| Сторінки (2/116): | « | 1 2 | » |
Августо Пiночет
Зайшов в туалет.
Й нанюхався дусту
Пiночет Авгуто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494838
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.04.2014
Сліпий перехід підсвідомого в сутність
Закритих підвалів столітніх фортець,
Відкрито сповіщує всю неприступність
Захищених світлом пекельних кілець.
Мізерність історій чужих замальовок
Як спалений аркуш пустих замовлянь.
Чужі поховання мишей та польовок
Загублені серед лінійних рівнянь.
Як зірки палають у спеці пустелі?
Як море пульсує обличчями днів?
Пустельник сховавшись у темряві кельї
Все снить Йог Сототом й годує щурів.
Сліпий перехід. Перехід через скелі
Розгублених слів пересічних віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494385
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.04.2014
Він відчиняє двері на сходи,
Йде лабіринтом крізь затхлі відходи,
Повз гробарів, слимаків та колоди,
Дошки, стільці та трухляві комоди.
Вона виповзає на світло з підвалу.
Оком окине весь ґвалт карнавалу,
Перса оголить свої для загалу,
Та запропонує себе адміралу.
Вони ще не знають, що трапиться далі,
Вони шаленіють в кислотнім угарі.
А якось зустрівшись в брудному пивбарі
За стійкою випалять враз по сигарі,
Й коктейль невідомий осушать з кришталю
Пізнавши лиш запах гіркого мигдалю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492710
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.04.2014
Зоря безмежна,
Лоскочуть берег хвилі.
Пх’нглуі Ктулху Фхтагн!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491789
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 11.04.2014
Нічна гулянка.
Паркане, друже рідний,
Блюю у морок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491788
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 11.04.2014
Коли ми потонемо в власному поті й блювоті.
І цирк, що ми звемо життям
Знов повисне на дроті.
Повсталі з могили мерці посунуть в дрімоті
З своїх цвинтарі'в
Підваладні первісним чуттям.
Підуть по блядям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482020
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2014
Вони убивають себе механiчно.
Егоїстично
та трохи цинiчно.
Есхiл, Авiцена...
Зависла система
забутих на аркушi душ.
Й благально кричать "Анi руш!".
Безмежна пустеля
побiлена стеля,
та грати на вiкнах моїх.
Так iнколи смiшно
дивитись на грiшних
(пустих, безутiшних,
закоханих й нiжних),
зарiзаних, вдавлених, вбитих, скалiчених
та небом помiчених,
Всiх тих, в кого воля - це грiх.
От знову я чую їх смiх.
Коли вже стемнiло
мотузку та мило
отримав я замiсть компоту й пiлюль.
Вони ж стрiмко лiзуть до мозку пiвкуль,
та лиш набивають менi нових гуль.
Й вода в умивальнику крапає...
Буль.
Бували днi й гiршi.
Записую вiршi
в палатi на Фрунзе 103.
А в дзеркалi тихо
смiюсься вiд втiхи,
(у щастi та лисi,
по втраченiй стрiсi),
мої потойбiчнi брати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2014
У парку, бiля гiрочки
Наллю собi горiлочки.
В стаканчику пластмасовiм
Вона менi так ласує.
А десь посеред вулицi
Бухав Емiр Кустурiца.
В пiдвалi темнiм грог
Киряв Вiнсент Ван Гог.
Де Сад вливав за пазуху
Вино Захеру Мазоху.
А зайдеш в тихий сквер -
Там п'є абсент Бодлер.
Заливсь по саму деку
Сивухою Ель Греко.
Перехилив з Котовським
Рюмашку Маяковський
Настоянку з горіха
Синячить Карл великий,
Шампанське за столом
Лакав Наполеон.
Енштейн, так той був гад
Брав два по п*ятдесят.
А Піфагор хутенько
Залив в буфеті зеньки.
З пшениці самогон
Рубав Брондо Марлон.
Шекспір же, як мудак,
Весь виклюкав коньяк.
Хічкок зжував сосиску
Та упоровся віскі...
Так вип*єм же всі разом
Щоб тверезіти часом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461666
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.11.2013
Немов одкровення пiзнав epic fail,
коли переплутав shibаri й shеmаlе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438057
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.07.2013
Король помер. й його бездушнi дiти
Осиротiло ковзають у власному лайнi.
Безслiзно плачуть бачачи в трунi
кiстяк у мантiї. Який не оживити.
Король помер. І у короні блазень
Снує поміж лакеїв та свічок.
І наче скіпетр кривий дрючок
У мапу тицяє, віддаюи накази.
Король помер. Загасли вогнища в темниці,
Де ланцюгом до стін прикутий троль.
І стогнуть у тональність ля-бемоль
Три привиди, в підвалах кам'яниці.
Розорені й пусті стоять скарбниці...
На вулиці ж кричать: Нехай живе Король!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Розбиваючи череп iржавим стоп-краном
на підтоплених ринках пiдземних свiтiв,
ми, як дiти, що мовчки гниють пiд парканом
перехресних iсторiй застиглих шляхiв.
Невеличкі каплиці серед смiттєвозiв
сповiщають повернення свiтла зiркам.
Бородатi монахи танцюють в навозi
та грiхи вiдпускають продажним дiвкам.
Я ж нап'юся брудноi водицi з калюжi.
Може казки не брешуть, а бреше нам СЕС?
Заїдаючи трупи приправами з сушi
час спалю серед кленiв, осик та берез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2013
Літа минають. Серпень. Грудень.
Міняю стилі й одяг свій.
Але незмінно в штанях прутень
Готовий кинутися в двобій.
Твердий й жилавий, між ногами
Гарцює наче дикий кінь.
Герой комедії та драми,
Причина хтивих сновидінь.
У піхву, ротика чи в попу,
Заскочить в підходящий час.
Прийнявши янгольську подобу
Пристане, може, і до вас.
Бо він не схожий на неробу.
Бо ще вогонь в очах не згас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401301
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.02.2013
Вони прокинулись! Бездушні й мертві,
бо час прийшов вилазити з могил.
Штовхає їх вперед одне бажання - жерти,
і утікти від них не стане сил.
Вони ревуть, немов скажені звірі,
від їх зубів нема нам укриття.
Стріляти марно, друже, ми не в тирі,
й гранати не врятують нам життя.
Гнилі мерці снують померлим містом,
вишукуючи сховки ще живих,
з'їдять тебе, як ту котлету з тістом,
й одразу станеш свій серед чужих.
Тому не репетуй і не нервуйся дуже.
Це зомбі апокаліпсис, мій друже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384809
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 14.12.2012
Північний вітер знов шматує простір,
І голос твій уносить в небуття.
Я сам з собою мовчки граю в кості,
А вітер рве мій одяг на дрантя.
Спізніла осінь снить похмурими дощами,
Перетворивши спраглу землю в бруд.
Моє ж вікно прочинене ночами,
Думки забились в мозку темний кут.
Світ трісне, наче перша крига,
Ламаючи канони всіх шляхів.
Мерці на цвинтарі співають тихо,
І в небеса летить той мертвий спів.
Не обійдуть наш дім години лиха
Й північний вітер - син жахливих снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012
Po In Os Mo
Sg Hn Ga Br,
W Be B As
Ta Ru Ba Cr.
Ge Sb Zn Zr
At Ac Mn Pb,
Es Bi Hs Re,
Se Nb Au.
Rn Ag I Rb,
La Ir Cl Si,
Am Hn Fe Ra
Te C U Tc,
Ne Hg Rf,
Pd Er Lr.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372529
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.10.2012
Корозія мозку.
Брат, дай папіроску,
пусти мені диму гіркого в лице.
Корозія світу.
Ніде правди діти,
не маю я права назватись митцем.
Корозія сенсів.
Вернувшись з каденцій,
з колоди знов випав бубновий валет.
Корозія слова.
З'їдає основи,
й папір із віршами беру я в клозет.
Корозія думки.
Горілкою з рюмки,
я квіти поллю, що стоять на вікні.
Корозія правди.
Бухі астронавти
вітання пускають за межі Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369684
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.10.2012
Хей ти, пустельник псевдодервіш,
чого ховаєш очі в ґрунт?
Живеш як той нелюбий небіж,
ковтаючи прокльони й бруд.
Чому трясешся, як примара,
коли повз тебе йдуть роки?
Й сидиш, як ожирівший скнара
та плодиш все нові чутки?
Куди ведуть тебе закляття,
які вивчав ти ще дитям?
Чому зірвав з себе розп'яття
віддавшись на поталу снам?
Твої проротства та облуди
лиш сміх народжують в юрбі.
Зневага й страх з тобою всюди
блукають по німій землі.
Ти весь проссякся в нечистотах,
і тхнеш неначе хтивий тхір.
Живим гниєш в своїх турботах,
забув, що заповів нам Звір.
Твій дім - засмічена клоака
де всі гріхи в танку злились.
Хей ти, миршавий, як собака,
до нас примкнеш і ти колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368594
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.10.2012
От ви скажете: все так банально,
ну троянди, свічки, один хрін".
Заперечу: "щоразу так гарно
прокидатися в ліжку новім"
***
Я втопившись вертаюсь з роботи,
у метро знов час пік, спати хочу.
Та не втримаюсь від насолоди,
й ущипну м'яку попу дівочу.
***
Ти була поруч, в сумці пива літер,
ми разом злились в хащі лісовій.
Нам музикою правив в кронах вітер,
комах дзижчання, й тихий стогін твій.
***
Зізнатись маю, хоч це крок важкий,
в тобі все ідеально, моя люба.
І посмішка, і стан, і рух легкий,
і погляд твій, на рівні мого пупа.
***
Хай пліткують про мене в народі,
що гулявіса й бабій - то чутки.
Бо я вірний єдиній істоті,
яку всі називають - жінки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364943
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.09.2012
В неділю рано вранці,
коли ще спати час,
в квартирі номер двадцять
забився унітаз.
Побулькав зовсім трохи,
поторохтів бачок,
і вихлюпнув під ноги
шалений потічок.
Нестримна каломаса
залила все навкруг,
заляпала паласи,
не припиняла рух.
З шматочками картоплі,
котлет і ковбаси,
гівняшки у пантофлі
залились для краси.
Текла рікою сеча,
як злива у турбі,
раділа вся малеча
пускавши кораблі.
Та все ж не посміхайтесь,
моменти є сумні.
В квартирі номер двадцять
всі втопли у гівні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352388
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.07.2012
Стих написанный давным давно, и звучавший единственный раз в рамках спектакля-концерта *Вечер в Лиссабоне* (фото - кадр спектакля)
Я презираю вас, поэты,
что тихо стонут там и тут.
все ваши песни давно спеты,
вершить над вами нужно суд!
О чем вы пишете в потемках,
когда все люди спят вокруг?
Что мать впитала вам спеленок?
Ну? Кто ваш Фюррер? Кто ваш друг?
Эй вы, писаки, демократы,
капиталисты, крассный сброд,
по вам больничные палаты
таскуют уж который год.
Презренье вам - вердикт Народа!
Вас уничтожить всех! В рассход!!!
На белый цвет сегодня мода.
А вы лишь грязь, смерть ваш исход!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351787
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 20.07.2012
Ти шо такий патлатий?
А Круга вмієш грати?
Та не бузі пацанчік,
І вивертай карманчік.
Якийся ти не чоткий,
У нас базар короткий.
Та шо ти гониш, Вася,
Чого ти приїбався?
Ща цьолочки прийдуть,
Патьопаєм обідать.
Водяра і півасік,
Пакурім ґанджубасік.
Так падстрігісь,патлатий,
І вчися Круга грати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350767
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.07.2012
Увага! Вірш містить відразілві сцени.
***
В міському парку, де співають пташки,
де мами носять діток на руках,
я бачив білий зад старенької монашки,
що глибою здіймався у кущах.
Вона несамовито випускала гази,
при цьому крехчучи й шепочачи під ніс.
І от з'явилось, що до унітазу
не донесла через зелений ліс.
Кав'ялок випав з дупи невеличкий,
прим'яв траву, і причавив мурах,
й одразу задзюрчала сечі річка,
аж сльози звалищали на очах.
Смачнюще перднув підвелась старенька,
поправила спідницю, висякала ніс.
І по доріжці рушила хутенько,
туди, де вже кінчався парку ліс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350675
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.07.2012
У німецькій маленькій кав'ярні
За столом споглядав Анну Варні,
Вона пила коктейль
Із Сатурна дітей
Й кукурудзину хрумала вправно.
***
Коли я відійшов від наркозу
То почув в голові Лакрімозу.
Додав декілька герц,
Залунав Stоlzеs Неrz,
і ковтнув я ще дозу наркозу.
***
Кажуть вмре той хто слухати буде
Пісні Dvаr, але брешуть то люди.
Слухав пісню одну
І лише за добу
Опритомнів в лікарні я чудом.
***
Про Смерть Бога зіграють для всіх
Браві хлопці із ВІА Dаs Ісh.
Бруно клавіші тис -
Обвалився карниз
Від гучних дицебелів Dаs Ісh.
***
На концерті у місті Нью Джерсі
Заспівали нам Sister of Mercy.
Лити сльози не час,
Дружньо грають для вас
Ті сестрички у місті Нью Джерсі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349199
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.07.2012
Курва мать – вилаявся я в темну порожнечу, і здригнувся не пізнавши власний голос. Головав монотонно гуділа від надмірної кількості алкоголю, влитого минулого вечора у горлянку. Очі, немов засипані піском, сльозилися і різали. В роті здавалося вмерло та встигло розкластисся ціле сімейство щурів, які втекли з смердючих тунелів метрополітену. Тіло не подавало жодних ознак своєї присутності, і відмовлялосяреагувати на нейроні сигнали, які видавав мозок. Мені нічого не залишалося, як знов заплющити повіки намагаючись поринути у сон, і плекаючи надію, що через пару годи всетаки зможу оволодіти собою.
Але сон не йшов. Замість нього перед очима попливли різнокольорові кола, повільно перплітаючись між собою, завмираючи і знову кидаючись в незрозумілий танок. За кілька хвилин їхні обриси почали блякнути, а замість них проступати контур якоїсь химерної фігури, яка з часом почала набувати форм велетенської голови, з білою, лопатоподібною бородою. Коли голова вже повністю сформувалась, і на її втомленному обличчі можно було розгледіти кожну зморшку, я зрозумів, що передомною власною персоною з*явився сам граф Лев Толстой. Він дивився на мене своїми сірими очима, що випромінювали спокій і мудрість. Мені хотілося заговорити до голови, але я не знав, як краще почати розмову з такою людиною, хоч вона і не мала тіла. В мовчанці, споглядаючи одне одного, ми провели десяток хвилин, і раптом я відчув його голос. Саме відчув, бо голова не відкривала рота, а лише водила очима і морщила лоба.
- Основною помилкою перехідних підсвідомостей, ілюстрованних поствоєнними карикатуристами, є невміння проекціювати безмежну первинну матерію на відображення існуючого укладу стосунків у деспотичному суспільстві, загарбаному кочовими племенами ескемосів, та підпалених всесвітньою пожежею червоного терору. Їх малюнки зобажаючі постапокаліпстичні забобони підземних мешканців вавілону не зображають усієї проблеми тхонічного перетворення асірійців в надлюдей, оспіванних ніцшеанцями в своїх проплачених памфлетах. Ще в своїй булі папа Пій П*ятий казав, що легкість пересування водяних ресурсів околицями міста напряму залежить від магнітних аномалій спричинених падінням тунгуського метеориту, і описаннихвидатним вченим та астрологом Джордано Бруно, спаленним вогнм необачності, який зайнявся в його квартирі, через недопалок цигарки, що випав з його тремтячих губ на персидський килим, привезений сліпими кобзарями з прикарпатських степів. Історія розвитку людства не раз нам вказувала на ці помилки псевдофілософічних вчень, перемішаних з кабалістичними таємницями, що занурені в товщу фантазій гіпертрофованих мізків середньостатистичних продавців Троєщенського ринку, вдягнених в спортивні костюми, та слухаючих радіо з відкритих вікон маршрутних автобусів, припаркованних на узбіччях міських згарищ. І якщо вийти на розбиті точечними ударами Алькаїди вулиці, то побачимо ціле кодло незрозумілих істот посмодерністичної філософії підземних переходів, з усіма їхніми циганами і ведмедями, ведмедівеми і путінами, наркоманами і меломанами, кришнаїдами та хєрками, яхтами та дракарами, продавщицями паперових квітів і скаліченими підбулями, пересічними та розстріляними поетами, мисливцями та трактористами, Гагаріними і СпейсМарінами, Чіпами і Дейлами, світлофорами та реголювальниками, адвентистами сьомого дня в перемішку з макіавелістами, гопніками та підоргами, філософами та дегенератами, залізничниками та депутатами місцевих рад, Єсєніними та кокаїністами. А всю цю ходу очолює одягнений у кольчугу Михаїл Круг. І весь цей багатокольоровий люмпен суне у сторону пожовклих календарних листків, що розкидували льотчики люфтваффе з трофейних кукурудзяників, забувши заповіти зруйнованих стін погорілих театрів, загубленних на полях зошитів у клітинку.
Промовивши це голова посміхнулася посмішкою Чеширського кота, і розстанула, перетворившись на маленький згусток диму, який майже миттєво розсіявся.
Я розплющив очі і спробував поворухнутися. На цей раз тіло зреагувало на мої команди, і я повільно підвівся. Навколо мене на тисячі кілометрів, як мені здалося, простяглася темрява. Я покрутив головою, і напруживши очі зміг розгледіти десь,де мав бути горизонт, слабке зеленувате сяйво. Єдиним розумним рішенням було йти до нього, не задумуючись про те, що там може чекати на мене. Перші хвилини йти було неймовірно важко, бо небуло видно землі під ногами, і я боявся оступитись, або впасти. Та згодом стало зрозуміло, що під ногами знаходиться рівна, плоска площина, що нагадувала дно висохлого доісторичного моря.
Спливла година, а до сяйва було все так само далеко, як і на початку шляху, тому щоб трохи перепочити, я присів на землю і перевів подих. Раптом у мене за спиною щось хруснуло, наче суха гілка,на яку випадково наступили. Я озирнувся та нікого непобачив.
- Світ занадто тісний для нас двох, от ми знову зустрілися – пролунав десь поруч голос, і повернувши до нього погляд, я побачив, точніше усвідомив кожним органом відчуттів, що біля мене сидить людина в чорному балахонідо п*ят. Довгий каптур з золотими дзвіночками повністю закривав його обличчя.
- Не маю уявлення, хто ви, вбіса такий – відповів я на те привітання, і одразу ж пошкодував, бо отримувати додаткового ворога в такій непевній ситуації, в якій я заходився, було, м*яко кажучи, нерозумно.
- А тобі і не треба цього знати. Головне що я знаю хто ти, і мені цього досить.
- Ну і хто ж я такий? – запитав я.
- Хіба не зрозуміло? – відповів невідомий, і засміявся трусячи головою, що дзвоники на каптурі заспівали різними голосами. – Ти лише відображення моїх думок, яке я спрямував на густу завісу темряви. Все в цьому світі є нщо інше, як дисонансні коливання, які втрутились в прямий потік світобудуючої пісні. І ти – одне з цих дисонансних коливань. Всі твої думки, вчинки, це маленькі коливання спричинені великими. От ця темрява навколо нас, і є світобудуючою піснею. Вдарити по її струнам легенько, і з*явишся ти, або ще хтось. Вдарити сильно – і перед нами винукнуть багатомільйонні міста, з усіма їхніми будинками, вулицями, магазинами та транспортом.
- А що то за зеленувате мерехтіння вдалечі? – вирішив перебити його я.
- Тобі цікаво побачити що там? Ну давай сходимо, дізнаєшся.
Ми встали і попрямували в сторону сяйва.
- Так виходить я, насправді не я, а лише частина твоїх думок?
- Не зовсім так. Ти це ти. І одночасно ти – це я. Диви, якщо розрізати хробака навпіл, то отримаємо двох хробаків. І той другий буде окремим хробаком, чи частиною першого? От! Так само і людство. Воно живе саме по собі, проте в той самий час є частиною тих, хто його створив.
- І хто ж створив людство?
- Я. І подібні до мене. А нас колись за тим самим принципоп створили іншіЮ більш могутні створіння. А їх створив ще хтось. І так можно продовжувати до нескінченності.
- А що буде коли ми дорахуємо до самого початку?
- Нічого не буде. Легенди про бога, який створив весь світ передаються від створювачів своїм створінням лише тому, що ми самі не знаємо хто створив нас. Звичайно, бувають вийнятки, наприклад як з тобою, проте вони одиничні. І далі ніж до прадідів ще ніхто не зміг зазирнути, ну це наскільки мені відомо. А ти можеш радіти, що став одним з тих, перед ким хоча б мінімально відкрилась завіса таємниці. До речі, ми вже майже прийшли.
І дійсно, до зеленого сяйва, яке виявилось величезним вогнищем, залишилось кількасот метрів. Наколо вогню сиділи і стояли дивні істоти. Одні мали кілька голів, інші крила. В декотрих були тваринячі тулуби. Були то велети і карлики, чоловіки і жінки, або зовсім безстатеві створіння. Вони мовчки спостерігали за вогнем, в центрі якого здіймалась неймовірних розмірів голова з білою бородою. Так, цебула голова Льва Толстого. І вже стоячи на відстані десяти кроків від вогню, я відчув його знайомий голос.
- Підходячи до самої суті споконвічного питання світобудови перехресних систем періодичної закономірності, ми можемо відкрити пряме сполучення між відокремленними рівняннями сукупніх множин, та інтегральних матриць прихованих зворотів. Їх обмежують приховані психосаматичні відгалуження мізантропних вчинків, які ставлять на перше місце якість перенесення інтерполярних кривих в суміжні галактики. Користуючись в той самий час неполярним спрощенням квантового зсуву часового простору, можемо прийти до висновку, що так зване Енштейнівське узагальнення повністю спростовує анамалію Хокінга, прийняту за точку відліку в класичній демонології. Виходячи з цього всього, що Ви мої любі діти, пізнали за останні сім мільярдів дев*ятсот мільйонів сорок тисяч сто п*ятдесят наносекунд, можете зрозуміти, що точка відліку розповсюдження світлових фотонів, які в декотрих релігіях називають творцем, є ніщо інше, як малоймовірна черга співпадінь, що накладаються одна на одну. І тому коли до ваших вух долинуть перешіптування птахів, йдіть на світло, яке дарує вам безмежна пустка темряви. Йдіть і їжте голос мій. Насолоджуйтесь миттю дарованою вам. Йдіть!!!
По цих словах всі істоти мовчки підвелись, і одне за одним зайшли у вогонь. Мій сусід підштовхнув мене, запрошуючи зробити те саме, і я, довірившись долі зробив свій крок в невідомість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348147
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.07.2012
Із Хрестового Походу
повернувся в замок свій,
бив поганську я сволоту,
з сарацинами мав бій.
Зруйнував Константинопіль,
підпалив мечеті три,
десять міст розвіяв в попіл,
тріпотять хай вороги.
Від невірних Гріб Господній,
із важким мечем в руці,
визволяли дні і ночі
християнські молодці.
Тридцять скринь набитих злотом,
два персидські килими,
як трофей привіз з походу
та запеклої війни.
А тепер я знову вдома,
і як в нас завезено
в посмішці сховавши втому
п'ю з гостями мед й вино.
Р.S.
Але маю наразі турботу,
і спокою не маю вночі.
Від коханої поясу цноти
загубив у поході ключі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346168
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.06.2012
Мій зореліт розтинаючи простір
мчить до мети серед сяйва комет,
і, в невагомості, граючи в кості
мріємо мовчки про смуток планет.
Десь знов палають книжки серед міста,
а на Венері дощі цілий рік.
Манить туманом галактик намисто,
місяць ховає від нас темний бік.
Та зореліт мій летить безупину,
кілька парсеків, і шляху кінець.
Марс зустрічає привітно людину,
тільки по шкірі біжить морозець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342470
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.06.2012
Холод леза,
гостра теза,
ріжу швидко,
трошки бридко,
наливаю
чашку чаю,
ним тамую
біль й чаклую
я над тілом,
грішним ділом,
відтинаю
собі яї,
кров із рани
тече в ванну,
і не буде
більше бруду.
Все це нащо?
Стану краща!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342258
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.06.2012
Володар снів пускає дим у стелю,
він в щент програв свій спокій та талан.
Вклонився друзям, власникам готелю,
і вийшов крізь зачинений паркан.
Крупье тонкими пальцями зібрав жетони,
спалив колоду, загасив свічки,
повільно витяг діаманти із корони,
поклав в кишеню, й зникнув на роки.
Німий швейцар подлубався у носі,
зайшовши в кухню сів біля вогню,
хитнувшись на стільці розтягся на підлозі
себе віддавши на поталу сну.
Годинник мирно б'є четверту ранку,
у димарі зустрілись три вітри.
Володар снів підняв пусту бляшанку,
він був готовий для нової гри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012
Я розкладаюсь на маленькі клапті,
спливаю гноєм в затісній труні.
Зотліло моє чорне з шовку плаття,
запали очі в темній голові.
Повільно відпадає мертва шкіра
оголюючи жовтизну кісток.
Наповнюється фосфором могила,
відпав назавжди щелепи шматок.
Могильних хробаків десятки сотень
вовтузяться у череві моїм,
комахи й павуки земних безодень
розбудували в черепі для себе дім.
Пройдуть роки, і лиш плита гранітна
стирчатиме з землі, похмура й непривітна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341991
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2012
Маленька порція.
***
А у Луцьку в одної кобіти
Народилися з ріжками діти.
"Її чорт спокусив,
Забув контрацептив",
Пліткували про неї сусіди.
***
Не щастило в той день відьмі Глаші,
Панталони забула на пляжі.
Їх шукала п'ять лун,
Та їх вкрав Кіт Баюн,
Бо він був фетешистом зі стажем.
***
За прадавніх часів Цар Горох
Мав дружин. І не двох, і не трьох.
Та роки промина,
І вже сил тих нема,
Тож забув про жінок Цар Горох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341032
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.05.2012
Ще одна порція тематичних лимериків.
Зомбіківна на ймення Глафіра
Затягнула в підвал некрофіла.
Її аж затрусило,
Такий кайф не ловила
При житті зомбіківна Глафіра.
***
Поталанило якось вампіру
Серед ночі залізти в квартиру.
Та були у панянки
Дні критичні ще з ранку,
Але це лиш на руку вампіру.
***
Домовик із старенької хати
У шпарини любив підглядати.
Але лазню, нажаль,
Перенесли в сарай,
А вийти йому зась із хати.
***
А чугайстеру знов не до втіх
Бо багато блощиць поміж ніг.
Та провина його -
От не треба було
До ведмедиць ходить у барліг.
***
"Відшмагай мене сильно по дупі",
Чаклуна просить відьма у супі.
Але то все дарма,
Бо старий не сприйма,
Ті тенденції, модні та грубі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340575
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.05.2012
Я чорний крук, що у нічну годину
кружляє мовчки над могилами людей,
ховаючись від сонця в літню днину
серед розлогих крон та їх тіней.
Я землянии хробак, що точить мертве тіло,
знайшовши прихисток у холоді землі.
І плоть гнилу я розриваю вміло,
безсилі перед мною бідні й королі.
Я темний Князь, володар потойбіччя,
Я тихий стогін, холод у руках.
Я не дарую спокій, тільки муки вічні,
Я не дарую болю, Я чатую в снах.
Ховаюсь на кордоні правди й протиріччя.
Я зовсім поряд. Я з тобою. Я твій жах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
У Ортханку лихий Саруман
Забивав різнотрав'ям кальян.
Проглядав палантир,
Хрумав пліснявий сир,
Але енти прийшли к берегам
***
Будували палаци у Морії
Гноми міцно набравши калорії,
Просувались потроху,
Розбудили Балрога,
Не ходіть більш гуляти по Морії.
***
На нараді Блукач-Арагорн
Спав тихенько за круглим столом,
Але ґоббіти с хати
Притягли перстень Влади,
Обірвавши спокійний той сон.
***
Сотні ґоббітів в сонячнім Ширі
Жили в злагоді, тиші та мирі.
Але Гендальф до них
Завітав на пікнік,
І нема більше спокою в Ширі.
***
далі буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337517
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.05.2012
випадково видалив цей вірш, тому заливаю знову
(частково автобіографічний)
Він починав свій шлях мага класично,
у п'ятнадцять років.
Поттер і Рон, та Мелфой у додачу
з легким Біломором в зубах
забились в бруднющих кутках,
і палять нервово й трагічно.
Скуповував книги, касети і диски
читав у метро й на уроках з Російської
мови, й на алгебрі теж.
І аркуш в клітинку закляттями списував,
на парті зірки і хрести перевернуті,
він маркером купленим у переході
(три штуки на гривню)
виводив старанно. Казали в народі,
що він сатаніст, псих або наркоман,
а може все разом, такий був пацан.
Кумири у нього були теж звичайні,
Лавей, Мерлін Менсон та Вікеренс Варг.
А на полиці стояли книжки
які перечитував цей юний маг.
Були то:
Папюс, Парацельс, Сен Жермен, Каліостро,
Єлена Блавадська, Вольф Мессінґ, Піоб.
Ще Ґвідо фон Ліст, Істархов, Лавкрафт, Менлі Холл,
Агріпа, Джон Ді, дом Кальме та Платов Антон.
Ну і звичайно Алістер Кроулі.
На Лисій горі він проводив обряди,
носив лише чорні, з зірками наряди.
Латину вивчав,
хоч не дуже старанно,
та все ж такі вмів напустити оману.
А якось, провівши простий ритуал
ідучи додому потрапив в астрал.
Там з Ктулху й Мардуком він видудлив пива
(якого? Звичайно Славутич-міцне),
та ДонХуанова посмішка хтива
від марива швидко його пробудила,
напхавши пейотлями куртки карман.
Прокинувся в потязі,
смикнув стоп-кран,
і вийшов, тримаючи міцно квиток,
зробивши останній у темряву крок,
та зникнув,
пропав,
розчинився,
кінець.
Лиш тінь його бродить по світу, як мрець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336737
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.05.2012
Всі русалки із озера Сарна
Перестали давати задарма,
Та старий водяник
Не сумує вже рік,
Бо багато ропух дуже гарних.
***
Стара бабця із міста Іванків
Прокохалась з вампіром до ранку.
Але сонце зійшло,
Спепелило його,
Хитрі баби у місті Іванків.
***
Завітали в бордель пані Сари
Купка духів заради забави,
Завивали між стін,
Били скло, але хрін,
Не злякаєш гетер пані Сари.
***
У Іванівську ніч вовкулаку
Зґвалтувала в сараї собака,
Не ходитиме знов
Пити кров у коров,
Бо болить сильно зад в вовкулаки.
***
Дві повії у місті Полтава
Віддалися з чортами забаві,
Не помітили роги,
Не дивились на ноги,
Були віддані так своїй справі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336648
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 11.05.2012
Переклад вірша К.Чуковського.
Чолов'яга жив собі
ноги закарлюки,
а на них носив завжди
з парусини брюки.
За рікою Закарлюк
у суцільній тиші
жили у кривій норі
закарлючі миші.
Закарлючені ялини
виросли у шафі,
вовки серед них жили,
хижі й криволапі.
Біля світлого вікна
так нявчало ніжно
закарлюче кошеня
сидя на доріжці.
За кривесеньким містком
закарлюча баба
по болоту перед сном
плигала як жаба.
І тримала у руці
палицю кривеньку,
і криві ворон в слід
каркали хутенько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336337
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.05.2012
Ми наче граємось в хованки.
В ту дитячу гру
до якої вписали нові правила.
Я стою з заплющенними очима
і рахую
до сотень тисяч мільйонів
в обох напоямках,
і коли доходжу до нуля
починаю шукати тебе.
Шукаю всюди,
на пожовклих сторінках
радянської фантастики,
в душних і темних залах кінотеатрів,
на галявинах всіяних весняними квітами,
знов і знов прокручуючи в голові наші розмови,
згадуючи твоє обличчя,
щоб випадково не переплутати з кимось іншим.
Шукаю і сподіваюся, що ти сама вийдеш до мене.
Вийдеш і заточиш у свої обійми,
щось прошепочеш...
Але цього не відбувається.
Хованки - жорстока гра,
і з кожним роком правила стають все підступнішими.
Та я все шукаю.
Все рахую в обох напрямах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2012
У дзеркалі сліпих очей
не відіб'ється сонця світло,
там за співцем іде гонитва
примар, чудовиськ та тіней.
Сміється в них старий Сатурн,
бо це його остання втіха,
набивши черевн поспіхом
кидає в небо білий струм.
Змішалися там небо й море
тварини й люди, гори й ліс.
Але яку ж нам мудрість ніс
сліпий пророк відчувши горе?
Та не мине нас правда долі,
бо вибір вже зробив Паріс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
Нічний сторож міського моргу #3, Степан Іванович, прокинувся від якогось незрозумілого звуку. Кліпаючи очима, намагаючись скинути з тебе похмільний туман, він повільно підвівся з ліжка. Покрутивши головою в пошуках годинника, Степан Іванович прислухався.
"Мабуть наснилось" - пробурмотів старий, і пірнув рукою під ліжко, памацуючи папівпорожню пляшку розведеного спирту.
Гуп... Долинуло звідкілясь.
"Що за чортівня?" - вилаявся Степан Іванович, і випустив пляшку.
Гуп... Гуп... Лунко пролунало знов.
Степан Іванович працював у морзі вже більше десяти років, і на пам'ять знав всі його секрети. Знав кожну тріщину на кахельній підлозі. Знав кожен звук моргу. Старий дуже дратувався, коли чув щось на кшталт "тихо паче в морзі". В морзі ніколи не бувало тихо. Вдень і вночі гули рефрежератори холодильників, крапала вода, з неремонтованого крану. А лампи, зі своїм холодним світлом, яке, здавалося, спеціально вигадали для таких приміщень, періодично цокали та дзинчали.
Але це гупання, яке почув сторож, випадало з усіх звичних для моргу звуків. Повільно підбившись, старий вийшов зі своєї кімнатки в довгий коридор, і роззирнувся навкруги.
Гуп... Звук лунав зі сторони морозильних камер.
"Що ж це діється?" - запитав сам у себе старий, і пошкандибав у бік гупання. Йдучи Степан Іванович пригадав розповіді, як до моргу потрапляли живі люди, яких випадково приймали за мертвих. Проте на його практиці, таких випадків не траплялося.
Гуп... Гуп... Звук долинав все частіше і частіше.
"Точно, якогось п'яницю з жмуром переплутали" - подумав старий і крикнув - "Та не калатай! Зараз я тебе випущу".
Підійшовши до холодильників Степан Іванович одразу вираховував з якої саме камери долинає стукіт, і наблизився до неї.
"Не бійся. Ще трошки" - промовив він, тягнучи на себе ручку камери. І тут його охопила темрява.
Розтин Степана Івановича робили тут такі, в морзі #3. Згідно свідоцтва, смерть наступила в наслідок алкогольного отруєння.
Єдине, що здивувало лікарів, в цьому випадку, це те, що з відчиненої камери зник небіжчик, якого привезли ще тиждень тому.
(продовження, сподіваюся, буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312359
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 08.02.2012
"Треба поспішати" - подумав Жіль, глянувши на екран мобільного телефону.
Взявши з полиці шкіряний мішок, він витяг з нього цнотливий, жодного разу не використаний, ніж, з гравіюванням на лезі та посрібленим руків'ям. На диво ніж виявився напрочуд легким, майже невагомим, і зовсім не відчувався у руці. Написи на лезі, в світлі полум'я, видавалися живими. То видовжувались, то ставали крихітними, наче комахи.
Підійшовши до столу, вкритому темно-червоним сукном, Жіль ще раз глянув на бліде тільце хлопчика, яке завмерло на ньому. На перший погляд малий був цілковито вкритий татуюваннями, наче індіянський воїн. Але за мить ставало зрозуміло, що цей орнамент намальовано темною фарбою, невизначенного відтінку, та являв собою набір символів, серед яких траплялися і піктограми планет, і алхімичні позначення різних елементів, і хто дна що ще.
"Час починати" - пошепки промовив чоловік. Піднявши над головою руку з ножем він почав монотонно бубоніти закляття давно померлою мовою. Прочитавши кілька речень, Жіль поклав вільну руку на груди хлопчика і завмер. Блискавка ненависті і розочарування пройняла його з голови до ніг. Тіло хлопчика було незвично холодним. Малий був мертвим.
Опустив занесену руку, Жіль мовчки розвернувся, і не кинувши й погляду на мертву дитину, вийшов з кімнати. Те, до чого він йшов стільки часу, до чого так старанно готувався, зазнало краху.
"Мабуть помилився в розрахунках, коли готував снодійне" - подумав він, і зачинив за собою двері...
(продовження, сподіваюсь, буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312358
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 08.02.2012
Випадково видалив вірш, тому заливаю знову
О, майстре, що за дивні шифри
Ти приховав від нас, сліпих?
Слони, русалії та грифи
Слідкують мовчки з стін твоїх.
В яких країнах потойбічних
Знайшов ти їх для своїх чар?
Чи опіятів присмак грішний
Химер в уяві малював?
Серед каштанів, лип і кленів
Ти бачиш мерехтливий сон
В танку кружлятимуть шаленім
Ропухи, зебри і дракон.
Виклонімось майстру, його хисту,
Воднесемо його талан.
Бо для століть посеред міста
Подарував легенду нам
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299692
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.12.2011
Вже засинає древнє місто
В гнізді спить пташка, в річці рак.
На небесах зірок намисто
Розсипав знов старий чумак.
Не спить химера темнодуха,
Що причаїлась між дахів,
І якщо наворушиш вуха
Почути зможеш її спів.
Вона роззявив темну пащу
Стрибнути ладна швидко вниз,
Тож мовчки стій, не дихай краще,
Тримай на поготові спис.
Не бійся, друже, і не варто
Тікати з вулиць в темний час.
Химера та стоїть на варті,
Охороняє град та нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299690
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.12.2011
- Ти бачиш? Он вони - Великі!
- Ще б пак, котів малих нема.
В одночас і домашні й дикі
Глядять на нас із під вікна.
- Якої масті? - Вгадувать даремно.
Хоч є прикмета одна в них.
Коти всі сирі, коли темно,
А ці біленьки наче сніг.
- Які в них очі! - так, химерні
Та їх боятися не слід,
хоч шанси в злодіїв мізерні
пройти між стражів цих воріт.
- Що там в горі? - то чорт рогатий,
З гори сміється він з котів.
Йдемо, бо нам не варто знати
Причини радощів чортів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298470
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.12.2011
Написання химерних творів не така вже йлегка справа. Ба навіть дуже не легка, і часом виявляється надто вже нудною і затягнутою. Найважче – пошук сюжету. Звичайно можна безліч разів описувати в різних варіаціях, як якийсь упиряка висмоктує кров з гарної панянки, або ошалілий вовкулак перегризає горлянку випадкового мандрівника, заблукавшого влісі. Проте якщо йти цим шляхом, то скоріш за все або закинеш писати взагалі,або перетворишся на таку-собі Донцову потойбічного світу, яка майже не щотижня годує невибагливого читача новою порцію довгих ікол, гострих пазурів та напівгнилих тіл, яким забажалося потинятись розвалинами секретних лабораторії нацистських вчених. Жоден з цих варіантів мене не влаштовував. Тому переднаписанням нового опусу я міг просидіти перед чистим аркушем ледь не тиждень,або ж і місяць.
Для будь-якого письменника,будь-якого жанру, найголовніше – поштовх, або, як його прийнятоназивати – натхнення. А саме його в ті часи мені не вистачало. Причиною поштовху могло стати будь-що. Наприклад поштовхом до написання *Чорної Чайки*була пісня *Черный корабль* увиконанні легендарного треш-могильного гурту Корозія Металу. Точніше не вся пісня, а лише єдина строка *Лица без глаз и убийство в тумане*. В якусь мить я чітко побачив ці обличчя,уявив як їх зустрічає людина, яка загинула насильницькою смертю, а також тойчорний корабель, який відвозить душі до іншого світу.
Інколи поштовх приходив сам, інколи його треба було знайти, чи підсилити, як це робив РейБредбері в багатосерійному шоу (язик не повертається вжити термін *серіал*)*Театр Рея Бредбері*. На початку кожного випуску ми бачили класика світової фантастики, який спокійно сидить за столом, поклавши пальці на клавіатуру друкарської машинки, і роздивляється в різні боки. Кімната ж, в якій знаходився митець більше нагадувала головоломку, в якій на малюнку зображена купа дрібнихречей, і серед них треба знайти ті, чи інші предмети. Вона була щільнозаставлена різним дрібним непотребом. Це були статуетки, ляльки, фотографії,різні механізми і купа-купа інших речей. Я й досі чудово пам’ятаю слова,сказані батьком всіх марсіан на початку однієї з серій: Я уважно дивлюсь на речі, які оточують мене і зупинивши погляд на якійсь з них роблю її центром сюжету для наступної оповідки.
Ці слова були для менедуже повчальними, і я намагався знаходити такі речі. Проте реакція утворення поштовху занадто складна і непередбачувана, тому час від часу необхідно було додати трошки каталізатору, щоб нарешті суміш з думок, образів, слів почалареагувати між собою.
От так, одного травневого дня я блукав у пошуку такого каталізатора. А чи може щось бути сприятливішим для написання химерного твору, ніж прогулянка цвинтарем? Мабуть може, проте і цей варіант мені цілковито підходив.
Гуляв я вже мабутьдесь з годину, проте жодної свіжої думки не виникало в моїй голові. Зрозумівши,що навряд з сьогоднішнього дня вдасться щось вицідити, я повернув до цвинтарної брами. Але тут моє око вихопило серед сотень надгробків, хрестів і пам’ятників,з вилянилими і припорошеними пилом стрічками і паперовими квітами, свіжу могилу, всіяну сліпучо-білими трояндами. Підійшовши до могили, я одразу ж почавчитати напис на плиті. Під сотнями троянд спочивало тіло двадцятирічної дівчини, яка загинула кілька днів тому. З фото на мене поглядали лагідні сірі очі. Посмішка в дівчини була щира і невимушена, а її пряме русяве волоссяспадало на плечі, наче водоспад на каміння.
Втамувавши свою цікавість я повільно розвернувся, і за декілька хвилин покинув цвинтар.Подальший день розгортався сіро і буденно. Бажання знайти поштовх вивітрилось зголови, і навіть прогулянка цвинтарем майже не залишилась у пам’яті.
Вночі ж я побачивдоволі дивний сон, наче знаходжусь на околиці лісової галявини і дивлюсь на неїз-за дерев. А на галявині спиною до мене стоїть якась дівчина. Раптом біля неїз’явилась не то примара, не то тінь, і за мить огорнула бідолашну, заховавшивід моїх очей. Повся крик, сповнений страху і болю і я кинувся на галявину.Проте запізно, навколо мене небуло нікого, і я самотньо стояв роззираючись на всі боки.
Прокинувшись і декілька разів прокрутивши побачене у мене гайнула думка *Нучим тобі не сюжет для нової оповідки?*. Але зіскочувати з ліжка, тим паче щось писати, бажання не було зовсім. Вже за сніданком я ледь міг пригадати сьогоднішній сон, а до полудня він взагалі покинув мозок, розтанувши серед тисячі іншихслів, картинок і сюжетів.
Наступної ночі сон повторився. Це дуже здивувало мене, бо такого раніше зі мною не траплялось.Цього разу я навіть встиг побачити обличчя дівчини, коли вона на долю секунди обернулася до мене. Переносячи побачене на папір я саме підходив до опису її зовнішності, як олівець завмер у моїх пальцях. Вона була русявою і мала сіріочі. Стіл моєї пам’яті швидко почав гупати нескінченною кількістю шухлядок, і от в одній з них я віднайшов фото побачене мною на могилі з білими трояндами.Схожість була більш ніж вражаючою, і я був впевнений, що бачив у вісні загиблу.Найголовніше в моменти таких *одкровень* не наробити дурниць, і зважено всерозкласти по полицях. Не промайнуло і кількох хвилин, як я мав чітке,обґрунтоване пояснення тому, що трапилось. Просто пам'ять закарбувала побачене фото і відобразила його у сні. Всього на всього, і ніякої містики.
Та містика почаласьчерез декілька днів, коли я знову, вже в третє, побачив сон з галявиною, ізникавшою дівчиною. Якусь незрозуміле відчуття охопило мене. Не довго вагаючисья вдягся, і вийшовши з дому попрямував в бік цвинтаря. По дорозі я знов і знов передивлявся свій сон, намагався віднайти якісь деталі, які не помітив до того,проте без результатно.
Промайнувши браму я,ледь стримуючись, щоб не зірватись на біг, підійшов до її могили. Вона все таксамо лагідно дивилась на мене своїм сірим поглядом, і було неможливо відвести від нього погляд. Не знаю, скільки часу я оттак простояв втупившись у фото на плиті. Годину? Дві? А може лише десять хвилин, проте їх вистачило, щоб увійти уякийсь дивовижний стан, який більше скидався на транс або сомнамбулічний гіпноз.В цьому стані я й повернувся додому.
Цілий день я просидів у своїй кімнаті, вкляклий і нездатний поворухнутись. Не відповідав на дзвінки мобільного, який своїм писклявим голосом розривав тишу, що огортала мене. Коли ж почало сутеніти я підвівся, дістав з шафи свій старий плащ, і не дивлячись на те, що погода на дворі була тепла, загорнувся в нього і вийшов на вулицю. Щосьсильне, наче магніт, тягнуло мене до цвинтаря. Мені конче треба було, хоч намить зазирнути у ті сірі очі, що не давали мені спокою останні дні.
Цвинтарна брама була зачиненою, і мені довелось згаяти добрих пів години, щоб прямуючи вздовж огорожі знайти в ній діру, крізь яку можна було потрапити в це царство спокою.Не дивлячись на темряву, яка швидко накривала своєю ковдрою все навкруги, я без зайвого клопоту знайшов її. Вірніше поклик вів мене до неї. Легке, ледь помітне, зелене сяйво, наче маяк в тумані, підказувало мені дорогу. Підійшовши до могили я відчув, як все моє тіло пробиває тремтіння. Зуби почали цокати від холоду, а пальці рук оніміли. Чоло вкрилось крапельками холодного поту. Це все походило на лихоманку при застуді, та мені було байдуже. Раптом піднявся вітер,і в його шиплячій пісні я виразно почув голос *У місті…*, шепотів він. *Умісті… У місті…*, луною відбивалось в голові. І за мить я чкурнув до огорожі.перестрибнувши її (ніколи б не повірив що здатен на таке), і сповільнивши крокя пішов в сторону будинків.
Холод не на секунду не відпускав мене, все тіло тряслось під плащем, ноги не слухались мене. І раптом,на одній з вулиць я побачив її. Вона йшла легко і повільно. Мабуть поверталасьвід подруги, або з танців. Йшла, і навіть не здогадувалась, що хтось крокує занею. Її русяве волосся трошки погойдувалось при кожному кроці, і ледь торкалосьплечей. Я намагався рухатись обережно, та коли побачив, що її вуха щільно сховані під навушники, пришвидшив крок. Навколо не було жодної душі. Таке відчуття, що місто померло а час зупинився, і що існуємо лише ми вдвох. Коли нас розділяло декілька кроків, до мене долинув аромат її дешевих парфумів, а вуха вловили слабкий скрежіт, який пробивався з під навушників. За мить я простяг до неї руку, і мої холодні, вологі пальці вчепились наче пазурі в її плече. Від несподіванки вона смикнулась і обернулась до мене. Які думки промайнули в неї за ті кілька секунд, я вже ніколи не дізнаюся.
Розглядаючи її скляні сірі очі, я посміхнувся, але вона же не бачила цієї посмішки.
– От тепер у мене є поштовх длянової оповідки – промовив я, і поклав на її завмерлі груди зів’ялу білу троянду, яку машинально взяв з могили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295399
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 23.11.2011
На язиці полину присмак
я відчуваю знов і знов.
Малює у уяві знак
і б'є у скроні, б'є у бров
Як той Ван Гог з бокалом у руці
малюю світу я автопортрет
і павуки, моїх думок шевці
вплітають у вінок сонет.
Я п'ю до дна напій шляхетно дивний,
напій богеми, арфи гомін струн.
І час несеться швидкоплинний
Несе мене за море Рун.
Його зелений тон шалений...
Я не абсент п'ю, а тархун
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2011
Я – Гамлет, датский принц, и я таков.
Добро пожаловать в уютный мой дворец.
С Офелией готов идти я был хоть под венец,
Но выдержать супружества не смог тяжких оков.
Да, я сошел с ума, и разум я утратил,
Как всё же хорошо без разума пожить,
Бездумно есть, ходить, бездумно пить,
Я – псих, я – Гамлет, и я сильно спятил.
Вопрос тяжелый: «Быть, или не быть?»
Конечно быть, конечно танцевать и петь,
Но постараться надо не попасть разумным в сеть.
Да, было б весело свой мозг на полку положить,
И без него, лишь с сердцем по свету гулять,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164088
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.01.2010
Дозвольте тихо розповісти
Вам про усю красу могил:
Чарівні скельця горять імлисто
Та порух темних крил.
На тих могилах в’ялі квіти,
Століття з ними в’януть теж,
І таємниць нам не розкрити,
І мчить вперед мерців кортеж.
Неначе мрія старовинна,
Що повз в етері проплила,
Її згадає та людина
Яку окутує журба.
Її хвороба – це безумство
І пісня плине в голові,
Це хор з могил єдинодумців,
Співають смерті голоси.
Її дорога – шлях під землю,
І тиші там поборють звук,
Попереду залізні двері
І шлях страшний в то пекло мук.
А за дверима спить дитина
Вона померла вже давно.
Пливуть секунди та хвилини
Та сум лякає все одно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144202
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2009
Кривавий присмак на губах
В твоїх очах пекельний страх.
Не бійся. Лиш один укус.
Ти була дама... станеш туз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141919
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2009
Вмираю під промінням Сонця,
Під поглядом сліпих тіней,
Не буду більше охоронцем
Загиблих, лютих королей.
Гуляю я серед руїн
Своїх думок та мрій,
Між тих руїн я – попіл й тлін
Приймаю з часом бій.
Та знов загину від нудьги
Від слів та балачок,
І так щодня. Усі роки...
Я п’ю життєвий сок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
Набридло все. Кохання, небо.
Набридли друзі та зоря.
І прошу Вас, мене не треба
Благать продовжити життя.
Я вибір свій зробив останній...
Ще трошки, і залишу вас...
Зустріну десь в далі осяйній
Того, хто Світ створив і нас.
Вже б’є годинник, час в дорогу,
Зустрінемось, можливо, ще.
Відомо те одному Богу
Що там очікує мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137378
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2009
*Доска гробовая. Моя. Не чужая* - надпись на конспекте Теоретической Механики.
Мой погост - мой родный дом.
Где я был похоронен.
Где я сплю глубоким сном.
И где буду королем.
Под плитой могильной, под крестом.
Буду отдыхать я мертвым сном.
Не буду пить горящий ром.
Да ну... Гори весь мир огнем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136781
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.07.2009
пару стихов на тему...
К всему я отношусь спокойно,
Но есть терпению предел.
Я б не одел штанов спортивных,
и *Кастро* я бы не одел.
***
Гламурных шмоточек пестренье
который месяц колит глаз.
Не понимаю я то рвенье,
Чтоб выглыдеть как ...
***
Один парниша мне сказал
*Вчера я в Селло заходил*
И покрутившись показал
все тряпки что он там купил.
С трудом я рвоту удержал,
Лиш кинул глаз на этот срам.
И чтоб народ не замечал,
Тут не поможет и сто грамм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136777
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.07.2009
Несе мене човен в небачені землі,
Де, може, здійсняться всі мрії мої.
Повз всі острови, та лихі води темні
Несе він мене у казкові краї.
Здійсняться всі задуми в краї незнанім,
Всі плани, ідеї за мить оживуть,
Несе мене човен із вітерцем раннім
І буду плисти у свою довгу путь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136643
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009
На мотив старого бояну *Вещи которых должен бояться истиный христианин*
Я іду з Ісусом в серці,
Він для мене цар і Бог,
Я відкрив для нього дверці,
І нечистий швидко здох.
Мене Бог оберігає
Від скверноти та гріху,
Хоч Ісус, напевно, знає
Щось про фобію мою.
Я тролейбусів боюся,
Бо вони страшні, як біс.
І нехай усі сміються,
Не дитячий це каприз.
Ті тролейбуси червоні,
Наче язики вогню,
Роги в них стирчать на скроні,
Душу холодять мою.
Ще є фобія, проблема,
Я бюстгальтерів боюсь,
Бо вони, неначе демон,
Обхопили діви бюст.
Як побачу їх на дамі,
То зриваю зразу їх,
Не носіть їх, любі пані,
Бо бюстгальтери – це гріх.
Гріх великий – це підбори,
Вони цокають як чорт,
Заховайте їх в комори,
Їх придумав темний лорд.
Це не всі мої жахіття,
Та Ісус мене пасе,
Я іду з ним крізь століття,
І здолаю з ним усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009
Крізь бурю та дощ, крізь морози та спеку,
Накинув на голову чорний каптур,
Летить темний вершник в дорогу далеку
Його не зупинять ні гребля, ні мур.
Він мчить по дорогам, повз гори та села,
Немає спочинку ні в ніч ані в день.
Його господиня – Свята Королева
Про неї складали багато пісень.
Несе вершник звістку крізь всі хуртовини,
Не спиниться він на шляху ні на мить...
Вже близько... Та шлях не жаліє людину,
Та вершник і далі крізь простір летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136521
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2009
*Коли моряки пливуть по водним широтам, Сонце для них – символ надії, поки кінь морів не доведе їх до гавані* - Староанглійська рунічна поема.
Руна Sigel – символ Сонця
Нам освітить шлях життя.
Вона, наче охоронець
Ворогів рве на шмаття.
Крізь північний лютий холод
Через війни навпростець,
О ковадло Тора молот
Розбиває сто кілець.
Ніч долає Сонця світло
Смерть долає руна Sig.
Ми йдемо в останню битву,
Доживемо білий рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136494
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2009
На два тижні ти їдеш із міста.
Там лишились книгарня та я...
Кажеш ти, що не втратив я хисту
Перетворювань в вірші слова.
Та я буду чекати покірно,
Як старий, негодований пес.
Хоч мене розуміють невірно,
Та питаюся я у небес,
Чи повернеться розум до мене?
Заспокоїться серце моє?
Чую як грає море зелене,
Гаснуть зорі... і день настає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136395
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2009
Останній подих, ніч страждання,
небуде більше теплих слів.
Небуде радості, кохання,
Небуду у обіймах снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136382
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2009
Світло.
Так важко на нього дивитись,
Вимкніть. Благаю...
Розмова.
Я можу лиш тихо молитись.
Є Він там. Знаю...
Тіло.
Судомно здригається, дайте напитись
Вдосталь гарячого чаю.
Дрова.
До чого тут дрова? Страх загубитись.
Зникає свідомість. Я марю.
Чорти.
Починають зрадливо глумитись.
Та їм пробачаю.
Думи.
Сплелися й на місяць поділись.
Чекаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136025
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2009
Здавлене горло та ломить все тіло,
Очі сльозяться, відсутні думки.
Наче зграя тварин в моїх вухах завила
Я доживаю останні роки.
Дихати важко під тиснею в грудях,
Піт, наче дощ, струменить по чолу,
Наче під поглядом демонів-суддей,
Що засудили мене на війну.
В небі мій погляд шукає притулку,
Серед зірок, серед шепоту трав,
Вип’ю червону я на ніч пігулку,
Не пам’ятаю... хворобу проспав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136020
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2009
*Ніхто так не підтримує афторитет диявола як церква* - Антон Шандор ла Вей.
*Без тебя я призрак, что из храма изгнан
Без меня ты скучный миф* - Маргарита Пушкіна
Без темряви немає світла.
Без лиха небувать добру.
Один вишіптує молитву
А інший шле богам хулу.
Святі Отці говорять темно,
*лукавий зникне на віки*
Та я скажу їм *Ви даремно
З нечистим боретесь роки.
Як зникне чорт, який чатує
Людей, неначе хижий птах,
З ним зникнуть ті, хто з ним воює
Всі церкви розлетяться в прах.
Який же сенс читань молитви,
В яких благаєш всіх святих,
Оберегти від чорта кривди,
Коли чорта нема в живих?
Ніхто не звабить, вже, людину,
Не викличе ні дощ, ні град.
Не перетворить на тварину,
Не викорчує буйний сад.
Не буде сенсу ходить в храми,
А, отже, бізнес пропаде
Яким живуть попи роками,
До них ніхто вже не прийде.
Тому, отці, ви лиш даремно
Нам, людям, мізки заб’єте,
І кидаєтесь так шалено
На того, в кого роги є*.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135793
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2009
Сонце пече. Нічого не хочу...
Важко підвести повіки з очей.
Сонце палає у день, й серед ночі,
Палить нещадно рослин та людей.
Сонце як кат, що мордує старанно
Чернь, купи лордів та королів.
Жарить вогнем всі поля безустанно,
Жар описати не вистачить слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135753
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2009
Пам*яті Майкла...
Остання місячна проходка
Останній танець бачив я.
Горланять діти в усю глотку
*Не стало більше Короля!!!*
Не буде більше його співів.
Пішов від нас попси Король.
Не буде пафосних поривів.
Він відіграв свою, вже, роль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135187
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.06.2009
Наступні рядки були написані більше 5років тому. всі дійові особи (крім декотрих) вже відійшли від справ (а дехто й з життя), проте коли даний текст писався, цілком ймовірна була думка, що така розмова мала місце бути. Але все одно, це тільки жарт.
За столом сидели три человека и пили пиво. В виду того, что они приследуються законом, и находятся в федеральном розыске не будем полностью называть их фамилии, а ограничимся только первыми слогами.
Так вот, с лева на право. В солдатской шинели с нашивкой *КГБ* сидел товарищ Пу. Следующим в вышитой сорочке и шматом сала сидел товарищ Ку. Третьим был усатый мужик с картошкой за щекой – товарищ Лу. Они сидели и о чем-то усердно думали.
- Ну что будем делать товарищи? – спросил Пу, и спрятал маленькие глазки в мышиную мордочку.
- А шо делать? – закричал Лу – Бульбой накормим, да спать уложим.
- Нет! Заморскому гостю ваша бульба, товарищ Лу, не нужна.
- Ну тоді напоїмо його горілкою та накормимо салом – вмешался Ку.
- Дело говорите, товарищ Ку – кивнул ему товарищ Лу – а сало и наша бульба вдвойне вкусней.
- Да что вы снова со своей бульбой? – спросил Пу – это же не из Казахии гость, а сам Бу из Америки.
- А що цьому Бу від нас треба?
- Как что? Хочет нас с собой в Америку забрать.
- А нащо ми йому там здались?
- А кто его знает? – пожал плечами Пу.
- Я знаю, Батька все знает. Он нас в Диснэйленде клоунами сделает, и тупые американцы будут нас бананами кормить.
- Ну что вы все так драматизируете, товарищ Лу? – спросил Пу – давайте лучше нашему иракскому другу, товарищу Ху, позвоним.
- О! Це ідея. Він одразу щось вигадає.
- Верно Ку говорит – подбадривающие закивал Лу.
Товарищ Пу взял трубку, нажал пару кнопок и стал ждать.
- Алло! Ху? Это Пу говорит. Спасибо, жив, здоров. Да. Тут Лу и Ку привет передают. Да, передам. Тут у нас вот какая загагулина, к нам Бу из Америки едет. Что? Да, сегодня, около восьми. Что? И вы приедете? Ой как хорошо! Всегда рады гостям. Ну до встречи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135093
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.06.2009
Ти ідеш, та міняти не буду
Я твій вибір, та долю твою.
Я шукав тебе, мавко, повсюди
А тепер шлю прокльони життю.
За які, хочу знать, справи грішні
Мене так проклинає життя?
Що тепер я пишу такі вірші,
Де оплакую власне буття?
Де мій погляд? І де мої крила?
Я згубив свою волю за мить.
Далі йти мені більше несила...
Бо не можу я далі любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135079
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2009
Коли небес свинець, немов плита могильна,
Придавить погляд твій, притисне спраглий дух,
І темрява нічна, безжальна і всесильна
Скує повільний та нечіткий тіла рух.
Коли в вологій та запліснявій криниці
Нас давить світ тісний, коли в його руках
Немов кажан сліпий надія в серці б’ється,
І головою в стелю лупиться мій страх.
Коли безкраїй дощ, немов в’язниці клітка
Невільників нудьги кільцем візьмуть роки.
В мій хворий мозок із павутинок сітки
У пошуках харчів вповзають павуки.
І в мить на баштах пісню заспівають дзвони,
Їх галас, наче вий, летить у небеса.
Як сонм тіней, що ходять повз колони
Не маючи для себе ні дому ні тепла.
Тоді іде життя, і катафалк величний
Повільно проплива в душі сліпій.
Й нудьга свій прапор чорний та одвічний
Неначе спис вбиває в череп мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135067
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2009
Зеленый заяц с красным носом
Седел на крае бесконечности.
Он озадачен был вопросом
Своей же жизни быстротечности.
Не знает заяц, что когда-то,
Когда он будет стариком
Захочет в миг бежать обратно,
Обратно в зайчий дом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134970
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.06.2009
Солдаты слепо шли вперед
Их вел безумный командир.
Оплакивал их в след народ,
В тот час когда враги накрыли пир.
Штыки и ружья пели песнь,
И подпевал им я.
Несли мы не благую весть.
*Мы свергнем короля!*
Солдаты молча шли на смерть
Их участь ждет одна.
Штыки не прекращали петь.
И подпевал им я.
Но вдруг раздался крик в тиши,
И глас я слышал свой.
*Эй, Командир, ты не спеши
расстаться с головой!
Неужто не понять тебе
Что ждет нас впереди?
Подумай лучше о себе,
О тех, кто позади*
Но командир молчал в ответ.
Не смог он отойти.
Ему не важен белый свет.
Важны лишь ленты на груди.
Солдаты слепо шли на смерть,
Солдатам не понять,
Что можно к черту все послать
И обернуться вспять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134969
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.06.2009
Читай моє життя між строк чужих сузір’їв,
Дивись на нього, як на гру сліпих Богів.
У місті королів давно нема подвір’їв
Де зможемо сказати ми хоч би пару слів.
Читай моє єство серед таро картинок.
Знайди моє буття серед потертих мап.
Життя неначе сотні списаних сторінок
Що потерпають від вовків немитих лап.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134955
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2009
*Барук Казад* - Топоры Гномов (Гномы к Топорам)
*Казад Аймену* - Гномы бьют (дословно Гномы на Вы)
Эй Гномы, что за смех
Я слышу там и тут?
Аулэ в бой зовет лишь тех
Над кем не властен суд.
Вон орков рой идет на нас,
И троли в след бегут,
Не слышу ваш могучий глас.
Не уж мы слабый люд?
Хватайте топоры свои,
Скорее. Пробил час.
Зовут нас наши короли.
Враги не сломят нас.
Во имя Трора, в честь его
Победу обретем,
Чтоб дело наше вновь цвело.
Трор будет королем.
Казад Аймену! Молот в верх!
Нигде не пропадем.
Эй, Гномы, всем забыть про смех.
Барук казад! Идем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134860
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2009
Ой пусти меня мать
На Купалову ночку,
И я в жонки возьму
Ведьмы змеевой дочку.
Я с ней буду ходить,
Я с ней буду плясать.
И Купала цветок
Среди ночи искать.
Ой пусти меня мама
В лес, на озеро ночью,
Познакомлюсь я там
С злого лешего дочью.
Поведу хоровод
Я с русалками речек.
Не забудьте поставить
По мне тысячи свечек.
Ой пустите меня
Под луной поплескаться.
Разрешите на век
Среди тени остаться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134857
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.06.2009
Подай мне знак
Я не хочу терпеть.
Скажи, что ждет нас впереди?
Мой черный флаг
Дыряв, как сеть,
По ветру реется вдали.
Открой глаза,
Ты видишь тьму?
Так знай, все это свет.
В крови роса,
Я не пойму,
О чем молчишь ты столько лет.
Отец дорог,
Господь путей,
Две сотни лет идет за мной.
Слепой пророк
И брат злодей,
О чем-то бредят за спиной.
19.02.04
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134842
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.06.2009
Взгляни в мертвые сны,
Ночи страха, и ночи войны.
Посмотри на сны мертвецов.
Эти сны без начал и концов.
Загляни в траур старых могил,
Ты услышишь лишь пение зла,
В белом саване тебя окрестил
Труп, закрывший на веки глаза.
Обними память о всем былом,
Откажись вспоминать о земле
С мертвецами уснешь мертвым сном,
Спрячься в кладбища серой стене.
С миром спи, не вернешься теперь
Мертвый сон вновь укроет тебя,
Мертвый сон запахнет жизни дверь,
Мертвый сон. Мертвый день. Мертвый я.
Осень 2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134835
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.06.2009
Пам*яті друга по клинку рапіри...
Білий сніг, крило дракона,
Що не вимовив і слова,
Що загинув під дощем
Вкрившись шкіряним плащем.
Ти всі хмари рвав шалено,
Дихав гаряче й пекельно
Бачив смуток ти та горе
У лісах жив та на морі.
Лицарів попік не мало
Та прийшло ельфійське жало
В серце вп’ялося тобі,
Тільки морок в голові.
Ти останнім був із роду
Шанував свою свободу
Та тепер твої кістки
Бачив я через роки.
Спи спокійно, гордий брате.
Твоя шкіра, наче лати
Не змогла тебе спасти.
Дрейку, нас ти всіх прости
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134831
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2009
Мене дуже дратує, коли я чую, як німців називають фашистами. Люди це каж уть, і не замислюються над тим, що в Німеччині ніколи фашизму не було. Фашизм був у Італіі, і саме це слово, в перекладі з італійської означає *сплетіння*. А в Німеччині був націонал-соціалізм. НСДАП – назіонал саціаліст дойчен арбайтен парті. В жодній книжці, документальній чи художній, про другу світову, написаній закордонними авторами ви не знайдете слова фаші, аке б стосувалось солдат вермахту. Про них всі пишуть як про назів. Чому ж тоді в наших головах засіло слово фашист стосовно них??? А відповідь дуже проста, і лежить на поверхні, лише треба захотіти її побачити і сприйняти. Отже в Німеччині були соціалісти, а хто були в срср??? Теж вони. Тільки там були націонал соціалісти, а в нас – інтер соціалісти. А тепер подумайте, чи могли кремлівськи верхівки називати своїх супротивників та ворогів тим самим терміном що і себе? Звичайно ні. А оскільки пропаганда працювала просто фантастично, то з її легкої руки, в наш лексикон і ввійшло слово фашизм. Цікава, а що б було, не уклади Німеччина договір з Італією? Як би тоді їх називали?
Люди, давайте називати речі своїми іменами, і не соромитись це робити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134753
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Я перерив десятки творі
Та сотні різних словників,
В архівах храмів та соборів
Провів не мало теплих днів.
Шукав в Брокгауза, Єфрона,
У Даля не знайшов тих слів,
Та знов звучить з магнітофона
Дівочий, невиразний спів.
Кипить мій мозок, наче брага.
Здаватись не в моєму дусі,
Що за тварина Джага-Джага?
І що коштують Мусі-Пусі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Годинник на вежі б’є дев’ять разів
Від матері чую набір дивних слів,
*Іди но, до ліжка, кохана дитина,
Бо скоро вже прийде піщана людина,
Вона тобі очі засипле піском,
Заснеш ти одразу безпам’ятним сном.
Від того піску в тебе випливуть очі,
В одну мить стемніє, немов серед ночі,
Ті очі людина піщана збере,
З собою на місяць в мішку забере
А там серед кратерів, та серед тіней
Очима готує піщаних дітей.
В дітей тих дзьоби замість рота торчать,
Дитино кохана, іди швидше спать*.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134731
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Нпша відповідь Чемберлену, ой, Маяковському.
Я волком бы
Выгрыз (немає зубів)
бюрократизм.
К мандатам
почтения нету. (неповага – це погано)
К любым
чертям с матерями
катись
любая бумажка. (папір стерпить все)
Но эту...
Я
достаю
из широких штанин (з шароварів?)
дубликатом
бесценного груза. (Хвала Богам не *груз 200*)
Читайте, (безграмотні)
завидуйте, (заздрити – гріх)
я -
гражданин (а може товарищ?)
Советского Союза. (Амінь)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134725
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Померло Сонце, наче давній старець.
Померло Небо, наче від вогню.
У темних терезів, нажаль, немає шалець,
Що можуть правду оцінити і брехню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134561
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2009
Моє єство – дитяча примха,
Лише каприз, невдалий жарт.
Це списана віршем сторінка
Колода старовинних карт.
Колода та не має масті
Облич не має королів,
Без кольорів, любові, страсті,
Нема добра, нема гріхів.
І нею грають всі хто хоче,
Хто в дурня, хто у преферанс,
Серед тіней страшної ночі
Життя розкидають пасьянс.
У когось випаде десятка,
Комусь поталанить валет,
Для мене ж карта без порядку,
Для когось Тор, для когось Сет.
Боги колоду ту тасують
І нею грають котрий вік.
Над нею мудреці чарують,
В колоді плач, в колоді сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134560
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2009
Дитя наче привид, його як немає
Та в вухах ти чуєш його тихий стон.
А втомлений лицар знов маску тримає,
Та впустить її, як зануриться в сон.
Всі погляди тануть, в очах лише мутність
Та знову ми бачимо привид дитя.
Із темної прірви з’являється сутність,
Яке через стіни бачить наше життя.
Тоді воно бачить дитяче обличчя,
Та чергу з дітей, що в мовчанні стоїть.
Звірине єство в свої марення кличе,
Похмурий герой все одно мовчки спить.
Дитя як Дракон, його хочеться вбити,
Та він дуже легко може знищити Вас.
Велветиновий лицар так мріє пожити,
Дуель він Дракону призначить нараз.
Та монстр безсмертний, та бійка даремна,
Даремні старання, даремна війна.
Та лицар воює дедалі шалено,
Дракона не вбити йому... все дарма.
Дракон та дитина – єдина родина
Дракон захищає дитину від всіх.
Він всіює острах в звичайну людину,
Герої в Дракона лиш викличуть сміх.
Дракон та дитина, два чоботи пара,
Miszka su Lokiu, Abu du tokiu .
Дракон та дитина – то тільки примара
Що виникли у мрійника голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134456
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.06.2009
Радію я, бо ще існую,
Сміюся я, бо ще живу.
Пишу вірші, солдат малюю,
По течії життя пливу.
Сумую я, що маю вмерти,
Що зникну з Матінки Землі,
Зникають прокляті поети...
Та знов з’являються в війні.
Радію в день, в ночі сумую.
І сльози змінюю на сміх.
Дурні слова у голові римую,
Но думаю, мені пробачать гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.06.2009
Нещодавно поталанило мені подивитись *Тріумф Волі* Лені Ріфеншталь, про четвертий партійний з’їзд НСДАП в Нюрберзі. Те що цей фільм було заборонено на протязі десятиліть, як той, який пропагандує нацизм, думаю пояснювати не треба. Але тепер цю заборону зняли, і мені, як людині яка вивчає історію Третього Рейху, було дуже цікаво подивитись цей фільм. Проте розмова не про нього, а про ефект дежавю, який я відчув при його перегляді.
Уявіть, на екрані ви бачите юрбу всміхнених хлопчаків, які бігають по луку та грають в чехарду... Маленькі дівчата, в чистих спідничках збирають квіти... сонце сяє в небі, погода чудова, все настроює на позитив. І раптом ви помічаєте на рукавах сорочок хлопчаків нашивки зі свастикою...
Центральна вулиця міста, йде парад, але не військовий, а карнавальний. З обох боків вулиці сотні людей посміхаються і машуть руками тим, хто приймає участь у параді... а парад представляє собою ходу людей у національних костюмах, клоунів, акробатів... і от колона проходить повз трибуну, на якій їх зустрічає Гітлер.
От фюрер спускається з трибуни, підходить до молодих дівчат і дарує їм квіти...
Картина на грані утопії.
А тепер увімкніть свою уяву, і зробіть малесеньку зміну в антуражі – замініть свастики, на червоні зірки, Гітлера замініть на Сталіна, і отримаєте один з фільмів, якими постійно годували наших батьків та бабусь з дідусями. Фільми повністю ідентичні, з єдиною відмінністю в символіці та мові.
Далі йдуть записи виступів членів партії. І говорять вони більш ніж потрібні речі. Про розвиток сільського господарства, будівництво автобанів, про питання здоров’я, спорту, відпочинку…
І так далі...
Нічого нового, все це ми вже сотню разів бачили, як у кіно, так і у живих виступах політиків світу.
Я не збираюсь виступати адвокатом НСДАП, проте хочу закликати мудрагелів, які люблять приписувати схожість речей Гітлера, Гімлера та Гебельса, до слів сучасних політиків, особливо українських *Друзі, цим словам вже тисячі років, і вони звучали і будуть звучати і на далі, і з цим нічого не поробиш.*
Нещодавно мені до рук потрапив журнал *Стіна* в якому у статті про Лені наводяться фрази Гебельса та Ющенка, Гесса та Тимошенко і так далі, мовляв, ми маємо при владі те саме, що мали при владі німці у 30-40х роках. Так і захотілось натовкти пику журналісту, який написав цю статтю. Бо приведені цитати стосуються економічного росту країни, збільшення виробництва та підтримки національного виробника. Проте оскільки про це казали нацисти, а тепер кажуть *демократи* то зрозуміло, яке враження викликає дана стаття у читача.
Вирішив і я навести всього одну цитату, і вставити її для порівняння іншої цитати, як це зробив автор журналу *стіна*
*Только совместный труд способен объединить немцев всего мира* - Адольф Гитлер, выступление перед строителями, Нюрберг 1934г.
*Совместный труд – объединяет* - кот Матроскин, *Зима в Простоквашино*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134351
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.06.2009
Сон – смерть,
И многие уснуть хотят,
Под дымом морфия вокруг все спят.
Сон – сеть.
Сон – радость.
Так возрадуемся же,
И в светлом дне, и в темном гараже.
Сон – гордость.
Сон – раб, сон – Бог,
И я найти пытался сна исток,
И окунуться с головою в сон,
Поплавав, покупавшись в нем.
Не смог я вынырнуть на сушу дня,
Живу во сне, живу всегда.
24.04.03
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134299
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.06.2009
(заглавный стих сборника *Запредельная Реальность)
Я много тем боюсь поднять в своих стихах.
Про что пишу? Любовь, добро, краса и зло,
Но это все избито и потерпит крах.
Все ж буду я писать свои стихи, мне все равно.
Не первый я, надеюсь не последний,
Ведь сотни человек пытались красоту найти
Во зле и, кажется, смогли. Я не давал обетов
Их темы развивать, но темы этой не могу я обойти.
Бодлер, Рембо, Готье, де Лиль
Я эти имена боготворю,
Живу я после них за сотню лет и миль,
Но современники мои, вам говорю,
Что не было и нет на свете прекрасней зла,
Не злого зла, а зла – добра.
17.02.03
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134298
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.06.2009
***
В раю я как-то летом отдыхал,
Там пил нектар, меж ангелов летал,
Я время проводил под светом двух светил,
Под ними спал, дышал, ходил.
Но в том раю я не нашел гармонии своей,
И не нашел того кого искал – друзей.
Уйдя из рая, я кинулся в ад,
И в рай найти дороги я не смог назад.
В аду средь бесов и чертей рогатых,
И душ греховников, и атеистов знатных,
Был наречен я Самаэлем – вором,
Но и из ада выгнан я с позором.
Две сотни лет я с ветром по Земле гулял,
И неприкаянных я миллионы душ видал,
Но с ними сладить также я не смог,
Я с ними мерз, я с ними до костей продрог.
Решил я поселиться средь людей,
С которыми сейчас и обитаю,
Но с ними долго не пробуду, мне поверь,
И чувствую, что к звездам улетаю,
Возможно, там найду свою судьбу?
Быть может там, и поселюсь на веки?
Хоть врядли, да себя я не пойму,
Поймите вы меня, прошу вас, человеки.
13.01.03
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134191
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.06.2009
Присвячується Вронской Юлії , дівчині яка змогла ввести в стан Мороку, в якому і були написані наступні рядки.
Сцена являє собою невеличкий цвинтар. Декілька похилених хрестів та, покритих мохом, могильних плит. В глибині сцени стоять довгі лави. Грає мелодія 1. повільною ходою на сцені з’являється похоронна процесія. Чоловіки виносять дві труни та ставлять їх вертикально з обох боків сцени. Процесія відходить в глиб сцени та сідає на лави. Мелодія 1 завершується.
Починає грати мелодія 2. На зустріч одному виходять Нестор та Інгеборга. Вони наближаються по центру сцени та починають старомодний танок, що нагадує танки на середньовічних балах. Мелодія 2 стає тихішою. Молоді встають одне напроти одного.
І.: Ти прийшов, коханий.
Н.: Звичайно прийшов. Але чому ти обрала таке химерне місце для зустрічі? Невже тобі подобається прохолодний подих смерті, яким тут дихає кожен камінець?
І.: Дурненький, хіба ти не розумієш? Тільки тут ми зможемо бути не поміченими. Ніхто вже десятки років тут не буває.
Н.: Але все одно мені тут не подобається. Цей ландшафт наганяє не мене тяжкий сум.
І.: А ти не звертай на нього уваги. Невже тут нема того, що могло б повністю привернути твій погляд?
Н.: Сонечко. Крім тебе я нікого і нічого не хочу бачити, ти цілковито заполонило моє серце.
Інгеборга по дитячому всміхається, і обернувшись навколо себе робить крок до Нестора.
І.: Які приємні слова. Знаєш, мені так приємно чути від тебе такі солодкі фрази. Ти наче давній сон, що ожив, і прийшов до мене. Наче примара, яка своїми чаклунськими рухами полонила моє серце...
Н.: Що ти кажеш? Що за незвичні порівняння?
І.: Навіть не знаю, слова самі народжуються на моїх вустах, і вилітають з них наче птахи з клітки.
Н.: Ти сама як пташка, і я готовий на все, щоб ти взяла мене в свій далекий політ.
І.: А пам’ятаєш ту ніч, коли ми вперше зустрілися? Тоді так само на небі висів повний місяць. Я блукала по саду маєтку мого дядька, і тут на зустріч вийшов ти. Спочатку я злякалась, і захотіла вбігти, але побачивши твій сумний погляд вирішила залишитись.
Н.: Так. Це була несподівана зустріч, і хто знає, як би обернулось моє подальше життя, не зустрінь я тоді тебе. Як кажуть мудреці *Випадок диктує долі*.
І.: Це найкращий випадок у моєму житті. Я, напевно, б померла, не зустрінь тебе.
Н.: І я б не пізнав щастя кохання без тебе.
І.: Слухай, так легко на серці, наче музика грає звідусіль, і кличе закружляти в танку.
Починає грати мелодія 3.
І.: Така чарівна. Ох... не можу втриматись. Не можу...
Інгеборга розпочинає танок, до якого за декілька секунд приєднується Нестор. По завершенню танку молоді займають свої початкові місця.
Н.: Таке дивне відчуття охопило мене. Якась суміш радощів та суму. Хочеться майнути до зірок, і впасти з їх далечі, щоб розбитись о скелі.
І.: В мене така саме тривога на серці. Не розумію, звідки цей примарний стан?
Н.: Я себе лише одного разу так незвично почував. Це сталося декілька років тому. нашу родину запросили на бал. Мій батько з радістю прийняв запрошення, і хоч до свята залишалось два тижні, всі розмови у нас вдома були лише про нього. Мати радилась з подругами стосовно того, яке плаття краще їй одягти на бал. Батько заказав в місті кращого тютюну, і дістав з підвалу одну з пляшок вина, яку ще його дід поклав туди на схованку. Я теж, потайки від батьків, радів, що нарешті вирвуся з будинку, і зможу вдосталь натанцюватись з красивими дівчатами, та жартувати з однолітками. І от настав день, коли мав відбутись бал. Господи, яке в мене було розчарування, коли я опинився у товаристві старих лордів та графинь, розмови яких зводились до їх болячок та невихованості молоді. Декілька годин такого спілкування роздратували мене, і сказавши на охоту подихати свіжим повітрям вийшов у парк. Не знаю, скільки я блукав темними алеями, як відчув веселий сум серця. Такий як от зараз відчуваю. Не розуміючи його я рушив далі, а за декілька секунд зустрів тебе.
І.: Так, мене за мить до того, як я вперше тебе побачила, теж ж охопив незрозумілий сум. Може це наші серця відчули одне одного? А пам’ятаєш як після цього ми всю ніч танцювали разом? Як нам аплодували наші батьки?
Н.: Звичайно пам’ятаю. Таке не можливо забути.
Починає грати мелодія 4. молоді знов починають танок. Танок завершується і починає грати мелодія 5.
І.: Щось зимно стало. Дивно, начебто мить тому була спека.
Нестор обіймає Інгеборгу за плечі.
Н.: Може підемо? Не хочу щоб ти змерзла.
І.: Ні, я не змерзну. Це приємний морозець. Дуже приємний. Навіть не хочеться щоб сонечко припікало. Знаєш, а давай втечемо.
Н.: Що?
І.: Просто візьмемо і втечемо. Щоб нас ніхто не тривожив. Щоб були тільки ти і я. І більше нікого. Щоб цей легкий морозець обіймав нас, пестив. Щоб сонце всміхалось, а місяць ніжив нас. Щоб вітер співав нам пісень, а дощ вмивав наші обличчя. Тоді, лише тоді ми зможемо відчути що таке справжнє щастя. Але, коханий, ти маєш погодитись на це. Подумай, шляху назад вже не буде.
Н.: Я розумію.
І.: Так ти згоден?
Н.: Згоден.
І.: Точно згоден. Шляху назад не буде.
Н.: Згоден.
І.: В останнє питаю. Згоден?
Н.: Згоден.
І.: Ну тоді гайда!
Починає грати мелодія 6. молоді танцюють останній танок. Коли починають грати дуди-ріжки вони відвертаються одне від одного, і наближаються до вертикально стоячих трун, після чого входять в них. З першими акордами труб похоронна процесія підіймається з лав і повільними кроками підходить до трун. Чоловіки повертають труни разом з тілами в горизонтальне положення, і виносять зі сцени. Мелодія 6 завершується.
завіса
Саундтреком до п*єси є пісня Va(r)nitas, гурту Sopor Aeternus
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134189
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009
Ти живеш, і бачиш світло – Явь,
Чиниш суд ти справедливий – Правь,
Тихий холод домовини – Навь.
Сієш просо ти, та жито – Явь,
Мудрий, наче старець сивий –Правь,
Більш не чуєш сміх дитини – Навь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134160
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009
Середа.
Прокидання було важким та неприємним. Таке відчуття, що втома міцними ланцюгами огорнула тіло, та не дає поворухнутись. Проте треба підводитись. Треба підводитись і йти на будівництво. Треба брати дошки та гвіздки і до заходу сонця калатати молотком. Таке відчуття, що це ніколи не завершиться.
П’ятниця.
За останній тиждень ми звели два метри будівлі. Це на пів метра більше ніж за позаминулий. З такими темпами, можливо, будемо і по три метри будувати.
Неділя.
До бараку повернулись, коли зорі рясно осипали небосхил. Настрій у всіх був пригнічений. Перед сном навіть не розмовляли. Завтра мають привезти ще трьох помічників. Давно пора, свіжі сили завжди потрібні зношеному організму.
Понеділок.
В обідню перерву мав коротку розмову з Гансом. Він сказав, що чув, як прораб розмовляючи по телефону, обмовився, що за місяці два будівництво буде завершене. Така новина не могла не підбадьорити мене. Новоприбулі працюють завзято. Таке відчуття, що їх енергія передається всім нам. Навіть співати захотілось.
Четвер.
Весь день йшов дощ. Працювати було вкрай тяжко. Вода капала з чола на очі, сходи були слизькі, дерево розпухало і не піддавалось обробці.
Неділя.
Вже коли всі лягали спати до бараку ввійшло троє Чорних. Оголосили, що Ніколя терміново переводять на інше будівництво. Так і забрали його з ліжка, ми навіть попрощатися не встигли. Ех, шкода його, добрий був хлопчина.
П’ятниця.
Працювати стає дедалі важче, бо дошки треба вручну підіймати на двадцятиметрову висоту. Але скаржитись нам не дозволено. Обід нам тепер підіймають сюди, щоб не витрачали час на спуск та підйом.
Понеділок.
Бачив Ганса. Обмінялись рукопотисканням, і він швидко натякнув, що за декілька тижнів, мають завезти мотузки. Це може означати лише одне – ми на фінішній прямій нашого будівництва.
Середа.
Знову приходили Чорні. Питали, чи задоволені ми умовами праці? А що їм відповісти. Так, задоволені, скарг нема. Чорні лише посміхнулись, і додали, що якщо будуть якісь негаразди, одразу доповідали їм.
Вівторок.
Пів дня займались переносом ліжок з бараку до верхівки споруди. Тепер спатимемо прямо тут, не відходячи від роботи. Що ж, не треба буде витрачати сили на підйом та спуск. У всьому є свої плюси.
Четвер.
Попередили, що завтра завезуть мотузки, час спливає.
П’ятниця.
Мотузки привезли по обіді. Перед сном всіх вишикували та оголосили, кого з будівництва направлять на в’язання мотузок. Я до їх лав не потрапив, ну в цьому нема нічого страшного.
Понеділок.
Завезли парадні мундири. Весь день проходили примірку. Завтра велика помивка. Чорні, які уважно за всім слідкували, попередили, що в середу ми маємо виглядати бездоганно.
Вівторок.
Завтра все завершиться.
Архівний аудіозапис, зроблений невідомою людиною:
- Слово надається Люблячому Батькові наших народів! Неперевершеному та Найсправедливішому!
(оплески які переходять в овації)
- Дорогие мои! Товарищи, братья, жены, отцы и матеря. В этот солнечный день я безумно рад приветствовать Вас на главной площади нашей бескрайней родины. Сегодня, здесь, вы станете свидетелями справедливейшего процесса, коего еще не видало человечество. Правильно я говорю, товарищи?
(крики підтримки та оплески)
- Вот, перед вами, мои дорогие друзья, самая грандиозная постройка, какою могли сотворить руки человека. Вавилонским башням и пирамидам не сравниться с ней. Пусть капиталисты нервно курят в сторонке со своими хвалеными небоскребами…
(далі йде майже пів години шумів, через які ледь чутно промову Батька)
Протокол про проведення страти.
*15 августа ...... года. На Центральной площади была проведена массовая казнь через повешенье врагов Великого Народа, общим числом 256 человек. Казнь проведена на эшафоте построчном руками врагов… Постановлено, эшафот придать огню, а прах рассеять над лесами Нашей Родины.
Ниже подписавшиеся:
Тов…*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134127
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009
Душа забыла про покой
Идем скорей, идем за мной!
Я поведу тебя в края,
Где света нету, где земля
На сотни миль в крови нечистой,
Где краски Солнца и Луны
С ручьем смешалися игристым,
Добавив капельку слюны
Тех диких псов, что на престоле,
А раньше бегали на воле
И лаяли на бравый свет,
Которого кои веки нет.
Ну что? Не нравится картина?
Что ты хотел? А та калина,
Что на горе росла спокойно
Давно засохла, нет ее.
И мы склонилися покорно
Под лапой старшего из псов,
Поработителя всех снов.
И там под лапою кровавой
Остались жить, и счас живем,
И псов возносим черной славой,
И усыпаем тихим сном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134049
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.06.2009
Посеред сцени стоїть великий стіл. На столі лежать товсті книги (деякі з них відкриті), купа паперу, чорнильниця. За столом сидить Георг. Він тримає у руці перо та щось занотовує у аркуші паперу.
Г.: (продовжуючи писати, не підводячи голови) І от повернувшись до свого маєтку, цілий та не ушкоджений, якщо не враховувати мій душевний та психічний стан, я вирішив занотувати все що зі мною відбулось. Результат моєї праці зараз лежить перед тобою, мій читачу... мій читачу. (підводить голову і замислено чухає підборіддя) Цікаво, а яким буде мій читач? Якій авантюрній особі поталанить отримати цей рукопис, і можливо, скористатись ним? Але це вже мене не має обходити, бо вік мій підбігає до кінця. Я відчуваю це кожною клітиною свого змученого тіла. Цей рукопис випив з мене останні краплі життєвого соку. Але я повинен, повинен був викласти всі свої пригоди на папері.
(він перебирає декілька аркушів на столі, бере один до рук, і починає читати)
Г.: Господи, невже це я написав. Невже мій старий мозок здатен відтворювати на папері такі химери? (він підводиться з-за столу не відводячи погляду від аркушу) Мене ж визнають божевільним! Ви тільки послухайте: *Він дивився на мене своїми козячими очима і я не міг відірвати від нього погляд. Його кігтясті пальці потяглись до моєї шиї і за мить я відчув холод його рук*. Але все це зі мною сталось насправді. Це не могло бути вибриком моєї уяви. Це все, все було зі мною! Кожне слово мого рукопису чистісінька правда. Кожне!!! Стривайте, а якщо цей рукопис потрапить до рук служителям церкви? Мене ж об’являть відьмаком, і тоді мені лише одна дорога, на вогнище. Вогнище, що очистить мою грішну душу. Але мені і так залишилось не довго гуляти на цій землі. Зовсім не довго. Я це відчуваю. (він сідає за стіл і бере до рук перо. З півхвилини він мовчки щось занотовує. Але тишу обриває стук у двері)
Г.: Хто б це міг бути у цей пізній час? (він підводиться з-за столу та підходить до лівого кутку сцени)
Г.: Хто там?
(з правого кутка сцени виходить Азаель. На ньому чорний піджак, а в руках він тримає трость)
А.: Вітаю пане. Вибачаюсь за пізній візит, але мене привела до Вас невідкладна справа.
(Георг здригаючись повертає голову)
Г.: Хто ви? Як Ви потрапили до мого помешкання, адже двері замкнені.
А.: дозвольте відрекомендуватися – мене звуть Азаель. (Азаель робить глибокий уклін). А щодо способу, за допомогою якого я до вас потрапив, так це старий як світ фокус. В тих краях, звідки я родом, кожен таке вміє.
Г.: Дозвольте запитати, в яких це таких краях люди входять до квартир крізь зачинені двері?
А.: Це зовсім не важливо. А тим паче не важливо стосовно справи, через яку я і завітав до Вас.
Г.: І що ж Вам від мене потрібно?
А.: Ваш рукопис.
Г.: Мій рукопис? Але ж. Постійте, який рукопис?
А.: Не треба придурюватись, що Ви не знаєте про що я кажу. Той рукопис який ви пишете з того самого дня, як повернулись з замку Рокстон. Той рукопис, який не дає Вам спокою от вже стільки тижнів. Той рукопис, що зараз лежить на Вашому столі.
Г.: Ви шпигуєте за мною?
А.: Ні в якому разі. Шпигунство це не Наш метод.
Г.: Ваш? Отже ви не єдиний кому відомо про мою працю?
А.: Не хвилюйтесь. Про Ваш рукопис відомо лише деякій кількості людей. Одним з них являюсь я. Але годі розводити теревені. Скільки Ви хочете за цю купу паперу?
Г.: Стривайте. Рукопис не продається.
А.: Продається все. Чи майже все. В крайньому разі продається все матеріальне, а отже і Ваш рукопис можливо продати та купити.
Г.: Але все одно, він не продається.
А.: Послухайте, рано чи пізно він потрапить у чужі руки, але ви на той час вже давно годуватимете хробаків, і зиску Вам з цього не буде. Я ж пропоную Вам живі гроші, прямо зараз, не сходячи з цього місця.
Г.: Дякую не треба. А тепер, будьте так ласкаві, покиньте мою квартиру. І бажано через двері.
А.: Як завгодно, пане. Але ми ще зустрінемось, і не думайте, що Вам доведеться уникнути цієї зустрічі.
(Азаель виходить зі сцени)
Г.: Що за чортівня? Звідки цьому химерному гостю відомо про мій рукопис? А якщо це був шпигун церкви? Тоді за деякий час я почую важкі кроки по сходах, побачу як виламують мої двері, а тоді... О горе мені, навіть не хочу думати що далі трапиться. Ні треба негайно, Негайно знищити цей рукопис. Вогонь, вогонь врятує мене від вогню. (Георг починає збирати листи паперу з сталу і йде вглиб сцени де присідає навколішки спиною до глядачів) Гори! Гори бісове творіння. Тебе більше ніхто не побачить.
(Повільною ходою на сцені з’являється Хеланна)
Х.: Пане Георг, не поспішайте псувати цей безцінний скарб. Заждіть хвилинку.
Г.: (повертаючи до неї голову) Хто ви? Чому завітали до мене в цю ніч?
Х.: Не треба питань. Я тут щоб заспокоїти Вас. Я знаю, до вас нещодавно заходив Азаель. Мені не цікава мета його візиту, але я знаю, що будинок, який він відвідує, через деякий час полонить якась страшна біда.
Г.: Біда? Яка біда може трапитись зі мною, коли для мене і так все закінчено.
Х.: Навіщо так казати? У Вас все ще по переду. Головне заспокоїтись, відпочити та подивитись на навколишній світ іншими очима.
(Георг підводиться та підходить до Хеланни)
Г.: Ви так вважаєте?
Х.: Звичайно. Не варто звертати уваги на складнощі життя, і вони зникнуть самі по собі. От бачиш, тобі вже легше. Я бачу це по твоїх стомлених очах. Відпочинь.
Г.: (роблячи кілька кроків назад і опираючись спиною до столу) Так. Відпочити. Я такий стомлений, такий виснажений. Цей проклятий рукопис випив з мене останні краплі сили. Я дуже довго над ним працював. А тепер ще цей, (тре пальцями чоло) як його? Азраель?
Х.: Азаель.
Г.: Так, так, Азаель. Його несподіваний візит був останньою краплею, і я зірвався. Ледь не спалив свою працю. Це б була страшна помилка.
Х.: Це була б страшна дурість. (Хеланна підходить ближче до Георга) Але тепер все скінчилось. Ти вигнав Азаеля, і він більше не повернеться, рукопис зостався цілим, і це чудово, і я з тобою, і від тебе вже не піду.
Г.: Те що ти зі мною – найбільший скарб. Але я навіть не знаю твого імені.
Х.: Мене звуть Хеланна.
Г.: Яке дивне, і водночас чарівне ім’я. А звідки ти прийшла? Як дізналась, що потрібна мені?
Х.: Я відчула твій біль, і поспішила до тебе. Йди до мене. Обійми свою спасительку.
(Хеланна простягає руки до Георга, і той підходить до неї і обіймає її)
Г.: Богине. Я так довго чекав на тебе.
Х.: Не треба слів, мій хлопчику (лагідно пестить його волосся) Відпочинь.
Г.: Королево, я зроблю все, що ти побажаєш.
Х.: Обіцяєш?
Г.: Так. Обіцяю.
Х.: Тоді в мене буде лише одне прохання до тебе. Віддай мені свій рукопис.
(Георг рвучко виривається з її обіймів)
Г.: Що? Який же я дурень. Як раніше не здогадався? Геть з мого дому, проклята відьма. Думала затьмарити мій розум? Не вийде! (Георг залазить за комір сорочки, виймає хрестика на ланцюжку і направляє його на Хеланну) Зникни! Заклинаю зникни!
Х.: (сміючись) Забудь ці іграшки. Вони не дієві. Але я піду, якщо ти так просиш. Азаель був правий, ти повний дурень. (Хеланна обертаючись навколо себе покидає сцену).
(Георг сідає на сцену і підпирає голову руками)
Г.: Це якесь божевілля. Які сили я прогнівив? А це ще що за нявчання? (Георг підводиться) Сто років не зустрічав на цій вулиці котів, а тут на тобі, нявчить під вікном. Чи це плід моєї уяви? Ні, нявчання чутно наче кіт сидить в мене на колінах. Який нестерпний нявкіт. Замовкни, бісова тварино! (чується стук в двері) Е ні, тепер мене не надуриш. Годі з мене пригод. Не відкрию. Хто б там не був, все одно не відкрию.
(На сцені з’являється Князь)
К.: І навіть якщо це до Вас, шановний Георгу, завітав Сам Князь Темряви? (Георг намагається підвестись) Не варто, сидіть де сиділи. Сили ще Вам знадобляться. Минулої нашої зустрічі ви були більш налякані моєю присутністю.
Г.: Бо минулого разу Ви з’явились у своєму справжньому вигляді. А не як зараз.
К.: Ви мене розчаровуєте. Невже Ви вважаєте, що я маю справжній вигляд. Зло, рівно як і Добро аморфні поняття, а тому не мають своєї форми, а лише переходять з одної в іншу, в залежності від того, як складаються обставини. А обставини склались так, що Ви знаходитесь в не найліпшому стані. І зваживши всі події, в мене до Вас є пропозиція.
Г.: Вам потрібен мій рукопис? Забирайте. В мене нема сили захищати його. Робіть з ним що хочете.
К.: Ваш рукопис – фантастична праця, в якій нема й крихти вигадки, але він мені не потрібен. В мене до Вас зовсім інша справа.
Г.: Тоді яка?
К.: Я пропоную Вам приєднатись до моєї свити. Завжди бути поруч за мною, виконувати мої накази, а в винагороду за це, ви зможете мати всі скарби світу, найкрасивіші жінки будуть у Ваших ніг, кожне ваше бажання здійсниться.
Г.: Вам потрібна моя душа? Невже в вас так кепсько йдуть справи, що Ви особисто приходите за душами своїх жертв?
К.: Не говоріть дурниць. Яка душа? В мене цього товару ціле пекло. Мені потрібен добрий слуга та помічник. Ну що, ви погоджуєтесь?
Г.: А що буде, якщо я відмовлюсь?
К.: Подумайте самі. Гірше Вам вже не буде. Ви й так майже втратили розум. Зберіть всі здорові думки до купи, і подумайте над моєю пропозицією. Зважте на те, що я беру нового помічника лише раз на сім сторіч. Другого шансу не уде.
(Князь, зробивши уклін, уходить)
Г.: Все, тепер я все розумію. Я остаточно віддав богу розум. Звичайно. Я весь вечір просто от так сидів, сам, і ніхто до мене не приходив. (він підводиться) Так, вікно зачинене, двері теж. Все правильно. Це все була моя хвора уява. Уява і нічого більшого. Але наскільки все було реалістично. Наче й насправді. Ні, це маячня, я остаточно збожеволів. І вже не вилікуюсь, ніколи. Далі так бути не може, треба йти, швидше йти з цього примарного світу. Мені тут не місце. (Георг підходить до столу, і заглядає до шухляд) Чудово. Просто чудово. (він дістає невеличку скриньку і відкриває її) Стара добра отрута. Скільки років я чекав, поки використаю тебе, але ніколи не думав, що використаю на себе. (він бере келих, висипає в нього трохи отрути. Після цього бере пляшку вина, і заливає келих вином) Все. Останній ковток. Прощавай божевільний світ! (він випиває вино. На сцені гасне світло. Секунд через 15-25 світло вмикається. Посеред сцени лежить Георг. Біля нього присів Азаель. Трохи далі стоїть Князь. Біля столу – Хеланна)
А.: Ну от ми знову зустрілись, як я і обіцяв. Не розумію, навіщо було так мучитись? Невже важко було прийняти наші вимоги? Ми ж так мало просили. А результат? Який Ви отримали результат? Чуєте, пане Георг. Що ви отримали? Рукопис все одно перейшов до наших рук, а Ви залишились ні з чим, та і останнє, що мали, ваше життя, теж віддали нам.
Х.: (збираючи листи зі столу) Але погодьтесь, знаходячись в його стані, більшість вчинила так само. Ну що ж, рукопис у нас, Георг мертвий, наша місія завершена?
К.: Не знаю. Хоча, що нам залишається? Азаель, відчепись ти вже від нього, що ти там вовтузишся мов дитина?
А.: Пробачте Володарю. Не знаю, але він мені чимось дуже сподобався.
К.: Тобі? Давно такого від тебе не чув. Але нам час. Відчуваєте запах вогню?
Х.: Так Володарю, їм смердить кожна шпарина цієї кімнати.
К.: А раз смердить, то нам більше робити нічого. Вперед, мої вірні друзі. Нас чекає Вічність.
(світло гасне) ЗАВІСА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134048
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.06.2009
Наві Талі присвячується
Скажи мені, мавко, чи може так бути
Щоб я закохався в примару твою?
Як проклята тінь з тобою я всюди
Блукаю в Богами забутім краю.
Дай відповідь, мавко, чому мертве серце
У грудях холодних нестерпно болить?
У склепі моєму відчинені дверці
Щоб ти завітала до мене на мить.
Моя люба мавка, твої оченята
Мене захопили в шалений полон,
І зорі на небі віщують заклято
І все навкруги наче демона сон.
Не маю більш слів... Хоч думок так багато...
Якщо щось не так, вибачаюсь... пардон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134039
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.06.2009
- Сталася зі мною одного разу пригода, про яку я й досі боюсь на ніч згадувати, а поки день на дворі розповім її вам.
Трапилось це на початку літа, років так з сорок, а може і більше, тому. Пішов я до лісу, трав цілющих назбирати, бо захворіла сестричка моя меншенька. Іду я по лісу, до кожної травинки нахиляюся, все виглядаю квіточки синенькі, про які мене бабуся вчила. Раптом щось за моєю спиною у кущах шелеснуло, я обернувся, і став придивлятись, що там таке. Але як очі не напружував, так і не зміг вгледіти нічого. Чую зліва такий само шурхіт. Я туди, і нічого не бачу дивного. *Ну – думаю – пташки бавляться, і тільки но хтів іти далі, як вкляк на місці, бо не міг пізнати місця, на якому стояв. Ліс навколо був густий – густий, промені сонця ледь помітно виблискували між густим гіллям тисячорічних дубів, пташки не співали, і жодного звуку не лунало навкруги. Одразу зрозумів я, що то не лісові мешканці бавились, а сам лісовик зі мною зіграв зі мною жорстокий жарт, і закрутив мені голову. *Що робити? Куди йти?* - думав я, та вирішив піти навмання, у сторону де, як мені здавалося, було село. Довго блукав я у сутінках дерев, кликав на поміч, та лише шурхіт гілля під вітром відповідав мені сумно та приречено. Вже й сонце зібралось на спочинок, а все ходив між товстими стовбурами. Десь за спиною кілька разів поухкала сова, і знов тиша запанувала довкола.
І тут я почув музику, яка лунала з далечини. Це була така солодка музика, що здавалось, що це янголи небесні покинули свої райські домівки, і спустившись на землю грають на своїх дивних інструментах. Рішення не заставляло довго чекати, і я пішов на зустріч тій не земній музиці. Серце переповнювала радість, бо я вже не сподівався зустріти живих людей. Так кортіло погрітися біля вогнища, і чим швидше вибратися з цього лісу. Але чим ближче підходив я до музик, яких ще не бачив за стіною дерев, тим сумнішими нотами обростав чарівний звук. Невдовзі сум почали замінювати якісь дивні тривожні ноти, наповнені гнівом та люттю. “Який інструмент може видавати такі жахливі звуки?” – думав я але все одно йшов далі, бо страх залишитись в лісі переборював всі інші почуття.
І от, коли до джерел музики залишилось кроків з сотню, я зупинився. Бо почув людські голоси, що лунали звідкись з гори. Підвівши очі, я побачив двох пташок, що сиділи на товстій гілці. Таких велетенських пташок я жодного разу не бачив у своєму житті. Чорне, наче смола, пір’я злегка відбивало місячне сяйво. Але основна їх риса, яка привела мене в неймовірний жах – це людські голови з довгими чорними бородами. Птахи дивились в даль і розмовляли між собою на невідомій мені мові. Сховавшись за деревом я став розмірковувати над доцільністю моєї подальшої мандрівки. Страшно було уявити музик, до яких злетілись такі слухачі. Виглядаючи з-за дерева я побачив, що птахи свої смоляні крила та чкурнули у темряву, в напрямку лунаючої музики. Повагавшись ще декілька хвилин, я вирішив ще трошки пройти далі. Але не зробив я і п’яти кроків, як почув за спиною швидке тупотіння. Звук був такий гучний, що здавалось, що це табун коней женеться за мною. Відскочивши у сторону я побачив я побачив як повз мене пробіг чорний цап. Розміром він був з добре теля, а біг так швидко, що мені у вухах позакладало.
*Що за чортівня в цьому лісі діється??* - подумав я, і не встиг підняти руку щоб перехреститися, як хтось поклав мені на плече руку. Кров охолола від того дотику, і повернувши руку я побачив стару бабу, миршаву та скрючену, яка дивилась мені в вічі своїм гострим поглядом.
– Чого трусишся? – запитала вона – з дороги збився? Ну йдемо, всі лише тебе чекають.
Не знаю, яка бісівська сила охопила мене, але я рушив вслід старій. За якусь мить ліс перед нами розступився, і я опинився на великій галявині. По серед неї палало вогнище, да таке, що здавалось ледь ледь і небо підпалить. Навколо вогнища сидів люд. Дехто співав, дехто танцював. І тут я побачив великий трон, на якому сидів чорний цап, той самий, що ледь не затоптав мене десяток хвилин тому. Навколо трону сиділи якісь люди у чорних шатах з капюшонами. Але часу розглядатись не було, бо стара вела мене все ближче до вогню. Люди, повз яких ми проходили мовчки підводились і кланялись, спочатку старій, а потім мені.
– Бачиш як тебе всі чекають – прошепотіла мені стара.
Так шли ми ще трохи, і зупинились неподалік від компанії молодих дівчат, що сміялись, і вплітали у волосся різні трави.
– Почекай мене тут, я швидко повернусь – сказала стара, та зникла у темряві.
Тільки-но вона пішла, як я кинувся до дівчат з надією, що вони пояснять, що тут відбувається. Але ті лише голосно засміялись, і підхопившись з місць почали водити хоровод навколо мене. Раптом у голові зазвучав солодкий дівочий голос, що благав покинути всі справи і піти за ним, до нього приєднався другий, третій, і от десяток ніжних голосів співали в мене в голові. Цей спів був такий нездоланний, що я зробив крок їм на зустріч, але тут біля мене вдарила блискавка, і з’явилась стара. Її очі палали люттю, і від того погляду дівчата відсахнулись назад.
– Не чіпати його! Ще буде вам здобич, а він не ваш! – крикнула вона –
а ти – звернулась вона до мене – на них не задивляйся. Нема ще того парубка, хто б з їх обіймів живим би вийшов. Пішли, маю тебе де з ким познайомити.
Ми знов пішли до вогнища, на зустріч нам йшов високий чоловік. Підійшовши до нас він вклонився мені, і тут я помітив, що у нього були цапині ноги.
– Вітаю, друже – звернувся він до мене – Наша родина довго чекала
на тебе.
– Пробачте, але я не зовсім розумію, про що Ви – відповів я.
– Нічого, невдовзі все зрозумієте. А поки почувайте себе як вдома.
Бачу стомились з дороги, сідайте до вогнища.
Промовивши це він повернувся до вогню, і махнув мені рукою, вказуючи на місце біля нього.
Не знаю, скільки часу так просиділи ми мовчки, як жахливий голос пролунав у нас над головами.
– Брати, Сестри, маю честь вітати Вас на святі Повного Місяця. Відпочивайте, розважайтесь, не соромтесь нікого і нічого, хай вогонь ночі палає в Ваших серцях.
Повернувши голову я побачив, що це чорний цап вітає всіх сидячи на своєму троні. Почались співи і танці. Всі довкола наче показились, лише я непорушно сидів на своєму місці і дивився на вогонь. На знаю звідки в руках в мене опинилась чаша, з якоюсь рідиною, здається хтось попрохав потримати, як я почув голос, що наказував зробити ковток. Страх охопив мене, але якась невидима сила схопила мою руку, і піднесла чашу до моїх губ. Неохоче я зробив декілька ковтків. Напій виявився дуже солодким та смачним. Голова моя почала паморочитись, і перед тим як втратити свідомість я встиг перехреститись і прочитати Отче Наш.
Вже лежачи на землі, і не маючи силу поворухнутись я відчув як здригається земля. Трохи відкривши око, я побачив, що наді мною стоїть чорний цап, і ретельно обнюхує моє тіло.
*Дурень, навіщо було хреститися* - почув я його голос - *а міг би стати моїм братом*
Що було далі мені не відомо, бо свідомість покинула мене. Коли я відкрив очі, то побачив що вже день. Пташки співали у небі, а сонце припікало мені обличчя. Підвівшись я побачив, що знаходжусь в декількох десятках метрів від мого села. Радісний, я побіг до дому, і ледь забіг в хату як закляк на місці. На лаві, під вікном сиділа стара бабуся, а біля печі поралася жінка років сорока. Побачивши мене вони почали хреститися, та читати молитов...
Як виявилось після розмови, це були мої мати та сестра, які вже і не сподівались побачити мене в живих, бо не було мене в дома не одну ніч, а цілих тридцять років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134024
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.06.2009
Сон наснився мені дивний,
Наче я, як принц чарівний
На крилатого коня
Одягнув хомут зрання,
Та пішов орати небо
Хмари розігнати треба,
Треба жито та овес
Посадить серед небес.
Найдивнішим в тому сні
То був одяг на мені.
Був в іржавих обладунках
(У яких знайшов їх клунках?)
Були ноги без штанів
Сором, аж не маю слів.
Працював же я відмінно.
Небо проорав сумлінно
А втомившись сів під дубом,
Там зустрівся з лісорубом
Чарку випив з ним вина,
Захмеліла голова...
Ну а вранці став з дивану,
З голови стряхнув оману
Глянув в дзеркало та зблід,
Кинуло в холодний піт.
У руках тримав я чарку,
Взяв з полиці я цигарку,
Виглянув в вікно й замер,
Був правий сліпий Гомер,
Він казав, що сни у руку
Зрозумійте мою муку,
Бо в горі, серед небес
Росли жито та овес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134017
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.06.2009
Я кохаю світло ночі
Й страх.
Розкладаюсь на частини,
В прах.
З домовини я виходжу
В ніч.
І до вас залізти зможу
В піч.
Я дітей посиплю сіллю
Й з’їм.
Від хреста перетворюся
В дим.
В мертвім серці бережу
Любов твою.
Зачекай... до тебе знову
Я прийду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133923
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.06.2009
Мертва нявка на гіллях
Позабула вічний страх.
Позабула спів птахів,
Чує тільки вий вовків.
Мертва нявка спить у день,
Не співає більш пісень.
Бо для неї існування
Стало наче полювання.
То вона, як хижий звір
Парубка заманить в вир,
Там до смерті залоскоче,
І сміється серед ночі.
То ховається вона
Від того чугайстера,
Що її сестер по Наві
Люто зжер на переправі.
Нявка у ві сні сміється
Мертва кров по венам ллється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133901
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.06.2009
Скільки див існує на Землі Ненці, скільки Зірок не Небі безхмарному, скільки риб у морі глибокому, стільки чуток ходить по Світу про нашого сільського попа Юхима. То він з чортами знається, то відьми йому за сестер, а одного разу розповідали, що він на Різдво Христове з самим люципером горілку пив. І хоча з дня загибелі Юхима, царство йому Небесне, пройшло вже добрих двадцять з гаком років, розповідями про нього й досі лякають дітей та дивують мандрівників.
– Почалось це багацько років тому – починає свою розповідь дід Омельян – коли ялинки в нашому лісі були не більшими за звичайну хату. Я, хлопча років восьми, жив своїм чудним дитячим життям, пас худобу, допомагав матері по господарству, ходив з батьком на риболовлю, і любив бавитись з сусідськими хлопчаками. Одного разу покликала мене мати й каже:
– Омельчику, збігай до тітки Ганни, та запроси її до нас на гостини. Але дивись будь чемний з тіткою, не скажи дурниці якої...
– Гаразд мамо – вигукнув я, та блискавкою вибіг з подвір’я.
Тітка Ганна жила майже на іншому кінці села, і шлях до неї пролягав через церкву, що вже сотні років непорушно стояла посеред села. Проходячи повз церкву я, як водиться, перехристився, і рушив собі далі, але раптом ворота церкви відчинилися, і з них вийшов парубок в священицькій рясі. Його довгі руді пасма вкривали тонкі плечі, а рідка руда борідка неохайно стирчала в різні боки. Це був отець Юхим, який змінив на посту Божому отця Михаїла, що вже був занадто старий та немічний щоб читати проповіді...
Повернувшись до дому я розповів матері про зустріч з отцем Юхимом, на що вона посміхнулась та погладила мене по голові, але раптом я почув голос своєї бабці, що сиділа на лаві біля вікна:
– Дізнаєтесь ви ще лиха від цього Юхима, в нього око погане, я таких людей дуже добре відчуваю.
– Мамо, що ви таке кажете? – одмовила до неї моя мати – як може божа людина поганю бути?
– Може, все бути може – на те відказала стара...
Одного разу, десь у кінці квітня сталась в нашому силі дивна подія, свідком якої довелося мені бути. Погода того дня видалась дуже теплою та сонячною, маленькі білі хмаринки повільно пливли по небу, а сонечко гріло землю наче в літку. Ми з хлопцями сиділи на дворі, і розмовляли про свої речі, як раптом якийсь холодний вітерець пробіг нам по шкірі, і в напрямку звідки прийшов цей вітерець почувся тупіт коня. За якусь мить повз нас промчав вершник, весь зодягнений в чорне, в чудернацькій шляпі з пером, та з довгою чорною бородою. Ми так і вклякли на своїх місцях, але через декілька секунд отямились, і побігли за вершником, дуже вже було цікаво, до кого спішить цей гість. Пробігаючи біля церкви ми побачили самотнього коня, що пасся на подвір’ї, хозяїна ніде видно не було. Страх в наших серцях боровся з цікавістю, і врешті цікавість перемогла, і ми повсідались недалечко від церкви і почали чекати. Промайнуло вже декілька годин але нічого не відбувалось. І от, нарешті, двері церкви відчинилися, і з них вийшов незнайомець, заскочив на коня та стрілою помчав далі.
Повернувшись до дому, я нікому ні про що не розповів, а тихенько повечеряв, і почав збиратися до сну, як до мене підішла бабця і спитала:
– Омельчику, а чи ти нікого сьогодні дивного не зустрічав?
– Ні – одказав я.
– Ти мені, старенькій, не бреши – продовжувала вона своїм лагідним тоном – бачу що трапилось щось, ти розкажи, може чим порадити зумію.
З великою неохотою я розповів про чорного вершника, як ми його серед хлопців прозвали. Бабуся уважно вислухала мене і промовила такі слова:
– Це ніхто інший, як чорт приїжджав. В нечистої сили через декілька днів велике свято, от і їздять чорти по селам та містам, запрошуючи не вірних на частування до самого диявола. Але ти не бійся, роби вигляд що нічого не сталося, живи собі далі, тільки старайся якомого рідше з цим Юхимом спілкуватися, він хоч і носить хреста, та віри в нього нема...
Ніч на перше травня виявилась жахливою. Дощ лив як з відра, блискавки різали землю, а вітер, наче голодний вовк, вив за вікнами. Я прокинувся десь о півночі, і декілька годин не міг заснути прислухаючись до негоди...
Вмирала одного разу у нас в селі одна бабця, про яку всі казали, що вона відьма. Ох і тяжко вона вмирала. Корчі били її тіло, стогін та хрип виривалися з її грудей, очі закочувалися... Мені тоді вже років сімнадцять минуло, і я разом з батьком та іншими чоловіками були присутні при цьому. Ми стояли біля її ліжка, і з жахом дивились на неї, не знаючи що робити.
– Відійдіть від неї, і залиште хату – почувся за нишими спинами голос отця Юхима – ви їй не зарадите, їй тільки Господь допомогти зможе.
Ми почали залишати хату старої, я йшов останнім, і вже виходячи на двір почув голос отця Юхима:
– Що, погано тобі? Господар наш тебе до себе кличе? Не хвилюйся, я тобі допоможу швидше до нього дістатись.
На цих словах я зачинив двері, а що далі відбувалось у відьмовій хаті нікому не відомо...
–Щкода не бачили ви нашої старої церкви – віде далі свою розповідь дід Омель’ян – ото церква була. Які розписи, які ікони, око милується. Ні нова церква нічим не гірша за стару, Але в старій церкві я почував себе трохи краще ніж в цій. А загинула наша стара церква від жахливої пожежі. Одні кажуть що блискавка в баню вдарила, інші, що хтось намисно її підпалив, Але правду ми навряд дізнаємось. Прокинувся я від гамору, що відбувався на вілиці. не розуміючи, що сталось я поспіхом вдяг штани та вибіжав на двір. Вулиця булла повна людей, які бігли в сторону церви. Я побіг за ними, і через декілька хвилин побачив нашу церкву охоплену вогнем. Люди старались загасити її, Але нічого не допомагало. Так промайнуло декілька хвилин, і в якусь секунду всі завмерли від жахливого крику що пролунав з середини церкви. Одразу ж за криком двері церкви відчинились, і з них вибіг здоровенний чорний цап. Побачивши цапа люди почали хреститися, й бубніти молитов, а той глянув на всіх, зробив декілька стрибків, та зник за огорожею церкви. А через хвилину другу церква завалилась.
Потім, розбираючи завали, люди знайшли тіло отця Юхима, що загинув в тій пожежі. А десь через рік, під час побудови нової церкви, знайшли люди хід в підземелля, а спустившись туди побачили простору кімнату, завалену людсьими черепами, різними травами, та якимись склянками. Посеред кімнати на вівтарі лежала чорна книга, вся ізписана незрозумілими символами та малюнками. Хотіли ту книгу спалити, але вогонь не зміг їй нічого заподіяти. Тоді люди поховали цю книгу в осикові шкатулці на цвинтарі, не далеко від могили отця Юхима…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133875
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.06.2009
O
Параноїд в головах
Припинили всі свій шлях.
Бо зустріли на дорозі
Ми страшного діда Ozzy.
Q
Ми крокуєм до мети
Шоу далі має йти.
Наша дяка і уклін
Дядьку Фреді з гурту Queen.
I
Iron Maiden нам співає
Сьомий син як поживає.
Як чатує звіра злість
В цифрі номер шість, шість, шість.
D
Річчі Блекмор й Гілан Ян
Взяли в руки барабан.
Та Deep Purple з головою
Дим розсіяв над водою.
A
Бюргери задали перцю,
Б’ється металеве серце.
Куля стіну розбиває,
Це Accept нам пісню грає.
K
Розмальовані мармизи
Не бояться вони кризи.
Не бояться диму й сліз
Демони із гурту Kiss.
Z
Блюз та рок тут б’ють у лоб
Бо на сцені ZZTop.
Їх пізнає і баран
По, до пупа, бородам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133776
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2009
В час, коли на небі
Над горами пляше Сонце
Метелики в халепі,
Як безумні охоронці.
Шум шляхів замкнутих
Каже про загибель світла,
Всіх імен забутих –
Це все хаос Світу.
Всі завіси зникнуть,
Суд Страшний зникає з ними,
Чуєш пісні плинуть
Із моєї домовини,
Сонце грає в п’єсі
Де герої лиш величні,
Загубились в часі
Питання всі одвічні.
Стікає кров’ю серце
Співчуває грі акторів,
Прочиняє дверці
Та вітає Славу й Горе.
В час, коли на небі
Сонце пляше над горами
Воїни в потребі
Кажуть *Світ зникає з нами*
Це дім де я живу один.
Вода тече без зайвих слів.
Шляхів небитих тихий плин
Іде від створення Світів.
Не пошкодую як впаду,
Не пошкодую як помру.
Не бачу Сонця в небеса
Бо лиш вогонь в моїх очах.
Не шкодую
Як піду у небуття,
Не шкодую
Як злякаюся життя.
Не шкодую
Якщо скажеш щось мені,
Лиш тільки мрію,
Що світ загине у пітьмі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133775
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2009
Магія. Цей термін так часто чується звідусіль в наш технологічний час, що здається, наче на дворі середньовіччя. В газетах, ТБ, радіо ми можемо знайти сотні об’яв від магів та провидиць, які ладні допомогти всім одразу і кожному окремо в усіх негараздах. Але я хочу поговорити не про це. (хоча шарлатанство газетних магів достойне не однієї статті).
А поговорити я хочу про такі поняття як *біла* та *чорна* магія.
Отже по черзі. Що таке магія? Визначень цього терміну дуже багато. От один з найросповсюдженіших Ма́гия (лат. magia) — обряды (ритуалы), связанные с предполагаемой способностью человека сверхъестественным путём воздействовать на мир: на явления природы, события, на людей, животных и предметы, духов и т. д.
Проте це визначення виникло за часів того самого середньовіччя, а точніше в той самий момент, коли по брудним вулицям старих міст покрокували постаті в чорних каптурах зі смолоскипами. Але ж магія існувала і до інквізиції, про це свідчить сотні документів, найвагомішим з яких є Біблія.
В дохристиянські часи, під магією розуміли здатність людини *спілкуватись* з природою – його матір’ю. Згадайте кельтських друїдів, слов’янських волхвів, монгольських шаманів... всі вони зверталися до природи (або до Богів, які були відображенням тих чи інших природних явищ). Проте до цього я повернусь трошки згодом, коли розберу що ж це таке магія біла, та чим загрожує магія чорна.
Більшість з вас, на питання яка різниця між білою та чорною магією дадуть відповідь - *Біла магія покликана допомагати, а чорна – знищувати* тобто, перефразуючи, та ссилаючись на сучасних *магів* біла магія від Бога, чорна – від Диявола. Але, тут знов повстає з попелу, наче фенікс, інквізиція, яка каже що будь яка магія, біла, чорна, чи в краплинку – це прояв темних сил. Іншими словами нема різниці в кольорі, бо вся магія – зло. Тепер давайте подумаємо, як виникло це поняття зла. Магія, як вже казалось прийшла з дохристиянських часів, тобто з язичництва. А тепер, пригадавши заповідь *Не створи кумира собі*, не важко здогадатись, що язичництво було найбільшим ворогом християнства, а всі його звичаї ампутувались як ракова пухлина з хворого тіла. а оскільки цю пухлину необхідно було не лише видалити, а й зробити так, щоб про неї забули, то й приписали всі здобутки магів давнини до Диявольських витівок, тим самим стерши поняття (хоча й стирати було нічого, бо такого поняття тоді і не існувало) про кольори магії.
Думка друга. Термінами біла магія, та чорна магія просто пересиченні сучасні книжки по езотериці. Але, в наш ринковий час, 99,9% авторів і приблизно не мають уявлення про що пишуть, головне щоб було побільше пафосної таємничості (Тараканьи лапки, сиська старой бабки...) та незрозумілої термінології. А найголовніше, щоб цей весь сміттєвий бак добре продавався. Тому дуже часто можна зустріти величезні томи *Чорної церимоніальної магії*, або, що мене дратує найбільше – різнокольорові книжечки в глянцевій обкладинці, з назвами на зразок *Магія. Секрети білої, сірої (ха-ха) та чорної магії*. Але це зараз. Кожен може сказати, що існують старовинні трактати з білої та чорної магії. Існують, я не сперечаюсь, але хтось колись випробував їх рецепти??? Хтось розтирав зуби повішеного вбивці за для зваблення дівчини? Навряд. До того ж, більшість таких трактатів – звичайна підробка, яку підкидали до когось в будинок, а через хвилин п’ять до кімнати вривались інквізитори, а далі все діяло за стандартною схемою (часи пройшли, але нічого не змінилось, лише зараз замість трактатів підкидають пакетики з героїном). Ще декілька слів хочу сказати про *великого* знавця магії – пана Папюса. Його *Чорну магію* зараз можна купити за ціною від 10 до 15 гривень. Чесно кажучи з неї ви довідаєтесь якраз на ці 10 гривень, а то й менше. Мало хто пам’ятає, що Папюс був придворним магом при дворі Миколи Другого (через деякий час його роль посів чорний монах Распутін), і, виражаючись сучасною термінологією, *Тупо рубил бабло*, що й роблять сучасні *маги*.
Думка третя, яка переходить у висновок. От тут я і повертаюсь к питанню спілкування людини і природи. Раніше, і я думаю ніхто цього не заперечить, зв’язок між людиною та навколишнім світом був в тисячі разів сильнішим ніж зараз. Саме цей зв’язок, який сьогодні доступний лише одиницям і називається магією. Розуміти природу, вміти отримати від неї потрібну інформацію, правильно розшфровувати її – от завдання сучасного мага, а не приворожувати невірних чоловіків та шепотіти на гроші щоб їх стало більше (ігноруючи закон збереження маси). Найцікавіше те, що все частіше вчені починають казати про те, що Земля – живий організм, Вода має пам’ять, всі катаклізми – реакція землі на діяльність людини, і про необхідність відроджувати зв’язок з планетою. Цікаво й те, що такі висновки вчені вміло обґрунтовують науковими законами, дослідами, і т.д, але всі їх висновки були відомі людям й тисячі років тому, проте входили вони до складу не *науки* (наприклад еко-фізики) а до *магії*. Так, друїд не міг формулами описати чому зима змінює весну, а відливи та припливи відбуваються строго в певний час, проте між ним та природою діалог був на рівних, до чого нам, ще жити і жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133760
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2009