Ramona

Сторінки (1/8):  « 1»

Жити далі.

Ці  жорстокі  романси,  розірвані  мрії
Цю  любов  вже  набридла  своїми  «прощай».
Заховай  свої  сльози,  загорнуті  в  вії
І  живи  далі.  Отямся,  вставай!

Скільки  спогадів  добрих  лишилось  звідтоді
Хоч  лезом  ножа  все  прорізане  скрізь.
Хай  же  серце  твоє  усміхнеться  нагоді
Знов  відчути  красу,  теплоту,  як  колись.

І  можливо  тоді  промайне  раптом    думка
Що  триває  життя,  хоч  воно  й  нелегке.
І  Фортуна  тобі  не  забуде  дарунка  –  
Знов  не  дасть  спати  кохання  палке.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154545
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2009


Музика ранку.

Вслухаючись  у  музику  ранку
І  чому  я  завжди  так  пізно  лягаю?..    Мама  завжди  права,  бо  вона  мені  про  це  говорила…
Небо…  На  годиннику  шоста  ранку.  Вранішнє  небо  мені  завжди  подобалось…  У  ньому  причаїлось  щось  таке,  що  збирає  вихор  твоїх  невгамовних  думок  у  єдиний  вітраж    життя.  У  такі  миті,    саме  коли  дивишся  на  вранішнє  небо,    тебе  огортає  приємна  меланхолія.  Дивне  відчуття.  Відчуття  неба..
Вслухаюся.  Чую,  що  хтось  вже  вмикає  телевізор.  Новини.  Добрі  новини?  Саме  так  повинен  починатися  ранок  –  з  добрих  новин.  Добрі  новини  спонукають  людину  зробити  щось  важливе  для  світу.  Для  інших  людей.  Близьких,  знайомих    чи  незнайомих.  Одразу    стає  зрозуміло,  що  і  ти  здатен  на  більше.  Просто  хтось  тільки  що  допомагав  китам  і  намагався  врятувати  їм  життя.  А  ти  тільки  що  прокинувся.
Пташки.  Співають  найрізноманітніші  пташки.  Осінньою  арфою  спів  природи  лине  до  наших  вух.    Як  все  таки  чудово  співають.  Цікаво,  в  кого  вони  вчилися  будити  у  наших  серцях  невідоме  почуття  гармонії.  Одразу    усі  твої  проблеми  стають  проблемками.  Розумієш,  що  у  цьому  співі,  ніби  у  чарівному  дзеркалі  природи,  відображається  твоя  душа,  здатна  помічати  дійсно  прекрасні  речі.
Хтось  лається:  машина  не  заводиться.  Запізнюється  на  роботу.  Щоб  заробити  гроші.  Заробити  для  своєї  родини  і  зробити  її  життя  простіше.  Гроші…  Виявляється,  гроші  мають  таке  важливе  значення?  Людина  працює,  заробляє  гроші,  щоб  просто  була  можливість  не  думати,  що  ти  будеш  завтра  їсти    чи  де  завтра  буде  жити  твоя  сім’я.  А  щоб  просто  можна  було  трохи  подумати  про  спів  пташок,  а  не  про  контракти  та  економіку.  Мабуть,  тільки  дитина  так  може  думати  про  своїх  батьків.  Я  дитина.
Кішка  голосно  нявкає  поверхом  вище.    Зараз  вона  думає  саме  про  цих  пташок,  що  дуже  комфортно  порозсідались  по  гілкам  здивованої  від  співу  тополі.    А  їм  все  одно  .
Шепіт  вулиці.  Усе  потихеньку  прокидається,    кудись  збирається,  біжить.  Швидко-швидко.  На  дорозі  багато  різних  машин,  які  несуться  в  далечінь  до  сонця…
Чутно,  як  двірник  змітає  з  непривітного,  порівняно  з  землею,  асфальту  пожовкле  сумне  листя,  чиє  життя  вже  закінчилося.  Їх  жовті  друзі  кружляють  над  землею  в  осінньому  танку  прощання  і  падають  додолу.  Дерева  сумно  вдивляються  у  цю  картину,  розуміючи,  що  скоро  настане  зима.  І  знов  буде  чутно  дитячі  радісні  крики,  будуть  шурхотіти  санки,  а  білі  брати-сніговики  своїми  ґудзиковими  очима  будуть  спостерігати  найкрасивіші  яскраві  картини  щастя…



А  ось  чутно,  як  мене  гукає  мама.  Треба  йти  до  ліцею.  
Все  ж  таки  я  люблю  ранок.  Чарівну  та  живу  музику  ранків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154512
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009


Особистість

Залатані  джинси  та  спітнілі  долоні
А  чого  ти  чекала?  Це  ж  зовсім  нелегко
Знайти  рідні  души,  хто  зможе  на  хвильку
Послухати  вітчай  юнацьких  думок

Відступивши  на  крок,  ти  втрачаєш  ту  стежку,
Але  всеж  намагайся  тримати  щосили
Тот  правильний  напрямок,  правильний  вітер
Хай  дме  тобі  в  спину,  якщо  ти  не  такий

Як  усі.  Хто  сказав,  хто  придумав?
Ті  довбані  рамки,  закони  і  межі
Хто  будує  ті  вежі,  відділяючи  хутко
Особистостей  (псевдо),  огортаючи  смутком
Справжні  таланти.


І  кому  це  потрібно?  Ніхто  й  не  чекає
Власних  думок  вже  не  думають  люди.
Все  підслуховують  та  переробляють
Ти  чуєш  усюди  одне  й  те  саме.  

Чому?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154511
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009


Я.

Есе  на  тему  «Я»
Людина  –  дивне  створіння:  вона  може  багато  говорити  про  себе  і  зовсім  не  цікавитись  іншими.  Чи  слухати  оточуючих,  не  згадуючи  власного  життя  та  власних  проблем.  Але  хто  не  вислухає  тебе  краще,  аніж  ти  сам?  Хто  ТИ  є  насправді?..
Я.  Хто  я?  Людина.  Як  говорив  у  своїй  пісні  відомий  співак,  «інколи  янгол,  інколи  потвора».
Я.  Вир  емоцій,  думок  вміщенні  у  одній  лише  букві.
Я    -  людина.  Жива  людина,  яку  часом  ніхто  не  може  зрозуміти.  Якій  інколи  буває  самотньо.  Яка  може  кохати.    Яка  може  радіти  сонцю,    оточуючому    тебе  світу,  людям.  Таким  самим  «Я»,  як  і  ти.
Я  -  егоїстка.  Ця  буква  вміщує  у  себе  частину  егоїзму.  Можливо,  коли  людина  створює  родину,  то  ця  буква  скоріше  перероджується    у  «ми»?..
Я  -  особистість.  Частка  всесвіту,  яка  здатна  сама  мислити,  створювати,  здогадуватись.
Може,  «я»  -  це  просто  літера  в  кирилиці?  Ні.  Це  жива  літера.  Єдина  літера,  яка  поєднує  в  собі  стільки  різних  думок  та  поглядів.
О-со-бис-тість.
Я  –  українка.    Я  та,  що  вслухається  у  спів  пташок,  вдивляється  у  чисте  прозоре  небо,  мріє,  співає.  Говорить  з  природою  серцем.  Усією  душею  кохає    сонячні  промені.  Бігає  по  галявині,  дивлячись,  як  метелики  кружляють  у  романтичному    танку  весни.
Я  кохаю.    Думки  переплітаються  з  емоціями.  Відчуваю  солодкий  присмак    закоханості.    Чисті  почуття,  які  і  створюють  мене.  Думки  про  кохану  людину…  Про  частину  мене…
Я  –  не  сама.  У  світі  існує  безліч  таких  самих  «Я»,  які  просто  розуміють  тебе.  Це  мої  друзі.
Я.  Усе  у  всесвіті,  зібране  воєдино.
Можливо  тоді  слід  сказати  «ми»,  а  не  «я»?..
Я  –  життя.
Ми  –  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151591
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2009


Щось таке)

Щось  таке,  схоже  на  есе.
Міркування  тихими  осінніми  вечорами.

Сьогодні  сонячно.  Люблю  сонячні  промені.  Вони  торкаються  тебе  своїми  теплими  лапками,  наказуючи  не  думати  про  погане  (зараз  повернутися  додому,  вимити  посуд,  за  кішкою  знов  прибирати..).  Пожовкле  листя  жовтувато-коричневим  килимом  встилає  ще  не  промерзлу  землю,  вкриває  потихеньку,  щоб  ніхто  й  не  помітив,  що  осінь  вже  присутня  на  цьогорічному  балу  життя.  Якась  дитина  намагається  впіймати  за  хвіст  сірого  кота,  що  тільки  що  сидів  під  вже  напівроздягнутим  деревом:  миттю  пізніше  він  вже  сидів  НА  цьому  дереві.  Завжди  було  цікаво,  як  це  вони  так  швидко?..
Йду  по  вулиці,  дивлячись  на  свої  кеди,  що  сумно  хлюпають  по  осіннім  калюжам.  Раптом  я  сповільнююсь  та  йду  тихим  спокійним  поступом.  Вслухаюся.  За  мною  йдуть  дві  дівчинки.  Трохи  схожі  між  собою,  в  однакових  шубках  жовтуватого  кольору.  Ну  просто  Чіп  та  Дейл  зійшли  з  обкладинки  Космополітену  для  гризунів.  Діалог  цікавенний.
-  Життя  ну  просто  відстій!    Свєтка,  ну  шо  ти  на  це  скажеш??
-  Шо  сталося,  мила?
-  Мені  подарували  новий  плеєр..  Але  знаєш  у  якому  корпусі?  В  тупому  пластмасовому!
-  О  Господи…  Це  справді  відстій.  А  чому  тобі  не  подарували  в  металевому?
-  Це  в  тата  мого  спитай!  Я  ображена  на  весь  всесвіт.
-  Не  переживай,  ходімо  краще  поїмо  суші.

Мої  сині  кеди  по  горло  набралися  води  з  останньої  калюжі.  Все  ж  таки  не  люблю  осінь.  Таку  осінь.  Люблю,  коли  сонячне  проміння  зігріває  золоте  листя  на  деревах,  яке  опадає,  граючись  з  вітром.  Він  підхоплює  золотих  малят  на  свої  свіжі  крила  та  кружляє  у  незабутньому  танку  осені…  Їх  танець  закінчується  плавно  та  з  душею,  в  останньому  подиху  чутно,  як  дерева  сумно  згадують,  як  були  одягнуті  в  найчарівніші  сукні  сезону…
І  чому  людина  завжди  не  цінує  того,  що  в  неї  є?  Не  цінує  можливості  просто  дивитись  у  небо,  бродити  сумними  осінніми  вуличками..  Просто  радіти,  що  в  тебе  все  гаразд  (тьху-тьху-тьху  через  ліве).  Що  в  тебе  є  дах  над  головою,  родина,  друзі.  Але  ж  навіть  інваліди  та  сироти  знаходять  частинки  щастя!  Чому  ж  ми  не  можемо?..

Що  маєм,  не  бережем.  Я  назавжди  запам’ятаю  ту  зиму,  коли  вивчила  кожний  квадратний  сантиметр  своєї  стелі,  валяючись  з  жахливою  ангіною.  У  такі  миті  в  голову  лізуть  думки  :  «я  ладна  віддати  усе,  враховуючи  свій  комп’ютер  (шматок  пластмаси  та  метала),  свої  дорогі  речі  з  бутиків  (купа  непотрібного  ганчір’я)  тільки  щоб  у  мене  перестало  так  пекельно  боліти  горло.
Усе  на  перший  погляд  важливе  стає  зовсім  непотрібним.  Цікаво,  еге  ж?
Чи  коли  твоя  близька  людина  плаче.  І  твоя  душа  плаче  разом  з  нею.  Холодними,  сумними  сльозами.  У  такі  миті  ти  б  більше  за  все  хотів,  щоб  саме  ця  людина  відчула  себе  справді  щасливою.  Людина  –  дуже  дивне  створіння.  Коли  у  неї  все  о’кей,  вона  ставить  проблеми  матеріальні  вище  за  моральні.  Взагалі  не  помічаючи  нічого  доброго,  що  в  тебе  йтак  вже  є.  «У  нас  таке  скрутне  становище  –  не  можемо  купити  «Порш»!»  Звісно,  яке  горе…

Все  ж  таки  людству  треба  навчитися  цінувати  те,  що  вже  є  у  нашому  житті.  Тому  що  гроші  не  замінять  тобі  простих  життєвих  радощів.  Щастя  не  можна  купити,  а  любов  придбати.
Гроші  є  лише  цукрозамінником  справжнього  щастя.  Так,  вони  потрібні.  Але  все  ж  треба  намагатися  переставати  «перебувати  в  депресіях».  Час  настільки  швидко  біжить,  щоб  сидіти  у  своїй  зовсім  непоганій  квартирі  і  ненавидіти  всіх  лише  за  те,  що  тобі  поклеїли  шпалери  не  того  відтінку.
Треба  намагатися…




P.S.  Цікаво,  а  як  там  той  сірий  кіт?  Треба  піти  йому  риби  дати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151590
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2009


Растерялась

Но  ведь  ты  не  одна
почему  тут  осколки?
разбились,  крошились,  стирали  границы
посмотри  и  услышь,  обожгись  и  и  почувствуй
Тот  поток,  в  ком  потонет  и  гордость,  и  совесть.

Только  радость.  Почувствуй.
Ты  ведь  просто  не  видишь.
Закрылась,  зарылась  и  спрятала  душу.
Стерла.  Убила.  И  все.  Растерялась?
Неужели  так  просто  сдалась?  Не  поверю.

Чувства  реальны.  Ощущения  тоже.
Просто  возможностей  мало  помалу
хватает,  не  очень,  ты  вновь  ненавидишь
Железо,  пластмассу.  Просто  не  можешь
дышать  полной  грудью.  Почувствовать  счастье.
Оно  не  так  близко.  Но  ближе...  И  все  же
где  выход?  Сдаваться?  Бросать  все  затеи?
Обманывать  разум..  Не  верю.  О  Боже.
Попытаться  поверить  и  что  то  да  сделать.

Это  ль  не  выход?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151493
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.10.2009


Это ли?

Биение  сердца  услышать.  Потрогать
Те  нежные  чувства.  Уснуть,  искупавшись
В  тех  нежных  мечтах  и  прощаньях  и  чувствах.
Погибнуть.
И  вновь  возродиться.
Любить,  ненавидеть.
Прижав,  не  понять  ничего,  растеряться
И  просто  смеяться.  Смеяться  от  счастья.

Любить,  убиваться
Просиживать  ночи
В  томленьях,  забвенье.  Ловить  искушенье
Набрать,  позвонить  и  услышать  тот  голос
Без  тени  смущенья.

И  просто  любить.  Раствориться  во  мраке
Не  молчать,  говорить,  рисовать  ручкой  слезы
Ромашки  и  розы,  цветки  хризантемы
Изрезанных,  собранных,  вновь  возвращенных
В  былую  их  форму,  мозайку,  таблицу
Всех  красок  любви.  Вновь  и  вновь  раствориться
И  лить  слезы  потоком,  ручьем,  водопадом.

Оно  бьет  тебя  градом.
Но  ты  терпишь,  ведь  это
и  есть  то,  что  ты  долго  искала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151491
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.10.2009


Коханому

Коханому.

Мою  любов  чарівну,  наче  сонце,
страждань  хмаринка  огортає  знов
і  сльози  з  являться  на  склі  віконця,
як  дощ,  що  грюкотав  під  час  розмов.

Не  буде…
Більше  так  не  буде..
Лиш  смуток,  біль,  страждання  та  думки
Про  те,  що  серце  не  забуде
Той  погляд  і  тепло  руки
Коханого.

Ще  серце  пам’ятає  ті  слова,
Що  так  тендітно  огортали  душу.
А  що  тепер?  Про  них,  щоб  заспокоїтись,
Забути  мушу.

Я  дякую  тобі,  моя  любов,
Що  дарував  мені  ті  ніжні  миті.
Даруй  ті  миті  іншій  знов.
Для  мене  ж  на  віки  вони  розбиті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143099
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.08.2009