Ліза Рогачук

Сторінки (1/25):  « 1»

Зустріч з примарою

Сядемо,поговоримо  про  те  й  про  се.  
Який  дивний  світ  і  скільки  води  утекло.  
-  І  в  мене  гаразд.  
Якось  говорити  незручно  -струмом  б'є.
Ти  пам'ятаєш,колись  ми  були    
Один  для  одного  домом?  

Ти  пам'ятаєш  вечірні  сквери  
І  номер  написаний  на  руці?  
А  в  мене  любов  -  Спільні  сніданки,  
"киця-зайчик","візьми  у  мене  у  гаманці".  

А  я  втомлююсь,замучив  шеф.  
Перегони,премії,життєва  ртуть.  
Та  всеодно  щасливий  -  
Мене  вдома  ждуть.  

О,покажи.На  тебе  схожий.  
Та  ще  на  когось...Аж  дивно.  
Пам'ять  стерти  не  можна-  
Колись  я  не  вірила,що  зможу  знову  бути  щасливою.  

Ніяково  якось,Знаєш?  
Я  не  забула  що  ми  один-одному  кричали.  
Це  кощунство  -згадувати  що  було.  
Ми  уже  інших  на  щастя  цілуєм  
І  руки  кладем  на  чоло.  
 
Не  будем  друзями?-Ні,не  будем.  
Будь  щасливий  і  Будь  щаслива
Ми  вже  просто  примарні  знайомі.  
Скільки  ж  води  утекло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013


Люблю в собі…

Я  люблю  в  собі  дівчинку.  
Нерозумну,вродливу.  
У  якої  цукерки  в  правому  боковому.  
Плакати  через  дрібниці,залишати  відбитки  помади  
На  комірцях  того  хлопчика,  Що  проводить  додому.  
Ховатись  за  чорним  та  носити  довгі  спідниці.  
Я  люблю  в  собі  дівчинку,що  любить  голосно  говорити.  
Дивитись  у  вічі.Відділяти  біле  від  чорного.  
Бути  каменем  у  одвічних  вселенських  жорнах.

Я  люблю  в  собі...хлопчика.  
Відважного,Стрункого.  
Міцні  обладунки,непохитність  віри  у  власну  правду.  
Запальнички,асфальт,присмак  гіркого  
На  губах  тої  дівчинки,  
Що  завжди  просить  тримати  її  за  руку.  
Зізнаватись  в  коханні  і  мліти  під  поглядом.  
Я  люблю  в  собі  хлопчика  вічно  голодного.  
До  життя,до  війни  і  до  тихого  голосу.    
Космічного  простору  
Бути  цілим  і  бути  частинками
Я  люблю  в  собі  хлопчика,я  люблю  в  собі  дівчинку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013


Розбуди її о п'ятій - Вона на пам'ять скаже його номер

Розбуди  її  о  п'ятій  -  Вона  на  пам'ять  скаже  його  номер.  
Відчеканить,як  золоті  монети  з  його  профілем.  
І  тісна  хрущівка  давно  нагадує  гетто.
Причини  для  щастя  погубились    
між  брудних  тарілок  та  кафелем.  

А  в  місті  панує  весна  і  їй  байдуже  
Хто  кому  зрандник,а  хто  просто  пропав  безвісти.    
І  варто  б  було  давно  уже  поховати  
Десять  цифр  та  власні  причини  для  ніжності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404424
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013


Соціальный Этюд

Аня    сиділа  за  столиком  у  кав’ярні  і    відчувала  свою  винятковість  та  дівочу  красу.  Її  пожовтіле  тіло  та  часті  неврози  вводили  її  друзів  в  екстаз,  а  набутий    для  настрою  цироз  печінки  робив  Аню  не  тільки  красунею,  а  й  об’єктом  тихих  заздрощів  її  милих  подруг.  Подруги  взагалі  любили  заздрощі  і  ніколи  не  впускали  нагоди  порадувати  один  одну.
Аня  пила  каву  і  трохи  сумнівалась  про  ще  одну  порцію  кокаїну,  
як  ось  до  її  столику  підсіли  дві    чарівні  та  ждані  брюнетки.  Галинка  була  молодою,  але  зовсім  не  закомплексованою  дівчиною.  Стрункість  і  дівочність  її  тіла  тихо  натякали  на  всіх  майбутніх  прихильників  блакитноокої  фурії  .  Ірка  -  завжди  радісна,  змушувала  милуватись  своєю  кар’їсною  жовтозубою  посмішкою.  Аня  й  Галинка  навіть  собі  таку  схотіли  замовити,  але  копіювати  подругу  дівчаткам    було  не  зручно.  Дівчата  радо  погодились  змінити  обстановку  тихої  джазової  кав’ярні    на  витонченість  дорогого  приміського  ресторану.  Гордо  ступали  кволими  ніжками  на  дубовий  паркет  і  розуміли,  що  справили  враження    майже  на  всіх  присутніх    відпочиваючих.  До  них  приїхала  ще  Яна,  вона  була  студенткою  і  нічим  не  відставала  він  цих  перших  красунь  міста.  Яна    вчилась  на  проститутку  у  одному  з  найпрестижніших  вузів  Києва.  Прекрасний  вечір  закінчився  доволі  швидко  -  Іра  почала  кашляти  кров’ю  і  нічого  крім  лікарні  дівчаткам  не  світило.  На  лікарняній  стійці  Ірі  відрізали  шмат  легень,  дівчину    пригощали  морфієм    і  та,  сяюча  й  щаслива,  тільки  здогадувалась,  як  на  її  місці  воліли  б  опинитись  подруги.    
Через  декілька  днів  Ірку  виписали,  але  ще  довгий  час  каталка  з  довгими  трубками  і  підозрілою  рідиною  у  поліетиленовій  ємкості  була  вірним  послідовником  на  всіх  вечірках  та  світських  заходах.  
Люди  звертали  увагу  на  Ірку    і  та  пафосно  обіймала  свого  металевого  друга.  «Це  круто»-  думали  дівчата-подруги  і  кавалери-рицарі,  -    «Мабуть  стільки  бабла  за  це  заплатила»  .  
Наступного  вечора  дівчата  сиділи  за  мартіні,  яке  спочатку  і  здавалось  кислою  зеленою  гидотою,  але  потім  під  настанови  подруг  і  рекомендації  глянцю  все  ж  випивалось.  А  вже  згодом  під  захмелілі  розмови  і  веселі  вигуки  пилось  усе  що  попадало  під  руку.  А  мартіні    ставало  ходовою  випивкою  у  веселому  притоні    на  розі  ніким  не  поміченої  вулиці.    



Аніна  мама  була  зовсім  не  схожа  на  свою  красиву  доньку.  Давались  в  знаки  роки  прожиті  у  неправильному  виховані.  Навіть  зараз  потай  від  доньки  вона  намагалась  щось  почитати,  а  ніжно-рожевий  колір  обличчя  так  і  не  зміг  зіпсуватись    частою  випивкою  та  ночами    просидженими  за  кавою.    Аня  не  любила  говорити  про  свою  матір.  Вона  її  навіть  в  клініку  здавала,  де  з  неї  обіцяли  зробити  людину.  Але    Марія  Григорівна  курити  так  і  не  навчилась,  а  наркотики  викликали  незрозумілі  симптоми,  які  грозили  скорою  кончиною  жінки.  Чого  б  це,  правда?  Мабуть  вік  давався  в  знаки.  Так  Марія  Григорівна  доживала  роки    в  гордості  за  свою  красиву  доньку  і  соромом  за  те,  що    її  ганьбить.  
Коли    вона  була  молода,  уже  одружена  та  вагітна,  отримавши  на  своєму  воєнному  комбінаті    дозу  опромінення,  дуже  раділа,  що  її  ще  ненароджена  донечка  народиться  уже  з  схильністю  до  краси.  Батько-негідник    кілька  років  потому  пішов,  залишивши    декілька  затертих  фотографій  та  синець-згадку  на  тілі  дружини.  Аня  не  сумувала  за  батьком,  а  мама  все  ж  іноді  плакала  в  подушку  і  віддавала  всю  любов  своїй  єдиній  .  Вона  так  хотіла  щоб  донька  нею  пишалась  ,  щоб  хизувалась  подругам,  щоб  притиснулась  чолом.  
А  донька  сиділа  за  столиком,  пила  якусь  бадягу,    і  мріяла  щоб  їй  теж  колись  відрізали  печінку  .  



Сьогодні  дівчатка  приїхали  на  дискотеку  у  інвалідних  візках.  Так  сталось,  що  серцевий  криз  стався  у  них  майже  одночасно  і  день  вони  провели  у  радощах  шопінгу    за  таким  необхідними  модними  інвалідними  прибамбасами.  Дівчатка  сяяли  тихим  синюватим  відтінком,  а  на  обличчях  їх  кавалерів  зчитувалось  «Так  ,  це  моя  дівчина.  Вона  вибрала  саме  мене,  заздріть»,  і  вечір  стікав  дорого  і  шипуче  ,  як  їх  улюблене  шампанське  «  Крістал».  В  перерві  між  гарним  настроєм  і  «  Ти  мене  поважаєш?»  зле  стало  одному  із  лицарів.  Весела  компанія  вирішила  закінчити  святкування  уже  в  амбулаторній.  Хоча  це  явище  у  найкращій  компанії  міста  ставало  все  традиційнішим,  дівчатка  чогось  канудились  .  Ампутація  пройшла  успішно  і  вже  не  наступний  ранок  хворий  матюкався  і  курив  сигару.  
Пройшло  чомусь  багато  часу,  а  дівчатка  все  не  могли  зустрітися.  У  кожної  закрутилось-замішалось,  а  життя  так  і  залишалось  життям  :  у  Яни  будуть  два  аборти,  поза  маткова,  її  поб’є    сутенер,  у  Ірки  хлопець  помре  від  зараження  крові,  коли  лікарі  невдало  відрізатимуть  йому  нирку,  Галинка  подорослішає  й  вийде  заміж  за  воєнного,  народить  йому  двійко  інвалідів,  та  й  житимуть  душа  в  душу  лиш  час  від  часу  приходячи  до  тями,  а  загалом  у  них  все  буде  добре.    
Зараз  виходячи  із  на  пів  спорожнілого  нічного  закладу  дівчата  знають  -  пересадка  за  пересадкою,  безліч  операцій  та  наркозів,  вони  ще  довго  будуть  щасливі,  вони  ще  довго  будуть  вродливі,  вони  ще  довго  будуть  живі.  А  чарівні  таблетки  добре  попіклуються  про  їх  гарний  настрій  -  а  це  головне.  
В  залі  пустіло.  Вечір  лип  на  дубові  осінні  сутінки  і  лиш  давно  немодний  хіт  із  далеких  70-их  «  Ми  ще  народимо  вам  здорових  дітей...»    розчинявся  у  просторі  байдужої  повільно  помираючої  меланхолії

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206424
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2010


На дискотеку (дівоче)

Білий  рубцьований  шлях  відбивав  погляди  велетнів-ліхтарів.  Морозне,  ніби  лікарняне  повітря,  хрипіло  змерзлою  собакою.  По  прозорим  асфальтним  слизням  йшла  маленька  дівоча  зграйка.  Мов  жовтенькі  пухнасті  качечки,  ми  обережно  перебирали  лапками,  щоб  ненароком  не  попсувати  свою  дівочу  загадковість.  Від  нас  віяло  запахом  цукерок,  косметики  і  дівочого  оптимізму.  А  падати  не  хотілось...  Цокотіли  підбори,  в’язались  розмови  про  дієти,  одяг  та  Єсеніна,  повільно  розмотувався  настрій  дівочого  товариства.  А  зима,  ніби  навмисне,  скувала  кригою  всі  дороги  й  доріжки,  ніби  навмисне,  ламала  наші  нігті  та  каблучки.  Все  їй  не  подобалось,  що  нам  не  сидиться  в  дома,  а  хочеться  танцювати.  Нарешті  веселим  гамором  ми  впізнали  своє  королівство,  де  ми  щасливі  повноправні  володарки.  Обійшлись  ми  малими  жертвами,  і  все  пророкувало  гарний  настрій.  Але  думка  про  те,  що  потрібно  дійти  і  назад  додому(!),  застигла  загадкою  на  рум’яних  запашілих  обличчях.  А  падати  не  хотілось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165654
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2010


вечір стелить пухнасте ліжко

Зима  уже  скоро,  а  вечір  стелить    пухнасте  ліжко  у  малознайомій  місцині  нашого  міського  парку.  Людний,  несподівано  гучний  простір  ,раптом  став  прихистком  тиші  і  меланхолії.  Чи  пізня  осінь,  чи  рання  весна  –  все  одно  .Парк  стояв  у  слякоті,    лиш  час  від  часу  виношував  в  собі  то  клопітких  матусь  з  своїми  потішними  дітками,  то  закохані  пари,  які  навіть  в  цій  грязюці  вбачали  красу  непорочної  природи.  Лишень    влітку  та  взимку  парк  ставав  якимось      однозначним  та  зрозумілішим.  Але  по-справжньому  до  нього  тягнуло    лише  птахів,  інших  же    несло  туди  за  своїми  справами.  Кого  за  роздумами,  кого  за  хлопцями,  кого  за  дівчатами,    за  відпочинком,  за  друзями  та  за    ворогами,  за  коханками  і  за  коханими,  за  спокоєм  і  за  самотністю,  за  чистим  повітрям  чи  сигаретним  димом,  в  пошуках  себе    чи  в  спробах    десь  себе    подіти...  Парк  дивився  на  це  з  висоти  своїх  багаторуких  кленів,  і  йому  проблеми  проблемами  зовсім  не  здавались.  Він  втомлено  м’яв  роки  на  своїх  сухих  макітрах  і  по-справжньому  розмовляв  лише  з  птахами,  а  ми  мовчки  вдихали  запах  його  рудого  мокрого      волосся  і  нам  хотілось  плакати....Зима  уже  скоро...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165650
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2010


Похилить вітер верби до води

Похилить  вітер  верби  до  води  
Й  вони  соромлено  намочать  рясні  коси.  
Куди  мені  іти,  куди  іти?  
Коли  залишитись  уже  ніхто  не  просить.  

Нахилить  вітер  верби  до  зіниць  
І  верби  тихо  залоскочуть  зорі.  
Куди  мені  іти,  куди  іти?    
Без  неба  я  ,неначе  капля  в  морі.  

Похилить  вітер  верби  до  зірок,  
нанизувати  мрії  наче  роси.  
Куди  мені  іти,  куди  іти?  
Коли  залишитись  уже  ніхто  не  просить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165541
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010


Я для тебе занадто сильна

Я  для  тебе  занадто  сильна  ,  
Переплисти  не  в  змозі  це  море  .  
Хмари  злив  залишились  між  нами,  
Ти  для  мене  занадто  горе.

Я  для  тебе  занадто  жадана  ,  
Ти  для  мене  занадто  здобутий.  
Осінь  в  жовтні  медово-водява    .    
Ти  для  мене  занадто  забутий.  

Ти  для  мене  занадто  коханий  ,  
Я  для  тебе  занадто  свавільна  
Осінь  рве  на  лахміття  кайдани    
Тим  хто  в  змозі  прокинутись  вільним..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165540
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010


Мені болить, дихати важко…

Мені  болить,  дихати  важко,  
Навіть  настрій  давить  у  скроні.  
Я  лежу,  я  стікаю  кров’ю  -  
Простирадла,  мов  губи  червоні.  

Я  не  хочу  плакати  зранку,  
хоча  ранок,  мов  часточка  болю,  
Я  лежу,  я  стікаю  кров’ю  -    
Кровоточить  поранена  воля.  

Мені  дико,  важко  і  страшно,  
Простирадла  заплакані  птиці,  
Я  лежу,  я  стікаю  кров’ю  –  
Вже  без  тебе,  а  решта  дрібниці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165505
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010


Не минаєш

Не  минаєш,  приголубиш,  
ніч  по  краю,  тільки  губиш.  
Очі  любі,  губи  теплі,  
не  зі  мною,  та  відверто.    

Ніч  стікає  –  серце  вколе,  
обіймає  руки  кволі.  
Не  минаєш  ,не  забудеш.  
Все  минає  –  тільки  згубиш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165504
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010


Недільне чаювання

Стара  веранда  вмивалась  осінніми  пустощами.  В  кутку,  мов  старий  лелека,  дзявкотів  віник.  Усе  віяло  в’язкою  атмосферою  недільного  чаювання.  Мов  Олександрійський  маяк,  серед  столу  на  гримучій  незрозумілій  скатертині  стояло  щось  смачне  і  просилося  до  рота.  Старі  полиці  з  книгами  зараз  наповнились  полунично-чайним  запахом,  що  крутив  у  домі  й  нагадував  про  літо.  Стогнав  і  дувся  самовар,  мов  золота  кулька,  видавлюючи  наші  посмішки  і  здивування.  
     Він  сидів  навпроти  і  свердлив  дірку  прямо  в  мене  на  обличчі.«Подай  цукру»  звучало  так,  ніби  я  винна  йому  цілу  корову.  А  що  вдієш?  
От  уже  і  кури  почали  крехтіти.  Знадвору  почулась  брудна  лайка  пернатих,  бажаючих  скуштувати  наш  пиріг.  Стара  веранда,  ламаючи  голос,  сповіщала,  що  роки  йдуть.  Занурена  в  свої  переживання,  чорна,  мов  дьоготь,  скрипіла  щось  незрозуміле  собі  під  ніс.  А  що  нам  до  її  проблем?  У  нас  недільне  чаювання,  нам  не  до  цього.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165340
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


А я здатна на більше

Вечір  постелив  мокре  ганчір’я  тобі  під  ноги.  Усе  сполохане  й  притихле  рвалось  повз  товщі  твоєї  гримасної  усмішки.  Я  плакала,  а  сльози  були  гіркі  як  сумніви,  й  пекли  ображеною  гордістю.  У  твоєму  суцільному  «бла–бла–бла»  я  не  розуміла  нічого,  але  знала  –  ти  був  злий  мов  собака.  Духу  забракло  сказати  правду.  Холодний  мов  зимовий  ранок,  колись  ти  украв  мій  дівочий  сон,  а  зараз  безжальними  словами  ти  роздирав  мої  щасливі  плани,  які  ,укутані  ще  дитячою  наївністю,  не  встигли  зароїтись  у  моїй  голові.  Спасибі.  Добре,  що  не  встигли.  Я  б  могла  тебе  любити  й  світу  не  бачити.  Та  ні,  я  здатна  на  більше!  
Ось  уже  і  небо  оплакує  мої  розбиті  сподівання.  Тільки  щоб  ніхто  не  порізався.    Замовк...  Нарешті...  Скільки  злості  поміщається  в  безкраї  нетрі  твого  егоїзму.  А  я  варта  іншого,  а  я  здатна  на  більше!  
Кімната  зашаруділа  рудим  хвостом  і  старе  блискуче  дзеркало  засяяло  цукровою  радістю  –  воно  побачило  мене.  Сумно-веселу,  трохи  заплакану,  але  дуже  красиву.  І  що  не  кажи,  а  я  здатна  на  більше!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165339
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


Віддай всю спрагу поцілунку

Віддай  всю  спрагу  поцілунку,  
а  погляду  віддай  сумління,  
мені  віддай  своє  кохання  –  
воно  для  мене  як  спасіння.  

Віддай  свої  лукаві  очі,  
чорніють  смуги  на  дивані.  
А  я  міняти  це  не  хочу-  
ми  друзі,  вперше  і  востаннє  .  

Віддай  всі  сльози  цьому  небу  –  
воно  ще  сильне,  без  признання  ,  
візьми  своє  і  все  що  треба,  
мені  -  моє  й  твоє  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165303
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


А хризантеми осінь цілували

А  хризантеми  осінь  цілували  
тонкими  дуже  спраглими  губами,  
а  ми  з  тобою  віддались  любові  
тонкими  дуже  теплими  словами.  

У  вирій  відлітають  журавлі  
і  сипле  дощ  біліючим  кришталем,  
а  ми  віддалися  з  тобою  почуттям  
без  залишку,  без  слів  і  трохи  з  жалем.  

А  хризантеми  тихо  шепотіли,  
губами  щоки  ледве  не  торкали.  
Вони  нам  розказали  про  любов,  
вони  й  без  слів  у  нас  її  украли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165302
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


Давай зіграємо в мовчанку

Давай  зіграємо  в  мовчанку,  
Усе  сказала,  лиш  ти  зостався.  
Ніч  пила  кров  із  теплих  губ.  
Мене  боліло  –  ти  посміхався.    
 
Давай  вдамо,  що  все  в  порядку  ,  
Ніч  напилась  і  захмеліла,
Усе  сказали,  все  нормально,
Я  посміхалась  -  тебе  боліло.    

     ...Мої  невиховані  мрії...      

Давай  вдамо,  що  їх  немає,  
Ніч  із  ножем  безпечно  гралась,  
Усе  зіграли,  все  сказали,  
Весь  світ  болів  -  ми  посміхались.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165270
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


Ми вдвох з тобою під горіхом

Ми  вдвох  з  тобою  під  горіхом.
на  лаві  в  парі  біля  брами.
ти  лузав  зернята  й  плювався
і  шаркав  довгими  ногами  

Ми  під  горіхом  біля  брами,
Від  мами  завтра  на  горіхи.
Ти  так  уміло  матюкався
Коли  чинив  старий  «Юпітер».

Я  про  музику  й  Вольтера
Ти  про  телята  баби  Німи.
Ми  вдвох  на  лавці  під  горіхом
Ти  вправно  палиш  синю«  Пріму»

А  висновок,  він  не  чекає.
І  не  хотілось  поспішати,
Та  ти  теля  ще  в  більшій  мірі,
Ніж  навіть    Німені  телята.

Я  підмітаю  під  горіхом.
усе  що  ти,    крутий,  нагадив  .
Ми  вдвох  до  болі  дивна  пара
Шекспір  мабуть  би  сам  позаздрив.

Нічого  ще  не  має  гірше,
Ніж  час  потрачений  не  плідно.
А  я  ще  пошукаю  принца.
Не  біля  брами,  а  деінде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165260
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010


Які зірки бувають в листопаді…

Які  зірки  бувають  в  листопаді...  
Таких  зірок  ти  ще  не  бачив  зроду.  
А  вітер  рве  осінню  мутну  вроду,  
Але  зірок  не  втопиш  в  листопаді.  

Які  у  тебе  тихі  ясні  очі...  
Таких  очей  за  золото  не  купиш.  
Земля  уже  болото  не  толоче,  
Ти  у  зірках  цю  осінь  перемучиш.  

Зірки  глибокі,  наче  дно  криниці,  
Води  налито  аж  під  саме  небо.  
Які  у  тебе  тихі  ясні  очі...  
Мені  зірок  без  них  уже  й  не  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165153
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


На перехресті літа

Соняхи  гріють  вуха  
На  перехресті  літа,  
Повітря  гречаним  супом  
домашні  пропарює  квіти.  
 
На  перехресті  літа.  
І  ти  ,  немов,  перехожий.  
Зустрілися  щоб  загубити  
І  квіти  тут  не  поможуть.                                                                                    

Соняхи  миють  вуса,  
Суп  і  мрії  гречані.  
На  перехресті  літа  
Нічого  я  не  втрачаю.

Соняхи  на  шпалерах,  
В  вазі  домашні  квіти,  
Ми  варимо    суп  гречаний    
На  перехресті  літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


Духмяно пахло зілля із тривог

Духмяно  пахло  зілля  із  тривог,  
Торкнула  тінь  сади  золотокосі.  
А  я  сплела  надвечір  із  квіток  
Й  вмочила  в  нього  свої  ноги  босі.    

Духмяно  пахла  вечора  рука,  
Гойдав  він  нею  спориші  лататі  .  
Під  грушею  вмостилась  дрімота  
Зірки  в  кишенях  нишком  рахувати.  

Духмяно  пахла  літня  благодать,  
Стікало  небо  молоком  і  медом.  
А  я  сплела  надвечір  із  квіток.  
Для  тебе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165114
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


Не говори нічого

Не  говори  нічого.  Вітер  рве    останні  літні  грози  на    ставкове  латаття,  а    тобі  лиш  би  крехтіти.  Віддалиться    літо,  осінь  вмостить  гніздо  на  нашому  маленькому  порозі  і  буде,  як  мама-квочка,  висиджувати  дощі  та  мій  поганий  настрій.  Зараз  останні  хвилини  літа  лоскочуть  спогади,  мрії,  незбутні  сни.  Моє  літо  з  присмаком  гіркої  кави...Трамвайна  зупинка  викине    неконтрольований  потік  люду.  Дивно,  але  осінь  уже  встигла  занурити  свої  пальчики  під  шкіру  цього  балакучого  прудкого  міста.  Ні,  влітку  воно  не  було  таким.  
Старі  асфальтні  вулиці  ще  пам’ятають  мій  прегарний  сарафан  кольору  топленого  молока  .Магазинні  вітрини  дивляться  і  жалібно  просять  купити  щось  до  нового  сезону.  Ну  гаразд,  я  ж  не  проти.  Останні  літні  дні  паморочать    голови  і  зривають  листок  з  уже  тоненького  настінного  календаря.  Не  говори  нічого.  Тут  і  слів  замало.  Осінь  вдерлась  в  моє  життя,  і  навіть  не  спитала  чи  я  до  неї  готова.  Не  готова  –  мені  ще  рукавички  треба  купити  .  Та  хто  мене  питає,  раз  для  щастя  пора  року  не  потрібна...  Залишається  пити  свою  гірку  каву  та  згадувати.  А  ти  не  говори  нічого.  Давай  просто  помовчимо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165113
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


Мені важко сказати щось зрозуміле

Мені  важко  сказати  щось  зрозуміле.  Подивлюсь  на  тебе  ,  а  голос  пірнає  в  середину,  навіть  по  очах  ніхто  не  зуміє  прочитати..  Зима  пробралась  у  місто.  Тихо,  мимоволі,  як  дика  кішка.  Своїм  мокрим  талим  хутром  вкрила  мої  будні.  Так,  що  навіть  дихати  важко.  Повітря  стало  мокрим  та  асфальтованим,  не  знаю,  може  через  те,  що  надто  багато  сірого?  Прокинутись,  і  дихати  далі.  Тихо,  мимоволі,  повільно.  Приходити  до  тями.  Жити.  Ковтати  пігулки,  м’ятні  драже  -  боротися  з  грипом.  Бороти  зимову  депресію.  Закохатись.  Пірнути  з  головою  у  навчання....  
Ця  зима  поставила  на  голову  усе  моє  життя.  Терпко  скривилась,  прищурилась  ,  і  знову  ламає  те,  що  нам  дороге.    Скреготить  зубами  вчорашній  мороз,  що  уже  зараз  під  нашими  ногами  коротає  свої  дні.  Тижні.  Хочеться  розплакатись,  розгубитись  -  пожалій  мене.  Та  ця  зима  вкрала  мої  останні  сльози  ,  і  я  більше  не  можу...  Плакати..  
Зануритись  в  пухнасті  подушки    Впасти  в  сплячку?  Впасти  у  відчай?  Вип’ю  кави.  Полегшає  .  Я  обіцяю.  А  ти  посидь  поруч.  Давай  разом  посміємось.  Подумаємо.  Поговоримо.  Помовчимо.  Прикро...Зима  уже  тут.  П’ємо  з  нею  вечір  із  однієї  склянки.    Коле  мене  у  очі,  адже  вона  не  винна  у  моїх  бідах  .    Невчасно  потрапила  під  руку,  і  я  звалила  на  неї  всі  свої  болі,  навіть  не  спитала  чи  надовго  вона  у  нас.  Ти  сидиш  такий  серйозний  і  робиш  мою  зиму  ще  холоднішою.  А  навіть  якби  літо,  я  все  одно  б  змерзла.  Знаєш,  краще  ні  з  ким    ,  ніж  аби  з  ким

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165038
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


Не та і не так

Не  та  і  не  так,  
Не  світ  і  не  світло.  
Ти  дай  мені  знак,  
Ти  дай  мені  вітру.  

А  я  упаду  
У  стелю  ,мов,  з  скелі.  
Ти  дай  мені  знак,  
Ти  дай  мені  двері.  

Не  та  і  не  так.  
Не  жаль  і  не  жало.  
Я  впаду  перша,  
Як  я  й  обіцяла.  

А  я  не  прошу  
У  леза  поруки.  
Любов  -  це  пустити    
зав'язані  руки.  

Не  та  і  не  так.  
Небо,  мов,  вістря.  
Любов  -  це  віддати    
останній  грам  кисню

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165037
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010


Мої кайдани запашних ромашок

Мої  кайдани    запашних  ромашок,  
сніг  випав  сіллю  на  зболілі  рани.  
Моя  любов  заварена  із  чаю,  
зима  прийшла  і  стала  поміж  нами.  

А  поморозь  лягає  серед  міста,  
зима  запахла  медом  та  ментолом.  
Усе  зболіле  на  холоднім  вістрі,  
усе  минуле  випало  до  долу.  

Шершава  ковдра  і  сироп  від  кашлю,  
сніг  скосе  всі  сполохані  надії.
Мої  кайдани  з  запашних  ромашок,  
моє  колись,  якому  вже  не  вірю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164971
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010


Прогриміли зливи над вишневим садом

Прогриміли  зливи  над  вишневим  садом,  
Цвіту  натрусили,як  зимою  снігу.  
А  мені  чомусь  так  
Серце  заболіло...  
Серед  вишні  цвіту  і  сховатись  ніде.  

Я  би  пригорнулась  до  сирого  гілля,  
Я  би  розказала,  де  на  серці  рана..  
А  мені  чомусь  так  
Плакати  хотілось...  
Прогриміли  зливи  -  може  надто  рано?  

Намочило  небо  всі  відкриті  душі,  
А  любов  сховалась  серед  цвіту  вишні.  
А  мені  чомусь  так  
Серце  заболіло...    
Це  воно  сказало:  "В  зливі  третій  -  лишній"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164943
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010


чужа душа навиворіт в кожусі

Чужа  душа  навиворіт  в  кожусі    
Над  річкою  збирала  молочар.  
Скрипіли  сосни,  м’яли  рижі  вуса.    
По  каплях  сон  здували  з-попід  хмар.  

Над  річкою  по  каплях  перед  ранком  
Хтось  м’яту  рвав  і  з  золотом  мішав.  
Пухнасті  сосни  -  рижі  котенята,  
З  зірками  грались  поки  місяць  спав.  

Чужа  душа  навиворіт    в  кожусі  
Над  річкою  по  каплях  до  світанку  
Позаплітала  рижим  соснам  вуса,  
Складала  в  жменьки  зоряні  фіалки.  

Чужа  душа  навиворіт  в  кожусі,  
Як  ранок  став  не  знала  куди  йти.    
А  я  хотіла  тільки  озирнутись...    
Це  часом  був  не  ти?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164941
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010