АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)

КОБЗАРЮ , БУДИ УКРАЇНУ!

КОБЗАРЮ,  БУДИ  УКРАЇНУ!

Ой  співай,  Кобзарю,
 На  отій  могилі,
Яку  в  заздрості  людській,  
Топлять  чорні  хвилі!

Ще  співай,  Мій  Брате  Любий,
Про  Щастя  і  Долю
Та  про  нашу  Бортьбу
За  Народну  Волю!

Може,  тую  пісню,  знов,
Та  й  зачують  Люди?
Може,    Друже  мій  єдиний,
ЩИРІСТЬ,    Правда  Буде?

СЛАВА,  Воля  ТА  Й  РОЗКВІТНУТЬ
Знов,  ВЕСНЯНИМ  КВІТОМ?
І  МОГИЛИ  НАШІ,  В  ТРАВАХ,
Помандрують  Житом?

КОЗБЗАРЬ  ПРИЙДЕ  НАС  БУДИТИ..

БУДИ..,  ДЗВІНКО  БРАТЕ!
БУДИ      ,  ОРЛЕ!
ДРУЖЕ  МІЙ!
ХОЧУ  ЗНОВУ  ВСТАТИ!

ХОЧ  БИ  ЩЕ  РАЗ  ..
ОТ  БИ  ТРОХИ
З  РІДНОЮ  ДУШЕЮ,
ТА  Й  ПРОЙТИСЯ
СІЧОВОЮ,  ОТЧОЮ  ЗЕМЛЕЮ!

І  ПОБАЧИТИ  КОЗАЦЬКУ,
МАТИ,  УКРАЇНУ
ДІТЕЙ  ГОРДИХ,  ДОБРИХ,
ВІЛЬНИХ,  ЄДНУЮ  РОДИНУ!

ЩИРІСТЬ  МІЦНО  ОБІЙНЯТИ,
РІДНІ,  ТЕПЛІ  РУКИ
І  ЗАСНУТИ  ПІД  КАЛИНОЮ
ПІД  БАНДУРИ  ЗВУКИ.

ТА  КАЛИНА  ЩЕ  РОСТЕ  
НА  ОТІЙ  МОГИЛІ
ЯКУ  НИНІ  ПІДМИВАЮТЬ  
ЧОРНІ,    ЗРАДИ  ХВИЛІ

КОЛИ  Ж  ВДОСТАЛЬ  БУДЕ  НАМ
ЗНУЩАННЯ  ТЕРПІТИ?
МОЖЕ  ,    БРАТЕ  ,  КОБЗАРИКУ,  
ЧАС  ДУШІ  БУДИТИ?  

ЧАС...ТИ  ЗНАЄШ!
ТИ  ОДИН.  ТОМУ  ЗНОВ  ТУТ  ГРАЄШ
ПОПРИ  ВИРИ,  СЛАБКІСТЬ  ДУШ
СОКОЛІВ  ЗБИРАЄШ!

І  МЕНЕ  ТИ  РОЗБУДИВ
І  МОЇ  ТИ  КРИЛА
СОНЦЕМ  ЯСНИМ  ОСВЯТИВ
В  СТЕПУ,      ДЕ  МОГИЛА
Ан.Бук-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024

ТАРАСОВІ ЖНИВА

ТАРАСОВІ  ЖНИВА

Ізнов  вітатимуть  Тараса.
На  тій  горі,  де  вже  нема...
Душі  його.  
Де  в  серці  з  часом  -
Лиш  туга  й  злість.  
Бо  знов  пітьма
Керує  всюд  :
 щури.
 Не  люди!
Бо  мати  плаче.  
Мов  усюди.

Ні.  Не  побачить  ту  сльозу,
Ота  пархата,  курвів,
Зрада...  

І  Не  почує.!
Знов  розпята  бо  правда  нею,
На  хресті..

Повзуть  ,мов  гади..  до  Тараса
Отії  підлі,не  святі
Повзіть!    Навколішки..
Чи  босі..  
Вклоніться  ,  в  пафосі,  ганьбі!

Ви  є  ганебні.  !
Ваше  плем'я
Останні  кроки  добива...

Я  вже  прокинувсь!

На  могилі  ж..,
Тараса  в  Каневі  -  нема!

Мої  вірші  вам  яму  риють.
І  слово  Будить  Святу  Рать!
Померлі,  Пращури,  
з  Народом  -
Вже  Зачинають..
 Жито  жать!

В  Жнивах  отих    візьму  я  участь
Бо  Маю  Право  Вас  карати
Очищення  прийде  тоді  лиш
На  Україну,  
 коли  почнем  
щурам  стинати..
Отії  голови  дурні..

Для  вас  несу  я    суд!
 Останнє  слово.
І  дощ  Пекельний..  

Вмится  в  крові..
Свинячій.    Вже  душа  готова.!

Я  Шабля  
й  Сонце  в  Булаві.!

Ан.  БУК-  СТЕФКО.  від  Т.Г.Ш

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2024

МАМ-АЙ

Мама-Ай)

На  президента  свина  знов  готують.  
Він  в  орденах  з  крові  твоїх  дітей...
Чи  вівці  за  свиню  проголосують?
Чи  стануть  трохи  схожі  на  людей?

На  Українців  я  Надію  маю,
Що  кабана  і  жабу  розіпнуть
Вже  Душі  невмирущі  ,Суд  народний,
І  Божий  Суд    у  Світ  Новий  несуть!

Я  хочу  прокричати  Вам  прокльони,
Тупі,  нікчемні,    щуро  -  королі..
ГенераЛиси  -муси,    пейсові  потвори
Пузаті  жаби,  п'яні  у  крові
Ви...кабаняче  тухлеє  болото!
Злиденне  курво,  без  сердець,  душі

Аби  ж  заслабли  ви  й  втопилися  в  кориті
Ще  й  зжерли  вас  свої  ж
 провладніі  ,  криваві  вші!

Ото  б  було  мені  тоді  весело!
Поминки  ваші  ,  курви,  готувать...
 ЗАРИТИ  Б  ВАС  РАЗОМ,    В  ОДНУ  МОГИЛУ
ТА  СІСТИ  ЗВЕРХУ  Й  НА  БАНДУРІ  ГРАТЬ.
Ан.  БУК-СТЕФКО.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024

ДУША МОЯ! Я ТАК ВТОМИЛАСЬ!

Побратиму
Душа  моя.  Я  так  втомилась!
Так  довго  я  тебе  ждала.
 І  знову  ..знову..
загубилась.

Рідний,  тебе  Не  вберігла!

І  ти  ,  і  я    -  ми  знов  в  неволі.
 А  діти    наші  ..ще  малі
Ми  душі  чисті  були,  голі
пали  нас  ,  пекли  вогні

Жадоби,  підлості  людської

Любові  чистої  блакить
В  очах  твоїх,  бриніла  болем

Мій  друг  рідний
В  руках  лежить!

Мов  у  бою,  загинув,  знову..
Склянії  очі  ..клята  кров..!

Боги  продажні,  серед  ночі
За  що  ви  забрали  любов?

І  віру?

 А  надія  ..
...знаєш.
Та,  що
матуся  берігла

Дитина  то..
Нерожденна..!

За  волю,  -серце  віддала.

На  тую  плаху,  пекло  люте
Де  всі  іуди-копачі...

Коли  помру,  най    стане  диво
Зіллються  в  єдне  Дві  свічі!

Я,знаю,  маєм  часу  трохи
Ще  Бог  лишив  для  боротьби
Пустили  знов  на  землю  Боги!
Ми  в  єдності,  в  бою  лихі!

Мій  побратиме,  моя  душе!
Кожне  життя  разом.в  бою
Шкода,  що  я  тебе  ховаю
Чи  може  меч  отим  кую?

Ой,  краще  б  та  китайка  вкрила
 мене,
Не  тебе,  сокіл  мій!
Ще  станем  поруч,  в  Єдні  крила!
Немає  смерті,  
Ще  оживе  Весна  Надій!

Ти  поруч,  знаю.  
Не  покинеш!
Ще  років  20  і  один.
В  палкеє  літо  ,  друг  єдиний,
Мене  додому  проведи!

Ан.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024

Побратиму

Побратиму
Душа  моя.  Я  так  втомилась!
Так  довго  я  тебе  ждала.
 І  знову  ..знову..
загубилась.

Рідний,  тебе  Не  вберігла!

І  ти  ,  і  я    -  ми  знов  в  неволі.
 А  діти    наші  ..ще  малі
Ми  душі  чисті  були,  голі
пали  нас  ,  пекли  вогні

Жадоби,  підлості  людської

Любові  чистої  блакить
В  очах  твоїх,  бриніла  болем

Мій  друг  рідний
В  руках  лежить!

Мов  у  бою,  загинув,  знову..
Склянії  очі  ..клята  кров..!

Боги  продажні,  серед  ночі
За  що  ви  забрали  любов?

І  віру?

 А  надія  ..
...знаєш.
Та,  що
матуся  берігла

Дитина  то..
Нерожденна..!

За  волю,  -серце  віддала.

На  тую  плаху,  пекло  люте
Де  всі  іуди-копачі...

Коли  помру,  най    стане  диво
Зіллються  в  єдне  Дві  свічі!

Я,знаю,  маєм  часу  трохи
Ще  Бог  лишив  для  боротьби
Пустили  знов  на  землю  Боги!
Ми  в  єдності,  в  бою  лихі!

Мій  побратиме,  моя  душе!
Кожне  життя  разом.в  бою
Шкода,  що  я  тебе  ховаю
Чи  може  меч  отим  кую?

Ой,  краще  б  та  китайка  вкрила
 мене,
Не  тебе,  сокіл  мій!
Ще  станем  поруч,  в  Єдні  крила!
Немає  смерті,  
Ще  оживе  Весна  Надій!

Ти  поруч,  знаю.  
Не  покинеш!
Ще  років  20  і  один.
В  палкеє  літо  ,  друг  єдиний,
Мене  додому  проведи!

Ан.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024

Одне

Боже..  боже,  невже  люди  не  бачуть
Тії  генерали  -  
 Такі  ж  ,  із  того  ж  кубла  гадів,
 Що  вже  обирали...

ОЙ,  ПРОКИНЬТЕСЬ!
РОЗДИВІТЬСЯ!
 ВСЮД  одна    РЕКЛАМА
ВСЮД  ПРО  ОДНОГО  ГОЛОСЯТЬ..

СЛАВЛЯТЬ,  МОВ  ВІН  ПАВА
МОВ  ВЖЕ  ПЕРЕМОГУ  ПРИНІС  ,
А  НЕ  ПОХОРОНКИ
ДУРНІ  ЛЮДИ..  ЧИ  ЧУМНІ?

НОВА  МОВ  ІКОНКА
 КИНУЛИ,
ЯК  КІСТКУ  ТУ
СПАСИТЕЛЬ..  НЕРОЗП'ЯТИЙ
І  ПІШЛИ  ГЕРОЙ..  СПАСИТЕЛЬ..
ЩЕДРО  ВСЮД  СПІВАТИ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2024

СЕРЦЯ НА СНІГУ Ой Чому, рідная, засмутилася,

СЕРЦЯ  НА  СНІГУ
Ой  Чому,  рідная,  засмутилася,  
Чом  сумна    Колино,  молода?
Нащо  до  землиці    ти  схилилася
Квіт  твій  білий,  ніжний,  опада?
-То  не  квіт  Калини,  ще  не  Весна!
Заметіль,  хурделиця  згина!
Але,    чуєш,  мила  моя  Сестро,
Ще  заквітчає  тебе  Весна!
Повернеться,  той,  хто  чисто  любить
Хто  квітки  біляві  цілував
Не  дарма  ж  він  кров"ю  сніг  холодний
За  рідную  землю  поливав
І    здалося    що  калини  грона
Червонії,  схилені,  ясні
То    серця  отих  простих  героїв,
Що  повернуть  Весну  цій  Землі.
Калинове  розірвав    намисто
І  розипав  вітер  на  сніги
Та  батьківське  серце  доторкнулось  
Ніжної  дитячої  руки.
Та  розцвіте  скоро  знов  калина
Мріями  дівочими  ясна,
І  торкнеться  серденька  дитини
Українська  щедрая  Весна!
Ан,  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024

́ЛИСИМУС

ЛИСИМУС
Один  Лис  другого  звільнив  з  посади
Охоронця  курятника
Та  кури  і  качки  за  лиса  єдно  встали
ВІН  БАТЕЧКА..-  КУРЯТНИКА  ,  -      ГАРЛАЛИ

ЩО  ТУТ  КАЗАТИ?  ВСЬОМУ  ЧАС  І  МОДА!
ТОМУ,  ТЕПЕР  УСЮДИ  НА  ПОСАДАХ  -  
ЯК  НЕ  СВИНЯЧА,  ТО  ЛИСЯЧАЯ  ПОРОДА.

НЕ  ДИВНО  Й  ІНШЕ    -
ЩО  В  ЗУБАХ  ГОСТРИХ-
ЗАВЖДИ    СТИРЧИТЬ  ПІР'ЇНА.

ТА  ЧИ  ПОБАЧИТЬ  ЇЇ  УКРАЇНА?.

АН.  БУК-  СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2024

ТЕАТР ОДНОГО АКТОРА

У  ляльковому  театрі
 Один  актор  грає.  
Всіх  ляльок  він  політичних  
Швидко  оживляє.
Акт  війни  ..-
.то  головний.

Тож  з  останніх  сил    
Запуска  ракети,  дрони
Він...
 ізнов  Один.

Гинуть  люди  від  ракет.
І  Палають  хати
Всюд  рида  над  сином
Тяжко,  посивіла  мати

То  все  фон..
 спектакля  того
Де    один  лише  грає

Тільки  от.
 Біда..

Що  й  сам  лялька..
Чи  про  це  актор  знає?

Його  голос  ,  усі  рухи    -
Не  вільні,  свідомі..

Вже  й  останній  Акт  прописан  -

Рівняється  Комі.

Отаке  життя  в    ляльковім..
Отака  от  "Доля"
Вихід  є.  Спалить  театр
Тоді  встане  Воля!

Оживится  змарніле
Душа  душі  озветься
І  всміхнеться  ,  заясніє
Козацькеє  серце!

Лише  так.
А  поки  діти  ще  малі
Не  знають
Що  спектакль  кривавий

Ті  ж..    ляльки  над  ляльками..
Століттями  грають
Ан.  БУК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024

Буковиночко

Буковиночко
Знов  душа  і  серце  лине  
В  край  чарівний,    Буковину,
Де  у  горах  сонце  крила
Заховало  осяйні
Там  Совиця  в  росах  сяє
І  до  казки  закликає
І  про  шлях  таємний  в  гори
Розповість  лише  мені
І  таємними  шляхами
Я  піду  поміж  ярами
Щоб  розтали  під  ногами
Всі  замети  і  сніги
Щоб  туманами  сповита
Весним  всміхалась  квітом
Знов  закохана  у  небо,
Буковиночко,  мені.
Ан  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024

З МЕЛАНКИ НА ВАСИЛЯ

СТИХА  НІЧКА  НАСТУПАЄ..
ЗІРКА  З  НЕБА  ЯСНО  СЯЄ.
І  ДЗВІНКАЯ  ПІСНЯ  ВСЮДИ
СПОВІЩА:  ВАМ  ЩАСТЯ  БУДЕ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024

Фрагмент оповідання . ТАЄМНИЦЯ ХУТОРА

Фрагмент  оповідання.  Таємниця  хутора.  У  згадках  козака  Василя
Хутір  наш  огорнув  спокійний  зимовий  вечір,  -  синій,  наче  прикритий  казковим  покривалом.  Аж  душа  боліла  від  тої  таємничості  віковічної.  Такі  от  вечори  з  дитинства  люблю,  бо  вони  змушують  замислитись  над  минулим,  сучасним  та  неквапливо  споглянути  у  далечінь  майбутнього,  чи  то  у  його  безодню..
Приходять  думки:  «Що  там  буде?  Та  чи  буде?  Чи  побачити  доведеться  бодай  раз  ще  любі  очі,  весняний  квіт  зірвати,  трави  зеленої  відчути  запах?»  Та  досить  вже,  що  ви  кляті  думи  уп’ялися  ,  -  йдіть  геть!  –  відмахуюся  від  думок  та  йду  собі  за  хутір,  -  у  серце  степу  зазирнути.
Я  -  Чоловік…тож  соромно  зізнатися,  що  здавна  моя  душа  у  такі  часи  сумує  а  деколи  й  -  плаче.  От  тільки  цей  раз  не  вдалося  їй,  бо  ж  приїхали  здалека  гості.  Позаду,  з  нашої  довгої  біленої  хати  линуть  голоси,  там,  у  великій  кімнаті,  весело  палають  вогні,  зазирають  пекучими  язиками  у  почорнілі  ікони  ,  й  мов  оживляють  їх  святі  та  засушені  обриси.  А  який  регіт  лине  з  тої  нашої  хатини!  Аж  земля  хитається…
Так,  сьогодні  до  нас  у  гості  мов  чорти  увірвалися  –  бо  ж  запоріжці  приїхали.
«Ой,  не  буде  святим  мощам  спокою!»  –  певно  скаже  не  один  раз  моя  сива  бабця.  А  мати  –  перехреститься,  мов  замислившись  про  щось  своє,  усміхнеться.
Я  люблю  козаків,  розумію  їх  душу,та  не  поспішаю  цей  раз  до  гостей,  -  бо  ж  сердечні  думки  не  дають  спокою.
Досі  переді  мною  –  буяє  степ…  Ой,  той  степ..  Як  же  я  любив  його,  як  же  болів  ним  тодіу  той  вечір…  Мабуть  народився  у  степу  чи  що  ще(ця  думка  завжди  викликає  тепло  якесь).  Батьків  не  запитую  де  народився,  соромлюся.  Загалом  дехто  каже,  що  мене  знайшли  вони  під  копицею,  у  заметіль  чи  то  у  дощ.  Та  що  ті  дурні  перекази!  Батьків  -  поважаю.  Поважаю,  бо  знаю,  що  ота  повага  й  їх  любов  –  ладні  захистити  у  бою,  а  зневага  –  мов  крила  обрізає  козаку.
Тяжко  йти  без  благословення  батьківського  у  бій,  ніби  у  останній  раз  йдеш.  Та  й  мені  вже  -  доводилося.  Мати  моя  -  жінка  з  добрячим  перцем.
Та  загалом,  мені  пощастило  з  батьками.  Батько  –  знаний  вояка,  мовчазний,  спокійний,  не  пияка,  мудрий  та  виважений  чоловік.  Його  поважають  люди.  А  мати?  Як  згадаю,  як  вона  мене  добряче  драла,  -  й  зараз  лячно  навіть.  Хоч  ,  усе  це  –пусте.  Мати…  тут  вже  якось  і  любов  була  й  іньше.  Сильна  душею  людина,  та  втомлена  від  долі,  яка  припала  на  її  життя.  Прости  мене,  матусе…  Роси  висихають,  віки  йдуть,  а  ти  усе  мов  та  чорна  тополя  стоїш  перед  моїми  очими  та  сумо  на  мене  поглядаєш.  …  Як  боляче  тобі  було..-  тоді…  тоді  як  горіла  наша  земля...  ТИ  вже  пробач.  Не  міг  інакше,  не  встиг  закрити  від  того  вогню  .  Хоча,  може  й  брешу,  бо  усе  ми  можемо  інакше  ,  та  обираємо  не  той  шлях,  та  не  вернути  вже  того  дня.
Стою…  переді  мною  –степ,  далекий  ,  вільний,  травами  вкритий  високими,  снігами  заметений.  Мов  великі  хвилі  вони  білені,  здіймаються  над  хутором,  -  до  нього  линуть,  наче  ковтнути  бажають  наші  хати,  церковку  невеличку…  та  не  вхоплять…  ні!  Відіб’ємо-  приходить  думка…А  з  нею,  мов  відповідь  мені  приходить  з-за  байраків  –  далека,  тужна  вовча  пісня.  Ой,  сумно  .  як  же  сумно  тобі  брате…  «Чую!  Чую!»  –  кричу  вовку  через  степ,  голос  лунко  летить,  від  землі  до  неба.  Мов  почувши  мене,  волохатий  співак  замовкає.  Таємно,  з  хмар  сивих,  світить  місяченько..  на  мене,  на  мою  велику  довгу  люльку  сипле  світло,  одинокі  сніжинки  кидає.  З  хати  виходить  батько,  гукає…»СИНУ!»  Де  ти  ходиш..!  "  Ой  тато...  Хоч  іще  побчимося.."Прощавайте,  люди  добрі…  степ,  вовк…Вимушений  йти  до  хати…  йду  повз  криницю,  мов  із  майбутнього  вертаюся  у  минуле…нахиляю  голову  й  заходжу  у  двері.  ДОбрий  вечір,  батько,  здраствуй,  мамо!  О…  дядько,  Петро,  який  ви,  велетень-  козарлюга!  Мені  б  отаким  бути!
Ан.бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024

Отара йде до ополонки

Отара  йде  до  ополонки.
Мов  навіженії  стрибають!  
На  це  наглядачі  з  хрестами,
Стиха  з  усмішкой,  споглядають.

Ховають  мами  діточок
А  піп  в  молитві  щось  белькоче
Про  іноземних  фарисеїв
Мама  не  чує.  Плачуть  очі!

Ще  й  душа  плаче,  бо  ж  не  чутно
Рідного  слова  та  й  про  сина.
Якого  знову  розпинають
 І  плаче  з  мамою  калина.

А  поруч  панство  ...зади  голі
У  ополонку  закликають.
Попарилися..  і  червоні
Мов  тії  свині.  
Бо  сорома  не  мають!

Стрибай  отаро,  в  скляну  воду
Радій  оголеним  ціцькам!
Володьки  правлять...бо
Народом,    
Що  зруйнував  сам  Божий  храм!

Природи  храм  і  волі  силу  -
То  Боже,  істене  ,  вовік.
Отії  вівці  знапастили  
І  затоптали  перший  сніг

Отаро..  нині  хоч  прокинься!
Чи  пробудися  з  брехонь,  сна!
До  правди,  волі  пригорнися!
В  кім  воля  є  ,  в  тім  є  Весна!

В  тім  Бог  живий,він  на  коліна
Не  ставить  Доньку,  Україну!
Скара  він  ,  втопить  ворогів
З  пустель  чужинських,  берегів

Ан.  БУК-  СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024

Народжені й розп'яті у брехні

НАРОДЖЕНІ,  РОЗП'ЯТІ  У  БРЕХНІ.  (Сумний  вечір.  )  вірш-  роздум

Смиренно,  мов  тіїї  вівці.  Люди..
Молитви  читають.
А  між  ними  -  вовки  ,хижі  ,
Жертву  обирають.

Коли  Бог  родився?
Знов  в  верхах    "порішали"  -
І  забекали  усі..  
"Різдво"  -  загорлали.

-  А  чи  правда,  а  чи  ні?  
Хто    коли  родився?
Чому  правлять    знову  ті,  
Що  кров"ю  омився?

Чиї  діди  :  розкуркулювали,
Реформи  робили,
Різдво  інакше  ...міняли,  
Зерно  -  гноїли..

Тепер  вони    знову  
Нами  управляють...!

Війною  ,  свій  крок
Кривавий  ,
Вміло  прикривають.

Отак.Отак!

 І  Ісусика,  бідаку,-    самі  не  шанують.
Вівцям  лише  -
Трухле  розп'яття  
На  Душі  -  дарують!

Колися  Леніна..
   ті  ж..
 "Підготували"
Й  ,  Катрусю  -    хвойду,    
ЩО  Січ  зруйнувала.

Тоді  набожного  Калнишевського,
Цяцянками  ..  купили
ТА  й  В  ЯМІ  потому  ..-
МОЛИТВІ  
ДОБРЯЧЕ  НАВЧИЛИ.

МОЛІТИСЯ  й  ви..  гетьманові,  ДІТИ!

РАДІЙТЕ  -  бач..  ДИВО!
НАРОДИТЬСЯ  БОГ  Провладний  -
ПОДИВИТЬСЯ  ХТИВО:

НА  ТУЮ  ДІВЧИНУ,  

НА  ТОЙОГО  СИНА

НА  ТУЮ  БІЛЯВУ,  

РІДНУЮ  ХАТИНУ..

ТОЙ  БОГ  МАЄ  СЕРЦЕ  
ЧУЖИНСЬКЕ,    ПОГАНЕ
КОЛИ  ж  ВІН  РОДИВСЯ?  
ТО  ЧАС  БУВ  ТИРАНА!  

РОЗП'ЯЛИ  КОГОСЯ,  
А  ІНШОГО-  ВБИЛИ
НА  ВІРІ  Ж  -  ДОБРЯЧЕ  
ВЕСЬ  СВІТ  ОДУРИЛИ!

Я  ВІРИЛА    ТЕЖ!
Я    КАЗКУ
У  СЕРЦІ  ТРИМАЛА!
АЛЕ  ,  НИНІ  БАЧУ..
ЯК  В  БРЕХНЯХ  
ЗАВ'ЯЛА  .

ОТА  ,  МОЯ  КАЗКА,  ТЕ  ДИВО  
ВЕЛИКЕ.  ..

ЗА  БОГОМ  СТОЯТЬ  БО  -
СВИНЯЧІЇ  ПИКІ!

ЗДАЄТЬСЯ  МЕНІ,  ЩО  
НАМ  ВСІМ  "ПОРОБИЛИ.."

 В  КРИНИЦІ  БАТЬКІВСЬКІЙ
МИ  
 НОГИ  ПОМИЛИ!

ПОПИЙТЕ  ж  ВОДИ,  
ТОЇ,
МУТНОЇ  ,  ЛЮДИ!

СВЯТОЮ  ПРОЗВАЛИ..
ДЛЯ  ВІВЦІВ,  ІУДИ.

А  Я  пить  не  буду.
Бо  темна  водиця!
Копатиму  Нову,
Батьківську  Криницю!

АН.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023

ТИМКО. СИН НЕВМИРАКИ (розповідь на реальних подіях)

ТИМКО.  СИН  НЕВМИРАКИ(розповідь  на  реальних  подіях)
Він  біг  так,  що  вітер  свистів  у  вухах,  а  серце  мало  не  вистрибувало  з  грудей,  чи  то  в  них  билося  як  у  сполоханої  пташки,  яка  врешті  вирвалася  з  отої  неволі  і,  маючи  ще  малі,  слабкі  крильця,  усе  ж  з  останніх  сил  летіла  до  чогось  рідного,  світлого,  правдивого.  
Він  чимдуж  поспішав  разом  з  морозним,  холодним  вітром,  біг  напівбосими  ногами  по  крижаній  землі,  й  не  знав  наперед,  чи  стане  сил  добігти,  чи  його  не  наздоженуть  раніше...  Бо  ж  і  бабуся  могла  згадати.  От  і  мати,  як  дізнається,  що  втік  –  зупине.  Але  ж,  може  пощастить?  Може  ж  він  дістанеться  того,  хто  щоночі,  а  деколи  й  удень  –  кличе  рідним  голосом,  хто  промовляє  ніжно  у  вітрах  дерев  за  вікном    будинка,  до  кого  серце  і  душа  весь  час  линуть,  попри  те,  що  є  матуся  і  бабуся.
Так!  Він,  -  тато..  Тато..  Таточко!
Він  так  кличе,  кличе  тепло,  рідно.  Деколи  вночі  приходить  у  снах,  шепоче  казки,  гладить  по  голівці,  торкається  тепло  рукою.  Як  колися  торкався.  Тато  був  найріднішим  і  обіцяв  вернутися  з  тої  клятої  війни,  яку  ведуть  пихаті  дядьки  –  так  він  казав,  ведуть  аби  найбільше  людей  загинуло,  аби  рідну  їх  землю,  оте  море,  яке  ніколи  ще  він,  малий  Тимко,  не  бачив,  -  аби  оце  все  собі  «захапати».  
Але  ж  Татко  обіцяв  що  усіх  ворогів  переможе!  Обіцяв!  Та  останній  раз  як  вернувся  додому,  був  чомусь  дуже  засмучений.  І,  прощаючись  з  синочком,  гірко,  ой  як  гірко,  до  нього,  як  до  дорослого  ,  промовив:  
-  «-  Тимку,  козаче  мій  рідний!  Ти  знаєш  все,  все  бачиш,  хоч  і  малий  ще.  То  запам’ятай:  будь  чоловіком,  буть  сильним!  Не  плач,  гірко  так,  бо  ти  –  козак!  Я  відчуваю,  що  ти  мене  розумієш,  попри  те  що  ще  малий.  Ти  ж  бо  вже  великий  козак.  Таким  народився.  І  тобі,  моя  дитино,  ще  припаде  доля  побачити  розквіт  України,  тобі  ще  пощастить  карати  ворогів  й  дарувати  квіт  добра  гідним  людям!
А  ті  свині...»
І  Батько  -  замовк.  
-"Які  татко,  сині?  -  здивувався  Тимко,  не  зрозумівши  до  кінця,  до  чого  тут  оті  пикаті  тваринки.
-Та  то  ти  вже  знатимеш  згодом.  Як  виростеш.  -  Промовив  Тато  і  обійняв  міцно  синочка  та  й  в  той  же  день  поїхав  знову  у  військо,  поїхав…поїхав  -  назавжди..  Назавжди!
Мати  було  шкода  найбільше.  Як  вона  плакала  і  стогнала  того  дня!  А  бабуся  -  та  зовсім  ніби  втратила  розум.  Лише  він,  Тимко,  не  плакав,  тримався.  Насуплено  сидів  у  куточку,  біля  вікна,  де  полюбляв  чекати  на  татка  з  роботи  і,  тримаючи  у  руках  подарунка  батькового,  ляльку  -  Вовченя,  усе  шепотів  оскаженіло,  не  по  -дитячому  зле:  
«-Я  -  козак.  Я  великий  козак!  Таким  народився.  Не  плачу.  Я  не  плачу..  не  плачу.
Але  той  шепіт  врешті  схожий  ставав  на  скиглення  малого  вовченяти,  що  втратило  будь-який  сенс  життя  і  ніби  на  змерзлу  холодну  землю,  у  якусь  вогку  підступну  вовчу  яму,  раптом  впало.  
Впало  туди  з  того  Раю,  з  тої  Волі,  в  якій  народилося,  жило  до  того  щасливо.
Там,  у  його  дитячому  Раї,  були  всі  ще  живі.
Але  ж  він,  малий  козак,  ще  тоді  не  відав,  що  жив  у  Раю  і  от,  з  втратою  батька,  ніби  у  Пекло  потрапив.  Де  обрубали  йому  ще  незміцнілі,  янголячі  крильця.
-  Я  до  тата..  я  до  тата..  !  –  Шепотів  хлопчина,  швидко  пробігаючи  повз  напівсліпого  діда  Василя,  що  так  і  не  зрозумів  що  ж  то  пролетіло  повз.  
-  Хлопчик  біг  майже  босий,  у  вдягнених  на  голі  ноги  капцях,  без  шапки,  тож  волосся  дитини  вільно  гладив  вітер,  щедро  осипав  на  нього  перший  зимовий  сніг.    
Не  на  всі  гудзики  застібнута  кофтина  ледь  прикривала  груди.  
Вечоріло.  Та  темрява  не  лякала  п’ятирічного  козака,  бо  ж  він  біг  до  батька…
До  Батька  –  на  могилу.  На  цвинтар.
Тимко  вже  не  раз  таке  втинав:  втікав  з  хати,  -  лишень  бабуся  чи  мати  відволікалися  справами.  Хлопчик  одразу  ж  біг  на  цвинтар,  дорогу  на  нього  добре  запам’ятав.  
Батько  колись  возив  його  цією  вулицею  на  велосипеді,  а  ще  раніше  вони  ходили  поз  цвинтар  на  велику  гірку  ,  де  взимку  можна  було  весело  кататися  на  санчатах.  Тато  обіцяв  тоді,  що  як  він,  Тимко,  стане  трохи  дорослішим,  -навчить  ще  й  на  лижах  їздити!
Але,  вже  понад  рік  як  тато  воював  і  навіть  на  Тимкове  день  народження  його  не  відпустили  до  синочка!
А  як  останній  раз  ,  лише  на  два  дні  приїздив,  -  то  такий  був  втомлений,  що  навіть  не  погрався  з  Тимком,  як  то  колись.  
Мовчазний  був  та  зажурений.  
Багато  курив  та  все  сумно  дивився  на  сина  й  дружину.  
А  стара  мати,  бабуся  Тимкова,  мов  відчуваючи  лиху  долю,  не  відпускала  годинами,  гарячі,  грубі,  обморожені  степовими  вітрами  синові  руки.  
Батькова  мати  усе  того  дня  стиха  плакала.  І  Тимко,  не  бачучи  такою  раніше  свою  бабцю,  час  від  часу  її  за  рукав  смикав  й  казав  здивовано:
-  Бабуню!  А  ти  що  сумуєш,  що  стара  вже  зовсім  стала?  
Чомусь  Тимкові  так  здавалося  тоді,  що  бабуся  саме  через  це  й  сумувала,  що  постаріла  дужо  за  рік  і  син  її  вже  не  пізнає.  
Бо  якось  вона  сама  ж  і  сказала,  що  «сумно  восени  квітам,  деревам  як  старіють.  Тому  вони  й  плачуть  –  листячко  осипаючи  на  землю.»  
От  так  і  бабуні  певно  сумно!  Бо  стара..  стара  як  те  листячко.  
Добре  змерзнувши  від  холодного  вітру,  втомлений  від  швидкого  бігу,  Тимко  врешті  полегшено  зітхнув  –  а  от  і  цвинтар.  
Він  дістався!  Встиг!  
Ані  бабусі,  ані  матусі  ще  не  видно  вулицею.  Вони  певно  замешкалися  в  хатніх  справах,  оповиті  своїми  тяжкими  думами  й  врешті  забули  за  хлопчика.
-Тато!!  ТАТОЧКО!  Я  тут!  –
 Закричав  малий  мандрівник,  поривчасто,  дзвінко,  мов  ластівкою  весняною,  злетів  над  землею,  підбіг  до  таткової  могили,  над  якою  вже  здалека  видно  було  прапор.  
Той  прапор  висів  гордовито  й  здавалося  здалека,  у  темряві  ночі  його  тримає  сам  татко,  чи  ще  якийсь  воїн  несе  свою  почесну  варту  над  батьковою  могилою.  
Емоційно,  по-дитячому  радісно,  яскраво,  співав,  мов  щебетав  голос  Тимоковий  до  татка,  сповідаючи  йому,  усе  що  болить,  що  за  цей  тиждень  відбулося  у  житті:  що  мати  казала,  про  те,  як  бабуся  нервувала,  як  вночі  їй  серце  боліло  і  як  вона  п’є  часто  нині  ліки.  
А  ще  розповідав  Тимко  про  те,  як  неньку  образили  вчора  у  маршрутці  -  висадили  на  зупинці,  бо  не  було  у  неї  грошей  на  проїзд,  безкоштовно  ж  їхати,  як  сказав  водій,  -  «місць  не  лишилося».  І  ще  той  водій  казав  багато  лайливих  слів,  а  головне,  що  «Він  сам  її  чоловіка  на  війну  не  посилав».  
Тому  водієві  було  всеодно,  що  «Вона  –  жінка  героя.»..  Всеодно!
Та  найдовше  Тимко  розповідав  Таткові  свою  останню  найтяжчу  образу,  свій  великий  дитячий  біль  –  вчора  сусідський  хлопчик,  у  якого  батько  живий  і  не  воює,  бо  той  тато  «на  посаді»  -так  казала  бабуся,  тож  їздить  на  великій  красивій  машині…
 то  той  сусідський  хлопчик,  образив  Тимка,  бо  сказав,  що  його,  Тимків  татко,  -  «ніякий  не  герой,  бо  ж  Герої  –  вони  не  вмирають,  як  той  же  людина-павук.  
А  його  татко  –  вмер,  бо  жебрак  і  невдаха!».  
При  цій  згадці,  -  гарячі,  палкі  сльози,  щедро  полилися  на  щічки  Тимкові.  
Хлопчик  не  ладен  був  тоді  стерпіти  такої  образи  й  вдарив  малого  сусіда  у  лице  та  так,  що  у  того  з  носа  потекла  кров.  
Побитий  заревів  мов  бугай  на  усю  вулицю  і  пожалівся  батькам.  Того  ж  вечора  до  Тимка  приходив  поліцейський.  Як  до  справжнього  злодія  чи  вбивці  розмовляв.  Отак!  Казав,  тимковій  матусі,  що  «син  виросте  бандюком,  виродком,  як  так  далі  буде,  що  його,  Тимка,  треба  у  заклад  спеціальний  ,  «для  таких  детей»…»
А  вітер  на  цвинтарі  ще  більш  став,  він  засипав  снігом  хлопчику  голову..  
Тимкові  пекло  руки,  голову,    здалося  навіть  що  він  сам    замерзає.
Та  раптом  "малий  козак"  побачив  свого  татка,  що  підійшов  до  сина  з-за  великого  строго  дуба,  який  вивищувався  поруч,  серед  старих  і  чисельних,  нових  могил.
Тимко  не  зміг  втримати  радості  й  закричав  голосно  на  весь  цвинтар:
   «Тато!  То  ти  живий!  Живий  !  Я  ж  бабусі  й  матусі  казажу,  що  ти  живий.  А  вони  не  вірять!  А  я    чую  твій  голос,  ти  снишся  мені  кожну  ніч,  говориш  зі  мною,  навчаєш.  Чую  й  як  ти  шепочеш  до  мене,  з  могили  й  от  –  врешті!  Ти  вибрався  з  того  пекала,  про  яке  кажуть  люди,  що  воно  існує.
Ти  вернувся!  Ти  живий!  
Я  знав  це!  Знав!»
Здається  радості,  щирості  любові  не  було  меж  у  серці  Тимковому.  
Оте  його  дитяче  серденько  палало  й  зігрівало  усе  навколо  й  ніби  навіть  сніг  на  старому  дубі  почав  танути  в  цей  холодний  вечір.
 Капав  на  лице  хлопчика  веселим  росяним  весняним  дощем.  І  дуб  раптом  вбрався  зеленим  листячком,  під  ним  розквітли  й  жовтенькі  медові  квітки,  ніжні  весняні  фіалочки  підняли  свої  крихітні  голівки.  
І  над  цим  усим  квітучим  дивом,  у  ясному  сонячному  небі  заспівали  птахи,  –  весело,  радісно.
Татко  ж  підійшов  і  погладив  хлопчика  по  голівці.  І  руки  у  тата  були  теплі,  -  не  руки  як  ото  у  мерців,  кажуть  холодні,  а  теплі,  навіть  дуже  гарячі.
Вони  зігріли  Тимкові  тіло  й  душу,  а  найбільше  слова  батькові  додали  радості:  
«-Тимку,  синку,    -  Тимку,  не  сумуй,  я  завжди  з  тобою.  
І  лижі  от,  я  тобі  привіз.  Як  обіцяв.  Бо  ти  вже  дорослий  стаєш,  а  зранку  -  буде  усе  в  білому  снігу.  Яка  гарна  буде  гірка!  Як  добре  з  неї  кататися!"
І  хлопчик  в  цю  хвлилину  від  щастя  і  втоми,  заснув.  Обійнявши  батькові  коліна.  
Прокинувся  лише  на  хвилину  Тимко  ,  від  плачу  бабусі.  Від  сумного  голосу  мами,  яка  намагалася  заспокоїти  бабцю,  говорячи:
   «Та  він  переросте,  минеться,  забудеться..»
Рідні  вчасно  знайшли  замерзаючого  хлопчика,    міцно  спав,  обійнявши  старезний  дуб.  Дивно,  що  у  руках  малого  козака,  мати  знайшла  (вже  вдома)  крихітне  зелене  листячко  –  ніби  весняне.
«Звідки?  –здивувалася  й  бабуся.  
А  Тимко  і  далі  спав  міцно,  бо  йому  снився  Тато.  
Зранку  хлопчик  прокинувся  від  жвавих  голосів.  
Ввійшов  у  гостьову  й  мало  не  закричав  від  радощів.  
В  гості  до  мами  приїхали  батькові  побратими  з  війська!  Вони  привезли  Тимкові  обіцяний  батьків  подарунок,  -  гірські  лижі.  
Чоловіки  розповіли  мамі  і  бабусі  дивне  –  наче  батька  Тимкового  бачили  позавчора  й  він  попросив  їх  купити  синові  лижі  та  подарувати.  Бо  ж  сам  не  встиг…
Отаке  от  диво!  
Мати  й  бабуся  не  знали  що  й  міркувати  з  тої  розповіді.  Лише  Тимко  гордовито  промовив:  
«Я  ж  казав,  що  мій  Татко  живий!  Він  же  справжній  козак!  НЕВМИРАКА!  Козаки  -  не  вмирають!»
«Так…  Синку.  Так!»  -  Зі  здивуванням  почули  раптом  усі  присутні  голос  батька  Тимкового.  
Почули  й  заціпеніли  мов,  у  здивуванні.  
Лише  Тимко  хитрувато,  по-козацькі  всміхнувся  та  кіт  любимий  татків,  Мартин,  щасливо  замурчав,  мов  до  когось  невидимого,  рідного  мовив  древню  казку.
А  може  вона  була  про  те,  що  нема  над  козаком  смерті.  Лише  безкінечне  життя  заради  Родини,  на  захисті  від  всебічних  ворогів  СЛАВЕТНОЇ  МАТУСІ,  КОЗАЦЬКОЇ  -    УКРАЇНИ!  
Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023

Зима.

Зима  .  Тебе  ми  не  чекали,  бо  ти  холодною  була
Та  зранку  все  зачарувала  і  казку  в  гості  привела:
Забілені  стоять  дерева,  задумливо  бредуть  птахи
Зима..  немов  снігами  вкрила:  війну  оту,  людські  гріхи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023

А МОЖЕ ТО І Є ШЛЯХ УКРАЇНИ. .

А  може  то  і  є  "Шлях  України".
Роздати  все  міняловим  родам  і  шинкарям?
Свічки  весело  палять,  поруч  же  -  горять  хатини..
Не  їх.!
Синів  не  їх  -
вбивають  по  степах!
І  нудно  плакати  вже  на  отих  могилах
І  славити  героїв,  що  пішли
-  За  що  Ви,  мамо,  тато,  нас  убили?
-З  землі,  кричать,  розстріляні  Орли.
Будяк  вже  на  могилах  проростає
Осот,  несполотий,  знов  душеньку  скував.
Свічник  курний,  кірпатий  чорт  гойдає
Вже  й  піп  завчасно,  ще  живих,  за  гроші,  відспівав.

Закон  -  на  захисті  бісівського  і  блуду,
Судова  правда  -  то  одна  брехня!
На  троні  розпальцований  іуда
Твій  Рід  винищує,  світле  твоє  ім'я!

Все  продає.  
І  землю  й  твою  волю...
За  що  ізнов,  -  питаю..  Ти  упав?
Отам,  попід  курганом,
В  українськім  полі,
Де  й  скіф,  козак
Своє  життя  поклав?

Тобі  віддав.  А  ти  -  кому  ?
Хто  житиме  тут  далі  ?
Чи  хоч  синочка  на  землі    лишив?
Чи  донечку  маленьку  ти  любити
Рідную  землю,  отчу,  тут    навчив?

Хоча..  її  навчають  нині  "чужі  люди"
Там,  закордоном..  "неньку  пропивать"

Що  українка  є,-  вона  забуде.

Англійську  буде  рідною  вважать.

Горить  свіча...  горить  в  вікні  одненька..
І  скільки  тих  свічок  таких  простих!
Чиясь  над  свічкою  схилилась    ненька
Не  серед  площь,  хоромів  золотих!

Не  на  свічник,  у  золоті  та  статках!
Слова  пусті  бездушні  вимовля..
Ні..  Мати  сидить  тиха  у  кімнаті
Чи  серед  степу,  "сину.."  промовля..

І  гіркоти    тих  слів  не  можна  вже  терпіти!
Бо  ж    сліз  її  не  ладна  я  зібрать!
Та  мрію    всю  ту  "Zраду"  в  них  втопити
Їх  душі  спопелити,      між  світами  розкидать..

Я  знаю,  все  під  владою  Bсесвітнього  Закону
Що  дарували  Пращури  у  спадок  навіки
За  ним,-    отримають  НАй  кару  скору  
Всі  підли  зрадники,  бариги  і  ділки.!

Ан.  бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023

КІВІ. СТРАШНА ВТРАТА . ГУМОРЕСКА

СТРАШНА  ВТРАТА(Гумореска)

Пішла  Маня  в  магазин.
Ківі  купити.
Але  кажуть,  вже    нема.
Маня  горем  вбита.

Ти  чого  ж  сумна,  кума?-
Петре  їй  гукає
-  Бачиш,куме.  Ківі  -  був
А  тепер  немає.

Здивувався  кум  Петро
Вдарив  аж  в  долоні
-  То  за  кого  ж  ти  сумуєш:
Бандюка  в  законі?

Було  б  чому  горювати
Не  трать  ,  Маня  сили!
То  ще  той,  кумасю,  фрукт.
За  те  його  й  вбили!

Ой..та  що  ти  ,кум  верзеш..
МАНЯ  АЖ  СКРИВИЛАСЬ
Я  НА  НЬОМУ  СХУДЛА  Аж
Та  ще  й  ЗМОЛОДИЛАСЬ.

Лисий  хай  ,  зелений  тілом,
Трохи  волохатий.
ТА  Й  ПОЛІТИКИ  ЙОГО
ЛЮБЛЯТЬ  СПОЖИВАТИ!

ВІН  УСЮДИ  БАЧЕШ,  СВІЙ:
ЧИНАМ,  ДЕПУТАТАМ
БЕЗ  ТАКОГО  ЯК  ТОЙ  КІВІ
ЯК  ЇМ  СИЛИ  МАТИ?

Ан.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023

РІДНА МОВА- ЙДЕ ВІД СЕРЦЯ , ЧУЖИНСЬКА- ВІД МОЗОКА!

РІДНА  МОВА  -  ЙДЕ  ВІД  СЕРЦЯ,  ЧУЖИНСЬКА  -  ВІД  МОЗОКА..!

Я  нині  багато  розмірковую  над  тим,  чому  треба  розмовляти  й  навіть  думати  українською  мовою.  
Цим  роздумам  сприяє  передусім  велика  увага  ворогів  до  теми  мови.  Чому  ворогів?  Бо  часто  вороги  використовують  для  контролю  за  ситуацію  у  країні  такі  болісні  теми  як  мова.  

Насправді  вони  не  завжди  говорять  що  ви  не  маєте  розмовляти,  часто  просто  підтримують  думку,  що  треба  розмовляти..  але..в  якусь  хвилину  Так..  лунає  оце  знамените  «Але…»  То  і  є  ворожим  каменем,  який  завжди  знаходиться  у  кишені  ворогів  для  вас,  для  усієї  Нації.
Що  ж  вкладають  у  це  «Але»  супротивники  –  будемо  так  далі  називати  тих,  хто  грає  не  один  рік  на  темі  мови,  але  врешті  нічого  не  робить  для  популяризації  й  активного  поширення  Україною.
Так  от,  вони  часто  кажуть  що  «важко  вивчити»..  Що  не  так  воно  й  потрібно  для  спілкування  патріотів,  тих  хто  любить  Україну  та  бореться  за  її  перемогу.  Бо  ж  мова  наче  то  вже  «друге»  ,  то  вже  «потім,  як  війна  завершиться».  
В  принципі  я  не  проти  того  аби  всі  ми  говорили  на  тій  мові,  яка  нам  ближче  до  душі.  Але..  тут  я,  як  і  опоненти  ,  хочу  зауважити  сказати  вкотре  «Але».
Справа  у  тому  що  треба  любити  країну  за  яку  борешся.  Що  таке  любов  до  країни  і  її  народу?
Це  можна  порівняти  з  закоханістю  чоловіка  в  жінку,  -  справжньою  закоханістю,  а  не  зіпсованою,  яку  нам  часто  нині  подають  як  ознаку  любові  чи  євро-Пейськості..  
Так  от,  якщо  увити  собі  ,що  Ми  маємо  приклад    справжнього  чоловіка:  гарно  вихованого,  розумного,  мудрого,  сміливого  та  чутливого  при  цьому  до  прекрасного.  Тож,  такий  чоловік  не  обере  собі  погану  дівчину.  Ні!  Він  матиме  до  неї  певні  критерії,  передусім  йому  має  подобатися  щось  у  ній,  щось  запалювати  його  пристрасть  і  велике  кохання  у  серці.
Що  ж  це  мало  б  бути?  Що  ми  запам’ятовуємо  з  дитинства  найбільше,  коли  бачимо  вперше  матусю..
Так!  Її  очі,  її  голос…Її  ніжні  теплі  руки!  Навіть  глуха  людина  відчуває  коливання  звуку  ,  у  русі  повітря,  якихось  небачених  оку,  променів  емоцій.  Кажуть,  глуха  й  одночасно  сліпа  людина  може  відчувати  голос,  особистість,  бо  вона  «бачить,  чує»  їх  передусім  як  енергію.  Ця  енергія  йде  до  серця!
Тож,  голос  коханої,  чи  то  матусі,  чи  то  дівчини,  чи  то  дружини  –    то  перше,  що  лине  у  серці  чоловіка.  А  вже  потім  приходить  інше.  Як  ви  говорите,  так  і  живете,  так  і  мислите.  

Як  нині  говорять  сучасники?  Як  раніш  говорили  наші  пращури?  
Вони  говорили  так  ,  що  кожне  слово  йшло  від  серця!  Не  розкидалися  словами  українські  дівчата,  як  нині  це  часто  бачиш,  чуєш.  От  і  хлопці  не  були  пустомелями,  а  якщо  й  казали  веселі  та  пустотливі  слова  –  то  вкладали  них  чисті  емоції,  душу  й  серце!
Що  ж  сприяло  цьому?  Чому  нині  українці  ,  слов’яни  втратили  цей  талант  –  «мови,  від  душі,  серця..»?

Бо  говорячи  на  чужинському  «язиці»,  чи  просто  копіюючи  українську  мову  та  не  люблячи  її  «від  душі»,    не  спілкуючись  щодня  та  не  маючи  глибокого  знання  її  з  дитинства,  Ми,  сучасники,  стаємо  пустомелями  та  поступово  деградуємо  як  люди,  як  нація..  переходимо  у  табір  «рабів»,  «чужих  васалів».  
Бо  ж  розмовляючи  на  мові  чужинській,  -  не  тій,  якій  говорили  наші  пращури,  яку  чули:  кургани,  степи,  ліси..  озера..-  ви  стаєте  загарбником,  ворогом  цієї  місцини  і  землі.  
Але  навіть  не  це  є  найбільшою  проблемою  і  вашою  помилкою.  Відомо  кожному,  що  серце  то  є  орган  ,  який  качає  кров  по  організму…  І  якщо  раніше  кожне  слово  і  думку  українці  пропускали  через  своє  серце  -  так  би  мовити  й  через  душу.  
Таким  чином  ,  задіюючи  ці  органи  у  розмові,  думці..  А  якщо  щось  задіююш  –  значить  тренуєш,  тримаєш  у  тонусі,  робиш  міцнішим!  
До  того  ж  є  духовні  практики  розвантаження  органів  людини…  за  рахунок  звуків..  зацікатеся  ними.  
Були  у  воїнів  –характерників  певні  звукові  практики,  коли  завдячуючи  єдному  слову  чи  звуку,  який  вони  спільно  застосовували,  чи  пісні..  козаки  енергетично  впливали  на  ворога.  Деколи,    заставляючи  його  втікати,  без  бою.
Дорече,  українська  пісня  вона  мала  і  досі  має  лікувальну  властивість..  Особливо  багатоголоса  пісня,  народна!  Тому  наші  пращури  й  жили  довго,  попри  війни  і  доволі  складні  життєві  умови.  
І  у  старості  мали  розум  міцний.  Та  не  втрачали  у  серці  людяності.

Тому  що..  повторюю..  Вони  –  говорили  від  серця..  рідною  Мовою,  яку  любили,  як  козак  дівчину  любив,  -  від  душі,  чи  як  «  свою  душу»!
А  тому,  хто  любить  від  душі  ,  від  серця  –  тому  Бог,  кажуть,  помагає.  
Тому  і  Українцям  ,  якщо  вони  врешті  «полюблять  себе»,  -  себто  свою  мову,  пісню…  мистецтво,  культуру..
Їм  Боги  поможуть…  !  і  у  Перемозі  над  ворогами  .
Бо  Ми  і  нині  забули  про  себе  ,  замінили  свою  віру,  свою  пісню,  свої  емоції,  мову  –чужинським.  І  навіть  в  українській  мові  нині  йде  насадження  нерідних,  неслов’янських  слів.  Тих  же  англомовних,  що  не  несуть  нам  нічого  доброго.  Бо  вони  є  ознакою  мови  ,  яку  сприймає  людина  лише  рептильним  мозком.  

Загалом,    мозком  ми  сприймаємо  усе  чуже,  вороже  .А  серцем  –  рідне.  Тож,  не  дивуйтеся  що  вашим  діям  так  часто  важко  вчити  чужинське.  
Памятаєте  два  образи  козака  у  творі  Гоголя  «Тарас  Бульба»  -старшого  сина  Остапа  та  Андрія,  молодшого,  якому  легко  навчання  у  семінарії  давалося..  мови..  чужинські,  віри..
А  старший  вчився  добре,  але  він  сприймав  тяжко  чужинську  інформацію.  
А  далі?  Хто  став  на  бік  України  з  синів?  Так..  історія  доволі  складна,  але  в  ній  відображено  головне  –  сила  духу  і  серця  вільного,  яке  вчить  нас  передусім  сприймати  «рідне».  
Бо  для  того,  аби  вивчити  чуже,  треба  навчитися  його  бодай  трохи  сприйняти  серцем.  Але  це  неможливо  ,  якщо  ти  не  відчуваєш  любові.  Це  як  життя  з  нелюбим,  народження  дітей,  зведення  будинку.    І  врешті..  твої  діти  будуть  схожі  на  його  рід,  кинуть  тебе  на  самоті,  а  чоловік  тебе  зненавидить  і  ти  його  зненавидиш  лише  за  те,  що  врешті  ви  зрозумієте,  які  ви  різні.  Ви  не  зможете  доповнити  один  одного  енергією,  яка  так  потрібна  на  старості.  І  будете  єдине  що  робити  –  руйнувати  вашу  родину,  підпадаючи  під  вплив  сусідів,  друзів,  тимчасових  коханців.  Яким  від  вас  лише  те  і  треба  –  що  ваша  швидка  смерть.  Бо  вони  мріють  про  вашу  хату,  ваших  дітей  та  ваше  майно.  
Все  це  відбувається,  як  не  живеш  від  серця  ,  як  не  говориш  серцем,  як  усюди  керує  холодний  розум.  Але  ,  розум  то  добре  для  робота,  раба  ,  що  служить  господарю.  Живить  же  душу,  родину,  -  любов  ,    кохання  ,  живить  країну  –  чисте  слово,  сердечна  розмова,  рідна  душа.  Рідні  енергії,  звуки…
Так  і  мова  українська  лише  в  тому  оживиться,  розквітне  і  тому  допоможе,  -  хто  її  полюбить  щиро,  кому  вона  заясніє  ,  заспіває  сонечком  теплим,  весняними  джерельцями.  І  це,  таке  ставлення  –  врешті    змінить  Країну  ,  викує  з  населення  оту  Велику  Націю,  яка  буде  жити  і  дихати  Єдним  серцебиттям  –  співучим,  квітучим,  щирими    душевними  барвами  ,  Українським  словом!  
Поміркуйте  над  цим.  Дякую.
Ще  хочу  додати,  що  ті  хто  не  відчувають  у  серці  любов  до  українського,  краще  не  силуйте  себе  марно.
 Просто  пошукайте  іншу  землю,  бо  на  цій  землі  не  можуть  вижити  ті,що  не  чують  серцебиття  її  душі.    
А  як  не  їдете,  то  готуйтеся  до  того,  що  ваші  онуки  будуть  іншими  і  Вам  прийдеться  від  них  полюбити  Україну,  або  вони  Вас  зненавидять  і  старість  ваша  буде  у  забутті.  
Бо  діти  нині,  попри  забаганки  монополістів  і  винищувачів  України,  народжуються  з  великими  душами,  -  більш  міцними  і  дорослими,  ніж  у  батьків.  Народжуються  українцями.  Такі  діти  вкажуть  куди  йти  Нації!  Такими  дітьми  керувати  і  золотою  палкою  не  вдасться..!
Ті  ж,  хто  не  відчує  у  серці  поваги  бодай  до  українського  –  готуйтеся  до  того,  що  Ваші  Роди  знищить  ця  земля.  Так  було  вже  не  один  раз.  Неможна  керувати  Серцем.  Можна  лише  ним  жити!
 Так  і  Україною  керувати  без  любові  до  українського  тривало  не  будеш.  
І  тут  питання  навіть  не  у  національності  чи  генотипі  того  хто  розмовляє,  а  у  його  українськості  образа  і  духа,  думки,  поступків,  гідності,  якої  були  сповнені  наші  пращури,  яку  заповідали  нам.
Поміркуйте  над  цим.  Будьте  українцями!  Лише  у  цьому  Ваше  спасіння.
Усі  інші  загинуть.  Те  ж  стосується  у  росіян,  що  попри  заклики  партій,  забувають  що  таке  росіяни.  Бо  руська  людина  має  бути  сповненою  душевності  ,  простоти.  Згадайте  про  це.  І  прибиріть  ві  влади  тих,  хто  робить    з  Вас  рабів.
Росія  лише  тоді  матиме  шанс  на  існування.  Дорече,  цей  шанс  є  лише  під  керуванням  України.  Козацької  у  майбутньому  Світової  Вільної  Країни!
Поміркуйте  над  цим.      І  вже  нині  починайте  вчити  українську.  Це  не  значить  забули  російську,  це  значить  мати  майбутнє.
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2023

РІДНА МОВА- ЙДЕ ВІД СЕРЦЯ , ЧУЖИНСЬКА- ВІД МОЗОКА!

РІДНА  МОВА  -  ЙДЕ  ВІД  СЕРЦЯ,  ЧУЖИНСЬКА  -  ВІД  МОЗОКА..!

Я  нині  багато  розмірковую  над  тим,  чому  треба  розмовляти  й  навіть  думати  українською  мовою.  
Цим  роздумам  сприяє  передусім  велика  увага  ворогів  до  теми  мови.  Чому  ворогів?  Бо  часто  вороги  використовують  для  контролю  за  ситуацію  у  країні  такі  болісні  теми  як  мова.  

Насправді  вони  не  завжди  говорять  що  ви  не  маєте  розмовляти,  часто  просто  підтримують  думку,  що  треба  розмовляти..  але..в  якусь  хвилину  Так..  лунає  оце  знамените  «Але…»  То  і  є  ворожим  каменем,  який  завжди  знаходиться  у  кишені  ворогів  для  вас,  для  усієї  Нації.
Що  ж  вкладають  у  це  «Але»  супротивники  –  будемо  так  далі  називати  тих,  хто  грає  не  один  рік  на  темі  мови,  але  врешті  нічого  не  робить  для  популяризації  й  активного  поширення  Україною.
Так  от,  вони  часто  кажуть  що  «важко  вивчити»..  Що  не  так  воно  й  потрібно  для  спілкування  патріотів,  тих  хто  любить  Україну  та  бореться  за  її  перемогу.  Бо  ж  мова  наче  то  вже  «друге»  ,  то  вже  «потім,  як  війна  завершиться».  
В  принципі  я  не  проти  того  аби  всі  ми  говорили  на  тій  мові,  яка  нам  ближче  до  душі.  Але..  тут  я,  як  і  опоненти  ,  хочу  зауважити  сказати  вкотре  «Але».
Справа  у  тому  що  треба  любити  країну  за  яку  борешся.  Що  таке  любов  до  країни  і  її  народу?
Це  можна  порівняти  з  закоханістю  чоловіка  в  жінку,  -  справжньою  закоханістю,  а  не  зіпсованою,  яку  нам  часто  нині  подають  як  ознаку  любові  чи  євро-Пейськості..  
Так  от,  якщо  увити  собі  ,що  Ми  маємо  приклад    справжнього  чоловіка:  гарно  вихованого,  розумного,  мудрого,  сміливого  та  чутливого  при  цьому  до  прекрасного.  Тож,  такий  чоловік  не  обере  собі  погану  дівчину.  Ні!  Він  матиме  до  неї  певні  критерії,  передусім  йому  має  подобатися  щось  у  ній,  щось  запалювати  його  пристрасть  і  велике  кохання  у  серці.
Що  ж  це  мало  б  бути?  Що  ми  запам’ятовуємо  з  дитинства  найбільше,  коли  бачимо  вперше  матусю..
Так!  Її  очі,  її  голос…Її  ніжні  теплі  руки!  Навіть  глуха  людина  відчуває  коливання  звуку  ,  у  русі  повітря,  якихось  небачених  оку,  променів  емоцій.  Кажуть,  глуха  й  одночасно  сліпа  людина  може  відчувати  голос,  особистість,  бо  вона  «бачить,  чує»  їх  передусім  як  енергію.  Ця  енергія  йде  до  серця!
Тож,  голос  коханої,  чи  то  матусі,  чи  то  дівчини,  чи  то  дружини  –    то  перше,  що  лине  у  серці  чоловіка.  А  вже  потім  приходить  інше.  Як  ви  говорите,  так  і  живете,  так  і  мислите.  

Як  нині  говорять  сучасники?  Як  раніш  говорили  наші  пращури?  
Вони  говорили  так  ,  що  кожне  слово  йшло  від  серця!  Не  розкидалися  словами  українські  дівчата,  як  нині  це  часто  бачиш,  чуєш.  От  і  хлопці  не  були  пустомелями,  а  якщо  й  казали  веселі  та  пустотливі  слова  –  то  вкладали  них  чисті  емоції,  душу  й  серце!
Що  ж  сприяло  цьому?  Чому  нині  українці  ,  слов’яни  втратили  цей  талант  –  «мови,  від  душі,  серця..»?

Бо  говорячи  на  чужинському  «язиці»,  чи  просто  копіюючи  українську  мову  та  не  люблячи  її  «від  душі»,    не  спілкуючись  щодня  та  не  маючи  глибокого  знання  її  з  дитинства,  Ми,  сучасники,  стаємо  пустомелями  та  поступово  деградуємо  як  люди,  як  нація..  переходимо  у  табір  «рабів»,  «чужих  васалів».  
Бо  ж  розмовляючи  на  мові  чужинській,  -  не  тій,  якій  говорили  наші  пращури,  яку  чули:  кургани,  степи,  ліси..  озера..-  ви  стаєте  загарбником,  ворогом  цієї  місцини  і  землі.  
Але  навіть  не  це  є  найбільшою  проблемою  і  вашою  помилкою.  Відомо  кожному,  що  серце  то  є  орган  ,  який  качає  кров  по  організму…  І  якщо  раніше  кожне  слово  і  думку  українці  пропускали  через  своє  серце  -  так  би  мовити  й  через  душу.  
Таким  чином  ,  задіюючи  ці  органи  у  розмові,  думці..  А  якщо  щось  задіююш  –  значить  тренуєш,  тримаєш  у  тонусі,  робиш  міцнішим!  
До  того  ж  є  духовні  практики  розвантаження  органів  людини…  за  рахунок  звуків..  зацікатеся  ними.  
Були  у  воїнів  –характерників  певні  звукові  практики,  коли  завдячуючи  єдному  слову  чи  звуку,  який  вони  спільно  застосовували,  чи  пісні..  козаки  енергетично  впливали  на  ворога.  Деколи,    заставляючи  його  втікати,  без  бою.
Дорече,  українська  пісня  вона  мала  і  досі  має  лікувальну  властивість..  Особливо  багатоголоса  пісня,  народна!  Тому  наші  пращури  й  жили  довго,  попри  війни  і  доволі  складні  життєві  умови.  
І  у  старості  мали  розум  міцний.  Та  не  втрачали  у  серці  людяності.

Тому  що..  повторюю..  Вони  –  говорили  від  серця..  рідною  Мовою,  яку  любили,  як  козак  дівчину  любив,  -  від  душі,  чи  як  «  свою  душу»!
А  тому,  хто  любить  від  душі  ,  від  серця  –  тому  Бог,  кажуть,  помагає.  
Тому  і  Українцям  ,  якщо  вони  врешті  «полюблять  себе»,  -  себто  свою  мову,  пісню…  мистецтво,  культуру..
Їм  Боги  поможуть…  !  і  у  Перемозі  над  ворогами  .
Бо  Ми  і  нині  забули  про  себе  ,  замінили  свою  віру,  свою  пісню,  свої  емоції,  мову  –чужинським.  І  навіть  в  українській  мові  нині  йде  насадження  нерідних,  неслов’янських  слів.  Тих  же  англомовних,  що  не  несуть  нам  нічого  доброго.  Бо  вони  є  ознакою  мови  ,  яку  сприймає  людина  лише  рептильним  мозком.  

Загалом,    мозком  ми  сприймаємо  усе  чуже,  вороже  .А  серцем  –  рідне.  Тож,  не  дивуйтеся  що  вашим  діям  так  часто  важко  вчити  чужинське.  
Памятаєте  два  образи  козака  у  творі  Гоголя  «Тарас  Бульба»  -старшого  сина  Остапа  та  Андрія,  молодшого,  якому  легко  навчання  у  семінарії  давалося..  мови..  чужинські,  віри..
А  старший  вчився  добре,  але  він  сприймав  тяжко  чужинську  інформацію.  
А  далі?  Хто  став  на  бік  України  з  синів?  Так..  історія  доволі  складна,  але  в  ній  відображено  головне  –  сила  духу  і  серця  вільного,  яке  вчить  нас  передусім  сприймати  «рідне».  
Бо  для  того,  аби  вивчити  чуже,  треба  навчитися  його  бодай  трохи  сприйняти  серцем.  Але  це  неможливо  ,  якщо  ти  не  відчуваєш  любові.  Це  як  життя  з  нелюбим,  народження  дітей,  зведення  будинку.    І  врешті..  твої  діти  будуть  схожі  на  його  рід,  кинуть  тебе  на  самоті,  а  чоловік  тебе  зненавидить  і  ти  його  зненавидиш  лише  за  те,  що  врешті  ви  зрозумієте,  які  ви  різні.  Ви  не  зможете  доповнити  один  одного  енергією,  яка  так  потрібна  на  старості.  І  будете  єдине  що  робити  –  руйнувати  вашу  родину,  підпадаючи  під  вплив  сусідів,  друзів,  тимчасових  коханців.  Яким  від  вас  лише  те  і  треба  –  що  ваша  швидка  смерть.  Бо  вони  мріють  про  вашу  хату,  ваших  дітей  та  ваше  майно.  
Все  це  відбувається,  як  не  живеш  від  серця  ,  як  не  говориш  серцем,  як  усюди  керує  холодний  розум.  Але  ,  розум  то  добре  для  робота,  раба  ,  що  служить  господарю.  Живить  же  душу,  родину,  -  любов  ,    кохання  ,  живить  країну  –  чисте  слово,  сердечна  розмова,  рідна  душа.  Рідні  енергії,  звуки…
Так  і  мова  українська  лише  в  тому  оживиться,  розквітне  і  тому  допоможе,  -  хто  її  полюбить  щиро,  кому  вона  заясніє  ,  заспіває  сонечком  теплим,  весняними  джерельцями.  І  це,  таке  ставлення  –  врешті    змінить  Країну  ,  викує  з  населення  оту  Велику  Націю,  яка  буде  жити  і  дихати  Єдним  серцебиттям  –  співучим,  квітучим,  щирими    душевними  барвами  ,  Українським  словом!  
Поміркуйте  над  цим.  Дякую.
Ще  хочу  додати,  що  ті  хто  не  відчувають  у  серці  любов  до  українського,  краще  не  силуйте  себе  марно.
 Просто  пошукайте  іншу  землю,  бо  на  цій  землі  не  можуть  вижити  ті,що  не  чують  серцебиття  її  душі.    
А  як  не  їдете,  то  готуйтеся  до  того,  що  ваші  онуки  будуть  іншими  і  Вам  прийдеться  від  них  полюбити  Україну,  або  вони  Вас  зненавидять  і  старість  ваша  буде  у  забутті.  
Бо  діти  нині,  попри  забаганки  монополістів  і  винищувачів  України,  народжуються  з  великими  душами,  -  більш  міцними  і  дорослими,  ніж  у  батьків.  Народжуються  українцями.  Такі  діти  вкажуть  куди  йти  Нації!  Такими  дітьми  керувати  і  золотою  палкою  не  вдасться..!
Ті  ж,  хто  не  відчує  у  серці  поваги  бодай  до  українського  –  готуйтеся  до  того,  що  Ваші  Роди  знищить  ця  земля.  Так  було  вже  не  один  раз.  Неможна  керувати  Серцем.  Можна  лише  ним  жити!
 Так  і  Україною  керувати  без  любові  до  українського  тривало  не  будеш.  
І  тут  питання  навіть  не  у  національності  чи  генотипі  того  хто  розмовляє,  а  у  його  українськості  образа  і  духа,  думки,  поступків,  гідності,  якої  були  сповнені  наші  пращури,  яку  заповідали  нам.
Поміркуйте  над  цим.  Будьте  українцями!  Лише  у  цьому  Ваше  спасіння.
Усі  інші  загинуть.  Те  ж  стосується  у  росіян,  що  попри  заклики  партій,  забувають  що  таке  росіяни.  Бо  руська  людина  має  бути  сповненою  душевності  ,  простоти.  Згадайте  про  це.  І  прибиріть  ві  влади  тих,  хто  робить    з  Вас  рабів.
Росія  лише  тоді  матиме  шанс  на  існування.  Дорече,  цей  шанс  є  лише  під  керуванням  України.  Козацької  у  майбутньому  Світової  Вільної  Країни!
Поміркуйте  над  цим.      І  вже  нині  починайте  вчити  українську.  Це  не  значить  забули  російську,  це  значить  мати  майбутнє.
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2023

Вовчий Час

ВОВЧИЙ  ЧАС

Серед  зайців  усі  пересварилися.
Бо  між  двома  вовками  
Кращого  обрати  не  змогли.
Більш  зайцелюбного..
Тож  вже  вухаті  й  билися.
Лише  маленьке  зайченя    сказало:..
-  То  ж  вовк!  Я  вовків  не  люблю..!

Та  що  з  нього  візьмеш.
"То  ж  нерозумная  дитина!"
Бо  той,  що  прикартузі  -  
Патріот.Зайців.  
При  ньому  буде  розквіт,
Хто  не  вірить  в  те..
Той  продає  Країну.
КОЛОБОРАНТ  ,  відлюдок,
Ідіот!
Ан.  БУК-СТЕФКО.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2023

Великий Суд

ПОСПІШАЄ  ВЕЛИКИЙ  СУД!

Чи  Правий  Суд  на  Світі  є?
Бо  ж,  пращури  за  що  вмирали,
За  що  отую  кров  святу
Сини  нещадно  проливали?
І  лиють  щедро,  знов  і  знов.
Чи  щоби  упирі  раділи?
Аби  чужинці  на  кістках
Собі  маєтки  городили?

Така  от  панщина  у  нас!
Останній  син  лишень  загине,
Як  вівці  владні    ,  вража  кров,
 Знов  роздиратимуть  країну

Собі  припишуть  всі  звання...
"Учасниками  перемоги  "себе  назвуть!
А  ледь  живу,  Матусю  твою,
Край  дороги,  затопчуть
Разом  із  дитям!

Аби  не  виріс,  та  не  скинув,
Твій  син,козацький
Отого  щура..та  щеня
Що  чавлять    рідну  Україну..

Одне  тобі  іще  скажу.
Чи  прошепочу,  -  щоби  знали:
Що  про  безсмертя  душ  щурячих
Ніде  в  пророцтвах  не  писали!

Нема  безсмертя  для  щурів
Тому  й  казяться  щохвилини.
Бо  відчувають:
Нині  Час  -
Останньої  для  них  години!

Прощання  Суд  не  визнає
Правдива  ж  кара  більш  сувора
За  все  отримають  в  свій  час  
Нащадки:  Троцкого,  Берії,    Єжова...!

Ан.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2023

ВЕЛИКИЙ ПРОЕКТ ( ГУМОРЕСКА)

ВЕЛИКИЙ  ПРОЕКТ(  ГУМОРЕСКА)
У  свинарні  -  знов  нарада
З  хряків  та  підсвинок
На  кону  питання  стало
Кнурячих  поминок
Помер  головний  кнуряка,
От  біда  якая!.  
Хто  промову  
Та    й  про  нього
 Вимовить,  бажає?
Та  що  ж  скажеш..
-  з-  під  корита  щуря  верещало:
-Мав  свинячий  ситий  писок,
Жер  щодня  чимало.
Під  собою  чавив  менших
Кволих  із  народу,
Лиш  на  виборах  гарлав  
Про  якусь  свобрду.
А  як  щось  та  й  не  по  ньому,-
Риє,  розкидає...
Перекине,  переверне
Чи  повидирає.
Нині  він  для  нас  -  герой  
Був  найбільшим  кнуром!
Заснував  нове  поняття  -
Свиняча  культура!
І  помер  ж,  як  та  свиня.-
Під  фундамент  пхався.
Хтів  всю    ферму  завалити!
Та,  бач,  надірвався!
Завалився  і  розчавив    свинарник  ...
Кнуряку.
І  лишив  від  нього  в  згадку  лише
Жирну
..Ску.
Ан.Бук-Стефко,  екмпромт

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2023

Дивацьке

Дивацьке,    -  скажите  життя,  
Війна..  комусь  мов  мати
Якби  ж  то  нині  не  вона..
Змогли  б  чи  керувати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023

ЩОСЬ

ЩОСЬ  ЗАХОПИЛО  УКРАЇНУ
Щось  захопило  Україну:
Колотить  ,  
розривають
 ЇЇ,
Сердешну,  
Зсередини!
Синів,  доньок  ховають.
Панівна  влада!
Ой,  "пани"..  
Ви  всі  -  одного  роду!
Чи  не  з  отих,  що  за  Совєтів..
Робив  брудну  роботу?
Каган..  усюди!
В  тих  же  Змі..
 В  чинах  -    на  одну  пику.!
Тортури  вже  готують  нам
Нові,    
тюрму  ...Велику!
Всім  номери  вже  "прописали"
За  кожним  з  нас  сдідкують!
Вбивають  стиха,  а  частину  -
На  суд  ,    щурам  готують
Які  то  будуть  ті  суди!
На  них,    на  паторіотів
Накинуть  натовп  несвідомих,
Тупеньких  ідіотів!
Законність  -  хвойда
Блазні  всюд!
Ще    й    дурник  заправляє
Та  вірю  я,  проснеться  Люд
І  морок  подолає.!
Бо  як  не  станеться  того,
За  що  козак  вмирав?
За  що  Майдан  той,  проти  банди...
Весь  юний  квіт  -  повстав?
Омитий  кров'ю..
Боротьбою  
Опалений  в  вогні
НЕ  за  Європу  ж  він.  
Боровся..!
Він  встав  Проти  Свині!
За  Україну,  українців  !
Задзвонить  ДРЕВНІЙ  дзвін!
Зберуться  Братчики  веселі
Вільні,  з  усіх  сторін!
Піде  луна  від  дзвону  ген..
Далеко,  над  Світами
І  встане  Суд  ,  Правдивий  Суд
Над  підлими  катами.!
То  буле  Суд  серед  Судів!
Його  запам'ятають!
І  викрешуть  вогнем  імя
Отих,    яких  скарають.
Така  от  доля  у  паньків
Що  Україну  Мати
Під  час  війни  рішили  швидко
З  народом  розпродати...!
Та  матимуть  один  кінець  -
Як  смажена  свинина.
Бо  ,  Встане  Мати  ,  Батько  поруч
І  Юна  Україна!
Пробудять  Світ  вони  від  сну
Почистять  душі  й  спини
ПІДЕ  ОЧИЩЕННЯ  ВІД  БЛАЗНІВ
І  курв  та  й  з  України!
Про  козаків  хочу  згадать  
Вони  повстануть  знову
ВЖЕ  Січ  нову  звести  їм  Час!
ДО  Гетьмана  промови!
Ан.  БУК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023

ТИСЯЧОЛІТТЯ ПІД ЩУРАМИ

Коти  щурів    вважали  за  людей.      
Так  бач...в  котів  здавна  велося.

З  тих  днів,  коли  якомуся    з  щурів
Та  й  за  Васьків,  загинути  прийшлося.

Не  пам'ятали  вже  що  й  як  було
А  чи  й  було  ,  чи  не  брехня  остання?
Та  років  з  тисячу,  молилися  коти  ,  
На  щура.  Відчуваючи  страждання.

Ан.  БУК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023

Осіння любов

У  передзвоні  листя  золотого
Блукають  сутінки  осіннього  дощу.

Задумливо,    ідеш    сама  додому,
А  я  до  тебе  листям  мов  лечу.
Квітками,  всі  дороги  устеляю
Зчаровано,  у  соромі  мовчу

Бо  що  сказати  серцю  ?
Ще  не  знаю.
Під  сповідь  осіні  і    музику  дощу

Пропахло    листя  вітром  і  полином  
Зірки  шепочуть:
 -  зупинись  на  мить!
ГОДИННИК  Я,      В  ВІКНІ  СТАРОЇ  БАШТИ  
КОХАННЯ  ДЗВОНОМ
ХОЧУ  ПРОБУДИТЬ!

У  тої,  що  у  осінь  покохала,
Але    на  серці  сум  лише  знайшла

Йшла  одиноко,  
Мов  би  заблукала.
У  думах.
 ТА  ВІД  ДЗОНУ,  -  ОЖИЛА.

Здивовано  на  башту  подивилась
ГОДИННИК  ВДАРИВ  ЛУНКО  ЗНОВ  І  ЗНОВ
І  мов  з  годинника  хтось  
Усміхнувся  ніжно,
І  в    СЕРЦІ  розбудив  ОСІННЮЮ  ЛЮБОВ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023

МІСЯЦЕ, КОБЗАРЕ СИВИЙ

Місяце,    кобзаре  сивий!
 Про  що    стиха  граєш?

Чи    шепочеш  колискову,
 А  чи  закликаєш
 На  розмову  душі  вільні?  
Палке  серце  ,  слово?
Запалюєш..
От  і  я  до  тебе,  Батько,
Йду  на  розмову.

Тиху,  наче  з  побратимом
З  рідною  душею
 Освіти  ж  ти  Дніпро,  старе,
Душі,  над  земдею.

Душі  козацькії,  серця!
Верни  в  рідну  хату!




Та  й  позбав  отого  ката,  
Що  
Мордує    Мати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023

ВАСЯ-ковід

ВАСЯ-КОВІД-ДІАГНОЗ

Тричі  вколатий  Василь,
 Намордник  вдягає
З  переляку,  від  людей  тіка,
 Аж  стрибає
Коли  вулицей  іде,
 котів  научає:.
-Чого  пику  витріщов..  
Де  намордник  ?  Немає!

отака  от  біда  "впала"    
Василю  на  Долю.
З  переляку  "козак"
 Втік  у  широке  поле.

Але  й  там  намордник  міцно
 Аж  до  брів  вдягає.
Бо  казали  ж  у  новинах...  

Вірус  й  вівць  вбиває!

Анфіса  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023

Лис вирішив провести зустріч із курьми

НЕ  НА  ЧАСІ!
Лис  вирішив  провести  зустріч  із  курьми
З  нагоди  неподобства,  що  настало


«Хтось  –  У  часи  тяжкі  
краде  в  курей  зерно
Та  й  те  не  все!  
Того  ще,  браття,  мало!
Ви  тільки  уявіть  який  нахаба  вдавсь!
В  тяжку  народную,  страждальную  годину,  
Щоночі  обдирає,  а  деколи  –  і  вдень  -
З  грудей  в  курей  останню  пір’їну!»-  

Заголосив  при  усіх  Лапко  глухий.



-Отак…  О  Боже!  Яке  ж  то  праве  слово    -
Лис  голос  втнув  і  свій
Яка  палка  собача  то  промова!



Й  у  курнику  -    нарада  заревла
Горлав  найбільше  Лис  
Так  навіжено  і  завзято
Та  й  Півень  йому  добре  підспівав:


«-Як  можна  так  …Це  ж  треба..
У  такі  часи!  Так  птаство  обдирати!
І  хто  б  це  міг  таке  скажіть  робить?
Яка  це  скурва,  навіжена  пика?
-Най  буде  скараний  скоріш  злодій!
 -  Собі  біду  на  душу  він  давно  накликав!»



-  А  як  же  виглядав  отой,  що  пір"я  драв?  -


-  Питає  Лис  у  курки,  що  забилася  в  куточку.
-  Ой,  пишний  був  такий..  такий..  Як  Ви!
І  курка  заховалася  за  бочку.



-Та  Досить  вже..  Як  бачу  тяжко  Вам!


-  Заскиглив  Лис,  -  Шкода  й  мені
-    Як  вам,  оту  пір’їну!
-  Та  не  на  часі  нині,-  знаю  й  сам
-  шукати  ворогів  …
Боронимо  країну!



Тож  Рада  в  курнику  в  той  день  
Проголосила.  
І  видала  на  всіх  один  наказ:
Поки  війна  –  пір’їну  драти  можна,  хоч  останню

Ще  нарасте!  

Карать  же  -  ще  не  час!


Ан.  бук-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2023

Ізнов я тут у цьому раї. Де мати плаче, де ховає

Ізнов  я  тут  у  цьому  раї.
Де  мати  плаче,  де  ховає
Свого  єдиного  !
в  багні..
Де  Біси  судять,
Де  Свині  -  на  пику  ордени  чіпляють
Де  Землю  нашу  викупляють
І  продають  під  час  війни
Той  Рай  немов  із  сивини
Сердець  кривавих
І  блукає  в  нім  правда
Чи  її  й  немає  у  цьому  раї  на  Землі?
Бо  льорви  тут  всі  -королі
У  кожного  вже  й  псарня  є
Своя.
А  хто  ж  в  тім  Раї
Нині  я?
Ніхто.
Породження  гріхів!
Бо  не  вважаю  Раєм  хлів
Кривавий  хлів,
І  псарню  ту
Не  буду  править  за  Святу
Еліту..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2023

ЗА ЩО? За що ж Ви, хлопці, помираєте, Святі Козацькі діти?.

ЗА  ЩО?
За  що  ж  Ви,  хлопці,  помираєте,
Святі  Козацькі  діти?.
За  що?  За  тії  пики  підлі  ,
що  знов  керують  світом?

ЧИ  ЗА  ОТУ  ГИДОТУ  КЛЯТУ,
ЩО  РОЗРИВА  МОГИЛИ?
ЧИ  ЗА  ОТОГО  КНУРА  ..
ТЕБЕ,
МІЙ  БРАТЕ,
ОРКИ  ВБИЛИ?

А  може  вмерли  Ви  тому...
Що  Долі  продали,
Вкраїнців,Ті,  що  за  війну  ,
Майно  ще  нажили?

ВОНИ  ЩОДНЯ  ЛОМАЮТЬ  ХАТИ
І  ЗЕМЛЮ  ПРОДАЮТЬ
І  ВИЖЕНУТЬ  НА  ХОЛОД  НЕНЬКУ.
КАЙДАНКИ  ЗНОВ  КУЮТЬ.

ПІЗНАЄШ  ТИ  ЇХ  ПО  ЗНЕВАЗІ
ДО  СЛАВИ  ПРОБАТЬКІВ
ТА  ДО  МОГИЛ,  ЩО  СОТНІ  РОКІВ,
СТОЯТЬ  СЕРЕД  СТЕПІВ!

МОВ  ОХОРОНЦІ!
ПАМ'ЯТАЮТЬ  ..ВЕЛИЧНІЇ  РОКИ
ТА  ПАМЯТЬ  ТУ  ПЕРЕРИВАЮТЬ
ВОРОЖІ  БАЙСТРЮКИ.

ІЗНОВ!  РОЗРИТАЯ  МОГИЛА!
ТАРАСЕ!  ПРОКЛЯНИ!
ОТИХ,  ХТО  ПАЛИТЬ  НАШІ  КРИЛА
З  СПИНИ,  У  ЧАС  ВІЙНИ!

НАЩАДОК  Б.З.Х
АН.  БУКРЕЄВА-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023

Мариться мені що то не пір'я, - Справжні крила,

Мариться  мені  що  то  не  пір'я,  -  
Справжні  крила,  
Вронила  осінь  в  листя  золоте
І  тії  крила  сонцем  обпалило
Безкрилий  янгол  під  дощами  йде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2023

Осіннє золоте багаття

ТЕПЛОЇ,  МИРНОЇ  ОСЕНІ!
вірш  -  А.  Букреєвої-Стефко


Осіннє  золоте  багаття
Немов  волосся  чарівне
Душі  Весни  палке  розп'яття.
Проміння,  сонечка  ясне!


Милується  тобою  Небо
I  степ,  і  гори  звіддаля
Те  листя  розмітає  вітром
Як  шлях,  який  торую  я.


Куди  мандруєш,  вільний  брате?  -
Птахами  оклика  блакить.
Летів  би  в  вир,  краї  далекі,
Пожовклий  лист.  Та  Дощ  бринить!


І  Душу  вільну  не  пускає
Далеко  від  рідного  краю
Забувся  сном  пожовклий  лист.
Заснув,  з  землі  вже  не  злітає!

Та  поруч,  інший  вже  листок
У  вальсі  птахою  кружляє


Отой  тривкий,  веселий  злет  -
Прощання  Літа,  вальс  останній
І  згадка  про  весну,  любов,
Про  те  палке,  ясне  кохання

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2023

І знову мені сниться дім рідний І батько й мама і чарівна птиця.

І  знову  мені  сниться  дім  рідний
І  батько  й  мама  і  чарівна  птиця.
Що  прилетіла  мов  з  дитячих  мрій
І  хоче  з  рук  рідних  води  напиться

А  може  то  й  не  роси,  не  вода..
А  сльози  неньки,  батькова  сльозина..
Все  випий,  пташе,  душе  золота!
Аби  не  плакала  вже  більше  Україна!

І  випив  птах  і  запалав  умить
І  попелом  осипався  в  долоні
Та  теплий  дощ  грозою  оживив
Злетіла  птаха,  тільки  сиві  скроні.
В  батьків..

Тримайся,  мамо,  буде  знов  весна
Не  поспішай  сивіти,  крила  не  згорають!
Дивись,  у  вирії  над  нашим  отчим  раєм
Знов    душі,  вольні,  праводою    живі,        
Соколи  з  вирію,  додому  повертають!
Несуть  на  крилах  Силу  Булові!
Всміхнися,  мамо  діти  всі  живі!
Живі  всі  ті,    хто  правду  в  серці  мають!
Ан  Буреєва-Сетфко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023

Гуляють в Умані.

Гуляють  в  Умані...-
Славно  гуляють.
Бо  їх  слуги  на  посадах
Більшість  нині  мають.
А  колись  то  в  Умані
Козаки  гуляли..
Добре.
Тому  діти  Україну
Від  них  в  спадок  Мали
Та  забули  Справу  Славну
В  дім  Свиней  пустили
Чорні  ворони  ,,трикляті,
Все  занапастили.
Та..  Гуляйте  ж..!
Який  сором?
..
Коли  поруч  Ненька
В  тій  же  Умані  
У  вогку  землю,
Ховає,  сина,  серденько.
Чи  на  цвинтарях  у  Умані
Теж  Ж-КЕ...  Свято?
ТАК  .  
Вкраїну  їм  солодко
Нині  розпинати!
Та  ,  не  дуже  бенкетуйте!
ГОНТУ  ЩЕ  ЗГАДАЙТЕ!
КРИВОНОСА..
ТА  БОГДАНА!
ДОДОМУ  ВЕРТАЙТЕ!
ЗАБЕРІТЬ  З  СОБОЮ  
ТОГО,  КОГО  СХОРОНИЛИ
НЕ  У  ВАШІЙ  ЗЕМЛІ..
В  УКРАЇНСЬКІЙ..
ТАМ  ВИСОКА  МОГИЛА
ДО  КОЗАКІВ  РОЗМОВЛЯЄ
ЧУЄТЕ  ТУ  МОВУ?
ВИРУЮТЬ  ДУШІ..
КОЗАЦЬКІЇ
ПАДЕ  ВАША  ЗМОВА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2023

Несуть на крилах Силу Булові!

І  знову  мені  сниться  дім  рідний
І  батько  й  мама  і  чарівна  птиця.
Що  прилетіла  мов  з  дитячих  мрій
І  хоче  з  рук  рідних  води  напиться

А  може  то  й  не  роси,  не  вода..
А  сльози  неньки,  батькова  сльозина..
Все  випий,  пташе,  душе  золота!
Аби  не  плакала  вже  більше  Україна!

І  випив  птах  і  запалав  умить
І  попелом  осипався  в  долоні
Та  теплий  дощ  грозою  оживив
Злетіла  птаха,  тільки  сиві  скроні.
В  батьків..

Тримайся,  мамо,  буде  знов  весна
Не  поспішай  сивіти,  крила  не  згорають!
Дивись,  у  вирії  над  нашим  отчим  раєм
Знов    душі,  вольні,  праводою    живі,        
Соколи  з  вирію,  додому  повертають!
Несуть  на  крилах  Силу  Булові!
Всміхнися,  мамо  діти  всі  живі!
Живі  всі  ті,    хто  правду  в  серці  мають!
Ан  Буреєва-Сетфко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023

Лис , Батько курей

З  метою  захисту  курей  від  розкрадання,
"ОХОРОНЯТЬ!"-  ОТРИМАВ  ЛИС
 Провладнеє  Завдання.

Рудий,  старанно  ,  дужо  працював:
Щоночі  курок,  поіменно,  
Годину,  кожну!    Рахував!

За  "  Плідну  працю"  ,
Лис  отримав  нагороду.
Дарма,  що  в  Курнику  закінчилась  робота...
Нема  вже  кого  там  охороняти!

Та  Лиса    ..
"Батечком  ПТАШИНОГО  НАРОДУ  ",
Усюди    стали  називати!

АН.  БУК-Стефко  в

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023

Збоченці

Збоченці  усім  керують
В  війську  -  кацапи  панують,
Суддить  -  лиси  та  свиня
На  місцях    чини  -    тупі  ягня
Поліцаї  -  ховрахи,  
В  соц  політиці  -    Бровки.
Гади  нищать  медицину
А  культура  -  то  руїна
Церква  то  одна  бісота
Козаки!  Вам  є  Робота!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023

Беконна влада

БЕКОННА  ВЛАДА
Тепер  про  владу  лише  добре.
Зізнаюся:  "Її  Люблю
Як  їсти  хочу,  -  то  дужіш
Вона    нагадує  свиню.

ЇЇ  з    любов'ю  озираю
І    бачу:      сало,  
холодець
Вночі  ж  у  снах  вона  пророчих
Ввижається,  як  гарний  зельць!

Нажаль,  невчасно  сон  минає
ВИДЕЛКУ  Й  НІЖ  ЛИШЕ  Беру
АЛЕ  У  СЕРЦІ  МРІЮ  МАЮ..
Бекона  вдосталь  Обдеру!

ТОЖ,    Славлю  Нашу  Добру  Владу!
НАРОДЖУЄ  ВОНА  ЛЮБОВ
ПРОБУДЖУЄ  З  ОТАРИ    -ЗГРАЮ
ГОЛОДНУ,  ВОВЧУ,  ВІЛЬНУ  КРОВ!

ЄДНАЙМОСЯ!  У  "ВОВЧУ  СОТНЮ"!
ДАВНО  ВЖЕ  БРАТТЯ  ЧАС  НАСТАВ!
БЛАГОСЛОВИ  НАМ  МЕЧ  АРЕЯ  
СВЯЩЕННИЙ,  ГАЙДАМАЦЬКИЙ  СТАВ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023

УКРАЇНІ

Повстань  з  колін

іудами  розп'ята  мати!


Згадай  як  ти  меча  за  сина  підняла!

Як  Єдність  болю
Нації  Козацької

 до  Перемоги
Славу  привела!

В    тобі  ,  я  знаю,  
Є  Велична  сила

Задавиш  ницу  гідру  і  свиню!

Розправиш  знов
Орині,  горді  Крила!

Ще  й  упипирям  додаш
Пекельного  вогню!


Нехай  не  мріють  
Нами  панувати!

Тут  Святославова    
повік  земля  Свята!

ВСТАВАЙ  З  КОЛІН,  
Велична  горда  Мати

ТОБІ  ПЕРУН  ВЖЕ

коси  запліта!

І

І

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023

СТАТУЯ ХОЛОДЦЮ

Нині  смак  змінивсь  культури,-
Бо  керують  нами  Кнури?
Попуярні  тому  стали  
Товстом"ясі  ідеали!

Ото  б,  ще..
   якийсь  "  митець"  -  
Створив  статую  на  тему  
"  Холодець"!

Бараняча  "  шаурма"?

Бо  в  мистецтві  без  душі  
-  меж  і  гідності  нема...?
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023

Зачарована сопілка. Закоханй Чорт

Зачарована  сопілка.  Закоханй  Чорт
Жив  собі  в  одному  великому  лісі  та  й  під  скелястою  горою,  старий  лисий  чорт.  Усіх  й  усе  що  було  добре  та  світле  на  Землі  він  ненавидів  та  ні  з  ким  не  товаришував  й  зазвичай  людям  робив  капості.  Одне  лише  в  Чорта  й  було  з  доброго,  що  чарівна  сопілка.  Ото  бува  сяде  та  й  награє  на  ній.  
А  як  грає,  все  враз  навкруги  змінюється:  і  сам  Чортяка  стає  як  чоловік  та  ще  й  гарний  зовні,  приємний  у  спілкуванні  та  до  справ  добрих  схильний.  Дії  сопілки  вистачає  на  день.  Ото  як  зранку  заграє  бува  чорт,  то  цілий  день  добрі  справи  робить.  
А  як  вже  година  дванадцята  настає  ночі,  то  перетворюється  знов  у  злого,  вередливого  рогатого  розбишаку.
То  люди,  яких  бува  чорт,  перебуваючи  з  виду  як  гарний  господар  чи  то  козак,  заведе  до  себе  у  гості,  то  ті  бідолахи,  як  побачать  бува  чорта  у  справжньому  його  виду,  то  аж  вилиці  з  переляку  у  них  вилазять!
 Та  й  швидко  кидаються  навтіки  –  хто  у  двері  ломиться(а  вони  ж  бо  чомусь  у  інший  бік  закривалися  в  чорта  –  майже  так,  як  нині  у  сепермаркетах..),  а  хто  й  у  вікна  стрибає,  а  ті  війкна  стають  схожі  на  колючі  терни.
Отак!  Добре,  коли  людина  врешті  до  тями  приходить.  Та  й  то  з  переляку  тривалий  час  ще  й  поранню  блука  лісом,  горами  а  бувало  що  як  дитина  плаче.
Так  було  одного  разу  з  одним  попом,  що  ледь  не  втратив  розум  від  побаченого  Чорта  та  й  дременув  лісом  а  коли  вгледів  величезний  дуб  то  швидко  видерся  на  саму  його  верхівку.  Так  ото  злякався,  панотець  страшно,  що  гедь  забув  що  попи  деревами  не  лазять!  
А  як  до  тями  з  першими  півнями  прийшлов  священик,  то  мов  пес  завив  на  усесь  ліс  :  «  Ой..  ой..!Людоньки!  Рятуйте!  Спустіть  мене  з  того  клятого  дерева!  Чортяка  мене  сюди  посадив!  Ой  Боже..  Боже!»
А  чорт  йому  наздогін  знай  регоче  та  з  гумором  додає  пісні:
Лисий  чорт  п’є  водичку
Обіймає  молодичку
Ще    танцює..Гей..
На  сопілці  добре  грає,
Ще  й  на  коника  сідає
Вороженків  добре  бє
А  потім  горілку  п’є
Гей..  
Ой,  Заходьте,    на  гостину,  
Ще  скоштуєте  полину!
Ой  скуштуєте,  добряче
Бо  Чортяка  -    душу  баче!

Ото  так  бува  співа  Чорт  та  й  засне  міцно  до  самого  ранку.  А  гості  його  з  переляку  біжать  собі  лісом  чи  то  як  отой  піп  на  дереві  стогнуть.
А  бували  й  страшні  випадки  –  хто  так  біжить,  що  перечепиться  де  чи  то  й  втопиться.
«Та  то  вже  не  чортяча  справа  рятувати  дурнів!»  -  так  міркував  собі  Бісяка  та  й  далі  робив  свої  чорні  справи.  А  коли  й  добрі,  як  на  сопілці  заграє.  Бо  ж  та  сопілка  як  ми  й  казали  раніше,  була  чарівною:  з  злого  робила  доброго.  Отак!  
Та  от  одного  разу  сталося  диво  з  чортом.  А  яке  –то  ми  далі  розкажемо.
Прийшла  на  Україну  весна,  зійшли  сніги  та  й  чорт  знову  прокинувся  від  сну,  який  його  оповивав  зазвичай  взимку.  
-Ой..  добре  б  оце  мені  розважитися  –  сказав  якось  Чортяка  ,  слухаючи  співи  пташок.  
-  А  чого  ж  бо  то  й  мені  не  заграти  –  згадав  він  про  сопілку  та  й  витяг  її  з  старого  дупла  ,  де  ховав  зазвичай.  
А  як  заграв  тільки,  то  чарівна  музика  враз  торкнулася  зеленого  листячка  та  й  осяло  його  дивним  світлом,  а  потім  полетіла  далі,  аж  до  високої  Чорної  гори,  що  вивищувалася  над  яром,  де  жив  чорт.
А  звідти,  з  патшиним  співом,  музика  вернулася  до  чортяки  та  й  сяймом  в  очі  йому  впала  .  Та  й  враз  сталося  диво  –  чорт  гойкнув  і  перетворився  на  гарного  чоловіка.  
А  щоби  від  нього  й  чортом  не  тхнуло  ,  одразу  пішов  купатися  у  водоспаді,  що  поруч  спадав  з  гуркітом  з  гори.

- Ой  ..  і  холодна  ж  вода  сьогодні,аже  пече..  аж  пече!  –  заметушився  Чортяка,  стрибаючи  у  водоспад.
- Гей,  водограйчику!  Братику!  Помий  мене  водою!  
 Щоби  ще  гарніший  я  був  собою!
І  тут  водограй  зареготав,  вхопив  чорта  міцними  руками  та  й  почав  добряче  мити  то  спину  йому  натерає,  то  груди,  то  у  обличчя  плює.  Лише  хочче  чортяка  вилізти,  але  водограй  не  випускає.  
«Ще  помийся!  –  регоче.-  А  от..  обличчя  диви,  немите!  А  потилиця..  а  шія..  а  А  хвіст?  Хвіст..
- Та  нема  в  мене  вже  хвоста!  –  репетує  Чорт,  дляпаючись  по  вогкому  камінню.  –Нема!  Я  ж  бо  козак  нині  а  не  чорт!  Отак!
І  Водограй,  побачивши  що  то  дійсно  козака  топить,  враз  відступив  від  чортяки  та  й  лише  здивовано  вирячивши  очі  зачмокав  губами,  витягши  їх  у  приязну  усмішку,  врешті  промовив:
- Ого..  які  дива  бувають!  Справді!  Козак!  То  дівку  обіймай!  А  від  відьми  –  тікай.
-Та  на  чорта  вони  мені  здалися,  оті  жінки-  зареготав  чортяка    та  й,  вдягши  на  себе  одяг  козацький(  який  завчасно  поцупив  у  січовиків),  вирішив  собі  помандрувати  у  сусіднє  село.

А  було  те  село  бідним  -бідним  аж  у  самий  край.  Бо  ж  годувало  воно  не  когося,  а  самого  короля.  Уявіть  собі  короля  прогодувати!
Та  й  не  тільки,  а  й  його  чисельну  челядь,  що  складалася  аж  з  350  відданих  слуг  та  під  служників  та  ще  50  писців,  та  ще  80  глашатих  та  й  іншого  без  числа  панства.
Мешкали  у  селі  здебільше  удовиці  та  їх  діти  ,  а  чоловіки  як  не  воювали  за  короля,  як  не  погинули  безвісті,  то  деся  на  заробітках  побивалися.
Та  попри  того,  були  чи  не  були  у  родині  чоловіки,за  кожного  мали  віддавати  податок  королю  і  як  дитина  коли  народжалася  хлопчиком  –  то  за  малого  платити  вдіче  більшги  й  податок  у  казну  ніж  за  дівку.  
Отакі  правила  були!

Та  Чортяка  про  те  й  вухом  не  чув.  Та  й  для  чого  ото  Чортячому  синові  ті  королі  та  їх  дурні  закони?
Але  мав  би  наш  Чорт  знати,  що  потрапив  у  небезпеку.
Бо,  як  який  чоловік  у  те  село  заходив  ,  то  те  завжди  королю  першим  докладали  наглядачі  королеві  слуги,  пикаті  та  пузаті.
І  одразу  того  чоловіка  саджали  у  місцеву  буцегарню,  аби  він  не  псував  своєю  появою  села  та  не  дай  Боже  не    став  на  захист  місцевих  жінок  та  їх  слабких  діточок.

Зачарована  сопілка.  Закоханй  Чорт  (ч  2)

Про  те  розповідь,  як  чортячий  син  та  до  пикатого  старости  дістався

-Ого..  які  тут  оце  садочки,  а  які  млиночки!  А  які  ж  овечки  білі,  а  які  ж  пишні  курочки!  

-  Чортяка  аж  застрибав  з  радощів  на  одній  нозі,  коли  побачив  неподалік  мальовничого  озерця,  невеличке  ладне  село  з  білявими  хатками:

-Певно  я  оце  сьогодні  та  молока  нап’юся!  А  може  й  у  шинку  місцевому  ще  погуляю?  Бо  щося  давно  не  розважався!  -  розмірковував  рогатий.  

Але,  врешті  згадав  що  він  нині  не  аби  який  драний  чорт,  -  а  вже  козак.  
Тож  витяг  чортяка  чарівну  сопілочку  та  й  заграв  на  ній  якусь  дивну  стару  мелодію.  І  швидко  перекинувся  на  козарлюгу.

І  от  вже  йде  селом  справдешній  січовик!  Та  ще  такий  міцний  поставою,  що  аж  земля  під  ним  згинається  й  танцює,  -  бо  ж  і  козак  собі  не  йде  а  дорогою  гопака  відбива!

 А  яка  одежа  вправна  на  козакові,  а  як  шабля  при  боці  його  та  й  коштовними  каміннями  сяє!  
ОГО!

Але,  чекайте!  Який  же  козак  та  й  без  коня?  Та  ніякий!  Це  ж  Вам  скаже  усякий,  хто  зна  що  таке  козак!  Бо  ж  кажуть  вірно:  «козак  без  коня  –  усюди  сирота!»
А  в  нашого  ж  чортяки  -  коня  та  й  не  було!  От  він  й  вирішив  його  знайти.  А  оскільки  одразу  гарного  не  забачив,  то  швидко  перетворив  на  коня  жваве  молоде  порося.  
Так!  Козак  ж  бо  міг  добре  чаклувати!

То  ото,  як  перетворилося  порося  на  коня,  то  одразу  й  всівся  на  нього  чортяка  та  й  швидко,  з  хрюканням(бо  ж  кінь  лише  зовні  виглядав  конем,  а  голос  мав  як  порося),  поскакали  вони  у  село.

-  Будьте  здорові,  красуне,  я  оце  козак,  з  Луга..  А  Ви  чи  не  підкажете  де  у  Вас  тут  Шинок?  –  ледве  зупинивши  свого  баського  коня  ,  лунко  запитав  козарлюга  пузату  старезну  бабу,  що  мов  вогка    від  дощу  копиця  сіна,  стояла  на  краю  села  та  неквапливо  випасувала  кіз.  
-  
-  А?  –  лише  відгукнулася  бабця  на  запит,  спершу  нічого  не  второпавши.  Вона  ж  бо  була  деколи  глуха  та  й  до  того  -  не  мала  бажання  відповідати  незнайомцеві.  

Загалом  бабу  Дерту,  -  а  таке  було  прізвище  нашої  нової  знайомої(бо  у  неї  усі  кози  були  дуже  вередливі,  а  сама  баба  полюбляла  вдягати  кожуха  волохатого,  з  козиної,  так  би  мовити  «дертої»  шкіри),  то  ця  баба  дуже  здивувалася  виглядом  козака  та  ще  й  кінь  його  їй  видався  дивним…

Тож  Дерта  Баба  одразу  замислила  щось  підозріле.    Тому  одразу  стала  глухою  .

-Та,  кажу,  дорогенька  моя,  кралечка,  квіточко  осяйна,  -  де  ж  тут  шинок  ото  такий,  де  музики  грають,  де  багато  їжі  та  питва?

-  А?  Сарости  хата?  –  лишень  промовила  хитра    баба.
-  Так.  Хата.  –  погодився  козарлюга.  Хата  весела!
-  А  он    -,  всміхнулася  косо  стара,    -  ото  де  будинок  за  церквою!  Ото  там,  бачиш,  добрий  козаче?  –  голосно  промовила  напівглуха  як  треба  було,  баба  й  швидко  погнала  кізочок  у  інший  бік,  до  ставу.

-От  бісова  мати,  що  то  за  баба  така  клята  мені  стрілася?  –  розмірковував  собі  козак,  намагаючись  підкрутити  ще  дужче  довгі  вуса,  бо  ж  міркував  що  має  добре  виглядати,  коли  зайде  до  шинка.

Одначе,  Козарлюга  не  дочув  останнього  слова  й  не  второпав,  що  баба  послала  його  не  у  шинок,  а  до    будинка  старости.    Не  знав    чортяка  у  образі  козака,  що  шинку  ніколи  у  цьому  селі  не  було,  як  і  свят,  як  і  козаків  вже  років  мабуть  з  десяток,  сюди  не  заходило.

Місцеві  чули,  що  загалом  вже  на  Україні  козаків  не  лишилося,  тому  й  не  чекали  вже  на  цих  визволителей  зневоленого  людства.
Тож,  за  якусь  хвилину  козак  дістався  місцевої  церкви,  а  за  нею  побачив  величенький,  доволі  заможний  будинок,  пана-Старости.
В  порівняні  храмом,  який,  як  відомо,  не  дуже  люблять  чорти,  будинок  старости  був  набагато  пишніший,  а  сам  староста  ,  що  мешкав  у  ньому,  видався  чортові,  що  нині  був  як  ми  знаємо  козаком,  занадто  пикатим  та  пузатим  та  й  душі  коазацькій,  щирій,  вільній    -  не  рідним.  

Бо  ж  чорт  як  перетворювався  на  козака  ,  то  ставав  справді  козаком  і  тілом  і    душею!
Тож  не  терпів  усіляких  упирів  української  землі!

-Доброго  здоров’я  ,  господарю!  А  чи  не  тут  шинок?  -  запитав  козарлюга,  та  так  гучно  гепнув  кулаком  у  двері  дерев’яної  брами,  що  та  небезпечно  захиталася  та  одним  боком  аж  перекосилася.  

Двері  брами  рапитом  прочинилися  та  й    вхід  до  двора  пана  Старости  -  відкрився  і  для  коня,  й  для  вершника.

-Ой!  –  лише  гойкнув  староста  та  й  тупнув  ногою  зі  злістю,  побачивши  що  без  його  дозволу  на  двір  заїздить  якийсь  незнайомець.
Ан  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023

Там лежить чиясь дитина!

Там  лежить  чиясь  дитина,
Серед  степу,  де  могила...!

Скіфська  де  могила  вітру
Сповідає,  "як  було"

Там  над  степом,  над  ярами
Літа  чайка  -  душа  мами.
ой  літає..  ой  літає,  -
Мов  до  сина  говорить

-Піднімайся,  мое  серце!
Піднімайся,  пробудись
І  додому  ,  мій  синочку
молоденький,    повернись!

І  додому  повернися,
На  годиночку  яку...
Бо  не  знаю,  як  же  жити
Та  без  тебе  на  віку.

Та  не  чує  син  те  слово,
І  не  чує  сльози  ті
Йому  трави  колискову  
Заспівали  на  житті

Ой  ті  трави,  віковічні!
І  ота  Земля  Свята!
Пробудився  б  син  
Та  душу  сніг  від  Зради  заміта.

Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2023

ГАДЮЧІ ВИБОРИ

Серед  гадюк  
 Шукають  "  яка  краща"
Та  не  з  краси  -  
Із  гостроти  кликів!
В  якої  -  ширше  усмішка
Язик  у  кого  важчий
Так  обираємо    на  виборах
Катів!
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023

Щедро вродила Калина На могилі сина

Щедро  вродила  Калина  
На  могилі  сина
Ой  яка  ж.!  А  Як  цвіла!
Ніби  душу  гріла!
Піде  Мати  на  могилу  -
Сина  пригадає.
А  Калина,  мов  сестра,  
Ніжно  обіймає
А  як  дощ  весною  збив  
Квіт  той,  перший  білий
То  немов  би  птахи  крила
Впали  на  могилу
Ясні  крила,  України
Сестри  тої  неньки
Що  свої  крила  поклала  
Сину  на  серденько
Вже  осіння  щедра  днина.
Червонії  грона
Запалали  на  могилі
Мов  жива  ікона!
То  Вкраїнськая  ікона  -
Мати  і  Калина!
На  могилі  в  росах  плачуть
Виглядають  сина.
Ан.  Бук-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023

СВИНЯЧА ОБРАЗА

Свиня  у  суд  на  ферму  подає.
Бо  з  ожиріння,  на  ноги  не  встає.
Вона  ж  бо  мріяла  на  хвермі,
 музеєм,
 керувати!
Як  пухла  в  голод,  
Світу  розказати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023

ЧОРНІ ГУСИ

Чорні  гуси  прилетіли  
Під    біляву    хату.
Серед  них  та  й  лебідь    білий.
Мов  шукає    мати.

А  навколо  темні  хмари
Вітер  гне  тополю.
І  немов  би  похилась
Мати  та  й  від  болю

Ой  ти  мамо,  моя  мила
Не  хилися,  люба
Повернуся  я  додому
Як  впаде  та    Zгуба!

Як    розквітуть    МАЛЬВИ
Степом,  чистими  Ярами
Як  торнеться  сонця
Птаха  вільними    крилами

Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023

Борщ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023

Борщ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023

Над Лоханським, в пошуках Змієвої печери (поний текст )

Над  Лоханським,  в  пошуках  Змієвої  печери(поний  текст  )
Місяць  таємниче  осяяв  Лоханський  поріг,  а  той  шипів  і  мов  величезний  Дракон,  кидав  вогняні  бризки  у  всі  боки.  
-ЕГЕ-ГЕЙ!  Василю!  Прав  до  берега  ближче!  Прав  ближче!  Бо  втопишся!  –  перелякано,  дзвінко  закричав  Дмитрик  своєму  старшому  братові.  
Але  той  не  чув.  Відштовхнувши  від  лівого  берега  Дніпра,  невеличкий  верткий  дуб,  десятирічний  хлопчик,  швидко  летів  на  ньому  до  вируючого  порога,  до  самого  його  горла,  що  проходило  між  високими  скелями-островами.

Трагедія  лоцмана  Буця

Ось  ще  хвилина  і  шлюпку  проковтне  отой  самий  Змій  що  живе  у  Лоханському  порозі!  Чи  то  у  печері  поруч?  Так  кажуть  старі  люди,  бо  бачать  його  там  деколи.  І  кожен  раз  як  він  з’являється,  величезний  Гад  ковтає  когось  з  людей  і  швидко  затягує  у  свою  підводну  печеру.
Скількох  вже  проковтнув!  Он  й  дядька  Буця,  відомого  лоцмана,  якось  вхопив  за  ногу  та  почав  тяги  униз!
Але  дядько  той  був  з  козаків  -  міцний,  сміливий,  тож  скинув  гада  з  ноги,  та  так,  що  той  впав  на  високу  скелю  ще  й  язика  прикусив.  
На  тому  ж  місці  де  гепнувся  змій,  -  лишився  слід  від  його  гострого  язика,  аж  запікся  на  камінні!  
Той  камінь,  з  вибитим  на  ній  язиком,  досі  зветься  Зміїним.  Не  кожен  має  сили  духу  перепливти  на  острів  де  отой  валун  вивищується  серед  Дніпра,  лишитися  на  ніч!  Бо  ж  подейкували,  Змій  вночі  вилазить  з  води  на  цей  камінь  та  гірко  плаче  там.  Жаліє  лоцмана,  в  загибелі  якого  став  винний.  
Не  встиг  тоді  мужній  лоцман  Буця,  вирівняти  пліт,  що  мав  зайти  у  вузький  прохід  між  каміннями,  тож  пліт  раптом  кинуло  на  величезний  камінь,  що  здавна  стирчав  серед  ріки.  Так  загинув  Лоцман  Буць.
А  змій,  оклигав  та  дуже  засумував,  бо  ж  вже  не  мав  за  силою  та  мужністю  рівного  собі  серед  людей,  тож  лив  за  лоцманом  сльози  гіркі,  сидячі  на  камінні  серед  ріки.  
Насправді  гад  не  бажав  зла  мужньому  українцеві,  бо  ж  сам  був  з  роду  Скіфів,  від  тої  першої  Змії,  що  родила  пращура  Скіфів  -  прабатька  козаків.  Тож,  змій,  ухопив  за  ногу  лоцмана,  аби  просто  пожартувати.  Але  сталося  недобре.  Й  вже  не  зміниш!
Отак.
Тепер  оце  братик  під  загрозою.  
І  Дмитрик  заплющив  очі,  від  страху  що  побаче  як  рідну  душу  ковтає  поріг  та  його  великий  змій.  
Але  минула  якась  хвилина  й  хлопчик  відкрив  очі  й  з  радістю  побачив  свого  усміхненого  брата,  що  якимось  дивом  здолав  на  дубі  один  з  най  страшніших  порогів,  Лоханський.  
Той  хлопець  згодом  став  відомим  лоцманом  Дніпрових  порогів,  а  брат  його,  Дмитро,  славетним  співаком.
Цю  історію  мені  розповіла  сивочола  мешканка  селища  Волоське,  пані  Тетяна,  яку  випадково  ми  зустріли  біля  Дніпра.
Жінка  і  у  сучасні  часи  війни,  не  втратила  бажання  до  вивчення  рідної  землі,  її  історії,  легенд!  Бо  ж  вважає,  що  перемоги  не  може  бути  там,  де  культура  українського  народу,  його  історія,  винищується,  поглинається  забуттям.  Тож  розповіла  бабуся  нам  багато  чого  захопливого.  Зацікавлені  розповідями  пані  Тетяни  й  чисельними  легендами  селища,  ми  вирішили  вже  на  власні  очі,  зі  схилів  Волоського,  подивитися  на  місце  легендарного  Дніпрового  порогу,  Лоханського.  А  ще  намагалися  відшукати  тут  так  звану  «Змієву  печеру»,  що  десь  розташовувалася.  
Але  спершу  хочу  розповісти  власне  про  сам  поріг,  що  за  часів  козацтва  неусипно  гомонів  проти  схилів  Волоського,  на  якому  нині  розмістилося  селище.

Як  велетні  камені  кидали

Лоханський  поріг  вважається  не  найбільшим  за  висотою  перепадів  камінних  лав,  одначе,  -  одним  з  най  небезпечніших  порогів  Дніпрових!  Знаходився  за  1,33  км  нижче  кінця  порогу  Сурського,  навпроти  сучасного  гранітного  кар’єру,  що  розташований  на  південь  від  с.  Волоське.  Поряд  з  порогом  у  руслі  Дніпра,  ближче  до  лівого  берега  ріки,  знаходилися  три  невеликі  острівці  –  Кулики,  Лоханський  та  Скелястий.  Загальна  ж  довжина  порогу  дорівнювала  150  м,  падіння  води  –  1,12  м.  Поріг  складався  з  трьох  лав:  Куликівської,  Плоської  та  Черепашиної.  Та  небезпечність  порогу  була  у  тому  що  він  мав  достатньо  вузький  прохід,  між  кам’яними  островами,  за  це  в  часи  Київської  Руси  «Лоханський»  іменували  ще  «Острівним».  Не  кожен  лоцман  дніпровий  зміг  подолати  цей  прохід!  Багато,  як  вище  зазначалося  щодо  лоцмана  Буця,  розбилися  об  його  гострі  скелі,  що  мов  величезні  титани,  стерегли  прохід  й  перевіряли  на  сміливість  та  чистоту  душі  кожного,  хто  наважувався  здолати  «Гордо».  
Нині  місце  порогу  можна  побачити  проти  великого  кар’єру,  що  колися  існував  у  Волоському.  Кар’єр  добре  знищив  тутешню  місцину,  але  й  додав  їй  містичного  колориту!  Нині  тут  можна  побачити:  великі  каміння  серед  безмежжя  Дніпрових  вод.  
Треба  сказати,  що  колишній  гранітний  кар’єр  села  представляє  собою  велике  довге  урвище  на  самому  березі  Дніпра.  Один  бік  його  лишив  згадку  про  природню  висоту  берегів  у  часи  козацькі.  Тут,  на  вершечку  гори,  ростуть  дерева,  кущі  та  ціла  купа  трав.  Одначе,  добратися  на  самий  верх  не  кожен  сміливець  зможе!  Бо  ж  каміння  просто  котяться  з  –під  ноги!  Це  тобі  навіть  не  Карпати!
Та  як  кому  вдасться  видертися  наверх,  то  той  щасливець  може  побачити  одне  з  най  мальовничіших  місць,  де  вирував  поріг  Лоханський.  
Кажуть  тут  саме  за  легендою  у  старі  часи  відбулася  битва  двох  велетнів!  На  правому  боці  стояв  один  з  них,  а  з  лівого  боку  Дніпра  –  другий,  вони  довгий  час  воювали,  ділили  ці  місцини  між  собою.  Але  врешті  вирішили  миром  завершити  поділ.  Тож  згодилися  кожен  кинути  величезний  камінь  у  протилежний  бік.  «Чий  камінь  перелетить  Дніпро  на  інший  бік,  той  і  забере  місцину  у  свої  володіння!»  –  погодилися.
То,  подейкують,  камінь  саме  Велетня  з  правого  берега  зміг  здолати  відстань  і  впав  аж  на  протилежному  боці,  десь  у  нинішньому,  мабуть,  Синельниківському  районі.  Тож  лівобережному  велетню  прийшлося  йти  геть,  бо  ж  його  камінь  опинився  серед  ріки.

Як  Герекл  козакував

Є  десь  тут  біля  кар’єру  ще  одна  цікава  та  містична  локація  –  Змієва  печера.
От  тільки  ми  так  і  не  знайшли  її.  Та  кажуть,  що  з  підйомом  вод  Дніпрових,  її  вже  не  видно  нині.  
За  легендою  ж,  саме  у  цій  печері,  а  не  на  Хортиці,  як  про  те  сповідає  легенда  про  Геракла,  жила  напів-змія,  напів-жінка  красуня.  То  якось  подорожуючи  Україною,  стрів  її  легендарний  воїн,  Геракл.  Та  так  закохався,  що  одразу  забув  за  мету  своєї  подорожі  Україною  та  й  лишився  з  тою  жінкою  на  років  з  десяток,  жив  як  звичайний  козак:  мав  сотню  коней,  вів  чимале  господарство  й  місцевість  навколишню  охороняв  від  усяких  зайд.  
Була  його  жінка  зовні  наче  звичайною  українкою  й  лише  кілько  разів  на  рік  у  гадюку  перетворювалася.  То  Геракл  спершу  й  не  знав  що  у  нього  Дружина  має  такий  талант.  А  як  довідався,  то  й  не  дуже  здивувався.  Тож,  як  вгледів  він  що  жінка  його  та  змія  стала,  з  гумором  зазначив:  
-«Оце  бачиш,  миленька,  я  ж  казав  що  ти  усе  сичиш..  усе  сичиш!  Тепер  зрозуміло  чому!»
-  Та  то  ж  я  з  любов’ю,  коханий!  –  проказала  гадюка  та  й  так  всміхнулася  Гераклові  що  він  одразу  кажуть  й  вирішив  «час  й  додому  збиратися,  бо  ж  з  гадюкою  жити  то  не  завжди  безпечно».  Та  й  справ  у  Геракла  було  багато,  ще  не  всі  він  перемоги  тоді  отримав,  ще  не  усі  героїчні  подвиги  здійснив!»
Одним  словом,  справжній  козак  був  той  Геракл!  Тож,  швикдко  сів  легендарний  герой  на  коня  та  й  з  нього  жінці  виголосив:  «Час,  мені  на  Січ  мандрувати,  люба.  А  поки  я  «Слави  добуватиму»,  до  того  як  вернуся,  вирости  моїх  синів!  А  який  з  них  у  лук  мій  стрілу  зможе  встановити  та  запустити  її  сил  у  нього  вистачить,  -  то  тому  віддай  лук  і  стріли,  мій  чарівний  пасок  та  меч  акінак!  Буди  йому  великим  воїном  -  князем!
Отак..  сказав  та  сів  на  коня  та  й  на  Січ  помандрував.  А  Змія  лишилася  сама  з  дітьми.  Діти  ж,  троє  синів,  за  легендою,  виросли.  Але  лише  менший,  якого  звали  Скіф,  зміг  легко  з  лука  того  чарівного,  стрілу  запустити.  То,  кажуть  він  і  став  пращуром  усіх  Скіфів,  а  вже  від  них  й  козаки  пішли  та  усі  Українці!
Можна,  звісно  легенду  про  Змію  ту  та  печеру  Змієву  вважати  вигадкою,  але  на  початку  минулого  століття,  академік  Яворницький  дуже  зацікавлений  був  розшуками  цієї  печери.  
Брав  участь  у  археологічних  експедиціях  щодо  дослідження  цих  місцин,  про  що  лишилися  як  доказ  навіть  світлини.
За  згадками  ж  старожил,  які  науковцю  розповідали  про  дива,  що  тут  відбувалися  часто,  печера  та  дійсно  була  тут  ще  до  затоплення  Дніпрових  вод.  Мала  печера  спершу  вузький  вхід,  який  треба  було  долати  повзком,  а  потім-  розширювалася  до  великого  коридору  круглої  форми,  всередині  якого  був  басейн  з  водоймою.  А  що  далі  було  в  печері,  про  те  ніхто  не  знав,  бо  людині  тривало  там  перебувати  було  складно,  через  нестачу  повітря.
Отакі  от  дива.  Далі  –  буде!  Мандруйте  разом  з  нами  Рідним  краєм!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023

Зачарована сопілка. Закоханй Чорт ч 1 казка

Зачарована  сопілка.  Закоханй  Чорт
Жив  собі  в  одному  великому  лісі  та  й  під  скелястою  горою,  старий  лисий  чорт.  Усіх  й  усе  що  було  добре  та  світле  на  Землі  він  ненавидів  та  ні  з  ким  не  товаришував  й  зазвичай  людям  робив  капості.  Одне  лише  в  Чорта  й  було  з  доброго,  що  чарівна  сопілка.  Ото  бува  сяде  та  й  награє  на  ній.  
А  як  грає,  все  враз  навкруги  змінюється:  і  сам  Чортяка  стає  як  чоловік  та  ще  й  гарний  зовні,  приємний  у  спілкуванні  та  до  справ  добрих  схильний.  Дії  сопілки  вистачає  на  день.  Ото  як  зранку  заграє  бува  чорт,  то  цілий  день  добрі  справи  робить.  
А  як  вже  година  дванадцята  настає  ночі,  то  перетворюється  знов  у  злого,  вередливого  рогатого  розбишаку.
То  люди,  яких  бува  чорт,  перебуваючи  з  виду  як  гарний  господар  чи  то  козак,  заведе  до  себе  у  гості,  то  ті  бідолахи,  як  побачать  бува  чорта  у  справжньому  його  виду,  то  аж  вилиці  з  переляку  у  них  вилазять!
 Та  й  швидко  кидаються  навтіки  –  хто  у  двері  ломиться(а  вони  ж  бо  чомусь  у  інший  бік  закривалися  в  чорта  –  майже  так,  як  нині  у  сепермаркетах..),  а  хто  й  у  вікна  стрибає,  а  ті  війкна  стають  схожі  на  колючі  терни.
Отак!  Добре,  коли  людина  врешті  до  тями  приходить.  Та  й  то  з  переляку  тривалий  час  ще  й  поранню  блука  лісом,  горами  а  бувало  що  як  дитина  плаче.
Так  було  одного  разу  з  одним  попом,  що  ледь  не  втратив  розум  від  побаченого  Чорта  та  й  дременув  лісом  а  коли  вгледів  величезний  дуб  то  швидко  видерся  на  саму  його  верхівку.  Так  ото  злякався,  панотець  страшно,  що  гедь  забув  що  попи  деревами  не  лазять!  
А  як  до  тями  з  першими  півнями  прийшлов  священик,  то  мов  пес  завив  на  усесь  ліс  :  «  Ой..  ой..!Людоньки!  Рятуйте!  Спустіть  мене  з  того  клятого  дерева!  Чортяка  мене  сюди  посадив!  Ой  Боже..  Боже!»
А  чорт  йому  наздогін  знай  регоче  та  з  гумором  додає  пісні:
Лисий  чорт  п’є  водичку
Обіймає  молодичку
Ще    танцює..Гей..
На  сопілці  добре  грає,
Ще  й  на  коника  сідає
Вороженків  добре  бє
А  потім  горілку  п’є
Гей..  
Ой,  Заходьте,    на  гостину,  
Ще  скоштуєте  полину!
Ой  скуштуєте,  добряче
Бо  Чортяка  -    душу  баче!

Ото  так  бува  співа  Чорт  та  й  засне  міцно  до  самого  ранку.  А  гості  його  з  переляку  біжать  собі  лісом  чи  то  як  отой  піп  на  дереві  стогнуть.
А  бували  й  страшні  випадки  –  хто  так  біжить,  що  перечепиться  де  чи  то  й  втопиться.
«Та  то  вже  не  чортяча  справа  рятувати  дурнів!»  -  так  міркував  собі  Бісяка  та  й  далі  робив  свої  чорні  справи.  А  коли  й  добрі,  як  на  сопілці  заграє.  Бо  ж  та  сопілка  як  ми  й  казали  раніше,  була  чарівною:  з  злого  робила  доброго.  Отак!  
Та  от  одного  разу  сталося  диво  з  чортом.  А  яке  –то  ми  далі  розкажемо.
Прийшла  на  Україну  весна,  зійшли  сніги  та  й  чорт  знову  прокинувся  від  сну,  який  його  оповивав  зазвичай  взимку.  
-Ой..  добре  б  оце  мені  розважитися  –  сказав  якось  Чортяка  ,  слухаючи  співи  пташок.  
-  А  чого  ж  бо  то  й  мені  не  заграти  –  згадав  він  про  сопілку  та  й  витяг  її  з  старого  дупла  ,  де  ховав  зазвичай.  
А  як  заграв  тільки,  то  чарівна  музика  враз  торкнулася  зеленого  листячка  та  й  осяло  його  дивним  світлом,  а  потім  полетіла  далі,  аж  до  високої  Чорної  гори,  що  вивищувалася  над  яром,  де  жив  чорт.
А  звідти,  з  патшиним  співом,  музика  вернулася  до  чортяки  та  й  сяймом  в  очі  йому  впала  .  Та  й  враз  сталося  диво  –  чорт  гойкнув  і  перетворився  на  гарного  чоловіка.  
А  щоби  від  нього  й  чортом  не  тхнуло  ,  одразу  пішов  купатися  у  водоспаді,  що  поруч  спадав  з  гуркітом  з  гори.

- Ой  ..  і  холодна  ж  вода  сьогодні,аже  пече..  аж  пече!  –  заметушився  Чортяка,  стрибаючи  у  водоспад.
- Гей,  водограйчику!  Братику!  Помий  мене  водою!  
 Щоби  ще  гарніший  я  був  собою!
І  тут  водограй  зареготав,  вхопив  чорта  міцними  руками  та  й  почав  добряче  мити  то  спину  йому  натерає,  то  груди,  то  у  обличчя  плює.  Лише  хочче  чортяка  вилізти,  але  водограй  не  випускає.  
«Ще  помийся!  –  регоче.-  А  от..  обличчя  диви,  немите!  А  потилиця..  а  шія..  а  А  хвіст?  Хвіст..
- Та  нема  в  мене  вже  хвоста!  –  репетує  Чорт,  дляпаючись  по  вогкому  камінню.  –Нема!  Я  ж  бо  козак  нині  а  не  чорт!  Отак!
І  Водограй,  побачивши  що  то  дійсно  козака  топить,  враз  відступив  від  чортяки  та  й  лише  здивовано  вирячивши  очі  зачмокав  губами,  витягши  їх  у  приязну  усмішку,  врешті  промовив:
- Ого..  які  дива  бувають!  Справді!  Козак!  То  дівку  обіймай!  А  від  відьми  –  тікай.
-Та  на  чорта  вони  мені  здалися,  оті  жінки-  зареготав  чортяка    та  й,  вдягши  на  себе  одяг  козацький(  який  завчасно  поцупив  у  січовиків),  вирішив  собі  помандрувати  у  сусіднє  село.

А  було  те  село  бідним  -бідним  аж  у  самий  край.  Бо  ж  годувало  воно  не  когося,  а  самого  короля.  Уявіть  собі  короля  прогодувати!
Та  й  не  тільки,  а  й  його  чисельну  челядь,  що  складалася  аж  з  350  відданих  слуг  та  під  служників  та  ще  50  писців,  та  ще  80  глашатих  та  й  іншого  без  числа  панства.
Мешкали  у  селі  здебільше  удовиці  та  їх  діти  ,  а  чоловіки  як  не  воювали  за  короля,  як  не  погинули  безвісті,  то  деся  на  заробітках  побивалися.
Та  попри  того,  були  чи  не  були  у  родині  чоловіки,за  кожного  мали  віддавати  податок  королю  і  як  дитина  коли  народжалася  хлопчиком  –  то  за  малого  платити  вдіче  більшги  й  податок  у  казну  ніж  за  дівку.  
Отакі  правила  були!

Та  Чортяка  про  те  й  вухом  не  чув.  Та  й  для  чого  ото  Чортячому  синові  ті  королі  та  їх  дурні  закони?
Але  мав  би  наш  Чорт  знати,  що  потрапив  у  небезпеку.
Бо,  як  який  чоловік  у  те  село  заходив  ,  то  те  завжди  королю  першим  докладали  наглядачі  королеві  слуги,  пикаті  та  пузаті.
І  одразу  того  чоловіка  саджали  у  місцеву  буцегарню,  аби  він  не  псував  своєю  появою  села  та  не  дай  Боже  на    став  на  захист  місцевих  жінок  та  їх  слабких  діточок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023

Іудо підлий вид робив , Що Україну він любив.

Іудо  підлий  вид  робив  ,  
Що  Україну  він  любив.
Тим  часом,  блазень,  на  Коліна,  
В  війну,  поставив  Україну.
Захапав  землю  під  Давида,
 під  Мойшу,  святу  Річку  взяв
ПІВДЕННУ  ДОНЬКУ  України,  
Втопив  та  хтиво  згвалтував.
Тепер  іуди  в  нас  у  шані.  
Бо  всі  при  владі
Отака...  наука  тим,  хто  ще  в  омані:
Що  Дурень  Мати  опіка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023

Я клоунів змалечку не люблю В них є зрадливість,

Я  клоунів  змалечку  не  люблю
В  них  є  зрадливість,  
Маскарад  порожній
Здається,  усміхається,  але
Що  у  кишені  він  тримати  може?
Кишеня  клоуна    -  її  кінця  нема
Чого  там  і  кого  не  заховали?
Там  мешкає  душі  його  пітьма
Тепер  пітьма  на  душі  наші  впала!
І  кожен  раз  той  клоун  витяга  
З  кишені  козир  від  крові  знов  новий.
Йому  їх  Біс  всесвітній  підклада
І  пише  йому  Сатана  промови
Солодке  слово  рану  лиш  пиче
Суцільна  Рана  рідна  Україна
Тут    клоун  головний!    І  маскарад.
А  ти  -глядач  ,  або  тупа  тварина.
Я,клоунів  відмалку  не  люблю.
І  цирк  отой,  де  лиш  брехня  й  підлта!
 АЛЕ  Я  ,ВІРЮ,  ЦИРК  ТОЙ  ПІДПАЛЮ
І  КЛОУНАДУ  ТУ    ,  ОТУ  ГИДОТУ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023

Театр абсурду

Ракети  падають  на  старії    хатини,
 Поруч  -  котеджи  зводять  ,  
Не  для    бідної  родини!
Жиріють  пики  і  реплять  пархатії  штани
Качають  м'язи  клоуни  в  часи  війни
І  біципси  оголені  в  екрани  виставляють
В  той  час  як  мами  маки  -    сльозами  вмивають
Шукаючи  між  ними  ріднеє  дитя.

ненавиджу  я  бога  ..каяття?    Та  ні!
Я  вже  не  хочу  його  бісового  раю!
Бо  він  з  брехні,    я  рай  той  проклинаю!
І  всіх  іуд,  сучасних  на  віки!

Бездушні  виродки,  трикляті  байстрюки!
Аби  ж  ви  утопилися  в  багні
Душі  своєї  ..
,  гідної  свині!

І  рід  завершився  ваш  
Душі  всі    згоріди  і  попел
Розкидало,  Дніпром  -  змило!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2023

Фантазія. Відповідь Тараса

Фантазія.  Відповідь  Тараса
І  от  ,  здається,  "  час  летить".
Бо  новий  упирь  знов  сидить
Над  Українцями  німими
Регоче  хтиво  над  живими
А  мертвих  -  душі  продає
І  мати  у  ярмі  гниє.
.
І  я  -  немов  на  чужині
І  цар  ввижається  мені
Із    пресвятими  та  дурними
Іудами..  підлими,  німими.
Які  ним  крутять  у  всі  боки
То  я  Тарас  ?  Ні  .    Праху  кроки
Козацького  я  .  
Шлях  чумаків!
Могил  я  стогін,  дзвін  степів
І  Дух  ,  який  ізнов  повстав
Хоч  Біс  його..  ховав,
 ховав.
В  могилі.
 землю  ще  палив!
Де  поховали,  
щоб  не  смів
Я  вийти  знову  до  людей.
І  не  вказав  на  тих  свиней  
Що  Мати  мою,  Україну,
Покласти  хочуть  в  Домовину
Що  нищать  Рід  наш  ,  що  в  віках
Нас  бачать  лиш  у  батраках.
У  гоях...
Ні.  Того  не  буде!
Пробудяться  від  Слова  Люди!
І  я    вклонюся  їм  за  Час  
Що  поєднає  в  Битві  нас
Святій,  Народній,  Новій  Битві!
Я  її  чую  крок  важкий
Гостріть  ,  Братове  ,  Довгий  Кий!
Та  Ватру  Родову  складайте
Та  Славу  -Птаху  Привітайте!
У  Боротьбі  рожденна  знову,
Вона  розіб'є  кляту  Змову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023

Суд останній

СУД  СВЯТИЙ,  СУД  ОСТАННІЙ.

Тонуть  :  неньки,  бабусі,  батьки,  діти...
   А"  Верхи?"-    
лише  цуциків  рятують  
та  й  то  (  на  камеру)  усім  Світом!

Бо  собаки  не  розкажуть
 про  біду  і  зраду
Та    про  теє,  хто  
ту  землю  продав  ,  іудам  сучасним,
Без  Білої  Хати.

Я  не  знаю  що  ще  питати:
Чи  Брехати  Ви  вже  не  втомилися?
Бо  із  Путьманом  душею  й  тілом  "покумилися".

В  діях  Ваших    й  бездіяльності  -  Зрада  і  підлота
Але  Суд  народний  Вам  Буде:
І    від  Пращурів  ,  і  від  Народа!
#ВіршіАнфісиБукреєвоїСтефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2023

Коганам України

Кричить  крук  та  серед  степу.
Кряче,  моб  би  плаче
Знов  іудові  потопи?
Бог  лиш  теє  баче!

Хто  тут  винний?
Чия  воля  розмива  хатини?
Каганович  знов  регоче.
Коган  України!

Його  дітям
До  душі  як  ридають  люди?
 Але    ,  Кара  
На  Землі,    виним  
Страшна  Буде!

Вирвалося  щось  з  води
Древня  ,  Вільна  Сила!
Розірвалась,  розкололася
Родова  могила!

Встали  Велетні  й  Народ
Сонцем  пробудили
І  меч  Правди  у  вогні  
Й  Дніпрі  освятили!
Ан.бук-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023

Дубочку

Дубочку
І  ось  нарешті  у  душі  
Знов  скрипка  заспівала.
Весна  шляхи  в  зелених  травах
Квітками  прокладала
Ще  раз  заграй  ще  задзвени,  
Мов  пісня,  над  рікою
Старий  наш  гай,  дідівський  гай,  
Омолодись  весною!
Мов  серед  хмар,  як  місяць  той  ,
Ти  голову  схиляєш
Що  там  весна  в  душі  цвіте  
Того  не  відчуваєш
Що  у  гаю,  тебе  чека
Русалка  степовичка,  
А  може  ще  й  чарівна  квітка
До  тебе  горне  личко.
Диви,  нарешті  зацвіли  сади  
У  нашім  гаї!
А  ти  сумуєш,  бо  весни,
У  серці  ще  немає.
Та  не  горюй,  та  не  хились
Над  плесом  вечорами.
Диви,  дівчата  вже  ідуть
До  тебе  із  піснями!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2023

Душа співуча , під дощем

Йшов  дощ.  
 Серед  міської  вулиці,  
Стояль  Рояль,
 Немов  старий  жебрак.

За  що,  мій  друже  ,  
Тебе  тут  забулися?  -
Спитав  в  Рояля  
Голуб,  білий  птах.

Невже  покинули    оті    
Невдячні  люди
Мелодії,  прості  і  чарівні?

А  я  їх  пам'ятати,  брате,  буду  -
Вони  ж  бо  душу  гріли  так  мені!

Ізнов  згадаю,  як  в  ту  зиму,  тужну,
Дивився  зачаровано  в  вікно:
Там  дівчинка  сиділа  за  роялем
Мені  на  серці  тепло  так  було!

Немов  усі  минули  завірюхи,
Лише  дівча  і  музики  дива!

Тепер  та  дівчина  забула  ніжні  звуки
Її  душі  торкнулася  зима.

Доросла  і  бездушна  вона  стала
Ти  непотрібен  їй,  
Ти  став  чужий!

Дощем  ,  немов  сльозами  ,
Омивало  ,    душі  співучої
Дзвінкий,    веселий  стрій,

І  в  спалахах  грози  зявилось  диво
Безодню    ночі  пробудив  від  сну  ,  
Заграв  Рояль  так  чисто  і  красиво
Згадай  же  дівчино,  себе,    свою  Весну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023

ІУДИ ЗНОВУ

Іуди    знову  правоять  нами.  
Ні  не  євреї.  
Вони    ганьба  й  поміж  жидами!

Усе  захапать  й  розтоптати
А  Україну  -  Розпродати.
Така  задача  в  виконанні.
Не  влада,  а  корегувальник!
Так.На  ворожому  завданні!

Поки  дітей  неньки  ховають,
Вони  Старі  Могили  розривають
Маєтки  для  панів  будують
Та  мати  з  дітками  мордують

Синочків  -    у  котлах  гноять
Та  норкотою  всіх  труять.
Культуру  нашу  розтоптали,
Ще  й  Світом  Рід  порозгоняли

Закон  і  Суд,  -  усе  під  ними.
Бридкими,  підлими,  дурними
Війна  подвійна  за  наш  Рай
Кацап  ,  іуда  -  нищить  Край!

Ті  ж,  що  Ісуса  розпинають!
Та  ще  й  на  тому  заробляють.  
Закінчиться  тоді  війна,  
Коли  з  очей  впаде  брехлива  пелена!

Коли    підніметься  зКоліна  
Матуся  з  Мечем  
І  за  Сина,  за  Доньку  свою
В  Бій  піде.
Коли  в  Бою  
Зрада  паде.


Ан.  БУК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023

Гуде вітер по долині, ГЕЙ ГЕЙ. НЕМА ПРАВДИ УКРАЇНІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Гуде  вітер  по  долині.  "Гей,  гей!"
Нема  Волі  в  Україні  для  Людей!
Розривають  знов  могили  упирі
Витягають  старі  кості  із  землі

Святе  риють,  як  ті  свині  чи  кроти!
Щоби  нами  керували  підлії  кати.
Нема  правди,  нема  волі,  і  суду  нема
Знов  БОРЦІВ  могили  нищить  світова  пітьма!

За  що  ж  брате,  ти  вмираєш,  за  що  гине  Рід?
За  що  пам'ять  розкопали,  продають  сиріт?
Кляті    блазні  керували  й  нині  тут  ізнов
за  що  ж  сини  проливають  свою  юну  кров?

Під  війну  орда  розрила  душі  нам  й  серця
Рита  Белюха  могила...  Скіфа-праотця..
Чи  хазари  то  над  нами?
Нищать  пам'ять  знов?

Але  з  з-під  могил  старих  ллється  юна  кров!
Чи  впилися  вдосталь  крові,  підлі  копачі?
БО  горять  на  тих  могилах  
Вогняні  мечі!
Ан.  Бук-Сетфко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023

Дуб і Калина

ДУБ  І  КАЛИНА
Надію  в  серці  заховав,  кохання
Плекав  його  і  від  вітрів  беріг
Зіркам    лише  гаряче  своє  серце
І  мрії  потаємні  ти  розкрив

І  заясніли  росами  світанки
І  мрія  та  мов  весна  розцвіла
Побачив  ти  :  кохана  до  криниці
Доріжкою  заквітченою  йшла

Ти  зажадав  токнутися  рукою,
Її  волосся  ,  золотом  ясне,
Та  дівчтна,  зчарована  весною,
Тебе,мій  брате-дубе,  омине.  

І  вкотре  ти  ,  засмучений  козаче,  
У  тяжких  думах,  вітром    загудеш
Нічого  ти    для  для  дівчини  не  значиш,
Якщо    й  на  землю  голову  складеш!

І  віти  так  хилило,  мов  востаннє,  
І  дівчина  спинилася  на  мить
 Здавалося,  у  промені  світанку,    козак,
До  неї  листям  дуба,  гомонить.

Зустрілися  вони  на  мить  очима
І  діва  погляд  гордо  відвела
І  він  торкнувся  вітами  волосся
 Зачарував:
Під  Дубом  -  Калинонька  зацвіла!

Ан.  БУКСтефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023

Сурма вже душі заклика до Битви

Сурма  вже  душі  заклика  до  Битви
Вже  Сонце  освятило  булаву!
Могили  ...  материнськії  прокльони-  
Пробудять  Славу  у  Віках  живу!

Меча  омиє    Бог  в  Славути  водах
Святую  кару  вчинить  до  свині!
І  заяскріють  ясно,  чисті  плеса
Карпатам  Крим  всміхнеться  в  Нові  Дні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023

А може я для того й народилась Аби перед Народом Уклонилась

А  може  я  для  того    й  народилась
Аби  перед  Народом  Уклонилась
Аби  його  у  СЛОВІ    привела  
ДО  Правди.  
Хоч  вона  в  крові  зросла,
Отая  правда.  
Іншої  немає!
Та  Воля  й  в  Боротьбі  
Квітки  Збирає!
І  Новий  квіт  побаче  навесні!
І  будуть  ще  ЩАСЛИВІ  НАШІ  ДНІ!
Й  ТИСЯЧОЛІТТЯ  ВОЛІ  УКРАЇНИ!
ПОВСТАНЕ  МАТИ  СИЛЬНА  ІЗ  РУЇНИ
З"ЄДНАЄ  ВСІХ  ОКРАДЕНИХ    ДІТЕЙ
І  ВИЖЕНЕ  ЧУЖИХ  ДУШЕЙ    ГОСТЕЙ!
ПІД  ТРИ  ЧОРТИ!
ІЗ  ЇХНІМИ  СВЯТИМИ:
ПРОРОКАМИ,  ЛЯЛЬКАМИ  І  КАТАМИ
БЕЗДУШНИМИ,  БЕЗПОЛИМИ,
ДУРНИМИ!
НЕХАЙ  МАНДРУЮТЬ  ЯК  КОЛИСЬ,
СВІТАМИ!
ТА  ПРО  ЧУЖЕ,  НАТХНЕННО  СОБІ  МРІЮТЬ
ТА  Й  МРІЮЧИ,  ЗАГИНУТЬ  НАЗАВЖДИ
БО  ДОСИТЬ  РАЙ  НАШ  ПО  РУКАХ  ТЯГТИ
І  МАТИ  ВІЛЬНУ  ДОСИТЬ  РОЗПИНАТИ!
І  СИНА  НА  ХРЕСТІ  В  ВОГОНЬ  КИДАТИ!
НАЙ  КАРА  ВАС  НАСТИГНЕ  ДЕ  ЗНАЙДЕ!
БО  СУД  НАРОДНИЙ,  БОЖИЙ  СУД  ІДЕ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023

НАЩАДКАМ ЖУКІВ

НАЩАДКАМ  ЖУКІВ
Немов  вернулися  часи,
Що  дід  розповідав,
Як  "чорні    свитки"  Жуков  клятий
На  бійню  страшну  гнав
Так..  форсувавали!
Якую  ціну...  лише  прорив  той  мав?
Тепер  знов  воїнство  в  кайданки
Новий  жук  залигав!
Закони  рабськії  складає
Аби  кайданки  вдіть
Забороняти..  залякати.
і    в  спину  підло  бить?
Нові  ікони  пишуть  швидко
Панівні  таргани
На  них  собі  на  фоні  бійні
Влягають  ордени
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023

МАЗЕПІ. (ЗА ЩО ТИ, ГЕТЬМАНЕ СТАРИЙ?)

Мазепі

За  що  Ти,  Гетьмане  старий,  
Нащадків  без  душі  родив?
Петро  тебе  бо  проклинав?
Що  в  ярмах  жити  не  зумів?

Кохання  мав,  живе,  болюче  -
Ним  серце  в  кров  зорав!
І  що  знов    маєш?
 Інтелектом  штучним    
Дітей,  Іуда  вкрав!

Вони  в  подвійній  вже  неволі
Над  ними  -  Курвилі.
 Над  ними,
Безсоромно  голі,  підступні  королі!

У  штучнім  світі,  небораче,
Знайди  душевну  суть!
І  людяне,  і  Українське,
Не  дай  в  Собі  забуть!

Рожденне  дурнем,
 у  неволі,
Не  зможе  заясніть!
Ви  придивіться!  
Ви  ж  -  теж  Голі!
Душею...  
Чи  можна  так  бездушно  
Далі  жить?

То  кара  Божая  незнана,
З  пустельної  землі!
Але  Я  Знаю:  Воля  збудить
Народнії    Вогні!

Паде  все  штучне,  безсердечне,
БРЕХЛИВА,  ПІДЛА  СУТЬ!
ДУША  КОЗАЦЬКА  ПРОБУДИТЬСЯ
Й  ПОРОГИ  -  ЗАГУДУТЬ!

І  Ти,  Мій  Брате,  повернешся!  
Щоб  ватру  запалить
І  подивитись  як  Москва,  
Іудів  Вавілон  -  Згорить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023

Ой заварилася та й тая каша!

ОЙ  ЗАВАРИЛАСЯ  ЩЕ  ТАЯ  КАША!

Попід  Дніпром  ,бач  сталося  ще  те
НАУЧНЕ  диво:
Архьологі..Могилу  черговую
 рятували  хтиво..
Та  уявіть..Дитячу  розкопали!  
То  певно  вдачу  таку  пани  мали?.

Хоча  ,    місцеві    триста  років  ,  
могилу  ту
Козацькою  вважали!
Та    фахівцям  сучасним-
 видно  краще!

-  Могила  то  дитяча!  -  гомонять.
Бо  артифакт  знайшли  ми  знаменитий:
Підмисник  з  кашею!

Та  й  нумо  частувать
 отою  кашею
Всю  владу  заходились..

І    кашею  козацькою  обїлись..
Що    як  ті  воли  стали    ремигать

Не  зупинити!
Висновок  із  того:

Як  слід  козацькую  дитину  
Пробудити..
То  мисник  з  молочною  кашею,
Не  варто  в  неї  забирать!

Розсипалася  каша  ..
Ніде  діти!
Вже  й  не  збиреш.
Така  ото  біда!

Козацькою...  була  ота  могила.
Тепер  дитяча  стала..
Молода!

Зазеленіла!  На  всю  Україну!

кричала,  заридала!  Ожила!
До  Правди,  Бога  мову  завела:

Дітей    могили...
Зрада  знов  копає!
Козацьку    Душу,  
Серце  розтинає!

Ой..ще  копайте,  далі!
Може,    знов,  якого  глека  
Знайдете..
Веретена  чарівні?

Не  забувайте  тільки  
Що  могила  та  забере  
Останні  ваші  Дні!
Ан.  Бук-Стефко

Останнім  часом  архіологи  ломатимуть  собі  голову  над  одним  питанням..яка  каша  то  була:  рисова,  гречана  чи  все  ж  булгарі..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2023

ЗА ЩО? ВИ, ХЛОПЦІ, ПОМИРАЄТЕ?

ЗА  ЩО?
За  що  ж  Ви,  хлопці,  помираєте,
Святі  Козацькі  діти?.
За  що?  За  тії  пики  підлі  ,
що  знов  керують  світом?

ЧИ  ЗА  ОТУ  ГИДОТУ  КЛЯТУ,
ЩО  РОЗРИВА  МОГИЛИ?
ЧИ  ЗА  ОТОГО  КНУРА  ..
ТЕБЕ,
МІЙ  БРАТЕ,
ОРКИ  ВБИЛИ?

А  може  вмерли  Ви  тому...
Що  Долі  продали,
Вкраїнців,Ті,  що  за  війну  ,
Майно  ще  нажили?

ВОНИ  ЩОДНЯ  ЛОМАЮТЬ  ХАТИ
І  ЗЕМЛЮ  ПРОДАЮТЬ
І  ВИЖЕНУТЬ  НА  ХОЛОД  НЕНЬКУ.
КАЙДАНКИ  ЗНОВ  КУЮТЬ.

ПІЗНАЄШ  ТИ  ЇХ  ПО  ЗНЕВАЗІ
ДО  СЛАВИ  ПРОБАТЬКІВ
ТА  ДО  МОГИЛ,  ЩО  СОТНІ  РОКІВ,
СТОЯТЬ  СЕРЕД  СТЕПІВ!

МОВ  ОХОРОНЦІ!
ПАМ'ЯТАЮТЬ  ..ВЕЛИЧНІЇ  РОКИ
ТА  ПАМЯТЬ  ТУ  ПЕРЕРИВАЮТЬ
ВОРОЖІ  БАЙСТРЮКИ.

ІЗНОВ!  РОЗРИТАЯ  МОГИЛА!
ТАРАСЕ!  ПРОКЛЯНИ!
ОТИХ,  ХТО  ПАЛИТЬ  НАШІ  КРИЛА
З  СПИНИ,  В  ЧАСИ  ВІЙНИ!

НАЩАДОК  Б.З.Х
АН.  БУКРЕЄВА-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023

Без Бога Чуждого, нема, здається, тебе, Україно

Без  Бога  чуждого  ,  нема,  здається,  тебе,  Україно.
Але,  я  Вірю:  оживе  У  Душах  Воля  Соколина!
Повсануть  Правдою  Святі,    Величні  Серцем,  Нескоримі!
Засяє  Слава:  гордо,  пишно,  як  квіт  Весняний,  на  Калині!
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023

Країна , де іуд панує влада

Країна  ,  де  іуд  панує  влада,  
Де  в  душах  і  серцях  вирує    зрада,
 Де  чужеродне  ставить  на  коліна  Страждальну  Мати  і  Героя,  Сина
Задурені,  як  вівці  чи  бидлота
Йдемо  на  панщину,  керує  де  свинота
Тепер  вона  ще  більше  має  сили
Вакциною  весь  розум  загубили!
Та..  вільною  не  буде  там  людина,
Де  всім  керує  шмундяка  вакцина.
Де  продають  і  ставлять  на  коліна
Твою  Величну  Мати...Україну.
Скажи  собі,    для  чого  той  Майдан.
Як  ти  холоп  ...господар  твій  ..    Тиран...?
А.  Букреєва-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023

Ріка тече , мов роси калинові

Ріка  тече  ,  мов  роси  калинові,
Омита  у  крові  святих  сердець
Сльоза  бринить  у  кожнім
Мамі  слові.  
І  заклика  синів  в  правдивий  герць
Зорей  закутий  у  чарівну  силу,
Що  повернулась  із    продавніх  днів
Встає,  руйнуючи  стару  могилу,
Душа  народна,  син  вільних  степів!
Дзвенить  його  бандура,  невмируща,
І  душу  повертає  з  забуття
Зійде  зима,  дівча  посадить  мальви
І  проросте  крізь  них  нове  життя!
Ан.  Бук  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023

Котиться мереживом сонця небокрай.

Котиться  мереживом  сонця  небокрай.
У  тумані  веснами  зачарован  гай.
І  Душа  здивовано  стежечку  знайшла,  
В  край,  де  казка  батькова  знову  ожила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

Козацький хрест. (А я мій брате, вже не вірю в бога) .

Козацький  хрест
А  я  мій  брате,  вже  не  вірю  в  бога
І  якось  легше  стало  на  душі
Бо  не  молюсь  я  більше    ні  до  кого
Зате  точу  щодня  гострі  ножі.
І  в  сяйві  сліз  матусь  їх  омиваю
І  плачу  теж  над  ними  як  дитя.
Бо  лиш  того  у  Всесвіта  Благаю
Щоб  на  свиней  упало  каяття.
Свинячі  пики  маряться  ночами
Ввижаються  опудом  мені,  
Ще  й  гетьманів  минулих,  
Душі-плями,  приходять  
У  пекельному  вогні.
Для  них  як  і  для  мене  тут  Чужина
Керують  бо  продажнії  кнурі
Ми  вмерли  б...та  жива  в  нас  Україна.
Молитвами  згадаєм  лиш  її.
У  Пекло  попадеш..попи  шепочать
Бо  хрест  на  себе  здавна  не  кладеш.
А  я  собі  кувать  вже  шаблю  хочу
То  хрест  мій,  з  ним  -  КОЗАК.  Не  пропадеш!
Ан.  БК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

Ой зібралися три зайці

Ой  зібралися  три  зайці,  
Брати,  погуляти,
Та  й  зачали  Дударика,  
Чумаченька  грати.😘

Старший  брат  та  й  на  бандурі,  
Дзвінко  виграває
В  середущого,  сопілка  ніби  
Птах,  співає.

А  найменший,    куцихвіст,  
В  бубен  та  й  вдаряє
Ще  й    в  танку  ,  так  розходивсь,
Що  весь  Ліс  гуляє!

Підхопились  у  гопак:
Лиси,  Вовченята
Навіть  старий  Вуйко,  став
Джміля  відбивати

Отакі  дива  бувають.
Як  музики  грали!
Три  зайці,    брати  рідненькі
В  Лісі  як  гуляли.
Ан.  Б

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023

Мутна вода, з гори тече

Мутна  вода,  з  гори  тече.
Де  ж  та  й  набралася?  
Сидить  зверху  жаба  сита
Крові  обпилася.

Ледь  не  лусне,  така  стала,  
А  під  нею  люди
Ще  й  в  могили,  діточок,
Ховають  іуди.

Звився  сокіл  над  горою
Жабу  оглядає.
-Поговоримо  з  тобою?
Рапухо,  -  гукає.

Поговоримо,  близенько.
Як  колись  бувало.
Та  як,  над  горою  ,сонце
Й  Воля  панувала.

Вода  мутна,  розійшлася
Чиста  заіскрила
Бо  отая  жирна  жаба
У  вир  полетіла

Хоч  та  й  раз  ,  а  крила  мала
Жаба  ,  на  хвилину,
А  потім  на  камень  впала.
В  трухлу  домовину.

Живе  істина  свята:
От  собі  і  маєш
Коли  жаба
На  Чорта,  Орлів  виглядаєш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023

Душей Дитя, підніме Булаву!

Минуле  і  сучасне  тут  немов  злилися,
Відбилися  в  очах  Славетної  Ріки
До  каменів  старих,  мій  друже,  прихилися!  
Відчуй  Душей  -  Співають  Козаки!
То  Братчики  вертають  з  потойбічного  походу!
Сивий  кобзар  бринить  душі  струной
Розірве  чайка  темну,  хмарну  воду
І  вийде  до  Дітей,  оновлена  Весной!
Подохнуть  жаби  у  болотяній  заплаві,
Втечуть  світ  за  очі,  продажні  кабани
І  Мати-Славі  у  яснім,  квітчастім  платті
Складуть  Присягу  Світославові  Сини!  
Давно  вже  Час  їм  Брати  в  руки  Долю
Звести  міцну,  козацьку  Січ  Нову!
Щоби  звільнити  Неньку  від  Неволі
Душей  Дитя,  підніме  Булаву!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023

Ще лежить на скронях гір Талий сніг, мов сивина

КРОКУС  І  БУК
Ще  лежить  на  скронях  гір  
Талий  сніг,  мов  сивина
Та  вже  чується  у  серці
Промовля  нова  весна

Ще  старе  пожовкле  листя
З  сумом  дивиться  в  блакить
Та  між  ним,  чарівним  сяйвом,
Крокус  до  сердець  спішить

Ніжна  квітка,  мов  дівчина,
Що  в  коханні  розцвіла
Заворожена  стежина
В  ліс  чаклунський  завела

-Де  ти,  рідний!  Гей!  озвися!  -
Плаче  квіточка  -  дівча,
Бук  звисока    задивився.
Все  питав:  Чия?  Чия?

Ой,  ти  брате,  чи    не  бачиш,
Мій  коханий,  не  шука?
Промовля  до  Бука  квітка
Вогнем  серце  обпіка.

-Чи  ти  мила,  не  пізнала,
Відповідь  луна  сумна.
Мене  теж  зачаклувала  
В  лісі  цім  нова    Весна.

Анфіса  Букреєва-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023

Син України

СИН  УКРАЇНИ
Чому  приходжу  я  ізнов  на  землю  кляту?
І  кожен  раз  її  душей  люблю
Чому  свиня  продажня  і  горбата  
Псує  мій  рай,  я  кров  її  знов  пю.
Стріла  летіла  й  вдарила  у  серце.
І  нині  та  стріла  мене  знайшла
Тримаю  у  руці  .Старая  згадка
Металом  душу  й  серце  обпекла
Вона  є  свідок  тризни  і  початку
Життя  нового,  і  поверень  знов.
То  я  стрілу  ту  підніму  на  згадку
Аби  пекла  мені  солодко  коров!
То  згадка  про  минулі  наші  роки!
Обпечені  війною  і  брехней.
Але  ізнову  чую  січі  кроки
І  голоси  козацькі  із  Січей
Волає  в  мені  скіфа  лютий  голос
Сиджу  в  траві  немов  би  на  крові
Братів  через  яких  зріс  новий  колос
Козацький  дух  відбився  в  булаві

Я  скіф  старий  з  розритої  могили!
Де  поховав  братів,  і  душить  знов  ярмо
А  поруч    кінь  мій    зовсім  посивілий
Удвох  ми  з  ним  давно  не  живемо

Бо  свідки  зрад  своїх  дітей  пропащих
БО  свідки  слабкостей  володарів  підлих!
Рабів  ледачих  та  чинів  гулящих
та  неіснуючих  святих,  чужинських  див.

Козак  я  ..  що  коня  в  степу  пристерлив.
Аби  не  став  дарунком  ворогів
Аби  на  ньому  дівчину  кохану  
Не  віз  ясиром  турок  між  степів.

Тепер  дівчина  та  сама  по  волі
Йде  як  ясир  в  чужий  базар
Дуби  спиляли  взовж  шляхів  й  тополі..
А  я  Січ  Чортомлицьку  не  пізнав.

Нема  її.  і  річок  тих,  що  мов  сльоза  блищали
Село  у  обстілах,  душа  батьків  в  вогні.
Мені  ж  щоночі  сниться  та  могила,  пролятая..
Кріз  стогін,  біль  ввижається  мені!

Прокльони  чую  я  Богів  із  потойбіччя
Мене  в  віках  матуся  знов  кляне
Та  вірю  я  ,  що  прийде  те  сторіччя,
Коли  згадають  піснею  мене

Душа  козацька  ,  сильна  і  Єдина!
Колися  в  чистий  степ  прийде  твій  син  !
Веснянкою    оживе  він  країну
Підніме  мати  з  вікових  колін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023

Що тобі мій брате снитья?

Що  тобі,  мій  брате,  сниться,  
 Між  страхіттями  війни?
Може  Сокіл  ,  волі  птиця,
 Приліта,  козаче,  в  сни?

Сниться  шлях  зірок,  над  ставом,
Гайдамацьким,  Звіддаля.
 Висіка  вогонь  кресало
Ожива  Рідна  Земля!

Сниться,  мати  посивіла,
Батько  в  думах  похиливсь.
Ще  й  кобзар  сліпий,  з  ковилом,
На  могилі  зажуривсь.

Ще,  насниться  рідна  хата
Комунальнії  борги,
УКРАЇНОНЬКА  РОЗП'ЯТА
Бо  у  владі  вороги.

І  заплаче  мов  дитина.
Увісні,  козак  від  зла,
Від  брехні,  що  знов  Руїну
В    Рай  наш,  Божий,  принесла

ВІД  СЛЬОЗИ  ВРАЗ.  ПРОБУДИТЬСЯ.

ПУГАЧ  З  ГАЮ    ЗАКЛИКАЄ:
-  ЧАС  РОЗПРАВИТЬ,    БРАТЕ,  КРИЛА,
ВОЛІ  В  КАЙДАНАХ  НЕМАЄ!

АН.  бук-  СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023

Борці з хабарем

За  викрття  хабару  у  курей,  
Рябого  Лиса,    Вовк  нагородив.  
І  Лис  ті  гроші  Півню,  
На  курятник,  подарив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023

Торквемада

Вже  досить  нам  сліпих  смертей
КАТ  ,  стій!  СПИНИСЬ!

"  Ви  -  стадо!"  -
Гарла  і  маше  топором,
Все  палить,  Торквемада.

Він  не  людина,  він  межа
Брехні  ,  блюзнірства  влади
Всі  душі  на  кінці  ножа
Тримає  Торквемада!

Він  Божий  суд,  серед  людей,  що
Стали  вже  не  люди
Бо  зрада  продає  дітей
Бо  і  батьки  -  іуди

І  Торквемаді  всеодно  
Кого  тягуть  на  плаху
Та  раз  побачив  ,очі  чисті,  
Дитини  і  заплакав.

 

Ан.  БУК-  СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023

Ще той козел керує

-Ще  той  козел  керує  нами  -
Шепочать  вівці  між  ярами
Рогатий    цап  лише  регоче.
Віддати  вівць  вовкам  він  хоче!

Але  цапко  й  сам  постраждав-

Вожак    десерту  забажав!

То  що  ж  за  висновок,  малята?
 козлів    чека  за  все  розплата!
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023

Нащадкам Бєрії

Нащадки  Берії
Хрести,  могили..  котли,  зради
Горять  біляві,  старі  хати
Мобілізація  ...кривава.-.
Над  Українцями  розправа!
А  поруч  на  сніданку  світовому
Англійську  меле  щедро..  Вова
Чому  радіє  ота  влада:
Що  Українці  йдуть  на  страту?
Що  землю  нашу  продали,
Що  кров  святу  дітей  пили
І  нині  п'ють,
аби  ж  та  й  впились!
У  тій  крові  самі  втопились!
Та  й  захлинулися  з  дітьми.
Чи  ми  Раби,  холопи  ми?
Щоб  гнати  нас  ,  як  вівці  на  страту?
Війна  все  спише..!?
Яку  ж  плату  взяли  за  знищення  Родів,
Останніх  зі  справжніх  козаків,
Нащадків  тих,  хто  волю  дав?

Та  півень  її  розкидав
і  затоптав
Слуга  народу..!
Якого  тільки?
Бо  мерзота  все  захопила  у  верхах!
Нема  людей
Все  в  пацюках,  у  свинях  клятих
Провладних  упирях  пихатих
Вони  ж  бо  мріють  в  домовині
Побачить  сина  і  батьків
Та  знищить  пам'ять  про  дідів.
Аби  забули  ми  хто  були
Аби  тягли  воза  як  мули
Та  і  очей  не  підвели
Вони  ж..бо  панувать  прийши!
По  кістяках  святих  героїв!
Корито  владне  протягли...
Та  поки  Ви  дітей  ховали,
Святую  волю  пропили
Жінок  світами  розігнали
Аби  чужинці  тут  жили
Аби  нас  в  землю  закопали
Так  Скіфи  в  небуття  пішли
Історію  переписали
Забули  Скіфи,  що  були!
Що  їх  батьки  тут  панували
Забули  й  в  хліві  світовому
Чужинську  віру  несвідому
Діткам  на  душу  накидали
Без  права  вибору..  аби  вони
Мов  вівці  стали.
В  Богів  чужинських.
Та...були.
Були..
Щось  я  заплутано  блукаю
Думками,  мріями,
Пісні..от..теж..
Ви  наші  нині  затоптали.
Війна..  все  спише  ,  тяжкі  дні.
Усе,  щоб  ми  лиш  тугу  мали,
Бо  козаки  в  піснях  жили
Піснями  кобзарі  будили  до  волі
Серце,  душі  з  мли.
Але..для,  чого  нашій  владі.
Яка  продала  душу  зраді,
Аби  прокинулись  орли?

Ні!  Їй  орли  ,  соколи  ..кара!
Бо  влада  -  клятая  навала.
Все  спише  під  оту  війну...

Лиш  не  батьківську  сивину!
Не  сльози  мам,  жінок  прокльони
Вверхах..  совєти...  ті  ж..закони!
Там  діти  Берії  усюди.
Всіх  продадуть!  Бо  то  іуди!

Та  янголи  по  них  вже  йдуть!
На  суд  пекельний  поведуть!
Беріте  Меч!  З  ним  Правда  Буде!
Най  винні  до  землі  впадуть
Най  Меч  свиняче  знищить  всюди!

Інакше...все  тут  продадуть.
За    безцінь,    підлії  іуди.
Війна..у  тому  її  суть.
Аби  все  зрозуміли  люди.

Згадай,  хто  ти  .  Собою  Будь!
Прийшов  вже  час.  
Порокинся,  Січа!
Тобі  Клейноди  вже  Несуть!

Ан.Бук-  Стефко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023

Край Прута

Край  Прута    полонив  чом  душу?
Навік  її  десь  заховав,
В  тенетах  лісової  хащі
Серед  смерек,  кичері  лав?
А  може  і  сама  згубилась,
Ота  душа  між  вузьких  плай,
А  може    птахою  злетіла?
Аби    відчути  рідний  край?
І  нині  ще  вона  у  мандрах,
Ще  чує  вітер  на  крилі    
То  не  душа,  а  Мати  Слава,
Яка  в  тобі  є  і  в  мені!
Ан.  Бук-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023

Влада - омана! За гріхи.

Влада  -  Омана  .  За  гріхи!

Горів  місяць  над  вербою
Де  стояли  ми  з  тобою
Де  хати    зірки  збирали
Мов  за  небом  сумували

Небо  ж  там  злилось  з  степами
І  душа  жила  піснями
Кожен  ранок  у  віконце
 Усміхалось  щиро  сонце.

А  тепер  того  немає.
Бо  звели  маєтки  в  гаї.
В  нашім  Раї  все  згноїли
Ті,  що  щиро  не  любили.

Не  любили  ,  не  кохали,  
Лише  Волю  закували,
Сина  не  свого  згубили
Хати  білені  спалили!

У  безодні  небокраю
Діти  не  знайдуть  їх    Раю,
Лиш  в  грошах  душа  їх  сита
А  серця  -  мов  те  корито.

Їх  Чумацький  шлях  степами
Проклина,  словами  мами
Тої  неньки,  України.
Що  стоїть  серед  Руїни.

Катерина  ...Катерино!
Чи  яка  друга  дівчина?
Під  вербою  ти  стояла,
Нащо  серце  відавала?

Нащо  милого  кохала,
Діток  його  зберігала?
Козаченька  поховала,
Онучат  любить  навчала?

Онучата  добре  вчились
Закордоном  загубились
Забулися    ...вже  й  дорогу
До  батьківського  порогу!

Там  ростуть  маєтки  влади
Де  стояли  біли  хати.
Де  верба  колись  хилилась  -
Річка  в  яхтах  загубилась

Верб  нема,    зірок  немає
Місяць  сумно  споглядає
На  Руїну  Духу  й  Волі
На  пекельні,  душі,  кволі.

То  за  що  ж  вмирали  діти?
Чи  за  владне  те  корито?
За  бездушні  оті  пики,
Чужорідні  пейси  й  шлики?

Та  й    оте  все  лиш  омана
Все    ілюзія  тиранів!
Що  й  самі  не  мають  волі
Спокій  в  серці,  дітям  долі

Ан.  БУК-  СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023

ГЕНЕРАЛАМ УСІХ ЧАСІВ

ГЕНЕРАЛАМ  УСІХ  ЧАСІВ
А  ненька  виховала  сина
Героєм  став  він  на  віки
А  інша  народила  свина.
Щоб  кидав  зверху  матюки
Щоб  він  забрав  стареньку  хату
Бо    мати  має  бач,  борги
У  піджаку  кабан  пузатий
Йому  всі    люди  -  вороги!
Холодний  вітер  дме  у  вікна
А  в  душу  -  суму  сивина.
Вона  сама    ростила  сина
Його  забрала  та    війна.
Забрала  зрада  віковічна
Оті  всесвітні    пацюки
КАБАН  вверхах  сміявся  зично
Йому  плювать..  Чужі  батьки!
Йому  начхать  що  мати  сина
Сама  збирала  на  війну,
І  лікувала  й  поховала.
Кричала:  Сину  я  помру..
Та  руки  сонце  обхопили
Неначе  сина  обняла!
Мов  ПТАХА  БІЛА  КРАЙ  МОГИЛИ
ДО  МАМИ  КРИЛА  ПРОСТЯГЛА!
Та  не  одна  такая  мати
Мільони,  тисячі  стоять!
На  тих  могилх  де  солдати
Ще  з  41першого  лежать.
Ой,  Чоні  свитки,  зовсім  діти!
Яких  та  Жукова  Свиня  ,
Не  вміла  серцем  пожаліти,
Вбивала  тисячі  щодня!
Аби  ж  була  та  перемога!
Аби  та  й  взяти  висоту!
Тепер  в  багні  такі  ж  дороги
Ті  ж  генерали  навиду!
Ті  ж  генерали,  ті  ж  погони!
Усмішка  та  ж,    не  їх  сини..
Вмирають  у  котлі  сьогодні,  
Комуся  ласої  війни!
Бахмута  пекло,  Іловайське...
Авдівські  важкі  піски
Де  ж  Ви,  провладні  генерали?
Де  ж  ті,  чиновницькі  полки?
Бо  іздоля  чекає  мати
Бо  син  вже  кличе  "на  верхи"..
Вас,  сучі  діти,  до  розплати.
За  всі  гріхи..Страшні  Гріхи!
Ан.  БУК-Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023

Душа України

Душа  України
Хто  Я?  я  з  Роду  Святослава!.  
Бабуся    Хельгою  була.
   Тоді,    матуся  -  Птаха  Слава
в  Піснях  І  Душах  ще  жила!  
Хто  я?  Я  королева  Ганна,  
 яка  французьких  королів
 відмила  бо  була  Європа
 тоді  не  більш  як  старий  хлів.  
А  ще  нащадок  я  козацький,  
Душа  Гетьмана  у  мені!  
Болить.    Бо    уверхах  не  ханське,  
а  хамське,  Мати  ж  -  У  Вогні!  
Сини  Великі  помирають,  
А  їх  собачі  розпинають.    
І    Світ  собі  в  моїм  Раю    ,  
собі  й  щеням  своїм  ладнають.    
Та  хто  ж  тут  я?  
Я  Свідок  змін.
 ПРОРОК  ТАРАС,  ЯКИЙ  ВЕРНУВСЯ.  
СТЕПІВ  Я  ВОВК,  Я  ГОНТА,  ДОБУШ!  
В  МЕНІ  ВОГОНЬ  СВЯТИЙ  ПРОСНУВСЯ!
Я  той,  хто  Від  Богів  Прийшов
.Навести  лад,  підправить  спини...
Але  ще  є  в  мені  любов.
Пробачить,  Полюбить  Дитину.
Ан.  БУК-СТЕФКО

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023

Кінець Старих Часів!

Кінець    Старих  Часів!
Тепер  жінок  не  поважають.  
Матусям  рота  закривають!
Най  мерзуть,  поки  їх  сини
Вмирають  у  котлах  війни!
Якби  не  та  війна..
,  та  б  Зрада..
Чи  мала  б  право  нищить  хати?
Матусь,  дітей  в  них  мордувать,
Зерно  світами  роздавать?
Як  тії  свині  у  корита..
Вони  сидять.  Жеруть  засито
І  знов  кожух  із  нас  деруть
І  мами  світом  знов  ідуть
З  дітьми  малими..німим  світом!
Яким  керують  ті..корито
Які  поставили  в  Закон.
Та  вже  по  ним  лунає  дзвон!
Останній  Дзвін..  Останній  Час
Збирає  Свині  серед  нас.
У  Пекло.  
Голосить  той  дзвін:
-  Кінець  усіх  Усіх..Колін!
Свіча  непалена  згорить.
Світ  Україна  Пробудить!
Системи  знищення  гряде.
І  Мати  Світом  Проведе!
Своїх  дітей  з  мечем  і  словом
І  вивче  Світ  Продавню  Мову!
І  буде  те  Повік  Віків.
Над  Всіма  Влада  Козаків!
Ан.  БУК-,Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022

Зерно вивозять з України.

ЗАГАДКА
Зерно  вивозять  з  України.
Нагодувать  "голодний  "  Світ.
Що  наші  мами  голодають(замерзають)?
На  те  начхав.Державній  ...🤔!?

На  скільки  вистаче  нам  хлібу  в  умовах
Зради  і  війни?  Про  це  турбуються  чи  владні?
Неукраїнськії  сини?

Голодомор  святкують  щедро.
І  так  же  хліб  вивозять  знов,
Як  комуняки  оті  підлі
Не  дивно  це.  Бо  тая  ж  кров!
Все  те  ж  до  влади  привело  їх!
Вогонь  війни  їм  гріє  суть!

Дарують  Бога,  Боже  ж  Слово
І  божу  правду  не  несуть!
Яка  там  правда!
Землю  ділять.
Воює..
За  яку  той,  син,  той  Батько..
Змова..клята  Змова!
Як  був  українець  один.
Так  є.
А  то  все  шоу  політичне
Театр  любові  на  брехні
Перемогти  нам  Час  всю  Змову!
Ганебну  владу  від  Свині!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022

Україно, Україно

Україно..Україно..
Хто  там  над  тобою?
Хто  вважа  велику  націю  
Вівцями,  юрбою?
Нищить  хто  бібліотеки,
Медицину,  культуру?
Чому  бачиш  над  собою
Знову...знову  кнура?
Матюками  твої  діти
Як  мхом  поростають
Від  смартфонів  зомбі  наче,
Душі  пропадають!
Воля  гине!  А  земля..
В  продаж,  на  Риночку
Полонини..Ліси..кручі..
Отак
.Козачі..синочки..
З  одним  бємося,  а  таке  ж!!!
Керує  над  нами!
Придивіться!    Свині  стали  
Ізнову  панами!
Щодня  мову  до  народу
Ведуть  ,  ..та  в  могилу
Кладуть  стиха  ,  підло  ,
Хитро,    Україну    Милу!
Але..ж  Буде!
Скоро  Буде  Знамення
.  Всім,  Всюди!
ЯК    РЕВУЧИЙ  ПРОБУДИТЬСЯ  
 З  НИМ  УСІЇ  ЛЮДИ!

Ан.  БУК-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

Начорта оті молитви

Начорта  оті  молитви,  коли  боги  вже  глухі?
Коли  сита,  жирна  пика  нищить  
Душі  молоді?

Коли  мами  замерзають,  а  Свині  на  це  плювать!
І  Боги  на  зраді  сяють  золотом..  
На  крові  так  міцно  сплять.
Що  їм  до  тебе,  Іване,  що  їм  до  тебе,  Павло?

Їм  потрібні  наші  рани,  кров  святу  віддаємо
Отим  ідолам  чужинським  ,  що  поставили  рабам!
Українцю..-Українське!  
Де  наш  дійсно  отчий  храм?!

Де  та  Воля,  що  проспали?  
Тисячу  років  тому?
Де  та  міць,  яка  буяла  в  душах  наших,
У    корчмі,  в  шинку  лишили?
По  церквах  в  свічках  злили?

Оселедці  поголили  та  під  паперть  залягли,
Під    чужії  важкі  пута,  під  чужинськії  хрести?

І  тепер  ..нова  отрута.  Але  та  ж..
Бо  ті  ж..Кати!
Під  Стіною  Плачу  тихо
.Так  же  тихо  й  у  Кремлі.
Грім  не  вдарить..!

Але    Час  здолати  Лихо
.  Ми  ще  Є,  
Ми  Всі  Живі!

Що  надумали  ті  скнари,
 світовії  пацюки
Та  немитії  бояри..  
Знище  Дух  та  міць,  Руки!
Ан.  Бук-  Стефко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

Вже осінь скоро нас зустріне,

Вже  осінь  скоро  нас  зустріне,  
В  зажурі  верба  у  саду  ,
І  дихають  сухим  полином,  
Шляхи  якими  в  степ  я  йду.
Там  дика  груша  осипає,  
Свої  терпкі  лісні  дари,
І  вітер  пісню  нам  співає  
І  гомонять  стиха  яри.
Здається,    тиша    вже  усюди
І  казки  ,  мрійна  таїна.  
Але  я  вірю,  ще  зустріне  
Тебе  й  мене  нова  весна!
А.  бук

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022

Знов загубилася серед лісів дорога

Шлях  у  гори
Знов  загубилася  серед  лісів  дорога  
Що  в  сонці  світла  осявала  нас
На  мить  життя  спинилось  й  сумно  трохи,
Невже  розлуки  зустрічає  час?

Та  не  забути  вже  той  ліс,  ті  гори
Те  серце  рідне,  весняну  блакить!
Тож  кожен  рік  немов  вогнем  розлуки
Моя  Душа  на  сповіді  горить.

Тече  вода  між  лісові  коріння
Здається,  велетні  сміються  вікові
Що  в  річці  часу  миють  свої  ноги
І  витирають  їх  в  густій  траві

Агов..  чи  чуєте!  Я  сюди  повернуся!
Пройду  між  Вами  у  ясній  весні
Душі  рідній  ізнову  поклонюся
Послухаю  нові  птахів  пісні!

Навіки,  як  колися,  покохаю
Того,  хто  поруч  йде  у  таїну
Лісів  і  гір,  хто  слухає  в  розмаї
Як  пробудився  водограй  від  сну

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022

Слава з Вами, Вої Світла! Українські козаки!

Під  знаком  Слави
Місяць  світить  на  курган,  
Де  спить  Батько  отаман.
Наверху  сидить  старий,  
Козарлюга  дідуган.  
У  волоссі  сивину,  
Місяць  лагідно  гортає,
Вдарить  струни  кобзи  дід,    ̶
Душа  хмелем  проростає!
Заспівай  та  розкажи,  
Про  величні  ті  літа
Чому  молодість  твоя
Сивим  орлом  відліта?
Чому  правда  заховалась,  
Рідна  ненька  плаче  знов?
Нащо  землю  нашу  любу
Омиває  юна  кров?
У  зірках  небесне  коло,  
Молоко  -  чумацький  шлях,  
Ніби  все  так,  як  колися,  
Та  душа  -  немов  в  вітрах.
Залили  холодні  води,  
І  могилу  й  козака,  
Бліда  мати,  від  негоди,
Вогонь  серце  висіка
Стугонять  вітри  ярами,
Від  могли  на  Пороги
Прокидайтесь,  Вільні  Браття!
Бо  поснули  неначе  й  Боги
Нам  прадавні  заповіти
Час!  Вернути  на  Віки!
Слава  з  Вами,  Вої  Світла!  
Українські  козаки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022

Ой у полі, попід дубом,

Ой  у  полі,  попід  дубом,
Ой  у  том  полі,
Стояла  козацька  Воля,
Плакала  козацька  Доля.
Чом  ти  плачеш,  за  чим  тужиш,
Воленька  козацька?
Чом  ти,  мати,  похилилась,
Чом  тобі  так  тяжко?
-Ой,  не  знаю,  -  промовляє
Воленька  до  Дуба.
Ой  не  знаю,  серцю  -  тяжко,
Своя  нищить  згуба!
Дубе,  дубе,  Батько  рідний!
Старий  козаченько!
Розповім  тобі  про  горе,
Чом  болить  серденько
Тяжко  мені,  ой  як  тяжко!
На  Світ  цей  дивитись,
Сліпить  очі  людська  заздрість,
Хочеться  схилитись.
Свої  свого  ж  обдирають!
Де  ж  та  Божа  кара?
Україно,  Україно!
Ой,  Чорна  ти  Хмаро!

Нищать  мати,  нищать  діти,
Аби  не  бувало
Вже  на  землі  козаків…
Ой,  клята  навала!
Отака  війна  іде  -
Зрада  захопила  нашу  душу.
І  Розрита!  Знов  стара  могила!
Не  одна!  Мінялів  плем’я
Нищить  все  і  всюди.
А  Ви  вірите  у  правду,  -
Дурні,  бідні  люди?
Мрійте,  вірте!  Поки  діти
Ваші  помирають
Вірте  в  добру  «вакцину».
Дуріть  себе!  Бо  вже  знають
Ті  що  колють,  хто  тут  жити
Має  й  панувати:
Плем’я  рабів!
Горде  ж,  вільне
-  Мусить  вимирати!
Забувайте  рідну  мову
Та  йдіть  знову  Світом!
А  китаєць  та  барига
Буде  вашим  житом
Умиватися,  радіти,
Сором,  стара  мати!
Що  таких  дітей  на  землю
Стала  ти  роджати!
Продали,  як  дуб  на  Хортиці,
Волю,  небораки
Та  й  у  рабство  поспішаєте?
Нещасні  бідаки!
Зазомбовані  в  імперіях,-
Рабів  породили
Ой,  схитнулися  б  пороги,
Великі  могили!
Ті  могили,  що  розрили
Й  досі  розривають
Копачі  провладні,  підлі
Що  ж  вони  шукають,
У  могилах  тих?
Може  свою  Долю?
Не  по  них  Кобзар  співав,
На  могилі  в  полі!
Не  по  них!  Вони  ж  бо  й  раді,
Що  не  буде  де  співати,
Кобзарям  українським!

Гірко  стогне  мати  Січа.
Дуб  старий  схилився.
Як  у  думах  козаченько
Міцно  зажурився.
І  я  ляжу  на  могилі,  поруч..
Та  й  заплачу?  Ні!  Не  буду!

-Вставай,  Байда,  ледачий  козаче!

А  може  серденько,  заспокоїться?
Та  й  будеш  ти  багатіти,
Та  усе  навкруги  як  оті  упирі,  красти
Ще  й  -  правду  душити?
Спокійно  буде  серцю,  немов  і  не  має.
Ані  серця,  ані  душі.
Мов  барига  гроші  пхає  у  кишеню.
Ой,  як  то  добре.  Йти  собі  світом!
Та  й  душею  торгувати,
Та  жити  -  мов  не  жити.
А  боротися  —  то  погано.
-Мовчіть,  схиліть  спини!
Вимога  того  «система».
-А  крила?  
-Для  чого  рабам  крила!
Обрізають.
Така  от  наша  доля!
Але,  є  ще  в  нас  і  сила,
І  вітцівська  воля!
Є,  козаче!  Пробудися!
Серце  запали!  Діти  ж  твої
То  не  вівці,  -  то  гірські  орли!
Степові  соколи!
Серце  їх  -  Дніпро!
Ще  порогами  озветься,
Вернем,  що  було!
Час  вставати,  Рід  Будити!
Досить  гнути  спину!
Святослава  Діти  славні  -
Єднайтесь  в  ДРУЖИНУ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022

Пророцтво На могилі трави плачуть,

Пророцтво
На  могилі  трави  плачуть,
В  козака  душа  болить.
Плем’я  клятеє,  собаче,
Україну  полонить!
Знов  вогню  прохає  серце
І  душа  чека  вогню.
Ой  засмажить  би,  із  перцем,
На  нім  жабу  і  свиню!
Дайте  ж  браття,  меч  у  руки,
Як  не  сила  Вам  тримати!
Я  не  можу  жити  в  рабстві  ‒
Мушу  правдоньку  шукати!
Бо  вже  правдонька  закута,
Бо  вже  воля  ‒  у  ярмі,
Та  розчавить  нашу  Долю
Не  дамо  гидкій  свині!
Кує  Бог  нам  нову  крицю
Стане  шабля  до  руки!
Будуть  в  пеклі  довго  сниться
Свиням,  наші  береги!
Кров  ота  ж  бо  -  не  водиця,
Сльози  неньки  –  не  моря!
Най  пече  ворожі  душі
Українська  земля!
Тут  народжена  Свобода,  
Розіллється  на  весь  Світ!
Збудить  Всі  Святі  народи,
Що  дрімають  сотні  літ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022

Волохатий кандидат (Гумореска)

Волохатий  кандидат  (Гумореска)
Багацько  слів  та  мало  діла
Слина  летить  проміж  зубів,
В  Бровка  таланти  є  великі
Стать  депутатом  він  схотів.
А  я  кажу  йому:  «Ти  ,  Бровче,
Запам’ятай,  що  депутат  ..
Повинен  мати  не  що  небудь  –
А  свій  рідний  електорат".
Як  не  надибав  ,  він  -  невдаха.
А  ти  ж  не  маєш,  бачу  я  ..
Бровко  від  злості  так  загавкав,
Що  вже  й  Сірко  підняв  виття.
А  за  Сірком  –  село  собаче.
О,  Бачу,  -  є  електорат!
Та  це  .  Бровко,  усе  ж  не  значить,
Що  ти  –  народний  депутат
А  от,  чи  маєш  ти  проекти?
На  обіцянки  –  є  талант?
Бо  з  цього  треба  починати.
Який  без  цього  кандидат!
Бровко,  бідака,  занедужав.
Ковбаси  жер  -  що  й  пухнуть  став...
"Якби  ж  він  був  тим  депутатом!
Кістки  б  народу  роздавав!
І  кожен  день  скавчав  завзято,
Тягав  котів  би  за  хвости.."
Що  вже  не  зробиш  за  мандатати..Час  певно  й  в  президенти  йти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022

Ворогам Народу Зичимо:

Промова  до  ворогів
Ворогам  Народу  Зичимо:  
Аби  добре  їм  гикнулося,  та  так:
Щоби  їхня  пика,  свиняча
Тричі  до  власної  Ду-*  повернулася!
Най  горло  ненажерливе  –  пір’ям  поростає.  
Саму  ж  горлянку  -  гаряча  смола  обпікає!
Смажені  цвяхи  –  язика  брехливого  прибивають
А  як  хто  тілько  упирів  отих  побачить  –  
Плюються  та  ще  й  каміннями  кидають!
Щоби  їх  на  золоту  сковороду,  
Та  голою  сракою,  Братове  Козаки  посадили!
Ще  й  так,  аби  очі  рогульками  на  лоба  покотили!

На  кінець  –  зичимо,  аби  ж  Вам  було  так  добре,  
Як  тій  рапусі  у  гарячій  пустелі,  
Щоб  Вас  блохи  й  гниди  зжирали  у  власній  оселі
Щоби  волочили  свою  долю,  як  блазень  порожню  торбину
Щоби  мати  рідна  кляла  на  смерть,  щодня  й  щохвилини!
А  щоб  било  об  землю  як  щурів,  не  менше  як  тричі!

Бо  ще  позавчора  поставили  Ми  вам  поминальні  свічі!
В  церквах  замовили  останню  промову.  Та  таку,  
Аби  не  було  жодного  доброго  слова!

Най  ворогам  буде  погано,  
А  українцям  -  вільно  й  ладенько.  
Щоби  козаків    -  доля  любила,  
Навік  звільнилася  від  упирів  народних,
Славна  Мати,  мати  горда,  -  Україна-Ненька!

(ДО  100  річниці  Вільного  козацтва  в  Холодному  Яру)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022

Україно

Україно
Як  смеркалося  на  весні,  на  весні,  
То  наснилася  дівчинонька  мені.
Ой  наснилась,  чорноброва,  молода:  
Сидить  біля  річки  косу  запліта.
-Ти  скажи,  дівчино,  скільки  років  є?
Та  чи  вільне  серце,  співоче  твоє?
Ой,  чи  маєш  батька,  мати  не  лиха?
А  чи  твоя  доленька:  щедра,  не  тяжка?
Озирнулась  дівчина  -  нікого  немає.
Тільки  вітер  вербоньку  над  Дніпром  хитає.
Озирнулася  ще  раз,  серденько-дівчино.
І  розквітла  у  гаю  білява  Калина.
Ой  розквітла  ще  й  її  -  вітерець  гойдає
Мов  козак  то!  Дівчиноньку  міцно  обіймає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022