| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Весна прийшла так швидко, так жаданно,
А ми її не беремо у руки.
Я йшла до тебе так старанно -
Від зустрічі і до розлуки.
Весна прийшла! Холодна і німа,
А я тепла гарячого бажаю.
Ти ще не спиш? Уже світа...
І я не сплю, усе блукаю.
Весна - за нею сонце, літо,
Колись усі ми помремо,
Колись усе буде розбито,
Чому не розумієте цього?!!!!!
Весна прийшла, я так її чекала,
Але зустріти не змогла.
Усе думки свої плекала....
Пробач, пробач мені, весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=62076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2008
Ну скажи - хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я - це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду я приходити до тебе,
І до інших йтимуть горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою - просто ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61689
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2008
Наше тепло не замерзнет зимой
И не сгорит жарким летом.
Зависть его обойдет стороной,
Неправда станет запретом.
Нежность твоя не угаснет вночи
И не исчезнет с рассветом.
Руки твои и глаза, и цветы
Будут всегда мне ответом.
Ну а слова и мысли мои
Ти не читай и не слушай.
Утром рано совсем не буди,
Я постараюсь быть лучшей.
В нашей зиме будут цветы,
А летом снег не растает.
Это смешание - я есть и ты...
Давай всё так и остаим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61687
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2008
У небі заблукало щасття
Від вітру і байдужості
І білих хмар латаття
Посіріло вже од грубості....
Ти бачив колись хмари,
Які дощем не ллють?
Мені наснилися примари,
Які тебе крад́уть.
У місті загубилась доля,
Розійшлася з розумом,
А я стою край моря -
Повернусь за позовом.
Щатя у мені втопилось
Вже його не розділити.
Добре, це лише наснилось,
Ти ж не міг мене згубити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61685
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2008
Очі брехати не вміють.
Повз них проходить життя.
Когось вони миттю зупинять
Когось заведуть в небуття.
Очі не вміють брехати,
Нехай та правда гірка!
Головне вони зможуть сказати,
Коли навіть тиша німа.
Брехати не вміють ті очі
В які ти на мить зазирнув,
Ті очі дивні й дівочі,
Від яких ти вмить відвернув.
Не знають очі брехні
Усе сльози змивають.
Плачуть очі вночі
Коли про тебе згадають.
Очі брехати не вміють!
Вони не знають брехні!
Ніколи вони не посміють
Сказати неправду тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59508
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2008
Вночі зі мною зорі розмовляли
І зараз, чуєш, знов шепочуть.
Нагадали мені як я кохала.
А зараз не знаю, не можу.
Навіщо ви, зорі, зникаєте вранці?
Я звикла до ваших розмов.
Живу тепер лиш у танці
Й чекаю вночі я вас знов.
Розкажіть мені зорі як я кохала
Нагадайте мені почуття,
Інакше я зовсім зникаю
У простір, у ніч, в забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59506
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2008
Сніг летить, а ти грій мене
Всесвіт спить, а любов живе
Всі питають, а ти промовчи
Я вмираю, а ти доживи.
Не благай у почуття
Дати знов мені життя.
Скоро, знаєш, все мине.
Просто знов врятуй мене.
Дні минають, а ти залишись
Всі літають, а ти зупинись.
Як не дивно скоро все мине.
Сніг і зимно, ти зігрій мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59505
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2008
Красивая маска – обман,
Красивых глаз ночной туман.
И в голосе та же интрига,
О! эта знакома мне книга.
Милый и добрый образ пленит
Он снова пред ним склонится велит.
Тот же запах, та же теплота….
Опять, опять про тебя!
Не верю я мыслям своим
Они враги с сердцем моим.
Смотрю на тебя и вновь понимаю,
Что снова в мечты улетаю,
Что красивая маска – обман,
Красивых глаз ночной туман.
Снова смех, детский пустяк!..
Но хочется верить, что сегодня это не так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59431
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.02.2008
Навіщо жити без сенсу буття?
Закрити очі і просто стояти.
Не шукати стежку, а йти навмання
І в просторах інших думок блукати.
Сумуєш, не спиш уночі і плачеш,
Навіщо?! Це ж чудо – жити!
В усьому світі ти багато значиш,
Але помреш, як покинеш любити.
А я, знаєш, більше не плачу
Бо сльози всі віддала йому.
Я також, напевно, щось тут значу,
Та як забудуть мене любити – помру.
Навіщо казати фрази, слова...?
Коли вони вітер та й годі.
Їх чує, здається вся Земля,
Але вони не стануть в нагоді.
„чому?” – запитаєш не вірю їм я
без них, кажеш, неможливо жити.
Не потребує слів душа моя.
Мені легко без них, як воду пити.
А жити без сенсу легко насправді,
Тоді не потрібні усі почуття.
Безглуздо там шукати правду,
Де взагалі нічого нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2008
Коли б мені твої слова,
А тобі мої думки,
То була б завжди весна
Може так, чи навпаки.
Коли б я знала, що сказати,
А ти моє усе відчув,
Тоді б змогла спокійно спати,
А ти б вночі мій подих чув.
Якби ти зараз мав мене,
А тобою володіла,
Тоді б не так було усе,
Не так, як я цього хотіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59429
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2008
Да, можно любить ненавидя,
Любить с омраченной душой,
С последним проклятием видя
Последнее счастье - в одной.
О, слишком жестокие губы,
О, лживый приманчивый взор,
Весь облик и нежный, и грубый
Влекущий, как тьма разговор.
Кто магию сумрачной власти
В её приближение влил?
Кто ядом мучительной страсти
Обьятья её напоил?
Хочу проклинать, но невольно
О ласках привычных молю
Мне страшно, мне душно, мне больно,
Но я повторяю: люблю!
Читаю в насмешливом взоре
Обман и притворство, и торг
Но есть упоенье в позоре
И есть в униженьи восторг!
Когда поцелуи во мраке
Вонзают в меня лезвеё
Я, как Одисей, о Итаке
Мечтаю о днях без неё.
Но лишь Калипсо я покинул,
Тоскую опять об одной
О горе мне! жребий я вынул
Означенный черной чертой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59116
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.02.2008
1.
Літо
Літо. Усі так довго на нього чекали. Всі готувались зустріти його, готувались ще з початку весни. І я чекала літа, дуже чекала і прагнула щось відчути, коли воно прийде. Я прагнула зайти у це літо так, як заходиш у нове для тебе приміщення і відчуваєш нове повітря, зовсім інший незнайомий запах.
Літо настало, а я нічого не відчула. Інші люди може зраділи чомусь, можливо хтось десь щось відчув... А я не відчула. Навіть сумно якось стало. Я чекала цього літа, як чекають дорогу людину, а воно прийшло і навіть не привіталось зі мною!
Весняна спека скінчилась, чи надовго? Літо немов би робить мені послугу, заливаючи місто моїми улюбленими дощами. Я заздрю йому через те, що воно має і тепло, і дощі, і може ось так просто увійти до мого життя, при цьому не звернувши на мене уваги. Я хочу мати хоча б дощі, і проливати їх лише тоді, коли я сама цього захочу.
Але я не серджусь на це літо. Я його розумію. Уявляєте, якби мільйони таких як я людей чогось від вас прагнули?! Хтось – тепла, хтось – дощів, хтось – спокою, а хтось – надії... Але ж літо одне і воно не може розірватись на мільйони дрібних частинок і задовольнити примхи кожного. І все ж таки я б хотіла мати хоча б дощі...
А ще літо, скоріше один його день, подарував мені саме те, що я бажала упродовж усієї весни – це тепло людини, яка мені не байдужа і якій, напевно, не байдужа я. (надалі я цю людину буду позначати просто англійською літерою Х). У той день мені здалось, наче я дуже не байдужа цій людині Х. Знаєте, я всю весну ходила, чогось шукала на вулицях сірого міста і, зустрічаючи парочку закоханих чи просто людей, дуже їм заздрила. А тут я йшла із людиною, ми тримались за руки, і всі, хто йшли заздрили нам. А мені було добре і, здавалось, більше нічого не було потрібно!
Але наступні два дні подарували мені жахливий час... час очікування дзвінка від тієї самої людини Х. У ті дні я зрозуміла, що очікування – це одне з найгіршого, що може зі мною трапитись. Я чекала так, як дихаю. Тобто, я прокидалась і чекала, їла і чекала одночасно, читала, гуляла і чекала, лягала спати і чекала, чекала, інколи навіть не думаючи про це... Я навіть уві сні чекала! Звичайно я могла сама подзвонити тій людині, але я хотіла щоб вона (а скоріше він) мені подзвонила. Це б підтвердило її небайдужість до мене. І ось я вийшла на вулицю і пішла під дощем... просто йшла, не задумуючись над тим, куди саме я хочу потрапити. Головне було перестати чекати і відчути дощ на тілі. І лише відчувши дощ на оголених плечах і обличчі я наважилась сама подзвонити Х. Саме тоді, коли я почула голос тієї людини, я перестала чекати і все їй (йому) пробачила. Мені було достатньо одного слова, щоб забути жахливість часу в очікуванні. А ще той дощ... він допоміг мені пробачити, він завжди заспокоює мене.
Але ж літо нікуди не ділось і треба щось робити, якось рухатись, щоб не збожеволіти у цьому місті, у цьому просторі, у цьому житті. Однією з проблем є те, що літо рухається. Його дні ідуть, години – біжать, а хвилини взагалі летять, наздоганяючи літаки і навіть світло. Іншою проблемою є бажання кудись поїхати, зустріти нових, зовсім незнайомих людей, використати це літо для себе. Лише для себе. Я відчуваю, що мені просто необхідно поїхати з цього міста, а краще з цієї країни. Це ж останнє моє літо! Останнє, яке я можу використати для себе.
Мені казали, що я егоїстка і я не сперечаюсь із цим. Адже цим літом я не хочу ні з ким ділитись. Ні з батьками, ні з бабусею, ні з друзями... хіба що з Х людиною.
Так, треба щось робити, якось рухатись, аби не зникнути з очей цього світу.
2.
Місто
Моє місто – це не те місто в якому я народилась чи прагну жити. Це місто, у якому я живу зараз. Я не можу сказати, що люблю це місто, але і без нього буде якось не так (у кожної людини є своє місто). Воно зберігає мої страхи, таємниці, почуття до різних людей. І якщо я зраджу це місто (тобто переїду жити до іншого міста), то воно відкриє всім мої страхи, таємниці і почуття. Але поки що я цього не хочу. Можливо, настане день, коли мені зовсім усе набридне і я переїду до іншого міста, але тоді мені вже буде байдуже на усі мої страхи, таємниці і почуття. Вони будуть десь у минулому. А зараз я хочу щоб усе збереглось у цьому місті.
Ще у моєму місті стоїть будинок, а в ньому квартира, в якій я живу. Але половина життя минає не в квартирі, а саме у місті. І якби не було міста, мій будинок був би безглуздим каменем у просторі, а так це частина мого міста.
Звичайно є речі, які я ненавиджу в цьому місті – це машини, їхній дим, пилюка, високоповерхові будинки, натовпи і шум. Але ж є і те, що я люблю (те, що допомагає мені вижити) – парки у яких багато дерев і квітів, тому і свіже повітря, люди, яких я люблю і які люблять мене, небо, що дає мені надії на те, що колись я зможу літати, і звичайно дощі (без дощів не можна ні дихати, ні жити, ні літати). І саме у цьому місті живе людина Х. І моє місто для неї є її містом. І ще для мільйонів людей це місто є їхнім.
Але літо у цьому місті просто жахливе. Не можна літом залишатись у своєму місті. Треба їхати, зраджувати своє місто хоча б на декілька тижнів. Але потім повернутись, вибачитись перед містом і довірити йому ще безліч своїх таємниць, страхів і почуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59078
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2008
Пришла. стою и жду.
Ты опоздал на полчаса.
Сказала "завтра не прощу!",
Для ожиданья жизнь кратка.
Пришла. Стою. Простила.
Звонишь - "еще минутку подожди"!
Я жду, совсем уже простыла
Такие вот в душе дожди.
Ты опоздал минут на семь.
Сказала "завтра не прийду" !
Иду к тебе четвертый день
И вот опять пришла, стою и жду.
Ты опоздал минуту на одну.
Стоишь, в глазах вопрос"Что дальше?".
Тебя бросали все, а я тебя люблю,
Которая всегда приходит раньше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58873
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.02.2008
Не вимагай від мене слів,
Вони не мають значення для мене.
Якби побільше всіх тих снів,
В яких я пізнаю усе про тебе.
Я дізнаюсь все по очах
Лише у них ще правда залишилась.
Я плутаюся в почуттях –
Мене нема – я закінчилась.
Зараз я у просторі, літаю,
А потім несподівано з’явлюсь.
Не треба слів, благаю!
Я так швидко в них гублюсь.
Сама не знаю я чому
Довіряюся твоїм словам.
Все. Знову в простір. Я лечу.
Себе нікому не віддам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58872
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2008
Для чого живе сльоза?
- Для чого ви живете? – спитали у Сльози.
- Дивне питання... – задумалася Сльоза, - вам цього не зрозуміти.
- Навіть якщо ми не зрозуміємо, то просто для цікавості, розкажіть.
- Ви не зрозумієте, бо у вас занадто довге життя. Я маю дуже коротке життя, але про моє життя завжди згадують,вічно.Вам не уявити, яке це чудо – бути народженою в оці, прожити своє миттєве життя на щоці, і за цю мить встигнути задуматись про свій кінець: або тебе зітре рука, або проковтнуть губи, або ти впадеш на землю і тебе висушить сонце. Ви знаєте, що веселку, яка триває більше 15 хвилин перестають помічати? То що казати про вас, життя яких триває, в середньому, 80 років! А моє життя триває максимум 5 секунд...
Сльоза не встигла договорити, бо її життя скінчилось, хоча це було найдовше життя в історїї сліз. Насправді, інколи за мить можна зрозуміти набагато більше, ніж за ціле життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58871
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2008