a_syddi_hto

Сторінки (1/8):  « 1»

Алюзійне

Ігореві  Римаруку

Кожному  –  своє  небо,
Своє  сонце  для  кожного.
В  ѓ́орі  сонця  не  треба,  -
     Каже  
                 вона  
                           йому.

Кожному  –  свій  вінець.
Терен,  своя  dolorosa.
Навпростець
     Доля
             іде  -  
                   боса.

Кожен  колись  не  спить,
Вголос  рахує  півнів,
Кожному  в  руці  болить
     Гвіздок,
                 забитий
                             опівдні.

Над  кожним  проллється  дощ,
Камінь  закриє  світло,
Тільки  душа  на  хресті
       Плаче
             розбитим  
                   ритмом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114191
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2009


Поклик крові

Я  видобуваю  з  кишені  усміх.  Неквапом  підношу  його  до  губів  і  розкурюю.  Це  було  так  давно…  Чи  вчора?  Замислююся  над  тим,  що  думати,  взагалі-то,  –  шкідливо.
–  Тоді  куріння  –  зразок  здорового  способу  життя!
–  Молодець,  один  –  нуль.  Знаєш,  мабуть,  я  зовсім  погана  людина.  А              пити  мені  подібним  узагалі  протипоказано.
– О,  тут  же  ціла  картина.  Сказати  б  навіть,  сходи  Ейзенштейна.  Про  що  це  я?  А!  Їх  троє,  я  –  один.  Як  Варрава.  Що  вони  там  говорять?


– Це  моя  лізбі.
– Це  пісня,  про  яку  я  тобі  казала.

Усмішка.  Флірт.

– «Карпати»  програли  в  футбол.

Сміх.  Язик.  Ложка.

– Еротичний  язик.  Як  лопата.

А  знаєте,  яка  різниця  між  еротикою  і  порно?  Вони  знають.  О,  знають!..
Трикутник.  Трикутник  волосся.  Пірамідальні  композиції  да  Вінчі.
Вони  хочуть  пити.  Плавні  рухи  стегон.  Чашку?  
Дотик.  Нестяму.  Випадково.

– А  ти  буваєш  п’яна?  

Колись?  Колись.
А  втрачаєш  голову?  Закидаєш  мені  те,  що…  Сама  ховаєшся.  Завжди  й  від  усього.  Запереч!  А-а-а.  Ти  ж  не  будеш.  Тебе  ніколи  не  можна  розізлити.  Люди  мають  бути  «чемними».  Цікаво,  ти  хоч  іноді  даєш  волю  емоціям?
І…  мобільний.  Та  це  ж  неошістдесятництво!
Хіба  ти  колись  читала  моє  гидке  збоченство?  Я  скажу  тобі.  Та  ти  й  сама  знаєш.  І  не  стій  ТАК,  бо  збожеволію.
Боже!  Волíю.
Утілення  дивовижної  жіночности.  У  її  первісному  розумінні.
І  не  шепочіть.  Тільки  не  це.  Не  треба.  Бо  здурію.  
Зду-.  Це  що:  частина  кореня  чи  якась  морфема?  Аломорф?  Варіоморф?  Не  важливо.
Ти  –  ідеальне  втілення  цієї  жіночности,  поєднання  двох  протилежностей,  які  сидять  поруч  із  тобою  і  їдять  морозиво.
Ну  закричи,  облай.  Ненавидь!..  Ну  хоч  щось!  О  Господи,  флірт  у  вашої  статі  в  крові.  Есенція  флірту.  Ніколи  не  кажи  більше,  що  тобі  це  не  властиво.  Бо  брешеш!  Навіть  у  найбільшій  невинності  ховається…  десь  там  на  дні…  поклик  крові…


– От.  Розумієш,  тут  така  штука...  Я  вмію  кричати  лише  на  папері.  Зникни.  Ти  зникнеш  чи  як?  Ні?  Ну  то,  як  хочеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105694
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.12.2008


келих

Я  розкриваю  тебе,  
                           спиваю  поволі
                                           твій  запах…  
                                                         твій  порух...
                                                                       твоє  розкриття…


Кохана,  не  слід  гортати  дні,
Які  не  варті  навіть  споглядання.
Навіщо  розливати  свій  смуток
По  холодній  гладенькій  поверхні
Напівзамерзлої  пам’яті?
Кожна  з  наших  миттєвостей  житиме  вічно…
Тебе  неможливо  випити,  
як  не  випити  останній  келих  
Надії  на  краще…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105693
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.12.2008


Десь там...

Десь  там,  на  самісінькому  денці
               чашки  з  кавою,
                                   знайду  себе,  давно  загубленого...

Бігтиму,  мов  божевільний,
               через  соняшникове  поле.
Лежатиму  -  
               слухатиму  стукіт  серця...

Але  знов  повернусь  до
               холодної  кави  й
                                     тліючої  сигарети...

Десь  там,  на  самісінькому  денці
               прохололого  серця,
                                     побачу  знову
                                                               твій
                                                                         погляд...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103191
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2008


Спитай...

Спитай  мене,  що  таке  життя,
і  я  відповім:  "Не  знаю"...

Спитай  про  кохання,
і  я  не  знатиму,  що  відповісти.

Я  люблю  твій  білий  светр  
і  втомлений  погляд.

А  хіба  цього  замало?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103190
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2008


*

-  А  ти  знаєш,  що  таке  пристрасть?  А  біль?

Здавалося,  вона  здивована.

-  Багато  хто  переконаний,  що  навіть  Бог  не  може  змусити  людей  любити.  У  цьому  щось  є,  правда?  Просто,  кожен  хоче  бути  щасливим,  але  мені  здається,  що  наразі  це  нікому  не  вдавалося.  Тільки  щоб  по-справжньому,  розумієш?  Або,  навпаки,  усі  ми  колись  витали  в  емпіреях,  просто  не  пам'ятаємо.  Прекрасне  швидко  забувається...

Слова  дихали  густим  сумом  вечірньої  кави  й  недопитим  дощем...  Як  маленьку  дитину,  яка  щойно  навчилася  говорити,  спинити  її  було  неможливо.

-  А  знаєш,  що  таке  кохання?  Люди  зазвичай  кохають  той  образ,  який  самі  собі  вигадують.  Але  ж  справжня  людина  далека  від  вигадки.  У  неї  купа  проблем,  недоліків,  вона  зовсім  не  схожа  на  персонажів  нашої  уяви.  Так  от,  кохати  по-справжньому  –  значить  кохати  справжню  людину.  

Очі.  Великі  чорні  очі.  Пропікали,  витруювали  й  манили.  Кликали.  У  звабливу  темінь  Першопочатку.  Народження.  Життя.

-  Але,  з  іншого  боку,  якщо  зникне  тканина  образу,  що  тоді  живитиме  мрії  людини,  прагнення  прорвати  оболонку  світу  незреалізованих  почуттів  і  того,  що  ми  називаємо  „реальністю”?  Дивно,  правда?

Щось  судомливо  зводило  зсередини.  Накручувало  нерви  на  величезний  кулак  нетерплячости  й  млосно  притягувало  до  Неї.  Дихання.  Ритм.  Заворожував.  Кликав.  

-  Який  же  ти  смішний!  Намагаєшся  вхопити  й  зрозуміти  кожне  моє  слово.  Не  треба,  дурнику...  Не  все  в  цьому  світі  пояснюється  Р  А  Ц  І  О  Н  А  Л  Ь  Н  О.  Просто  слухай  і  все...  

Рвало.  Різало.  Кришило.  Зламало.  Притягло.  Без  сил...

-  Ну  от.  Нарешті...  А  я...  вже...  почала  думати,  що  ти...  весь  час  отак...  сидітимеш...

Зникло.  Зникла.  Як  і  не  було.  Біль.  А  з  ним  розуміння  життя.  Пустота  і  ...  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102731
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.11.2008


Людині, янголи якої плачуть...

Може  досить  шукати  "боляче"
в  кожнім  слові  образу  бачити
і  обпльовувать  душі  голками
із  безвиході  слів  народжених...
Може  досить  ревіти  пошепки
і  ходити  збирати  в  кошики
недоплакані  старі  яблука
на  надії  свої  наколоті...  
Може  варто  облишить  "Marlboro"
не  випалювать  
                               й  не  висвітлювать
і  без  того  змістовні  істини...
Змістовні?
                                 -  Змонтовані!
Може  слід  би  себе  побачити.
Збоку  так.
У  своїх  звинуваченнях.

Може  досить  вже  янголам  плакати???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102599
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2008


Людина, яка вміла ходити по воді

Сірі  очі,  зелена  хіть,
Кроки  тихі  ячать  луною...
П’єш  заграви  терпких  століть,
Переписаних,  та  не  мною.

Як  граційно  ступаєш  ти,—
Подих  –  спека,  на  серці  –  іній!
І  не  можна  очей  відвести
Від  божественно  плавних  ліній.

Кожен  погляд  –  як  зорепад,
Кожен  крок  –  як  осіння  стужа.
Так  далеко  від  болю  й  зрад
Ти  ідеш,  до  усіх  байдужа.

Псевдо-Йсусе!  Рахую  до  ста,—
Роззявляйте  роти  свої  дужі!
Ніби  цяцька  напівпуста
Йдеш–бряжчиш  по  брудних  калюжах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102598
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2008