Олена Вишневська

Сторінки (1/66):  « 1»

Бо…)

Він  каже  їй:  "  Все  буде  добре!".  Вона  йому  вірить.
Це  так,  наче  сонце  не  в  небі,  а  сходить  на  шкірі.
В  довірі  до  нього  ні  тіні  підозри,  ні  міри,  
Лиш  ніжність  і  все,  що  за  нею  ввійшло  під  ребро.

Бо...
Між  ними  немає  доріг  -  все  лишилось  позаду.
Коли  вона  стала  для  нього  свічадом  розради,
І  вперше  відчув  перед  жінкою,  що  безпорадний
В  любові  своїй,  відстань  збіглась  умить  до  зеро.

Про  щоб  вони  мовчки  чи  вголос  не  вели  розмови
Очима,  плечима,  руками,  блукаючи  в  слові,
Мереживом  рухів  у  дотиках  більш,  ніж  любові,
Відлунням  луни  була  кожна  з  промовлених  фраз.

Тому  вона  знає,  що  доля  в  колисці  гойдає
Одну  з  найсвятіших  у  цілому  Всесвіті  таєн
Про  те,  що  у  нього  на  серці  і  в  неї  навзаєм...
Вона  каже:  "Все  буде  добре!".  І  віра  -  анфас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2018


вишні

Чуєш,  Адаме,  незрілими  падають  вишні?
Соком  іще  не  налились  -  забрав  їх  Всевишній.
Наче  любов,  що  розквітла  й  погасла  завчасно,
Падає  -  не  врятуватись,  немає  їй  спасу.

То  ж,  не  рятуй  мене.  Човен  водицею  повний.
В  тіло  впивається  Змій  -  твого  розпачу  змовник.
В  кошиках  яблука  позаторішнього  смутку.
Міг  би  продати,  та  де  з  того  візьмеш  прибутку?

Міг  би,  Адаме,  ланцюг  мні  до  ніг  не  чіпляти,
Я  би  не  стала  свободи  чекати,  мов  свята,
Яблуко  б  не  смакувало  вінцем  заборони,
Круки  б  мене  не  обсіли,  закривши  ікони.

Як  то  в  неволі,  скажи,  мій  немилий,  любити?  
Фальшем  отруйним  всі  дотики  слів  оповиті.
Чуєш,  Адаме,  незрілими  падають  вишні?
Винна.
Чи  каюсь?
Послухай  молитву  -  згориш  в  ній...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792929
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2018


Мозаїка

Залежані  будні,  мов  речі  з  прадавніх  шаф,
Придушують  подих  на  фоні  мозаїки  міста.
На  розі  мовчання  приховано  стільки  вже  змісту,
Що  гусне  повітря.  Бетонних  тенет  ландшафт

В'їдається  в  риси  обличчя,  поставу,  тінь:
Чим  далі,  тим  більше  в  мені  перехресть  і  провулків,
Частіше  стріляють  байдужістю  в  спину  /впритул/.  І  в
Кожному  пострілі,  мов  Великодній  дзвін.

А  втім,  все,  як  завше:  встаю  і  проходжу  повз
Будинки  й  слова,  що  ніяк  не  вкладаються  в  строфи.
Ми  досі  піщинки  на  тілі  пустелі  епохи,
Рознесені  в  просторі  й  в  часі  міцних  оков.

Тому   /не  зап'ястя/  і  давить.  Тому  й  нема
Тут  світла  від  бань  позолочених  душ  і  соборів.
На  вулицях  міста,  де  я  -   елемент  у  декорі,
Купається  в  сонці  холодних  сердець  пітьма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791636
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2018


…навіяне…

Навіяв  квітень  стільки  самоти,
Що  глухо  навіть  серед  сотень  звуків,
Де  спліну  незакінчений  мотив
По  колу  ходить  котру  вже  добу.  І  в

Тій  незграбній  музиці  ходи,
Коли  навзаєм  тільки  сни  і  вина,  
Для  мене  не  залишив,  мабуть,  ти
Зумисно  спільних  снів  і  половини.

Лиш  хміль  за  північ  бродить  в  голові.
Зірки  вкривають  небо  ластовинням,
Та  ці  свічада,  наче  не  живі.
Кому  і  що  вони  на  світі  винні?

І  каменем  наріжним  циферблат:
Не  поверне  минуле  й  за  офіру.
Вишневим  цвітом  пломеніє  сад,
Та  у  весну  без  тебе  я  не  вірю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2018


#silence#

У  лабіринтах  плетива  життя,
Де  кожна  фальш  штормить  їдким  капризом
/Десь  поміж  ребер/,  згадуєш  ім'я   -  
І  звичний  біль  посилює  репризу.

Ти  знов  стоїш  -  зруйнована  стіна,  -
Крізь  призму  снів  -  відверта  і  цинічна  -
З  останніх  сил,  і  ділиш  постіль  на
Прийдешній  час  з  самотністю.  Панічно  

Боїшся  слів,  тому  мовчиш  на  вдих,
На  видих   -  губиш  всю  себе  між  криком
Німим.  Бо  більше  у  тобі  від  тих,
Кого  лікує  тиша  вовчим  ликом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787924
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2018


Окраєць неба

Здається,  в  тобі  лиш  /без  ліку/  моя  потреба.
Тримає  безодня,  в  долонях  -  окраєць  неба.
Впущу  -  розлетиться  на  друзки  вчорашнє  літо,
А  те,  що  прийде,  не  зуміє  мене  зігріти.

Тому  не  впускаю  свічадо  з  перлин  розлуки,
Де  пам'ять  домашньою  кішкою  лиже  руки
Холодні,  як  сніг,  що  на  землю  приліг  не  впору.
І  цокотом  стрілок  годинник  мені  говорить:

"За....".  Будь  мені.  Будь  мені!  Будь  у  мені.../за  щастя/...
Нехай  ні  тузів,  ні  шестірок  нема  під  масть,  я
Їх  не  шукаю.  Для  мене  і  того  вдоста,
Що  подих  нагадує  вперто  твою  лиш  постать.

Що  ночі  світліші  за  ранки,  а  дні,  як  ночі,
І  замість  доріг  тільки  курява  від  обочин.
Від  себе  втекти  б.    На  перонах  чужих  вокзалів
Маршрути  зриваються,  взявши  акорд  печалі.

Гортаю  секунди  й  листи,  що  летять  в  нікуди,
Тумани,  де  вічність  в  собі  горизонти  губить,
І  плетиво  втрачених  слів   в  павутинні  вулиць,
Якими  бродили  /рука  у  руці/  й  не  забулись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2018


Темні води

Бездоріжжя  тривог  -  між  бетонними  мурами  сповідь,  
Хаотичність  думок,  непокірність  сердечних  вітрил.
Наче  танець  дощу,  ця  сльоза,  що  нагадує  скло,  від  
Повік  до  душі  залишає  рубець.  Із  чорнил  

Полинових  озер  замовляю  собі  білу  тугу.
Із  люстерка  навпроти  вдивляється  пильно  вина.
Я  ж  сама  над  собою  вчинила  найбільшу  наругу:
Потягнувшись  до  неба,  сягнула  до  самого  дна.

Все  навзнак  й,  мов  платівка,  по  колу...  За  мить  до  свободи  
На  зап'ястях  вервечки  ілюзій,  згорнувшись  в  сувій,
Розсипаються  ..  А  над  землею  -  важкі  темні  води.
Наді  мною  -  вода,  і  до  берега  -  жодних  надій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784642
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2018


і хто йому скаже?…

і  хто  йому  скаже,  що  врешті  прийшла  зима,
яка  її  знову  за  душу  вузлом  трима,
і  що,  коли  ніч  поділила  усе  на  три,
просила  вона:  "вітре,  пам'ять  мені  зітри..."

а  що  залишалось?  чекати,  що  все  мине.
пасьянс  розкладати  із  надто  тугих  тенет.
і  навіть,  як  випав  наранок  торішній  сніг,  
не  вірила  в  диво,  бо  втриматись  він  не  зміг.

бо  все,  що  любила,  змивала  ураз  вода,
хоч  світ,  наче  ляльку,  в  колисці  її  гойдав.
та  що  та  колиска,  як  ліжко  пусте  і  сни
про  нього  вервечкою  тягнуться?  "не  засни,"  -

шепоче  вона  і  рахує  зірки  з  Ковша,
аби  не  зайтися  вовчицею.  /...тихо,  ша.../
бо  знає:  лікують  не  сльози  і  не  любов,
і  точно  не  час,  що  поволі  по  ній  ішов.

що  правди  і  правил  немає  в  такої  гри.
і  хто  йому  скаже:  "а  ти  говори,  гори
до  неї  крізь  ночі,  бо  знову  прийшла  зима..."
що  світла  у  неї  без  нього  і  вдень  катма.


/9.12.17/


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018


тихше…

[i]У  кожному  мовчанні  своя  істерика
/Рінат  Валліулін/[/i]


Гупає  в  скронях  сонце.  Під  серцем  -  тиша.
Плаче  надривно  скрипка,  як  немовля.
Тихше,  маленька,  тихше,  бо  ти  сильніша
З  кожною  тишею,  що  на  тобі  -  петля.

Душить  і  душить  змій  мовчазних  істерик,  
Жадібно  пестить  пальці,  як  материк
Лиже  солоне  море.  І  на  папері
Вкотре  німіє  без  пунктуацій  крик.

Що  тобі,  леле?  Правди  шукаєш?  Тісно
Їй  у  полоні  тіней,  химер  і  зла.
Падають  зорі  сяйвом  примарних  істин.
Падають  зорі.  А  долетять  -  зола.

Все,  що  минуло,  також  впаде  за  обрій:
Дотики  слів,  усмішка  і  порух  вій...
Мабуть,  в  цей  час  любити  -  уже  хоробрість.
Тихше,  маленька.  Тихше...  Бо  він  -  не  твій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745879
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2017


На відстані дотику

[i]"...я  не  сам  і  ти  також  не  будеш  сама
бо  на  мені  твій  мед  і  в  мені  твоє  жало"
                                                                               /Ю.  Іздрик/[/i]



Я  так  довго  наосліп  ішла…  і  нарешті  -  стіна,  
Пробиваю  вікно  /хоч  би  й  так,  як  зачинені  двері/.
Я  сьогодні  залишила  тут  всі  свої  імена  –
Щоб  знайти  /за  вікном/  твоє  місто  між  тисяч  імперій.

Під  ногами  розкришений  світ  амальгами  дзеркал.
Він  усотує  кожен  мій  крок,  хоч  би  де  не  ступала.
Що  роблю  я  під  зоряним  сяйвом  нічних  покривал?
І  чому  кораблів  твоїх  манить  так  місячний  спалах?

Все  ж  довкола  фальшиве:  від  світла  й  до  слів  на  вустах.
Та  мені  все  одно:  ти  отрути  налив  до  Граалю...
Я  –  на  відстані  дотику  /наче  впольований  птах/,  
Бо  твій  мед  на  мені…  і  в  мені...  а  в  мені  –  твоє  жало…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744338
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.08.2017


Опіки снів

                       [i]сумбурний  НЕвірш[/i]
 

Ваба  моя  –  
опіки  снів  на  долонях.
Згуба  моя    –
небо  дощами  навскіс.
Сивий  туман  –
тінню  прощань  вздовж  перону.
Вічний  обман    
змієм  підшкірно  проліз.

Можеш?  Іди…  
/серце  –  краплинами  ртуті./
Хочеш?  Вертай…
/сповідь  для  інших  облиш./
Падає  дощ  –  
час  для  обіймів  покути.
Сковує  біль
Тишею  спомини…
Т-ш-ш-ш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743547
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2017


коли на “Zero” ставлять стрілки циферблатів…

[i]
Вновь  холода  
Коснулись  незаметно…  
Пусть  я  еще  храню  твое  тепло…  
Пойми…  я  –  остров…  он  живет  –  планетно…  
Он  исчезает….  
Как  пробъет  ZERO  …[/i]  
[i][b]/Гостя  "Меня  уводят…Волки…"/[/b][/i]


Довкола  стіни…  знову  стіни  і…  вода
Лоскоче  лезом  крижаним  мене  за  п’яти.
Це  як  над  прірвою  на  пальчиках  хода,  
Коли  на  “Zero”  ставлять  стрілки  циферблатів…

З’їдає  “нуль”  кордони…  падають  міста…
Розлито  масло  під  колесами  трамваю…
Не  Маргарита  я...  і  точно  не  свята,  
Та  чую…  як  вовки  збираються  у  зграю.

І  я  –  до  них  /коли  позбавлена  крила/
Крізь  пекло  тіней  /де  згоріла  моя  птаха/.
Там  є  жива  вода…  із  лона  джерела,  
Куди  ступали  тільки  лапи  сіромахи…

І  кличе  воля  до  вогненних  берегів
Моє  нутро…  Вода  збудила  в  мені  звіра…
Я  чую  вовка...  десь  на  зламі  двох  світів…
І  він  чекає  на  мою  земну  офіру…

Там  в  павутині  недоторканих  шляхів
Знайду  його…  за  диким  відблиском  в  зіницях…
Довкола  стіни  –  просто  забавка  богів.
Я  вже  у  зграї.../перероджена  вовчиця/!


[i]/сто  років  тому)))/[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558513

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743528
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2017


недописаний злочин

Ти  також  відчув,  як  прогіркли  слова  на  вустах
Несказані  вчасно?...  А  ті,  що  їх  краще  б  не  чути,  
Отрутою  впали  на  денце  душі...  в  тих  садах
Троянди  накинули  траурний  саван  цикути.

Зі  стрілок  годинника  скрапує  смуток…  тік-так…
І  падає  небо  у  чашу  розбиту…  Не  дихай…
Затримай  у  грудях  тепло  хоч  на  ще  один  такт  –
І  з  видихом  сонце  моє  відпускай…  тихо…  тихо…

А  я  відшукаю  пустелі  забутих  світів,  
В  яких  навіть  вітер  ім`я  твоє  не  прошепоче.
У  жмені  ховатиму  зорі  /несказаних  слів/,  
Надкушені  яблука…  наш  недописаний  злочин…


[i]/колись/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2017


…моє море…

                                                 [i]з  дивних  НЕвіршів)[/i]


Хлюпочеться  море…  
Воно  мені  знову  наснилося.
«Привіт,  моє  море!  В  мені  твої  хвилі  –  ключі.»
Розсипався  біль  на  папері  у  знаках  кирилиці.
«Привіт,  моє  море…  я  в  іншого  сплю  на  плечі…»

Я  кутаюсь  в  ковдру,  приховую  і  переховуюсь  -
Стонадцята  спроба  за  безцінь  віддати  жалі.
Між  двох  паралелей  за  право  на  вдих  розраховуюсь
Собою  ж,  допоки  не  зійде  рахунок  в  нулі.

«Привіт,  моє  море!  …нікому  ніхто...  тобі  нІколи…»
У  водах  твоїх  не  лишають  слідів  кораблі.
«А  я  тобі  –  ким,  моє  море?  Бо  ти  мені  –  іклами.»
/  …заради  безодні  в  тобі  відрікалась  землі…/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2017


І нікуди бігти

Вже  нікуди  бігти,  і  ніч  напуває  дощем
Пустелю  в  мені.  /  Градом  сипле  назустріч  незмінно./
Вірші  -  не  вірші.  А  слова  -  не  слова:  поле  мінне,  
Де  я  по  крупиці  втрачаю  себе  ще  і  ще.

Добратись  до  крапки,  а  далі  -  босоніж  по  склу
За  межі  рядків,  бо  невчасно  сплатила  рахунки
За  обраний  шлях...  /і  безсоння  в  його  поцілунках.../
Немов  би  ця  вічність  ніколи  не  зійде  в  золу.

Торкнутися  сонця  -  спалити  вчорашній  листок.
І  зрадити  римам  зумисно  -  віддатися  прозі.
А  потім  так  довго  вслухатися,  як  по  підлозі
Ледь  чутно  /мов  стогін/  скрипітиме  біль  помилок.

Невдала  утеча.  І  досі  в  руці  олівець.
А  я  напишу...  /Відрікалась?  Можливо...  Пізніше.../
Врізається  криком,  як  лезом,  обвуглена  тиша,  
Ота,  що  не  другом,  а  зводить  усе  нанівець.

І  нікуди  бігти.  Біжу  за  дощем  навздогін.
Вода  по  мені,  як  по  грифу  його  тонкі  пальці.
Мені  би  в  ті  руки!  Акордом  прогнати  печаль  цю,  
Допоки  зі  мною  у  кожному  подиху  -  він.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017


…НЕ ТА…

Вона  мені  каже:  «Не  бійся  і  перепливи!»
І  я  з  головою  в  свинцеві  простори  імли
Стрибаю,  ховаючи  /в  хмиз  пересохлі/  губи,  
Які  ти  своїми  губами  колись  голубив.

Вона  –  зовсім  інша…  Не  та,  до  якої  ти  звик:
У  неї  не  море  в  очах  –  в  болотах  материк,  
Де  серце  на  друзки  розбили  вітри  байдужі.
Коли  запитаєш:  «Болить?»
Відповість:  «…не  дуже…»

Зі  спільного  в  нас  –  кілометри  світлин,  та  я
І  тих  не  пригадую.  /Носить  таких  земля?/
Одній  би  віддав  до  останку  все:  тіло  й  душу,  
Та  інша,  мов  крига…  І  ти  відпустити  мусиш

Обох.  Бо  інакше  твій  човен  піде  на  дно,  
Коли  за  тією,  що  звик,  різко  в  прірву  вікно
Зачиниться…  Тільки  не  треба,  мовчи,  що  любиш.
Бо  стануть  сухими,  як  хмиз,  /колись  ніжні/  губи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2017


Ти любиш її

Ти  любиш  її  не  тому  що,  а  всупереч  всьому,  
Хоч  кроки  її  не  доходять  ніяк  твого  дому.
І  часом  здається,  як  сонце  до  скронь  торкає  –
Вона  це.  Повернеш  до  тями  –  нема…  немає…

Ти  любиш  її,  наче  ранок  заграву  востаннє.
До  ніг  прихилив  би  їй  небо  під  співи  осанни.
І  ти  їй  –  за  Всесвіт,  та  вперто  чомусь  не  кличе.
І  ніч  невблаганно  все  нижче  і  ближче,  ближче.

А  в  неї  за  розкладом  в  інші  країни  маршрути,  
Вчорашнє  латте  на  сніданок,  і  присмак  цикути
В  секунд,  що  без  тебе  насипались  повні  жмені,  
І  дим  цигарок  ядом  пестить,  під  Sting,  легені.

Будильники  вчасно,  робота…  Ще  трішки  й  зірветься,  
Як  спомин  у  дзвонах  печалі  сльозою  озветься,  
І  мовчки  поверне  з  дороги,  що  вела  в  нікуди,  
Й  сховає  обличчя,  дитинно,  у  тебе  на  грудях…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2017


Доброго ранку, моя перелітна пташко

Доброго  ранку,  моя  перелітна  пташко!
Як  подолала  свій  шлях  /крізь  тумани/  сюди?
Спека  така  неможлива,  що  й  дихати  важко.
Душать  у  грудях  солоні  краплини  води.

Не  зупиняйся:  немає  ні  хліба,  ні  злата.
/Точать  на  мене  завбачливо  будні  ножі./
Все,  що  зуміла  б  тобі  я  сьогодні  віддати  –  
Подих  і  руку,  допоки  дійдемо  межі.

Краще  лети!  Вбережи  свої  крила  від  клітки.
Тут  не  вітають  свободу  і  вільний  політ.
Точаться  війни.  Стріляють  гармати  у  свідків.
І  по  периметру  правди  –  оголений  дріт…

Не  побороти  супротив  земного  тяжіння:
Небо  –  твоє,  та  не  може  належати  нам...
Просто  лети,  повертаючись  у  сновидіння
/Будемо  тіням  давати  свої  імена/.    

Просто  лети!  Подолай,  моя  пташко,  кордони!
Бачиш,  де  лінія  дотику  неба  й  землі:
Там  зовсім  інші  /до  нас  небайдужі/  закони.
Там  навіть  нашій  любові  серця  замалі…  


[i]/колись/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738424
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.06.2017


…любити…

Я  пам’ятаю,  як  травень  блукав  між  дзвіниць,  
Вулиці  міста  схилялись  до  ніг  наших  ниць,  
Ми  розчинялись  в  ріці  незнайомих  облич
До  півнОчі.

Місяць  скоринкою  хліба  висів  в  далині,  
Я  загубилась  в  тобі,  як  і  ти  –  у  мені.
/Хто  б  і  шукав,  не  знайшов…/  Та  в  цій  битій  війні
Ікла  вовчі

Нас  вигризали  й  у  різні  штовхали  світи,  
Там,  де  ні  входу,  ні  виходу  нам  не  знайти.
В  час,  коли  руки  безвольно  тримають  хрести
Не  злетіти…

Ми  ж  бо  не  птахи.  Залишимо  іншим  політ.
Часом  любити  не  “до”  йти,  а  рухатись  “від”
Та  відпускати,  аби  у  мереживі  літ
Знов  зустрітись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017


…така твоя…

                                                   [i][b]а  я  втішатиму.
                                                 Аби  ж!
                                                 Якщо  навколо  люди,  люди…[/b]
                                                           Ігор  Рубцов  "Спроба"[/i]



Не  хочу  слів.  Не  буде  сліз:
Тримають  під  прицілом  люди.
Ранковий  пломінь  день  розбудить
І,  наче  хліб  черствий,  у  грудях
Застрягне  ніч  і  біль,  і  злість

На  себе.  Думати  облиш,  
Що  дотик  твій  послабить  пута,  
Для  мене  він  п’янка  отрута:
В  твоїх  руках  я  оживу,  та
Потім  стану  тінню.  Лиш

В  таксі  -  ні  музика  доріг,  
Ні  мантра  «Стане  легше»,  звісно,  
Не  стишить  пульс,  бо  серцю  тісно
Без  тебе…  Душить,  душить  місто
В  своїй  байдужості!  Ти  б  зміг

Мене  утішити.  Як  ніж,  
Ця  вирва  замкнутого  кола:
Я  –  в  ньому,  ти,  мов  пес,  –  довкола…
І  відстань  в  кілометрах  колій…
І  я  –  така  твоя!  Аби  ж…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017


…додому, який не дім…

Скотиться  колесом  сонце  за  горизонт.
Пам’ять  підніжки  розставить.  Втекти  б,  та  –  ні…  
Я  залишаю  /впустила  квиток/  перон
І  повертаюсь  додому,  який  не  дім.

Тут,  де  немає  від  мене  ні  сліду,  я
В  серці  тамую  весни  больовий  синдром.
Хочеться  дива.  /Забула  його  ім’я…/
Входить  дитинство  навшпиньках  десь  під  ребро.

Ось  знову  вулиця.  Вишні  зронили  цвіт.
Скільки  б  мені  не  пройти  не  моїх  доріг
/Й  тих,  що  мої/,    через  всю  павутину  літ,
Хочеться  переступити  за  той  поріг,

Де  вже  не  чутно  ні  сміху  за  склом  вікна,
Ні  вечорових  розмов,  тільки  вітру  свист
Ходить  по  колу  сирих  і  пустих  кімнат,
Де  кожна  річ  у  собі  зберігає  зміст

Глибший,  ніж  іншим  здається.  Бо  тут  і  я
З  вітром  колись  перешіптувалась  в  думках,
І  у  свята  за  великим  столом  сім’я
Дружно  збиралась.  Тепер  на  кількох  замках

Двері  у  світ,  де  від  тиші  загусли  зву…
…чи!!!  -  я  прошу.  -  Зазвучи  у  мені  ще  раз!
Так,  щоби  сили  сказати  було:  «Живу!»
Так,  щоби  лікарем  стала  любов  –  не  час…

Лиш  чорно-білі  портрети  тепер  мені
Дивляться  в  душу.  /Минуле  крізь  об’єктив./
Я  повертаюсь  додому,  який  не  дім.
/Той,  що  як  кисень,  покликав  і  відпустив…/  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732913
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2017


Хочеться дихати (16+)

Хочеться  дихати,  дихати,  дихати,  диха…
Ніч  така:  зшита  з  мережива  див  і  надій.
Будь  мені  щастям  в  години  і  радості  й  лиха,
Хлібом  святим  –  натщесерце,  на  кінчиках  вій  –  

Сіллю,  вином…  Ким  завгодно:  чи  Богом,  чи  бісом!
Сковуй  мене  ланцюгами  від  ліній  ключиць
Міцно  по  вигинах  тіла,  від  нині  і  прісно,
Й  далі  за  контури  досі  незнаних  границь.

Місячне  сяйво  на  плечі.  Між  зоряних  станцій
Ми,  наче  сон,  монохромними  кадрами.  Лиш
Ніч  така:  хочеться  дихати  між  твоїх  пальців.  
Стань  моїм...  шепотом/криком  між  тишею  тиш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730956
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.04.2017


У скронях пульсує ніч…

У  скронях  пульсує  ніч…
Мете  завірюха…  в  грудях…
Ще  трішки  –  і  треба  йти.
Попереду  сни…  навзнак…
На  лінії    /віч-на-віч/
Розіграні  всі  етюди…
І  гублять  свої  хвости
Комети…  /недобрий  знак/.

Між  нами  –  крихка  вуаль,
І  плавиться  воском  тиша…
Обабіч  горять  мости
Ілюзій  пустих  дзеркал.
Я  надто  твоя…  на  жаль…  
Розквітла  лютнева  вишня.
Весну  ув  очах  прости,  
І  цей  сонцелюбний  шал.

І  звісно  не  в  тому  річ,
Що  ти  мої  сни  забудеш:  
Не  варто  любов  нести,
Як  позаторішній  сніг.
У  скронях  пульсує  ніч…
Мете  завірюха…  в  грудях…
Ще  трішки  –  і  треба  йти:
Не  хочеться…  Віриш?
                                                                           ...ні…  


[i]/якось/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2017


Countermeasure

[i]Жорстокість  –    це  риса  характеру  добрих  людей.  
Вона  виникає  тоді,  коли  об  твою  доброту  починають  витирати  ноги.[/i]
[b][i]  (Брюс  Вілліс)[/i][/b]



Мабуть,  я  невиправна  /чи  несправна/:
Усього  вчусь,  а  жити  й  не  навчилась…
Я  довіряла  людям  безпідставно?..
/Чи,  може,  я  такою  народилась?/

І  вкотре  біль,  закутавши  бинтами,
Все  намагаюсь  хиби  відмолити.
Гадаю,  що,  напевно,  вже  востаннє
Із  ніг  себе  дозволила  я  збити.

Бо  скільки  не  терпи,  та  все  ж  урветься  –
Латаю  нерви  нитками  зі  сталі.
І  не  відомо:  як  тепер  назветься
Те,  що  в  мені  лишилось  від  моралі.

Сама  б  не  потерпіла  лицемірства!
Та  що  ж…  Тепер,  здається,  я  не  краща:
Аби  переступити  в  людях  звірство,
Доводиться  залізти  вовку  в  пащу.

А  я  й  без  того  не  була  святою.
Бувало  всяке…  Та  кому  судити?
Але  пліч-о-пліч  завше  з  добротою
Ішла,  допоки  не  здійняли  й  свити.

Хтось  скаже,  що  в  мені  душі  немає…
…Я  й  справді  забуваюся  про  неї,
Коли  у  прірву  відчаю  штовхає
Людська  жорстокість  в  пошуках  трофеїв.  


[i]/колись/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728157
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2017


Мені б трохи простору…

Мені  б  трохи  простору.  Стомлюють,  сковують  дотики.
І  так  щоб  без  пальців  –  думками  навиворіт.  Хто  такі
З  тобою  ми?  Зваблені  веснами  і  заримовані.
І  тягнемось,  тягнемось  –  тонемо  /зв’язані/  в  повені

Своїх  почуттів.  До  землі  –  кілька  снів  передихати,  
Слова  /мовчки/  передивитись.  Мені  би,  щоб  тихо  так:
Почути,  як  погляди  віями  шкіри  торкаються,  
Та  глибоко  хвилі  любові  у  душі  вростаються.

Мені  би  на  мить  поза  рамки  й  безглузді  обмеження,  
Де  падають  ниць  непідкорені  досі  нам  вежі.  Я
Більше  не  хочу  нічого,  крім  поза  сезонами,  
Містами,  світами,  дзвінками  /у  ніч/  телефонними

Єдиного  шансу  –  з  тобою  на  вічність  спинитися.  
Не  снитися  –  ранком  квітневим,  без  фальші,  здійснитися
В  найменших  дрібницях,  продовжитись  датами,  цифрами,  
І  те,  що  для  нас,  заховати  від  інших  за  титрами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727903
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2017


хмелем у скронях

Кажуть,  загоїться,  навіть  як  пеклом  болить.
Звикнеться.  Контури  стануть  бліді  і  розмиті.  
Ділиться  навпіл  над  нами  небесна  блакить,  
В’яне  у  серці  любов  оберемками  квітів.

Я  заплітаю  /для  кого?/  у  косу  вінок  –  
Листя  сухе,  наче  терен,  байдужістю  коле.  
Ми  заблукали  у  вирві  життя  сторінок.  
Скільки  не  йшли,  а  повсюди  –  спустошене  поле.

Сіяли  –  знову  збирали  рясний  пустоцвіт
І  простягались  між  нами  кордони  іроній,
Доки  не  згасли  за  обрієм  спомини  від
Перших  «привіт»  до  останніх  «пробач»  на  пероні.

Все,  що  лишилось  на  згадку  –  безхатько-душа.
І  недосказаність  слів  –  диким  хмелем  у  скронях.
Рівно  за  чверть  до  появи  Малого  Ковша
Зникну  і  я,  наче  зморений  осінню  сонях.  



/колись-тепер/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2017


Написала б тобі

[i]Написав  би  тобі...Але  ж  ти  не  читаєш  листи,
Не  заглянеш  ні  разу  у  нетрі  поштової  скриньки.
Я  для  тебе  красиві  слова  намагаюсь  знайти,
А  на  аркуш  лягають  лиш  плями  чорнильної  синьки.

/Олександр  Яворський/
[/i]


Написала  б  тобі...  Та  пустим  залишився  б  конверт.
Зміг  би  ти  прочитати  листа,  у  якому  без  літер
Біле  поле  незаймано-чисте  і  тільки  на  чверть
Того  аркуша  тінь  поцілунків,  журбою  сповитих?

Як  зібрати  свої  почуття  й  одягнути  в  слова?
Скільки  раз  намагалася,  стільки  ж  терпіла  поразки:
Рвалась  думка  з  півоберту,  наче  тонка  тятива
Під  невмілими  пальцями  -  я  поставала  без  маски.

І  сміялася  правда  у  вічі  мені,  як  дощем
У  натягнутих  струнах  бриніла  печаль  безголоса:
"Що  ж  ти,  мила,  до  нього  крізь  темінь  -  і  ще,  й  знову  ще?
В  полі  трави,  що  були  за  постіль,  зібрали  в  покоси."

Що  про  мене?  Вмістилася  б  сповідь  в  хвилину,  проте
В  нас  немає  і  тої,  тому  у  чорнильному  морі
Я  шукаю  слова,  та  тобі  не  напишу  про  те,  
Як  хворіє  есе  в  мені  /наше/  між  тисяч  історій...



З  вдячністю  автору  за  хвилю  натхнення:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727161

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2017


Мені ніжність за Бога в Тобі

Мені  ніжність  за  Бога  в  Тобі,  бо  інакше  не  вмію,  
Хоч  гірчать  перехрестям  на  мапі  між  нами  стежки.
"Відречися!"  -  лукавить  самотність  улесливо  змієм,  
Я  ж  ударами  серця  до  Тебе  іду  навпрошки.

Пригорни.  Прожени.  Поверни.  Безкінечно  по  колу.
Не  впусти.  Не  тримай.  Упіймай.  Від  усіх  заховай.
Я  не  вірю  ні  в  кого,  крім  нас,  і  тим  паче  -  в  "ніколи".
Марно  з  часом  змагатися:  він  -  невблаганний  шахрай.

Він  летить,  зупиняється,  тягнеться  вічністю...  Годі!
Поза  грою  ми  -  речі  скидаємо  зайві  /і  страх/,  
Та  лягаємо  поруч,  
/бо  справжні  під  часом  не  ходять,  /
Й  засинаємо  разом
/з  цілунком  весни  на  губах/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2017


Колисанка (16+)

Я  –  кава  з  чіпким  ароматом  коханої  жінки:
Пригубиш,  полюбиш  /до  згуби/.  Мереживом  ночі
Вполюю,  зцілую,  чуття  замалюю  в  відтінки,  
Де  фарби  і  тіні  змішаються  в  трепетне:  «хочу»…

Надпий  і  впусти  павутиння  п’янкого  бажання
Блукати  по  тілу.  Та  падай  в  натягнуті  сіті
До  мене.  Відчуй,  як  під  шкірою  терпне  графіті
Продуманих  дотиків  наших  з  тобою  повстань.  Я

Буду  тобі  чорним  лісом  –  блукай  до  світанку;
Незайманим  цвітом  садів,  що  дозріє  у  вишні  –
Смакуй  і  рятуйся.  /Врятуй  мене!/  Згадуй  колишніх
Й  в  мені  забувай…  Загойдай.  Заримуй  в  колисанку

Ці  тіні  на  стелі  в  полоні  одної  октави,
Де  я  -  Nota  bene,  в  тобі  одізвуся…  Проллюся
Густим  ароматом  дурману  в  тенетах  спокуси,  
Бо  я  просто  жінка.  Твоя.  У  тональності  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726399
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.03.2017


…тебе мені мало…

Коли  ти  в  мені  океаном  штормиш,  штормиш,
Здіймаєш  мої  кораблі  з  мілини  в  безмежність,
Здається,  змогла  б  потонути  від  щастя,  лиш
Тримаєш  –  і  ми  летимо  /понад  містом/  межи

Землею  і  небом.  І  де  б  не  спинитись  –  дім,
І  де  б  не  ступити  –  стрічають  весну  причали.
Так  вільно,  що  навіть  не  смію  тебе  своїм
Назвати!  Так  глибоко  в  серці  моєму  жало

Твоє!  /Не  пече.  Не  болить.  Не  щемить./  Росте    
Любов  і  заходиться  гучно  дев’ятим  валом.
І  ти  вже  не  ти  –  у  пожежах  медовий  степ.
І  я  вже  не  я,  бо  тебе  мені  мало,  мало…

І  лиже  вода  первоцвіт  пелюсток  вогню  –
Шипить  і  клекоче,  та  далі  чимдуж  палає
Ця  квітка.  І  падає  ніч  на  поталу  дню,
Бо  ти  мені  світлом  –  високим,  святим,  безкраїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017


До тебе

А  я  все  частіше  з  ходи  переходжу  на  біг.
Позаду  автівки  підсвічують  фарами  відстань,  
В  якій  не  шукаю  вже  величі  праведних  істин,  
Бо  все,  чого  спрагло  бажала,  дозріло  в  тобі.


До  тебе  -  крізь  шум  магістральних  вечірніх  доріг,  
Думками  /навиліт/,  із  силою  шквального  вітру,  
Щоб  не  запізнитися...  /доки  безжально  не  витер
Імен  наших  Бог  зі  скрижалів.../  Чи  справді  б  він  зміг


Позбутися  нас  і  по  різних  крутих  берегах
Розвести,  без  жодного  шансу  бодай  випадково
Торкнутись  руки,  мов  захмарного  простору  птах,  
І  голосу  пити  в  буденних  звичайних  розмовах?


І  так  мимохідь  поза  мурами  вічних  границь
До  тебе  прийти,  як  сніги  переходять  у  повінь,  
Й,  немов  би  земля  навесні  голосних  блискавиць,  
Чекати  на  перше  причастя  своєї  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017


Відбитки ліній

[i][b]"…І  стукає  в  груди  серце,  неначе  об  землю  м’яч,  
і  де  б  я  тебе  не  стрінув  –  я  буду  тобі  чужим."[/b][/i]
                                                                                                         [b]Олексій  Бик[/b]

Скотилося  з  неба  сонце,
І  день  повернув  навспак,
Неначе  ніхто  ніколи
Не  бачив  його  сліди.
В  тенетах  кривих  ілюзій
Зник  безвісти  мій  літак
Між  тисяч  йому  подібних,
/Де  кожен  із  них  –  не  ти…/

Чи  зможеш  мені  простити?
Я  –  позаторішній  лист  
/Розхристаний  і  пожухлий/
В  одній  із  чужих  книжок,
Хоч  темні  відбитки  літер
На  тілі  моїм  сплелись
Тавром  перехресних  ліній
Твоїх  і  моїх  стежок.

Нікому  ніхто  не  винен
Ні  викрадених  зірок,
Ні  погляду  прямо  в  душу:
У  всього  свій  горизонт.
Із  кола  тривог    до  тебе
Ступаю  /рішуче/  крок  –  
І  котиться  в  руки  сонце,  
І  серце  іде  на  фронт.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017


…звуками падати в тишу…

Все  перемелеться,  невідворотне  відбудеться.
Нас  розіграють  уміло,  неначе  етюди.  Ця
Партія  ще  недописана:  нотами,  струнами,
Клавішами,  барабанами  в  серці  пульсує.  Ми

Все  обірвемо,  натиснемо  /рухи/  на  паузу.
Навіть  без  дотику,  чуєш,  зашкалює  градус  у
Першому  такті.  А  скільки  їх,  Боже,  відміряно?
Скільки  не  зібрано?  Скільки  даремно  намріяно?

Перетасуються  карти  в  колоді  –  ми  звуками
Будемо  падати  в  тишу  і  подихи  слухати.
Тільки  без  дотиків…  Тягнуться  пальці  до  музики.
Просто  зіграємо.  Слово  зав’яжемо  вузликом.

В  сутінках  небо  /приручене/  вляжеться    ковдрою,
Рухи  -  у  погляди.  Станемо  піснею  довгою.
Все  перемелеться.  Невідворотне  відбудеться.
Все,  що  насправді  не  сталось,  /в  мені/  не  забудеться…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2017


білим спомином недопечалі

[i][b]"
Розплети  мене  всю,  
Мов  червоне  м”яке  покривало.
Крок  за  кроком  іди.  Обірви  у  мені  всі  штрихи."[/b][/i]
                                                                 [b]  [i]    Гостя[/i][/b]




Ти  проший  мене  всю
Білим  спомином  недопечалі.
По  зів`ялій  траві  вітер  гонить  вчорашні  сліди
І  твої,  і  мої,  щоб  сховати  від  світу  найдалі
Несміливу  любов,  що  ятритиме  пам`ять  завжди.

І  допоки  ми  віримо  в  те,  що  себе  обдурили,  
Переправу  змінили  й  в  нікуди  наосліп  втекли,  
Забувай  мене,  чуєш?.../  щоденно...щоночі...щосили.../
Як  і  я  забуваю  в  холодних  обіймах  імли.

Бо  прийде  знову  завтра,  в  якому  нас  більше  немає,  -
Розсміється  /підступно/  в  обличчя  сльотавим  дощем.
Пам`ятай  мене  /зможеш?/  найбільшу  із  втрачених  таєн,  
Ту,  що  вирвала  з  серця  /по  собі/  мільйони  поем....

/04/03/2017/

[i]
З  вдячністю  Наталочці  за  мить  натхнення)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2017


Ніч обеззброює

Що  ж  ти,  маленька,  тремтиш  і  ховаєшся  в  сни?
Ніч  обеззброює  криком  безумства  війни,  
Вистрелить  і  промахнеться,  не  вийти  з  кола:
Лапи  безсоння  тримають  тебе.  Довкола

Гинуть  секунди  в  безлюдному  натовпі.  Ти
Все  б  віддала,  щоб  до  ранку  живою  дійти.
Але  в  цю  мить  на  задвірках  хиткого  світу
Кутаєш  віру  в  полатану  болем  свиту.

Рівні  дороги  зірвалися  різко  в  пунктир  -
Вкотре  дочитуєш  /наче  напам`ять/  Псалтир...
Мов  ланцюгом  божевілля,  думки  сповиті,  
Але  сьогодні  відчула:  потрібно  жити.

Правда,  не  знаєш  навіщо,  не  бачиш  мети.
Пишеш  і  не  відправляєш  /свідомо?/  листи.
Просиш  у  Нього  так  свято,  як  тільки  діти
Вміють,  навчити  цей  світ  у  собі  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721818
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2017


Перелітне

Бо  ти  не  для  мене,  лютий,  
А  я  не  твоя  весна.
Сніги  розбрелись  дощами,  
Немов  не  було  зими.
А  ми  зав’язали  стежку,
Оту,  що  на  двох  одна,
На  сотні  вузлів  –  і  тисне
Півподиху  під  грудьми.

Бо  ми  перелітні  птахи
І  ділимо  все  на  нуль.
Частина  життя  в  дорозі  –  
Ніяких  тобі  зізнань.
Та  навіть  коли  пристанем
До  різних  земних  півкуль,
Не  втримати  нам  старанно
Закованих  в  сни  бажань.

І  тягне  обох  на  злітну,
Де  кисень  –  жива  вода.
І  дихати  в  такт  з  тобою  –  
П’яніти,  мов  від  вина.
Це  надто  на  нас  не  схоже:
По  битому  склу  хода,
Та  ми  за  межею  правил
І  часу  у  нас  катма.

То  ж  ми  одягаєм  тишу
На  спраглі  до  слів  вуста,
Бо  все,  що  не  скажеш,  раптом
Здійметься  і  відлетить.
Бо  ти  не  мій,  любий,  лютий.
Бо  ми  перелітні…  Та
Згадаємо  правду  згодом,
Що  я  не  весна.
Ще  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2017


Я не зумію втримати слова

[i][b]"Я  усміхнусь  тобі  крізь  сльози:  їдь!
Бо  профіль  вітру  вранішнього  строгий.
Твій  корабель  у  гавані  стоїть,
готовий  до  дороги."[/b][/i]
                 [i]Оксана  Пахльовська  [/i]



Я  не  зумію  втримати  слова.
Усі  втечуть  і  нІчого  сказати…
Вокзальним  шумом  тиша  вікова
Відкриє  нам  гіркий  рахунок  втрати…
 
Я  посміхнусь  крізь  сльози.  Пригорни…
Пробий  мене  очей  своїх  стрілою!
Та  в  кожного  давно  свої  човни,
І  ми  у  них  пливемо  за  водою…

А  профіль  вітру  гордий,  як  завжди,
Кепкує  -  знов  жене  тебе  в  дорогу.
І  що  йому  до  того,  що  сюди
Привело  нас  кохання  босоноге?

І  що  йому,  як  ближчого  нема
За  тебе?  /Далі  бавиться  в  Іуду…/
Він  холодом  за  душу  обійма
І  сковує  –    життя  завмерло  в  грудях…

А  ти  руки  торкнешся  мимохідь,
Немов  боїшся,  крикнуть  люди  :  «Злодій!».
Скажу  я  крізь  вуаль  печалі:  «Їдь…»
Здається,  зупинився  час  відтоді…

Мій  берег,  як  і  я,  тепер  пустий.
І  буря  вириває  з  серця    крила.
Але  щоб  повертався  знову  ти,
Зійду  зорею  на  твоїх  вітрилах.  


[i]якось[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2017


Cтрофою (16+)

Ніжність  манірна  крадеться  вервечкою  рим,
Лину  строфою  до  тебе  крізь  вир  нездоланний.
Де  нещодавно  бажання  стискали  кайдани,
Терпко  стікає  нестримність  дощами  із  ринв.

Легко  /навшпиньках/  ступаю  по  лезу  рядків,
Доки  тебе  не  відчую  на  відстані  в  подих.
Ти  -  моя  спрага.  Пірнаю  в  її  сині  води  
І  забуваю  себе.  /А  богів  -  й  поготів/.

Теплиться  сонце  світанками  в  сяйві  очей,
Літо  згубило  свій  слід  у  глибинах  обіймів.
Ти  поцілунком  зриваєш  із  вуст  шепіт  :  "  ...мій...".  Ні,
Досить  вже  слів.  По  шовкових  полотнах  плечей

Враз  твої  пальці  пестливо  спускаються  вниз,
Креслять  /голодні/  на  шкірі  непізнані  руни.
І  пропікає  до  лона  натільний  малюнок
Від  ланцюжка  солодаво-звабливих  реприз.

Я  загорілась!  Тобою.  Для  тебе.  Спини!  
Зорями  встелиться  з  пристрасті  зіткана  постіль,
І  у  зеніті  чуттєвої  хижої  млості  
Далі  веди  по  медових  стежках  цілини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719190
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.02.2017


Пройти б і не впасти

Пройти  /і  не  впасти/  по  колу  пекельних  мук,
А  впасти    -  то  так,  щоби  гордо  й  не  на  коліна.
І  хай  люди  в  спину  кричатимуть:  «Винна…Винна!»,
А  в  чому  вина?  Що  притишило  серце  стук,
І  млосно  у  грудях  лоскоче  весняна  повінь?

А  він  мені  небом  в  полоні  гірких  розлук,
А  він  мені  стелить  під  ноги  широке  поле.
Ступаю  по  ньому  –  і  вже  не  болить,  не  коле
Ні  день,  що  без  нього,  неначе  порожній  звук,
Ні  ніч,  де  без  нього  гойдає  печаль,  мов  човен.

А  я…  Що  мені?  Бодай  словом  торкатись  скронь
Його.  Бодай  вітром  вриватись  в  його  волосся,
І  ніжити  морем  солоним,  як  не  збулося,  
Чому  й  не  судилось.  Хіба  в  пелені  безсонь,
/Де  місяць  уповні  до  нього  пряде  дорогу./

Пройти  б.  І  не  впасти  б.  І  знову  хмільну  печаль
Гойдати  без  ліку,  немов  немовля  в  колисці.
Ховати  сльозу  кришталевим  зерном  в  намисті.
Для  нього  не  стати  би  вироком  –  femme  fatale…*
І  вдячною  бути  за  те,  що  любила,  Богу.  


*фр.  femme  fatale  (фам  фаталь)  <  femme  -  жінка  +  fatal  -  фатальний,  незворотній]  -  жінка,  зв'язок  з  якою  може  мати  рокові  наслідки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017


Я все більше мовчу…

Я  все  більше  мовчу…  
Знаєш,  тиша  моя  значно  більша  неволі  в  кайданах.
Красномовна  
І  так  безнадійно  вглядається  в  вікна  розбитих  світів.
Там  дощів  –    досхочу!
Пам’ять  з  аркушів  літніх  майструє  складні  орігамі,
Безумовно
Вважаючи  кращими  ліками  час.  А  для  нас  –  й  поготів.

Я  б  змогла  кілька  фраз,
/Навіть  цілу  виставу/  банально  про  те,  як  сумую.
Тільки  тиша…
Ця  тиша  мене  прихистила,  як  рвалися  сильні  вітри.
І  тому  в  сотий  раз
Я  «пробач»  і  «кохаю»  з  тобою,  як  завше,  римую.
Заколишу
Мовчанням  вітри  –  тільки  потім    зі  мною  без  слів  говори…  


[i]/колись/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2017


Знов цята щастя

[i]У  співавторстві  з  чудовою  в  усіх  сенсах  Світланою  Рачинською[/i]


Золотогривим  левом  увійшов  цей  ранок  в  дім,  й  згорнувся  на  канапі.
А  серце  б`ється  так,  що  кожен  шов  тріщить  у  тісно  скроєнній  кімнаті
На  двох.  А  ще  інжир  та  шоколад,  і  кава,  що  скипіла  та  дурманить...
Ми  осягнули  сурдоперекла́д  там,  де  ялинка  щастям  тільки  вбрана.

А  ми  з  тобою  трішки  несповна  ні  розуму,  ні  міри  у  любові.
Та  чи  буває  міра  в  відчуттях,  коли  лягають  дотики  шовкові
Клеймом  на  серце?  Тим,  що  з-поміж  всіх  небачений  невіданий,  мов  диво,  
Коли  клубочком  в  грудях  муркотить  чи  зорепад,  чи  віхола,  чи  злива…

Знов  цята  щастя  -  ямочка  ланіт,  де  когут  вогняни́й  для  нас  танцює
Ще  за  вікном...  І  музика  п`янить  тих  слів,  що  на  зап`ястях  /ніжні/  чую...
І  мружаться  крізь  штори  ліхтарі,  непивадкові  свідки.  І  полює
На  тіло  поцілунок  /від  і  .../.  Я  тебе,  світанок  любий  мій,  цілую....  


[b][i]
Дякую  за  спільні  римохвилини  моїй  прекрасній  подрузі  і  дивовижній  поетці  Світланці  Рачинській.
Я  в  полоні  твоїх  чар  з  перших  слів...  назавжди)))[/i][/b]
Продовження  варіацій  на  тему  ранкового  бешкетництва:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708972

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708968
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.12.2016


Не палити б мости

Боже,  важко  як  знову  палити  до  нього  мости,  
Потім  довго  із  пам`яті  попіл  від  згарищ  шкребти,  
Забувати  як  дихала  ним,  невимовно  близьким.
/Наче  вперше./

Він  до  берега  мого  ріку  переходить  убрід  -
І  під  поглядом  топиться  змучене  серце,  як  лід.
Знову  всотую  звично  його  кожним  дотиком  рим.
Кидай  верші

І  рятуй  мене,  Боже,  бо  він  вже  у  мене  проріс,  
Наче  дужим  корінням  у  тіло  землі  прадід-ліс.
Заколисує  ніжно,  штовхає  /причинну/  із  гір,  
/Як  Чугайстер/.

Я  злетіла  б  -  тримає,  шепоче  /пряде/  про  любов.  
Наче  інших  до  нього  не  знала  в  житті  молитов,    
Висипає  по  літерах  з  мене  єство  на  папір.  
/Квітнуть  айстри./

Він  мені  дивом  праведним,  карою  з  вікон  небес.
Та  "нестерпно"  з  ним  краще,  бо  гірше  зостатися  без
Нього  -  втратити  глузд  і  боліти  за  нього  клітьми
/До  безсоння/.

Боже,  дай  океан  мені  в  грудях  не  перерости,  
Не  палити  мости,  не  боятися  з  ним  висоти.
Заховай  просто  мить,  коли  знову  зустрінемось  ми,  
/У  долонях..  /

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016


Коли сонця вогненний промінь

                                                           [i]Якщо  завтра  не  зійде  сонце  
                                                           І  настане  довічна  темінь,  
                                                           Буде  простір  пекельно  чорним,  
                                                           Наче  в  пащах  космічних  дір  –  
                                                           Все  одно  я  прийду  до  тебе  
                                                           У  грозу,  в  ураган,  крізь  терні,  
                                                           Щоб  тримати  тебе  за  руку  –  
                                                           Ти  чекай  лиш,  надійся,  вір![/i]
                                                                                     [i][b]Олександр  Яворський[/b][/i]


                                                           Коли  сонця  вогненний  промінь
                                                           Ледь  торкнеться  твого  обличчя,
                                                           Пробиваючись  крізь  фіранку
                                                           Ще  на  заспаному  вікні,
                                                           Не  ховай  у  свої  долоні  
                                                           Верескових  очей.    То  звично
                                                           Я  до  тебе  на  тлі  світанку
                                                           Тишком  лину  з  квітневих  снів.

                                                           Як  зірветься  травнева  злива
                                                           Водяним  полотном  на  місто,
                                                           І  воскреснуть  забуті  крила  
                                                           Від  стакато  легких  краплин  –  
                                                           Ця  небесна  ріка  бурхлива,
                                                           Мов  цілунків  п’янких  намисто.
                                                           Увійди  там,  де  б’ється  хвиля,
                                                           Кораблем…  до  моїх  глибин.

                                                           Наче  стигле  солодке  літо,
                                                           У  мені    виноградні  грона
                                                           Хмелем  поять  вуста  неспішно.
                                                           /В  чаші  з  трунком  не  видно  дна./
                                                           Коли  сонце  зійде  над  світом,
                                                           Я,  розхристана  й  безборонна,
                                                           Повернусь  /у  любові  грішна/,
                                                           Бо  без  тебе  мене  нема…

                                                           /1.04.2015/

З  вдячністю  автору  за  хвилі  натхнення:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706514
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.12.2016


Ідуть дощі з вівторка на четвер

Ідуть  дощі  з  вівторка  на  четвер  
/Безжальні  скрипалі/  по  мою  душу.
У  круговерті  буднів  все  щось  мушу.
А  зрештою  нікому.  Не  тепер.

Це  дивна  сила  магії  води:
В  мені  неначе  проростають  зерна!
І,  може,  не  в  манерах  то  модерну  -  
Ось  так  любити  /просто/  без  мети?

Та  я  люблю  Вас.  Зупинився  час.
Згубились  стрілки  в  колі  циферблату.
І  злегка  має  смак  солонуватий
Це  таїнство  незвіданих  причасть.

Вітри  гортають  смутку  календар,
І  кожна  нова  дата  –  то  розлука.
І,  Боже  мій,  яка  ж  то  серцю  мука
Пізнати  нам  із  хмелем  цей  нектар!

А  в  тім  жалю  немає  –  лиш  дощі
Ідуть  собі,  як  зодчі,  поміж  нами.
Є  тільки  ми,  розділені  містами,  
І  доторк  цей  до  рідної  душі…    



[i]/якось/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016


…і випав сніг…

                                               [i]настроєве...
                                               ...без  претензій  на  вірш)[/i]


Морозний  вечір.  Малює  грудень.  Ані  душі.
І  білим  пензлем  на  вікнах  кадри,  як    вітражі.

По  тілу  –  льодом.  Під  шкіру  –  смутком  /твої  слова/…
«Що  буде  далі?»  -  тріпоче  птаха  /іще  жива/.

Мовчали  вголос.  Тепла  шукали  –    і  не  знайшли.
Та  ледь  відчутно  незримий  янгол  торкав  крильми.

Усе  минеться.  Любов  і  туга.  Печаль  і  сміх.
Розкрило  небо  свої  обійми  –  і  випав  сніг…  


/06.12.2016/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2016


Тобі дали паузу…

Тобі  дали  паузу  –  слухай  секунди…  й  чекай...
Вицокує  стрілка  півподихи,  плавиться  тиша.
Мовчи  до  останнього,  доки  блідий  небокрай
Тримає  цей  світ  й  на  терезах  добра  ще  колише.

Для  інших  залиш  надокучливий  шумний  вокзал,
Вагони  із  планами  і  павутини  маршрутів.
Як  часто  в  житті  ми  шукаємо  свій  ідеал  –
Як  рідко  в  речах  ми  доходимо  са́мої  суті!

Присядь  десь  подалі  від  центру  бурхливих  подій  –
В  такій  метушні  не  знайти  справжніх  істин  родзинок.
Міста,  наче  вулики.  Люди  у  них  –  дикий  рій.
Але  то  пусте.  З  тебе  –  дерево,  син  і  будинок.

Крізь  часу  спіраль  -  у  руці  твоїй  інша  рука,
І  в  затишку  стінами  більше  не  давить  кімната…
А  ноша  на  двох  –  ні,  не  легша,  та  вже  й  не  важка…
Лиш  не  поспішай  –  в  метушні  може  з  ніг  збити  натовп.


[i]/якось/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705022
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.12.2016


Білим віршем

А  ти  у  мені,  наче  тисячі  /й  більше/  нот,  
Постійно  розігруєш  фуги,  сонати,  гами,
Розгойдуєш  маятник,  чиниш  переворот,  
Та  поруч,  насправді,  немає  тебе  ні  грама.

Далекий.  Чужий.  І  непізнаний.  Врешті  -  мій...
А  ти  мені  Пісня  пісень,  непроглядна  тиша,  
Усмішка  зненацька,  раптово  -  сльозою  з  вій,  
Хоч  інша  з  тобою  і  ти  нею  дишеш,  дишеш...

А  ти  відпустив  би,  як  небо  вчорашній  сніг,  
З  полону.  А  ти  би  тримав  мене  все  сильніше,  
Чекав  перехрестям  на  кожній  з  стрімких  доріг,  
Лягав  би  на  аркуш  /нехай  навіть  білим  віршем/.

Жага  невтоленна.  Спокуса.  Покута.  Я
Прикута  до  тебе  і  вільна  з  тобою.  Вільна...
Плекаю  любов,  наче  жінка  своє  маля.
Ношу  між  грудей  /наче  хрестик/  її  -  натільно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016


Просто дихай зі мною словами

Я  тебе  смакувала  з  п’янкою  відвертістю  віршів:
У  дуелі  римованій  ми  перейшли  вже  на  ти.
Не  люби  їх  –  вервечками  рим  хай  милуються  інші.
Спробуй  справжню  мене  поміж  ком  і  рядків  віднайти.

Забавляйся  у  піжмурки.  Холодно.  Гаряче.  Спека.
Відчуваєш,  чим  ближче,  як  подихом  плавиться  лід?
Я  сьогодні  рішуча,  не  втримає  ремінь  безпеки!
Я  сьогодні  уперто  до  сонця  прямую  на  схід!

На  кордоні  заграви  в  чуттєвому  пломені  світла
Не  шукай  феєрверків  із  літер  й  кохання  без  меж.
Просто  дихай  зі  мною  словами  –  я  стану  повітрям!
І  не  вірші  –  мене  прочитай…  там,  де  «я  тебе  теж».  


[i]/якось/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2016


Продайте, будь ласка, квиток у ромашкове поле…

Продайте,  будь  ласка,  квиток  у  ромашкове  поле…
Там  ніжність  ванільними  крихтами  ллють  пелюстки,
І  я,  босоногим  дівчам,  наганявшись  уволю,
Вертаюсь  в  будинок,  де  поруч  рояться  казки.

Любисткові  сни  розганяють  світанки  на  конях.
Під  стріхою  ластівки  щедро  звивають  міста.
Ліниво  муркоче  руде  кошеня  з  підвіконня,
І  сонячні  зайчики  ловлять  його  за  хвоста.

Там  руки  бабусі,  натруджені,  пахнуть  жнивами,
В  печі,  зашарілій,  тріскоче  розпечений  жар,
І  гріють  боки  паляниці…  Розігрують  гами
У  комині  протяги  –  й    линуть  птахами  до  хмар.

На  вікнах  хрумтять  накрохмалені  білі  фіранки,
І  долею  в’ються  по  стінах  з  ікон  рушники…
Вбирається  сад  яблуневий  в  рясні  вишиванки,
Де  в  гіллі  майструє  павук  із  ниток  гамаки.

Там  мама  /  я  знаю    такою  її,  –  молодою!/,
Не  відає  навіть  про  те,  що  стежками  зірок
Десь  ходить  вона  /та,  яку  не  назвали  війною!/…
Продайте,  будь  ласка,    в  ромашкове  поле  квиток…  



[i]/якось/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2016


Мені б

А  я  безтурботно  /по  вітром  розбитих  калюжах/
Услід  за  тобою  біжу,  як  по  гострому  краю.
Останній  ліхтар  під  дощем  хитро  погляд  примружив,
Та  я  і  наосліп  до  тебе  стежки  пам'ятаю.

Мені  б  кілька  кроків  пройти  й  дотягнусь  вже  до  тебе  -
Тримай  мою  руку,  кидай  мені  в  груди  повітря!
Я  дихати  хочу  тобою,  як  ластівка  –    небом,
На  сонце  дивитися  поглядом  вільним,  без  фільтру...

Мені  б  за  годину  до  півночі  на  циферблаті
Зірвати  джек-пот  й  зупинити  безжалісні  стрілки,
Бо  часу  все  менше  у  нас,  і  не  хочу  я  знати,
Як  тягнуться  довго  самотні  німі  понеділки,

Як  холодно  в  спеку  без  тебе,  і  млосно  під  льодом,
Коли  наших  міст  кілометри  заплутаних  вулиць
Сплітають  з  розлук  павутину    і  топлять  під  воду
Вітрила  моїх  кораблів,  що  до  тебе  звернули.

Мені  б  зазирнути  ще  раз  листопадові  в  очі  
І  зливою  впасти,  по  краплі  в  тобі  розчинитись.
Допоки  нам  місяць  свої  колискові  шепоче,
Я  в  тебе  хотіла  б  любові  /без  правил/  навчитись.

І  доки  для  нас  розфарбовує  щастя  афіші
У  сонячні  фарби  /де  ніжність  цілунками  сходить/,
Я  стану  для  тебе  такою,    мов  знав  і  раніше,  
Бо  я  вже  /по  вінця/  твоя...  ще  відразу...  відтоді...  



[i]/колись-тепер/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2016


Мамо, погляньте, у шибку тріпоче пташина

Мамо,  погляньте,  у  шибку  тріпоче  пташина.
Це  вже  усьоме  нам  звістку  недобру  несе.
Тиждень  як  татка  не  стало...Я,  нене,  спочину...
Рідна,  все  добре.  Ні,  їсти  не  хочу.  Не  ссе

Звір  мої  соки.  Та  дивно  було  б...  Де  їм  взятись?
Легший  від  вітру  тепер  я:  лиш  очі  й  живіт.
Сили  немає  із  лавки  на  ноги  піднятись.
Хоч  би  дійти  (щоби  знали:  живий)  до  воріт...

Там,  на  дорозі,  я  певен,  таких  не  злічити:
З  крихтами  хліба  в  холодних,  мов  скельця,  очах.
Нащо  Ви,  нене,  впустили  у  дім  ворожбитів?
Чом  вже  півроку  я  бачу  Вас  тільки  у  снах?

Та  не  сьогодні...  Матусю,  яка  Ви  красива!
Світло  у  Ваших  обіймах  -  де  й  дівся  мій  страх.
Рідна,  пробачте,  спустошена  батьківська  нива
Голодом...  Нене,  куди  ж  це  відносить  нас  птах?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703183
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.11.2016


Зимно… на смак

Стримує  подих  годинник  самотнім  тік-так.
Зимно.  Здається,  веде  мене  стрілка  на  страту.
Я  відчуваю,  якою  ж  то  буде  на  смак
Вічність  без  тебе,  коли  я  сама  собі  катом,

Сонце  без  тебе,  коли  я  сама  собі  -  ніч…
Пусткою  встеляться  дні  у  холодні  постелі,
Та  не  мої  /аж  прозорі/  сховаються  пріч
Сни  і  підуть  караваном  в  арктичні  пустелі.  

Небо  без  тебе,  коли  я  сама  собі  -  біль,
Наче  люстерко,  /крихке/  розлетиться  на  друзки.
І  розіграють  химери  на  біс  водевіль,
Знімуть  вінок  й,  наче  мотанку,  душу  у  хустку

Запеленають.  Мовчи,  не  мовчи  –  з  пастки  крик
Вирветься    нишком  сполоханим  загнаним  звіром.
І  не  почує  ніхто…  /бо  Ніхто  уже  звик:
В  світі  без  тебе  ядучої  пустки  –  безміри…/  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2016


Їй так добре…

[i]"...дивна  дівчинка-лід
дивна  дівчинка-слід
дивна  дівчинка-час
їй  так  добре  без  вас"[/i]
           [b]  [i]Міха  Невідомський[/i][/b]


Їй  так  добре,  коли  навкруги  тільки  тиша  і  тінь
На  шпалерах  від  вогника  лунко  розбитих  ілюзій.
Коли  ручка  й  папір  залишилися  в  неї  за  друзів,
Вона  мовчки  пішла,  загортаючись  в  біль  від  падінь,

Одягаючи  душу  в  бинти,  тамувати  печаль,
І  вином  самоти  упиватись  /до  краю/  на  людях…
Коли  в  спину  ножем,  то  чому  ж  так  болить  в  її  грудях,
А  під  шкіру  врізається    часу  гірка  вертикаль?

Дивна  дівчинка-ніч,  у  якій  перетліла  війна
За  окраєць  тепла  і  украдене  світло  надії.
Їй  так  добре,  коли  тільки  тиша  і  тінь…  і  вона…
Коли  туга  в  очах  догорає  сльозою  на  віях…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2016


простим олівцем

Ну  ось  –  відпустила….  А  ти  мені  снишся  безбожно!
Вриваєшся  в  простір  моїх  акварельних  картин.
Твори  на  полотнах  для  інших…  ти  ж  вільний  художник!
Чому  мої  пишеш  портрети?  Немає  ж  причин.

Ось  тут  напівтіні  наводиш  до  кольору  «досить!»,
Коли  вже  під  натиском  пензля  ще  штрих  –  і  за  край!
А  барви  які  у  палітрі  –  позаздрила  б  осінь!
Залишусь  –  зотлію,  а    втеча  –  занедбаний  рай…

І  я  крізь  вуаль  божевілля    -  твоя  до  останку,
До  надто  відвертого  «мій»  десь  на  зламі  світів.
Лиш  потім  не  клич  –  міражі  не  стрічають  світанки…
І  я  відпускаю…  А  ти?    Чи  зумів?..  Чи  посмів?..

Малюй,  як  завгодно,  та  серце  вже  кольору  неба.
Між  «хочу»  і  «треба»  давно  віднайшла  свій  акцент:
Відміряне  все  наперед  нам:  і  біль  цей  між  ребер,
І  ми  на  мольберті…    ескізно…    простим  олівцем.  



                                                                   [i]колись,  2014  р.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2016


як воно?

       [i]  З  вдячністю  за  емоційну  хвилю  неповторній  і  світлій  Людині...  [/i]

           [b]  [i]    "Як  воно  -  боятись  писати  тому,  кому  вся  музика  серця?
                       Коли  тиша  бездомним  кошам  по  стіні  шкребеться."[/i][/b]
                                                                                                                               [b]lucial[/b]

         

Як  воно:  боятись  писати  тому,  кому  вся  музика  серця?
В  слові  приховати  оголений  нерв…  А  він  тобі  не  озветься!
Погляд  виразний  підводити  так,  щоб  залишитись  назавжди
В  ньому,  бо  ти  до  судом  закохалась?…  і  в  цьому  вся  правда…

Бачити  одне  і  те  ж  саме  небо?  Бути  йому  Мадонною?
Можеш  –  йому  себе  всю  до  останнього,  але  не  станеш  іконою.
Пташкою  у  вікно  його  битися,  а  від  нього  –  щораз  як  на  плаху?
Ти  божевільна,  дівчинко!  Тобто,  точніше,  живеш  без  даху.

Що  тобі  до  його  сновидінь?  Інша  у  сутінках  сниться.
Тільки  весь  світ  запалився    в  бездонних  коханих  зіницях…
Більшого  б  і  не  просила:  знати,  що  в  нього  є  щастя.
Хай  і  болить,  що  далекий  тобі,  й  крутить  від  того  зап’ястя.

Нести  в  собі  невтоленну  жагу,  наче  носять  дитину  і
Знати,  що  ти  грішна  цим?..  Грішна  ним!  У  хвилинної  
Стрілки  просити:  «Спинись!  Далі  не  смій  рухатись!
Як  же  мені  без  нього  йти?  Як  тиснуть  в  душі  пута  ці!»

Як  воно  –  вітром  скуйовдженим  до  нього  лише  торкатися?
В  мареві  відчувати  те,  чому  так  й  не  судилось  статися?
Веснами  розквітати,    осінню  в  почуттях  топитися?...
Дихати  ним,  як  повітрям?  Пити  любов,  і  не  напитися?...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2016


Ти пишеш мене

Ці  рими  із  тих,    що  втікають  крізь  сито  думок,  
Де  пальці  твої  пропікають  не  тіло,    а  глибше.  
У  плетиві  днів  під  сузір'ям  впольованих  риб  ще
Є  для  нас  місце  /і  купіль  в  колисці  зірок/.

Зухвалими  тінями  вірші  торкаються  пліч
Моїх.    Твої  вірші  вростаються  жаром  під  шкіру,  
Де  в  літері  кожній  мене  ти,  як  справжню  офіру,  
Приносиш  у  жертву  собі.    Наче  пісню  сторіч

Ти  пишеш  мене.    Я  клітинно  вбираю  перо
Чорнильним  цілунком  -  дощенту  згорають  кордони
Між  нами.  Збудуємо  стіни  свого  Вавилону  -  
І  тиша  розплавиться  в  слові  й  ввійде  під  ребро

Пустелею  ніжності.    Слухай  її,    не  читай.  
Вона  розповість,    як  в  душі  розливається  повінь
І  кожна  краплина  води  тобі  стане  за  сповідь
Мою...
 /Тільки  серця,    прошу,    мій  піїте,    не  край...  /

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700165
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.11.2016


сонячний шмат) ) )

                                                                                       [i]Настроєве)))
                                                                                         без  претензій  на  вірш...[/i]


Осінь.  Дощить  і  нестерпно  бракує  тепла.
Кішка  клубочком  згорнулась  на  ковдрі  й  муркоче.
Сняться  їй  сонячні  ванни,  на  квітці  бджола,  
В  розпалі  літній  сезон  і  недоспані  ночі:
/Просто  кицюня  мишей  полювати  охоча,
Ніч  –  то  найкраща  для  ловів  у  неї  пора/.

Отже,  примружилась,  чує  –  пече  щось  у  бік
Так,  наче  голка  проколює  шубку  і  тіло.  
Очі  відкрила  ледь-ледь,  але  той  Хтось  утік,
Тільки  від  сонячних  зайчиків  все  зарясніло:
Скачуть  кімнатою,  дзвінко  сміються.  Уміло
Кішечка  лапкою  хвать  –    на  зайчат  в  акурат!

Але  впіймати  руденьких  то  справа  така
Зовсім  не  схожа  на  мишачі  лови,  і  Мурка
Сонцю  на  радість,  хоч  лапка  у  неї  й  м’яка,
Зайця  вхопити  не  встигла.  Розправилась  шкурка
Й  далі  стрибати,  допоки  не  збила  фігурку
З  верхніх  поличок.  Та  як  же  у  грі  цій  без  втрат?

Дивиться  боязко  зверху,  а  сонечко  лизь
Кішку  за  носа,  мовляв,  не  хвилюйся  –  все  ціле.
Мурка  зраділа,  зайчатко  –    за  вухо,  й  сплелись
Лапи  й  хвости  в  одну  кульку,  аж  доки  не  вмліли
І  розтягнулись  на  ліжку,  відновлюють  сили
Стомлена  кішка  й  зайчисько  /від  сонечка  шмат/.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699497
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 09.11.2016


штрихами по небу

пастельні  відтінки…  штрихами  по  небу…  дощ
змиває  зі  стелі  бліді  акварелі…  де  ти?
це  все,  що  хотіла  б  я  знати  насправді…  що  ж,
здається,  ми  знову  на  різних  кінцях  планети.

це  все,  що  потрібно,  а  більшого    знати  –  зась…
чужими  руками  долоні  твої  зігріті
так,  наче  ніколи  раніше  не  знали  нас
розквітлі  від  ніжності  в  стомлених  душах  квіти.

так,  наче  не  рвало  на  шмаття  у  грудях  світ,  
допоки  в  мені  танцювали  химерні    тіні  –  
непрохана  муза  й  байдужий  до  слів  піїт.
/незламна  приреченість  –  біль  паралельних  ліній…/

…  а  я,  божевільна,  здавалась  щодня  у  борг…
ще  вчора  потрібна,  сьогодні  з  тобою  –  квити.
все  добре,  все  добре…  насправді!  ти  ж  знаєш,  бо
я  просто  не  вмію,  крім  тебе,  когось    любити…  

                                                                       [i]  /колись,  2016/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699335
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.11.2016


Твоя назавжди… невідома…

Чи  відомо  тобі,  як  вона  розбирає  на  звуки  
Твого  імені  пісню  й  щоденно  вкладає  у  постіль  
Біля  себе,  допоки  глузлива  самотність  сторука  
В  дверях  дому  чатує  /немов  особистий  апостол/?  
 
Їй  не  сняться  моря,  але  серце  штормить  океаном,  
І  болить  нездійсненне,  повінчане  небом  з  «ніколи».  
Часом  пусто  у  грудях,  неначе  вона  з  порцеляни:  
Посковзнеться,  впаде  –  розлетиться  на  друзки  довкола.  
 
Що  ти  знаєш  про  неї?  Дощі  й  меланхолія  ночі?...  
До  свободи  лиш  крок:  почуття  замовчати  до  крику.  
А  у  неї  до  тебе,  мов  зайди,  вірші-поторочі!  
А  у  неї  без  тебе  світанки  порожні  й  безликі…  
 
І  коли  заповзає  у  ліжко  змією  безсоння  
Та  вростає  під  шкіру  скрипуча,  мов  протяги,  втома,  
Вона  міцно  стискає  в  своїх  скрижанілих  долонях  
Твого  імені  звуки.  
/Твоя  назавжди…  невідома…/  


                                                                                                         [i]колись  -  13.11.2015[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698507
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.11.2016


Ні менше. Ні більше

                                                                         [i]просто  дощ  за  вікном)  [/i]


Я  скучила.  Крапка.  Все  просто.  Ні  менше.  Ні  більше.  
Промокли  до  нитки,  без  тебе  написані,    вірші.  
І  я,    мов  наївне  дівчисько,    /наосліп/  повсюди  [b][/b]
Шукаю  тебе,    а  натомість  -  чужі  мені  люди.  

Натомість  дощі  зазирають  в  оголені  вікна
Моєї  кімнати  /душі/.  Та  найгірше:  я  звикла
До  холоду,    й  мовчки  плетусь  під  дощі  манівцями  -  
У  них  розчиняюсь,  неначе  мене  олівцями

Пунктиром  поклали  на  аркуш.  Ні  менше.    Ні  більше.  
У  мене  без  тебе  в  печалі  народжені  вірші.  
Я  скучила.  Крапка.  Все  просто.  Чужі  мені  люди.  
І  влучно  /навиліт/,  прострілені  тишею,    груди...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2016


заручники осені

місто  пусте.  перелітними  сталися  вулиці.
сонні  будинки  дахами  розгублено  туляться.
дні  добігають  так  швидко  до  ночі  бемолями
/між  парасолями/

більше  чомусь  не  літається  –  в’ється  туманами.
брязкають  хворі  думки  щохвилинно  кайданами.
тягнуться  будні  в  дорогу  хитку  кілометрами,
/мокрими  светрами,/

кашлем  і  ліками…  чайним  теплом..  мандаринами…
я  вже  й  не  пів,  тут  від  мене  зосталась  третина.  ми
досі  з  тобою  самотні  –  заручники  осені,
/ніби  спустошені/.

ти  мої  сни  перев’язуєш  натще  долонями.
душиш  і  душиш  байдужістю.  ночі  безсонними
звуться.  вагітнієш  втечею  з  кожною  дниною.
/я  ж  бо  –  дитиною…/  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2016


Приручи… бо зима надто близько

Приручи  мене,  вовче,  та  так,  як  раніше  нікому
Не  вдавалось.  Зима  надто  близько...  Накриє  стежки
Білосніжною  ковдрою  снігу  –  мені  вже  додому
Повертати  запізно.  Не  схочеш,  тоді  на  шматки

Роздери  моє  серце  /коли  я  тобі  не  потрібна/.
Бо  насправді  мене  вже  немає  /зотліли  й  сліди/,  
Бо  в  мені  тільки  звуки  печалі  на  вірші  подібні,  
Безіменні  пустелі,  де  в  квіти  вбирались  сади.

Бачу…  погляд  голодний…  Ти  зважуєш  /справді?/  свій  вибір:
Між  єством  хижака  й  океаном  моїх  божевіль.
Чи  побачив  в  мені  під  прицілом  ти  звіра?  /Не  схибив…/
Ефемерних  боїв  в  голові  перероджений  хміль.

Як  заступиш  за  лінію  пульсу,  то  ввести  в  оману
Ти  себе  не  дозволь:  там  вистукує  ритм  часохід.
Приручи  мене,  доки  я  вітром  над  степом  не  стану.
Приручи  мене,  вовче,  як  війни  покличуть  на  схід…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2016


дорога до себе

Мені  не  потрібно,    повір,    більше  жодних  пояснень.  
Слова  догоріли,  у  грудях  клубочиться  дим.  
І  все,    що  не  трапилось  до,    тепер  стало  невчасним,  
А  світ,    де  немає  тебе,    божевільно  пустим.  

Тут  тиснуть  на  мене  потріскані  стіни  палати,
Розхлюпалось  небо  на  землю  /навмисно?/  дощем.  
Я  так  красномовно  навчилась  до  хрипу  мовчати
У  безвість,    де  плавиться  воском  задавнений  щем  

І  скапує  відчаєм.    В  серці  -  руїни.    Не  храми...  
Відсутність  тебе  і  в  нікуди  чітка  магістраль.  
Попереду  ніч  за  кордоном  віконної  рами
І  довга  дорога  до  себе  крізь  страху  вуаль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2016


повсюди твої знамена

втікала,  втікала…    від  тебе  ніяк  не  втекти:
розвіював    вітер  повсюди  твої  знамена.
здавалося,  що  невгамовна    любов  мине.  на
розі  за  спробою  втечі  чекав  мене  ти.

зійшов  мені  сонцем,  як  сходять  в  житті  тільки  раз.
ця  магія  світла  акордом  струнких    мелодій
розквітла  на  серці.  і  хто  ти:  чи  друг,  чи  злодій
мені  не  важливо,  допоки  під  шкірою  –  джаз.

допоки  з  годинника  в  вічність  не  вибіжить  час
піщаним  струмком  на  спустошене  тло  пустелі,
допоки  в  мені  ти  пробуджуєш  акварелі,
святим  оберегом  нам  стане  відвертість  причасть.

і  навіть,  коли  всі  шляхи  повернуться  навспак,
розгубиться  день  у  нав’язливих  путах  ночі,
ти  будь  мені  сонцем.  не  бути  –  невже  не  злочин?
світи  мені,  любий!  і  я  тобі  стану  відтак…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2016


відтінок зливи (16+)

Видихнув  поглядом  в  очі  густий  туман.
Пальцями  нишком  від  пліч    і  по  формі  ліній
Легко  ковзнув  аж  до  стегон…  Я  –  нотний  стан.
Нотами  дотиків  (грають  не  тільки  білі)
Пишеш  мелодію.  Зцілюєш  рваність  ран.

Клавіші  тягнуться  стежкою  вздовж  колін.
Ти  партитуру  змішав  з  сигаретним  димом,
Джином  і    блюзом…  та,  врешті,  не  ти  один…
(Ми  без  хвилини  знайомі  лише  годину.)
Але  не  зараз…  Ще  прийде  наш  час  провин.

Локони  кольору  міді.  Чіткий  портрет.
Не  розглядай  надто  довго  –  то  шлях  до  згуби,
Просто  люби.  Тут.  В  цю  мить.  Затісний  корсет
Сковує  подих.  Печуть  передпліччя  губи
Грішним  тавром.  І  на  шпальтах  нічних  газет

Ми  в  об’єктиві  спокуси.  За  кадром  світ.
Тут,  мов  лавина,  обійми  з  відтінком  зливи,
Хрипкість  обірваних  фраз,  спека  й  знову  лід.
Сукня  до  ніг  і    сорочка  під  колір  сливи.
Ось,  де  ми  є..  Тільки  зараз.  
...Твоя  Ліліт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674820
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.06.2016


де-факто

коли  прокидаються  тіні  забутих  утрат,
і    сонце  свій  хід  повертає  до  пекла  ...  в  долоні...
стискається  серце  від  болю  в  обіймах  лещат
гіркої  покути.  ми  здали  свої  бастіони

за  безцінь.  так,  наче  ніколи  нікому  ніхто
нічого  не  винен  -  звичайна  стилістика  ночі.
де-юре,  мов  птахи.  де-факто,  розбите  авто.
і  луснула    тиша  -  у  спину  беззвучно    регоче.  

чого  тобі?  колами  знову  ідеш  по  мені,
немов  по  воді,  доки  світ  мій  не  схопиться  криком.
нікому  ніхто...  то  чому  ж  так  гойдає  в  човні,
відколи  цей  спомин  про  нас  у  минуле  покликав?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2016