Валентина Курило

Пробач

Пробач,  що  торкаюся  я  таких  болісних  струн.
Пробач,  що  зробила  це  знову  і  вкотре  знічев'я.
Я  вже  ж  бо  набачилась  смерті  печалі  і  трун
Та  все  ще  не  звикла...  Не  звикла  до  цього  іще  я
Пробач,  але  ти  мені  снишся  дощем.
І  я  все  плекаю  про  нас  нездійсненную  мрію.
І  щем  не  лишає  мене...  Такий  страдницький  щем  ...
І  вічно  в  куточках  душі  все  нуртує  завія  
А  пам'ять  гірка  і  терпка,  як  полиновий  сік,
Знаходить  весь  час  на  межі  вже  прожитії    тіні.
Їх  доторк  мене,  як  цикута  нестерпно  обпік.
Цей  біль  не  загоять  ні  дощ  ані  холод  осінній...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2024

За секунду

За  секунду  до  розлуки
Ти  тримав  мене  за  руки
За  хвилину  до  прощання
Я  порушила  мовчання

Говорила  про  погоду,
Що  вже  вітер  дме  зі  сходу,
Що  ідуть  до  нас  морози…
А  в  очах  стояли  сльози.

Ти  ж  у  вічі  так  дивився…
Ти  до  вуст  моїх  схилився…
Провідник  сказала  «їдем»…
Я  безтямно  бігла  слідом.

Мій  соколику,  мій  милий!
Не  сказала,  про  важливе…
Не  сказала,  не  зуміла…
Буду  сильна…буду  сміла…

Лише  дірку,  що  на  серці
Затулю,  вдягну  я  берці,
І  піду  шукати  дрони…
Мій  рубіж  це  оборони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2024

Неба пухнасто-пломбіровий простір

Неба  пухнасто-  пломбіровий  простір.
Осінь  позвала  літо  у  гості
Смаком  морозива,  кольором  винним
І  ароматом  степу  полинним.
Щось  приховали  хащі  ожини.
Рветься  із  серця  радість  дитини.
Тягнуться    в  небо    петунії    цвітом
Для  поцілунків  з  райдужним  літом.
Літечко,  літо,  куди  ж  ти    не  йди,  
Що  ж  ти  від  мене  втікаєш  туди,
Де  полуничним  несе  ароматом,
Де  вся  земля,  як  веселкове  плато,
Де    вибухають  квітковим  салютом
Клумби,  степи...  А  мене  несе  в  Лютий...
Лютий  із  грудня  до  першоцвіту
Ти  не  барися,  я  жду  тебе,  Літо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023

Смійся

Хмару  розрізала  гостра  ракетна  смерть
Порвано  душу  новими  бідами  вщент.
А  я  про  себе  мовлю  такі  слова
Волю  не  вбити.  Воля  завжди  жива.!

Дитинко,  смійся!  
Смерті  не  бійся!
Житечко,  сійся!    
Дощами  вмийся!
Рости  пшенице!
Роди,  Землице!

Боляче  нашій  беззахисній  кульці  Землі
Трави  зализують  вирви  великі  й  малі...
Та  не  встигають,  бо  зло  знавісніло  наче...
 А  я  весь  час  промовляю…  Сміюсь  –  не  плачу.

Дитинко,  смійся!  
Смерті  не  бійся!
Житечко,  сійся!    
Дощами  вмийся!
Рости  пшенице!
Роди,  Землице!


Всі  ми  повернемось  в  лоно  –  Земля  нам  мати!
В  ній  ДНК  поєднаємо.  Будемо  спати
Може  колись…  У  якомусь  новому  світі
Ми  переродимось  в  цивілізацію  квітів…

Дитинко,  смійся!  
Смерті  не  бійся!
Житечко,  сійся!    
Дощами  вмийся!
Рости  пшенице!
Роди,  Землице!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023

Я - Дніпро

Я  -  Дніпро,  Маріуполь,  Буча,
Кривий  Ріг,  Соледар,  Херсон...
Моє  серце  -  рана  болюча...
В  ньому  стогони  і  прокльони...
Все  стікається  з  кров'ю  в  аорту.
Місяць  лютий  весь  час  -  в  мені...
Не  втекти  від  страшного  ескорту
Душ,  розтерзаних  в  орчій  війні.
Кровоточать  вирвами  рваними
Підло  вкрадені  в  нас  життя.
Турнікетами  стягуєм  рани  ми...
Злість  корисніша  за  виття.
Буде  свято  в  нас...  Перемога...
Буде  біль...Пам'ятаємо  всіх...
Треба  йти...  Знов  сирена,  тривога...
За  стіною  -  дитячий  сміх.
18.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2023

Мамо, сьогодні найважчий наш бій

Мамо,  сьогодні  найважчий  наш  бій.
Тільки  не  плач,  мамо,  чуєш?  Не  смій!
Нам  не  потрібні  дощі  тут  і  мряка
Ворог  підступний,  безжальний  чортяка.

Ти  там  на  небі  проси  в  мого  роду,
Хай  подарують  нам  теплу  погоду,
Хай  подарують  нам  твердість  і  міць.
Ворог  тоді  буде  в  пеклі  горіть!

Ми  тут  молилися,  в  Бога  просили
Страх  подолати  і  дати  нам  сили.
Бог  відповів  —  допоможе,  чим  зможе
Але  встрявати  в  війну  -  це  не  гоже.

Ще  Бог  сказав  нам,  мамо,  таке:
Богові  —  Боже,    людям  —  людське
І  ще  сказав,  що  це  наша  війна,
Що  на  Землі  так  багато  лайна!

Мамо,  моїх  побратимів  стрічай,
І  проведи  в    відокремлений  рай.
Щоб  їм  не  бачити  навіть  у  сні.
Того  скаженого    звіра  —  русні.

Ти  з  ними  панькайся  так,  як  зі  мною.
В  пеклі  ми  вже  побували  зимою.
Може  колись  і  мене  так  же  само
В  рай  поведе  побратимова  мама.



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023

Не сама

“Как  будто  я  это  буду  помнить
Из  смерти,  которой  нет"
   Віра  Полозкова

Бузок  за  вікном  очікує,  
Лише  мить
Лишилася  до  весни.
А  хмари  пливуть,  
Як  тисячі  років  назад,
Наче  немає  війни.

Немає  ні  крові,  
ні  страху,  ні  вибухів,
Ані  виття  сирен
Ні  дитячого  крику,    
ні  надсадного  стогону  
Ані  поколотих  вен.

Сонце  —  живе.  
Воно  світить  і  гріє  віками
І  не  згасає
Мариться  —  
ось  вона  тут  же,  у  нас
Справжня  філія  раю.

А  там...  у  небі  ...  
На  перехрестях
Комет,  метеорів,  зірок
Погляд  зустрівся  з  поглядом...
Крок...  
Іще  один  крок...

Я  уявляю  всіх  нас,  
Що  дивляться  в  небо
Знаю,  що  не  сама...
Сміюся  і  плачу,  
І...вириваюся  з  пазурів
Смерті,  якої  нема.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023

Не смій

Не  смій,  ти  чуєш?  
Як  безжальний  вовк  -
Зневіра...    
І  ця  вервиця  триклята,
якій  ти  молишся!  
Вона  всього  лиш    шовк
А  сила  -  у  тобі...  
тож  будь  затята!!!
Тож  будь  уперта!!!  
Йди!  Не  смій,  не  плач!
Свій  жах  і  біль  
у  ненависть  спікай
Це  -  нелюди...  
І  кожен  з  них  -  палач...
Від  них  же  сіркой  тхне...  
А  наш  розмай
Для  них  -  безмозких,  
п"яних,  знавіснілих,
Як  дикий  трунок,  
що  випалює  людське...
Раніше  думали  -  
брати,  і  їх  жаліли...
Не  смій  жаліти  
плем"я  це  бридке!
Терпи  і  вір...  
Інакше  буде  смерть
Твій  вибір  невеликий  в  цьому  герці
Заповни  душу  
вірою  ущерть,
Плекай  майбутнє  
в  тому  чистому  озерці...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022

ПРО ЦУЦИКА ГАВЧИКА І КОТИКА СМУГАСТИКА

Гавчик,  ти  своїм  гав-гав
Нам  Смугастика  злякав.
Котик  меншенький  за  тебе.
Менших  ображать  не  треба.

Цей  Смугастик  –  він  дряпушка!
Він  подряпав  моє  вушко,
Щічку,  носа,  навіть  лапку!
Не  дружу  я  з  ним!  І  крапка!

Ох  Смугастику  і  Гавчик,
Помиріться,  ось  вам  м’ячик.
Ви  пограйте  у  футбола
Разом  вам  іти  до  школи.

Через  хвильку  пес  і  котик
Помирилися  і  доти,
Доки  сонечко  не  сіло,
Розлучатись  не  хотіли.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022

Гостина у киці Мури

Запросила  на  гостину
Киця  Мура  всю  родину,
Усіх  друзів  і  знайомих.
Хоче  всіх  зібрати  вдома.
Кошик  жолудів  –  це  свинці.
Запашна  трава  –  корівці.
Квочці  і  малим  курчаткам  –
Їм  у  мисочці  –  зернятка.
Не  поділять  між  собою
Ряску  в  діжці  із  водою
Гусеня  і  каченя
Їх  рятує  кошеня.
Притягло  воно  коритце,
Налило  туди  водиці,
Рибку  в  воду  запустило.
Веселіться  друзі  милі.
Козенятко  стриб  -  стриб  –  стриб.
При  дорозі  бачить  гриб!
Ой,  не  їж  ти  мухомора!
Може  бути  тобі  горе!
Киця  Мура  не  присіла  –  
Готувала  козам  сіно.
Козенятко,  йди  скоріш.
Кинь  отруту!  Сіно  їж.
Веселяться,  всі  щасливі.
Раптом  гав-гав-гав  з-під  сливи.
Голосок  Гавка  почули:
«А  за  мене  всі  забули?»
Киця  Мура  занявчала
Цуценяті  так  сказала:
«Це  тому,  що  в  кошеняти  
Його  іграшки  забрав  ти»
Більш  не  буду  ображати
Обіцяю,  кошенята.
Пригощу  я  вас  ковбаской.
Запросіть  мене,  будь  ласка.
Киця  Мура  похапцем
Клала  кісточку  з  м’ясцем
У  тарілку  цуценяті
Веселись  на  нашім  святі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022

Вірші для малят

***
Осінь  листячком  прикрила
Сонечок  і  їжачків
Щоб  не  мерзли  в  когось  –  крила,
Ну  а  в  когось  –голочки.
***
Бджілка  Джина  джи-джи-джи.
Що  несеш  ти?  Покажи.
-Мед  несу  своїм  малятам
Бешкетливим  бджоленятам.
***
Страус  Сем  змії  злякався
Страус  –  голову  в  пісок.
Ти  не  бійся,  страусятко,
То  не  змійка,  то-  шнурок.
***
Зайченятко,  зайченятко,
Що  в  торбинці  у  звірятка?
Смаколики  у  торбинці.
Малим  діточкам  гостинці.

***
Грізна  мама  павучиха
Кличе  їсти  павучат.
Сидять  дітки  її  тихо  –
Створюють  в  інеті  чат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022

Мій Бог

Мій  Бог  помирав  у  стражданнях  і  муках  не  раз
Чекання  тягнулося  слаймом,  але  все  ж  приходив  час
Великого  свята  і  чуда  –  його  воскресіння.
І  люди  раділи,  бо  вірили:  ось,  чергове  спасіння.
Війна  в  Україні…Весь  час  тут  сирени,  тривоги…
Мій  Бог  волонтерив…  Показував  душам  дорогу…
Мій  Бог    щось  шептав  над  розтерзаними  тілами…
Співав  колискові…Проводив  до  Райської  брами…
Мій  Бог  ще  тримався,  поки  не  побачив  дівчатко
Колись  вона  дарувала  йому  м’яке  ведмежатко.
Цю  іграшку  він  приколов  до  своєї  сорочки
Як  талісман.  Як  подарунок  рідної    дочки.
Місто  Діви  Марії…  Ще  одна  втрата  дитини…
Вже  бракує  дошок  на  усі    домовини…
Доля  цього  дитяти  мала  б  бути  щаслива
Повірити  у  реальність  нестерпно  і  неможливо…
Мій  Бог  не  по-людські  кричав:  «Я  не  встиг!!!»  
Багато  хто  чув  його,  і  то  був  жахливий  крик.
І,  навіть,    Смерть  витирала  сльозу  із  щоки  
(З  нею  це  вперше)  Ніч…  Весна  і…  криваві  зірки…
Не  витримав  Бог  і  знову  у  муках  помер…
І    кому  нам  молитися  «…  миру…  нині  і  прісно…»  тепер?
Біль,  зґвалтування,  розруха…  А  Бога  не  чути…
зло  навіжено  вливає  у  світ  мегатонни  цикути…
Вже    час    і  паски    пекти.  Так,  за  звичкою…
Погода  окутала  кригою    невимовного  відчаю.
І  нестерпно  дивитися  на  екран  монітора,  
Де  «Азов»  все  говорить,  що  робить  потвора
В  місті  Марії…  В  місті    Діви    Марії…
В  підземеллях  розтерзує  люто  дитячі  мрії…
Воїн  провів  рукою  по  небритій  щоці
І  криваві  мозолі  побачила  я  на  його  руці
Очі  втомлені,  та  нескорені  і…  дуже  знайомі
Бачила  їх  на  іконці,  в  кутку,  у  бабусинім  домі.
Ну  а  далі…  а  далі  було  одкровення,  як  промінь  сонця:
Повернувся  мій  Бог  у  образі  нашого  охоронця.
І,  хоча  іноді  важко  носити  броник  та    берці
І  буває,  що  недоречно  заколе  у  серці,
(Важко  у  смертному  тілі  бути  Богом)
Та  з  честю    не  полишає  шляху  земного.
Бог  многоликий,  в  нього  очі  кольору  різного:  
Синього,  карого,  доброго,    а  бувають  залізного.
Він  буває  різного  росту,  статі  і  віку.
З  серцем  лагідним  і  міцною  волею    чоловіка.
І  нас  він  прохає:  «своїм  ЗСУ  довіртеся!      
Разом  ми  переможемо!  Нічого  не  бійтеся!»
Хлопчики,  воїни,    ви  -  мій  Бог  многоликий,
Що  воює  з  ордою,  навалою  сутностей  диких
За  весь  світ  Україна  відбуває  гріхи  офірою…
Мої  ВОЇНИ  УКРАЇНИ,    я  в  вас  вірую…  вірую!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2022

Втома

«Все,  що  сказано  три  рази,  стає  істиною»
«Аліса  в  країні  чудес»    Льюіс  Керрол

Це  просто  втома,  просто  втома.
І  досить  горя,  досить  сліз…
Розквітне  вишня  біля  дому;
Зазеленіє  буйно  ліс!
І  вітер  принесе  розраду
З  якихось  чарівних  країв!
Зозуля  накує  поради,
Як  вберегти  роки  твої.
І  замість  ящика  з  війною,
І  замість  вірусів,  смертей,
(За  тебе  всі,  хто  тут  –  горою)
Узнаєш  про  добро  людей.
Тобі  вже  боляче  не  буде,  
Моє  маленьке  Янголя.
На  те,  що  роблять  недолюди,
Ти  не  дивись,  навіть,  здаля.
Алісою  із  Задзеркалля
Ти  тричі  мовиш  «Я  в  РАЮ!»
І  вторить  шепіт  стомільярдний:
«Я  теж,  я  вічність  пізнаю»    
Повір,  ця  істина  відома!
Ти  засинай…  Поспи…поспи…
Бо  зараз  –  це  звичайна  втома…
Не  плач  дитинко…  Потерпи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2022

Еволюція

«Загалом  під  терміном  «еволюція»  розуміють  уявлення  про  зміни  в  природі  і  суспільстві,  їхні  закономірності  й  скерованість»      із  Вікіпедії

Всі  запевняють:  кохання,  аморе…
Вирубка  мислячих    йтиме  «під  корінь»
Шкіра  з  волоссям  дибки  стає…
Цивілізація,  як  вона  є.  

Шлях  у  минуле  крізь  ДНК…
Ллється  із  горла  суміш  липка…
Іроде,  Іроде,  що  ж  ти  накоїв?!
Перше  століття…  Перші  герої.

Дівчинці  й  жінці  не  треба  і  пут
«Хмизу  побільше!!!  Паліть  їх!!!  Ату!!!
Древні  знання  нам  шкідливі!  Уб’єм!»
Середньовіччя,  як  воно  є.

Чуєш  останній  чийсь  видих  і  вдих?
Вже  не  бунтують…  Дух  волі  затих.
От  тільки  вітер  тут  скиглить…  Руїни…
Голодомором  мовчить  Україна.

Нігтик  дитячий  роздряпує  стіну.
Дайте  востаннє  вдихнути  дитині!
Сльози  котилися  в  Смерті  з-під  вій…
Мила  Софі,  то  є  вибір  не  твій.

Кожне  століття  сповнено  жахів.
Диби,  скафізми,  палі  і  плахи…
Ядерний  гриб  ширить  нутро  своє.
Цивілізація,  як  вона  є.

Армагеддон  наступає  на  п’яти.
В  небо  підносяться  душі  розп’яті.
У  Еволюції  -  равлика  кроки.
«Встигне  –  не  встигне»  -  гадають  пророки.

           «Вибір  Софі»  фільм  режисера      Алана  Пакули  по  однойменному    роману  Вільяма  Стайрона.  Головну  героїню  Софі,  яка  попала  у  концентраційний  табір  нацистів  у  Польщі  в  роки  2-ї  світової  війни,  поставили  перед  жахливим  вибором.  Кого  із  2-х  її  дітей  залишити  живим,  а  кого  відправити  в  газову  камеру.  (примітка  автора)



Атанітка

Я  досягла  вже  статусу  «ніхто»
Я  проминула  позначку  «в  нікуди»
Чи  то  так  рано  смеркнув  день,  чи  то
Невимовно  безликі  ходять  люди.

Цей  натовп  озвірілий…  Уночі
Мене  він  знову  стратою  лякає.
О  люди,  заховайте  ви  мечі!
Я  вже  ніяких  таємниць  не  знаю.

Згоріла  плоть  моїх  таїн  і  див
У  пеклі  вашої  «святої»  інквізиції.
Погане  місце  для  чарівних  дів,
Де  вбивство  «не  своїх»  -  це  вже  традиція.

Але  дитя!  Я  не  віддам  дитя
Страшному  світу.  В  нім  клонується  однаковість.
Ця  дівчинка  –  це  плоть  від  плоті  –  я.
Дитина  мічена!.  Я  вірю  цьому  знакові.

Молитва  атанітки

О  Ви,  Владики  Всесвіту,  заждіть!
Пізнати  дайте  часточку  від  суті!
Хоча  б  на  трішечки,  хоча  б  на  одну  мить
Ви  зазирнути  дайте  у  майбутнє.

А  може  там  (  я  б  так  цього  хотіла)
Всі  люди  будуть  різнокольорові
Веселкою  засвітиться  їх  тіло  
Від  чудотворної    і  світлої  любові.

А  може  там  (  я  сподіваюсь  без  надії)
Не  будуть  діти  плакати  від  болю
Свобода  буде    -    давня  людська    мрія.
Не  пам’ятатиме  ніхто  про    «поле  бою»

Мені    продовжіть    трішечки  часу.
Згорніть  континуум    часово  –  просторовий,
Бо  старість  швидко  так  роки  несуть.
Ви  розірвіть  непізнання  окови!


Бажена

Я  блукаю  в  краях,  де  потрісканий  світ  Задзеркалля.
Де  життя  все  плете  із  випадків  і  мрій  павутину.
Обережно  ступаю,  адже  там,  що  не  крок,  то  провалля.
Час  виходить  і  біллю  безжально  таврує  години.

Ось,  нарешті,  знайшлась  Доля  та,  що  моєю  не  стала.
Що  купається  в  славі,    такі  вже  їй  випали  карти.
Чом  ти  гербуєш  мною?  Чом  когось  не  мене  ти  обрала?
Чом  закрила  цей  світ  і  міцнії  поставила  грати?

Зверхній  погляд.  В  очах  все  читалося,  як  на  долоні.
Ейфорії  і  злети,  владні  рухи  і  богоподібні  всі  транси
Все  життя  пропливло  у  долі  чужої  в  полоні
І  моє  промайнуло.  І  всі  мною  загублені  шанси.

Заскреблася  душа    застережливо  кігтиком  гострим,
Заболіла  зайшлась,  сотворила  мені  очищальний  обряд.
Наставляла  мене  і  благала  так  щиро  і  просто
І  молила:  «Себе,  ти  себе  в  цьому  світі  не  зрадь»

І  прийшло  із  нізвідки,  наче  Всесвіт  говорить  про  Долю,
Наче  матінки  дотик  до  душі  і  до  серця  відчула…
Я  силкуюсь  пізнати…  Таємниці  гортаю  поволі…
Хто  ця  жінка  за  склом?  Це  майбутнє  моє  чи  минуле?

Зустріч

Як  тяжко  все-таки  далось  мені  чекання!
Які  жорстокі  виявились  люди.
Ця  спроба  ,  мабуть,  буде    вже  остання,  
Бо  нетерпимість  на  землі  повсюди.

Моя  ти  дівчинко,  сьогодні  зустріч  наша.
Із  Задзеркалля  заберу  тебе,  пора.
У  долі  зміни  відчуваєш  ти  подальші.
Мені  пора.  Я  немічна  й  стара.

Тоді,  у  юності,  у  мороці  пекельному
Безжалісну  юрбу  я  обдурила.
Я  заховала  тебе  в  світі  паралельному…
Ти  повертаєшся  на  Землю,  моя  мила.

У  світі  є  таких,  як  ти  багато.
Не  має  значення  ні  вік,  а  ні  походження.
Відчуєш  серцем,  всі  ви  телепати.
Підвладне  тільки  вам  людське  відродження.

І  ти  не  бійся.  Мольфарка  –  твоя  мати.
Коли  піду  ув  ирій,    за  межу
Буду  тобі  звідтіль  допомагати.
Та  не  від  всього,  доню,  вбережу.  

Солодкого  кохання  стережись.
Воно  дає  людині  два  крила
Не  вчуєшся,  піднявшись    в  неба  вись,
Як  доля  їх  безжально  відтяла.

Ох,  це  кохання,  світле  і  жорстоке  -
В  країну  мрій  щасливі  два  квитки.
І  казка  ця  триватиме  аж  доки
Воно  всю  душу  не  розірве  на  шматки.

А  я?  Мені  вже  сотні  літ
Не  пам’ятаю  і  свого  дитинства.
Прадавній  дуже  наш  мольфарський  рід.
Загинуло  багато  від  насильства.

Відчула  я  холодний  дотик  Смерті!
Бач,  посміхнулася  вона  мені  беззубо
Я  вже  стара,  та    буду  я  відверта,
Смерть  і  для  мене  є  неждана  й  груба.


Люди.  Село  
 
Галина
Дивися,  любий,  он    горбата  дівка.
Що  за  опудало?  А  очі  її  бачив?
У  неї  погляд,  наче  чорна  дірка,
Наче  Люцифер  сам  її  позначив!

Вона  приїхала  в  село  не  так  давно,
Коли  навчався  ти  в  універі,    у  місті,
Із  матір’ю  жили  вони  удвох
В  отій  хатинці  занедбаній  та  тісній.

Померла  її  мати  дуже  швидко.
Хоча  не  пам’ятаю,  як  ховали.
Про  дівку  ходять  різні  оповідки
Кажуть,    що  їсть  вона,  на  диво,  мало.

Чи,  може,  зовсім  і  не  їсть  нічого.
І  вдень  виходить  з  дому  дуже  рідко.
Вона  притримується  лиш    життя  нічного,
І  є  у  неї  сатанинська  мітка.

Живе  вона  з  енергії  живої,
Яку  висмоктує    з  тварин  або  з  людей,
Бо  коли  втупиться  очима  в  очі  твої,
Вся  сила  й  воля  одразу  пропаде.

Ім’я  у  неї  не  таке,  як  треба
«Бажена»,  ну  от  що  це  за  ім’я?!
А  ще  за  неї  кажуть,  що  по  небу
Літає!...  Чужачка,  інша,  дивна,  не  своя!

Богдан
Галино,  ми  в  Середньовіччі?
Надворі,  люба,  21  вік.
А  баби  у  селі    і  досі  неосвічені
Як  нападуть,  то    зграєю  шулік.

Приїхала  до  нас  нова  людина.
Калічка,  і  на  інших  геть  не  схожа.
Такі,  як  ти  взяли  її  на  кпини.
Вона  ж  із  вами  спілкуватися  не  може.

Хоча  в  твоїх  словах  є  доля  правди
У  неї  погляд  справді  незвичайний
Стаю  якийсь  я  зовсім  безпорадний
Коли  погляне    чорними  очами

Кохання
Яке  ім’я  її  незвичне  і  красиве.
Бажання  в  нім  і  квітів  запашних
Пелюстково-квітково-ніжна    злива
А  очі  –  море.  Я  купаюсь  в  них.

Не  дай  лиш,  Боже,  Галі  –  нареченій  -
Прознати  про  думки  мої    такі,
Вона    не  дасть  життя  моїй  Бажені.
Прийшли  для  мене  дні  страшні  гіркі.

Як  їй  відкритися?  Не  знаю,  що  сказати.
Я,  той,  що  був  найперший  ловелас,
Кого  любили  всі  наші    дівчата,
Став  зовсім  недолугим  водночас.

А  що  як  Галя  каже  правду    і  мені
Начаклувала…Зілля?    Приворот  ?!!!
О,  Господи  ,  що  за  думки  дурні
Місцевих    понабрався  я  глупот.  

Не  може  це  кохання  бути  штучним.  
Не  марила  б  моя  душа  душею
Бажени.  Серця  наші    співзвучно
Не  пломеніли  б…  Зв'язок    міцний  із  нею.

Бажена

Зустрітися…  Самотність  тисне  груди.
І  серце  рве  …  І  у  душі  болить.
Де  ви  мої  всі  подруги  і  други?
Де  возз’єднання  вже  очікувана  мить?

Я  знаю,  скоро…  дуже  дуже  скоро
На  Хортиці  соборна  зустріч  наша
Вже  кличуть  нас  зв’язки,  наша  Аврора
Горить.  Терпіння    переповнена  вже  чаша.

Чи  вдасться    нам  ця    стріча  без  насилля?
Людська  держава  з  нас  очей  не  зводить.
Із  їхнім  вбивчим  арсеналом  без  зусилля
Для  них  як  забавка  -  позбавити  свободи.

Вони  так  мріють  вбити  плем’я  наше  
Але  не  знають,  де  стрічаємося  ми.
Та  раптом  щось  складеться  там  інакше,    
Ми  попрощатись  мусимо  з  людьми.

Чи  зможу  плем’я  в  небо  повести?
Чи  не  здригнусь,  чи  стане  сили  в  мене,  
Ох,  матінко,  допоможи  мені  й  прости!
Важкий  тягар  несуть  мої  рамена!      


БАЖЕНА  розмова

Богдане,  з  вами  різнимося  дуже.
Ми  –  атаніти.  Люди  -  телепати.
Нам  заважає  вбити  вас  емпатія…
Ваш  біль,  як  свій  ми  чуємо,  мій  друже.

Ми  вийшли  з  вами  із  одного  лона,  
Та  пращури  не  полишали  чвари.
Народи  наші  різний  шлях  обрали
Ви  –  у  сітях  технічного  полону.

Не  бачите  того,  що  нам  відкрито!
Що  вся  Природа  пронизана  зв’язками,
Які  ви  рвете  без  жалю,  без  тями.
І  ваша  злість  якась  несамовита!    

Асиміляції  із  вами  не  було.
Не  можна  людям  і  нашим  атанітам    
Кохатися,  бо  втратять  наші  діти
Те,  що  віками  плем’я  набуло.

Ну  ось,  і  так  багато  вже  сказала,
Те,  що  не  можна  людям  вашим  знати
Бач,  якби  не  отримати    відплати,
Що  таємницю  я  не  вартувала.

Довіра  
Я  знаю,  знаю,  що  мені  не  можна  
Тебе  кохати,  любий  мій  Богдане
Та  серце  у  розлуці  плаче  й  в’яне
Без  тебе  невесела  днина  кожна.

Я  покажу  тобі  те,  що  ніхто  не  бачив
Про  це  не  знають  ,  навіть,  атаніти
Тримайся,  любий,  будемо  летіти
Розправлю  крила  …  Я  метелик  наче…

Тоненькі  райдужні,  на  диво,  сильні  крила
Прозорі,  невагомі,  різнобарвні
У  Ангелів  взяла  ти  їх  прадавніх?
Горбом  бридким  красу  таку  прикрила?

Не  бійсь,  Богдане,  я  тебе  тримаю
Просто  довірся  ти  мені,  мій  милий.
Твоє  кохання  наливає  в  мене  сили!
Може,  ми  в  небі    віднайдемо  двері  Раю.  

 
ВІДДІЛ  1  ОПЕРАЦІЯ  «ОЧИЩЕННЯ»

Богдане,  ти  не  розумієш,  
Не  можеш  бачити    із  чим  ти  маєш  справу.
Кому  повірив?  Тій,  що  смуту  сіє?
Можеш  мовчати.  Маєш  таке  право.

Але  у  нас  не  забавка,  не    гра.
У  нас  війна  із  іншими  істотами,
Ти  думаєш  вона  тобі  сестра?
І  зачарований  її  якби  «чеснотами»  

То  знай,  що  ти  вже  на  гачку  у  неї.
Вона  використовує  людей
Для  них,  хлопчино,  ми    усі  -  плебеї.
Гіпнозом  змушує  набратися  ідей

Про  світ  щасливий,  «берегти  природу»
Говорить,  начебто,  вона  так  щиро.
Та  їй  важливо  панування  роду        
Прийшли  вони  до  нас  зовсім  не  з    миром

Якщо  мовчатимеш,  не  скажеш,  де  чекати
Збіговиська  цих  виродків  бридких,  
Прийдеться  нам  племінника  спитати
Хочеш  ти  вдатися  до  мір  таких  жорстких?

Він  же  маленький  хлопчик,  ну  подумай!
Чи  витримає  він  страшенний  біль
Від  голок,  від  удушення  чи  струму?
Відповідальність    буде  на  тобі.

Ти  можеш  злістю  бризкати  навкруг!
Ти  можеш  і  наручники  порвати!
Та  пам’ятай  –  вона  всім  нам  не  друг!
Нам  треба  тільки  місце    збору  знати!

     ПРОЙШЛО  ПІВГОДИНИ

Ну  ось,  подякуй  дівчині  своїй.
Твоя  Галина  –  це  розумна  дівка.
Переповіла  все  що  розповів  ти  їй.
Твоя  не  буде  фатальною  помилка.

Ти  можеш  йти.  Пообіцяв  звільнити
Тебе.  Хоча  не  заслуговуєш  ти  волі.
Та  й  уже  пізно.  Не  зможеш  сповістити
Чужинське  плем’я.  Тож  скорися  долі.

***
Богдан  помчав…  Та,  як  не  поспішав,
Все  закінчилося  так  швидко,  як  ніколи.
Як  наче  й  не  було  зелених  трав.
Чорніла  Хортиця  по  самі  видноколи.


Бій  

Такого  бою  ще  не  бачила  Земля.
Такого  болю  не  пригадує  цей  острів.
«За  що?»  -  кричить  поранене    маля.
«Втікай  !»  -  шепоче  мати  вчувши  постріл.
 
Що  там    середньовіччя    хиже,  дике?!
Куди  там  інквізиції  «святій»?!
«Цивілізація»  подбала    про    велике
Убивство  в  угоду  більшості  пустій.  

Дніпро,  Дніпро,  велична  наша  річка
Ти  бачила  бої  страшні,  жахливі…
Ти  потопала  у  залізній  зливі…
Цей  чорний  день  став  наче  темна  нічка…  

Палала  Хортиця  пекельними  вогнями
І  по  Землі  від  неї  йшла  зірниця.
І  танець  смерті  витинала  дияволиця…
Не  всі  почули  крик:  «Летіть  за  нами!!!»  
 
     
Покинуті
Дивіться,  що  це?  Запалала  зірка!
Птахи  летять,  як  журавлі,  ключем!
І  так  чомусь  усім  зробилось  гірко,
Такий  у  серце  закрадався  щем!

І  всіх,  хто  бачив  дивних  тих  птахів
Така  печаль  взяла,  така  безмірна  туга!
Так,  наче  це  –  найбільший  із  жахів!
Так,  наче  кожний  пережив  смерть  друга!

Початок  літа…  І  летять  так  тихо…
Що  ж  за  птахи  у  вирій  відлітають?
Це  –  щось  недобре,  це  –  провісник  лиха,
Це  –  наче  знову  вигнання  із  раю!

Ну  а  вони  все  вище,  вище,  вище.
Уже  й  не  видно,  наче  й  не  було…
Погасла  зірка…  В    душах  –  попелище,
А  навкруг  сонця  з’явилося  гало.  

Ще  мить…  Ще  трішечки…  І  все  лихе  минуло.
Вже  сонце  світить,  духмяніє  рута
Та  коле  душу  спогад  про  минуле
Із  неприємним  присмаком  отрути.  

 ПОВЕРНЕННЯ

БОГДАН

Хотіла  плем’я  в  небо  повести  ти!
Я  збожеволів?  Ти  ввійшла  через  вікно?
Ти  повернулася  мене  занапастити?
Та  я  вже  занапащений  давно.

Я  вже  живу,  а  наче  й  не  живу.
Тоді  помер,  коли  тебе  я  зрадив.
Душа  обернута  неначе  в  кропиву.
Ніщо  не  миле.  Я  пощезнуть  радий.

Своє  я  щастя  підло  й  погубив.
Не  знав,  що  буде  найстрашніша  кара.
Дала  ти  крила…  Сам  я  їх  спалив…
Приречений  до  вічних  мук  Ікара.

БАЖЕНА

Це  почуття  вини  –  воно  як  ржа.
Мій  милий,  що  було,  то  відбуло.
Не  треба,  любий,  згадувати  жах.
Слабка  людина  –  і  могутнє  Зло.

Ти  помилився,  то  прости  собі.
Ніколи  в  мене  не  було  образ.
В  цій  вічній  із  собою  боротьбі
Перемогти  ти  зможеш  ще  не  раз.

Я  розумію  й  знаю,  хто  ти  є  
Я  чую  серцем  доброту  в  тобі.
Дав  осягнути  ти  призначення  моє.
Немає  сенсу  в  запеклій  боротьбі.

Ми  помилилися.  Ми  думали,  що  сила
У  нашій  зверхності,  чаклунстві,  наших  чарах.
Але  життя  проходило,  мій  милий,
В  тисячолітніх  помилках  і  чварах.

Я  віднайду  людей  таких,  як  ти
Без  забобонів,  упереджень  і  без  злості.
Я  їх  навчу,  як  їм  до  щастя  йти.
Всі  ми  на  цій  землі  всього  лиш  гості.


НІЧ  КОХАННЯ  

Світ  розлетівся  
На  сотні  мільйонів  друзок
Плавився  простір,
Стікав,  як  розпечена  лава.
Пекло  і  рай,
Крізь  завісу  із  болю  і  пусток,
Міцно  сплелися
У  центрі    святого  анклаву.
Треба  вдихнути…
Повітря  забракло…  А  втім
Несамовито  кричали
Від  болю,  любові,  надії…
Блискавки    били…
Гримів  безперервно  грім!
Наче  це  смерть  і  народження
Найголовнішої    мрії.
То  підіймалися  в  небо,
То  падали  вниз!
Серце  бриніло
І  тіло  ловило  нірвану.
Дотики…  дотики…
Лагідний,  ніжний  бриз…
Входження!!!  З’єднання!!!  
Виверження  вулкану!!!


ЕПІЛОГ

Дивись,  Бажено,  там  за  видноколом
По  небу  різнокольорові  пташки
Летять…Це  ж  Мирослав  із  Полом!!!
В  мене  від  їхніх  ігор  цих  «мурашки».

Ой,  розсмішив,  Богдане  ти  мене
Квоктухою  тут  ходиш  і  буркочеш,
Коли  твій  син  літає.  Таке  сумне
Твоє  обличчя.    Хіба  ти  сам  не  хочеш

Відчути  вітер,  доторкнутись  неба,
Побачити  згори  цей  гарний  світ?
Для  цього,  любий,  знаєш  тільки  й  треба
Закрити  очі.  Посміхнися!  І…в  політ!

Зажди,  Бажено!  В  мене  є  питання:
Чому  залишили  нас  в  спокої  земляни?
Не  застосовують  до  плем’я      покарання?
Хто  допоміг,  хто  «добрі  самаряни»?

Богдане,  виявляється  у  світі
В  структурах  влади  кожної  країни  
Є,  як  земляни,  так  і  атаніти,  
Вони  домовилися  про  істотні  зміни

Відносин.  Те  що  на  Хортиці  було
Звичайно,  неможливо  нам  забути
Багато  душ  невинних  полягло.
Не  ждав  ніхто  тих  наслідків  спокути.

Але,  можливо,  у  землян:  людей
І  в  атанітів    сталися    вже  зміни
В  відносинах.  Багато  вже  сімей
Які  не  хочуть  поділ  на  країни.

Які  вже  об’єднали  те  чудесне,
Що  є  у  кожного  простого  атаніта      
І  прагматизм  людей.  Воскресне
Союз  земний.  І  будуть  вільні  діти.

Ну  а  тепер  поглянь  ,  як  гарно,  літо!
Тримайся,  милий,    хочу  я  летіти!
Відчуй  же,  як  це  добре:  Жити!!!Жити!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2022

ХЛОПЧИКУ, ЛЮБИЙ

«Дракона  вбито!  Хай  живе  Дракон»
   Із  казок  народів  Сходу
 
Хлопчику,  любий,  послухай  -  проходить  все:
Несправедливість,  образи,  нестерпний  біль.
Час  все  розставить  і  попелом  занесе.
Я  маю  досвід.  Повір,  стане  легше  тобі.
Любий  мій,  рідний,  багато  я  віх  пройшла.
Знала  смертельні  події.  Не  дай  нам  Бог!
В  пам’яті  -  тільки  клапті,  дрібка    мала.
Правда  ж  і  кривда  –  вони  завжди  поряд,  удвох.

Мамо,  пробач,  та  не  вірю,  що  все  як  сніг.
Стане,  пощезне…І  брата  забути  мушу?
Те,  що  ділили  порівну  горе  й  сміх?
Те,  що  пішов  у  засвіт,  забравши  душу?
Всі  балачки  про  чекання…Що  все  пройде….
Визирни,  лишень,  поглянь  у  нічне  небо…
Там  кожна  зірка  спогадів  сак  плете  –
Чиїсь  забуті  розп’яття  -  чиясь  потреба.
Мамо,  забути  можна  і  підлість  оту?
Свій  же  у  спину    стріляв  і,  звичайно,  вцілив!
Вбив  він  обох  нас,  а  з  нами  -    Правду  святу...
Душу  мою  забрав,  а  у  брата  –  тіло.
Мамо,  слово  твоє,  як  наче  молитва,  мантра.
Так,  ти  права,  що  час  тобі  пам'ять  стер.
Тож  ти  й  забула,  яке  ефемерне  «завтра»
А  вити      ж  хочеться  зараз,  в  «реалі»,  тепер.


Синку,  якби  могла,  то  і  серце  своє
Я  віддала  б  тобі…Не  пожаліла  б  нізащо!
Брата  не  вернеш,  що  є  то  вже  є…
В  тебе  є  два  шляхи  –  вибирай,  що  краще.
Перший  –  важкий.  Це  ненависть,  лють  і  дія.
Помста,  вендета:  знищити  виродків  всіх!
Душу  продати  Рогатому,  хай  радіє!
Візьмеш  заради  помсти  на  совість  гріх?
Другий  же  шлях  ще  важчий…  Потрібна  сила
В  себе  впустити,  щоб  радість,  сонце,  життя.
Орки  заразні.  Нас  вірусом  люті  накрили…
Звернеш  у  прірву  –  не  буде  уже  вороття!
Синку,  прошу,  не  уподібнись  вбивцям.
Треба  карати  їх  так,  як  велить  Закон
Із  головою  холодною,  гідною  Українця
Душу  свою  не  дай  чорноті  в  полон.  
Будуть  світанки,  будуть  отави,  будуть!
Можна  багато  зробити,  змінити  Закон!
Та  стережися,  щоб  не  кричали  про  тебе  люди:
«Вбито  Дракона!  Хай  живе  новий  Дракон!»
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022

Не перебивай

Не  перебивай  мене,
Не  перебивай
Просто  було  весело,
Просто  був  розмай.

Просто  днів  незлічено
Ще  було  весни
Просто  нам  ще  снилися
Бірюзові  сни.

Просто  всі  шляхи  вели
У  блаженний  рай.
Не  перебивай  мене,
Не  перебивай.

А  зиму  і  віхолу
З  нас  ніхто  не  ждав.
Вітер  з  завірюхою
Наші  мрії  вкрав.

Раптом  виявляється,  
Що  шляхи  безмежні
В  тебе  вектор  західний,
В  мене  –  протилежний.

Не  знайшли  омріяне.
Де  ж  ти  дивокрай?
А  душа  шепоче:
«Поверніть  нам  рай…  рай…рай»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022

Не отчаялась

Не  отчаялась  я  ничуть.
Эта  жизнь  затворяет  дверь.
Впереди  еще  в  вечность  путь.
Но  мы  встретимся,  ты  поверь!

Мы  узнаем  блаженства  свет,
Будем  слепо  друг  другу  верить…
Ну  подумаешь  –  тысячи  лет…
Подождем…потерпим  потери.

Как  «Летучий  Голландец»  мы  –
Отклонившиеся  от  курса.
То  в  плену  непроглядной  тьмы,
То  выныриваем  у  Поллукса.

Ты  не  бойся  пути  во  мгле
Межпланетных  своих  скитаний.
Просто  встретиться  на  Земле
Предначертано  нам  заранее.  



Поллукс  -  ярчайшая  звезда  в  созвездии  Близнецов  и  17-я  по  яркости  звезда  неба.  (из  Википедия)
В  астрологии  Поллукс  -  звезда,  управляющая  перерождениями.  Раньше  ее  связывали  с  бессмертием  и  продлением  жизни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021

Ох, Осінь

Ох  Осінь,  мені  так  жаль…
Приречена  ти  на  холод.
В  твоїм  падолисті  печаль
Виконує  перше  соло.

Всі  люблять  її  врожаї,  
Всі  люблять  її  злотокосу…
Не  люблять  журботи  її,
Не  люблять  вітрів  суголосся.

Я  з  нею  уже  на  ти.
І  ми  однієї  крові.
Поміж  веремій,  суєти
Розбризкує  фарби  казкові.

В  нас  з  нею  нуртує  щем
За  вічним  і  безумовним.
Коли    вона  плаче  дощем,
Мій  сум  проростає  сповна.

Посестро,  Зима  льодяними
Руками  сковує  сни…
Та  вір,  все  ж  проходять  зими
Із  лагідним  співом  Весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021

Тоді як

Тоді  як  піде  життя  під  укіс,  шкереберть…  
Тоді  як  морок  проникне  в  мозок,  у  серце,  всюди…
Тоді  як    Всесвіт  в  польоті  розбризкає  смерть…
Тоді  як  від  вибухів  зовсім  оглухнуть  люди,
І  стануть  зраджувати  рідні  ,  кохані,  усі,
Багном  будуть  цілити  прямо  в  душу,
Тоді  як  наша  Земля  зійде  зі  своєї  осі
І  мій  фундамент  розколеться  і  з  місця  зрушить,
Саме  тоді,  у  нестерпний  час  Армагеддону,
Буду  триматися  за  єдину  міцну  опору  –
Ту,  що  у  всіх  нас  є  (ми  з  одного  лона)
І  мантру  шептатиму:  «Я  падаю  вгору,  вгору!
Над  всім  що  діється:  мороком,  злістю,  зрадою»  -
Буду    повторювати  запеченими  губами.  
І,  коли  погляну  вниз,  скрикну  радо  я,
Бо  Земля  ще  сяє  безцінними  скарбами  
Доброти  дитячих  душ,  що  чекають  нагоди.
І  я  напишу  в  небі,  уникаючи  пустих  розмов,
Пропускаючи  шифри  і  таємничі  коди,
Щоб  всі  зрозуміли:  «Врятуйте  любов!»
«Врятуйте  любов!»
«Врятуйте  любов!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2021

Кассандра

Кассандра  не  спить,  
Бо  жахіття  їй  сняться  весь  час.
Цей  шум  все  проходить  крізь  неї,
Безжально  карає  і  крає:
І  стукотом  милиць  солдат
Усіх  кольорів  і  всіх  рас,
І  криками  тих,  що  конають
У  пошуках  раю.
Безсмертя  доводить  Кассандру  
Вже  до  божевілля.
Минуле  й  майбутнє  сплелися  в  її
Дуже  хворому  мозку.
Вона  ж  бо  так  часто  пила  власноручно
Отруєне  зілля,
Тепер  і  наркотик  цей  біль  у  душі
Вгамувати  не  в  змозі.
Кассандра  молилася  до  Аполлона
Та  інших  всіх  Богів.
Вона  так  благала  про  смерть  її
Психоделічних  видінь.
Та  Боги  злякалися  самі
(І  швидко  зібрались  в  дорогу),
Як  наслідків  так  і  причин  всіх
Затіяних  ними  подій.
І  боги  втекли,  бо  не  знали,
Що  можна  зробити.
Кассандра  ж  лишилась.  Її  «НЕ  УБІЙ!»-
Як  благання  і  крик.
А  люди  не  вірили  їй  і  волали:
«Цю  відьму  убити!»
І  голосно  з  ними  кричав  це  
Коханий  її  чоловік.
Вона  не  одна,  але  вимирає  вже
Плем’я  пророків.
Кого  розіп’яли,  кого  розстріляли,
Були  й  палії
Кассандрин  синдром  все  крокує  землею
Незлічено  років,
А  людство  кричить:  «Це  неправда,  не  віримо,
Вбийте  її!!!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021

Біжи

Ти  не  чекай
Не  жди  її,  втікай!
Вона  ,  як  вірус
Влізе  в  твою  душу!
Вона  ілюзією  мічена,
Що  РАЙ
Це  -  пекло  
Із  одного  слова  «мушу»

Вона  вся  страхом
Виболіла  геть
Вона  іде  
Поміж  вогнів  і  мряки.
Шепоче  як  причинна
Слово  «смерть».
За  нею  проростають
Чорні  маки.

Не  стій,
Біжи  від  неї  поскоріш.
Не  вір  тим  посмішкам
Лукавим,  таємничим.
Поки  не  пізно
Ти  зв'язок  цей  ріж.
Тобі  від  неї  боронитись
Буде  нічим.

У  ній  всі  біди
Зібрані  в  одне
Вона  й  тебе  
Заразить  божевіллям.
Її  життя,  
Як  те  кіно  сумне…
У  ній  покора
Б’ється  із  свавіллям.

Біжи  від  неї
Не  чекай,  не  жди.
Бо,  не  дай  Боже,
Ти  її  приручиш,
Тоді  вже  точно
Не  уникнути  біди
Тоді  твоє
Падіння  –  неминуче!

Якщо  не  хочеш  
Їй  весь  час  служить  –
У  тебе  шлях  є  у  житті…
І  небо!
Біжи,  прошу  тебе,
Біжи…  біжи…біжи!
Повір,  я  знаю…
Знаю  все  про  себе.  

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021

А може вітер

Порух  легенький
Спогади…  Я  і  ти…
Ті,  хто  лишився,  -  осиротілі  діти.
Шлях  поза  межі.
Спалено  всі  мости…
А  може  вітер…
Може  це  просто  вітер.

Птаха  кружляє.
Дивні  створіння  птахи.
Дзьобає  з  рук
І…  замикає  коло.
Може  з’єднала  птаха
Два  береги.
А  може  голод…
Може  це  просто  голод.

Бачу  тебе  я  
В  натовпі  між  людей,
Бачу  у  небі  
Обриси  ясні  тануть…
Кожне  видіння
Серце  моє  краде.
А  може  пам'ять…
Може  це  просто  пам'ять.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021

Хвороба

День  обіцяв  бути  радісним.
Ранок  в  обіймах  весни.
Промінь  малює  посмішку  на  обличчі.
«Життя  –  непогана  штука,  як  не  поверни.
Поставлю  чай  і  піду  Марію  покличу.»
Він  ставив  дві  білі  чашки  на  стіл
І  грів  чай.
Приємно  із  нею  згадати  минуле…
До  чаю  –  сир.
Ходив,  сідав,  знову  ходив,  гукав:
«Маріє,  вставай!
Підемо  гуляти  надвір  .»
А  за  вікном  –  весна,  квіти
і  неба  блакить…
Сир  вже  завітрився,  охолонув  чай.
Вже  й  вечір.
«Завжди  вона  дуже  довго  спить»  
Десь  подівся  їх  старий  кіт.
В  будинку  –  чужі  речі.
Ніч  тривогою  заповзає  в  судини,
шириться  в  тілі,
рветься  з  грудей,
мозок  порвано  на  частини!!!
Ця  ніч-смерть
Набридлива  для  інших  людей.
Хвороба  чи  благо
Для  тих,  кому  допекло?
Коли  треба  жити,
А  ти  із  життям  сам-  на-  сам
«Доню,  куди  пішла  мати?
Все  робить  мені  на  зло»
І  вже  непевно:
«…всі  живі,  дякувати  небесам»
-Тату,  мама  померла,  ти  знову  забув?
-Що  доню,  я  тебе  не  почув!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2020

ЗИМА

У  янголят
Свято  малят.
Зустріч  зими  –
Древній  обряд.
Радість  для  всіх.
Веселий  сміх!
Тонка  різьба  –
Падає  сніг.
Білим  –  біло.
Все  замело
Зір  феєрверк
Райдужне  тло!.
Дитя  людей
Вірить  і  жде
Очі  до  зір
Диво  гряде!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2019

ЗИМОВЕ СОНЦЕСТОЯННЯ

Пережити  б  цю  ніч,
Де  в’язкий  і  тягучий  ефір,
Без  єдиного  відблиску  зір.
Час,  як  спалахи  свіч.

Де  в’язкий  і  тягучий  ефір,
Кожен  видих  і  вдих  –
Це  розрив,  перфорація,  штрих.
І  нуртує  всередині  звір.

Без  єдиного  відблиску  зір
Згіркло-приторна  темінь  на  смак.
Життєлюбство  бунтує:  «Не  так!
Це  ілюзія,  чуєш?  Повір!!!»

Час,  як  спалахи  свіч.
Сонця  промінь  сполохає    тінь
І  насіє  весняних  прозрінь…
Пережити  б  цю  ніч…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2019

молитва

О,  Боже,  спаси  нас  від  помсти  і  зрад,
Від  крику  і  злості,    від  слів  невпопад,
Сарказму,  образи,  німого  мовчання,
Від  страху,  що  бачу  когось  я  востаннє,
Від  пострілу  в  спину,  від  заздрощів,  гніву,
Від  розмежування  на  праве  і  ліве,
Від  зон,  де  стираються  всі  кольори  
(Там  сірі  і  весни,  і  душі,  й  двори.
Там  в  вирвах  обпалених  –  шабаш  рогатих
На  людських  кістках,  у  розтрощених  хатах).
Від  лестощів  лживих,  брехливих  пророків
(Вони  випивають  всі  мізки  і  соки),
Від  «вати»,  що  живляться  смертю,  як  черви,
І  від  загребущих  сусідських  маневрів.
Безглуздих,  смертельних,  скривавлених  ран,
Мій  Бог,  вбережи  Україну  й  землян.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854994
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2019

Щастя

Ми  пройшли  крізь  всі  
розділові  знаки:
знаки  оклику,  
запитання  і  коми.
Ми  вели  війну,  
відбивали  атаки.
Сіпалися  між  рідним
і  невідомим.
Смакували    каву,  
а  потім  –  текілу.
З  головою  гарячою  
і  холодним  серцем.
Вибирали  кохання  
яскраво-біле,
а  воно  виявлялося  
чорним    герцем.
Ми  ділили  істину  
на  твоє  і  моє.
Жонглювали  правдою,  
як  жонглер  –  кульками.
Ми  сп’янівши  кричали,  
що  щастя  є!!!
Та  воно  чомусь  схоже  
на  мильну  бульку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019

Дівчинко мила

Дівчинко  мила,  пухнасте  моє  кошеня!
Очі  великі  із  сумом  глибоким,  як  море.
Їй  би  із  щастям  за  руки  іти  навмання.
Їй  би  в  обіймах  кохання  мурчати    amore.
Але  життя  –  це  не  казка,  де  все  Happy  End  
Тут  в  нас  образи  ряхтять  сіруватим  відтінком.  
Тут  шар  за  шаром    на  серці  -  хітиновий  тент.
Шрами  від  слів  на  душі  розростаються  стрімко.
Дівчинко  люба,  тримайся,  не  плач,  усміхнись.
Руки  замерзлі  зігрій  філіжанкою  кави.
Ти  пам’ятаєш,  як  я  у  дитинстві  колись
Руки  твої  зігрівала  своїми  руками?
Дівчинко  світла,  я  знаю,  це  –  боляче  й  дуже
Рвати  любов  по-живому  і  навпіл  ділити.
Та  не  здавайся,  не  падай.  Я  знаю  ти  –  дужа
Все  це  мине,  пролетить,  як  у  небі  боліди.
Іноді  посмішка  дуже  вже  важко  дається.
Гострим  камінням    стинаються    крила  всіх  мрій.
І  хоч  від  щему  серденько  птахою  б’ється,
Навіть  упавши  -  вставай,  посміхайся,  радій.  
Будуть  світанки  і  буде  осяйний  ще  час.
Час  –  це  ресурс,  що  загоює  будь-які  рани.
Важко  ізблизька  розгледіти  кожному  з  нас
Всі  ті  великі  намічені  Всесвітом  плани.
І  пам’ятай,  що  джерела  щасливих  хвилин
містяться  глибоко  в  серці,  а  зовсім    не  зовні.
Зло  і  любов  навкруги  -  нескінченний  їх  плин.
Чим  наповняємо  душі,  то  тим  вони  й  повні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2019

Чорний

Мій  Ангел  шепоче:  
«Іди  і  борися  –  вперед
Убий  нерішучість»  
Спаси  і  помилуй,  Отче!
«Поспалюй  мости,  
зруйнуй  все  минуле  вщент
І  прийде  щасливе  майбутнє»    -  
Мій    Ангел  пророчить.
І  я  все  руйную,  
палю  споконвічні  мости.
Мости  ці  тендітні  й  міцні  одночасно  
між  мною  і  мною.
А  хочеться  їх  відродити,    
спасти,  зберегти    …
Та  Ангел  нашіптує  в  вухо:  
«Ну,  будь  же  твердою!»
І  стерла  я  пам'ять,  
забула  я  пахощ  отав,
Повірила  в  святість.  
А  він…    забажав,  бач,    офіри.
У  трансі  стогнав  він  
і  радісно  кров  смакував…
А  ще  запевняв  мене  
«Всім  воздається  по  вірі!»
І  вірила  в  праведність…    
Щем  закарбовував  яро!
І  світлого  Янгола  слухала  я,  
як  намісника  Бога  
Учитель  і  учень  –  
така  нерозривна  пара.
Не  знала  вже  хто  я,  
не  гриз    вирішальний  здогад.
Колись  мимоволі  побачила  я    
в  особистих    речах
У  Ангела  грим    (білу  фарбу)    
й    журнали  із  порно.
«Оптична  ілюзія  .
Це  через  сльози  в  очах»
А  потім  ,  як  блискавка  
«Господи,  Ангел  мій  –  ЧОРНИЙ!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2019

Я мічена

Я  мічена  кров’ю  і  втратами,
Напалмами  ,  зрадами,  "градами".
Я  мічена  смертю  і  голодом,
І  плоті  згорілої  смородом.
Я  мічена  ранами  рваними,
«великих»  «великими»  планами.
Я  –  мічена…  Вже  й  затаврована…
І  атомом  я  замордована.
Я  мічена  ще  й  божевіллям.
Пила  я  отруту  і  зілля.
Я  знала  хулу  і  осанну.
Була  я  негідником,  паном.
Безвихіддю  й  болем  я  мічена.
В  мені  злості  й  пихи  незліченно.
Таврована  мітками  звіра.
Безвинна  і  винна  офіра.
Та  в  муках  блаженної  совісті
Я  вірою  мічена  з  юності,
Що  все  ж  від  Адама  й  понині
Не  вбито  людське  ще  в  Людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2019

О, мій Король

О,  мій  Король,  ти  скоро  вже  будеш  вільний.
Ти  ж  пам’ятаєш  мене  –  маленьку  фрейліну?
Ти  говорив,  що  мрієш  про  щастя  і  зміни,
Коли  кохав,  обіймав  мене  гаряче,  сильно!

Ти  лоскотав  за  вушком  палкими  вустами.
І    пробудив  кохання  моє  безмірне.
В  серці  роздмухав  тверду  непохитну  віру:
Я  -  Берегиня    усіх  таємниць  між  нами.

О,  мій  Володарю,  як  це  нестерпно  –  чекати…
Я  розумію,  поспіх  –  це  шкода  для  діла.
Кожного  дня  підливаю  отрути…  Я  -    сміла.  
Невідворотною  стане  для  неї  ця  страта.

Жаль  тільки  дівчинку  вашу  (на  тебе    не  схожа)
Дуже  прив’язана  до  Королеви  дитина.
Та,  мій  коханий,  свобода  твоя  безцінна.
Тож  не  хвилюйся,  на  все  буде  воля  Божа.  

О,  мій  Король,  я  знаю…  я  все  пам’ятаю.
Ти  говорив,  що  бачиш  в  мені  Королеву.
Ще  говорив,  що  воля  у  мене  сталева.
Сумніви  геть!  Я  душу  виною  не  краю.  

І  не  вагаюсь.  Святая  повинність  кличе.  
Вбити  не  гріх  тільки  задля  любові  і  волі.
Ні,  це  не  підло,  труїти  тихенько,  поволі.
Місія  в  мене,  мій  любий,  страшна  і  велична!
                               *****
І  Королева  померла.  Не  сталося  дива.
Челядь  уся  заніміла  у  розпачі  й  страху.
Вирок  фрейліні  Король  присудив:  на  плаху.
І  одружився.  Нова  Королева    вродлива.  

Так  споконвіку,  під  гаслом  любові  до  Бога,
Нації,  істини,  волі,  людини  і  правди,
Стелиться  вбивствами  (наслідки  підлої  зради)
В  пекло    палаюче  най  -найкоротша    дорога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829451
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2019

Дитяче

Сніг  візьмемо  в  кулачок  -
Вийшов  сніжний  колобок.
Киця  той  сніжок  торкнула  –
Занявчала  й  дременула.
Колобок  холодний  дуже.
Був  сніжок,  а  став  -  калюжа.

***
Сніг,  сніг,  
Сніг,  сніг
Сипле  білим
На  поріг
Біла  хмарка
Угорі
Сипле  радість
Дітворі.

***
Є  у  Міри  самоскид.
Це  машина  непосид.
Біп  –  біп,  дінь-ді-лень  .
Так  сигналить  цілий  день.

Зайчик  у  машинку  –  стриб!
Самоскид  дир-дир,  біп-біп!
Тупи-тупи  панда  йде!
Самоскид  не  підведе?

Ой,  велика  панда  дуже!
Самоскид  стоїть  –  не  рушить.
Панда    -  кілограмів  шість,
Бо  багато  меду  їсть.

***
Плаче  Міра.  Плач  весь  день
Ой,  що  сталося  у  неї?
Голубе  зайча  із  вати
Перестало  вже  співати.

Була  пісня  гарна  дуже,
А  тепер  зайча  нездужа.
Що  ж  робити?  Треба  взяти
Й  батарейки  поміняти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018

Може

Так,  ніби  нічого  у  нас  не  було,
І  не  тремтіли  руки  стиснуті,
І  не  грюкали  дверима  навмисне,  на  зло,  
І  не  судомило  від  пристрасті.

Так,  ніби  в’їлася  в  кров  зневіра.
І  тут  не  було  любові  й  спочатку.
Кожен  кожному  кара    й    офіра.
І  серце  не  шили  за  латкою  латку.

Все  пробачено    давно    вже,    прощено.  
Ось  цей  погляд  з-під  вій  колючий…
І  вже  броня,  як  мур  кам’яний    зрощена,
І  не  боліло  нічого  й  не  мучило.

Вчора    ж  серце  фантомним  болем  зайшлось…
Глянув  ти  зовсім  не  люто  і  не  вороже.
А  може  ще  вийде  у  нас  хороше  щось?
В’ється  думка  дурна:  «  А  може  ще…  Може…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2018

Мій Ангеле

Мій  Ангеле,  важка  я  підопічна.
За  що,  повідай,  вибрав  ти  мене?
Все  тлінно,  все  в  житті  мине.
І  знов  виходжу  я  на  полосу  зустрічну.


Мій  Ангеле,  у  тебе  сто  облич.
Леліяв  ти  мене  ніжністю  мами.
Пробуджував  любов  її  устами.
Душа  матусі  проростала  в  кожну  річ.


Згадаймо,  Ангеле,  коли  безмірне  зло
В  людській  подобі  ставило  тенета,
Лиш  вірність  подруги  усунула  лабети.
А  хтось  казав,  що  просто  повезло.


Я  знаю,  Ангеле,  коли  безмежний  біль
В  клітині  кожній  -  лезом  і  голками,
Тримав  ти  руки  чоловічими  руками.
І  біль  вщухав  поволі,  мимовіль.


Ох,  Ангеле,  у  тебе  личко  є
Дитяче,  чисте,  те,  що  пахне  Богом.
Коли  здавалося,  що  за  найближчим  рогом
Кінець  …  Дитя  волосся  гладило  моє.


І  відступали  смерть,  і  біль,  і  щем.
Ви,  Ангели,  народ,  мабуть,  терплячий.
О  милий  Янголе,  ти  від  знесилля  плачеш?
А  нам  тут  сльози  твої  падають  дощем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2018

Сон (перевод)

Оригинал  здесь  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800502

Как  ярко  в  этой  серости  ночей,
Когда  взрываются  и  рушатся  миры,
Когда  вокруг  кровавые  пиры,
Приснился  ты.  Мне  приоткрылся  мир  теней.
А  все  вокруг  так  странно  и  нелепо.
Все  тленно:  люди,  памятники,  вера.
Надсадно  воет  и  вопит  земная  сфера...
Ты  из  волос  смахнул  Вселенной  пепел.
Любовь  святую  люди  затоптали,
Как  заповедник  девственный  -  туристы.
Но  родником  из  сердца  бьются  чистым
Все  чувства...  С  потусторонних  далей
Ты  в  сон  придешь  и  прикоснешься  просто...
Все  выстроится  вдруг  в  стабильный  ряд,
Соединятся  мой  и  твой  заряд...
Обьятья...Взрыв...  И...  новая  ступенька  роста!
Приснись  еще  и  прикоснись  рукой.
И,  может,  в  высшей  точке  упоенья,
Пренебрегая  смертью  и  забвеньем,
Соединив  миры,  мы  вспыхнем  утренней  зарей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808157
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2018

Навздогін літу. Неповторність

Іще    поп’ю  липкий  квітковий    мед,
Що  з  яблука  стікатиме  на  Спаса.
І  зазирну  в  глибоке  небо,  що  поет
Виспівує  з  високого  Парнасу.
Але  мені  б  цю  хвильку  зупинить.
Вона  одна,  єдина,  виняткова.
Серпневе  сонце  так  її  п’янить
В  передчутті  осінньої  обнови.
Час,  пригальмуй    на  трішечки…  ще  мить.
Ще  дай  пірнути  в  теплих  днів  прозорість.
Вона  щемить,  ох  як  вона  щемить
Така  п’янка  й  солодка  неповторність!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805356
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.09.2018

Сон

Яскравим  світлом  в  сірості  ночей  
Коли  весь  Всесвіт  хворий  божевіллям,
Коли  лютують  злоба  і  свавілля,
Наснився  ти...  Твій  час  назад  тече...
Все  навкруги  безглуздо  і  химерно.
Все  тлінно:  люди,  пам"ятники,  віра.
Земля  волає  передсмертним  риком  звіра...́
Ти  змахуєш  з  плечей  космічну  скверну.
В  багно  любов  безжально  затоптали  
Вже  люди,  як  одвічний  ліс  -  туристи.
Та  пробивається  з  душі  джерельцем  чистим
Кохання  -  ця  людська  єдина  стала.
Ти  в  сні  на  мене  подивився  просто...
І  все  шикується  в  чіткий  стабільний  ряд.
Притягуються  мій  і  твій  заряд...
Обійми...  Вибух!  Новий  ступінь  росту!
Приснись  іще  і  доторкнись  рукою.
Можливо  в  вищій  фазі  насолоди,
Зневаживши  законами  природи,
Світи  з"єднавши,  спалахнемо  надновою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2018

Вона пішла

Вона  пішла,  як  наче  й  не  було…
Вона  кричала,  плакала,  іскрила…
Він  думав,  що  йому  це  все  назло.
Тремтів  за  вже  давно  відмерлі  крила.
Він  не  помітив,  як  вона  пішла.
Боявся  рідною  зробити,  обігріти…
Услід  їй  дощ  періщив  і  дотла
Опали  на  вікні  засохлі  квіти…
І  хтось  так  скиглив!  Може  вітер  вив,  
Як  той  жебрак,  що  бродить  попід  тином.
А  може  то  вмираюча  любов
Так  плакала,  як  кинута  дитина.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018

Они - люди

"Нет,  нет,  они,  без  сомненья  были  людьми:
мундир,  сапоги.
Как  объяснить:  они  были  созданы  по  образу  и  подобию."  
Дан  Пагис  «Свидетельство»    Из  цикла    «Опечатанный  вагон»


Они,  без  сомнения,  были  людьми
По  образу  и  подобию.
А  я  -  с  остальными  детьми,
И  у  меня  фобия:
Страх  направленного  дула.
Бьется    на  виске  жилка,
Вены  вздуло…
Они  целились  с  ухмылкой.
Все  было  экологически  чисто:
Яма  и  те,  кто  потом  засыпает  ямы
После  тщательных  зачисток.
Стреляли  прямо
В  голову.  Пуля  вошла  со  свистом.
Я  слышала  этот  свист,  пойми.
Они  были  красивыми  и  мускулистыми
Стройными  недо  –  людьми.    
По  образу  и  подобию
Другого  Бога.
Бога  междоусобия.
У  них  другая  дорога,
Другой  рай…
Но,что  ни  говори,  они,  без  сомнения,  люди…

Скажи  мне:  «Родная,  вставай»
Я  так  жду,  когда  кто-то  меня  разбудит!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781887
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.03.2018

Не розминутися

«Мені  б  не  розминутися  з  дощами,  із  першим  пагоном  у  борозні.»
Окрилена  «Бажання»

Вже  місяць  лютий…  Землю  вкрило  снігом.
Це    -  сивина  старенької  зими.
Чи  стане  зустріч  наша  оберегом?
Чи  затаврує  на  душі  стигми.

Такий  туман  із  снігу!  Вітер  –  в  очі!
Інстинкт  прадавній…Стежки  замело.
Чи  ти  чекаєш  зустріч  цю  охоче?
Чи  будеш  йти  стихіям  всім  назло?

А  час,  як  губка.  В  ньому  зими  й  весни.
У  ньому  шум  словесної  війни…
Вже  скоро,  скоро  лід  розтане,  скресне…
А  час  проходить,  як  не  поверни.

Я  все  тверджу:  «Не  збитися  б  з  путі…
Мені  б  не  розминутися  з  весною…
У  часі,  просторі,  словесній  марноті
Мені  б  не    розминутися  з  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2018

Великий вибух -2

«Сьомий  день,  як  сонце  нездужає  -
Світ  чекає  свого  сотворення»
Анна  Багряна  «Сонячна  хвороба»

Мить  чаруюча  в  двері  стукає.
Так  було,  що  «нічого  нема»
І  між  Всесвітом  і  між  пусткою
Затаїлася  сцена  німа.
Доля  миті.  А  може  й  менше...
Ми  не  знаємо  до  пуття.
Бах!!!  Велике  «нічого»  умерши,
Народило  велике  Буття
Затрусило  від  хвилі  нейтронної,
Наче  з  хлопавки  обпекло.
Все  з  краплини  з’явилось  мікронної…
Хоч  краплини  тоді  й  не  було.
Ось  вже  є  і  травинка  і  Сонце,
І  Платон  і  Сократ  є  і  я.
Все  є  зародок  в  оболонці,
Все  –  пилинка  малюсінькая.
Все  з’явилось  –  і  час  і  простір.
Хронологія  вже  пішла.
Наче  кинув  хтось  зверху  кості  –
Ставка  виграшу  немала.
Спали  вже  небуття  окови.
Дивний  випадок  дивного  створення  -
Новий  час  із  старої  основи.
Світ  діждався  свого  народження.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2018

Усміх

Ніч  серце  віддає  на  злом.
Тоді  за  друга    -    місяць-повня.
Цей  Всесвіт  в  коконі  за  склом.
Не  докричатися  назовні.
Ні  сон,  ні  спокій,  ні  любов,
А  тільки  зоряне  тремтіння.
Ні  слів,  ні  тіла,  ні  оков…
Тримає  родове  коріння.
Коли  навколо  ні  душі
І  звідусіль  химери  ночі,
Предтеча  смерті,    не  спіши
Сховай  свій  вишкір,  потороча.
Згадаю  з  відблиском  надії  :
Тоненький  промінець  від  сонця.
Він,  як  знеболювальне  діє,
Той  усміх  щирий  незнайомця.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2018

Новий рік

А  сніг  все  не  йде  і  не  йде…  Роздоріжжя  сторіч.
І  небо  повисло  важким  неймовірним  чеканням.
Так,  наче  цей  день  і  прийдешняя  стомлена  ніч
В  історії  часу  є  віхою  передостанньою.

Нуль  –  нуль…  так  надсадно  пищить  електронне  табло.
Нуль  –  нуль  –  це  є  знову  кінець    і  є  знову  початок…
Якби  ж  хоч  на  трішечки  снігом  асфальт  замело!
Якби  ж  …  Та  я  знаю,  що  сенсу  немає  бурчати.

Ну  ось  –  нуль  –  один…  І  вже  відлік  нестримний  пішов.
Всотав  побажання  про  щастя  ефір  в  інтернеті.
А  в  когось  цей  відлік  зворотній…  Основа  основ  –
Надія  на  краще,  що  шириться  знов  по  планеті.

Я  сніг  не  для  себе  прошу  –  для  веселих  дітей!
Бо  їм  же  без  цього  і  казка  –  то  буде  не  казка.
А  битва  із  Часом?..  Дорослі  в  поразках  –  сенсеї.
Та  діти  навчать…  Перемогою  стане  поразка.

Зима  ніжним  пухом  забілить,  засипле  поріг,
І  діточки  вибіжать,  й  буде  сніжковая  злива,
Тоді,  відшкрібаючи  з  коміра  танучий  сніг,
Я  з  ними  сміятимусь  голосно…  й  буду  щаслива!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769817
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2018

О, пані Смерть

[quote]Пані  не  слухає,  келих  за  келихом  
Перехиляє  та  все  у  нутро,
Косу  закинула,  мугикає  пісеньку  –  їй  все  одно!
«Нетвереза  пані  Смерть»  Шон  Маклех[/quote]

О,  пані    Смерть,  Ви  знову  зовсім  п’яна.
Для  чого  Вам  текіла  чи  коньяк!?
Ви  ж,  начебто,  така  жорстока    панна.
Невже  до  смерті  не  звикнете  ніяк?

Дивіться,  панно,  скільки  в  світі  горя!
Людське  життя  в  жорнах  війни  і  зла.
Для  вас  тут  вистачить    і  смерті,  й  крові,  й  болю.
Цим  доля  щедро  землю  полила.

Тож,  пані  Смерть,  впивайтесь    до  нестями.
Для  чого  вам  те  бренді  чи  вино?
Людське  життя  крихке,  як  порцеляна.
Від  Вас  нам  вберегтися  не  дано.

Сказала  Смерть:  «Гордитися  тут  нічим
Жахи  ці  –  то  заслуга  не  моя.
Наприклад,  матір  –  стареньку  рідну  матір  -
Кийком  забили.  І  то  ж  була  не  я.

Чи,  може,  я  маленьке  немовлятко
Свою  кровинку    -  в  яму  вигрібну?
Це  ви  все,  люди,  така    «розумна»    раса
Не  можете  закінчити  війну!

Ви  ж  наробили  вже  знарядь  для  смерті,
Що  вистачить  і  для  наступних  рас.
А  час  спливає,  йде.  І  в  круговерті  
Сансари  він  працює  проти  вас.

Вже  план  по  смерті  виконано  вами
На  сотні    літ.  Самі  собі  кати»
Смерть  злісно  глипнула.  Не  очі  –  чорні  ями.
Сьорбнула  з  келиха  й  продовжила  плести:

«  Я    тут    нікому  більше  не  потрібна
Мене  відправлять    зовсім    в  інший      світ
Та  ще  й  клеймо    поставлять    відповідне
Мовляв,  «не  вміє…»  зіпсують  родовід.»

Ох,  пані,  пані,  серце  рвете  моє.
Бо  хтозна,  пані,  то  чия  вина.
Невже  ж  звичайної  ми  смерті    недостойні?
Налийте,  бармен,  і  мені  вина.  

Я  озирнулася  –  убивці,  генерали
Цим  бар  життя  заповнений  ущерть.
Від  їх  облич  так  моторошно  стало
Очима  їхніми  сміялась  нагла  смерть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750978
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.09.2017

Поэтесса

Журнал  Nature  Neuroscience  обнародовал  собственное  исследование,  главным  результатом  которого  стала  доказанная  учеными  связь  между  шизофрений  и  творчеством.    (Из  Интернета)

Я  –  ветер,  умчавшийся
В  сторону  Солнца.
Я  –  колос  созревший,
Смертельный  я  стронций!
Я  мчусь  сквозь  туманности
К  Альфа  Центавра,
Где  день  мой  вчерашний
И  где  послезавтра.
Я  с  криками  падаю
В  моря  пучину.
Акулы,  мурены,
Но  я  не  погибну.
Мне  надо  еще
Заглянуть  в  Зазеркалье.
Я  буду  принцессой
На  свадебном  бале.
Я  очень  чувствительна.
Случай  мой  редкий.
Нет,  доктор,  не  надо
Мне  вашу  таблетку.
Я  снова  и  снова
Врезаюсь  и  мчусь…
Построить  Вселенную  
Мне  по  плечу.
А  вы  не  мешайте  
Важным  процессам.
Шприцом  не  машите  -
Творит  поэтесса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704720
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.12.2016

Нова Амазонка

Ти  зробив  з  мене  дівчину  –  воїна.
Показав  світ  у  чорному  вимірі.
Скільки  лиха  тобою  вже  скоєно?
Скільки  зрад  коханню  і  вірі?

Ти  мене  все  відучував  плакати.
Під  табу  взяв  усі  мої  слабкості.
«Жорсткість  духу!»  -  умів  лукавити
В  манері  добра  і  лагідності.

Ти  все  скручував  стрічку  Мебіуса
В  безкінечність  страждання  і  болю.
Пильнував,  як  вогонь    згасає.
Випробовував,  що  ж  я  дозволю?

А  сьогодні    вже  не  випадково,
Коли  швидко  згасає  цей  день,
Ми  шукаємо  першооснову,
І  по  вісі  йдемо  неповернень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016

Тихенько йде

Тихенько  йде  старечою  ходою.
Ох,  час  біжить,  вона  уже  не  та…
Раніше  ж,  як  була  ще  молодою,  
Їй  швидко  підкорялась  висота.

Недовго    вже…  Ще  пагорб…  а  за  ним…
Так  кожний  день  іде  старенька  мати
Зустрітися,  щоб  з  сином  із  своїм,
І  про  свої  всі  біди  розказати.

Вона  іде  крізь  вир  кривавих  війн…
Тих  війн,  де  люди  ділять  гроші,  владу.
Де  всі  поділені  на  «свій»  або  «  не  свій»
Де  людська  совість  дихає  на  ладан.  

І  світу  байдуже…  Вона  осиротіла…
Світ  розстріляв  і  поховав  їй    душу…
Болять  кістки,  ламає,  ниє  тіло.
А    вона  йде  і  шепче:  «Мушу,  мушу»

Ну  ось,  прийшла  стражденна,  бідна  мати.
В  очах  від  сліз  таких  пекучих  -    блиск.
-  Синочку  мій,  хоробрий  мій  солдате!
Й  тепло  відчула  крізь  холодний  обеліск.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.05.2016

Снова чернеют неба глазницы

Снова  чернеют  
Неба  глазницы.
Три  часа  ночи  –
Снова  не  спится.
Звезды  мерцают  –
Хитрые  бестии,
Инопланетные
Шлют  мне  известия.
Ни  разобрать,
Ни  связать  воедино.
Мозг  разрывается,
Мозг  словно  тина.
Всасывать  надо
Ему  информацию
Только  впадает  он
Тут  же    в  прострацию.
Дайте  же  солнца!
Дайте  же  света!
Или  снотворную
Экзопланету!
Словно  нагая
Перед  Вселенной…
Кто-то  стучится
Тревогой  по  венам…
Мадам  Бессонница,
Как  же  Вас  жаль!
Изобрести  бы
Чудо-вуаль
Дать  бы  Вам  бедной
Немного  покоя,
Отдыха,  сна
Или  просто  запоя,
Чтобы  отвлечься,
Чтобы  укрыться,
Чтоб  отдохнуть,
Отоспаться,  забыться…
Странница  ночи,
Моя  ты  сестра,
Ляг,  прикорни
Со  мной  до  утра…
...
Черные  дыры
Пялят  глазницы.
Три  часа  ночи  -
Снова  не  спится…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669031
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.05.2016

Город Смерти

Я  умирать  ушла  бы,  где  молчат.
Как  кошка,  в  город,  где  лишь  пенье  птиц,
Где  нет  угрюмых  и  веселых  лиц,  
Где  вечер  теплый,  солнышко  в  закат.

Постройте  Город  Смерти  для  людей,
А  шум  и  суету  в  нем  –  под  запрет!  
Со  Смертью  нужно  только  тет-а  тет.
Постройте  Город  Смерти    поскорей.

Нам  путь  далекий  предстоит  пройти,
Ведь  Вечность  –  это  очень-очень  долго.
Так  проведем  отмеренное  с  толком,
Чтоб  вспоминать  и  не  скучать  в  пути.

И  пусть  тот  Город  будет  всем  доступен.
Бомжу,  трудяге  или  президенту,
Впритык  пришедшим  к  главному  моменту.
Пусть  каждому  найдется  место  в  «клубе»

Рожденье,  жизнь…    все  суета  сует.
Все  временно  и  все  всегда  проходит.
Изменчиво,  словно    прогноз  погоды.
И  остается  вечной  только  Смерть.

Когда-нибудь  и  я  туда  приду.
Теряя  связи  со    своей  Вселенной,
Оставшимся,  я  пожелаю  непременно,
Дожить  до  рая  всем  в  земном  (с)аду.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667208
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.05.2016

Дівчинко моя

Дівчинко  моя  -  моя  відрадо,
Бігаєш  по  травах    босоніж.
Серденько  малесеньке  навстіж,
Але  сум  в  дитячих  оченятах.

Мила  крихітко,  ти  пробуєш  літати,
Та  безжальний  цей  життєвий  вир…
Вір  в  чарівну  фею,  прошу  вір!
Доки  сваряться  до  крові  мама  й  тато.

Ти  навчалась  в  школі  янголят.
Ти  -  мій  талісман,    дороговказ!
Не  вмирай  від  болю  і  образ!
Хто  ж  пригріє  безпритульних  кошенят?

Все  життя  без  тебе  промайне
Сіро  і  буденно,  чорно-біло…
В  чудо  завжди  вірити  уміла.
Ти  терпи  і  не  кидай  мене.

І  не  дай  підступній  сивині,
Щоб    мене  з  тобою  розлучила.
Ти  і  я  –  одне  єдине  ціле.
Я  жива,  допоки  ти  в  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2016

Ти пам’ятаєш

Ти  пам’ятаєш  зорі  за  вікном
Кружляли  в  танках  збуджено-свавільних?
П’янким  запаморочення  було
Від  дотиків  твоїх  таких  інтимних!

Ти  пам’ятаєш  сонце  рано  вранці
Червоним  світлом  залило  кімнату,
Текло  багряно  кров’ю  по  фіранці,
Кропило  нас  тривогою  затято.

Ти  пам’ятаєш  те  останнє  слово,
Жахливе  слово  підлої  розлуки?
Все  що  до  нього  то  була  полова?
А  справжнє  лише  слово  те?..  І  круки…

Які  кружляють,  каркають,  пророчать…
Не  вірю  їм…  Ця  гра  мене  лякає!
Вони,  як  пугало,  потвора,  потороча…
А  ти…  Я  знаю…  Ти  ще  пам’ятаєш…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016

Ти плачеш

«…Ты  не  плачь,  не  стони,  ты  не  маленький,
           Ты  не  ранен,  ты  просто  убит….»  Іон  Деген


Ти  плачеш?..  Плачеш…  Не  соромся  сліз.
Ти  вистояв  в  смертельному  бою.
Жахи  із    небуття  ти  переніс.
І  ось…  Побачив  донечку  свою.

Що  нам  оті  прогнози  лікарів?
Тримай  маленьку  ручечку  в  долоні.
Ти  Смерть  кістляву  взяв  -  і  обдурив.
Життя  –  це  усмішка  малесенької  доні.

Мовчать  жалобою  затиснуті  уста
Чекав  на  мир.  Війни  ти  не  хотів.
А  чоловічі  сльози  –  не  вода.
Ти  був  у  пеклі,  пережив  братів.

Ти  перетнув  ту  вісь  невороття
Ти  плачеш…  Вісь  у  кожного  своя…
Ти  повернувсь  до  нас  і  до  життя.
Ну  ось,  не  втрималась…  Розплакалась  і  я…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633281
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.01.2016

Листопад (присвячення)

На  зламі  осені,    минулих  днів  на  зрізі,  
Коли    панує  в  світі    падолист,
І  літні  просині    й    весняні  чисті    висі  
Забули  шлях  до  метушливих    міст,

Коли  дощі  такі  тривкі  й  холодні
Передчуттям  зими  б’ють  по  щокам,
Чекаєш  день,  щоб  все,  як  на  долоні,
Щоб  дати  лад  вже    пройденим  рокам.

І  день  прийде,  як  почуття  жагуче.
І  всі  бажання  будуть    до  снаги.
Така  пора  фатально  –  неминуча!
Такий  цей  день    жаданно  –  дорогий!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630349
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.12.2015

Нічний хоррор

Ніч,  як  велика  і  чорна  сполохана  кішка.
Все  приховає  і  сльози,  і  ґвалт,  і  мечі.
Ніч  –  і  хоррор,  і  почвара,  й  мольфарочка  трішки.
Всіх  зачарує.  Ти  тільки  дивись  і  мовчи.  
Ніч  все  закриє  великим  і  чорним  пологом.
Чуєш  цей  звук?  Наче  з  пекла  тяжкая  хода?
Ні,  не  залишить  ця  ніч  у    спокої  нікого!
Згусло  повітря.  І  темінь  на  дотик  тверда.
Марно  кричати,  бо  крик  у  імлі  тій  застигне.
Марно  ховатися.    Нюх  на  страхи    в    Збирача
Дійство  спасенне  для  мене  одне  і  єдине  –
Так  відчайдушно  тулитись  до  твого  плеча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621067
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.11.2015

На перехресті

В  місті    на  перехресті
Жінка  на  скрипці    грала
Мабуть,  хотіла  внести  
В  місто    трішечки  балу.

Грала,закривши  очі,
Наче  у  забутті…
Скрипка  її  пророчить
Зміни  в  моїм  житті.

Грала    Вівальді    «Осінь»  
Жінка  простоволоса.
Дехто  повтору  просить,
Дехто  слідкує  скоса.

Я  покладу  монету
І  усміхнусь  їй  щиро.
Прошепочу  по-секрету:
«Осінь  буває  сіра,

Осінь  буває  ясна
Осінь  сміється  й  плаче,
Осінь  завжди  прекрасна,
В  неї  жіноча  вдача.»

На  перехресті  вулиць,
На  перехресті  душ,
Жінка  з  літом  минулим
Осені  грали  туш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2015

Крила

Музика  Віктора  Охріменка    (Віктор  Ох)

Чайкою  б  злетіти  і  в  небесну  вись!
І  шептати  «вниз  лиш  не  дивись»

Сонце  вже  лягло  на  небокрай.
Хвилі  гладять  стомлений  пісок.
Може  пекло  це,  а  може  –  рай.
Наче  шлях  відкрився  до  зірок.

Чайкою  б  злетіти  і  в  небесну  вись!
І  шептати  «вниз  лиш  не  дивись»

Хочеться,  як    Янголи  святі,
Крилами  змахнути  –  і  за  мить
Мчати  до  незвіданих  світів…
Ниє  серце,  мліє  і  болить.

Чайкою  б  злетіти  і  в  небесну  вись!
І  шептати  «вниз  лиш  не  дивись»

Але  доля  випала  така,
Нам  безкрило  між  земних  довкіль  
Волі  все  жадати  крізь  віка
Й  відчувати  між  лопаток  біль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594950
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2015

Божественна версія

Ця  Сутність  завжди  є.
Вона  була  і  буде.
Для  неї  часу  не  існу-є.
Все  нею  створено,  і  люди

Разом  із  світлом,  тьмою,
Разом  із  небом  і  землею,
Разом  із  Всесвітом,  водою,
Все  створено  лиш  нею.

Ох,  люди  марнославні,  пробі!
Упевнені  ,  їх  Бог    створив
По  образу  й  подобі
Своїй.  Сміється  Бог  згори.

Людина  -  Манекен
Чи  дуже  вони  схожі?
Чи  здатен  Манекен    
На  вчинки  божі?

Незвідані  шляхи  Господні.
Бог  дасть  і  забирає.
Чи  в  Рай,  а  чи  в  безодню?
Коли?  Ніхто  не  знає.  

В  страху  і  сподіванні
Живе  весь  людський  рід
У  вічному  шуканні
До  Едему  вхід.

Що  ж  у  Божественнім  Раю?
Які  там    відчуття?
Кажуть  там  не  вмирають.
Кажуть  там  вічне  життя.

Закінчуючи  монолог
Тільки  одне  спитаю
Для  чого  створив  нас  Бог?
Занудьгував,  мабуть,  в  Раю?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593013
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2015

Недалекий человек (он же интернет-тролль)

Недалекий  человек,  он  всем    знаком,
Убедительно  доказывает  снова  –
Хорошо  владеет  языком.
Никогда  не  выучит  он  «МОВУ»

Не  бесись,  не  брызгайся  слюной.
Недалекий  человек  такой  убогий!
И  в  мозгах  его  опять  сплошной  застой.
Не  был  фаворитом  он  у  Бога.

А  в  убожестве  он,  как  в  навозной  куче.
И  язык  его,  как  у  приматов.
Нет,  не  тот  великий  и  могучий.
Тот,  который  «льется»  мат  за  матом.

И,  конечно  же,  язык  его  не  русский.
Это  смесь  звериного  оскала
С  блеяньем  козлов.  От  мыслей  груза
Вряд  ли  голова  его  страдала.

Недалекий  человек    -  ум  ограничен.
Жалко  мне  его,  но  чем  помочь?
Дурью  он  бахвалится    цинично.
Мрак    по  жизни    ждет  всю  эту  бестолочь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591905
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 05.07.2015

Дерево

Стовбур  зморщений,  порізаний
Схожий  на  старезного  діда
Та  дерево  росте.
Все  в  матюках  –  візитках  
Людського  чорного  сліду.
Життя  дерева  непросте.

Хтось,  не  жаліючи  шкіри  дерева,
Вишкріб  пихате  «Тут  був  Я»
Мовляв,  Я  –  є.
Та  люди  не  звертають  уваги  –  проходять,
Бо  кожному  не  цікаве  чуже  життя.
У  кожного  Я  є  своє.

Зірки  і  галактики  теж  пролітають  повз.
Всесвіт  нічого  не  бачить,  мигтить  і  летить.
Він  –  величний.
Він  мандрує  в  Безмежність  і  Вічність
Йому  не  цікаве    людське  життя-мить
І  мікроскопічні  обличчя.

І  тільки  дерево  бачило,  чиє  це  Я.
І  тільки  дерево  відчуло  біль
Гострого  дотику.
Якби  дерево  могло  говорити,
Могло  б  підказати  людині    ціль.
Показало  б  неуку

Терпіння  і  споглядання  за  навколишнім,
Нехтування  суєтним  і    нірвану,
Незважаючи  на  людей,
Короїдів,  спеку,    торнадо,
Незважаючи  на  рану  рвану  
В  холоді  зимових  ночей.

Сумно  шелестить  листя.    Вітер  бавиться.  
Гірко  і  журно,  що  не  пізнаємо  ,  
Про  що  дерево  мовчить,
Що  не  хочемо,  не  можемо,
Квапимося,  не  встигаємо,
І  немає  кому  навчить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2015

В кав’ярні

Музика  Віктора  Охріменка


В  такій  знайомій  нам  кав’ярні
Рука  в  руці,  а  очі    -  вниз.
Не  говори,  не  псуй  мовчання.
Це  і  не  примха  й  не  каприз.

Приспів
Те,  що  важливе,  є  мовчазне.
Все  зрозуміла  я  давно.
А  розлучатись  треба  вчасно,
Поки  не  згіркло  ще  вино.

Мовчи,  дозволь  мені  забути
Твій  голос    і  твої  слова.
Не  додавай  в  вино  отрути.
Любов  моя  іще  жива.

Приспів
Те,  що  важливе,  є  мовчазне.
Все  зрозуміла  я  давно.
А  розлучатись  треба  вчасно,
Поки  не  згіркло  ще  вино.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2015

Лезвием - по рукам

Лезвием  –  по  рукам!
Выстрелом  –  да  в  висок!
Слух  резануло    -    САМ.
Диагнозом  –  ОДИНОК.

Злобою  -  по  родне!
Желчью    -  да  по  чужим!
Как  же    мне  быть  не  с  ней?
Как  доверять    другим?

Время  –  хирург,  сто  грамм.
Вырезали  метастазы.
Грубо  зашито.  Шрам.
На  дождь  все  ж  болит,  зараза.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578982
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2015

Я нужна

Я  нужна  в  твоем  мире,  как  штрих,  потерявшийся  в  целом.
Я  нужна  в  твоем  мире,  как  подпись  на  старой    бумаге,
Право  собственности,  что  с  годами    сотлело,
Как  гарантия  чувств  неизменных,  что  выдана  скряге.
Я  нужна  в  твоем  мире,  как  вид  из  окна  надоевший,
Но  знакомый.  Привычный.  И  это,  возможно,    не  плохо.
Ну  а  я,  как  та  птица,  что  вдоволь  годами  не  евши,
Я  готова  с  ладоней  выклевывать  нежности  крохи.
Я  готова  взлететь  и  искать,  где  родные  мне  лица.
Я  готова  уйти  и  вернуться.    И  каждый  раз  снова
Изменяя  твой  мир,  я  готова  сама  измениться.
Только  жить  в  безразличном  мирке    я,  увы,  не  готова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2015

Я – жінка, я – життя, я - чиясь мати

Я  –  жінка,  я  –  життя,  я  -  чиясь  мати
Мій  хлопчику,  синочку,  мій  Герою
Звання  і  титули  –  та  краще  б  їх  не  мати!
Не  залишай  лиш    матері  старої
Нехай  весь  світ  кричить  про  мене  –  зрада!
Нехай!  Я  розумію  і  мовчу.
А  ти…  Ти  просиш    не  ставати  на  заваді
І  йдеш  назустріч  залізному  дощу.
Мій  хлопчику,  живи  й  життя  продовжуй.
Ти  чуєш?  Плаче  ненароджене  дитя.
Не  слухаєш..  Повірив  в  волю  божу.  
Повинен  боронить  чужі  життя.
А  інша  мати…  Та,  що  народила
Тих  виродків  і  правлячих  потвор,
Чому  ти  їх  відразу  не  втопила?
Не  здогадалася  зробити  ти  аборт?
Мій  хлопчику,  молюся  я  Аллаху,  
Ісусу,  Будді,  Сва́рогу  і  Ра
І  Божій  Матері,  причетним  всім  до  жаху
Пора  закінчити  війну!  Давно  пора!
Я  –  жінка,  я  –  життя,  я  –  чиясь  мати.
О,  Боги,  бережіть  життя,  шепчу.
Та  поки  правлять  світом  психопати,
За  іншу  матір  пла́́чу  і  плачу́́
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547048
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2014

Я не готова к осени, пойми

Я  не  готова  к  осени,  пойми.
Как  стрекоза  из  байки  у  Крылова,
Я  рада  лету,  я  к  нему  готова.
Но  время  забавляется  людьми.
И  осень  вдруг  по  коже  полоснула
Дождем  осенним,  залила  мечты,
Разворошила  пожелтевшие  листы
Тех  писем.  Холодом  могильным  сводит  скулы.
Одно  спасенье.  Вечер.  Чашка    чая.
Твои  глаза  уставшие  за  день.
И  тишина.  И  чувств  безмолвных  тень
Окутывает,  нежно  согревая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547045
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.12.2014

Игра

Не  пощадило  времени  торнадо
Ни  храмов,  ни  животных,  ни  людей
Всевышний  геймер  –  он  неслыханный  злодей
Играя  шепчет:  «Так  им  всем  и  надо!»
Игра  идет  по  правилам  жестоким.
Кто-то,  нажав  на  кнопку  –  черную  дыру,
Необратимой  сделал  страшную  игру
В  любовь  и  чувства,  жизнесмерти  и  пороки.
Двоичная  система  мирозданья
Тасует  карты  ловкими  руками.
Добро  и  зло  меняются  местами,
На  камне  истины  не  оставляя  камня.
Игрок  бесстрастный  и  всесильный  Бог,
Он,  наигравшись  старенькой  вселенной,
Оставив  неисповедимость  неизменной,
Передохнуть  решив,  нажмет  на  кнопку    Off.


"Используя  комплексное  моделирование  суперкомпьютера  Вселенной,  учёные  заметили,  что  «сеть  Вселенной»,  являющая  структуру  времени  и  пространства,  графически  удивительно  похожа  на  такие  сети,  как  Интернет,  социальные  сети  и  даже  биологические.  (Источник  –  интернет)
Возможно,  выяснится,  что  наш  мозг  —  это  просто  интерфейс,  с  помощью  которого  мы  получаем  доступ  к  данным  “вселенского  интернета”.  Джим  Элвидж  (Источник  –  интернет)
Неисповедимость  –  непостижимое,  непонятное      (Пути  Господни  неисповедимы)"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543763
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.12.2014

Великий вибух

Всесвіту  в  маленькому  зерняті  стало  тісно.
Бах-ба-бах!!!
Вирвалися  на  волю  молекули,  атоми,  електрони,  кванти
І  ще  якісь  часточки  всесвіту  про  які  ми  не  знаємо.
Розлетілися,  розбіглися,  поспішали  на  простори  великого  «нічого»,
Стикалися,  билися  один  об  одного  утворюючи  планети,
Зірки,  скупчення,  галактики,  кластери  і    ще  якісь  гігантські
Угрупування,  про  які  ми  не  знаємо.
І  весь  цей  час  втікачі  розганялися,  все  далі  віддаляючись  від  центру,
Забувши  і  не  відчуваючи  зв′язок,  що  гумовою  вервечкою
Підступно  і  хитро  чекає,  не  дає  про  себе  знати
Аж  поки  вервечка  натягнеться,  набере  достатньо  сили
Мить…
І  планети,  зірки,  скупчення,  галактики,  кластери  і  ще  якісь  гігантські
Угрупування,  про  які  ми  не  знаємо
Повертаються  у  материнське  лоно  чорної  діри,  в  зернятко,
В  маленьку  кульку.  Ця  кулька  виринає  з  іншого  боку  діри,  
В  іншому  Всесвіті.  І  знову
Бах-ба-бах!!!
Неначе  безмежний  Велетень  грається  в  космічне  йо-йо.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543759
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2014

Усе було

Усе  було…  Усе  було    й    до  нас.
У  когось  ніч  вже  плакала  дощами.
І  до  тортур,  до  цих  страшних  образ
Вже  прирікали  підлими  словами.

І  хтось  улітку  мерз  в  самотині,
Бо  під  пекучим  серцем  –  заметілі.
Хтось  душу  програвав  у  цій  війні.
Хтось,  як  і  ми,  уже  не  бачив  цілі.

Усе  було…  Усе  було  й  до  нас.
Усе  було  і  все  не  раз  ще  буде.
Чому  ж  болить  так,  наче  перший  раз,
Так,  наче  ми  з  тобою  перші  люди?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2014

Той, хто паплюжить вічне і святе

В  місті  Кривий  Ріг    ночами,    діючи,  як  щури  обливають    червоною  фарбою  розфарбовані      в  блакитно-жовті  кольори  різні  об’єкти,  такі,  як  стелу  з    написом  Кривий  Ріг  електроопори    і  т.д.



Той,  хто    паплюжить  вічне  і  святе  –  
Іуди  були  в  кожному  сторіччі  –
Ти  думаєш  тобі  це  так  пройде
Коли  дивитимешся  Суддям  ти  у  вічі?

Ти  думаєш  то  фарба  на  руках?
Ні,  кате,  то  Героїв  плями  крові!
Хотів  наш  прапор  знищити  в  віках?
Та  він  освячений  вже  славою  Героїв!

Щурячими  мізками  не  дійти,
Не  зрозуміти  щирої  любові.
Мені  так  жаль,  що  такий  ниций  ти.
Жадання    волі  не  пізнать  рабові.

Той,  що  облизує  блювоту    сатани,
Найвищий  суд  вже  розпочав  дізнання.
Той,  що  так  підло    тішиться  з  війни
Тобі  призначено  вже  гідне  покарання.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522899
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.09.2014

Свята простота

Святая  простота  –  така  біда!
Вона  служила  всім  земним  тиранам
Хоча  й  цитує  Біблію  з  Кораном  –  
Це  найстрашніша  й  наймогутніша  орда!

Пухлину  видалити  можна,  а  її…
Святая  простота,  як  метастази,
Немає  більш  живучої  зарази,
Бо  діти  в  неї  вічні  холуї.

Вона  послужливо  спалила  Яна  Гуса.
Джордано  Бруно  -    теж  її  робота.
Кричала  «хайль»,  лизала  фюреру    чобо́ти,
Ця  пошесть  також  стратила  Ісуса.

Вона  писала  Сталіну  доноси.
І  все  це  по  ідейним  міркуванням.
Сьогодні  Україну  на  заклання
Двоглавому  орлу  в  жертву    приносить.

Не  дай  же,    Боже,  святості  такої,
Коли  ікони  пишуться  із  ката,
Коли  думок  у  мозку  небагато,
Коли  сама  вона  не  відає,  що  коїть.

По  легенді    чеський  учений-патріот  Ян  Гус,  який  боровся  за  визволення  свого  народу,  був  зведений  католицьким  церковним  собором  на  вогнище  як  небезпечний  єретик,  ворог  істинної  церкви.  Стоячи  на  багатті,  мученик  помітив  стареньку,  яка,  цілком  впевнена,  що  робить  добру  справу,  принесла  свій  оберемок  хмизу  для  вогнища.  «Про  sanc-ta  simplicitas  [санкта  симплицитас]»,  -  з  гіркою  посмішкою  вигукнув  Гус:  за  щастя  старої  жінки  він  боровся,  вона  ж  з  найкращими  намірами  служила  його  мучителям.  Ці  слова  застосовуються  до  всіх  простодушних,  наївних  людей,  які  в  своєму  невігластві  не  відають,  що  творять.  «Вікіпедія»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2014

Мой бедный странник

Мой  бедный  странник,  или  просто  Бомж,
Ночуешь    летом  в  сквере  на  скамейке,
На  дно  всех  жутких  помыслов  ты  вхож,
Святое  продал  за  сущие  копейки.
Мой  странный  Бомж,  ты  без  страны,  без  нации,
Бесстатусные    принципы  так  стойки,
Презрев  законы  всей  цивилизации,
Питаешься  ты  из  ее  помойки.
Мы  так  похожи,  мой  несчастный  друг.
Мы  родом  с  детства  и  одной  мы  крови,
Но  где-то  в  чаще  судеб,  как-то…  вдруг,
Я  –  приспособилась,  а  ты  –  попал  в  изгои.
И  ты,  и  я  боимся  одного,  
Что  не  узнаем  суть    до  самой  тризны.
Еще  страшнее  кануть  в  «ничего»
Ужасно  важной    или  никчемной?    жизни.
Зудит    и  ноет      рана  с  коркой  в  годы.
Анестезируешь  ее  «паленым»  ядом
Я  прячусь  под  бетонно-карточные  своды.
Не  встретиться  б  с  твоим  стеклянным  взглядом.
Мы  так  похожи,  мы  -  две  стороны
Сомнительно-бессмысленной  медали.
Мы  –  две  судьбы,  что  кем-то  нам  даны.
А,  может,  мы  такими  сами  стали.
Мне    «чтоб  не  стыдно».  Я  -  судьбы    анфас.
А  ты  –  изнанка,    живущая  подспудно.
Вдыхаем  вместе  мы  земных  отходов    газ.
Но  как  же  все-таки  изнанка  пахнет  дурно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515945
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.08.2014

Если путь мой окончится

Если  путь  мой  окончится,  
Подойду  я  к  черте,
Не  мудрите  вы  с  подписью
На  могильной  плите.
Не  пишите  мне  вычурно,
Напишите  как  есть.
Не  люблю  слог  я  приторный,
Ненавижу  и  лесть.
Нарисуйте  мне  смайлик.
Так,  прохожим  для  смеха.
В  общем:  «Даты»,  «  Фамилия»,
«Вот  и  новая  веха  :-)»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515943
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.08.2014

Останнє слово

Чомусь    мовчать,не    пишуться    вірші.
Згасає    свічка.    Висохли    чорнила.
Дай,Боже,сил...Дай    віри    у    душі...
...здійняти    знов    підбиті    свої    крила....
«Допишу  рядки  свої  останні»  Ірина  Кохан


Останнє  слово
І  остання  рима.
Так  порожньо,  
Безсило  і  безкрило
Скорилась  долі
Муза  нескорима
Їй  біль  земна
Всі  нутрощі  спалила.

Рядків  останніх  
Відчайдушна  мить.
Сьогодні  все  сказала,
Що  могла.
А  завтра…Завтра…
Боже,  як  болить!
Це  проростають
Знову  два  крила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014

Открытка старая

Открытка  старая  подписана  
какой-то  Оле
Из  шкафа  выпала.  И  я
прочла  невольно.

Кто-то  так  искренне  любил  ее,  
что  больно  даже.
Шкаф  старенький  купили  мы
на  распродаже.

Кусочек  жизни  на  картоне
с  белою  розою
Застрял  он  в  левой  стороне
во  мне  занозою.

В  огонь  я  бросила  отрывок  тот
чужой  судьбы.
И  пеплом  серым  занесло.
Жива  ль?  Вот  если  бы

Страницы  вырваны  из  книги  судеб
а  там  же  –  личное
Сюжеты  разные.  В  одних  –  счастливые
в  других  –  трагичные.

Но  эпилог  один  на  весь
наш  белый  свет.
Когда-нибудь  о  каждом  скажут:
Был,  мол,  и  …  нет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504011
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.06.2014

Я напишу красивый роман

И  о  тебе  я  напишу  красивый  роман,
В  котором  я  останусь  с  тобой.
(Песня  «Роман»  группы  НеАнгелы)

Я  напишу    красивый  роман.
Писать  я  буду  ночь  напролет.
Без  боли,  без  обид  и  без  ран.
В  нем  ты  и  я,  и  к  звездам  полет.
В  нем    преданность  и  верность  двоих.
В  нем    радости  и  страсти  пожар.
И  важные  слова  все  твои,  
Которые  ты  мне  не  сказал.
Всю  эту  ночь  героями  грез  -
Любовники,  супруги,  друзья  -
Мы  проживем    путь  этот  всерьез.
И,  наконец,  мы  будем  «семья».
Я  напишу    красивый  роман.
Сотку́  из  яркой  жизни  панно.
Большой  любви  великий  обман.
Любви,  которой  нам    не  дано.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014

Весна сьогодні із зимою в змові

Весна  сьогодні  із  зимою  в  змові.
Зазеленіла,  буйно  розцвіла.
Під  килимом  сховала  плями  крові.
Ті,  що  зима  так  рясно  пролила.
Зими  холодної  невимовну  жорстокість
Прикрила  радо  новою  травою.
Ростуть  кульбабки  полем  жовтооким
Неначе  й  не  було  того  двобою.
Та  мітить  Бог  завжди  місця  священні
Малим  зернятком,  кинутим  із  неба.
Надійде  час  і  паростком  зеленим
Заявить  те  зерняточко  про  себе.
Всотає  з  крові  прагнення  до  світла,
До  неба,  правди,  до  свободи,  волі
І  деревом  міцним  воно  розквітне.
Плоди  зберуть  нащадки  ясночолі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498165
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.05.2014

Якщо

Якщо  чиєсь  брехливе  підле  слово
В  душі  залишить    чорну  порожнечу,
Якщо  до  пекла,  що  палає,  знову
Мені  безвихідь  підготує  втечу
Якщо  весь  Всесвіт  вибухне  від  болю,
Уламком  встрягне,    де  і  так  щеміло
Якщо  до  страти  підготують  долю:
Мішень  –  на  груди  шпильками  у  тіло,
А  ти  стоятимеш  із  усіма  навпроти,
І  будеш  цілити  прямісінько  у  серце  –
Не  поспішай,  не  додавай  скорботи
По  вбитій  Правді  в  цьому  злому  герці.
Ти  ж  пам’ятаєш?  Ми  -  з  одного  тіста.
Один  за  всіх…  В  Добра  така  потреба.
А  от  у  зла  відповідальність  особиста.
Нестиме  кожний  кару  сам  за  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014

Матусю, а чому була війна?

- Матусю,    а  чому  була  війна?
- Скажений  звір  прикинувся  ягнятком.
- Ну  а  чому  ж  закінчилась  вона?
- Пліч-о-пліч  стали  за  свободу  син  і  татко.
- Матусенько,  як  не  впізнали  звіра?
- Багатії    з  війни    черпали      зиск.
               А  інші…  Їх  згубила  підла  віра
               У  власну    винятковість,  власний  лиск.

- Матусенько,  чом  плачеш  ти  ночами?
- Бо  знову  звір  дістав  святого  маску.
               Брехливим  словом,  солодкими  речами
               Про  рай  у  пеклі  розказує  він  казку.
- Матусенько,  не  побивайсь,  не  плач!
               Я  виросту  і  подолаю  звіра!
- Я  знаю,  синку,    виростеш  силач!
               Не  для  війни,  синочку,  а  для    МИРУ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487496
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2014

Небесній Сотні - Героям України

Вони  –  герої,  лицарі,  святі!
Їм  почесті,  і  слава  і  повага!
А  молитви  всі  щирі  і  прості
Померлим  –  упокій,  живим  –  наснаги!

А  ти  –  трясися,  бійсь  скажений  кат!
Ти  проклятий  до  сьомого  коліна!
Повернеться  до  тебе  во    сто  крат
Твоє  злодійство,  лютая  вражина!

Хто  ж  та,  що  породила  світу  зло?
Кормила  кров’ю  сатани  дитину?
Хто  ті,  що  снайперу  дали    «добро»
Коли  кидали  бюлетень  в  корзину?

Народе  мій,  що  ж  наробили  ми?
Самі  дітей  призначили  на  страту!
Молюся:    Боже,  не  затьмар    уми,
Щоб  знову  не  вручить  сокиру  кату.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014

Упала зірка. Загадав бажання?

Упала  зірка.  Загадав  бажання?
Та  то  нічого,  то  нічого,  що  не  встиг.
Ти  чуєш  шурхіт?  Легкий,  як  зітхання?
То  помах  крилами  янголів  твоїх.

Вони  почують.  Звичайно,  що  почують
Всю  біль  і  радість  ледь  чутних  молитов,
Прохання  щирі  про  щасливу  долю
Й  найбільше  диво  –  чудотворную  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014

Ты ищи меня

Итак,      каждый      из    нас    половинка      
человека,    рассеченного      на    две  
камбалоподобные    части,    и    поэтому  
каждый  ищет  всегда    соответствующую  
ему  половину.  
Платон  «Пир»

Ты  ищи  меня,  где  отчаянье,
Где  бытует  грех  и  раскаянье.
Ты  ищи  меня  на  краю  миров,
Где  понятно  все,  и  не  надо  слов.

Ты  ищи  меня,  где  отчаянье
От  рождения  до  прощания.
Взгляды    встретятся  там,    где  Млечный  путь
Ты  найди  меня…  Только  не  забудь.

Где  бытует  грех  и  раскаянье.
Где  известно  все  и  заранее.
Где  судьба  моя  всем  повинная
Тяжело  там  жить  половинною.

Ты  ищи  меня  на  краю  миров
В  мире  призраков  и  волшебных  снов
Ты  узнай  меня  по  тоске  в  глазах,
А  не  то  вся  жизнь  превратится  в  прах

Там  понятно  все  и  не  надо  слов
И  войдя  в  мой    дом,  под  небесный  кров
Ты  прошепчешь  мне:  «Я  искал  тебя»
Прошепчу  в  ответ:  «Я  нашла  себя»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469143
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.12.2013

В пам'ять жертвам голодомору 1932-1933рр

Ні,  не  було  цього,  звичайно,  не  було.
Не    забирали  хліб  останній  з  хати.
І  ні  одне  не  вимерло  село.
Своїх  дітей  не  хоронила  мати.

І  не  було  тієї  пустоти  
Ані  в  хатах,  ні  в  душах…  Тільки  очі
В  них  віддзеркаленням    хрести…хрести…хрести…
І  не  стогнали  діти:  «їсти  хочу»

«Ні,  не  було  нічого,  не  було,
То  все  брехня!»  –  лютують  прихвосні  -  іуди  
І  так  не  хочеться  повірити  в  те  зло,
Бо  й  звір  не  вчинить  так,  а  тут  же  –  люди!

Та  поминальної  свічі  вогонь  хиткий
Позначить    ката    нелюдську  природу.
І  вирок  винесе  суд  правий,  неземний.
Палитиме  вогнем  їх  пам'ять  Роду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463275
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2013

Два ангела

Два  ангела  из  одного  истока:
Один  –  из  доброты,  другой  –  из  зла;
Один  –  суть  святости,  другой  же  –  суть  порока
И  каждый  мне  сулит  по  два  крыла.

В  порочном  вложено  с  избытком  вожделенья
Не  зная  жалости,  он  алчет  плоть    и  кровь.
А  Белый  жаждет  душ  соединенья.
И  цель  его  –  великая  Любовь  .

Тот,  Черный,  почернее  темной  ночи.
Но  не  спеши  судить  ты,  не  спеши.
Ни  белой  черточки,  ни  даже  серой  точки  –
Это  не  цвет,  а  состояние  души.

Ах,  как  мне  жаль  того…    из  злобной  миной.
Ты  беса,  -  говорят  мне  –  не  зови.
Я  не  зову…  Моя  он  половина.
 Жить  вечно  обреченный  в  нелюбви  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013

Червневий дощ

Червневий  дощ  стиха  зашепотів.  

Червневий  дощ,  як  ніжний  поцілунок  .  

Це  літо.  Літо…  ти  ж  сюди  хотів.

Від  сніжної  зими  це  порятунок.


Червневий  дощ...  Всіх  негараздів  крах.

Сміливо  йде  він  під  палюче  Сонце,

Смарагдами  бринить  на  пелюстках,  

Сльозами  щастя  стукає  в  віконце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2013

Сліпий дощ

ДощИк  сліпий?    Хто    вигадав  оце?
Маленький  Дощ  –  дитя  Хмаринки  й  Грому.
Лизнув  він  песиком  грайливим  за  лице,
Навшпиньках  тихо  вийшовши  із  дому.

І  крапельки–смарагди    (  просто  рай)
Нанизує        на  сонячне  проміння.
Прикрасив  так  яскраво  небокрай
Веселкою!  Та  де  й  взялося  вміння?  

Окутав    сон  і    Хмару  й  батька  -  Грома
Тихіше,  Дощику,  Не  розбуди.  Не  треба.  
Дорослих    не  чіпай.  Їх    мучить  втома.
Не  схвалять  вони    подорож  по  небу.

Нехай  посплять,  ще  миті  не  спливли,  
Бо  вирветься    із  неба  грізна    річка.
Маленький,  поки  що  мене  повесели
Таким  потішним  поцілунком  в  щічку.


 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2013

Липова алея

Липова  алея  липово-духмяна,
Наче  зачаровано      і  щасливо-п′яна.
Афродизіаки  і  магічні  струми.  
В  липовій  алеї  –  липові  парфуми.

Милий,  поспішаймо  в  липову  алею.
Щастя  ми  попросимо  в  медової    феї.
Цвіту  вік  недовгий.  З    вечора  до  рання.
Коротко  триватиме  й  «липове»  кохання.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2013

Ну послухай, Адаме, ти знов за своє

«Може,  й  так...  Але  часом  проноситься  в  мозку  миттєво,
 Що  таки  ми  з  тобою  намарно  не  згаяли  літ!
 Я  так  свіжо,  так  грішно  кохаю  тепер  тебе,  Єво!  –
 Тільки  от  все  частіше  чогось  мені  сниться  Ліліт...»
                                                         Ігор  Жук  «Адам  і  Єва»


Ну  послухай,  Адаме,  ти  знов  за  своє
Що  торочиш  весь  час  про  найкраще  ребро?
Вже  не  зміниш  нічого.  Що  є  то  вже  є.
Це  ж  не  те,  що,  наприклад,  забрали  крило.
Взагалі  це  у  мене  зібралось    образ.
Тобі  витягли    тихо  -  і  мукам  кінець,
Бо  одне  лиш  ребро,  і  в  житті  тільки  раз.
Та  й  виймав  його  наш  Всемогутній  Отець.
А  мені,  як  вважаєш,    жіночий  весь  вік
Все  у    муках  народжувать,  легко  чи  ні?
Перестань  же  кричати,    ти  ж  чоловік!
Покладемо  вже  край  цій  обридлій  війні!
Ой,  та  скільки  вже  можна  про  клятий  той  день?
Ти  про  яблуко?  Краще  уже  помовчи!
Я  лише  надкусила,  а  ти  як  той  пень
З’їв  усе.  Тільки  хвостик  закинув  в  кущі.
Ох,  який  же  ти  все-таки  бовдур,  Адаме!
А  у  Змія  тобі  ще  повчитися  треба.
Я  ж  із  ним  почувалася  світською  дамой.
Наче  крила  з’явилися  й  лину  до  неба.
Ну  і  що,  що  підступний.  Говорить  же  слушно.
Та  й  галантний  який  він  і  солодкомовний!
Шепотів  стільки  гарних  речей  він  на  вушко…  
Тільки  ти  не  подумай…  Це…  плоду  стосовно.
Ти  от  краще  скажи,  що  робив  із  Ліліт
У  кущах,  коли  вийшов  червоний,  мов  рак?
Цій  же  шльондрі  вже  тисячі  й  тисячі  літ!
Із  старою  такою  ти  сплутався  як?
Добре,  добре,  Адаме.  Не  будемо,  любий.
Руки  дай.  Намащу    я  тобі  їх  в  олії.
Бач,  мозолі  які?  Руки  труджені,  грубі.
Я  так  грішно  тепер  від  їх  дотику  млію.
Я  так  грішно  тебе  тепер,милий,  кохаю
Та  що  боги?  Закрилися  в  райський  свій  схов.
Ну  подумай,  якби  нас  не  вигнали  з  Раю
Чи  пізнали  б  ми  грішно-святую  любов?

     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013

Мы летим, может, сто, может, тысячи лет.

Мы  летим,  может,  сто,  может,  тысячи  лет.
Мы  летим,  и  летит  окровавленный  след.
Брызжет  смертью  и  яростью  солнечный  ад.
Ну  скажи,  ну  ответь,  где  же  райский  наш  сад?
Испаряются  жилы,  терпеть  нету  сил!
Кто  виновен?  Никто  никого  не  спросил!
Оболочка  сгорела,  глазницы  пусты…
Вот  и  Лебедь  и  Дева.…  Но  рядом  ли    ты?
Ни  увидеть,  ни  крикнуть  –  в  плену  Черных  дыр,
Ни  поймать  Ариадновой  нити  пунктир!
Но  я  знаю  и  чувствую  –  ты  еще  здесь!
Да,  я  знаю,…  я  знаю,  что  я  еще    есть!
Без    тактильности  чувств,    не  найти  нам  друг  друга.
Может,  пленники  мы  у  порочного  круга?
Может  мы,  не  заметив  запретной  черты,
Увлекаясь  движением,  стерли  мечты?
Вот  и  все.  Мы  свободны  от  дряхленьких    тел
А  у  дряхленьких    тел  –  незавидный  удел.
Мы  парим!!!  Мы  у  цели!!!  И  скоро  наш  Дом!!!
В  нем,  свернувшись  калачиком,  мирно  уснем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418823
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.04.2013

Виходить, що нічого й не було

Виходить,  що  нічого  й  не  було.
Вже  випито  надії  досхочу.
Пройшло  рожевою  оманою    тепло,
Відкривши  опіки  кислотного  дощу.

Та  й  бути  не  могло  нічого  в  нас.
Спіткнулися  світи  один  об  один
У  той  далекий  теплий  Післяспас.
Й  відчули  подих  зречення  холодний.

Чи  вибір  невеликий  зовсім,  чи
Нагадує  цей  шлях  знайому  казку?
Вовчицею  провити  уночі…  
Припухлі  очі  вдень  сховати  в  маску.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2012

Знову щемить

«Яка    брехня,    що    мудрий    часоплин
Все    залікує!  Рана-невигойна.»
«Не  достойна»    автор:  oduvan4ik



Ох,  скільки  ран  з  любові  проросло!
І  колотих,  і  різаних,  і  рваних.
То  що  кохання  –  пастка,  муки,  зло?
Болять,  тривожать  невигойні  рани.

І  знову  усмішки  ледь  чутний  вітерець
Зіграв  на  вічних  струнах  сподівання.
І  знов  Любов!  І  знову…  Хай  їй  грець!
Знову  щемить…  Як  вперше…  Як  востаннє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2012

Круговерть життя

Чуєш,  тук…тук…тук…
Березневих  краплинок  звук.
Чуєш,  цок…цок…цок…
То  Весни  граціозної  крок.

Чуєш,  друже,  проснися,  агов!
По  Планеті  крокує  ЛЮБОВ!
Не  проспи,  не  пройди,  поринай
В  почуттів,  кольорів  дивограй!

Чуєш  спів,    солов’їний  спів?
Спів  солодких  закоханих  снів?
Яблунево-медовий  Спас
Зу-пи-ня-є  стри-во-же-ний  час…

Чуєш  тук…тук…тук…
Листопаду  сумний  перегук?
Чуєш,  цок…цок…цок…
Плач  дощу  на  осінній  листок?

Завірюхи  тяжкую  нудьгу
Чути  в  зимному  гу…гу-гу…
Стогне  віхола  ох-ох-ох…
Взимку  грітися  краще  удвох.

Чуєш  тук…тук…тук…?
Поштовх  ніжок  і  дотик  рук…
Знову  тук…тук…тук…
Це  нового  серденька  стук…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012

Над світом Ангел Смерті пролітав

Над  світом  Ангел  Смерті  пролітав
Жалю,  зневіри  Ангел  і  скорботи.
Кривавий  слід  він  за  собою  залишав.
Та  що  поробиш?  Це  –  його  робота.

Над  світом  Ангел  Смерті  пролітав.
І  кожний  помах  –  то  новенька  здобич!
Чиєсь  життя  і  чиюсь  душу  вкрав…
Зола  і  порох  -  ціль  пекельних    вогнищ.

Відгомін  лету  –  іскри  крові  на  асфальті.
Та  випадки  такі    трапляються  щодня.
Уваги  Всесвіту  вони  зовсім  не  варті…
З  висотки…  з  даху…  впало  кошеня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2012

Спека

Жара  пекельна  із  чужого  світу,
Підступно  зріє  в  сизому  серпанку,
Промінням  жалить  з  ультрафіолету
Через  небесно-сонячну  фіранку.

І    молиться,  шепочучи  Земля.
В  заручницях  вона  була  віками.
І  просить  дощику  на  ниви,  на  поля
Пошерхлими  від  спраги  колосками.

Але  не  чує  молитов  тих  небо.
Й  життя  швидесенько  ховається  в  зерні.
Це  не  кінець,  пророчити    не  треба.
Воно  ще  вирветься  й  воскресне  навесні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348428
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.07.2012

Сюжет был прост

Сюжет  был  прост    и  в  меру  скучноват
Все,  как  у  всех,    не  хуже  и  не  лучше
Ну…  иногда…  желанья  невпопад…
Которые  терялись  в  серой    гуще.

Не  драма,  не  комедия,  не  фарс.
Обычный    грим,  как  между    постановкой.
И  ожидания  огонь  давно  погас,
И  время  льется  черною    воронкой.

Любовь!  О  счастье!  Отбивает  такт
Бой  барабана  в  оркестровой  яме.
И  возвращенье…  и  опять  антракт.
Вот  и  завязка  у  созревшей  драмы

Пандорин  ящик.  Он  уже  открыт.
Любовь  до  гроба.  Может  быть  и  доле?
Тот,  кто  остался,  помнит  и  скорбит.
Тот,  кто  ушел.…  А  по  своей  ли    воле?

Трагедия  из  пустоты,  из  фраз,
Из  той  любви,  что  ценность  всех  юдолей.
Печальная  развязка  в  этот  раз.  
Две  стороны  есть  в  каждой  из  медалей

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012

Отформатируйте меня

Отформатируйте  меня,  перепишите.
И  файлов  всех  испорченных  лишите.
Чтоб  я  не  помнила,  не  знала,  не  ждала.
Все  только  новое,  а  старое  –  дотла.

Конечно,  памяти  уменьшится  объем.
И  все  покажется  таким  далеким  сном.
Вы  проследите  за  программой  вредоносной.
Поставим  «Чувства»  -  будет  жизнь  несносной.

Вы  примените  ко  мне  пункт  «Перезагрузка»
Он  вызывается  в  меню  задач  из  «Пуска»
Я  обновленная  в    контакте    -  просто  душка.
Покладистая,  ровная,  послушна.

И  я  забуду,  что  такое  слово  «боль».
Даже,  когда  враги  зацепят  за    мозоль.
И  я  забуду,  что  такое  слово  «грусть»
Правда,  забуду  слово  «радость»,  ну  и  пусть.

Отформатируйте  меня,  перепишите.
Что  накопилось,  одним  кликом  удалите.
Но  вирус  есть  троянский.    Влез  он  вновь.
А  называется    красиво  так  -  «любовь».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2012

Прости!

О,  Господи,  прости,  что  так  жила!
Жила?  Похожа  жизнь  была  на    бой.  
Но,  знаешь,  я      себя  не  предала,
Хотя  в  судьбе  и  обнаруживался  сбой.

Прости,  что    в  области  груди  что-то  болит,
За  то,  что  я  почти  не  верю  в  Бога.
И  что  надеюсь,      там…  вверху…    простит.
За  то,  что  выбрана  была  не  та  дорога.

О,  Господи,  прости  и  сохрани
Всех  тех,  кого  люблю  я  без  оглядки.
Детей  за  грех  чужой  ты  не  вини.
Да  ты  и  сам  не  без  греха  –  играешь  в  прятки.

О,  Господи,  прошу  о  тех,  кто  дорог,
Хотя,  ты  ж  помнишь,  я  почти  не  верю  в  Бога,
Но  если  встретимся,  (хотелось  бы  не  скоро)
Прошу  тебя,  ты  не  суди  уж  очень  строго.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335463
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.05.2012

Вони живі… Дерева ще живі

Вони  живі…  Дерева  ще  живі.
Вцілілий  паросток  тремтить  осиротіло.
Смола  -  гарячими  сльозами  по  траві.
Вони  живі…  І  плакали…  Боліло…

А  їм  би  вітами  та  в  неба  височінь!
А  їм  би  в  листі  колисати  пташенят!
«Спиляти!»  -  наказав  високий  чин…
З’явився  ще  один  понівечений  сад.

Як  легко  простим  розчерком  пера,
Нещирим    словом      нанести    на  мапу  
     святинь,  
               душі  
                   чи  на  людські  серця
Чорнобилі  місцевого  масштабу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334349
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.05.2012

Ох, Музо, ти прийшла? (Усмішка)

«Я  щас  взорвусь,  как  триста  тонн  тротила,  -
 Во  мне  заряд  нетворческого  зла:
 Меня  сегодня  Муза  посетила,  -
 Немного  посидела  и  ушла!»
«Песенка  плагиатора»    Володимир  Висоцький  


Ох,  Музо,  ти  прийшла?  Та  знов  невчасно.
Сідай  в  куточку,  люба,  посиди.
Що  кажеш?  А..  натхнення,  творчість,  щастя?
Так,  так…    давай,  сюди  ти  арфу  поклади.

Мені  ще  трішки  треба  тут,  на  кухні,
Лиш  посуд  вимити  і  наварить  борщу.
А  ти  вже  зачекай,  (бо  день  же  будній)
Поки  білизну  я  прополощу.

От  вже  і  вечір.  Темно…  зорі…небо.
Давай  же  ,  Музо,  надихай  мене!
А  де  ж  вона?!!!  Втекла?!!!  Невже?!!!  Це  ж  треба?
Зрадлива  дівка!  Це  їй  не  мине.

Отак  візьму  і  затаю  образу.
Я  і  без  Музи  миті  слави  відсвяткую.
Вірш  геніальний  напишу.  Вже  є  і  фраза:
«О,  мить  прекрасна…Ну  а  коли  капусту  пошаткую?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328951
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.04.2012

Чому болиш?

Чому  болиш,  для  чого  підла  гра?
Ледь  жевріє  вже  спалене  багаття.
Я  ж  стільки  рівнів  вже  важких  пройшла!
Повинен  бути  в  грі  і  рівень  «щастя»!

Чому  ти  шепчеш  щось  із  темноти,
Коли  дощем  холодним  осінь  сіє?
Чому  так  легко  спалюєш  мости
Між  сподіванням  і  ковтком  надії?

Та  ворухнулось  в  серці,  ожило.
І  розтопило  легко  сніг  торішній.
І  спантеличеним  барвінком  розцвіло,
Коли  у  біле  нарядились  вишні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012

Березень

Зима  лютує,  як  зраджена  коханка.
Дурна,  чого  ти?  Час  не  зупинить.
Жалілась,  скиглила,  боліла  лихоманкою.
Але  вже  знала  ,  що  надходить  мить.

Зиму  не  шкода,  анітрішечки  не  шкода.
Її  ще  буде.  А  мить  така  одна.
Ну  ось,  нарешті,  розпогодилась  Природа.
І  народилась  дівчинка  Весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321620
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.03.2012

О. женщина

О,  женщина!  Тому,  кто  пел  сонеты,
К  ногам  сложила  сердце  и  мечты.
И,  побежденная  унылостью  сюжета,
Осталась  победительницей  ты.

О,  женщина,  жизнь  без  тебя  несносна.
Грош  ломаный  за  эту  жизнь  не  дам.
Вся  суть  кипящего  людского  микрокосма
В  короткой  фразе    Ах,  шер  ше  ля  фам.

О,  женщина,  живущая  в  сомненьях:
Как  следствия  добиться  без  причины?
Ты  красота  и  самоотреченье.
И…  ты  погибнешь  без  любви  мужчины.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012