Noviy Geroy

Сторінки (1/7):  « 1»

Немає страху

Немає  каяття...  Немає  страху.
Ти  скошений,  живеш  по  правилах  старих.
Ніколи  не  давав  ти  маху,
А  тут  упав  на  поєдинку  "для  своїх"

Твоя  прекрасна,  мила  дама
Давно  в  тобі  розчарувалась
Сьогодні  лиш  вона  сказала
Сказала  і  пішла...

Ти  лицар  долі,
Лицар,  що  у  пориві  втратив  спис
Бо  вже  відкинув  правила  ти  кволі
Не  для  кохання  ти  боровся  проти  них

Ти  молодий  юнак,  ще  Богом  дано
Тобі  прожити  вік  на  цій  землі,
А  ти  береш  меча,  коня  сідлаєш
На  подвиги  смертельні  мчиш.

Не  для  кохання,  знову  ж...
Для  самоствердження  туди  летиш.
Мов  птах  дурний,  тікаєш  з  дому.
Але  чи  не  поверне  долею  тебе  туди?

У  страху  падаєш,  меча  кидаєш.
Не  маєш  сили  битись,  йти  вперед.
Тебе  вогнем  вже  покриває
І  по  землі  вогня́ній  котиться  вже  мрець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019


Вогонь

Вогонь...  Вогонь  по  стінах
Тут  сіє  ворог  смерть
Жнива  ти  пожинаєш  на  кривавій  ниві
І  не  боїшся  кари  ти  з  небес

Жнива...  Жнива  у  полі
Тут  крові  рік  уже  нема
Ти  йдеш...  Ідеш  в  своїм  загоні
І  нерухома  тут  стоїть  стіна

Літак...  Літак,  що  пролетів  у  глибині  небес
Він  розірвав  всіх  криком  двигуна.
Ти  поки  що  не  вмер...
Але  прийде  і  черга  ще  твоя.

Старий...  Старий  у  полі  сіяв  жито
Аж  кулею  його  пронизує  навскрізь
І  ворог  вже,  здається,  ситий,
Але  наїстись  хліба  не  достатньо  на  усіх.

Дитя...  Дитя  біжить  по  полю...
По  полю,  де  лежать  вже  гори  тіл...
Дитя...  Ти  знаєш  свою  долю?
Чи  зможеш,  крихітко,  втекти?

Загін...  Загін  помер...  Лишився  лише  ти...
Нема  старого,  що  посіяв  жито...
Літак  у  небі  знові  пролетів
І  пролунав  у  полі  вистріл...

Дитя...  Ти  бігти  мало...
Ти  і  твій  запал  ще  молодий...
Цим  пострілом  небесну  тишу  розірвало...
І  ти  упав,  ще  зовсім,  зовсім  ти  малий...

Стоїш...  стоїш,  солдате...
Ти  бачиш...  Їде  вражий  танк...
Хотілось  жити,  а  не  помирати...
Та  постріл  вкотре  вже  порушив  план...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2019


Невидим пером по видимім папері…

Невидим  пером  по  видимім  папері
Я  написав,  що  вже  немає  шляху  каяття
Я  написав  і  у  кімнаті  вже  чомусь  відкрились  двері
І  ти  сказала,  що  тепер  моя

Вуста  твої  боялись  це  сказати,
Тремтіла  ти,  тремтіла  боячись
І  не  було  вже  наміру  тікати
Тікати  хоч  кудись.

Ти  сіла  на  кріслі,  обшитому  шкірою
Ти  сіла,  бо  боялась  стояти,
Ти  не  була  згубленою  своєю  дурнуватою  вірою
І  не  було  вже  наміру  тікати...

Твої  вуста  знов  щось  хотіли  мені  сказати,
А  я  тримав  перо,  чорнило  десь  пропало...
І  не  було  вже  наміру  тікати.
Куди  тікати  від  долею  встановлених  вже  правил?

Сказали  ти:
"Давно  хотіла  я  зізнатись...
Жила  й  живу  заради  вас
Ви  дарували  щастя  й  радість.
Ви  дарували  мені  новий  шанс..."

Хто  я  такий?
Хто  я  такий,  щоб  дарувати?
Гублюсь  у  власних  же  думках...
Я  розумію,  що  не  можу  я  перо  тримати
І  воно  падає  на  землю,  стираючись  в  дошках...

Темніє  світ,  темніє  все...
Немов  це  сон,  немов  я  випив  просто...
Та  я  не  пив,  для  алкоголю  немовля
А  для  стосунків  я  уже  дорослий?

Ти  забоялась...  Згадав  я,  що  я  твій  господар.
Не  пан,  скоріш  роботодавець...
І  я  спускаюся  по  сходах...
Чи  у  кімнаті  я  лишаюсь?

Це  лише  сон?  
Чи  ти  прийшла  до  мене?
Скажи,  скажи  мені  все  далі...
У  чому  ти  зізнатися  хотіла?
Ти  ж  не  хотіла  лиш  принести  кави.

"Я  вас  люблю...
Люблю  не  перший  рік.
І  не  у  тім  вже  діло,  що  ви  є  заможний
Ви  просто  дуже  гарний  чоловік..."

Боїшся?  Її  боїшся,  страхом  сковане  дитя.
Чому?  Сюжет  простий  і  очевидний?
Чому  багато  страху?  Га?

Я...  я  підійшов,  відкинувши  слова...
Поцілувати  ти  мене  хотіла.
Та  я...  я  першим  був  поцілував
І  твоє  плаття  я  на  землю  кинув.

Немає  страху,  дурню,  що  піддався?
Спокусам  ти  віддав  себе?
На  ній  ти  одяг  розриваєш,  
Мов  божевільний,  лютий  пес!

Сорочка  впала...  
І  злилось  двоє  тіл...
Злилися  у  єдиному  пориві...
Не  було  шляху  вже  назад,  та  й  нікуди  іти...

Міцним  зійшлись  ви  поцілунком...
Зійшлось  в  обіймі  двоє  голих  тіл
Здавалося,  що  цим  солодким  трунком
Ти  обіллєшся  з  ніг  до  голови...

А  ти  кохаєш...  Зважай  що  сон  це  лиш.
І  ти  в  ночі,  прокинувшись  стогнав.
Прокинувсь  ти  один,  в  кімнаті  видно  лиш  комп'ютера  екран...
І  тихо,  тихо...  Тут  її  немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835420
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.05.2019


Чому сумуєш?

Чому  сумуєш  й  дивишся  на  мене,
Очима,  що  наповнились  сльозами,
Чи  серце  то  твоє  крихкеє,
Спалило  гострими  словами?

А  може  то  в  душі  у  тебе  рани,
Від  слів  тих,  що  тобі  могли  сказать,
Ніби  ножем  лишило  важкі  шрами,
Які  не  можна  приховать...

Ні,  то  не  в  душі  моїй,  не  в  серці  він
То  радість,  то  не  сум  страшний,
Від  слів  тих,  що  сказав  він  вже  і  зникла  тінь,
І  що  забулася  від  щастя  я  ридаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018


Весна

Весну  люблю  коли  усе  буяє
Білим  цвітом,  квіти  розквітають,
Коли  сніги  вже  щезли,  крига  розтопилась
Коли  любов  у  серці  і  в  тебе  наче  крила,
Коли  прийде,  коли  усе  щезає,
Завжди  прийде  весна
Тому  хто  лиш  бажає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784146
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.03.2018


Осінь

Осінь...  Скільки  ж  всього  в  цьому  слові.  Осінь...  щоб  не  говорили,  але  це  моя  улюблена  пора  року.  Осінь  -  це,  мабуть,  та  пора,  коли  моя  творча  сутність  може  піднестися  до  небес.  Так,  саме  осінь.  Скільки  ж  можна  розказати  про  цю  пору!  Скільки  ж  можна  згадати!  А  скільки  ще  потрібно  запам'ятати!  Знаєте,  всі  описують  осінь,  немовби  красуню,  в  котрої  на  голові  вінок  з  кленового  листя,  вся  вона  в  жовтому  вбранні.  Така  пишна...  Осінь.  
       Але  ж  чомусь  тут  ми  згадали  саме  про  світлу  сторону  осені,  а  якже  вітер,  дощі,  перший  сніг?  Як?  Можливо,  то  Осінь  і  плаче,  може  то  вона  розгнівна  скидає  з  себе  ті  вінки?  Можливо,  то  вона  зриває  свою  гарну  жовту  сукеньку  і  вдягає  чорну,  похмуру,  ?  Вона  відчуває,  що  ось  прийде  Зима  і  викине  бідолашну  геть  .  А  як  ще?  А  Зиму  зі  свого  крижаного  трону  скине  Весна,  а  її  -  Літо  в  своїй  зеленій  колісниці,  а  потім  знову  прийде  вона  -  жовтоволоса  красуня.  Прийде  і  піде...  І  так  вічно...  Так  завжди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697655
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2016


Минають дні…

Минають  дні,  години,  тижні,  роки.
Минає  час,  його  не  зупинить.
І  подає  життя  уроки,
Щоб  гідно  ми  могли  його  прожить.
Мабуть  у  кожного  свої
Є  в    душі    секрети,
Малюємо  собі  
Ми  силуети,
Щоби  забути  все  про  них.
Але  можливо  в  пам'яті  портрети
Нам  не  дадуть  забуть  все  те.
Можливо  тії  силуети  
Саме  життя  уб'є.
Можливо  хочеш  розказати,
Щоб  легше  стало  на  душі.
Але  кому  ж  тут  довіряти?
Весь  світ,  мов  зраджує  тобі.
В  народі  вірно  в  нас  говорять:
"Життя  прожить  -  не  поле  перейти"
Та  коли  вірна  душа  буде  поряд,
То  вже  до  скону  з  нею  будеш  ти.
Минають  дні,  години,  тижні,  роки,
Життя  мина...
Зумій  його  прожить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2016