Галина Брич

КЛЮЧІ ДО ЩАСТЯ

Я  перша  з  тих,  про  кого  спозаранку
Твої  думки  і  мрії  веселкові.
У  поволоці,  в  срібному  серпанку
Нитки  шукаєш  щастя  і  любові.
Примарні  мрії…  Дивні  міражі…
Чужі…  А  може  й  зовсім  не  чужі…

І  я  остання  з  тих,  кому  щоночі
Бажаєш  снів  спокійних,  загадкових.
А  після  –  споглядаєш  сни  пророчі:
Серпастий  місяць…  зустрічі  медові…
Дві  кави…  дро́ва…  пасмо  на  плечі…
І  просиш  зірку  –  віднайти  ключі…
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2020

ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ

«Люби  життя.  Воно  того  вартує.
Цінуй  хвилину  кожну  на  землі».
                                                     Ірина  Небеленчук

Люблю  життя.  Воно  того  вартує.
І  сонце,  й  зливу,  й  спеку,  й  заметіль  –
Приймаю  все,  що  Бог  мені  дарує.  
Від  щастя  –  плачу,  сміх  –  скриває  біль.  

Люблю  за  те,  що  бачу  сині  гори,
Веселку,  що  купається  в  Дністрі.
Мелодію  вітрів  понад  простори
Ловлю  і  спів  пташиний  на  зорі.

Я  серце  й  душу  щедро  напуваю
Любов’ю,  бо  вона  –  життя  нектар.
Її  і  вам  по  вінця  наливаю.
Спасибі,  Боже,  за  любові  дар.
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2020

ПРИСМАК ЩАСТЯ

Передзвоном  пісень  починається  день.
Перестуком  сердець  привітались.
І  кохання  мотив  у  природі  лишень.
Смаком  щастя  вуста  посміхались.

Хоч  серпанок  кругом,  та  веселка  в  очах,
Ясний  промінь  крізь  хмарку  пробився.
Пив  ранкову  росу  з  пелюстків  дивний  птах  –
Ось  таким  ти  вночі  мені  снився.

Ловлять  спогад  думки,  переживши  ще  раз
Хвилювання,  умите  сльозою,
Незабутній  потік  ніжних  бажаних  фраз
Озивається  в  серці  луною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2020

НАДІЯ

Надія  останньою,  кажуть,  вмирає.
Чуття  це  для  нас  –  рятівна  соломинка.
Здається,  що  виходу  зовсім  немає,
Лишилась  надія  –  єдина  іскринка.

Майструє  з  опущених  рук  диво-крила,
Очікує  сонця  в  туманну  погоду,
Малює  надія  потужні  вітрила,
Проходить  крізь  камінь,  вогонь  і  крізь  воду.

Породжує  мрію,  притишує  болі,
Не  в  ґрунт  садить  квіти,  а  поміж  каміння,
І  сіє  зерно  на  незоранім  полі
Та  передчуває,  що  зійде  насіння.

Хай  вкриють  каміння  квіткові  газони!
Хай  душу  порадує  диво  духмяне,
Пройшовши  крізь  твердь,  крізь  усі  перепони!
Хай  квітне  надія,  і  цвіт  той  не  в’яне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020

БЕЗСЛОВЕСНА РОЗМОВА (інсценівка)

     БЕЗСЛОВЕСНА  РОЗМОВА  
             (інсценівка)
                                 
                             Дійові  особи:
Хлопець-воїн,  дівчина,  ведучий  1,  ведучий  2.
(Місячна  ніч,  тиха  мелодія,  з  одного  боку  сцени  хлопець  у  військовій  формі  зі  зброєю  –  на  посту,  з  другого  боку  сцени  дівчина  за  столом  перед  іконою  –  
                 вдома,  на  середині  в  глибині  сцени  двоє  ведучих.)

ВЕДУЧИЙ  1:
А  задубілі  руки  тримають  автомат.
Задумався,  замисливсь,  замріявся  солдат.
Холодні  ночі  сніжні  проймають  до  кісток.
Він  зіроньку  шукає  свою  серед  зірок.

ВЕДУЧИЙ  2:
І  серцю  стало  тепло  –  вона  також  не  спить,
Веде  розмову  з  Богом,  бо  зірка  мерехтить.
Солодкий  ніжний  спомин  –  аж  закипає  кров.
Окутує  блаженством  буран  німих  розмов.

ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН  (замріяно)
Не  спиш,  кохана?  Знаю,  що  не  спиш,
Бо  там  у  небі  світиться  зірниця.
Ти  не  сумуй  і  плакати  облиш,
Засни,  хай  наше  щастя  тобі  сниться.

ДІВЧИНА  (замріяно  і  стурбовано)
Не  спиш,  коханий,  на  посту  стоїш?
Борониш  мирний  сон  наш,  тишу,  спокій…
Чи  втомлений?  –  Не  скажеш,  затаїш…
Та  хто  не  втомлений  на  цій  війні  жорстокій?..

ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН
А  знаєш,  я  приїду,  обніму,
Не  відпущу  з  обіймів  вже  ніколи.
Я  зірку  запалю,  розвію  тьму,
Вдихатимемо  запах  матіоли.

ДІВЧИНА
Забилось  серце,  милий,  заболіло
Так,  наче  завмираю  я  на  мить.
 Щось  ніби  за  вікном  замерехтіло.
 Пробач,  молюся,  серденько  щемить.

ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН
Люблю  тебе,  і  ти  мене  чекай,
Але  прости,  я  перерву  розмову.
Бо  гради  знов,  палає  небокрай.
Молись  за  нас,  за  неньку  калинову.

(Чути  звуки  зброї.)

ВЕДУЧИЙ  1
Та  раптом…  шквал  вогненний  –  повітряний  наліт,
Гранати,  кулемети  –  пекельний  зореліт…  

ДІВЧИНА(стурбовано)
Коханий,  де  ти?  Зіронька  згаса…
О,  Господи,  рятуй,  рятуй  їх,  Боже!
Чому  так  почорніли  небеса?
Хай  ангел  захистить!  Нехай  поможе.

ВЕДУЧИЙ  2
На  ранок  вщухло…Тиша…Живі…Усі  живі!…
Мабуть,  також  втомились  ангели-вартові.

ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН
Вляглось,  ущухло,  стишилося  знов,
Вціліли  всі.  Щаслива  нічка  нині.
Чи  то  Господь,    чи  ангел,  чи  любов
Коханої  моєї  берегині...

ДІВЧИНА
Зоріє  вже.  Я  трішечки  засну.

ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН
Закрила  хмарка  зіроньку  небесну.
Я  виживу  і  прожену  війну.

ДІВЧИНА
Спасибі  за  розмову  безсловесну.

(Дівчина  поклала  голову  на  стіл,  дрімає)

ВЕДУЧИЙ  1
Нарешті  сон…  І  знову  заблимали  зірки,
У  сяйві  ночі  двоє  –  щокою  до  щоки,
І    голоси:  «О  Господи,  спаси,  благослови»,
«  Мій  ангеле,  спасибі  за  щирі  молитви».

ВЕДУЧИЙ  2
Зупини  війну,  о  Боже!
Промінь  віри  ще  не  згас!
Правда  кривду  переможе!
Господи,  помилуй  нас!

(Хлопець-воїн  повертається  обличчям  до  дівчини,  а  вона  встає  з-за  столу  і  повертається  до  нього.)


ХЛОПЕЦЬ-ВОЇН
Ти  посій,  моя  кохана,  мальви  під  вікном.
Хай  солодким  цвітом  пахне,  а  не  полином,
Хай  барвисто-веселкові  квіти  зацвітуть,
Аромат  медовий,  ніжний  вітри  рознесуть.

Я  попрошу  вітра  щиро,  щоб  не  заблудив.
Ніжний  запах  з  поцілунком  щоб  не  розгубив.
Намалюю  я  в  уяві  мальви  чарівні
І  побачу  тебе,  мила,  в  кольоровім  сні.

Пам’ятай,  моя  кохана,  серце,  пам’ятай:
Я  борюсь  за  Україну,  за  наш  рідний  край.
Щоб  спокійно  діти  спали,  в  радості  росли,
По  всій  нашій  Україні  мальви  щоб  цвіли.

Не  сумуй.  Моя  любове,  вір  мені,  чекай.
З  перемогою  вернуся  в  милий  серцю  край.
Пригорну  і  поцілую  вроду-красоту,
У  твої  шовкові  коси  мальви  я  вплету.

ДІВЧИНА  (бере  прапор,  букет  з  ромашок,  волошок,  маків  та  колосків  і  загортає  в  прапор)

Я  згорну  в  пучечок  любе  й  миле  серцю
Золоте  колосся  і  ромашок  цвіт,
І  червоні  маки,  й  волошки-озерця
Від  вогню  сховаю,  від  війни,  від  бід.
Пригорну  з  любов’ю,  мов  малу  дитину,
В  синьо-жовті  барви  ніжно  загорну.
Милу  і  квітучу  неньку-Україну
Збережем  й  навіки  проженем  війну.
Вийду  в  чисте  поле,  де  пташки  співають,
Посію  насіння  –  хай  родить  рілля,
Волошки,  ромашки  нехай  розквітають,
Цвіте  й  багатіє  вкраїнська  земля!
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864526
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.02.2020

СПАСІННЯ НАМ - БОГ

Пекельні  новини.  Пекельні  події.
Пекельні  злочинства  на  грішній  Землі.
І  чинять  пекельні  діла  лиходії
З  володарем  пекла  і  зла  на  чолі.
Гуляє  зі  свистом  лихий  між  вогнями,
Регоче,  бо  вдало  спустили  куро́к.
Бездумних,  безвольних  веде  манівцями,
У  царство  безодні  підхльостує  крок.
Улесливий,  хитрий,  не  б’є  та  й  не  жалить,
Лукавий,  підступний,  приманює  сказ.
Де  сльози  й  нещастя,  він  там  зубоскалить.
Лиш  там,  де  молитва,  щезає  нараз.
О,  люде  земний,  ще  не  пекло  –  задуха,
Смолою  запахло  задля  засторог.
Покайся.  Молись.  І  не  тіш  злого  духа.
Бо  сила  –  у  вірі.  Спасіння  нам  –  Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2020

АМЕБА В ЛЮДСЬКІЙ ПОДОБІ

Іскрилося  сухе  вино  в  бокалі,
Обгортки  від  цукерків  шелестіли.
А  в  дев’яносто  п’ятому  кварталі
Щось  там  про  нашу  землю  хихотіли.

Концерт  у  клубі?  –  то  вже  переспіле,
Там  хор,  ансамбль  народний,  три  поети…
Скривилося  обличчя  ледь  сп’яніле,
Смакуючи  димок  із  сигарети.

І  знову  там,  на  сході,  хтось  загинув?  –
Не  брат,  не  сват,  не  кум  і  не  знайомий.
О,  просять,  щоб  копійку  хтось  підкинув?  –
Та  хворий  безнадійний,  нерухомий.

Пенсіонер  з’явився  на  екрані.
Навіщо  пенсія  йому,  старому?
Приїхав  хтозна  звідки,  з  глухомані.
А  вже  пора  туди  йому,  «додому».

Не  все  одно,  хто  там,  на  постаменті?..
Яка  різниця  чи  «язик»  чи  мова?..
Дешева  б  ковбаса  в  асортименті,
Навушники  і  музика  драйвова.

БАЙДУЖІСТЬ  виглядала  манну  з  неба.
Ні  з  заходу  вона  та  й  не  зі  сходу.
В  людській  подобі,  в  одязі  –  амеба
Без  імені,  без  племені,  без  роду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2020

НЕ ПРОДАЙ

Продай  взуття  чи  одежину,
Продай  цукерки,  хліб  і  сіль,
Продай,  як  маєш  дві,  хатину,
Велосипед,  автомобіль…
Ціну  речам  тим  добре  знаєш.
От  тільки  б  настрій  трудовий  –
Ти  знову  все  собі  придбаєш,
Якщо  здоровий  і  живий.
Та  інші  цінності  бувають,
Продати  їх  –  ганьба  і  гріх.
Ці  й  обміну  не  підлягають,
Бо  подаровані  для  всіх
Давним-давно  велінням  Божим.
У  спадок  їх  передають
Під  пильним  оком,  насторожі,
Життя  за  дар  цей  віддають.
Дарунок  –  то  земля  правічна,
Збережена  від  всіх  нашесть,
І  мова  прадідів  етнічна
Та  віра,  воля,  гідність,  честь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864310
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2020

ЗЕРНА МУДРОСТІ

Приніс  поет  насіння  цілу  жменю  –
Звичайне  чорне  непримітне  зе́рня.
Віддав  усе,  ще  й  вивернув  кишеню:
«Посійте,  хай  квітує  поміж  терня,
Між  колючками,  будяками,  між  камінням,
Посіяти  і  в  дикім  полі  треба…
Нехай  за  землю  вчепиться  корінням
Та  високо  здіймається  до  неба».
Поетові  дари  приймали  радо,
Усе  забрали  чисто,  до  зернини.
Повірили  –  існує  Ельдорадо:
Посієш  зерна,  а  збереш  перлини.
І  сіється,  і  плодиться,  квітує,
До  світла  пнеться  темна  насінина.
Радіє  той,  що  зернами  частує.
Насіння  мудрості  вирощує  Людина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864309
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2020

СЬОГОДНІ І ЗАВТРА

Почувалось  Сьогодні  щасливим,
Повним  усмішок,  гамору,  втіх.
І  здавалось  якимсь  особливим,
Та  вступатись,  вважало,  –  це  гріх.
Завтра  в  темне  вікно  заглядало,
Несміливо,  невпевнено  йшло.
Невідомість.  Усе  замовкало.
З  чим  прийшло  Завтра?  Що  принесло?
Але  навіть  щасливе  Сьогодні
Без  образ  хай  іде  в  небуття.
Може,  Завтра  й  несе  дні  холодні,
Та  продовжує  ЗАВТРА  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864182
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2020

ЗАГУБЛЕНИЙ ДІАМАНТ

Загубила  діамант  у  світах.
Не  шукала  по  гарячих  слідах.
Та  й  ціни  йому  не  знала  роки́,
Не  про  той  скарб  огортали  думки.
Та  спіткнулась  раз  яко́сь  об  життя.
І  плеча  хотіла,  і  співчуття.
Діамант  згадала,  та  не  знайшла.
Де  був  скарб,  там  порожнеча  і  мла.
Брили  льоду  підіймала  вона,
Та  не  гріла  серце  синь  крижана.
Блиском  схожа  крига  на  діамант,
Та  не  тішить  той  холодний  варіант.
Діамантові  промінні  думки
Зачинила  на  незламні  замки.
Скарб  іскриться,  мерехтить  десь  у  снах
Той,  що  легко  так  згубила  у  світах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864180
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2020

НЕЗДІЙСНЕННА МРІЯ

Вокзал  гуде.  Поскрипує  вагон.
І  сміх,  і  сльози,  селфі  на  прощання.
Щось  диктор  сповіщає  в  мікрофон.
Уперше  стрівся  хтось,  а  хтось  востаннє.
Поодаль  від  цієї  суєти
Він  давню  мрію  прикрашав  словами.
Вагався  –  підійти…  не  підійти…
Та  не  згубити  б  поміж  поїздами.
Рішучий  крок.  Перон.  Гучний  свисток.
Автоматично  зачинились  двері.
І  холодом  пробрало  до  кісток…
Знов  осторонь  у  привокзальнім  сквері
Хоронить  мрію,  мабуть,  назавжди.
На  серці  туга,  у  руці  світлина.
Скриплять  вагони.  Їдуть  поїзди.
Вкриває  скроні  срібна  павутина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2020

ЯКИЙСЬ "ДИВАК"

Красиві,  витончені,  як  богині,
Немов  з  морської  піни  Афродіти.
Вони  на  п’єдесталі,  на  вершині,
Від  усмішок  їх  можна  захмеліти.
Звабливий  погляд,  стримана  манера,
Спокуслива  хода  та  владне  слово.
В  коханні  –  покровителька  Венера.
І  з  ними  почуваєшся  святково.
Незчуєшся  –  як  можна  спокуситись,
Спіткнутись  легко  в  царстві  чарівному.
І  на  таку  красу  лишень  молитись…
Та  в  раї  тім  він  відчуває  втому.

Не  в’ється  павутина  там,  де  очі
Смарагдові  ввижаються  щомиті,
Де  видиво  –  уста  п’янкі  жіночі
І  плечі  в  золотому  оксамиті.
Здається,  щастям  світиться  планета
При  згадці  про  знайомі  ніжні  руки.
І  хай  горять  спокусливі  тенета  –
Любов  не  допускає  зрад,  розлуки.
Його  кохання  світле,  без  відті́нку.
«  Якийсь  дивак»,-  шептали  поза  спину.
А  він  молився  на  звичайну  жінку.
А  він  молився  на  свою  дружину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2020

А НА РАНОК БУВ ВІРШ ПРО КОХАННЯ

А  на  ранок  був  вірш  про  кохання.
Про  посріблені  місяцем  тіні,
Вкрай  наповнені  ніжним  зітханням,
При  яскравім  зірок  мерехтінні.
І  на  ранок  –  зажурений  погляд.
Та  важкі  темнуваті  повіки
Застилали  завісою  спогад.
Чашка  кави  –  і  втіха,  і  ліки.
А  на  вечір  –  незміряна  втома.
Одиноке  суворе  мовчання
І  феє́рія  ночі  знайома...
Ранок.  Кава.  І  вірш  про  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020

НЕПРОЖИТІ РОКИ

Холодне  і  гаряче,  солодке  й  полинове  –
Недовговічне,  швидкоплинне,  тимчасове.
Піднімешся  в  висоти,  зануришся  в  глибини  –
Короткочасні,  мимолітні  там  гостини.
А  непрожиті  ро́ки,  немов  бурхливі  ріки,
Витають  мріями,  покинуті  навіки,
Ідеями  й  думками,  пророчими  словами
Не  в  небесах,  а  на  землі,  помежи  нами.
І  спраглі,  і  голодні,  та  мудрі  й  благородні,
До  світла  кличуть  із  туманної  безодні.
Загорнуті  у  крижму,  пречисті  й  загадкові
Увіковічняться  від  мудрості  й  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863962
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2020

ТАНГО НА АКОРДЕОНІ

Лунала  музика,  звучав  акордеон.
Звабливе  танго.  Стукіт  серця  в  унісон.
Дві  птиці,  два  крила,  рука  в  руці.
А  в  музиканта  сльози  на  щоці.

Грав  танго  на  акордеоні.
В  очах  любов,  як  на  долоні.
Душа  в  бентежному  полоні,
Красива  і  болюча  мить.
А  танго  пристрастю  палає,
Жадання  до  вершин  сягає.
Акорд  гармонію  складає.
Не  в  парі  з  ним  –  душа  болить.

Зухвалі  погляди,  пекучий  дотик  рук.
Бентежить  душі  надчуттєвий  дивний  звук.
Звабливий  подих…  губи…  медальйон…
Надривний  звук.  Замовк  акордеон.

Застигла  пристрасть  у  поклоні.
Здригнувся  біль  в  акордеоні.
В  очах  дві  крапельки  солоні.
Пекуча  скам’яніла  мить.
Душа  рятунку  знов  шукає  –
Акорд  гармонію  складає.
Звабливе  танго.  Лиш  згасає
В  бездоннім  погляді  блакить.
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2020

Я СВЯТКУЮ ЖИТТЯ

Я  святкую  життя  після  тьми  горобиної  ночі,
Що  звисала,  лякаючи  чорними  хмарами  світ.
Прониза́ли  палаючі  стріли  заплющені  очі,
І  пораненим  змієм  скажено  ревів  небозвід.

А  розсе́рджений  вітер  додолу  хилив  деревину.
Та  вона  все  пручалась,  скрипіла,  не  падала  ниць.
Я  вдихала  грозу,  поринаючи  в  ніч  крізь  щілину.
Тихим  стуком  у  серці  озвалась  одна  з  таємниць.

Я  святкую  життя,  подароване  зливою  ночі.
Мов  крізь  пекло  прорвалася  чиста  прозора  вода.
Навіть  перші  краплини  здались  тріумфальні,  пророчі.
Я  святкую  життя…  Ясний  промінь  з-за  гір  вигляда.
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863721
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 05.02.2020

ЖИТТЯ І СОН

Дитинство…  Безтурботний  милий  сон.
У  ньому  світ  яскраво-кольоровий.
Це  добрий,  ніжний,  лагідний  полон,
Що  зітканий  із  ласки  та  любові.
У  двадцять  –  сон  солодкий,  наче  мед,
Так  хочеться  поніжитись  уранці.
У  тридцять  –  відкидаєш  теплий  плед,
Нема  коли  валятись  на  лежанці.
У  сорок  –  натомився  та  й  заснув,
А  не  доспав  –  і  стоячи  дрімаєш.
У  п’ятдесят  –  вже  капсулу  ковтнув,
Усе  частіш  на  гальма  натискаєш.
Минуло  шістдесят  –  не  спиться  й  край,
Болячки  й  думи  про  життя  прожите.
Скоріше  б  ранок.  Боже,  помагай,
Бо  так  багато  треба  мрій  здійснити.
Молитва  в  сімдесят  –  безцінна  річ,
Крізь  сон  знімає  болі  і  печалі.
Вісімдесят  –  прожита  знову  ніч
І,  слава  Богу,  вдома  –  не  в  шпиталі.
Вже  дев’яносто.  Жив  би  ще  і  жив.
Чи  день,  чи  ніч,  чи  спати,  чи  не  спати…
Чи  снити  про  життя,  як  диво  з  див,
І  сторінки  в  думках  перегортати…
І  ось  уже  розв’язка,  епілог…
І  тихий  сон…  Його  не  відмінити…
Насолодись,  живи,  як  учить  Бог,
Працюй,  поки  ще  можеш  щось  робити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863645
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2020

БАБУСЯ

Пробачте,  по́други  і  друзі,
За  ненаписані  рядки.
Сьогодні,  в  статусі  бабусі,
Онукам  дістаю  зірки.
Моя  присутність  –  дощ  у  спеку,
Веселка  посеред  грози.
Я  передбачу  небезпеку,
Усмішку  склею  зі  сльози.
Я  віддаю,  але  й  черпаю
Піднесення  і  позитив.
А  втому  легко  подолаю,
Онуки  –  крила  і  мотив.
Я  на  прощання  посміхнуся  –
Вгамую  смуток  і  любов.
Луною  котиться:  «Бабуууся…».
«До  завтра!  Я  приїду  знов!».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2020

НА БЕРЕЗІ КОХАННЯ

НА  БЕРЕЗІ  КОХАННЯ
Місяць  ніжно  цілував
Хвилю  дотиком  грайливим.
Світло  долі  дарував
Двом  закоханим,  щасливим.
І  розвіявши  туман
Розпроміненим  сія́нням,
Розбудив  цілий  вулкан,
Переповнений  коханням.
Ув  обіймах  почуття
Розчинялися  тремтливо.
Вечір.  Берег.  І…  життя…
Грало  море  пустотливо.

Очі  в  очі…  Ніжність  губ…
Небеса  благословляли
Безгріховний  грішний  шлюб.
Хвилі  вечір  забавляли.
Зорі  високо  вгорі
І  вмикали,  й  вимикали
Променисті  ліхтарі  –
Соромливо  підглядали,
Як  в  обіймах  почуття
Розчинялися  тремтливо.
Вечір.  Берег.  І…  життя…
Грало  море  пустотливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2020

Я "ДЯКУЮ" ВАМ НЕ СКАЗАЛА

Мені  Вас  бракує,  мамо.
Давно  вже  й  я  мама,  так  само,
І  навіть  давно  вже  бабуся,
Та  й  досі,  буває,  спіткнуся.
«О  матінко  рідна!»  -  гукаю,
На  поміч  я  Вас  призиваю.
Без  сумніву,  чую  підмогу
І  Вашу  турботу,  й  тривогу,
І  Ваші  розумні  поради…
Дивлюсь  на  зірок  міріади,
Та  бачу  одну  в  ореолі:
«Матусю,  лиш  Вам  я  про  болі
Розкажу,  про  всякі  проблеми,
Бо  з  Вами  завжди  на  всі  теми
Дозволю  собі  говорити.
Ніхто  не  зуміє  любити
Так  віддано,  щиро,  як  мати.
Вас  буде  завжди  бракувати».
І  знову  сльоза  заблищала:
«Я  «дякую»  Вам  не  сказала».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2020

ПРО ВІЧНЕ КОХАННЯ

Допоки  на  світі  є  Він  і  Вона,
Допоки  приходить  квітуча  весна,
Допоки  стрічають  рожеві  світання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  красу  можуть  бачити  очі,
Допоки  зорять  ясні  місячні  ночі,
Допоки  бувають  стрічання  й  прощання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  існують  споріднені  душі,
Допоки  відчують,  кому  не  байдужі,
Допоки  зі  щастям  йде  поруч  страждання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  складатимуть  вірші  поети,
Допоки  художники  пишуть  портрети,
Допоки  надія  живе  і  бажання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання.

Допоки  на  світі  є  Він  і  Вона,
Допоки  не  змовкне  остання  струна,
Допоки  всміхається  сонечко  зрання,
Не  згасне,  не  зникне,  не  щезне  кохання!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2019

ЖИТТЯ

Життя  –  це  пошук,  пізнання  себе,
Це  боротьба  і,  перш  за  все,  з  собою.
Смугасто-чорно-біле  і  рябе,
Із  радістю,  а  часто  із  журбою.
Це  йти  новими  й  битими  шляхами,
Щоб  якось  перейти  поміж  гріхами.

Спіткнувся,  встав,  потріпав  одяг,  впав…
Прийти  б  незаплямованим  до  хати.
То  чорну  клавішу,  то  білу  натискав.
Щось,  і  не  раз,  хотілось  приховати.
Життя  –  порвати  й  знову  сплести  сіті…
Це  вдосконалення  себе  в  цім  світі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2019

ЗАКЛЮЧНИЙ АКОРД

Половину  вже  пройдено  поля.
Був  веселий  той  шлях,  і  сумний.
Раптом  знову  відкраяла  доля
Ще  окраєць  –  лише  б  не  черствий.

Вже  минули  життя  трясовини,
Потьмяніли  криваві  сліди.
Часом  вились  й  ажурні  стежини,
Та  були  й  –  ні  туди,  ні  сюди.

Як  умів,  прокладав  він  дорогу,
А  вона  торувала  свій  шлях…
Стрілись…  Радість  відчули  й  тривогу,
Заіскрилась  надія  в  очах.

Хай  лиш  трішки  їм  доля  вділила,
Лиш  окраєць,  та  дуже  смачний.
Вальс-мажором  серця  полонила
І  зіграла  акорд  заключний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2019

ДАЙ, БОЖЕ, ЩАСТЯ!

Д--ень  промениться  в  блискучих  перлинах.
А--квамарином  зорить  небозвід.
Й--де  по  засніжених  білих  стежинах,
Б--лагословляється  день-сонцесхід.
О--брій  всміхається:  «Доброго  ранку!».
Ж--ваво  мороз  відскрипів:  «Всім  привіт!».
Е--кзодива!  Відстеляю  фіранку  –
Щ--астям  наповнився  мій  мікросвіт.
А--льфа-частинку  впустила  до  хати,
С--маком  кавовим  спровадила  сон,
Т--он  –  ля-мажор…  Хочу  й  вам  побажати
Я--сності  й  щастя  в  усякий  сезон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822803
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 26.01.2019

НА ДОБРАНІЧ

Н--ічка  віченьки  міцно  стулила.
А--нгел  скраєчку  сів  біля  ніг.
Д--іток  матінка  благословила.  
О--світив  місяць  сотні  доріг.
Б--аю-байко  в  вікно  заглядає.
Р--озчинилась  хмаринка  в  імлі.
А  на  дереві  пугач  співає,
Н--алякавши  усіх  на  землі.
І--з  шухляди  заглянула  казка.
Ч--удо  ніч…  Засинайте,  будь  ласка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

ПОБУДЬТЕ ТРОШКИ В ЗАПАШНОМУ ЛІТІ

Побудьте  трошки  в  запашному  літі,
Цвітіть  трояндою  серед  зими.
А  пелюстки  барвисті,  розмаїті
Умийте  росами,  а  не  слізьми.

Побудьте…  У  зиму́  не  поспішайте,
Де  паморозь  холодить  вам  уста.
Цвіт  запашний  любов’ю  зігрівайте!
Хай  усмішка  прикрасить  вам  літа!

Побудьте  трошки  в  запашному  літі!
Цвіте  в  душі  нехай  завжди  весна!
Ще  ваше  сонце  зараз  у  зеніті.
Ще  літній  вальс  вам  виграє  струна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2019

ПОВІРИЛА

Вечеря  увінчалась  колядою.
За  звичаєм,  всі  ложки  –  у  дідух.
А  я,  в  родини  тихо  за  спиною,
Накинувши  теплесенький  кожух,
Дві  срібні  ложки  винесла  надвір.
Не  знала  –  правда  це  чи  поговір,

Що  на  Святвечір  є  така  озна́ка,
Як  то  казав  покійний  мій  дідусь:
Калатати,  аж  поки  вже  собака
Десь  не  загавкає,  –  то  жениха  діждусь.
І  буде  він  з  того  кутка  села,
Звідки  собака.  Голос  –  як  стріла!

Товкла  щосили,  наче  в  барабани,
Та  й  розбудила  геть  усіх  собак.
От,  думаю,  почнуться  вже  романи…
Переберу,  щоб  був  таки  козак,
Любити  вмів,  мав  руки  золоті,
Аби  опору  мати  у  житті.

Я  купу  рушників  навишивала,
Для  декого  садила  гарбузи,
Та  у  вікно  щоденно  виглядала:
Не  йшли…  ні  пішаки,  ані  тузи.
А  люди  й  досі  язиками  чешуть…
І  пси  також  не  гавкають,  а  брешуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820623
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.01.2019

ВІТАЮ З РІЗДВОМ!

Благослови  Святий  вечір,  Боже,  вам  у  хаті!
Хай  зійдеться  вся  родина  за  щедрим  столом!
Будьте  завжди  сильні  духом,  душею  багаті!
Зичу  щастя  і  здоров’я!  Вітаю  з  Різдвом!
                                                                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820383
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2019

ЩАСТЯ В НОВОМУ РОЦІ

Щ--езає  в  захмар’ї  груднева  завіса.
А--корд  заключний  відіграли  вітри.
С--вітами  кружляє  серпастий  гульвіса,
Т--анцюючи,  кидає  сяйво  згори.
Я--линки  весе́лкові  барви  вбирають,
В--плели  поміж  віти  сріблясті  зірки.
Н--емов  балеринки,  сніжинки  кружляють,
О--хоче  торкаючись  ніжно  щоки.
В--еселі  пісні  піднеслися  над  краєм!
О--бійми,  цілунки,  дарунки  і  сміх!
М--айбутнє  своє,  Новий  рік  зустрічаєм,
У--дачі  й  здоров’я  бажаєм  для  всіх!
Р--одинам  –  достатку,  добра,  процвітання!
О--чистимо  край  свій  від  ворога  й  бід!
Ц--ілющого  слова!  Палкого  кохання!
І  кожному  –  многая…  многая...  літ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819739
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 01.01.2019

НЕ ТРИВОЖ

Не  приходь,  не  тривож,  не  бентеж,  
Не  зшивай,  не  гаптуй,  не  мереж.
Цвіт  зів’ялий  вже  не  поливай,
Не  дзвони,  не  зови,  не  благай.

Світ  широкий  зробився  тісним,
Мед  солодкий  став  раптом  гірким.
Клином  вкотре  зійшовся  весь  світ
Під  калиною,  біля  воріт.

Стеле  доля  нове  вишиття,
А  в  минуле  нема  вороття.
Знову  сад  різнобарв’ям  зацвів,
І  туманних  нема  кольорів.

Не  повернеш  утрачений  час.
Не  віднайдеш  загублений  шанс  –
Він  також  не  дається  без  меж.
Не  приходь,  не  тривож,  не  бентеж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2018

ЗА ОБРІЙ ЖИТТЯ

Чи  йшла  вона,  чи,  може,  шкандибала,
Поволеньки  долаючи  межу.
Сльозу  та  біль  у  молитва́х  ховала,
Щоб  з  легкістю  дістатись  рубежу.

Уважно  йшла,  ступала  обережно,
У  серці  рубцювала  кожен  крок.
І  погляд  слала  сумно  та  бентежно,
Розплутуючи  плетиво  думок.

Терпляче,  мовчки  і  без  нарікання
Ішла  собі,  розсіюючи  страх,
Без  будь-яких  надій,  без  сподівання,
Несла  роки  на  зігнутих  плечах.

Уже  минула  всі  круті  дороги,
Лиш  стежка  –  як  гладеньке  вишиття.
Переступила  рідні  всі  пороги,
Спинилася  за  обрієм  життя.

Туди,  де  зорі  сяють  в  небесах,
Її  підносив  ангел  на  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816650
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2018

ШУКАЙМО В БОГА МУДРОСТІ

Шукаймо,  люди,  мудрості  у  Бога,
Прислухаймось  до  Божого  веління,
Щоб  помилятись  менше  якомога,
Щоб  спокій  був,  не  мучило  сумління.

Керуючись  мотивами,  думками,
Поспішно  робим  справи,  емоційно.
Словами  –  ніби  гострими  шаблями,
Ультимативно,  безапеляційно.

Та  Бог  –  любов,  а  отже,  з  Його  волі
Всі  ситуації  найкраще  розв’язати.
У  Божім,  а  не  власнім  ореолі
Купаймося,  щоб  потім  не  страждати.

Обставини  просіймо  дуже  пильно,
Почуймо  голос  власного  сумління.
З  любов’ю  –  доля  стелиться  прихильно
І  шана  від  людей,  благовоління.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.11.2018

НІЧНИЙ ГІСТЬ

А  мене  він  покинув  сьогодні…
А  осіннїі  ночі  холодні!..
З  ним  я  ніжилася  в  оксамиті  –
Неповторні  блаженнії  миті!  
Незбагненні  чаруючі  мандри
В  рай  земний,  де  цвітуть  олеандри!
Він  садив  на  невидимі  крила  –
Пролітали  помежи  світила.
Гість  нічний  він,  моя  таємниця,
З  ним  звабливо  і  солодко  спиться.
Де  ж  він  –  бажаний  ніжний  полон,  
Милий,  добрий,  спокусливий  СОН?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2018

ПРИРЕЧЕНА НА ЩАСТЯ

Передумаю  і  перепла́чу,
Все  я  сте́рплю  і  переболію.
Крізь  негоду  веселку  побачу.
Геть  апатію,  сум,  безнадію!

Стріну  щастя  в  росинках  ранкових
На  колючих  листках  молочаю,
У  серпанках  легких  вечорових.
Щастя  –  в  пісні  від  краю  до  краю,

У  сніжинках  на  теплій  долоні,
Ясних  зорях  ген  на  небозводі.
Щастя  –  усмішка  сина  чи  доні.
Щастя  –  стати  комусь  у  пригоді.

Я  на  щастя  приречена,  люди!
На  врожай  ним  я  землю  засію  –
Хай  у  кожного  з  вас  воно  буде!
Геть  апатію,  сум,  безнадію!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815021
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2018

ЛИСТОПАД

Л-истя  в  танці  закружляло  –
И-ч,  як  вправно  вальсувало!
С-теле  килим  вітрюган.
Т-уманіє  поле  й  лан.
О-гортає  сум,  тривога.
П-арасоля,  як  підмога.
А-пчхихикає  Марічка.
Д-ень  куценький.  Довга  нічка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813749
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.11.2018

НА ЩАСТЯ

«Не  дивись  на  мене  сумно  із  розп’яття.
Знаю  –  гріх,  Ісусе,  але  це  прокляття.
Не  живу…  Доволі!  Я  нажився!  Досить!
Не  сплакне  ніхто  вже  та  й  не  заголосить.
Не  спиняй!  Не  треба!  Серце  не  здригнеться,
Бо  мені  ніхто  вже  більше  не  всміхнеться.
Я  –  вигна́нець,  Боже,  я  –  напівлюдина,
Бур’янець  я  нині,  в’яла  бадилина».
Крок…  Ще  крок…  Квапливо  підганяє  думку
І  шукає  спішно  щось  у  чорнім  клунку…
Помутніло  небо,  брови  супить  хмара…
А  чи  це  рятунок?  Чи  навік  покара?
Раптом  розірвало  тишу  муркотіння.
З-за  кущів  почулось  легке  шелестіння:
Боязли́ві  милі  очі  бірюзові
Допомоги  ждали,  ласки  і  любові.
Пригорнув  до  серця  сіре  кошенятко,
Так,  як  батько,  ніжно  горне  немовлятко.
Муркотіла  киця,  зовсім  вгамувалась.
Промінці  з-за  хмари  весело  всміхались.
Враз  здаля  почувся  тихий  схлип  дитячий:
«Кицю-киць,  та  де  ти?»  –  голосок  тремтячий.
І  вдихнув  повітря  солодко-гіркого
Чоловік  та  й  стрінув  хлопчика  малого.
У  хлопчини  чуйно  серденько  забилось.
Зупинився  сміло  –  усмішка  іскрилась.
«Віднайшов!»  –  гукає  весело  й  щасливо.
Чоловіку  ти́снув  руку  шанобливо.
«Я  впізнав  вас,  дядьку.  Крайня  ваша  хата.
Там  гніздо.  А  в  ньому  є  лелеченята.
То  ж  ходім.  У  мене  киця  й  ви  –  два  друга.
Кошеня  знайшлося  –  ваша  це  заслуга».
І  слова  звучали,  як  Святе  Причастя:
«А  лелеки,  кажуть,  на  роки́,  на  щастя».  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812868
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.11.2018

ОСІННЯ ЗУСТРІЧ

Осінь.  Барви.  Павутинка.
Випадок.  Брюнет.  Блондинка.
Зустріч.  Погляди.  Іскрини.
Парк.  Кафе.  Букет.  Жоржини.

Одкровення.  Щирість.  Сльози.
Одинокість.  Сум.  Неврози.
Розуміння.  Жаль.  Стихія.
Пропозиція.  Надія.

Хвилювання.  Поцілунок.
Радість.  Ніжність.  Подарунок.
Доля.  Щастя.  Почуття.
І  любов  на  все  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2018

ЖНИВА

Позбирала  роки́,  розкладала  усі  по  поличках.
Підбирала  прикраси,  навіть  тим,  що  були  тягарем.
Одягла  в  кольори  і  шкідливі,  і  корисні  звички,
Засвітила  веселку,  де-не-де  покропивши  дощем.

Безтурботні  –  вночі  світлячками  літають  і  досі.
Ті,  на  другій  поличці,  –  про  кохання  розмову  ведуть.
А  на  третій  –  воліють  мовчати,  немов  безголосі,
І  вовтузяться  тихо,  ніби  скоро  готуються  в  путь.

А  оці,  що  в  куточку,  намагаються  щось  приховати.
Ні,  ніякі  вже  барви  не  зможуть  прикрасити  їх.
Чи  почистити  б,  якось,  чи,  може  би,  пообмивати…
Та  чи  миється  совість,  підлість,  зрада,  безчестя  і  гріх?

Вимальовує  вік  хвилювання,  і  радість,  і  втому,
Просіває  крізь  сито  різні  справи,  поступки,  слова.
Час  віддати  борги,  щоб,  як  кажуть,  нічого  нікому…
Що  роками  поспіло  –  то  такі  й  слід  чекати  жнива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808545
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2018

ІНТЕЛІГЕНТКА

У  домашньому  халаті,
У  зимових  черевичках
Ішла,  в  чім  ходила  в  хаті,
Ще  струнка,  хоч  невеличка,
Бабця.  З  виду  –  нелукава,
Сором’язлива,  цікава.

Підійшла,  простягши  руку:
–Ви  пробачте,  мила  пані,
Розпач  мій,  мою  розпуку.
Я  живу,  як  у  тумані,
Катаракта  –  ледь-ледь  бачу,
Діабет…  Ні,  я  не  плачу.

Пенсію  я  відкладаю  –
Операція  потрібна.
Знаю,  всім  я  набридаю.
І  на  кого  я  подібна?..
Їсти  хочу,  пані  мила,
Їсти…Доленька  скосила…

Уклонилася  низенько,
Подаяння  заховала,
Відійшовши  помаленьку,
Повернулась,  проказала:
–Я  інтелігентка,  пані,
Он  мій  дім…Ми  були  знані…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807396
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.09.2018

ЖИТТЯ БЕЗ КОЛЬОРІВ

Пересіклись  у  юності.
У  гордості  й  безумності
Втікали  від  реальності  –
Шукали  ідеальності.
У  холод,  спеку  і  дощі,
Слізьми  приправивши  борщі,
Оббивши  пальці  молотком,
Сховавши  біль  за  матюком,
Понапивавшись  гіркоти,
Волаючи  до  хрипоти,
А  згодом,  підібгавши  хвіст,
Не  ставши  на  свій  повний  ріст,
Згасивши  радість  у  очах,
Збудивши  жалість,  біль  і  страх,
Завершуючи  марафон,
Молились  до  святих  ікон,
Шептали:  «Де  ти  є?  Прости»…
Та  всі  вже  спалені  мости.
Лише  відлуння  в  небесах:
«  Ви  вже  на  різних  полюсах».
І  книжечки  без  кольорів
Доповнили  старий  архів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806765
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.09.2018

ЗУСТРІЛАСЬ ОСІНЬ-КОРОЛЕВА

Весна…  П’янив  духмяний  ніжний  цвіт…
Звучав  шансон.  Думки  –  швидкий  експрес.
Здавалось,  справді  збожеволів  світ:
Крутило  голову  від  бачених  принцес.

Стелилось  літо  берегом  морським.
Вітрець  легенько  смикав  сарафан.
Фантазія,  міраж…  –  та  все  це  дим:
Чуже  судно…  і  ви  –  не  капітан.

Зустрілась  осінь  –  плаття-оксамит,
Ввібрала  сяйво  золота  з  небес.
Довершеність!  Барвистий  колорит!
О  диво!  Зупинивсь  швидкий  експрес.

Ви  й  осінь  (гонорово!)  в  місті  Лева.
Гайнуло  літо,  відцвіла  весна…
Серпанком  огорнула  королева
Розкішна,  дивовижна,  чарівна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2018

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ

Осінній  день.  Весела  дітвора.
Яскраві  квіти.  Зустрічі  щасливі.
Барвисті  вишивки.  Хвилююча  пора.
Змужнілі  хлопці.  Дівчата  вродливі.
Маленькі  школярі.  Стурбовані  батьки.
Непрохана  сльоза.  Слова  напутні.
Гостинна  школа.  Нові  рюкзаки.
Учитель  перший.  Дзвоник  незабутній.
Вкраїнський  прапор.  Пісня  урочиста.
Меморіальний  знак.  Сумні  моменти.
Герої  славні.  Тиша  промовиста.
Болючі  спогади.  Смутні  фрагменти.  
Вітання  щирі.  Кульки  кольорові.
Блакитне  небо.  Голуб’ята  білі.
Надії  світлі.  Мрії  просторові.
Бажання  мирні.  Діти  звеселілі.
Урочиста  хода.  Чистенькі  кабінети.
Обличчя  радісні.  Приємна  зміна.
Освітлений  екран.  Підібрані  сюжети.
Цікава  тема:  «  Рідна  Україна».  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805275
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 02.09.2018

ЗАКАРПАТТЯ

Літо.  Сонце.  Закарпаття.
Друзі.  Озеро.  Багаття.
Сміх.  Намети.  Шашлики.
Вечір.  Пісня.  Ніч.  Зірки.
Відпочинок.  Сон.  Світанок.
Обрій.  Промінь.  Сонце.  Ранок.
Водограй.  Трава.  Роса.
Квіти.  Аромат.  Краса.
Риболовля.  Короп.  Юшка.
Анекдоти.  Сіль.  Петрушка.
Спостереження.  Село.
Виноградник.  Джерело.
Краєвиди.  Мить.  Світлини.
Гори.  Ріки.  Низовини.
Неповторність.  Край.  Перлина.
Закарпаття!  Україна!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2018

ЗАРОБІТЧАНКА

                                                               1.  СВІТ  НЕ  БЕЗ  ДОБРИХ  ЛЮДЕЙ
                                                               
         Римський  вокзал  «Терміні»  зустрів  нас  передвечірньою  суєтою.  Всі  кудись  поспішали,  і  нікому  не  було  цікаво,  кого  виглядають  дві  молоді    жінки,  вештаючись  поміж  автобусами  з  величезними  валізами.
             Раптом  Оленка  голосно  йойкнула,  і,  кинувши  валізу  мені  під  ноги,  помчала  кудись  з  розпростертими  руками.  Назустріч  їй,  повільною  ходою,  ішла  усміхнена  молода,  років  тридцяти  п’яти,  сеньйора  зі  старшим  від  неї,  десь  років  на  двадцять,  але  доволі  симпатичним  сеньйором.  Я  не  впізнала,  але  здогадалася,  що  це  Оленчина  сестра  Оксана,  яка  вже  давно  живе  в  Італії,  вийшовши  заміж  за  італійця-вдівця  після  невдалого  першого  одруження  в  Україні.  
           Оленка  ще  витирала  сльози  хустинкою,  не  оговтавшись  після  бажаної  зустрічі  з  сестрою,  як  Оксана,  кивком  голови  привітавшись  зі  мною,  зі  щасливою  посмішкою  на  вустах,  пакувала    валізу  в  багажник  машини,  перемовляючись  зі  своїм  чоловіком  на  незрозумілій  тоді  мені  мові.  
           Нарешті  Оленка  згадала  про  мене  і  стала  просити  сестру  допомогти  мені  купити  квиток  до  міста  Фоллоніки,  що  знаходиться  в  регіоні  Тоскана  провінції  Гроссето,  де  мене  чекала  подружка  Соня,  яка  там  працювала  уже  близько  двох  років.  Бруно,  так  звали  італійця,  чекав  у  машині,  а  ми  всі  троє  ввійшли  у  величезне  приміщення  красивого,  в  стилі  модернізму,  вокзалу.  Було  людно  і  доволі  спекотно,  незважаючи  на  те,  що  годинник  показував  восьму  годину  вечора.  Я  відрахувала  ліри  (так  називалась  тоді  грошова  одиниця    Італії),  що  тримала  коло  серця,  дякувала  в  думці  водію  автобуса,  який  порадив  при  в’їзді  в  Італію  поміняти  гроші.  Віддала  частину  грошей  Оксані,  яка  без  проблем  купила  квиток,  вклала  мені  його  в  руки,  пояснивши,  що  потяг  до  Фоллоніки  буде  відправлятися  о  шостій  годині  ранку.
           Обнявши  сестру  за  плечі,  Оксана  попровадила  Оленку  до  дверей,  а  та  ледве  встигла  махнути  мені  рукою  на  прощання,  показуючи  жестом,  що  їх  чекає  машина.  Я  стояла  розгублена  посеред  зали,  та  в  душі  була  щиро  вдячна  своїй  сусідці  Оленці,  з  якою  вдома  майже  щодня  мило  бесідували  за  чашкою  кави,  та  її  сестрі,  з  якою  кілька  років  тому,  іноді,  зустрічалися,  хоч  і  не  були  занадто  близько  знайомі.
             Зрозумівши,  нарешті,  що  я  сама  залишилася  на  багатолюдному  італійському  вокзалі,  не  дозволивши  собі  розслабитися  від  жалю  до  самої  себе,  пішла,  насамперед,  шукати  вбиральню.  Блукала  недовго.  Зорієнтувалася  за  умовними  позначеннями.  Стояла  збоку,  придивлялась,  як  люди  купують  квитки,  скільки  платять,  куди  заходять,  щоб  не  попасти  в  халепу.  Та  куди  діти  валізу?  В  думках  згадувала  «незлим  тихим  словом»  подружку,  якій  захотілося  ще  й  домашніх  огірків,  а  я  ж  не  повезу  подружці  два-три  огірочки,  то  набрала,  крім  своїх  речей,  напевно,  кілограмів  зо  п’ять.  Довелося  таки  залишити  валізу  коло  стіни,  бо  вона  б  і  не  влізла  в  кабінку.  Та,  зрештою,  кому  була  потрібна  моя  валіза,  як  і  я,  в  цьому  чужому  далекому  місті.
               Згодом  знайшла  велику  очікувальну  залу.  Місць  вільних  було  багато.  Вмостилась  зручно  на  м’яких  лавках,  валізу  тримала  під  пильним  оком,  бо  повз  мене  часто  проходили  темношкірі,  як  смола,  люди  африканського  походження  і  весь  час  позирали  на  мене  своїми  булькатими  очима.  Від  їхніх  поглядів  ставало  моторошно.  
               Година  котилася  повільно.  Але  мало-помалу  стрілки  годинника  вже  наближалися  до  півночі.    Приміщення  вокзалу  порожніло,  його  наповнила  тиша,  тільки,  коли-не-коли,  було  чути  цокання  підборів  одиноких  перехожих.  Я  не  розуміла,  куди  поділися  люди.  Лише  на  лавці,  біля  розписаної  красивими  візерунками  колони,  солодко  спав  одягнений  у  лахміття    чорношкірий,  невизначеного  віку,  чоловік,  блискаючи  своїми  білими  п’ятами.  Така  дивна  тиша  не  давала  мені  розслабитися,  на  очі  часом  накочувалися  сльози,  які  я  вмить  витирала,  щоб  зовсім  не  розкиснути.  Думки  линули  до  дитини,  яку  я  залишила  саму  в  квартирі.  Це  тільки  комусь  здавалось,  що  вона  доросла,  бо  вже  буде  сімнадцять,  а  для  мене  ще  зовсім  дитина.  Та  тішила  думка,  що    неподалік,  у  селі,  живуть  мої  родичі,  які  приглянуть,  допоможуть  у  будь-якій  ситуації.  А  моє  завдання  –  заробити  трохи  грошей,  бо  дитина  закінчила  школу  на  відмінно  та  поступила  в  університет,  за  покликом  серця,  на  платне  навчання,  так  як  на  державну  форму  виділили  всього  п’ять  місць,  для  пільговиків.  А  які  ми  пільговики?  Таких  «пільговиків»  у  нас  –  хоч  греблю  гати:  і  ті,  що  не  можуть  знайти  роботу,  і  ті,  що  залишились  без  чоловіків,  які,  забувши,  що  мають  сім’ї,  подались  у  світи  влаштовувати  своє  молоде  безтурботне  життя,  і  ті,  чоловіки  яких  «зламались»  від  щоденних  турбот  і  пошуку  заробітків,  і  ті,  яким  не  виплачували  навіть  їхні  мізерні  зарплати,  за  які  можна  було  ледь-ледь  звести  кінці  з  кінцями,  і  ті,  які,  одержавши  копійчані  пенсії,  не  в  змозі  були  оплатити  комунальні  послуги,  а  не  те,  щоб  нормально  харчуватися  чи  подбати  про  здоров’я,  і  ті,  які  волею-неволею  позалазили  в  борги  і  не  могли  собі  дати  ради…  Ніщо  не  давало  право  на  пільги.  Отак  сиділа  я  і  розмірковувала  про  своє  життя-буття,  очікуючи  ранку  та  молячи  Бога  про  допомогу.
             Думки  перервала  тінь  людини,  що  раптом  з’явилася  біля  моїх  ніг.  Я  підняла  голову.  Переді  мною  стояв  мужчина  середнього  віку,  спортивної  статури,  у  формі  залізничника.  Він  усміхався,  і  переляк,  який  я  відчула  спочатку,  відійшов.
           Сеньйор  щось  мене  запитував  на  своїй  мові,  жестикулював,  та  я  нічого  не  второпала,  бо  знала  лише  кілька  слів:  buongiorno,  grazie,prego,  lavoro,  …  і…  basta.  Надіялася  на  допомогу  словника,  що  лежав  зверху  у  валізі.  Та  ми  таки  порозумілися.  Я  сказала  слово  Україна,  lavoro  (робота)  і  сеньйор  зрозумів,  звідки  я  і  чого  приїхала.  Італійське  слово  biglietto    не  потребувало  перекладу,  тому  я  зразу  показала  квиток.  Італієць  аж  за  голову  взявся,  побачивши,  що  мій  поїзд  буде    вранці.  А  ще  я  зрозуміла  з  його  жестів,  що  вокзал  на  ніч  закривають,  тому  всі  люди  вже  давно  повиходили.  Італієць  показував  на  двері,  а  я  стояла  як  укопана:  надворі  ніч.  
             Не  знаю,  чи  то  сеньйор  мене  пожалів,  чи  були  якісь  інші  мотиви,  але  він  узяв  мою  валізу  і  кивком  голови  покликав  мене  за  собою.  Я  ішла,  як  послушне  ягня,  та  чомусь  вже  не  думалося,  що  буде.  Ми  зайшли  до  робочого  кабінету.  Італієць  щось  пояснював,  та  я  більше  догадувалася,  ніж  розуміла.  У  кабінеті  було  затишно,  стояв  невеликий  диван,  стіл,  два  крісла,  на  столі  комп’ютер.  За  стіною  –  всі  необхідні  вигоди.  Сеньйор  закрив  мене  на  ключ.  Я,  втомлена,  сиділа  на  дивані  і  вже,  здавалось,  ні  про  що  не  думала,  хоч  страх  від  невідомості  таки  мене  не  покидав.  Він  прийшов  через  п’ятнадцять  хвилин,  приніс  чашку  капучино  і  великий  пиріжок  з  дуже  смачною,  як  я  потім  скуштувала,  начинкою.  Я  була  вкрай  здивована.  А  він  сміявся  з  моєї  розгубленості.  Залишивши  їжу  на  столі,  показавши  п’ять  пальців  і  годинник,  побажавши  мені  спокійної  ночі,  сеньйор  вийшов  і  знову  мене  закрив  на  ключ.  Я  зрозуміла,  що  прийде  о  п’ятій  годині.  Від  серця  відлягло.  З’їла  зі  смаком.  Скрутилась  калачиком  і  невдовзі  заснула.
               Прокинулась  від  звуку  ключика.  Сеньйор  привітався,  але  був  надто  серйозний.  Поки  я  займалась  ранішнім  туалетом,  він  сидів  за  комп’ютером  і  щось  писав  на  невеликому  аркуші.  Виявилося,  що  він  писав  мені  назви  всіх  станцій,  де  буде  зупинятися  потяг,  а  навпроти  вказував  точний  час  зупинки.  Станцій  було  двадцять.  То  вже  потім  я  зрозуміла,  що  потяг  їде  швидко,  на  зупинках  стоїть  якусь  хвилину  чи  й  менше,  назв  станцій  я  б  не  побачила,  не  прочитала,  не  зорієнтувалася  і  їхала  б  на  край  світу.  Сеньйор  це  розумів,  показав,  де  написано  місто  Фоллоніка  і  о  котрій  годині  я  маю  виходити.  Ще  написав,  що  їхати  треба  дві  години  і  п’ятдесят  хвилин.
           Ми  вийшли  з  кабінету.  Італієць  ніс  валізу,  а  я  вже  впевнено  йшла  за  ним.  Надворі,  куди  ми  прийшли,  працювало  цілодобове  кафе.  Ми  пили  каву  з  дуже  смачною  булочкою.  Було  таке  відчуття,  що  мій  помічник  щасливий  від  того,  що  мені  допомагає.  
         Перон,  де  потяги  чекають  пасажирів,  здався  мені  величезним.  Поїздів  багато.  І  знову  була  б  проблема,  бо  таблички  з  написом  Фоллоніка  не  було,  а  була  вказана  назва  провінції  Гроссето,  якої  я,  звичайно,  не  знала.  Сеньйор  посадив  мене  у  вагон.  Потім  взяв  мій  блокнот,  написав  ім’я  Carlo  (Карло)  і  номер  телефону.  З  окремих  слів  і  жестів  я  зрозуміла,  що,  якщо  знову  потрібна  буде  допомога,  то  можу  звертатися.  В  останню  хвилину  я  згадала,  що  везу  подружці  кілька  плиток  шоколаду.  Однією  з  них  вирішила  пригостити  Карла.  В  нас  усі  звикли  віддячуватись,  і  я  не  виняток.  Сеньйор  розмахував  руками,  ніяк  не  хотів  брати  мого  гостинця,  але  я  все  одно  в  останню  секунду  віддала  шоколадку.  Потяг  рушив.  Ми  помахали  один  одному  на  прощання.  Услід  я  почула  щире  buon  viaggio  (  щасливої  поїздки).
               Я  давала  собі  слово,  що,  як  тільки  вивчу  добре  італійську  мову,  то  обов’язково  зателефоную  Карлові,  щоб  подякувати  за  людську  доброту.  Мову  я  таки  вивчила,  та  не  телефонувала,  хоч  згадую  і  переповідаю  цю  історію  доволі  часто.  Я  не  забула.  Та  чи  потрібні  йому  мої  слова?  Він  вдячність  прочитав  у  моїх  очах  ще  там,  на  вокзалі  «Терміні».

                                             2.  А  ВИБРАЛИ  МЕНЕ
           Італійське  місто  Фоллоніка  заворожило  мене  своєю  красою.  Зелені  пальми,  рожевий  цвіт  олеандрів,  різнобарвні  троянди,  невисокі  оливкові  та  апельсинові  дерева  і  ще  багато  різноманітних  екзотичних  рослин  милували  око.  А    чисте  лазурове  небо  грайливо  опускало  на  яскравих  сонячних  промінчиках    свою  безмежну  ніжність,  лагідність,  манило  своєю  безжурністю  і  романтичністю.  Воно  зливалося  з  величним    бірюзовим  загадковим  морем.  А  навпроти,  вдалині,  виднілися  зелені  гори,  які,  мов  сторожа,  захищали  місто  від  шквальних  вітрів,  щоб  не  порушувати  цей  безхмарний  спокій,  не  засмучувати  сірістю  і  буденністю.
           В  такому  райському  куточку  зустріла  мене  моя  подруга  Соня,  яка  вже  два  роки  працювала  «баданте».                                                                                                
Зустріч  для  обох  була  бажаною  і  теплою.  Після  коротких  обіймів  Соня  повела  мене  «до  себе»,  де  нас  чекала  старенька  сеньйора.  Поговорили  дорогою  про  те,  про  се,  та  часу  в  подружки  було  мало,  бо  треба  було  встигнути  купити  деякі  продукти,  зварити  обід,  помити-прибрати  і  приділити  увагу  сеньйорі.
               Довго  в  подруги  не  затрималася.  Господині  будинку  я  не  була  цікавою,  тим  більше,  що  ми  не  розуміли  одна  одну.  Після  обіду  вона  пішла  відпочивати,  а  в  Соні,  як  майже  в  усіх  заробітчан,  були  вільні  дві  години.  В  той  день  вони  належали  мені,  але  не  для  відпочинку  вдвох.  Соня  вела  мене  оглядати  роботу  за  вказаною  кимось  з  подруг  адресою.  Дорогою  вона  мені  розповіла  про  мою  майбутню  працю,  навчала,  як  поводитись.  Я  хвилювалася,  серце  барабанило  чи  то  від  швидкої  ходи,  чи  від  спеки,  чи  від  невідомості.  І  вже  чомусь  я  не  помічала  ні  неба,  ні  моря,  ні  квітів,  та  й  гори  здавались  такими  далекими  і  чомусь  враз  посіріли.
           Ось  і  красивий  двоповерховий  будинок.  Нас  чекали.  Миловидний  усміхнений  сивий  чоловік,  десь  років  шістдесяти,  провів  нас  до  просторої  зали.  Він  назвався  Сільвано.  Крім  нього,  були  ще  три  жінки,  як  потім  виявилося,  дружина  господаря  та  дві  сестри,  які  проживали  в  сусідньому  триповерховому  будинку.  Посеред  зали  в  інвалідній  колясці  сиділа  старенька  сива  бабуся,  охайна,  прибрана,  акуратно  зачесана.  Вона  була,  мабуть,  на  цілу  голову  вища  від  мене  і  в  два  рази  важча.  А  біля  дверей  стояла  ще  одна  жінка,  приблизно  мого  віку,  яка,  як  тут  же  ми  дізнались,  кимось  була  також  направлена  сюди  на  роботу.  Вона  розмовляла  російською  мовою  і  трохи  знала  італійську.                                                                                
               Нас  вибирали.  Чомусь  почувала  себе  ,  як  на  торговиці,  де  продають  велику  рогату  худобу,  до  якої  приглядаються,  зазирають  в  зуби,  розпитують  про  всі  повадки.  Саме  так  італійці  міряли  нас  з  ніг  до  голови,  оглядали  з  усіх  боків,  про  щось  запитували,  радилися  між  собою.  На  всі  запитання  відповідала  Соня.  А  я  ніяковіла  під  прискіпливими  їхніми  поглядами.  Вони  розповідали  про  обов’язки  служниці,  подружка  тут  же  перекладала.  А  далі  була  нарада  між  ними.  Сімейство  не  зразу  дійшло  згоди.  Як  потім  розповіла  подружка  Соня,  моя  конкурентка  мала  переваги,  бо  була  вища,  товстіша,  а  значить,  сильніша.  А  для  цієї  роботи  потрібна  була  сила.
       Але  чи  то  так  зорі  зійшлися,  чи  Бог  покерував,  що  вибрали  мене.  Хоч  я  до  останньої  хвилини  сумнівалася,  та  ловила  на  собі  теплі  погляди  Сільвана  і  його  дружини,  чого  не  скажу  про  погляди  двох  сестер.  Один  був  якийсь  ворожий,  а  другий  байдужий.  Та  слово  таки  було  за  старенькою  сеньйорою,  яку  звали  Марією.  Вона  пильно  дивилася  на  обох,  та  через  якусь  хвилину  показала  пальцем  на  мене.  Я  ще  не  зрозуміла,  чи  я  повинна  піти,  чи  залишитися,  як  моя  конкурентка  різко  розвернулася  і,  навіть  не  попрощавшись,  вийшла  з  будинку.  Я  подумала,  що,  якщо  італійці  досі  ще  сумнівалися  в  своєму  виборі,  то  тепер  переконалися,  що  вибір  зробили  правильний.  Вони  шукали  не  лише  служанку,  яка  б  прибирала  в  будинку,  готувала  їжу,  а  й  людину,  яка  б  зуміла  терпеливо  виконувати  забаганки  вісімдесятип’ятирічної  немічної  бабусі,  у  якої  купа  болячок,  яку  покидає  пам’ять,  яка  не  володіє  ногами,  яку  залишають  сили,  але  яка  була  для  них  найдорожчою  людиною.                                                                                    
               Сьогодні  думаю,  що  італійці  таки  не  помилилися.  Я  одержала  роботу.  Тоді  навіть  не  уявляла,  наскільки  важка  буде  ця  праця.  Один  Бог  знав,  які  посилає  мені  випробування.  Та  Господь  більше  не  дає,  ніж  людина  годна  витримати.  Я  справилася.

                                                   3.  ЦІЛОВАНА  СОНЦЕМ
             Робочий  день  в  Італії  розпочинався  о  шостій  годині  ранку  і,  здавалося,  ніколи  не  закінчувався.  Може  б,  і  пізніше  починався,  якби  діти  проживали  далеко  від  батьків.
           Троє  дітей  сеньйори  Марії,  у  якої  мені  довелось  працювати,  були  сусідами  своєї  матері.  Вони  мешкали  у  величезному  триповерховому  будинку,  який,  за  словами  господарів,  був  збудований  їхнім  покійним  батьком  на  окраїні  міста  Фоллоніки,  у  наймальовничішому  і  найзручнішому  куточку.  Батько  забезпечив  усіх  своїх  дітей  житлом  і  вважав,  що  вони  повинні  жити  вкупі,  допомагати  один  одному  і,  на  схилі  літ,  своїм  батькам.  Та  до  поважних  літ  він  не  дожив.  А  допомагати  сеньйорі  Марії,  крім  рідних  дітей,  довелося  й  мені.
           Найстаршій  доньці  Емілії  зранку  не  спалося.  Ще  ні  світ,  ні  зоря,  а  вона  вже  відчиняє  своїми  ключами  двері.  Я  вже  стояла  напоготові  і  чекала  її  команди.  Емілія  ставила  на  плиту  воду  гріти,  а  я  будила  сеньйору  Марію,  яка  щойно  задрімала  або  й  зовсім  не  спала.
           Марія,  втомлена  від  неспокійної  безсонної  ночі,  лежала  нерухомо.  Я  перевертала  її  з  одного  боку  на  другий,  щоб  зняти  довжелезний  пеньюар,  який  щодня  в  думках  обрізала  до  половини.  Подолавши  першу  перепону,  таким  же  способом  стелила  клейонку,  щоб  не  намочити  ліжко,  знімала  підгузки.  А  потім  починалися  щоденні  водні  процедури  з  голови  до  ніг.  Участь  Емілії  полягала  в  тому,  що  вона  приносила  мило,  губку,  різні  мазі,  якими  я  обробляла  рани  на  Маріїних  ногах,    а  також  уколи,  які  я  з  першого  разу  навчилася  робити  майстерно  і  виконувала  таку  процедуру  два  рази  на  добу.  Одягання  в  красиві  плаття  було  не  менш  цікавим,  як  роздягання.  Нарешті  сеньйора  готова.  Я  підвозила  інвалідну  коляску  до  ліжка,  садила  Марію,  опускала  ноги,  а  потім  брала  попід  пахви  і  пересаджувала  на  коляску.  Емілія  за  цей  час  відносила  миску  з  водою  і  всі  інші  речі,  які  на  даний  момент  були  не  потрібні.  Сеньйора  Марія  сиділа  біля  вікна  і  мовчки  дивилася  на  дорогу,  де  раз  за  разом  проїжджали  машини.  Крізь  високі  стовбури  піній,  які  росли  вздовж  дороги,  виднілося  лазурове  море.
         Емілія  з  Ляною,  дружиною  Маріїного  сина  Сільвана,  яка  приходила  після  водних  процедур,  щоранку  міняли  вдвох  постіль  на  ліжку,  перемовляючись  між  собою  короткими  фразами  і  запитуючи  стареньку,  як  справи,  їхнім  традиційним  «come  stai»,  на  що  Марія,  як  і  всі  італійці,  завжди  відповідала  «bene»  (добре).
           Я  готувала  традиційний  легкий  сніданок:  для  сеньйори  Марії  каву  з  молоком  і  накришеними  сухарями,  які  були  дуже  смачними,  і  для  себе  чорну  каву  «Lavazza».  Їжу  господарі  приносили,  її  завжди  вистачало  нам  обом.  Марія  їла  сама,  мені  лише  доводилось  підтримувати  чашку.  Цю  трапезу  вона  любила.  У  кімнаті  вже  не  було  нікого,  і  я  їй  розповідала  про  своє  життя-буття  українською  мовою,  хоч  вона  нічого  не  тямила.  Їй  було  якось  байдуже,  бо  до  пам’яті  вона  приходила  лише  іноді,  в  якісь  моменти,  і  тоді  розказувала  про  себе.  Я  слухала  уважно,  бо  італійська  мова,  на  мою  думку,  не  важка,  і  вже  за  тиждень  перебування  в  Італії  я  розуміла  все,  що  кажуть  італійці,  а  за  два  тижні  –  вони  вже  мене  розуміли.
           Втомлену  від  сидіння  Марію  доводилося  знову  вкладати  в  ліжко.  Я  пристосувалася  до  цієї  процедури  так,  ніби    все  життя  те  й  робила,  що  тягала  на  собі  в  два  рази  більших  і  важчих  від  себе  інвалідів.  Марія  відпочивала,  а  я  прибирала  до  блиску  кімнати,  коридор,  сходи.  Ганчірки,  якими  мила  і  витирала  плитку  на  підлозі,  мали  бути  чисті,  як  рушник  до  лиця.  У  перерві  між  прибиранням  кімнат  я  подавала  сеньйорі  якусь  легку  їжу  –  передобідок.  Добре,  що  в  ліжко,  на  підносі,  а  не  біля  столу,  хоч  часто,  при  потребі,  доводилось  пересаджувати  сеньйору  по  кілька  разів  на  коляску  і,  навпаки,  класти  в  ліжко.
           Обід  готувала  швидко.  Головна  страва  італійців  –  макарони.  Салати,  заправлені  оливковою  олією,  складаються  з  двох-трьох  складників.  Дієтичні  м’ясні  вироби,  які  рекомендували  господарі,  також  готувала  без  особливих  зусиль  і  затрат  часу.  Кава,  фрукти,  солодощі  і  домашнє  виноградне  вино  завжди  були  на  столі.  Вино  пили  після  спожитої  їжі,  як  казали  господарі,  для  травлення.  Мабуть,  італійці  мають  рацію,  бо  з  травленням  ні  в  кого  не  було  проблем,  та  й  скільки  того  вина  можна  випити  на  повний  шлунок.  Та  й  сама  трапеза  накривання  стола  мала  свої  нюанси.  Стіл  застеляла  красивою  скатертиною,  розкладала    серветки,  ставила  вишуканий  посуд,  як  у  дорогому  ресторані.  Часто  сеньйора  наказувала  накривати  стіл  на  шість  персон  або  на  вісьмох  робітників.  І  як  би  я  не  переконувала,  що  нас  двоє,  –  даремно,  доводилось  накривати  так,  як  було  сказано,  щоб  зайвий  раз  не  дратувати.  І  що  там  у  тій  старечій  голові  робилося  –  пояснити  неможливо.
           Після  обідньої  трапези,  яка  закінчувалась  десь    о  першій  годині  дня,  сеньйора  Марія  відпочивала.  Здавалось,  що  і  мені,  помивши  посуд,  можна  розслабитись,  прилягти  на  своєму  ліжку,  яке  стояло  біля  вікна  у  тій  же  кімнаті,  що  і  Маріїне.    Та  це  лише  так  здавалось.  Марія  через  кожні  три-п’ять  хвилин  кликала  мене  поправити  подушку  трохи  вище  чи  нижче,  накрити  ковдрою  чи  забрати  її,  повернути  або  на  правий  бік,  або  на  лівий,  опустити  ноги  вниз  або  знову  покласти  на  ліжко,  відчинити  чи  зачинити  вікно  або  жалюзі.  Так  було  щодня,  без  винятку.  Іноді  веліла  витягати  з  шафи  весь  одяг,  який  то  розглядала,  наче  вперше  бачила,  то  мацала,  то  гладила,  а  потім  наказувала  поскладати  все  на  місце.  Якщо  я  пробувала  щось  заперечити  чи  пояснити,  вона  кричала,  плакала,  галасувала  так,  ніби  її  хтось  глибоко  ранив.  Доводилось  виконувати  всі  забаганки  цієї  хворої  немічної  людини.
           Довгождана  радісна  мить  наступала  о  третій  годині  дня,  коли  приходила  до  хати  невістка  Ляна,  яка  заміняла  мене  дві  години.  Уявляєте?  Цілих  дві  години  волі!  Я  швиденько  садила  Марію  на  коляску  (іноді  Ляна  підтримувала,  допомагала)  і,  переодягнувшись,  хутко  вибігала  на  вулицю,  щоб  часом  мене  хто  не  затримав  і  щоб  не  витрачати  свої  дорогоцінні  хвилини.
           Море  було  близько,  через  дорогу.  Я  проходила  стежкою  поміж  італійські  сосни  і  зупинялась  на  березі,  навпроти  «свого»  будинку.  Тут  завжди  було  людно.  Але  той  клаптик  берега  чомусь  ніколи  ніхто  не  займав.                                                                                          
           Навіть,  якщо  не  купатися,  а  тільки  дивитися  на  безмежне  синє  море,  то  відчувається  приплив  енергії,  якоїсь  дивної  сили,  душа  наповнюється  світлом,  серце  любов’ю  до  всього,  що  тебе  оточує,  а  голова  світлими  мріями.  Та  якщо  ще  й  зануритися  в  теплу  прозору  воду,  то  здається,  що  залишаєш  у  цьому  цілющому  морі  всі  негативні  емоції,  всі  проблеми,  перезаряджаєшся,  набираєшся  міцності,  щоб  знову  терпеливо  виконувати  свої  обов’язки.
           Дві  години  пролітають  дуже  швидко.  Обласкана  ніжними  хвилями,  поцілована  сонцем,  поверталася  на  свою  роботу,  де  мене  з  нетерпінням  чекала  Ляна,  щоб  передати  свою  двогодинну  місію  мені.  Вона  довго  не  затримувалася.  А  я,  заряджена  сонячною  енергією,  приступала  готувати  підвечірок,  після  якого  знову  Марію  перекладала  з  коляски  на  ліжко  для  відпочинку,  а  сама  бралась  за  вечерю,  яка  проходила  майже  так,  як  і  обід,  з  дотриманням  ритуалів,  але  з  меншою  кількістю  їжі.
           Вечеря  закінчувалась  о  восьмій  годині.  Ще  з  годину  часу  тривали  вечірні  процедури:  вмивання,  переодягання,  лікування…тощо,  але  вже  без  Емілії.  Нарешті  моя  сеньйора    вже  дрімала.  Я  швиденько  прибирала,  мила,  складала.  Тепер  я  нікому  не  належала.  Приводила  до  ладу  себе  та  свої  особисті  речі:  жінка  все  ж  таки.  Іноді  в  такі  хвилини  телефонувала  додому,  але  то  вже  після  того,  як  купила  мобільний  телефон,  бо  стаціонарного  в  хаті  не  було.  Бувало,  що  писала  листи,  вони  в  мене  були  довгі  і,  як  казали  мої  родичі,  такі  цікаві,  що  всі  всідалися    зручно,  слухали,  як  казку  діда  Панаса.  Та  найчастіше  я  відкривала  словник,  брала  ручку  та  зошит  і  вчила  італійську  мову.                                                                    
                 Сеньйора  Марія  прокидалася  тоді,  коли  я  приготовлялася  до  сну,  о  десятій  годині.  Їй  для  відпочинку  вистачало  менше  двох  годин.  І  тут  починалася  моя  нічна  зміна.  Снодійні  таблетки  не  допомагали.  А  якщо  вона  і  дрімала    якусь  хвильку,  то  кричала  у  сні,  кликала  на  поміч,  часто  гукала  своїх  давно  померлих  маму  і  тата  чи  інших  родичів.  Щоночі  просила  мене  завезти  її  додому,  бо  вона  вже  більше  тут  не  хоче  бути.  Я  намагалась  її  утихомирювати,  бо  той  лемент  серед  тихої  ночі  було  чути,  напевно,  на  дорогу.  Десятки  разів  за  ніч  я,  як  і  вдень,  поправляла  подушку,  ковдру,  руки,  ноги,  вікна,  двері,  жалюзі…
           Бувало,  якимсь  дивом  зсувалася  з  ліжка,  і  тоді  в  мені  прокидалися  резервні  сили,  які  ще  берегла  на  такі  випадки,  тягнула  це  зболене  тіло,  яке  було  непідвладне  ні  її  волі,  ні  потугам  допомогти  собі  і  мені,  ні  моїм  проханням,  ні  сльозам.  Сяк-так  упоравшись,  вкотре  поправивши  зіжмакану  постіль,  сідала  на  крісло  біля  Марії.  Нічний  ліхтарик  освітлював  її  обличчя.  Воно  було  змучене,  зболене,  знесилене.  Сеньйора  мовчала.  Вона  дивилася  на  сльози,  що  струмочком  стікали  з  моїх  очей,  і  в  її  глибокому  погляді  я  вловлювала  співчуття.  Очі  просили  пробачення  і  допомоги.  Я  гладила  Маріїне  сиве  волосся  і  тихенько  шепотіла  молитву.  
           Нарешті  сон  таки  зморював  її.  Я  ще  раз  поправляла  ковдру  і  йшла  на  своє  ліжко.  Уже  минала  четверта  година  ночі.  Пересвідчившись,  що  будильник  збудить  мене  о  п’ятій  годині  п’ятдесят  хвилин,  ще  до  приходу  Емілії,  я  в  цю  ж  секунду  засинала.
           Мені  снилася  рідна  хата.  Родина  сиділа  за  столом.  Донечка  принесла  посилку  з  італійськими  гостинцями  і  листа.  Я  чула  її  радісний  голос,  коли  вона  читала  про  дивовижну  Італію,  безкрає  море,  рідкісні    рослини,  екзотичні  продукти  і  милу  сеньйору  Марію.  Всі  любувалися    світлинами,  на  яких  я,  усміхнена,  засмагла,  щаслива,  безтурботно  відпочиваю  на  березі  блакитного  моря.

                                         4.  ОДВІЧНА  МУДРІСТЬ
         «Усе  на  цьому  світі  має  свій  початок  і  свій  кінець»,    –  гласить  одвічна  мудрість.  І  це  глибока  життєва  беззаперечна  правда.
     Сеньйору  Марію  покидали  сили.  Сім  місяців,  які  я  була  поруч  з  нею  по  двадцять  дві  години  на  добу,  для  мене  були  вічністю,  а  для  неї  тією  ниточкою,  яку,  незважаючи  на  зболене  тіло,  безсонні  ночі,  втрачену  пам’ять  і  розсудок,  вона  боялась  обірвати  і  яка  хоч  якось  зв’язувала  її  з  тим  світом,  в  якому  вона  прожила  свої  нелегкі  вісімдесят  шість  років.  Це  вночі  вона  кликала  родичів-покійників  і  просила  забрати  її  додому.  А  вдень,  бувало,  наставало  просвітлення,  і  Марія,  яка  таки  вважала  себе  справжньою  сеньйорою,  була  не  байдужа  ні  до  свого  зовнішнього  вигляду,  ні  до  того,  що  робиться  за  вікном.  
     А  за  вікном  була  тепла  італійська  осінь.  Проте  сонце  дедалі  менше  нагрівало  воду,  і  берег  моря  навпроти  «нашого»  будинку  опустів.  Марія  сиділа  на  інвалідному  візку  біля  вікна  і  тішилася  появі  одиноких  перехожих,  які,  оминаючи  стовбури  піній,  прямували  до  моря.  Вона  розмахувала  руками,  стукала  в  шибку,  намагалася  голосно  кричати,  проте  їй  це  не  вдавалося:  голос  був  тихий  і  сипкий,  а  після  кількох  мовлених  слів  вона  заходилася  сухим  тривалим  кашлем,  який  вимучував  її  до  повного  безсилля.                                                                                                
     Настав  той  момент,  коли  життєва  ниточка  сеньйори  Марії  натягнулась,  як  тоненька  струна,  і,  здавалося,  ось-ось  трісне  від  легкого  подиху  вітру.  Вона  лежала  нерухомо.  Інвалідний  візок  уже  був  не  потрібний.  Марія  майже  нічого  не  їла.  Вона  стала  байдужою  до  всього  і  до  всіх.  Її  сумні  запалі  очі  дивилися  десь  дуже  далеко,  а  губи  ледь  ворушилися,  розмовляючи  з  кимось  невидимим,  кого  бачила  тільки  вона  одна  у  якомусь  далекому  світі.
     Була  неділя.  Дихання  Марії  ставало  дедалі  важчим.  Груди  несамовито  то  піднімалися,  то  опускалися.  Родичі,  які  так  дружно  зійшлися,  мовчки  і  безпорадно  сиділи  на  кріслах.  У  їхніх  поглядах  було  одне  запитання:  коли?  
     Я,  як  і  годиться,  виконувала  роль  служанки.  Мені  веліли  або  крісло  принести,  або  переставити  в  інший  куток,  подмухати  віялом  над  Марією,  спробувати  її  чимось  нагодувати  чи  напоїти,  хоч  це  вже  було  непотрібно,  відчинити  чи  зачинити  вікно,  жалюзі,  поправити  ковдру,  подушку,  повернути  зручніше  голову…
     В  якийсь  момент  я  відчула  на  собі  Маріїн  погляд.  Він  був  теплим,  лагідним,  ніжним.  Я  підійшла  до  неї,  звичним  рухом  погладила  її  срібне  волосся.  Потім  мовчки  взяла  зі  своєї  тумбочки  маленьку  скляночку  зі  свяченою  водою,  яку  дала  мені  мама  в  дорогу.  Марія  поворухнула  губами,  щось  тихо  прошепотіла,  але  нічого  не  можна  було  зрозуміти.  Родичі  теж  перемовлялись  між  собою,  та  я  вже  на  них  не  зважала.  Я  накапала  свяченої  води  собі  на  долоню,  змочила  нею  губи  Марії,  чоло,  обличчя.  А  тоді  вологими  руками  взяла  її  руку.  Марія  легким  порухом,  настільки  це  було  в  її  силах,  стиснула  мої  пальці.  А  погляд  світився  вдячністю.  Я  глянула  на  італійців  і  сказала  одне  слово  «pregare»,  що  означало  молитися.  Не  знаю,  чи  вони  тихо  молилися,  чи  ні,  я,  тримаючи  сеньйору  Марію  за  руку,  напівголосно  промовляла  всі  молитви,  які  знала,  зверталась  до  Господа  з  проханням  про  помилування  і  прощення  гріхів.  Очі  Марії  смиренно  закрилися,  дихання  стишилося.  Останній  глибокий  подих…  Губи  Марії  застили  в  блаженній  посмішці.
     Пауза  тривала  довго.  Я  мочки  вийшла  з  будинку,  присіла  на  сходи.  На  мене  навалилася  більш  як  піврічна  втома.  Перед  очима  пробігали  безсонні  ночі,  коляска,  підгузки,  мазі,  уколи,  таблетки,  чувся  кашель,  крик,  стогін,  плач,  лемент,  прохання,  нарікання…І  погляд,  вдячний  теплий  погляд.  Чи  то  я  на  мить  задрімала,  чи  мені  марилося,  та  я  бачила  сеньйору  Марію  в  квітучім  саду  в  одній  з  найкрасивіших  її  суконь.  
     Чийсь  голос  повернув  мене  до  реальності.  Це  була  найстарша  дочка  Марії  Емілія.  Чи  то  вона  мені  пояснювала,  що  вони  не  можуть  одягнути  Марію,  чи,  може,  казала,  що  вбирати  Марію  входить  в  мої  обов’язки,  –  я  якось  не  дослухалася.  Плаття,  яке  мені  щойно  примарилося,  лежало  напоготові,  як  і  інші  необхідні  речі.  Я  вперше  в  житті  одягала  покійника.  Це  мені  вдалося  без  особливих  труднощів  і  без  допомоги.  Я  востаннє  одягнула  сеньйору  Марію.  
     Вранці  я  відчула  себе  вільною  і…безробітною.  Мене  ніхто  не  турбував.  Я  йшла  вулицями  міста  Фоллоніки  і  наче  вперше  його  побачила,  хоч  пробігала  тією  дорогою  майже  щонеділі  на  короткі  зустрічі  зі  своїми  земляками.  Знайшла  квітковий  магазин.  Вибравши  красивий  білий  з  холодним  фіолетовим  відтінком  великий  букет  троянд  для  сеньйори  Марії,  розрахувавшись  за  квіти  і  за  послугу  доставки,  я  знову  побрела  вулицями  міста,  щоб  згаяти  час  до  похорон.  
     Квітів  біля  Марії  було  багато.  Та  яким  було  моє  здивування,  коли  всім  родичам,  хто  приходив,  показували  мої  квіти  та  ще  й  читали  напис,  на  якому  зазначено,  від  кого  букет.  Те,  що  для  мене  було  нормою,  у  них  викликало  неабияке  здивування.  Чи  тому,  що  служанка  не  пожаліла  грошей,  чи  тому,  що  вибрала  красивий  букет,  чи,  може,  знаючи  мою  важку  працю,  вважали,  що  так  не  може  бути.
     Сеньйору  Марію  похоронили  після  обіду,  біля  її  чоловіка.  Поминків  ніяких  не  було.  У  цьому  місті  так  не  заведено.  Всі  розійшлися:  хто  з  глибоким  сумом,  хто  з  полегшенням.  
     Мені  господарі  дозволили  жити  в  хаті  доти,  поки  не  знайду  іншої  роботи.  Я  зателефонувала  сестрі.  Запропонувала  їй  налити  келих  вина.  І  собі  налила.  Тоді  повідомила,  що  померла  сеньйора  Марія  і  сьогодні  її  похоронили.
 –  Дай  їй,  Боже,  царство  небесне,  –  почула  я  в  телефоні.
 –  Вічная  пам’ять,  –  відповіла  я  і  перехилила  келих  виноградного  вина.  
©  Галина  Брич      
     


   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804531
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.08.2018

СЛАВА УКРАЇНІ !

Слава  рідній  матері-землі!
Слава  незалежній  Україні!
Слава  тим,  хто  протидіяв  млі,
Хто  не  схибив,  не  сховався  в  ті́ні,

Хто  запалював  ясні́  вогні,
Хто  світив  яскраво  в  час  тривоги,
Хто  долав  безсонні  ночі  й  дні,
Впевнено  йдучи  до  перемоги!

Слава  А́нгелам  у  небесах,
Слава,  шана  і  уклін  дозе́мний,
Не  спинив  кого  ні  біль,  ні  страх,
Ані  ворог  підлий,  злий,  нікчемний!

Тим,  хто  з  болем  друзів  хоронив,
Тим,  над  ким  не  раз  свистіли  "гради",
Хто,  ув’язнений,  про  милість  не  просив,
Хто  не  здався  і  не  терпить  зради!

Слава  тим  достойним  –  не  рабам,
Що  повік  не  стануть  на  коліна!
Слава  тим,  хто,  всім  на  зло  смертям,
Вірить,  що  не  вмерла  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804117
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.08.2018

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ

Як  сонце,  сяяло  лице  Ісуса!
У  білім  одязі,  мов  білий  птах!
Була  в  апостолів  цікавість  і  спокуса
Переконатися  в  Ісусових  словах.

Христос  преобразився  перед  ними.
З’явилися  пророки  їм  услід.
Вони  Христову  правду  засвідчили,
Сказавши  про  близький  Його  відхід.

Їх  осінила  світла  хмара  з  височин.
Господній  голос  із  небес  звучав:
-Ви  слухайтесь  Його,  бо  це  Мій  Син
Улюблений,  Його  я  вподобав.

Нехай  і  кожен  з  нас  преобразиться,
Божественним  вогнем  серця  горять,
Життя  добром  нехай  благословиться,
Панує  в  душах  Божа  благодать!

Ділами  Божими  рятуймось,  люди,
Молімось  для  майбутніх  поколінь.
Хай  Бог  нас  береже  завжди  і  всюди!
Хай  буде  так.  Амінь.  Амінь.  Амінь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803663
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.08.2018

НА ДОБРАНІЧ

Н--ічка  вклала  у  ліжечка  втому.
А  високо  на  небі  нічному
Д--іамантові  зорі  вмикала,
О--брій  з  ниток  сріблястих  зіткала.
Б--лідий  місяць  бродив  поміж  хмар,
Р--оздуваючи  вогник-ліхтар.
А--нгелята  в  такий  пізній  час
Н--ахилились  над  кожним  із  нас
І  гортають  книжок  сторінки,
Ч--арівні́  повідають  казки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803493
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 17.08.2018

СВЯТА ЛЮБОВ

До́світ  знайшов  фантастичне  кресало:
Обрій  багаттями  вмить  запалав.
Нам  тої  ніченьки  було  замало.
Ой,  як  же  солодко  ти  цілував!

День  зазорівся  прозорим  світанком,
Рання  пташина  спивала  росу.
Мов  оповита  я  ніжним  серпанком,
Не  приховала  щасливу  сльозу.

Душу  довірила  вітру  і  полю.
Погляд  небесну  ввібрав  голубінь.
Райдужна  нитка  мережила  долю.
Ангелом  щастячко  поруч,  мов  тінь.

Тихо  ступала  помежи  квітками.
Маком  багряним  розквітли  вуста.
Променем  чистим  любов  поміж  нами,
Пренепорочна,  безгрішна,  свята.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2018

НЕВТРАЧЕНА ДУША

Викрали  кошти  –  вижити  можна.
Втрата  зо́лота  –  смутку  тінь.
Украли  щастя  –  таки  спроможна
Міркувати  про  ян  та  інь.
Але  душу  не  пограбовано,
Не  взяв  ані  біль,  ані  час.
Серце  мріяло  зачудовано
Під  Ентоні  Хопкінса  вальс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801598
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2018

НИЗЬКИЙ УКЛІН, ВОЇНЕ

ВІРШ-ПРИСВЯТА  УЧАСНИКУ  АТО,  БІЙЦЮ  
24  БРИГАДИ  БІЛОМУ  РОМАНУ

Він  раптово  помер…  А  чи  справді  раптово?
Не  вмирають  ті  раптом,  хто  бував  на  війні.
Там  він  вижив…  А  тут  умирав  поступово,
Бо  далися  взнаки  дні  і  ночі  страшні.
Не  один  раз  дивився  смерті  в  очі  він  сміло,
Та  від  друзів  її  відганяв,  як  лиш  міг.
І  тремтіло,  і  плакало  серце,  щеміло,
Коли  кров  побратимів  стікала  на  сніг.
Він  здригавсь,  як  тоді,  –  не  забув  свисту  куль,
Хоч,  здавалось,  як  танк,  був  міцний  та  сталевий.
І  з  надією  тішився  довгим  співом  зозуль,
Хоч  частенько  чомусь  чувся  запах  свинцевий.                                                                                  
Серце,  любляче  серце…Не  тліло  –  горіло,
Обіймаючи  світ,  віддавало  тепло.
Плаче  небо,  і  сонце  на  нім  спохмурніло.
Уклонилось  Людині  у  скорботі  село.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801597
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.08.2018

МАТЕРИНСЬКЕ БЕЗСОННЯ

Ніч  глибока.  Десь  пес  завиває.
Місяць  блідне,  зчарований  сном.
Тільки  мама  ще  не  засинає  –
Ловить  тіні  за  темним  вікном.
Чи  ти,  сину,  у  барі  нічному?
Чи  в  кафе  куриш  "модний"  кальян?
Чи  дівча  проводжаєш  додому?
Сієш  зерна  добра  чи  бур’ян?
Не  спіткнися  на  нижній  щаблині.
Знаю  –  ваблять  розваги  нічні.
Це  не  наші,  дитино,  святині.
Не  зігріють  манливі  вогні.
Скавулить  десь  собака  далеко.
Мамі  в  коси  вплелась  сивина..
Небезпеко,  нічна  небезпеко…
Нерв  –  натягнена  віброструна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799437
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.07.2018

НЕ КИДАЙТЕ ХЛІБИНУ

Не  дайте  хлібу  пліснявою  вкритись,
Не  кидайте  святиню  у  смітник.
Якщо  змогли  ви  вдосталь  насититись,
Згадайте  тих,  хто  в  злиднях  жити  звик.

Не  пожалійте  бублика  смачного
Тому,  хто  подаяння  попросив.
Віддайте  шмат  насущного,  святого,
Щоб  вас  колись  теж  голод  не  зморив.

Не  з’їли  нині  –  покладіть  пташині,
Ви  крихтами  врятуєте  життя.
Собака,  може,  бродить  по  стежині,
Почуйте  псяче  з  голоду  виття.

Не  дайте  хлібу  пліснявою  вкритись.
Не  кидайте  хлібину  на  сміття!
Бо  може  хтось  і  крихтою  зцілитись,
Бо  хліб  святий  є  символом  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2018

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

З  великої  любові  народжуються  люди,
З  великою  любов’ю  Господь  благословить.
Слова-вітання  щирі  хай  линуть  звідусюди,
І  стане  незабутньою  благословенна  мить.

Приспів:
Святкуєм  день  народження  сьогодні.
Живіть,  щоб  залишився  добрий  слід.
Бажання  наші  світлі,  благородні:
Здоров’я,  щастя  многа-многа  літ.

Нехай  життєвий  човен  минає  перешкоди,
А  молодість  душевна  не  згубиться  в  літах.
Якщо  вас  розтривожать  події  і  пригоди,  
Хай  добрий  світлий  ангел  несе  вас  на  руках.
Приспів.

Народження  людини  –  це  знакова  подія,
Зоря  в  небеснім  царстві  запалюється  вмить.
Нехай  любов  палає,  і  віра,  і  надія,
Яскравий  вогник  долі  нехай  животворить.
Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798254
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 05.07.2018

СПІВУЧИЙ СВІТЛЯЧОК

Глибока  ніч  сльозить  дощем.
Мара  присіла  за  столом.
Самотність  кутає  плащем
З  одним  промоклим  рукавом.

Подруга-тиша  шепотить
Свій  красномовний  монолог
Про  те,  чому  душа  щемить,
І  вчить,  як  жити  без  тривог.

І  знову  хтось  плете  кіно,
Чи  добрий,  а  чи  злий  мольфар.
Не  спить  заплакане  вікно,
Та  Бог  вмикає  свій  ліхтар.

До  струнки  доторкнувсь  смичок,
Оглухлу  темінь-темноту
Прорвав  співучий  світлячок,
Заповнив  звуком  пустоту:

Не  плач,  душе,  прошу,  не  плач,
Бо  ще  не  спалені  мости,
Почуєш  ти  його  –  пробач,
Почує  він  твоє  –  прости.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2018

ДОБРОГО РАНКУ, УКРАЇНО!

І  ще  один  пробився  день  –
Дзелень-дзелень,  дзелень-дзелень!
З-за  хмар  похнюпленої  ночі
Відкрив  блакитні  свої  очі
І  сипле  промені  з  кишень.

Он  сонях  –  шапка  набакир.
Ген  там  пшениця  вздовж  і  вшир.
Духмяно  в  лузі  пахне  сіно.
Доброго  ранку,  Україно!
Хай  буде  щастя,  Боже,  й  мир!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2018

ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА або «БУЛО Б СМІШНО, ЯКБИ НЕ БУЛО ТАК СУМНО»

«Аж  на  тридцять  гривень,  люди,  пенсія  зростає!
Кому  б  за  це  віддячитись?»  –  бабуся  питає.
«Три  хлібини  зайві  в  місяць  ще  можна  спожити
Або  цілих  триста  грамів  цукерок  купити»,  –
Так  думала  собі  Ганна.  Голову  схилила,
Одну  тисячу  п’ятсот  на  тридцять  ділила.
«П’ятдесят  у  день  виходить.  Начебто  й  немало.
Молоко,  хлібина  буде,  двісті  грамів  сала.
А  на  другий  день  дієта,  –  міркувала  Ганна,  –
Три  яблука,  три  банани  –  розкіш  несказанна.
Може  краще  п’ятдесятку  дати  за  морквину,  
П’ять  картоплин  і  цибульку,  якусь  капустину,
Помідор,  сметани  трошки  –  суп  чи  борщик  буде».
(На  три  доби  по  три  рази  –  про  голод  забуде.)
«Черевики,  чоботята  –  старі  полатаю.
Скільки  треба  заплатити?..  –  ще  майстра  спитаю.
А  одягу  –  повна  шафа:  два  светри,  два  плаття,
Пальто,  куртка  і  спідниця  –  скільки  того  шмаття!
Книжок,  газет  не  читаю,  –  думала  Ганнуся,  –
За  кабельне  мушу  дати  –  серіал  дивлюся.
Ще  б  від  шлунка  й  голови  таблеток  придбати
І  тих,  на  сон,  бо  частенько  щось  не  можу  спати.
Телефоном  користуюсь  –  зв’язок  бути  мусить.
А  ще,  бува,  що  сарделька  іноді  спокусить.
Якби  мені  дати  крила  –  летіла  б  на  море.
Не  бачити  його  мені  ніколи,  о  горе,
Скільки  ж  треба  мені  часу  не  їсти  й  не  пити,
Щоби  собі  в  санаторій  путівку  купити?
Субсидію  приписали,  слава  тобі,  Боже.
Вода,  світло,  газ,  квартира  –  держава  поможе.
Трохи  більше,  ніж  тисяча,  за  усі  оплати
Щомісячно  із  пенсії  треба  відкладати.
Ходять  люди  до  театру,  ходять  на  концерти…
А  мені  би  ще  й  відкласти,  бо  не  дай  Бог  вмерти.
Не  зариють,  як  собаку,  –  ніби  й  жартувала,  –
Скільки  себе  пам’ятаю  –  тяжко  працювала».
Усміхнулася  до  себе  ще  не  стара  Ганна,
Забідкалась,  що  в  квартирі  вже  знищена  ванна
Та  й  кран,  каже,  пропускає,  труби  б  поміняти,
Бо  й  раніше  від  зарплати  жила  до  зарплати.
«Ой,  та  що  я  там  торочу,  кому  того  треба?..
Грішу,  людоньки,  а  скоро  пора  і  до  неба.
Ну,  бувайте  здоровенькі,  тримаймося,  люди.
Та  все  ж  таки  в  мене  зайвих  тридцять  гривень  буде»…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796678
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2018

ПОЕТИЧНИЙ НОКТЮРН

Мені  б  тебе  просто  обняти,
Беззахисну,  мініатюрну.
Тепло  свого  серця  віддати
Під  звуки  нічного  ноктюрна.
Мені  б  заблукати  хотілось
У  ніжних  шовковистих  косах,
Щоб  серце  твоє  причаїлось,
Мов  квіточка  в  ранішніх  росах.
Упитися  б  до  нестями,
Омріяна,  бажана,  ждана,
Медового  квіту  вустами.
Кохана,  кохана,  кохана…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2018

СИНІЙ ПТАХ

Все  шкереберть!  Все  пухом-прахом
Злетіло!  Все  розбито  вщент!
А  ти  був  просто  синім  птахом
Тим,  невловимим.  Був  момент:
Димчастим  стало  пір’я  в  тебе
На  крилах.  Зблідли  небеса.
Та  все  ж  манило  синє  небо  –
Аквамаринова  краса.
І  сталось  диво.  Мов  вітрила,
Знов  розпростер  в  лазурі  хмар
Свої  могутні  сині  крила  –
Примара  посеред  примар.
І  ні  без  тебе,  ні  з  тобою.
Ловлю  бездонну  синь-блакить.
А  ти,  як  хвилі  в  час  прибою,
Шумів,  примчав  і  зник  умить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2018

ПЕРЕЛІТНИЙ ПТАХ

І  знову  подалася  у  світи.
Поріг  сльозами  вмила  на  прощання,
Просила:  «Тихо,  серце,  не  тремти,
Не  перший  раз,  дасть  Бог,  і  не  останній».

Онука  з  болем  сперлась  на  плече,
Онучок  ноги  обіймав  журливо.
А  погляд  донечки…Як  він  пече!  –
Не  все  сказала,  не  договорила.

Грошима  залатала  кілька  дір,
Сяк-так  здоров’я  підремонтувала,
Всім  сумнівам,  думкам  наперекір,
З  порожнім  гаманцем  помандрувала.

Ні  тут,  ні  там,  ні  вдома,  ні  в  гостях,
Не  молода,  та  й  не  пенсіонерка  –  
З  крилом  пробитим  перелітний  птах.
Ой  як  гірчить  солодка  та  цукерка!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794288
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.06.2018

ДО НАСТУПНОЇ ВЕСНИ!

А  я  ще  не  натішилась  весною.
Я  не  намилувалася  красою.
Не  зауважила,  як  зацвіли  тюльпани,
Як  засвітились  ліхтарі-каштани.

Я  не  надихалась  бузком  духмяним,
Ні  цвітом  яблуні  блідо-рум’яним.  
П’янка  конвалія  мене  манила,
Та  я  неначе  двері  зачинила.

Коли  відзолотилися  кульбабки?
Коли  закумкали  у  струзі  жабки?
Уже  давно  лелека  поселився,
Гай  співом  соловейка  звеселився.

Весняний  дощик  мимо  пролетів,
До  мене  доторкнутись  не  схотів.
Над  цвітом  бджоли  все  гули-бриніли,
Про  весну  розповісти  щось  хотіли.

-Ми  тут,  -  все  виглядали  полунички
І  сонцю  підставляли  ніжні  личка.
Чи  справді  я  цього  не  помічала?
Чи  шкода,  що  весна  уже  промчала?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793938
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2018

ПЛИВЛА ПО ЗЕМЛІ ЛЮБОВ

Грай-хвилями  росянистими  пливла  по  землі  ЛЮБОВ
З  квітами,  травами,  співами,  серед  гаїв  і  дібров,
Пахощами  впивалася  у  вирі  буденних  подій  –  
Сором'язли́вість  ховалася  поміж  опущених  вій.
Ступала  ногами  босими,  щоб  не  злякатись,  бува,
Лагідним  вітром  шептала  пестливії  ніжні  слова,
Гладила  коси  шовкові  легесеньким  дотиком  рук,
Між  поцілунками  ніжними  ловила  подих  і  звук.
Оживлена  частуванням  –  смакувала  хмільний  нектар,
Окрилена,  одушевлена,  злетіла  увись,  до  хмар.
Грає  на  сонячних  променях  негодам  навперебій,
Серед  зірок  засинає  в  обіймах  фантазій  і  мрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2018

ПЕРШЕ КОХАННЯ

ЗАКІНЧИЛИСЯ  ВЕЛИКОДНІ  СВЯТА,  ГАЇВКИ,  ВЕСНЯНКИ,  МАЇВКИ,  ТА,  МОЖЛИВО,  КОМУСЬ  ВОНИ  СТАНУТЬ  ПРИЄМНИМ  СПОГАДОМ  НА  ВСЕ  ЖИТТЯ,  ЯК  У  ЦЬОМУ  ВІРШІ.

ПЕРШЕ  КОХАННЯ
У  колі  вдвох  «голубку  голубили»
Під  великодніх  дзвонів  дзень-дзелень.
Співали  гори,  доли,  небосхили!..
То  був  воістину  великий  день!

Ще  зовсім  юні  і  сором’язливі
Відчули  теплий  ніжний  дотик  рук.
Раділи  почуттів  приємних  зливі
Й  боялись…  А  серде́нька  стук  і  стук…

Позолотили  небо  ясні  зорі.
Посріблив  місяць  дивним  сяйвом  світ.
Яка  весна  цвіла  тоді  надворі!!!
Бузок…Цілунок…там…біля  воріт.

П’янкий  солодкий  перший  поцілунок!
Всього  один  такий  –  на  все  життя,
Як  найдорожчий  пам’ятний  дарунок,
Який  несеш  у  вічність,  в  небуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018

Я ХОЧУ МАМУ!!!

Чому  я  інтернатівська  дитина?
А  правда,  мамо,  я  не  сиротина?
Ти  є,  я  знаю.  Може  загубилась?
А  знаєш  –  ти  мені  сьогодні  снилась.
Така,  як  тут,  ось  на  оцій  світлині,
Усміхнена.  А  очі  сині-сині.
Мене  до  свого  серця  пригортала,
А  я  в  твоїх  обіймах  розквітала.
Я  чула,  кажуть,  швендяєш  світами,
А  я  росту  без  тата  і  без  мами.
Що  таке  швендяєш  –  я  ще  не  знаю,
Чомусь  від  того  слова  завмираю.
Є  в  мене  друзі  –  хлопчики  й  дівчата.
У  них  також  ні  мами,  ані  тата.
Казала  чиясь  тітка:  «  Боже,  страх  –
Ростуть  сирітки  при  живих  батьках.»
Знайдись,  будь  ласка,  мамо,  я  сумую.
А  хочеш  –  свою  ляльку  подарую…
Я  дуже  чемна  і  не  вередлива,
Талановита,  кажуть,  і  красива.
Зі  мною  клопотів  не  будеш  мати.
Тобі  в  усьому  буду  помагати.
А  захворієш  –  куплю  інгалятор,
Таблетки…  Не  зачиню  в  ізолятор.
Мені  тут  добре,  ні,  я  не  жаліюсь,
Та  лиш  в  обіймах  мами  я  зігріюсь.
Я  так  молюся  Господу  святому!
Я  хочу  маму!!!  Хочу  я  додому!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791837
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.05.2018

КОНВАЛІЇ ДЛЯ МАМИ

Ніколи  ще  в  житті  так  не  хотілось  
Вітати  з  святом  Матінку  мою.
Слова-вітання  роєм  завертілись.
Зірвалась.  Йду.  Та  ні,  не  йду.  Стою.
Куди  іти?  До  раю  не  пускають.
Я  знаю  -  Вона  десь  серед  квіто́к.
Там  тихо,  затишно,  пташки  співають.
І  лине  скрипки  ніжний  голосок.
Найароматніший  букет  нарвала.
Конвалії.  Матуся  їх  любила.
І  ставлю  вазу,  що  колись  придбала.
Ні,  не  на  стіл.  Кругом  самі  могили.
Глибока  туга.  Сум.  Вже  сліз  немає.
Лиш  спогади  і  біль,  і  каяття.
Душа  болить,  і  смуток  серце  крає.
Та  вже  назад  немає  вороття.
І  лиш  молитва  щира  всіх  рятує.
Вона  усе  здолати  допоможе.
Нехай  Господь  молитву  цю  почує,
Дасть  спокій  навіки  і  Царство  Боже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791547
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.05.2018

ВЕСНЯНИЙ ЕТЮД

П’янкий  бузковий  аромат  до  очманіння,
До  забуття,  до  млості,  до  знемоги…
Така  весна  солодко-божевільна
З  тобою  –  без  боязні,  без  тривоги!
Такий  трунково-бажаний  дурман!
Така  жагучо-ніжна  прохолода!
Такий  весняно-зоряний  туман…
Яка  медово-грішна  насолода!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018

МЕЛОДІЯ ВЕСНИ

Твій  голос,  веснонько,  бринить  у  серці
Бадьорим  шумом  лебединих  крил,
Ранковим  тьохканням  мажорних  терцій,
Ласкавим  вітром  попід  небосхил,
Світанками,  що  скупані  у  росах,
Обіймами  у  сутінках  садів,
Рожевим  цвітом  у  дівочих  косах,
Цілунками  під  солов’їний  спів.
Весна  мелодій  склала  партитуру,
Створив  дизайнер  дивні  вітражі.
Весною  навіть  у  пору  похмуру
Звучить  мажорно  музика  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791296
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2018

СВІТЛИНА (гумореска)

На  Пасху  коло  церкви,  де  дзвіниця,
Робила  фото  Дарка  –  молодиця.
Знайома  Тося  фотографувала.
То  так,  то  сяк  Дарина  позувала,
То  з  рушничком,  то  –  щоб  виднілась  паска…
А  з  церкви  вийшла  тітонька  Параска.
–  Гей,  цьоцю,  а  ставайте  й  ви,  як  люди,
Бо,  може,  вже  на  той  рік  вас  не  буде.
На  ті  слова  Параска  не  зважала,
Поправила  хустину,  рівно  стала,
Перехрестилась  Господу  святому,
Зробила  фото  і  пішла  додому.
А  Дарця,  як  і  більшість  на  планеті,
Повиставляла  фото  в  інтернеті,
З  надією:  а  раптом  повезе  –  
Сам  принц  таки  до  неї  приповзе.
Так  рік  пройшов.  Знов  дзвони  задзвонили.
Дарина  й  Тося  пасочки  святили.
–Торік  у  воду,  Дарцю,  ти  дивилась.
Нема  Параски  нині,  не  з’явилась.
Пішла  небога,  з  Богом  спочиває,
Христос  воскрес  десь  у  раю  співає.
–Немає,  кажеш?..То  все  та  світлина…
От  цьоці  повезло!  –  кипить  Дарина.
–Чудак  якийсь  коментарі  писав,
А  потім…  аж  до  Києва  забрав.
От  щастя!  А  ти  кажеш  спочиває  –
Стара  тепер  по  Києві  гуляє!
Ходімо,  Тосю,  зробимо  світлину,
Знайду  таки  я  другу  половину.
На  той  раз,  може,  повезе  мені  –
Приїде  принц  на  білому  коні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789474
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 28.04.2018

У СЕЛІ (весела пісня)

Ромашки  вкрили  острівець.
Сюркоче  коник-стрибунець.
А  для  закоханих  людей
Співає  пісню  соловей.
Кує  зозуля  у  гаю.
А  квітничок,  як  у  раю.
Летить  оса,  гудуть  джмелі.
Я  у  селі.
П-в
А  у  селі,  а  у  селі
Усі  дорослі  і  малі
«Дай,  Боже,  щастя»,  -  кажуть  Вам
І  щонеділі  йдуть  у  храм.
А  у  селі,  а  у  селі
Є  у  хліві,  є  й  на  столі,
Живуть  насиченим  життям
І  завжди  раді  тут  гостям.

Хто  народився,  хто  помер,
Хто  нежонатий  дотепер,
В  кого  весілля  на  порі,
Хто  з  ким  кохався  до  зорі,  –
Усім  відомо  все  давно,
На  те  і  є  в  селі  вікно.
Новини  в  птаха  на  крилі.
Це  у  селі.
П-в
Сусід  сусіду  позича
Усе,  чого  не  вистача.
Потрібен  ровер  чи  авто  –  
То  не  відмовить  тут  ніхто.
А  хтось  десь  пісню  затягнув,
І  до  куми  кум  підморгнув.
А  в  анекдотах  –  москалі.
Так  у  селі.
П-в

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787748
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.04.2018

ЩАСТЯ У СПАДОК

Малим,  пам’ятаю,  садив  я  калину,
Приживлював  тато  тополю.
Ми  пісню  співали  про  рідну  Вкраїну,
Про  щастя,  про  мир  і  про  волю.

У  квітах  хатина  моя  потопала,
Вітали  гостей  чорнобривці.
Яка  ж  то  між  нами  любов  панувала!
Які  ж  бо  були  ми  щасливці!

Пригадую  добре  батьківську  науку,
Її  мав  я  успадкувати:
Якщо  попросив  ти  і  серце,  і  руку,
То  маєш  сім’ю  шанувати.

Дарує  намисто  червона  калина,
Тополя  торкається  неба,
Всміхається  хата,  і  діти,  й  дружина,
А  більшого  щастя  не  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2018

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Дзвеніли  дзвони  попід  небесами.
Котилося  відлуння  над  горами.
Мелодія  лунала-  промовляла:
"Христос  воскрес!"  .І  душі  воскресала.
"Христос  воскрес!"-веселка  усміхалась.
"Христос  воскрес!"-росинка  привіталась.
А  бородаті  хмари  з-під  небес
Відповіли:"  Воістину  воскрес!"
Черешня  цвіт  у  коси  заплітала.
"Христос  воскрес!"-до  вишеньки  сказала.
А  мимо  пташенятко  пролітало.
"Воскрес!  Христос  воскрес!"-защебетало.
Струмок  побіг  до  річки  з  новиною.
"Христос  воскрес!"  -звук  шириться  водою.
А  річка,  з  красоти  весняних  плес,
Шумить  -  дзвенить:"  Воістину  воскрес!".
Святкуймо  всі  Христове  Воскресіння!
У  ньому  і  прозріння,і  спасіння.
Любім!  Надіймось!  Вірмо!  Ждім  чудес!
Христос  воскрес!  Воістину  воскрес!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786663
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.04.2018

ПЛАЩАНИЦЯ

Лежить  Ісус  у  квітах,  позолоті.
А  ми  навколішках  у  смутку  і  скорботі,
Йдемо  у  розпачі,  сльозах,  покорі,
Старі  й  малі,  ідем  здорові  й  хворі.
Цілуєм,  Господи,  твої  болючі  рани.
Поклін  низький  -  це  знак  любові  й  шани.
Поцілувати  Плащаницю  -  нам  за  щастя,
Бо  поцілунок  цей  -  Святе  Причастя.
Божественний  Спасителю,  прости,
Помилуй  і  навчи  свій  хрест  нести.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786283
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.04.2018

НЕ ШЛІТЬ ГАЗЕТУ ДО КАНАДИ (гумореска)

Приїхав  якось  вуйко  із  Канади.
Як  довго  готували  ми  меню!
Ми  ж  гонорові,  не  жеброта!  То  ж  заради,
Пригадую,  зарізали  свиню.
І  голубців  відерко  накрутили,
І  холодців  –  тарелів  тридцять  п’ять.
Ну  і  себе  чуть-чуть  прибарахлили.
Чому  би  й  ні?  -    доляри  шелестять.
І  самогонка  в  трилітрових  банках,
І  бутля    виноградного  вина.
Дванадцять  пляцків  напекли  в  бляшанках,
Придбали  пива  –  раптом  …  з  бодуна…
А  вуйко  що?  Привіз  якісь  горошки,
Розвів  з  водою  –  кашу,  каже,  їсть.
Та  й  попросив  зварити  зупки  трошки.
Та  як  то  так?  Та  що  ж  воно  за  гість?
А  випивка…  Даремне  говорити.
А  як  же  ми?  То,  навіть,  був  не  піст.
То  ж  довелося  вуйка  надурити,
Бо  ж  не  сидіти,  підібгавши  хвіст.
От  ми  й  тихенько…  раз!  –і  до  комори,
Як  по  свячену  воду  ланцюжком.
Моргаючи,  вели  переговори,
Порозумілися  одним  кивком.
І  так  тихенько:  «Будьмо!,  -  у  коморі,-
За  вуйка!  Хоч  нормально  поїмо!
Нехай  в  родині  буде  все  в  мажорі!
А  вуйкові  ми  зараз  утнемо!»
Та  й  язики  сміливо  розв’язали,
І  бесіда  плелася,  як  вінок.
А  потім  по-вкраїнськи  заспівали!
А  брат  мій,  під  баян,  завів  танок!
Ой,  як  тоді  ми  вуйка  забавляли!
Як  щиро  нам  усім  аплодував!
Талантами  ми  вуйка  дивували!
А  про  комору  нашу  він…  не  знав.
То  все  вам,  люди,  відкриваю  по  секрету,
Бо  не  боюсь  вкраїнської  громади.
Не  страшно,  що  дасьте  ви  то  в  газету,
Тільки  не  шліть  газету  до  Канади.
©  Галина  Брич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785582
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 01.04.2018

СЛЬОЗИ

Солоні  сльози  в  сина  -  янголятка,
Яке,  спіткнувшись,  впало  ненароком,
Бо  йшло  воно  в  обійми  свого  татка
Невпевненим  і  нерішучим  кроком.

Скупа  сльоза  у  сильного  мужчини,
Який  утратив  побратима-друга.
Стоїть,  завмерши  біля  домовини…
Одна  скупа  сльоза…й  глибока  туга.

Гіркі,  терпкі  й  пекучі  сльози  мами,
В  душі  та  серці  їхнє  джерело:
Синочка,  що  любила  до  нестями,
Стрічало  на  колінах  все  село.

Солодкі  веселкові  теплі  сльози
Із  ароматом  стиглої  малини  –  
Краса  душі,  краса  метаморфози
Від  зустрічі  коханої  людини!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2018

ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ СЛІПАКА

І  знову  куля  не  схибила.
І  знов  найкращого  скосила.
І  не  дожив.  Не  доспівав...
Злий  ворог  пісню  обірвав.
Затих  Париж.  Заплакав  Львів.
А  з  неба  линув  журний  спів...
Яскравий  вогник  догорав.
Він  Україну  захищав.
                           30.  06.  2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784552
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.03.2018

ПУСТУНКА - ВЕСНА

Мене  сама  весна  поцілувала.
Підкралася  зненацька,  крадькома,
Тепленький  промінець  подарувала
І  жмурки  грала  так  зі  мною  жартома.
То  виглядала,то  ховалась  за  хмаринку,
То  з  вітерцем  промчалась  на  коні.
То  кидала  росинку,  то  сніжинку,
То  зупинялась  сяйвом  у  вікні.
Підсніжнику  кивала  головою,
І  рясту  розправляла  пелюстки.
Вкривала  луг  зеленою  травою,
Розси́пала  дрібнесенькі  квітки.
Напустувавшись,  вже  десь  аж  надвечір,
Весна  до  мене  в  хату  попросилась.
Так  солодко  обійняла  за  плечі
Й  назавжди  в  мою  душу  поселилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784406
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2018

ЗА ВАШИМИ СЛОВАМИ (ЛІНІ КОСТЕНКО)

Ви  та,  що  долю  вибрала  собі  сама.
Всіх  любите,  лиш  би  не  заважали,
Такої  іншої,  подібної,  нема,
Щоб  еталоном  ми  її  назвали.
Щаслива  Ви  й  не  любите  нещасних.
При  Вас  свобода…  –  ще  одна  із  фраз.
Нема,  крім  Вас,  нема  серед  сучасних
Легенди,  класика  посеред  нас.
Ви  той  Поет,  що  власністю  не  стали,
Не  впали,  не  зігнули  Ви  коліна,
А  вороги  від  слів  аж  скреготали,
Коли  у  Вас  боліла  Україна.
Звання  Герой…  –  всього  лише  ескіз,  –
Пряма,  стійка,  відмовити  спроможна.
У  душах  людських  ціле  море  сліз,
Плювати,  кажете,  –  це  гріх,  не  можна.
Відкриті,  щирі  люди  до  вподоби,
Не  ті,  яким  позакладало  душі,
Нікчемні,  підлі  шкідники-мікроби,
І  ті,  що  скраю,  ті,  котрі  байдужі.
То  ж  будьмо  всі  красивими  взаємно,
Бо  горя  й  лиха  в  нас  і  так  доволі.
Звучить  ця  фраза  мудро  і  приємно.
Прокиньтесь,  черстві  душі  й  захололі.
Ви  та,  що  щастя  не  своє  не  кличе,
Не  знехтує,  не  осквернить  любові,
Бо  це  у  вас  священне,  таємниче,
Не  для  пересудів  слова  святкові.
Ви  навіть  космос  бачите  в  зіницях,
Печальні  очі  скажуть  більш,  ніж  слово,
Любов  витає  поміж  блискавиці,
Лиш  крил  не  обітнути  б  випадково.
Та  не  окрилюй,  кажете,  нікого,
Якщо  ти  не  збираєшся  літати,
Життя  –  спокута,  все,  що  є  лихого,  
Із  реп’яхів  хтось  буде  оббирати.
Живіть  –  вчите  –  не  завтра,  і  не  вчора,
Сьогодні  треба  жити  й  працювати,
Хоч  фраза  Ваша,  може,  і  сувора,
Та  завтра,  справді,  може  й  не  настати.
Ви  вірите,  що  згине  зло  навіки,
Що  правда  кривду,  звісно,  переможе.
Нехай  Ваші  слова  будуть,  як  ліки,
Почуй  Вас,  Господи,  рятуй  нас,  Боже!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783042
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.03.2018

ТИ - СПРАВЖНІЙ

Ти  винятковий  чоловік,  ти  –  скеля,
За  нею  тепло,  затишно  і  тихо.
Без  тебе  світ  –  це  спалена  пустеля,
Де  й  за  піщинкою  сховалось  лихо.

Ти  –  капітан:  штурвал  під  пильним  оком,
Сімейний  корабель  уникне  хвиль,
І  буря  не  нахлине  ненароком  -  
Передбачаєш  за  десятки  миль.

Відповідальність  –  внутрішня  потреба,
Порожніх  обіцянок  не  даєш.
А  слово  дав  –  то  й  зіроньку  із  неба
Дістанеш,  найміцніший  мур  проб’єш.

Ти  –  справжній.  Жартом  мудро  розбавляєш
Проблеми,  щоб  не  меркло  все  навкруг.
Дровець  в  едем  сімейний  підкладаєш
Ти  –  чоловік,  мужчина,  батько,  друг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2018

Я НЕ ХОЧУ ЩАСТЯ РАЗ У РОЦІ

Не  буди  мене  сьогодні  зранку
Грубим  і  незграбним  поцілунком.
Вчора  ніжно  цілував  коханку,
А  сьогодні  йдеш  до  мене  з  трунком.

Не  даруй  мені  сьогодні  квіти,
Не  діли  букети  поміж  нами.
Цвіт  від  фальші  може  почорніти,
Пахне  бур’яном  і  полинами.

Сонцесяйна  гілочка  мімози
Чи  твої  червоні  три  тюльпани
Не  осушать  мої  гіркі  сльози,
Не  загоять  всі  сердечні  рани.

Я  не  хочу  щастя  раз  у  році.
Без  любові  не  буває  свята.
Що  ж,  коханий,  ти  сьогодні  в  шоці?
Ось  і  вся  вистава  –  маска  знята.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

РОЗМОВА З ТАТОМ

А  я  сьогодні  говорила  з  татом.
Давно  не  бачились.  І  ось  ця  мить.
Ми  йшли  весняним  ароматним  садом.
Я  все  сказала,  все,  що  так  болить.

Про  те,  що  оцінила  слово  «тато»,
Слова  «господар»,  «батько»,  «оберіг»…
Про  те,  що  з  буднів  міг  зробити  свято,
Трудився,  коли  міг,  коли  й  не  міг.

Згадала  я  про  батькову  науку,
Про  той  міцний  фундамент,  той  граніт,
Що,  на  майбутнє,  хліб  нам  дав  у  руку
І  впевнено  провів  у  білий  світ...

Що  в  душу  віру  поселив  навіки
І  до  людей  любов  у  серце  вклав,
Що  віра  ця  й  любов  –  найкращі  ліки,
Приймати  треба  все,  що  Бог  послав.

Сказала  –  вічно  буду  пам’ятати
Знамено  в  мужній  татовій  руці,
Слова  святі:  «  Вкраїну  подолати
Ніхто  не  зможе…»  й  сльози  на  щоці.

Сказала  все…  І  низько  поклонилась.
А  він  мовчав.  Дивився  в  небеса…
Прокинулася…  Богу  помолилась.
Сіяла  зірка…  та,  що  не  згаса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018

ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД

Застилає  вуаллю,
Огортає  печаллю,
Замикає  ключами
Нічка  захід  і  схід.
Пелена  поміж  нами.
Я  шепочу  вустами:
Не  зірву  найсолодший  
Заборонений  плід.

Ясні  зорі  палають,
Сріблом  світ  огортають.
Паленіє  коханням
Чарівний  небозвід.
Було  щастя  близенько,
Та  шепоче  серденько:
Не  зірву  найсолодший  
Заборонений  плід.

У  міраж  поринаю,
Силует  твій  шукаю,
Засвіти  місяченьку,
Хай  натраплю  на  слід.
Та  згорну  серце  в  жменьку,
Прошепочу  тихенько:
Не  зірву  найсолодший  
Заборонений  плід.

Вкриють  землю  тумани,
Цвіт  барвистий  зів’яне.
Запорошить  снігами,
Світ  окутає  лід.
Серце  кригою  стане,
Прошепоче  востаннє:
Заморожу  солодкий
Заборонений  плід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

ВАЛЬС ЖИТТЯ

А  плаття  було́  до  лиця!
Краса  полонила  серця!
Захоплені  погляди  віч
Промінням  пекли  зусібіч.

Галантно  вклонялись  пани.
Щось  по́тай  шептали  вони,  
Думками  спивали  вуста,
А  мрія  вже  стан  огорта.

Та  лицар  душі,  кавалер,
Без  зайвих  типових  манер,
Розгледів  у  млі  голубій
Сльозу  з-під  опущених  вій.

Співали  серця  в  унісон.
Як  ніжно  пливе  вальс-бостон!
З’єднавши  навік  почуття,
Танцюють  у  вальсі  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018

НЕРОЗЛИЙДУЕТ

У  свята́  і  в  будень,
В  суєті  суєт
Маячіє  блудень  –  
Милий  силует.

То  впаде  росою
Ніжно  на  плече  –  
Спогад  гіркотою
Душу  обпече.

То  погладить  вітром
Пасмо-завиток  –  
Уразливим  світлом
Зранить  до  кісток.

То  шепоче  листям
Лагідні  слова  –  
Вихриться  від  щастя
Кругом  голова.

То  нишком  блукає
У  тихій  імлі  –  
Надію  плекає
На  білім  крилі.

То  сонцем  –  у  гості,
Теплом  огорта.
До  щему,  до  млості,
Цілує  вуста.

Ходить  світом  блудень  –  
Спогад-силует.
Вдвох  у  свято  й  будень  –  
Нерозлийдует.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018

СЛАВА БОГУ

Я  відчуваю,  Господи,  Твою  велику  силу.
Я  відчуваю,  Боже  мій  ласкавий,  благодать.
З  душі  знімаєш,  Господи,  важку  болючу  брилу.
Безмовним  дивним  спокоєм  Твої  слова  звучать.

Недосконала  й  грішна  я  молюсь  до  Тебе  щиро,
Щоб  милостиво  вислухав  і  милував  мене.
Торкається  з  Твоїх  долонь  чола  пахуче  миро,
Любов  Твоя  невичерпна  –  то  щастя  неземне.

Ти  –  чоловіколюбний  Бог,  на  Тебе  уповаю,
О  милосердний  Господи,  терпіння  всіх  терпінь.
Отцю  і  Сину,  й  Духові  я  славу  возсилаю
Тепер  і  нині,  й  повсякчас,  й  навік  віків.  Амінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770302
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.01.2018

МАТЕРИНСЬКА СВЯТА ВЕЧЕРЯ

Вона  так  звикла.  Удосвіта  встала,
Причепури́лась,  хустку  підв’язала,
Перехрестилась,  глянула  в  вікно
На  білосніжне  сяюче  панно.
Димок  приємно,  з  печі,  лоскотав,
Взялась  готовити  дванадцять  страв.
Ще  звечора  грибочки  намочила
І  борошно  просіяла,  струсила,
Ледь  пригубила  зварений  узвар,
Приготувала  посуд-антиквар...
Творилось  диво  вмілими  руками  -  
Так  вміють  тільки  вправні  руки  мами.
Кутя,  капуста,  борщ  пісний  і  вушка,
І  пампухи,  й  вареники,  і  юшка…
Упоралась…Святкова  скатертина,
Свіча,  підсвічник  -  спадщина  родинна  -
Усе,  як  за́вжди.  Дідуха  принесла,
Поправила  скруче́ні  перевесла,
Чистенько  вмилась,  Богу  помолилась,
Діждала,  поки  зірка  засвітилась,
Закликала  покійних  маму  й  тата,
Забідкалася:  як  же  ж  там  внучата
І  донечка  десь  там,  за  тим  кордоном,-
Таки,  мабуть,  щось  сталось  з  телефоном…
Молилась  ще  за  сина,  що  на  сході,
На  проклятій  війні…давно…відтоді…
Потрошки,  як  годиться,  куштувала
І  «  Бог  предвічний…»  заколядувала.
Всміхався  місяць  з  зоряних  небес.
Десь  там,  далеко,  обізвався  пес.
«  А  стіл,  -  зітхнула,  -  хай  стоїть,  хай  жде,
Бо,  може,  хто  приїде  чи  прийде́…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769667
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 04.01.2018

БЕРЕЖИ, ЮНАЧЕ, КВІТКУ

Не  общипуй  пуп’янок,  хлопчино,
Хай  розпуститься  барвистий  цвіт.
Бо  зів’яне  квітка  безневинно,
Так  і  не  уздрівши  дивосвіт.

Не  обтрушуй  квіт  рожевий,  хлопче,
Не  торкайся  ніжних  пелюстків.
Квіт  впаде,  і  хтось  його  затопче.
Не  торкайсь  нещиро  почуттів.

Не  зривай  ти  я́гідку,  юначе,
У  стебельце  не  встромляй  ножа.
Зранене  серде́нько  гірко  плаче,
Я́триться  у  я́гідки  душа.

Не  торкайся,  не  знівеч,  не  треба,
Дай  дозріти.  Всьому  прийде  час.
Може,  квітка  і  росте  для  тебе…
Бережи,  щоб  пломінь  не  погас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

ТРОЯНДА НА МОРОЗІ

Шкварчав  мороз.  Сичала  хугавиця.
Луною  відзивався  вітросвист.
Закрила  очі  втомлена  зірниця.
Сніг  фіолетився,  як  аметист.

А  він  ішов  крізь  ніч  і  хуртовину,
Надіями  розвіявши  печаль.
Троянду  пурпурову,  мов  дитину,
Коханій  ніс,  осилюючи  даль.

Дрімає  в  кучугурах  вантажівка,
Не  в  змозі  подолати  заметіль.
Не  до  снаги,  мабуть,  така  мандрівка,
Якщо  ніхто  не  жде,  відсутня  ціль.

Крізь  шибку  –  світло.  Мить  –  і  вже  веранда.
Обі́йми…Квітка…Та  нехай  мете…
І  на  морозі  розквіта  троянда,
Якщо  кохання  у  серцях  цвіте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

КАЗКОВА ЩЕДРА НІЧ

Яка  чарівна  ніч!  В  очікуванні  дива
Сріблястий  місяць  ген  вмикає  ліхтарі,
І  зіронька  ясна  грайливо-мерехтлива
Моргає  загадково,  немов  в  казковій  грі.

Дзвіночки  -  дзінь-дзелень  -  мелодію  зіткали.
Сніжинками  вітрець  доріжку  чепурить.
І  зоряний  з  небес  ангели  килим  слали:
На  землю  Миколай-  Святий  Отець-  спішить.

Гривасті  скакуни!  У  позолоті  сани!
А  клунків-  повний  віз!-  на  радість  дітворі.
Хвилюються  в  думках,  тривожаться  земляни
І  ловлять  кожен  звук    крізь  шибку,  у  дворі.

О,  скільки  побажань!  О,  скільки  забаганок!
Щось  мариться…  Та  сон  зморив  усе  кругом.
Через  вікно,  балкон,  шпаринку,  через  ганок
Іде  Святий  Микола  з  дарунками,  з  добром...

Благословиться  день.  Радітиме  світанок!
Подячні  молитви  і  пісня:  «  Ой  хто,  хто…»…
В  казковий  світлий  час,  у  найщедріший  ранок
Щасливі  будьте  всі,  засмучений  –ніхто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766815
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 18.12.2017

ПРИНЦЕСА ЗІ СТУДЕНОГО КРИШТАЛЮ

Не  ображайся,  Зимо-чарівнице,
Що  я  не  сильно  милуюсь  тобою.
Я  признаю,  красуне-  білолице,
Що  виглядаєш  справді  чарівною.

У  білім  платті  з  шлейфом  довжелезним,
По-  королівському  і  горда,  й  величава.
Хода  упевнена  і  незалежна.
Ти  -птиця  з  крижаного  царства.  Пава…

Та  памороззю-студінню  покрита
Бліда  блакить-  мережана  фата.
Холодний  погляд  і  душа  сердита.
А  твоє  серце-  вічна  мерзлота.

Не  знаєш  ти  ні  співчуття,  ні  жалю.
Ще  й  на  підмогу  віхолу  прислала.
Принцесо  зі  студеного  кришталю,
Як  же  ти  злість  і  вроду  поєднала?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765635
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.12.2017

НОВОРІЧНЕ ПОБАЖАННЯ

Я  напишу  бажання    одним  словом,
Це  -  надважливе  слово  з  усіх  слів.
І  повторю  його  мільйонразово,
І  скопіюю  тисячі    разів…

Я  розішлю  з  метелицею,  з  вітром,
Сніжинками  у  кожен  двір  і  дім.
Нехай  засвітиться  яскравим  світлом
І  щастя-радість  принесе  усім.

Його  чекають  в  українській  хаті,
Шепочуть  у  щоденних  молитвах.
Із  ним  спокійні  стануть  всі  й  багаті,
Щезне  тривога,  біль  і  зникне  страх.

Хай  відгукнуться  доли  й  небосхили
На  мрію,  ціль,  мету,  орієнтир.
Нехай  почують  всі  Небесні  Сили:
Моє  бажання  в  Новім  році  -  МИР.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765460
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 11.12.2017

ГРУДЕНЬ

Мороз  нуртує,  дихає  у  спину,
Холодним  поглядом  скляних  очей
Озерце  перетворює  в  перлину,
Всевладно  демонструючи  трофей.

Насупив  брови  –  стерпла  бадилина,
Студений  по́вів  стежку  скам’янив.
Стовбурчить  пір’я  з  остраху  пташина.
Зимі  вже  грудень  двері  відчинив.

Крізь  холод,  сум,  поміж  свята  і  будні
Дарує  студень  іскорку  одну:
Новий  настане  рік,  і  саме  в  грудні
Поверне  знову  сонце  на  весну.
©  Halyna    Brych    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763243
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.12.2017

ОСІННІЙ СПОГАД

Холодна  осінь.  Мряка.  Парасоля
Зіщулилась  від  депресивних  сліз.
Похнюпилась  оголена  тополя.
Тарахкотить  поволі  старий  віз.

Чалапають  покірно  змоклі  коні,
Принишк  брезент  –  дрімає  їздовий.
Сонливе  небо  в  клубчастім  полоні
Назавтра  день  віщує  дощовий.

Заскавуліло  собача  під  плотом
Причесане,  прилизане  дощем.
Село…Запахло  дро́вами  і  гнотом,
Свіженьким  хлібом,  маминим  борщем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763039
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.11.2017

БІЛА ВОРОНА

Білій  вороні  хотіли  обскубати  пір’я.
Присіло  вороння  чорне-пречорне,  як  ніч.
Каркало,  кров’ю  плювалося  темне  вампір’я,
Ясність  зривало  із  білих  воронячих  пліч.
.
Світло  надії  окутало  білу  ворону,
Вирвало  з  пазурів  злих  ненаситних  крукі́в.
Небо  здригалось  від  злоби,  від  люті,  прокльону,
Для  порятунку  ввімкнуло  мільярд  ліхтарів.

Хижі  дзьоби́  одягли  враз  фальшиві  усмі́шки,
Темні  хвости  забіліли  в  кривих  дзеркалах.
В  чорних  мізерних  очах  відбивалися  фішки.
Каркав  язик  щось  про  совість  воронячу  й  страх.

Бризкала  слина,  чорнила  довкола  простори  –  
Чубляться  вже  й  між  собою  злобливі  круки́.
Сі́яло  чорне  вороння  ворожість  і  горе…
Біла  ворона  біло  стелила  білі  думки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762843
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2017

ДО СВЯТА МИКОЛАЯ ( для маленьких школяриків)

І
Всіх-усіх  я  вас  вітаю!
З  хвилюванням  сповіщаю:
Нині,  мабуть,  у  наш  край
Завітає  Миколай!

Чув  я,  чув,  що  є  такий.
Знаю  точно:  він  святий.
Лиш  ясна  зоря  зійде,
З  янголом  на  землю  йде.

Як  же  він  дійшов  до  неба?
І  яка  в  тому  потреба?
На  чиїм  літа  крилі?
І  чи  жив  він  на  землі?

Жив  колись  малий  хлопчина,
Як  і  кожна  в  нас  дитина,
З  татом,  з  мамою  в  хатині,
В  християнській  жив  родині.

Та  зустрівся  він  з  журбою:
Залишився  сиротою.
Був  Микола  –  одинак,
Хоч  не  бідний  був  хлопчак.

Поважав  усіх  людей,
Та  найбільш  –  малих  дітей.
Відзначався  добротою,
Душевною  красотою.

Часто  пізно  уночі
Від  комори  брав  ключі,
У  мішки  добро  складав,
Бідним  людям  роздавав.

Миколай  добро  робив  –  
Господь  його  полюбив.
Віру  серденьком  прийняв
І  священником  він  став.

Вірно  Господу  служив,
Добрим  був  і  чесно  жив.
Помагав  тим,  хто  в  турботі,
У  біді  чи  у  скорботі.

За  добро  і  все,  що  гоже,
Заслужив  він  Царство  Боже.
Ангелів  Господь  послав,
Миколая  в  небо  взяв.

Попросив  Микола  Бога,
Якщо  буде  така  змога,
Раз  у  рік  на  землю  йти,
Дітям  радощі  нести.

З  неба  йде  в  зимовий  час
Святий  Миколай  до  нас.
Щоби  всіх  розвеселити,
Гостинцями  пригостити.
---------------------------------
ІІ
Чую,  чую  я  дзвіночок.
Віхола  пішла  в  таночок.
Веселиться  вітер  в  лузі.
Хто  там?  Хто  на  виднокрузі?

Справжні  коні!  От  так  диво!
Мчать  так  швидко  і  красиво!
Білі  гриви!  Сніг  біліє!
Поле,  ліс,  земля  радіє!

Бачу  я  диво-санки́,
А  на  них  якісь  мішки.
Міхи,  клунки,  міхи,  клунки…
Подарунки!  Подарунки!

Миколай,  мабуть,  неблизько:
Сніг  глибокий,  може,  слизько.
Може  стежку  не  знайти,
В  інше  місто  забрести.

Може  треба  погукати,
Путь-дорогу  підказати.
Нумо,  музико,  заграй,
Щоб  почув  нас  Миколай!
---------------------------------
ІІІ
Отче  святий  із  небес,
Я  відправив  есемес.
Написав  всього  два  слова:
Ручка,  книжка  –  і  готово.
Може  й  ще  про  щось  я  мрію,
Та  просити  я  не  смію.

Вислухай  мене,  дитину.
Я  послав  тобі  світлину,
Що  зробив  у  магазині.
Так  от,  є  на  цій  світлині
Рукавички  темно-сині.
Знаєш,  холодно  вже  нині.
Шапочка  така  ж,  тепленька,
І  ще  курточка  новенька.
Попросив  це  все  всерйоз,
Бо  ж  зима,  сніги,  мороз.

Я  малюнок  малювала,
На  віконечко  поклала,
На  малюночку  ведмедик
Той,  що  полюбляє  медик,
Тигрик,  левик  і  лисиця,
А  ще  справжня  сіра  киця.

В  мене  іграшок  багато,
Їх  купили  мама  й  тато.
Мрію  я  про  телефон
І  не  будь-який  –  айфон.
Може  я  ще  замалий?
Може  ти  на  мене  злий?
Телефон  –  то  просто  так…
Принеси  щось  на  свій  смак.

Миколаю,  тук-тук-тук.
Я  б  хотіла  свій  ноутбук.
Ним  не  буду  зловживати,
Годинами  зависати,
Подивлюсь,  яка  погода
І  яка  у  світі  мода,
Де  придбати  чобіточки,
Де  нові  торгові  точки.
Що?  Я  хочу  забагато?
Точно  так  говорить  тато.
Та  вже  нехай  в  день  святковий
Буде  ноутбук  іграшковий.

Скажу,  Отче,  тет-а-тет:
Дуже  хочу  я  планшет,
Як  у  Ростика-сусіда.
Ти  не  слухай  мого  діда,
Ну  і  що,  що  невеличка,
Зате  мамі  помічничка.
Не  планшет  –  то  хоч  дрібничку,
Згідна  і  на  тортівничку.

Ну  й  круті  ви,  друзі  милі.
Може,  Миколай  не  в  силі
Завантажити  всі  речі,
Може,  в  нього  болять  плечі.
Чи  не  в  змозі  все  купити.
Ще  ж  їх  треба  заслужити.

Так,  нам  треба  добре  вчитись,
Щодня  Богу  помолитись.
Старших  людей  поважати,
Малюків  не  ображати.

Я  матусі  помагаю:
Свого  брата  забавляю,
Іграшки  свої  складаю.
Все  ти  бачиш,  Миколаю.

Ну  а  я  читаю  казку
Про  любов,  добро  і  ласку.
З  казки  щирість  я  черпаю.
Й  тебе  люблю,  Миколаю.

Святителю  Миколаю,
Я  важливе  слово  маю.
Ти  почув  наші  бажання,
Бачив  наші  хвилювання,
Вмієм  ми  фантазувати.
Але  й  вмієм  цінувати
Все,  що  нам  батьки  придбали,
Все,  що  вчителі  навчали.
І  подякуєм  чудово
Навіть  за  хороше  слово,
Навіть  за  цукерків  жменьку
Подякуємо  гарненько.

Може,  вночі  під  подушку
Покладеш  солодку  грушку,
Яблуко  чи  мандарину,
А  комусь  смачну  хлібину.
Все  із  вдячністю  приймаєм,
Низько  голови  схиляєм.
Просимо  за  тих,  що  хворі,
У  молитві,  у  покорі,
За  здоров’ячко  родини,
Мир  і  спокій  України.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761979
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.11.2017

КОХАНКА

     

Кудись  ішла  порожніми  провулками.
Гуляло  листя.  Вітер  шаленів,
Вистукував  горіховими  стулками.
Здаля  паркан  високий  бовванів.

Спинилась.  Зіп'яла́ся  завмираючи.
Він  і  вона…  Й  освітлене  вікно.
А  серце  рвалось,  тіло  покидаючи.
Біль.  Стукіт.  Темрява.  Імла.  Кіно.

А  вітер  скаженів…  Пітьму  долаючи,
Чи  йшла,  чи  пленталась…Не  чула  ніг.
Чужий…  Дружина…  Спогади  гортаючи,
Спустошена  присіла  на  поріг.

Розбавила  вино  із  лихоманкою.
Роки  спливали  в  пам’яті  і…  гріх…
Вона  була  всього  лише  коханкою…
А  там  сім’я…  Вщух  вітер…  Падав  сніг…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017

ОБНЯЛИСЬ ДВА ЖИТТЯ

Обнялись  два  життя  на  пероні,
Пролітали  між  ними  роки.
І  сплелись  воєдино  долоні.
І  тулилась  щока  до  щоки.
Віддзеркалилось  ніжне  кохання
У  його  дивовижних  очах.
Лиш  глибоке  зітхання  й  мовчання
Відгукнулись  луною  в  серцях.
Поманила  у  весну  стежина,
У  садок,  де  ряснів  зорепад.
Не  наслухалась  досі  калина
Соловейкових  ніжних  рулад.
Гомоніло  серденьку  серденько
Про  любов  і  про  різні  світи.
Жебоніла  водиця  тихенько:
Двічі  в  річку  одну  не  ввійти.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017

ЗАГАДКОВА НІЧ

Осіння  загадкова  дивна  ніч.
Спинився  світ,  пітьмою  оповитий.
Замерехтіли  міріади  свіч  –
Всміхнувся  місяць,  срібним  сяйвом  вмитий.
В  обіймах  ночі  спить-дрімає  став,
Заколисавши  тихі  свої  води.
Легкий  вітрець  веде  поміж  октав
На  місячній  доріжці  хороводи.
Утаємничено  верба  мовчить,
Прикривши  щастя  ніжними  гілками.
Призупинилася  цілунку  мить.
Кохання  плине  помежи  зірками.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017

ЗЛИВА (авторська легенда)

Світ  потопав  у  сонячних  проміннях.
Вітрець  листочки  пестив-цілував.
Цвіла  земля.  І  навіть  на  каміннях
Барвистий  квіт  іскрився-вигравав.

Ні  бур,  ні  злив  у  райському  куточку
Ніхто  не  бачив  із  споконвіків.
Купалися  в  любові  у  садочку
Вона  і  він,  мов  пара  голубів.

А  поруч  –  море,  тихе  й  загадкове.
Виблискує  водичка  як  кришталь.
Голубить  зір  каміння  бірюзове,
На  дні  сіяє  скіфська  пектораль.

Хіба  закоханим  щось  не  під  силу?
У  морі  їм  вода  по  кісточки.
Коли  ж  то  милий  не  послухав  милу
І  не  дістав  намисто  залюбки?

Звабливе  море  хвилями  заграло,
Згубилася  у  водах  пектораль,
Сміялось,  скаженіло,  лоскотало:
Морська  русалка  скинула  вуаль.

Принадила  спокусниця,  зманила,
Звела,  причарувала  юнака.
Лиш  чайка  понад  морем  голосила.
Дівча  мовчазне  берегом  блука.

Просила  сонця  випити  водицю,
Щоби  дістатися  морського  дна.
Просила  в  неба  світла-блискавиці,
Щоби  щезала  ночі  пелена.

У  відчаї  і  до  вітрів  зверталась,
Щоб  понесли  над  морем  вздовж  і  вшир.
Дивилась,  прислухалась,  озиралась…
Та  бачила  страшний  і  чорний  вир.

Загуготіло  небо  над  землею,
Застугоніли  хмари  в  вишині.
Сховалось  сонце    й  місяць  із  зорею,
Лише  вітри  літали  навісні.

Прощаючись  з  дорогою  земною,
Слізьми  гіркими  вмилося  дівча,
Знялося  в  небо  хмарою  сумною,
Легке,  в  долонях  вітру-силача.

І  бродить  досі  десь  під  небесами
Хмарина  й  заливається  плачем.
На  землю  сходить  з  бурями,  громами,
Густим  туманним  проливним  дощем.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2017

Я ЛЕЧУ…

А  попереду  дим,  а  позаду  туман.
Самотію  на  острові  світла.
Вправо  крок  –  у  капкан,
Вліво  –  самообман.
В’яну-сохну,  хоч  ще  й  не  розквітла.
Не  злітала  увись  ні  до  зір,  ні  до  хмар,
Не  п’янила  ковтком  аромату,
З  оксамитових  чарів
Мій  медовий  нектар
Напуває  сльозу  гіркувату.
Пелюсточки  горять,  а  вуста  шепотять  –  
Просять-молять  у  лебедів  крила…
Відкриваю  життя  
Без  страху́  й  каяття.
Я  лечу…Я  у  небо  злетіла…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2017

ВОНА ВЖЕ ПРО КОХАННЯ НЕ ПИСАТИМЕ

Вона  вже  про  кохання  не  писатиме.
Окутає  серденько  в  теплий  плед,
Вино  з  полин-трави  ковтатиме  -
Для  спраглої  душі,  як  терпкий  мед.

Це  лебедям  судилось  жити  в  парі
І  ніжно  обійматися  крильми.
Вона  всміхнулась  криво  темній  хмарі
І  тінню  загубилась  між  людьми.

Це  у  лелек  сім’я,  лелеченята,
І  лелько  захищає  від  грози.
А  в  неї  тихо  скиглить  сумом  хата…
І  ще...  світлина,  мокра  від  сльози.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2017