189509
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010


Твій вальс Мендельсона

ТИ  у  свій  святковий  день  будеш  йти  і  дарувати  людям  усмішку,
а    Я  у  смутку  і  в  печалі  дивитимуся  у  пусте  вікно  .  .  .
ТИ  повільно  і  тривожно  будеш  подавати  їй  свою  руку,
а    Я  у  думках  уявлятиму,  що  ця  рука  моя  .  .  .
ТИ    милуватимешся  усмішкою  своєї  долі,
а    Я  згадуватиму  те,  як  колись  в  ній  бачила  себе  .  .  .
ТИ  з  добротою  на  обличчі  віддашся  своєму  майбутньому,
а    Я  лишуся  зі  своїм  минулим,  де  лише  в  деяких  його  секундочках  воно  дарувало  мені  тебе  .  .  .
ТИ  відчуватимеш  ритмічне  стукання  свого  серця  в  такт  вальса  Мендельсона,
а    Я  прощальним  поглядом  проводжатиму  тебе  з  свого  серця  .  .  .
ТИ  дасиш  клятву  кохання  лише  одній  людині  у  цілому  світі,
а    Я  відчуватиму  втрату  найбажанішої  мрії    .  .  .
ТИ  зробиш  крок  вперед  і  відкриєш  собі  нове  життя,
а    Я,  як  і  колись,  залишуся  позаду  нього  .  .  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186119
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2010


Спогад…

Ти  приснився  мені  в  одну  з  темних,  холодних  ночей  осені.  Навіяний  буйним  вітром,  подихом  прохолоди  та  краплинами  ряснистого  дощу.  Ти  прийшов  в  мій  сон  непомітно,  в  котрий  раз  нагадавши  мені  нашу  історію,  в  якій,  як  завжди,  я  бачу  лише  її  початок.  А  все  починалось  з  весни…  Ранньої    та  теплої,  пахучої  та  незрівнянної  краси  неповторного  березня.  Коли  прощаючись  з  зимою,  земля  зустрічала  її.  Довгоочікувану,  весняну,  променисто-яскраву  веселку  на  голубому  небосхилі,  яка,  ховаючись  за  пухнастими  хмарами,  виблискувала  під  сонцем.  У  всій  цій  красі  я  зустріла  тебе.  Такого  ж  незрівнянного  і  бажаного,  як  ця  частинка  природи.
Такою  постає  переді  мною  картина,  коли  з  пам’яті  вертаю  нашу  першу  зустріч.  Здається,  вся  земля    почала  швидше  дихати.  І  я  відчула  її  ритмічне    дихання  тоді,  коли  до  нашої  з  тобою  зустрічі  лишались  лічені  хвилини,  тоді,  коли  мої  очі  заглянули  в  ту  глибину,  яка  не  була  відкрита  для  мене  ще  вчора,  а  сьогодні  я  вже  повністю  в  ній  відчувала  себе.  Тоді,  коли  найпотаємніше  бажання  в  долю  секунди  перетворилося  на  реалію  життя  і  несло  за  собою  найневідоміше  відчуття  страху,  наповнене  силою  любові  і  віри  в  те,  що  воно  взаємне.  І  сьогодні,  згадуючи  все,    прикро  розуміти,  що  немає  в  житті  подвійних  днів  і  ночей,  переживань  і  думок.  Немає  і  не  буде  більше  тої  миті  і  прагнення  зустрічі  з  тобою.  І  тільки  кусочок  пам’яті  про  тебе  нагадує    мені  ту  радість,  яку  ти  колись  дарував  мені.  Тож  нехай  все  так  і  залишиться.  Так,  як  воно    було.  А  був  лише  початок.    
Нехай  із  думкою  про  нашу  першу  зустріч  виходить  ранішнє  сонце,  просинається  перша  квіточка,  розгойдується  роса  на  листочках,  зустрічає  новий  день  світ  так,  як  колись  зустрічала  тебе  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186118
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2010


Новий день

Кожен  новий  день  починається  зі  сходу  сонця.  І  навіть  якщо  ми  не  можемо  спостерігати  це  щодня,  знаємо  точно  –  сонце  зійшло.  Освітило  землю.  І  все  поволі  починає  просипатись  зі  сну,  бо  прийшов  ще  один  новий,  не  схожий  на  всі  попередні,  день.
 І  десь  зовсім  не  далеко  зі  сну  просипаєшся  і  Ти.    Виглядаєш  у  вікно,  щоб  вже  наперед  знати,  що  одягнути  сьогодні,  спрогнозувавши  ясну  чи  похмуру  погоду.  Проводиш  лише  пару  хвилин  вдома,  і  відлік  пішов…Як  кожна  зайнята  людина  ти  їдеш  на  свою  роботу,  де  в  метушні,  щоденних  справах,  з  новими  зустрічами,    зі  свіжими  ідеями,  в  переживанні,  в  радощах  чи  смутку  пробігає  до  кінця  Твій  робочий  день.  Та  Ти  ніяк  не  поспішаєш  додому.  Для  Тебе  час  з  9:00  до  18:00  продовжується  і  після  19:00.  Ще  пару  не  вирішених  справ,  ще  пару  дзвінків,  одна  дві  зустрічі,  і  Ти  їдеш  з  одного  кінця  міста  в  другий.  Та  як  не  як,  день  завершується,  сонце  вже  ж  давно  зайшло.  І  нарешті  ти  їдеш  додому.  Ти  лягаєш  спати  та  на  думці  в  тебе  одне,  що  і  хто  Тебе  чекає  завтра,  що  не  встиг  зробити  сьогодні,  і  чи  буде  падати  дощ  зранку?
Все  це  я  знаю  тільки  напевно,  просто  здогадуюсь,  бо  в  більшості  зайнятих  людей  цей  день  саме  так  і  проходить.  Та  я  знаю  точно,  що  колись,  можливо  на  ці  вихідні,  можливо  через  одні  ти  згадаєш  про  мене  і  задзвониш.  Запитаєш  як  справи,  що  нового,  чи  маю  бажання  зустрітись?  «Так!  Маю!»,  -    звичайно  я  так  відповім  і  ми  зустрінемось.    Ти  подаруєш  мені  ту  годину,  чи  дві  Твого  часу.  І    це  майже  все,  що  мені  потрібно,  бо  отримати  більше  я  і  не  зможу…
Можливо  зовсім  скоро  початок  свого  дня  ти  будеш  зустрічати  не  сам.  Проводитимеш  дома  все  більше  і  більше  часу  зранку.  З  думкою  про  когось  йтимеш  на  роботу.  І  після  18:00  поспішатимеш  додому,  не  відволікаючись  на  не  до  кінця    вирішенні  справи  сьогодні,    бо  там  вже  давно  на  Тебе  чекають…  
Так,  я  хочу,  щоб  так  було,  хочу  і  бажаю  Тобі  лише  найкращих  днів  і  найкращих  ранків.  Побільше  сонця  і  тепла  в  домі,  навіть  тоді,  коли  ми  не  спостерігаємо  його  схід.  Впевненості  в  завтрашньому    дні  і  приємного  відчуття  спокою.  А  що  ще  можна    побажати  Тій  людині,  з  думкою  про  кого  починається  мій,  похмурий  чи  ясний,  але  завжди  новий  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184430
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010


Відчуваю

Думками    лину  в  недалеке    минуле  в  якому  є  Ти.    Мрію  про  погляд  очима,  в  якому  побачу  Тебе.  Пригадую  місця  зустрічей,  де  бачились  ми.  І  майже  відчуваю  те,  що  Ти  поруч.  
Можливо  так  і  є,  адже  наш  Львів  такий  маленький.  Хто  скаже,  що  не  має    ймовірності  того,  що  сьогодні  я  і  Ти  ходили  тими  ж  самими  вуличками  нашого  міста?  Те,  що  там  де  був  Ти,  не  могла  бути  я?  Те,  що  там  де  була  я,  не  міг  бути  Ти?  Я  ж  відчуваю  Тебе.  Чи  просто  хочу  цього?  Яка  різниця?  Одного  разу  ти  зустрів  мене  випадково,  то  ж  чому  цього  не  може  бути  знову?  Мабуть  це  найбільше,  що  я  зараз  хочу  –  побачити  тебе  випадково.  Ти  ж  не  подзвониш,  як  обіцяв?  І  я  не  подзвоню.  А  так  хочеться  запитати  Тебе,  як  ти  живеш?  А  головне  з  ким  і  чим?  Що  в  Тебе  нового,  а  що  по  старому?  Але  як  це  зробити?  Спільні  знайомі?  Їх  майже  не  має.  А  так  хотілось  би,  хоча  б  через  когось  почути  про  Тебе,  просто  почути.  Адже  зустріч  з  тобою  завжди  робить  мене  щасливою.  І  хоча  вона  триває  всього  пару  хвилин  і  є  такою  передбаченою,  я  чекаю  на  неї  як  на  диво.  Зустрічаю  Тебе  з  такою  радістю  в  очах,  яку  мені  бракує  щоденно.  Можливо  Ти  її  не  помічаєш,  але  я  то  знаю,  яка  вона  велика.  Я  замовкаю.  Здається  в  мені  таїться  стільки  не  сказаного,  а  я  мовчу.  Я  все  тримаю  в  собі.  Чому?  Для  чого?  Я  ж  так  чекала  цієї  зустрічі.  А  може  вона  остання?  І  знову  відлік,  починається  від  того,  як  я  нехотячи  прощаюся  з  Тобою,  і  не  знаю  напевно,  коли  побачу  Тебе  знову.    Ті  пару  хвилин  минули,  пролетіли...та  знову  залишили  свій  слід,  так  не  обережно.  
І  так  завжди.  Думаю  про  Тебе  постійно.  А  особливо,  коли  засинаю,  думаю  може  прийдеш  до  мене  у  сні?  Зігрієш  мене  хоч  там.  А  що  мені  лишається?  Це  єдине,  що  я  можу  мати,  і  єдине,  що  Ти  можеш  зробити  для  мене  сам  не  підозрюючи  цього.  
Викреслюю  Тебе  з  свого  життя,  хоч  до  кінця  так  і  не  взяла.  Тебе  ж  було  так  мало,  але  головне,  що  Ти  був.  Здавалось  запізно,  виявилось,  що  ні.  І  якби  Ти  попросив  мене  про  те,  що  ніколи  не  просив.  А  я  погодилась  на  те,  про  що  ніколи  не  чула  від  Тебе,  то  все  могло  бути  по  іншому.    Я  відчуваю  це.  Чи  просто  хочу  цього?  Яка  різниця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184429
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010


Люблю . . .

За  що  я  так  тебе  люблю?
За  що  люблю?  Сама  не  знаю…
Та  все  ж  люблю  тебе,  люблю,
Хоч  віри  в  ту  любов  не  маю.
         За  що  я  так  тебе  кохаю?
         Кохаю…  потім  проклинаю,
         Можливо,  злість  на  тебе  маю?
         Та  все  ж  люблю  тебе  й  кохаю.
І  та  любов  моя  палка
Цвіте  у  серці,  не  згасає,
І  де  вона  взялася  там,
Ніхто,  мабуть,  цього  не  знає.
         І  часом  тяжко  так  мені,
         Що  та  любов  одна  блукає,
         Та  все  ж  люблю  тебе  й  тоді,
       Коли  мене  ти  не  кохаєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184315
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010


Тобі подобаються блондинки…

Тепер  я  знаю.  Тобі  подобаються  блондинки,
І  дівчата  з  обкладинок  журналів,
А  я  просто  дівчина  з  каштановим  волоссям,
І,  по-моєму,    тут  нема  нічого  поганого.
       Ти  їздиш  на  своєму  модному  авто
       І  шукаєш  собі  таку  ж  саму  пару:
       Багату,  красиву,  високу,  струнку,
       Котра  б  підходила  під  твої  сонячні  окуляри.
Ти  живеш  у  світі,  який  існує    лише  ночами:
Клуби,  дороге  спиртне,  більярдний  стіл,  мартіні  для  дами,
Ти  вважаєш  себе  героєм,  
А  не  якимось  районним  хуліганом.
       Хоч  насправді  ти  такий,  як  і  всі
       Прості  люди,  які  ходять  по  сірому  асфальті,
       А  те,  що  в  тебе  є  більше  від  них,
       Не  звільняє  тебе  від  буденної  реальності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184314
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010


Якби дала мені доля шанс…

Якби  дала  мені  доля  шанс,
Дала  би  хоча  б  один,
Я  б  тобі  сказала  «так»,
Я  б  не  знала  слова  «ні».
     Я  ж  до  тебе  йшла  крізь  сльози,
     Сльози  щастя  і  біди,
     Я  хотіла  лиш  одного,
     Так,  щоб  завжди  були  «ми».
А  ти  мовчи,  слова  не  потрібні  мені.
Мовчи,  я  тебе  розумію.
Лиш  відкрий  своє  серце  мені
І  дозволь  зазирнути  у  мрію.
     Я  щаслива  коли  ми  у  двох,
     Дозволь  мені  просто  кохати.
     Не  кажи,  не  потрібні  слова  ці  мені
     Бо  я  знаю,  що  хочеш  сказати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010


Коли розбиваються мої мрії…

Коли  розбиваються  мої  мрії  об  мерехтіння  зірок,  я  завжди  стараюся  їх  зібрати.  Ними  я  б  підперла  небо  і  заставила  потонути  в  небесному  блакитті.  Я  б  ніколи  не  поставила  крапку  там,  де  стоїть  кома,  якщо  б  їх  так  ретельно  не  збирала.  Збираючи  їх,  я  даю  собі  надію  і  віру  в  те,  що  колись  верну  їх  собі  назад.  Хоча  так  боюся  подивитися  їм  у  вічі  і  зрозуміти,  що  розбитого  скла  не  позбирати  ніколи.  Мені  здається,  що  мої  мрії  –  лід,  і  я  завжди  хочу  написати  ними  щось  на  сонці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183867
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010


Не плачу

Ти  бачиш,  я  більше  не  плачу.  В  моїх  очах  так  непомітно  починає  виблискувати  радість,  а  не  мерехтіння  сліз  як  колись.  І  мені  здається,  що  сонце  на  небі  починає  гріти  мій  страх,  мою  самотність.  Сум  біля  мене  вже  не  ходить,  і  я  починаю  розцвітати.  Починаю  чути  шум  листя,  яке  шепоче  мені,  що  я  вже  не  буду  одна.  
Ти  знаєш,  я  майже  привикла,  нехай  твій  світ  так  і  не  стане  моїм,  адже  є  стільки  причин,  щоб  я  для  тебе  не  була  тим  всім  про,  що  ти  навіть  не  мріяв.
Ти  не  думай,  я  не  виню  тебе,  просто  доля  у  нас  така.  І  в  тебе  і  в  мене  над  головою  голубе  небо,  та  удвох  нам  його  тепла  не  зловити.  Шкода,  що  так  пізно  я  це  зрозуміла.  Просто  зараз  так  часто  буває,  те,  що  ти  хочеш  –  ти    не  маєш,  а  що  маєш,  починаєш  цінувати,  тоді  коли  втрачаєш.  Якби  ж  я  знала,  що  буде  завтра,  якби  я  просто  повірила  в  твої  слова  і  усвідомила  це  раніше.  Та  нажаль,  не  чула  я  тієї  правди,  намагалась  йти  тільки  по  твоїх  слідах.  
Так,  тепер  я  вже  забула,  не  пам’ятаю,  не  згадую  навіть  в  снах.  Ніколи  ні  з  ким  не  розмовляю  про  тебе  і  про  те,  що  було  так  давно,  те,  що  об’єднувало,  зігрівало,  давало  нам  надію  та  розтануло  в  одну  мить.  Ти  більше  мене  не  проси  про  це,  бо  я  і  так  це  знаю,  і  ти  знаєш,  бо  бачиш  –  я  більше  не  плачу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183717
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010


Мовчить телефон…не задзвонить…

Мовчить  телефон…не  задзвонить…
Не  грає  мелодія  твого  дзвінка.
До  когось  давно  вже  весна  завітала,
А  в  мене  як  завжди  на  серці  зима.
     Мовчать  мої  сни…захололи  від  болю.
     Нема  в  них  надії  на  втіху  твою.
     У  когось  в  душі  розцвітає  кохання,
     А  я  тільки  мрію  про  казку  твою.
Бери  мої  крила…не  дай  їм  упасти.
Не  хай  хоч  на  мить  розтоплюсь  у  тобі.
Та  лиш  тишину  і  мовчання  крилате,
І  більше  нічого  не  даш  ти  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183716
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010