Фенікс

Сторінки (1/10):  « 1»

Они

Глупец…  Дурак…  Изгой…Невежда…
Ты  правда  думал,  что  они
Смотря  тебе  в  глаза,  так  нежно
Шептали  слово  о  любви.

Какой  же  ты  смешной  ребенок,
Ведь  только  он  еще  один
Способен  верить  будто  слово,
Рождает  сказки  о  любви.

А  слово  наше  не  поступки,
Оно  не  значит  ничего…
Забыл  же  ты,  как  это  глупо
Увидеть  заново  его.

А  в  их  словах  так  много  лести,
Они  смеются,  говорят…  И  шепчут
Будто  мы  не  вместе,
Что  б  заключить  условный  брак.

Какой  же  глупый  ты  ребенок,
Ну  посмотри!  Они  ж  пусты.
И  без  души,  и  без  законов
Они  крушат  твои  мечты.

Ты  веришь  им…  Начало  лучше,
Но  меркнет  все,  когда  они
Раскроют  сердце  на  распашку,
А  там  лишь  гниль  и  мотыльки.

Они  хотят  лишь  видеть  деньги,
Им  наплевать  всем  на  тебя,
Забудь  и  ты,  что  значит  вера,
Бери  теперь  все  для  себя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467674
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.12.2013


Брейн

Ты  думаешь,  что  видел  промысел  богов?
Смешной  дурак,  умеющий  лишь  плакать,
Снующий  между  арок  и  домов,
Боготворящий  логику  и  знаки.

Смешны  твои  идеи  и  решенья,
Безбожны  все  суждения  й  слова.
Не  смей  искать  в  разгадке  упоенье
И  в  том,  что  о  тебе  пойдет  молва.

Тебя  забудут…  И  не  вспомнят  даже  имя…
Лицо  забудут,  речи  и  глаза.
Ты  был  дурак…  Останешься  таким  же…
Скучной  чудак,  невежда  и  болван.

Рождая  страх  внутри  голов  людских,
Хотел  свести  на  нет  все  их  творенья…
Все  их  идеи,  планы  и  мечты…
Разрушить  все…  Предать  забвенью.

Но  помни,  гений,  чудо  человек,
Есть  также  те,  что  свято  верят
Будто  весь  мир  покрытый  тенью,
В  конце  нам  явит  яркий  свет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467402
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2013


Очередь

Ты  думаешь,  что  все  предусмотрев
Покажешь  всем,  что  гением  рожден,
Но,  как  бы  ни  велик  был  человек
Он,  как  и  мы,  быть  может  оскорблен.

Ты  думаешь,  что  все  мы  не  равны
И,  каждый  раз,  ты  видя  заблужденье,
Стараешься  понять  и  доказать,
Что  мир  –  одно  лишь  уравненье.

Ооо…  Как  бы  ни  старался  друг  иль  враг
Всем  показать,  что  нужно  свято  верить
Во  все  слова,  что  люди  говорят…
Ооо…  Ты  прости.  Но  я  ведь  не  дурак.

Кругом  лжецы.  Они  стараются  убить
Те  чувства,  что  с  рожденья  нам  давались.
И,  потопив  те  проблески  стараний,
Они  вам  скажут:  «Просто  позабыл».

Никто  не  слушает  всех  ваших  слов,
Они  считаются  пустым  созвучьем  звуков.
Ты  смотришь  поверх  всех  этих  голов,
Но  в  далеке  лишь  видишь  очертанье  буков.

Каждый  из  них  ждет  очередь  свою,
Что  бы  заговорить  и  показаться  умным.
Никто  из  них  не  слушает  твою
Ни  душу,  ни  печальных  звуков.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467398
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2013


Невідомий потік

Інтриги...Знову  одне  і  теж  саме.Сміх  за  спиною.Розум  і  серце  намагаються  зупинитись.Фальш...Неможливо...Обірвані  слова  і  речення.Сам..Один...Без  ідеї...Без  мети...І  брехнею  було  б  написати,що  без  страху..Страх-це  сила.Невже  знайдеться  той,хто  відкине  силу.Йому  нічого  втрачати.Все  вже  втрачено.Все  згоріло,зникло,зруйнувалось.Сон.Тисячі  людей  хочуть,щоб  усе  було  просто  сном.Ти  прокинешся  і  в  тебе  все  буде  чудово.Та  реальність  руйнує  ілюзію.І  це  не  сон.І  ніколи  не  буде  ним.І  висновок  один:набратись  твердості,стати  тим,ким  не  був  ніколи..стати  чужим,не  таким.Жити  по  закону:убий  або  будь  убитим.
         Життя..Смішно…Плачевно…Душа…Одна…Один...Давно  почав  дивитись  правді  у  вічі.Пусті  надії,обіцянки.Дорога.  Ішов  по  ній  в  надії  побачити  світло,вихід.Ні.Німає.Міраж.Ілюзія.А  навкруги  лише  пустка.Одна...Один...Все  що  робив  раніше  ставало  не  потрібним,зайвим,бездарним.З  того  часу  не  змінилось  нічого.  Абсолютно.  Особлива  думка  індивідуальності.  Було  колись.Було..і  цим  все  сказано.  І  зараз  ці  слова  позбавлені  смислу.  І  мрія  зникла.  Була..Одна..Один...
         Старий  театр.Пустий...Покинутий...Починаєш  проводити  паралелі.А  збіг  є...Стіни  мовчать,а  сцена  говорить  пам'яттю.Не  буде  більше  актів,сміху,плачу.  І  тільки  один  холод  присутній  в  пустих  рядах  глядачів.І  відкриті  двері.  І  ти...Загублений  у  власних  принципах,роздумах,цілях...Драма...Комедія...Смішно...А  колись  комедія  мала  зовсім  інше  поняття.Ніхто  не  пам'ятає.  І  ти  забуваєш.  Сон...вічний  сон.Як  завжди  пафосно,без  сенсу  і  смислу.Як  завжди  невірно.
                                                                                                                                                                                                                       08.03.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372024
рубрика: Проза, Поема
дата поступления 19.10.2012


Він жив у мріях...

Він  жив  у  мріях...  Не  хотів  вірити  в  життя,  а  в  мріях…  у  мріях  набагато  краще.  Життя  здавалося  хвилинним  сном  і  він  втікав  від  нього.  Усе  навколо  було  несправжнім,  фальшивим.  Цвіль  покрила  міста,  вічна  осінь  захопила  села.  Річки  наповнені  кров’ю,  озера  перетворені  в  болота.  Сонце  сховане  за  темними  хмарами…  Вічні  зливи…,  але  і  в  них  є  щось  прекрасне,  своє,  не  схоже  ні  на  що  інше.
             Він  жив  у  мріях…  і  вони  були  для  нього    всім.  Захоплювало.  Жахало…,  але  це  було  краще  ніж  реальність.  Для  нього  це  було  всім.  Він  розчарований  в  житті,  хоча  ще  і  не  починав    жити.  Він  знав  помилки  своїх  предків  і  не  хотів  їх  повторювати.  Він  і  не  уявляв,  які  в  нього  були  знання.  Він  все  відкинув.  Він  жив  у  мріях.
               Він  жив  у  мріях…  Кожного  дня,  кожної  хвилини  його  душа  літала  у  мріях,  а  його  тіло  залишалося  на  землі.  Він  звисока  дивився  на  себе  і  …  сміявся.  Так,  він  сміявся  з  себе  і  це  була  не  абияка  мужність,  бо  він  сміявся  з  себе,  а  не  з  когось.  Він  висміював  себе,  а  не  таку  ж  як  він  розчаровану  в  житті  людину.
               Він  жив  у  мріях…  Жив  і  знав,  що  це  неправильно.  Мрії  ніколи  не  стануть  реальністю.  Це  було  доведено  багатьма  життєвими  прикладами.  Та  він  не  хотів  покидати  своїх  думок.  До  останньої  каплі  Світла.  Він  тримався  до  кінця.  В  ньому  уже  не  залишилося  Світла,  жодного  променя.  Його  охопила  Тьма.  Та  йому  було  байдуже.  Він  жив  у  мріях.  І  хто  сказав,  що  Тьма  –  це  зло.  Брехня.  Він  знав  усе  і  це  «усе»  відкидав  вбік.  Він  жив  у  мріях.  Він  не  хотів  зупинятися  і  повертатися  в  брехливий  світ  на  землі.  Так  думав  він  і  ці  думки  були  такими  ясними,  що  він  вірив  у  них.  Він  жив  у  мріях…  і  ці  мрії  згубили  його.  Він  більше  не  повернувся  в  світ  реальності.  Він  заснув  вічним  сном  так  і  не  знаючи,  що  цей  «брехливий  світ  на  землі»  є  найкращим  у  Всесвіті.  Його  огорнула  Тьма.  Він  спав  без  права  прокидатися  і  він  був  щасливий,  щасливий,  бо  він  залишився  у  своєму  маленькому  світі,  де  він  -  герой.  Там  була  вічна  Тьма  і  це  було  прекрасно.  Тьма  краща  ніж  брехня.  Вона  чиста,  без  фальші  і  дорогих  прикрас.  Він  залишився  навіки  там.  Він  був  щасливим,  бо  він  жив  у  своїх  мріях………..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140002
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009


Знов день людський порядок зводить

Знов  день  людський  порядок  зводить,
Над  лісом  десь  летить  душа,
А  серце  сховане  від  часу
Знов  битися  не  поспіша.
Десь  ніч  поклони  б’є  щомиті,
Кому  відправлене  життя?
Не  смів  назавжди  залишитись,
Не  смій  шукати  співчуття.
Як  легко  тішитись  з  ілюзій,
Пробили  дзвони  і  кінець,
Зібрав  навколо  усіх  друзів
І  розсміявся  як  мудрець.
Як  довго  дивиться  людина
У  дзеркало  своїх  надій,
Давно  пізнав,  що  не  дитина,
Бо  в  ній  немає  таких  мрій,
І  знову  страх  рятує  думку,
І  знову  гордість  верх  бере,
Зібрав  минуле  і  майбутнє,
Й  поклав  між  ними  два  тире.
Знов  музика  лунає  з  тиші,
Десь  тихо  піаніно  гра,
Життя  так  легко  й  рівно  дише,
Немов  нам  всім  ще  не  пора.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009


Про колишніх друзів

ВІН  сидів  на  пагорбі.  Попереду  виднілася  дорога,  по  якій,  напевне,  пройшлося  чимало  народу.  А  за  дорогою  тихо  плила  річка,  в  якій  купалися  теплі  промені  невблаганного  сонця.  Над  річкою  росли  прекрасні  верби.  Їхнє  гілля  ледь-ледь  хиталося  від  теплого  вітру.  Та  цього  уже  не  помічав,  задумливо  сидівший  на  пагорбі,  юнак.  
             ВІН  думав.  Зараз  мала  вирішитися  ЙОГО  доля.  Ні,  не  так.  Зараз  мала  змінитися  ЙОГО  доля.  Змінитися…  Та  в  який  бік.  ЙОГО  охоплював  страх.  ВІН  все  розумів,  та  не  хотів  нічого  міняти.  Гордість  брала  верх.  ВІН  не  хотів  відступати.  Та  й  куди…  Хіба  що  в  прірву.  Зараз  все  мало  вирішитися.  І  це  на  краще.
           На  дорозі  з’явилася  постать,  яка  повільно  наближалася.  Це  був  ЙОГО  друг,  ЙОГО  найкращий  друг.  У  НЬОГО  їх  всього  було  троє.  Зате  найкращих.  ВІН  дивився  на  свого  друга  і  прекрасно  знав,  що  зараз  мало  відбутися.  Знав…  Та  ЙОМУ  було  байдуже.  ВІН  все  вирішив  давно.  Вірніше  не  ВІН,  а  вони,  ЙОГО  друзі.  ВІН  не  ворушився.  ЙОГО  друг  підійшов  і  сів  за  кілька  метрів  від  НЬОГО.  Не  біля  НЬОГО,  а  за  кілька  метрів  від  НЬОГО.  Почалось.  ВІН  все  знав  давно,  але  хотів  перевірити.  Що  ж,  вибір  настав.
         На  дорозі  з’явилась  ще  одна  постать.  Це  був  ЙОГО  другий  друг.  Він  йшов  повільно,  але  впевнено.  В  річці  зупинилися  діти,  які  до  цього  бризкали  одні  на  одних  водою.  Цікаво,  чого  б  це.  А…,  зрозуміло.  Їх  сварили  батьки,  які  раптово  вигулькнули  з-за  верб.  Дійшов.  Другий  друг  на  хвилину  зупинився,  а  потім  присів  біля  ЙОГО  першого  друга.  Що  ж,  вибір  зроблений.
         За  хвилину  з’явився  третій  друг.  Він  йшов  досить  швидко,  не  дивився  в  сторони.  Він  сумнівався.  Це  було  добре  видно,  та  ніхто  не  знав  чим  це  було  викликано.  Зупинився.  Пройшла  хвилина…  друга…  третя.  Він  опустив  голову  додолу  і  присів  біля  ЙОГО  першого  та  другого  друзів.
Вибір  зроблено.
         ВІН  встав.  Поглянув  на  своїх  колишніх  друзів  і  просто  пішов,  ніяк  не  реагуючи.  ЙОМУ  було  байдуже.  ВІН  все  знав  давно,  та  вибір  був  зроблений  щойно.  ВІН  розумів.  Усе.  Кінець.  ВІН  йшов  вперед  і  знав,  що  лише  перегорнув  сторінку  у  товстій  книзі  життя.  Перед  ним  був  чистий  листок,  а  в  його  руках  була  чорнильна  ручка…  ВІН  сам  писав  свою  історію.  ВІН  сам  міняв  свою  долю.  І  це  було  на  краще.

                                                                                                                                                                   З  власного  життя.
                                                                                                                                                 15  липня  2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138235
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009


УСІМ! Не робіть моїх помилок.

Хто  такий  друг?  Той,  що  допоможе  в  біді  і  розкаже  всім  про  свій  подвиг.  Чи  може  той,  що  допоможе  тобі,  але  ніхто  цьго  не  буде  знати.Так  чи  інакше  друга  важко  знайти.  Пишу  поспіхом.  Реченя  складаю  за  секунди,  не  перевіряючи.  Чому?  Щойно,  кілька  хвилин  назад  зрозумів  одну  істину.  І  хочу  ВАС  застерегти.  Без  друга  дуже  важко,  без  справжнього  друга,  без  того,  хто  не  дивиться  на  вас  згори  і  вважає  себе  "пупом  Землі".  Бережіть  справжніх  ДРУЗІВ!  Бо  без  них  життя  нічого  не  варте.Знаю  на  власному  досвіді...................................................................................................

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136695
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009


Загинь...Помри...Забудь усе, що вчили

Загинь...Помри...Забудь  усе,  що  вчили.
Є  тільки  смерть.  Життя  -  це  мука  й  біль...
Забудь  всі  спогади.  Є  тільки  вічна  доля.
Забудь  любов  і  дивну  смертну  ціль.
Засни  навіки!  Сон  -  це  смертність  й  горе,
Немає  щастя.  Радість  -  це  імла.
Тварина  щиро  дивиться  на  море,
А  ти  забудь!  Засни  від  чарів  зла.
Хіба  краса,  коли  стара  людина
Схиляється  від  тяжості  життя?
Хіба  любов,  як  батько  йде  на  сина
І  брат  на  брата  з  злістю  напада.
Хіба  забув  ти  розпач  і  утрати,
Які  невчасно  принесло  життя?
Хіба  забув  ти  свою  рідну  матір,
Яка  завчасно  відійшла  у  небуття?
Хіба?..Забудь  усе...Помри...Загинь...Засни...
Не  зупиняйся...Долю  не  спинити...
Це  життя..Одінь  вінки  зів'ялі  й  відійди
У  непроглядну  темряву...Засни.
Життя  не  відбере  ніхто  крім  Смерті.
Забудь  усе,  всі  спогади.Замри.
Відкинь  усе,  що  трапилось  в  житті.
Забудь  усе...Забудь!Загинь!Помри...
Не  підкоряйся  вічній  долі.
Є  тільки  горе,тьма  і  смерть.
Життя  -  це  марнотратство  волі,
А  темрява  -  найкраща  людська  путь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135546
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2009


Хай буде так, як мусить бути,

Хай  буде  так,  як  мусить  бути,
Нехай  зруйнується  мораль,
Ми  всі  все  ж  мусимо  відчути,  
Як  твердо  б'ється  сталь  об  сталь.
Як  біль  охоплює  все  тіло
І  забуваються  слова,
Як  в  душу  камнем  залетіла
Єдина  ангельська  сльоза.
Як  світ  ілюзій  навіває
На  всіх  один  єдиний  страх:
Все  закінчитися  все  ж  має,
Все  перетвориться  на  прах.
І  дивне  марево  видніє
На  горизонті  всіх  надій,
Іти  туди  ніхто  не  сміє:
Багато  втрачено  вже  мрій.
А  страх,  породжений  тобою,
Руйнує  все,  окрім  життя
І  не  готуючись  до  бою,
Все  викидаєш  на  сміття.
І  зрозумівши,  що  вже  пізно,
Що  не  повернеш  все  назад,
Стаєш  у  бій  і  бачиш  грізно,
Що  все  життя  -  це  білий  прах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135527
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2009