| Сторінки (1/77): | « | 1 | » |
(тебе хвала меж всех тех рек,
Чьи голоса белесые журчат над забвеньем (не
Предай) чьим водам блудным позавидует
Серебро; над ними плачут ивы во тьме
А тонкая тусклость бесформенного часа
Заставляет стонать в тон с цветком каменным
Не дай страсти потерять хоть одну нить:
Спеши) очень тёмные скитаются овечки
На воле на страшно бледном пастбище
Их высокий загадочный пастух подставляет щеку
Слезойзатронутую под молниеносный ветер
С улыбкой во главе, губы готовы выдуть из себя
Поцелуи, а пальцы, что грозят, заострены
жалостью
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405354
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2013
Однажды мне приснилось что меня унесло в небеса Синее,все:
стойка эта стойка из бронзы висящая на шнурках (или)чтоТо я
Лежал на стойке и она была хОлОдна я был раздет и весь горяч
Горяч а стойка была
ХОлОдна
О Моя любовь,
Места в Тебе как раз хватит для меня
Живот мой в твоем Маленьком Животе Мои ноги в Твоих ногах
Руки
Окружают меня; моя голова впору (моя голова)твоему Мозгу-моя голова
Велика
Она(сказала смеясь )вместе с твоей.все велико
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405353
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 01.03.2013
Ни души
Топор, бутылка и петля,
Я прожил жизнь и надеялся зря
Узнать, что ждет нас впереди,
Пересекутся ли наши пути
Темно и тихо, как в гробу,
Я чувствую, что скоро встречу судьбу,
Да, это все, о чем мечтаю я
В последние минуты бытия
А сердце рвется из груди,
Как будто манит что-то впереди,
Но там, в кромешной тьме,
Ни души
Почему, как ни крути,
В жизни каждый должен крест нести,
Что там, в кромешной тьме,
Там в тиши?
Безысходность и снег,
Но вскоре я найду ночлег,
Вспоминая дом родной -
Холодный и пустой
А сердце рвется из груди,
Как будто манит что-то впереди,
Но там, в кромешной тьме,
Ни души
Мы не смогли любовь спасти,
Не расплескать, а донести,
Холодный ветер бьет в лицо
Напролом
И рана в душе все больше кровит
И рана в душе все больше кровит
И рана в душе все больше кровит
При мысли, что мы порознь умрем
А сердце рвется из груди,
Как будто манит что-то впереди,
Но там, в кромешной тьме,
Ни души
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404657
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 27.02.2013
Переклад:
x x x
Час прощатись, друже, на все добре!
Ти залишив слід в моїй душі
Скоро ми розлуку переборем
І зустрінемось з тобою на межі
Прощатись краще без обіймів. Ані слова.
Ти в докорі не відвертай очей, -
Потрібно разом вчитись знову й знову
Нам за життя звикати до смертей
2013
Оригінал:
x x x
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.
До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей,—
В этой жизни умирать не ново,
Но и жить, конечно, не новей.
1925
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404520
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2013
а мені сьогодні сонця брак і рими
жовтень все туманом застила
під моїми вікнами німими,
у будинку з криги та зі скла.
а мені сьогодні снився берег Криму,
вітер у вітрилах, моря гладь,
це для мене наче новий стимул -
перекласти осінь на свій лад.
це для мене наче новий поштовх -
що не день - пишу тобі листа.
але їх не доставляє пошта
в твої евакуйовані міста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2011
Напевне, я трішки сумую, а може й не трішки...
Так холодно якось і нудно тинятися містом,
Торкатись руки нічиєї, м"якої, мов тісто.
Вгорі молодий ще місяць показує ріжки
І ніч наближається, вже відкриває завісу.
Шкода, що ти не зі мною, а може, не дуже.
У мене сьогодні настрій - як у калюжі,
Тому, може краще отак, що між нами відстань.
Сумую. За тим, що досі не знаю на дотик
Твоїх теплих рук, й загалом, дуже мало знаю.
Але вперто прямую крізь терен до нашого Раю
І мені наче в кайф споживати тебе, як наркотик...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2011
Ніхто не вічний. Хай буде благословенний той,
Кому Кохання складало присягу частіше, ніж Смерть.
Бо проживаємо лише мілісекунди від всієї вічності...
Тоді, Коханий, зрозумій, як багато втрачаємо,
Як багато в Тобі і в Мені проростає. Те, у що
Воно проросте, МИ дізнаємось, коли Смерть
Знайде нас і тоді МИ дізнаємось неодмінно,
Бо людям знати не дано більше, ніж на те відведено.
Мізерні піщинки часу насиплено у долоні, щоб у темряві
Навпомацки рухатись в певному напрямку
І на перетині шляху роздивитися хто-є-хто.
Наче манекени у вітринах, Ми завжди знаємо,
Кого шукати, але пам"ять надто коротка,
Щоб вихопити образ, священні риси,
Які переслідують по той бік. У передпокої Смерті,
Куди кожне ніщо поринає з приходом ночі,
Куди може забрати весь мотлох буденності,
Весь бруд і страхи, невідомі до того химери,
Туди Ти забираєш Мене, а Я - Тебе.
І як крихти збираю Тебе по крупиці,
Розкиданого, наче зорі по галактиці,
Щоб хоча б один натяк отримати про те,
Що Ти живий, що Ти існуєш. Я знайшла
Так багато Тебе, і ще більше віднайду.
Але ніхто не вічний, бережи Мене,
Міцно тримай, щоб я могла Тебе краще
Розгледіти і дозбирати те, що не складається
В єдине ціле. Прямуй зі мною крізь терен.
Я не знаю шляху, тож крокуймо поруч,
Не озираймося. Бо не впізнаємось більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204287
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.08.2010
Разбитой стеной,
перегорелой лампочкой,
осколками стекла,
отпечаток наложен на выбитом из колеи сердце.
раздавленном и высосаном в один поцелуй
и в один шаг к свободе выбора.
столько дорог,
только никто не дорог...
и некуда впустить.
ведь среди кирпичей гуляет ветер
и пыль
и здесь только больно дышать,
или просто блуждать,
или переночевать.
не видя света
прикосаться к белому
фарфору твоего тела,
целовать погасшие
фонари глаз,
запутаться руками в паутине черных волос, рвущихся, как память...
и тело дрожит перед ямой и маятником
который толкает
и разбивает стену,
и дает тебе выбор -
либо спрыгнуть,
либо уйти в никуда
и не возвращаться больше
на руины, которые выбрал.
но и это ль свобода выбора
когда рвешь и мечешь
и разбиваешься не о ту стену,
летишь не на тот свет,
разбиваешь не то сердце,
накладываешь печать молчания
и троеточия,
и сеешь вопросительные знаки?
но что взойдет
в зоне отчуждения такого,
что не может вообразить ум людской?
и что может быть изощреннее
такой любви как эта,
которая распласталась
в сточной канаве
п"яна и беспомощна.
задушена твоими руками.
ты ли сможеш зачать
и взрастить новую?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203454
рубрика: Інше, Лирика
дата поступления 30.07.2010
Ти зник з мого життя,
Наче злодій. Без жодного слова
І з повним мішком осколків
Мого серця, що розбилось
Об твою стіну недоступності.
Залишивши тільки вітер в пустелі
Натомість. І жовті піски,
Що сповнюють груди,
Як міряю часом розлуки
І мить ейфорії. І мить, коли байдуже.
І небо, розкраєне ножем,
Мов білий хліб, що сипле крихти,
Краще б припинило бути.
Бо часто плутаю його і твої очі.
І те мовчання, з яким цей
Образ стирається з пам"яті.
Легко і в"їдливо, щось між
Ластиком і кислотою...Щось
Між раєм і пеклом. Це те роздоріжжя,
З якого ти мене підібрав.
І тільки вітер свище у вухах,
Тонкою мелодією з морських рапанів,
А ноги грузнуть у цементі,
Бо треба рухатись, аби не скам"яніти,
Не увіковічнити в собі
Пам"ятник самотності.
Бо думки поволі терпнуть,
Лущаться мрії і з тріскотом
Перериває сон просте усвідомлення
Того, що це сон.
Коли після кожного спалаху світла
Іде пробудження
В холодній кімнаті, без ознак життя.
Постійний тремор, потреба гарячого чаю
Багато і міцного, схожого радше на каву,
Потреба розмов зі стінами,
Загострена потреба виглядати впевнено.
Потреба перебинтувати руки,
Що втрутились у суперечку
Дзеркал і темних кіл під очима
І усвідомлення того, що не будеш
Виглядати впевнено.
І коли прийдеш, облажаюся знову
Через надмірність бажання
Бути найкращою,
Через надмірність слів.
Через надмірність спогадів
Про те, як негарно ти зник
І загострене бажання помсти,
Замість кохання і прощення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202912
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 27.07.2010
Я поставлю на тебе красивое многоточие,
Отмечу тебя на сердце, как непрочитанное,
Как сообщение, не доставленное мне по почте,
Еще не испорченное и не испытанное
На гордость мою, на время, на отсутствие времени,
И на холодность металла лезвие-бритвенную.
На раскрытый вовсю бутон-глаз в области темени,
На песню в лесной глуши протяжно молитвенную.
На перепосты постов в жж после гибели автора,
Перекресток судьбы, пропущеный, пройденный мимо.
Кто заблудился, тот всегда попадает на агору.
Тот, кто держит свой путь, тот потерял содержимое...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202898
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.07.2010
You’d probably think I’m just a fool
Who’ll never find the answer to the question
Who’ll never find the way out of this situation
When everything I am depends on you
You’d probably defeat me in this game
And say that there’s no need to know the answers
You’d ask me for a dance but I’m no dancer
You’d tell me that we’re all the same
Maybe, you аre too right to understand me
And too complete to see I’m incomplete
And too enslaved to see that you are free
And I am just the sand under your feet
Your Majesty, you are too blind to see
Yes, you know better how to talk to God
But I’m no God, so you won’t talk to me
П.С. я, образца 2007 г., может идти, как вольная интерпретация к стиху "Гадаєш?". уже и не вспомню, какой из них написала первым...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202269
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2010
мальчик с лунным личиком строит мосты
от берега к берегу
прокладывает улицы, мощенные книгами,
растущие к небу спицами домов,
птицами из бронзы,
деревьями с бисерными листьями
и цветами сакуры,
вечнозеленым цветом
светофорных подмигиваний,
тонкости и высоты
желтых фонарей
в небесную бездну,
шелка темноводных прудов,
бумажных корабликов
вместо лебедей.
а на другом берегу
сидит девочка с солнечным личиком
с диагнозом полного затмения
и тчет длинные канатные лестницы,
выращивает птиц
и строит замки из песка,
рисует широкими мазками
лик мальчика,
вместо фонарей жжет
красные свечи
и собирает в бокал
белые капли дождя.
и все бы было хорошо
если бы не диагноз
и не явное происхождение
девочки из ребра мальчика...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2010
Организм отторгается вплоть до приятия смерти,
Не ест и не спит. Душит душу подушкой.
Дышит реже, дышит в легких скопляя сумерки,
Сердце бъется на спор и на свет маленькой мушкой.
Обрежьте кардиограмму. Если нужно, отмерьте
Семь раз, как положено, длинную ленту.
Делите меня на осколки, рабзросанные мирки,
Черно-белые клавишы снов и апплодисменты,
Делите меня на четверти, рифмы и дозы
Плацебо, делите на мир и войну, на хлебные крошки.
Делите мой дух на стихи, а тело - на прозу,
Пусть в день моей смерти на свет появится кошка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198130
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.06.2010
Кто-то тебя так и не внес в мемориз.
Кто-то тебя так и не вынес из сердца.
И хранит тебя под сотнею масок и риз,
В вечной душе философа и иноверца.
Кто-то тебя зачеркнул и сломалось перо.
Кто-то подумал "Да, мне не стать поетом.
Мне быть всегда для тебя черно-белым Пьеро.
У твоего виска холостым пистолетом.
Кем-то, кто так хранил, что похоронил.
Кем-то, кто все молчанье собрал в молитву.
Кем-то, кому на все не хватит чернил,
Чтоб написать стратегию к этой битве.
Чтоб проиграв, натешиться этой игрой,
Словно мальчишка, впервые увидевший море.
Ведь без тебя и с тобой, я повсюду изгой,
Радость моя, я так хочу тебе горя."
У тебя на руках осталась забвенья зола.
Кто-то не вынес из сердца. Сгорел до тла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198129
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.06.2010
Вновь вечер имеет особый весенний запах,
Луна на позицию ниже съезжает на лапах
Кошачьей походкой. Над крыш мерцающей платой...
До доброго утра, багряно-небесного плато,
Облака расстелились стерильной, но темной ватой,
И небо, похоже слегка на исписанный ватман.
Падают звезды, даря желанье, ведь виноваты
Что перепутанны судьбы, и что спутанны карты,
Не суждено. Остальное Бог спрятал под катом -
Четыре знакомства. Игра обернулась патом.
Кем станешь мне - мужем, другом, чужим или братом?
Будешь моим любимым. На сердце моем кратером.
И когда-то взорвешся на числа лишь мне кратные.
Запах этой весны наполнит руки прохладные.
Будет луна висеть над крыш мерцающей платой...
Я буду с тобой до утра. Как было когда-то.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197880
рубрика: Інше, Лирика любви
дата поступления 26.06.2010
Це не наша провина у тому, що Земля
Кругла, а земляни - пласкі.
Вони є приземленими навіть радше, ніж приплюснутими...
Помаленьку змушеними звикати до землі...
Але це не наша з тобою провина у тому.
Коли ми разом, ми завжди на кілька сантиметрів
Здіймаємося в повітря, лише на кілька мілісекунд.
Земля відторгає нас, бо ми знаходимося в єдності.
Але для того, щоб підійнятись, нам необхідно
Прикріпитись чимось до висот, будучи безтілесною формою,
З якої проростає нитка за ниткою. Нас смикають,
Як маріонеток, але дають шанс хоча б злетіти
І ми знаходимось на мить і вириваємося з пласкості міст,
Карт, розграфлених невмілими руками вулиць,
Картонних дерев, руху цяток у напрямку до центру
Всесвіту. Де жоден з нас не є крапкою.
Бо ти є найкричущішим розділовим знаком,
Який пнеться у кожному моєму реченні
І вміло робить свою справу. Інколи тебе теж
Починають пресувати і ти, згорблений поринаєш
В задуму і невпевненість у собі, поринаєш у землю,
Щоб боятися дощу з хробаків, які, насправді
Давно під ногами. Бо смерть теж не є крапкою.
Крапкою, цяткою, ляпкою є людина, що лягла під прес.
А смерть, це лише "лапки", слабка умовність,
Яка витягає кожного своїми важелями із дещо
Густішої субстанції, аніж грунт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197877
рубрика: Інше, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2010
теракотове передзахіднє сонце так низько,
що можна вхопити за промені і доїти
до появи темного молока сутінок
і напитися його з твоїх гарячих вуст
і сп"янілою голкою загубитися
у свіжоскошеному сіні. так снилось,
так буде наяву. теракотовий блюз
новонародженого літа чути ясно
десь наче з боку тім"я, десь потойбічно
грає саксофон. і скоро буде дощ,
розпустить мокре волосся і пройде повз.
у сяйві сонця, волосся дощу буде золотавим,
як волосся немовляти. літу лише вісім днів,
а вже вміє дихати спекою, вміє говорити
голосом солов"їв, коли ледь сіріє ранок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194580
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010
Послушай, нити слишком слабы, чтоб выдержать нас -
Тебя и меня. Нам нужно выдержать время,
Нужно выиграть время, его удержать в лассо,
И целоваться по-неземному - в темя.
Наши нити намотаны между двух городов
И когда-то закончатся, нас по углам разбросает,
Мы порвемся, а может прорвемся. От этих оков
Освободимся и каждый примкнет к своей стае.
А пока мне пиши свои сны узелковым письмом,
Не делай лишних мотков, нужно вовремя рваться
Друг к другу и наоборот, нить отрезать ножом,
И больше уже ни к кому не привязаться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193816
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.06.2010
не задерживайся, прохожий,
проходи, словно дрожь по коже,
как из миски распухшие дрожжи,
как стекает со щек мороженное
под воздействием тепла.
я ведь тебе - прохожий тоже,
знакомство, увы, не поможет,
время тянет нас за свои вожжи,
прорезиненное, не кожаное.
ночь давно уже прошла.
все пройдет, вечно жить не можем,
вечно спрятанными, как в ножнах,
смирно двигаться и осторожно,
словно ко столу мы непрошенные,
несгораема зола.
все равно с тобой мы похожи,
жизни мало чтоб подытожить,
лишь бы только до рассвета дожить,
что ж тебя, прохожий, утром так гложет?
нашей схожести смола?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188175
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.05.2010
я - потертая книжица,
которая далее пишется
рукою далёкого ближнего
без повода к жизни лишнего
хочет - распишет солнышком,
хочет - возьмет за горлышко,
выпьет до самого донышка
по вкусу ему моя кровушка
а книжица всё ещё пишется,
в названии ёжится ижица,
немыслимо, как мне дышится,
на горле рука ведь ближнего,
немыслимо, я без нижнего,
раздета до самого донышка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188155
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.05.2010
Так тихо уметь уходить не умеет и ночь.
Сквозь закрытые двери. Лишь сердце изрезанно в клочья,
Научи меня так же прийти и исчезнуть прочь,
Научи меня быть незамеченной, даже воочию
Научи до конца побеждать, не бросаться к ногам,
Не безумствовать, не заблуждаться и не заблудиться,
И не биться о скалы, бросаясь волной к берегам,
Не сорваться с небес, как овдовевшая птица,
Расстворяясь во тьме, словно пыль на твоих руках...
Просто тихо уйти, чтобы двери и ветер не тронул...
Без огня превратиться не в память, а в черный прах,
Научи улыбаться сквозь боль, оставаясь на троне.
И корону носить, хоть размер мне велик, и скипетр.
И ставни закрыв, научи меня видеть сквозь стены,
Писать тебе письма на листьях, доставит их ветр,
Они также безмолвны, как ты. И также бесценны...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185568
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.04.2010
translation of a song "Минає день"(Ю.Рибчинський):
The days rolls on, so does the night.
The minutes run, as light blue waves.
That’s not a point, that’s not a point,
That I have said “I love”
Just you and nobody else.
But that’s no reason for my woe
‘Cause the whole universe was in your eyes.
That boundless universe was in your eyes,
But that’s no reason for my woe
Сhorus:
That’s not a point that raging winds are raving,
That January paints the panes with withered flowers.
That’s not a point, my dear, that you don’t love me,
The woe is that I can’t stop loving you, my lover.
The day rolls on, so does the night.
and it’s impossible to turn the course of time.
That’s not a point, that’s not a point,
That separation’s bells ring in my mind
But that’s no reason for my woe
That treason’s fired our last “Farewell!”
That treason’s fired our last “Farewell!”
But that’s no reason for my woe
original:
Минає день, минає ніч.
Хвилини котяться, як хвилі голубі.
Не в тому річ, не в тому річ, що я сказав "Люблю"
Лише одній тобі.
Не в тім печаль, не в тім печаль,
Що цілий всесвіт був тоді в твоїх очах.
Безмежний всесвіт був тоді в твоїх очах,
Але не в тім моя печаль.
Приспів:
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш.
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Минає день, минає нічь.
Не зупинити нам з тобою часу плин.
Не в тому річ, не в тому річ,
Що після зустрічі розлука б'є у дзвін.
Не в тім печаль, не в тім печаль,
Що, наче постріл, пролунало те "Прощай!"
Як зради постріл пролунало те "Прощай".
Але не в тім моя печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185436
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.04.2010
translation:
До осені
О Осінь, плодоносна, та в крові,
Що капає із грона винограду,
Не проминай, явись у всій красі
Під дахом із тобою я присяду,
Співай, а я заграю на сопілці,
А дочки року будуть танцювати!
Співай веселу пісню фруктів і квіток.
Бутон вузенький сонцю показавсь,
Любов'ю його вени налилися;
І раннім цвітом Ранок заквітчавсь,
А щоки Вечора вже відцвілися,
Та Літо пишне хоче доспівати,
Йому перисті хмари одягли вінок.
Вітрів боги, хай пахощів струмок,
Що повен фруктів й Радості, кружляє,
Хай облетить востаннє він садок,
Як опаде, то й Осінь заспіває,
Троянда скине з усмішкою шати,
Подарувавши нам зів'ялий пелюсток.
original:
To Autumn
O Autumn, laden with fruit, and stained
With the blood of the grape, pass not, but sit
Beneath my shady roof; there thou may’st rest,
And tune thy jolly voice to my fresh pipe,
And all the daughters of the year shall dance!
Sing now the lusty song of fruit and flowers.
‘The narrow bud opens her beauties to
The sun, and love runs in her thrilling veins;
Blossoms hang round the brows of Morning, and
Flourish down the bright cheek of modest Eve,
Till clust’ring Summer breaks forth into singing,
And feather’d clouds strew flowers round her head.
‘The spirits of the air live on the smells
Of fruit; and Joy, with pinions light, roves round
The gardens, or sits singing in the trees.’
Thus sang the jolly Autumn as he sat;
Then rose, girded himself, and o’er the bleak
Hills fled from our sight; but left his golden load.
William Blake
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185434
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.04.2010
я никогда не подставлю больше лестницу,
чтоб порыться, пока ты спишь, в твоих антресолях...
там жутко пусто, до удушья спертый воздух...
пока ты спишь. я беру зеркала и смотрю,
пытаюсь прочесть твои глаза, скулы,
рот, чем-то все равно похожий на мой,
разобраться в этом пьяном угаре, чье есть чье.
но все смешано, стерто и кто-то еще был похожим,
но не запомнился. кто-то еще смотрел в зеркала
и искал эту схожесть. кто-то еще смотрел
своими глазами в наши. туда и обратно,
пока не перемешал...ты знаешь, я никогда
не буду читать чужие тетради с рисунками,
разбитыми сердцами, зачеркнутымы именами...
потому, что они так похожи на мои. которые
я давно спалила на задворках. и потому,
что ты прячешь их на анресолях
и я никогда не подставлю больше лестницу,
чтоб порыться, пока ты спишь, в твоих антресолях...
потому, что я знаю тебя. а еще не потому, что могу
разбудить, а потому, что а вдруг не проснешся
от того, когда я буду лететь, срывая с гвоздей
эти фанерные шкафчики с исписанными бредом
тетрадочками в клеточку, с причудливыми рисуночками,
эскизиками прошлого,
буду лететь, держась за спертый до удушья воздух,
ламая позвонки лестницы, кости, дверки...
не проснешся от того, что любопытство убило кошку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177515
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
- іноді говорю з тобою подумки. це - безумство.
- говорити з собою безумство?
- говорити з собою ні. а якщо з тобою?
- про що йдеться???
- одні реми. нічого відомого. нічого, що б можна було передати словами. це відчуття. ні. я ж не люблю тебе. але нав"язливою думкою спливають слова, позбавлені форми, тобто, не слова, а поняття, які за ними ховаються...але, коли ти говориш зі мною, я бачу і відчуваю їх, наче це духи, які постійно поруч.
- вони білі і невагомі?
- так, білі, але важать надто багато. тому часто болить голова.
- ти любиш головою?
- не люблю. головою.
- а чим?
- не люблю просто.
- якщо просто не любиш, нащо ж важкі слова???
- це не слова, без оболонки, це по-за рамками, по-за розумінням, по-за свідомістю, по-за висловленим коли-небудь...
- я ніколи не висловлююсь без оформленності...
- без оформленності, формальності, без перформансу?
- без.
- безліч людей так роблять, але ніколи не зможуть висловити те, що потрібно, адже доки поняття через призму сприйняття перейдуть в слова, вони втратять значення. їх етимологію вже не відслідкуєш ніколи. тому, часто ми говоримо щось, що не є вже актуальним. не помічаючи, що для формулювання тої чи іншої думки затрачені зайві години, дні, місяці, роки...
- вічність...
- так, вічність ніколи не передати одним словом. це умовне позначення. насправді по-за ним багато і багато невідомого, прихованого, неосяжного...
- а якщо ж просто не любиш, навіщо осягати? тоді просто скажи слово "вічність" і лягай спати.
- бачиш, коннотацій уникнути неможливо, як і любові...
- і ти говориш слово любов після того, як пройшла вічність?! :)
- ?!
- слово "вічність" промайнуло 4 репліки в зворотньому напрямку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173034
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Ти був
Відомою площиною.
Видимою сонною артерією
на тілі всесвіту.
Ти був червоним
відблиском сірої
речовини
в черепномозковій коробці
космосу.
Ти був глиняною піддатливою
Масою, яка мала частини тіла,
в яку можна було легко влитися,
з якою легко було змішатися
до утворення однорідної маси.
І ти є.
Полісемантикою,
амбівалентністю всіх речей.
Судомою десь під серцем.
Мігренню, спричиненою передозуванням
Твоєю сірою речовиною,
Яку вкладаєш мені
В уста, замість просфірки.
Приливом нової крові
У стерплі від ломки стегна.
Мені ж насправді потрібно кілька кубиків
Тебе.
І ти є голосом
В моїй голові.
Сном, який пробуджує.
Книгою, яка пишеться
Не без моєї участі.
Теплотою обіймів.
Шовковим відтворенням доторків.
Віддзеркаленням майбутнього
Ти будеш
Пам"яттю, яка ніколи не добігне
Завершення.
Циклічністю, що перейде
В закономірність.
Та, все ж, залишишся
Вийнятком із правил,
Які придумали, щоб порушувати.
Ти будеш щоразу
Рівноцінною миттю -
Довершеною і нескінченною.
У ній будемо ми
Завжди. Однорідною масою.
Солоною на присмак.
Кров"ю на присмак.
Ми будемо
Мов пісок і вода
мінятися ролями.
Хтось буде всотувати когось
Цілком і повністю
Ми будемо вічністю,
Що немає жодних аналогів.
Листом щастя, який не можливо
Повернути адресатові.
Там нам і місце -
У наших серцях,
Заклеєних типографським клеєм,
Конвертах під грифом
"Цілком таємно"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173024
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Цієї зими хочу сховатись в тепле місце під твоїм волоссям,
Рахувати дні до свободи, робити зарубки на білій шиї,
Сюди не підсяде ні янгол, ні чорт, не зайде непрохана гостя,
Що зветься самотністю. Нехай собі під дверима вовком завиє
Цієї зими. Хочу співати колискові, гасити світила,
Щоб нам краще і дужче спалось до весни, щоб швидше почався квітень.
Малюватиму дикі трави, бо шкіра твоя по-сніжному біла,
Очі ж твої - зранені крихтами криги, побиті морозом квіти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172728
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Заморожений час у мене в руці, дивись: ще ворушиться...
Здається, усе зціпеніло в своїй невагомості,
Цей розтягнутий простір так стягнуло по швах, що задушиться
Кожен третій, а кожен п"ятий впаде без свідомості...
Переповнені шиби послань, що читати замучишся.
Я послала тобі ту сніжинку - з ліва п"ятнадцяту...
Ці недоспані ночі, полярні дні у папірус скрутяться
І навесну відчуєм, що нам знову "до 18-ти".
Але зараз квиток на сеанс з 25-ми кадрами...
І в залі нікого, лиш ми, як завжди прикипаємо
До замерзлих екранів очей, що затягують надрами
Нескінченних безодень, в які час від часу ступаємо,
Та завжди повертаємось, маючи фобію темряви...
В запорошений зал, де нема глядачів. Час ворушиться,
Таке не покажуть в кіно. Бо актори з слабкими нервами,
Мають фобію темряви, вони самі аж замружаться
Від разючої вічності, темної вічної злитості...
Мінус 20. І знов непрочитані сні, нерозгадані ребуси.
- Не тулися до мене, не рухай волосся!
- Я хочу зігрітися...:_(
- Нас не так зрозуміють.
- Нас двоє в пустому тролейбусі. :)
- :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2010
В начале зимы ты забываешь, что холодно уже в демисезонном пальто. греешь руки, поднося их ко рту и дышишь на них потоком теплых отходов кислорода. твоим рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные, не налазят варежки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166587
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.01.2010
У сні Куранес побачив місто в долині, понад ним морське узбережжя, засніжену вершину, що височіла понад морем, яскраво розписані галери, що випливали з гавані у бік віддалених країв, туди, де море зустрічається з небом. Також у сні він дістав ім"я Куранес, а коли прокидався, називали його іншим ім"ям.
Можливо, для нього було природнім наснити нове ім"я; оскільки був він останнім зі свого роду, самотнім серед байдужих численних мешканців Лондону, тому, не багато було тих, хто розмовляв з ним і нагадував, ким він був. Його гроші та землі були розтрачені, його не хвилювало те, як до нього ставилися люди, він надавав перевагу снам і любив їх описувати. Багато хто сміявся з того, що він писав, тому, за деякий час він почав писати суто для себе, а потім взагалі перестав писати.
Що дужче він віддалявся з навколишнього світу, то прекраснішими ставали його сни; було б марною справою викладати їх на папері. Куранес не був прихильником сучасності і не мислив так, як це робили інші письменники. Вони ж намагалися здерти з життя його шати, прикрашені міфами, і показати голу огидність, себто - брудну реальність. Лише Куранес прагнув краси. Коли ні правді, ні досвіду не вдалося її проявити, він почав шукати її у фантазіях та ілюзіях, та знайшов її на самому порозі серед туманних спогадів з дитячих казок та снів.
Не багато є таких, хто знає, які чудеса відкриті для них у історіях і видіннях їхньої юності; коли ж ми діти, ми слухаємо і мріємо, ми думаємо напівсформованими думками, а в зрілості намагаємося згадати, нам нудно, нас отруює прозаїчність життя. Але дехто з нас пробуджується вночі від сну з дивними ілюзіями про пагорби і сади неіснуючої краси, про фонтани, що цвірчать під сонцем, про золоті скелі, що височать над морями, про долини, що простягаються до сонних міст з бронзи і каменю, та про вигаданих героїв на білих конях, що їдуть вздовж густих лісів; в такі миті ми розуміємо, що повернулися через ворота зі слонової кості назад, у світ див, що належав нам до того, як ми стали мудрими і нещасними.
У світ свого дитинства Куранес потрапив випадково. Йому наснився сон про дім, де він народився; про великий кам"яний будинок, сповитий плющем. В ньому мешкали тринадцять поколінь його роду. Він сподівався, що зустріне смерть саме там. Ніч була місячною і він вислизнув у насичену пахощами літню ніч, йшов садами, вниз терасами, повз великі дуби, що ростуть у парку, вздовж довгого білого шляху, що він до селища. Селище здавалося давнім, наче його роз"їло так само, як і місяць, що звужувався на межі. Куранесу стало цікаво, що ховається у невеличких будинках з гостроверхими дахами - сон чи смерть. Вулиці були вкриті паростками високої трави, ставні з обох боків були побиті чи широко розкриті і покриті павутинням. Куранес не барився. Він крокував впевнено, наче крокував до певної мети. Він не смів протистояти цьому поклику, боячись, що таким чином доведе, що ілюзія, така сама, як і спонукання та очікування свідомого життя, що не мають нічого на меті. Далі він звернув на вузьку стежку, яка вела геть із головної вулиці, до каскаду скель і доводила до кінця всіх речей, до провалля, безодні, де і все селище і весь світ раптово переходили в беззвучну пустку вічності, де навіть небо було пустим і не освічувалося щербатим місяцем та пильними очима зірок. З довірою він швидко спукався у безодню, у вир, яким він плив вниз, вниз, вниз; повз темряву, відсутність форми, небачені сни, ледь сяючі сфери, що могли б бути частково баченими снами, і крилаті істоти, що наче висміювали мрійників всіх світів. Далі розщелина відкрила перед ним темряву. Він побачив місто у долині, що яскраво майоріло на обрії, далеко внизу, на фоні моря та неба. А біля його узбережжя височіла гора, вкрита снігом.
Куранес прокинувся якраз тоді, коли оглядав місто, однак він з першого погляду був впевнений, що це і є Селефаїс, в долині Оот-Наргай біля підніжжя Танарійських Гір, де його дух провів цілу вічність довжиною з годину одного літнього опівдня дуже давно, коли він втік від няні. Тоді теплий морський бриз його заколисав, коли він дивився на хмари, сидячи на верхівці скелі. Його дуже розізлило те, що його знайшли, розбудили і відвели додому, бо як після пробудження він хотів поплисти на золотій галері в ті чарівні краї, де море зустрічається з небом. Тепер він настільки ж обурився, через те, що прокинувся, оскільки нарешті через сорок довгих років він віднайшов легендарне місто.
Але через три ночі Куранес знову повернувся в Селефаїс. Як і до того, спочатку йому наснилося селище, що спало, чи померло, безодня, через яку потрібно тихо проплисти; потім знову з"явилась розщелина і перед його очима постали сяючі мінарети. Він бачив граційні галери, що причалювалися у синій гавані, він спостерігав за тим, як на горі Аран на морському бризі гойдалися гінгко. Але цього разу сон не перервався і він наче на крилах повільно наближався до трав"янистого боку пагорбу, доки його ноги не торкнулися нарешті землі, вкритої дерном. Він повернувся в Долину Оот-Наргай і легендарний Селефаїс.
Куранес спускався пагорбом, вкритим пахучими травами і яскравими квітами, біля джерела Наракса, дерев"яним мостом, на якому він вирізав своє ім"я так багато років тому, також через гомінливий гай, аж до великого кам"яного мосту, що біля міських воріт. Все було як і в старі часи - ні колір мармуроких стін не вицвів, ні відполіровані бронзові статуї не потемніли. Куранес подумав, що не потрібно боятися, бо все йому тут було знайомим; навіть вартові на захисних валах були ті ж, такими ж молодими, якими він їх запам"ятав. Коли він ввійшов в місто через бронзові ворота і вздовж доріг, вимощених оніксом, купці та наїздники на верблюдах вітали його так, наче він ніколи і не покидав місто; так само було й в бірюзовому храмі Нат-Гортат, де монахи у вінках з орхідей сказали йому, що не існує такого поняття як час у Оот-Наргаї, лише вічна молодість. Далі Куранес пішов на прогулянку Вулицею Колон до стіни, спрямованої в бік моря. Там збиралися торговці та моряки, а також дивні люди з тих країв, де море зустрічається з небом. Там він затримався надовго, не відриваючи погляду від яскравої гавані, де брижі виблискували під невідомим сонцем, а галери з далеких країв легко ковзали по воді. Він також пильно вдивлявся на гору Аран, що по-царському височіла над берегом, на нижніх схилах якої гойдалися дерева, а біла верхівка торкалась небес.
Більш за все Куранес бажав подорожувати галерою до далеких місць, про які він чув багато дивовижних казок, тому почав розшукувати капітана, який згодився взяти його на борт ще давно. Він знайшов цього чоловіка, Атіба, який сидів на тій самій скрині зі спеціями, що й до того, а Атіб, здавалося, навіть і не здогадувався, що стільки часу минуло. Потім обидвоє підпливли на човнах до галери і віддаючи накази веслярам, почали відпливати в хвилясте Серенське море, що веде до небес. Впродовж кількох днів вони ковзали зигзагами по воді, доки нарешті досягли горизонту, де море зсутрічається з небом. Тут галера не зупинилася, а легко здійнялась в синє небо серед пухнастих хмар рожевого відтінку. А далеко під кілем Куранес міг бачити дивні землі та ріки, та міста неперевешеної краси, що мляво розляглися під сонцем, яке, здавалося, ні віддалялося, ні зникало. Нарешті Атіб повідомив, що подорож майже добігла кінця і що скоро вони ввійдуть в гавань Сераннії, міста рожевих мармурових хмар, збудованого на ефірному узбережжі, де у небо дме західний вітер; але як тільки стало видно найвищу різьблену вежу міста, пролунав якийсь звук і Куранес прокинувся в своїй мансарді в Лондоні.
Впродовж довгих місяців Куранес марно шукав чудове місто Селефаїс і галери, що пливуть небом; його сни відносили його до багатьох чудових і нечуваних місць, але ніхто з зустрічних не міг сказати, як знайти Оот-Наргай, що біля підніжжя Танарійських Гір. Одної ночі він летів над темними горами, де ледь виднілися самотні вогники в таборах, розкиданих на великій відстані одне від одного, і дивні неохайні зграї, що озивалися дзвіночками, в які дзвонили їх ватажки, а у найвіддаленішій частині горбистої країни, настільки далекій, що лише небагатьом вдалося її побачити, він знайшов страшенно стару стіну чи то кам"яну мостову, що звивалася зигзагом через пасма гір та долин; настільки велетенськими вони були, що важко повірити в те, що вони були викладені людськими руками, і настільки довгі, що й кінця-краю не видно. За тією стіною, коли лише почало сіріти, він ввійшов в країну чудернацьких садів і вишневих дерев, а коли зійшло сонце, він побачив таку красу червоних і білих квітів, зеленого листя та галявин, білих стежок, кришталевих струмків, блакитних озерець, вирізьблених мостів, пагод з червоними дахами, що він на мить і забув начисто про Селефаїс. Але він знову про нього згадав, коли спускався білою стежкою до пагоди з червоним дахом. Він мав намір розпитати людей про цю країну, але виявилось, що там їх немає, є лише птахи, і бджоли, і метелики. Іншої ночі Куранес підіймався вологими кам"яними спіральними нескінченними сходами і нею прийшов до вікна башти, що виходило на велику рівнину і річку, на яку падало місячне сяйво; у тихому місті, що простягалося від берегу річки, йому здалося, що він осягнув вже знайомі йому замальовки та плани. Він би спустився і розпитав би про те, як потрапити до Оот-Наргай, якби не грізна ранкова зоря, що виринала з-за далей, з-за горизонту, виводячи на світло руїни та старовинність міста, застій ріки, вкритої очеретом, і смерть, що почала кружляти над цими краями з тих часів, коли король Кинаратоліс повернувся додому з війни і потерпів від помсти богів.
Отже, Куранес шукав чудове місто Селефаїс та галери, що відпливають до Сераннії просто в небо, та дарма, однак він тим часом споглядав багато чудес на своєму шляху, а одного разу ледве зміг втекти від найвеличнішого з жерців. Його неможливо описати. Обличчя йому закриває жовта шовкова маска, а живе він сам самісінький у кам"яному монастирі у холодному, пустельному плато долини Ленг. З часом його почали дратувати безрадісні дні і він почав вживати наркотичні засоби, щоб збільшити тривалість сну. Значною мірою на його стан впливав гашиш, одного разу відіславши його в ту частину всесвіту, де не існує форми, лише сяючі гази, що знають таємниці буття. А фіолетовий газ розповів йому, що ця частина всесвіту знаходиться за межами вічності. Газу не було відомо нічого про планети та організми до того, але він ідентифікував Куранеса, як одну з форм вічності, що є матеріальною, має енергію і підпорядковується силі тяжіння. Куранеса тепер почало надто хвилювати повернення до всіяного мінаретами Селефаїсу і він збільшив дозу наркотиків; але, зрештою, в нього закінчилися кошти і він більше не міг їх купувати. Тоді одного літнього дня він залишив свою мансарду і пішов блукати безцільно вулицями, перейшов через міст і прямував туди, де будинків ставало все менше. Ось де справдилося видіння і він зустрів лицарський кортеж з Селефаїсу, що забрав його туди назавжди.
Лицарі були статними, на конях, одягнені в сяючу броню, костюми герольдів з золотої тканини, що звеличували їх і привертали увагу. Їх було так багато, що Куранес сплутав їх з армією, але вони прийшли з миром; оскільки Оот-Наргай був витвором саме його уяви, його було обрано головним божеством на всю вічність. Вони подарували Куранесу коня і поставили його на чолі кавалькади і поїхали всі разом через низини Суррей вперед у рідні краї Куранеса та його предків. Дивовижно як вершники неслися галопом крізь час; де б вони не проїжджали, крізь які селища, у сутінках вони бачили лише такі будинки і селян, яких міг бачити ще Чосер, чи люди, що жили до нього, а інколи вони бачили лицарів верхи на конях у супроводі кількох васалів. Коли стемніло, вони почали їхати жвавіше і жвавіше, здавалось, що вони летіли повітрям. Коли почало сіріти, вони натрапили на селище, яке Куранес бачив в дитинстві заселеним, а вві сні - сонним чи мертвим. Зараз воно оживало і селяни, що встали о такій ранній порі, робили реверанси перед вершниками. Стукіт підков понісся разом з ними вниз по вулиці і припинився у проході, що веде до безодні снів. Куранес до того заходив у безодню лише вночі і йому було страшенно цікаво, яка ж вона вдень; отож, він з хвилюванням дивився, як колонна наближається до неї. Коли вони наблизилися до безодні, десь з заходу вирвався золотий промінь і закрив пейзаж блискучими завісами. Безодня була вируючим хаосом рожевої і темно-синьої розкоші, невидимі голоси тріумфуюче співали, тим часом, як група лицарів граційно пливла вниз по блискучих хмарах і сріблястому промінню. Нарешті, вершники спускалися вниз, їх коні збивали копитами ефір так, наче вони рухалися золотою пустелею; а сяючі випари відділялися і давали ще більше блиску, блиску міста Селефаїс, морського узбережжя, вкритої снігом верхівки гори, що височіла над морем і строкатих галер, що відпливають з гавані у бік далеких країв, де море зустрічається з небом.
Куранес став правителем долини Оот-Наргай та всіх сусідніх земель, що з"являлися йому у снах. В нього був двір і у Селефаїсі, і у оздобленій хмарами Сереннії. Він і досі там править, і буде правити там вічно, попри те, що під скелями в Іннсмуті хвилі з насмішкою бавились тілом волоцюги, який тинявся напівзалюдненим селищем на світанку; з насмішкою побавилися і винесли його на камені біля вкритих плющем Башт Тревор, де помітно огрядний і дуже огидний багатий пивний король насолоджується нещодавно придбаною атмосферою родового маєтку вимерлої шляхти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165402
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010
сипле піском на тім"я до втрати пам"яті
час, що б"є у всі настінні й наручні годинники...
я пишу тобі лист, але наче всі букви пом"яті
не лягають в рядки, не хочуть втрачати й хвилинки...
скроні стискає, пульсує, катує самотністю...
хто я? скажи, бо безсоння розпустить закрилки
буде кружляти нав"язливою безмовністю...
хочеш, я вб"ю зозулю? хочеш, я вирву стрілки...?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164998
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010
Зачем такие нужны? Нет от них пользы
Только одни сплошные сажают занозы
И выжымают из глаз вместо сока слёзы
Зачем такие нужны? Постоянно строят
Из себя и других...Как кроты под себя роют...
Кого не топтали, того на столе вскроют...
Зачем такие нужны? Закрывать краны,
Пароли, замки и все вены спускать в стаканы...
Такие не спят, для небдительных строят капканы...
Зачем такие нужны? Общипать крылья,
Воздух продать и заставить дышать пылью
Все зачеркнуть и назвать этот ужас былью...
Зачем такие нужны? Мне б в кулак силы
Мне б такие стихи, чтоб их бошки в момент сносило...
Каждого идиота, каждого псевдомудрилы...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161276
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.12.2009
Моя стіна.
Холодна.
Цегляна.
Чи знаєш ти,
Як тепло за тобою?
Моя стіна.
Висока.
Мовчазна.
Чи коли-небудь взнаю,
що там, за стіною?
Минають дні
В пітьмі,
Я мов на дні,
А наді мною
Небо розпростерлось.
У пелені.
У сні.
У слові "ні"
Вся моя сутність
Розчинилась, стерлась.
Минають дні,
Не вибратись
Мені
У вирій, в небо,
В далечінь безмежну.
Напровесні,
У дні ясні
Дано мені
По небокраю
Протоптати стежку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159865
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2009
я жду снега...
жду, когда обрюзгшее небо
лопнет, выпустив на волю икринки снега...
которые поверхность быта превращает в небыль...
и мы стоим, раззинув рты, кем бы мы не были...
и тает каждая молекула воды на языке негой...
я жду снега...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159853
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.12.2009
у таких, вот, как я, подрезаные крылья,
дырка в голове и сотни длинных писем
на диске мой диалог с Небесным Лысым
что сверху на Землю сыплеться лунной пылью...
таких, как я, носят на руках важные дяди
которые вот-вот получат паспорт
и они хоть по любви, а хоть и на спор
в кармане носят рыжых волос пряди...
у таких, как я, ртуть вместо чистой крови,
и звезда во лбу, а в руках сети...
такие, потерянные в саду дети,
таких не научишь дышать ровно...
у таких тысячи масок, одна - на выход,
и даже русалочий хвост, для епатажа,
не плохой словарный запас, трехэтажный,
у таких, как я на душе чрезвычайно тихо
покрытое пылью дремает мужское начало,
такие ненавидят и любят до боли,
лечат раны абсентом и щипоткой соли...
таких, как я не будет, нет, и не бывало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159560
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.12.2009
мне доктор сказал, буду жить. мне заштопали сердце.
и в часовой мастерской завели механизм.
и здравый вполне мне привили максимализм,
он неизлечим. но увы, был положен на рельсы
трамвайные Воландом вырваный шанс
предпоследний. почти что предсмертный транс
глаза затуманил и сны стал пускать диафильмом...
и все про войны и страсть, про машины и кровь,
про таких же как мы, от кого отрекалась любовь.
но, мне доктор сказал, буду жить...я поверила смерти...
ведь она не обманет, а просто введет внутривенно
сгусток воздуха...тогда отодвинуться стены...
я проснусь от укола иглы...мне заштопают сердце...?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158477
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.11.2009
бруд витираючи з мокрого чорнозему,
волочачи зламані крила по темному листю -
так повертається осінь в забуте місто,
вводячи у розмову сезонів рему,
молочні тумани, що так п"янять повітря,
сповнюють груди чадом, блокуючи видих -
так повертається осінь, ходою сновиди,
ріжучи мряку лезом, самим вістрям...
в ритмі своєї пісні оголить крони,
гілля, нехай лоскочуть набряклі хмари...
осінь - пастух перистих овець отари...
знову зжене їх в дощ, або граду гроно...
мокра земля під ногами змісилася тістом.
знаєш...тому я дійду, хоч не так близько
до тебе...землею боюсь іти - надто слизько...
нехай мене вітер несе з опалим листям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2009
когда я умру, я останусь...
забытым именем на устах,
каплей-слезой в хрустальных глазах
детской куклы. тогда я стану
первым теплым весенним громом,
смазанной надписью на стене
в мной давно покинутом доме,
танцем полночных тонких теней
на твоем силуэте...стоном,
изгибами на покрывале,
вином недопитым в бокале,
будильника робким трезвоном.
проснешься...а я уже - вечность
иголкой в израненном сердце.
ты тоже поверишь в беспечность,
в которую с трудом верится...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157589
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.11.2009
Я ненавиджу вокзальні розставання
адже опісля не лишається нічого
просто іней...легке танення
жмені сміху у вустах німого
Я ненавиджу, коли ножем по рані
просто, щоб не визнати поразки
і не дуже, щоб стирались грані
між стінами реальності та казки
Я ненавиджу, коли плюють в обличчя,
закопавши почуття у шахті
І коли тебе сприймають річчю
простим опудалом в дірявій плахті
і я ненавиджу, коли встромляють
голки троянд в простягнуті долоні.
коли прощаються і залишають
тебе одного на пустім пероні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
Ни строчки больше о тебе! Пусть пишет та,
которой каллиграфия хромает!
и та, в которой графомания взыграет
при виде чистого невинного листа!
Зачем марать бумагу мне тобой?!
Ты просто станешь знаком препинания...
Пусть неучи дают тебе названия...
А я тебя звала своей судьбой...:_(
(Когда-то было)...а теперь не снизойду
тебе бросать к ногам былые годы!!!
и посвящать тебе бесплатно оды
пытаясь скрыть взаимную вражду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141465
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009
я, по-моему, сошла с ума...
проиграла и смеюсь в ответ...
лжелюбви развеялся дурман
и пролился на любовь свет...
я, по-моему, могу идти,
теперь нет впереди преград
нет осколков на моем пути
никогда я не сверну назад
скомороха карта в руке
за спиною узелок бед
ухожу, как сон...налегке...
ухожу из мыслей, как бред...
надоело связанной быть
и узлом запутывать путь...
и порвалась тонкая нить
мы освободились от пут
ухожу...а хочется взлететь...
упозлаю, как с Эдэма гад...
остаеться за спиною тлеть
твой застывший в пустоту взгляд
больше силы нет в глаза смотреть...
я шесть лет ловила взгляд твой
но не смог любовью он согреть...
так зачем опять бросаться в бой???
уходи...уходя уходи...
я тебе подарила шесть лет...
это больше, чем жизнь впереди,
это больше, чем просто след...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139712
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.08.2009
На "завтра" я не маю жодних планів...
Якщо прокинусь - буде добре, може, й ні...
До "завтра" вже не знати скільки днів
Кристалізується скорботи сіль на рані...
І по спіралі в"ються циферблати.
Терпке ожинове вино розводить кров
Змиває біль ще незагоєної втрати
Червоної троянди цвіт пожовк...
І доривається гниття до мого серця
Я б з радістю жила, якби не ти...
Якби так просто ти не підкорився смерті
Якби у дзеркалі не бачив самоти...
На завтра не чекаю...Хай під небом
В тумані сивім я з"явлюсь тобі...
Веселкою, а ти постанеш Фебом...
На колісниці ми втечемо від журби...
Це буде "завтра". Хай це все - омана...
Якщо прокинусь - буде добре. Снись мені,
На "завтра" я не маю жодних планів...
Рахую ночі...рахую дні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137077
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2009
Мені однаково, чи будеш ти зі мною -
Не можу втратити того, чого нема...
Нехай в очах твоїх, укритих пеленою
Як тонка крига проросте зима.
Нехай застигнуть сльози у неволі
П"янкого погляду, шо вказує мій шлях,
Що на перетині самотності й недолі.
Солоний присмак на твоїх вустах
Хай нагадає про журбу і небезпеку,
Щоб зупинитися мені в потрібну мить,
Щоб випадково вже не викликати спеку,
Щоб холод не перетворити в хіть...
Мені однаково...і лячно до нестями
Напитися пітьми з твоїх рамен
І бавитись в мовчанку, чи словами
Із ночі вимальовувати день,
Чи розкидати перли поміж свині...
Чи ти цілуєш жаби, чи принцес
Мені однаково, ми будем, ким повинні
Ми бути, не чекати вже чудес...
Не можу втратити...повторює сумління
Мені однаково...ти те, чого нема...
Але в нічому я розтану, стану тінню...
З тобою чи без тебе я - сама...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136863
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2009
Марно хапатися руками за шестерню...
Час не зупиниться ніколи, він безсердечний...
Нам смертним не осилити його меню
Він швидкоплинний і небезпечний...
Марно благати в нього миті на все життя
Бо, все він або сипле, або стирає...
Скидає пам"яті пісок у забуття...
Лиш, коли боляче, навмисно завмирає...
Безжальний механізм...Руками за шестерню...
Тримаюсь міцно. Щоб не втратити надії...
Годинникова стрілка проб"є тугу броню...
І стануть сміховинними старі події...
Він не зупиниться, щоб заправити катафалк...
Він не зупиниться, щоб підвезти когось автостопом
Між почуттями розсипає тальк...
Ну все...на таймері моєму "стоп"... омммммммммммммммммммммммммммм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130476
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Відпусти...а я плистиму тихо
Течією минулого літа
До безодні, а може, до світла,
До щастя, а може й до лиха...
Відпусти, хай не коле твій погляд,
Не пече мені ранами спину.
Тим мене перетворюєш в глину
Наче ліпиш...не треба...на волю!!!
Відпусти...і не клич за собою
У далекий захмарений ірій,
Де лежать погвалтовані мрії,
Оповиті тією ж зимою,
Що й у світі, де сірість панує,
Там мене вже ніхто не зустріне,
Бо з води перетворюсь на іней
Але, знай, я існую...існую...
Лиш тому не живу, що не вмію,
Зупинилося дихання...кома...
Зціпеніння...душа невагома
Вислизає за двері...не смію
Бути глиною...щоб не розмитись
На рідку, недолугу масу
Не ліпи з мене...катма часу...
Бо одна лиш сльоза може вбити...
Відпусти...а я плистиму тихо
Течією минулого літа.
Мене вже немає для світу...
Ти забудь мене...просто дихай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129548
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2009
У нічному стакані шум:
Шарудять дощі за вікном.
Вимахує місяць веслом -
Розбивається хвилями сум...
У моєму стакані - ніч.
І давно вже - з його берегів
Розплескалися залишки снів,
Які ще не торкнулися віч.
У твоєму стакані - нуль.
Тільки попіл змішався в грунт.
У твоєму стакані - бунт,
Що розпався під сотнею куль.
А хтось ще розіллє вино
НАМ залишилось пити абсент
НАША пам"ять - душі абсорбент -
Опаде, наче осад на дно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123087
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2009
1ночь-ество
1:0 в твою...
вы-стрелы в упор.
вы - в двоем и врозь.
1:0. черствО.
убаюкаю
мысль. острит топор,
(лома нет) насквозь
одиночество
и 1:1
мы-сли ты навек
мы - судьбой одной
стали множеством.
множеством причин.
так же, как вразбег
так же, как домой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120183
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2009
в огромном городе
ты потерял меня...
сплелись все нити
на безлюдных улицах.
согревшись в холоде,
к стене склонясь,
калякают граффити.
смеются и целуются
свободой сытые.
(ты по-те-рял меня!)
но волк не плачет
над своей добычею
почти убитою.
без дыма нет огня?
мотивы не в учет.
ничего личного.
в огроооооооооооооомном городе
я. одиночество.
сплелись все нити...
все в клубок спуталось
в листьев золоте.
и сердце вновь черство
и в венах литий...
и тело - утлость...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120022
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2009
спиняюся. бо програла. бо кохаю.
злякалася. бо пропала. бо не знаю
ні назви цій хворобі, ані імені
моїй біді новій в подобі гри. мені
так холодно. бо крига все. бо ти - ворог.
своє рядно мені несе теплий морок.
спиняюся. бо я слабка. бо ти сильний.
спиняюся! бо два стрибка - і ти вільний.
спиняюся...бо в повітрі риба гине...
спиняюся...бо по вітру безвість лине...
пробач мені, що порвала нитку кожну
пробач мені, що кохала, скільки можна...
спиняюся. бо програла. бо вмираю...
всміхаюся... (бо украла ключ від Раю)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119220
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2009
САМОТНІСТЬ - це коли чотиристіння...
завжди в тіні, ЗАВЖДИ чиясь присутність...
колись ковтали ми жаги насіння,
але проросте воно лише в мені
ти тільки...запустив своє коріння,
а у мені цей біль паразитує...
це значить те, що я - невиліковна?
це значить те, що у мені є сутність...
НЕЗВІДАНА допоки ще, гріховна...
потворна...А поруч сонце у вікні
і звуки весняні бринять НА ПОВНУ...
а я в тобі закута вічним в"язнем
завжди в тіні, завжди ти поруч. ніби
ти змушуєш мене побути блазнем...
а що мені - коритись чи втікати?
та тільки зважуся - так сонце згасне...
у темряві у клітку повертаюсь,
довідуюсь, що все іде по колу...
що знову пруть із гір зимові глиби.
я чую інею відлуння кволе.
так що мені - коритись чи втікати?
весна - обман...є тільки ти довкола...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119102
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2009
туманом напухало небо, полным чада...
в нем стая журавлей летела вдаль...
здесь зимовать осталась лишь печаль...
мне с ней лететь, мотая круги ада...
в тумане показалось, что целуешь...
на самом деле прошептал: прощай...
и навсегда взлетел за стаей в рай...
иль в ирий...там меня забудешь...
навстречу пустоте, навстречу ветру!
откликнулось потертое крыло,
я не летала...(может, с детства)...так давно...
лишь на метле...(не дальше километра...
до дома твоего - и снова в спальню...)
и вот с печалью вместе рвемся ввысь.
в тумане расстворились, словно брызг...
и журавли, и ты...а я срываюсь...
и падая, цепляюсь за мгновенья...
но больше мне взлететь не суждено...
ведь камень на душе...влечет на дно,
где мое сердце придано забвенью...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115260
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.02.2009
ми ж зовсім юні, а думки - сивіють...
як зрозуміти, хто ми є за віком?
чи жінкою ми є, чи чоловіком?
чому дорослі нас не розуміють???
з-за парти щойно, а тхне перегаром...
депрес-й-агресія в єдиній чарці...
на шию зашморг намотали пальці...
один за всіх, нема нічого даром...
ми ж зовсім юні...поки не довчились,
а знаєм більше, ніж розкажуть в школі,
тому й залежні, бо читаєм долі,
думки, що наше слово спопелили...
ми ж зовсім діти, стоїмо на зламі...
лиш мить одна, а далі - просто тиша...
бо не говорим більше ми з Всевишнім...
а він покинув говорити з нами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115103
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2009
Я больше не зову, я молча сплю...
Наматывая на катушку мысли...
И в жизни трезвой ничего не смысля,
Отравлена дурманом - я люблю...
Израненное сердце не болит,
Но в нем сквозит отверстие от пули...
Боль унимают памяти пилюли,
Но одиночество мне плакать не велит...
Я просто сплю...вне времени, вне жизни...
Ты где-то там, куда мне входа нет...
На все вопросы есть один ответ:
Любовь одна - на грани реализма...
Переступить черту не всем дано,
Не всем под силу перегрызть канаты,
Или сломать в "тюрьме" стальные граты,
Все говорят, что жизнь ведь не кино...
И тянут крест, до гроба... забытья
Ведь без любви и так мы все мертвы!
Зачем же недостроенные жжём мосты,
Где можем встретиться опять, любовь моя???...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115099
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.02.2009
полночь. дрожь.
рука - за нож...
кромсает ложь
под сотней кож.
но время спит...
бокал испит...
реальность злит.
душа болит.
одно крыло -
и за стекло
ветрам на зло.
так суждено...
не долететь,
упасть, истлеть
и не успеть...
настигла смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113225
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.01.2009
Молчание. И мысли в голове
Вгрызаються в мои мозги, как черви...
И размножаясь, чертят в полутьме
Руины старой обгорелой верфи...
И мне бы погрузить на тот корабль
Пустые необтяженные песни...
Но, каждый в этом мире просто раб...
И каждому не в паре просто тесно...
На корабле нет мест для одного...
Пустует только место у штурвала,
Дистанционно управляет бог
С усыпаного пылью пьедестала...
И это лишь игрушка для него,
И курс определяеться делами...
Вокруг лишь очертанья берегов,
И мельк горячих волн перед глазами...
И мне бы погрузить на тот корабль
Все мысли, чтоб разгрызли древесину...
Чтоб на дно ушли и души и товар,
Завернутые в клочья парусины...
Мне б мыслями своими истязать
И пыль смывать слезами с пьедестала...
Но, все, что я могу - могу молчать...
И нянчить мысли, стоя у штурвала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89376
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.08.2008
Ты - волк. Так сам себе внушал -
Что и повадки волчьи, и судьба.
Ты, как в лесу, везде все добывал,
Тебе казалось, что вся жизнь - борьба.
Ты - волк. Ты раны зализав,
Бросался в новый бой, молясь луне,
Не редко кровь врагов ты проливал,
Потом не редко воевал во сне
Ты - волк. Ты сам себе вассал,
И чувств не держишь ты на поводке...
Но, вспомни, кем ты был, и кем ты стал.
Как плыл ты по течению в реке...
Ты - волк? Застыл вопрос в глазах...
Не волчья то слеза коснулась век.
Хотя, наверно, в этом ты был прав...
Уж лучше - волк, чем недочеловек...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89135
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.08.2008
Ты просто шел и на пути сметал
Любые чувства, словно блох топтал...
Чрез сожаление переступал,
Но вот, сорвался ты и вниз упал...
Ты заблудился, выключился свет,
Так длился не один десяток лет,
И ты в толпе стоишь один раздет,
Ведь в твоем сердце даже пепла нет...
Ты как-то жил, бродил, терял, имел
Десятки баб - их мертвых душ и тел,
Но ты еще морально не созрел,
А чувства только в фильмах лицезрел...
Смеясь истошно, словно ты больной,
И чаще стал ты думать головой,
В вой волчий превратился крик немой,
Ведь ты ответишь пред своей судьбой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=86832
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.07.2008
Я завжди йтиму за тобою
Крізь терен, крізь каміння,
Та вітер недолі лихої
Нам рани засіяв насінням
І десь лунають хижі звуки,
І мчить за нами на трьох конях
Не рідна, Мачуха-Розлука,
Нам проростає крізь долоні.
Я йтиму за тобою
Крізь море, крізь пустелю,
Хай час стирає нашу долю,
Бог нам нові стежки розстелить
І крізь сердець, думок сплетіння
Я все ще буду другом твоїм
Я йтиму за тобою тінню,
Ти лишишся моїм героєм
Я йтиму за тобою
Коли нас Бог покликать схоче,
Коли ослабнемо ходою,
Коли ослабнуть вуха й очі
Я завжди йтиму за тобою
Я буду бачити і чути,
Тебе сповитим сивиною.
Тебе мені вже не забути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85719
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2008
Оригинал:
Там высоко...
Не ведьма, не колдунья
Ко мне явилась в дом,
Не в пору полнолунья,
А летним, ясным днем...
Обычно на рассвете
Я прихожу, во сне,
Но все не так на этот раз...
Она сказала мне
Усталость, ненависть и боль,
Безумья темный страх...
Ты держишь целый ад земной
Как небо, на плечах!
Любой из вас безумен -
В любви и на войне,
Но жизнь - не звук, чтоб обрывать...,
Она сказала мне
... Там, высоко - нет никого
Там также одиноко, как и здесь
Там, высоко - бег облаков
К погасшей много лет назад звезде
Пока ты жив, не умирай,
На этот мир взгляни -
У многих здесь душа мертва,
Они мертвы внутри!
Но ходят и смеются,
Не зная, что их нет...
Не торопи свой смертный час, -
Она пропела мне
Сбежать от жизни можно
От смерти - никогда.
Сама жизнь крылья сложит
И я вернусь сюда...
Не ведьма, не колдунья
Явилась в дом ко мне,
А летним днем испить воды
Зашла случайно смерть
перевод на английский язык:
So high above...
Nor a witch, neither a sybil
Has wandered at my door
It was not time of midnight
But the summer day I’m sure
As a rule I come at day break
When a human sleeps
But this time its different
She explained to me
Fatige and painful hatered
A fear of dark insanity
You bear the earthy Hades
As heaven’s purity
And each of you is crazy
When you love or fight
But life is not a melody
To drop it off tonight
So high above there’s no one there
The place's as solitary as our world
So high above the clouds race
To a star that had extinguished long ago
When you’re alive, don't rush to die
Please look at our world
The soul of them is out of life
Their inner voice’s unheard
But they can’t help but laugh just
Not knowing they are dead…
Death has a place and time for us
Just take a time she said
So high above there’s no one there
The place's as solitary as our world
So high above the clouds race
To a star that had extinguished long ago
You can escape your living
But can’t escape your death
You life will fold its pinions
And then I will be there
Nor a witch, neither a sybil
Has wandered at my door
But death who came to take a drink
At the break of dawn
So high above there’s no one there
The place's as solitary as our world
So high above the clouds race
To a star that had extinguished long ago
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85376
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.07.2008
Дай мне силы не сойти с ума,
Никогда не поддаться тоске,
Выводя рисунки на листке,
Чтобы душу не нашла зима...
Дай мне силы во тьме не упасть,
Никогда не блуждать в временах,
Никогда в глаза не видеть страх,
И над судьбой моей иметь власть.
Чтобы ветер не унес навсегда
Дни мои те, когда рядом ты,
Или просто пустые мечты,
Которых мне не жаль иногда...
Дай мне силы уснуть без тебя,
И проснуться в постели пустой,
И открыться для жизни иной,
Но по прежнему сильно любя.
Дай мне силы увидеть обман
Среди слов, не похожих на ложь,
И дождаться когда ты придешь,
Дай мне силы не сойти с ума...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84912
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.07.2008
The Original:
Think of your lifetime as one day
It's fading away
The shadows are growing long
Think of existence as a flame
That as rainstorm clouds they ride along
At lies see if our flames will cease
Eternally, unavoidably
Eventually all paths will lead
To the cemetery
We are but falling leaves in the air hovering down
On our way we are spinning around
Scattered fragments of time
Like beams of the light we are
That's all we are
Think of your lifetime as one year
Look autumn is here
Getting colder, the winter's impending
Your conclusions throwing me, certain ?is tear?
Yet is only the circles unending
At lies see if our flames will cease
Eternally, unavoidably
Eventually, all paths will lead to the cemetery
To the prior deceased
We are but falling leaves in the air hovering down
on our way we will hit the ground
Scattered fragments of time
Like beams of the light we are
Just when we realize that we are alive, we die
The Translation:
Змалюй життя в одному дні,
Що згасло в пітьмі
І тіні ростуть до небес
Змалюй буття на світлім тлі,
Вогні, що із темних хмар воскрес
В олжі дивись як згасають вогні
У вічності, неминучості
Та, зрештою всі шляхи твої
Зійшлись на цвинтарі
Ми листям всі летимо
І кружляємо скрізь
Рано чи пізно, ми впадемо вниз
Вихором час, як світло в кінці
Промайне
Ми є.
Це все, чим ми є...
Змалюй життя як рік один
І осінь із ним. За дверима
Схолола зима
Та лиш за мною чути плач?
Чи сльоза без причин
Упала і воду колами вкрила?
В олжі дивись як згасають вогні
У вічності, неминучості
Та, зрештою всі шляхи твої
Зійшлись на цвинтарі,
Де померлі - живі...
Ми листям всі летимо
І кружляємо скрізь
Рано чи пізно, ми впадемо вниз
Вихором час, як світло в кінці
Промайне
Ми є.
Це все, чим ми є...
Лиш дізнавсь, що ти є...
І згасло твоє
Життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=82470
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2008
Да, я ничтожество нерукотворное!
Одушевленное одним тобою...
Играю я то в жизнь, то в смерть притворную,
Навеки поглощенная мечтою...
Да, я несчастная, тобою проклята!
И нет дороги назад из прошлого...
Но чаша времени до капли допита -
Глоток плохого, глоток хорошего...
Хоть память вытерла твой лик таинственный...
Но вглядываюсь я в толпу прохожих...
Ведь среди них потерян ты, единственный...
Единственный, но так на них похожий...
Да, мне не выбраться из пут презрения,
Вновь толкуя сны в старинном соннике...
И как на зло в окне - луны затмение...
И вянет роза на подоконнике...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=81852
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.07.2008
Лови мои слова в словах других...
Изыскнанных, но самозванных дам...
Из уст их я что хочешь передам...
И прозу жизни, и любовный стих...
Лови мой взгляд во взглядах неземных,
Иконописцами взятых с небес
И под венец веди чужих невест
Нет, не меня, любимую...Чужих!!!
Лови перчатку! Вызван на дуэль!
И вызов мой прими - ты будеш сам
В толпе, где миллион прекрасных дам...
Там нет меня - и это моя цель...
Лови меня...Исчи в кромешной тьме...
Снимая маски с женщины любой,
Никогда не путай их со мною!
Запомни, твоя истина - во мне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=81428
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.06.2008
І тихо падав дощ в твої безмежні очі
І сонця промінь там зблиснув на мить
І в море перейшла очей блакить
І десь у них сльоза твоя хлюпоче...
І стогін стін самотніх громом озивався
І болем приголублював, як брат
І на прощання цілував, мій кат,
І за прощення ти навік прощався
І сни тихесенько конали від ударів
І крик глушили дощові бичі
І все затихло у твоїм дощі
І знову тварі всі, хоча й по парі...
І спи...І сни...Чи просто доведи до ладу
І геть думки - мітлою за поріг
І ской востаннє свій таємний гріх
І я сльозою в твоє море впаду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2008
Слова солодкі, наче стиглі сливи,
(Із вуст твоїх зривалися щасливих,
Але не падали вони - злітали
В ліниве небо й миттю розтавали...)
Усі зірвались. Крім одного слова.
(До нього всі слова - лиш передмова.)
Слова солодкі - вже зігнилі сливи...
Їх не шкода, допоки ми щасливі.
(Шкода лиш слова, про яке мовчали,
Що сповнене бажання чи печали,)
Солодке слово, та воно - не слива.
А райських яблук нескінченна злива!
Не віддавай намарне їх - зігниють...
(Лиш раз в житті, коли когось зігріють)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=75180
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2008
1:30 a.m.
12. V.2006
Чому шукаєм ангелів ми на землі?
Чи не тому, що в небо нам зарано?
Чи не тому, що небо від нас далеко,
Усі ми шукаєм ангелів поруч?
Чому блукаєм наосліп, наче в імлі,
Плачемось людям, коли нам погано,
Та летимо, коли нам добре, у небо,
Та не приходим людині на поміч?
Чому втрачаєм ангелів ми у раю?
Чи не тому, що вони впадуть низько?
Чи не тому, що зняли маски? І з лиця
Дивиться на нас сивий сліпий демон.
Чому блукаємо ми пеклом й землею,
Не помітивши, як щастя стоптали,
Як зламали наші крила та серця.
І ми не знаєм хто ми, що ми, де ми.
Та ми забуваємо п'янкі цілунки,
Що охолонуть з нашими серцями,
І молимося за те, щоб пам'ять зтерла,
Слова брехливі, що життя вбивають.
Нас переслідує незбагненна думка,
Що ми кохаємо людей без тями,
Що наша людяність досі не померла,
Що взаємністю нам відповідають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74801
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2008
Гадаєш, що я зовсім вже дурна -
Що завжди буду вірною тобі,
Що пробачатиму я кожен біль?
Я зможу все. Бо я тепер одна.
Мабуть ти посмішкою зіпсуєш,
Своє обличчя, янгольське таке...
Та випнеш серце, бо вогнетривке.
А я своє сховаю, бо зжуєш.
У свому світі ти живеш, мов черв
Та лестощі приймаєш від дзеркал,
Що возвели ТЕБЕ на п'єдестал -
Без звивин мозок і єдиний нерв...
Мої слова твоїх не варті вух,
Бо надто моя правда ріже слух
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74799
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.05.2008
translation:
Прощальний поцілунок
Вогка печатка ніжної любові,
То - найтонша обітниця майбуття,
Що скріплює стосунки юні, нові,
Пролісок любові, перші почуття!
То - зрозуміле і без слів признання,
То - пристрасті зерно, гра двох дітей,
То – відданість безмежна. То - світання,
То - проміння, що веде в майбутній день!
То - втіхи сум, останній хід прощання,
(Прощальний поцілунок мені зостав),
Які слова говорять про кохання
Настільки ж віддано, як твої вуста!
original:
The Parting Kiss (1788)
Humid seal of soft affections,
Tenderest pledge of future bliss,
Dearest tie of young connections,
Love's first snowdrop, virgin kiss!
Speaking silence, dumb confession,
Passion's birth, and infant's play,
Dove-like fondness, chaste concession,
Glowing dawn of future day!
Sorrowing joy, Adieu's last action,
(Lingering lips must now disjoin),
What words can ever speak affection
So thrilling and sincere as thine!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74798
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2008
Я присягаюся - я створена,
Оскільки ти єси.
І досконало, по твоїй подобі...
Така ж, як ти я є - нескорена,
У ті ж живу часи...
І тихим голосом співаю в тобі...
Я присягаюся - ти мій творець,
Бо прагну бути я,
Неначе сон - безмежна й невловима...
Та із собою я встаю у герць,
Ламаю свої "я",
Що поміж нами, мов стіна незрима...
Я присягаюся - тепер є "МИ"...
І це не сон уже...
А справжнє диво - вічність довгожданна ...
Я присягаюся - що кожну мить
З тобою збереже
Моя душа, тобою вічно п"яна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74709
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2008
Ти живеш, людино, на цім світі,
Та не бачиш, окрім снів, нічого -
Геть нічого - ні старого, ні нового.
Ти встаєш із ліжка все ще сонна,
Та блукаєш містом, мов сновида -
Та нічого мозок твій не віда.
Ти їси, ти п'єш, та все ж без тями.
Ти співаєш і танцюєш вільно.
Рухаєшся швидко, чи повільно,
Але наближаєшся до прірви,
Що поглине кожного живого,
Кожного - і доброго й лихого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72413
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2008
Я на мості стою, тебе чекаю,
Чи міст той перейдем?
Чи стрибнем вниз?
Чи просто спалимо?
Вода холодна, як той час стікає,
Чи час ми свій знайдем?
Чи без реприз
По коді вдаримо?
Я на мості стою, уже стемніло...
Чи ти прийдеш колись ?
Чи я діждусь,
Що ти покаєшся?
Вода в обійми взяла моє тіло...
Летіли бризки ввись:
Не повернусь!
Не дочекаєшся!
Ти на мості стоїш, чекаєш іншу...
Лиш на воді круги,
Від сліз з дощем,
Та у душі печаль...
Ти смерті уже не боїшся більше...
А ми ж могли
Любити ще,
Та не змогли, на жаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72412
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2008
Проводжала не на поїзд...
І не на розстріл...
А у розлуку...
Веду тебе...
І чути постріл...
Розслабив руку...
І впав долілиць...
В тупе безмежжя...
За течією...
Співали півні...
На п"яній вежі...
Душі твоєї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72411
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2008
translation:
Once in a while I'm overwhelmed with woe
I don't know why I feel this suffocation,
Eternal hell. No visible salvation
As I'll return to my past days no more.
Your image that has vanished from my sight
Was wandering in my mind's imagination.
You spoke to me with true infatuation
But echoes of your voice were deemed to die.
Sometimes I wish that you remembered still.
Not everyone can bear this visitation.
What torture is perpetual retention
I hope you've never known and never will...
***
Original:
Порой нечаянно ко мне приходит грусть
Что происходит, я не ведаю сама
На муки адские, видать, обречена,
Ведь в моё прошлое я больше не вернусь.
Там позабытый нежный взгляд, как в зеркалах,
Сквозь мою память, мои мысли он проплыл
И голос нежный твой со мной заговорил,
Но вдруг затих он и развеялся, как прах.
Порой, мне хочется, чтоб ты не забывал.
Не каждый стерпит это испытание,
Ведь вечно помнить – это наказание,
Которого ты лучше б никогда не знал…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71866
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.05.2008
Бери усе, що побажаєш-
І сміх, і біль, і крик, і плач!
(Та всього ти достатньо маєш)
Я не люблю тебе, пробач!
Бери усі мої зізнання,
(Що промовляла не тобі!)
Бери усе, окрім кохання,
(Розчиненого у ганьбі)
Бери й вуста, цілуй до болю!
(Недавно ти у них плював!)
Бери, та відпусти на волю,
Не вірю в те, що покохав!
Коли просила я любові,
Мене ти відштовхнув. Тоді.
Тепер заговорила совість.
(Що довго спала у тобі)
Коли просила я уваги,
Ти розсміявся у лице.
(У тебе ж більші переваги)
Та, дякую тобі за це!!!
Бери усе, та подавися!!!
А я чужого не візьму!!!
За своє серце помолися,
Що йде за моїм в далину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71865
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2008
Ти пробував мене на майже все -
Байдужість, ревність, божевілля,
Куди ж тебе бажання занесе?
Не я, а ти - моє п'єш зілля...
Ти пробуєш мене, а я вже є
Така - нікому не підвладна.
Та, думай, що усе, що є - твоє,
Хоч думати для тебе - надто складно...
Отож, поглянь, востаннє мені в слід.
Не раз іще мене ти порівняєш
З усім, що в світі є. Та я - не лід:
Не відігрієш. Не зламаєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2008
Я начинаю с чистого листка
Писать чернилами потёкшей туши...
Крестами ляжет за строкой строка.
И боль стечётся у виска,
Лишь сонную артерию минувши...
Выплакиваю слёзы, нет - слова!
По капле вылившие в мой черновик
Любви единственный и откровенный лик...
А рядом выростет полынь-трава...
И снова резко у виска кольнёт
Иголкой памяти умалишённой,
Из уст полыни горечь перельёт
Стихов беспёрых перелёт
В мой черновик, в безумии сожжённый...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71706
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.05.2008
"Воспоминание - это единственный рай, из которого мы не можем быть изгнаны". Жан Поль Рихтер
Порой нечаянно ко мне приходит грусть
Что происходит, я не ведаю сама
Я муки адские терпеть обречена,
Ведь в прошлое я больше не вернусь.
Там позабытый нежный взгляд, как в зеркалах,
Сквозь мою память, мои мысли он проплыл
И голос нежный твой со мной заговорил,
Но вдруг затих он и развеялся, как прах.
Порой, мне хочется, чтоб ты не забывал.
Не каждый стерпит это испытание,
Ведь вечно помнить – это наказание,
Которого ты лучше б никогда не знал…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71704
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.05.2008