Ebola

Сторінки (1/14):  « 1»

02. 12. 17

2.12.17
     Вчора  я  прокинулась  напів  мертва.  Нестача  сну  викликає  у  тілі  слабкість  і  наче  легке  оніміння.  Якби  я  таки  взяла  у  Толіка  амфетамін,  прокинутись  було  б  простіше.  Але  мене  зупиняє  те,  що  я  добре  знаю,  які  наслідки  мене  б  тоді  чекали  –  ефект  бога  згодом  закінчився  б,  і  почався  б  дикий  відходняк,  який  разів  у  20  сильніше  того,  коли  мене  ламає,  плюс  супроводжується  агресією,  депресією,  параноєю,  а  якщо  потім  знову  ж  таки  не  заснути,  то  все  це  в  рази  посилюється  аж  до  нестерпності.  Зате  на  відходняках  я  писала  класні  вірші...  Проте  я  довго  зловживала  наркотиками  і  зараз  у  мене  болить  серце.  Якщо  його  ще  й  розігнати  фєном,  то  можна  одного  ранку  не  прокинутись.  Моментами  саме  цього  мені  і  хотілось.  Просто  більше  не  прокинутись.
     До  слова,  на  ранок  біль  не  минув,  але  був  уже  не  таким  сильним.  Я  зібралась  і  пішла  на  22  пижик.  Я  завжди  йду  на  22  –  його  десь  купили  в  Німеччині,  списаний,  і  він  є  великий  і  комфортний.  Хріновим  було  те,  що  через  ранкові  затори  швидше  ніж  за  пів  години  з  Каскаду  до  центру  не  доберешся.  
   В  універі  усі  обговорювали  Оксанин  виступ.  «Боже,  чого  це  сказала  вона,  а  встидно  мені?»  «Ну  але  нащо  таке  дурне  говорити?  Вона  на  минулих  зустрічах  тоже  постійно  тупила.»  Пара  почалась  і  минала  неймовірно  нудно  –  то  були  Міжнародні  відносини  і  світова  політика.  Гаврилишин  монотонним  голосом  щось  бубнів.
-  Я  вже  пів  року  слухаю  про  СРСР  і  комунізм...  –  незадоволено  шептіла  Оксана.
-  ...  чого  ми  не  розгладаємо  США  і  НАТО?  –  додала  я.
     Ми  продовжували  про  щось  теревенити,  а  потім  я  взагалі  вийшла  на  пів  пари  і  сиділа  на  сходах.
     Хоча  Ксюха  і  лицемірна,  і  туповата  моментами,  проте  ми  з  нею  любили  сидіти  разом  і  мацати  одна  одну  за  груди.  Або  за  ноги.  Або  вище.  Це  була  третя  дівчина,  з  якою  я  переспала.  Інші  здогадувались  про  наші  двіжухи,  і  завжди  косо  на  нас  споглядали.  
     Потім  була  німецька.  Вітя  прийшов.  Шок!  Вітя  прийшов  на  пари!  Але  він  був  не  в  моїй  підгрупі,  тому  я  поржала  з  нього  і  сказала,  щоб  ішов  у  компютерний.  
     Мені  подобається  вчити  німецьку,  а  ще  більше  мені  подобається  викладачка  німецької.  То  була  молода  дівчина  десь  до  25  років,  яка  після  закінчення  пішла  викладати.  Вона  наче  не  була  якоюсь  неймовірною  красунею,  проте  мене  вабив  її  погляд  і  дупа.  Коли  вона  поверталась  до  нас  спиною  і  записувала  щось  на  дошці,    я  втрачала  суть  заняття  –  я  бачила  лише  її  дупу,  і  уявляла  як  би  цілувала  її  в  шию  і  пестила.  Іноді  вона  одягала  червону  кофтину  і  чорний  чокер  на  шию  –  це  виглядає  мега  сексуально,  і  коли  вона  так  одягнена,  всю  пару  в  мене  в  голові  далеко  не  німецька  мова,  а  скоріше,  німецькі  порно  фільми.  Лесбійські.  Проте  німецьку  вчила  я  добре.  
     Після  німецької  ми  чекали  коли  звільниться  аудиторія  для  семінару.  Зайшли  в  аудиторію  навпроти.  Там  продовжилась  тема  Оксаниного  геніального  запитання  Клімкіну.  
     В  аудиторію,  на  яку  ми  чекали,  зайшов  Гурак.  Я  стала  на  дверях  і  пильно  дивилась  на  нього,  намагаючись  почути  його  голос.  Говоривши  про  щось  кілька  хвилин,  він  вийшов,  і  побачив  мене.  Наші  погляди  зустрілись.  Хоч  я  і  близорука,  але  завжди  бачу  коли  і  як  він  дивиться  на  мене.  Ми  ніколи  не  могли  просто  пройти  повз    –  у  всякому  разі  ми  проводили  одне  одного  довгим  поглядом.  
-  Добрий  день.  –  звернувся  до  мене  Гурак.
-  Добрий  день...
   Він  побачив,  що  ми  в  аудиторії  навпроти,  і  зайшов  до  нас.  Я  не  сходила  з  дверей.  Він  зупинився  прямо  біля  мене,  але  став  боком.
- Хто  тут  учора  задавав  питання  пану  Клімкіну?
- Ну,  я  задавала.
   Він  повернув  голову  і  стрілив  своїми  голубими  очима  на  мене.  
- Вчора  сталася  не  дуже  гарна  ситуація,  ми  обговорювали  це  на  кафедрі,  я  зайду  до  вас  на  парі,  нам  треба  поговорити.  
   Він  вийшов  з  аудиторії,  поки  я  проводила  його  поглядом  і  ловила  мить,  коли  можна  було  розгледіти  його  найчіткіше.  Чомусь  я  так  неймовірно  захоплююсь  цим  чоловіком,  і  хоч  я  розумію,  що  я  скоро  одружусь,  і  він  заміжній,  мені  страшно  хочеться  хоча  б  торкнутись  його.
   Мене  завжди  сповнює  якась  ейфорія,  коли  я  його  бачу.  Я  ніби  втрачаю  контроль  і  вздовж  по  хребту  відчуваю  якесь  тепло.  Хочеться,  щоб  і  він  відчував  те  саме.  Хоча  щодо  його  почуттів,    тут  треба  ще  розібрабратися.  
- Ооо,  Оксані  зараз  будуть  виписувати.  –  гукнув  хтось  у  аудиторії.  
   Ми  зайшли  нарешті  у  потрібну  нам  аудиторію.  Почалась  пара.  До  нас  знову  помилково  зайшов  Вітя.  Я  вибігла  за  ним.
- Потіряшка,  ти  знаєш  де  в  тебе  пара?  Ви  зараз  контрольну  пишете.
- Да,  да,  вже  знаю...
- Як  ти?
- Та  нормально...
- Ти  шо,  обдолбаний?
- Та  нє,  ти  шо  гониш...я    тверезий.  Ну  хіба  під  транками.
- У  тебе  зіниці  на  ціле  око.  У  мене  тоже  могли  такі  бути  –  Толік  фуку  пропонував.
- І  шо  він?
- Так  я  ж  зморозилась...
     За  час  цієї  короткої  розмови  я  не  зводила  з  Віті  очей.  Я  вже  так  давно  не  бачила  його  обличчя.  Мало  того,  що  він  не  ходить  в  універ,  то  коли  я  приходжу  до  нього  на  хату,  Діма  кидає  в  мене  ключами,  а  Вітя  ні  на  мить  не  відривається  від  Доти.  Як  можна  стільки  задротити?..
     Він  надзвичайно  милий.  У  нього  дуже  симпатичні  риси  обличчя,  і  також,  як  у  Гурака,  голубі  очі.  Незважаючи  на  те,  що  він  натворив  минулого  року,  я  продовжую  бути  емоційно  привязаною  до  нього.  В  той  момент  я  навіть  не  думала  толком  про  що  ми  говорим.  Я  дивилась  на  його  темно  червоні  губи  і  дуже  хотіла  поцілувати,  або  хоча  б  обняти.  Але  я  стрималась  –  може,  йому  було  б  приємно,  але  хай  не  думає,  що  я  привязана  до  нього  аж  настільки...  Хоча  йому  байдуже.  Скоріш  за  все.
     Я  повернулась  в  аудиторію.  Буквально  за  2  хвилини  до  нас  зайшов  Гурак.  Я  спеціально  сіла  в  першому  ряді,  щоб  моя  близорукість  не  завадила  мені  любуватися  цим  прекрасним  чоловіком.
-  Марина,  так  говорити  не  можна.  –  з  повчальною  інтонацією  сказав  Гурак,  як  вчитель  у  школі.
-  ...вона  не  Марина,  а  Оксана.  –  поправила  я.
   Мене  тішило,  що  він  не  памятає  її  імені.  Ще  більше  мене  тішило,  що  він  точно  не  забуде  мого.
-  Ваше  питання  було  занадто  різким...  Ви  могли  сказати,  що  рівень  обговорбваних  питань  не  відповідає  рівню  зустрічі...  Не  всі  люди  мають  змогу  бути  освіченими...  Бути  толерантними  і  добирати  слова...  Таке  в  жодному  разі  не  повинно  більше  повторитися...  –  Гурак  майстерно  вишивав  словами,  виписуючи  Оксані  моралі.  Але  робив  це  так,  як  уміє  лише  він  –  спокійно,  мудро,  з  властивими  йому  манерами  і  неймовірно  вишуканим  мовленням.  
     В  той  момент  я  розтанула  в  посмішці  і  звела  руки  докупи,  й  голосно  зітхнула.  «Боже...який  чоловік.»  Він  це  побачив,  і  ненавмисне  посміхнувся,  не  перестаючи  виписувати  Оксані  культурних  люлєй.  
       Після  пар  я  зустрілась  з  хлопцем,  в  якого  день  був  не  надто  хороший.  До  слова,  я  майже  не  спала  і  біль  не  вщух  –  тому  мій  день  був  також  не  суцільним  щастям.  Я  намагалась  якось  його  підтримувати  і  розраджувати.  Останньою  каплею  стало  довге  очікування  замовлення  в  ресторані  –  а  ми  були  дуже  голодні.  Додому  ми  їхали  без  настрою.  Особливо  він.  Всю  дорогу  харився  і  бормотів  щось  собі  під  ніс,  ненавидів  усе  і  усіх.  
- Чооорт,  ще  у  магазин  їхати...Сукаа...  –  скиглив  він.
- Ти  можеш  не  їхати  в  магазин.
   Але  ми  таки  поїхали.  Мовчки.  Він  купив  солодощів  і  гримнув  дверима  авто.  Доїхали  ми  все  ще  мовчки.  
   Вдома  коли  він  роззувався,  то  не  міг  зняти  черевика  швидко,  і  це  вже  його  так  вибісило,  що  він  захерачив  тим  черевиком  об  стіну  з  усієї  злості.  
- Що  є  з  тобою?  –  налякано  запитала  я.  Але  він  кудись  націлено  хотів  піти.  –  Стій!
   Я  міцно  обійняла  його.  Кілька  секунд  я  трималася,  але  не  змогла  більше  і  розплакалась.  
-  Ти  налякав  мене...  –  схлипувала  я.  
   До  нього  очевидно  дійшло,  що  він  зробив.  Не  прикольне  відчуття,  коли  намагаєшся  цілий  час  відволікти  людину  від  поганого,  але  в  результаті  ще  й  від  цього  страждаєш.  
- Вибач...  –  тихо  мовив  він.
   Це  вже  не  перша  ситуація,  коли  він  з  нервів  чимось  херачить  об  стінку.  Останній  раз  він  розбив  пульт,  бо  той  глючив  і  не  переключав  канали.  Головна  відмінність  між  нами  в  тому,  що  я  пропускаю  все  крізь  себе  і  в  кінці  кінців  стараюсь  бачити  хоч  щось  хороше,  але  у  складних  ситуаціях  я  зриваюсь.  Він  –  навпаки,  у  труднощах  спокійний  і  розмірений,  а  в  повсякденній  рутині  доволі  нервовий.  Найстрашніше  для  мене  тільки  те,  що,  можливо,  одного  дня  він  захерачить  об  стінкою  мною...  а  раптом?  
   Мені  було  дуже  зле.  Я  в  сльозах  гладила  його  кота,  він  пішов  мити  руки,  потім  на  кухню.  Я  якось  прийшла  до  себе,  і  рада  була  бачити,  що  після  моїх  сліз  його  попустило  і  він  був  уже  спокійним.  
     Піднявшись  на  верх  я  зразу  сходу  накурилась.  Нарешті  мені  добре.  Нарешті  нічого  не  болить.  Нарешті  можна  просто  розслабитись.  
     Коли  я  накурена  я  люблю  себе  засуджувати.  Засуджувати  за  якісь  вчинки  чи  почуття.  Але  я  думала  про  Гурака.  Якщо  я  накурена  думаю  про  нього,  і  не  засуджую  себе,  то  видно  я  дуже  сильно  люблю  цього  чоловіка.  Я  написала  йому  анонімно,  вкотре.
«Завжди  дивуюся  вашому  вмінню  говорити  про  речі  такою  дібраною  лексикою.  Це  як  музика.»
   Я  знала,  що  він  не  відповість,  але  знала,  що  він  зрозуміє,  хто  йому  написав.  Після  цього  мене  накрило  якоюсь  хвилею  емпатії,  і  я  почала  писати  йому  далі.
«Останнім  часом  ви  майже  щоночі  снитесь  мені.  Я  до  нестями  вас  люб...»  -  я  так  і  не  дописала.  Я  була  дуже  обкурена  і  просто  залипла.  Коли  я  роздуплилась,  то  побачила,  що  не  дописала,  і  коли  зрозуміла  що  я  таке  пишу,  то  швидко  стерла.
«Всьо  нормально»  -  подумки  сказала  про  себе.
   Але  тоді  мені  збрело  в  голову  написати  щось  Девіду.  Девід  це  волонтер  з  США,  який  вів  у  нас  спецкурс  про  медіа  грамотність.  Він  не  подобається  мені  як  чоловік,  але  я  взяла,  і  написала  йому.  «I  love  you».  По  мені  пробіглись  мурашки.
     Мені  час  від  часу  потрібні  якісь  дурні  вчинки,  щоб  почуватися  живою.  Від  тоді,  як  я  завязала  з  амфетаміном  (ну  і  з  іншою  хімією),  мені  надто  не  вистачає  якихось  емоційних  вражень,  які  я  компенсую  всебічним  фліртом  до  викладачів.  Конкретно  до  Гурака  і  німкені.  А  тепер  прийдеться  вести  інтрижки  і  з  Девідом.  Хай  буде  так  –  то  кінець  семестру,  все  вщухне  після  канікул.  А  поки  –  двіжуєм.  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763642
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017


01. 12. 17

1.12.17
   Сьогодні  я  вирішила  писати.  Просто  писати,  бо  давно  уже  не  пишу.  З  тих  пір  як  я  завязала  з  амфетаміном  поезія  йде  слабо.  Я  б  сказала,  взагалі  не  йде.  Іноді  в  голові  виникає  якась  ідея  і  римовані  рядки,  проте  далі  справа  не  заходить.  
   Вчора  до  нас  в  універ  приїжджав  Клімкін.  Я  якраз  вирішила  не  йти  на  пари  і  трохи  повалятися  в  ліжку,  але  мені  написав  Толік.  «Є  трасса  і  Клімкін».  «Трасса»...  це  звучало  спокусливо.  З  тих  пір  як  я  завязала  з  фєном,  мене  не  покидає  бажання  таки  зірвати  свою  ремісію  і  обнюхатися  як  скотина.  Я  підірвалася  як  дурна  і  почала  бігати  по  квартирі.  «Мамо,  попрасуй  мені  штани,  я  лечу,  Клімкін  приїхав.»  Я  зібралась  буквально  за  15  хвилин,  і,  нічого  навіть  не  поївши,  вилетіла  кулею  в  підїзд.  
     Коли  я  з  дуру  перебігла  4  смуги  руху  і  заскочила  в  таксі,  вже  була  спокійна  –  я  встигну.  
- Ти  маєш  щось  з  собою?  Якийсь  чек?  -  писала  я  Толіку  в  таксі.
- Нє,  я  буду  ділити  вдома.  -  відповів  Толян.
- Я  поняла.
- Зараз  з  одним  тіпом.  –  уточнив  він.
- Шо  за  тіп?
- Та  нормальний,  з  Бережан.    Го  до  мене  після  конференції,  я  тобі  шось  вділю  і  посаджу  на  пижик.
- Якщо  зможу  то  ок...
     Я  не  знала,  чи  зможу,  і  не  знала,  чи  хочу  я  справді  забити  на  8  місяців  завязки  і  так  просто  піти  обдолбатися.
     Ми  нарешті  приїхали.  57  гривень  на  таксі  заради  якогось  Клімкіна.  Зустріч  обіцяла  бути  цікавою  –  купа  пресси,  представників  громадських  організацій,  якихось  місцевих  «важливих  персон»  і  так  далі.  Увесь  актовий  зал  був  забитий.  Що  ж,  раз  уже  міністр  закордонних  справ  забрів  до  нас,  то  мені,  як  міжнароднику,  гріх  було  б  усе  це  пропустити.  Але  з  самого  початку  щось  пішло  не  так.  
     Зустріч  почав  навіть  не  пан  Клімкін,  а  якісь  лєві  бізнесмени,  які  розказували,  які  вони  класні  і  як  в  Україні  можна  замутити  крутий  бізнес.  Все  це  видавалось  якоюсь  заздалегідь  заготовленою  PR  кампанією  –  якісь  бізнесмени,  якись  Клімкін,  який  мав  би  прояснити  ситуацію  на  міжнародній  арені,  і  той  плів  якусь  нереальну  дічь  про  те,  як  у  нас  все  класно  і  «починайте  свою  справу  на  Прикарпатті...»...  «Лохина,  капуста,  морква,  яблука....  Індійці  готові  їх  скуповувати....Органіка...».  
     Я  не  могла  збагнути,  коли  міністр  закордонних  справ  став  експертом  в  сільському  господарстві.  Загалом  стало  ясно,  що  я  дарма  сюди  так  летіла.
       Весело  було  коли  Оксана  пішла  до  мікрофону  і  почала  рубати  правду-матку  –  і  хоч  то  було  зовсім  не  по-дипломатичному.  
- Може  ми  перестанемо  задавати  дурні  питання  і  перейдемо  до  більш  серйозних  речей?  –  на  весь  актовий  зал  заявила  Ксюха  до  Клімкіна.  
     Зал  вибухнув  сміхом  і  оплесками,  хоча  опісля  така  фразочка  вилилась  Оксані  в  неприємності.  
     Клімкін,  як  справждій  дипломат,  говорив  «аба  всьом  і  ні  а  чьом».  Його  словесний  понос  остаточно  переконав  мене  у  тому,  що  усі  політики  в  Україні  тупі.  
     В  залі  був  Гурак.  Чисто  заради  того,  щоб  справити  на  нього  враження,  я  злизала  з  інтервю  з  послом  ЄС  в  Україні  питання  про  транш  мікрофінансової  допомоги  від  ЄС,  і  з  тремором  і  спітнілими  руками  пішла  до  мікрофону  спілкуватися  з  паном  Клімкіним.  Ну,  але  він  робив  те  що  робив  –  плів  нереальну  дічь  і  розказував  про  перспективи  бізнесу  в  нашому  краю.  Але  говоне  було  не  це  –  Гурак  слухав  мене  і  дивився  на  мене  –  ось  що  важливо.
       Після  зустрічі  всі  пішли  фоткатись  з  Клімкіним,  а  деякі  викладачі  зайнялись  негайним  вихованням  Оксани.  «Ти  взагалі  ненормальна,  таке  говорити???  Це  не  припустимо!»  
     Найбільша  трагедія  в  тому,  що  там  я  загубила  шапку,  яку  подарував  мені  мій  хлопець.  
     Щастя,  що  він  уже  чекав  мене  на  Каскаді.  Я  миттю  рванула  на  зупинку,  і  сіла  в  48-й  пижик.  Звінок.
- Ти  де?  -  питає  мене  Толік.
-  Та  я..  я  поїхала..  іншим  разом...
     Я  була  одночасно  рада,  що  уникну  прямого  контакту  з  фєнчиком,  і  не  рада  –  все  таки  колишніх  наркоманів  не  буває,  і  якась  частина  мене  завжди  цього  хотітиме.  
     Далі  я  зустрілася  з  хлопцем.  У  нього  лопнула  пружина  на  колесі  –  поняття  не  маю,  що  то,  але  він  виглядав  незадоволено.  В  цілому  ми  пішли  додому,  він  розказував  щось  мені,  а  я  йому.
     Мама  бігала  і  показувала  мені  фотки  з  зустрічі  в  інтернеті.  «Оце  не  ти  отам  в  куточку?  А  це  Ігор?  А  це  хто  сидить?  Ого,  Віталік  став  таким  гарним  хлопцем...»
     Коли  мій  поїхав,  я  як  завжди  випала  залипати  у  інтернеті.  Хотіла  щось  анонімно  написати  Гураку,  але  якось  не  придумала  що.    Та  і  анонімно  то  було  лише  в  інтернеті.  Він  прекрасно  знав,  що  то  я  пишу  йому  час  від  часу.  
   Я  часто  думаю  про  нього.  Він  був  чоловіком  років  40,  але  дуже  красивим,  з  голубими  очима,  чіткими  рисами  обличчя  і  невеликою  лисиною,  яка,  здавалось,  недавно  почала  зявлятись.  Але  найбільше  у  ньому  мене  вабив  його  розум  –  він  настільки  красиво  говорив,  такою  дібраною  лексикою,  так  уміло  поєднував  в  розмові  буденне  у  наукове,  і  виражав  це  зі  своїми  елегантними  манерами,  зрідка  легко  посміхаючись  кутиком  губ...  що  просто  всі  дівчата  в  групі  від  нього  текли.  Але  я  текла  найбільше.    
     Вітя  був  онлайн.  Один  з  моїх  улюблених  однокурсників  –  тому  що  теж  був  дивним  відбитим  соціофобним  нариком,  з  вічними  психологічними  проблемами.
- Як  ти?  –  спитала  я.
- Нормуль,  ти?
- Та  норм,  сьогодні  Толік  пропонував  фуку.  Але  мій  паца  був,  і  я  вирішила,  що  не  варто.  Ремісія  продовжується,  лол.
- В  мене  до  16  грудня  реміс.  
- Я  знаю.  В  мене,  очевидно,  тоже.  То  шо,  коли  думаєш  універ  фіксити?  –  Вітя  був    з  тих,  хто  цілими  днями  сичує  вдома  і  морально  убиває  себе  за  небажання  вчитися.
- Завтра  попробую  піти  на  пари.  Again  and  again...
- Завтра  три  пари.  Але  шось  я  в  це  не  вірю,  що  ти  підеш.
     Вітя  мовчав.  Я  продовжувала  заліпати  в  неті  і  скитатись  по  квартирі,  як  мене  почало  ламати.  Я  з  тих,  хто  страшно  реагує  на  погоду  і  магнітні  бурі  –  організм  дуріє  і  мене  дуже  сильно  болять  кінцівки.  Конкретніше  –  суглоби.  Ця  біда  у  мене  років  з  7,  може  8,  може  було  і  раніше,  але  я  не  памятаю.  За  увесь  цей  час  цей  біль  зміг  довести  мене  до  того  стану,  що  я  просто  хочу  суїциднутися  в  такі  моменти.  А  я  щей  живу  на  8  поверсі.  Вийти  в  вікно  і  закінчити  муки...
- Завтра  я  обкурюся  як  тварь.  
     Але  Вітя  мовчав.
- Мені  погано  і  тому  я  вигадую  повідомлення...  просто,  щоб  тобі  писати.
- Чому  погано?  –  нарешті  ожив  Вітьок.
- As  usual  сильно  ламає,  і  щось  останні  дні  зриваюсь  на  маму...  Як  вона  мене  терпить  я  хз.  Мене  усе  бісить.  Сьогодні  мені  не  сподобалась  інтонація  в  її  голосі  і  я  тупо  накричала  на  неї...
- Не  домахуйся  до  деталей  і  не  углубляйся.  Доволі  банально,  але  думаю  це  вирішить  трабли.
- Я  знаю,  але  мені  не  виходить.
- Жиза,  тільки  не  думай  що,  все  циклічно.
- Єдине  що  я  можу  робити  –  це  цілими  днями  вчитися,  щоб  не  думати  ні  про  що.  А  коли  я  вже  тупо  не  можу  вчитись,  мене  накатує  ще  більше.  
- До  сраки  банально  звучить,  але  просто  роби  те,  до  чого  притягує  найбільше.
- От.  Ось  в  чому  трабл.  Я  не  знаю,  що  я  хочу  робити.  Цей  біль  скоро  остаточно  зведе  мене  з  розуму.
- Хавай  транквілізатори.  І  Корвалтаб.  
- У  мене  від  таблеток  скоро  печінка  розвалиться.  Я  пю  дуже  багато  знеболюючого.
- Пофіг.
- Добраніч.  –  закінчила  я  після  деякого  часу  мовчання.
     Я  продовжила  просто  зависати  в  інтернеті.  Мене  так  ламало,  що  хотілось  лізти  на  стіни.  Ібупрофен  не  було  сенсу  пити  –  ітак  не  поможе.  В  такі  моменти  я  дуже  хочу  до  Донні  –  свого  кота.  Він  миттю  підняв  би  мені  настрій  і  ляг  на  ноги,  і  було  би  не  так  боляче...  Це  така  фігня,  яка  вибиває  з  себе,  і  змушує  почуватися  дуже  кончено.  
       Я  била  себе  по  коліні,  щоб  заглушити  один  біль  іншим.  Написала  Тарасу  –  просто,  бо  він  був  онлайн.  Тарас  не  та  людина,  кому  можна  пожалітись  на  погане  фізичне  та  моральне  самопочуття,  і  ми  просто  обговорювати  враження  від  зустрічі.  Отак  з  болем  я  заснула  десь  біля  3  ранку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763641
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017


і ринули в смерть

помалу  помалу  вони  в  божевілля
впадали  впадали  і  ринули  в  смерть
і  різали  шиї  й  чинили  насилля
себе  підривали  тротилом  ущерть

калічили  тіло  калічили  душу
шукаючи  щастя  у  венах  в  голках
летіли  у  небо  палили  всю  сушу
в  падінні  назад  розбиваючись  в  крах

навіки  каліка  навіки  вже  мертвий
уже  не  вернути  нічого  назад
чому  людям  раптом  так  хочеться  смерті
чому  скачуть  в  прірву  усі  наугад

і  руки  у  шрамах  і  серце  у  ранах
і  звичне  життя  потяг  у  небуття
напевно  скінчиться  це  пізно  чи  рано
але  не  вернути  вже  згасле  життя




[i]світла  пам'ять  Жені  і  побільше  розуму  клятим  суїцидникам[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2017


я прокидаюся у світі психів

я  прокидаюся  у  світі  психів
й  сплю  серед  чокнутих  дикунів
я  захлинаюся  я  ледве  дихаю
я  загубилась  десь  поміж  снів
на  прозаку  всі  щасливі  і  завтра
знов  новий  день  нова  доза  і  знов
завтра  прокинуся  зазнаю  втрати
в  світі  де  фен  заміняє  любов

я  прокидаюся  в  світі  насильників
десь  з  терористами  сплю  в  шалаші
повирубаю  усі  я  рубильники
з'їм  ейфоретиків  я  для  душі
в  шизофренії  щасливі  і  завтра
знов  новий  день  новий  подвиг  і  знов
сяду  у  лотос  і  прошепчу  мантри
в  світі  який  поглинає  кров

я  прокидаюся  в  світі  знецінення  
сплю  у  трущобах  десь  на  барахлі
я  захворіла  мені  треба  зцілення
зцілення  світу  людей  і  душі
в  безладі  смерті  щасливі  і  завтра
знов  новий  день  нові  сльози  і  знов
візьму  гітару  я  і  почну  грати
про  світ  де  фен  заміняє  любов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2017


мистецтво життя може і виживання

розмиті  думки  через  тіло  до  болю
вриваються  шумно  із  галасом  спішно
вони  поглинають  мене  з  головою
вони  роз'їдають  клітини  мізків
стою  немов  вкопана  чарами  марами
мене  охопило  що  душить  і  тліє
засліплює  очі  пекельними  фарами
всередині  тіла  стражданням  рябіє
і  болем  і  болем  і  знову  і  знову
нізвідки  з'явилось  нізвідки  прийшло
мені  б  лише  мрію  оту  кольорову
та  вкотре  вдаю  що  мені  всеодно
так  хочеться  тиші  і  хочеться  спати  
забути  забити  в  залізобетон
так  хочеться  зірку  рукою  впіймати
але  у  руці  є  лише  телефон  
до  бою  до  раю  у  протистоння
до  себе  від  себе  тікати  не  слід
мистецтво  життя  може  і  виживання
мистецтво  сприйняти  й  відкинути  світ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2017


весняне загострення

весняним  загостренням  пахнули  квіти
усе  у  повітрі  пройнялося  болем
коли  в  одну  мить  ти  не  зміг  зрозуміти  
чому  вся  душа  переповнена  горем
німі  сподівання  і  тихі  страждання  
забуті  закриті  мов  їх  не  існує  
виходять  у  тихі  бездумні  питання
а  дим  сигарет  їх  усіх  компенсує
і  втеча  від  себе  лиш  марення  хворе
ілюзія  норми  ілюзія  щастя  
заглянути  в  себе  заглянь  же  там  море
там  синії  води  і  хвилі  гривасті
на  дні  причаїлась  душа  малолітня
налякано  дивиться  в  очі  голодні
і  все  наче  в  нормі  і  квіти  все  квітнуть
і  кава  гаряча  і  руки  холодні
втопитися  важко  бо  треба  ковтати
все  море  все  горе  страждання  німі
та  поки  не  вип'єш  то  будеш  плекати  
весняне  загострення  в  себе  на  дні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2017


повна нірвана

в  божевільному  переплетінні
шизофренічно  маревних  снів
все  відбувається  наче  у  фільмі
звуками  криками  але  без  слів
дикість  пульсує  ударами  в  скроні
біль  розриває  до  м`яса  шматків
й  лиш  параноя  є  на  обороні
в  калейдоскопі  різних  світів
куриво  марево  зарево  й  небо
із  голови  крізь  думки  і  судоми
святе  безумство  ламає  всі  ребра  
повна  нірвана  є  тільки  у  комі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2017


наклейка

дорогами  в  ніс  розчинившись  по  тілу
пошта  до  мозку  через  язик
добила  цим  димом  істину  білу
і  вибила  з  зони  до  якої  так  звик
все  в  миті  єдиній  розтануло  ззовні  
ти  думав  однак  все  насправді  не  так
куди  тепер  діти  думки  ці  безмовні
і  захистити  свідомість  хоч  як

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2017


механизм

бывает  слишком  сложно  временами
бывает  слишком  больно  аж  до  жути
я  механизм  с  песочными  часами  —
песок  все  дальше  отдаляется  от  сути

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710291
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.01.2017


пzdeцъ

роз'ятрені  рани  боліли  боліли
ми  жили  в  польотах  ходити  не  вміли  
навколо  дибіли
на  шиї  насіли
шукали  блукали  вбивались  так  сміло  
і  падали  падали  падали  вниз
і  палили  собі  під  ногами  ми  хмиз
що  не  день  то  сюрприз  
не  дивись  тільки  вниз
і  гартуй  свою  психіку  до  нових  криз

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016


туман

зламані  ребра  неприязню  й  болем
вирване  серце  зажате  в  кулак
геть  у  смітник  усі  почуття  голі  
і  всім  довкола  одне  слово:  fuck
йшли  би  до  біса  думки  нехороші
йшли  би  а  лізуть  у  моє  життя
як  знайти  шлях  якийсь  аби  коротший
як  знайти  шлях  якийсь  до  свого  я
смуток  шалено  курсує  по  венах
дим  сигарет  особистий  туман
гостра  нестача  сили  у  мене  
гостра  проблема  -  самообман

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2016


перший політ

в  розбитій  кімнаті  розмитих  емоцій
заперта  наглу́хо  розірвана  вщент
на  рідкісній  посмішці  поодикокій
стулила  губами  ментоловий  кент

і  хочеться  випасти  з  восьмого  поверху
отак  випадково  в  свій  перший  політ
і  вмить  розлетітись  шматочками  в  сторони
і  вмить  розлетітися  на  увесь  світ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016


нездійснені

в  контексті  сірих  асфальтних  калюж  
зачаїлись  солоні  й  оголені  сльози  
краплини  із  мертвих  розірваних  душ  
які  за  собою  приносили  грози
у  світлі  нічних  міських  ліхтарів
купаються  діти  незгаданих  мрій
і  кожен  з  них  вже  давно  згорів
і  кожен  з  них  вже  не  має  надій
між  рядками  глухонімих  віршів
отруйні  думки  вперемішку  з  кров'ю
мабуть  кожен  із  них  хотів
бути  написаним  із  любов'ю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2016


день за днем

день  за  днем  я  стрічаю  сонце
день  за  днем  поринаю  в  небо
в  дзеркалі    є  портрет  але  хто  це
стиснув  зуби  й  натягує  нерви
день  за  днем  я  лечу  донизу
день  за  днем  розбиваюсь  в  землю
з  головою  залізла  в  кризу
сигарета  біфрен  і  рево
кожен  ранок  мов  перший  постріл
кожна  ніч  це  новий  кінець  світу
а  мені  б  тільки  теплу  постіль
і  на  ній  вийти  на  орбіту
кожен  нерв  скрізь  проймає  болем
я  наповнююсь  ним  до  краю
а  мені  б  лише  весла  й  човен
і  на  ньому  втекти  до  раю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2016