Ната-лі

Сторінки (1/19):  « 1»

Місто-привид

Місто-привид:  порожні  застигли  очниці
І  в  кутку  давній  спомин  -  покинута  поспіхом  лялька,
Наче  кадр  зупинився  великого  майстра  Хічкока.
Тільки  серце  бетонне  весною  у  відчаї  йокне,
Як  воронячий  гомін    зловіще  веде    перепалку.
Знов  наснилось.  Оцей  сон  тридцять  літ  вже  сниться…


Чорнокрила,  в  півнеба,  безжалісна  птиця
Забажала  свободи    і  -  гайда  гніздо  будувати:
Там  ліси  поросли,  де  буяли    квітучі  алеї,
Де  на  чортовім  колесі  мріяли  мчати  шалені.
Там  душа  його  бродить  і  просить,  повір,  небагато
Щоб  горіло,  хоч  іноді  світло    в  очницях…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2017


Врятуйте планету

Врятуйте  планету!

Чудова  та  мить
весняної  днини  –
яскрава  блакить  
і  вирій  пташиний.
Усе,  як  завжди,
і  сонечко  світить,
не  чули  біди
ні  трави,  ні  квіти…
Травневий  парад.
Повітряні  кулі.
В  пожежі  пала
майбутнє  півкулі.
Жахливий  хижак
звільнився  з  неволі,
лиш  горе  і  жах
приніс  він  з  собою.
Його  в  саркофаг
закрили  наївні.
Хіба  цей  ковпак
дасть  захист  надійний?
Невидимий  звір
(й  могутність  зростає)
вже  всюди,  повір,  
й  спасіння  немає…

Природа  верне  
за  все  рикошетом.
Завдання  одне:
врятуйте  планету!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730663
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2017


Зцілення

Бездонна  ніч.  І  знов  не  спиться.
У  повні  місяць  блідолиций.
Дзвенить  прозора  тишина.
Мов  одинокая  вовчиця,
Завию  сумно  край  вікна.

А  далі  підіймусь  поспішно,
Бо  заскребочуть  душу  кішки:
Безвихідь,  відчай  і  печаль…
Стрибну  на  місячну  доріжку  -
поманить  зоряний  кришталь.

І  стрімголов  назустріч  вітру,
Я  серце  із  грудини  вирву,
А  разом  з  ним  нестерпний  біль.
Ще  й  душу  спалю  непохитну
І  всі  емоції  людські.

Засяють  очі  лютим  блиском,
Хижак,  що  чує:  здобич  близько.
Шерсть    дибки,  а  клики  міцні.
Інстинкт  з  прадавньої  колиски,
Уже  не  приглушить    мені.

Над  тілом  жертви  бездиханним  
Під  ледь  жевріючий  світанок
Я  псом  завию  від  жалю.
І  разом  з  першими  півнями
В  людину  знов  перетворюсь.
Так  щиро  Богу  помолюсь,
Бо  вірю,  що  колись  зцілюсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2017


Пустота

Я  не  знаю,  що  тепер  робити:
У  моєму  серці  пустота,
Не  цвітуть  у  ньому  диво-квіти,
Навіть  осока  не  пророста.

Мабуть,  я  сама  себе  згубила:
Витекла  крізь  тріснутий  сосуд.
Й  насінинам  прорости  не  сила,
Бо  вони  без  ґрунту  не  ростуть…  

Пустоту  заповнить  намагалась,
Якось  заглушити  біль  оцей
Й  в  пошуку  душевного  причалу
Поринала  в  океан  страстей…

Кажуть  мудреці,  що  все  даремно:
Зламане  не  стане  цілим  знов.
Та  вода  підточить  навіть  кремінь,
а  зцілити  може  лиш  любов…  

З  нею  в  серці  розцвітають  квіти
І  душа,  неначе  птах,  літа,
А  без  неї  існувать  –  не  жити,
А  без  неї  -  вічна  пустота…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2017


Про життя

Життя  –  це  напрочуд  складна  і,  водночас,  простесенька  штука.
В  кредит  надається  та  кожному  з  різним  пакетом.
Це  –  пошуки  щастя  для  когось,  страждання  й  одвічная  мука.
А  обраних,  часом  здається,  взяли  небеса  на  поруки:
Нектар  попивають,  вкусивши  амброзії  з  медом.

А  моє  життя  –  нескінченний  якийсь  марафон,  естафета.
Щораз  виникають  нові  і  нові  перепони.
Та  я  ж  не  борець,  не  герой  і  зізнаюся  часом  відверто:
Паду  на  коліна  безсила  й  єдине,  що  хочеться  –  вмерти.
Та  знов  підіймаюсь,  долаю  фізичні  закони    
Й  боротимусь  доки  у  жилах  вся  кров  не  схолоне.
А  доти  не  здамся,  бо  я  ж  народилась  до  біса  уперта…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727353
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2017


Не говори печальными глазами (переклад вірша Л. Костенко)

Не  говори  печальными  глазами,
То,  что  не  смеют  вымолвить  слова.
Так  нежность  возникает  между  нами,
«Тишь  перед  бурей»  -  говорит  молва.
 
Ты  сон  или  игра  воображенья?
А,  может,  магии  безумной  власть…
Меж  нами  яркой  радуги  свеченье,
Меж  нами  пропасть,  не  дай  бог,  упасть.
 
Я  не  скажу  и  в  памяти  –  любимый.
Меня  ты  все  же  вспомни  как-нибудь.
Как  две  судьбы,  что  проходили  мимо,
На  миг  связал  на  перекрёстке  путь.
 
 
 Оригинал

Лина  Костенко
 
Не  говори  печальними  очима
 
Не  говори  печальними  очима
те,  що  не  можуть  вимовить  слова.
Так  виникає  ніжність  самочинна.
Так  виникає  тиша  грозова.
 
Чи  ти  мій  сон,  чи  ти  моя  уява,
чи  просто  чорна  магія  чола...
Яка  між  нами  райдуга  стояла!
Яка  між  нами  прірва  пролягла!
 
Я  не  скажу  і  в  пам'яті  -  коханий.
І  все-таки,  згадай  мене  колись.
Ішли  дві  долі  різними  шляхами.
На  роздоріжжі  долі  обнялись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017


Я отболела Вами (переклад вірша Л. Костенко)

Я  отболела  Вами,  разлюбила.
Вскружило  марево,  как  бред,  как  сон.
Любовь  прокралась  в  сердце,  как  Далила.
А  разум  спал,  доверчивый  Самсон.
Пришел  час  расставанья.  Снова  будень.
На  витражах  застыл  узор  зимы.
А  как  мы  будем,  как  теперь  мы  будем?
Родными  стали,  но  чужие  мы.
Исчезла  сказка  дымкой  голубою
И  светлый  сон    ушел,  возврата  нет.
Но  тихий  свет,  зажженный  над  судьбою,
Он  не  устанет  освещать  мой  след.
 
Оригинал.
 
Я  дуже  тяжко  Вами  відболіла.
Це  все  було  як  марення,  як  сон.
Любов  підкралась  тихо,  як  Даліла,
А  розум  спав,  довірливий  Самсон.
Тепер  пора  прощатися  нам.  Будень.
На  білих  вікнах  змерзли  вітражі.
І  як  ми  будем,  як  тепер  ми  будем?!
Такі  вже  рідні,  і  такі  чужі.
Ця  казка  днів  –  вона  була  недовгою.
Цей  світлий  сон  –  пішов  без  вороття.
Це  тихе  сяйво  над  моєю  долею!  –
Воно  лишилось  на  усе  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017


Между прочим (переклад Між іншим Л. Костенко)

Когда  буду  я  седовласою,
Моя  жизнь  покроется  тиною.
Для  тебя  я  буду  прекрасною,
Для  других  никакой,  противною.
Для  кого-то  лихой,  упертою,
А  кому-нибудь  ведьмой,  коброю.
Между  прочим,  одно  бесспорно  то,
Что  была  я  глупой  и  доброю.
Беззащитной    и  несинхронною
Ни  с  теориями,    ни  с  практиками,
И  болела  во  мне  ирония  
Всеми  локтиками,  галактиками.
И  не  знала  свора  мещанская,
Как  я,  горем  давясь,  синела,
Свою  душу  в  свет  вытаскивала
Забинтованной  смехом  белым.
В  жизни,  как  и  на  поле  минном
В  этом  веке  прошу,  как  в  прежнем,
Хоть  бы  тот  магазинный  минимум:
 –  Люди,  будьте  взаимно  вежливы!  –
И  была  бы  на  то  моя  воля,
Написала  бы  всюду  курсивами:
-  В  этом  мире  так  много  горя,
Люди,  будьте  взаимно  красивыми!

Оригінал

Ліна  Костенко

Між  іншим

Коли  я  буду  навіть  сивою,
і  життя  моє  піде  мрякою,
а  для  тебе  буду  красивою,
а  для  когось,  може,  й  ніякою.
А  для  когось  лихою,  впертою,
ще  для  когось  відьмою,  коброю.
А  між  іншим,  якщо  відверто,
то  була  я  дурною  і  доброю.
Безборонною,  несинхронною
ні  з  теоріями,  ні  з  практиками.
і  боліла  в  мене  іронія
всіма  ліктиками  й  галактиками.
І  не  знало  міщанське  кодло,
коли  я  захлиналась  лихом,
що  душа  між  люди  виходила
забинтована  білим  сміхом.
І  в  житті,  як  на  полі  мінному,
я  просила  в  цьому  сторіччі
хоч  би  той  магазинний  мінімум:
—  Люди,  будьте  взаємно  ввічливі!  —
і  якби  на  те  моя  воля,
написала  б  я  скрізь  курсивами:
—  Так  багато  на  світі  горя,
люди,  будьте  взаємно  красивими!



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2017


Крылья (переклад Крила Л. Костенко)

Ведь,  правда,  крылатым  суши  не  надо.
Коль  нет  земли,  небо  –  в  награду.

Когда  нет  поля,  то  будет  воля.
Когда  нет  пары,  есть  туч  отары.

И  в  этом  истина  птичья  будет.
А  как  человек  то?  А  как  же  люди?

Живет  на  земле,  припавши  пылью.
Сам  не  летает.  Имеет  крылья!

Они,  те  крылья,  не  с  пуха-перьев,
Из  правды,  чести,    еще  доверья.

Любви  и  верности  увлеченью,
Чьи-то  -  из  вечного  устремленья.
А  те  –  из  преданности  к  работе,
Еще  –  из  щедрости  и  заботы.

Чьи-то  еще  –  из  надежд  и  песен,
С  мечтаний  призрачных,  с  поэзий.

Вот,  человек,  вроде,  не  летает…
Имеет  крылья,  а  свод  бескраен…

Оригінал

Ліна  Костенко

Крила

А  й  правда,  крилатим  ґрунту  не  треба.
Землі  немає,  то  буде  небо.  

Немає  поля,  то  буде  воля.
Немає  пари,  то  будуть  хмари.  

В  цьому,  напевно,  правда  пташина...
А  як  же  людина?  А  що  ж  людина?  

Живе  на  землі.  Сама  не  літає.
А  крила  має.  А  крила  має!  

Вони,  ті  крила,  не  з  пуху-пір'я,
А  з  правди,  чесноти  і  довір'я.  

У  кого  -  з  вірності  у  коханні.
У  кого  -  з  вічного  поривання.  

У  кого  -  з  щирості  до  роботи.
У  кого  -  з  щедрості  на  турботи.  

У  кого  -  з  пісні,  або  з  надії,
Або  з  поезії,  або  з  мрії.  

Людина  нібито  не  літає...
А  крила  має.  А  крила  має!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2017


Xрест

Я  на  собі  поставила  вже  хрест  -
Великий  жирний,  без  туги  і  жалю.
Його  для  мене  викував  Гефест  –
Такий  міцний  повік  не  розламаєш.

Я  берегла,  леліяла  той  хрест,
Немов    із  найчистішого  кришталю.
Сама  себе  загнала  під  той  прес
Й  тиски  щораз    тугіше  затискаю.

Та  раптом  –  голос,  наче  грім  з  небес.
Зневіра    -  гріх.  Чи  ти  цього  не  знаєш?
Заради  вас  помер  він  і  воскрес,
Для  вас  він  відчинив  ворота  раю.

Хотіла  відповісти  щось  в  протест
Та  наче  щось  всередині  зламалось.
З  тих  пір  несу  лиш  Богом  даний  хрест,
А  іншим  в  мене  місця  не  зосталось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722684
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2017


Душа (по мотивам Омара Хаяма)

На  світ  оцей  приходим  без  нічого:
Пустий  сосуд  -  в  нім    чистая  душа.
Його  до  краю  за  життя  наповним:
Чим?  Кожен  сам  для  себе  виріша.

-  Греби  собі  побільше  і  усього!
Та  плюнь  на  всіх!  –  диявол  спокуша…
Прошу,  не  бійся  гаманця  пустого,
Страшніше  всього  –  як  пуста  душа.  

Якщо  багатства  прагнеш  лиш  земного,  
скарбам  своїм  радіть  не  поспішай...  
На  інший  світ  не  візьмеш  геть  нічого:  
ні  статків,  ні  маєтків,  ні  гроша…
На  Божий  суд  потрапить  лиш  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722683
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2017


Весняний експромт

Весною  здається  запахло  в  повітрі,
Всміхаються  люди  теплом  відігріті,
Всміхається  сонце  з  ванільного  неба
І  більшого  щастя,  здається,  й  не  треба…

Весняної  ночі  виблискують  зорі.  
Виводять  дуетом  коти  в  ре-мажорі,
Вона  -  про  кохання,  а  він  -  про  потребу...
А  я  хочу  спати,  заткніть  їх  хто-небудь…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2017


ПРОЛІСОК (акро)

П  роганя́ю.  Я,  Зи́мо,  тебе́  звідсіля́  проганя́ю.

Р  исакі́в  своїх  хо́лоднокри́лих  тако́ж  забира́й.

О  глянись,  десь  з  окрайцю  промерзлого  вщент  небокраю

Л  ине  пісні  весняно-дзвінкої  веселий  розмай.

І    усміхнене  сонце  багряно-розпеченим  диском

С  палахне  і  нап’ється  живої  водиці  з  ключа.

О  дягнеться  земля  у  дрібненьке  пістряве    намисто  з

К  віточок,  що  з  під  снігу  пробрались  весну  зустрічать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2017


Зимовий сонет

Велінням  снігової  королеви
Хурделиця  покликала  на  бал.
У  паранджу  вдягнулися  дерева,
Мабуть,  аби  ніхто  їх  не  впізнав.

Стоять,  мов  юні  звабниці-кокетки,
Що  потайки  пробралися  у  зал.
Мороз-спокусник  поглядом  відвертим
І  подихом  скрипучим    пронизав.

А  потрудилася  зима  на  славу:
Укритий  перламутром,  світ  блищить,
Замовкла  річка  в  крижаній  оправі.
Спинився  час,  немов  застигла  мить.

Та  ненадовго  льодяні  тенета  -
Весна  невдовзі  прийме  естафету.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2017


Безмежний океан

Для  когось  ти  безмежний  океан,
Для  іншого    калюжа  обміліла.
Цей  до  небес  піднесе  на  словах,
А  тому  й  слова  вимовить  не  сила.

Хтось  пелюстками  вистелить  твій  шлях,
Ще  й  заспіва  сердечно  серенаду,
Поселить  посмішку  щасливу  на  устах,
А  потім  –  біль,  коли  бездушно  зрадить.

 А  інший  мовчки  сльози  обітре
Та  захистить  надійно  від  негоди.
Мовчання  -  золото,  та  й  слово  –  золоте,
Якщо  із  вчинками  не  йде  в  супротив.

Не  вір  пустим  обіцянкам  й  словам,
Це  не  любов,  якщо  наполовину.
Повір,  що  ти  безмежний  океан,
А  хто  не  бачить  –  це  його  провина…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2017


Випробовування

Життя  випробовує  нас  і  доволі  жорстоко
Й  здається  щоразу,  що  гірше  уже  не  буває.
Беззвучне  «За  що?»  з  укоризною  шлемо  до  Бога.
І  кожної  миті  все  ближче  до  пекла  чи  Раю.

Життя  нам  готує  щораз  цікавіші  сюрпризи.
Щоденний  забіг,  що  під  силу  хіба  паркуристам.
А  спроба  єдина  й,  здається,  вже  фініш  поблизу,
Та  падаєм  ниць  і  піднятися  навіть  не  мислим.

Свій  програний  шанс  ми  оплакуєм  наче  останній
І  знаків  не  бачим,  що  доля  нам  шле  без  упину.
Бо  знов  заховались  за  надто  високі  паркани,
Завчасно  себе  схоронивши  в  глуху  домовину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719856
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2017


Осінній сонет

Іще  навколо  зовсім  все  зелене,
Деінде  вигляда  багряний  лист.
Лиш  промені  свої  розгарячені
Скажене  сонце  нам  жбурляє  вниз.

Та  скоро  небо  завоюють  хмари
І  хлине  чудодійна  благодать,
Усе  миттєво  стане  різнобарвним.
Щедрот  осінніх  встигнути  б  набрать!

Мов  поцілунок  осені  прощальний,
Маленька  павутинка  пролетить.
Північний  вітер  подихом  безжальним,
Неначе  ковдру,  вистелить  листки.

Похмурі  дні  і  нескінченні  ночі  
Депресію  і  тугу  напророчать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2017


Марафонський забіг

«На  мене  чекає  щасливе  майбутнє!»  -
Мов  ма́нтра,  звучить  оберіг.
Вже  сонце  підня́лося  вище  полу́дня,
Трива  марафонський  забіг.

Біжиш  по  ярках,  по  вершинах  проталих  -
Нема  ні  стежин,  ні  доріг
І  сили,  здається,  уже  не  зосталось,
Ще  й  плутає  ноги  морі́г.

Та  знов  опиняєшся  на  перепу́тті,
Відкривши  новий  горизонт,
А  дороговкази  й  підказки  відсутні
Й  біжиш  всім  незгодам  на  зло.

І  як  зрозуміти:  чи  вибір  твій  вірний?
Ніяк.  Та  навіки  затям:
Єдиний  арбітр  –  це  чисте  сумління,
Воно  непідкупний  суддя.

Буває,  що  у́спіхом  ти  окриле́ний,
Лаврового  вдя́гнеш  вінка.
Та  ти  ще  не  Бог,  лиш  одне  достеменно:
В  житті  не  завжди  буде  так.

Буває,  зриваєшся  в  прірву  бездонну
Чи  лихо  долає  тебе.
Борися,  благаю,  згадай  Соломона,
Повір,  що  це  також  пройде.

За  злетами  часто  приходить  падіння.
 -  Не  смій  підіймать  білий  стяг!
Ще  час  твій  настане  збирати  каміння  -
У  цьому  циклічність  життя.

Не  раз  подолаєш  нові  рубікони,
Майбутнє  поклавши  на  кон.
Було  так  і  буде  й  до  самого  скону:
Останній  пройдеш  рубікон.

А  час  невгомонний:  за  січнем  знов  грудень,
З  порогу  на  новий  поріг.
Та  поки  ще  серце  тріпоче  у  грудях,
Трива  марафонський  забіг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719526
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2017


Слізьми кривавими умита Україна

Слізьми  кривавими  умита  Україна,
Хоч  кажуть,  що  у  нас  війни  нема.
Нема  війни?  Чому  ж  тоді  на  сході  гинуть?
Яке  АТО?  Справжнісінька  війна.

Здається  іноді,  що  їй  не  буде  спину  –
Війні,  якої,  начебто,  нема.
Сини  вертаються  додому  в  домовинах  –
У  мирний  час.  Хіба  не  дивина?

Гармати  пісню  заглушили  солов’їну,
Щораз  дзвінкіше  виграває  град.
На  Схід  і  Захід  розділили  Україну,
Примусили,  щоб  йшов  на  брата  брат.

Нас  хочуть  штучно  розірвати  на  частини.
Яке  ж  зухвальство,  підлість  і  обман.
Кому  потрібна  сильна  ненька  Україна?
Достатньо,  щоб  ставав  міцнішим  клан.

Високі  гори  і  родючії  долини…
Щедротами  прославлена  земля…
На  біса  здалась  їм  багата  Україна,
Як  кожен  гаманець  свій  прославля.

Допоки  ворог  б’є    у  неприкриту  спину,
Допоки  свій  на  цьому  заробля.
Вмиватиметься  й  далі  Україна,
Криваво    полихатимуть  поля…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719338
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2017