NarКотик

Сторінки (1/20):  « 1»

Навчитись жити без тебе

Я  хочу  навчитись  жити  не  думаючи  про  тебе
Щоб  закривши  свої  очі  я  не  бачила  твої
І  не  здригалась  від  кожного  випадкового  дотику
Надіючись,  що  це  ти  хочеш  пригорнути  мене  до  себе.
Я  хочу  навчитись  жити  без  тебе
Щоб  не  шукати  твоє  обличчя  серед  перехожих  на  вулиці
І  не  покриватись  мурашками  коли  ти  промовляєш  моє  ім'я
Надіючись,  що  покликавши  мене  раз,  ти  більше  не  відпустиш  від  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014


Я хотіла стерти твоє ім'я зі стін свого серця

Я  хотіла  стерти  твоє  ім'я  зі  стін  свого  серця
Замінила  тебе  на  іншого
Немов  він  мило,  що  допоможе  вимити  мені  мою  любов
Немов  він  подорожник,  який  можна  прикласти  на  рану
Щоб  зажило
Але  тебе  не  вимити
Ти  не  заживаєш
Ти  шрам  -
В  моєму  серці
На  моєму  тілі
Твій  дотик  -  це  моє  спасіння
Але  й  моя  гибель
Ти  титанік
Тонеш
І  тягнеш  мене  за  собою
А  я,  маючи  шанс  врятуватись,  відкидую  в  сторону  свій  рятувальний  жилет
Та  іду  на  дно
За  тобою
З  тобою
Той  інший,  він  не  такий,  як  ти
У  ньому  море  світла
А  ти  темрява
Я  завжди  боялась  темряви
Завжди  залишала  включеним  світло
З  тобою  мені  не  потрібно  світла
Я  полюбила  темряву
В  тобі  я  побачила  своє  життя
Але  й  відшукала  свою  смерть
Ти
Моє
Повітря
Тому  я  так  часто  задихаюсь
Мені
Тебе
Мало
Зараз  і  завжди
Ось  таке  життя
Ти  сама  заковуєш  себе  в  кайдани  і  вперто  втікаєш  від  свободи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014


Моя Стихія

Ти  —  моя  стихія.  

Земля,  що  я  ходжу  по  тобі  босоніж.  
Торкаюсь  твого  стану,  
Вдихаю  твій  п'янкий  аромат.  
А  ти  розквітаєш  
Ромашками,  фіалками,  цвітом  яблуні,  
Немов  усміхаючись  мені.    

Вогонь,  у  який  я  підкидаю  дрова,  
Лиш  би  ти  палала  більше,  
Яскравіше.  
І  ти  даруєш  мені  своє  тепло,  
Як  чашка  гарячого  чаю,  
Що  так  потрібна  у  ті  одинокі,  
Зимові  вечори  

Вода,  у  яку  я  мрію  окунутись,  
Щоб  відчути  твою  ніжність  
Та  легку  прохолоду.  
А  ти  хвилями  візьмеш  мене  у  свої  обійми,  
Заколишеш  у  синій,  оксамитовій  колисці
Та  поцілуєш.  

Повітря,  що  наповнює  мої  легені,  
Пробираючись  у  моє  тіло,  
Охоплюючи  мою  душу.  
А  я  дихаю  тобою.  
Я  відчуваю  тебе  у  собі
Відчуваю,  що  ти  завжди  зі  мною.  

Ти  —  моя  стихія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2012


Чуть-чуть не то

Ну  що  ж,  привіт...коханий.  
Як  там  тобі  без  мене?  
Надіюсь,  не  погано.  
Ти  знаєш,  я  вчора  згадувала  
Останні  наші  дні
І  ті  слова,  що  так  і  не  сказала  я  тобі.  
Занадто  пізно  зрозуміла—
Свіча  кохання  нашого  давно  згоріла.  
І  поцілунками  тебе  не  втримати,  
Обіймами  також  не  зупинити.
Я  опустила  руки,  не  знаючи,  що  далі  нам  робити..  
А  ти  сказав,  що  все  потрібно  позабути,  
Потрібно  якось  дальше  жити,  
Що  я  повинна  розлюбити…

А  далі  була  осінь,  
Я  під  парасолькою,  розхрестана—в  пальто,  
Курила  й  думала—можливо,  ти  не  то..
А  може  просто  я  зачитана  до  дір  
Адже  колись  писав  отой  Шекспір:  
«Люди—господарі  своєї  долі»,  
А  я  сама  все  зруйнувала,    
Тепер  ось  мучуся  від  болі.
Життя  якось  іде...поволі.  
І  так  безглуздо,  що  моїй  руці  
Немає  більше  місця  на  твоїй  груді.  
І  що  ось  та,  в  червоній  сукні,  
Реальніша,  ніж  всі  мої  вірші—
Які  колись  писала  я  тобі..

Без  крил—у  ніч,  в  розхрестаннім  пальто,  
Лечу—кричу,  
Що  ти  лише  чуть-чуть  не  то..
Але  що  я  все  ще  тебе  люблю.  
Та  нічого,
Я  якось  це  переживу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012


Монолог Душі

Ти  знаєш,  мені  в  твоєму  серці  тісно
Хоч  я  і  в  ньому,  але  я  там  не  одна.
Там  всі  дівчата,  навіть  ті,  кого  ти  мало  знаєш,
Забуваєш.
Ти  мене  поволі  забуваєш...
Немає  вже  для  мене  більше  змісту
Залишатись  там,  не  відчуваючи  тепла.
Занепокоїшся?
Захочеш  повернути?
Ти  поспіши,  бо  втратиш  назавжди.
Відкинь  ти  всіх,  та  думай  лиш  про  мене!
Я  егоїстка?
Ти  не  правий,  я  просто  сильно,
Просто  до  нестями,
По-дитячому  наївно,
Тебе  одного  лиш  люблю...
Аж  якось  смішно,  правда?
Я  ж  знаю,  що  ти  не  мій,
А  я...все  ще  твоя.
Ти  можеш  посміятись,  розказати  друзям,
А  потім  ти  злукавиш  дивлячись  у  мої  очі.
Я  буду  знати  правду,  залишаючись  стояти  гордо,
Але  ридаючи  в  душі.
Ти  знаєш,  що  я  сильна.
Що  плакати  -  це  не  моє.
Але  я  не  плачу,  не  діждешся!
Це  просто  звичайна  чистка  для  душі...
Я  обману  тебе.
Я  обману  всіх  інших.
Скажу,  що  більше  не  люблю,
Що  це  були  пусті  слова.
Відкрию  двері  серця  твого,
Переступлю  поріг  і  вийду
З  гордо  піднятою  головою,
Змахнувши  легко  так  рукою
Сльозу,  що  покотилась  по  щоці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2012


Лежати, курити, в уста цілувати - Мовчати. .

Ми  будемо  просто  лежати
Разом  з  тобою  -
Мовчати.
Курити  наші  думки,
Випускати  їх  клубком  диму.
Вони  торкнуться  наших  уст,
Але  залишуться  несказаними.
Ми  будемо  мовчати.
Курити  та  мовчати.
Будемо  пальцями  нашу  долю  перплітати.
Я  закрию  свою  душу  від  тебе  на  замок,
А  ти  пальцем  на  мені  будеш  ключ  малювати;
Захочеш  душу  відкрити.
Відкриєш,
Але  я  буду  далі  мовчати.
Мовчати,  курити,  свої  сльози  ковтати.
А  ти  притворишся  піаністом,
Будеш  на  моєму  тілі  "місячну  сонату"  вигравати,
Станеш  нові  акорди  шукати.
А  коли  закінчиш,  обіймеш  міцно  за  плече,
В  темноті  розшукаєш  мої  губи.
А  далі  знову  будемо  поруч  лежати,
Курити  й  мовчати,
Наші  думки  крізь  дим  випускати.
Слова  залишуться  несказаними
І  ніхто  не  прошепоче  солодкими  прокуреними  устами,
"Я  тебе  кохаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012


«Ти вже не мій»

Ти  вже  не  мій,
Вже  навіть  не  коханий.
Прошу  я  –
Не  приходь  ти  більш  у  мої  сни.
Не  обнімай  мене
І  не  дивись  у  мої  очі,
Боюсь,  що  знову  в  них  я  потону  –
Не  хочу!
Любов—хвороба,
Я  її  перехворіла.
Час—ліки,
Все  забудеться,  мине...
Ти  відпусти  мене
І  прошу—не  надійся,
Що  доля  знову  разом  нас  зведе.
Обіцяю,
Я  завжди  буду  пам’ятати
Усі  хвилини,  які  провели  разом  ми.
І  рідним  завжди  будеш  ти  для  мене,
Лише  не  будемо  ми  вже  на  «ми».
Тепер  є  тільки  я...
Тепер  є  тільки  ти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2012


ПС. Скажи "Люблю", бо потім буде пізно

-  Болить  горло.    
-  Ангіна?    
-  Ні.  Просто  в  ньому  стільки  всього  невисказаного...    
-  Чому  ж  не  скажеш?    
-  Боюся  втратити  тебе.    



Невже  ти  не  бачиш  як  я  страждаю?  
Як  у  ніч  глуху  в  подушку  сльози  ллю?  
Ні.  Ти  просто  цього  не  помічаєш.  
Для  тебе  вже  не  існує  слова  "Люблю".  
А  пам'ятаєш  зоряні  ті  ночі?  
Як  ми  гуляли  берегом  Дніпра?  
Як  ніжно  ти  дивився  в  мої  очі,  
З  проханням:  "Будь  на  вік  Моя"?  
Я  була  тоді  закутана  у  Щастя.  
Я  шепотіла  у  відповідь  завітне  "Так".  
А  зараз  гасне  Кохання  нашого  багаття..  
І  відлетів  у  далечінь  Любові  нашої  літак...  


ПС.  Скажи  "Люблю",  бо  потім  буде  пізно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2011


"Хочу повернутись у Дитинство" або "Діти люблять щиро"

Хочеться  зновустати  дитиною...  Коли  на  душі  радісно  -  сміятись,  дивлячись  на  сонце,  яке  так  яскраво  сліпить  очі,  та  усміхатись  його  промінчикам.  Коли  сумно,  плакати  доки  дорога  тобі  людина  не  обнімить  тебе,  поілує  ніжно  та  скаже,  "Не  плач  моя  мала,  все  буде  добре".  Дитинство...воно  таке  безтурботне,  наповнене  мильними  бульбашками,  запахом  весняних  квітів  та  смаком  малинового  сиропу...  

Хочеться  знову  стати  дитиною...  Адже  діти  люблять  щиро,  не  потребуючи  нічого  взамін.  Колись,  якщо  тобі  хтось  подобався,  ти  просто  чмокала  його  у  щічку  і  ви,  взявшись  за  руки,  бігли  гратись  у  пісочниці.  А  зараз?  Ми  боїмось  навіть  заговорити  до  нього...  Ми  відводимо  погляд,  бо  не  можемо  подивитись  в  очі...  А  про  поцілунок,  той  самий  "чмок  у  щічку",  можемо  лиш  мріяти.  

Хочеться  знову  стати  дитиною...  Адже  поранений  пальчик,  чи  розбиті  коліна  легше  вилікувати  аніж  розбите  серце  та  покалічену  душу...  Це  не  ті  речі,  які  можна  полити  зеленкою/йодом  та  заклеїти  пластирем.  

Хочеться  знову  стати  дитиною...  Я  б  змогла  тоді  тобі  сказати  про  всі  свої  почуття,  не  боячись,  що  ти  посмієшся  з  мене,  розтопчеш  і  зробиш  боляче.  Ти  б  просто  посміхнувся  мені,  взяв  би  мою  маленьку  ручку  і  ми  б  пішли  на  зустріч  новому  дню...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238551
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2011


Облетели Листья или Воспоминания о Тебе

Облетели  листья,  где-то  там  в  саду
Прилители  мысли,  на  мою  беду.
Мысли  о  тебе.
Мысли  о  любви.
Мысли  о  том,  как  были  вместе  мы...

Утро  наступает,  ты  уедешь  в  даль.
Для  меня  оставишь  лишь  одну  печаль.
Будет  трудно  мне.
Буду  я  любить.
Как  были  вместе  мы,  не  смогу  забыть...

Смотрю  на  фотографию,  вижу  я  тебя.
Ну,  как  же  ты  там,  милый,  где-то  без  меня?
Вспоминаю  твои  глаза.
Вспоминаю  твою  улыбку.
Понимаю,  что  тогда,  я  сделала  ошибку...

Но  все  же  я  надеюсь,  что  позвонишь  ты  мне.
Что  страстно  и  желанно  позовешь  к  себе.
Не  проси  меня  забыть.
Не  смогу.
Любовь  свою  к  тебе  навеки  сберегу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176548
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010


Сповідь Кохання

Не  треба  слів...  Не  треба...  Помовчи...
Слова  відносить  вітер,  їх  забудеш...
Про  щастя...  Про  любов...  Ти  не  кричи,
Поглянь  лиш  в  очі...  І  зрозумію  я,  що  любиш...

Підійди  ближче..  Ніжно  обніми...
Візьми  за  руку  й  притули  до  серця...
Не  покидай  мене,  не  йди!
Воно  для  тебе  лиш  так  сильно  б'ється...

І  знову  це  все  тобі  я  сказала,
Не  зможу  вже  більш  приховати!
І  буду  казати,  як  я  кохала,
Кохаю  і  буду  кохати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176547
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2010


В моїм серці ти будеш жити Вічність

Забути  про  те,  що  ми  не  разом,  і  разом  вже  не  будемо  ...
Що  ти  так  легко  перекреслив  минуле  життя,  в  якому  була  я  ...Хоча  б  на  мить  забути  про  біль,  який  ти  заподіяв  ...

Забути,  що  всі  твої  слова  -  брехня  ...  і  ти  ніколи  мене  не  любив  ...
Забути,  що  всі  твої  дії  -  фарс,  і  що  наші  відносини  всього  лише  гра,  де  я  була  маріонеткою,  а  ти  в  потрібний  момент  смикав  за  певні  ниточки,  і  лялька  робила  те,  що  треба  було  тобі...

Хоча  б  на  мить  забути  ...  Про  те,  що  плакала  ...  Про  те,  що  не  спала  ночами  ...  На  мить  забути  про  все  ...  І  посміхнутися  ...  Посміхнутися  йому,  відкрито,  всім  серцем  і  всією  душею  ...  Сказати,  що  він  мені  потрібен,  і  я  не  хочу  його  втрачати  ...  Ти  знаєш,  він  мені  дійсно  потрібен  ...

Якщо  не  він,  то  хто?
Хто  допоможе  зігріти  руки,  і  зібрати  з  осколків  серце,  яке  ти  так  безжально  розбив?  Розбив,  і  сам  того  не  зрозумів  ...  Ти  знаєш,  я  майже  тебе  забула  ...  Принаймні  я  переконувала  себе,  і  вірила  в  це  ...  До  вчорашнього  дня  ...  До  того,  як  ти  написав  мені  смс  ...  Зі  словами  «Привіт.  Як  ти?  »Усього  три  слова,  мить  -  і  все  повернулося  на«  старт  »Знову  біль  і  знову  цигарки  ...

І  знову  брехня  всім  підряд  ...  Друзям,  знайомим,  батькам,  йому  ...  собі  ...  Брехати,  що  ти  вже  давно  забутий,  і  що  я  приймаю  тебе  не  більше,  ніж  як  друга  ...  Я  не  знаю  як  перебороти  себе,  і  не  відповісти  ...  Це  вище  моїх  сил  ...  Це  сильніше  мене  ...  І  з  останніх  сил  намагаюсь  продовжити  наш  недовгий  смс-діалог  ...  Не  знаю  відчуваєш  ти,  всю  ту  ніжність,  яке  я  втілюю  в  мертвих  рядках  на  екрані  свого  мобільного?  Напевно  ні  ...  Звичайно  ж  ні  ...  По  іншому  і  бути  не  може  ..

Ти  знаєш,  я  дивуюся  його  терпінню  ...
Дивуюся,  що  його  любов  до  мене  така  сильна,  що  він  терпить  суперника  ...  Тим  більше  в  серці  ...  Він  напевно  сподівається,  що  я  тебе  розлюблю  ...  Можливо  ...  Коли-небудь  ...  Та  ні,  знову  сама  собі  брешу  ...  Ніколи  не  зможу  тебе  забути  і  розлюбити  ...  Два  з  половиною  роки  намагалася  тебе  забути  -  не  вийшло  ...  Не  факт,  що  взагалі  вийде..

Знаєш,  моя  біда  -  це  твої  очі  ...  Вони  проникають  у  мене  і  свердлять  зсередини  ...  Вони  ні  вдень,  ні  вночі  не  дають  мені  спокою  ...  Пам'ятаєш,  під  час  нашого  самого  першого  побачення,  я  дивилася  в  твої  очі,  і  не  могла  сказати  ні  слова?  Пам'ятаєш,  ти  запитав  що  зі  мною?  А  пам'ятаєш,  як  я  відповіла,  що  тону,  і  попросила  допомоги?  Пам'ятаєш,  ти  сказав,  що  не  даси  мені  потонути,  врятуєш  мене,  і  що  ніколи  не  кинеш?

Пам'ятаєш?
Звичайно  ж  ні  ...  Ти  не  дотримав  обіцянку  ...  Ти  змусив  мене  поринути  у  вир  болю  ...  Відчути  на  собі  весь  тягар  розлуки  ...  Я  так  і  не  змогла  тоді  відвести  від  твоїх  очей  свій  погляд  ...  Вони  притягували  наче  магніт  ...  Я  і  зараз  насилу  можу  відвести  погляд  ...  але  можу  ...  Тільки  тому,  що  знаю  -  треба  ...  Інакше  ти  все  прочитаєш  в  моїх  очах  ...  Все  моє  кохання  ...  і  всю  мій  біль  ...

І  почнеш  шкодувати  ...  Тільки  от  не  треба  мені  твогожалю  ...  Знаєш,  я  тепер  зовсім  не  співаю  ...  Ні  для  кого  ...  Але  якщо  ти  попросиш  ...  Я  наспіваю  тобі  мотиви  нашого  минулого  ...  Пам'ятаєш,  як  ми  їздили  з  друзями  на  пікнік,  ти  грав  на  гітарі,  а  я  співала  «вигин  гітари  жовтої»?  Усі  тоді  слухали  з  захопленням  ...  Казали,  що  в  мене  чудовий  голос,  а  ти  чудово  граєш  ...  І  що  ми  приголомшлива  пара  ...  Пам'ятаєш,  як  ти  обіймав  мене  під  час  цих  слів,  і  сказав,  що  любиш  і  будеш  любити  мене  завжди?

Пам'ятаєш?  Ні  ...  Я  дивуюся,  як  ти  все  це  забув?!  Коли  ти  встиг?  Коли?  Навчи  мене  забувати  ...  Я  теж  так  хочу  ...  Забувати  без  болю  і  жалю  ...  Видаляти  з  пам'яті  -  як  видаляєш  з  пам'яті  комп'ютера  не  потрібні  файли  у  кошик  ...  А  потім  ...  відновлювати  їх  ...  І  знову  видаляєш,  щоб  потім  знову  відновити  і  видалити  ...  Я  втомилася  від  цього  замкнутого  кола  ...

Просто  втомилася  ...
І  зараз  просто  йду  по  місту  ...  Просто  гуляю  ...  І  знову  дістаю  з  пачки  цигарку  ...  І  мені  просто  холодно  без  тебе  в  цьому  місті  ...  І  я  просто  не  знаю,  що  мені  робити  і  як  далі  бути  ...

Люблю  тебе  ...
Твоя  ...
Назавжди  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176087
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010


Адже ти не мій. .

Адже  ти  не  мій
І  я  це  знаю
Навіщо  ж  я  тебе  люблю?
Навіщо  ж  мучусь  я,  страждаю?
Навіщо  любов  я  в  собі  зберігаю?
Адже  ти  не  мій,  навіщо  долею
Мені  судилося  тебе  зустріти?
Лише  для  того,  щоб  страждати?
Адже  ти  не  мій,  навіщо  змусив
Себе  так  міцно  покохати?
Якби  ж  ти  знав,  як  болісно
Бути  не  коханою  й  кохати..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176086
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010


Крізь сльози шепотіти, що ти уже не мій…

Так  важко  бути  самій,
Крізь  сльози  шепотіти,  що  ти  уже  не  мій.
Так  болісно  любов  свою  втрачати
І  серце  на  частинки  розбивати.
 
На  прощання,  я  подарую  тобі  мрію..
Попрошу  залишити  хоч  якусь  надію,
Що  знову  доля  нас  зведе  разом,
І  знов  заставить  битись  серця  в  унісон.
 
Я  буду  пам*ятати  дотик  вітру,
Й  солодкі  поцілунки  на  устах..
Та  нашої  любові  перші  квіти
З  обіймами  в  твоїх  міцних  руках...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2010


Я тебе чекала. .

Я  тебе  чекала...  Чекала  з  запахом  весняних  квітів,  з  теплим  промінням  літнього  сонця...  Чекала  з  осіннім  поривом  вітру,  та  холодним  поцілунком  зими..  Чекала...  А  ти  так  і  не  прийшов.  Кожного  дня  я  широко  відкривала  вікно  надіючись,  що  ти  прилетиш  до  мене  на  крилах  любові,  але...любові  більше  немає...  З  усмішкою  на  устах,  та  з  болем  на  серці,  я  згадую  твої  палкі  поцілунки,  ніжні  обійми,  та  солодкі  слова,  які  ти  так  часто  шепотів  мені  на  вушко...
         
І  я  тепер  більше  не  можу  взлетіти  -  ти  обпалив  мені  крила.  Я  летіла  до  тебе.  Я  тебе  не  просто  любила  -  це  було  Кохання!  Сильне,  чисте,  вічне...  А  ти  зрадив...  І  я  не  долетіла...  Адже  як  можна  летіти  лиш  з  одним  крилом?
"Ми  -  ангели,  але  тільки  з  одним  крилом  і  ми  можемо  літати  лиш  обнявшись  один  з  одним.."
         
Колись,  ти  зрозумієш,  що  ніхто  тебе  не  любив  та  не  зможе  любити  так,  як  змогла  це  зробити  я...  І  я  лиш  хочу,  щоб  ти  знав  -  моє  вікно  буде  завжди  широко  відчинене  для  тебе...  Так,  як  і  моє  серце...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175877
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2010


Ти ніколи не дізнаєшся, як я чекаю тебе.

Ти  ніколи  не  відчуєш  того,  що  я  відчуваю,  коли  п'ятий  день  чекаю  твого  телефонного  дзвінка,  і  намагаюся  говорити  менше  з  тими,  хто  відволікає  мене,  і,  як  мені  здається,  в  даний  момент  займає  лінію,  але  ж  у  цей  самий  момент  ти  можеш  почути  короткі  гудки,  набираючи  мій  номер.  Я  вихоплюю  телефон  у  натовпі,  в  ресторані,  я  беру  його  з  собою  в  душ  і  кладу  його  поряд  з  ліжком.  І  чекаю,  коли  він  покаже  мені  на  дисплеї  твоє  ім'я.  Ти  ніколи  цього  не  побачиш,  як  я  дивлюся  на  твій  номер,  і  букви,  що  складаються  в  слово,  що  я  шепочу  вночі.  Я  кличу  тебе.  Я  хочу  просто  знати,  як  ти,  почути  твій  голос.  Ти  ніколи  не  відчуєш,  що  я  відчуваю,  коли  чекаю  твого  дзвінка.  Ти  сказав:  "Подзвоню  як-небудь".  Що  таке  "як-небудь"?  Це  час  доби  або  спосіб  набору  номера?  Що  це?  Цього  ніколи  не  взнаю  я.

Ти  ніколи  не  дізнаєшся,  що  таке  не  бачити  тебе  тиждень.  Я  ходжу  по  вулицях  і  шукаю  тебе,  я  знаю,  що  ти  не  так  часто  буваєш  тут,  але  пам'ятаєш,  я  зустріла  тебе  влітку,  це  було  давно,  але  все-таки  було!  Чомусь  цього  немає  зараз.  Невже  знову  чекати  літа?  Я  кожного  вечора  дивлюся  у  бік  свого  будинку,  я  хочу  встати  і  піти  від  цих  людей,  вони  не  можуть  знати,  що  я  відчуваю,  вони  раді,  тому,  що  я  з  ними,  але  ж  я  без  тебе.  Я  відчуваю  тебе,  як  ти  їдеш  додому  із  занять,  як  ти  заходиш  в  під'їзд  і  піднімаєшся  сходами,  і  весь  цей  час  я  з  тобою,  але  потім  ти  закриваєш  двері,  мене  розмазує  по  вибіленій  стіні,  і  все  закінчується.  Далі  мені  не  можна.  І  я  хочу,  що  б  ти  знав,  як  це  -  бути  без  тебе.

Ти  ніколи  не  зрозумієш  того,  що  зрозуміла  я.  Що  мені  без  тебе  не  можна.  Мої  сили  закінчуються.  Я  починаю  задихатися,  я  ніби  в  батискафі,  який  обірвався  з  троса  і  йде  на  дно.  Я  не  можу  без  тебе  дихати.  Я  відчуваю,  що  кожен  день  я  намагаюся  робити  все  більш  рідкісні  вдихи,  але  рано  чи  пізно  я  зроблю  свій  останній  вдих.  Якщо  ти  не  встигнеш.  Ти  ніколи  не  дізнаєшся,  як  я  люблю  тебе  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174311
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010


Спасибі за Любов. .

Можна,  я  тихенько  сяду  поруч?
Проводжу  твою  сльозу  сумним  поглядом.
Подумки  притисну  свою  щоку  до  твоєї  і  поцілую.
А  ти...  ти  скажеш,  що  закоханий  в  іншу.
Я  раптову  сльозу  змахну  рукою.
Встану,  за  собою  двері  закрию.
Адже  для  тебе  я  нічого  не  значу...більше..
Спасибі,  що  ти  був.  Що  зустріла  тебе.
Спасибі,  що  вчив.  Спасибі  за  слова.
Спасибі,  що  любив.  Що  ревнував  мене.
Спасибі,  що  забув.  Що  більше  не  твоя.
Той  час  не  забути,  як,  втім,  і  тебе..
В  моїм  серці  будеш  жити  вічність...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174309
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010


Те, що наболіло…

Любити  тебе...але  це  ж  божевілля!
Немов  ходити  по  вістрі  ножа..
Боротися  знову,  і  знову  посковзнувшись  раптово  впасти,
Адже  сам  не  знаєш,  що  це  -  любов,  а  може  бути  гра?
Ти  покличеш  мене  і  я  піду
Хоч  це  всупереч  моїм  бажанням.
Я  не  хочу,  але  я  люблю,
А  ти...тобі  лиш  подобаються  мої  страждання...
Ти  то  пригорнеш  мене  до  своїх  грудей,  то  відштовхнеш..
А  я  втомилась!  Чуєш?
Я  втомилась  брехати,  що  винен  той  солоний  дощ...
І  все  таки,  коли-небудь  зрозумію,
Що  я  була  смішною  маріонеткою
У  твоїх  зрадницьких  і  ласкавих  руках,
І  несподівано  почую  голос  я  з  дитинства..
І  примарна  тінь  загляне  мені  в  очі:
-  А  знаєш,  це  був  не  дощ,  серйозно!
Не  дощ,  не  сніг,  не  зорепад  -  вибач...
То  були  пекучі  сльози
Земного  і  відданого  кохання...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173471
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2010


Ми повинні жити із тобою доки Сонце сходить на землі. .

Вечірнє  місто,  потопаючи  в  золотистому  світлі  земного  світила.  Блакитне,  кришталево-прозоре  небо,  без  хмарки.  Ти  і  я.  Ми  разом  і  все  завмирає,  час  зупиняється,  дихання  збивається  з  ритму,  серце  забуває  свою  пісню.  Хто  ти?

Простий  смертний  або  Бог,  що  подарував  мені  диво  з  небес  -  любов.  Хто  ти?  Ти  звичайний  хлопець,  я  це  знаю,  адже  ти  розмовляєш  зі  мною,  чуєш  мене,  торкаєшся  до  мене,  проникаєш  крізь  шари  веселкової  оболонки  ока.  Але  ні,  ти  Бог,  ти  моя  досконалість,  ти  зразок  чистісінької  душі.  Доторкнутись  до  небес,  побачити,  що  розбиваються  об  зелене  листя  дерев  золоті  крапельки  сонячних  променів,  злетіти  вище  за  зірки  -  все  це  так  просто  для  тебе.

Але  хто  я  така?  Хто  я  така,  щоб  дивитися  Богові  в  очі,  налаштувавшись  на  рівну  хвилю  вдихів  і  видихів  святого,  ділити  з  ним  свою  любов.

Ми  разом.  Дивно,  але  навіть  повітря  сьогодні  не  таке,  як  завжди.  Воно  наповнене  солодкістю  весняних  кольорів,  теплотою  літнього  вечора,  свіжістю  альпійських  лугів.  І  в  душі  сьогодні  стало  якось  світло:  співають  птахи,  встає  сонце,  мовчить  вічне  небо.

І  раптом  якесь  дивне  відчуття  ожило  всередині.  Воно  зробило  світ  яскравішим,  подарувало  неземну  легкість,  навчило  душу  літати.  Воно  заграло  на  струнах  серця,  заспівало  солодким  голосом  солов'я.  Воно  ожило...і  вся  глибина  барв  веселки  пролилася  тонкими  цівками  щастя  по  твердому  камінню  душі.  Здається,  що  там,  усередині  є  дзвін  -  чистий,  тонкий,  ніжний.  Дзвін,  чутний  в  безлюдній  порожнечі.  Той,  який  звуком  срібних  дзвіночків  лунає  під  часу  дощу.  Той,  з  яким  крапля  діамантової  роси  розбивається  об  земелю.  Дзвін  щастя,  який  так  виразно  звучить  там,  усередині,  який  забарвлює  чорно-білий  світ  всіма  кольорами  веселкової  палітри.  Дзвін,  що  заставляє  співати,  дихати  в  унісон  з  тією  людиною,  яка  теж  чує  його.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173470
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2010


Вона розмовляла сама з собою…

Осінній  ранок.  За  вікном  падає  золотисте  листя.  По  склу  стікають  каплі  дощу.    Вона    сиділа  пере  дзеркалом,  пильно  в  нього  вдивляючись.  Раптово,    Вона    почала  говорити  до  свого  відображення  в  дзеркалі.  
“За  що  ж  мені  таке  горе?  Чому  це  сталось  іменно  зі  мною?!”
“Невже  ти  досі  думаєш  про  нього?”  спитало  відображення.
“Так…хоча  я  знаю,  що  вже  пройшло  пів  року  після  того,  як  ми  розстались…”
“Невже  твоя  любов  така  сильна?”  знову  спитало  відображення.  
“Не  знаю…можливо…Я  не  впевненна,  що  люблю,  але  знаю  точно,  що  не  можу  забути  його…Я  бачу  його  кожен  день,  коли  їду  з  роботи.  З  ним  постійно  якась  жінка…Видно,  що  вони  щасливі  разом…Звичайно,  мені  всерівно  за  нього.  Мені  всерівно  хто  він,  що  він  робить  і  з  ким  він,  але…але  кожен  раз,  коли  я  бачу  їх  разом,  моє  серце  підозріло  стискається…”
“А  він  тебе  замічає?”  тихенько  задало  своє  питання  її  відображення.
“Ну…інколи  ми  зустрічаємось    поглядом…Але  він  мене  не  впізнає..або  робить  вигляд,  що  не  знає  мене.  Я  так  запуталась!”
“Ти  повинна  його  забути!”  викрикнуло  відображення,  “Невже  ти  не  бачиш,  що  в  нього  нове  життя,  нові  мрії  та  надії…Невже  ти  не  бачиш,  що  ти  йому  байдужа?  Він  страрається  не  показувати,  що  між  вами  щось  було…він  не  впізнає  тебе…старається  не  впізнавати…Невже  ти  не  бачиш,  що  він  хоче,  щоб  ти  забула  про  нього…відпустила  його…щоб  ти  продовжувала  жити  своїм  життям?”
“Любов  сліпа…”
“Та  це  ж  не  любов”  знову  викрикнуло  відображення,  “Ти  просто  завидуєш,  що  в  нього  нове  життя…краще…Що  в  нього  кохана  людина…Ти  завидуєш,  що  в  тебе  немає  цього  всього…”
“Можливо…”  задумалась    Вона  ,  “Але…”
“Ніяких  ‘але’!”  запротестувало  відображення,  “З  сьогоднішнього  дня,  ми  починаємо  нове  життя.  Без  нього!  Поглянь  навкруги-десь  там,  тебе  чекає  хтось,  хто  готовий  на  все  заради  тебе!  Тобі  лише  потрібно  простягнути  до  нього  руку  і  впустити  його  в  своє  серце.”
           Раптом,    Вона    почула  мотор  машини  за  вікном,  а  згодом,  знайомі  кроки.  Це  був  її  найкращий  друг,  який  завжди  був  поруч,  коли  їй  потрібна  була  підтримка.  І  тут,    Вона    зрозуміла-це    Він  !  Той,  хто  готовий  на  все  заради  неї.  Хто  не  залишить  її  у  тяжку  хвилину  і  буде  завжди  її  любити.  
           Зірвавшись  на  ноги,  та  посміхнувшись  відображенню  в  дзеркалі,    Вона    вибігла  на  зустріч  свому  новому  щастю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172302
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2010