Крісті К.

Сторінки (1/15):  « 1»

Шкода, що не лежить сніг…

Шкода,  що  не  лежить  сніг,
Як  тоді...
Шкода,  що  час  не  повернути.
На  тобі
Теж  лежить  цей  груз
спогадів.
В  ім'я  наших  днів,
Пробач  ті  прокляті  погляди.
Як  тоді,
Давай  не  залишимось  байдужими,
І  на  дні
Тих  холодних  днів
Запалимо  свічку  скорботи.
О,  ці  напади  нудоти...
Треба  розірвати  коло,
Знищити  цикл.
А  ти  пам'ятаєш  зорі?
Як  ми  дивилися  в  небо,  а  я  бачила  фігури.
Якими  ж  ми  тоді  були...
Дивилися  тільки  вгору.
Стільки  поглядів,  а  бувало  і  без  слова,
Дивилися  в  небо  так  палко
знову  і  знову.
Ех,  ностальгія,  чи  я  уві  сні?
Все  ж  як  шкода,
що  не  лежить  сніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785571
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.04.2018


Твоя безглуздо прозора тінь. .

Твоя  безглуздо  прозора  тінь,  що  уникає  сонця,
Між  гірських  височінь
Встромляє  руку,  копирсається  в  серці.
Не  чуєш  пронизливого  звуку
І  далі  вириваєш  нерви.
На  що  тобі  серце?  Хіба  ти  не  посол  Венери?
Чи  може  Люцифера,  якщо  завдаєш  болю?
Не  скривдиш?  Манери?
Всі  демони  брешуть,  коли  псують  долю.
Жують  і  випльовують,  а  що  далі?
А  далі  живи  паралізована.
Один,  два,  три,  тривожить  мене  це  "випльовують".
Що  ж  вони  тоді  забирають?
Хоча,  я  знаю,
Знаю,  звідки  ця  порожнеча!
Це  вони  організували  втечу  моїй  душі,
А  плоть  залишили.
Щоб  уночі  жувати,  жувати,  а  потім  виплюнути
Мертве  бездушне  тіло.
Твоя  безглуздо  прозора  тінь  все  ще  крадеться  слідом
Між  засніжених  гірських  височінь,
До  коріння  просякнутих  гнітом.
А  я  стою...  Стоюрозгублена  і  п'ю
Дурман  із  твоїх  очей,  повних  темряви,
Не  підозрюючи,  що  лечу
У  ту  саму  вічно  потворну  темряву.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785569
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.04.2018


У тисячах дзеркал, омитих кров’ю…

У  тисячах  дзеркал,  омитих  кров’ю
Терновим  гіллям  оповитих  чорних  тонкотілих  троянд,
Сіяє  твоя  тінь  неповторна
Потворна  чорна  мара  зазирає  в  залиті  розпачем  очі,
Й  лишає  у  моїй  душі  мільярд
Синців,  які  ти  звеш  “пророчі”.
Потвори  замурзаний  хриплий  крик  знов  серед  ночі
Застряг  у  барабанних  перетинках
І  відбиває  ритм  в  наметику
Хрящовому  обмотаному  шкірою.
Душа,  увінчана  останньою  крихтою,  останньою  вірою
Обвиває  дзеркало.

У  тисячах  дзеркал,  омитих  кров’ю
Чорних  тонкотілих  троянд,
Ширяє  твоя  тінь  неповторна:
Проникає  в  душу  Троян.

Ковток  полиново-цукрового  зілля  
Пече…  Обпікає  вже  подразнене  горло  диким  криком  надії.
Твої  губи  тікають  з  підпілля,
І  крик  тухне.

Але  то  вже  не  я,
То  Люцифер  у  паперовій  масці  підступно  дихає  тобі  в  шию.
І  в  той  момент  твій  дух  безпорадно  ниє,
А  потім  захлинається  пліснявою.
Дзеркала  кишать  тиснявою.
Цілий  натовп  тебе  в  перемішку  з  нечистим
Поглинає,  топче  безгрішну…
Безгрішну  
Душу.

Та  це  не  кінець!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739426
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.06.2017


Поезія – як сонце

Поезія  –  як  сонце  для  поета,
Що  раптом  так  осяяло  життя.
А  перший  вірш  рівняється  до  злету,
Бо  більше  не  підеш  у  забуття.

А  муза-відьма  –  як  кохання  перше,
Що  магія  її  туманила  думки,
Що  крила  ангельські  дала  поету,
Й  відкрила  нові  зоряні  шляхи.

Тріумф  приносить,  визнання  і  славу
Поету,  що  літає  поміж  хмар,
Та  відьма,  сонячно-ласкава,
Що  кидає  в  натхнення  творчий  жар.

В  поета  крила  з  слова  золотого,
Що  ввіковічнять  тут  його  ім’я,
Що  Августом  назвуть  народу,
Й  піднімуть  з  селянина  до  царя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735560
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.05.2017


Мені наснились фіолетові тюльпани…

Мені  наснились  фіолетові  тюльпани,
Що  зацвіли  узимку  на  даху.
А  я  була  натхненням  дико  п'яна,
Що  породило  у  моїй  душі  весну.

Мені  наснились  щоки  пурпурові
В  обличчі  сонця,  що  топилось  у  воді.
А  я  пливла  йому  назустріч  в  барвінкові
Весняно-зоряні  сади  морські.

Я  так  хотіла  опинитися  у  казці,
Перелетіти  аеропланом  всі  світи.
Та  не  дала  мені  природа  ласки
Зорею  в  небі  фіолетовім  цвісти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735558
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2017


Скажіть мені, а як пройти у ліс?…

Скажіть  мені,
а  як  пройти  у  ліс?

В  отой  під  морем  у  глухій  долині?
Там  нічка  хлепче  ріки  швидкоплинні,
й  розчісує  сіяючі,  нетлінні
густі  і  бархатно-сливові  коси,
і  губить  у  мохах  кристали-роси,
що  розливаються  струмками  у  хмарки.
Де  прогризают  в  місяці  дірки
лілові  й,  як  туман,  крихкі  сновиди.
Там  між  деревами  ширяють  біди,
покриті  мохом  й  пахнуть  полином.
Замотані  у  темно-сині  светри,
і  заплітають  павутинні  нетрі,
щоб  кожен  корінь  наградити  сном.
Ступила  крок,  і  ще  сто  тридцять  двом
слідам  твоя  заміряна  дорога.
Крізь  дебрі  трав  і  голову  носорога,
під  руку  з  світлом  й  жмутком  полину.
Килим  з  лаванди  манить  в  далину,
рахують  сови  жваво  крок  до  кроку.
А  ноги...  Ті  несуться  до  потоку,
що  вкине,  ніби  каменем  у  ліс.

Спасибі,  але  нащо  цих  валіз?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734543
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2017


Кружля у небі…

Кружля  у  небі  над  ліловим  гіллям
Співочий  чорно-чорний  восьминіг.
І  тисяч  мрій,  що  прокляті  безсиллям
Ютяться  в  нього  боязко  між  ніг.

Він  –  лиш  уява,  мрії  –  лиш  уява.
Фантазії,  ілюзії,  міраж.
А  раптом  хтось,  ну,  просто  для  забави,
В  реалію  оберне  цей  фураж.

Кістлявий  дух,  кістлявий  небокрай
Засіяний  розлогим  голим  віттям.
«Цвіти,  стелися,  мріє,  виростай!»  -
Плекає  восьминіг  свої  угіддя.

І  ти  плекай,  твори  нову  історію,
Як  у  трактаті  писано  століть.
Створи  науку  й  молоду  теорію,
І  не  страхайся,  що  буде  боліть.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734539
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2017


Стереотипномислячі

Людинопад  посипався  на  голови,
І  навіть  парасолька  не  спасе.
Банальні  та  неситі  мозколови
Не  впустять  і  малесеньке  слівце.

Прогнулися  пороком  ситі  ринви,
Дахи  в  мохах  стандартом  затекли.
А  ноги  по  асфальту  покотились,
Щоб  розум  чистим  вкотре  зберегти.

Не  впустять  і  малюсінької  думки.
Спалять  ідею,  й  не  затямлять  суть.
Моя  душа  шукає  порятунку.
Та  в  цьому  сенс  життя  таки.  Мабуть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734365
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2017


Гармонія

Замріяні  космічні  кошенята,
що  шкрябають  венерівський  диван,    
озон  взялись  родзинками  латати,
скидаючи  бадилля  у  лиман.

Дракон  пернатий  спав  на  підвіконні.
Голівку  клав  під  кістяне  крило.
На  голову  квіт  упав,  і  він  спросоння
Зацвірінчав  і  перебив  все  скло.

Над  річкою  сукном  нависло  небо,
І  градієнтом  хмари  залило.
А  котики  при  першій  же  потребі
Заклеїли  родзинками  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734364
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2017


Натяки

Та  ні,  цей  вірш  не  просто  про  любов,
І  не  про  щастя,  швидше  про  страждання.
Лиш  пробудити  в  твоїм  серці  хочу  знов
Оте  гіркеє  відчуття  прощання.
Можливо,  указати  на  мовчання,
І  на  безликість  душ  та  неміч  тіл,
Що,  зрештою,  й  спричинює  страждання,
Що,  зрештою,  і  позбавляє  втіх.
Чи  бачив  ти,  як  те  гірке  прощання
Нещадно  розбивало  душу  вщент?
Принишкли  сосни,  бо  ведуть  навчання
Солдати-командири  під  дощем.
Накази  –  строгі,  а  слова  –  бездушні,
Жорстокі  втіхи,  на  серцях  тавро.
Такі  величні  чи  такі  байдужі,
Як  погубили  все,  що  підросло.
Ну  що  ж  казати…  То  велике  зло!
Не  знаю,  нащо,  та  чого  ж  коштує…
Як  гірко  бачити  самотнєє  весло
В  руці  мерця,  що  у  човні  ночує.
І  не  продав  він  власне  ремесло,
Його  війна  жорстоко  й  тихо  вбила.
Бо  не  помітив  ще  ніхто,  як  зло
Прокралось,  й  серце  захворіло.
Пробачте  «патріоти»,  я  не  згодна,
Що  за  Вітчизну  убивать  –  не  гріх.
Яка  б  мета  не  була  благородна,
Ваші  серця  зітліють  у  вогні.
Яка  б  мета  не  була  благородна,
Яким  страшним  не  видавався  б  крах,
Убивши  вбивцю,  ти  потонеш  в  гної
І  станеш  на  його  кривавий  шлях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733888
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2017


Маленька відьма чхає на горищі…

                                                                 [i]"Понтію  Пилату"[/i]
Маленька  відьма  чхає  на  горищі,
І  розтирає  спинку  таргану.
Варить  повидло  з  зоряної  гущі,
Дарує  квіти  магу-цвіркуну.

На  небо  глянь!  Там  місячна  криниця
Пуска  струмочки  білих  промінців.
Між  них  застрягла  бідна  Маргарита,
Що  викликала  погляди  курців.

Сова  киває  сонно  на́гій  відьмі.
Співає  на  гробниці  їм  кістяк.
Про  Понтія  роман  не  дуже  плідний
Вогню  віддав  захмелений  простак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733887
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.05.2017


Шепіт очікування

Вальсують  ніжно  айстри
В  самотньому  вікні.
Посвистує  їм  грудень,
Біліють  теплі  дні.
Самотністю  повіє,
І  сонечко  втече,
І  сядуть  вартовії
Сніжинки  на  плече.
Зів’яли  матіоли,
І  маків  вже  нема.
Втекли  останні  квіти
З  птахами  за  моря.
Самотнєє  страждає
Заплакане  вікно:
Підсніжників  чекає,
Й  фіалкове  панно.
Чекай,  чекай,  віконце!
Ще  трошки,  і  весна.
Прибудуть  твої  айстри
Ще  поки  в  краї  сна.
Он,  бачиш,  вже  тепліє,
Співають  і  пташки.
Чекай,  чекай,  віконце
На  проблиски  краси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017


Поранений ангел…

Поранений  ангел  з  багряним  крилом,
Співаючи  пісню  і  давлячись  злом,
Не  скиглить  і  навіть  не  зронить  сльози,
Не  кличе  братів  і  не  молить:  Спаси!

Він  мовчки  лікує  багряне  крило,
Щоб  нове  життя  і  воно  віднайшло.
Щоб  знов  білосніжним  воно  зацвіло,
Й  хазяїна  знов  до  творця  віднесло.

Поранений  ангел  крізь  огненну  біль
Побачив  під  деревом  скиглячу  тінь.
Підвівся  він  рвучко  й  поринув,  як  зміг,
Багряне  крило  торочилось  між  ніг.

Щось  нило  у  горлі,  переляк  майнув,
Пролилися  сльози,  та  болю  не  чув.
Добравшись  до  тіні,  накривши  крилом,
Зронив  він  сльозу.  Перемога  над  злом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729725
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.04.2017


Прийди і почуй!

Прийди  і  почуй!
Я  взиваю  до  тебе!
Прийди  і  відправ  мене  просто  у  небо.
Згодуй  мене  кракену,  він  ж  вдавиться  бідний
Моїм  божевіллям  духом  неплідним.
Прийми  мене:  вирви  з  живих  грудей  серце.
Я  так  побажала,  на  горе,  не  вперше.
А  скільки  їх  в  мене?  Чотири  чи  сотня…
А  може  й  одне,  та  душа  все  ж  холодна.
Пробач  і  прийди,  я  благаю  вже  тихше.
Слиз  мороку  топить  в  обіймах  все  швидше.
Густий,  брудно-сірий,  смердючий  і  клейкий
Всотався  у  шкіру,  кінець  не  далекий.
Я  чую,  як  кров’ю  залилися  очі,
З  могил  піднімаються  мислі  пророчі.
Промив  слиз  легені:  задуха,  пітьма…
А  знаєш  кінця  ж  то  таки  і  нема.
Це  просто  початок  такий  нестійкий,
І  можеш  не  йти,  бо  підйом  тут  стрімкий.
Хоча,  якщо  зможеш  пройти  це  болото,
Повісь  там  на  вході  колючого  дрота.
Прийди…  Я  тихенько  снодійно  шепочу.
А  ти  ,навпаки,  голосніше  ще  хочеш.
Мій  голос  вже  тухне  –  бажання  росте.
Ти  –  досить  таки  нестандартне  лице.
Прийди  і  почуй!
Не  взиваю  до  тебе,
Ти  ж  йдеш  і  вкидаєш  мене  просто  в  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2017


Очеретяний дим…

Очеретяний  дим
і  верби  золоті...
Тут  видно  часу  плин,
що  віддававсь  воді
усі  його  неопалимі  скількись  років.
Він  плив  і  виливав  химер-пророків
із  ламінарій  і  морських  солей.
І  збудував  для  них  же  мовзолей:
очеретяний  острів  під  потоком.
Ти  чуєш?...  Очерет  про  щось  шумить.
Він  кличе,  він  заманює,  він  дурить.
Заблудишся,  і  враз  упадеш  ниць.
Зітрешся  в  пил,  розчинишся  умить,
та  не  заплачеш,  бо  не  буде  туги,
а  станеш  як  вони  –  болотній  дух.
Твоя  рука  затопчеться  у  землю,
а  пил  ноги  зависне  на  гіллі.
Зелені  очі  впуляться  у  стелю,
катаючись  убого  по  землі.
Печінка  й  селезінка  вкриють  скелі,
легені  задихнуться  на  теплі.
Душа  заселить  мохові  дерева,
а  серце  знайде  спокій  в  густім  дні.

Ти  все  ще  чуєш,  шепіт  очерету?
Іди,  іди  і  обминай  стежки.
Ти  чуєш?  Чуєш,  як  шумлять  дерева?
У  нас  тут  страшно,  тільки  навпаки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729519
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2017