Каталея

Сторінки (1/2):  « 1»

Квітка

Я  квітка  польова,
Життя  дарую  я.
Я  жайворонка  любка,
Грайливая  голубка.
Купальська  врода  Я,
Милуйся  -  Я  твоя.
Я  квітка  степова,
Я  всіх  і  нічия....
Одне  лиш  прошу,  пам'ятай
Землі,  життя  -  оквіта  Я.
Я  всіх,  твоя  і  нічия.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016


Сповідь

Навіщо  так  тривожиш  серце,
Навіщо  душу  роз’ятрив?
Ти  дав  надію  мені  марну,
Ти  Весну-Дівчину  убив!

Вона  шукала  розуміння,
Молила  Бога  уночі,
Просила,  плакала,  
топила  смуток  в  помочі.

Ти  доторкався  мого  тіла
І  музика  в  душі  цвіла.
Ти  розгойдав  колиску  щастя
І  канув  десь  у  небуття.

Ти  полонив  тендітну  скрипку….
Ти  струни  тонкії  порвав.
І  легко  так,  з  зміїним  шипом
Поїхав  десь  –  у  каяття?!

І  каявся  і  солодився,
Що  ж  Бог  тобі  суддя!
Ти  любий  просто  заблудився,
Ти  душу  дияволу  продав!!!

Так  я  любила!
Колисала  кохання  наше  на  вітру.
І  небо  щиро  поливало
Його,  єдиного  –  МОГО!

А  ти  мій  любий  полонився
Очима  рідкої  змії.
В  них  легко  в  омут  опустився
І  в  гріх  скотився  у  пітьмі.

Чи  ж  винна  ніжна  та  лебідка
Що  вірила  тобі  в  житті.
Чи  може  та  чарівна  квітка
Не  подарована  мені
Своїми  чарами-словами
Смутила  іншу  у  житті?

Смутила…..Сон  приснила,
Що  ти  коханий  вже  не  МІЙ,
І  в  серце  смуток  положила
Завуальований  слізьми!!!

І  молодість  її  розкута
Тебе  коханий  мій  звела
На  стежку  похоті  і  зради.
І  потихенько  повела
В  тенета  радості  і  щастя
І  неземного  небуття!

А  ти  мій  любий
Не  пручався,  
Ти  лихо  йшов  у  забуття
І  там  знайшов  безмежне  щастя
Що  так  шукав..

Те  щастя  ніжне  і  маленьке
Тобі  дароване  було.
І  тепле  і  таке  чудове.
Чим  винне  циплятко?

Чого  воно  з’явилось  в  гріху?
Невже  на  те  Господня  воля,
Щоб    хрест  нести  йому  повік?

Ні!  Це  дитятко  миле
Буде  щасливе  і  в  добрі
Зросте  на  радість  того,
Дорогого,  що  так  відмучив  тридцять  літ!
Чому  його  дорога  перша
Устелена  питаннями?

Тому,  що  батько  заблудився!
І  мужності  не  мав  зробить,
Як  слід,  як  люди,  як  годиться,
По  Божому…..

В  щасливу  путь!
Нехай  його  маленька  доля
Цвіте  під  сонцем  у  добрі,
І  невимовнім  ореолі,
У  ласці,  щасті,  в  «золоті»!!!!!









адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016