| Сторінки (5/410): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Мне мужик Восьмого Марта
Подарил кабриолет.
Посмотрела - без мотора…
Лошадей в меня-то нет.
Мужу я на Двадцать третье
Подарила саксофон.
Может губы будут крепче,
Целоваться станет он.
Я хотела мужика,
Чтоб похож был на Гордона.
Достаётся лишь пока
Бомж немытый с террикона.
Пирожков не кушай, милый,
Если хочешь пошалить…
Чтобы пузо не мешало
Поплотней меня любить.
Мы – Терновские бабёнки
И умны и хороши.
Ах, хотим иметь деньжонки,
Достаются нам шиши.
Композитор наш Терновский,
Я скажу, - Ален Делон
Только бегай, иль ни бегай,
Он в жену свою влюблён.
Ежьте, хлопцы, сельдерей,
Ежьте без сомнения.
Будет крепче, веселей
Нижнее давление!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243093
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 24.02.2011
На детской площадке шалят ребятишки,
Их щёчки целует февральский мороз.
Здесь Сашки, Наташки, Антошки и Тишки,
Вот дедушка внука на санках привёз –
Сосед наш по дому. Вернулся с Афгана,
С войны той проклятой, живой не вредим,
А свата убила осколочна рана…
Погиб капитан! Ах, совсем молодым.
Судьба не позволила тешиться внучкой,
Дочурке то было всего лишь пять лет.
Не помнит, как гладила папочку ручкой,
Шептала на ушко свой детский секрет.
Но помнит она, как всегда не хватало
Отцовской защиты и ласки, любви.
Всё детство хотелось, казалось бы малость,
Чтоб папа и мама за ручки вели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241882
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 18.02.2011
Мне кажется я плачу,
Наверно плохо мне.
И как-то всё иначе…
О, это ведь во сне.
Открыв глаза со страхом,
Я всё ещё в бреду…
Та пусть уйдёт всё прахом,
Нашла себе беду!
Меня муж не поздравил…
Да, не романтик он.
Иль начал бой без правил?
Давно уж не влюблён.
Ушёл дрожащий голос
И блеск потух в глазах.
Всё больше серых полос.
Ребята, так нельзя!
Нельзя мужскую силу
С любовью хоронить.
Неужто вам постыло
Без секса жён любить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241662
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2011
Нельзя любить - не быть любимой.
Всё это, будто на войне,
Но не любя, ведь, быть любимой –
Сложнее кажется вдвойне.
Вот каламбур-то получился,
Но Божья правда в нём живёт.
Хочу, чтоб каждый научился
Понять сложнейший поворот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241363
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.02.2011
Я часто в мыслях вспоминаю
Года, ушедшие в тот миг,
Что прошлым смело называю
С косой плетущихся интриг.
Но всё равно я благодарна
Прожитой жизни, пусть не так,
Никто не скажет: «На ударно».
Сама скажу: «Я не мастак!»
Но как бы ни было печально
Мне не забыть прекрасных лет:
Лет юности, любви начала.
Об этом сожалений нет.
Я благодарна очень Богу,
За парус жизни - за детей.
Любовь к ним – это уж надолго,
Нужнее всех других идей.
И дочь, и сын, и зять с невесткой,
И внуки радостны растут.
Вот это счастье сердцу близко.
Побольше бы таких минут!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241272
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.02.2011
Прощальную песню выводит февраль,
Все ноты по крышам гоняя.
Звучат в этой песне: и жаль, и печаль,
Волшебную силу теряя.
А там - за холмами готовится март.
Он нежно подснежники будит.
Весна вот-вот весело станет на старт,
Начнутся весенние будни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240706
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 13.02.2011
Мне сегодня не спится,
Я в холодном поту…
Горем битые лица
Терпят снова беду.
Мать, что стала вдовою
Только этой весной,
Снова тяжкое горе
Носит в сердце с собой.
Жизнь оставил внезапно
Её сын Николай.
Ах, как горько, печально…
Что ты сделал, февраль!
Был единственным сыном,
Был красив и умён.
Ведь, надеждой единой
И опорой был он.
Снег сегодня чернеет,
Небо грустью весит.
Сердце матери млеет.
Нечем боль погасить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238882
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 04.02.2011
Шахтёры, потрудившись крепко,
Присев чуток перекусить
(Без шуток ели они редко)
Решили юмор раскрутить.
-Смотри. - сказал один другому,
-Худой в Степана "тормозок".
Наверно плох и слаб он дома
И без любви совсем Лизок…
Степан ест молча, весь в обиде,
На ус мотает лишь слова.
-Пусть говорят! Никто не видел…
А вдруг привяжется молва?
Решил он всё же доказать всем
И после смены вмиг домой.
К жене он сразу… Прям совсем,
Как в первый раз!.. Ах, Бог ты мой!..
Так до утра всё кувыркались…
Поднявшись с первым петухом
Степан был рад. - Ну что смеялись?
В пакет смотреть давай бегом…
-Ну что ты Лиза? Я старался!
В пакете только пирожок!
- Ночь, окаянный, издевался,
От жиру бесишься, дружок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237662
рубрика: Поезія, Юмореска
дата поступления 29.01.2011
Как было всё давно!.. Когда-то…
Мы были рьяны, незамысловаты.
Носили платья с радостью девчата,
Гордились службой в армии солдаты.
Пахали в Казахстане целину,
Смеясь, мы пели, танцевали.
Кажись, усталости тогда не знали.
А как любили мы... Сравнить? Да ну!..
Казахи, украинцы иль татары –
Выращивали хлеб-святыню жизни.
От куда кто?.. Об этом не было и мысли.
Лишь думали, как одолеть земли гектары.
С каким задором мы тянули БАМ!
И в будущее верили все слепо.
Казалось бы, как глупо и нелепо
За те копейки ползать по лесам.
Но были мы фантазией богаты,
И «Родина!» – божественно звучало,
А преданность – для всех начал начало!
Да было это всё давно… когда-то…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235864
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 20.01.2011
Тебя забыть? О, нет, мой милый!
Вдыхая розы аромат,
В душе с любовью я носила
Лучисто-тёплый, светлый взгляд.
Шипы из сердца вынимая,
Не слышу боли острой той,
Лишь о тебе всё вспоминая,
Живу, творю... Навеки мой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2011
Поки милий на роботі
Відпочить рішила жінка.
Пляшку взяла у чоботях
(Там хова від чоловіка)
І до кума із кумою
Підтюпцем помчала зранку.
Впоравшись кума з козою,
Вже чека її на ганку.
Обнялися дві подружки
І до кума швидко в хату,
Там добралися до бражки…
Мабуть випили багато.
Ось згадала, що не дома.
-Боже! Не варила їсти…-
За це (добре їй відомо)
Попаде… Не зможе й сісти.
І бігом до магазину,
Вмить купила там пельмені…
Чоловік, дождавшись Зіну,
Гриз насіння із кишені.
Хоч не слухалися руки
Їсти все ж таки зварила.
В миску кинула пельмешки
Й салом добре помастила.
Та й чкурнула знову з хати,
Щоб куми там не рішили,
Не діждавшись допивати,
Через перелаз спішила.
Зачепилася і впала,
В голові все закрутилось.
А в який вже двір попала
З п’яну то й не роздивилась.
Йде медвежою ходою,
Відкриває свої двері.
І здивована їдою
Дивно мовить про вечерю
-О, таке! Я подивилась!
І у вас пельмені й сало?..-
-Що ти тільки народилась?
Та чи з неба ти упала?-
-Та не з неба, з перелазу,
Як ти, куме, догадався?..-
Після цих слів, ой, відразу
Чоловік уже зірвався…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234566
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.01.2011
Разошлись все гости, праздник отшумел.
И конца не видно всех домашних дел.
Нам бы от гулянья надо отдохнуть,
Но к посуде грязной мой сегодня путь.
В нашем возрасте вредны уж праздничны застолья,
Погулять босой бы по ромашковому полю,
Походить бы по зелёным, бархатным лугам,
Подарить бы поцелуи пыльные ногам.
Пошептаться нежно с листьями в лесу.
Эх, природушка, люблю твою красу!
Если бы любимый всеми «оливье»
Поменять бы на улыбочку портье...
Ах, театр мой! Как хочу нырнуть в твоё пространство,
И услышать, и увидеть классики богатство.
С возрастом стал скуден, беден кругозор.
Жаль! Мне не вернуться в юности простор!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234341
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2011
Вот и праздничные дни все позади.
Смело в будни, Новый год, теперь иди.
Может, ты поймёшь и нам расскажешь, друг.
Может мы не понимаем чего вдруг?
Что сулят холёны зайцы и коты?..
Страшно нам от их пушистой доброты.
Не смягчит пушок финансовый удар.
Каждый лишь мечтает выпустить свой пар:
Чтоб реформой не достать своих верхов,
Чтоб рабочий класс рассчитывался вновь,
Чтобы выжать с них всё то, чего уж нет,
Чтоб простой народ держал за всё ответ!
А они друг друга будут выручать
И о истине упорно все молчать,
Почему финансы из казны «ку-ку»,
Потому что рыльца всех в пушку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234338
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 12.01.2011
Уж третий день нас дразнит дождик,
То вдруг ливнёт, то моросит,
Рисует осень, как художник,
Штрихами мокрыми косит.
Сижу я в кресле у камина,
К окну спустились облака.
Чай нежным запахом жасмина
Дурманит голову слегка.
Напротив - ангел - мой хранитель.
Как дорог мне, такой земной!
Он муж, отец ещё учитель.
В огонь и воду он за мной.
Ах, как тепло, ах, как уютно…
Смотрю я милому в глаза,
И догадаться здесь не трудно,
Бушует в них любви гроза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225363
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2010
Девушка в белом пальто
Движется лёгкой походкой.
Чёлки её завиток
Кажется парусной лодкой.
Сердце дрожит, что листок
В парке растущей осины.
Губы-цветка лепесток
Жаждут любви негасимой.
-Что ж ты, девчушка, постой!-
Парень кричит ей вдогонку.
- Вот я – единственный твой,
Глянь ты в мою-то сторонку.
Птичкой спорхнула она,
Счастье своё, не заметив.
Манит чужая страна
Девушку милую эту.
Ей- то совсем невдомёк
Краше парней наших нету…
Пущен в глаза лишь дымок
Там – за БУГРОМ,
не её та карета!́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225151
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 29.11.2010
Как же просто человека
Оскорбляя унижать.
И не дрогнет даже веко…
Не успеешь возражать!
Кто-то судит по одёжке,
Кто-то критикует речь,
А кому-то жаль дорожки,
Чтоб не шли готов и лечь.
Неприятно, как обидчик
Убеждает, что он прав…
Подобрать бы к нему ключик,
Укротить бы его нрав!
Рассказать бы о природе,
Как приятен солнца луч.
Что молва идёт в народе, -
С другом ты богат, могуч…
Человек подумать должен,
Что и где, и как сказать.
Никому болтун не нужен,
Гадко слухи, ведь, низать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224634
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.11.2010
Расшутилась что-то осень,
Греет голые леса.
Почки все прохлады просят.
Что пошли за чудеса?
Но не верю чародею,
Что решил нас обогреть.
Ох, не славлю я идею
Лету в осени сидеть.
Как затишье перед бурей
Осень дразнится теплом.
И зовёт купаться море
Хоть зима уж за углом.
Ах, не дай Бог, так случится,
Что всё это – НЕ К ДОБРУ.
Глупо может получиться…
Осень, брось свою игру!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222839
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 17.11.2010
З дитинства з римою дружу,
До школи вже читала.
Коли… Забула, не скажу,
І віршик написала.
Отак писала просто я,
Тому що, щось писалось.
Про матір рідну, про поля,
Кохання і про старість.
Душа моя у тих рядках,
І сльози поміж ними,
А щастя - високо в зірках,
Що пролітають мимо.
Та якось витвори мої
Попалися на очі,
Тому, з ким дружать солов*ї
Й до музики охочий.
Людина ця - Скубій Петро,
Що віршам дав дорогу.
Дарує він пісні вітрам
Й моїм творінням
пе-ре-мо-гу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221445
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.11.2010
Спасибі вам, мої Брати,
Що ви співаєте так гарно,
Сміливо йдете до мети
Без витрат часу свого марно.
Великий жаль, що вже давно
Нема матусі, нема тата,
Ніхто не визирне в вікно,
Коли зайдуть у двір орлята.
Але впаде дощем з небес
Сльоза подяки материнська.
І пролунає голос десь:
«Сини мої, я з вами, близько»…
Хай буде радість ТАМ батькам,
Як нам ось тут, у ці хвилини.
Спасибі, скажемо зіркам,
Що поряд з вами й серед днини.
Хай залишається завжди
Стежина правди, віри в справи
І ваші хай ведуть сліди
В добробут нашої держави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221444
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.11.2010
Равнодушие - страшная штука!
А как с этим бороться, скажите.
Ведь, не сможет помочь и наука,
Не поможет и меч здесь, простите.
Оказаться, не дай Бог, мне рядом,
Даже сон пусть такой не приснится.
Ублажать безразличных не надо.
Шире шаг, чтоб не мог прицепиться.
И жалеть о таком человеке?
Если только, что Богу молиться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220474
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 06.11.2010
Жаль, что ты от меня далеко,
Не гуляем с тобой мы в саду.
Без тебя на душе нелегко,
Позови ты меня, я приду.
Полечу в ночь навстречу ветрам,
Соберу для тебя звездопад.
Снова небу я звёзды отдам.
Для тебя пусть поярче горят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216493
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.10.2010
Чтобы нам не расстаться вовек,
Чтобы счастлив был жизненный путь,
Не грусти, мой родной человек,
Улыбнуться ты мне не забудь.
В наших душах тепло и уют,
А не просто всё это сберечь.
Ведь любить – изнурительный труд,
И без толку здесь спорная речь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2010
Не грусти, голубок, не печалься,
Не уходит голубка к другому,
Просто мы на мгновенье расстались,
Верь, спешу очень к дому родному.
Без тебя меня солнце не греет,
Я душою с тобой всегда рядом
И любовь наша нет, не сотлеет,
А костром разгорится в награду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216128
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2010
Недавно солнышко ласкало
Цветов осенних лепестки.
Теперь дрожат от ветра каллы.
Дождливы дни полны тоски
В душе лежать тяжелым грузом,
Несносно жмут мои виски
И прочь ушла из сердца муза
Желаньям мудрым вопреки…
Вернись ко мне, моё веселье!
Вернись из прошлого, любовь!
Из поцелуев ожерелье
Хочу нанизывать я вновь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209839
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.09.2010
Светлой памяти шахтёра- ветерана
Манякина Николая Ивановича
Жизнь, обронив тайком слезинку,
Приблизив вечный твой покой,
Оставив нам лишь по грустинке,
Тебя толкнула в мир иной.
Неделю солнце уж не светит,
Не может свыкнуться с бедой,
Скорбит жена, скорбят и дети,
В печали ходит друг седой…
Как мало вас в живых шахтёров
Шестидесятых славных лет, –
Спускались в шахту без укоров,
Спешили, словно на проспект.
Прошли года, с посёлка город
Шахтёрский вырос - «Терноград».
Ты был всегда красив и гордый,
Победам шахтным очень рад.
Судьба решила и нежданно
Тебя от всех нас увела.
И мы грустим, что очень рано
Твои закончились дела…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191500
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.05.2010
Актёру театра им.Шевченка г. Днепропетровска посвящается.
Когда ты выходишь на сцену,
Луч солнца с тобой не сравнить.
Ты свет излучаешь бесценный,
И мир весь готов осветить.
Глаза, что бездонны озёра,
Несут в зал великий твой дар.
Ждёт зритель пленящего взора.
Комедии, драмы ты царь
Ты гордость «Шевченка» театра.
Для дам – эталон красоты…
Будь счастлив всегда без антракта,
Сбываются пусть все мечты!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189876
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.05.2010
Уж неделю дожди
Беспрерывно всё льют…
Милый, солнца не жди,
В моём сердце уют.
Улыбаясь любя,
Стану тёплым лучом.
Обогрею тебя,
Буду верным плечом.
Отпусти, не держи
В сердце прошлых обид.
О любви расскажи,
Как тогда… Ты мой гид!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185276
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.04.2010
Що ж ви, хлопчики миленькі,
Та й дівочую красу
Поміняли на горілку,
Їжте сало й ковбасу.
Бо дівчина, мов калина
Гарно спіє і цвіте.
Без кохання, без хлопчини
Спіла ягода впаде.
Не топчіть красу дівочу,
Долю свою не губіть.
Ви відкрийте краще очі,
Кралю-дівку полюбіть.
Лиш кохання гоїть серце,
Подаруй йому життя.
Бо немає більше сенсу
Руйнувати майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Гріло сонце, до вподоби
Вже попілі вишні.
В Хмельник лікувать суглоби
Люди їхали поспішно.
Ось веде дружина свого
Чоловіка с костурами.
Жаль дивитись, допомога
Необхідна зараз прямо.
Кажуть люди:- Ну й турбота,
Сам приїхати не в змозі…-
Та лиш жінка за ворота –
Чоловік вже на порозі.
Бо його гарненька Зоя
Днів так зо два ожидає.
О, дивіться, отакої,
Костурів то вже не має!
Ось отак гуляли в пару
Три неділі - дні і ночі.
Ой, дали ж вони вже жару !..
Розлучились неохоче…
Знову костури у руки
І пішов собі повільно.
-Ну, дружище, що за муки?
Лікувався задовільно!
Що ж почав отак спиратись?
Все так гарно було з виду!-
-Треба добре тренуватись,
Бо додому завтра їду. -
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2010
Ось і літечко прийшло
І прийшла неділя.
Я рішила хорошо
провести дозвілля .
Хутко зразу на базар,
Їсти наварила…
І згадала – перукар!
Ось у кому сила!
А то, якось, чоловік
Про куму – блондинку
В сні бурчав, що він би вік
Пестив би Даринку.
В перукарні п*ять годин
Справно так сиділа.
Мріяла:- Ще не один
Підморгне до діла…
Вже темніло, як у двір
Гордо я ступала.
А собака, ну що звір!
Зовсім не впізнала!..
Із порога чую рев:
- Жінко, що Вам треба?
- Та ти що, уже здурів?
Повилазило у тебе?..
________________
Отака тобі задачка!
Гавкав лишень чоловік,
А тепер й собачка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2010
Підхватилась на світанку, як завжди, Олена,
Натягнула з секондхенда кофточку зелену,
Вже ажурні від роботи доціни гамаші,
За лемішку і побігла до свинюки Маші.
А корова як почула, та й собі вже мука.
Кріль, також, травички хоче, в барабана стука…
Швидко впоралась Олена і зайшла в будинок.
Чоловік лежить, вивчає боксу поєдинок.
Ось побачив він дружину і почав бурчати:
-А сьогодні може свято? Слід тобі це знати!
Знову ти, таки, наділа те своє лахміття -
-О! Такої , Петре. - каже – В нас не безробіття -
- Он дивися, як кума, завжди скрізь встигає !-
- Бо в куми нема худоби в хаті і в сараї!
Крикнула йому Олена і шмигнула з хати,
А чкурнула, як шалена, щоб не зміг догнати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2010
Зайшов, якось, в пивбар Андрій,
Рішив попити трішки пива.
Присів за стіл й під впливом мрій
Смакує… Пиво- просто диво!
Та ось вламалися в думки
Два чолов*яги, такі гарні.
Сміливо кинули шматки
Уже іржавої тарані…
Відразу пиво їм несуть!
Вони ж свої!.. Б*ють рибу! Горді!..
З кишені пляшку дістають.-
Немов реклама на білборді.
Давай, дружище, і тобі
Нал*ємо, як там ти зовешся?
Та, хлопці, ні! Потім ганьби
Від жінки… Ой, не обберешся.
О! Що ти так боїшся баб?
Та ми своїх…Ох, як шикуєм…
Я їй кажу, що я не раб,
Момент! – І знаєш, як шанує!
Другий відразу тут, як тут.
Ха-ха! Отак! Боїшся жінки…
Й завмер… Блідий, відкритий рот
Й позадкував собі навшпиньки.
Дивись!.. Такої!.. В чому справа?
А із порога «постамент»
Очима зир уліво, вправо…
Оце тобі і твій момент...
А слідом ще одна така
Тихенько, широко ступає.
Рукою пляшку молока
На висоті плеча тримає.
Кого злякались ? Це ж жінки,
Яких шикуєте ви гарно.
А може все ще навпаки?
Та їх тепер питати марно…
За щось схватив свого дружка
Бурчить: «Бігом, давай тікати.
Ніхто не зна, яка важка
Рука у Свєти і у Нати!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180575
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010
Я часто думаю о том,
Как наша жизнь летит стрелой.
Всё оставляем на потом,
В итоге смотришь - сам с собой.
Скрываешь ловко от людей
Сначала мужа беспредел,
Потом воспитывать детей
Твоим становится удел…
Взлетели ввысь твои птенцы,
Лишив тебя простых забот.
Лишь редко внуки-сорванцы
Подарят звук волшебных нот.
Но ради этих звуков ты
Готов пожертвовать собой.
Заполнит пропасть пустоты
Лишь детский голосок святой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179464
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
И снова дождь… Всё так же грустно…
Всё те же серые деньки…
В душе моей несносно пусто
И сердце ноет от тоски.
Приди, апрель! Лучами солнца
Ты прогони мою тоску.
Зелёной травкой у оконца
Оставь весеннюю строку.
Я допишу её любовью
И поделюсь своей мечтой.
Приди, весна, расстанусь с болью
И станет жизнь моя иной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179104
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Мне сложно думать о тебе.
Ты сердце моё рвешь.
О, нет! – скажу своей судьбе.
Надеюсь всё поймёшь…
Поймёшь, что вместе нам не быть,
Ведь оба мы «стрельцы»
И потому нам сложно жить,
Что словом мы бойцы.
Но мыслю так во гневе я,
Лишь только жар пройдёт…
Да, нету места для вранья,
Тебя любовь зовёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176829
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010
Весна танцует у порога,
Зима не хочет отступать.
Порою слышится тревога,
Уж март вот-вот начнёт роптать…
И зашевелится природа,
Ковром покроется земля…
Весенний воздух слаже мёда.
Дышите хлебные поля!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176828
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010
Надворі повітря запахло весною,
Кудись поспішають веселі струмки.
Шпаки повертаються в дім свій гурьбою,
Уперто життя набирають бруньки.
Весна оксамитом накрила леваду,
Лунає веселим оркестром ставок,
Лелеки приводят свій замок до ладу,
А чаплі танцюють весільний танок.
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174094
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010
Тобі, моя мамо, дарую всі квіти
І кланяюсь знову і знову низенько,
Здоров,я бажаю сміятись, радіти,
І літочок довгих тобі, моя ненько.
Як щирою бути мене ти навчала,
Терпіння й уміння мені віддала,
Завзято завждИ нас усіх захищала
І матір’ю й батьком для нас ти була...
Хай сонце за обрій ще довго не сяде,
Хай хмари не тиснуть тебе до землі,
Тримайсь, моя нене, і добре все буде,
Ти нам ще потрібна, хоч ми й немалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174093
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2010
Я час той добре пам’ятаю,
Коли зростали разом ми.
У тім селі, що вже немає,
(Спориш топтали там дітьми!)
Хатину – стріха із соломи,
Гармошки гру на все село,
І спів батьків твоїх відомий –
Як це давно уже було!..
Минуло років до півсотні...
Ти пишеш сам давно пісні.
І перша збірка вже сьогодні,
Хай сяє променем весни!
Нехай пісні твої співають
У селах наших і в містах.
Нехай, козаче, друзі знають,
Хто голосистий вірний птах!
І хочу ще тобі бажати
Здоров’я, Петре, любий брат.
А щоб довгенько міг писати, –
Наснаги мушу побажать!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170320
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2010
Февраль настойчиво морозит
И рассыпает белый мак…
Придет весна, уйти попросит,
Ты зря стараешся, чудак!
К зениту солнце станет ближе,
Подарит нам тепло лучей,
Прольет слезу сосулька с крыши
И песню запоет ручей.
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170307
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.02.2010
Стоит старушка у прилавка,
Совсем седая голова…
«А цены жмут все, как удавка», -
Сказала бедная вдова.
А рядом с ней возник детина:
«Давай, бабуля, шевелись!..
Продукты – это не картина…
Купи, что есть – и удались!..»
Услышав эти злые речи,
Она пропела, как стишок:
«Вся пенсия моя, сынок,
Не пенсия, а хвост овечий,
А цены колют, как клинок…»
Взяв палку – верную подругу –
И сумку, что была пустой,
Она пошла, и всю дорогу
Пыталась сердцу дать покой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170306
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.02.2010
Майдан кольоровий від квітів.
Обійми, і сльози, і сміх…
Радіють дорослі і діти,
Радянський Союз переміг…
Та жінці у чорній хустині
Ніяк не до свята тепер.
Сховала єдиного сина,
Від рани тяжкої помер…
На схилах Дніпра в сорок третім
Коханий поліг чоловік.
В домівку тепер тиша мертва
Та сум поселились навік.
А скільки війна залишила
Без батька маленьких дітей.
Біда їхню долю прошила,
Але не зламала ідей.
Зігнула, як вітер билину,
Згасила вогонь у очах.
Жіночу красу за хвилину
Війна огорнула в печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168562
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2010
Зустрічаймося, брате, частіше –
Ми ж родина з тобою , ми – рід,
Та чомусь лише вісті невтішні
Нас збирають до рідних воріт .
Не таїмо у серці образи,
Бо ж це здавна не личить своїм.
Хай частіше збираються разом
Вже синочки твої і мої.
То ж до зустрічі в милій хатині
За столом, за святковим столом.
Де матусина лише хустина,
Бо вже з батьком вони за селом…
Нас калина тепер зустрічає,
А доріжки спориш застелив .
Бо стареньких батьків вже немає
І сліди їхні дощ давно змив…
Я співаю для тебе, мій брате,
Хай ці серцем почуєш слова.
Приїжджай же до рідної хати
Хай калина також заспіва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168497
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2010
КУРГАНЫ
Над нашей Родиной пронёсся
Войны кровавый ураган,
Оставив ранены колосья,
И бед людских во ржи курган.
Припев:
Курганы, святые курганы…
Как много их в нашей стране.
Земли не залечены раны
Их боль и в тебе, и во мне…
Года идут, а сними даты,
Победы День несут они.
Спят вечным сном в степи солдаты,
Не встретить больше им родни.
Припев.
От лет курганы ниже-ниже…
Сражений время далеко.
Но никогда забыть, погибших
Никто не сможет пареньков!
Припев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168490
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.01.2010
* * *
Ко-ко-ко-ко, ко-ко-ко…
Мы не любим молоко,
А клюём мы зёрнышки,
Чистим свои пёрышки.
(К.....а)
* * *
Чик-чирик, да чик-чирик.
Очень прыгать он привык.
Прыгал – прыгал, полетел,
А потом на ветку сел.
. (В.....й)
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166373
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
Парят снежинки под окошком,
Как будь-то, просят: «Посмотри,
Покрыли землю, пусть немножко
Теплее будет ей внутри.
Пусть ветер не грозит пшенице.
Её укрыли мы ковром.
Пусть нас простят за это птицы.
Весна одарит их добром.
А мы чуть-чуть ещё попляшем,
Детишек вам взбодрим чуток…
«Прощай!», – стране мы вашей скажем.
На Д а л ь н и й полетим В о с т о к.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166371
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
Белка, ты красавица!
Мне твой хвостик нравится.
Ты спустись к моим рукам,
Я орешки тебе дам.
Все орешки заберёшь,
В дом детишкам унесёшь.
Пусть бельчата их грызут
И здоровыми растут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166343
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
Двор покрытый снегом белым…
К нам синичка прилетела.
Смотрит глазиком в окошко.
Просит кушать, хоть, немножко.
Дует ветер, снег летает,
А синичка все страдает.
Кушать хочет наша птичка.
Ох, как холодно синичке!
На, поклюй пока горбушку.
Папа сделает кормушку,
Буду класть в неё я зёрна,
Будешь кушать их проворно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166341
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
Божья ты коровка, подожди немножко,
Покажи наряд свой,милая подружка…
Чорные горошки, всюду – красный цвет…
У меня такого сарафана нет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166310
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
Саша зайку уложила
И велела не вставать,
А потом о нём забыла,
Убежала в сад гулять.
Зайка стонет, зайка плачет:
«Надоело здесь лежать…»
А хозяйка где-то скачет,
Начал заинька визжать.
Саша это услыхала,
Убежала, бросив сад.
Крепко зайку целовала,
Обещала не бросать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166308
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010
В.В Т....ву
Як мелодія лунає
Українська наша мова.
Ну, за що? Скажіть, благаю,
Зневажати рідне слово!
На цій мові вам співала
Колискову ніжно мати,
Янголятком повивала…
Дав Бог їй цього не знати,
Як синок ганьбить ту мову,
Що лунала в рідній хаті.
І кричить він знову й знову:
«На «хохлов» мені начхати.
Це вам, люди, не в новинку,
Тої нації немає…»
А про маму-українку,
Мабуть, син і не згадає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164182
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2010
Осень тихо стучится в мой дом…
Листья ловко парят над асфальтом
Под моим приоткрытым окном,
И как в цирке дублируют сальто.
Очарована, молча стою,
Изучая волшебную прелесть…
В этом вижу я осень свою
И судьбы своей нежность и верность.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160877
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2009
Не весел мне тот ЮБИЛЕЙ,
Что старость в жизнь мою тыкнул…
Собравши рядом Вас – ДРУЗЕЙ,
Он радость сердца подчеркнул.
Без Вас была я просто Таня,
Без Вас меня никто не знал,
Но после Ваших воспитаний
Меня увидел даже зал.
Не буду мучить Вас я речью,
Скажу спасибо Вам, друзья.
И заодно ещё отмечу,
Без дружбы нам никак нельзя.
Пусть «Зодиак»* нас не забудет,
Пусть ярче «звёзды» в нём горят,
Пусть каждый рядом с Музой будет,
Запомнит нашенский отряд!
*«Зодиак»- название литстудии.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159696
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.12.2009
Матусю, зіронько ясненька!..
Ти – промінь сонечка тепленький.
У лісі пролісків нарву я,
Тобі на свято подарую.
Бо ти одна у мене в світі:
Така красива й діловита.
О, як рости ще довго треба,
Щоб бути схожою на тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159057
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2009
. Світлій пам’яті Скубія Пилипа Яковича,
який не витримавши невідомості з фрон-
ту про сина і зятя, добровільно пішов вою-
вати проти фашистів і сам безвісти про-
пав при форсуванні Дніпра.
Війна відгриміла... Прийшла Перемога.
На серці лишились глибокі сліди...
Якби то, дідусю, була така змога,
Ми б дуже хотіли до тебе прийти.
Шукав на війні ти любимих синочків,
З фашистами бився, та йшов до мети...
Вернулись додому твої два дубочки,
Тебе лиш ніколи тепер не знайти.
Пробач нас, дідусю, живих і здорових!..
Якій, підскажи, уклонитись землі?..
А може лежиш ти на схилах Дніпрових,
І чуєш, як бігають діти малі?..
А, може, братаєшся в Братській могилі
З такими, у кого Безсмертний ім’я,
Про це нам розкажуть Славутича хвилі,
Про це заспіває нам пісню земля!
Безвісний солдате, прийми наші квіти,
З поклоном від нашого роду прийми...
Хай пісня лунає, хай сонечко світить,
Хай діти ростуть і не знають війни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2009
Утка: « Кря-кря-кря да кря…
Не печальтесь, птицы, зря.
Будем в речке мы купаться,
Будем дружно все играться!»
Петя тут же: «Ку-ка-ре-ку!
Не пойду я с вами в реку,
Вдруг там крылья намочу,
Быть я мокрым не хочу!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158841
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.12.2009
Закружились в небе белые снежинки,
Падают на землю нежные пушинки.
Протянула к ним я теплую ладошку,
Шепчут мне снежинки: «Дай пожить немножко».
А за щеки щиплет сам Мороз седой,
Гордый и красивый, с белой бородой.
Подхватил меня он в танец января –
Понеслись мы в вальсе, над землёй паря…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158839
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.12.2009
Месяц декабрь – покровитель ты мой,
Мир подарил мне, снежком посыпая.
Сердце горячее вьюжной зимой
В душу вселил, о любви напевая.
К жизни готовил меня не щадя ты,
Зло превращать научилась в добро, –
Вот почему я люблю снегопады,
Вот почему поклонюсь декабрю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158758
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.12.2009
Сыны Украины – вы наша защита,
Опора, надежда и гордость страны,
Вы – счастье крылатое, жизни орбита,-
Не зря эти качества Богом даны!..
Шахтеры, шоферы, солдаты, поэты-
Для матери, прежде всего, сыновья,
И где бы вы ни были, помните это:
Вас любит и ждет трудовая семья!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158754
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.12.2009
Пусть мне скажешь, что выгляжу плохо.
Пусть мне скажешь, что много уж лет.
Всё равно не услышишь ты охов.
И душой буду лишь молодеть.
Буду знать, когда солнце смеётся,
Как поют серенады дожди.
И пока я дышу, сердце бьётся,
Не заплачу, мой друг, и не жди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157619
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.11.2009
Девочка куклу прижала к груди,
Глазки брильянтом сияют её…
Что тебя, крошечка, ждёт впереди,
Светлая жизнь или злое враньё?
Быстро пройдёт твоё детство и ты
Мамочкой станешь, конечно, всерьёз.
Дети для женщины - это цветы,
Только встречается всякий курьёз…
Ночи бессонные, плач до утра.
Руки ломаешь: « Ну чем же помочь?».
Ты не ложилась, вставать уж пора.
Беды прогнать тебе хочется прочь…
Выросли дети, но снова не спишь.
Тихо и грустно, ведь дом совсем пуст.
«Где же ты ходишь, мой взрослый малыш?», –
Мучит вопрос маму сложен и прост…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156657
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.11.2009
Фронтовой медсестре Таран Татьяне
Ивановне посвящается.
( Будучи маленькой хрупкой девушкой, она сотни раненых солдат вынесла из- под обстрела. Сама
имела серьёзные ранения и контузии. Но, не смот- ря ни на что, родила и воспитала троих прекрас- ных дочерей. Всю жизнь помогает чужим детям. КНОПКА – так называли её на войне).
Идёт война. Грохочет пушка.
Нельзя подняться от земли.
Вот плачет милая девчушка,
Прикрыв солдата, вся в пыли…
– Неужто мне не хватит силы
Тебя к машине дотянуть?..
Терпи, браток! Терпи, мой милый!
Почти пришли… Крепись… Чуть-чуть…
Всегда у Кнопки получалось.
Ну и тяжёлый ты какой?..
Куда же силушка умчалась?
Не бойся, справимся с тобой… –
А вот видны уже машины.
Они заехали в лесок…
Вдруг голос слышно: «Поспешите! –
Там Кнопка наша… Ну, денёк!»
И два солдата подхватили
Девчонку с раненым бойцом.
Душа у парня еле в теле,
У Кнопки – бледное лицо…
«Ну что ж вы, сволочи, фашисты?..
Перекурите пять минут,
Куда несёт-то вас, нечистых?» –
Кричит комбат, держась за грудь...
И вдруг, как будто, Бог услышал…
Вокруг такая тишина…
– Давай! Вперёд! Поехал, Миша!..
Как жаль, что жизнь у нас одна…
Катилось солнышко на Запад,
Лучи скользили по лицу,
А тень деревьев нежной лапой
Прикрыла немощных бойцов.
Машины мчались, спотыкаясь
О глыбы горестной земли.
Стонали мальчики, шатаясь…
Они держались, как могли…
Успеть!.. Успеть!.. – молила Кнопка.
Ну, лейтенант, ведь ты живой?..
Прощупав пульс, сказала робко:
«Ещё ты встретишься с женой…»
Вот взрыв… Качнулся резко кузов…
И всех осыпало землёй.
Машина стала мёртвым грузом…
Вдруг Миша крикнул: «Друг ты мой!»
На месте той другой машины
Возник пожар – не погасить.
Горело все там: люди, шины…
Здесь поздно Бога нам просить.
Наш Миша слёзы молча вытер:
Он права не имел на риск…
Теперь гуляет в пепле ветер
Да слышен пуль, и свист, и визг.
«Санпоезд рядом. Мы успели», –
Дрожащим голосом без сил
Сказал шофёр. Добавил еле:
«Сейчас закончится бензин»…
Шнурком туда-сюда носилки
Снуют, как будто муравьи.
«Спешим! – кричит начальник Вилкин, –
Быстрее, девоньки мои!»
Закрыли двери все в вагонах
И поезд тихо, как шпион,
По рельсам полз. На перегонах
Зелёный свет встречал лишь он…
А Кнопка мило улыбаясь,
(Хоть с болью в теле и в руках!)
Гнала усталость, не сдаваясь,
У медицинского лотка.
Ах, этой девушке-сиротке
Наряды б дома примерять,
Да плавать с милым бы на лодке,
Зарю в объятиях встречать…
Но ведь характером другая:
Не может нежиться она,
Когда страна её родная
Слезами, кровью обдана.
Прошла войну до Кёнигсберга
Девчушка хрупкая живой.
Но вдруг тут, как ягнёнка беркут,
Достал фашист… О, Боже мой!
Но смерти: « Нет! – сказала Кнопка, –
Не для того войну прошла,
Чтоб под конец вот так неловко
Из жизни глупо я ушла»…
Лежала девушка в печали,
Не в гимнастёрке, а в бинтах.
Врачи шаманили. Торчали
Иголки в маленьких руках.
Страна вся празднично гудела,
В окошко лучик заглянул,
А Кнопка вовсе не глядела
И не слыхала этот гул…
Вот и весна вскочила в сени,
Махнуло лето всем крылом,
Засыпал золотом осенним
Октябрь далёкий детский дом...
Декабрь принёс большую радость:
К родному зимнему окну
Живой добраться постаралась
Сестра, прошедшая войну…
Как много лет с собой тревогу
Военных дней она несла.
Она жива. И слава Богу.
Ждут Кнопку мирные дела!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154990
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.11.2009
Туманом землю покрывает,
Подуло холодом. Знобит!..
Вокруг природа замирает.
Зима настойчиво стучит.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154754
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.11.2009
Тебя любить мне очень сложно
И не любить нельзя тебя.
И жить с тобою не возможно,
И жизни нету без тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154753
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.11.2009
Быть волшебницей если б умела,
Я вернулась бы в юность свою,
Заглянуть бы я очень хотела
В жизнь, которую помню, люблю.
И хотела сказать всем спасибо,
Тем, кому я забыла сказать!
Пусть простят меня все за обиды,
Если смела кого обижать.
О, родные мои вы подружки,
Как увидеть и где вас искать?..
Ну, держитесь, мои хохотушки,
Я надеюсь смогу вас обнять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154191
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2009
Як тільки побачу я квітку жоржину,
Чомусь, мимоволі у спогади лину...
Багряні голівки під самим вікном
Вітають нас зранку яскравим чолом.
Приспів: Від ганку до тину – чудові жоржини,
Від ганку до тину, обабіч стежини.
Пробачте, троянди, гвоздики, мені,
Не зможу забути жоржинові дні...
В ній бачу натруджені мамини руки
І перші невинні, юнацькі цілунки...
Царівною двору та квітка була,
А може, царицею, навіть, села.
Приспів.
І зараз уже на моєму подвір’ї
Ця квітка, як спогад дитячої мрії.
Дружина і діти шанують її,
Як наше кохання й добробут сім’ї.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154186
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2009
Растут у музея берёзки
А рядышком « Шилка» грустит.
Прошла по «Афгану» геройски,
На отдыхе вечном стоит.
Грустит, о друзьях вспоминая,
Без страха вступающих в бой.
Всех тех, кто свой долг выполняя,
Погибли в стране нам чужой.
Погибли юнцы, не успели
Признаться подругам в любви.
Другие детей в колыбели
Оставили женам своим.
Слезами полита дорога
К орудию славы ведёт.
Здесь жёны, друзья и подруги.
Цветы возлагает народ.
Никак не вернуть Украине
Погибших в «Афгане» ребят,
Но даже берёзки и ныне
О наших героях скорбят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154034
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.11.2009
Сегодня на мне платье белое.
Я в паре по залу кружусь.
Любовь, что ты с сердцем поделала.
Всегда будь со мной! Я прошу!
Припев: Бокалы с вином колокольчиком
Звенят, счастья паре сулят.
Девчонка красивая с мальчиком –
Вчера, а сегодня – семья.
Нас солнце лучами приветствует
И голубь нам машет крылом,
Желает прожить нам без бедствия
И греться сердечным теплом.
Мы в крике гостей слышим: - «Горькая».
Но очень нам сладко вдвоём.
В сиянии радости, робкая
Ведь думаю только о нём.
Хмельная от счастья с любимым я.
(Наш праздник влюблённой души.)
Он шепчет мне нежно: - «Ну, милая,
Ещё о любви расскажи».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154033
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.11.2009
Девчонка в короткой юбчонке
Подобная юной газели,
Луч солнца играет на челке,
А голос созвучен свирели…
Не надо спешить, синеглазка.
Свой март торопить не стремись,
Поспешная взрослость не сказка,
Любви настоящей дождись.
Тогда тебя, робкую, нежно
Твой принц под венец поведет,
Одарит любовью безбрежной.
И жизнь чудо – сказкой пойдет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153909
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.11.2009
Подруге своей доверяюсь во всем я.
О радости, грусти поведаю ей,
Спрошу как дела, расспрошу как здоровье,
Помочь постараюсь, как можно быстрей.
Мы с ней посмеяться, поплакаться можем.
Совета всегда у нее я спрошу,
Ведь Мир для меня не понятен и сложен…
Подруженьки имя в душе я ношу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153908
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.11.2009
Чомусь, Україно, є недруги злі,
Які намагались за нас все рішити,
Без рідної мови народ залишити,
Додолу схилити хотіли... Та ні!
Чаруюча мова ти рідна моя,
Тебе я шаную, як серце країни.
І кожнеє слово, як спів солов’їний
Сприймає свята Українська земля.
Не вбити всі подуми добрі її,
Бо мова сміливо розправила крила,
Прорізала хмари, до неба злетіла.
І сиплеться сріблом на рідні краї.
Тому вона завжди співуча, дзвінка.
Пишайся, Вітчизно, хай нелюди заздрять.
Народ український ніколи не зрадить,
Хоч доля у нього не завжди легка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150710
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2009
Милуючись степом широким херсонським
І небом блакитним, що завжди над ним,
Дніпром велетенським, чи лісом волинським
У пісні нащадкам своїм заповім.
Хай сонце зігріє мою Україну,
А хмари наповняться тільки дощем,
Хай люд заможніє і пісня хай лине
Про нашу державу і друга плече.
Любіть так Вітчизну, щоб ворог заплакав,
Завзято будуйте своє майбуття.
За рідную землю боріться всіляко,
Без неї не буде щасливим життя.
Не будуть милішими землі чужії.
Не квітнуть рясніше чужії сади.
Лиш душу ви згубите в іншій країні,
А шани ніколи вам в ній не знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150708
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2009
Осіннє листя золотиться,
Під ноги падає всі дні,
Немов, збирається проситься:
«Продовж життя, дружок, мені!»
А ми його зненацька топчем,
Воно не плаче,не кричить.
А може, листя жити хоче
Оту останню в світі мить?
_________________
Ось так у нас буває часто,
Старий непотребом стає.
Його хоронять передчасно,
Бо бачать благо лиш своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.10.2009
Дивлюся на милу дружину
Така ж все гарненька дівчина…
В юнацтво я думкою лину…
Вся молодість перед очима.
Приспів: Кохана моя, – незрівнянна,
Ти в серці моєму єдина.
Кохання моє не зів’яне
До тебе, красуне-перлино.
Студенточка педінституту
Мене покорила навіки.
Враз серцем вдалося відчути,
Що стану твоїм чоловіком.
Приспів.
Ми, взявшись, як діти за руки
Пішли по життю тільки поряд.
Ні дня, а ні часу розлуки –
Такий на кохання в нас погляд.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148865
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.10.2009
Не дивися на мене спідлоба,
Не тікай, як до тебе іду,
Бо така хитра в серці хвороба,
Що з тобою лиш ліки знайду.
Приспів: Твої очі блакитні, як небо,
Зліт метелика – рух твоїх вій…
Не копиль свої губки, не треба,
Поцілунок мені подаруй.
Не турбуйсь, що веселим я вдався.
Знай: кохання велике ношу.
Та із сумнівом лиш сподівався,
Що прийдеш, як тебе попрошу.
Приспів.
Ти кохаєш мене, люба, бачу.
Лиш гординя перечить тобі.
Поважаю я гордість дівочу.
Відпусти своє серце, люби!
Приспів.
Пригорнися, кохана билинко,
Буду ніжно уста цілувать…
Не захочу тебе й на хвилинку
Із обіймів своїх відпускать.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.10.2009
Музыка Петра Скубия
Слова "зодиак"
Бегут года рекою быстротечной,
А мы стремимся что-то доказать…
Стареем ведь, и жизнь не будет вечной,
Пора нам эту истину признать.
ПРИПЕВ:
Я без тебя – что песня без певицы,
Ты без меня – что голубь без крыла.
Так повернём друг к другу наши лица,
И вспомним жизнь, что радость нам несла.
Ты сбереги любви блестящий лучик,
Воспоминанием вернись к нему,
Гони, мой милый, сердцем грусти тучи
И относись ты проще ко всему
ПРИПЕВ.
Я сохраню тепло любви глубокой,
Её седины нежно причешу,
Скажу: «Прости, была уж слишком строгой,
Любовь, не уходи тебя прошу».
ПРИПЕВ.
И станем мы с тобой моложе с виду.
Совсем забудем о годах своих.
Любовь вернётся и уймёт обиды.
Прочь улетит от нас разлуки миг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148811
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.10.2009
Музика Петра Скубія
Слова мої
Як згадаю біленьку ту хатку–
Найдорожчу для мене в житті, –
Я б летіла до неї щоранку,
Я б і пішки готова іти!
Приспів:
Краю рідній, Полтавщино славна,
Твоя мова так лунко дзвенить.
Яблуневий твій цвіт мені здавна,
Душу й серце медово п’янить.
Буду йти я стернею босоніж,
Буду ніжні шукати слова, –
Лиш побачити, як цвіте сонях,
Лиш почути,як півень співа. .
Писпів.
Полечу, щоб напитись з криниці,
Щоб ногами відчути спориш,
Зачерпнути із Ворскли водиці, –
Краю рідний, мене не залиш!
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148809
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.10.2009
Зростала, тату, я без тебе.
Ось так вже склалося життя...
Про це балакати б не треба.
Ти знав, що я твоє дитя.
Хтось мріяв мати подарунки,
Ялинку ждав під Новий Рік,
А я тримала твої руки,
Щоб ти був поряд, щоб не втік.
Сама росла, як пташеня те,
Раптово випавше з гнізда.
За все хваталась, щоб піднятись,
Не підхватила щоб біда.
Тобі спасибі: не цурався,
Коли потрібно це було,
Ти з неба птахом вмить з'являвся
І підставляв своє крило.
Тоді не завжди розуміла,
Що в тебе інша вже сім’я,
Можливо, дуже так хотіла,
Щоб в тій сім’ї була і я...
Та ось в журбі твоя могила...
І щиро тут тебе прошу:
«Пробач!.. Віддячити не встигла...
Та в світлій пам’яті ношу.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2009
Сіє небо осінні краплини,
Заспівав сумно вітер пісні,
«Королева полів» марно гине...
(Не побачити б цього й ві сні!)
Немов мокрії крила у птаха,
Звисло листя її від дощів,
А бурштиновий скарб бідолаха
Дивись викине, так того і жди.
І чому «королеву» лишає
Зимувати на полі ось так,
Той господар, що дуже бажає
Їй сироцької долі? Дивак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148559
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.10.2009
Родная сестра Валентина,
Уходит от нас уж весна.
Меняется жизни картина
И старость с окошка видна.
А эхо ошибок обидных
Спокойно нам жить не даёт.
Просвета в заботах не видно.
Судьба переплёт выдаёт.
Но духом не падай, сестрёнка,
Обдумывай всё наперёд.
Умей разглядеть ты поддонка.
Козла не пускай в огород.
Стань гордо, подумай о жизни,
Пусть к бесу идёт всяк мудак.
Хоть наши желанья капризны,
Но надо бороться…
В о т т а к!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148416
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.10.2009
Во сне по ночам я кричу:
«Так дальше страдать не хочу».
Но только наступит рассвет:
«Оставить его, Бог мой, нет!»
И снова хмельной муженёк
О пьянке кричит: «Не порок!..
Не нравится?.. Вон! Уходи!»
Что ждёт нас ещё впереди?..
Глаза вытираю тайком,
А сердце кипит, в горле ком…
В нем стонет одна только мысль:
«Душа ты моя, похмелись».
Я Бога тихонько прошу:
«За что все обиды ношу?
Зачем с ним живу? Не пойму…
Убей во мне жалость к нему!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148194
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.10.2009
Я устала. Я чужая.
В этом доме, мне темно…
Стала жизнь моя такая –
Не поможет и окно…
«Змей Зелёный» поселился,
Муж доволен всем вполне.
Он со «Змеем» подружился,
Точат нервы нагло мне.
Наш покой давно уж съели,
Умирают чувства все
В этой дикой карусели,
В этой чёрной полосе.
Где ж ты, белая полоска?
Жизнь летит, страдаю я…
Ну, «Зелёный», хватит лоска,
Сгинь из нашего бытья ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148192
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.10.2009
Поселился иней на мои виски…
Мне не видно линий, на носу очки.
Грусть я изливала всю в своих стихах.
И ложилась валом боль в моих строфах
Все слова садились глубоко на дно…
Вдруг судьба явилась, вырезав окно.
Встретился учитель на пути моем.
Он поэт – мыслитель, просто: наш Теплов…
Отрастил он крылья всем стихам моим.
И узнала мир тот, где строфу творим.
Я его таланту низко поклонюсь.
Он учитель мой последний…
Я горжусь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148051
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.10.2009
Від першої крапки і риски
Учитель дає нам знання.
О, як же далеко і близько
Від того безцінного дня!..
Там серце розумне й велике,
Він ділить на частки для всіх.
І як не були б ми далеко
З подякою носимо їх.
У па’мяті досі той дотик,
Що сльози мої витирав,
А я, як малесенький котик
Голівку до рук притуляв.
Навчав нас сміливими бути,
Свою Батьківщину любить...
Як хочеться знов повернути
Шкільну незабутню ту мить.
Учитель – людина від Бога.
Учитель – людина свята.
Куди б не вела вас дорога, –
Хай кожен про це пам’ята!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2009
Спешите все, в Терновке праздник!
«Терновской» шахте – сорок пять!
Машин у клуба много разных.
Здесь собрались Тузы опять.
Народ всё больше из конторы.
Шахтёрам некогда гулять.
А где же старые шахтёры?
В живых их сколько? Двадцать пять?
А может больше, может меньше…
Их кто считал? Кому нужны
Сработанны горбы и плеши?
Все здесь холёные, стройны.
О, посмотри, гостей то сколько!
Зал полон, словно на подбор.
Со сцены Туз ведёт речь ловко,
А у двери – живой забор.
А рядом дедушка нарядный.
Головку клонит так и сяк.
Он хочет в зал пройти парадный…
Ну что ты, старенький чудак!
Теперь тебя уж не пускают?
Сиди, мол, дома говорят…
Но удалось шмыгнуть по краю.
И влиться в праздничный отряд.
И вдруг он смотрит, улыбаясь,
Свободно место. Первый ряд.
Присел тихонько, пригибаясь,
С волненьем дышит. Очень рад.
Звучит приказ, читают список.
Как много новеньких имён.
А где же те, с кем был так близок?
Друзей с бригады вспомнил он.
Он вспомнил шахту-новостройку
И добыч первую угля,
Пустырь вокруг, в хибаре койку,
Село глухое и поля.
О сколько лет он с шахтой прожил.
Дышал победой и бедой.
И как бы жизни путь ни сложен,
Но в праздник, словно, молодой.
На сцене пляски, песни звонки,
Ведут детишки хоровод.
Шахтёр – совсем натуры тонкой…
Слеза покатится вот-вот.
Вот заключительная песня.
Народ с улыбкой уходил.
Шахтёр стоял себе на месте.
Не у кого к нему нет дел.
Вдруг оглянулся и увидел:
Он не один – забыт шахтёр…
Глаза их плавали в обиде,
Их зал не принял! Вот позор!
Печальным взглядом провожали
Ребят – своих учеников.
Вот так! И руку не пожали!
Забыли вовсе стариков!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147511
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.09.2009
Пчёлка села на цветок,
Собирает нам медок…
Мёд и вкусный, и полезный,
Побеждает все болезни.
Пчёлка трудится для нас.
Носит мёд всем про запас.
Будем пчёлку мы любить, –
Нелегко ей мёд носить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147451
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.09.2009
Плачет горько наша Маша…
Не по нраву Маше каша:
«Кушать кашу не хочу,
Принесите «чупа-чупс»,
Шоколадную конфету,
Но не кашу вашу эту!»
Слёзы у неё текут…
Кот Василий тут как тут.
Жалко стало очень Машу…
Съел он всю в тарелке кашу,
И котлету быстро съел.
А потом «мурлы» запел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147450
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.09.2009
«С тобой навек», – скажи мне тихо.
Ты очень нежно мне шепни.
А может, лучше, крикни лихо.
Ну, вспомни радостные дни…
И стану я моложе с виду,
Совсем забуду о годах.
Любовь проснётся, и обиду,
Авось, развею, словно прах.
В моей душе себя найди ты,
Убей добром ненужный страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147362
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.09.2009
ТРИДЦАТЬ ЛЕТ СПУСТЯ
Полковнику Цомартову Ю.М. –
воину-интернационалисту посвящается.
Город Полтава.
Мы всех солдат погибших помним
Гораздо ярче, чем живых.
Их мир, как степь весной, наполнен
Стезями молний боевых…
Полковник жив остался чудом,
Но с эхом страшной той войны…
Ведь слезы жен ему не чужды
Среди домашней тишины.
Не просто рассказать о смерти,
Забрать надежду матерей…
А как же больно (вы поверьте!)
Знать обездоленных детей!..
Уж тридцать лет ему все снится
Тот ужас пройденной войны,
Те умирающие лица,
Что жизни и любви полны.
Несёт упорно эту ношу,
Нам дарит память обо всех.
Храни, Господь, святую душу!
Да пусть сопутствует успех!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147361
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.09.2009
I 1
– Приїхали... – промовив водій і, зупинивши машину, показав рукою на лісосмугу, яка майже до самих гілок була засипана снігом. Поряд повинна бути дорога до села. Ми вийшли з машини, і не роздумуючи, попрямували навпростець. Тітка Ольга і мама йшли попереду. Я зі своїм невисоким зростом ледь витягала ноги зі снігу і знову пірнала. Йшли мовчки. Був чудовий зимовий ранок. Сонячні промені виблискували на сніжному полі. Здавалось вони розбивались на маленькі частинки і безладно плигали по ньому. Від цієї білизни і блиску було боляче очам. Ось і перша хата. Це хата тітоньки Олени. Мною оволодів жах. Защеміло серце. Що скоїлось? Чому Вірочка пішла з життя?..
Двір був очищений від снігу. Посеред двору на табуретах стояла труна, над якою тужила тітка Олена. Колір її обличчя зливався з кольором чорного одягу. Вона раз-за-разом промовляла одні і ті ж слова: «Донечко, пробач! Це мене Бог карає за мій гріх...» Батько мовчки дивився на мертву доньку. По його щоках котились сльози. Поряд стояв чоловік Віри. Його постать ледь похитувалась. Плакали сестри і брат. Мало хто міг стримати сльози .
Хтось дав команду: «Час!». Труна з тілом на чоловічих плечах попливла з двору. До кладовища йшли через все село. Дорога була старанно очищена від снігу односельчанами. Дорога… Остання дорога…
Я зайшла в будинок. На дивані сиділа сусідка, а в дитячому ліжку бавились двоє діточок. Старшій Світлані три роки, вона ще не вміла ходити, бо народилась з психічними вадами. Після цих пологів з Вірою щось скоїлось. Стала мовчазна і до всього байдужа, але діточок своїх любила безмежно. Наталка – гарненька, здорова дівчинка. Завтра їй виповниться рік. Дві сирітки. Що їх жде в цьому житті? Одна надія на бабусю і дідуся. З моїх очей нестримно потекли сльози, швиденько вийшла на подвір’я, до болю стиснулось серце. Вдома у мене залишилося двоє маленьких діточок. Мені нестерпно захотілось їх обійняти і сказати: «Не бійтеся, я ніколи вас не залишу».
Вечоріло. Після поминків люди повільно розходились. Я пішла до дітей. Дівчатка капризували і кликали маму. Маленькі не розуміли, що більше ніколи не побачать своєї матусі. Вранці ми роз’їхались по домівках. Мене довгий час не залишала думка: «Що таку тиху, добру, молоду жінку змусило накласти на себе руки? Мабуть, післяпологова, незрозуміла для багатьох, хвороба штовхнула її на той світ.»
II
Минав час. Чоловік Віри жив в сусідньому селі, в будинку збудованому разом з Вірою. Вона так і не встигла погосподарювати в ньому. Дядько Іван з тіткою Оленою трішки оговталися. Онуки росли біля них. Півроку минуло з дня смерті доньки. Батьки вирішили влаштувати поминки. Та ось з грішми скрутно. « Поїду до Олександри. Вона обіцяла допомогти.» - промовив дядько до дружини. «Щось сьогодні дужче болить нога. Проклятий осколок, жити не дає. Ну нічого, помалу доїду», – подумав він, сів на велосипед і поїхав.
Тітка займалась онучками. Подивилась на годинника. «Час повернутись, де ж він є?» – запитала сама в себе. Вклала дітей спати і вийшла надвір. « Уже зовсім темно, а його немає...», – шепотіла сама собі. Вдивляється в темряву. Мелькнула постать. Вона кинулась назустріч. Перед нею стояв племінник. «Де дядько? – суворо запитала хлопця, -Де?» – «Тітонько, заспокойтесь», – глухо промовив той.Серце жінки закалатало, відчуваючи біду.
«Говори, що з ним?!» – закричала Олена на все подвір’я. «Дядька... не-не-не-ма-є, – заїкаючись промовив племінник, - його збила машина. Тітонько, тітонько...» -
злякано повторював хлопчина.
– Тітонько, тітонько, не хвилюйтесь. Та вона вже нерухомо лежала на землі. Племінник підняв непритомне тіло і заніс до хати. Нервово почав шукати нашатир. Тремтячими руками відкрив пляшечку, підніс до обличчя. За мить вона відкрила очі.
"Іва-а-не-е-е!" – промовила вона якимось дивним голосом. Здавалось луна покотилась по всій Землі. Але Іван її не чув.
Після смерті чоловіка тітка дуже змарніла. Її коси зовсім побіліли. На
обличчі з'явилися глибокі зморшки. Серце стало слабим. Тітка
Олена злягла. Дітей забрав їх батько. Старшу відразу відправив у спец-інтернат. А меньшу залишив біля себе. Тітка після лікування піднялась і почала помаленьку возитися по господарству . Але думка про свій гріх постійно переслідувала її. Вона час від часу повторювала: "Грішна я, грішна!" Що б це значило? – думала я. Така славна сім’я. Ніяких прикрощів. Виховали четверо дітей в мирі і злагоді. В чому її гріх?
III
Дорога стрічкою стелилася під колеса нашого автомобіля. В усіх був гарний настрій. Ми так давно не бачили тітоньку Олену. Після смерті чоловіка вона переїхала жити в сусіднє село, ближче до доньки. І тепер живе на березі прозорої, як дівоча сльоза і швидкої, як гірський струмок, річки, з чудовою назвою «Ворскла». Залишилось декілька кілометрів. Обабіч дерева бігли нам назустріч. Ліворуч за ними –золоте море пшениці переливалось оксамитовими хвилями. Праворуч – величезний червоний "господар" упевнено плив по полю. Одна за одною прибували вантажівки, і велетень щедро наповнював їх зерном. Вантажівки урочисто везли золотий скарб на елеватор. Спостерігаючи за всім цим, я не помітила, як під’їхали до села. Ось і двір тітоньки Олени. Квіти, квіти, квіти... Скільки ж їх?.. Вона худорлява, в білій хустинці , вибігла нам назустріч.
" Господи, як давно я вас не бачила, скучила за всіма! Проходьте!" -схвильовано запрошувала нас в дім, обнімаючи кожного.
"Як багато у вас квітів!" – промовила я.
Тітонька з ніжним сумом відказала: "Вірочка дуже любила жоржини, хай ростуть. Я розмовляю з ними, неначе з донечкою спілкуюся". Не встигли зайти в дім, як вона вже до столу кличе. Сіли обідати. " Ось ви приїхали і я згадала, як Вірочка приїздила на вихідні з міста весела така, добра", – промовила тітонька, і одним ковтком спорожнила чарку. Я здивовано подивилась на неї. Вона зніяковіло запитала: "Дивно?"
"Так!" – відповіла я.
"Дивно не дивно, але чарка залишилась моєю єдиною подругою,
яка може мене зрозуміти і трохи заспокоїти".
"Тітонько, ми всі вас розуміємо і любимо, а що допомогти – говоріть, ми допоможемо".
"Е, племінничко, ніхто мені вже не допоможе"
Наповнила ще одну чарчину і завзято, як добрий пияка, опорожнила її. Я не знала, що далі говорити, але вона сама продовжила розмову.
"Не дивуйся, заливаю свій гріх з бідою".
" Тітонько,що це ви все- гріх та гріх. Який у вас може бути гріх?"
" Краще нікому не знати. Хоча не вірю, що ти не знаєш. Мама що не розповіла?"
" Про що? "– запитала я.
"А може й не знаєш, так слухай хто твоя тітонька."
Вона щільно заплющила очі, різко хитнула головою (начебто набиралась сміливості) після чого розплющила їх і почала свою розповідь.
" Під час війни мене, як і багатьох інших молодих хлопців та дівчат, забрали до Германії. Працювали ми там дуже багато і тяжко. Але це друга історія. Головне те, що невеликою групою ми відтіля змогли втекти. Між нами був і Василь. Гарний такий, стрункий, волосся чорне, а очі блакитні- блакитні. Покохали ми одне одного. З великими перешкодами ми добралися до Москви. З тих пір почали жити з ним разом. Влаштувалися на роботу, знайшли квартиру, поганеньку, правда, але ми були щасливі. Тим часом закінчилась війна. Ми старано будували своє сімейне життя. В кінці сорок п’ятого року я завагітніла. Спочатку все було добре, та ось підходив час народжувати. Я звісно лишилася роботи. В нашій підвальній квартирі почала хворіти. Подумали ми і вирішили, що поїду народжувати додому, на свою рідну Полтавщину. Мені дуже не хотілось залишати чоловіка, вибору не було. Приїхала додому, Боже, а там і холодно, і голодно. Батько не вернувся з війни, при мамі четверо малих дітей, дорослий син з невісткою і дитиною, і я з пузом...
Тітка знову взялась за пляшку, але глянувши на мене, з почуттям провини сказала: «Не буду!». Поклала руки собі на коліна, гірко заплакала. В цей час вона була схожа на маленьку беззахистну дитину. Я розгубилась, не знала, як її заспокоїти. Тітка мабуть це зрозуміла, витерла швиденько очі фартухом і почала розповідати далі: "Під кінець вересня сорок шостого року я народила синочка. Дуже схожий на Василя, тому назвала малюка його ім’ям. Відправила листа чоловікові, розповіла про всі складні обставини, але відповіді так і не діждалась. Написала знайомим. Мені відповіли, що знають про народження синочка. До них заходив Василь і дуже хвилювався. Хотів поїхати побачити сина, та його не відпустили з роботи. Потім він зник. Більше його ніхто не бачив.
І почалися мої справжні страждання. Піч топити нічим, їсти нічого, спати ні на чому, роботи немає і повна хата дітей. Пережили ми зиму в сварках, та в голоді, та й весна нам добра не принесла. Від чоловіка ні однієї вісточки. Я зі своїм синочком зовсім була зайва.
Йшов сорок сьомий рік... З кожним днем було важче і важче. Інколи по дві доби і крихти в роті не мали. Синок мій зовсім заслаб. Зібрала я наші нехитрі пожитки, дитину взяла на руки і пішла з дому, ще не розуміючи куди іти. І вирішила добиратись до Полтави. Йшла селами, ночували з Васильком де ніч заставала, їли що попадалося. Через тиждень добралися до Полтавського вокзалу зовсім обезсилені. Синок майже весь час спав. Маленькі його пальчики почали пухнути. Я сиділа на лавці, яка находилась на платформі, на колінах лівою рукою тримала дитину, а праву протягувала вперед, тримаючи на долоні обручку – це все, що залишилося у мене, берегла на крайній випадок. Кудись спішили люди. І нікому не було діла до того, що на моїх руках вмирає немовля".
Тітка замовкла, ми також всі мовкли. Ось вона різко опустила голову і гучно застогнала. Потім випрямилася, налила собі чарку, промовила: "Пробачте!" - і поспіхом проковтнула гірку рідину . Я підійшла до неї, щоб заспокоїти і зупинити розповідь. Але тітонька відвела мею руку і сказала: " Підожди, може я вперше заговорила про це, не заважай. Головне - попереду... Так от, я сиджу з протягнутою рукою і думаю, що робити. На платформі стояв потяг. Дивлюся до вагону підходить парочка, весела така. Їм років по сорок. Я спостерігаю за ними, видно що не голодні. Вони зайшли у вагон, я слідом. Провідниця не встигла мене й зупинити. Вагон виявився купейним. Пара зайшла в купе, а я в сусіднє. Воно було вільне, я швиденько положила Василька, сунула йому під платок обручку і блискавкою вискочила з вагону. Побігла, не розуміючи куди. Бігла, падала, вставала і знову бігла до тих пір, поки не втратила свідомість. Коли опритомніла, біля мене були якісь люди, я ледве підвелась, хтось дав мені води. Відразу не розуміла, що зі мною коїлось,а потім, як прийшла до тями... "Син... Де син?.. Де Василько? Вокзал...Де вокзал?" Хтось показав в якій стороні вокзал. Я бігла, бігла... Сили не було зовсім. Мені здавалось, що стою на одному місці... Ось платформа... Але вона була пуста. Пам'ятаю, що сіла на лавку і все..."
Тітка встала, підійшла до образів, почала хреститися і тихо читати молитву. Я плакала. Підняла очі на свого чоловіка і побачила, як по його щоці стікає сльоза. Бачила вперше, як плакав мій чоловік. Помолившись, тітка знову сіла за стіл. Я не стрималась. «Тітонько, а як же ви вижили?» – запитала.
"Як? Не знаю як, мабуть, Бог допоміг. Отямилась я в лікарні. Виявилося, що за моє життя вже добу боролися. Пролежала два тиждні з запаленням легенів. Вийшла з лікарні налисо пострижена, за душою- ні копійки. Бродила по вулицях міста, так дійшла до базару. В голові ніякої думки. Коли чую, мене хтось гукає. Зупинилася. Дивлюся дядько Петро – далекий родич з сусіднього села. Почав мене розпитувати про справи. Але мені нічого було відповісти. Потім він мені говорить: «Оленко, поїхали до нас, у мене захворіла дружина, а дитину глядіти нікому. Ти для нас, як знахідка.» Я покірно, мовчки попленталася за дядьком. Потім завжди думала, що мені його сам Бог послав, тільки з запізненням. Так почала доглядати чужу дитину. Я дуже любила їхнього хлопчика. Іноді забувала, що це не мій. Для всіх синок мій був мертвим. Тітка з дядьком співчували мені. Навіть коли тітка почала ходити і вже сама могла справитись з дитиною, вони сказали, що я їм ще потрібна, бо знали, іти мені нікуди. Так я залишилась у них жити. Пізніше познайомилась з Іваном. Весною, сорок восьмого року, ми одружились. Іван був дуже добрий чоловік. Він кохав мене, а я жила з надією, що зможу його полюбити. І полюбила, бо не любити такого чоловіка не можливо... Втомила я вас своєю розповіддю. Ходімо в садок".
Тітонька Олена взяла килимок, розіслала на траві, ми всі сіли поряд. Спека вже трохи спала. Від річки линув дитячий гомін. Мої думки знову і знову повертались до розповіді. Раптом тітонька продовжила:
" Іванові я все розповіла, він мене зрозумів. Ми майже все життя розшукували Василька, а коли я була вагітна Вірочкою, з’явився мій перший чоловік.Кликав мене з собою, виправдовувався, що не його вина в тому, що так сталося .Завіряв, що кохає мене і буде любити дитину, яку я повинна народити, обіцяв ніколи не згадувати про втрату Василька, але я зрозуміла, що моє кохання до нього, пішло разом з синочком..."
Через тиждень ми поїхали додому, а через рік я дізналася, що тітка Олена померла від сердечного нападу.
IV
Поїзд набирав швидкість. Василь Степанович дивився у вікно, і під стукіт коліс тихо говорив: " Додому, додому, додому..."
Сьогодні друге травня. Путівка закінчується десятого, але він не зміг побороти в собі бажання скоріше повернутись в свою маленьку холостяцьку квартирку. Йому вже сімдесят шість років, а він одинак. А точніше можна сказати - однолюб. Так сталося, що для нього в житті була одна жінка, яку він кохав все життя - Олена, і кращої він не знайшов... Якби в молодосты він був розумніший, стриманіший все могло б бути інакше. Не потрібно було гарячкувати. До дружини б поїхав на декілька днів пізніше, а то полаявся з директором заводу, наговорив такого, що і до Полтави не дали доїхати, забрали з поїзда і заховали за грати на два роки без права листування. А Оленка, звичайно, не змогла впоратись. Голод, хворе немовля. Розгубилась бідолаха...
Недовго він був на одинці зі своїми думками. В купе з галасом завалилися троє молодиків, які були добряче напідпитку. Весело буде!.. Але ж свято...– подумав Василь Степанович.Та хлопці вляглись і відразу поснули. Він піймав себе на думці, що жалкує. Знову один. Десь години через дві провідниця розбудила його попутчиків і вони зовсім ще не протверезілі, сонні, пішли до виходу.Поїзд зупинився. Станція невелика, але на пероні людно.
" Добрий день. Зі святом Вас! "– весело привітався новий попутчик.
"Добрий-добрий. Дякую! Відкіля ти такий гарний і чемний? "– з усмішкою запитав Василь Степанович.
" Ой, не питайте. Настрій нікудишній, хоч і свято"
"Ще молодий, а настрою немає? Я в твої роки..." – подивився уважно на хлопця і замовк. Думки його полинули в післявоєнні роки. І знову згадав дружину, синочка, якого й побачити не довелось.
Та що це таке? Ні! Досить сумних думок! Такий цікавий хлопчина, поспілкуюсь краще з ним. – подумав Василь Степанович. " Ну що, давай знайомитись, юначе?"
" Валентин!" – підхопився хлопець і подав руку. " Василь Степанович!" – ледь піднявся той і прогтянув свою. На якусь мить затримав руку юнака у своїй. Хлопчина, чи то здивовано, чи то зніяковіло забрав руку і сів на місце. Василь Степанович трохи постояв в задумі, потім зробив крок назад і тихенько сів.
" Вам погано?" " Та ні. Це щось сьогодні "нахлинуло", як кажуть, на мене, – видавив із себе усмішку Василь Степанович, – Давай пообідаємо, а то одному зовсім не хочеться. Мені дівчата з санаторію сухим пайком видали такий "сидір", що на ввесь вагон вистачить. Чайку б нам". " Зараз!" – підхопився Валентин .
"Додуматись до такого, - докоряв собі Василь Степанович, - ніби зустрів свого сина...Він же зовсім молоденький. Ну нічого... Приїду додому і думки зберуться до купи", – засміявся сам до себе Василь Степанович і почав викладати на столик їжу. Та думка про хлопчину не полишала його. " Погляд... Кого він мені нагадує?.. Та що мені сьогодні ввижається? " Ось і чай. Гарячий!" – зайшов, всміхаючись, Валентин.
"Як мало потрібно одинокій людині? Поряд з’явився хлопчина, поцікавився моїм самопочуттям, посміхнувся, і я щасливий, – думав Василь Степанович,
підсовуючи огірок до Валентина. – Ну давай, будемо обідати і розповідай, що скоїлось, чому немає настрою. Іноді це допомогає".
" Ой, не знаю з чого розпочати. Все дуже складно. – Хлопчина встав, нервово пройшовся по купе і знову сів. – Розумієте, так склалось життя, що мого тата виховували зовсім чужі люди. Дідусь був льотчиком-випробувачем, бабуся – лікар. Його знайшли зовсім маленьким, голодним і дуже хворим. Лежав собі в пустому купе в щось одягнений , зверху замотаний в хустку. Тільки дякуючи дідусевим пайкам, та бабусиній професійності він і вижив. Своїх дітей у них не було . Взагалі, вони були дуже хороші люди. Жаль, я їх не пам’ятаю. Мені пішов четвертий, коли померла бабуся. Дідусь помер в рік мого народження. Після смерті дідуся, бабуся все розповіла татові і дала пакунок з одягом, в якому його знайшли. З того часу він втратив спокій,- Валентин переставляв з місця на місце, все що попадалось під руки. – Ну скажіть, потрібно бабусі про це було розповідати таткові?.. Навіщо!?"
"Думаю, так, хлопчику. Потрібно для тих, хто опинився в такому становищі. Неодмінно потрібно! – схвильовано відповідав Василь Степанович. І відразу запитав,– А ви розшукували його рідних батьків? "
"Тато розшукував більше двадцяти років, а тепер я продовжую.
"Ну і як ?"
" Їду з чергової зустрічі з пакунком таткового дитячого одягу. І, як неважко здогадатися, ні з чим. Правда, з'явився шанс. Сьогодні вранці зателефонував додому і мені батьки розповіли, що з телебачення, з передачі « Жди мене», дали ще одну адресу, і запрпонували нам поїхати на Полтавщину з татковим одягом. Так що, десь хвилин через сорок я виходжу. До ранку почекаю і першим автобусом поїду розшукувати по цій адресі".
Серце Василя Степановича ніби зупинилося в очікуванні: " Покажи, будь ласка адресу."
" Ось!" – Валентин поклав на стіл маленький папірець.
Василь Степанович одів окуляри і довго, мовчки перечитував раз-за-разом адресу. В нього пересохло в горлі, задзвеніло в голові. «Невже! Невже це може бути?» – запитав він сам у себе. Підняв голову і раптово втратив голос. Помовчав,
і якимось незнайомим голосом попросив Валентина: "Візьми мене з собою. Я потім тобі все розповім. Я знаю цю адресу..."
V
Десь через годину вони їхали по нічній Полтаві. А ще через годину,
стояли біля дверей потрібного будинку. Старенька, з ціпочком в руці, жінка відчинила їм двері. Навідь не запитуючи хто вони, запросила в дім. Яскраве світло освітлювало всі кутки кімнати. В кімнаті було охайно і затишно. Через декілька хвилин всі сиділи за столом. На столі стояли: чай, молоко, печиво, пиріжки. Була пізня ніч.
"Ну що, будемо знайомитись? – запитала господиня і зразу добавила
-Мене зовуть Олександра Пилипівна. З чим приїхали? Вам мою адресу на телебаченні дали? "
"Так!", – швидко відповів Валентин. Василь Степанович вдивлявся в обличчя жінки, йому так хотілося знайти знайомі риси, але минуло більше п’ятидесяти років...
"Я зараз все покажу", – продовжував Валентин. –
Ні,хлопчику, спочатку я дещо розповім, а тоді подивимся разом, – зупинила його Олександра Пилипівна , а сама продовжила. – Серед одягу повинна бути сорочечка-вишиванка ручної роботи. Вона білого кольору, а комірець – блакитного. Я сама її шила і сама вишивала для свого сина Мишка. На кишені вишита буква «М». Мишко був старший за Василька і ввесь одяг, який став маленький на нього діставався Васильку. Сестра мені говорила, що в той проклятий день її синочок був у цій сорочечці".
Валентин задоволено засміявся. Розвернули пакунок. Сорочечка з блакитним комірцем і літерою "М" була зверху "Так ось чого мого татка Миколою назвали", з радістю промовив Валентин.
Василь Степанович піднявся зі стільця, обережно взяв пакунок і міцно притиснув його до грудей. Очі його підступно заблищали. Хлопчина також встав і здивовано подивився на нього. Одна мить, і Валентин був в обіймах свого діда. Пакунок з дитячим одягом був поміж них, як спресована втрачена багаторічна любов сина. Олександра Пелипівна підвелася зі стільця і завмерла. Вона тількі тепер до кінця усвідомила що цей хто цей молодий, гарний хлопчина онук Олени. Василь Степанович відпустив онука і повернувся до неї. Вона вся тремтіла. Валентин підійшов, обійняв її за плечі і мовчки притулив свою шевелюру до її сивої голови. Олександра Пилипівна ,вдивляючись в обличчя Василя Степановича, промовила:
" Ну що зятьок, я тебе впізнала відразу, тільки не радіє моє серце. Скільки горя перенесла Олена через тебе. Ой і гірка її жіноча доля... А як вона тебе кохала, царство їй небесне...
Василь Степанович присів на стілець. Мовчав, але не від того що нічого було сказати, а в нього просто не було сил виправдовуватися. Він дістав пігулку, ковтнув її, запивши молоком. Олександра Пилипівна підійшла до нього ближще, поклала руку на плече і промовила: «Добре, ідіть в ту кімнату, лягайте відпочивати, а завтра поговоримо». Він встав і повільно пішов в другу кімнату. Валентин попросив дозволу зателефонувати додому в Харків. Розповівши все батькові,теж пішов відпочивати. Та ні дід, ні онук не заснули до ранку і на хвилину...
За сніданком продовжили вчорашню розмову. Василю Степановичу і Олександрі Пилипівні було про що поговорити. Десь під обід приїхав з дружиною головний герой подій - син Олени і Василя Степановича Микола. Ось тут тітка дала волю сльозам. Коли всі заспокоїлись, гуртом поїхали до могили Олени.
Весняне листя виблискувало смарагдом на деревах. Навкруги червоніли тюльпани. Біля могили стояли троє рідних чоловіків – з трьох поколінь. Стояли мовчки. Цікаво, про що думав кожен з них в ті хвилини?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147177
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.09.2009
За что люблю его?
Да… Очень интересно…
За что люблю его –
Одной лишь мне известно.
Одной известно то,
Чего сама не знаю.
За что?.. Да ни за что! –
Люблю и обожаю.
Тогда спокойно я живу,
Когда со мною милый.
Забыв о жизни наяву –
Люблю я с новой силой.
За то, что он живёт,
За то, что рядом дышит,
За то, что свет несёт,
За то, что сердцем слышит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146984
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.09.2009
Завод. Охрана. Проходная…
«Ваш пропуск?» – тихо говорят.
– На пенсии… Сдала… Вот…На…Я…
Ведь мой не выполнен наряд…
Проснулась. Вся в поту холодном.
И поняла, что просто сон.
Во сне привиделся завод, но
К чему же снится это он?..
Решила я проведать цех свой.
На крыльях радости лечу…
О, ужас! Здесь хоть волком вой!
Кому же это по плечу?..
Станки седые все от пыли,
Стоят пресса с пустой душой,
Из крана крюк кричит: «Забыли…
Не уходи, чуть-чуть постой!»
Стою. Жую обид пилюлю.
Кричу кому-то невпопад:
Спросить теперь могу кого я,
Кто в этом деле виноват?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146982
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2009
И вот прошел еще годочек.
Как быстро, внучка, ты растешь!.. Недавно был смешной комочек,
А скоро – в первый класс пойдешь!..
Твои глазенки – цвет небесный,
Улыбка – ямки с хитрецой,
И вся ты, как цветок прелестный,
Святого ангела лицо.
Я часто думала, мечтая,
Куда судьба ведет тебя?..
Ведь жизнь такая непростая,
Что не понять порой себя…
Как быстро детство пролетает,
Мелькает сказочной звездой…
Оно, как снег на солнце тает,
И ты не крикнешь: «Эй, постой!»
Пусть слезы капают от смеха,
Пусть обойдет тебя беда,
Во всем желаю лишь успеха,
Твоя бабуля навсегда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146922
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.09.2009
Друг собирается на праздник:
Надел свой импортный костюм,
Подумал, взял любимый галстук,
Присел - и грузен и угрюм.
Цветные мысли наполняли
Седую голову его…
Родные лица возникали,
Но рядом нет и одного.
Теперь оставшись одиноким,
Не в радость праздники ему…
Счастливый день такой далекий…
Нарядный галстук ни к чему.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146920
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.09.2009
Девчонка в короткой юбчонке
Подобная юной газели,
Луч солнца играет на челке,
А голос созвучен свирели…
Не надо спешить, синеглазка.
Свой март торопить не стремись,
Поспешная взрослость не сказка,
Любви настоящей дождись.
Тогда тебя, робкую, нежно
Твой принц под венец поведет,
Одарит любовью безбрежной.
И жизнь чудо – сказкой пойдет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146776
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.09.2009
Не верь, что свекрови невесток не любят,
Не добрые люди о том говорят...
У нас же, Илона, все искренне будет,
Лишь только настроиться надо на лад.
Семейного счастья... Друг друга любите,
А ссортесь недолго, слегка, в мелочах...
Обиды уймите, нелепость простите
И свято храните домашний очаг!..
Ты – наш долгожданный весенний цветочек,
Люби и любимой, невесточка, будь!..
Спасибо тебе, дорогой ангелочек,
За труд, за любовь и домашний уют.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146775
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.09.2009
Осень в сердце постучала,
Предъявив свои права…
Подтвердив её начало,
Тихо падает листва.
Приземляется, танцуя,
То вальсок, то резвый твист,
То несется вдруг рискуя,
Как по полю футболист.
Вот упала под колеса…
Раздавили в пух и прах!..
_______________
Осень, осень, жизни осень, –
Нагоняешь сердцу страх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146687
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.09.2009
Внуку Жене
Дорога вьётся серпантином... Не спишь в пути вторую ночь…
Ведь только пением единым
Ты гонишь сон: «Уйди с глаз прочь!».
Душа поёт об отчем доме,
О свежей маминой еде.
Спина болит, все кости ломит,
Но смысл ты видишь лишь в езде.
Водил машину дед и прадед,
Отдал рулю себя отец.
Да будем мы верны той правде,
Что здесь – династии венец!..
Пусть солнце путь твой освещает
И сердце доброе не жжет.
Судьба твоя пусть не серчает
И Бог тебя пусть бережёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146685
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.09.2009
Ванюшке нравилась Машутка,
Но к ней боялся подойти,
И всё ж решил под смех и шутки,
С девчонкой дружбу завести
Хватал Машуткины косички,
В рассольник соли подсыпал,
В компот подкидывал горчички,
В чернила воду подливал.
Девчонка плакала, ругалась…
Все избегала хулигана.
Однако сильно волновалась,
Мечтая встретиться с Иваном.
Иван с Марией подрастали,
Сердца любовью наполнялись,
О счастье трепетно мечтали,
Мечты счастливых исполнялись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146591
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.09.2009
Чому, красуне, плачеш гірко?
Твій плач тобі не допоможе.
За гроші, за зелені, дівка,
Ти віддалася... Боже... Боже...
А що ти думала, дівчино,
Коли матусенька благала:
«Ой, не роби цього, дитино!..»
Ти на шматки їй серце рвала.
Забрала батька вже могила,
Умер, не витримав страждання.
Його за тебе совість з’їла,
За хибні всі твої бажання.
Ти винуватиш всю громаду,
Чомусь тобі всі нехороші.
Твоє життя не має ладу,
Тому, що дуже любиш гроші!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146272
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.09.2009