Rest In Peace

Сторінки (1/47):  « 1»

Есть куда идти

О,  как  бы  так  донести
Не  расхлюпав
Все  мысли  из  души
До  бумаги.

Чтобы  потом  отвернуться
Если  кто  скажет  «Изумительно»
И,  радостно  обернуться  на
«Чего-то  не  хватает..»

И  тогда,  мягко  ступая,
Вновь  есть  куда
Идти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172326
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010


Академія спілкування

Астрід  відчула  кроки  Хердіс  коли  та  була  ще  далеченько  від  кімнати.  Вухо  б  на  такій  відстані  не  вловило  ніякого  шелесту  кроків  по  м’якому  килиму.  Це  можна  було  лише  відчути.  Ледь  стримуючись,  щоб  не  вхопити  ковток  свіжого  весняного  повітря,  дівчина  все  слухала,  як  наближається  Хердіс.  Вона  ще  не  знає,  та  Астрід  відчула,  що  тільки  вони  вдвох  зможуть  стати  подругами.  Тільки  б  не  здичавіти  і  не  вдихнути  повітря…  Ще  трішки…  Трішечки…  Капелиночку…  Хердіс  ось-ось  увірветься  в  кімнату…  Тільки  не  дихати…  
Хердіс  здалося,  що  дівчина  намагається  сама  себе  задушити  і  кинулася  рятувати.  Та  як  тільки  достатньо  наблизилася,  Астрід  опустила  руки.  Ковтнула  повітря  і…  Знов  відчуття,  що  їй  дістався  особливий  дар.  Треба  його  пронести  через  все,  що  випаде…  Вона  зможе.  Заради  Хердис  і  дару…  Яке  смачне  повітря…  Астрід  куштувала  таке  вперше.  Це  солодше  за  гірське  повітря,  значно  солодше.  І  більш  п’янке  ніж  аромат  найприємніших  квітів.    
-  На  біса  ти  це  робиш?  Сьогодні  були  урочисті  збори,  які  ти,  до  речі,  просиділа  в  кімнаті,  дочекайся  хоча  б  першої  лекції,  а  потім  зводь  себе,  -  кричала  Хердіс,  відчуваючи,  як  десь  вглибині  неї  по  шатнулося  світло  і  тіні  почали  виставу  у  камері  серця.  Дихати  стало  важче  і  світло  слабішало.
-  Я  дещо  знаю…  Це  не  таїна,  але  ти  поки  що  не  захочеш  слухати…  Візьми  цей  конверт  –  коли  його  відчинити,  ти  зрозумієш  сама.  Там  я  все  пояснила.
Хердіс  здвигнула  плечима  і  заховала  листа.  Вогник  пнувся  уверх,  мріючи  лизнути  стелю,  але  відчувши  кроки  привиду,  зібрався  в  маленький  клубочок.  Це  був  її  перший  день  в  академії,  тому  не  стала  сваритися  з  сусідкою  по  кімнаті  через  якісь  таїни,  які  геть  тайними  не  були…  чи  як  там…
Здивувалася,  коли  вийшла  на  балкон.  Повітря  повинне  було  бути  просякнутим  ароматами  квітів,  яких  тут  була  тьма,  повинні  цвірінькати  пташки.  Де  воно  все?  Не  дивно,  що  Астрід  тамувала  дихання,  це  геть  не  корисне  для  життя  повітря.  Оце  так…  Насупитися  в  перший  день…  Ні.  Ні.  Ні.  Я  повинна  всміхнутися!  Повинна?  Наче  нікому  нічого  не  винна…  Тьху,  ну  й  повітря…  Задихнутися  ж  можна,  а  думки  які  задуває  в  голову…  Мряка.

Вони  увійшли  до  лекційної  зали  з  геть  різними  думками.  Насуплена  Астрід.  Весела  Хердіс.  Одна  тут  через  мрію  батьків,  інша  заради  розваги.  Довго  розмірковувати  над  своїм  становищем  не  довелося.  День  спливав  досить  швидко,  викладачі  змінювали  одне  одного.  Встигай  тільки  за  ними!  Всі  такі  різні,  у  кожного  своя  спеціалізація,  але  одне  було  незмінним  –  їх  манера  муштрувати.
Початок  був  звичайнісіньким  –  розповідали  що  таке  спілкування  і  які  види  бувають.  Ніяких  сигналів  небезпеки.  Все  чесно,  якісно.  Звичайнісінька  академія  з  навичок  спілкування.  

Вона  так  повільно  ставала  холодною  і  непривітною,  що  ніхто  навіть  не  помічав,  тільки  вогник  сутулився  і  боявся  танцювати.

Втомившись  на  заняттях  всім  хотілося  тиші  і  мовчання.  Задуривши  голови,  ніхто  не  звертав  уваги  на  сусіда  по  кімнаті,  досить  того,  що  було  сказано  на  перервах,  коли  поділився  враженнями  від  академії,  розказав  плани  на  майбутнє,  то  більш  нема  про  що  говорити  незнайомій  людині.  Всі  знали  одне  одного  як  людей,  а  не  особистостей  і  цього  поки  виявлялося  достатньо.  Буде  ще  час  познайомитися  ближче.
Чи  справді  буде?  Хердіс  відчувала,  що  має  поговорити  з  Астрід,  але  клята  втома…  Не  було  сил  вичавити  з  себе  ні  звуку  і  прийшлося  підкоритися  думці,  що  час  і  справді  ще  прийде.
Та  потім…
Якщо  повітря  не  пахло  весною,  життям,  то  слова  викладачів  не  покращували  комунікацію.  Це  було  схоже  на  підготовку  воєнних  дій,  постійно  лунали  «тактики»,  «стратегії».  Шарудів  папір,  всі,  як  у  лихоманці,  виводили  слова
….тактика  нейтралізації  негативного  уявлення  про  себе…
…акцентування  своїх  позитивних  якостей…
…створіть  уявлення,  що  ви  солідарні…  виражати  згоду  з  усіма  оціночними  судженнями…  
…імідж  допоможе  вам  ввійти  в  ті  рамки,  які  вам  пред’являються…
…примус…  
…переконання…

По  закінченню  занять,  залишившись  у  своїй  підкреслено  величезній  кімнаті,  де  відчуваєш,  що  ти  не  можеш  заповнити  її  собою,  хочеться  заповнити  хоча  б  голосом.  Намагаючись  залучити  в  розмову  трохи  пригнічену  сусідку  по  кімнаті,  червонієш  в  душі,  зловивши  себе  на  тому,  що  використовуєш  у  бесіді  навички,  напрацьовані,  доведені  до  стану  абсолютної  досконалості  всього  декілька  годин  тому.  Астрід,  помітивши  це,  також  ніяковіє.  Розмова  стихає,  і  починаєш  розмірковувати,  навіщо  ти  сюди  подалася.  Які  були  цілі?  Який  відчай  привів  сюди?  Вглибині  все  випікало  від  сорому.  Дим  і  задуха.
І  якщо  раніше  розмовляти  заважала  втома,  то  тепер  це  вже  був  страх.  Настільки  просякнуті  наукою,  всі  будуть  брехати  одне  одному.  Вже  не  заради  самої  брехні,  а  лише,  щоб  бути  захищеними  перед  брехнею  інших.  Холодні  дні  роззявлених  ротів,  защепнутих  душ…
Ставало  чимдалі  гірше.  Викладачі  розмальовували  привабливість  все  більш  хитрих  стратегій,  і  поки  ми  не  встигали  оговтатися,  вчили  їх  застосовувати  одне  на  одному.  А  саме  на  тих,  з  ким  ти  живеш  у  кімнаті.  Наче  їх  ціль  була  пересварити  всіх  нас,  зневіри  ти,  загнати  в  глуху  пастку,  і  щоб  ніде  –  ні  проблиску  світла.  Перестаєш  забувати,  як  ділитися  емоціями,  як  досягати  розуміння.  В  розмовах  потроху  проскакує  нове  для  цих  стін  слово  «ворог».  Воно  лунає  з  викладацької  кафедри  разом  зі  словом  «знешкодження».  Люди  все  пишуть  і  пишуть  у  свої  зошити,  а  потім  повертаються  до  партнера,  всміхаються  і  починають  його  «знешкоджувати».  
Тепер  вже  на  практичних  можна  чути  і  сльози,  і  хряскіт  дверей,  коли  хтось  просто  тікає  із  занять,  а  може  навіть  і  з  академії,  бо  аудиторія  потроху  пустіє.  То  он  якого  біса  нам  три  дні  на  психології  розповідали  про  почуття  самоповаги.  Щоб  через  тиждень  його  просто  знищити  в  тих,  хто  слабкіший.  Люди  бачать,  як  це  діє,  стають  краще  слухати  викладача,  щоб  не  втрапити  в  таку  халепу,  і  завзятіше  нападають  на  інших…  нападати…
Може,  це  новий  вид  зброї?  Слово  може  багато,  якщо  його  опанувати…  Як  світло  за  вікнами…  Ой…  лекція  ж…  Чорт,  дзеркала  натикані  всюди  де  тільки  можливо.  Щоб  ходити  та  виглядати  всілякі  недоліки…  А  може  майнути  звідси…  Астрід  повинна  виступати  на  батьківському  дні,  інакше  їй  змінять  цю  в’язницю  на  гіршу…  Хм…  викладачка  постійно  скалиться…  руки  в  кишенях…  яка  невпевнена…  чеше  носа…  бреше  клята…  все  бреше…  Садівник  порає  клумби…  От  би  зараз  до  нього,  набрати  пригоршні  землі  і  подихати…  Ну  чого  вона  так  невпевнено  бреше?  А  може  все  таки  майнути?  Впасти  на  руки  комусь  безкінечно  близькому  і  так  відсапуватися  від  втечі  з  тижник…  
-  Хердіс,  ти  ж  не  цілиш  втекти  через  те  вікно?  
-  Що?  Га?  А…  ні,  Астрід…  
Якийсь  страшний  погляд…  Відчай…  Це  коли  дві  дороги…  Та  ні  ж…  Не  зрадить  така…  Обере  правильно…  О,  вісім  хвилин  до  дзвоника…  Так  весь  час  робити  не  варто,  треба  іноді  хвалити  жертву,  щоб  вона  нічого  не  зрозуміла  і  продовжувала  виконувати  все,  що  вам  тільки  в  голову  залізе.  Замовкни  вже,  тут  є  хоча  б  півслова  щирого?

Астрід  із  Хердіс  мовчать  увесь  вечір.  Так  вони  вже  домовилися  сьогодні  на  перерві,  щоб  хоча  б  десь  залишити  собі  чистий,  не  загиджений  словами  куток,  де  можна  лягти  спати  і  не  думати  про  те,  що  хтось  свердлить  поглядом  спину  і  вишукує  слабкі  місця  тільки  для  того,  щоб  завтра  отримати  за  блискучий  напад  п’ятірку.  Повітря  потроху  наповнюється  гнітючими  думками.  Хотілося  довіритись  знайомій  теплій  людині,  та  друзі  залишилися  в  далеких  містах,  їм  заборонялося  порушувати  спокій  нашого  навчання.  Яке  халепище!
Кому  це  все  потрібно?  Але…  не  можна  було  не  помітити,  наскільки  легше  стало  спілкуватися  з  тими,  хто  підносить  себе  наверх,  та  з  тими,  хто  підносив  себе  над  усіма  іншими.  Зміїні  переговори  ставали  помітно  веселішими,  яскравішими,  жорстокішими.  
От  де  зібралася  вся  мерзота  душі.  
От  де  справді  відчуваєш  всю  любов  до  друзів.  
Я  беру  до  рук  книжку,  щоб  згаяти  час  перед  сном,  і  мені  на  коліна  випадає  конверт.  Перший  день  в  академії  здається  таким  далеким  і  ще  незаплямованим,  тому  я  швидко  добираюся  до  листа.  Там  всього  три  слова:  «Давай  будемо  подругами».  Вогонь  набирає  страшної  сили  і  всі  вікна  замку  тепер  осяяні  як  на  святі.  Пашіє  теплом…
Ці  слова  буди  написані  до  початку  занять,  коли  ми  ще  не  знали  всіх  прийомчиків,  від  цього  стає  так  тепло,  так  приємно.  Мабуть,  нема  зараз  у  стінах  слів,  більш  щирих,  більш  цінних  за  ці.  Я  відсторонююся  від  самої  себе,  вилітаю  з  тіла  і  дивлюся,  як  Хердіс  на  ліжку  поступово  оживає,  розпрямляється,  розуміє,  чого  навчилася  і  намагається  всміхнутися.  Не  так,  як  вивчила,  а  як  всміхалася  колись  давно.  Астрід  всміхається  їй  у  відповідь…  
-  Я  пробувала  як  воно  буде  –  без  тебе.  Я  хтіла  знати  відчуття,  коли  ти  дуже-дуже  далеко,  поки  ми  ще  не  знівечені,  поки  цінуємо  одне  одну.  Тепер  я  впевнена,  що  б  там  не  коїлося  –  це  відчуття  завше  нагадає  про  те,  як  воно  –  без  тебе.  Ти  –  повітря.  Я  не  смакую  його  кожен  день,  бо  вважаю  таким  звичайним  і  геть  не  думаю,  що  воно  може  зникнути.  І  ось  в  той  перший  день  я  запам’ятовувала,  як  я  себе  буду  почувати,  коли  ми  віддалимося  одне  від  одного,  щоб  по  цьому  болю  бігти  за  тобою,  шукати,  боротися  і  повернути  тебе.
Я  не  знаю  що  казати  у  відповідь…  Сьогодні  не  варто  щось  казати  більше,  ніж  ми  тільки  що  сказали  словами,  посмішками.  Нехай  ця  ніч  завершить  той  вибух,  який  щойно  стався.  
Гасимо  світло,  сідаємо  поряд.  Якщо  слова  можуть  брехати,  то  тіло  цього  не  зробить.  І  ми  починаємо  з  нею  спілкуватися  теплом  і  ніжністю…  Вона  ніжиться  і  стікає  воском  від  вогню  на  моє  тіло.  Трохи  ніяковіє,  але  потім  ще  більш  розбурхує  вогні.  

На  заняттях  нас  можна  було  впізнати  здалеку.  Якщо  «ворога»  краще  «знищувати»  коли  біля  нього  немає  нікого  близького,  коли  навколо  тільки  байдужі  люди,  то  ми  відкинули  це  далеко  назад.  Коли  найслабкіші  місця  ворога  –  його  самоповага,  гідність,  зовнішність,  то  ми  їх  зміцнили.  Нехай  воюють  тут  самі  з  собою,  нас  тепер  це  не  зачепить.
Ставши  своєрідним  оазисом  цієї  дурнуватої  пустелі,  всім  відразу  захотілося  кришталевої  води.  Випити,  витоптати,  поглинути  собою  той  яскравий  спалах,  який  сліпив  їм  очі.  Натовп  роз’єднав  нас,  щоб  легше  було  нівечити.  А  ми  дивилися  понад  усіма  головами  і  всміхалися  одне  одній.  Над  натовпом  з  повітря  виринали  дві  руки  і  міцно  тримались  одне  одну.  Ну  і  очищі…  Відчай  потроху  топиться  цим  примарним  поєднанням  рук…  Астрід,  чи  ж  зможу  я  забрати  його  з  твоїх  очей?  Тільки  якщо  завше  буду  поряд.  Я  буду,  Астрід.  Вір  мені.  

Заняття  минали  швидко.  Відколи  ми  знайшли  незабруднений  канал  комунікації,  хотілося  зачинитися  в  кімнаті  і  нарешті  поспілкуватися.  Спроба  спілкуватися  словами  знов  потерпіла  крах.  «Вороги»  і  «знешкодження»  були  вже  в  нашій  крові,  тепер  ще  й  ці  слова  відштовхувалися  від  серця  і  текли  по  всьому  тілу.  Нічого…  
Перша  ніч  спілкування  пройшла  блискуче,  можна  було  просуватися  далі.  Ми  ввімкнули  лагідну  музику  і  стали  серед  величезної  кімнати.  Звуки  враз  метнулися  до  стелі,  стін,  і  почали  їх  стягувати  докупи.  Тепер  кімната  була  вже  не  такою  величезною  і  холодною,  вона  ставала  все  більш  схожою  на  нас.  Ми  ще  трохи  постояли,  всміхаючись  очима  одне  одній,  а  потім  піддалися  мелодії  і  почали  танцювати  у  жовтих  спалахах  свічечки.  Повільно,  трохи  сором’язливо  спочатку  і  з  повною  віддачею,  відкинувши  увесь  світ  з  його  словами,  ворогами  і  тактиками  наприкінці.  Слова  вже  були  для  нас  непотрібним  матеріалом.  Ми  розуміли  кожен  рух  одне  одного,  кожен  погляд.  Ми  розуміли  навіть  те,  чого  б  ніколи  не  сказали  словами.  Та  і  словам  би  так  не  повірили,  як  вірили  теплу  і  погляду  наші  тіла.    

Сесія  несла  подарунки  і  здивування.  Здобувши  гарні  відмітки,  наче  й  не  треба  було  хвилюватися…  Хоча  тільки  наша  дружба.  Всі  намагалися  поставити  слабеньку  двійку,  а  ми  боронилися.  Ну  от  тепер  і  до  перших  екзаменів  ми  були  не  допущені.  Нам  пояснили,  що  ми  не  засвоїли  програму.  Під  брудом  слів  читалося,  що  причина  у  нашій  незламності.  Нас  розселили  по  різним  кімнатам.  Звичайно,  заради  ж  нашого  добра  нам  підселили  найкращих  учнів  академії,  щоб  вони  допомогли  вивчити  все  те,  що  пролетіло  мимо  вух.  І  чорт  забирай  той  місяць,  адже…  Ааааааааааааастрід,  бори  той  відчай…  
Переконати  всю  кафедру  у  своїх  досягненнях  не  стоїло  геть  нічого.  І  нічого  не  стоїв  місяць  життя  з  іншою  дівчиною.  Але  надто  дорого  далася  розлука  з  Астрід.  Всі  ночі  були  присвячені  їй.  І  саме  з  нею  вдавалося  життя  тут  протягом  півріччя.  Тільки  свічка  впевнено  пломеніла  з  дня  у  день.  
Дзеркала  були  особливо  чистими…  Сонце  виблискувало  на  амальгамі,  привертаючи  до  себе  увагу…  Якого  біса  вони  сьогодні  так?  Астрід  виходила  з  кафедри.  По  усмішці  було  видно,  що  в  неї  все  добре.  Господи,  ми  не  бачилися  цілісінькій  місяць.  Я  пориваюся  до  неї.  Жодна  пелюстка  душі  не  зачинена  перед  цим  створінням.  Вже  надто  пізно  я  помічаю,  що  Астрід  не  сама.  Авжеж,  вона  з  тою  дівахою.  То  необхідність  і  все,  заспокоюю  себе.  Потім  чую  голос  Астрід,  вперше  за  місяць,  як  вона  гучно  промовляє  перед  усіма,  хто  був  у  коридорі:
-  …
Я  не  розбираю  її  слів,  але  добре  відчуваю,  що  це  про  мене.  Десь  здалеку  здіймається  страшний  гуркіт  і  котиться  все  ближче  і  ближче.  То  сміються  всі,  хто  встиг  почути  слова  Астрід,  і  тихенько  тріснуло    щось  у  серці,  але  за  гуркотом  ніхто  і  не  помітив.  Цілий  замок  завалювався  десь  вглибині.  Він  три  століття  тримався  тільки  на  маленькій  свічечці,  десь  у  темних  підвалах.  Тільки  один  подих,  тільки  один  крок  привиду  і  все…  Каміння  летить  униз,  здіймається  курява,  свічечка  падає  на  підлогу  і  востаннє  зітхнувши,  помирає…

Ще  з  місяць  пробувала  тут  жити  і  навчатися,  але  на  кожній  стіні  висіло  відлуння  того  гуркоту  і  всякий  раз  зістрибувало  мені  на  плечі  так,  що  я  аж  присідала.  Вже  у  потязі,  який  мчав  мене  додому,  повернулася  ясність  думок,  і  я  почула  її  зверхнє:
-  Ви  тільки-но  погляньте  які  в  неї  криві  зуби,  наче  в  акули  в  три  ряди  стирчать!  
Мабуть,  Астрід  отримала  червоний  диплом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134666
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.06.2009


Чаша

И  попалась  же  такая  вместительная
Чаша-душа.  Нет  бы,  переполниться
Безудержно    лопнуть,  решительно
И  –  скорее  –  на  небо,  знакомиться!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121592
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2009


Озарения о "невозможностях"

Невозможно  больше  любоваться  свободой  птиц:
Так  понастроили  замков  воздушных,  что  и  не  пролететь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120299
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2009


Не-дыхание

Дыхание  –  это  такое  дело…  Могут  и  перехватить
Другие  люди  или  явления…  И  радуется  кровь  –  
У  нее  важная  ноша  –  Восторг.  Кислород  не  поступает:
Расширяется  сердце,  впуская  в  себя  всё  больше  и  больше…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120126
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2009


Просто так...

Улыбнемся  друг  другу?
Просто  так,  не  в  заслугу,
Просто  так,  из  любви
Этот  мир  оживим…
:)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113586
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.01.2009


Одна иллюзия

Желание  у  нас  -  не  обмануться,
Чтоб  Майя  нам  дорог  не  сузила,
Помочь  другому  отмахнуться
От  этих  покрывал  иллюзии.

Мне  кажется,  что  ты  навек  пленен,
Или  на  жизнь  мгновенную  захвачен
Под  эту  тяжесть  Видимых  бремён
(О,  кем  же  так  ты  одурачен?)

Ты  думаешь,  что  я  бездумно  схвачена
И  всё  Невидимость  мне  чудится
Но  для  тебя  она  ничуть  не  значима
(О,  ну  пусть  она  скорее  врубится!)

Не  у  меня  тебе  учиться  Зрению,
Пусть  прост  и  легок  будет  путь.
Такая  пыль  –  все  эти  мнения,
Все  наставления  –  такая  муть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111946
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2009


Птица моих планет

Если  ладони  пусты  –
Для  тебя  там  ничего  нет?
Но  так  перья  ее  густы  –  
Птицы  моих  планет…

Если  ладони  пусты  –  
Тебе  не  заметно  полета?
Но  так  движения  ее  просты
И  так  полны  к  тебе  почета…

Если  ладони  пусты  –
Тебе  не  ощутимо  касанье?
Но  воздух  вокруг  не  застыл
Наполнен  крыл  святописаньем…

Если  ладони  пусты  –  
В  твое  сердце  влетела  птица
Сорвавшись  с  моей  высоты
Любовью  к  тебе  искрится…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109575
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.12.2008


Я - Водопад

Я  –  водопад.
Я  лечу.
Погружаюсь  в  невыразимость  пространства,
Достигаю  пределов,  вмещаю  в  себе  все.
Здравствуй,  Путник.  Счастливо  странствуй.
Достигай  завесы.  А  там,  считай,  спасен.
Я  –  водопад.
Я  лечу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108000
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.12.2008


Как свечи на ветру

Там  где-то  старцы  молятся  в  Тибете
Спускается  один  и  тот  же  снег  на  нас,
И  так,  возможно,  что  по  всей  планете
То  снег,  то  старцы  молятся  про  спас.

Воткнув  в  сугроб  свои  колени,
Как  свечи  на  ветру,  перебирают
Слова  и  мысли…    Страха  тени
В  молитвах  незаметно  догорают.

Нам  снег  пытается  закрыть  глаза
Все  думая,  что  спас  –  не  видеть!
А  то,  что  слышатся  нам  голоса
Снежинки  не  могли  предвидеть.

Возможно,  мы  чего-то  не  учли,
А  может  и  заметить  не  хотели:
Как  нас  спасали  и  вели
Снежинки,  старцы  и  метели…

И  вот  уж  мы  у  переправы:
Тибетцы  заново  родились.
У  снега  –  новые  забавы.
А  мы…  Как-будто  заблудились..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107863
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.12.2008


Солнечные Дети

Мы  –  Солнечные  Дети,
Пришли  издалека.
Воспитаны  без  плети,
И  жизнь  у  нас  легка!

Мы  вам  несем  послание
Из  мира  и  любви,
О,  светлая  компания,
Мгновения  лови!

Учись  у  нас  смирению,
Оно  –  ваш  верный  путь,
Тут  места  нет  сомнению,  
Ведь  волю  не  согнуть!

Мы  Солнечные  Дети,
Мы  любим  вас  всегда
Отбросьте  ваши  плети
И  Мир  вам  скажет  «ДА!»

Нет  места  больше  прошлому  –  
Вас  будущего  свет
Из  мира  тянет  пошлого
На  бархатный  рассвет!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107208
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.12.2008


Казалось бы просто...

Бездарные  крылья  усталое  небо  попытками  мутят…
Казалось  бы,  просто  -  бери  да  лети,  ты  ничей!..
Но  звуки,  и  мысли  земные,  и  тысячи  разных  вещей
Цепями,  незримо,  неслышно  завинтят,  закрутят…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105071
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.11.2008


Ау

Где  вы,  дни,  когда  у  костра  да  с  гитарою
Связанный  дружбою  хор  голосов
Песню  и  смех  в  небо  мчал  звонкою  парою
В  тучи  врезаясь  как  лучший  из  снов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=100018
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.10.2008


Там, на дне...

Тихой  поступью  воровки,
Искусав  от  нервов  ноготь
Шаг  за  шагом  -  и  к  концовке,
Только  б  тени  не  искомкать...

Легким  шагом  пилигримма,
В  море  Мертвое  упрятать
Очень  страшную  картину
Ты  несешь,  едва  не  спятив…

Грустным  взглядом  неизвестной
В  море  Мертвое  с  душою...
Там,  на  дне,  вдвоем  уместней
С  этой  горестно-большою?

Загляни  на  дно  сосуда...
В  отраженье  ровной  тени...
Кто  глазеет  в  мир  оттуда
Кто  сидит,  обняв  колени?

То  ль  не  прошлое  больное?
Не  к  слезам  сюда  заходишь?
Моря  Мертвого  волною
Ты  ль  не  Ангела  изводишь?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98055
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.10.2008


Ксім (оповідання)

Аврора  Бореаліс  вішала  на  мотузку  щойно  випрані  білі  фіранки,  як  почула  зойк  старої  хвіртки.  Загарчали  вівчарки,  сповіщаючи  попрятницю  про  гостей.    Хмарка  діточок  оточила  Аврору  і,  вхопившись  за  фартух  потягнула  її  до  ґанку.  
-  Розкажіть  нам  якусь  цікаву  історію!
-  Та  ви  вже  все  і  так  знаєте,  що  там  розказувати,  ходімо  краще  до  хати,  там  неодмінно  найдуться  теплі  булочки  та  какао.

Діти  частенько  прибігали  до  цього  маленького,  чимось  схожого  на  казковий,  будиночка,  до  саду,  дерева  якого  були  переобтяжені  фруктами,  до  хазяйки,  яка  завше  мала  чим  їх  пригостити  і  яка  не  була  схожою  ні  на  кого  у  цьому  селищі,  якого  навіть  не  було  на  карті.  Вони  розпитували  про  все,  що  тільки  могли,  і  про  те,  як  виглядав  цей  край  до  їх  народження,  і  про  її  надзвичайних  вівчарок,  і  про  місто,  в  якому  раніше  мешкала  Аврора.
Кожну  хвилину,  збираючи  яблука,  полючи  трави  у  садочку,  вона  спостерігала,  як  ці  діти  зростають  і  так  добре  робилося  їй  від  думки,  що  вони  тут  залишаться  жити,  будуть  обробляти  землю,  обживатися  серед  правічних  лісів,  на  широчезній  спині  її  улюбленого  Нордфьорду.
Приїхала  вона  сюди  трохи  більш  двадцяти  весен  назад  і  добре  пам’ятає  кожен  день,  проведений  тут,  адже  це  було  мрією  всього  її  життя,  а  може  навіть  і  самим  її  життям.

 За  кілька  годин  мало  зайти  сонце  і  не  було  сенсу  розкладати  речі  у  новому  будинку  поки  вона  не  проживе  тут  цілісінькій  день.  Хоче  знати,  як  саме  сонце  ходитиме  по  її  кімнаті  день  за  днем,  де  воно  зупинятиметься  на  відпочинок,  а  де  пройде  мимо,  навіть  не  приснувши  золотом  у  темний  закуток.  Тепер  в  неї  повно  часу,  все  ще  встигнеться.
Але  втратити  перший  захід  сонця  вона  собі  не  дозволить.  І  так  у  легенькій  суконці,  всілася  на  порозі,  розмірковуючи,  що  завтра  треба  надерти  його  до  блиску,  вимочити  всі  сторонні  запахи.  Тепер  –  це  її  оселя,  тільки  її,  а  той  жаднючий  світ,  який  в  неї  все  відбирав  –  він  не  зміг  піднятися  у  чисте  повітря  її  мрії,  і  вона  не  дасть  йому  і  капки  сили,  щоб  здертися  сюди  по  неї,  або  її  друзів.
Сонце  заходило  повільно,  променями  чіпляючись  за  гори,  за  її  волосся,  за  лапи  сосен,  віддаляючи  своє  падіння  у  море.  Ласкаво  проводжала  його  поглядом  і  шепотіла,  щоб  воно  не  боялося,  адже  завтра  з  самого  ранку  вони  знову  зустрінуться,  воно  бігатиме  за  спідницею  її  плаття  і  завтра,  і  позавтрому,  і  ще  багато-багато  років.    А  сосни  витягували  йому  колискову,  трохи  сумну,  але  гарну  своїм  спокоєм,  приглушеністю.  Вітер  не  гайсав  поміж  віття,  а  линув  повільно,  відчіпляючи  своє  вітряне  тіло  з  їх  колючо-ніжних  лап.  Аврора  заслуховувалася  цим  співом,  який  заколисував  не  тільки  сонце,  але  і  її  душу,  вперше  за  життя  примирене  з  усім  всесвітом,  що  розходилася  понад  лісом,  який  був  настільки  диким,  що  не  в  кожному  куточку  звір’я  знало  запах  людини.    
Вечір  був  лагідним,  теплим.  Неподалік  ухали  сови,  а  ліс  далі  тягнув  свою  співанку.  Аврора  прикрила  плечі  шаллю  і  схилившись  головою  до  дерева  злегенька  задрімала.  Їй  виділося,  що  до  самого  порогу  прийшли  горді,  вродливі  дикі  олені  і  величезними  темними  очима  лагідно  продивлялися  всю  її  душу,  вичитуючи  там,  з  якими  намірами  вона  оселилася  в  цьому  краї.    А  потім  вони  легесенько,  майже  пливучи  у  повітрі,  повернулися  до  лісу,  запам’ятавши  її  запах,  душу  і  думки.  
Прокинувшись,  вона  зайшла  до  оселі,  трохи  сполохана  тим,  що  і  справді  з  лісу  можуть  вийти  нічні  звірі,  і  не  варто  першу  ніч  засинати  на  порозі.  А  потім  мовила  сама  до  себе:
-  Ніколи  не  став  довкола  оселі  високого  забору.  Вони  завітають  колись  неодмінно  і  не  гарно  красти  їх  територію.  Це  я  в  гостях  у  них,  а  не  вони  до  мене  прийдуть.
Така  от  була  перша  ніч  молодої  двадцятирічної  Аврори  у  самій  душі  її  улюбленого  краю.  Весна  знадвору,  весна  у  молодій  квітці  серця.
А  вранці  сонце  лилося  у  її  долоні,  і,  наповнивши  їх,  переливалося  за  край,  розтікаючись  по  ногам,  далі  по  підлозі,  затікало  у  кожнісінькій  куточок  оселі,  наче  освячувало  її  на  довгі  роки  безхмарного  життя.  У  місті,  звідки  приїхала  Аврора,  вона  полюбляла  співати,  але  тут  вона  притихла,  торжество  зійшло  на  неї,  виганяючи  галасливість,  заливаючи  спокій  сосен.  І  так,  здивовано,  навшпиньки  ходила  вона  по  власному  дому,  запитуючи  в  кожної  речі,  де  б  та  хотіла  простояти  решту  свого  віку,  і  ставила  тільки  туди,  куди  річ  сама  просилася,  вистрибуючи  з  рук  у  нетерпінні  спробувати  на  смак  сонячне  проміння  на  новій,  незнайомій,  але  привітній  полиці.
Звикати  до  місця  не  прийшлося.  Добре  вимивши  весь  будинок,  вигнавши  з  нього  всі  чужі  запахи,  вона  вспокоїлася,  відчуваючи  себе  в  безпеці.  Будинок  був  стареньким,  але  не  тим,  що  слабшає,  а  таким,  що  ставав  тільки  дужчим  з  кожним  роком.  Дерево,  як  і  все  інше  в  цьому  краї,  було  наскрізь  просякнуте  сонцем.
Аврора  просто  влюбилася  в  дерево.  Як  приємно  було,  звісивши  ноги  з  ліжка,  ступити  на  теплі,  гладенькі  дошки,  і  відчути,  як  сонце  заповзає  у  неї,  босу,  замріяну  снами,  молоду  дівчину.  Що  їй  тільки  не  снилося  на  молоду,  сп’янілу  весною  голову!  
Цілісінький  день  всміхалася  сама  собі,  коли  чула  таку  безліч  рідних  з  минулих  снів  звуків:  як  приємно  бряжчить  пусте  відерце,  коли  вона  йшла  по  воду,  як  струмок  б’ється  об  стінки,  затікаючи  в  пастку,  як  шумить  море,  закликаючи  її  перехилитися  за  пагорб  і  зирнути  униз,  де  далеко-далеко,  але  прямо  під  нею  воно  облизувало  скелі,  як  рипіли  старі  сосни,  і  як  злітали  уверх  живим  салютом  сполохані  нею  пташки.

Невідомо  куди  дівалися  місяці,  стікаючи  днями,  годинами  у  гірські  потоки.  Люди  звикли  до  одинокої  дівчини,  що  мешкала  десь  у  самій  гущавині  лісу.  Багато  пересудів  було  про  неї,  всі  хотіли  знати  хто  вона,  звідки,  за  які  кошти  живе  тут  і  ще  багато  з  того,  що  повинні  знати  сусіди,  але  була  дуже  гаряча  пора,  всі  обробляли  свої  землі,  доглядали  худобу,  працювали  на  лісопилці  та  багато-багато  інших  справ  приносило  з  собою  літо  в  цей  край,  саме  тому  її  містком  з  іншими,  її  першими  гостями  стали  дітлахи,  які  були  ще  малі  для  серйозної  роботи,  але  надто  дорослими  щоб  заважати  іншим,  тому  вони  й  навідалися  до  неї.  
Аврора  добре  пам’ятає  ту  зграйку  очей,  які  підглядали  за  нею  з  високої  трави,  аж  поки  їм  закортіло  підійти  ближче.  Вони  ввічливо  назвали  свої  імена,  і  мовчки  дивилися    їй  у  вічі,  вважаючи,  що  саме  вона,  новенька,  і  має  вести  оповідку.  Дітлахи  ще  й  не  відали,  у  який  безкрай  історій  приведе  ця  їх  мовчанка.
Запросивши  їх  у  сад  обносити  кущі  аґрусу,  який  рясно  вродив  новій  господарці,  Аврора  вирішила  не  мати  секретів  від  таких  чарівних  гостей  і  розповідала  все,  що  тільки  вони  не  просили,  добре  розуміючи,  що  кожне  слово,  по-дитячому  перекручене,  буде  перелітати  з  вуст  у  вуста  по  маленькому  селищу,  але  щирість  притягне  до  неї  юні  серця.
І  в  її  дні,  в  її  роботу  і  думки  поступово  став  вплітатися  дитячий  сміх,  якого  Аврорі  бракувало  раніше.    Як  подяку  за  їх  метушню  навколо  неї,  завше  мала  якісь  гостинці  дітлахам.  Геть  не  важко  спекти  з  десяток  коржиків,  чи  зробити  какао  і  пообідати  в  гурті  цих  створінь.  
Для  самотини  завжди  знайдеться  година,  це  Аврорі  було  добряче  відомо.

В  свою  ж  чергу  дітлахи  хотіли  віддячити  Аврорі  і  за  історії,  і  за  ласощі,  а  коли  вже  вона  не  дозволяла  збігати  їм  за  водою  до  струмка,  чи  назбирати  їй  сухих  голок  на  розпал  вогню,  то  знайшли  свій  спосіб  показати  любов.
-  Познайомтеся!  Це  –  Рут,  -  вашою  мовою,  -  Друг.  –  І  простягнули  маленький  клубочок  шерсті,  який  був  зовсім  не  клубочком,  а  кавказькою  вівчаркою.
-  Йойки!  –  радісно  сплеснула  руками  Аврора  і  прийняла  подарунок  дітей,  вислуховуючи  їх  розповідь  про  те,  що  це  синочок  вівчарки  одного  з  хлопчиків  і  всі  дуже  б  хотіли,  щоб  у  Аврори  був  такий  славний  захисник.
Аврора  не  могла  навтішатися  несподіваному  подарунку,  і,  покинувши  всі  справи,  пішла  лаштувати  молоко,  розмірковуючи,  як  би  найкраще  облаштувати  малого.  

Зима,  яка  б  мала  своїм  холодом  роз’єднувати  людей,  приносила  Аврорі  нові  знайомства.  Вечори  були  довжелезними,  роботи  було  мало,  і  люди  потроху  почали  заходити  до  Аврори,  з  якою  ще  до  ладу  і  не  розмовляли.  Так,  бачили  кілька  разів  у  селищі,  та  чули  байки  дітей  про  дівчину  у  казковому  будиночку,  яка,  як  добра  відьма,  напувала  їх  какао,  та  гостила  дарами  саду.  І  хоча  перші  відгуки  були  гарними,  їх  миттю  розвіював  Рут.  Пес  нікуди  не  відпускав  хазяйку  саму,  тим  паче,  коли  приходили  гості,  він  завжди  гордо  седів  на  крок  поперед  Аврори,  у  кожну  мить  готовий  кинутися  в  бій.  Та  і  людей  він  майже  не  бачив,  дітей  він  давно  всіх  знав  і  довіряв  їм,  а  тут  почали  приходити  якісь  істоти  у  два,  а  то  й  три  рази  більші  на  зріст.  І  люди  зайвий  раз  не  заходили  до  Аврори,  щоб  не  нариватися  на  тихе,  але  погрозливе  і  впевнене  гарчання.
-  Ну  що  ти,  Рут,  це  добрі  люди,  -  заспокоювала  рукою  Аврора.
Але  Рут  так  не  вважав,  і  не  довіряв  хазяйці  оцінку  людей.  
Та  коли  поряд  не  було  нікого,  Аврора  була  йому  вдячна.  З  неї  вистачає  дітлахів,  вона  не  хоче  бачити  в  оселі  дорослих,  годі  вже.  Вони  непогано  жили  і  удвох.  Купалися  в  морі,  спали  у  лісі  на  м’якому  настилі  трав  і  голок  –  з  Рут  нічого  страшитися.  Хоча  вона  його  і  не  навчала,  але  пес  якось  і  сам  все  знав.

Діти  росли  швидко,  і  вже  не  могли  так  часто  відвідувати  Аврору,  то  в  школі  були,  а  то  й  просто  допомагали  батькам,  тому,  коли  вона  побачила,  як  вони  всією  зграйкою  бігли  до  її  дому,  Аврора  зрозуміла  –  щось  трапилося.
-  Рут!  –  покликала  Аврора,  не  знайшовши  ніде  поблизу  свого  охоронця.
-  Вам  треба  на  лісопилку,  кличуть.  Треба  забрати  його  додому,  він  зранений.
Та  Аврора  прибігла  вже  пізно.  Їй  сказали,  що  це  був  нещасний  випадок,  а  вона  знала  дещо  інше.  Ще  взимку  до  неї  приходила  одна  жінка.  Поки  Аврора  вийшла  до  неї  з  хати,  Рут  трохи  налякав  ту  особу  і  вона  крикнула:
-  Бодай  бо  ти  здох!
І  пішла  додому,  незважаючи  на  те,  що  Аврора  запрошувала  її  до  оселі.  Потім  ще  й  іншим  розповіла,  що  Аврора  спустила  на  неї  зграю  вівчарок.  Дехто  повірив,  наказав  дітям  більш  не  соватися  до  неї.  По  вулицях  ходили  байки  про  молоду  відьму,  яка  бозна  що  ховає  у  дворі,  і  ніколи  не  прив’язує  вівчарок,  та  тримає  їх  завжди  голодними,  щоб  вони  роздирали  людей,  як  тільки  ті  прочинять  хвіртку.
Аврора  збирала  ягоди,  коли  почула  два  постріли,  стала  сумною,  але  не  придала  їм  надзвичайного  значення,  думаючи,  що  то  браконьєри  по  лісах  стріляють  оленів,  і  відрізують  молоді  роги  для  продажу.  Зітхнула  тяжко  і  знов  поринула  в  роботу.  
Потім  побачила,  як  до  неї  бігли  діти.
А  тепер  вже  знала  –  та  особа  накрутила  чоловіка,  який  працював  на  лісопилці,  щоб  Рут  застрелили,  бо  ж  собака  частенько  бігав  там  неподалік,  поки  Аврора  прибиралася  в  хаті.  Та  й  хлопчик  один  казав,  що  бачив,  як  та  тітка  принесла  обід  чоловіку  і  гримала  на  нього,  коли  той  намагався  відсторонитися.  Трохи  згодом  –  два  постріли.
Дивно  було  у  оселі  і  пусто.  Діти  приходили  веселити  її,  і  ще  якось  можна  було  триматися,  але  потім  було  ще  важче.  Коли  прийшли  хлопчаки,  які  подарували  колись  давно  їй  Рут,  Аврорі  навіть  не  довелось  прохати.  Ті  запросили  її  саму  прийти  і  вибрати  собі  вівчарку.
Вже  пройшло  багато  років  відколи  вона  оселилася  тут,  і  Аврора  тільки  тепер  згадала  –  як  дивно,  що  Рут  не  нагадав  це  їй  раніше  –  що  мала  зростити  вівчарку.  
Незадовго  до  її  від’їзду,  Аврора  пообіцяла  одній  людині,  що  в  неї  буде  кавказька  вівчарка,  щоб  жилося  веселіше,  та  дуже  вже  не  стане  балувати  –  хтозна,  може  він  реінкарнує  саме  в  того  пса.
Ксім.
І  знову  ж  –  ніяких  ошийників,  ніякої  дресури.  І  ніяких  зайвих  гостей.  Тільки  діти,  щоправда  вже  інші,  бо  ті,  перші  гості,  давно  вже  повиростали  у  парубків  та  дівчат,  у  декого  були  свої  сім’ї,  помістя,  і  приходили  до  Аврори  тільки  допомогти  з  господарством.
Та  відколи  застрелили  Рут  гостей  стало  менше.  Ну,  то  й  краще.  Тим  паче  вона  рідко  бувала  вдома.  А  то  все  ходила  по  лісу,  наче  відшукуючи  щось  давно  загублене.  Бувало,  приносила  зранених  звірів  додому  і  виходжувала  їх,  щоб  потім  віднести  на  старе  місце  та  попрощатися  з  тваринкою.
Як  і  обіцяла,  сама  сплела  з  лози  файну  корзину  для  спочину,  та  ковдру,  з  найм’якішого  руна.  Як  і  обіцяла,  балувала  Ксіма  сиром.  Як  і  обіцяла,  ранком  пекла  у  печі  йому  млинці  з  сиром,  сметаною,  маслом    та  цукром.  З  самого  рання  Ксім,  бувало,  всядеться  напроти  відчиненого  вікна  і  жде,  поки  Аврора  кине  йому  млинець,  щоб  зловити  його  прямо  на  лету  –  так  значно  смачніше.
Бувало  і  таке,  що  Ксім  кудись  бігав,  а  потім  повертався  із  раненим  носом.  Вичісувала  тоді  реп’яхи  і  питала  в  нього:
-  Ну  хто  сьогодні  тебе  цапнув?  Бджоли?  Їжаків  ганяв  по  лісу?
Тоді  він  заглядав  у  вічі,  робив  жалісний  вираз  і  випрошував  купання.  Таке  було  вже  в  їх  життя.  Сповнене  миру,  спокою,  веселощів.  Пес,  який  розумів  геть  усе  на  світі,  та  дівчина,  яка  більше  за  все  бажала  загубитися  серед  високих  струнких  дерев.  Просякнуте  сміхом,  пригодами  життя,  яке  нарешті  їй  полюбилося.  

-  Спасибі  за  какао,  а  тепер  розкажіть  нам  історію,  -  лементували  діти.
-  Та  не  пам’ятаю  вже  жодної.  У  молодої  б  питали,  тоді  б  і  розказала,  а  зараз  біжіть  по  домівках.
-  А  звідки  у  вас  друга  вівчарка?
І  Аврора  знов  згадувала,  як  Ксім  одного  ранку  прибіг  додому  веселий,  стрибав  навколо  неї  і  заглядав  у  вічі,  видивляючись,  у  якому  настрої  хазяйка.  А  тоді  покликав  по-своєму,  і  до  нього  примчала  якась  красуня.  Місця  у  неї  вдоволю,  нехай  залишається  жити  з  Ксімом.  Тільки  не  знала,  як  назвати  її,  тому  погладила  Ксіма  і  запитала  в  нього:
-  Ну,  як  подружку  кличуть?
Та  Ксіму  було  не  до  балачок.  Нічого  не  відповівши,  він  побіг  показувати  подвір’я.  Та  ім’я,  як  виявилося,  і  не  треба.  Досить  було  покликати  Ксіма,  а  прибігали  вони  завше  вдвох.

І  дні  знову  потекли  кудись  вниз  гірським  потоком.  
Аврора  старилася,  але  в  душі  був  той  настрій,  з  яким  вона  спостерігала  перший  захід  сонця.  Життя  замкнуло  коло  і  Аврора  могла  жити  скільки  завгодно.  Заколисуватися  соснами,  морем.  Потроху  забувалися  діти,  Рут,  рідне  місто.  
Вона  належала  цій  землі,  яку  обробляла  рік  за  роком,  з  якої  годувалася.  Стала  єдиним  з  лісом,  з  оленями,  які,  бувало  чухали  роги  об  дерева  десь  неподалік.  Чула,  як  поступово  край  занепадає,  молодь  виїздить  за  кордон,  шукати  кращих,  більш  родючих  земель,  шукати  грошей,  долю.  Чула,  як  згоріла  лісопилка,  як  потроху  помирали  старі,  як  одружувалися  молоді,  народжувалося  майбутнє  краю,  яке  було  доволі  сумнівним,  незважаючи  ні  на  що.  Чула,  як  перемовлялися  звірі,  радіючи,  що  скоро,  зовсім  скоро  люди  знов  переведуться  тут,  і  ліс  підійде  ближче  до  садиб,  почне  відкушувати  потроху  подвір’я,  а  потім  і  самі  дома.
Чула  також,  як  у  великі  морози  на  озері  грав  лід.  Гуркіт  котився  понад  озером  і  стихав  десь,  мов  падав  зі  скель  униз,  в  море.  Таке  бувало  –  коли  лід  ставав  занадто  товстим,  він  пускав  тріщини  по  всій  гладі  озера,  розколювався.  Колись  вперше,  Аврора  навіть  підстрибнула  на  ліжку,  перелякавшись,  а  тепер  звикла,  полюбила  цей  звук.  І  знала,  що  десь  обов’язково  замерз  водоспад,  створивши  надзвичайно  гарний  льодяний  замок.  Аврора  могла  бути  там  королевою  раніше,  тепер  вже  старість  не  дозволяла  їй  так  носитися  по  скелях  чи  забиратися  у  тонкі  стіни  водоспаду.  А  лід  гримів,  репався  і  ставав  міцнішим.
Не  спалося.  Аврора  подивилася  у  небо.  Ніч  була  тихою,  можна  було  піднятися  трохи  вище  в  гори  і  подивитися  на  північне  сяйво,  яке  витанцьовувало  чудернацькими  узорами  на  всьому  небі,  відблискуючи  на  морі,  на  сталевій  чорній  поверхні  озера.  І  зорі  сяяли  особливо  яскраво.  Коли  помер  Ксім,  вона  бачила,  як  зорі  створили  його  гордий  і  прекрасний  портрет.    Подружка  його  тужила,  а  потім  кудись  пішла,  залишивши  Аврору  самотньою.  Аврора  знов  подумала,  що  життя  зробило  інше  коло.  Тепер  вона  стоїть  тут,  як  стояла  вперше.  Самотня  і  примирена  з  усім,  тільки  старіша  на  бозна  скільки  років.  Скільки  їй?  Сімдесят  чи  вісімдесят  років?  Та  вона  й  сама  вже  не  пам’ятає.  Тут  час  біжить  по  іншому,  не  так  як  десь  далеко,  біля  друзів.
Наступної  ночі,  стоячи  на  березі  озера,  слухаючи  неймовірний  гуркіт  льоду,  Аврора  помітила,  що  поряд  з  зоряним  портретом  Ксіма  з’явилися  інші  зірки,  яких  вона  раніше  не  бачила.  Якась  молода  дівчина  у  білому  ситцевому  платті  завертала  Молочний  Шлях  у  млинець,  посипала  зоряним  пилом  замість  цукру  і  кидала  цей  млинець  Ксіму.  
Аврора  впізнала  себе  і  подякувала  зорям,  що  вони  попередили  її.  Тепер  вона  попрощається  з  лісом,  оленями,  сонцем,  прибере  хатину  чисто  для  нових  господарів,  полежить  на  землі,  яка  стала  їй  рідною,  поседить  у  себе  в  садочку.  Сходить  у  селище,  попросить  щоб  позавтрому  до  неї  зайшла  старенька  подруга,  та  ляже  спочивати,  щоб  навіки  залишитися  у  цих  краях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=90090
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2008


Тінь

Якщо  прокинуся  і  ти  не  будеш  біля…
То  не  залишуся…  Зберуся  і  злечу…
Сором’язливо  пробіжуся  по  плечу…
Тепер  вже  тінь…  Не  сонце  і  не  хвиля…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89976
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2008


Не беда

Заходи  в  окошко,  Вечер,
Втягивай  сюда  туман,
Ароматы  лей  покрепче,
Влей  их  целый  океан!

Вздуйся  волнами-стенами,
Окати  чтоб  чуть  дышать,
Заблужусь  пусть  я  меж  снами,
Обещай  мне  не  мешать!

Пусть  увижу  -  в  дом  ступает,
Улыбнется:  «Ты  прости…»,
Знает,  мой  любимый,  знает,
До  кого  свой  путь  мостил.

Заходи,  шепну  на  ушко:
Всяк  бывает,  не  беда,
Поцелуемся  друг  с  дружкой
И  стекло  все  как  вода!

Под  туманом,  под  дурманом
Мир  нездешний  бережу,
Захожу  туда  обманом,
На  ветрах  я  чуть  дрожу

Вот  и  свиделись  немножко,
Мне  теперь  пора  назад
Вечер  заберет  дорожки
И  упрячет  словно  клад

Так  и  нужно,  часто  вредно
Заходить  так  далеко,
Скоро  на  рассвете  бледном
Мы  расстанемся  легко

Я  раздам  остатки  света,
Не  жалея  расплещу,
Остальное  всё  -  не  бе́ды,
Как  гореть  я  прекращу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89331
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.08.2008


Монстрище :)

Просидеть  бы  в  камышах
От  зари  и  до  заката
Чтобы  сосен  шум  в  ушах
Рассказал  чем  я  богата

Может,  каплями  росы,
Может,  спрыгнувшими  с  веток,
Может,  просто  для  красы,
Может,  на  щеках  приветик.

Только  нужно  убегать,
Некогда  рассказы  слушать  -  
Солнце  стало  предлагать
Всем  мою  заколку  скушать!

Разбиваются  лучи,
Разлетаются  по  лесу
Вот  и  стрекоза  бренчит:
"На  твою  заколку  влезу!"

И  преследует  меня
Этот  монстрище  летучий,
Блестку  откусить  дразня
Иль  на  руку  сесть  бегущей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89290
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.08.2008


На свободу

Прошу,  черпайте  свет,
Тот,  что  внутри  меня...
Не  жалко  мне?  О  нет...
Он  с  вами  уровнял...

Опустошите  всю  -  
Скорее  зов  небес
Придет  забрать  красу,
Сломав  капкан  телес…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89197
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.08.2008


От мужа :)

Я  бегу  домой  с  работы  -
Мне  жена  готовит  ужин,
Снова  дивные  красоты
Приготовленных  жемчужин.

Добегаю  до  порога  -
Странно  тихо  там,  за  дверью,
К  сердцу  ластится  тревога,
Верит  каждому  поверью...

Блюд  любимых  нет  в  помине,
Даже  корки  хлеба  нету,
Три  сухих  цветка  в  кувшине
Да  пылище  на  паркете...

Две  цветастых  гор  одежды:
"Не  зашитое"  и  "в  стирку".
Не  бывало  с  роду  прежде,
Чтобы  не  узнал  квартирку!

Ну  теперь  я  уж  запомню
Чуть  снова  дом  покроют  мхи  -  
Милая  присела  скромно
И  пишет  целый  день  стихи!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89004
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2008


Помоги мне добраться до леса

Помоги  мне  добраться  до  леса,
Мне  известно,  что  он  успокоит
Тишь  деревьев  -  живая  завеса,
За  которою  жизнь  мне  достроят.

Помоги  мне  добраться  до  леса,
Только  там  забываю  тревогу,
Среди  них  и  душа  легковесит,
Выправляя,  что  в  мыслях  кривого.

Помоги  мне  добраться  до  леса,
Посидим  у  костра,  потолкуем,
Спрячем  души  в  туман  чуть  белесый
Да  над  горстью  цветов  потоскуем.  

Помоги  мне  добраться  до  леса,
Кажется,  я  уже  не  живая,
В  сердце  -  вогнанный  меч  до  эфеса,
С  каждым  вздохом  все  глубже  встревает.

Помоги  мне  добраться  до  леса,
У  ручья  хватит  ласки  обоим,
Да  и  ты  успокойся,  излейся,
Пусть  нас  тихие  хвои  опоят…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=88937
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2008


Дети борются со скукой :)

Все  ушли,  а  так  не  честно,
Я,  малюточка,  скучала,
Пропадала  тут  безвестно,
Только  песенку  мурчала…

А  потом  они  вернулись,
Тихо  охнули,  застыли,
Видимо,  не  приглянулись
Те  следы,  что  в  доме  были.

Ну  же,  Рия,  все  с  начала
Расскажи  как  ты  гуляла,
Помню,  помню,  ты  скучала,
Скуку  как  ты  прогоняла?

На  столе  стояли  краски,
И  чуть-чуть  воды  в  стакане,
Так,  без  всякой  я  опаски
Подошла  к  оконной  раме…

Зацвели  на  ней  ромашки,
Колокольчики  под  елью,
Плыли  по  окну  барашки,
Растекались  акварелью…

Не  любила  и  обоев,
Розы  были  ей  противны  -  
Посадила  сосны  строем,
Чтоб  отвлечься  от  рутины…

Помню,  море  ей  по  нраву…
Акварелью  бирюзовой,
Налила  его  на  славу
Вот  и  рай  был  ей  готовый…

До  сих  пор  как  вспоминаю,
Хохочу  себе  тихонько,
Хоть  и  злилась,  но  я  знаю,
Злилась  ведь  она  легонько...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=88025
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.08.2008


Небрежность

И  даже  в  той  бабочке  видится
Природа  моя  небрежная
Забыть  бы  ее  иль  обидеться,
Только  она  неизбежная...

Всегда  ли  с  трудами  усердными
Такое  вот  будет  случаться,
Иль  стану  чуть-чуть  милосерднее
Сумею  к  себе  достучаться…

Ногою  чуть  было  не  скомкала
Бабочку  с  треснувшим  крылышком,
Ах...  Милая,  нежная,  ломкая,
В  страхе  сложившаясь  клинышком...

И  с  мудрым  советом  подсказанным
Небрежность  сталась  похожая,
Он  стал  невниманием  связанный
Выброшен  в  пыль  меж  прохожими

Забыть  бы  тебя  да  обидеться,
Топтать  среди  ужаса,  пыли,
Но  тень  твоя  будет  мне  видеться
В  словах,  что  прослушаны  были

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=86554
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.07.2008


Вещи

Внимая  жалобе  от  чашки
О  днях  ее  пустых  и  тяжких,
Иль  слушая  призыв  подушки
Хотя  б  на  час  уснуть  девчушке
Порою  думаю  кто  бог  им,
Вещам  безмолвным  и  убогим
Неуж  во  мне  его  узрели?
Чуть  не  разбитые,  грустнели...
Как  страшно  быть  кому-то  богом...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=86099
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.07.2008


Святое время

Общения    часы    с    молитвой    схожи,
Когда    слова    из    чаши    сердца    льются
В    чужую    душу    наши    мысли    вхожи,
Чужой    душой    так    жадно    пьются…

Отбросив    зло    на    час    общения    святой,
Зачатых    звезд    искришься    светом...
И    руку    подняв,    злу    велишь    Постой!
А    сам    внимаешь    дружеским    советам.

Отбросив    мысль    о    разрушении    миров,
Откроешь    лестницу,    что    в    небо    сманит,
Где    крыльям    подчинится    бог    ветров,
Ни    Друг,    ни    бездорожье    их    не    ранит.

Отбросив    мыслей    тягостных    ножи,
Вливаешь    бесконечность    в    сердце    Друга,
В    слова    или    молчание    весь    мир    вложи,
Введи    в    огонь    священный    без    испуга.

Отбросив    мир    на    час    святой    общенья,
Струною    будь    –    над    бездною    тропой.
Не    гнись    и    не    дрожи,    будь    суть    служенья,
Гимн    торжества    едино    с    Другом    спой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85748
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.07.2008


Глубинное озеро

Мир  успокоен  летним  солнцем,
Чрезмерностью  лучей  разморен,
И  где-то  друг  подвержен  кольцам
работы,  дома,  грустным  взором
выказывая  недовольство...
Ах  мир,  готовящий  богатство
На  завтра  мне,  или  на  после...
Пойду-ка  я  приму  лекарство,
Которое  не  знает  взрослый.
Ты,  озеро  души  родное,
Обволоки  меня  прохладой,
Ласкай  неспешною  волною
Пребудь  всему  во  мне  отрадой…
Пока  мир  спит  под  летним  солнцем
И  друг  собой  питает  кольца…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85655
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.07.2008


Инфанта

Ладошками  хватать  фонтана  брызги,
Банты  из  кос  смущенно  выдирать,
Смотреть  в  тебя  из  рук  так  близко-близко
В  волне  морской  любилось  мне  играть...

В  руках  твоих  то  ласточкой  взлетая,
То  звездочкой  веселья  мчаться  вниз
Верхушки    елок  на  пути  хватая
Любилось  дождевой  струсить  с  них  бриз!

Кружась  и  прыгая  тебе  на  шею,
Смеясь,  опять  выскальзывать  из  рук,
Иль  платья  юбку  колоколом  взвеять
Любилось  мне  давно,  мой  нежный  Друг!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85607
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.07.2008


Прозрение ученика.Молитва.

Молю,  отправь  на  день  меня  в  пустоты,
Где  сердце  не  смутят  напрасные  соблазны,
Да  не  пронзят  тревожно  сорванною  нотой.
Позволь  ступить  на  звезд  ковер  алмазный.

Молю,  сокрой  меня  от  стрел  желанья,
Уверенно  отпущенных  чужой  рукою,
Сегодня  я  смогу  впустить  в  сознанье
CВОЕ  стремленье  взмыть  над  тьмою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84280
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.07.2008


Напутствие Душе

Юлии…

*Приветствую,  Земная  Гостья,
Поклон!  Входи,  работы  много,
Сходи  скорее  же  с  предмостья,
Да  начинай…  Тут  с  этим  строго!

Уж  перевернуты  Часы,  ступай,
Найди  себя,  пока  песок  струится,
Он  в  этом  быстр,  зря  не  спускай  –  
Дар  жизни  отберет  и  не  смутится!

Сансара  красотою  может  полонить,
Позволив  благости  небес  коснуться,
Иль  пониманья  сребной  нити,
Меж  другом  и  тобою  протянуться.

Хорошая,  не  слушай  Мары  обольщенья
На  достиженье  Красоты  работай.
А  взмоешь  ввысь,  окончив  воплощенья  -
Жизнь  зазвучит  в  тебе  чистейшей  нотой!

**Мир  и  тебе!  Да-да,  вот  отдышусь,
Расправлю  дух,  стесненный  телом
Живою  каплей  веры  вдохновлюсь
Да  с  нею  путь  земной  постелем…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=76204
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.05.2008


Обнять (молитва)

Молю,  построй  со  мною  от  Земли  да  в  беспредельное
Над  бездною  пороков  прочный  переход.
В  сих  бусах  тихих  слов  простое,  неподдельное
Стремленье  Обнять  тех,  кто  с  звездами  уж  водит  хоровод

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74669
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.05.2008


Забери (молитва)

Молю,  направь  меня  в  Высокие  Миры,
Где  смерть  познаю  без  смущенья,
Найду  свой  Тонкий  Дом,  стоящий  вне  Игры,
И  разорву  условности  небесного  Общенья…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74276
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.05.2008


Даруй страданий

Молю,  даруй  страданий  тяжкий  путь,
Чтоб  каждый  раз,  борясь  за  право  вдоха,
Вдыхая  сладость  воздуха  и  с  ним  же  ртуть,
Понять,  что  иллюзорность  –  мира  суть…

Молю,  даруй  познанье  заблуждений,  
Чтоб  не  помыслив  о  реальности  страданий,
Сансару  путая  смертей-рождений,
Создать  свой  путь  со  слепоты  блужданий

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74137
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.05.2008


Грех сомнения

Молю,  даруй  мне  сил  познанья,
Чтоб  разрешивши  все  сомненья,
Расширив  грани  малого  сознанья,
Парить  по  небу  без  стесненья...  

Молю,  посей  златые  зерна  знанья,
Чтобы  забыть  страх  подозренья,
Прочувствовавши  боль  врастанья,
Собрать  душой  плоды  прозренья...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67432
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.04.2008


Я

Ось  пружно  стала  на  твердінь  небесну,
Схилюся  через  хмари  край  зирнути
І  бачу  друзів  і  любов  і  ароматну  весну,
Шалено  хочеться  до  них  пірнути…

Як  легко  дихати  де  я  одна  і  небокрай
Тримає  пружним  тілом  душу  зорянисту,
Я  –  музика  і  серцю  наказала:  «Грай!
Збери  всі  сльози  звуками  в  намисто».

Я  –  щастя,  радість,  усмішка  тремтлива,
Дивлюсь  на  вас  і  граю  сонця  промінцем
Все  бігаю  по  хмарах  –  і  нема  тут  дива,
Бо  дні  зробилися  навіки  спаяним  кільцем.

То  ось  вона  –  свобода,  і  ось  воно  –  буття,
Коли  живеш  у  сонця  на  широкому  порозі,
Все  безкінечне  в  душах  тут  знайде  пуття,
Спочинуть  ті,  хто  ніччю  заблукав  в  дорозі.

Так  легко  жити  тут  і  сміх  летить  навкруги,
І  видко  вас,  щоб  витягти  коли  з  біди.
Стаєш  безмірністю,  без  смутку  і  напруги,
А  відпочинеш  –  небо  любо  скаже:  «Йди!»

Зірвусь  тоді  і  стрімко  полечу  додолу
У  ваші  ніжністю  омиті  руки,  Друзі,
І  так  народжуватимусь  я  усе  по  колу
Із  серцем,  де  немає  місця  їдкій  тузі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67002
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2008


Скрижали Времени

Уводит    Время,    за    руку    нежно    взяв,
Все,    что    успела    напитать    любовью.
Оковы    чувств    рывком    жестоко    сняв,
Смеется:    мне,    любя,    еще    дары    готовь.

Дитя,    я    делаю    тебе    великую    услугу,
На    крылья    ты    себе    не    одевай    цепей,
Врывайся    ввысь,    но    не    живи    по    кругу
И    сердцем    подобрав    небес    душой    испей.

Верь    только    той    тропе,    что    вдаль    скользит,
Она    уж    точно    не    вернет    тебя    назад,
Пока    стоишь    –    беда    цветам    души    грозит,
Недвижность    –    вот    уж    верный    ад.

Бездомью    верь    –    оно    ничем    не    обладает,
Не    попадешь    в    капкан    желаний    и    страстей,
Душа    от    их    огня    сильней    всего    страдает,
И    ранится,    пытаясь    разорвать    клубок    сетей.

У    сердца    без    желаний    нет    для    меня    даров,
Оно    не    для    себя    живет,    но    для    вселенной,
И    труд    его    не    на    себя    –    на    благо    всех    миров,
Душа    чиста,    как    чист    огонь    священный…

Верь    одиночеству    –    оно    вовек    не    изменяет,
Всегда,    по    всем    дорогам    тенью    за    тобой,
Иные    души    красотою    друга    не    пленяют,
Оно    не    утомляется    чрезмерною    ходьбой.    

И    верь,    дитя,    утру,    оно    тебя    пробудит,
Душа    покрыта    сном    –    печальна    и    слепа,
Неведомыми    тропами    впустую    блудит,
Пока    вымаливает    помощь    огромная    толпа.

Вот    –    мой    завет,    коль    хочешь    чистоты,
Тебе    видней    –    готова    ли    от    «Я»    отречься,
Но    я    скажу    –    тебе    подарены    все    те    черты,
Которые    душе    дадут    бессмертием    зажечься

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56462
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.01.2008


Universe of Quiet (Вселенная спокойствия)

Сонячному  

         Страшний,  безмежний  морок,  все  летить,  пролітає  мимо  мене,  а  я  лише  слідкую,  слідкую,  слідкую…
         Я  прагну  вхопитися  хоч  за  якусь  крихітку,  хоч  за  якусь  пилинку,  але  все  невпинне,  ніщо  не  торкається  моєї  сумної  руки…  
         Неначе  схопиш  щось,  відкриєш  руку,  щоб  поглянути,  але  бачиш,  як  легенький  пил  сочиться  крізь  пальці…  Сумно,  адже  той  пил  складає  твоє  малесеньке  життя,  а  ти  не  здатна  його  втримати,  не  здатна  керувати  ним.  Боїшся  власного  життя…
         За  мить  все  починає  прискорюватися,  все  летить  неймовірно  швидко,  аж  у  голові  паморочиться,  стає  лячно,  хочеться,  щоб  усе  зникло…  однією  рукою  затуляєшся  від  світу,  а  іншу  витягуєш  кудись  у  простір,  геть  подалі  з  хаосу…  сподіваючись,  що  хтось  схопить  твою  руку,  витягне  тебе  з  цього  хаосу,  де  ти  тонеш,  задихаєшся…
         Відчуваєш,  що  хтось  таки  схопив  твою  благаючу  руку,  тягне  геть  з  мороку,  тягне  на  світло,  тягне  туди,  де  можна  вдихнути  на  повні  легені,  відчути  себе  неймовірно  легко…пірнаєш  ввись,  геть  покинувши  хаос,  злітаєш  вище  й  вище…  
         Вдихнувши  іншого  повітря,  свіжого,  ароматного,  заспокоююся.  Хочу  поглянути,  хто  схопив  мене  за  руку,  хто  мене  рятує  з  хаосу,  але  все  залите  сонячним  світлом.  Нікого  не  видно,  і  навіть  руки  міцної  немає,  просто  канат,  сплетений  зі  світла,  добра,  посмішки…
         Не  знаю  навіть,  що  мене  тримає,  окрім  цього  світла…  Але  це  схоже  на  яскраву  душу  мого  гарного  Друга.  Відчуваю  щось  певне,  тривне,  це  геть  не  рідкий  хаос.  Я  стою,  насолоджуючись  безпекою,  вдивляюся  в  ці  гарні  місцини.  Все  ще  чую  страшні  звуки  завиваючого  хаосу,  мороку,  з  його  страшним  криком,  немов  буря  звелася  величезна,  а  тут,  у  цьому  куточку  світу  все  непорушне,  впевнене,  непохитне.  Всеогортаючий  всесвіт  спокою…
         Дивлюсь  навколо  себе  і  бачу,  що  я  стою  якраз  у  самому  центрі  оркану,  що  мене  ніхто  не  дужий  витягнути  з  нього…  Я  майже  повірила,  що  та  рука  покладе  кінець  тим  жахам…  але  –  ні.  Вона  не  може  зруйнувати,  бо  той  хаос  –  то  я  сама.  І  я  сама  повинна  приборкати  його.  Те  що  було  створене  мною,  мною  має  бути  кероване.  Та  рука  –  то  сили,  відпочинок,  а  порятунок  –  то  лише  я  сама…
         Я  все  ще  у  самому  центрі,  немов  я  –  це  вісь  того  страшнючого  буревію,  немов  я  створюю  його,  собі  на  погибель.  Я  сама  змушую  його  танцювати  навколо  мене,  але  він  відокремлюється  від  мене  і  починає  танцювати  танок,  наприкінці  якого  я  буду  лежати  холодною,  бездиханною,  дуже  спокійною,  немов  уві  сні…  Буря  затанцює  мене…  Але  –  Друг…
         Помічаю,  як  мене  огортає  легесенький  туманчик,  що  підіймається  зі  світла,  дарованого  Другом.  І  я,  огорнена  туманом,  починаю  всміхатися,  мені  так  добре,  що  я  не  сама  протистою  тому  хаосу,  що  поряд  є  світлий  Друг.  
         Він  стиха,  майже  непомітно  проникає  посмішкою  у  мої  думки,  видивляється  їх.  Інколи  сміється,  інколи  хмурніє,  довідавшись  про  них.  Деякі  думки  він  роздивляється,  пильнує  за  ними,  журить,  коли  розплетуться  дуже  вільно.  Геть  погані  думки  він  руйнує  полум’ям  гнівливим  –  тоді  вони  стихають,  зникають.  Випалить  поле  дурних  думок  і  посіє  там  усмішку  –  проросте  поле  сміхом,  світлом,  впевненістю.  
         Полонянка  різних  настроїв,  емоцій,  страху,  я  завше  знаходжу  тут  спокій  і  впевненість.  Дивлюся,  як  світло  навколо  мене  росте,  шириться.  Я  майже  забула,  що  стою  у  центрі  буревію,  за  тим  світлом  геть  не  видко  нічого.  Безмежний  всесвіт,  сповнений  яскравими  барвами,  добром.  Він  все  розпливається,  немов  червоні  барви  вранішнього  сонця  розтікаються  по  літньому  небу.  
         Морок  хмуриться,  гарчить,  але  відступає,  підступно  вигукуючи  погрози,  як  пес,  що  боїться  вкусити,  але  скавучить  противно.  І  так  в  мене  з’являється  цілий  всесвіт  спокою,  тиші,  всесвіт,  в  якому  я  сповнююся  любові  до  життя.  Маленька  галявина,  на  якій  можна  перепочити,  щоб  далі  стояти  в  хаосі.
         Окутана  настроями  чарівного  Друга,  я  знаходжу  тут  відпочинок,  проймаюся  ним  наперед,  бо  знаю,  що  Друг  не  має  жити  за  мене,  не  має  проживати  моє  життя,  в  нього  є  власне.  Він  надає  відпочинок  мені,  спокій,  а  живу  я  сама.  Так  і  треба.  Самій.  Самій,  але  з  іншими…
         Привітавши  мене  в  своєму  всесвіті,  він  сповнює  мене  своїми  мудрими  речами.  Спокійно,  повільно  викладає  знання,  знаходить  мене,  загублену  у  власному  безмежжі,  розповідає  про  складові  мого  світу,  вказує  на  добре,  вказує  на  погане.  Вчить  вирізняти  себе  з  хаосу.  Витягує  мене  у  свій  спокійний  всесвіт,  щоб  навчити  керувати  тим,  що  зветься  моїм  життям.  З  доброю  усмішкою  тлумачить,  що  я  сама  створюю  і  жахи  і  хаос.  То  все  –  ілюзія,  сплетена  мною  у  вільну  годину.  Схопить  за  вуха  якусь  з  моїх  думок,  яких  я  так  боялася,  піднесе  до  мене  і  показує  –  що  то  геть  не  страшно.  Вона  не  кусається.  Світить  мені,  розповідаючи,  що  я  сама  змушую  все  рухатися.  Заспокою  я  свої  думки  і  буря  стихне,  загине.  
         Тяжко  мене  вчити,  дуже  тяжко,  але  він  не  показує  люті.  Завше  всміхнений,  привітний.  Пихне  вогнем,  випалить  дурниці,  і  відпустить  мене,  трішки  розумнішу,  щоб  я  плела  гарні  думкування.
         Повертаюся  я  до  свого  хаосу  –  о  диво  –  він  застиг.  Ледь-ледь  плентається  навколо.  Тут  вже  й  я  хоробрішаю,  згадую  науку  Друга.  Входжу  в  центр  стиглого  хаосу  –  не  кусається,  не  нападає.  Зойкну,  злякаюся  на  мить  якоїсь  чудасії  –  сіпається  хаос,  сичить  зміюкою,  хоче  закружити  мене  до  погибелі  в  своїх  обіймах.  Погляну  на  себе  –  манюсінькій  промінчик  світла  зоріє  з  мене.  Всміхнуся  йому,  знаючи,  що  то  Друг  дав  у  дорогу  мені  цю  дивину.  
         Поринаю  в  себе,  дивлюся  –  там  все  сяє  тим  же  іскристим  світлом.  Стихаю  я,  стихають  жахіття  –  світло  вивільняється,  витанцьовує  кола,  завиває  мене  в  безпеку,  спокій,  впевненість,  добро.  В’язне  хаос,  гине  погань  в  тому  грайві.  Лишається  поряд  мене  тільки  гарне.  
         Згадую  часи,  коли  все  летіло  неймовірно  швидко,  аж  повітря  свистіло.  А  тепер  –  підхожу,  торкаюся  чого  тільки  забажаю,  направляю  в  різні  шляхи,  куди  тільки  вигадати  здатна.  Щось  лишаю  біля  себе,  ніжу  його  своєю  рукою,  оберігаю  дорогоцінні  зерна  життя.  Навчилася  таки,  попри  всю  недовіру.  Пручалася  життю,  але  Друг  переконав  лишитися.  Дзенькую  йому…
         Всьому  я  королева,  все  мені  підвладне.  Жах  не  душить  світло  і  воно  розгортає  своє  покривало  на  цілий  всесвіт.  Не  забуваю  я,  хто  дав  мені  цей  дарунок.  Сама  знаходжу  стежку  до  Друга  –  тепер  не  соромно  показатися  на  очі.  Зазираю  в  очі  –  пишається.  Бурхливими  хвилями  радощів  розкочується  мій  сміх,  світло.  Все  таке  осяяне,  все  таке  гарне,  чарівне.  Споглядаючи,  Друг  відпочиває.  Стиха  всміхається  своїй  могутності.  
         Все  налагоджується  в  моєму  світі,  але  я  так  само  приходжу  посидіти  у  всесвіті  спокою,  подихати  чарівним  повітрям  із  ароматом  добра,  спокою.  Подивитися  на  небо  всесвіту,  щоб  побачити  малесенькі,  тихесенькі  кумедні  зірочки  :),  якими  заквітчаний  увесь  всесвіт  спокою,  добра.  Сповнена  чарівної  музики,  що  стиха  проливається  з-за  зірок,  я  стаю  схожою  на  володаря  цього  безмежного  храму.  Пройде  трішечки  часу  і  я  зможу  стати  такою  ж  променястою.  Лиш  бережи  себе,  чарівний  Друг,  лиш  бережи  всесвіт  спокою…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56216
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2008


Улыбке Друга

To  S

Чуть-чуть  затронь  души  твоей  искру
И  вмиг  забрызжет  языками  жар,
Разинув  удивленно  рот  на  миг  замру
Доселе  не  видав  подобных  чар.

И  в  пламени  обворожительная  песня
Плескалась  морем,  в  сердце  проникая.
Улыбкой  обратилась,  силой  легковесной,
Бесшумно  вглубь  души  чужой  стекая…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55097
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.01.2008


Лики красоты

Ступив  на  море  трав  зеленых  поневоле  улыбнешься
Заметив,  сколько  троп  запутано  скользит  в  просторы.
Смелей  шагай  вперед  –  по  этим  тропам  не  вернешься,
Ведь  только  так  наносятся  на  жизнь  чудесные  узоры.

Пусть  не  обнимет  страх  за  невозможность  возвратиться,
Недвижность  и  возврат  –  куда  страшнее  новых  знаний,
Не  бойся  ночи,  она  уж  не  замедлит  страхом  опуститься,
И  не  давай  пролиться  звукам,  страх  жаден  до  стенаний.

На  краткий  миг  дав  телу  отдых  в  мягком  аромате  трав,
Спеши  идти  вперед,  ведь  столько  троп  хранит  секреты,
Ведь  столько  путников  не  встреченных,  тропу  избрав
Несут  больные  души  и  сердца,  сломав  на  вход  запреты.

Ступив  на  море  трав  зеленых  поневоле  улыбнешься,
Когда  увидишь  радость  встретившихся  душ  в  пути.
И  чтобы  видеть  свет,  ты  ни  за  что  уж  не  вернешься
Желая  лишь  еще  хотя  бы  раз  такую  красоту  найти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=54725
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2008


Подглядывая...

To  S

Улыбкой,  Друг,  за  Вами  иногда  слежу,
Чтоб  знать,  что  Вы  вершите  –  глаз  не  нужно,
Я  только  чую  Вас,  я  вовсе  не  гляжу,
Как  Вы  и  Мир  живете  тесно-дружно.

Улыбкой,  Друг,  за  Вами  иногда  слежу,
Мне  больше  негде  чувствовать  таких  картин.
И  вот,  что  в  этот  раз  о  сердце  Вам  скажу:
Все  добрые  деянья  не  ржавеют  средь  рутин.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=54701
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2008


Наш сон

В  едином  сне  мы  создаем  с  тобой  миры,
Пролив  сосуд  желаний  на  песок  морской
И  тихо  убегает  жизнь  за  гранями  игры
Целуя  волнами,  неся  обманчивый  покой.

Отчаявшись,  упорно  из  песка  возводим
Иных  людей  вокруг,  иные  тропы  дня,
Иные  судьбы  мы  по  глупости  находим,
Все  тот  же  день  земной  реальности  виня.

Задумались  хоть  раз  с  тобою  мы  о  встрече,
А  было  б  место  ей  на  берегу  иного  рока?
Мне  кажется,  идти  б  пришлось  далече,
Возможно,  далее  отпущенного  сердцу  срока.

Как  хорошо,  что  мы  уснули  на  едином  берегу,
И  сны  нам  снятся  о  единых  тягостях  души.
Теперь  я  знаю  все,  теперь  понять  могу
Зачем  дан  сон.  И  все  ж  в  реальность  поспеши.

Пусть  море  слизывает  жадно  наши  сны,
Нам  хватит  сил  пройти  назначенной  тропой.
Все  камни  станут  на  пути  знакомы  и  ясны,
Ведь  только  этот  сон  приводит  нас  домой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=54128
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.01.2008


Путник и Душа

Душа:  Останься…  Не  иди…  Там  –  ночь…
Не  уходи,  постой,  мой  чудный  собеседник,
Мне  нужен  ты…  Одной  –  невмочь…
Уж  скоро  слом,  а  ты  –  единый  исповедник…

Кого  еще  привечу  на  пути  моем,  скажи?
Лишь  при  тебе  –  встают  рассветы  за  горами.
Смиренна  просьба  сердца:  «Путь  сдержи…
Разбрызгай  свет  над  одинокими  мирами…»

 Путник:  Смотри,  трепещет  потухающий  костер  -  
Так  скоро-скоро  догорит  наш  талисман,
Ловя  последний  отблеск,  руки  я  простер,
Чтоб  было  чем  развеять  на  пути  туман.

А  ты  смирись,  подбрось-ка  дров  в  огонь,
И  знай  –  еще  придут  на  свет  и  обогреться.
Меня  лишь  вспомни  и,  молю  я,  без  погонь,
Ведь  след  –  в  душе…  Ему  не  просто  затереться!

Не  много  тьмы  прошло,  перед  тобой  –  вся  ночь,
Открой  истоки  силы  и  дождись  рассвета.
Пора…  Так  много  трав  завещано  мне  истолочь,
Так  много  скорбных  душ  осталось  без  ответа…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=51957
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.12.2007


Молитвенник

...

2.
Молю,  открой  меня  для  наставлений,
Которыми  пройду  весь  путь  до  цели,
Пусть  разум  примет  неких  исправлений,
Забыв,  как  сладко  страхи  гибель  пели...

Молю,  не  дай  среди  дороги  ослаблений,
Идти  вперед  друзья  мне  мудро  повелели,
Яви  обман  и  отведи  весь  страх  падений  -  
Желаю  стать  из  тех,  кто  все  преодолели...

3.
Молю,  позволь  беречь  мои  основы,
И  самость  дай  не  упустить  на  ветер,
Позволь  разрушить  бытия  оковы,
Познав,  как  мир  порой  бывает  светел...

4.
Молю,  позволь  не  спутать  мне  дороги,
Позволь,  что  сердце  будет  наставлять,
Даруй  мне  ясность,  думы  без  тревоги,
И  волю,  чтобы  дух  в  единое  скреплять...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48885
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.11.2007


Ты - не солнечный свет

To  Йуля  tu-tu

Не  стать  тебе  никогда  нещадного  солнца  светом,
Что  прячет  путь  и  без  того  уже  слепых  людей,
Не  стать  и  лунным:  связан  он  на  холодность  обетом,
Ты  –  свет,  что  оживляет,  подобно  цвету  орхидей.

Ты  не  всегда  сияешь  –  твой  путь  –  босой,  колючий,
И  ты  не  веришь,  что  любовь  –  легка.
Но  ты  –  свет  искренний,  что  не  боится  неба  с  тучей,
А  значит  –  ты  к  любви,  дитя,  близка.

Не  стать  тебе  никогда  нещадного  солнца  светом,
Он  не  пройдет,  как  ты,  по  режущим  жизни  каменьям.
И  лунным  не  стремись  –  он  затухает  пред  рассветом,
Будь  светом  простоты  –  и  станет  мир  твоим  владеньем!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44404
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.10.2007


Аргоновая душа

Клерику

За  стол  твой,  незнакомец,  разреши?
Веди  игру  на  все,  что  пожелаешь!
Твори  цветастые  видения,  смеши  -
Ты  нежно  в  душу  их  вкрапляешь…

По  точечке,  по  зернышку,  пылинке
Раздариваешь  мысли,  мир  меняя,
Смеешься  иль  гневишься  паутинке,
Из  новых  дум  вселенную  души  ваяя…

Но  не  скользи  сквозь  тени  смехом,
Не  прячься  средь  галактик  мыслью,
Здесь  не  идет  сраженье  с  неуспехом,
Не  убивай  слова  –  не  думай,  я  осмыслю.

Ты  из  свободных,  радостных,  с  огнем,
Лишь  шрам  через  лицо  <за  мир  борьба>
В  непонимании  по  межгалактике  бредем,
И  в  неизведанность  слетает  с  губ  мольба…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43711
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.10.2007


Викингу

Октябрь…  Из  похода  чрез  месяц  устало  вернутся
Отцы,  сыны,  мужья…  Скольких  не  дождемся?  
Нам,  женам,  снится  рубище,  где  жизни  оборвутся,
Но  мы  –  сильны,  под  тяжестью  тоски  не  гнемся!

Вот  –  муж…  Кровь…  Вгрызается  в  раны  кольчуга,
Ожесточенное  лицо…  Рука  сжимает  храбро  меч.
Глаза  без  страха…  Сражаются  за  жизнь  друг  друга,
Судьба  родного  дома  возложена  на  эту  сотню  плеч!

А  ночью,  когда  поля  –  в  телах,  а  реки  истекают  кровью,
Дыханье  –  тяжело…  Молчанием  сошла  усталость,
Воспоминание  –  глаза  жены  искрятся  вечною  любовью,
И  дети…  Теплый  дом,  где  проведет  седую  старость.

Октябрь…  Из  похода  чрез  месяц  устало  вернемся
Отцы,  сыны,  мужья…  Конца  войны  дождемся?  
Нам,  воям,  снится  дом,  за  него  до  смерти  бьемся,
И  мы  –  сильны,  под  тяжестью  меча  не  гнемся!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41612
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.10.2007


to S

Скільки  любові  плескалося  в  твоїх  долонях,
Коли  ти  присів  і  з  дороги  підняв  мотиля…
Немов  руки  бога  добра  тобі  ніжили  скроні,
Безмежно  щасливого,  що  ти  від  біди  затуляв.

З  невловимим  усміхом  тепло  тримав  ту  красу,
Сумно  зламаним  крилам  шелестів  про  недолю.
Відніс  у  траву,  збиваючи  гордо  ногами  росу,
Щоб  опустить  те  створіння  в  безпеку,  на  волю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=35306
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2007


Із днем народження, чарівна дівчинко

Йульа  tu-tu

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко,
Всього  тобі  найкращого  в  житті,
Невпинно  слідуй  серцю  і  меті.

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко,
Збирай  навколо  друзів  кращих,
Не  стань  одною  з  душ  пропащих.

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко,
Спокійно  спи,  не  бійся  снів,
Не  чуй  образливих  ти  слів.

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко,
Дивись  як  сяють  над  тобою  зорі,
Нехай  щастить,  і  посміхайся  в  горі.

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко,
Нехай  здійсняться  всі  твої  бажання,
Живи,  не  знай  на  смак  розчарування.

Із  днем  народження  чарівна  дівчинко,
Рости,  неначе  ти  –  богиня  темноока,
Не  оступись  –  тропа  життя  крута,  висока.

Із  днем  народження,  чарівна  дівчинко!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=35064
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2007