| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Мої звивини мозку горять синім полум'ям
Моя сонна артерія пульсує в твою честь
Нейрони мої ненавидять тебе так гостро
як матір ненавидить вбивцю свого сина
Двадцять один грам моєї святості за грудиною
щиро вірило тобі,тепер,суко, вірить наполовину
тепер вірить,суко,не щиро
лише каже мій двадцять один грам,що вірить,аби від'єбались люди-фальшиві.
тепер вже не вірить якось гордо,і сміливо кричить про це
а-ну
тихо
чуєш,суко,тихо
згадай як ті люди звуться?
лицемірами?
ні,лицеміри-це такі як ти,суко.
такі як я-розчаровані дебіли.
бо лише дебіли такі беззахисно-щирі
лице дебіли такі по-моторошному сміливі
мій двадцять один грам покидає тіло
аби не здуріти і не викликати сумніви лікарів.. я
двадцять один грам свій
проміняв
на грам
ні,я не наркоман
я письменник
я прозаїк
хоча,я навіть ним ще не став
я доб'юсь вершин і випущу свою збірку
прийду до тебе душевно-оголеним
заплачу гірко
кину на стіл свою книгу,назву ту книгу:
"Тій сучці,яка навчила бути сміливим"
ти зрозумієш,що книга в твою честь
ти зрозумієш,ти в мить збагнеш
що я є кращим
ніж казала ти
що я є вищим
ніж усі твої внутрішні чорти
я є справжнім -
це мій найтяжчий гріх
ти є ***
але завдяки тобі
я зміг
і дедалі рідше,дедалі рідше
мої звивини мозку....
не важливо вже.
тільки пам'ятай-лицеміри,такі як ти
такі як я-розчаровані дебіли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724593
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
Тоді вона не бачила деталь,то була зима.
Зима як то кажуть все поглинає. Дурно писати про зиму, весною.
Але ця весна для Мавіле більш сповнена холодом,аніж теплом,більш алкологем,аніж чаєм,більш кавою на сніданок,аніж гречаною кашею.
Ранок почався з того,що прокинулась Мавіле настільки рано,що здається думки її і далі літали у вирі наївних мрій,а тіло бездушно ходило по кухні,намацуючи чашку,аби налити кави.
Ранок почався з 06;00.
Дурний ранок.
Всередині своєї грудної клітки,десь там,де розташована карма любові,чи то поле любові,вона відчувала страх.
Всередині своєї грудної клітки вона відчувала як щось гризе її,прогризає,виривається назовні.
Це турбувало Мавіле настільки,що вона закрила штори,її кімната наповнилась ще більшою темнотою,сівши на ліжко почала роздумувати,що ж не так.
-Ранок.Ранок.Боже,та ранок. 06;00. Найбільш голий ранок з усіх ранків цієї весни. Ще ніхто не зіпсував настрій,бо ж ні з ким я ще не розмовляла.
О,як це чудово не розмовляти. Кава. Кава. Де моя кава? Ох,байдуже. Мої руки такі холодні. ..Сумно. Перегляну свої зимові фото,можливо зрозумію,що настала весна.
Воістину.
Вона накинула на себе теплу ковдру,зручно вмостилась на крісло і клацнула по екрані,з'явились фото,але..
Фото...
..
..
Твої фото...
У тебе усмішка надихаюча,так усміхаються люди,у котрих у житті трагедії не пропорційні щастю. Щастя переважає. Ще б пак. Ти сам-велике щастя.
Оу,у тебе браслет на руці. Я б хотіла якусь деталь,котра б мені нагадувала про твоє існування. Хоча я і без деталі пам'ятаю тебе. Від цього мені стає сумно.
Твоя футболка кольором брудної крові. Ніби когось вбили і та кров розляглась на землі,мов п'яне дівчисько.
Твої очі-кинджали. Ти найбільш пристрасний вбивця,відданий своїй справі.
.
.
.
.
.
З цього моменту Мавіле поглинула хвиля з роздяру -фатально-
-а якби я тоді?
-а якби він?
-а якщо я ще?
-а якщо він ще?
-але ж?
-а можливо все-таки?
.
.
.
Нічого немає.
Тебе немає в першу чергу.
По щоці пролетіла мов блискавка сльоза.
Її впевре в житті роздратували власні сльози.
-Слабка людинка. Слабка.;-подумала Вона впевнено і тут ж взяла себе в руки.
-Слабка людинка.Слабка;-Сміявся з неї Бог.
-цікава ранкова трагедія грішника №16654. Думає,що вона така неповторна.
Ну все,пішли. Показуйте суїцидника №16655.
Підвівся Бог і попрямував до наступного екрану.
У неї тут вже о6;15
06;30
06;44
Але вона більше не помічає години
07;00
Тоді вона не помічала деталь
знову
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724592
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
Ти мовчиш так голосно,що я глухну.
Я ж стільки таємниць своїх тобі на вушко вночі продав,за поцілунок один і другий,за обійми,що під ранок
ти мовчиш так голосно,що я глухну
А я за межі свого "можна" вийшов. Тобі вірші нікчемні опівночі без перестанку пишу й пишу
Я віддав все,що мав.
Я віддав все,що було прозапас,на всякий випадок і "на чорний день"
ти мовчиш так голосно,що я глухну.
а я б усі слова світу і мовчання мертвих тобі подарував,якби ти про це сказала
я ж ніколи не розумію твого мовчання, воно кричить у моїй голові,але не знаю я тих слів,поясниш?
ти мовчиш так голосно,що я глухну
і на стіні своїй вицарапаю твоє коротке ім'я
і всі чашки вже знають трепіт моїх губ від туги за тобою
і всі мої сусіди вже чули нічні молитви, які лунали з вуст моїх, вголос
ти мовчиш так голосно,що я глухну
скажи бодай щось
бо світ той рухнув, і не треба більше весни
і літа цього мені не треба
мені лише треба,щоб говорила ти
або мовчала,якщо мовчатимеш-тоді тільки поряд зі мною
-
Я бачив,як ти дивишся на інших,як розповідаєш їм про себе і смієшся з невдалих жартів.
Я бачив, як ти облизуєш свої губи від неподоланного бажання.
Мені від цього дуже не приємно, я боюсь вживати тут слово-біль-
бо колись вживав його надто часто
так само як і боюсь сказати,що люблю тебе
одного разу це було дуже зайве.
в моєму житті безліч:
-дуже-
безліч:
-але-
безліч:
-ясно-
тому слухай,я зараз щирий:
я
тебе
дуже
але
..
ясно?
ти знову промовчиш, я знову почну глухнути
коли побачу як даруєш -їм- слова свої, я почну сліпнути
буду душевним калікою
буду для тебе непримітним я
буду тобою лише покинутим,
а відчую це так,ніби всім світом кинутий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718627
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Я жив у містечку,де практично не приїжджали туристи. Я б теж радий був сюди не приїжджати.
У цьому містечку звісно була своя атмосфера і де інде можна було знайти залишки витонченої архітектури,лише потрібно було докласти зусиль,аби щось тут зауважити окрім нагнітання і мною пережитих розчарувань.
Сьогодні п'ятниця і мені навіть не потрібно нікуди бігти,але цій п'ятниці я не радий.
В Моїй Душі Пусто.
У моїй голові якийсь хаос і я не можу всі свої думки змусити працювати на мене,свого творця. Кожна моя думка атакує мене і знищує, в такі моменти я хочу заснути до весни,або вміти відключати свій мозок.
Я мрійник,лежачи у ліжку я дивлюсь у стелю і бачу таку елегантну 100ватну лампочку, коли вона починає блимати, я одразу уявляю ніби я герой якогось американського фільму жахів.
Моє життя часто нагадує якийсь безглуздий фільм,з намиленим сюжетом,де закінчення таке,наче у сценариста під кінець розвинулась хронічна депресія і всі головні герої мого фільму або помирають,або йдуть з мого життя.
Одного вечора,який був непримітним і особливо не вирізнявся від інших,я відчую щось незвичне для своєї сухої душі.
Я відчув,що всередині мене теплішає,хтось здійснює вплив на мою душу.
мені стає страшно.
мені стає дивно.
Я пригадую це теж була одна з п'ятниць і пам'ятаю було багато людей,на яких у мене навіть бажання не було споглядати.
Пам'ятаю чийсь погляд,він був дуже виразним,у ньому читалась потреба.
Я одразу захотів стати ближче,аби відчути на собі всю силу цього погляду.
З часом я приблизився,зрозумів,що це небезпечно.
Я слабкий гравець у цій грі приманок,і скоріш за все стану жертвою,якій щось відтяли.
Вечір йшов далі-я ні.
Я і далі невпинно думав про володара тих очей,я задавався запитанням,чому мене так тягне ближче,і ще ближче,і ще?
Чому?
В кохання з першого погляду я не вірю.
Симпатія-дурне слово,яке все обезцінює.
Після самоаналізу,я зрозумів,я відчуваю-потребу.
Так,саме так,в мені прокинулась така ж потреба,як і в цієї особи.
Я повірив в те,що ми потрібні одне-одному.
Звучить небезпечно, я знаю ,що удар током-100 мА, призводить до зупинки серця.
Мені здається,та особа,з цими особливими очима,і стане моїм-100 мА.
Протягом усього вечора я думав чи варто наближатись до такої небезпеки ще ближче.
Через декілька хвилин збагнув,що я ніколи не роблю того,чого дійсно хочу.
Так я і наважився на першу зупинку свого серця.
Погляди пересікались,я був все ближчим,мій 100 мА майже дихав мені у шию,відстань наших тіл стрімко скорочувалась,удари мого серця набували патологічного характеру.
Мурашки по шкірі,хвилювання мого голосу і лише одна думка в моїй голові: "Залишся"
Вечір тривав,"ми" існували разом.
Я був щасливим,що ризикнув підпустити до себе чужинця.
Я був щасливим,це ключова фраза у моїй голові.
Вечір йшов,а чужинець вже доторкався своїми теплими губами до моєї шкіри.
Доторкни,дихання,слова,всплеск мого щастя.
Я вже і попрощався з такими емоційними надривами,думав,я лише читатиму про такі історії,а одна з них сталась зі мною.
Я розумів,що не втримаю біля себе надовго цих 100 мА,надто багато вимагалось від мене,і надто мало я можу.
Я розумів,я навіть себе налаштував,що це надто добре,аби бути довго.
Це надто ідеально,аби воно тривало більше тижня.
Моє життя не схоже на якесь з тих,де можуть здійснюватись бажання.
Я відчував ковзання теплих губ,я тримав у своїх руках ці теплі руки.
Я обіймав і притискав до себе як лише мені дозволяла совість.
Шкода,що вона не дозволяла надто сильно.
Я був скутим,але я був щирим.
Я відчув як воно,бути потрібним.
Хоча б на добу,на три дні,на один тиждень.
Але я відчув.
Я ловив на собі погляд,я відчував цю людську теплоту,котру мені так рідко хтось дарував.
І котру так рідко я до себе приймав.
Я готував себе до втрати свого щастя,ще з того моменту коли те щастя лише з'явилось у мене і заговорило зі мною.
Я всім своїм его відчував-мені кінець.
І я був правий.
Все закінчилось одразу після цього,як почалось.
Я не можу сказати,що мені боляче.
Але мені сумно.
Але я не знаю як повернутись до свого стабільного ритму життя.
Я не хочу нічого ускладнювати,я маю лише подякувати,що не вбили.
моє 100 мА. все-таки зупинило моє серце.
Одразу після того,як змусило його битись.
Тепер це місто для мене знову звичне,без туристів,без архітектури,без серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717399
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2017
як добре,що є пам'ять
як добре,що можна згадувати всі моменти і розуміти як було прекрасно
а особливо ті,що більше не повторювались
прокручуєш в голові і тільки коли все минуло розумієш,що не процінував до кінця
і повернути б
і добавити б слів,добавити б поглядів,добавити б сміливості
але ж ні
як добре,що є пам'ять
пам'ятаєш себе ще таким малим.
пам'ятаєш себе ще як просив у батьків нову іграшку
просив морозива і так щиро радів,коли отримував
ображався на друзів і гордо йшов додому
або ходив біля будинку і гнівався,так відчайдушно гнівався
так відчайдушно страшно мирився
пам'ятаєш як грав хованки і тебе не могли знайти
і пам'ятаєш себе вчорашнього
так подорослішав
так змінився
переглядаєш старі фото і зовсім не віриться,що час так швидко обігнав тебе і біжить далі,а ти десь збоку далі граєш свої,але зовсім інші хованки
ховаєшся від проблем
ховаєшся від почуттів
боїшся болю
обережно допускаєш нові обличчя до того кола,де можеш сміливо казати:"вірю"
зрадам ти вже не дивуєшся відкривши рота
ударам в спину особливо теж
лише боїшся бути покинутим усіма
хоча і сам є тим,хто покидає
хто зраджує
і хто ненавмисно б'є у спину
час від часу не аналізуючи свої дії,робиш помилки
згадуєш про них під ранок
але це нічого
ти дорослішаєш
це мабуть так зветься
та теперішня черствість
та теперішня гостра правда
той егоїзм,котрий з року в рік доплюсовується
але як добре,що є пам'ять
моя пам'ять-найцікавіше у світі кіно.
лише так по-дитячому боюсь титрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2017
Безліч помилок і лише одна правильне рішення раз на три роки.
Тобі знайомо?
Подумай
ти теж з таких як я?чи ні?
якщо ж ні,тоді не варто читати далі,ти не зрозумієш.
Захоплюватись людиною,для якої ти щось незначуще?
Як маленьке містечко посеред великої карти де безліч крутих -city-.
Любити і пробачати,пробачати і любити,навіть якщо твоє пробачення не потрібне,а любов тим більше.
Скажи мені,тобі це знайомо?
Сміятись і розмовляти,а посеред гучної вечірки згадати те рідне ім'я?
ти знаєш як це?
Коли душу заповнює смуток і ніяким алкоголем і цигарками його не заповнити.
ти знаєш як воно?
берегти в собі любов,навіть цього не хотячи?
Гучні голоси,гучна музика
безліч людей,але ти один.
Тобі хочеться бути в іншому місці,але там тобі не раді.
Ти знаєш як це?
Постійно вдавати наче ти сильний?
йди кудись,обіймати когось,кого тобі підкинула доля під ноги і тішитись,наче ти щасливий.
Чекати чогось безкінечно,але отримати грандіозне -нічого- взамін.
Якщо ти не знаєш як воно,знай,ти щасливий.
Просто знай це.
Людино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2017
я не те, щоб мазохіст.
я просто любив тебе, а значить мирився з твоїми помилками і з усіма неприємностями пов'язаними з тобою.
я не те, щоб мазохіст.
але тільки тобі я дозволяв водити себе по краях нервових зривів.
я не те, щоб мазохіст
я просто любив твої руки настільки, що мені стало всерівно
обіймаєш ти мене ними чи душиш.
головне для мене було, що ти поруч.
скільки би ти не принесла мені болю я і далі буду вважати, що ти моє щастя
нехай болю від тебе було багато, за що сказати 'спасибі' тобі не можу,
але у кожної людини повинен бути свій тиран
ти-мій.
тільки хочу аби ти знала-брешеш ти відстійно.
і не ходи до нього вночі,там холодно і темно.
я не те,щоб мазохіст.
я просто знаю,я не зупиню тебе
а вірити в 'нас' мені не може заборонити хтось,мене можуть лише висміяти у цьому натовпі таких ж аутсайдерів як і ялузери часто роблять вигляд ніби вони такими не є
я не те, щоб мазохіст.
і я не те,щоб дурень.
я просто закоханий у своє 'зло'.
я б все пробачив, навіть якби ти мене вбила.
але твою відсутність-ніколи.
то,власне,ти де?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2017
"Вона така кумедна"-думав він часто.
Вона може довбати мої мізки через якусь невдалу витівку її друга,або плакати через те,що погода сьогодні не така як їй хотілось і всі її плани підуть шкереберть. Вона могла блукати парками дуже довго,змерзнути,а потім лежати хворою у своєму ліжку. Вона малювала нігті у чорний,а потім перемальовувала у яскравий.
Я практично її не розумів,мені здавалось вона якась дивакувата і смішна. Не серйозна і слабка.
Я навіть думав,що вона робитиме коли я піду,хто буде з нею,вона ж сама не зможе вижити у цьому жорстоку світі.
Її наївність усім на руку,а я її бережу,проте,мені вже набридло.
А знали би ви як вона довго може розповідати про якусь нісенітницю, про те як йшла в магазин за молоком,але там було не те,яке було їй потрібне. Або як розповідала,що порізала палець і довго плакала,чи як їй сон снився лячний і вона не могла заснути знову.
Та й до смерті вона боїться темноти,проте гуляє вночі.
Ще ненавидить цукор.
Вона всіма цими деталями виїла мій мозок.
Мене завжди бісила її реакція на деталі,вона все сприймала близько до свого серця.
Мені часто здавалось,що без мене вона дійсно не зможе.
Без мене не розгребе цю реальність.
Якби не одна ніч,яка докорінно все змінила.
Вона напилась,як ніколи,одним словом вона була неадекватно-правдива.
Почала мене виганяти і попросила не повертатись ніколи,сказала,що вона втомлена і все їй вже в горлі стоїть.
Я був спантеличений і просто з реготом спитав скільки ж вона для сміливості випила.
Після мовчання вона заплакала і сіла на стіл.
Розповіла,що їй більше не потрібні ці ілюзії і здається,вона хоче вбити себе.
Мене це звісно злякало,бо єдине,що я чув такого роду,це коли вона бігла за котом і кричала;
-"Клятий виродок,я вб'ю тебе!"
Просто їй кіт порвав колготки і вона ненавиділа котів,тому вона почала себе так дурно поводити.
Було смішно,я Вас усіх запевняю.
Але коли я почув з якою п'яною серйозністю вона сказала про своє самогубство, мені захотілось її обійняти.
Я не знав,що сказати,бо такого від неї не очікував.
Вона почала розповідати,що втомлена від своїх проблем і від болю,яка в ній живе вже стільки років.
Я був шокований,бо звик,що її проблеми дуже банальні.
Виявилось,що я просто багато не знав.
Вона підійшла до балкону,почала танцювати,я просто дивився на неї.
Вона плакала і танцювала,танцювала і плакала.
і в один момент,я навіть не зрозумів як це сталось.
Вона просто вистрибнула з балкону.
Я втратив дар мови.
....
Поверніть мені цю кумедрно-дурну дівчину.
Пройшло вже чотири роки,а я і далі пам'ятаю яке молоко вона пила.
Який розмір її джинсів і як ненавидить цукор.
я любив її,тільки зараз я відчуваю як сильно любив її..
Я зараз теж п'яний.
як тоді,Вона
Але на щастя чи навпаки,тут немає балконів.
P.S для тої,яка змогла без мене,а я без неї якось-ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2017