АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)

Вже ніч ступає вулицею стиха (сестрі)

Вже  ніч  ступає  вулицею  стиха,
Вона  казками  душу  сповила
І  зірка  задивилася  із  неба
На  шлях,  -  немов  когось  давно  ждала.

Із  хати  вийди!  Озирнись,  чи  чуєш?
Серденьком,  що  на  тебе  я  дивлюсь.
Як  стукаю  тихенько  у  віконце,  
І  до  руки  рідної  прихилюсь.

Чи  ти  не  змерзла  чи  не  загубила,
Ту  зірку  що  у  молодості  літ,  
У  мандри  чарівні  завжди  манила,  
Яка  відкрила  творчий,  ясний  світ

Не  забувай,  не  оминай,  благаю!
Той  шлях  то  правда  ,  -  що  спасіння  путь.
Не  можна  його  серцю  загубити
Не  можна  в  бік  чужини  повернуть!

Я  вірю:  що  й  через  роки,  згадаєш,
Де  стежка  та,  що  гомонять  віки.
Яка  була  та  слива  молодая,
Які  були  ще  молоді  батьки.

Тепер  усе  снігами  забіліло.
Та  стане  сніг  -  як  на  душі  тепло.
Бо  ти  до  зірки  свічку  засвітила
І  щиро  усміхнулася  в  вікно.

Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2018

ДУША ЯНГОЛА. (присвята нашим воїнам у Різдво)

ДУША  ЯНГОЛА.(присвята  нашим  воїнам  у  Різдво)

Ви  чуєте:  у  янгола  душа  радіє!
Бо  розлилася  казки  таїна...
І  в  білім  мареві  -  чекає  хтось  і  мріє,
Хоча  війна,  триклята  йде  війна!

Та  янголу  щось  душу  зігріває...
Чи  те  дитя,  що  мріями  живе?
Бо  янгол  мрії  всі  дитячі  знає.
Хоч  тая  мрія  серце  йому  рве!

Додому  б,  в  Рай,  де  хороше  і  мило,  -
У  янголів  душа  за  цим  болить!
А  та  війна,  знов  палить  душі  й  крила
Ой  та  війна  нам  душі  знов  ятрить!

Ой  та  війна,  триклята  й  серцю  люта..
Піди  з  моєї  рідної  землі!
Бо  так  чекають  серцем  батька  діти
Бо  янголи  -  знов  правдою  живі.

Ой  ти  зима,  в  різдвяній  заметілі,
Верни  рідного  сина  додому.
Аби  душею  мами  заясніли.
Аби  не  плакав  янгол  у  пітьму.

Ви  чуєте  ,  там  янголи  радіють!
Зійшла  Різдвяна  зірка  у  вікні.
Вернуться  з  нею  хай  дитячі  мрії,
І  мир,  і  щастя  й  дні,  душі  ясні!

автор  -Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2018

МАРА

МАРА

Чом  не  спиться  душі.  Може  знає,  
Що  когось  вже  чекає  давно?
Чом  у  небі  думками  кружляє,
І  летить  мов  та  мара  в  вікно.

Але  стій,  то  для  тебе  є  згуба!
Заблукаєш  десть  там,  вдалині…
Хай  те  серце,  що  справді  полюбить-
Знов  прилине  до  мене  в  вісні!

Мовби  хмара  на  землю  сідає..
Тиха  ніч  огортає  серця.
А  душа  все  гріхи  сповідає,  
Тулить  зірку  собі  до  лиця.

Де  та  доле,  зчарована,  мила
Що  в  травневі  сади  завела?
Де  троянда,  що  серце  згубила
І  зимою  на  душу  лягла?

Хоч  квітучі  сади  засинають
Замерзають  троянди  в  вікні  
А  мені  оті  очі  знов  сяють  
Твої  очі,  і  дні  ті,  ясні.
Анфіса  Букреєва  -  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2018

Ой у ярі, там криниця,

КРИНИЦЯ

Ой  у  ярі,  там  криниця,  
З  вітром  розмовляє,
Ще  й  джерельная  водиця,  
Швидко  поспішає.

Там  нам  хороше  було,  
Серцю  ясно,  мило
Там  тебе  моя  душа  
На  шляху  зустріла

А  тепер  у  серці  сум  -
Стежки  замітає,
І  криниці  в  заметіль  
Ніби  вже  й  немає.

Та  мене  ота  криниця  
Знову  заманила,
Ой  криниця,  ой  красуне,  
Чарівниця  мила!

Чи  сховалася  ти  де
У  ярах,  долинах?
Може,  ходжу  та  шукаю,  
Не  по  тих  стежинах?

Ой  кринице,  ворожила  
Нам  квітками  м’яти,  
Що  все  забудеться  
Але,  скільки  ж  ще  чекати?

Шляхи  снігом  замело,
Серце  розгубилось  
А  якби  ж  ота  криниця,
Мені  знов  зустрілась!

Ходить  можна  поруч  неї,  
Та  її  не  взнати,  
Жити  можна  все  життя.
Щастя  лиш  не  мати.

Де  криниця  чарівна  ,  
Журчить,  промовляє?
Де  рідна  мені  душа,
На  мене  чекає?

А  як  весна  знов  прийде  
У  ліси,  долини,
То  знайду  оту  криницю,  
До  душі  єдину.

Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018

Чумацькая дорога між зірками

Чумацькая  дорога  між  зірками,

Чумацькая  дорога  між  зірками,  
І  ясний  місяць  в  очі  задививсь
Та  знов  дзвенить  душа  степів  піснями
Дубочок  до  хатини  прихиливсь.

Ти  міцно  спиш,  в  казковому  полоні
Під  хатою  схилилася  блакить
І  сняться  тобі  степовії,  дикі  коні,  
Страшна  й  велична  і  чаклунська  мить

А  може  ми  жили  колись,  мій  друже?
І  все  оце  що  бачим  вже  було?
Бо  ж  над  селом  так  сяє  місяць  ясно,  -
Мов  сотні  років  він  світив  в  рідне  вікно.

У  те  вікно,  що  світом  незборимим
Вертає  душі  наші  в  рідний  гай
У  те  вікно,  де  теплі  були  зими,
Серця  чисті  ,  де  наш  дитячий  рай.

Не  знаю,  чи  постукаю  я  знову,
Бо  там  вже  не  чекають  як  колись
Але  ще  чую,  чую  колискову,
У  ній  пісні  чумацькії  сплелись

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018

Чарівний ліс! Прокинься,

Чарівний  ліс!  Прокинься,  
Не  засинай,  не  завмирай!
Я  хочу  ще  пройтися,  
Де  тихий  гай,  зірок  де  рай.

Вони  мені  шепочуть!
Оті  зірки  -  Світів  сльоза.
Що  десь  в  небеснім  краю  
Гримить  гроза,  тепла  гроза.

Зіркова  колискова  
Чарівнії  краї,
Немов  душі  розмова,
Заграйте  ще  мені!

Веселу  чи    журливу
Не  дайте  сну  прийти,
Бо  ж  я  кохання  своє,  
Ще  мушу  віднайти.

Я  мрію  ще  відчути
Оті    ясні,  душі  вогні
І    серцем  прихилиться  
До  рук  рідних  у  дні  сумні

Чарівний  ліс,  прокинься!
Не  засинай  не  завмирай,
Я  хочу  ще  пройтися  в  зірковий  гай
Батьківський  край.  А,  бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2018

З полониною в вітрах Смерека шепоче (пісня. виконує Олександр Соколов, музика - О. Соколов)

З  полониною  в    вітрах    
Смерека  співає
І  веселий  Черемош,
Сонце    зігріває

Залишаю  серце  я
У  казковім  краї
Най  впаде  на  нього  сніг,  
Суму  в  тім  немає
***
***

Ой,  Смугарський  водоспад
Ти  ведеш  розмову.
Про  чудовий,  батьків  сад,
Пісню  колискову.

Під  цю  пісню  до  зорі.
Мольфара  чекала,    
Одинокая  душа,  
Що  колись  співала

****
****

З  весни  в  гори  я  піду,  
Через  ту  долину,  
Де  розквітне  на  весь  Світ  
Червона  калина

Де  чарівна  дивина  
В  душі  заблукала,
Де  мене  й  тебе  сопілка
Навік  поєднала

Як  вернеться  додому,
Милая  дівчина,  
То  й    розквітне  навесні,  
Мати-Україна!

(Анфіса  Стефко-Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2018

СКРИПАЛИК НАМ ПІСНЮ ЛИШИВ ПО СОБІ.

СКРИПАЛИК  НАМ  ПІСНЮ  ЛИШИВ  ПО  СОБІ.

Заплакала  скрипка  у  тиші  хатини.  
І  серце  застигло  немовби  на  мить.
Не  смутком  сповите,  -  душею  дитини.
Скрипалик  маленький  серцями  бринить!

Некошене  жито  застигло  під  снігом
Розбита  хатина,  -  війни  тяжка  мить
Земля  у  розривах,  на  вражу  утіху,  
Та  все  ж  не  скорилась,  -  хатина  стоїть!

І  чується  десь,  між  розкатами  злими.
Між  болем,  прокляттями,  смутком  журби.
Хтось  грає  у  тій,  одинокій  хатині..-
Скрипалик  нам  пісню  лишив  по  собі!

То  грай  же,  мій  брате,  щоб  в  пісні  згадалось
Як  отча  хатина  була  молода,
Калина  як  квітом  весні  сповідалась
Верни  нам,  скрипалю,  ті  щедрі  літа!

Я  знаю,  що  зможеш  той  рай  повернути
Чарівнії  звуки  живуть  у  тобі  
Не  можна  душею  нам  рідне  забути,
 Віддати  країну  війні  і  журбі.

Тож,  грай  ще  скрипалю,
Грай  так,  щоб  збудилось
У  серці  кохання  незраджене  знов.
І  вольна  душа  до  рідного  хилилась
Вернулись  в  хатину:  весна  і  любов!

Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2018

Для чого верба ясна, Ти в зиму зацвіла?

ВЕРБА  
Для  чого  верба  ясна,  
Ти  в  зиму  зацвіла?
Немов  би  через  серце  
У  небо  проросла.

Чому  душі,  -  весною,  
Торкнулася  на  диво,
Стоїш,  білява  квітом,  
Як  дівчина  красива.

Ой  вербо,  зачаруй,  
Приклич  нове  тепло,
Щоб  в  душі  і  серця,  
Воно  ізнов  прийшло.

Ой  вербочко,  білява,  
Не  дай  серцям  заснуть!
Забути  волю  й  славу,  
Святий  батьківський  путь.

Вже,  коси  твої  довгі,  
Морози  заплітають
Чужі  вітри  нещадно
Знов  душу  розривають

І  сумно  задивився  
Із  неба  місяченько,
Чи  може  закохався  
У  тебе  він,  серденьком?

Як  ти  всміхнешся  щиро  -
Мов  холоду  немає..
Невже  ізнов,  сестричка,
Журавка  заспіває?

Ой  вербо,  наречена,
У  заметілі  біла,  
А  може  то  не  сніг,
Весна  вже  заясніла
Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018

КОЗАЦЬКА МОГИЛА ЗАПАЛЮЄ ВОГНІ!

КОЗАЦЬКА  МОГИЛА  ЗАПАЛЮЄ  ВОГНІ!

Стоїть  могила,  травами  сповита,  
Немов  чекає  кого  вдалині  
З  того  села,  де  колосилось  жито,  
І  де  співала  мати  нам  пісні.
Ой  ті  пісні,  не  можна  їх  забути
Мов  квітом  душу  огортали  враз,  
Ой  ті  пісні,  Вкраїнськая  молитва,  
Яка  ще  й  досі  захищає  нас.
Стоїть  могила  серед  степу,  мріє,
Вже  й  сонце  горне  крила  до  землі.
І  вся  могила  раптом  зломеніє,  
То  козаки  запалюють  вогні!

Ой  запаліть,  щоб  сяяло  здалека,
І  гучно  щоб  пороги  загули
І  зранку  у  село  старе,  лелекі
Дитячий  сміх  і  волю  принесли!

(Анфіса  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2018

Ой маки! Зранку Ви змарніли,

Ой  маки!  Зранку  Ви  змарніли,  
Роса  лягла  на  пелюстки,
І  мов  не  роси  то,  а  сльози,
То  сльози  дівчини  гіркі.
Ой  ти  не  плач,  чому  сумная?
У  маків  квіті  ти  зросла,
І  ними  бігала  босая,  
І  мов  сама  між  них  цвіла.
Минуть  оті  холодні  роси,
Ти  станеш  сильна  в  боротьбі,
І  хтось  всміхнеться  душі  щиро,
І  засумує  по  тобі.
А.  Букрева-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018

СТРАШНИЙ СОН

СТРАШНИЙ  СОН


Немов  розстріляно  дитину  .
Ще  й  серце  розіп’ято.
Стоїть  одна  серед  села  
Похиленая  хата..
Стоїть,  з  зірками  гомонить.
Їй  очі  заливає,
Сльоза  гірка,
Ще  й  вітер  дахом
-мов  на  сопілці  грає..
Послухайте,  прошепотіть,
Тій  хаті  добре  слово,
Щоби  цвіла  отут  весна
Й  почулась  колискова..
Ой  леле..  леле…  лебідка..
За  що  ти  нас  караєш?
Бо  у  очах  тремтить  сльоза
Ще  й  душу  -  мов  виймаєш
А  ті  що  хату  продали..
Де  вони?  Не  вбачали?
А  ті  що  мати  пропили...
І  долю  прогуляли?
Ой  хато,  зраджене  село..
Реформи  та  могили..
За  що  тебе,  душа  моя,  
Завчасно  загубили?
Ой  загубили  ,  розстріляли,
У  шлеях  і  ярмі,
Знов  впав  вкраїнець  
Чорна  свитка..
У  пеклі,  у  вогні..
І  вимирає  Україна,
І  їде  Закордон.
Чи  то  все  сниться,  
Все  це  -мара,
Страшний,  брехливий  сон?
Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018

ПРИЛЕТІВ ЯНГОЛ В УКРАЇНУ

ПРИЛЕТІВ  ЯНГОЛ  В  УКРАЇНУ,
В  ТЯЖКУ,  ЗЛИДЕННУЮ  ГОДИНУ,
ЛЮБОВІ,  ПРАВДИ  НЕ  ЗУСТРІВ
І  ВЕСЬ  ВІД  ЗРАДИ  ПОСИВІВ
ПІШОВ  ДО  ЯРУ  НАД  ВОДОЮ,
АБИ  ВТОПИТИ  СВОЮ  ДОЛЮ.
ТА  ЯР  НЕ  ДАВ  ЙОМУ  ВТОПИТЬ.
БО  ЯНГОЛ  ВІЧНО  МАЄ  ЖИТЬ..
І  ВІЧНО  МУКИ  ВІДБУВАТИ,
І  ЗА  СВЯТЕ  ЗНОВ  ВОЮВАТИ
І  ОДИНОКІСТЬ  ВІДЧУВАТЬ  
А  БОГИ  ..  БОГАМ  НАПЛЮВАТЬ.
НА  ЯНГОЛА  ЩО  У  КРОВІ
ШУКАЄ  ДУШІ  ЩЕ  ЖИВІ
ВІЙНИ  ВІН  ЯНГОЛОМ  ПОВСТАВ,
ХОЧ  МИРУ  ПРАГУВ,  ХОЧ  ШУКАВ,
КОХАННЯ  Й  СВІТЛА  В  ТІМ  РАЮ,
ДЕ  ХАТА  БІЛА,  НА  КРАЮ.
ЙОГО  НЕНАЧЕ  ВСЕ  ЗВАЛА.
ТА  ПРАВДА  Й  ТАМ  ВЖЕ  НЕ  ЖИЛА
І  ТАМ  НІХТО  ВЖЕ  НЕ  ЧЕКАВ
НА  АНГЕЛА  .  
І  ВІН  УПАВ
НА  МЕЧ,  ЩО  ЗА  НАРОД  ПІДНЯВ
БО  СВІТЛА  САМ  в  ДУШІ  НЕ  МАВ.
послухати  виконання  автора  -  https://www.youtube.com/watch?v=gi32JVPvbrM&t=6s

А.Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2018

Гей, Вітер вільний! (пісня) музика -Олександра Соколова, виконує - Олександр Соколов

Гей,  Вітер  вільний  ,  чуєш  мене,  брате,
Як  чуєш  -  з  гір  скоріше  прилети,  
Сопілкою,  трембітою  крилатою
Те,  що  завмерло  в  серці  розбуди.

Роса  сльозою  стигне  на  калині,
Усмішка  сонця  сяє  у  вікні,
Які  ж  ті  очі  твої  сині-сині,  
Для  чого  сняться  часто  так  мені.

Вони  -  блакить  рідного  мого  краю,  
Вони  душа  його,  ще  молода  ,
І  спокою  на  серці  я  не  маю
Бо  все  тече  сльоза-  гірська  вода.

Тече,  спішить,  а  я  кричу  «спинися»,  
Бодай  на  хвильку,  час  би  повернуть..
Та  шлях  рідний  у  травах  загубився,
Забуть,  -шепоче  серце,  все  забуть.

Але  забути  що  було  несила  .
Є  серце  ще  рідне  удалині.
Бентежить  воно  мене.  Та  чи  зможе  
Хоч  усміхнутись  приязно  мені.

Роса  сльозою  стигне  на  калині,  
Усмішка  сонця  сяє  у  вікні  .
Моя  душа  отам,  на  Україні
Де  серце  ще  сумує  по  мені

(Анфіса  Сефко-Букреєва)
музика  -Олександра  Соколова,  виконує  -  Олександр  Соколов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816000
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.12.2018

КРИЛА Ой, Орле Брате, крила маєш. .

КРИЛА
Ой,  Орле  Брате,  крила  маєш..
Тож..-  не  складай  їх  -  а  лети!.  
Ще  й  долю  свою:  волю,  силу,
Рідній  землі  Ти  присвяти!

Нема  у  мене  крил,  -  то,  шкода.
Не  можу  злету  я  відчуть.
Ще  й  над  Вкраїною  народу  
Крилами  весело  змахнуть

А  ти  ж,  мій  Брате,  все  це  маєш.
Ще  й…  може…
бачиш  
там,  здаля:
Як  відродиться  Україна,
Народу  вільного  земля..

Як  душу  нашу  вже  не  будуть  
Топтати  упирі  тупі,
Коли  ж  Вкраїнці  зрозуміють,
Серця  ОТУТ  лише  живі..-
У  ріднім  краї,  
Де  калина,
де  мати  стежку  провела..
Для  тої  доньки  і  для  сина.
Яким  лебідкою  була..
Та  й  полетіла  в  гай  далекий..
Той  гай  зрубали,  продали..
І  душу  мами-України  
І  волю  діток  пропили..
Завчасно.

Ой  ти,  лебідко,  душа  мила,
Злітаєш  десь  та  б’єш  крилом..
Чи  чуєш..  старая  могила
Про  волю  плаче  над  селом.

Ту  наша  волю,  нездоланну.
Розриту,  зорану,  
Оту..

Ой  де  ж  ти,  де  ..  Богдан,  Іване..
Ой  де  ж..  Тарас..
Святу  мету
Неправда  в  серці  задушила,
Свобода  -  в  пекелі,  у  вогні

Позич,  мій  Брате-Орле  крила,
На  років  30  хоч  мені..!
Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2018

ПРОРОЦТВО ОТАМАНА, ІВАНА СІРКА

[img][/img]ПРОРОЦТВО  ОТАМАНА,  ІВАНА  СІРКА

-Ой  підкажи,  Іван  Сірко  як  знищить  ту  падлюку,
-Допоможи  нам,  Отамане,  розчавить  ту  гадюку!
Козак  всміхнувся  –  а  тиран  у  пеклі  вже  палає,
-  Скажи  ж  ще,  Батько-отаман,  Чи  є  де  є  щастя  в  Раї?

Як  сонце  у  степу,  святе,  над  річкою  сідало:
Де  козак  йшов  –  там  смерть  страшна.  На  ворога  чегала
Ой  де  козак  пускав  коня,  -  там  травоньки  хилились,
А  де  дівчину  обіймав  -  лелеченьки  гніздились.

Сів  на  могилі,  раду  мав  з  вітрами  та  ярами,  
З  байраками  глибокими,  та  з  Дідами–дубами
Орел  у  небі  закружляв,  як  люлька  закурила
Душа  ж  отамана,  мов  чайка,  заплакала,  занила.

То..
як  заплакала  душа  
-  грім  вдарив  над  рікою:
«-  Нема  мені
на  цій  землі  
століттями  спокою!
За  що  боролися?  –  оте  «міняли»  зруйнували!
Аби  ж  вони
бодай  повагу  до  України  мали…!
Керують  Вами  не  оті,  що  керувати  мають.
У  самоті  
і  бідноті  
матусі  помирають..
А  Слава  де?  
Вона  отам  –  де  молоді  могили!
Її  в  могилах  
у  котлах,  
від  світу  схоронили.
Ой  не  сховати,  
не  забрати  Вам  тую  Славу,  Волю..
Шкода  лише  мені  падлюк.  
Не  чуть  свою  долю..»  -

Сказав  отаман  та  й  замовк,  лиш  чайки  реготали.
"Прокинься,  Діде,  пробудися!"  -  Ревучий,  закликали!

А  хто  це  чув  чи  заспівав,  чи  прочитав  тихенько  -
Той  щастя  матиме  ,  
якщо...
пече  від  слів  серденько.
Автор  Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2018

ШЛЯХ ДОДОМУ (ауді -пісня) слова Анфіси. Букреєвої, музика Олександра Соколова , виконує -О. Соколов

ШЛЯХ  ДОДОМУ

Співай  душа,  як  скрипка  грай,
Вертаюся  додому!
У  рідний,  серцю  милий  рай,
На  вулицю  знайому.  
Сумна  троянда  під  вікном  
Замріяно  шепоче
Що  «  все  минуло»,  та  мене  
Ще  манять  рідні  очі.
Ой  тії  очі,  мов  зірки,  -
Чумацький  шлях  додому.
Де  так  чекали  нас  батьки
І  усмішка  знайома.

Родинна  правда  і  свята  
Матусина  молитва…  
І  мов  під  тим  будинком  сонце  
Лише  мені  розлито.

Ні  не  мені,  давно,  давно,
Було  щось  тут.  минулось.
Та  те  вікно,  рідне  вікно
Душі  знов  усміхнулось
Озвися  спомином  здаля,  
Засяй  мені  зорею
Ще  й  запали  вночі  свічу
Щоб  не  блукать  землею.
Бо  рідне  серце  там  живе,
І  до  душі  озвалось
Бо  нова  молодість  весною
З  віконечка  всміхалась.(Анфіса  Стежко-Букреєва

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2018

Співай душа, як скрипка грай, Вертаюся додому!

ШЛЯХ  ДОДОМУ

Співай  душа,  як  скрипка  грай,
Вертаюся  додому!
У  рідний,  серцю  милий  рай,
На  вулицю  знайому.  
Сумна  троянда  під  вікном  
Замріяно  шепоче
Що  «  все  минуло»,  та  мене  
Ще  манять  рідні  очі.
Ой  тії  очі,  мов  зірки,  -
Чумацький  шлях  додому.
Де  так  чекали  нас  батьки
І  усмішка  знайома.

Родинна  правда  і  свята  
Матусина  молитва…  
І  мов  під  тим  будинком  сонце  
Лише  мені  розлито.

Ні  не  мені,  давно,  давно,
Було  щось  тут.  минулось.
Та  те  вікно,  рідне  вікно
Душі  знов  усміхнулось
Озвися  спомином  здаля,  
Засяй  мені  зорею
Ще  й  запали  вночі  свічу
Щоб  не  блукать  землею.
Бо  рідне  серце  там  живе,
І  до  душі  озвалось
Бо  нова  молодість  весною
З  віконечка  всміхалась.(Анфіса  Стежко-Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2018

Діти мої нерозумні, Вільні соколята!

Діти  мої  нерозумні,  
Вільні  соколята!
Зажурилася  за  вами
Україна-мати

Де  ж  Вас  вітер  та  й  розкидав  
По  ярах,  могилах?
Де  ж  Ви  мої  хлопці  рідні?  
Ой  розправте  крила!

Кричить  душа  мов  та  чайка,  
Літа  над  ярами.
А  внизу  Ревучий-Дід,  
Стогне  за  синами.

Не  тужи,  не  плач,  козаче,
Хоч  серце  з  полину.
Бо  великий  грім  розбудить
Синів,  Україну.

Як  розбудить  -щезне  кат,
Запанує  воля.  
В  Дніпрі  втопляться  щури  
І  стара  тополя  
Змолодіє  навесні.
І  заколоситься  
Ярим  сонцем,  усміхнеться
Світові  пшениця.

Тож  повстаньте  з-за  Дніпра,
Сини-соколята.  
Бо  втомилася  чекати
Правди  горда  мати!
(Анфіса  Букреєва-Стежко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2018

Закохалася зоря в роси вечорові,

Закохалася  зоря  в  роси  вечорові,
І  шепоче  ніжно  Вітру  пісні  колискові.
А  той  Вітер  –  розбишака:  не  вщухає,  не  чує,  
То  танцює  гопака,  то  в  клунях  ночує.

То  на  кобзі,  мов  сліпий,  страждальне,  заграє,  
Ще  й  дощами  сльози  ллє,  
Й  верби  у  гаї,  до  землі  все  пригинає,  
Та  про  щось  своє,  стиха  в  них  питає.

Ой  ти  ,  Вітре  -  небораче,  що  спокою  не  знаєш,
Певно  когось  від  душі  давно  ти  кохаєш?
То  іди  за  край  землі,  з  нашої  країни  
Може  там  кохану  свою  знайдеш  серед  чужини.

Задумався  Вітер,  сумно  тополею  хитає.
-  На  чужиночці  коханої  моєї  немає!
Живе  десь  у  цьому  краї  мила  дівчина,  
Люба  мені  від  душі  тільки  Україна!

Ще  здавна  так  повелося,  Як  Дніпро  ревіло,  
Як  порогами  Воля  виром  дужо  гомоніла
Як  степами  до  сонця  сокіл  злітав  височенько
Покохав  тоді  України  ріднеє  серденько!

За  душу  її  добру  та  веселу,  таланти  від  Бога,
Та  за  те,  що  у  Світі  стоїть  вона  гордо  та  одиноко,
Усі  на  неї  із  заздрістю  палко  зазирають.
Не  кохаючи  до  шлюбу  силою  закликають.

Утомилася  від  зради  та  в  селі  сховалась.
Та  дівчина-Україна  й  в  мене  закохалась.  
Волю  мою  й  силу  духу  відчула  душею.
І  за  те  я  Україну  підніму  над  Землею!

А  хто  буде  перечити  –  силу  мою  відчує
Як  не  буде  правди  в  серці  –  в  землі  заночує

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018

О мово, золота душі колиска!

ВКРАЇНСЬКА  МОВА
Мов  ластівка,  мов  пісня  колискова,  
В  душі  народній  ти  завжди  жила.
Бо  несла  невмирущу  силу  слова,  
Таку,  що  серце  вільним  берегла
Та  час  минув  і  вдома  безталанна,  
Як  та  жебрачка  –  владні  знов  чужа,
Ти  ходиш  десь  селом,  та  й  то  омана
Болить  –  серденько  і  пече  душа.
Що  сталося  з  тобою,  рідна  мати
Забута  дітьми,  знову,  мов  полин,  
Гірчить  та  кров,  бо  за  тебе  розп’ятий
Не  один  раз  вже  був  соколе-син.
Так  давить  серце..  чи  пекельна  зрада  ?
Не  чую  я  з  екранів  рідних  слів!
Газети  і  журнали  ще  й  естраду...
Немов  верстат  москальский  захопив!
Ні,  я  не  проти  руського  «язику»,  
Але  скажіть  мені,  за  що  іде  війна  ?
Коли  душею  стали  ми  безликі?
Коли  матуся  мовби  не  рідна…
Вже  й  в  школі  –  в  кут  окраїни  затисли  .
Рахуєш  безталанні  свої  дні
О  мово,  золота  душі  колиска!
Відкрий  що  буде  далі  хоч  мені
О  мово,  мати  волі  та  єднання,  
Душа  твоя  у  істині  свята,
Повстань  над  Світом  із  Зорею  ранньою.
Бо  в  серці  ще  живе  свята  мета.(Анфіса  Букреєва-Стежко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018

Грав рояль старенький. Пісня, що присвячена Володимиру Івасюку (СТАРИЙ ДРУЖЕ_)

Музика:  Олександр  Соколов
Вірші:  Анфіса  Букреєва-Стежко
Виконує  пісню  Олександр  Соколов
Грав  рояль  старенький  так  ,  що  сміявсь,  і  плакав.
Грав  ,немов  душею  він  з  горами  балакав.
То  й  душа,  як  його  чула,  –  розквітала  чарами
З  неба  сонечко  всміхалося  співаку  за  хмарами.
Іще,  грай,  старий  мій  друже,
Так,  щоби  згадалося,
Як  весна  нам  зрання,  квітом,
Щедро  усміхалася,
Як  текла  швидка  вода  
Повз  рідную  хату,  
Як  була  ще  молода  
Україна-мати.
Ой  заграй  та  й  загуби  
Пісню  між  степами,  
Горде  серце  полони  
Вольними  піснями
Ще  й  пороги  розбуди,  
Звесели  Карпати
І  додому  поверни  
Сина  в  рідну  хату.
Грав  рояль  старенький  так  ,  що  сміявсь,  і  плакав.
Грав  ,немов  душею  він  з  горами  балакав.
Грав  немов,  мені  в  сльозах,  серцем  сповідався.
А  на  нього  зверху  Янгол,  дивись,  усміхався

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2018

«Забуть, що було. Все забуть. »

Знов  загубилася  серед  лісів  дорога  
Що  в    сонці  світла  осявала  нас
Немов  життя  спинилось  й  сумно  трохи,
Бо  тут  розлуки  зустрічає  час

Вітрами  змін  оголені  навіки  
Пішли  шляхами  різними  в  життя
Та  чи  забуду  як  птахи  співали,
Та  чи  забуду  двох  сердець  биття?  

Ні,  не  забути  вже  той  ліс,  ті  луки.
Те  серце  рідне,  тую  весняную  блакить.
Тож  кожен  рік  немов  вогнем  розлуки
Моя  Душа  на  сповіді  горить

То  сповідаюсь  тобі,  лісе,
Велична  отча  таїна,  
Десь  тут  згубила  свою  душу  
Чиясь  квітучая  весна.

Отак..  згубила  та  й  вернулась  
Себе  додому  повернуть.
та  ліс  шепоче  ,  ліс  благає:  
«Забуть,  що  було.  Все  забуть.»І

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018

Вертайся додому, українець!

Вертайся  додому,  українець!

Душа  твоя  мов  птаха  яснокрила
На  волю  все  очікує  давно  
Та  у  клітину  раптом  залетіла,
В  чуже,  вороже,  темнеє  вікно.

Ой  гайда  птахо..  залетіла  ти  зарано!
Ще  вітер  нам  пісень  не  відспівав
За  сонцем,  за  старим  циганом  
Час  босоногий  в  стернах  мандрував.

Лети  за  ним,  танцюючи  з  вітрами,  
Співай  над  хмарами,  сонечком  -  засяй
Та  повертайся  до  рідного  дому  
На  Україну,  в  батьків,  милий  серцю  край!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018

ЗБУДИСЯ, ДОВБУШЕВА КРИНИЦЯ!

ЗБУДИСЯ,  ДОВБУШЕВА  КРИНИЦЯ!
Наснився  мені  Довбуш,  
Чарівная,  стара  криниця,  
З  якої  йшла  колись  у  гори  чистая  водиця.  
Текла  наверх,  коли  велике  колесо  крутилось
Допоки  воля  України  не  згубилась

Ой  снився  мені  Довбуш
ще  й  у  вісні  -  зізнався,  
Як  у  Карпатах  він  та  й  закохався.  
Як  на  весіллі  розірвав  калину,  
З  того  мав  на  душі  великую  провину.
-
Ой,  позбирай,  розсипану  Калину,  
І  порятуй  оту  мою  дівчину..-
До  мене,  гірко,  сумно  промовляє.
Та  на  коня,  ледь  ходить,  та  злітає
Бо  там...
-  вже  їдуть  у  село,  гурбою,  
Провладні  посіпаки,  та  й  водою.

Та  враз  ріка  під  ними  мов  збуріла
Бо  колесо  старе  я  закрутила
Чарівної  та  древньої  криниці.  -
І  потекла  на  гору  чистая  водиця.

І  мовби  враз  Карпати  заспівали,  
Ще  й  вири  закрутили,  сонечком  заграли
І  мов  шокова  хустка  на  квітки  упала  -
Та,  що  дівчина  хлопцю  дарувала.

Вже  на  нове  весілля  кличуть  гори  Україну!
Вплітає  у  намисто  дівчина  калину.
Впілтає  у  намисто  ніжною  рукою,  
Озвися,  Україно,  Долею  ясною!
(Анфіса  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784293
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2018

Грав рояль старенький так , що сміявсь, і плакав. (СТАРИЙ ДРУЖЕ)

Грав  рояль  старенький  так  ,  що  сміявсь,  і  плакав.
Грав  ,немов  душею  він  з  горами  балакав.
То  й  душа,  як  його  чула,  –  розквітала  чарами
З  неба  сонечко  всміхалося  співаку,  за  хмарами.
Іще,  грай,  старий  мій  друже,
Так,  щоби  згадалося,
Як  весна  нам  зрання,  квітом,
Щедро  усміхалася,
Як  текла  швидка  вода  
Повз  рідную  хату,  
Як  була  ще  молода  
Україна-мати.
Ой  заграй  та  й  загуби  
Пісню  між  степами,  
Горде  серце  полони  
Вольними  піснями
Ще  й  пороги  розбуди,  
Звесели  Карпати
І  додому  поверни  
Сина  в  рідну  хату.
Грав  рояль  старенький  так  ,  що  сміявсь,  і  плакав.
Грав  ,немов  душею  він  з  горами  балакав.
Грав  немов,  мені  в  сльозах,  серцем  сповідався.
А  на  нього  зверху  Ангел,  дивись,  усміхався
(журналіст  Анфіса  Букреєва-Стежко.  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784291
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.03.2018

Досі обробляємо, на пана, буряки!…

УКРАЇНСЬКА  ВЕСНА
Коли  ж  нас  перестануть  зневажати?  
Коли  ж  лякатимуться,  вражі  вороги?  
Коли  врятуємо  свою  стареньку  неньку?
Бо  й  досі  обробляємо,  на  пана,  буряки!...
Та  все  не  солодко  від  того  душам  вільним.  -
БО  загорнули  в  брехні  правдоньку  сумну.
Тож,  із-за  пічка  нам  прийдеться,  Браття,  вийти  -
Аби  почати  Українськую  Весну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

З ЧЕРНЕЧОЇ #ПоверненняТараса

З  ЧЕРНЕЧОЇ  #ПоверненняТараса
Стою..  над  прірвою  на  чорній  тій  горі
Брехня  з’їдає  душу,  бо  не  знаю:
Чи  я  живу,  чи  стигну  на  вітру  ,  
Чи  з  Україною,  у  муках,  помираю
Он,  подивіться  хто  керує  там:
Собі,  величний,  храми  хто  мурує!
На  кістяках  дітей…
а  Вам,  а  ВАМ  -
Могилу  під  горою  лиш  готує..

Он..  бачите:  вже
землю  українську  –  продали,
Вже  села  нищать  і  дітей  зганяють
У  Світ..
В  Світах,  мов  ті  безхатченки,  вони  блукають  ..
Мов  ті  сліпі  -  з  поводирями  із  сліпців.
Годованих,  пихатих  кабанів.  
А  ті  вже  вирішили  -  йдіть  собі  по  Світу..
Слабкі,  безвольні  українські  діти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

Прилетів назавжди Сокіл в Україну!

Прилетів  Сокіл  

Ой  на  горі  та  й  тополя  
Вітром  гойдається.
Мати  сина  із  війноньки  
Давно  дожидається!
Дожидається,  плаче,
Не  знає,  де  дитина.
Що  із  ним,  яка  спіткала  доля,
Любого  сина?
Куди  лишень  не  зверталася  -  
Відписки  має!
-Де  той  син,  її  герой?
Ніхто  не  знає!
Втомиться  вже  плакати
Дивитися  новини,
Може  хто  отам  згадає,  
Про  її  дитину?
Та  ніхто  не  мовить  
Наче,  вже  синочка  немає.
Того  сина,  молодого!  
Лишень,  вітер  в  гаї.
Щось  співає,
Чи  ж  то  стогне,
З  нею,  бідака,  Душею?
Вийде  мати  за  село  -
Мов  вітром,  злітає  над  землею.
Плаче,  молить,  сердешна:  
-Де,  моя  дитина?
Ой,  завіщо,  Боже  правий,
Дарував  ти  сина?
Чи  для  того  щоб  пропав,  
Аби  я  й  не  взнала,  
Яка  доля  чи  недоля,  
Дитинку  спіткала?
Загриміло,  загуло,  
Мати  ніби  чує,
Бог  їй  мовить:  
Син  твій,  вдома  цю  ніч  заночує!
Повернеться  він  ізнову,  
В  рідну  країну
Йди,  зустрінь  його  раденько,
Єдиного  сина!

Не  побігла  -  полетіла  
Забула,  що  не  мала  крила.
Степ  -  позаду,  наче  море
Старая  могила.
Все  село,  і  ота  хата  рідна  -
Здалека,  мов  сяє.
-Сину,  сину!
Та  й  у  хату.
-Ні.  Нікого  немає!  

Нема  сина!  Нема  й  долі!

Ожила  й  знов  -  душею  вмирає!
Серце  мамине  немов  
Хрест  розпинає,
Брехня  владна  і  зневіра!

Ледь  дійшла  та  й  впала  
На  постіль,  безсила,  в  муках
Бога  проклинала
Як  могла.  Як  зла  та  люта  
Матуся  -  вовчиця!
Ніч  упала  на  село,  
Щось  там  метушиться,
За  вікном.  Щось  стукотить,  
В  хату  заглядає.
Визирнула  –та  то  ж  сокіл!
Б’ється,  розбиває  собі  крила  молоді
Об  вікно,  ту  хату,
-То  впусти  ж  свого  синочка,  
Україно-мати!
І  враз  сонечко  в  ту  ніч  
Зайшло  у  хатину  –
З  ним  прилетів  назавжди  
Сокіл  в  Україну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

ВЕСНА ПРОБУДИТЬ УКРАЇНУ!

Ой  у  Дніпрі,  в  широкому,
Вири  розливалися
Ще  й  до  острова,  Кодак
Пташечки  зліталися

Літали,  гомоніли,  
Весело  співали,  
Щоби  українці  щастя
В  рідній  землі  мали

Та  щоб  в  неньці-  Україні,
Ворогам  не  спалось,  
Та  й  зрадлива  голова  -
До  землі  згиналась

Ой  вируй  же,  Дніпре-Батько
Та  омий  козацьку  могилу!
Тоді  весна  та  й  пробудить
Україну  милу!(Анфіса  Стежко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018

ПОВЕРНЕННЯ УКРАЇНИ

ПОВЕРНЕННЯ  УКРАЇНИ
Знеславлена,  розхристана,  розп’ята,  
На  самій  кручі  над  Дніпром  стоїть
На  бік  похилена,  стара  дідівська  хата
В  дірках  очей  від  сонця  аж  горить
Вона  задумана,  як  одинока  мати
Повз  дах  уже  тополя  проросла.
І  вітер  розриває  тую  хату,  
І  дощ  її  мов  сльози,  залива.  
І  сонце  золотить  холодні  роси,
Трави  некошеної  і  Дніпра  блакить,
Немов  у  віковій  дрімоті  хата..
Та  раптом  пробудилася:  
Стоїть  боса  дівчинка  на  старім  порозі!
-Гей  мамо..  подивись  які  дива!
Оця  хатина  та  така  красива..
А  може  тут  яка  душа  жива?
-Та  ні  ,  маленька,  порожньо,  нікого  !-
Матуся  донечку  за  руку  потягла
Давно  колись  тут  бабця  одинока  
У  оцій  хатині  над  Дніпром  жила.
Але  тепер  її  уже  немає..
Над  дахом  і  лелека  не  злетить
Лише  тополя  в  небо  споглядає,  
З  вітрами  листям  стиха  гомонить.
Отак..  матуся  з  сумом  проказала,  
І  донечку  з  собою  повела  
Та  дівчинка  до  хати  повертала,  обличчя
Хатина  їй  немов  рідна  була
Як  та  бабуся  тепло  усміхалась
І  росами,  мов  сльозами  злилась.
Бо  серцем  до  дитини  потяглась  отая  хата..
А  ота  дитина  -то  й  є  майбутнє,  -  Мати  Україна!
(анфіса  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779102
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2018

Чумацькая дорога між зірками,

Чумацькая  дорога  між  зірками,  
І  ясний  місяць  в  очі  задививсь
Та  знов  дзвенить  душа  степів  піснями
Дубочок  до  хатини  прихиливсь.
Ти  міцно  спиш,  в  казковому  полоні
Під  хатою  схилилася  блакить
І  сняться  тобі  степовії,  дикі  коні,  
Страшна  й  велична  і  чаклунська  мить
А  може  ми  жили  колись,  мій  друже?
А  може  все  колися  вже  було?
Бо  ж  над  селом  так  сяє  місяць  ясно,  -
Мов  сотні  років  він  світив  у  ріднеє  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018

МАЙДАН-КОБЗАРЕ, РОЗСТРІЛЯНИЙ ПІДСТУПНО!

МАЙДАН-КОБЗАРЕ,  РОЗСТРІЛЯНИЙ  ПІДСТУПНО!
Майдан-  кобзаре,  молодий…Розстріляний  підступно.
Мов  на  хресті  розп’ятий,  у  воленьки  мольбах…
Чи  сняться  твої  вої,  Тим  панам  пихатим  
Що  йдуть  до  влади  По  крові,  кістках?
Як  спиться  їм  вночі,  Як  вдень  живеться?
Коли  отам,  в  могилі  «Ангели  святі»…
Коли  матуся,  сина  не  діждеться,  
Живе  в  хатині,  В  холоді,  біді..
За  що  боровся?  За  отії  пики?
Продажу  рідної,  батьківської  землі?
Чи  за  реформи,  рабські,  безликі?
Народ  злиденний,  ярмлений  в  багні…?
То  за  оце  ота  дитина  пала?  
Розстріляна  вогнем  як  птаха  на  злету,
А  скільки  ж  мати  йому  та  й  казок  читала,
О  мати,  мати…  бачу  я  тебе  немов  святу..Марію
Ти  хорониш  сина..і  все  мовчиш..  все  терпиш..
Ти  свята!
Але..  коли  ж  візьмеш  та  й  тії  вила?
Та  що  це  я?  літа..  літа..Літа..
Немає  сил..  
А  ви  тут..
Панувати  вже  прийшли  навіки  ...!?
ТА...  чуєте:  вже  здалека  Сова  кричить!
ОН,  бачите-
ворушуться  могили..
Хто  вас  від  них  зуміє  захистить?(А.  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018

Вмирає дітьми Україна…

Вмирає  дітьми  Україна...
Не  хочу  я  того  вбачати!
Як  бліда  мати,  свого  сина  
В  сирую  землю  йде  ховати
Не  можу  я  на  це  дивитись  
Не  ладно  серце  це  сприйнять!
А  як  на  тому..  та  й  скажіте,
Грошей  ще  собі  зроблять?
А,  заробивши,  -  та  й  гуляти
В  далеких  світових  морях?
Й  при  цьому...  ще  повчать  любити  
Свою  Україну...
В  словах  -  яка  любов..!
Якая  сила...
Аж  захарчались,  зайнялись
Любові  спалахом.
На  крилах  -  злетіли  
ІЗ  Сонцем  -золотом  злились
А  я.  не  маю  крил  осяйних
Не  вмію  цвинтарем  літати!
Й  не  відчуваю  в  душі  свято
Коли  ховає  сина  мати!(Анфіса  Бук.  Стежко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017

ДЕ АНГЕЛ ГРАЄ

ДЕ  АНГЕЛ  ГРАЄ
Прийшов  знов  спомин  болісний  у  сні
Стривожена  душа  завирувала
Лилася  ніжна  пісня  у  вікні  -
Мене  немов  би  в  гості  закликала.

Для  чого  ти  знов  душу  позвала  ?
Вже  не  вернуться  наші  дні  колишні.
Чому  солодко  так  рида  й  співа,  душа.
Коли  цвітуть  в  саду  старому  вишні?

І  крила  наче  виростають  враз
Коли  заходжу  в  хату  ту,  знайому.
Немов  п’янію:  не  іду  -  лечу
І  серце  стугонить:  «Я  знову  вдома».

Ще  й  пісня  зве  та  серце  полонить.
Як  хочеться  побачить  "хто  ж  там  грає"!
Та  вітер  Білим  Конем  вже  спішить
Від  мене  ту  людину  заховає

Чи  то  не  Ангел  в  хаті  тій  живе?  
Крилами  закриває  сумно  очі.
Та  грає  так,  немов  ізнов  у  Рай
Забрати  душу  мою  грішну  хоче.

То  забирай  же,  що  тепер  вдіяти?
Бо  вже  і  так  давно  віддать  збираюсь
І  душу  й  серце  -  хаті  рідній  тій,  
В  яку  у  сні  ,мов  в  Рай  ,  я  повертаюсь..(Анф.  Бук

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017

Летять птахи в далекі далі

Летять  птахи  в  далекі  далі,
Летять  високо  від  землі
Обіймуть  душу  враз  печалі
Забуті  давнії  жалі.
А  ті  печалі  –одинокі,  
А  ті  жалі  –  як  сивина
І  хочеться  благати  в  долі  
Аби  вернулася  весна
Весна,  яка  нас  так  любила,
В  яку  ми  щастя  віднайшли
Та  у  саду  вже  листя  жовкне,
Кружляє,  мов  казкові  сни
І  у  серцях  живе  прощання,
Вітри  холодні  та  сумні  
І  мов  навіки,  мов  востаннє
Летять  птахи  в  чужі  краї.
Та  ще,  вернуться  наші  весни,
Не  зможуть  навіки  заснуть
І  зашумлять  веселі  плеса,
Пороги  вільно  загудуть
І  сад  наповниться  птахами
Душа  співатиме  пісні  
І  ми  зустрінемося  знову  
В  травневі  дні,  у  дні  ясні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017

ВКРАЇНСЬКА ГОЛОГОФО

Душа  плаче  що  не  бачить  
Себе  у  тім  раї.
А  як  бачить  -то  розп’яття  
Тричі  проклинає.
Ой  розп’яття  Українське-
гіршого  не  знаю
Хто  полюбить  рідну  Мати.-
Кару  за  це  має.
Хто  полюбить  та  й  не  зрадить
Того  й  розпинають
З  того  душу  як  ту  шкуру  
Тричі  ізтинають.
Та  й  то  ще  не  так  тяжко...!
Страшно  -  рідні  люди.
кревні  брати,
кревні  сестри  -  розпинати  будуть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017

Вже снігами замітає Вижниці долину

Вже  снігами  замітає  
Вижниці  долину,  
І  Чугайстер  мусить  спати  
Там,  де  Соколина
Лише  серце  не  засне,
Край  цей  покохало,
Тут  для  тебе  і  мене  
Сопілонька  грала.
З  полониною  в  вітрах  
Смерека  шепоче
І  веселий  Черемош,
Сонцем  сліпить  очі
Залишаю  душу  я
В  цім  казковім  краї
Як  впаде  на  гори  сніг,  
Суму  в  тім  немає
Бо  Смугарський  водоспад
Ще  веде  розмову.
Про  чудовий  квіток  сад,
Пісню  колискову.
Під  цю  пісню  до  світанку
Зутрічі  чекала,  
Одинокая  душа
Що  колись  співала
Та  знайду  ще  в  горах  я
Втрачене  кохання
А  як  час  прийде  лишу  -
Душу  тут  поранню(Ан.  Бук)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017

Не бачу тобі я прощення , кате

Не  бачу  тобі  я  прощення  ,  кате
За  те  що  рай,  
народ  святий  -розіп’ятий
Дітей  ти  за  кордони  відсилаш
А  українську  землю  -
 все  очима  пожираєш:
"Яка  частина  кому  дістанеться?"
Невже  та  й  доля  знов  оце  сміється?
І  вкотре  обрали  ми  «щось».
Й  заганьбило  
те  «щось»
святі,  живі  іще  могили.  
Он...  ллється  кров  
Немов  проста  водиця.  
Вже  кров’ю  сповнилась  
Стара,  гетьманськая  криниця.
Не  бачу  тобі  я  прощення,  кате!
За  те  що  рай  й  народ
Розтоптаний,  розіп’ятий
А  ти  ...  -мов  та  свиня:  
жирієш  і  панієш.
Та,  врешті  в  крові:  
захлинешся,  захірієш.
І  здохнеш  як  ...  тупа,  
бездушна  тварино...
Лише  Тоді  повстане  Вільна  Украна!(А.  букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017

Ой , Чугайстре, Чугайстре Брате-чугайстрочку.

Ой  ,  Чугайстре,  Чугайстре  
Брате-чугайстрочку...
Розшукай  мені  в  Карпатах,  
Диво-Барвіночку
Розшукай  на  Чорногорі
Таємну  Калину,
Ще  й  Веселку  ,  що  осяє
Мати-Україну!
Ой  а  десь  там,  де  Над  Прутом
Сонце  світить  дивно
То  живе  душа  весела
Народу  царівна.
Поверни  нам  її  з  каменю
Ще  омий  водою.
То,  із  тої  криниченьки,
Що  там  під  горою....
Пив  із  неї  воду  Довбуш,
Пили  козаченьки.
Хто  поп’є  тої  водиці  
Звільнить  нашу  неньку!
Ой  Чугайстре,  Чугайстрочку.
Любий  рідний  брате,  
Розведи  мені  багаття.
Гріти  буду  хату!
(Анфіса  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017

Ой , Чугайстре, Чугайстре Брате-чугайстрочку.

Ой  ,  Чугайстре,  Чугайстре  
Брате-чугайстрочку...
Розшукай  мені  в  Карпатах,  
Диво-Барвіночку
Розшукай  на  Чорногорі
Таємну  Калину,
Ще  й  Веселку  ,  що  осяє
Мати-Україну!
Ой  а  десь  там,  де  Над  Прутом
Сонце  світить  дивно
То  живе  душа  весела
Народу  царівна.
Поверни  нам  її  з  каменю
Ще  омий  водою.
То,  із  тої  криниченьки,
Що  там  під  горою....
Пив  із  неї  воду  Довбуш,
Пили  козаченьки.
Хто  поп’є  тої  водиці  
Звільнить  нашу  неньку!
Ой  Чугайстре,  Чугайстрочку.
Любий  рідний  брате,  
Розведи  мені  багаття.
Гріти  буду  хату!
(Анфіса  Букреєва)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017

У рай вернутись - оце диво. Та що там , браття, в тім раю?

У  рай  вернутись  -  оце  диво.  
Та  що  там  ,  браття,  в  тім  раю?  
Тут  свою  душу-сиротину  
За  п’ять  копійок  продаю.
Аби  прожити...  заробляю.
Аби  не  здохнути,живу.
А  вас  на  волю  закликаю.  
Та  то  брешу.  собі  …
не  знаю.
Куди  ж  то  вас  оце  зову?  
Куди???  
Куди  йдемо  ?  Ведуть  як  вівці.
Яка  мета  у  тій  ході?  
Коли  вмирають  молоді  .
А  там  жиріють  їх    убивці.  
І  німби  їм  уже  чіпляють
Та  дурнів  в  раї  народжають
Та  несвідомих  вчать  мичати.
Та  гроші,  гроші  заробляти.
Аби  вже  вдосталь  заробили
Аби  вже  душу  всю  пропили
Таке  от  в  раї  нині
 заправляє.
Он...Бог  ,  бідка,  все  шукає
"Кого  б  як  сина  та  розп’ять…"
Аби  ж  тім  вівцям  бога  дать,  
розп’ятого..
Та  все  немає…  
Того  хто  буде  їх  навчать
На  кому  будуть  зароблять  
в  віках.  
І  кого...  в  тому  раї  
Матуся  сивая  чекає
І  тая  любая  дівчина.
Що  зваеться  досі  -  УкРай-  іна.
Яку  бажають  у  могилу  
В  раю…у  Божім,  заховати
Тож  час  архангелам  вставати  
Та  йти  з  мечами  виручать!
Та  й  Вам  вже  ДОСИТЬ.  Досить  спати.
Та  в  ярмах  голови  тримать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2017

Влада грошей проковтнула Нині наші ДОЛІ

Ой  прокинься,  Україно,  
Синів  вільних  мати!
Скільки  можна  ще  у  шлеях
Дітей  сповивати?  
Тож  –  ПОВСТАНЬ,  Велика  Нене,  
Бо  ти  маєш  сили
Такі,  що  як  Божа  правда,  
Розірвуть  могили!
Душі  звільнять,  соколині.
І  вже  запанують
Сини  вільні  в  Україні.
Й  неправду  зруйнують.
***
Влада  грошей  проковтнула
Нині  наші  ДОЛІ
Син  -  розп’ятий,  а  матуся  –
Стогне  у  неволі.
Плаче  й  дивиться  як  хату  
Розривають  люди.
Чужі  люди!
бо  душею  
Та  серцем  -іуди.
За  скільки  ж  вони  продали  
Нашу  Україну?
За  скільки  ж  діжок  пропили
Волю  Соколину?  
Он  рахують…та  в  кишені
Гроші  вже  ховають!
У  офшорах,  кров  гарячу  ,  кров  Святую,  
Дужо  відмивають!
Продають,  запродають,
Мов  стару  могилу,  
Розкопують,  розривають,  
Душу  нашу  милу.
Голубоньку  сизу,  душу!
Якби  ж  вони  знали,  
Що  і  свою:
Капшуру  діряву
Навіки  запродали!
***
Ой  щоб  же  вас  та  й  недоля  била
Блискавою  в  боки!
Щоб  не  мали  сили  зробити
Бодай  малі  кроки!
Бо  ж…
Ті  садочки,  
ті  озерця,  
річечки  ,
білявії  хати
Ті,  звичайні  наші  хати,
-не  олігархів  палати…
За  що  їх  знов  руйнуєте?
За  що  отая  дитина  
Вмирає  на  Сході?
За  землю?  З  правду  гине?
Та  ви  ж  її  вже  продали,
Ногами  затоптали!
А  мати  старую  завчасно  
Та  й  в  домовину  поклали.
Та  гуляйте,  все  пропивайте!
А  мати  –  най  плаче.
-"Яка  мати,  на  чорта?
Не  чую,  не  бачу…
За  гроші  й  владу
Продамо  ,  затопчемо.  оту  стару  хату!
І  вас  -знищемо
Бо  ми  –  упирі,  бо  кров  людську  
Народжені  смоктати!!!
То  що  нам  та  Україна?-
Дітей  вільних  мати…
«А  хто  та  й  лишиться  в  живих  –
підріжемо  крила…»
Отака  то  твоя  доле,
Україно  мила?
Он  диви:
–Тобі  кайдани  несуть  
Пани-«всюди-кради»!
Будеш,  мати,  в  своїй  хаті  
Знову  замерзати.
Невже  то  –тебе  Бог  із  злиднями  
навіки  вінчають?  
Молилася,  молилися,  діти…
А  щастя  не  мають.
Може  довго  молилися?  
Та  занадто  часто  поклони  били?  
Краще  б  взяли  та  ворога
Вночі  задушили!
Та  й  рвали  його  тіло  жирне,
Та  ногами  топтали.
Добре  ж  МИ  із  з  козацтвом
Колись  погуляли…
Святослава  згадайте,
Нащадки  великі.
Та  Богдана  Згадайте.
Не  рятівні  якби  ліки…
То  не  зради  б  -  а  ради  ми  
З  вами  вже  мали.
Та  над  Світом  як  щит  
Правди  й  Волі  стояли.
(А.  Букреєва  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017

Золочені Церкви, та панськії палати, Та всюди ради… ради. .

Золочені  Церкви,  та  панськії  палати,  
Та  всюди  ради…  ради..  ради..
Порадилися  –  розійшлись,  
Мов  гади  ситі  розповзлись.
Бо  крові  щедро  обпилися,  
Людської,  
упирі  трикляті…
А  як  тій  мамі,  у  тій  хаті?
А  як  їй  в  ніч  страшну  заснуть?
Коли  весь  мороком  окутий  
Десь  там  синок  її  лежить?
Та  може  вже  повіки  спить..
Над  ним  кричать,  ревуть  гармати
А  ви  отам  –  про  рай  та  пекло
Нам  знову  будете  співати?
То  досить  вже  давно  –начхать…
Яке  ж  то  пекло  отце  чути,
Коли  не  ладен  ворухнути  
Хлопчина  тілом,  молодим.
Коли  десь  там  –  вогонь  та  дим..
А  Ви  гуляєте  Ви  ситі..
Знов  пику  мочете  в  кориті,  у  злотім  
Ваш  рай  для  вас  ..  Для  нас  святим  
Те  пекло  стало.
Бо  під  час  зради  
не  входить  рай  у  білі  хати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017

Твій син в крові. А ти де, бідна мати?

Твій  син  в  крові.  А  ти  де,  бідна  мати?
Де  ти  була,  коли  він,  знов  розп’ятий
Кривавими  очима  мати  виглядав?
А  натовп  варварів  
Все  камені  кидав,  в  обличчя…  
Де  ти  була,  матусенька,
та  не  одне  сторіччя,  
Коли  на  синові  розпятому  
хтось  добре  заробляв?
І  місяць  як  його  зрадливо  обпікав
Пекельною  ворожею  гранатою.
Де  ти  була,  коли  він  помирав?
Страждальная,  Вкраїна-Мати?
Невже  він  тебе  марно  там  чекав,
На  тій  могилі?
Серед  тої  зради?
Невже  він  марно  в  бій  пішов,  
Та  меч  підняв  святий  ,
ЩОб  захистить  твою  старезну  хату.
Та  ворог  твою  душу  розпрадав...
Верни  її  собі,  пекельна  мати...
Щоб  із  хреста  орел  синочка  зняв.
І  душу  відпустив  додому,  в  хату.
На  віки-вічні  волю  дарував.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017

Чи я діжду… того Величного моменту

Чи  я  діжду...
 того  Величного  моменту,  
Коли  не  будуть  президенти  
Народу  зверхнє  віщувати?
Коли  на  площі  .  не  в  палатах  
Виходитимуть  говорити,
З  народом…
Та  не  так  як  з  бидлом.
Не  так..  на  рівних,  як  з  душею.
А  то...літають  над  землею,  
Та  зверху  на  усіх  плюють
А  як  же  з  Господом  проп’ють?  
І  продадуть,  що  не  родили,  
За  що  сини  в  страшні  могили  
Лягають  молоді,  невинні
На  нашій,  рідній  Україні?
Коли  ж  то  я  діждусть,  коли?  
Невже  не  вдостоль  попили  
Ви  крові  нашої,  людської?
То  лиште  Мати  у  спокої..
Вже  досить  душу  розривати.
Солодкі  брехні  розливати
На  радах…  бо  існує  в  Бога
Одна  для  всіх  на  верх  дорога.(А.  Букреєва-Третьяк)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017

МИ ВСІ В НЕВОЛІ, ВСІ В НЕВОЛІ. .

МИ  ВСІ  В  НЕВОЛІ,  ВСІ  В  НЕВОЛІ...
ЛИШЕ  ЗДАЛОСЬ,  "ЩО  ЖИВЕМО"
Бо  ЗАМІСТЬ  ПРАВДИ,  ЗАМІСТЬ  ДОЛІ  
-БРЕХЛИВИЙ  МЕД  ЩОДНЯ  П"ЄМО..
ДУШЕй  В  ЯРМІ,СЕРЦЯ  –  НА  СТРАТУ...
ЗА  ЗРАДУ  МАЄМ  ЩЕДРУ  ПЛАТУ?
-ПО  СВІТУ  З  ТОРБОЮ  ЙДЕМО!
РАБИ...  ХОЛОПИ,..  ЛЯКАНІ  БАЙСТРЯТА!
ЩОДНЯ...П"ЄТЕ  З  ДІТЕЙ  ГОРЯЧУ,  ЧИСТУ  КРОВ!.
РУЙНУЄТЕ  НЕЩАДНО  БІЛУ  ХАТУ...
НЕМОМ  ВЖЕ  ЗДОХЛИ,  -  ОТ  ЯКА  ЛЮБОВ  
У  ВАС  ДО  НАЦІЇ,  УКРАЇНИ.
Отак…  а  як  ЖЕ  ще  казати,Кляті  Свини...
А  може  й  не  родила  МАТИ?А  може,  придивіться…
лежиТЕ  ВЖЕ  в  Домовині?ТАК  І  Є!  
ТРУХЛЯВІ,  ПАНСТВО,  МАЄТЕ  ПАЛАТИ..
ВАМ  ЧОРТА  ЖІНКА  ЗВАННЯ  РОЗДАЄ,
МІНІСТРИ,  ГЕНЕРАДИ…  ВЛАДНІ  ДЕПУТАТИ…  
ЧИ  Є  ДУША  В  ВАС  ,  КРАПЛЯ  ПРАВДИ  Є?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2017

Ви не безушні. Ви німі.

СПІВРОЗМОВНИКУ
Ви  не  безушні.  Ви  німі.  
До  першого  дитини  звуку.  
На  щастя,  не  дитина  я.
І  не  тримаю  вашу  руку..
Тож...  не  впаду.  
А  як  впаду  –  то  певно  вже  
Не  на  коліна.  
Живу  я  тут  і  тут  пишу  –
Щоб  піднялася  Україна.  
Мені  начхать  на  те  що  Вас  
Це  не  зачепить..
Бо  кайдани  
для  одних
То  як  Божий  храм…  
Для  мне  ж  злидні  і  омана.  
Я  не  ображена  ..
Ні..  ні..
Мене  образити  не  в  змозі.
Так,  трохи  горісно  мені.
Бо  тяжко  втатить  друга  на  дорозі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2017

За що отут щомить розп’ятий. . Святий народ, що жив й співав

І  знов  тебе,  мій  світлий  раю,  
Душа  моя  з  пітьми  впізнає
Не  мала  спокою  ніде,  
А  тут  на  сповідь  знов  іде  
Оголена..
Як  народилась.  
Мов  до  матусі  прихилюся,
До  тебе,  білена  хатина.
Прийми  ж  мене!  
я  мов  дитина,
На  руки  голову  кладу,  
І  душу  свою  і  мету
І  правду–все  у  тім  раю
Я  тобі,  нене  ,  віддаю,  
Складу  стиха,  на  той  вівтар..
Святий  вівтар!
Бо  в  вирі  мар
Над  ним  хтось  плаче  і  сміється.
-Хто  тут?  
Та  він  не  признається.
Не  хоче  мені  розказати  
За  що  отут  щомить  розп’ятий..
Святий  народ,  що  жив  й  співав  
Бо  птах  під  серцем  вільних  мав.
ТА  триста  років  вже  не  має…
За  що  його  на  суд  страшний,
Веде  обідраний,  сумний
Сліпий  й  старий  бідака-  чорт?
Чому  та  біла  хата  і  земля…  
оТ  -ОТ  ВЖЕ  буде  не  моя?
І  не  твоя,  мій  світлий  Раю..
ЗРАДЛИВІ  душі  народжує
Свиня  стара  
Не  дивно  ж  Рай  -
В  пітьмі  .
Дніпро-…  У  забудовах  та  
в  кайданах..
Тяженько  спить.
Ой  отамани...  Ні  я  не  смію  вас  згадать...
Хай  сплять,  хай  міцно,  діти  сплять!
Вже  й  місяць  кволо  світить  там,  
Де  був  душі  величний  храм..
Та  що  це  я  ?  Уже  світає.
І  соловейко  знов  співає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017

І знов тебе, мій світлий раю, Душа моя з пітьми впізнає

І  знов  тебе,  мій  світлий  раю,  
Душа  моя  з  пітьми  впізнає
Не  мала  спокою  ніде,  
А  тут  на  сповідь  знов  іде  
Оголена..
Як  народилась.  
Мов  до  матусі  прихилюся,
До  тебе,  білена  хатина.
Прийми  ж  мене!  
я  мов  дитина,
На  руки  голову  кладу,  
І  душу  свою  і  мету
І  правду–все  у  тім  раю
Я  тобі,  нене  ,  віддаю,  
Складу  стиха,  на  той  вівтар..
Святий  вівтар!
Бо  в  вирі  мар
Над  ним  хтось  плаче  і  сміється.
-Хто  тут?  
Та  він  не  признається.
Не  хоче  мені  розказати  
За  що  отут  щомить  розп’ятий..
Святий  народ,  що  жив  й  співав  
Бо  птах  під  серцем  вільних  мав.
ТА  триста  років  вже  не  має…
За  що  його  на  суд  страшний,
Веде  обідраний,  сумний
Сліпий  й  старий  бідака-  чорт?
Чому  та  біла  хата  і  земля…  
оТ  -ОТ  ВЖЕ  буде  не  моя?
І  не  твоя,  мій  світлий  Раю..
ЗРАДЛИВІ  душі  народжує
Свиня  стара  
Не  дивно  ж  Рай  -
В  пітьмі  .
Дніпро-…  У  забудовах  та  
в  кайданах..
Тяженько  спить.
Ой  отамани...  Ні  я  не  смію  вас  згадать...
Хай  сплять,  хай  міцно,  діти  сплять!
Вже  й  місяць  кволо  світить  там,  
Де  був  душі  величний  храм..
Та  що  це  я  ?  Уже  світає.
І  соловейко  знов  співає.
Так  хороше,  немов  давно.
То  може  вернем  що  було?
І  заживем  у  волі  знову?
І  дітям  рідну  колискову  
Будем  співати,  не  чужинську..
А  вільну,  нашу,  українську?(А.  Бук)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2017

ВІН ВПАВ СЕРЕД БОЮ

То  для  чого  життя  мені  
Дарували  Боги?  
Щоб  я  впав  ще  молоденький...  
Та  й  серед  дороги?
Поки  рука  волохата  
Гроші  заробляє,
Моя  мати  та  й  по  мені  
Сльозоньки  втирає.
-Ой  не  падай,  молоденький,  
Най  гинуть-  генерали..
Щоб  на  смерть  синів  бездумно  
Та  й  не  відсилали!
Аби  штані  у  владних  кабінетах  
Не  стирали  марно!
Най  ВОНИ  ідіть  у  бій,
ПОПЕРЕДУ..
Іздалека  
Видко  буде  гарно!.
Йдіуть  вперед,  та  
Захищають:  Пузом  УКРАЇНУ:
Генерали,  
президенти,  
міністри...
Чи  Віддасть  бодай  один  з  них
життя  своє  
за  отого  
хлопчину?
За  маминого,
любимого  сина?
#ВІРШІАНФІСИБУКРЕЄВОЇ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017

Ховають знову в Домовину Мою єдиную дитину, Мою Україну святу.

Ховають  знову  в  Домовину  
Мою  єдиную  дитину,
Мою  Україну  святу.
Такую:  чисту,  молоду
Ховають  й  гроші  вже  рахують.
І  гніва  Божого  не  чують..
Немов  пани  на  всій  землі.
Немов  всесвітні  королі.
Не  хороніте..  
Україна..
Дивіться,  люди,
Ще  живая!
Відкрила  очі,  
Та  й  до  сонця  
До  неба  руки  простягає.
Тож,  не  закопуйте,  
Нова  весна,  новеє  слово,
В  її  душі,  мов  квіт,  буяє.
Он,  сина,  мати  на  дорозі  
З  зрадливої  війни  чекає.
Війни  продажної  гидкої,
Яку  нам  влада  дарувала.
Аби  вмирали  там  синочки,
Аби  країна  вимирала.
Ой  та..  війна,  війна,  біда…
Хрести  хитає  вітер  волі..
А  тії  діти...
під  хрестами.  
мов  квіти,
В’ялі,  
в  Краснопільськім  полі  !
На  тому  цвинтарі  старому.
Не  на  одну!  
Спочивають.
Не  пожаліютсья  нікому  
Що  душі  помсти  їх  чекають.
Невмерлі  душі  козаків.
Вони  ще  вернуться  Додому!
І  нагострлять  страшних  кілків,
Поставлять  вже  на  зраді  кому,
Наведуть  лад  серед  панів…
Панів  продажних  ,  в  домовину
Які  надумали  покласти  
Страждальну  мати,  УКРАЇНУ
ТАРАСІВ  ЗАПОВІТ  2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017

Ворогам Народу Зичимо:

Ворогам  Народу  Зичимо:  
Аби  добряче  їм  гикнулося,  та  так:
Щоби  їхня  пика,  свиняча
Тричі  до  власної  Ду-и  повернулася!
Най  горло  ненажерливе  –  
Пишним  пір’ям  поростає.  
А  саму  горлянку  -  гаряча  смола  обпікає!
Смажені  цвяхи  –  
Язика  брехливого  прибивають
А  як  хто  упирів  тих  владних  побачить  –  
Плюються  та  каміннями  кидають.
-  Щоби  їх  на  золоту  сковороду  
Та  голою  сракою  
Братове  Козаки  посадили!
Та  так,  аби  Очі  рогульками  
На  лоба  покотили!
На  кінець  –  зичимо…  
Аби:
Владних  кнурів  підняло  та  й  гепнуло,  
-  не  менше  як  тричі!  
Бо  ще  позавчора  ...
МИ  поставили  їм  поминальні  свічі!
Най  ворогам  буде  погано,  
А  нам  –  добре  й  ладенько.  
Щоби  козаків  доля  любила,  
Щоби  звільнилася  від  Упирів  Україна-Ненька!»
(ДО  100  річниці  Вільного  козацтва  в  Холодному  Яру)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017

Не сипле степ теплом а жаром. .

Не  сипле  степ  теплом  а  жаром..
Не  віє  вітер  а  гуде,
Хоч  жалить  серце  все  помалу,  
Та  туга  в  душу  знову  йде.

Ой,  не  тужи,  мій  брат  названий,
Над  нами  –  вічная  блакить
Гайда  у  бій  з  панами-  хамами,
Не  дай  їм  волю  задушить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017

ПРИСПАЛИ ПРАВДУ МОЛОДУ

ПРИСПАЛИ  ПРАВДУ  МОЛОДУ
Приспали  правду  молоду,  
Народну  волю  підмінили
І  потягли  на  страшний  суд.  
Там  на  хресті  ще  й  заробили!
Так,  так...  -  заробите  іще...
Не  один  хрест  буде  стояти!
А  мати,  стара  наша  мати,
Вас  буде  вічно  проклинати,
І  дощ  вас  буде  омивати  
Ще  й  ворон  душі  -  виривать
Та  не  дістане  душ  поганих..
Бо  не  було,  не  нажили.
Одне  -  величнії  палати!
Де  гроші  правдою  були
Де  пропивали  нашу  волю,  
Де  маму  нищили  тоді,  
Як  умирали  молоді,  як  умирали  ті  герої...
Як  у  котлі  вони  пеклися...
Та  Вам  це  що?  
Ти  нахилися...
До  мене  ,  Боже..
Чи  ти  є?
Чи  ж  правду  хтось  нам  продає  
Чи  щастя  в  брехнях  заквітчає?  
Нас  в  домовині  зуістрічають
На  цій  землі  
Тяжкі...  Літа...  
Та  хто  ж  те  знає,
Хто  ж  те  знає,  
Які  нам  Бог  відвів  літа?
Чи  доля  нас  на  них  пізнає?
Чи  поцілує  Молода?
А  не  стара  з  косою,  в  гаї...
Така  от  правда  ,  (мов  свята).
Хоча  нічого  тут  немає,  Святого.
В  нашім  підлім  Раї.
Де  воля  гине  ,  молода  .
Де  батько  сина  проганяє,
Де  брат  та  й  брата  убиває.
Де  святу  землю  продає,
Первісне  бидло,  проклинає
Ту  землю  ,  
В  церквах  з  попами  добре  п’є..
За  упокій.
Святая  ступо!
Тобі  лишень  молюся  я  .
Бо  до  ікон  як  тягну  руку..
То  гірко  так  мені  стає.
Що  замість  спокою  й  молитви  
Мені  деколи  підпалити  
Храми  муровані  кортить
Та  на  тім  попелі  спочить
На  золоченій  домовині  !
Так  хочеться...  
Таке  бува.
Мабуть  старіє  голова.  
Бо  раю  бачити  не  хоче,
На  цій  землі  ,  і  в  небесах.
Душа  моя  одне  шепоче..
Одне  кречить:
Якби  ж  то  жити  так,
Щоб  Україну  та  й  підняти
Над  миром  всім  
Якби  ж  то  так...  ?!
Якби  ж...  себе  не  нудьгувати
Та  упокоїтись  в  літах
На  тій  землі  
Де  Воля  розлилася.  
Де  Доля  щастя  обпилася.
Де  вільний  правди  
Гордий  птах.
І  мама  сина  де  стрічає,
В  тім  хочеться  померти  Раї.
А  більш  ніде.  
Чи  дорий  знак?  
Віками  жити  й  не  вмирати?
Віками  з  Богом  нудьгувати
Та  мед  кривавий  попивать  
Та  досить  вже..
ТоЖ,  дайте  спати  
моїй  душі  бодай  хоч  трохи...
Нудні,  химернії  пророки
ТОж  дайте  ж  спокою  в  Раю
Бо  в  Пеклі  я  добряче  пю...ой  добре  пю...
Ворожу  кров.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017

Ой Ти ворог вороженько,

Ой  Ти  ворог  вороженько,  
Клятий  та  завзятий…
Чекай  в  гості,  йдуть  вже  морем,
Козаки  гуляти!

Чорне  Море,  комусь  горе,  
А  нам  –  мов  родина.
Дніпро  –  іншим  смерть  
А  нам  –  батько  то  єдиний.

Повертай  же  шлях  далекий  
Додому  у  хату
Сядуть  брати  біля  столу,  
Веселу  співати.

Ой  стрічай  же  сестро  мила,  
Колосиста  ниво…
Та  й  всміхайся  дівчинонько,  
Люба,  чорнобрива..

Як  роса  холодна  стане,  
Як  калина  гнеться,  
Розбуди  мене  із  рання,  
Люба  моя  серце.

Ой  сідлай  мені  коня,  
Коли  не  сідлала
Вже  братове  та  й  лугами  
В  Січу  виступали

Луг  Зелений,  вольна  доля  
Широка  далино,  
Ще  й  порогами  дорога
Все  те  Україна…

Над  рікою  -  Січа-  мати,
Дітей  привітає,
Ой  вже  шабля,  жінка  люба,
Серце  зігріває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017

Стоїть серед степу зсохлая травина,

Стоїть  серед  степу  зсохлая  травина,  
Плаче  на  могилі  русява  дівчина.
Пугач,  на  суремі  про  минуле  грає.
А  у  Чорнім  гаї  –  козак  помирає.

Ой  степи,  шляхи,  -  немов  почорніли.
Хлопці,  як  ті  трави,  зсохли  та  змарніли.
Вітри  кості  білі,  на  руках  гойдають
Душі  безталанні  ярами  блукають.

Ой  душенька  –душе,  чиста  та  розп’ята,  
Плаче  Україно,  Пресвята  Мати
Плаче,  безталанна,  сльози  утирає  
А  могилу  серед  степу  Дніпро  розмиває.

Ан.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2017

Якби в карти та й не грали,

КОЗАЦЬКИМ  КАРТАМ  ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ(можно  під..Полтавський  соцький)
Якби  в  карти  та  й  не  грали,  
Долі  б  власної  не  мали.
Не  співали,  не  всміхались
Під  бідою  б  Ми  схилялись  
Та  й  не  знали,  що  робити,
Як  нам  в  світі  новім  жити.
От  було  б  як,  От  було  б  як!
Тепер  знають  добрі  люди,
Що  по  картах  далі  буде
Що  колись  було,  як  жили,
Як  Ми,  Браття,  турків  били.
Як  Ми  ворога  душили,
Як  горілку  з  медом  пили…(Ой  пили  ):…)
Та  ще  й  яку,  та  ще  й  яку!
І  про  нас  у  Світі  взнали,!
Ще  й  до  себе  зазивали.
Отамана  Сірка  Йвана,
На  «хрестини»  до  Султана
Із  братами,  козаками,
Із  шаблями  та  киями…
Ось  Вам  як,  ось  Вам  як!
Заживемо  як  багато
Не  забудьмо  карти  в  свято.
Будем  в  карти  щодня  грати,  
Та  пісень  таких  співати,
В  Піснях  щастя  Вам  бажати,  
Ще  здоров’я,  творчі  сили,
Підняли  щоб  Вас  на  крила,  
Щоб  Вам  доля  козирилась,  
Щоби  смутку  не  лишилось,  
Та  й  в  душі  –буяло  свято,  
Щоб  тепленька  була  хата!
А  на  столі  –  Хліб  і  Сіль!
Щоб  не  чули  серцем  біль!
Ось  воно  як,  Ось  воно  як!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2017

Ой там при долині , Стогне Яворина.

Ой  там  при  долині  ,  
Стогне  Яворина.
Та  й  згадай  же,  мене,  серце,  
Кохана  дівчина!
Як  згадаєш,  над  рікою,  
Низько  нахилися,
Ще  й  води  під  бережечком,  
Чистої  напийся.
Мов  сльоза  тая  водиця  
Як  весняні  роси.
Заплети  ж  душа-  дівчино,  
Лілею  у  коси!
А  як  місяць  підійметься  -
Пливи  за  водою,  
Поговоримо  у  плавнях  
Тихенько  з  тобою.
Болить  серце,  душа  стогне,
Русалонька  плаче:
-Десь  козак  мій  там  лежить...
Серденько  гаряче!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723083
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2017

ПРОДАЙ ДУШУ!

Продай  же  душу  ,  владний,  сину,
Мені,  Сатані,  та  й  за  копійчину!
-Ой  радий  би,  Сатаночку…  
Тілько,  вже  продав  зрання,
За  це  й  п’ю  кров-дітей  ,  як  тую  горілочку!
-То  продай  же  мені  тоді  Україну…
Мов,  душу  свою,  -  за  копійчину!
Продай,  скурвлий  сину  ,  
У  тяжку  годину,  
Мати,  Бідну  Україну!
Ще    й  …Допоможи  її:  
 В  яму,  живою,  покласти,
А  землю,  та  й,  «Святкую»…
(Без  народу  вже),
–  Світом,    розікрасти!
-Ой,  та  я  би  хотів  теє  задіяти!  
Тілько,  поспішив,  -    продав,  завчасно,  Вороженькам…:
           сліпу,  старую    мати..
Аби  Сліз  її  гірких,  не  бачити,
Стогону  -  не  чувати.


Та  як  мрію  я  ,  Сатанонько,-  
     Ще  раз,  вже  тобі,    Україну  продати!
Тоді  би  підпалив  я,    матусину    хатину…  
А  попіл  –  розвіяв,  а  отую  квітучу  калину….!
           -Віддай  же  тоді    мені  
               Своє  чорне  серце,  -
               У  Пеклі    настромлю  на  вила…
                                     Аби    душа  твоя  ,  підлая  ,

Ще  дужче:  пекла  та    боліла…
-Ой…  віддав  би  я  ,  Батько  рідненький,  
Ой  відав  би  тобі    своє  гниле  серденько!
Тільки,  жити  заможно  бажаю  –  
З  свого  серця,  чорного,
 Грошей  велику  купу  маю!
-Не    хвилюйся,  кнуре  владний,  
Грошей  -    багато  буде!
 Бо  ж..  із  ними  й  закопають,  в  ямі  тебе,                Українські,  
                                             вільні  серцем  люди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2017

ПРОДАЙ ДУШУ!

Продай  же  душу  ,  владний,  сину,
Мені,  Сатані,  та  й  за  копійчину!
-Ой  радий  би,  Сатаночку…  
Тілько,  вже  продав  зрання,
За  це  й  п’ю  кров-дітей  ,  як  тую  горілочку!
-То  продай  же  мені  тоді  Україну…
Мов,  душу  свою,  -  за  копійчину!
Продай,  скурвлий  сину  ,  
У  тяжку  годину,  
Мати,  Бідну  Україну!
Ще    й  …Допоможи  її:  
 В  яму,  живою,  покласти,
А  землю,  та  й,  «Святкую»…
(Без  народу  вже),
–  Світом,    розікрасти!
-Ой,  та  я  би  хотів  теє  задіяти!  
Тілько,  поспішив,  -    продав,  завчасно,  Вороженькам…:
           сліпу,  старую    мати..
Аби  Сліз  її  гірких,  не  бачити,
Стогону  -  не  чувати.


Та  як  мрію  я  ,  Сатанонько,-  
     Ще  раз,  вже  тобі,    Україну  продати!
Тоді  би  підпалив  я,    матусину    хатину…  
А  попіл  –  розвіяв,  а  отую  квітучу  калину….!
           -Віддай  же  тоді    мені  
               Своє  чорне  серце,  -
               У  Пеклі    настромлю  на  вила…
                                     Аби    душа  твоя  ,  підлая  ,

Ще  дужче:  пекла  та    боліла…
-Ой…  віддав  би  я  ,  Батько  рідненький,  
Ой  відав  би  тобі    своє  гниле  серденько!
Тільки,  жити  заможно  бажаю  –  
З  свого  серця,  чорного,
 Грошей  велику  купу  маю!
-Не    хвилюйся,  кнуре  владний,  
Грошей  -    багато  буде!
 Бо  ж..  із  ними  й  закопають,  в  ямі  тебе,                Українські,  
                                             вільні  серцем  люди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2017

ЯК ДЕПУТАТИ "ЛЕЩА ДАВАЛИ"…

ЯК  ДЕПУТАТИ  "ЛЕЩА  ДАВАЛИ"...(Гумореска  Анфіси  Букреєвої)
-Ой  там  в  з  Раді  України  сталась  знов  біда…
-Пики  –  биті,  Око  –  синє?
Та  ні!  То  вже  «єрунда…»!
Новий  «тренд»  крокує  владою:
–  «Піджаки  риплять!»
-В  них  нардепи  почали  «правдоньку  шукають»!  
А  мо  й  щось  таке  шукають,  що  «від  народу  заховали?»
Невже..._  Правду?...?
Чи,  не  дай  Боже..,  знову:  
«  Як  залазить  до  кишені  виборців  -  докладно  вивчали?
Від  думок  оцих,  страх  вхопив  за  серце  та  й  «пересічні  люди.»  Однак  тут:
Патріот  зі  З  ради  заспокоїв  :  «Не  хвилюйтесь,  панове,  Все  Окей  буде!»,
«Оце  так  Ми  вирішуємо  «доленьку  країни»!:
Тож,  як  «піджаки  риплять  »  -  то  на  користь  народу,  бо  значить:  
«  корупція  гине»!
Додам  висновок  власний  до  цього  сюжету..
Чи  не  значить  оце  Що:
Корупція  мешкає  нині  
не  тілько  у  владних  кабінетах…
Придивіться:  он  вона,  «клята  відьмо»  вже
В  кишенях  нардепів,  рукавах  піджаків  
Оселилася…  !
Маємо  сили,  маємо  волю,  розум..
Та…  25  років  як  Миша  «  на  Горі  оженилася…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717509
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2017

За що вкраїнські мами сльозами злилися?

Хто  знає,  може  в  тому  знищеному  Раї,  
Яка  Душа  вогонь  ще  висікає?
Якеє  серце,  чисте,  ще  болить
Меч  правди  у  міцній  руці  спинить
Ходу  ворожу  зможе..?  Хто  те  знає!  
Брехня  коли  при-владая  буяє,
Коли  нахабно  євро  загрібає,  
рука  липка...
А  поруч  -  придивіться:...сина  ,  
Свою  дитинку,  милую  ховає,  
В  сирую  землю...Блідая  мати:
Плаче,  ледь  стоїть!
І  хоче  в  цю  хвилину  серце  зрозуміти:
Для  чого  Ми  в  рабів  оце  вдяглися?
(Як  у  чужий,  полатаний  жупан)…
За  що  вкраїнські  мами  сльозами  злилися?
Чому  над  ними  знов  регоче  пан?
Ні...  я  не  проти  Перемоги.  -  Досить!  Вже  досить  «брату»  спини  нам  згинать!
Та  що  ж  то  за  війна,  
Яка,  мов  трави,  життя  і  долі,  молодії,  косить?  А  «зверху»  знов  луна  наказ:  "Не  наступать!"...
І  хочеться  на  це  НЕДОБРЕ  слово…
Мені,  поету,  врешті  проказати…
Та  я  вже  краще  змовчу...  
Одначе,  мову  у  душі  не  відібрати!
Вона  бо  –  Вольна.  Вже  втомилась    спати,  -  Під  Каневом…  
А  Ваша  –  десь  ще  у  могилі  спить?  
То  розбудіть,  ледащо  те  прокляте!
Як  буде  воля  –  стане  де  спочить…  
 Як    ні  –  неначе  кістякам  Зіновія-    Богдана…    
Ярами,  не    одне  сторіччя  ще    блудить!
 Бідний  гетьман…  -Давно  вже  й  він  проснувся!  
Тож  мріє  тих,  хто  отруїв,  дістати:  
Кістлявими  руками  задушити,  
Серця  їх  трухлі,  грошовиті  розірвати.  
                   Синам,  прадавній  Меч  у    спадок                              передать.      
                                   Ще  й      Мати-Січ  наново    збудувать.            
 Навіки…  незбориму!        

               Анфіса  Букреєва  до  -.  сторінка  Тарас  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2017

БЕРЕСТЕЧКО НАШЕ Нове… Вороги готують…

БЕРЕСТЕЧКО  НАШЕ  Нове…
Вороги  готують…  
А  тим  часом…  Вже  над  ними-  круки  кричать,
Щось  своє  мудрують.
Вам  в  нещастя,  вороженьки,  упирі  трикляті!  
Аби  вже  кров’ю,  вдосталь  упилися!  У  своїй  Ви  хаті!
Не  у  нас…!!!
Бо  Луг  Великий,
Ще  побачать  люди,
І  почують    
Ревучого  мову…
Й  СЛОВО  ПРАВДУ  Збудить!
Скоро  ,  скоро!
 Кібець  зі  степу
Волю  подарує!
Тільки  день  той
Ворог  клятий    вже  не  почує.
Із  грошима  та  й  у  пекло
Гулькне  на  віки.
Бо  до  влади  на  Вкраїні
Стануть  козаки!
Нема  в  них  брехні  у  серці,
До  свиней  жалю.
Тож,  теє  поле  ,  Берестечка  -
СЛАВІ  віддаю!
Аби  зрада  в  Україні-ненці  не  жила.
Щоби  правда  над  всім  світом
Сонця  меч  несла!
Наша    ненька-Україна  
Міцну  Руку  мала.
Не  брехливу,  
Не  з  риночку,
Щоб  не  пропивали  у  «верхах»:  
Синів  ВЕЛИЧНУ  долю!
Не  ганьбили  Рід  наш  славний,
Та  Всевишню  волю!
Бо  хто  волю  народу  Божого
Як  п’яний  вепр,  зневажає,  -
Той  плазує  по  чужій  землі,  
Бо  своєї  –  не  має!
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017

НЕ НАВЧИЛА МЕНЕ МАТИ на НАРОДІ ЗАРОБЛЯТИ

Не  навчила  мене  мати
На  народі  заробляти.
Не  навчила  мене  мати  
Щиро  душу  пропивати!
Та  навчала  як  любити,  
Отую:  
Стоптану,  єдину…
Ледве  видну  за  віки,-
Забрехану,  зраджену  стежину!  
До  рідного  Джерела…
Люба  ж  моя,  мудра  мати!  
Що  ти  знаєш
Про  життя,  
Долю  нашу,  геть  розп’яту?
Народила  та  й  у  болях  –  
Ще  й  поклала  у  могилу.
Для  чого  ж  спершу  дарувала  :  
Серце  гаряче,  орлині  крила?
Аби  я  у  тій  могилі  
–  Літати  навчався?
Аби  квітом  мертвим,  гидким,
Брехнями  -  вквітчався?
Ой,  чому  ж  ти,  біла  лебідонько,  
Спершу  не  питала  ,  
Чи  отак  душа  моя  жити  бажала?
Не  питала,  дарувала  
Світ  весь  ,  як  данину!
Даруй,  мамо,  краще  меч,
Відрубати  крила!
Ні..  не  собі,-  ворогам!
Щоби  не  літали,
Над  моєю  могилочкою,  -
Душу  не  топтали!
То,  чи  чуєш  ти  мене,
Сумна  моя  мати?
Даруй  меч  та  слово  міцне-
Правду  визволяти.!
Як  візьмемо  той  меч,  -
То  й  розправим  крила.
Будем  вільно  вже  літати…  
А  в  оту  могилу  -  покладемо  ворогів
Аби  не  раділи  ,  
Як  Матусі  
Ховають  синів  -
СИНІВ  УКРАЇНИ..
-в  могили!  Т-W  ,  01.02.  2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017

Воля розіллється На Святу Україну

Не  спить  вітер,
Дніпро  будить,
Виє,  завиває.
Та  й  -  до  неба,  до  зірок,
Хвилі  підіймає.
На  ту  бурю  звіддаля,
Глядить  місяченько.
Бачить:  чайка  серед  хвиль
Летить  височенько!
Летить,  наче  із  минулого.
Берега  шукає.
Свою  долю,  своє  серце
У  рідному  краї.
А  у  Пеклі  чорт  регоче,
Крутить  Вили  кляті..
І  вже  світло  не  горить
У  далекій  хаті
Чорт  бо  хоче  проковтнуть  чайку…
Ще  й  питає,  у  козацької  душі:
-Чом  не  йдеш  до  Раю?
Бо  мій  рай  де  тая  хата
Та  ота  калина.-
Мовить  йому  козаченько,
Чайка  в  вирі  гине.
Та  козак  не  пропаде
Правда  не  загине.
З  Дніпра  воля  розіллється
Та  й  на  Україну!
Т.  W  .  31.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017

Що РОБИТИ, Бідні діти?

Що  РОБИТИ,  Бідні  діти?
Вам  душі  треба  розбудити!
Свої,  окрадені  в  пітьмі!
Серця  зігріти,  ледь  живі.
Старою  піснею,  святою.
І  під  тяжкою  булавою,
За  Волю  боротьбу  вести
Та  навколішках  –  не  повзти,
Як  нині  дехто  там  плазує…
На  Схід  чи  аж  лижиться..  в  Європу…
То  краще  б  вже  втопивсь  в  окропу
Яким  душа  пече  й  болить!
Народная  душа…!
Якую,  ТРЕБА  НАМ  ЗБУДИТЬ!  31.01.17р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017

ПОВЕРНЕННЯ ТАРАСА.

Я  не  забув  душей,  нічого,
Ні  правди  дотику  святого,
Ні  слова  теплого  в  пітьмі,
Що  хтось  сказав  "у  путь"  мені  .
Все  Пам’ятаю!
Та  здавна  іншого  бажалось
Здавалось,  стоїте  німі:
На  тій  могилі.  -  Люди,  люди!
Німі  ,  як  ночі  покривало.
І  сумно  серцю  ,  тяжко  стало.
За  Україною  тужить,
В  Раю  хмелевий  віск  топить,
Та  з  Богом  старим  говорити
Та  за  Ревучим  все  тужити.

А  вітер  с  полем  гомонить,
Дніпро  десь  хвилями  шепоче,
Прокинсь,  Тарас,  Відкрий  знов  очі!
І  Бог  зглянувсь  -пустив  відкрить.
І  Душу  прокляту  мою.
І  от  –  прокинувсь.  І  вернулось
Усе,  що  за  роки  забулось
Що  виболіло  -  знов  болить.
Знов  хрест  тяжкий  в  душі  стоїть,
І  морок  серце  спопеляє..
Тарас?  Тараса  вже  немає.  
Є  інший  час  і  інша  мить.

Якби  ж  могла  душа  відчути,
Що  вкрали  роки  повернути:
Вона  б  страждально  не  боліла..
І  вже  кохати  не  посміла  .
Але  ж  -кохає  і  болить!
І  хоче  серце  оживитись,
Ще  й  волі  пам’ять  повернуть,
І  Віще  слово  знов  пролити
На  України  тяжку  путь.

Та  цей  раз…  -  все  вже  завершити.
Народу  Воленьку  вручити.
Та  у  степу  потом  заснути.
Навік  заснути,  там  де  воля
Де  є  кохання  й  щедра  доля.
І  де  Ревучий  гомонить.
Де  Мати-Січ  Нова  стоїть!
І  спокій  собі  повернути,
Дитинство  своє,  хоч  на  мить.

У  тім  Раю...  І  зНову  ЖИТИ,
І  знов  Україну  ЛЮБИТЬ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2017

Вечоріє, зимно, люто

Вечоріє,  зимно,  люто,
Он,  теплая  хата.
На  печі  сидять  козаки,
Років  триста  ,
будьте  щасливі,  Милії  хлоп’ята!
На  печі  ж  бо  їм  -  любенько.
Про  давне  розмовляють
Як  гетьманів  славних,  згадають,  -
Добре  вип’ють  та  ще  й  заплачуть
Та  й  «На  бік»  -  повертають..
Спати..
Засинайте  ж  міцно,  Низовики:
Гетьмани,  отамани,  най  насняться  Вам
Мати-Січ,  не  розриті  ще  кургани.
Най  насниться  вам  давня  Воля,
Ворогами  не  розп’ята.
А  може,  ще  й  молода,  нова  Україна?
ТО.  добре  будете  спати!
А  як  зіпсує  сон  якій  душі  вольній,
Стогін  матусі  в  хатині…
Може  прокинеться,  сердешна  душа
Сином  стане  нашій  Україні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017

Все пропили і продали.

Все  пропили  і  продали.
Гуляють  ще  й  понині.
Та  й  зовні  розкохались,-
Величні  владні  свині.
А  та  страждальна  Україна?
А  тая  бідна  мати?
-  Он  вона,  схилилася:
Занедбана,  іудами  розп’ята!

Та  до  чого  вам  наша  мати?
Давно  «гетьманів  родила»!
А  якби  деяких  ізнову
–  у  яру  б  лишила.
Та  що  вже  про  це…

ОН,  Москва,  путінське  кодло…
Знову  горло  перегризає,
Серце  щире,  українське
З  грудей  вириває!
Нині,  подивіться:
У  центрі  України  –  Гербами  москальскими
церкви,  собори  сяють,
Рипять  хрести  дертими  півниками,
Серце  у  воїнів  виривають!

А  он,  повз  тії  храми  -  їдуть  воювати,
Наші  хлопці…  у  АТО:
За  коханими  сумують.
Дивлячись  на  ворожі  герби  ,
Мислять  гірко:
«А  За  що  на  Сході  воюють?»
Та  герої  знають  -
«За  Мати  УКРАЇНУ!»
Тільки  от  би  влада  теж  так  думала,
Не  тягла  її  у  домовину,

Як  не  страждай,  як  не  ховайся  –
Будеш  Правда  бита.
Тебе  під  пекельну  брехню  вже  поклали,
В  Золочене  корито!

Ой  чини,  ой  добрі  люди,
Де  ж  таке  іще  існує:
Наче  –  зовні  патріоти,
Та  в  думках  і  діях  –  грошівя  панує!
Земля  народу  буде,-  кажете  ?
Вмієте  брехати!
–  Якби  могли  би,
У  цю  ж  хвилю,  розірвали,
Україну  –мати!
Поки,  щедро,  на  землю  Святу,
Вино  молоде,  гаряче  виливаєте
Народ  –  пошили  у  дурні  ,
На  обіцянки  чхаєте..

Так  от,  Петрику!
Чи  тебе  матуся  на  горе  нам  родила?
Що  ти  вирив  нову  та  свідому  Україні  могилу?

Вечоріє,  зимно,  люто..  десь  теплая  хата.
На  печі  сидять  козаки,
Років  триста  ,  Давненько…,
Ой,  будьте  щасливі,  Милі  мої  хлоп’ята!
На  печі  ж  бо  їм  -  любенько.
Про  давне  стиха  розмовляють
А  як  гетьманів  славних,  згадають,  -
Добре  вип’ють  та  ще  заплачуть
Та  й  «На  бік»  -  повертають..
Спати..  Засинайте  ж  міцно,  Низовики:
Гетьмани,  отамани,  най  насняться  Вам
Мати-Січ,  не  розриті  ще  кургани.
Най  насниться  вам  давня  Воля,
Ворогами  не  розп’ята.
А  може,  ще  й  молода,  нова  Україна?
Ой..  добре  будете  спати!
А  як  зіпсує  сон  якій  душі,  стогін  матусі  в  хатині…
Може  прокинеться,  сердешна,  злиденна
Стане  сином,  матусі-Україні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017

СЕЛА СТАРОГО ВИСОХЛА КРИНИЦЯ

Села  старого  висохла  криниця
Одним  одна  серед  степів  стоїть,
І  хочеться  їй  хоч  дощів  напитись
І  мариться  їй  далечінь  віків.

Тож  стиха  засумує  ще  й  заплаче,
Злітає  паром  крига,  мов  слова
З  криниці,  що  душею  не  пробачить  гріха,
Що  правда  в  серці  не  жива.

О  Боже,  нам  верни  Душі  Криницю,
Яка  текла  з  старого  джерела
Знов  хочеться  її  води  напитись,
Щоб  в  серці  сила  й  воля  ожила.

І  хочеться  присісти  біля  хати,
Яка,  мов  мара,  видиться  у  сні
Згадати,  як  пісень  співала  мати
І  щастя  дарувала  в  дні  ясні.
В  дитячі  дні,  не  сповнені  тривоги.
В  вогненні  дні  як  душу  берігла.
А  нині  -  мов  криниця  біля  хати
У  забуття  столітнєє  лягла.

Прокинься,  моя  любая  кринице,
Та  й  пробуди  окрадене  село…
Щоб  не  один  раз  тут  ще  нам  родиться…
Щоб  душі  знов  додому  привело.
Села  старого  висохла  криниця
Одним  одна  серед  степів  стоїть,
Та  хочеться  їй  Волі  ще  напитись
І  мариться  їй  далечінь  віків.
Анфіса  Букреєва(Сірко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017

І у вісні мені болить

І  у  вісні  мені  болить
Душа  бо  проклята  не  спить!
Все  кличе  Пугач  на  могилі,
Над  Суботовим–  хмарок  хвилі,
Горять,  як  місячна  печать,
Пороги  -  здалека  мовчать.
Мовчать  …  закуті  навіки,  в  кай-дан-ки.
Озвіться  Де  Ви,  Козаки?

Співає  вітер  колискову.
Шепоче  тихую  розмову  із  степом,
А  той-  у  рай  все  споглядає
Та  про  кохання  в  тихім  гаї,  замріявсь.
Ой,  ті  вечірнії  вогні…
Так  хочеться  додому  знову,
Завести  як  колись  розмову,
Забутись,  горе  пропивать
До  ранку  гучно  танцювать,
Та  від  кохання  пропадати
Ще  й  правду  серцю  -  сповідати  .

Та  все  минуло.  Лиш  із  небом  ,
З  зірками  друже,  розмовляй.
Піду  собі  вже  краще  в  Темний  гай!
Та  що  це?  Гай  той  знищено,  розп’ято!
Які  ж  були  отут  дуби!
А  там  –стояла  рідна  хата.
Де  хтось  чекав,  не  без  журби.
Ще,  там  -озера,  млин  між  ними,-
Усе  вже  висохле  стоїть!
І  журно  тягнеться  розмова.
Що  ж  Бог?
«-На  сповіді  –мовчить!»
Нема  бо  що  йому  казати!
Палати  всюди,  золоті.
Кому  ж  потрібна  тая  біла  Хата?
Кому  нужі  Дуби  Святі?

Де  ділось  все?  За  що  ці  муки?
Та  й  Битви  -  для  цього  були?
З  Землі,  між  кості  козаченків,
Квітки  криваві  проросли…
А  мати…  стара  наша  мати…
Чи  душу  за  ярмо  рвала?
Та  Гай  вже  їй  не  відповість
Вже  й  віра,  як  той  лист,  згнила.

Бо  не  розпродане  -  розп’ято…
Ту  нашу  землю,  тую  хату…
Якої  ріднеє  тепло,  в  серцях
Нескорених  жило.  -
Вже  підпалили  і  зганьбили
І  правду  в  серцях  отруїли.

Грошів'я  душі  поглинає,
Наш  Рай  туманом  присипає:
Усе  рідне,  що  в  нас  буяло.
Провладне  кодло  зіпсувало!
Та  ще  псує.

Якби  чий  син  зустрівся  в  гаї…
Душа  б  промовила  «Іди:
Сідлай  коня,  шукай  де  воля.
Та  й  Правду  з  нею  приведи!
Шляхи  твої  десь  там,  де  зорі
Там  Славонька  тебе  знайде.
І  серце  мужнє  обіде,  нещиру  дружбу,  недобру  долю.
І  нам  Всевишній  поверне  з  мечем  і  світлом
Щастя  й  Волю.
Та  чи  почує  Син  про  те….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2016

Крадії сидять в законі Та як і сиділи/ Діти ж - гинуть на війні. Мами посивіли…

Крадії  сидять  в  законі
Та  як  і  сиділи,
Діти  ж  -  гинуть  на  війні.
Мами  посивіли...
Знов  Майдани,
Чисту  кров  випити  бажають.
Тільки  волі,  Душі  наші
Та  й  не  відчувають!
Тілько  щось  на  Україні
Сумо,  мов  в  могилі
А  слова  ті  владні  нам
Як  кістки  не  милі.
Дайте  волю  козакам!
Нову  зброю  в  руки!
Тоді  хлопці  завдадуть
Вороженькам  муки.
Досить  з  підлими  кнурями
В  Мінські  Ради  грати..
Та  Вкраїнців  по  світах
З  торбиною  гнати..
Сором,  сором…
У  віках  Україна-мати
Ще  не  знала  отакого…
Тяжко  споглядати!
До  Державної  землі  
Hуки  простягають!
То  за  що  ж  воюють  хлопці?
За  що  погибають?
Чи  не  чутно  Вам  в  душі
Розумного  слова...
Чи  закрили  очі:  гроші,
Діжечка  дубова...?):
Ой,  не  знаю...  Сумно,  гидко!
Любу  Україну  захопило
Щось  вороже,  тягне  в  домовину.
Тілько  Вірю:  Правда  силу
Ще  від  Бога  має!
Тож  розправить  Орел  крила
В  Зеленому  Гаї.!
Анфіса  Букреєва(Сірко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688250
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.09.2016

Хто в хліву у нас керує? (Сучасна Байка)

Хто  в  хліву  у  нас  керує?(Сучасна  Байка)
Ось  питання,  що  хвилює!
Ось  проблема,  що  болить…
Курки  хочуть  зрозуміть!

Тож  на  Раду  зібралися,
Кілько  вівців  підтяглися…
Три  свині  іще  прийшло,
Та  в  президії  лягло.
Сірка  звати  не  схотіли
Бо  –«Собачий  син,  чи  сміє,
Він  з  «панами»  говорить…-
Най  собі  у  буді  спить!»

Все  в  Хліву,  мов  вир  гуде…
Бо,  –  Велика  Рада  йде!
Півень  смачно  виступає,
Та  на  курок  позирає.
З  діжки  басом  гомонить
Каже  він:  усе  тут  знає,
Тож,  йому  усім  й  рулить!

Та  поки  усі  радились,
Вовки  дужо  розходились,
Та  й  до  хліву  підійшли:
Двійко  курочек  стягли.
Ще  овечку  обідрали
Та  й  до  півня  справу  мали.

Що  за  галас  тут  счинився!
Півень  в  діжці  зачинився.
Свині  в  землю  заховались,
Курки  ж  так  розхвилювались,
Що  курчаток  потовкли,
Такі  біди  от  були!

Та  збудився  пес  Сірко,
Розгарчавсь,  вовків  шматав,
Хоч  собачу  вроду  має…
Та  що  рідне  –  захищає!

Хто  ж  повинен  всім  рулити?
Півень  в  діжці?  Чи  Свині  під  коритом?
Анфіса  Букреєва

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687948
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 06.09.2016

Слава Богу нема жінки!

Слава  Богу  нема  жінки!
(Гумореска  Анфіси  Букреєвої-Сірко)
Ой  збиравсь  наш  писар  зранку
Йти  на  Махарет,
Як  сідав  на  стару  чайку,  -
То  втопив  кашкет.
Як  за  ним  нагнувся  взяти,
Люльку  загубив,
Ще  й  шаблюкою  за  лантух  з  салом  зачепив,
Лантух  впав  й  поплив  водою…
Знов  страшна  біда!
«Ой,  рятуйте  ,  люди  добрі,  правдонько  свята!»,
Та  й  в  Дніпро  стрибнув  невдало  -
Буря  піднялась,
Величезна  хвиля  морем
Швидко  понеслась…
Закрутились,  застрибали
Вражі  вороги,
А  козак  не  може  зняти
Гадюку  з  ноги.
Обняла  ота  гадина  міцно  козака..
Він  дригнув  ногою  дужо:
«Геть,  -  ти  Ба  яка!»
Знов  оказія  вчинилась,
Бо  ота  змія,  з  шароварами  злетіла  й
Впала  у  гілля.
Ото  лишенько  велике!
Та  й  страшна  біда….
Як  іти  в  похід  без  штанів,  матінко  Свята?
Посидів,  «Мамаєм»  трохи,
Лисину  поскріб.
Та  й  додому  стиха  чайкою
З  рипінням  погріб.
Пливе  чайка,  пливе  стиха,
Сонечко  блищить,
У  ярочку  соловейко  пісню  гомонить,
У  ярочку  соловейко  душу  розриває.
Усміхнувся  козаченько:  «Жінки  хоч  немає!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677682
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.07.2016

Що сичить в його машині?

Що  сичить  в  його  машині?
-  Чи  то  гуси,  а  чи  свині?  Та  то  жінка  козака!
Вона  має  язика,  зуби  довгі  та  гостренькі
Хвіст  красивий,  величенький…
Чоловік  руля  рулить,  а  вона  -  усе  сичить...
"Не  туди  поїхав,  клятий!"  -  Хоче  бідного  кусати...
Та  козак  усе  спішить,  жінці  ж  стиха  говорить:
"-  Як  ти  мене  та  й  обрала,  -  значить  з  серця  покохала.
То  й  тепер  -  сиди,  мовчи.  Заспівай,  а  не  сичі!
Будемо  жити  як  ладочком  -  посаджу  тебе  в  гайочку,
Напою  ще  й  молоком.
І  вона  благенька  стала,  усміхнулась,  заспівала,
Ніжно  його  обняла.  А  яка  ж  –  змія  була!"
(Гумореска  Анфіси  Букреєвої  _Сірко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2016

Українська ніч

Все  навкруги  давно  поснуло,
Вже  й  Гай  замислено  мовчить.
Лишень  з  високої  могили
Сич  про  минулі  дні  кричить.
І  в  безкінечнім  неба  раї
Луна  бліда  ледь  визирає
З-за  туч,  ляклива  і  сумна  -
Бо  ж  знов  "оголена  вона"!
Тож  знай    красу  свою  ховає
За  тучами,  смішна  луна)
Як  Чорт  та  й  схоче  закохаться  
В  таку  -  із  світу  пропаде!
Бо  ж  щастя  з  нею  не  знайде.
І  закортить  йому  Дніпра  напиться,
Бодай  помислить  щось  за  те.
Налижеться,  спяніє  дужо
Веселу  пісню  заспіва
І  слухаючи  це,  впаде  коню  на  спину
Моя  старезна  голова.
А  кінь  -  іде,  і  сам  куди  не  знає.  
Чи  сон,  чи  правда?  чи  фантазія?
Та  серце  завмирає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016

Вже сутеніє за вікном

Вже  сутеніє  за  вікном
І  степ  помалу  засинає
Пастух  корів  в  село  вертає.
Та  серце  серця  все  чекає.  
Душа  душею  так  болить
Що  ладна  себе  погубить  -
Аби  хоч  на  одну  хилину  
Обняти  ту,  рідну  людину
Та  з  нею  до  зірок  втікать
Та...-  доженуть.  
Лягатйте  спать!
Най,  доженуть...  
Не  це  лякає!  Прожити  одиноко  в  Раї,  
Віддати  його  зіпсувать.
Ще  й  щастя  двох  у  пилу  затоптать.
Допоки  сонце  в  Світі  сяє-
Борітесь  за  кохання  в  Раї!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2016

Чигирине, Чигирин. слави нашої руїна!

Чигирине
Чигирине,  Чигирин!
Слави  нашої  руїни!
Знову  нищить  клятий  син
Мати  стару,  Україну.
Одягає  їй  на  крила
Вогняні,  тяжкі  кайдани.
І  душа  усе  питає:
Ой  гетьмани,  ой  гетьмани,
Де  ж  Ви?

Над  могилами  в  степах
Крук  чорненький  все  кружляє.
Другий  рік.  Біда,  ганьба
В  неньки  сили  випиває.

Зрада  чорна  нищить  нас
І  схилилась  на  коліна
Там,  де  був  наш  Чигирин,  -
Плаче  мати-Україна.

Побудують  в  Чигирині.
Курник  Вільної  країни?
Повезуть  свячених  курок
Повз  Мотронинський  в  Руїну
Боже  мій,  де  ж  правда,  де?
У  великій,  підлій  зраді,
Над  народом  суд  іде.
Ще  й  при  повному  параді!

Мов  вернулися  часи
Із  минулого,  раптово.
Знову  -  ради  потаємні,
Знов  -  Андрусівська  змова?
Волонтери  -  у  біді,
Воїнство  -  голодне,  босе.
І  над  всім  оцим  сидить
Величезні  й  ситі  Боси!

Господи,  мене  прости.
Тільки,  вставши  із  коліна
Буду  я  про  те  просить,
Щоб  Ти  Меч  гострив  для  сина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016

Вмер за Україну

В  козака  тяжка  година.
Плаче  серце  і  душа.
У  кайданах  -  Україна
Та  дівчина  хороша
У  кайданах  і  зневазі,
В  зраді  скута  на  віки.
Та  чи  можуть  не  почути
Стогін  її,  козаки?

І  почують,  і  згадають,
Ще  й  шабелька  заблищить!
Вже,  оголена  душею,
В  бій  пекельна  варта  мчить.

Не  потрібно  їй  багатство,
Дайте  волі  і  коня!
Під  ворожими  ногами
Запалає  враз  земля

І  вернеться  наша  Слава,
Розіллється  у  степи
Та  й  Величную  Державу
Побудують  Козаки
Тільки  в  радісну  годину,-
Сльоза  душу  обпіка
Козак  вмер  за  ту  дівчину,
Що  любила  козака.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640242
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2016

колиску пустую гойдає.

Ой,  душа  зміліла,  серце  -  висихає.
Та  й  де  ж  тая  Вкраїнонька,Чи  її  немає?
Хочеться  піти    по  всьому  Світу...
Розшукати  де  соколенки-діти.
А  зустрівши  ,  -  додому  скликати.
Бо  вже  зачекалась  їх  старенька  мати.
Ой  як  зачекалась...  вже  й  сил  немає.
Золоту  колиску  пустую  гойдає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016

вИ щастя й нещастя медами виливали

 вИ  щастя  й  нещастя  медами  виливали
Та  усе  те  як  смолу  пекучу  В  душі  наші  ЗАЛИВАЛИ
Ще  й  вбивавали  дужо  правду  :  ЗРАДОЮ,  нуждою.
Ще  й  …
Кохання  вічне,  святе  повінчали  з  сирою  могилою.
Стійте!  сТІЙТЕ,  в  тій  могилі  ніч  ХОЧ  заночуйте
Почуйте  слово  мудре,  сльози  відчуйте
Так:,..  вкладайтесь  у  стару,  вогку  домовину,
зрадливі  мужі…
Упирі  Вкраїни!
Як  не  тяко,  як  не  важко  буде  вам  лягати  –
Але  ж  ви  отут  колись  закопали  Мати!
В  цій  могилі  –Слава,  правда  ,  велична  Доля
В  цій  могилі  і  багні  –  споконвічна  Воля.
-забиті,  затуркані.  Вашими  ж  ногами!

Тут,  у  темряві  –  степи  вмирають,  літа  минають
І  ПОРОГИ  в  кайдани  СКУТІ  все  благають
«Звільнить  нас!»…  та  не  чуюють,  ті,  що  закували.
Нема  їх.  В  землю  гидота  всесвітня,  з  смердінням  полягали.

Керували  німотою,  над  кріпаками
панували…-  не  велике  діло.
Але  як  волю  здолати  ?  як  мудрість  здолати  пустими  грошами?

Може  хто  з  нащадків  Ваших  нині  теж  керє.
Та  Україною  на  ринку  Світовім  знай  торгує?
Продавайте,  на  Риночку,  та  швидко  країну  –
не  збудьте  ще  й  придбати  собі  Домовину!
і  ХОЧА  НЕМА  В  ВАС  ПРАВДИ,
і  ХОЧА  ВКРАЇНА  -  ТО  НЕ  ВАША  Свята  МАТИ  .
та  її  сина  нині  Героєм  називаєте,
велично,  високо..  Бо  ваша  робота  брехати  на  всі  боки…  замилювати  око.
В  час  тяжкий  ви  мов  ті  щури
В  коморі  зібрались.
Наїлися  добряче  та
На  тому  й  піймались

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016

Ой був у мене кінь Ясик

ПІД  СТАРІ  ЗНАМЕНА!
Ой  був  у  мене  кінь  Ясик  ,
Красень  вороний,
Був  степ  широкий,  вільний
Ще  й  Дніпро  швидкий,
Був  Курган  високий
Та  поріг  Гучний
Нічого  з  того  не  лишилось.
Коня  ворог  пристрелив,  давно
Де  степи  травами  колосились-
Там  асфальтів  сумне  полотно
І  пороги  —  вже  втратили  голос,
І  курган  похилив  голову.
Тільки  я  ..  мов  прокляття  якесь
На  цім  світі,  чужім  знов  живу.
Та  чи  я  отой  вершник  далекий?
Ні,
то  мрія,  таємна  в  віках!
Повернути,  під  старі  знамена
Під  малинові  стяги  ..-  на  шлях.
І  коня  вороного  вернути
Та  ще  й  шаблю  собі  нагострить
Тільки  сон  то!  Який  не  забути
Бо  і  душу  і  серце  ятрить.
Ой  той  сон,    я  в  нім  —  сокіл  на  злету.
Бо  душа  крила  чує  в  віках!
Тож,  вертай,  кінь,  додому.
Де  правда,  де  до  волі  прямує  наш  шлях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016

Чи виростають серед камню , в неволі козаки?

Де  за  село  колись  ходили,
Немов  би  у  дива,
Там  все  змінилося
Вже  тав  там    степових  нема.

Де    дихав  ковилем    туман,
І  скіфа  чувся  крок...
І  козаків  ввижався  стан,
Зимою  вив  де  вовк...-
Стоїть  під  небом
Там  стара,  забута  навіки
Висоnка....-квола  і  сліпа.
Дрижжать  вікон  дірки
І  думи  йдуть  сумні-сумні...
немов  чиїсь  гріхи
Чи  виростають  серед  камню  ,  в  неволі  козаки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015

«Якого героя не вистачає новітній українській літературі й українському народові…»

Усякому  народові  потрібен  саме  народний  герой.  А  який  же  сьогодні  народ  скажете  ви,  які  герої  йому  до  вподоби?  Питання  цікаве!  Кажуть,  що  українці  трошки  змінилися,  а  деякі  кажуть,  що  українців  вже  й  не  має  зовсім.  Та  тільки  я  міркую  по-іншому.    Вони,  українці,  все  ж  таки  не  змінилися,  вони  живі,  ще  жевріє  в  їх  серцях  та  вічна  потреба  дочекатися  свого  героя:  чи  то  з  екранів  телевізійних,  чи  то  з  книжкових  сторінок,  журнальних,  газетних  шпальт.  Дочекатися  і  нарешті  з  полегшенням  зітхнути,  сказати,  з  гордістю  і  здивуванням,  вказуючи  у  бік,  де  таке  от  диво  з’явилося:  -Ось,  дивись,  к  приміру,  Павло  Сергійовичу,  чи  …  дивіться.  баба  Марія,  -  так..  ось  дивись…  оце  ж  тобі  ми  дожилися,  допанувалися!  Глянь,  глянь…народився  нарешті  наш,  народний,  самобутній    герой!  Слава  Богу,  таки  народився!»
І  не  може  бути  сумніву,  що  після  цих  слів,  і  той  хто  сказав,  і  ті,  хто  ці  слова  почули  –  ввійдуть  у  історію  разом  зі  своїми  героями,  стануть  незабутніми.
Останнє  слово  заставляє  моє  серце  з  тугою  стискатися.  «Незабутніми..»  -ось  і  душа  –ніби  заплакала,  а  можливо  це  все  тому  що  й  я,  людина,  яка  вже  не  один  рік  чекає  зустрічі  зі  «своїм,  давно  забутим  героєм».  Напевно  я  раніше  й  собі  у  цьому  не  могла  зізнатися,  та  одначе  розумію  –    якщо  тої  зустрічі  не  станеться  вже  сьогодні,  то  це  буде  чи  не  найжорстокіша  несправедливість  нашого  буремного  часу.
Я  живу  в  степах,  ще  й  сьогодні  диких,  де  й  сьогодні  можна  зустріти  серед  їх  пагорбів  поодиноких  вершників  часів  –  скіфські  кургани.    А  ще  це  могили,  що  є  згадкою  про  козаків  запорізьких,  на  їх  не  так  вже  й  високих  вершинах  –  ніби  час  завмирає.
Закриваю  очі,  сідаю  на  камінь  і  слухаю  вітер,  слухаю  шепіт  пожовклих  минулорічних  трав.  Вони  не  один  рік  ростуть  тут,  на  цій  политій  кров’ю  українській  землі.  А  он  –,  розплющую  очі,  там  Дніпро,    там  були  колись  пороги,  ще  й  сьогодні  води  якщо  притиснути  вухо  до  каменю  ніби  передають  їх  розмову.  
Я  бачу  героя  –козака,  я  бачу  героя  кошового  отамана,  я  бачу  героя,  -  звичайного  селянина,  нашого  часу,  минулого.    Маю  надію,  що  між  нашими  пращурами  і  нами  щось  залишилося  спільного.  Тому  й  герої  наші  –  не  можуть  бути  різними:  це  завжди  мужні,  чесні  люди,  такі,  про  яких  нам  говорять  у  дитячі  роки,  якими  ми  бажаємо  бути  в  молодості  і  якими  майже  ніколи  не  стаємо  потім.  І  все  ж,  можливо  саме  через  те,  що  колись  ми  мріяли  бути  як  вони,  ми  маємо  надію  на  повернення  «свого»народного  герою.  
Впевнена,  що  народові  українському  потрібні  звичайні  герої,  забуті,  продані,  але  такі,  які,  наче  козацький  марш,  раптово  вриваються  в  душу  і  залишають  в  ній  гордість  і  забутий  спомин,  який  викреслити  не  можна.
А  взагалі  –то  герої  сьогодні  потрібні  різні.  Кажуть,  глядач  чи  читач  повинен  бачити  в  них  своє  віддзеркалення.  Але,  безсумнівно,  гарне,  краще.  Звичайна  сільська  людина  хотіла  б  прочитати  про  сільську  людину,  яка  стикається  з  проблемами  нашого  часу,  але,  не  треба  гіркого  реалізму!  Не  дай  боже  авторові  чи  режисеру  передати  «в  куті  меду  чи  перцю…»  Ні!  Потреба  сьогоднішнього  читача  чи  глядача  в  тому,  щоб  реалістичність  не  була  надто  суворою,  й  щоб  не  була  солодкою,  казковою.  Хай  буде  так,  як  буває  в  житті.  І  знову  приходимо  до  того  ж  питання.  А  як  воно  нашому  народові  в  житті  сьогодні?  Певно,  що  складно.  Різному  вікові  –  своє  кортить,  своя  боротьба,  свої  потреби.
Одначе,  те,  в  чому  можна  об’єднати  усі  образи  наших  справжніх  героїв,  -  це  їх  чистота.  Лише  чистота  та  природність,  самобутність  може  привернути  до  них  читача,  глядача.  Ось  наприклад  якщо  розпочати  так…  Баба  Марія  Семенівна  живе  в  селі.  Довгенько  не  бачить  баба  своєї  доньки,  яка  поїхала  за  рубіж  «на  заробітки».  Тому  бабця  дуже  переживає,  не  спить  ночами:  чи  жива  донька,  чи  ні  –міркує.
Та  допомоги  –  ні  з  якого  боку  не  має,  і  час  пропливає  марно.  Раз  баба  просипається  від  того,  що  надходить  думка,  що  вона  ніколи  вже  доньку  не  побачить.  І  вже  з  ранку  бабуся  відправляється  в  дорогу,  по  всьому  світу  шукати  ту,  єдину  свою  кровиночку.
Перетинає  кордон,  де  пішки,  де  на  машині.  Їй  допомагають  добрі  люди,  інколи  зустрічаються  й  погані,  але,  взнавши,  для  чого  баба  стара  пішла  оце  в  такий  дальній  путь,  вони  не  шкодять  їй,  а  допомагають.  Баба  відвідує  не  одну  країну,  її  щось  веде,  ночами  вона  бачить  дивні  сни:  то  наче  фрагменти  історичного  минулого  нашого  народу,  татаро  –монгольські  орди,  полонені  дівчата.  І  все  змішується,  народжуючи  думи  про  те,  що  часи  зміліються,  та  історія  –  немов  у  вирі  –повторюється.
Не  треба  щоб  читачі  плакали,  головне  щоб  вони  замислилися  над  тим,  для  чого  ми  –  українці,  що  маємо  зрозуміти  живучі  тут,  що  маємо  знайти,  і  що  не  маємо  права  загубити  в  чужих  краях.
Взагалі  таких  героїв,  як  ця  бабуся  –  безліч.  А  от  чи  знайде  вона  власне  дитя,  чи  поверне  його  додому,  чи  не  залишиться  назавжди  в  чужому  краї,  невідома,  нікому  не  потрібна,  -  ось  це  вже  від  кожного  з  нас  залежить,  тих,  хто  створює  героїв  минулого,  сучасного,  майбутнього.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015

Земля

Земля,  оповита  у  неба  блакить!
Як  тебе  мені  не  любити,
Як  душу  в  тобі  не  згубити?
Ще  й  себе  в  коханні  зганьбити?
Все  знову:  вмирати  і  жити

Та...раптом,  в  вечірню  молитву
Дитину  в  собі  розбудить
Малуюю,  слабкую  дитину...
І  з  нею  ридати  хвилину
Щоб  промінь  в  душі  возродить.

Щоб  вмерти,  аби  народиться
І  новим  мечем  загоститься
І  твердим  пером  виводить
Молитву...
що  месників  враз  підіймає,
Що  Мати  з  Віків  захищає
І  душу  дітей  визволяє-
то  мить  ,  за  яку  треба  жити.  
Чи  все,  що  кохав  -  загубити.

Так.  Доля  наснилася,  знаю!.
Земля,що  народжена  в  Раю..
Вже  нині  зівяла  стоїть.
Та  сокіл  над  нею  кричить.
Немов  щось  мені  промовялє...
Немов  то  не  птаха  летить  ,
а  Воля,  у  Бога  благає
знов  Райську,  спокійну  блакить...

Та  сокіл  вже  спалює  крила
Аби  нас  від  сну  розбудила,  матуся...
що  сильно  любила.
Що  ніжно  в  колиску  дивилась,
як  її  дитина  спала.
І  щастя  їй  й  долю  дала.
На  віки.  І  правді  навчила  ,
Бо  волю  у  серці  несла
Бо  довго  і  гірко  страждала
Та  віру  у  правду  плекала
І  радості  серцем  чекала..
і  врешті  дитину  дала...
та  з  цим  як  весна  заквітчала
Весь  Світ  .  Бо  душа  ожила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2015

Вітер гуля по долині , тучі сонце закривають

Вітер  гуля  по  долині  ,  тучі  сонце  закривають,
Вже  й  стару  могилу,  сиву,  хвилі  темні  заливають
У  могилі  тій  великій,  лежить  слава  наша  й  воля.
Схилить  крила  над  ній  чайка  і  озветься  пугач  з  поля.

-Ой,  могило,  могилочко!  Січ,  козацька  наша  мати!
Та  коли  ж  то  душі  наші  будуть  вільно  панувати?
На  рідній  землі...  Щоб  їх:  не  топтали,  не  губили
Щоби  землю  милу  й  любу  брати  й  сестри  не  ганьбили!

Щоб  лилася  наша  пісня  та  від  краю  і  до  краю
І  народ  в  Україні  жив,  немов  у  святому  Раю!
А  як  буде  й  далі  в  світі  керувати  вража  сила  
То  розколиться  земля  -  вийде  месник  із  могили!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2015

Сіла Галя у машину, Ще й моторчик завела. .

Щаслива  зустріч

 

Сіла  Галя  у  машину,

Ще  й  моторчик  завела..

І  машина  в  ту  ж  хвилину

Усі  200  потягла.

 

Тільки  от,  на  горе  кляте,..

Стоїть  скраєчку  села,

Всім  відомий  бик  рогатий..

Будуть  капосні  діла!

 

На  дорозі  примостився..

До  гори  хвоста  підняв,

Та  од  щастя  аж  світився..

 Бо  машини  колір  взнав.

 

Галя  рулик  вивертає..

У  очах  усе  мигтить..

Та  бичок  не  проминає,

Знай  назустріч  спритно  мчить!

 

Що  було  потому  друзі?

Не  хотілось  би  казати
Як  не  птах  -  то    краще  шляхом
Українським  не  злітати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015

Бюджет України

-З  кого  оця  ковбаса?

Може  з  курки,  чи  свині?-

Спитав  Санько  в  продавщиці,

Зиркнув  в  очі  чарівні.

 

Тая  очі  з  –під  буфету:  томно,

мрійно  підвела....

-Ковбаса  ота  з  бюджету

Що  Вкраїна  прийняла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015

Козак на могилі

Ой  заплакав,  ой  затужив,  козак  на  Могилі...
Чи  та  й  буде  ще  спокійно  на  Рідній  Вкраїні?
Чи  вернеться  до  нас  Слава,  що  колись  буяла?
Душа  плакала,  а  чайка  над  Дніпром  кружляла(літала)
Та  й  кричала,  сповіщала  Світові  що  буде
.  Ой  здригнуться  ще  пороги,  і  всміхнуться  люди!
І  зігнуться  вороги  тяженько,низенько!
Звільнить  душу  від  кайданів  Україна-  ненька.
Відшукають  щастя  й  долю,  діти-соколята,
Та  й  Ревучому  не  довго  вже  лишилось  спати!
Як  засяє  та  й  над  ним  веселка  високо,
Оживе  душа  козача,  усміхнеться  око.
І  весела  пісня  дужо,  гучно  залунає,
О  хорошім  нашим  вільнім  неділимім  Раї.
Та  й  про  нашу  рідну  мати,  що  зустріла  сина
Та  й  про  тую  дівчиноньку  що  як  та  калина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2015

Тот лишь сможет быть спокоен,

Как  дитя  беспечно  чист,
Кто  душой  и  сердцем  волен.
Как  осенний  желтый  лист
Уходя,  рождаясь  снова,
Мы  во  власти  лета  лет,
Все  отдать  за  час  готовы,
Тем,  кто  в  нас  увидит  свет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2015

Брехня брехнею заправляє. А Чорт на скрипці Бозі грає.

Брехня  брехнею  заправляє.
Ще  й  Чорт  на  скрипці  Бозі  грає.
Вже  пан  сучасний  взяв  за  душу  мати  .
А  Ви  усе  спите  ,  німі  хлопята?
То  як  же  спиться?  ЩО  вам  сниться:
Як  кнур  на  пращі  веселитья?
Як  риє  рилом  землю  у  Раю?
То  що  ж..Тоді  хоч  душу  збережіть  свою!
Як  совість,  честь  не  зберігли  і  волю.

Гидка,  тяжка  ,  злиденна  ваша  доля!
Хоча,  хто  знає,  може  в  тому  знищеному  Раї,
Яка  душа  вогонь  ще  висікає?
Якеє  серце  чисте  ще  болить
І  меч  ще  у  святій  руці  спинить
Ходу  неправди  зможе?
Хто  те  знає.  Брехня  коли  привладая  буяє,
Коли  нахабно  доляри  загрібає,  рука  липка...
В  той  час,  коли  синочка  милого  ховає,  в  сирій  землі...
Бліда  матуся  -  над  ним  плаче,  ледь  стоїть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2015

Паркетні генерали , коли ж Ви народ почуєте!

- Паркетні  генерали  ,  коли  ж  Ви  народ  почуєте,  
Бо  неначе  серед  хмар  агнцями  керуєте
А  вони  ж,  живі…
Молоденькі      вмирають,  
А  вони  ж  як  ті  троянди  –  квітнути  бажають  
Та  що  одним  –  воювати,  то  іншим  –  кров  попити,
Та  що  одним  –  куля  у  серце,  іньшим  –  ситне  корито.

Сяє  ще    золотий  батон…  у  руках  кривавих.
Видко  його  в  думках  чорних,  в  душах  плюгавих..
Ситно  їсте  ,  добре  спите,  керуючи,…кепкуєте
На  усі  боки  кланяєтеся..  а  народ  -  не  чуєте.
Та  за  цеє  буде  Вам  від  Всевищого  плата  .  
Згорить  не  Україна,  -  душа  ваша  й  хата.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583558
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2015

Подешевшало !!!

Подешевшало  !!!
Гумореска  про  наші  душевні  поневіряння,  бідності  та  багатства
 Анфіса  Букреєва
-  Здраствуйте!  –  майже  прокричав  глухий  на  одне  вухо  дід  Тимошка,  по  обіді  пришкандибавши  до  сільської  крамниці.
Дві  товстелезні  продавщиці  лише  пильно  подивилися  на  білу  стіну,  що  знаходилася  зовсім  не  там,  де  стояв  дід.  Жінки  мрійно  та  неквапливо  позіхнули  й  одна  з  них,  менш  пикатенька,  нетерпляче  промовила  до  товаришки:
-Та  читай,  що  там  далі  було,  читай  Лізо!
Ліза,  надзвичайно  товста,  пишновуста  жіночка,  швидко  перегорнула  сторінку  книги  й,  затамувавши  подих,  почала:  
-«Жагучі,  холодні  руки  графа  мов  охопили  її  молоде  тіло  пекельним  вогнем  жаги…»  -  тут  Ліза,  мрійно  відірвала  очі  від  сторінки,  подивилася  на  другу  продавщицю  й  натхненно  промовила:-  Як  же  чуттєво,  як  же  палко  написано!  Ось  –  справжній  чоловік!»-  додала  вона,  міцно  стискаючи  сторінку  книги  пухкенькими  ручицями.
На  се  її  товаришка,  дивлячись  на  здоровезну  зелену  муху,  що  ненажерливо  ковтала  печиво  на  одній  з  сусідніх  полиць,  нетерпляче  мовила:
-Та  не  спиняйся  -  читай  скоріше,  що  ж  там  далі!
«Він  цілував  її  так…
На  цьому  важливому  літературному  моменті  дід  Тимошка,здивовано  вирячивши  очі,  несміливо  підійшов  до  тієї  з  продавщиць,  яка  як  йому  здалося,  була  менше  зайнята,  й  пробубонів,  витягши  зі  старих  штанців  пом’яті  п’ять  гривень,  промовив:
-Хлібця  дайте,  будь  ласка,  дешевого!
-Скільки?-  заревла  продавщиця,  не  дивлячись  на  діда.
Дід  Тимошка,  ще  більше  вирячивши  очі,  здивовано  глянув  в  самі  очі  Богдана  Хмельницького  на  гривні,  потім  уважно  оглянув  цінника,  й,  нічого  не  второпавши,  подумав:  «А  може  –  подешевшало?…»
-Не  затримуєте!  Скільки  Вам  хліба  дати?  Оглухли?-  вже  розпалюючись,  нервово  ревла,  почервоніла  обличчям,  перша  продавщиця.
Дід  Тимошка,  ковтнувши  тверду  слину,раптом,  на  це  мужньо  процідив:
-Чоти-ти-ти-Ри!
Пухленька  Лізонька  читала  далі:
-«Його  кучеряве,  каштанове  волосся  закрило  її  красиве  дівоче  лице.  Від  почуттів  не  було  чим  дихати.  
-Ова..  Який  чоловік!  Читай,  Лізо!  –  натхненно  промовила  продавщиця,замріяно  дивлячись  на  гривню  та  механічно  вкидаючи  у  дідову  торбину  чотири  хлібця.
-  Все?  –  знову  загула  вона,  зі  злістю  оглядаючи  набридлого  старого.  Та  дід  Тимошка  у  цю  хвилину  мов  оглушений,  нікого  вже  не  чув  а  лише  напружено  метикував:  «І  чого  це  вона  гроші  не  забирає?  Може  й  правда  -  подешевшало?»
-Все?  –  від  зневаги  дідової,  продавщиця  аж  позеленіла,  насупилася  й  стала  зовні  схожа  на  ту  здоровезну  муху,  що  ще  й  досі  зі  смаком  їла  печиво,  незважаючи  ні  на  кого.  –  Ще  щось  берете?  Кажіть  швидше!  Кажіть!  
Дід  все  стояв  біля  прилавку  з  розкритою  торбиною,  наче  чогось  бажав,  заворожено  дивився  на  печиво,  хапав  повітря  й  мовчав.
-Ой,  я  вже  не  можу!-  майже  завила  продавщиця.  Що  треба,  старий  опеньку,  –  кажуть!
Тим  часом  товстенька  Лізочка  читала  книгу  та  вже  мовчки.  Це  ще  більше  дратувало  її  товаришку  й  вона  дала  повну  волю  власним  почуттям  та  так  скажено  заверещала,  що  за  сусідньою  хатою  завив  пес.
-Щоб  вас,  діду,  підняло  та  й  гепнуло!  Тут  часу  немає…  А  ви  –  витріщили  балухи  –  та  мовчите!  Чого  Треба?  Чого?  Чого?-  жінка  мов  здичавіла:  стрибала  біля  прилавка,  динамічно  розмахувала  руками,  та  так,що  мало  не  тицьнула  діда  під  око.  
-О,  а…-  почав  дід.  -  О!  А!-  і  врешті,  вкінець  знахабнівши,  проказав:-  Ковбаси,  щоб  їй  чорт,  хочу!  Та  -  Багато…
На  обличчі  у  продавщиці  з’явилася  задоволена  усмішка.  Тимошка,  не  зводячи  очей  з  жіночих  рук,  дивився  як  вони,  оті  ручища,  швиденько  відрізають  здоровезний  шмат  ковбаси.  
«Подешевшало  як!»-майнуло  в  голові  діда.  –  Скільки  всього  на  п’ять  гривень  можна  купити!
 -Ще  щось?  -  запитала  продавщиця,  кидаючи  в  торбу  ковбасу.
-Ага…  Ще  лимончиків...  П’ять!!!-  зовсім  знахабнів  дід.  
Продавщиця  вкинула  в  торбину  ще  й  лимони,  полегшало  усміхнулась:
-Ну  от,  так  би  й  раніше!-  і,  не  беручи  гроші,  промовила  до  товаришки:
-  Чим  закінчилося?  Читай,  Лізо!
Товста  Ліза,  смішно  почмокавши  губами,  продовжувала:
-«  Очі  графа,  блакитні  та  сумні,  дивилися  на  графиню,  мов  два  палаючі  смолоскипи.  Він  тихо  мовив:  «Мила,  я  Вас  давно  кохаю,  жагуче,  палко.  Ах,  моє  коханнячко!
На  це  Героцогиня  де  Бувардіон  де  Валаньез  де  Пріазі,  мадам  Кукдельбер  де  Пері,  старша  фрейліна  матусі  королеви,  страшенно  зблідла  й  без  тями  гепнулася  на  красиву  мозаїчну  долівку  гостинної.  Розчулений,  граф  Консенрож  гепнувся  біля  неї.  
Так  вони  й  лежали,  наче  дві  мармурові  статуї  доби  Людовіка  XXI.»
-  Оце  любов!  Не  те,  що  мій  Василь…  -  пиката  Лізонька  аж  сльозу  ковтнула.  
-  Ой  яка  ж  любов!  –  й  собі  промовила  її  напарниця.  
А  дід  Тимошка,схопивши  свою  торбину,  швиденько  побіг  додому.  
Він  біг  та  оглядався,  думаючи:  «Чи  не  женуться  бува…Ні!  Не  женуться!  Невже  дійсно  у  країні  «подешевшало?»
Ой  яка  ж  любов,  до  нашого  народу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583556
рубрика: Проза, Гумореска
дата поступления 25.05.2015

Ой Ви ж мої діти, степовії квіти!

Ой  Ви  ж  мої  діти,  степовії  квіти.
Нікому  у  спеку  вас  сльозами  вмити.
Нікому  зірвати,  поки  не  змарніли.
Тож  Ви  над  землею  голови  й  схилили.

Та  де  ж  тая  Мати,  що  вас  засіяла?
Та  де  ж  такя  діва,  що  вами  вквітчала
Головоньку,  на  рушик  ставаючи.
Козака-сокола,  вірненько  кохаючи?

Чи  було  то,  чи  нам  наснились:  правда,  воля,
Чи  жили  вони  коли  у    душах  наших?А  може..
Тії  маки  у  полі  -То  чиясь  головнька,
 Що  в  Світ  зазирає?  
Та  душі  своїй  миру,  спокою  сторіччям  чекає...

Не  сумно,  бо  молоді  ми,  не  страшно  вмирати.
Та  хочеться  які  тії  маки  весілля  дочекати.
Та  хочеться  як  тії  соколи,  волі  радіти
Не  серед  степу  рідного,    мов  на  чужині,  марніти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015

Усім матусям, які втратили дітей у АТО чи не знають, живі вони

Усім  матусям,  які  втратили  дітей  у  АТО  чи  не  знають,  живі  вони...
[img][/img]

Ой  сину  ж  мій  сину,  ти  ж  моя  дитина.  
Най  поле,  трава  зелена  будуть  як  перина.  
А  як  застогне  вітер,  в  лузі  тяженко?
-То  тужить,  за  тобою  Україна-ненька!
Плаче,  наче  мати,  сина  виглядаючи
Як  тая  лелеченька,  над  Дніпром  кружляючи
Бідна,  душу  дияволу  ладна  дарувати,  
Аби  тую  дитину  свою  рідну,  знову  обійняти.
А  чи  кому  ще  вона  потрібна  ,  та  її  дитина?
А  чи  хто  засуміє  у  цілому  Світі  за  отим  її  сином?
Усі  ті,  хто  на  війну  дітей  посилають
Живуть  собі  як  пани  й  суму  не  мають
І  думати  не  бажають,  як  серце  болить  
Коли  думаєш,  що  твоя  дитина  на  землі  лежить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015

кого ж ти , дівчинонько виглядаєш

ой  кого  ж  ти  ,  дівчинонько  виглядаєш,
Чию  душу  здавна  відано  кохаєш?
У  віконечко  хурделиця  дивлась  .
А  дівчина  чороброва  зажурилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015

Пороги знов загомоніли. ЇХ не спинити Вам, - дарма!

Пороги  знов  загомоніли.
ЇХ  не  спинити  Вам,  -  дарма!

Не  стане,  зрадницької  сили!
Бо  в  неї  правдоньки  -  нема...

Вже  вир  над  ворогом  регоче,
Як  чорт,  з  Пекельної  пітьми.

Сини!  Доньки!  Відкрийте  очі!
Відчуйте  в  серці  :  "Сильні  ВИ!"

Роди  зєднаємо  навіки,
Душі  в  поталу  не  дамо!

А  управитлів  безліких...
Ми  скинемо  в  Тартар-Ярмо

Достатньо  нами  керували!
Достаньо  крові  попили!

трил"ярди  з  Неньки  обідрали.
Війну  у  зраді  зачали...

Та  все  закінчиться  рапотово.
Таке  було..  хоча  й  давно.
Коли...
лилося  Україною...Хмельне
Народноє  вино.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015

А чи стане нам в цім світі горілки попити&

А  чи  стане  нам  в  цім  світі  горілки  попити,
Аби  тугу  свою  тяжкую  у  ній  втопити?
Ой  не  стане...  хоч  не  мало  її  наварили!
Бо  ж  не  тілько  серце  своє,  -  душу  ми  згубили!

Ой  попиймо...  ой  погуляймо  добряче..  раденько...
Може  доля  ще  вернеться,  заживемо  гарненько?
Та  й  будемо  на  власній  землі  собі  панувати?
Навчимо  ще  дітей  волю  міціно  здобувати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015

Монастире Самарський, старий та убогий. Маєш пам'ять славною, та не чуєш Бога

Монастире  Самарський,старий  та  убогий.
Маєш  пам'ять  славною,  та  не  чуєш  Бога.
Бо  у  тебе  віру  й  правду  з  серцем  виривали,
І  під  ту  могилу  смердючу,  Московську,  поклали.
Бо  тебе  в  вільній  країні,  розп’ято  катами.
І  вже  діти  мов  ті  вівці  ходять  з  пастухами.
Ой,  ти,  душа  моя,  славна,  козацька  святине!
Не  хилися  ,  не  корися  до  руки  Східного  сина.
Та  згадай,  що  ти  завжди  волю  спонукала.
Як  ти  серце  й  тіло  козаченькам  завжди  лікувала!
Запоріжцям,  відчайдухам,  синам  Батьківщини,
Що  не  продавали  тебе  та  й  за  копійчину,
Де  ж  їх  тепер  могилоньки?  Де  їх  славна  мова?
Затоптала  влада  Імперська,  душу  нашу  й  слово.
Та  й  тепер,  в  вільній  країні,  немов  знов  в  неволі.
Вже  й  Майдани  в  крові,  вже  й  лежать  у  полі  ,  наші  діти
очами  скляним  на  світ  споглядають  -  а  за  віщо  полягли?
Досеньки  не  знають.
Може  так  богата,  пани  владні,  синами  Україна,
Може  комусь  вже  заплачено  за  кожного  вбитого  сина?
Може  хто  Душу  Святу  грошами  підміняє?
Бо  як  правди  не  було  -  так  її  й  не  має.
Пану  –  панське  віддається.  А  герой  –в  могилу.
Хто  лишиться  з  соколенків  -  обріжуть  їм  крила.
А  потому  дужо  поженуть  отару  холопів  на  чужину…
заробляти…
продаватись
–  бо  ж  у  власній  Батьківщині  все  розірвано  на  шмаття…
От  і  віру  нашу  ,  церкву,  у  вільній  Україні,
Нахилили  головою  в  ноги  Московщині!
Та  й  не  тільки  Московітам…  навчили  нас  хилитись.
Наші  владні  мужі!
Та  …  чи  не  слід  їм  спинитись?
Часи  правди  приходить.
Розкриваються  могили…
З  них  воля  виривається.  Божа  Дружина…
Вже  скоро  та  й  з  одної  ,  старої,  десь  у  Чигирині
Вийде  месника  душа  –  на  поміч  правді,  Любій  Україні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2014