Георгій Хутірський

Сторінки (1/11):  « 1»

Говорили про Крути…

 

Говорили  про  Крути...  
                               Багато,  натхненно,  запально....
Говорили:  -  Були  вони  діти,  
                                                               та  слава  їх    вічна,
хоч  доля  трагічна  й  печальна.
Говорили  про  подвиги...                      
Ще  говорили,  що  занадто
                                     нерівні  були  тоді  сили.
Говорили    багато,  аж  небо  
                                                             ясне  червоніло,  
Говорили  багато,  багато  
                                             про  щось  говорили...
Так,  печальна  й  трагічна!
                                                                     І  лише?
Чи,  може,  й  повчальна?
В  чім  причина  загибелі  їх?
Причина  яка  визначальна?  
То  ж  не  триста    спартанців,
           очолених    Левом  могутнім!
Дітлаха!  В  котрих  все  
                 мало  б  бути  в  майбутньому!
Дітлахи...  Спантеличені,    збочені,
                                                                               збиті  із  тями  ...
Їх  погнали    у  прірву,  у  безвість,
                                                                       погнали  у  яму!
Їх  погнали  вожді,  
                             прикриваючись    тілом  юначим,
прикриваючи  гнилість  свою,  
                           і  бездушність,  і  хисту  нестачу!
Їх  погнали,  як  гонять  тепер
                                                   вже  усю  Україну,
знову  топчуть  майбутнє,
                                                       і  славу,  і  віру...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826223
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2019


Коли збираю я дровця…

Коли  збираю  я  дровця
Свого  очільника  я  бачу!
Його  я  лаю  без  кінця,  
Коли  в  холодній  хаті  плачу!

Дружина  хвора  он  лежить,
У  неї  серце  ледве  б’ється,  
А  він  з  екрана  жебонить,
Над  нами  бідними  сміється!

Повірте,  прийде  судний  час!
Він  відповість,  що  було  з  нами
І  буде  те,  що  було  в  нас
З  його  і  доньками  й  синами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823864
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2019


Про вічне томиться душа…

Чого  іще  не  вистачає?  
Чого  іще  душа  бажає?
Смачних  наїдків,  вин  хмільних
Чи,  може,  перстнів  золотих?
Величні  кам’яні  палати  
Ось  розчиняють  свої  шати.
Тут  всюди  мармур  і  кришталь  
І  дорога  тонка  вуаль.
Приємно  як  пройтися  садом,
Натішитися  виноградом,
Суниць  поїсти  запашних,
Коли  на  землю  пада  сніг.

Та  вся  ця  розкіш  не  втіша  –  
Про  вічне  томиться  душа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823041
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2019


Про наше життя ?

По  базарям,
                                   по  базарям
Шугає  люд  –  
                                 живе  щасливо,
Його  штовхають  
                                             і  цькують,
Йому  ж  –  все  байдуже,  
                                                             на  диво.
Його  зманила  мішура,
Принадним  блиском  
                                         сліпить  очі,
а  що  принади  ті  –  мара,
не  хоче  знати  він,
                                                 не  хоче...
Все  щось  купує  
                               й  продає,
усе  торгує  
                             й  шопінгує,
забув  вже  й  ремесло  своє
і  голос  совісті  не  чує.
І  думає,  що  він  живе,
А  сам,  хіба  що,  доживає.
Чом  не  цінує  він  своє?
Хіба  що  розуму  не  має!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2018


ДРУЖБА (Дмитро Павличко. Антологія української поезії, том 4, 1958 р. стор. 414-415)

Ще  той  собор  у  Києві  стоїть,
Що  предок  звів  на  диво  поколінням,
Ще  не  зігнулося  під  тягарем  століть
Його  високе  і  тверде  склепіння.
Ще  той  папір  від  часу  не  зотлів,  -  
І  пам’ятка  лишилась  людям  здавна,  -  
Де  за  неграмотних  французьких  королів  
Підписувалась  Анна  Ярославна.
Немов  від  сорому  вдягнувшись  в  мох,
Ще  згадують  твій  щит  Царграда  стіни.  
О,  Русь!  Жива  життям  ти  славних  дочок  трьох  –
Росії,  Білорусі,  України.
Ще  пам’ята  донині  сивий  Львів
Рядки  друкованих  уперше  літер...
На  Федорова  гріб  із  львівських  ясенів  
Встеля  пожовкле  листя  львівський  вітер...
Ще  ті  шляхи-путі  не  заросли,  
Куди  неслись,  як  вихор  під  час  бурі,
На  бій  в  однім  строю  Хмельницького  орли
І  Дону  посланці  суворо-хмурі.
Ще  є  портрет,  що  малював  Брюллов
Не  для  того,  щоб  однести  в  музеї,-  
Щоб  кріпака  Тараса  вирвати  з  оков,
Щоб  слово  розкувать  землі  моєї.
У  наших  мовах,  як  один  мотив
У  двох  піснях,  звучить  ясна  подібність.
У  серці  нашому  ніхто  не  розлучив  
Шевченка  гнів  і  Лермонтова  ніжність.
Ні,  не  забули  береги  Дніпра
Російську  кров,  в  сухім  піску  застиглу,
Ще  їздить  із  Черкас  у  Сталінград  сестра
На  братову  поглянути  могилу.
Як  рідну  матір,  я  люблю  Москву
За  дух  її,  за  воленосну  вроду,
За  все,  що  маю  я,  за  все,  чим  я  живу  –  
За  волю  українського  народу.
А  ви,  кати,  за  жменю  мідяків
Знайшли  собі  за  океаном  службу
І  ще  тризуб  складаєте  з  дрібних  кусків,
Розбитий  об  гранітну  нашу  дружбу.
Хто  дружби  спробує  дробить  граніт  –
На  себе  зрушить  сам  смертельний  камінь.
Ще  не  вродився  той  на  світ,
Щоб  те  порвать,  що  зв’язане  віками.


P.S.  І  так  усе  життя    -  ніс  по  вітру  тримав.  В  інтернеті  цього  вірша  не  знайдете,  але  ще  не  всі  книги  спалили...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807951
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.09.2018


Людське життя (Дмитро Павличко. СОНЕТИ. Видавництво «Молодь». 1978. стор. 15)

                                         ***  

Людське  життя  –  не  книги  чорновик,
І  слів  звідтіль  не  викинеш  ніяк.
А  він  в  душі  носив  смертельний  ляк,
Немов  трава,  під  кожним  вітром  ник.

Прислужувати,  наче  кельнер  звик.
За  Польщі  говорив,  що  він  поляк.
З  фашистами  фашистом  був,  підляк,
Тепер  горлає  скрізь:  «Я  –  більшовик!».

Мерзенний  раб!  Не  вірте  ви  йому,
Так  називатися  не  має  прав,
Хто  не  служив  народові  свому,

Безчестя  сіяв,  вигоди  збирав,
Хто,  боячись  потрапити  в  тюрму,
Людину  у  собі  на  смерть  скарав.  


P.  S.  Напевно  тут  автор  абсолютно  щирий,  бо,  скоріш  за  все,  писав  із  власної  натури.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807847
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 25.09.2018


А що зробили ті нащадки…

Стояв  Ілліч  на  п’єдисталі,
Простерши  руку  вдалечінь-
Із  бронзи  чи  міцної  сталі
І  палахтіла  неба  синь.

Стояв  Ілліч  і  у  пориві  
Народ  у  далі  закликав:
Хотів,  щоб  всі  були  щасливі,
Та  як  зробити  це  -  не  знав.    

І  дійсно,  це  його  провина,
Та  він  дивився  в  майбуття,
Хоч  грішний,  як  і  всяк  людина,
Він  прагнув  кращого  життя.

А  що  зробили  ті  нащадки,
Що  пам’ятник  його  зняли,
І  біснувались,  мов    в  припадках  
І  злістю  землю  залили?  

До  чого  прагнуть  ці  істоти?
Який  вони  будують  лад?
Хіба  лиш  та  у  них  турбота,
Щоб  на  землі  створити  ад?    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756333
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.10.2017


Псевдопатріотам колишнім і нинішнім - без поваги…

 



Що  ваш  прапор?  І  де  ваш  бог?
Ганчірка,  прострелена  власними  кулями?
Таким  ганебним  був  ваш  пролог  –
Народ  ще  довго  платитиме  гулями.  

Несли  печать  і  печаль  віків,
Нового  прийдешнього  не  помічали,
Шукали  народу  нових  катів
І  –  безнадійно  відстали.  

І  сором  очі  не  випік...Ні!
На  роздоріжжях  метали  жереб  завзято,
Свій  страх  хотіли  втопить  у  війні  –
І  ворог  вже  пер  до  тихої  хати.  

І  знову  ви  б’єте  у  груди  себе,
А  біль  віддається  у  серці  народу  –
Не  той  патріот,  хто  під  себе  гребе,
Не  той,  хто  постійно  лиш  мутить  воду!  

Рефлексії  ваші  якісь  недолугі:
В  холуйстві  шукаєте  все  порятунку.
Того  і  не  знаєте,  що  для  свободи  
Потрібні  люди  другого  гатунку.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755457
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2017


До мого обдуреного народу





Ти  ще  воскреснеш  з  небуття,
Із  забуття,  із  попелища,
Хай  дощ  січе  і  вітер  свище
Іще  не  страчене  життя:

Поки  ще  груша  біля  дому  
Привітно  листом  шелестить,
А  серце  плаче  і  болить
Немає  ще  біди  у  тому,

Що  розмело  нас,  як  солому,  
А  той,  хто  лестивсь,  мов  іржа,
Тримає    в  пазусі  ножа    –
Немає  ще  біди  у  тому.  

Ти  лиш  надію  не  втрачай,
Не  потурай  ворожій  волі,
Своєї  не  зрікайся  долі
І  Бога    Богом  називай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754724
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2017


Дивний сон (Присвячується Дмитру Павличку)






Ти  явився  мені  уві  сні,
Запальний,  із  палаючим  зором,
Снились  квіти  також  запашні,
Що  під  ноги  стелились  узором.

Та  чорніло  вже  щось  віддаля,
Не  співали  пташки  на  світанні  –
Відчувала,  напевно,  земля
Демократії  кроки  останні.  

Ти  ж  священним  вогнем  палахтів,
Ти  ж,  здавалось,  нічого  не  бачив...
Ти  ж  бо  завжди  так  гарно  умів
Маскувати  свій  гавкіт  собачий.

Що  ж  іще?  Ти  мовчиш?  Не  мовчи!
Покажи  нам  нові  перспективи!  
А  мої,  чомусь  навіть  у  сні,
Очі  бачить  тебе  не  хотіли...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754583
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.10.2017


Чия ж Україна???

                     


Наша    чи    не    наша  -  наша    Україна?
Тільки    для    обранців,  чи    для    всіх    єдина.  
Може    своїм    дітям    стала    вже    чужою,  
Коли    вже    як    бранка    повзе    за    ордою?

Наша    Україна  -  наша    чи    не    наша?
Чи,  панки    завзяті,    вже    наймичка    ваша?
Чи    вам    вона    треба,  щоб    лиш    обдирати,
А    народ    сердешний    в    неволі    держати?

Хочеться    спитати    й    „  Нашу    Україну”,
Яку    хтось    придумав  у  лиху    годину:
-  „  Наша  Україна”  -  наша  ,  чи  не    наша?
Чи,  може,  лиш    панська    посібниця    ваша?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731952
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2017