| Сторінки (3/266): | « | 1 2 3 | » |
Танюшка народилась вчора...у мене -"партачив" сайт...))) ну то й що, нехай це свято буде довжиною в життя))) люблю тебе...просто-люблю
День народження
(Тані Мирошниченко)
В день народження тішаться зорі
В піднебесних загравах п'янких,
День народження – знову і знову
Зустрічаю людей дорогих.
День народження – значить співаю
Кращу пісню сьогодні свою,
І душею усіх обіймаю,
День народження – значить люблю!
Я візьму із собою світанок
Неземної цієї краси,
І метеликів ніжності танок,
І гірчинку нічної роси.
Принесу оберемками щастя,
Подароване в гронах калин,
І мелодії світле причастя –
Вітру свіжого із верховин!
Як розкішно палає проміння
У вогненому сяйві жоржин!
Я, з Господнього благословіння,
Обираю найкращі з стежин.
День народження – значить співаю
Кращу пісню сьогодні свою,
І душею усіх обіймаю,
День народження – значить живу!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2018
Л.Хорьковій
Сьогодні –день народження надзвичайної людини....жінки...мами...дружини... людини, яка змінює інших, змінює життя...і- світ...і робить це з задоволенням. Дозвольте привітати ...трішки рими у Вашу стрічку))))
*****
Ця леді, з теплим сонечком в руці,
З’являється на світ яскравим світлом.
Наздоганя її весняний вітер,
Щоб щоб стало надзвичайно в світі цім.
Слухняно бедрик всівся на щоці,
А в травах – сонячні дощі вплітають квіти.
Своїми рідними вона зігріта,
Ця жінка, з теплим сонечком в руці.
Ця жінка, з теплим сонечком в руці,
Сама свою змальовує орбіту...
І обертаються навколо промінці...
Планети... рими...і життєві ритми.
Звичайна, з теплим сонечком в руці,
Всміхаються в очах васильки росяні!
Долає впевнено життєві камінці
І так далеко ще до її осені.
Не з шоколаду. І не в молоці.
І знає ціну й буревіям,і надіям,
Велична Пані- з сонечком в руці.
Маленька Дівчинка. Чиясь Велика Мрія.
© Т.Прозорова
Так тримати, Людмило Василівно! Бажаю, щоб всі дружні побажання , які були сказані- збулися...а в житті ще стільки прекрасного! Щастя Вам і Вашій родині.
З повагою ...я))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2018
***
Буває так : періщить злива,
Чи буревії занесли ...
Але, у серці ти щасливий
Від перших усмішок весни.
Буває так, що муза скисла,
Турботи, справи, сірі дні...
Буває так...а ти-не кисни!
Ще будуть-віршї і пісні!
Буває так, буває так,
У долі кожної свій знак!
Господь з нас кожному дає
й журбу, і щастячко своє.
* Буває так, що снігопади
Весняну стежку замели.
Нічого, візьмемо санчата
І разом з'їдемо з гори!
Буває так: рубці і шрами,
Усе не так, і все не те...
Та- зранку усміхнулась мама!
Й душа волошкою цвіте.
Буває так, буває так,
Ти не чекай в житті відзнак,
Не зупиняйся і не злись,
Бери Своє і усміхнись!
*Т. Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018
https://www.youtube.com/watch?v=rIj_9734Pi0&list=WL&index=14&t=0s трохи навіяло думок....
Ай, ту те, ту те, ту те –
Виводить романсеро.
Ай, ту те, ту те, ту те –
Циганський серпантин.
Гуляй-гуде весілля –
Бурштинова прем’єра.
Ай, ту те, ту те, ту те
І чорні тачки, й білий клавесин.
Фата зі злота – ось же воно, щастя!
Голівка нареченої ледь-ледь її трима.
І брязкають і грають браслети на зап’ястях.
Все дорого. Все круто. Та радощів нема.
Розшито сукню золотом – «в підлогу»!
І струмениться вельйон в позолоті.
А попереду ще – дороги і дороги ,
Чому ж в очах – ця злякана скорбота?
Купають п’яні вишні знатні вина,
І, ніби відхідну, бринять гітарні струни.
А наречена – ще ж така дитина...
Та й наречений зовсім-зовсім юний.
Змолили «щастя» – розкоші палати!
Скарби намріяні, вдоволений Баро...
А дівчинці – іще б ляльками гратись!
Чи бавитись між виноградних грон.
Юнак збентежений, весілля передзвони
Він не чигав ...та кінницею ввись
Біжить дитинство, мов на перегонах!
Не наздогнати... Й гості вже зійшлись.
А їх батьки, циганських два барона,
Так поріднитись мріяли давно.
Багатство та заможність – баронова корона,
Співає романсеро, річками скрізь вино.
Чи ж розуміють, що це – їх весілля?
Які ж бо вони бідні, оці багаті діти...
Так хочеться втекти із цього божевілля.
А на весіллі ж треба всім радіти!
У самоцвіти одягли годинник
(аж рученята ті зігнулися тонкі!)
Сія розкішно святом цей будинок,
(Якби ж не погляди ті родичів липкі!)
Все «по понятіям», все чисто «як годиться»:
Печене порося задерло п’ятака,
Не вистачає лиш пера Жар-птиці,
Та ще тієї ж птиці молока.
А ще зірок-побачень в зорепадах!
П’янких зізнань, закоханих очей,
Та шелесту осінніх листопадів,
Прощань, зітхань, і зустрічі ночей...
Трива вбранневорозкоші парад!
І...може б не спинить гірких потоків дум...
Та, змовницьки всміхнувсь молодший брат:
Він наречену смикнув за фату.
Гуде весілля «бароно́вських» грошей!
І тільки мати, упіймавши мить,
Прошепотіла: «Доню... він – хороший...
Полюбиться...ви, діточки, живіть».
Ай, ту те, ту те, ту те –
Виводить романсеро.
Ай, ту те, ту те, ту те –
Циганський серпантин.
Гуляй-гуде весілля –
Бурштинова прем’єра.
Ай, ту те, ту те, ту те
І чорні тачки, й білий клавесин.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2018
Білим по білому – вишито світло...
Думаєш – марно...скажеш – не видно?
Зоряним світлом, в мережанім полі
Ластівку білу і чисту тополю.
Білим по білому – серденько б’ється,
Білим по білому – щастя у серці.
Біль незгасаючий, рідні рамена,
Снігом засріблена доля вогненна.
Білий вітрисько – голосу струни,
Дотиком ніжним у сонячних рунах
Янголом білим обійме калину!
Думаєш, сон це, він знову загине?
...Білим люцифером зранена крига,
Креше і ріже, не знає відлиги!
Книга – забілені зваблені муки,
Згубою нищить, заломлює руки!
...Білі злітаються круки несмілі,
Душу здираючи вельоном білим!
І вже немає її в білий щем,
Біль –не змивається білим дощем!
...знаєш...кохання... ні чорним, ні сірим,
...ні бірюзовим...ні зчервонілим,
В серці погарах не зшиєш ніяк,
Білого літепла зболений знак.
Білі шляхи на твоїй вишиванці...
Білі путі – сонця й світла обранці...
Буде колись все по-білому, знаєш?
Білого щастя в душі не втримаєш!
вірю...голубкою...білою-білим,
згодом....зігріється...серце зотліле....
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2018
А поети...йдуть... просто небом
Не попрощавшись.
Зухвало так...і, якось, нечесно.
Залишають друзів в тихій печалі,
І вже пишуть нові сюжети,
Ніби досі ім не вистачало
Тої печалі...
Ніби друзів давно так хотілось зібрати!
Відчувати їх щирі подяки...
Нову пісню про себе почути...
І життя нове розпочати...
У Безсмерті!...
Щоб піти і не озирнутись.
Не дружньо...
Назавжди!
Нам залишити трохи сонця...
І віддати нам,
Грішно-праведним, лихий сон цей:
Абонент – недосяжний...
©Тетяна Прозорова 18.06.18
Р.S. пам’яті тих, кого ми втратили....не люблю розкисати, не люблю пустих голосінь, але-за останній час дуже багато покинуло нас зненацька...людина живе, і не знає, коли...люди надсилали твори, а за нагородою їхала вже їх «половинка».
Бережіть себе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018
Ясен-Трійцею в неділю
Назбирала диво-зілля.
В зелен-ватри вибачалась,
Пісню Господу співала.
Шепотить молитву вітер,
Пригортаю ніжно квіти:
Кожна спомин свій навіє,
І секрет мені відкриє.
Ніби очі у Василька –
Усміхаються васильки!
А трояндочка в долонях,
Щоб була щаслива доня!
Квітку лілії лелію –
Богородиці надію,
Достеменну має силу
Для людей відкритих,щирих!
Пломеніють жарко маки –
В пам’ять давнини відзнака.
Я вплету їх у віночок,
З бою щоб прийшов синочок.
До духмяності жасмину
Гіркоти додам полину,
Для здоров’я – деревій,
Любій мамочці моїй!
Бережи нас, мій віночку
У безмежному цім світі,
Миру дай у краї отчім,
Щоб життю раділи діти!
Всі веснянчині секрети
Збережу я у букеті,
З незрадливою любов’ю
Принесу у дім з собою.
© Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2018
Давайте знімемо з обличчя зиму!
А сонечко- в силоньку входить весняне..
Розкидує бризками – вір, чи не вір,
Загадуй свої заповітні бажання,
Буяє проміннями сонячний вир!
Бажання... в душі стугонить передзвоном,
Бажанням б'є в скроні одвічний набат:
Молитвою серця, намоленим болем,
Ім'ям неповернених долею втрат –
Бажання у небо намолені линуть
(І, тане від них вже набридливий сніг),
І видихнув світ: порятуй Україну!
Мій Боже, одну Перемогу – на всіх!
І просить душа у небес і у Бога
Одне на вустах – і є справжнє, то –мир!
Не мінський, в зелених котрий коридорах,
А чесний, по-справжньому сильний, міцний.
Давайте ж, знімемо з обличчя зиму,
І впустиму усміхнену весну!
Не вартий жодної дитячої сльозини,
Той, хто війну затіяв зловісну!
Давайте, кригу знімемо із серця,
А з нею- заздрощі і залишки журби!
І в змерзлім серці ластівка знайдеться,
І проліски розквітнуть голубі.
Давай запросимо до себе пам'ять,...
На каву, на гостину, просто так!
І просто, що ми-люди, пригадаєм,
а значить-все у наших є руках!
Давайте, знімемо з обличчя зиму...
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018
Несмілий промінь...в лід закуте сонце...
І клаптик неба у калюжі... й півпланети!
Вона сплітає сонячні тенета,
Маніжить краплю світла у долоньці...
Загравами розважливо вертає
Всіх птахів, що блукають чужиною...
Хороше повернулося з Весною –
Ми достеменно це завжди всі знали!
Згадаю й тих, кого зима нещадно
Пото́йбіч залиши́ла із собою...
Й на щастя й на журбу є Божа воля,
Завжди на все-про-все є Божа влада.
Але, цей день – у крапельці бурульки
Вміщає стільки сонячних кларнетів!
І передзвони весняних сонетів
Таємно відкривають перші бру́ньки...
Скажи мені, то – усмішка, чи подив,
Твої вуста торкнула так чарівно?
А ти сьогодні – весняна́ Царівна,
А ти – чиясь сьогодні нагорода!
А ти – у теплих лагідних долонях
Сьогодні зігріваєш первоцвіти!
І закохався розбишака-вітер
У таїну на твоїх ніжних скронях!
І стільки радості і світлої печалі
Є у житті іще у нас з тобою!
Хороше повертається з Весною –
Ми достеменно це завжди всі знали.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018
Дороги ті останньої війни...
Дороги підлості й зухвалого розбрату...
Ішов –не гнувсь ти крізь життя по ним,
Й живеш, як заповіщано солдату.
І сонця не просив, і від біди
Ніколи не ховавсь за спини друзів,
І навпіл хліб ділив на всіх завжди,
Й, коли душа стискалася у грудях,
Ти паніки не бив і не впадав
у розпачу оманливі тенета,
А просто жив лиш так, як зажадав –
По совісті, а не за дзвін монети.
...Та, в час, коли загримала гроза,
Коли надії не лишалось більше
Ти просто встав, і втримав небеса...
Щоб сяяли для всіх вони світліше.
Т.Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018
А квіти – сумують...сумують за літом...
На затишних вікнах –серйозна палітра:
Закутано снігом і небо, і віти...
Чи то – білим пухом, чи яблуні цвітом...
А квіти – сумують...сумують за літом...
Тче віхола килим... А десь в верховітті
Свої мемуари з зірок-самоцвітів
До Осені пише натомлений Вітер..
А квіти – сумують...сумують за літом...
Здається, що більше не буде просвіту
Черствим кінокадрам, збайдуженим титрам...
І вже не пове́рнеться сонечко звідти,
Де править мольфаром зманіжене море,
Де стільки чудового дивного світла!
Де так обіймають тебе вечорові
Нестримні акорди...так ніжно-привітно!
А квіти – сумують...сумують за літом...
Та зміниться все у палаючім серці:
Весна поверне́ться. Авжеж, поверне́ться!
І жайвір злетить над смарагдовим житом,
І си́няви в небі веселка напˊється.
Вже поміж снігів оця стежечка вˊється.
Вдихнеш на всі груди бентежне повітря!
І доля – всміхнеться...ти віриш – всміхнеться...
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018
https://www.youtube.com/watch?v=g4T0jbGSJ7o&feature=share
Мистецько-історичний фестиваль"УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ"
до Дня Соборності України.
Будинок Спілки письменників України
**
Один – проти всіх!...не варто?
Один – проти всіх!...чи сила?
Один – проти всіх!...на карту!
Життя на кону!...і – крила!
Вподобав зеро – і крапка.
І навіть із тигром битву –
Ти пˊєш це життя до краплі,
Несеш його, мов молитву!
А ві́три – свинцями дишуть
В обличчя вогнепотоком.
Один проти всіх – не грішно!
Страшніше, коли – ні кроку!
Страшніше – коли за спину!
Не варто, коли – у шпарку!
Коли, як тхорі – несила!
(Аби не псувати марку).
І поруч – найближчі встануть!
А правди – нема де діти!
І прадіди з нами стануть,
І будуть із нами – діти!
Один проти всіх – Вітрила!
Бо друзі – спина до спини!
Плече до плеча – це Сила!
Підтримай нас, Боже... милуй!
©Тетяна Прозорова
Скринька Пандори
І знову – бій!... і знову – біль...
Бійці, санбати і руїни...
Вогонь!іще...і знов – вогонь!
І все змішалося в цій прірві
На кінчиках твоїх долонь!
Безсонні ночі. Дні пророчі.
Гармати... Втрати... Автомати...
Я б – світ-за-очі, та не хочу –
У цій війні вже стільки втратив!
І знову – бій... і знову – біль!
...В шовках дрімають командори...
Прокиньсь, не сни! Хоч зазирни,
Що там, у скриньці тій Пандори!*
Адже тут гинуть – гинуть Діти,
Які не встигли ще й кохати!
Та треба ж щось уже зробити,
Щоб цій геє́ні раду дати!
І знову – бій!... – спина до спи́ни,
– Тримайся, брате, я прикрию!
Чому ж мовчиш ти, побратиме? –
Кричу у пеклі цім щосили!
...А він... заснув... лиш наостанок
Прошепотів якось непевно:
– Не дотягнув... дивись – світанок!
Пробач... що смерть така... даремна...
І... усміхнувсь, немов дитина...
– Ні! Друже, ми ж удвох з тобою!
А він – тремтить чомусь невпинно
У цій смертельній пісні бою!
Ні... це тремтять... мої... коліна...
А він – вже там, над головою,
Летить у царство всіх нетлінних
Й мене – не кличе за собою!!!
– Пробач...не встигну поховати...
Очі стулив, лишаю в лузі...
Ех... краще б згинуть від гармати,
Аніж в бою втрачати друзів!
І знову – бій... і знову – біль!
Четвертий рік горить земля
І стогне...між вогнених хвиль,
Розтерзана душа моя!
Розчахнуті довіра й доля!
Але, живі, живі вітрила!
У полумˊї – міцніє воля,
У єдності – гартуєм силу!
...Ми переможемо, я вірю!
На перехресті миру й болю
Цю скриньку хижої «Пандори»,
Ми замуруємо – ЛЮБОВˊЮ!
У серці ще живе надія,
Я – той... хто... вижив у цім бо́ю!
©Тетяна Прозорова
А ви-давно зiркам дивились ввiчi?
Сторiччя креативу i прогресу,
Сторiччя вiйн масштабiв надзвичайних,
І так прискоренi життя процеси,
Біжим...летим...а жити – не встигаєм.
Людина неспроможна жити двiчi,
I двiчi народитись неспроможна,
А ви давно – зiркам дивились ввiчi?
А сонця схід давно вітали кожен?
А Ви давно – босонiж в срiбних росах
Блукали, закохавшись донестями?
А чи давно – вербовi, ніжні, коси
До вуст своїх бентежно пригортали?
А соловейка пiснею в свiтаннi,
Коли ви тішили свої бажання?
Й, долаючи всi надможливi гранi,
Освiдчувались гаряче в коханні?
.. Доводиться стискати автомати,
Й комусь кріпити грошові папери,
Один на одного наводячи гармати,
І один одному слабкi псуючи нерви.
У кiберпросторi надовго поселились,
Доводячи життєві теореми,
У кабiнетах стійко засидiлись,
Вивчаючи слизькі шляхи системи.. .
А Ви – давно...? – І я - не пам'ятаю...
Життя ж – бiжить i не вертає цвiтом,
І... щось важливе в вирi цiм зникає,
Й миттєво якось виростають дiти...
А ви – давно...? Вирiшуйте, зважайте,
Якi шляхи iзнову обирати.
Давайте ж, просто – світ оцей любити!
I Україну збережем, давайте!
©Тетяна Прозорова
До Дня Соборності України 20 січня ц.р. у м. Києві,у Будинку письменника на Банковій, 2 відбувся 11й літературно-історичний фестиваль «Українські передзвони» Господарюють на ньому дві чарівні і сильні духом дівчини, дві Тетяни Tetiana Belimova з Тетяною Яровициною , дякую їм за організацію і просто,по –людськи... Тут немає випадкових людей...тому й атмосфера тепла і дружня..кожного тут чекали і хотіли чути... В цім домі зібрались ті, хто любить Україну і вірить в неї, занепокоєний її долею...власне,нашою долею, адже одне від іншого відділити неможливо. Тут всі всіх знають, як не в житті, то по думкам, віршам, мелодії серця... а з друзями зустрітися завжди добре. Не вистачить і життя, щоб сказати кожному з нас все, що на серці...Звучали по-справжньому палкі, хвилюючі душу твори. Україна жива й житиме, в своїх надзвичайних людях!
Чекали Юлю Качулу-замело дорогу. В якусь хвилину подумала: ось зараз відкриються двері і зайде Юля...і ...побачила її на сцені...добу довелося їй добиратись до нас з Криму ...інші імена не буду називати, нас справді багато, з усіх куточків України, "одноклубники" і не тільки... і всіх так приємно зустріти, друзі.
Весь час зі мною були найближчі Тетяна Мірошниченко з родиною та Інесса Доленик, з якою ми виїхали разом до столиці. Що сказати людям , які до найменших дрібниць підтримували мене й піклувались...просто вдячно, з теплом у серці промовчу....одне те, що тебе є кому зустріти і провести, є кому запитати, чи випила ти свої ліки-це дуже-дуже дорого ... Дякую Богові за все...вдячна друзям за Дружбу. Вірю в майутнє України.
*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Зоряне одвічне узбережжя.
Завирована покірність в шал.
Непідкупна данина Безмежжю –
Місяцем збентежена Душа.
На жертовнику – палає серце,
Повнею наповнене ущент.
Все колись водночас повернеться,
Пˊєш свого життя терпкий абсцент,
Падаєш...підводишся...і знову
Доленосами здоланих доль
Поринаєш в повінь вечорову –
Міжгосподню піднебесну роль.
Між затиснутих в бажання далей
У сузірˊях є новий сюжет,
Що зухвало виткав між вуалей
Місяць – Надбезмежжя амулет.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018
Мій янголе господній, неземний,
Моя надіє, провідник незримий!
Завжди зі мною ясний подих твій,
В літа́ спекотні, і в холодні зими.
Твій апогей небесного буття –
Безмежність поза простором і віра ,
І на долонях світле відбиття,
У серці ліра, і життю довіра!
А ти встигаєш праведним крилом
Від темряви й сварогів рятувати,
Передбачати злети і надлом,
Знаходити, втрачати і прощати!
У мріях зводиш зоряні мости,
І на руках несеш, коли несила,
І тільки ти умієш так простить,
Любовˊю зцілиш і даруєш крила!
Мій янголе, подякую тобі
За істини, життєві заповітні,
І за світанки ніжно-голубі,
За незабудки у душі розквітлі...
Подякую за кожну-кожну мить,
За всіх, хто проводжає й зустрічає,
За те, що не даєш ти скамˊяніть
Тому, що люди серцем називають.
За дум неспокій, щастя й каяття,
І за земні всі радощі і муки.
За те, що ти усе моє життя
Ведеш мене до Господа за руку...
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018
До Дня Соборності України
ХТО ПЕРЕЗАКОДУЄ УКРАЇНУ
З першого погляду
...За життя я її не знала...не читала раніше і її творів...а забрала мене враз... з першого погляду...випадкове фото в інтернеті, одне з тисяч...подумалось, не вглядаючись:
«Мабуть, кадр з якогось кінофільму»...
Ніби покликали-розумні очі, приємна, хоч і дещо засмучена посмішка, стильна і, якась вся така неповторна дівчина...
«Десь ми зустрічались» -побігли думки...де?.. де...чомусь не згадувалось...де...прочитала статтю про неї...
«Господи, така ж молода ще, красива, повна сил і...вже давно не з нами...як так... -стугоніло морозяним інеєм по неспокійним думкам,-...як? »...а друзі памˊятають...пишуть...
«... і...., таки, де ж ми з нею могли зустрічатись...дивно.... » –сколихнуло свідомість і... забулось на певний час...
Таємниця дідуся Семена
..Згадалось...дитинство...духмяно-квітучо-бджолиний травень...дідусева хата...там я і знайшла свій перший в житті скарб...книги... українські книги... Дідусь мій, Семен Іванович,... дуже любив і шанував Слово...а ось ці книги – він читав матіоловими вечорами ще мамі ...роздивляюсь пожовклі сторіночки, які пахнуть часом, мудрістю й загадково не відпускають...
Чудне, мале й кирпате кучеряве дівча просто не могло тоді збагнути, що найперший Скарб на світі – це, все-таки, Люди, які нас оточують, люди, близькі душею. Вони зˊявляються в нашій Долі в різні часи, щедро віддаючи щось дуже важливе. Настане час, і ми теж віддаватимемо комусь краплини душевного тепла і світла. Невблаганним залишається одне : всесильний Час завжди когось забиратиме. Зненацька. Нагло. Невблаганно. Назавжди.
Все це ще відкриється потім, а зараз...тримаю в руках цілий світ! Книги...Слово...а серце тьохкає соловˊями, ніби на побачення багне не запізнитись!
... мені років 7-8... лечу після уроків до шкільної бібліотеки, де малечі книжечки «видають по інструкції» у м'яких палітурках, які прочитуються не доходячи додому...тут же повертаюсь назад – обміняти ...дивуються, не вірять...
«Ти не могла так швидко, дівчинко..»
...мовчки печу ніяково раків...ні, я не маю якихось надздібностей...просто читати люблю...зітхаю...повертаю додому...сумно... читати –ні́чого...
.....читати ні́чого!...це хлюпочеться у думках так, ніби ні́чим дихати... І так щоразу... А сьогодні ось – спинили лагідно:
«А розкажи-но, про що твої книжки!»
Розповідаю охоче, ділюсь враженнями, бо вони такі цікавенні! І...о диво! Мені дозволяють взяти ще книгу... з цих пір мені довірили одну потаємну Мрію – оту ще віднедавна недоторкану привабливу поличку, де живуть зовсім інші, такі бажані книжечки...у яскравих цупких палітурках, такі класні!
«Мені дозволили!»...усміхаюсь собі і всім назустріч, притискаючи до грудей оту свою скарбничку Слова....
На скрижалях Долі
Дідусеві книги були зовсім іншими: спершу і достеменно, російською мовою тут я зустріла лише примірник перекладених творів Тараса Григоровича Шевченка...він лежав на поважному місці, хоча й осторонь інших...А інші- ...затьмарювалась свідомість від величі назв: власне,сам «Кобзар» рідною мовою, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» І.Франка, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Вибрані твори» Лесі Українки, «Нащадки скіфів» В.Владко...і це –тільки те, що впало в око!
-А...можна...?,- затамувавши подих, проскиглила я до дідуся Сєні.
-А зможеш? – напівжартома, любляче, в тон відповів він. Дідусь, пройшовши дві війни, знав справжню ціну людським істинам, і завжди говорив, що Життя краще зустрічати усміхаючись, аніж плакати.
У відповідь я лише схвильовано перебирала повітря (а ...як не дасть?)
-Кукурузка ти маненька!-усміхнувсь лагідно він, -читай! Тільки так – бережи!
Ми-українці, то ж і рідна мова наша –українська
Так я дісталася берегів української класичної літератури...дивно,але ці «дорослі твори» були цікавими й захоплюючими. І першим питанням, яке народилось в моїй русифікованій на той час голові:
-Дідусю, чому у школі ми говоримо російською, а ти – українською?
-Ми – українці, то ж і рідна мова наша – українська.
В дитячих очах – німе запитання.
-Ти навчаєшся в російській школі, бо єдина на мікрорайоні українська школа - маленька, всіх бажаючих не вміщує.
Мені хотілось запитати, а чому така маленька ота школа, в якій навчають рідною мовою, але – побігла читати , бо вже розкрила темно-синю збірочку Лесі Українки і та заполонила мене надовго...
Промінь Світла крізь часи
Вірші –такі образні, пейзажні, змальовували картину за картиною Лесиного життя і відірватись від цих сторінок – було несила...
Згодом «дійшла» до «Лісової пісні»...і –згубилась у цій незабутній вишуканій феєрії! Так я назавжди запросила в своє серце Лесю Українку... Згодом читала її «Досвітні вогні», «До мого фортепіано» ...все підряд...і відчувала достеменну силу поетеси, силу Духа,силу Слова...
Це їй, Лесі, згодом напишуться такі дещо несміливі ще рядки:
Лесі Українці
Весняний дотик гомінливий,
Білявий сад тріпоче вітер...
Про очі Лесині журливі
Згадали яблуневі квіти.
Чудова жінка і поет,
Підвладна лише слову й книзі!
Писати б твій палкий портрет
Вогнем на льодовитій кризі!
Світанку вранішнім промінням
Писати б ніжний образ твій,
Додавши весняної мрії
І сповнених життя надій!
Незгаслий вогничок іскристий,
Мій особистий Прометей,
Мов Мавка з “Лісової пісні”,
Що назавжди в серцях людей.
І в незалежній Україні
Шануємо твої пісні...
Дві чисті Лесині краплини
У душу дивляться мені.
Т. Прозорова
2005 р.
Наша Леся Українка
Одного разу в мережі зустріла твір, який не прочитати просто не могла:
Ніла Зборовська «Моя Леся Українка» ...Ніла Зборовська...чекай-но, це ж та красива дівчина з давнього фото...читаю твір...поглинуло!...від назви і до останньої крапки я відчувала її думки . В його рядках таївся весь сенс жіночої душі і провідником до цих таїн стала Лесина «Лісова пісня»!...Моя, з дитинства, «Лісова пісня»! ...Нілина «Лісова пісня»...Наша «Лісова пісня»...
Ми всі –в одному небі вдивляємось в зірки...
Аж ось на цих Лесиних струнах забриніла Нілина мелодія...мелодія весняного дощу...той дивний блюз, що пробуджує серця і відкриває їх Світлу.. Від отого щирого, ніжного
«Як хороше грає,
як солодко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!»
до життєстверджуючого: «Ні!я жива!я буду вічно жити!
я в серці маю те, що не вмирає!»
І це все назавжди наше з Нілою, той світлий промінь, який жиє і продовжує життя! Так ось де ми зустрічалися з Нілою Зборовською! На Лесиних сторінках, у тому самому Світі, де весніла «Лісова пісня»...і, потай сховавшись в старенькій вербі, затамувавши подих, ловили очима зеленуваті вогники Потерчат, і, ледь втримувались від спокуси погойдатись з Мавкою на вербовім гіллі...потай закохувались в Лукаша і спів його сопілки... Це нам з Нілою боліла душа, коли порізалась серпом Мавка, даючи ще хоч день пожити Русалці Польовій...і, вплітаючи в коси калину, розмовляли з Перелесником...і ступаючи в холодну печеру з Тим-що-в скалі сидить, все-таки давали славінь життю. Ми обидві були там, в Лесиному світі! Ми сприймали це Життя, відчували його оту дзвінку теплу ниточку, торкаючись Лесиних творів.
...З цих пір вже я не могла не поцікавитись, а хто ж така Ніла Зборовська? Коротка стаття у Вікіпедії зненацька розповіла Стільки, що годі дивуватись:
« Ніла Зборовська закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру при Інституті літератури та мистецтва НАН Казахстану в м. Алма-Аті (1991). У 2008 році захистила докторську дисертацію на тему «Психоісторія новітньої української літератури: проблеми психосемантики і психопоетики» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Викладала в Київському національному лінгвістичному університеті (доцент кафедри теорії та історії світової літератури).
Була директором Центру ґендерних досліджень. Займала посаду провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Авторка численних есеїв, декількох прозових творів і понад 100 наукових досліджень.
Авторка книг
• «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. — К.: МСП «Козаки», 1996 . — 64 с.
• Психоаналіз і літературознавство: Посібник. — К.: Академвидав, 2003 . — 392 с.
• Феміністичні роздуми: На карнавалі мертвих поцілунків. — Л.: Літопис, 1999 . — 336 с. (автори: Зборовська Ніла та Ільницька Марія)
• Пришестя вічності. — К.: Факт, 2000 . — 223 с.
• Моя Леся Українка: Есей. — Тернопіль: Джура, 2002 . — 228 с.
• Українська реконкіста: анти-роман. — Тернопіль: Джура, 2003 . — 304 с.
• Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. — К.: Академвидав, 2006 . — 498 с.»
У дитинстві вона мріяла жити після смерті на Сонці з татом… Потім була мрія — збудувати на українській землі храм, у якому можна зцілювати людей знаннями та вірою в Бога, «старовинним українським способом замовляти від страху. Народним українським психоаналізом».
Її улюблений жанр у літературі — драма. Вона ризикнула з’ясувати код української літератури з точки зору психоаналізу — «від Сковороди до Забужко». Цей код, на переконання Ніли Зборовської, захований глибоко у надрах нашої культури, духовності — у фольклорі. «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» — унікальний проект для сучасного літературознавства. У цьому науковому романі письменниця прагне розгадати таїну, віднайти ключ до розуміння народних істин. Вона стверджує, що головний код історії української літератури — це код апокрифічного християнства.
«Чи варто сучасному літературознавству повертатись знову й знову до минувшини, чи не втратила актуальності нині творчість письменників-класиків, тієї ж Лесі Українки?»- запитали в неї в одному з інтервˊю.
-У мене до Лесі Українки ставлення як до української геніальності, яку я прагну збагнути, оскільки збагнути її тексти для мене означає збагнути сутність нашого порубіжжя,-відповідає на це Ніла,- Священне знання минулого у міфологічному вимірі нагадувало про циклічність часу, про закономірне повторення подій, про необхідність індивідуального та національного пробудження в апокаліптичні часи випробувань, сновидінь і забуття. Тому творчість Лесі Українки, яка активізувала в українській пам’яті античний та християнський міфи, не може втратити актуальність. На кожному українському порубіжжі, коли Україна потраплятиме в епоху хаосу і шукатиме власного шляху, творчість Шевченка, Франка, Лесі Українки набуватиме актуального перепрочитання.
Наприкінці 2017 року під редакцією Олександра Сопронюка знову виходить його часопис «Слово», в якому з надзвичайною теплотою, дражливо-ранимо, такими дружніми, щемкими спогадами, автор висвітлює долі і думки літераторів – представників українського андеґраунду: Володимира Затуливітра,Ніли Зборовської,Юрія Гудзя, Олеся Ульяненка, Костя Єрофєєва та багатьох інших. Андеґраунд став символом духовної свободи, творчої незалежності, синонімом новаторського мистецтва. Він фактично є витоком більшості процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві сьогодні. Зауважте – у мистецтві, а не шоу-бізнесі! Олександр , рубаною правдою,як він сам висловлюється, своїм багатюще -силенним словом знову й знову підіймає проблеми Літератури, Історії, України, Життя...
І, ви знаєте, це настільки людяно,просто і ясно як в божий день, те бажання Олександра зберегти для людей по крихтам спогади про друзів! А зібрати докупи все збережене – вийде ціле покоління! «Щоб памˊятали...»,- говорить часто редактор. Щоб памˊятали... Бо ніхто і ніколи не відніме в нас нашу Памˊять! Цей необˊявлений кат ще не раз випікатиме в серці рани і пробіжиться по оголеним нервам…
Щоб памˊятали... Бо без минулого –немає майбутнього!
Знову Ніла Зборовська ... ПРИШЕСТЯ ВІЧНОСТІ
Світлій пам’яті дорогої подруги Соломії Павличко .МОЯ СОЛОМІЯ ПАВЛИЧКО
«Моя Соломія Павличко»...хвилюючий есей, вирваний з душі...власне, сповідь памˊяті близької подруги. Нілина щирість, все її Світло проходить крізь призму почуттів, заломлюється і випромінює стільки всепереможної сили!
«..Могили, могили, могили...,-пише Ніла, - Як я ненавиджу кладовище! Ніколи не прийду до Соломії на могилу! Я знатиму завжди: тут її немає! Таку
подругу зарити в могилу! І думаю: «Соломієчка, якби не було цього страшного материнського горя, цього мовчазного і мужнього страждання твого тата, твоєї доньки, твоєї сестри, твого коханого чоловіка... Я тобі такий похорон влаштувала б! Вони тобі позаздрили на гроб за тисячу доларів, — вони тобі все XXI століття заздрили б за такий веселий похорон
від подруги!
Бо Київ — твоє місто, бо Київ — твоя вічна могила!»
....Так любити можуть тільки справжні Люди... справжні Друзі.
«Ті, кого ми любимо, не вмирають. Щовесни вони приходять до моєї хати й стоять попід вікнами, поміж цвітіння дерев і янголів молодого саду. Вони вже ніколи не покинуть мене саму».(Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 14).
Ніла гаряче представляє проекти Юрія Гудзя: «У Юрка Гудзя була ідея, – промовляє вона до молоді при творчій зустрічі , – Що жіноча душа і чоловічий інтелект поєднаються і створять оцю гармонію, тільки отой жіночий і чоловічий дух разом можуть створити оту соборність неймовірну в духовному плані, про яку ще писав Захер Мазох, цей поет дуже любив українську жінку... він вірив, що ось ця соборність розпочнеться і це буде чоловічий і жіночий ренессанс . У християн є власна духовна практика і ось ця практика ось-ось розпочнеться.»
Ніла Вікторівна захоплено розповідала про ідею української реконкісти: «Я памˊятаю, як Юрко носився з цією ідеєю. Ми не повинні орієнтуватися на соціальну революцію, нам треба орієнтуватися на духовну революцію,- запевняє вона,-і ми бачимо це, тому, що влада приходить, вона має свій соціум і свої закони. Духовність має закони,які стосуються вічного життя, а влада тимчасово працює. І от Юркові хотілось поєднати оцю духовну революцію з реальною дійсністю. І це приведе до відродження отієї Нової України »
«Код…» — це психоісторія української літератури, це авторське бачення коду української державності. Ніла відчитувала українську літературу на основі батьківсько-материнського коду. Будучи спочатку прихильницею фемінізму, вона все-таки свідомо зійшла на шлях культивування батьківського, чоловічого начала. Бо якщо переважає душевне, романтичне, емоційне у нашій ментальності, Україна стає жіночною. Це однобоко. Це не дозволяє їй бути активно вольовою, духовно зрілою. Тільки всі разом ми маємо створити Свою Україну.
Ніла Зборовська пояснює нам нас самих
«Та поміж усіх слів невимовним залишається ціле життя...
Зима - наймилосердніша пора року... То лиш здається, що вона невмолимо жорстока... Зима відкриває нам зовсім інший простір і час, нероз'єднаний на уламки минулого і майбутнього, вона дарує нам свою рятівну тишу, безмовність своїх напівсонних торкань, дає можливість перевести дух і дочекатися Різдва...
Бо ж кожна зима - то відлік нового часу, що починається і завершується теплим дотиком Твоїх долонь...»
(Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 140).
***
А поетове чесне життя-
після смерті буяє не гірше:
У думках неземного буття ...
...недописанім полум'ї віршів.. .
Бˊє ключем в незабутніх шляхах...
Тих, які з ним єднали раніше,
І у сонячних теплих стежках,
По яких не ходитиме більше.
І немає в житті тої сили,
Стерти пам'ять у вічному крузі!
Бо не стримати полум'я й крила,
Що об'єднують в світі цім Друзів.
*Т. Прозорова
Історія повторюється: колись Ніла Зборовська в різдвяну ніч писала есей про улюблену подругу Соломію Павличко...і ось, в ці різдвяні дні пишу про неї саму свої слова я... І це так природньо, адже Різдво оновлює всіх, і переосмислюєш сенс життя. Зараз перечитуючи Нілину «Соломію» ..спіймала себе на думці, що часто останнім часом думаю про неї...так сказано в неї зболіло: «Вся Україна закодована на смерть... в нас треба вмерти, щоб тебе почули...»... і,знаєте що скажу...треба б перезакодовувати все це...дуже треба.
Так хто ж перезакодує Україну?
Україну необхідно ПЕРЕЗАКОДУВАТИ. На щастя. На істину. На долю. Перезакодувати Україну НА ЖИТТЯ. Ще не пізно, ще можемо!
Так хто ж перезакодує Україну?
Кожен з нас має в цім бутті свій неповторний штрих-код, свої неперевершені шляхи, в кожному живе своя надзвичайна сила...і, хочемо ми того,чи ні, кожен додає Світу щось своє. Хочемо ми того чи ні – несемо-випромінюємо-надсилаємо Прийдешньому свою енергетику і досвід, якими б вони не були. Не шукайте і не чекайте якийсь Вищий розум!Не вуду, і не естрасенси змінюють нас. А Господь допоможе лише думаючим, діючим, рішучим.
Не бійтесь вплинути на хід історії. Знайдіть Своє Слово, Своє Світло у собі. Знайдіть, хоч краплиночку доброти для когось іншого, і для країни...ну, давайте спробуємо хоча б не випромінювати негатив і злість!..і подумаємо трішки про того, хто поруч. Ну...ми ж – все можемо.
Ми – українці! Давайте відірвемось від своїх щоденних справ, негараздів, амбіцій, гаджетів та онлайну. Знайдімо ж її, Нашу Україну в собі і нікуди її не відпустимо-не віддамо...жодного її променя...жодної людини...жодного її світанку...
Так хто ж перезакодує НАШУ Україну? Історія –дама з несподіваними примхами. Хто знає...а можливо, і, ймовірніше це будеш – Ти...
Тетяна Прозорова 7-14 січня 2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018
Ось такі маємо подарунки сьогодні до Різдва...))) зацвіли в цей день і вільшина і календула ,і кульбаба....і "сонечка" з "козачками" прокинулись, то тут, то там з"являються....а сьогодні надворі зацвіла примула- рожеве диво )))....
...Дивне Різдво.
Це Різдво так не схоже на зиму,
Хоч ялинки у кожнім вікні,
І дитинством уже мандарини
Щемко пахнуть на нашім столі.
Завмирає душа: чи прийде він,
Народиться наш добрий Ісус?
Переливом лунає дзвін –
Так чекаю, що аж боюсь!
Щось зима забарилась, і
Гоноровим назло холодам,
Вже ступає весна по землі,
Й відкриває дорогу квіткам!
Усміхнулася Діва Марія:
Квіти всім до Різдва –та це ж мрія!
Щоб Ісусик побачив красу,
Я до вас його, люди, несу!
І тепер вже прийдуть неодмінно
Мир і Щастя в мою Україну!
З Різдвом Христовим всіх, Ісус народився!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018
Злітають птахи наших душ...
То вниз...то вгору...
То – щиросердно у пітьму!
І в щастя й горе.
Ти не прив'язуй, не кричи
Політ не стримуй!
І думи, й музику, й вірші
Несуть іх крила.
А то крізь терни до зірок
Чимдуж заносить.
Від прірви спиняться за крок-
Й злетять... не спросять!
Під ранок – стомлені й німі
Впадуть на небо...
Та тільки крила їх живі...
Не руш...не треба!
По білосніжжю сипле кров
Новий світанок
Несе надію знову й знов
Упертий ранок.
Куди злітають наших душ
Нестримні птахи?
Колись тобі я розкажу...
Щоб знов літати!
©Тетяна Прозорова
https://www.youtube.com/watch?v=FIznvlqBwSc&list=RDFIznvlqBwSc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018
Найперша сьогодні молитва
Усіх світових перетин
Для тих, хто несе своє Світло***,
Тому, хто дарує світи!
Хто у пересічні морози
Для тебе свій вогник знайде,
Хто тихо дощу витре сльози,
Я вірю мій друже в тебе!
Для тих, хто у бурю зігріє ,
З незгодами-чесно, на 'ти',
Хто душу мою розуміє,
Слова моі линуть прості.
Бажаю, щоб в році старому
Залишив невдачі свої
І щоб відтепер по-новому
Щасливились кроки твої.
Усі негаразди-здолати!
І щоб всі життєві шторми
Твою не знаходили хату,
Щоб янголи в душах жили!
Тобі, хто зберіг моє світло,
Крізь всі негаразди буття,
Сьогодні всміхаюсь привітно,
Щоб разом іти в майбуття.
Здолати всі біди і горе,
Відкривши вітрила свої!І
І, щоб лише лагідні зорі
Світили вам, друзі мої!
Тетяна Прозорова
З НОВИМ 2018 РОКОМ ТА РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
А поетове чесне життя-
після смерті буяє не гірше:
У думках неземного буття ...
...недописанім полум'ї віршів.. .
Бˊє ключем в незабутніх шляхах...
Тих, які з ним єднали раніше,
І у сонячних теплих стежках,
По яких не ходитиме більше.
І немає в житті тої сили,
Стерти пам'ять у вічному крузі!
Бо не стримати полум'я й крила,
Що об'єднують в світі цім Друзів.
*Т. Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
Де ти...суголосся дощів і світла...
У забагнених тих тенетах,
Де летить моя тиха молитва
З незгасаючим небом – де ти?
Де ти...в сніговіях тремтіло тихо...
Обертались серця-планети –
(збережи тебе, Боже, від лиха!)
У натомлених кілометрах
Пломеніє думками – де ти?!
Де ти... знову січений дощ на віконні
Вимальовує спраглі портрети...
І уже не затихне до скону
В моїм серці твій вітер: «Де ти?»
....А у мороці знову і знову
Виникають твої силуети.
Сновигають дощі по колу...
Ні...це – я , у твоїх тенетах...
Між дощами й тобою...де ти?
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
І знову зима, на вікнах вона
Узори малює чарівні.
Повсюди сніги натрусила, чудна!
Іду серед них – мов царівна.
Зимовими снами дрімають луги,
Садок, що під снігом із рання,
Спить сонце і місяць, річок береги…
Не спить лише вірне кохання.
І, знаєш, - ти теж, звичайно прийдеш
І знову до нашої хати,
І знов цілуватимеш мене без меж,
Щось будеш хороше казати…
Та інша ще є, тримає тебе,
А ти з цим нічого не дієш.
Ти втратиш мене, ти втратиш мене,
Якщо ти її не покинеш.
Розтануть сніги, минує зима
І в серці весна заіскриться,
Тому лиш там місця не буде й нема,
Любов хто зміняв на дрібниці.
2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Квіти зими
(до нинішнього дня у нас ще квітнуть квіти...але,природа настроєна рішуче))))(фото від 08.12.17р)
Знов завірюха шовкові узори дістала
Шати гаптує ця Панна велична для всіх...
І в передчутті зими кришталевого балу
Стиха злітає пірˊїнками юний ще сніг.
Світ зачарований ночі приймає холодні,
Знехотя трішки, така неминуча ця путь...
Тільки не згодні, а квіти, не згодні сьогодні!
І, всупереч холодам, все цвітуть і цвітуть!
Квіти зими – то не біль, не над світом наруга,
(Боже ж, та як дочекатись фіналу зими!)
Квіти зими –тепла усмішка доброго друга,
Що обіймає у спогадах літніх крильми.
Квіти зими –то її несподівана ласка,
Тиха мелодія ллється по срібній струні...
Квіти зими –то чарівна мережана казка,
Що намалює природа у нашім вікні
А чародійка дарує пухнасті свої одяганки,
Пледи, шарфи, шапки ...інше вбрання...
Квапиться виконати всі для всіх забаганки,
Щоб від турбот відпочили і квіти й земля...
І, заколисані серед нічних заметілей,
Тихо дріматимуть до молодої весни...
І навіватимуть серед засніжених тіней
Нам незабутні солодкі фіалкові сни.
©Тетяна Прозорова
10.12.17р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Різдвяна заметіль...
Вечірнi сутiнки настануть,
Зігрівши спокоєм усiх.
I землю нiжним покривалом,
Знов обiйме пухнастий снiг.
І світло Зіроньки озветься
В кожнім серці звідусіль!
І срібним снігом посміхнеться
Рiздвяна наша Заметiль...
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
А небо щедро нам дарує
Сузірˊям шитий оксамит.
І всю планету зачарує
Та чиста потаємна мить.
І легкокрило, ніби діти,
Мов перший і в останній раз,
В казкових заблукаєм квітах
І мерехтінні сніжних страз.
На рiздво, на Рiздво – заповітні збуваються мрiї.
А Різдво, а Різдво – час добра й потаємних надій!
Ти мені посміхнись– і ця посмішка серце зігрiє,
Збережімо її ми у світі шалених стихій!
Дорiжка мiсячна у небi
Усі шляхи в один зведе,
І щастя, що усім так треба.
На грішну землю знов прийде.
В очах, і серці зникне крига,
І переможе доброта,
Життя, мов потаємна книга,
Святиня вічна і проста.
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
Автор поезії- Тетяна Прозорова
Ці слова стали піснею, мелодію написала Тетяна Мірошниченко
Відеоверсію можна побачити ось тут
https://www.youtube.com/watch?v=LhNQaoA1uws
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
***
Один – проти всіх!...не варто?
Один – проти всіх!...чи сила?
Один – проти всіх!...на карту!
Життя на кону!...і – крила!
Вподобав зеро – і крапка.
І навіть із тигром битву –
Ти пˊєш це життя до краплі,
Несеш його, мов молитву!
А ві́три – свинцями дишуть
В обличчя вогневим током.
Один проти всіх – не грішно!
Страшніше, коли – ні кроку!
Страшніше – коли за спину!
Не варто, коли – у шпарку!
Коли, як тхорі – несила!
(Аби не псувати марку).
І поруч – найближчі встануть!
А правди – нема де діти!
І прадіди з нами стануть,
І будуть із нами – діти!
Один проти всіх – Вітрила!
Бо друзі – спина до спини!
Плече до плеча – це Сила!
Підтримай нас Боже... милуй!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Моєму дорогому татові Юрію...
НА ЯСНЕ ПЛЕСО КРІЗЬ РОКИ...
Ранок дивився сьогодні безсонячним і сірим небом, ховаючи в пеленіі теплі осінні сльози...я памˊятаю...і завжди памˊятатиму цей день...день твого народження... доброго ранку, таточку! ...з днем народження тебе..як же довго ми не бачились з тобою.... вже 14 років, а ніби вчора...і ніби ось-ось зайдеш до нас...усміхнешся, і знову все буде добре .
Так виходить ...чомусь найріднішим, найближчим людям потрапляє найменше нашої уваги...у памˊяті ще живе, як ти завжди чекав дня народження, і щоб вірша склала про тебе, або пісню...а тут - в роботі завжди,заклопотана ...одного разу думаю: та що ті віршики,набридло вже мабуть тобі їх слухати, привітаю простими словами, від душі ж...а ти чекав..чекав, як дитина..добре,що хоч помітила це....а ти-навіть подумати не міг,що тобі в такий день не напишуть вірша...бо то був чи не єдиний день, коли "моя високість" додумувалася присвятити тобі рядки...зайшла до іншої кімнати,слів багато ж не треба, і вони близько в серці,тільки сказати треба, щось написала й ми ще заспівали ...і ти знову радів , усміхаючись щиро... За вікном – щедро роздавав золоті корони клен і здавалось тоді, що життя таке довге й світле, і немає йому кінця-краю.....а через два з половиною місяці тебе не стало...ніби серце твоє стомилось і вирішило відпочити, залишивши нас...і всі ці роки я згадую і згадую цей останній день твого народження...і все життя...
...я рано почала згадувати ...малі спогади починались десь з перших миттєвостей свідомості: ти тримаєш мене високо над шафою маленьку і з тобою я нічого не боюся! Така була наша з тобою дружба... Це ти- показав мені сузірˊя і розповів про Велику ведмедицю, саме ти читав мені казки і вірші ...Це ти- навчив мене смажити картоплю...і доглядати за хворою матусею ...і не забувати про сестричку... І за яку б справу ми з тобою не брались, все в нас робилось-діялось-збувалось. разом ми звертали гори, хоч років мені було тоді небагато...господи, та хіба тільки в цьому щастя...ти усміхався і відкривався Світ: великий, неосяжний і прекрасний ... Чи можна забути наші світанки на ясному плесі ставка ...з вудилищем, лагідним туманом і чистими мріями....і неважливо, скільки риби ми несли додому (найбільша ж завжди «зривалась з гачка»!) ми несли з собою просто – Світло...повні пригорщі....разом...І воно завжди зі мною з тих пір.... Ти не закінчував універів і не здіймався над світом...просто ти був Людиною...Завжди...У всьому....
Часто ловлю себе на думці, що дивлюсь на життя твоїми очима...несучасно, не модно, іноді – навіть нецікаво...та тримаю в серці наше Світло...ти говорив – віддати його людям....я памˊятаю ....тільки- болить: ти вийшов і не повернувся...встигла ще добігти- як важкий сон ,«швидка допомога», апаратура...чужі люди вдома...надія десь (встигли ж,значить-врятують!)....і якась-безодня....і мамині очі, повні відчаю і горя...не втримали...пішов ....у безголос.... Світла тобі Памˊять....
Скоро, зовсім скоро наздожену твої роки...чи уявляв собі ти таке?тобі сьогодні мало виповнитись 70... а так і залишилось 56...56 років Світла...
....Розˊяснілось і твоя усмішка десь згубилась у променях лагідного сонечка...а памˊять все відносить мене крізь роки ....до ясного плеса, де народжуються світанки.... дякую Господу, що ти був, таточку...
19.10.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2017
Ти не пускай мене до серця, не пускай,
І не турбуй ти вогнища палітру!
І не давай свободи, не давай!
Бо жагучіше ж полум'я від вітру!
Не дай поринути в твоїх очах...
Не дай в цій синяві палкій згубитись.
До тебе йду по сонячних ключах
І вже ніяк не можу зупинитись.
Храни тебе, Господь, від зла й вогню.
Тебе до щему так давно чекаю..
В очах цвіте барвінком «я люблю»
А серце шепче стиха: «я...кохаю...»
Ти не пускай мене до серця, не пускай!
А серце шепче стиха: «я...кохаю...»
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2017
https://www.youtube.com/watch?v=FSN7kz_GlR4
Ти забув зачинити ноти...
(бійцю бат. «Донбас» Ігорю Михайлішину)
Ти забув зачинити двері..
Просто, вийшов.. «пока!» ...всміхнувся..
«Повернусь,ти чекай на мене!»-
Вийшов...і ніби світ зітнувся!
Й ніби сонце уже не світить!
Й ніби зорі не ті сьогодні!
Ти забув зачинити вітер...
Все поринуло у безодні....
Й від початку й до скону світу
Нас шмагають вітри щосили
Мерзне в серці спекотне літо,
І карбує нові могили.
Всесвіт поглядом у долонях
Ти прикрив від вогню й розбрату.
Синьо-жовте й червоно-чорне
Твоє небо...за втратою -втрата.
Не забув...не зламалась пісня!
А ти вижив, щоб далі жити!
Тільки музику «До» і «Після»
Став по-своєму
розуміти.
Нескінчена до болю битва
Розділила на «За» і «Проти».
А мелодія -то молитва!
Ти забув зачинити ноти...
Ні...не стримував їх польоту!
©Тетяна Прозорова
З історії: ..."коли він починає грати, здається, що між його пальцями проскакує іскра - так швидко вони рухаються. Грає він без нот - впевнено, не боячись найскладніших пасажів. Я дивлюся на його руки і не можу позбутися думки, що на рукоятках станкового гранатомета вони виглядають так само органічно, як і на чорно-білих клавішах рояля. Сержант Ігор Михайлішін - юрист за освітою, боєць батальйону «Донбас», інструктор по стрілецької і гранатометний справі. Позивний - Піаніст. Взимку 2014 року його грав на морозному Майдані Бетховена і Баха. Потім пішов добровольцем в батальйон «Донбас», воював, в кінці літа 2014 року опинився в самій гущі Іловайського котла. 120 днів провів у полоні. Протягом всієї війни Ігор примудрявся знайти інструмент і хоч трохи пограти. А коли інструменту не було, він представляв його, граючи на невидимих клавішах в повітрі. Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що ця історія про хлопчика з тонкою душею, важко переживає розрив між високим мистецтвом і кривавої військової дійсністю. Це історія воїна. Музика і війна сплелися в ньому воєдино, і між ними немає протиріч. Коли я попросив Ігоря «зіграти мені війну», він виконав повне драматизму і, тим не менш, просочене неймовірною творчою енергією твір Ференца Ліста «Танець смерті». Починається з «церковних» ударів, які лунають подібно спалаху ..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753399
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2017
Він був ліхтарник...тихий, непримітний...
У чім душа тримається в житті!
Та з рук його палахкотіло світло –
Й надвечір оживляло ліхтарі!
Щовечора(така його робота)
Черкнувши сірником об черевик,
Коли все місто поринало у дрімоту,
Творив свічадо, тихий чарівник!
Він жив одинаком, така вже доля,
Ні матері, ні батька, ні сімˊі...
Та відступала десь кудись сваволя,
Коли він світло дарував землі.
Десь поруч біснувалась мряка,
Кривився морок втомлений вгорі,
А місто –тихо, затишно і мˊяко
Щовечора вітали ліхтарі!
«Бездарний карлик, ледар і нікчема! –
З усіх усюд «віддячував» сусід.
Життя своє так марнувать даремно!
Замислитись тобі вже час як слід!»
А він не думав...освітивши місто,
Спускався по драбинці й без образ
Вдивлявся в небо...де свята Пречиста
Зірками обдаровувала нас.
Й ніхто не помічав, ні він,ні люди,
(Господь сховав цю таїну з очей)
Коли скликав він світло звідусюди,
Щоразу меншав чоловічок цей.
І лише друг (душа своя довічно!)
«Ну як так можна! – раз сказав йому,-
Адже тобі не жити, друже, вічно!»
Всміхався тільки – світлом у пітьму!
Своїм життям звичайним місто грало,
Поет і кухар, мер, міський дзвонар....
Хто світло ніс–вони не помічали!
Помітили, коли його не стало...
Бо разом з ним заснув його ліхтар....
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
Боронять від біди нас янголята,
Ми ж – не цінуємо того...даремне...
А іноді – не знаєм, що й сказати,
Вони ж – летять за нами достеменно,
Даючи і поради, й розум, й силу,
Тримають рученятами в цім світі!
І, де б лиха нас доля не носила,
Їх пальчики сильніш від лихоліття!
А нам чомусь, завжди здається,
Що долю ми плекаємо власноруч!
І все ж, коли фортуна усміхнеться,
Згадайте, що вони із нами поруч...
©Тетяна Прозорова
/трохи навіяло думку....не підписаний вірш, пошукала, здається, Міла Песоцька...це не переклад...проте,хороша думка, чому б не озвучити українською/
Хранят нас ангелы от бед...
Хранят нас ангелы от бед,
Хоть, мы того не знаем сами.
Дают безмолвный нам совет.
Мы в вечной связи с небесами.
И взрослого, и малыша
Ведет неведомая сила,
Чтоб наша хрупкая душа
Все в жизни трудности сносила.
И боль выдерживаем мы.
И радость к нам приходит тоже.
И нам тепло среди зимы.
Все человек, на свете, может.
Не покидает ангел нас.
Он защищает от ненастья.
Оберегает в трудный час.
И разделяет с нами счастье.
Стихи Милы Песоцкой
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Ще болить... та по ще́мних стежках
Відпускає, мов кат, грішна памˊять.
Але, знову і знов синій птах
І крилом обіймає і манить!
Босоногий по скалкам вогню,
Льодової торкнешся безодні...
Якщо є в нас з тобою Сьогодні,
Значить янголи в душах живуть!
Хто ми, що ми з тобою в цім світі –
В лабіринтах життя, між спокут?
Між зорею і вранішнім вітром:
Порятунок, чи чийсь пˊятий кут?
...Заблукати б з тобою в духмяності
Полином закосичених трав,
І забутися у реальності –
Ти мене, як повітря чекав!
...Незбагнена, стрімка, неозора!
Синій погляд приспущених вій...
Потаємна, щемка і прозора –
Легкокрилий політ моїх мрій!
Позолочений плащ прикриває
Світлих дум щиросердну жагу.
І не віриш! Та знов осягаєш
Легкий шелест на першім снігу.
Повернуся – дощами, накрию
Хвилю спогадів тихих і рим!
Сонцем ніжним зненацька зігрію,
Заколишу диханням своїм...
Запалає, забˊється, задише
Потаємне мереживо слів!
І у роздумах те́рпких залишить
Недопитий коктейль дивних снів.
Я – з тобою, і все ж, недосяжна!
Незбагнена дивачка проста.
Непідвладна думкам, але – бажана!
То я грішниця... то я – свята...
....Приголублю, закутаю ніжністю –
І закрешу морозами вмить.
В піднебесся, освячена грішністю,
Та елегія наша злетить!
...Знов зірки теплотою засі́яли
Оксамитове серце твоє.
Знов прийшла твоя Осінь омріяна –
Що ж, приймай!зустрічай, яка є...
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017
А жити – треба
А жити – треба. І з життям ужитись...
Даючи славінь долі і життю,
Стомився – можна трішки зупинитись...
І – знов босоніж увійти в стерню!
Якими ще шляхами нам пройти,
Щоби один до одного дістатись...
І щоб твоєй руки не відпускати
І зі своєї стежки не зійти...
*
Ми – разом... у потязі з вічною назвою «Доля»:
Купе, провідник і, доволі набридлий вже чай...
Стукочуть колеса, немов те зерно у стодолі.
І так невідомо, хто знов на пероні нас буде стрічать...
А очі – синіють і щось розпашілись долоні...
Вдивляємось разом в весняну оту голубінь.
Хоч осінь навкруг...і такі посивілі вже скроні...
Ще кличуть лелеки в лелечу свою далечінь!
Жасминовий чай шепотів про квіткові затоки,
і ночі жагучі й корсарові мрії ясні...
І... десь зовсім поруч... лунають притишені кроки,
І ...так доторкнутись неважко іще до нової весни!
Вокзал у вікні... і коротка зухвала зупинка...
По душах розлито терпкий, ще незвіданий щем...
Співає-всміхається в серці натомлена скрипка,
Кохає-жадає, і янгол щасливий присів на плече.
Не знаємо Завтра, та є уже спільне Сьогодні...
Можливо, з тобою б – життя обіруч нам пройти...
Зриваю стоп-кран і лечу в невідому безодню!
Від спогадів...квітів...від тебе...й нової...біди...
...Стрибок! А цей вовк народився буть білим!
І кров закіпала в тенетах пульсуючих вен.
Осінній перон...і я падаю просто в обійми
Ласкавих таких і близьких мені вовчих рамен.
І висохнуть сльози, світитимуть знову зірниці –
Всміхнулось минуле, і світло в майбутнє прийшло.
Так вовк самотинний зустрів самотинну вовчицю
Щоб стало їх Двоє... і ніч їх взяла під крило.
©Тетяна Прозорова 07.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017
Пам'яті Костя Єрофєєва...
Чому нас так нерівно та стоїчно
Від цього світу віддаляє смерть?..
Одні – живуть у нашім серці вічно,
А інші – йдуть назавжди звідти геть?
Одних – немовби віск, пензлем по древу
Серед сторіч розмазано на ніц,
А інших – так чуттєво і так ревно
Боронить памˊять на кордонах сліз?
Святе питання. Вічне і Незмінне.
Без відповіді і простих шляхів.
Все просто: він в душі був українець
І Україну в серденьку носив...
Лилася пісня, молоком з цеберка,
Світа́нковим стелилась серпанком!
І зеленіла, ніби та смерека,
Під татовим і маминим вікном.
І напувала, й серце окриляла,
Летіла, звала, кликала в життя!
І – обірвалась... на півслові обірвалась,
Поринувши в далеке небуття!
Святе питання. Вічне і незмінне.
Без голосіння, болю, зайвих слів...
Чому ж у безголос ідуть із України
Так рано, ті, хто так її любив?
©Тетяна Прозорова
Відеоряд пісенної творчості Костя Єрофєєва:
https://www.youtube.com/watch?v=7-5b_WGC-9A Мамині яблука
https://www.youtube.com/watch?v=jZjwnetR65E Пане полковнику
https://www.youtube.com/watch?v=U2ecuMskQJo Ніч пукпурових вогнів
https://www.youtube.com/watch?v=Qv-26x82HtA Дощ
https://www.youtube.com/watch?v=tpYDTwHPljA Марш УНСО
Легіонер доріг війни та кохання ...
Не знаю, чи згадують сьогодні це імˊя на «Інтері», де він був редактором регіонального відділу, чи багато патріотів згадають його, як автора і першого виконавця «Маршу УНСО»- часто чую серед них думку, що ця пісня народна, або взагалі авторство приписують іншим виконавцям..., не можна, щоб Людина такого масштабу безслідно згубилась в лабіринтах нашого буття! Слова з його творів стали крилатими й справді, народними. Достеменно можу лиш сказати, що друзі ревно бережуть про нього памˊять і передають іншим, і це так несправедливо, що цей надзвичайний митець покинув нас в розквіті своїх літ!
Ще за життя Кость Єрофеєв став легендою українського андеґраунду. Гадаємо, завдяки непідробній щирості всього, що він робив – це стосується не лише виконання пісень, а й його громадської, життєвої позиції в цілому. Що не кажи, наприкінці 80-х (та і взагалі) далеко не кожен українець ризикував бути українцем свідомим.. Кость про це не просто говорив – так жив, про це співав. Отже – говорив з тисячами. Говорив-співав – добре, гарно, зрозуміло, чесно.
Він був одним з організаторів студентського товариства «Громада», учасник гурту «Рутенія» (соліст та клавішник).Після розпаду «Рутенії» у 1992 р. займався журналістикою. Був редактором регіонального відділу на телеканалі «Інтер», журналістом кількох друкованих видань. В останній період життя — редактором на сайті NEWSru.ua. У 2001 р. випустив сольний музичний альбом «Легіонер. Дорогами війни та кохання».
Помер на світанку 25 серпня 2008 р. Причина — зупинка серця.
Кость Єрофєєв....був би моїм ровесником...надзвичайно талановитий співак, поет, журналіст...красива людина тонкої душі і палкий патріот України, для нас в памˊяті він назавжди залишиться славним Легіонером.
І, коли відчуєте, що душа уже може прийняти – просто відкрийте його музичний альбом «Легіонер. Дорогами війни та кохання». Послухайте «Мамині яблука», «Дощ», «Ніч пурпурових вогнів», «Марш УНСО», інші...Просто послухайте. І ви зрозумієте, чим так вражають його твори: в них і глибока народність, і сучасний біль, і аристократична вишуканість, і надзвичайна мелодійність, і бойовий запал...в них мамина молитва і велика занепокоєність долею Батьківщини. Людина, від якої нам залишилось стільки теплого людського Світла, воно й зараз відчувається й світить крізь роки..
Просто вслухайтесь...вслухайтесь душею в слова і мелодії, які обіймають декілька поколінь, і , можливо тоді десь на якихось вимірах, хоч трохи почне ясніти відповідь на питання, над яким бˊються і ніяк не розгадають наші друзі і вороги: то що ж то за народ такий український, нездоланний і надзвичайний і в чому ж його сила?
Згадайте! Кость Єрофєєв, унікальна сторінка української сутності....пішов з життя 25 серпня 2008 р. у віці 42 років...і помоліться...
©Тетяна Прозорова
м. Кривий Ріг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2017
Вона така чудова, ота новенька «втішка»
Напудрена, зваблива, і очі –як зірки!
У неї все –як треба: волосся, носик, ніжки...
Вона –майже «богиня» на відстані руки.
Розумна, ніжна мова, і грамотна й яскрава –
Потрібно – загово́рить, накажеш – закричить!
Молитву прошепоче, журливо, ніби пава,
І замовчить одразу, як скажеш: «Помовчи!»
І груди, як бажалось, і ротик, і коралі –
Вона так добре знає весь сенс цього життя!
А як набридне зовсім, оця новенька «ляля»
Закинь її в куточок, а можна і в сміття!
А засумуєш –знову дістанеш своє «ладо».
Вона тебе розрадить в хвилини забуття!
Вона така хороша, вона – майже свічадо!
Така слухняна лялька.... пробач, що це – не я...))))
©Тетяна Прозорова 08.08.17
Дівчатка, це- жарт!))))) не рвіть мій капюшон і не здирайте мої улюблені сині панчохи!!!!!!!)))))))))))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2017
***
Коли розлітаються музи,
коли не складаються вірші,
коли відвертаються друзі,
А ти-вже не той, а інший,
Присядь і побачиш-
сходи!
І, щоб не сказали люди,
Ти глянь на світанок-
сходить!
І, знаєш, завжди так буде!
І вранішні мрії окрилять,
Засяють, зігріють, освітять.
А,знаєш, ти маєш -
крила!
І десь їх чекає-
вітер!
Не стримуй думок розкрилля!
Подякуй красненько Богу.
В тобі стільки світла і сили
І кличе
Твоя дорога!
Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2017
Щедре літо по саду жоржинами
свій малює останній портрет.
Веселково поблискують лінії
мандрівних павучкових тенет...
Ще лопочуть зеленії оплески,
усміхається сонях рудий,
та в повітрі осінні вже проблиски
Шепчуть:скоро прийдуть холоди.
Любий друже, глянь, трішечки сонечка
Ще в твоїй залишилось душі!
МалА муза над нашим віконечком
Ще сплітає грайливі вірші!
Десь готує нам осінь багрянцевий
золотих своїх страз карнавал
в листях вивірка щіточкой глянцевой
на шляхетний запрошує бал.
Заберімо з собою у зиму весь
Цей хороший життєвий акорд
І відпустимо Світло це до небес
Серед холоду ніби екскорт!
Тетяна Прозорова
* вивірка- білка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2017
Моя країна знала стільки горя
Що вистачить його на всі часи,
Та вірю я: ще усміхнеться доля,
Життя гартує наші голоси.
Мої брати і сестри, українці!
Народе кращий в світі, мужній мій!
Нас не зламати зайдам і чужинцям,
Не знищити нас градами подій!
Ми щастя прагнем ревно, донестями,
Надто велика вже його ціна!
Його карбують долями й смертями –
Не забуваймо, що у нас війна!
Зберімося ж, родина, добрі люди!
Не тіштеся, що зло само піде.
І ворога женімо ж, звідусюди!
Бо він є поруч, не в далекім «десь».
І, бережімо ж ті святі криниці,
Які заповідав нам родовід,
Щоб жити й жити, пити й не напиться
Святим причастям, що залишив дід.
©Тетяна Прозорова 24.08.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2017
Коваль і Смерть (легенда)
Коваль, закінчуючи день,
Зробив багато справ.
Він тридцять літ тут день-у-день
Кував, варив, клепав.
Він мовчки затушив вогонь,
Міхів торкнувсь, горна...
Коли, аж тут, відчув спиной,
Що це прийшла ...Вона...
З косою, чорний капюшон
І плащ до самих пˊят.
За нею – зграї гайворон...
Закляк, немов варˊят!
У коваля враз по спині
Пробив холодний піт:
«Невже – уже пора мені?
Кінець моїх вже літ?»
Життя промчалося в цю мить
Немов той ураган:
Що встиг, чого не встиг зробить,
Кому заборгував.
-Пора? – вагаючись спитав
Відтвердо він.
– Та ні.
– Чого ж тоді сюди прийшла?
Допитував її.
Знітилася. Йому:
– Та...я...
Полагодиш ось це?
І простяга до Василя
Косу з тупим кінцем.
Коваль завмер...та ну і ну!
І, щоб там не було,
Замовлень отаких йому
В житті ще не було!
– І –все? Полегшено Василь.
– Все. Швидше, купа справ!
Він так старанно з усіх сил
Коси ще не клепав!
Вона притомлено в цей час
Схилилась на ослін...
І, як спитати на цей раз,
В роботі думав він.
–Кажи! –вже болісно Вона,
Не думай – говори!
Ніж так безсовісно брехать! –
Ледь стримуючи крик.
Що? Негарна?! Не бач! Відвернись!Не дивись!
Нам з тобою – не йти на весілля!
– Ні, я просто хотів запитати колись,
Скільки ж Наших із цього свавілля
Ти убила за час...існування?
І якими стежками знаходиш ти нас...
Осмілів вже Василь від бажання.
Чи тобі надає хтось ще «зверху» наказ?
Вона, не бачачи, очима
Його пронизала наскрізь...
Й від цього стало зле Василю...
Якось поник...перехрестивсь...
– Е ні, ми так не домовлялись,
Так недалеко до біди!
За нього Смерть сама злякалась,
З цеберка хлюпнула води...
Василь тим часом, знов задихав...
А Смерть йому: «Так і до лиха
Нам недалеко... отт, малий!
Ну, все...дивись мені, живи!»
Ще помовчали...час ішов...
– Я відповім... Ні одного́!
Василь прилип до підошов
– Ні одного́?
– Ні одного́.....
Василь, знесилений в зневірі,
Лиш головою похитав:
– Та ні, та я тобі не вірю!
І дід, і батько це казав!
Закрешили іскрою очі
І, стримуючи ще слова,
Таємна гостя тої ночі
Гірку розмову повела
– Це ти мені говориш?!ти, Людино?
Той, що взяв у руки автомат?
Ти! Той, хто може знищити родину!
Ти! З тих живих, де убиває брата брат!
Та й, навіщо, вас, скажіть, вбивати?
Та ви ж самі це робите щораз!
І темним силам можна вже відпочивати
Оці жахи спостерігаючи весь час!
Й не дивитесь, на кого йде зневіра –
Смерть, видовища й гроші, й знову смерть!
А знищує ж людська вас ваша сила
І все життя летить нашкереберть!
Ви зраджуєте й тіло, й душу!
Скажи, коваль! Вбивати мушу –
Того, хто й словом –убива?!!
То ж, де у вас ота душа?
Я намагалась примирити,
Але, і слів на це – катма...
Скажи, як можна говорити,
Про те, чого у вас нема?
Колись була я файна й ніжна,
Щораз несла з собой квітки...
Яскравий колір сукні пишний
Змінила чорним навіки,
Щоб ти слідів не бачив крові,
Що, «од великої любові»
На брата кидали брати...
Нехай пробачать їх світи...
Я на той світ вас проводжаю,
З нас – кожен в цім житті боржник..
Пройти й до пекла і до раю –
Душі потрібен... провідник...
Ну, що мовчиш? Не те сказала?
Чи тобі ще розповісти?
Я ще додам! Цього – замало?
І застогнав Василь: «Мовчи!»
*
Вона затихла... і обоє замовчали...
І довго думали щось...кожен про своє...
–Тримай...і вибач... – тихо одказав він,–
Нове б поставить... та, яке вже є...
– Мені пора...та ніби схаменулась,
Засиділась сьогодні я у вас.
– Коли ж за мною?
Тихо усміхнулась:
– Живи...на все прийде іще свій час.
– А...ще...скажи! – Василь спитав,
НАЩО Ж КОСА?- дай відповідь, прошу!
– ДО РАЮ СТЕЖКА ЗАРОСТА
ОСЬ Я ТРАВУ Й КОШУ!
***
Ще Місяць зоряним вогнем
Не вергав Зодіак*,
Поет із другом-ковалем
Богемили ще й всмак.
Сінешна*, сало, огірки...
І хліба...(це –святе!)
Та й балаболили вони
Про «се» та і про «те»...
А «під шафе»-Василя біс
за язика тягав...
І він, увесь цей бенефіс
Поету й розказав.
Про Смерть за спи́ною,
Про рай,
що стежка заросла,
Як Смерть сказала:
– Не вмирай!
І, як косу клепав...
-Оце ти втнув!-поет йому...
«Траву в раю кошу»
Та про таке, тобі скажу,
І я не напишу!
Ну, справжня готика! Фантаст!
А стиль! Та ти – митець!
Епітети які!Контраст!
-Помовч, хай тобі грець!
(Зухвала пауза...межа...
Якась химерна тінь...)
-А ти – про це складеш вірша!
Почулось через тин.
***
Не знаю, як воно було,
І хто цей вірш писав.
До ранку, чуло все село,
Коваль косу клепав.
---------------------------------------------------
Сінешна*-горілка (місц.,Волинь)
Не вергав Зодіак*- місяць не зробив ще повний оберт(прим. автора)
У вірші свідомо змінюються ритм і розмір , щоб показати динаміку твору(прим. автора)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2017
Вчора дісталась домівки і відчула: відбулося щось хороше.
– Неодмінно хороше!– усіма своїми собачими засобами інформацїі попереджав Рекс, моя вірна охорона.
Давненько не бачила його таким...летить щодуху назустріч, шерсть виґрає на сонці і такі радісні-радісні собачі очі.
– Що?-дивуюсь,ну, розказуй вже, бо кортить
– Хазяїн повернувся!- «розповідав» щирий собачий хвіст.
– Та невже? А...де?
Він вийшов зненацька, з-за дерева...ніяково ховаючи очі...
– Привіт, Блуда, – пожартувала я, заходь чи що...
–Чи що... – два смарагдових океани очей випромінювали провину.
Коли двоє дуже давно разом, слова не потрібні...погляд...жести...душа...розуміємось без слів...
– Скільки ж на цей раз ми без тебе...майже місяць...хоч добре зустрічали тебе?
– Бувало і більше, – єхидно всміхнувся на те, знов-таки очима – зустрічали!
– Ну, що, Рексе, приймаємо заблуду?– вже весело запитую, відпускаючи сум.
– Мамо, та чи не ти за ним рюмсала весь цей час!– стрибав, радіючи, пес, і обіймаючи свого друга, щедро облизуючи йому щоки й ніс..
Ще – пауза. Обійнялися. Ткнувся непомітно носом щоки... Треˊ годувати мандрівника
– Пішли, їсти, Марку! так, ...є плов... – гріти, чи...
– Чи...– продовжували ми жартома «спілкуватись» поглядами, + 35 у затінку, краще холодненьке.
Так повернувся додому (і вкотре вже!) наша світлість Маркіз, або просто – Марк. За своїми нареченими-кішечками іноді він зникає дуже надовго...одного разу навіть на два місяці... ну, а мені нічого не залишається, як чекати додому нашого Маркізика.
– І я, і я чекав!- вистрибує й собі Рекс. Ніколи не бачила ще, щоб він так радів котові. Нуу...це особливий кіт...за десять років стільки всього було...
Згадалось, як маленьким кошеням ще, «не пускав» до магазину... Ти – за двері, а він – в плач!
– Як же тебе взяти з собою...ти ж не собачка, Марк, – лагідно я йому...ну,не ходять люди з котиками до магазину...хоча...стривай...ходи-но сюди! Ану, сідай в кишеню!
Кишеня простора навіть, в неї можна було ще одне таке кошеня посадитити. Що ж, йдемо разом: я – по дорозі, Маркіз – в кишені. Виглядає. Сидить тихо, ніби кенгуреня. Щасливий, в міру своїх котячих емоцій.
Заходимо до магазину:
– А ось і ми! – жартую
– А кота – навіщо? – «на своїй хвилі» перелякалась продавчиня. Нам кота не треба.
Заспокоюю похапцем, що й сама його нікому не віддам, такий кіт потрібен самій. Жінка помітно повеселішала.
Так минало літо, кишеня ставала все меншою і Маркізу ставало все важче її окуповувати. А він все не хотів здавати свої позиції:
– Ні клаптика з кишені не віддам! – читалось в очах.
Наш кіт. Справжнісінький тобі бандерівець! Свій хлопець. І «Як не з'ім – то понадкусюю!» теж в нього є.
Такий він у всьому, починаючи з жовто-синього котячого нашийника і – до кінчика хвоста, десь зламаного ним до нас ще, в котячому своєму дитинстві. Нашийник цей дивом пролежав запакований і незаслужено забутий декілька років в шухляді. Виробництво а ля «МАДЕінЧИН»...за цей час купувалось багато інших, а цей – лежав собі спокійно і їсти, як то кажуть, не просив. Знайшла його ізнову вже цьогоріч, коли наше чорняве щастя загубив свій, новісінький, в самий пік «окупаціі» його шкідниками. Знайшла . Розгорнула...а він – жовто-синій! От тобі й «Чїна»! Вдягли. Щасливий. Хизується. Цей і не «губиться» чомусь. Магічний, мабуть. Наш. Український.
Начувайтесь, миші! «Бандерівець» вдома.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2017
Відтоді минуло багато вже літ...стрімких...різнобарвних...надзвичайних...але, іноді,я згадую цей випадок, поринаючи в світле своє дитинство і знову хвилюючі теплі барви малюють щось незабутньо-веселе в моїй душі...
В ті, такі далекі зараз 90ті роки, мабуть не було такої сімˊї, яка не спробувала б бодай тимчасово стати «маленьким фермером». Це значно укріплювало сімейний бюджет, зміцнювало родинне коло і додавало життю якогось особливого пікантного смаку, який не завжди поясниш, але, ніколи не забудеш. Тримали це тваринне царство в різних, більш-менш підходящих для цього місцях: на балконі й у кладовці, на дачі й у підвалі, в клітці посеред ванної кімнати...місто в ті часи частенько прокидалося від півневого співу з чийогось балкону і раділо цим неповторним звукам природи. Заводили частіше курочок, качечок (щодня свіже яйце!та й мˊясцем іноді пахтьорило), кізоньку (аякже, свіженьке корисне молоко), а ні – то восени буде румˊяний шашличок «під коньячок», який частіше всього був створений місцевим умільцем зі свіжозробленого самогону, що надавало йому особливих «цілющих властивостей».
Але, звичайно, корифеєм в цих справах завжди є й було село. Ось де справжні перлини нашої української натури й загартовувався характер!
Це були роки, коли українці якось масово з задоволенням почали згадувати традиції наших пращурів, поступово повертаючись обличчям до Господа, але тоді це було, швидше за все, більше зацікавленність...ознайомлення... спроба доторкнутись до душі нашої української сутності, згадати своє коріння, напитися вволю зі щедрого джерела мудрості. Джерело це завжди було неповторного смаку і щосили «било»...іноді – й по голові.
Отже, Спасівка...мабуть-таки, другий Спас, бо найсмачніший. Поласувавши зранку запашними яблуками зі свіжим медом, босоногий, щасливий, я лечу в широкий цей світ, обіймаючи його своєю душею. Лечу туди, де в крайню хатину, приїхало до тітки Ганьки на гостину маленьке кульбабкове диво – Яринка...
Коли мої очі бачили цю дівчинку, серце починало калатати мов пташа, вистрибуючи з грудей. У Яринки були світлі пухнасті кіски й сині оченята, схожі на краплини. Привітався, хвилююче скубнувши Яринку за одну з «пушинок», на що вона трохи зойкнула, але одразу ж і дзвінко засміялася. В повітрі ніби хтось розсипав срібні дзвіночки, а дівчинка, привітно взявши мене за руку, почала оповідати якусь нову свою історію, їх вона завжди придумувала безліч...я теж інколи приєднувався зі своїми небилицями, і не було в моєму житті нічого кращого за ці хвилини.
Смакували шовковицею, розтираючи по долоням чорнильні плями, слухали, перебиваючи одне одного (та й гарнюща ж ця Яринка!)...
... Дядько Михась, Яринчин тато, сьогодні якийсь зосереджений, наточує, чомусь особливо ретельно кухонного ножа, якось урочисто і діловито промовляючи до Васька, мизатого вже підсвинка, який мирно порохкував у своєму льоху, слухаючи дядька:
–Все, Ваську,будеш ти тепер в нас чистий, пора тобі вже вкоротити твоє хазяйство.
–Рох-рох-рох, – «розуміюче» відказує Васько, нічого ще не підозрюючи.
«Цікаво, а яке ж хазяйство буває в свині?» - розмірковував я, вже не слухаючи Яринчин щебет.
Тітка Ганька щось шаманила біля плитки, а в повітрі царювали такі смачнющі пахощі, що й язика проковтнути можна.
Дзвінко зайшовся Кудіяр, хазяйський пес, зустрічаючи нового гостя. Біля хвіртки стояв дід Костя, місцевий Айболить. Всі у нас знали і поважали діда Костю. Колись він працював в радгоспі ветеринаром і розумівся на цій справі, а вийшовши на пенсію, виручав сусідів за чисто символічну платню. Частенько цією самою платнею і був гарнющий могорич із закуссю. «Мабуть, тітка готує обід для діда Кості, – подумав я, здалеку починаючи щось розуміти, – кого ж на цей раз лікуватимуть?»
Дядько радо вийшов назустріч, і чоловіки почали радитись, щось показуючи рухами один одному.
– Йди-но сюди, Ганю, поміркуємо разом. Нам потрібна ще одна людина. Зможеш –допоможи, не зможеш –треˊ шукати хлопців. Васька тримати треба, з двох сторін. Втримаєш передній фронт? «Мабуть захворів Васько», –подумав я, співчуваючи.
– Триматимемо, – білозубо всміхнулась тітка.
– Ну, тоді тримайсь! – засміявсь дядько Михась.
Нас з Яринкою запросили до хати, ввімкнули мультики, насипали цукерок, фруктів.
– Побудьте тут, дітки, не виходьте в двір, заважатимете,– погладила по голівці нас тітка Ганя, – Яринко, покажи-но Сашкові свої іграшки, доню.
Ми радо побігли до іграшок, а дорослі зайнялися своєю справою. Але, за дві хвилини, хитро перезирнувшись, поприкіпали до вікна, приплюснувши носи до прохолодного скла, дивлячись більш цікаве «кіно».
Тим часом, дід Костя дістав з кишені дебелу шовкову нитку й пляшечку одеколону «Гвоздіка». Васько щось запідозрив і похапцем сховавсь у себе в загончику.
–Так, Михасю, вˊяжи «хлопчику» задні ноги й тримай-но міцніше , Ганю, ти триматимеш голову...та не трусись, неси залізне відро, надівай Васькові, в нім він буде,як «Людина в залізній масці», жартую, – тримай його щосили.
Переляканого Васька вивели в двір де лежали зарані приготовані дядьком старі, але ще міцні двері.
– Як на ешафот, –прошепотіла Яринка й понуро пішла від вікна ...
Васько тим часом «кінчався» криком...його «розіпˊяли», поклавши на дверях і попривˊязувавши ноги і вдягнувши на голову відро.
– Гань, отак, отак...та ти верхи на нього сідай, вагою, вагою своєю придавлюй, що ти як ніби вперше заручена... литками його притримай... Михасю, та що ти його, як дєвушка квітку, міцніше тримай, по-мужичі – керував, посміхаючись у сиві вуса дід Костя..
Васько ж не розуміючи, що йому хотять добра, пручався щосили. Сердега ще сіпнувся, і – завмер, думаючи, що небезпека минула. В цей час дід Костя, взявши продезинфікованого ножа і щедро обливши кабанчику «оте саме його місце» одеколоном, зробив добрячий надріз. Васько заверещав щосили, а з ним заверещала й тітка Ганька, втрачаючи помалу свідомість і здоровий глузд.
– Тихше...тихше... –невідомо кого заспокоював уже дід Костя...тримай, Михасе, перевˊязую...так...так...тарілочку подай, випускатиму зараз...
І раптом...закричала тітка Ганька...дико, щосили... Я вже подумав, що Васько її вкусив, так вона кричала. Виявляється, наш невгамовний кабанчик не залишив думки про свободу й ціле хазяйство і – побачив «світло в кінці тунелю» махом вигризши діромаху в залізному відрі! Як він це зробив, і досі залишається загадкою, але те, що тепер через оцю дірку в відрі Васько збирається тікати, було видно, як в білий день, бо вже невдовзі у дірці зˊявилось розлючене свиняче рило! У тітки в цей час пронеслось в голові торнадо думок, провідною з яких була: «А чи не пришити ото всьо Васькові назад? Та нехай собі живе кабанчик, як жив, що ж мучити»...
– Ганю, тримайсь! – почувся голос діда Кості, перебивши її думки, – ще трішки... молодець, юнга! Заливаю йодом...
...Якось все разом стихло...в льосі лежав притихший Васько, відпочиваючи від цієї незрозумілої йому битви, недалечко сиділа на ослінчику тітка Ганька й плакала, помалу приходячи в себе... губи в неї трусились,як осикове листя.
– Всі вільні! Всім дякую! Молодці! – промовив «лікар Айболить» – а тепер нам всім, крім Васька й дітей, звичайно, наші «фронтові сто грамів»!
За хвилину все знову повернулось до звичайного життя: під вишеньками накрили стіл, у центрі якого, серед інших смаколиків хизувалася запотівша пляшка найкращого перваку і якась, мабуть-таки смачнюща печеня на тарілці...дід говорив, що то свіжина...цікаво, і звідки вона взялася, якщо Васько цілісінький відпочиває собі?
Ми з Яринкою швиденько пообідали, вхопили по пиріжку з полуницями й побігли в дім, грати в «Лото». Тітка Ганька теж заспокоїлась, пригощала чоловіків тушеною картоплею, борщем зі сметаною й пампушками, холодненьким компотом та пиріжками...Сміялась, що сто грамів їй не положено, бо боєць не пˊє міцних напоїв. Дядько Михась навпаки, щедро пригощав діда Костю перваком та й про себе не забував. Більше за вікном нічого такого цікавого не відбувалося і ми спокійно грались собі, дорослі розмовляли про щось нецікаве, а дід Костя час від часу кричав: «Будьмо!» й колоритно співав свою улюблену пісню : «Їхали козаки від Сяну до Дону, підманули Галю, забрали з собою! Ой ти, Галя, Галя молода-а-а-я, підманули Га-а-а-лю, забрали з собою!» Люблю я згадувати ось такі години, коли всі разом, ллється щира українська пісня... Проте, в той день, ні я,і ніхто інший не здогадувався, що найголовніша сцена –ще попереду...
Час спливав, тітка вже й в хату зайшла, голос в діда Кості ставав усе веселішим, а «козаки» все «їхали» і «їхали» ...і вже не від «Сяну до Дону», а з якихось зовсім незрозумілих на ту пору мені місць...ну, ви знаєте, що я маю на увазі....нарешті, голос діда став затихати, доки й зовсім стало тихо.. Виглянув: виявляється, дід Костя перебрався собі під стіл,та й спочивав мирно на травичці, ніжно обійнявши Яринчиного кота..
Тітка знесла й помила вже посуд, коли якось разом захмарило й почувся гуркіт й заблищали блискавиці...
– Михасю, давай діда до хати, застудиться ще! – крикнула тітка чоловікові.
Але, добре «тепленький» дід Костя підніматись і не збирався, як вони його не намагались підвести...
А дощ тим часом дав знати, хто тут хазяїн..діда накрили плащем, кіт дременув у хату, земля навколо діда ставала все мокрішою й треˊ було з цим щось робити.
Придумкуватий Михась положив на маленького возика двері, на яких ще нещодавно лежав бідолашний Васько, настелив на них щось мˊяке і вклав у цю постіль діда, накривши «співуна» ковдрою і, вкривши знов-таки плащем, повіз додому! Ніхто, крім мене, не бачив, як хитро відкрив дід одне око, повів бровою, по-змовницьки підморгнув мені і.....знову прикинувсь непритомним! А дядько Михась все віз і віз свою дорогоцінну ношу ...
І лише в кінці вулиці, перед самим своїм домом, дід Костя всівся зручніше і заспівав щодуху: «Їхали козаки від Сяну до Дону, підманули Галю, забрали з собою! Ой ти, Галя, Галя молода-а-а-я, підманули Галю, забрали з собою!»
Вся вулиця вибухнула щирим сміхом: ЦЕЙ НАРОД-НЕПЕРЕМОЖНИЙ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2017
Мій Кривбас
Тулився вуст незайманим світанком,
Стелив під ноги тихий синій вечір
І обіймав муаровим серпанком
Дбайливо мої змерзлі плечі.
Весь стильний, в капелюсі, довгополий,
А посмішка – сія на всі карати!
Годинник має зоряно-квітковий
Хвилини щастя вчасно щоб вітати!
А в нього очі – кольору дощів,
Всміхаються з хитринкою мені...
Мій батьківський куточок у душі...
Тут ночі – оксамитні і шалені дні!
А він у серці рідний оберіг.
І, скільки ще шляхів пройти я мушу,
По-дружньому підтрима Кривий Ріг,
Плече підставить і зігріє душу.
А я завжди до нього повернусь ,
Бо так зумів мене приворожити!
А він – в рудий всміхається свій вус:
«Ну що, мала? Живемо й будем жити!»
©Тетяна Прозорова
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Молитва
Мій Господи,
Прошу, дай спокій рідній тій землі,
Де ми живемо й де ми народились!
Та чим же вона бідна завинила,
Та скільки ж ще прокляті москалі
ЇЇ, й народ мій будуть убивати!
Знесилювати, нищити, топтати
І мріяти чуже загарбать,ні!
Їх не пробачать ні вдова,ні мати,
Ні діточки, що сироти твої!
Помилуй, збережи нас Божа мати,
Своїм серпанком від біди закрий!
Дай порятунок від вогню солдатам,
Щоб повернувся кожен, і живий!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
***
Серед бурі, грози, у негоду
Заблукати в тенетах життя...
Щоб затримати всесвіт свободи
У долонях свого майбуття!
Повизбирувать зорі у травах
Й відпустити в нічний оксамит!
В небесах, пурпурових загравах,
Свої крила затримать на мить...
Відпустити у просінь чудову
Біль розлуки, образи і щем,
Загорнувшись в зорю світанкову,
Щоб під літнім палати дощем!
Нерозгублено-згублені й грішні,
Легкокрило-щасливі й святі!
Сам Господь ці хвилини запише
В манускрипті своїм золотім.
Зачаклуй, пригортаючи щастям,
Збережи і не відпускай!
А моє полинове причастя
Біля серденька завжди тримай.
І пити й не напитися цим трунком,
Нектаром долі нам до самозабуття!
Де кожен біль долається цілунком,
І кожна мить – солодке каятття.
©Тетяна Прозорова
[url=""]https://www.youtube.com/watch?v=WXEruwFCPw0&list=PL9KXK_v3k9Ms6Pglb1bYcYurKm4VLcEiK[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
***
В цьому світі –немов ті Сузірˊя, Ми...
Розгубили у Вічність зірки ...
А життя – іще поле не міряне...
Йти по ньому – ще, йти та їти...
Хто в тім винен, що днями осінніми
З наших квітів летять пелюстки?
А весной – повертаються з вирію
Та не всі, ой не всі вже птахи...
Бредемо́ льодовими пустелями,
Кожен камінь свій вправно несе...
Мерзнемо під морозними скелями –
Ближче й ближче зближаємось все!...
Намагаємось якось зігрітися –
Тільки ранять оті шпичаки,
Що вже встигли надійно прижитися...
Ї ...жа ...ки ...
Хто ми?що ми?
що ж віримо в сон цей?
Що шукаєм в кривих дзеркалах?
Але, є ще ...душа...і вона –
доторкнулась до сонця...
І, згоріла, напевне... Дотла.
© Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2017
9ть.200х за день сьогодні...дев"ять!!! .ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!..
***
Ні, прошу,не ложи поминальну хлібину!
Я –
живий ще, ти чуєш, живий!
Калатає душа між світами невпинно –
І горілки за спомин – не пий!
І не плач, ти –тримайся, ти чуєш? Не треба!
Я три роки за те воював,
Щоб прийти не на небо, рідненька, до тебе!
І так буде, як я загадав!
Не зламайсь...це – не вперше, ти все подолаєш!
І молись ... стисни смуток ти свій!
Ми все зможем!...і знай, доки ти памˊятаєш,
Я – живий....я – живий...я – живий...
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742818
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.07.2017
***
А хто те знає, що то є чужа душа..
Вогонь вона, чи шепіт хвиль прибрежних?
Чи та молитва, що Господь лишав,
Чи вітру дотик зорь необережний?
Чи склянка півпорожня та, чи – напіввщерть?
Торнадо в ній, чи твій богемний спокій?
Чи розтрощить усе нашкереберть,
Чи подарує світ тобі широкий...
Чи – білий крок зробив її пішак,
Чи чорною здалася королева?
З своїх лаштунків чисто-кришталевих
Щось може й бачив, та зробив не так?
А хто те знає, що то є душа..
Чи порятунок твій, чи крик німий?
Чи цілий світ, невидимий тонкий,
Чи вічний бій над прірвою ножа?
А хто те знає, що то є душа..
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742732
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2017
***
Про рідне, заповітне і святе
Всього не скажеш, краще поміж ду́мок
Моя душа вінок нехай сплете
І стиха пˊє цей вишуканий трунок,
Милуючись пейзажем іздаля,
Цим достеменним світлим колоритом,
Й життєвим загадковим манускриптом
Залишиться ця памˊятка моя.
І доленосним чистим заповітом,
Мелодією квітнучих садів,
У серці тим неопалими цвітом
Незаймана палітра кольорів
Ту стежку, що повік не заросте,
Змалює в золотому полі жита
Серед волошок... й мамина молитва
Завжди тебе додому приведе.....
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742322
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.07.2017
Цей літній дощ, затійник і бешкетник,
Купальської ночі́ споло́хав нас!
Все сипались і сипались монети –
Його краплини дрібно раз-у-раз.
В полоні у русалівської мантри
Єднає цей чаруючий політ,
Лиш яскравіше спалахнула ватра,
Що відкриває папороті цвіт!
Цей літній дощ –пустун і розбишака,
Сплітає зорецвітів антураж!
Це з Перелесником тендітна Мавка
Наворожили магії вітраж!
Коралові вуста твої все ближче,
Не стримати метеликових крил!
Попа́дали в траву достиглі вишні,
Ах, літній дощ, ну що ж ти наробив!
В серпанок усміхнувся місяченько –
Цієї ночі я тобі наснюсь...
Вистукує й вистукує серде́нько
Під платтячком зеленим срібний блюз.
А десь уже несуть-несуть лелеки
На крилах щастя нашого ключі...
Він обіймав так ніжно нас, так те́пло,
Цей літній дощ Купальської ночі́.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2017
Випадково потрапили на очі....добірка віршів до дитячого конкурсу Новорічного оформлення шкіл. В тексті багато недоліків, працювала в цей час не над одним проектом, проте-можливо комусь знадобиться https://www.youtube.com/watch?v=03XthHcMGZ4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2017
Назбирала сонця, назбирала квiтiв
Принесу в долонях вранці для дiтей.
Хочу, щоб зростали у любовi дiти,
Цiле поколiння сонячних людей.
Я дзвiночки й райдуги прив'яжу за хмари,
Хай лунає музика сонячних дощiв!
Зазвучить мелодiя тисячi стожарiв
Й усміхнеться пісенька в кожного в душі!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2017
Настане день, згадаються слова,
Якi з тобою так і не сказали,
І свiту буде цiлого замало,
І заспiває тиша, мов струна.
Настане день, згадаються слова.
А нiч нам подарує зорепад,
Який бескомпромiсно враз накриє!
Небачені свiти для нас вiдкриє
У царствi своїх зоряних бравад!
А нiч нам подарує зорепад.
А вiн прийде, настане той наш час
І заповiтнi збудуться всi мрii,
У це лиш достеменно треба вiрить.
Долаючи життєвий диссонанс .
А вiн прийде, настане той наш час.
I небо подарує нам весну...
У запашних сховає дивоквiтах
У серцi знову й знов вона розквiтне
Й вiдкриє незбагненну таїну.
А небо подарує нам весну.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2017
А скiльки коштує сльоза?
А дружба...а святе причастя?
Промiння...вранiшня роса?
Миттєвий сум... хвилина щастя?
А перший крок? а перший снiг?
Ну, а твоя життєва сiль?
Мiй полиновий оберiг,
Чекання радiсть, зради бiль?
I як життя пiзнати суть?
Питань чимало набереться.
Ти просто – є, ти просто – будь,
Життя, ти – будь, там – розберемся!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2017
І знову – бій!... і знову – біль...
Бійці, медсестри і руїни,
Вогонь!іще...і знов – вогонь!
І все змішалося в цій прірві
На кінчиках твоїх долонь!
Безсонні ночі. Дні пророчі.
Гармати... Втрати...Автомати...
Я б – світ-за-очі, та не хочу –
У цій війні вже стільки втратив!
І знову – бій... і знову – біль!
...В шовках дрімають командори.
Прокиньсь, не сни! Хоч зазирни,
Що там, у скриньці тій Пандори!*
Допоки (хто мене просвітить?)
У нас ще будуть гинуть діти?
І знову – бій!... – спина до спи́ни,
– Тримайсь, мій брате, я прикрию!
Чому ж мовчиш ти, побратиме? –
Кричу у пеклі цім щосили!
...А він... заснув... лиш наостанок
Прошепотів якось непевно:
– Не дотягнув... дивись – світанок!
Пробач... що смерть така... даремна...
І... усміхнувсь, немов дитина...
– Ні! Друже, ми ж удвох з тобою!
А він – тремтить чомусь невпинно
У цій смертельній пісні бою!
Ні... це тремтять... мої... коліна...
А він – вже там, над головою,
Летить у царство всіх нетлінних
Й мене – не кличе за собою!!!
– Пробач, не встиг і поховати...
Очі стулив, лишив у лузі...
Ех... краще згинуть від гармати,
Аніж в бою втрачати друзів!
...Ми переможемо, я вірю!
На перехресті миру й болю
Закриєм «брацькую Пандору»,
А замуруємо – любовˊю!
У серці ще живе надія,
Я... – з тих, хто вижив у цім бо́ю!
©Тетяна Прозорова
* за міфом, Зевс пустив на Землю дівчину Пандору зі скринькою, яку наказав не відкривати. В міфології скринька має назву «ящик Пандори», який дівчина, не послухавшись, відкрила. Звідти на Землю вирвалися всі біди, хвороби, страхи і ненависть, а на дні, за велінням Зевса, залишилася тільки надія.
_________________________
Війна- це завжди війна...це- лихо...біди...страх(так,страх,хоча ми не дуже любимо про це говорити), це-смерть...багато смертей, найстрашніше- смертей тих, найближчих, найдорожчих...якою б ця війна не була... Але,війна- це не назавжди, вчись повертатися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732411
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.05.2017
Синові України
відеоверсія https://www.youtube.com/watch?v=mM8WNSEnBXQ
Ти не боїшся перешкод ,
Ти з перших днів – де бій точиться .
Ти всім довів , що наш народ –
Не малороси , й не дрібниці .
І , скільки б підлості й біди
Не сипав ворог у дорогу ,
Ти піднімаєшся завжди
І йдеш , бо віриш в Перемогу.
І вся Земля і вся країна
Чекає , серденько , на тебе
Мій брате , друже , вірний сину ,
Наш Воїн , наша сильна скеле!
А очі твої сині – сині...
Бездонні й чисті , як весняний вир ...
А в тих очах – вся наша Україна ,
Яку так щиро ти від ворога закрив .
21.02.16
Тетяна Прозорова
"Світле мереживо надії"...збірка сучасної поезії...всі ми плетемо це мереживо надії...всією країною...надія на перемогу, бажання миру, прагнення до порозуміння....радію, що сюди потрапили і мої твори. Головний редактор- Юлія Мельник, її й відеоматеріали
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2017
А ви давно – зiркам дивились ввiчi?
Сторiччя креативу i прогресу,
Сторiччя вiйн масштабiв надзвичайних,
І так прискоренi життя процеси,
Біжим...летим...а жити – не встигаєм.
Людина неспроможна жити двiчi,
I двiчi народитись неспроможна,
А ви давно – зiркам дивились ввiчi?
А сонця схід давно вітали кожен?
А Ви давно – босонiж в срiбних росах
Блукали, закохавшись до нестями?
А чи давно – вербовi, ніжні, коси
До вуст своїх бентежно пригортали?
А соловейка пiснею в свiтаннi,
Коли ви тішили свої бажання?
Й, долаючи всi надможливi гранi,
Освiдчувались гаряче в коханні?
.. Доводиться стискати автомати,
Й комусь кріпити грошові папери,
Один на одного наводячи гармати,
І один одному слабкi псуючи нерви.
У кiберпросторi надовго поселились,
Доводячи життєві теореми,
У кабiнетах стійко засидiлись,
Вивчаючи шляхи цієй системи.. .
А Ви – давно...? – Та щось не пам'ятаю...
Життя ж – бiжить i не вертає цвiтом,
І... щось важливе в вирi цiм зникає,
Й миттєво якось виростають дiти...
А ви – давно...? Вирiшуйте, зважайте,
Якi шляхи iзнову обирати.
Давайте ж, просто – світ оцей любити!
I Україну збережем, давайте!
©Тетяна Прозорова
(дві назви,бо довга назва не дає опублікувати твір)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731419
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.05.2017
А чорно-бiлi клавiшi його
Слухняно ждуть...завмерли ноти й звуки.
Та оживає знову полотно
Лише торкнуться їх Маестро руки!
І забринить палітра кольорів,
В духмяних заблукає травах вітер.
Веселкою озветься синь морів
І забуяють музикою квіти!
...Та загадкова Вічності струна,
Яку невпинно вiн в свiтах знаходить,
У серцi знову й знов моїм луна
I щиро ллється магiя мелодiй!
I зорями слова освiтять даль,
I на семи вiтрах поринуть звуки!
Про справжню дружбу, про життя й печаль.
Про щастя й бiль, кохання ніжні муки!
Ця незбагненна й дивна таїна,
Коли торкнуться клавiш твої руки..
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017
У кожного із нас своє буття,
Падіння й злети, клятви, заповіти...
А він воскрес і стверджує життя,
І правда з ним свята летить по світу!
Десь поруч тішиться одвічне зло,
За щирістю маскуючись уміло,
Та таємниче ангела крило
Завжди боронить нас, дітей несмілих!
Не залишай мене, Господь,
В хвилини смути, горя й суму,
В хвилини радісного буму,
Не залишай мене, Господь!
А ти прости мене, Господь,
Якщо спіткнусь об серце й душу,
Якщо свої думки я зрушу,
А ти прости мене, Господь!
Ти зупини мене, Господь,
Не дай поринути в величність,
А час прийде піти у вічність –
Не залишай мене, Господь...
А в світі йде одвічна боротьба
Пітьми і світла, грішного й святого.
Добра і кривди, вільного й раба,
Та вірю, переможе Боже Слово!
А він воскрес і стверджує життя,
І правда з ним свята летить по світу!
Й міцнішають слабкі серцебиття,
І сили надає вітрилам вітер!
Буяють у весільному вбранні
Сади, і посміхнулась Божа мати,
Мій Господи, як хо́роше мені
В ці надзвичайні пахощі пірнати!
Ця незбагнена, неземна краса
У душу, мов весняна пташка лине!
Ви збережіть, господні небеса,
Мою, найкращу в світі цім, країну!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729013
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2017
всіх поетів вітаю з цим днем. Щасливих Великодніх свят!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2017
Герої йдуть у небо, не вмирають...
..чому менi так плачеться тодi,
Чому ж цей біль так душу розтинає?
Болять у серцi...й лiтнi, й молодi,
А спогади так душу мою крають...
Бо доля повернуть не в змозi їх!
Скажи мені, о Господи, скажи,
На скільки ж постаріли ми з тобою
В роки цієї підлої війни?
На скільки подорослішали втрат?
На скільки стали старшими від болю
Під оплесками «братових» гармат?
Мій Господи, Герої нас прощають,
Чому ж душа так плаче без зупину
Й в сльозах моя зболiла Батьківщина?
Та вище прапор, правда в нас єдина!
Із нами - Бог! Герої не вмирають!
Своє ще слово скаже Україна!
© Тетяна Прозорова 04.03.17
Свiтла пам'ять вам, братiки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728565
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.04.2017
Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну.
Так і лине ця синь, нiжной хвилею,
а десь над нами
Буревiї планет обертаються
виром нестримним.
Досить бурь. Бо уже над моїми
простими рядками
Напуває веселка кохання з долонь твоїх щиро.
На свiтанку усе позабуте, закуте,
розбите.
Переплачуть, зітруть, розхлюпочуть
веснянії гро́зи.
Білі чайки, на крилах несуть
незабудковий вiтер.
Щоб бриніли, як море, в очах твоїх стримані сльози.
Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну!
....Ця iсторiя давня й нова,
може сон, може диво,..
не затьмарить її сяйво зоряних всiх
самоцвiтiв!
тiльки знов незбагненною просiнню
лине i лине
l дарує нам казку свою незабудковий вiтер!
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017
Білі ангели , сонячні крила
Не хмаринки у небі летіли –
Романтичні посланці Весни!
Білі ангели, сонячні крила
У небесній блакиті несли.
Білі ангели, сонячні крила –
Чи то подих, чи знак в небесах?...
Все пробігтись манили й манили
По блакитних босоніж стежках.
В бірюзовім небес оксамиті
Враз життя, мов барвінок сплелось....
Ах ці ніжні, омріяні миті!
Ах, так серце чекає чогось!
Білі ангели сонячні крила
У небесній блакиті несли,
Від біди нас з тобою закрили,
Щоб кохати ми знову могли!
А навколо, мов сни, обертались,
Всі планети життя навісні!
І щасливо всміхались, всміхались
Твої очі, як небо ясні.
©Тетяна Прозорова
( фото- Віктора Ліфанчука)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017
Каруселі-літа́...
Де між трав загубився ти ніби малий,
Де дерев розумію я шепіт ясний,
Де веселка сміється з небес до землі,
Від зими до весни снять фіалкові сни.
У дитинство ведуть босоногі сліди.
Де матусині очі щасливі завжди
Й зігріває всіх усмішка та золота,
Каруселі домчать у дитячі літа!
*
Каруселі-літа́...чи літа́ –карусель...
І таке найдорожче і трепетне все!
Нам іще нащебечуть весну соловˊї,
Позбирають перлинки в пахучій траві!
Все тут наше: рибалки, скакалки й мˊячі,
Ось на фото всі разом, погляньте, ми всі,
Таємниці і " классики" , ляльки й дзвінки ...
Всі для нас, дорогенькі мої земляки!
Стри́бнув сонячний зайчик в долоню мені,
Й серце стука, бо всі почуття на землі
Не замінять таємного того чуття....
Й нас чекає ще довге-предовге життя!
*
Каруселі-літа́...чи літа́ –карусель...
І таке найдорожче і трепетне все!
Нам іще нащебечуть весну соловˊї,
Позбирають перлинки в пахучій траві!
Зупиняю думками свою карусель....
Тихий вечір крилом доторкнувся осель –
Оксамитово-теплий і ніжно-щемкий...
Але, як же не хочеться звідси іти!
Шоколадку б з тобою ділити навпіл,
Ти ж на "велик" сьогодні мене запросив.
Та...темніє, друзяшки, додому пора...
Мама кличе... до завтра всім, «банда» двора!
*
Каруселі-літа́...чи літа́ –карусель...
І таке найдорожче і трепетне все!
Нам іще нащебечуть весну соловˊї,
Позбирають перлинки в пахучій траві!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2017
А Весна – не спитала, чи мир, чи війна,
А вона – всі кордони долає!
Це Ій – владу дала вся земна таїна,
Це вона нам листи надсилає!
Це вона по-дівочому, ніжно, в анфас,
Посміхається й сипле коралі.
Так було, є, і буде завжди після нас
На усіх надчасових спіралях!
Твій замріяний сад, мов сторіччя назад,
Снить, в тумані закутаний пледом,
І так лі́тепла прагнуть бруньки,так хотять
Вже пˊянким наливатися медом!
І, розправивши крила, злетять, й душу вщем
Сколихнуть ці духмянії зваби!
Й, життєдайним умиті весняним дощем,
Спалахнуть всі хореї і ямби!
Знов у ро́зкриллі но́чі пˊють спраглі зірки
Прохолоду небес невгамовну,
Й завмирає душа від цієї жаги
Й подарунком сіяє коштовним.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2017
Загортаю тобі оберемочок свiтла,
А ти десь у долонях борониш мене.
Непримiтнi в iсторii ми у всесвiтнiй,
Та, мине ця вiйна, ніби морок, мине!
Свiтло й темрява – долі одвiчнi сплетiння,
Ти – мiй фронт, я – надiйний жіночий твiй тил,
Ти – моє нерозгадане сонцетворiння,
Я – можливо, твiй ангел... без нiмба і крил.
Ми з тобою – незгасна й неспинена сила!
Непорушнi, з одвічною вiрой в життя!
Не спіткає пiтьма нас з тобою стокрила,
Лиш з'єднає навіки в стрiмке майбуття!
В нас сьогоднi є трiшечки божого свiтла,
Й наших кращих, неспiваних досi, пiсень,
Є – зима, ну а значить – настане i лiто!
Й темна нiч... а це значить – настане i день!
Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722432
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.03.2017
Жіночність...так щиро, і все ж – загадково...
Віконце у Всесвіт, і не осягне́ш...
Є в Жінці у кожній чарівність казкова,
Є бурі й торнадо, і ніжність без меж!
Закутає темряву у сонцесвіти,
Водно́час потрапиш в солодкий полон!
Це в неї – з дитинства закоханий вітер,
Це нею так мріє родинний вогонь!
І хмари розвіє твої, і тривоги
Легесеньким дотиком вуст до плеча,
Спокусниця та ще, та все-таки – з Богом,
Найперша Його заповітна свіча!
В долонях її – невідомі джерела.
Неска́зані, чисті, святі і легкі,
Із них напуває й волошку, і лева,
Це – звично, це – просто, адже ми – жінки!
ЇЇ віднайдеш по своїй, особливій,
Із тисячі-тисяч яскравих прикмет.
І кожна – кудесниця, й в кожній звабливо
Дрімає в якійсь таїні ...міномет!
Приваблива, трепетна, в шалі бузковій
Палка й нездоланна її таїна!
Жіночність...так щиро, і все ж – загадково...
Планета Жіночність... у Світі – одна!
ВЕСНИ ВАМ У СЕРЦІ,ДІВЧАТКА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017
https://www.youtube.com/watch?v=FE_tqL9mbO8
Степова принцеса
(Христинці Панасюк та всім жіночкам останньої війни)
музика-Юрій Криворученко ,слова-Т.Прозорова
виконання- Юрій Криворученко, Мілена Пашкова
Налетіла та хижою птахою,
Чорним вразила в душу вона,
І тримає й тримає над плахою
Найсвятіше ця підла Війна.
І червоно-гіркими ріками
Отруїла все наше життя,
І, здається, навічно без втіхи ми
І не буде добру вороття...
Прийшла Дівчи́на, як степова принцеса,
І очі,мов ті зорі,променять!
«Ми не суперниці з тобою і не сестри –
То годі вже із нами воювать!»
Війні у вічі та без остраху дивилась –
На радість друзям, на жахіття ворогам,
« І свій народ тобі, і нашу Україну
Я не віддам, я не віддам, я не віддам!»
Засміялась Війна та підкинула
Й додала ще брехні і вогню.
Наші воїни в небо поринули
Й не спитаєш у неї жалю.
А дівчи́на все йшла та із піснею,
З батальйонами ночі і дні.
І ставало від пісні всім тісно нам
Й не було в нас рідніше рідні.
В руці гітара – з бойовим мотивом !
(І, хто сказав – не для жінок війна?!)
Пліч-о-пліч з нею – Доброта і Сила ,
Така, якої у Війни нема!
«Ми ні суперниці з Війною і ні сестри!» -
Сказала – ніби у полон взяла!
Вона завжди, завжди в моєму серці,
Ця Дівчина із Силами Добра!
І, біснуючись,ніби скаженная,
На межі десь вогню і життя,
Відступала Війна ця страшенная,
Ця остання війна в небуття....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721687
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.03.2017
Із нами - Бог! Герої не вмирають!
Герої йдуть у небо, не вмирають...
..чому менi так плачеться тодi,
Чому ж цей біль так душу розтинає?
Болять у ній...і лiтнi, й молодi,
А спогади так серце моє крають...
Бо доля повернуть не в змозi їх!
Скажи мені, о Господи, скажи,
На скільки ж постаріли ми з тобою
В роки цієї підлої війни?
На скільки подорослішали втрат?
На скільки стали старшими від болю
Під оплесками «братових» гармат?
Мій Господи, Герої нас прощають,
Чому ж душа так плаче без зупину
Й в сльозах моя зболiла Батьківщина?
Та вище прапор, правда в нас єдина!
Із нами - Бог! Герої не вмирають!
Своє ще слово скаже Україна!
© Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721551
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.03.2017
Ти, ніби голубка, борониш дитя,
Крізь бурі, обстріли і гради,
Та вирішив ворог зламати життя,
І сипле, і сипле снаряди.
Здається, уже збожеволів весь світ,
Ледь жевріє в серці надія,
Закрила собою безцінний свій цвіт,
Від «брацького» ти лиходія.
Життя –за життя, цю святиню ізнов
Ти, ніби крилом закривала,
Не віда тиран, що то значить – любов,
Смертей йому мало і мало!
І зранку, коли все живе іще спить,
Звіріла ворожа навала,
Коли, відчайдушно, так хочеться жить,
Безжально життя обірвали!
Зібралась з останніх жіночих ти сил,
Розправила вільнії крила,
Й дитину, як сам Господь Бог зголосив ,
Ціною життя ти закрила.
Мадонни України білокрилі!
Сестрички, мами, донечки мої...
Я знаю точно –житиме країна,
Допоки Ви –живете на землі!
Щонайменше 30 людей загинуло та близько 100 поранено через обстріл Маріуполя з "Градів". Терористи обстріляли Маріуполь вдруге близько 13-ої години в січні 2015р. цей пам"ятник подарував Маріуполю мій земляк , криворожанин Олександр Канібор на дворіччя події
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716747
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.02.2017
Одного разу хтось мені сказав:
«Часи не ті...і безталанні люде...
Й давно пішов у забуття Кобзар,
Нема такого і уже не буде...»
Понурено зітхає песиміст,
Зівˊявши і втягнувши шию в плечі.
А хтось – дістане зранку чистий лист,
Й яскраві фарби, бо іще ж не вечір!
І відгукнуться ще нові пісні
В чиїйсь душі на кобзареве слово,
З зернятка проростуть нові вірші,
Бо сам Кобзар свою веде розмову!
І - з нами Він...бо Думки висота
Давно сягнула за межі планети.
І зоряні рядки плетуть вуста,
Бо сам Кобзар вручає естафету!
Здається, замовчали всі світи,
Всі музи, і мелодії, і струни...
Бо сам Кобзар, звертаючись «на ти»,
Відкрив тобі життя священні руни!
Й не осягти душі твоєй політ!
Та й права ми не маєм зупинятись...
Бо кобзаревий незгасимий слід
Спиняє день, щоб знов йому початись!
...По стежці тій ступаєм я і ти.
І, доля все ж божественна поета,
Бо подих затамовують світи,
Коли Кобзар вручає естафету!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714881
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2017
Різдвяна заметіль...
музика, виконання – Тетяни Мірошниченко
слова – Тетяни Прозорової
1.
Вечірнi сутiнки настануть,
Зігрівши спокоєм усiх.
I землю нiжним покривалом,
Знов обiйме пухнастий снiг.
І сяйвом Зіронька мрійливо
Торкнеться кожного із нас,
Й різдвяне закружляє диво –
Цей заметілі срібний вальс!
Приспів:
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
2.
А небо щедро нам дарує
Сузірˊям шитий оксамит.
І всю планету зачарує
Та чиста потаємна мить.
І легкокрило, ніби діти,
Мов перший і в останній раз,
В казкових заблукаєм квітах
І мерехтінні сніжних страз.
Приспів:
На рiздво, на Рiздво – заповітні збуваються мрiї.
А Різдво, а Різдво – час добра й потаємних надій!
Ти мені посміхнись– і ця посмішка серце зігрiє,
Збережімо її ми у світі шалених стихій!
3.
Дорiжка мiсячна у небi
Усі шляхи в один зведе,
І щастя, що усім так треба.
На грішну землю знов прийде.
В очах, і серці зникне крига,
І переможе доброта,
Життя, мов потаємна книга,
Святиня вічна і проста.
Приспів:
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
ВІДЕОВЕРСІЯ https://www.youtube.com/watch?v=LhNQaoA1uws
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016
моя найперша пісня,якій в цім році виповнилося 20 років...тоді не було таких можливостей,як зараз, під мою наспівану мелодію колега Лілія Левицька добирала ноти , які збереглись...співали цю пісню на вечорі зустрічі з ветеранами війни...для них вона була близькою, люди плакали й просили виконати ще...потім якось час стрімко полетів вперед й усе забулося,...ось ,в старих записах знайшла зараз..бачу багато недоліків, та залишу...так, на спогад))
Рідне місто моє...
У чарівному сяйві весни
Де за течієй човник пливе
Як завжди, ти найкраще з усіх
Інгулець, рідне місто моє...
Приспів: Ось і знову летить –
Лише пісня зі щирих сердець
Як без тебе прожить
Дорогий, рідний наш Інгулець.
Серед поля запеклих боїв
У жорстокії роки війни
Інгулець, ти, браток, посивів, -
Та сади твої знов зацвіли.
Приспів: І барвінок цвіте
І шумить степовий вітерець
Молодіє й росте
Рідне місто моє Інгулець.
Тут лишилось дитинство моє,
Де в садах мріють білі хатки
До схід сонця трудитись стає
Мій народ, всі мої земляки.
Приспів: Знов і знову летить –
Лише пісня зі щирих сердець
Як без тебе прожить
Славне місто моє Інгулець...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700076
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.11.2016
Відеоверсія : https://www.youtube.com/watch?v=Y1hBenX6UTE
Давно хотіла написати цю річ... і досить довго ми з Віктором над цим Маршем працювали.
Нашим дорогим воїнам славного добробату «Айдар» присвячуємо з всіма найкращими побажаннями
Марш Айдарівців на Параді Нашої Перемоги. ))
Айдарівський марш
Музика, виконання, відео- Віктор Ліфанчук
Слова- Тетяна Прозорова
Легендами окри́лені дзвінкими,
Згартовані у полум`ї життя.
Ми стоїмо на варті України
За Батьківщини світле майбуття.
Ми разом прийняли святе причастя,
Під натиском ворожої руки.
У нас своє, айдарівське є Щастя,
Дебальцеве, Авдіївка, й Піски́...
Коли земля в Луту́гiно горiла,
Розпечена немов суцiльний жар,
Згадай, гiтарнi струни посивiли,
Та вистояв наш батальйон Айдар.
А пам`ятаєш, як на всiх дiлили
Гранати, долю, цигарки i хлiб?
Ми виживали, брате, як умiли,
І рiдними залишимось навiк.
Приспів: Айдар! Айдар!
Непереможний батальйон Айдар!
Айдар! Айдар!
Звитяга, честь і слава – наш Айдар!
Тут побратими – тільки Богом данi,
Вiйна єднає раз – i назавжди!
Адже ми разом в бойовiм Айдарi
Вогонь і воду, й пекло - все пройшли!
Нам разом, браття, землю боронити,
Пиху ворожу подолати й лють.
Ми маємо заради правди жити
У цьому ж назавжди Айдара суть.
Хтось говорив про нас, що божевiльнi,
А iншi, що Айдар – це божий дар.
Без заперечень, та зате ми – вiльні,
За Україну бореться Айдар!
Ніколи не забудемо героїв,
Які життя поклали на вівтар
За Україну та народну волю
Під гордим знаменом твоїм Айдар.
Приспів: Айдар! Айдар!
Непереможний батальйон Айдар!
Айдар! Айдар!
Звитяга, честь і слава – наш Айдар!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698080
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.11.2016
На рядки "А десь летять у небі журавлі…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679838
створений відеоролик "Журавлі…", який можна переглянути за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=3oScEPHWa1Q&index=1&list=PL9KXK_v3k9Mt6aLPOsS2vJEygGvjKJrxA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696224
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.10.2016
Навіяло останнім твором Діда Миколи))))
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694613
Як- не додАлося нового?
Та в нас - поліція нова!
У когось свято на Покрову,
А у поліції- жнива!
Зберуть, здеруть останню шкірку,
Народ- терплячий, стерпить все .
Собі на нову тілогрійку,
Ну, і начальнику ж несе.
Начальство-забувать не варто...
То- й тато й мати, хліб і сіль!
Ну, а Свою, пробачте, варту-
Не вистачало ще їм всім!
Хтось сумку в темряві забрав
У ледь притомної мамаші...
Нахаба - школу обікрав,
Заліз, замок в вікні зламавши...
Два молодих - на одного,
Мотузять справно і калічать...
На виклик- відповідь (Ого!):
"Коли уб"ють- тоді покличте!"
І цю історію життя
З вас кожен міг би ще додати...
Але спитати хочу я:
"Та доки ж буде це тривати?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2016
Перший Оберіг/моїй донечці Оленці до 25-річчя/
Музика ,виконання Тетяни Мірошниченко, слова Тетяни Прозорової
відеоверсія https://www.youtube.com/watch?v=vZVddq0YonU
1.Підтверджено життям, господь нам заповів,
З часів далеких давніх і донині:
Щоб світ цей кращим став, щоб яскраві́ше цвів,
На щастя донечку дає родині.
Приспів:
Чи сміється сонечко, чи чаклує сніг,
У родині донечка – перший оберіг.
Наш дзвіночок радісний, соловˊїний спів –
Ти завжди маленькою будеш для батьків.
2.Ти найдорожче є, чарівні миті ці,
з тобою,доню ,все я забуваю.
Бо теплу я твою долоньку у руці
І серцем своїм ніжно відчуваю.
Приспів:
Тільки ти зˊявляєшся – оживає дім,
Найсвітліша квіточка в серденьку моїм.
Та батькам доводиться тебе відпускать,
Бо не можна пташечку в клітоньці тримать
3.А час летить кудись шалено, не спинить,
Щасливі знаю це не помічають.
Хоч щедро додає у скроні сивини,
І швидко діти наші підростають.
Приспів:
Простий, як істина, цей мудрий заповіт:
Відлітає донечка у широкий Світ,
Білою голубкою, сяйвом майбуття,
Щоби не закінчилась ниточка життя.
У родині донечка – перший оберіг.
І нехай луна веселий твій рідненький сміх,
Світанково стелеться все життя твоє,
Берегиня наша. ти, сонечко моє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2016
Починаються з зарядки
Всі козацькі нагороди.
То ж, шикуймось за порядком!
І на сонечко виходим.
Пахощі – дарують квіти,
Осінь – золоте проміння,
Сили додає нам Вітер,
І наснаги, і уміння!
Вересень сміється щиро:
«Підростайте,залюбки!
Щоб здійснились ваші мрії,
Наші любі малюки!»
І матусі з татусями
Поруч з нами гордо йдуть –
Позмагайтеся із нами!
Й козачата підростуть.
©Тетяна Прозорова 2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2016
Світанко́ва пісня.
Музика Миколи Шевченка.Слова-Тетяни Прозорової
Виконання-Марини Кисельової
1.
Зачаровані ми ріднокраєм,
В світ залюблені до забуття,
Кожен ранок на зустріч чекаєм
І ця зустріч дарує життя.
Ми у подорож мрійно-чудову
Поринаємо з Вами весь час,
І цю пісню свою світанкову
Заспівати дозвольте для Вас.
П-в
Мій учителю - долі вітрила
ти для нас пурпурові напнув,
і надав для польоту нам крила,
ніби руни святі розгорнув.
Мій учителю, мрійник невтомний –
Неосяжні твої береги!
Та щоразу до школи із дому
Кличе погляд нас твій дорогий.
2.
В час, коли осінь всім готувала
Калиново-запишнений бал,
Хтось придумав, мов зірку яскраву
Долю, й вчителем долю назвав.
І, даруючи посмішки й квіти,
У думках зберігаєм своїх –
Ви навчили нас жити й дружити,
Віддавати й радіти за всіх.
П-в
3.
Квітобарвами жовтень завзято
Цей світанок малює для Вас.
Підростуть і малі соколята,
Відлітати у Світ при́йде час.
І залишиться в серці проміння
Потаємне, життєве й святе,
Що єднає усі покоління
І в майбутнє місточок плете.
П-в
https://youtu.be/MRz6g40UmUo
відеоверсія "Світанкової пісні" у виконанні Кисельової Маринки))))
Ця дівчинка вперше сьогодні побачила запис і слова...тому не судіть строго)))Вчити співати я не вмію.Ось такий вийшов дебют, Маринці-14 років.
А ще- сьогодні відбулася прем"єра цієї пісні у нас в школі іншими солістами
https://yadi.sk/d/Btcchi02vzLFt
(запис правда,любительський,звичайно, але вчителям дуже сподобалась пісня,музика ). Ну ось... Вітаємо наших вчителів дорогих цією піснею.
Велика подяка всім ,хто працював над створенням цієї пісні, особливо-композитору Миколі Шевченко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2016
Мамочку, нашу дорогу,рідненьку,єдину нашу вітаємо з днем
народження і днем ангела! дякую тобі,наша найкраща,за все-все ..здоров"ячка тобі,
божої ласки, і нехай твої бажання здійсняться, мамусінько.
Заповітне...
Скільки ж їх у житті ,потаємних стежок тих несказаних
У великому світі – не віда ніхто і не зна...
То рівненьких, немов те проміння, то в вузлик завˊязаних,
Та дорожча з усіх заповітна стежинка одна.
Та доріжка від серця до серця пронизана вічністю.
Не підвладна вона перешкодам, рокам і життю.
З життєдайних джерел – тепле сяйво магічності,
Моя пристань, де бачу матусю рідненьку свою.
Тиха радість, тут зорі світитимуть ласкою,
Візьме скрипочку ніжно свою невидимка-цвіркун...
І обернеться світло дитячою казкою
Й забринить ця мелодія безліччю трепетних струн!
Дотик серця, той погляд святою молитвою,
Незгасимим свічадом в житті запалає моїм...
Ось такою – небачено доброю й світлою
Я стежинку цю зоряну й дітям своїм заповім.
© Тетяна Прозорова 29.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2016
Вона прийшла...побути до морозів
Вона зˊявилась,як завжди, невчасно,
З насупленим, застудженим дощем,
Постукала у шибку... несучасна!
Й навпроти сіла, вкутавшись плащем...
І, не скажу, щоб дуже ій зраділа –
Думки без спо́кою...думки... думки... думки...
«Заходь...прийшла ж...» на каву запросила,
Щоб не були збіднілими рядки...
«Як поживаєш? – просто запитання –
Що но́вого на грішній цій землі?»
Уважно слухала мої щемкі зізнання
І раптом...усміхнулася мені.
Мій подив у очах, і біль, і сльози
Вона не вперше бачить в свої дні.
Вона прийшла...побути до морозів,
Щоб розділить це горе й дні сумні.
«Не поверну полеглих, не зігрію...-
Сказала лиш...-тепло моє – міраж!
Та я допоможу всім, як умію –
Поглянь, який яскравий камуфляж!
Дивись – патріотичні в синім небі
Жовтаві крони – куполи святі.
І є надія – буде все, як треба!
Лиш разом зараз треба всім іти!
Докупи – мов міцний кулак триматись,
Одну на всіх нам долю цю нести!
Не зупинятися, і не здаватись!
І буде наша ще земля цвісти! »
...У філіжанках прохолола кава...
Тополя щось скрипіла нам стара...
Вона сумна сиділа і ласкава,
Це – просто осінь...ні, немов сестра.
©Тетяна Прозорова 23.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690647
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.09.2016
Не «гради» – світлі зоряні дощі
Мережать небо там щоночі,
А серце – так спитати хоче,
Як вам на небі, янголи мої?
Ох як же вас вже там багато...
Чи згадуєте Україну?...
Мої думки до вас все линуть,
І так вас хочеться обняти...
І сонце трохи притушити,
Щоб бачити могла щоразу...
А ви, напевне, там – всі разом..
Так боляче без вас нам жити...
Вам теж нелегко...відпустити
Душею так і не змогли,
Ні ми, ні ті, що віддали
Вас, найдорожчих у цім світі!
Ти знаєш, а я так сумую,
І очі бачу все твої ясні...
Як вам на небі, янголи мої?
Ти, брате, й звідти – нас пильнуєш...
Як вам на небі, янголи мої?
За обрій закотилось третє літо...
А ми все зичимо свої привіти,
Адже у серці ви моїм живі...
І будете завжди в нім жити...
Як вам на небі, янголи мої?
© Тетяна Прозорова 11.09.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688767
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.09.2016
(пісня Тетяни Мирошниченко на слова Тетяни Прозорової)
Ось і Спас надійшов непомітно,тихенько навшпиньках.
З медом, яблуком, маком, суцвіттям сліпого дощу.
Я у спогади мчу -на любов налаштована скрипка,
Між сузір"їв,планет, зодіаків - лечу і лечу!
Пр:
Набираю у пригорщі солодко-ніжно-джерельний
Той нектар, в який памˊять додасть гіркоти полину,
Залишаю на згадку цей рідний пейзаж акварельний,
І в ромашковий вир ніби пташка з розгону пірну!
2
Загорнусь в небеса, що на плечі так тихо упали,
І в роскішне проміння, що долю мою стереже...
Ця миттєвість лише́ до осіннього пишного балу,
Та палає зоря, і ще літнє тепло береже.
Пр:
Незабутнє...незгасне...і, ніби в житті непримітне.
Потаємне...прекрасне й до щему у серці святе...
І так просять ще літа беззахисні злякані квіти,
Та десь осінь серпанок для всіх в подарунок плете
26.08.16
https://www.youtube.com/watch?v=m5nkvyEkBqA&feature=youtu.be
>
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2016
«Сьогодні, 19 Серпня 2014-го в Іловайську загинули "Скіф", "Шульц", "Улибка" і "Франко". Світла памˊять героям..
Подивіться відео - це кращі люди на планеті! Скромні, добрі, відважні...» https://www.youtube.com/watch?v=Ow5PSV40lQQ
Іван Ребар...
......за ці роки я мабуть тисячу раз передивилась цей фільм...прочитала стільки ж заміток..написала безліч віршів...і пісню про Іловайськ написали з Миколою Шевченко ...але зараз у тисячу перший раз переглянула і...плакала, як вперше...не можу дивитись без сліз....бо «з ума сходили» в ті дні, як там ви, хлопці? зовсім не спали тоді ми...здавалося, що тільки заснемо, і щось трапиться непоправне...в кожної ж найдорожче – ТАМ...а хтось і не знав, де саме, то вболівали за всіх вас, хлопчики...робили, що могли, допомагали, як могли – не в цім справа...
....всі ви герої...і не тільки ті, хто був під Іловайськом...ці гарячі точки 2014го – печуть душу і серце й зараз.....ми переможемо! а вам- низький уклін, дорогі наші...пробачте нас...що ми – не поруч...та ми – з вами, тими рідними, кого покликала війна...хто захищав і захищає нас ...у кожного є кого згадати в ці дні...а героям-слава...і світла пам"ять тим, хто не повернувся...
Для чого зараз я пишу це тут, в КП...це не поезія і не новий твір...це – мої думки...це – частина мене, з якою мені вживатися ще і жити, це те, що нічим вже з мене і мені подібних не викреслиш і не віднімеш...і , коли я чую, що воєнна тематика – це мій піар...то, вибачте, але хочеться по-чоловічому «дати в морду».
А хто, скажіть, як не ми з вами, напишуть про ці події, щоб про них знали і не забували наші діти й онуки?чому, скажіть, я чи хтось інший, повинні ховати свої почуття, або писати «високу»(вибачте,кого образила, не спеціально) поезію про неземне там кохання, придумувати неологізми і т.п.? взагалі, хто має право розпоряжатися тим, про що і як саме я маю писати?...
Без коментарів. У кого «слабкі нерви», показуйте це, та власні амбіції, десь в іншому місці.
З повагою до всіх...знову я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684894
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2016
Ми переможемо!вiрю в це, i всiм говорю. Навiть тим, хто говорить, що в цiй вiйнi не може бути перемоги. Ми просто приреченi на Перемогу! Перемогу добра над злом...ми переможемо!
***
Ми іще повернемось в ту точку,
Звідки виштовхнув шалений світ.
Разом залатаємо сорочку,
Нашу Долю, курсом «Захід-Схід»,
Вишиту отим неопалимим,
Кровˊю заторованим в боях,
Цвітом переможної калини,
Що злітає в просінь, наче птах!
І нехай біснуються до згину,
Ті пихаті, хто іще не знав,
Схід-і Захід-Крим – одна родина!
Україна ж в серденьку – одна.
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
https://www.youtube.com/watch?v=4IudGUDOCe4
(на відео- . Сержант Ігор Михайлішин — юрист за освітою, боєць батальону «Донбас», інструктор по стрілковій та гранатометній справі. Позивний —Піанист." Музика воїнів)
Цi рученьки святі. Вони тримають небо...
Вони спиняють зброю i пiдкоряють час.
Вiдставивши назад усi свої потреби,
Пiдтримують надiйно i захищають нас.
Цi рученьки святi... Вони нас годували,
Ще серце пам'ятає, як сiяли хлiба.
Й до самозабуття портрети малювали -
Родину і коханих... та в дiм прийшла журба.
Рiдненькi руки цi... а як колись кохали!
Якi колись чарiвнi писалися пісніi!
Якi понадмiста́ вони нам збудували!
Життя мов зупинилось... цi руки – на вiйнi...
Скалiченi, обпеченi... та – мужнi, вiрнi, справжнi!
Ще житимуть, творитимуть, наперекiр рокам!
В час, до вiйни приречений, могутнi i вiдважнi!
Вклоняємось, солдатику, святим твоїм рукам!
Незламнi, хоч скалiченi – я вiрю, вiрю в вас!
Ми-вiльнi, не пригнiченi, i ще прийде́ наш час!
Мине вiйна, i з вiрою нестимуть рiдний стяг
Цi руки Україною у свiтле майбуття!
Тетяна Прозорова 19.08.16р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684682
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.08.2016
Ось і Спас надійшов...підкотився тихенько навшпиньках.
З медом, яблуком, маком, суцвіттям сліпого дощу.
Я у спогади мчу, мов майстерно настроєна скрипка,
Між сузірь, зодіаків,планет - все лечу і лечу!
Набираю у пригорщі солодко-ніжно-джерельний
Той нектар, в який памˊять додасть гіркоти полину,
Залишаю на згадку цей рідний пейзаж акварельний,
І в ромашковий вир ніби пташка з розгону пірну!
Загорнусь в небеса, що на плечі так тихо упали,
Обережно проміння ще долю мою стереже...
І – миттєвість лише́ до осіннього пишного балу,
Та палає зоря, що ще літнє тепло береже.
Незабутнє...незгасне...і, ніби в житті непримітне.
Потаємне...прекрасне й до щему у серці святе...
І так просять ще літа беззахисні злякані квіти,
Та десь осінь серпанок для всіх в подарунок плете...
©Тетяна Прозорова 14.08.16р.
[b]ЗІ СПАСОМ ВАС, ДРУЗІ![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2016
[quote]Доброго ранку) Хотiла б запропонувати тобі
оцінити кілька моїх віршів. Буду вдячна [/quote]
це вже не перше повідомлення на цьому сайті такого змісту......задумалась...схоже на маленьке інтелектуальне "насильство"...
я теж тут майже новачок(хоча подібні листи надходять не тільки від новачків)....якось і на думку ніколи не спадало таким чином "оцінюватись"....розумію, що люди ми всі- дорослі, працюємо, і не можем до кожного "ходити в гості" на сторінку...до друзів би встигнути...та й те не встигаємо...нажаль...
завжди приємно радію кожному Вашому відгуку,але не ображаюсь і коли їх немає..
[b]А тому- шановні "ловителі оцінок", дозвольте мені самій обирати коло мого читання. [/b]
Дякую за увагу і розуміння. Добра всім і натхнення!
Щиро Ваша, Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2016
Немає меж тому, що може Жінка ,
В житті немає сил її спинить !
Адже живемо в цьому світі стільки ,
Скільки разів змогли світ підкорить .
Усе підвладне , збудеться , вдається!
Вона живе помітною для всіх .
І безліч ві́дтінків в палітрі серця –
Держава. Жінка. Мама. Промінь. Світ .
Історію вивчати – добра справа ,
Цікава в цьому Жінці інша мить –
Їй хочеться умілими руками
Свою історію Життя творить !
І невгамовні справи не стихають ,
Бо істина споко́ю не дає –
Що добре нам не там , де нас немає ,
А добре - де існуєм, де ми є !
Їй володіти Бог велів світами –
Так є, Було і Буде в нас завжди.
І долі незабутніми рядками
Залишаться в історії сліди.
***цей вірш-присвята Хорьковій Л.В., зацікавленій життям,залюбленій в свою справу, педагогу, директору,чудовій жінці, мамі
Сьогодні її День народження)))))))))))
©Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2016
Притихне й вгомониться день
І зовсім поруч сяде вечір…
Своїх ще доспівать пісень
Летить притомлена малеча...
Бабуся вдома клопітка
Все щось на стіл ладна вечерю,
Дідусь в газету загляда
Й бурчить так любляче на неї.
Латає, ніби ювелір,
Десь душу доньці мама стиха,
А батько сердиться на них:
«Гляди, стара, діждемось лиха!»
Киває стверджено на все
Їм під вікном стара тополя...
А десь для нас, понад усе,
Свої вердикти пише Доля...
І, доки янголя несе
Тобі й мені життя новини –
То хтось наш спокій береже
І не засне ні на хвилину...
©Тетяна Прозорова 06.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2016
Ми в свiт прийшли цей, щоб нести в нiм свiтло...
Хтось з сонця нитку висмикне i вже
Засяє ця Земля для всiх привiтно,
Тут кожне тополятко-не чуже!
Мелодii чуднi нас зачарують,
А в травах заблукаєш ти - без меж!
Тут люди, що тепло тобі дарують
Душi своєї...ми з тобою - теж!
Спинилась...озирнулась...i за обрiй
Мiй день мене в долоні обійма...
Тут - Мiй Народ, мiй вiльний, мiй хоробрий...
Позаду нього - пiдла ця Вiйна..
Все суне так огидно, і без кари,
Безмежно, беспардонно, без жалю!
Мiй Господи, спини цi чорнi хмари
I захисти людей, що я люблю!
Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682059
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.08.2016
Є запитання вічне й достеменне,
Немов відкрите у життя віконце:
Чи ще посвітить сонечко для мене,
Чи зможу я – для когось стати сонцем?
Слова свої, мов бісер у намисті,
Нанизую на сонячні тенета,
І з них думки свої складаю чисті ,
А це – хороша у житті прикмета!
У нас з тобою справ – край непочатий,
І стільки ще багато нам зробити!
Мій друже, сонячних людей багато,
І нам ще довго – в світі цьому жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681876
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2016
Налетіла та хижою птахою,
Чорним вдерлася в душу вона,
І тримає й тримає над плахою
Найсвятіше брудна ця Війна.
І червоно-гіркими річками сліз
Отруїла все наше життя,
І, здається, навічно уже ця злість
І не буде добру вороття...
Прийшла Дівчи́на, схожа на принцесу,
І очі,мов ті зорі,променять!
«Ми не суперниці з тобою і не сестри –
То годі вже із нами воювать!»
Війні у вічі та без остраху дивилась –
На радість друзям, на жахіття ворогам,
" І свій народ тобі і нашу Україну
Я не віддам, я не віддам, я не віддам! "
Засміялась Війна та підкинула
Й додала ще брехні і вогню.
Наші воїни в небо поринули
Й не спитаєш у неї жалю.
«Подолаєш? Ану, зрозуміть пора
Боротьбу цю із ким ти ведеш!»
Ій дівчи́на: «Здолаю!Є Сили Добра!»
А Війна – реготала без меж.
В руці гітара – з бойовим мотивом !
(І, хто сказав – не для жінок війна?!)
Пліч-о-пліч з нею – Доброта і Сила ,
Така, якої у Війни нема!
« Мої пісні – мов птахи сизокрилі,
Летіть по світу, піднімайте вільний дух!
І відведіть мерщій від України
Вогонь і горе, сльози і біду!"
А дівчи́на все йшла та із піснею,
З батальйонами ночі і дні.
І ставало від пісні всім тісно нам
Й не було в нас рідніше рідні.
І, біснуючись,ніби скаженая,
На межі десь вогню і життя
Відступала Війна ця страшеная,
Ця остання війна в небуття....
«Ми ні суперниці з Війною і ні сестри!» -
Сказала – ніби у полон взяла!
Вона завжди, завжди в моєму серці,
Ця Дівчина із Силами Добра.
©Тетяна Прозорова 17.07.16 р.
Хочу розповісти сьогодні про одну чудову дівчину...,співачку... патріота..., Людину...Друга...крім того –вона справжня красуня)))...людина тонкої душі, талановита і настільки людяна й щира, що про це можна розповідати й розповідати....вона завжди там,де потрібна, там,де її чекають...Чекають її усюди, але найбільше-на лінії фронту, у госпіталях, куди вона привозить свої такі чудові пісні й чарівну посмішку...по декілька концертів підряд...пальці- ледве витримують, а душа- співає...Це все –Христинка Панасюк і її знають усі. Вона протистоїть цій війні своїми,особливими силами... Силами Добра...ми всі цю війну з її піснями, які торкаються душі...додають сили...підтримують в важку хвилину... такі ж щирі, як сама Христинка...
......коли господь хоче нам допомогти, він посилає нам друга...за що я так вдячна ..а скільки її подружок ось так змінили своє життя, вдягнув берці ....Христинці й дівчаткам цієї війни ці рядки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681027
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 31.07.2016
Кохання, опалене війною....пісня тим, хто знайшов, хто зберіг в цій війні своє кохання..воно ніби той птах -фенікс, згораючи, стаючи попілом в життєвих переживаннях , знов і знову відроджується, щоб чекати і чекати свою єдину людину...молитись....допомагати...рятуючи тим самим від лиха... Повертайтесь живими,хлопчики! вдома вас чекають...всім серцем..
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!
Маленький фенікс
Слова –Тетяни Прозорової
Музика –Тетяни Мірошниченко
1.Коли здається, що душа згоріла,
І попелом посипані вірші,
Маленький фенікс розпрямляє крила-
Гаряча пташка щирої душі .
Пр.
Ні втоми, ані зради птах не знає,
Хоча летять в розлуці ночі й дні.
Він лиш чекає, над усе чекає,
Про порятунок молить вдалині!
2.Не раз цей вогник в бурі й заметілі
До самого серденька зігрівав ...
Коли ж лиха година налетіла,
Крилом тебе від кулі закривав!
Пр.
Він оживає в подихові кожнім
В щасливі дні і дні наші сумні,
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!
3.В нас не було кортежів в диво-квітах,
Серед війни знайшлись ми навіки .
Колись розкажуть онучатам діти
Про наші Богом дані рушники!
Пр.
Відступить ворог,стихне зброя,
З новим світанком зникне і пітьма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом маленький фенікс обійма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом надійно фенікс обійма.
Ось тут можна переглянути відеоверсію : https://youtu.be/PYkz0k9dCSs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680089
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.07.2016
А десь летять у небі журавлі...
І з болем в синє небо закричить
Моя Вкраїна і заломить руки;
«Навіщо ж стільки янголів тобі?
Ну а мені –за що такії муки?!»
По-зрадницьки, скорботно промовчить
Ій небо, бо життя науку знає –
Жорстокими законами війни
Когось Господь завжди з нас забирає!
А десь летять у небі журавлі...
І десь нова народжується пісня...
А я не знаю, як же нам без них –
Хороших, щирих, справжніх – таких різних!
Не відпускає памˊять, хоч кричи,
Із серця сторінок не витирає...
І кожен дорогий нам побратим,
Ми рук в важкий цей час не опускаєм!
І скільки б не раділи вороги –
З тобою,брате, в нас - одна дорога.
Настане наш світанок, прийде мир..
Й зігріє душу наша Перемога!
©Тетяна Прозорова 24.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679838
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.07.2016
ПРОЛІСОК
Він першим бути звик завжди у всьому ,
Мов синьоокий пролісок весни .
Долає труднощі ,не знає втоми ,
І погляд його мудрий і ясний .
І йому справді ,вірте , не звикати –
І справа кожна у руках горить !
Чи сад садить ,чи школу збудувати –
Все зможе , встигне , зробить і здійснить !
А він завжди нам знає ,що сказати ,
Підтримає ,як батько у житті ,
І це не жест ,він справді хоче знати ,
Як ти живеш у нашому бутті .
І горнуться завжди до нього люди –
Малi школярики i cивi, мов снiги...
А він встигає всюди , всюди,всюди !
Стрімкі і неосяжні його береги .
А я подякувати Вам від всіх так хочу ,
За те , що щедро доля нам дарує Вас .
За усмішку приємну парубочу .
Живіть сто років –це Вам мій наказ !
( Василенко М. В. –Людині , з якою доля звела ще в дитинстві ,
педагогу , директору , колезі..наставнику ,другу –з повагою ,вдячністю
і любов ˊю .)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2016
***
Малюю світлий день.... і без прикрас
В нім щастя додаватиму краплини,
І запрошу знов кожного із вас
На ці ,світліші у житті, світлини....
І щиро намалюю доброту,
Щоб кожного в промінні цім зігріти,
І мрію заповітну , й висоту,
Щоб ви могли до неї долетити!
І зовсім щедро ще додам сюди
Я оберемки українських квітів!
Веселку радощів, хмаринку із журби,
І маки памˊяті,щоб в світі цьому жити!
Якщо Ви посміхнулись в обˊєктив,
З цієї миті знов зоріють очі...
Ну ,все,знімаю! Птах он полетів! –
Все буде добре. Це я знаю точно.
Малюю світлий день і без прикрас
В нім щастя додаватиму краплини,
І запрошу знов кожного із вас
На ці ,світліші у житті, світлини....
19.07.16 © Тетяна Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676804
Ціную мить,що подихом зоветься,
В ній кожен крок, і кожен-кожен час,
Ціную те, що є в моєму серці,
І Вашім серці...що єднає нас…
Ціную зустрічі й люблю розлуки,
Все те, чим мене Доля нарекла...
Ціную радощі, ціную муки...
Все те, що лиш Господь мені послав...
Я -сильна, я- жива! ще буде свято
На українській, на моїй, землі!
Спасибі, Боже, що нас так багато,
Що щастя, брате, не будуємо на злі!
Ціную зорі, мрії і веселки,
І буревії й сльози й каяття..
Ціную Вас...за те, що в моїм серці
Ви нагадали, що лиш мить – життя!
Тетяна Прозорова 12.07.16 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677531
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2016
Вірш написаний давно...це-другий вірш,написаний мною в цій війні...Нажаль, не зберегла "расєйскіє" самоцвєти, той вірш,на який була написана ця відповідь...Зміст приблизно якщо в двох словах ,то: "ми такі схожі, ми ж братИ, ви так колись класно пригощали нас салом та такі у вас смачні "Київські" торти, та ми ж вас так любім ,братья...то що ж ви,тіпа хахли продалися Абамкє?"
....я дозволила собі залишити його таким, яким він був два роки назад...цю відповідь....знаю,недосконалий...але-гляньте на дату написання-тому, хто зі мною в однім човні- пояснювати нічого не треба... ну, а хто не з нами- не пояснити вже нічого...нехай на згадку залишиться...
***********
Ви їли сало, дай вам Бог здоров`я,
І Київським смакуючи тортом…
Не треба нам, якщо це є любов`ю,
Кохання вашого з нас не просив ніхто..
Братами називалися на славу,
Допоки смакували за столом,
На стіл свої і ноги поскладали
І в дім залізли зі своїм лайном…
Та ще,незадоволений,ти, «брате»,
Що негостинно я тебе зустрів..
Що ж, вибач, на сніданок- автомати,
А на вечерю є лише гранати,
Що ж, вибач, те, що заслужив!
Ви знали нас такими, як ми бУли…
Красиво схожості шукаючи в цей час..
Та що брати ми-швидко ви забули.
Коли вас кинув Путлєр проти нас.
Ви вуха, очі,і роти позакривали,
Коли на нашу землю перший встав солдат..
А потім- що то ми – гуртом брехали,
Та ні, Росіє,ти мені не брат!
Та ти не маєш права нас судити
За нашу Віру і Надію, і Життя.
І зрозуміють нас онуки наші й діти-
Тобі до нас немає вороття!
Біснуєшся в агонії сьогодні,
Відбірну лайку сиплячи на нас,
Бо знаєш:прийде суд Господній-
За Все,за Все сплатити прийде час!
…а ти мені готуєш «Буки», « Гради»…
Новини про загиблих хлопчаків…
Та що ж тобі потрібно , рюцький гаде?!
Невже ж ти зовсім ізбожеволів!?
Ти «миротворцем» ,кажеш,вдерся в хату..
Дивлюсь на тебе, й бачу божевільний дім..
Тамбовський вовк тобі нехай і буде братом..
А я- не можу..вибач, що прозрів..
Немає більше запитань до тебе..
Нам говорити ні про що удвох..
І все,що можеш ти зробить для себе-
Пощезни просто,чуєш, з нами- Бог!
Немає в світі отакої сили,
Яка зломити може вільний дух!
Ти не поставиш на коліна Україну!
Тепер відомо,хто є Ворог, а хто- Друг!
=іскорка життя= 10.08.14
Тетяна Прозорова
Р.S. Ви могли бачити колись цей вірш в соцмережах з підписом =искорка жизни=
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677371
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2016
Хто знає, що значить чекати –
З війни, звідки вісті не йдуть?
Хто знає, що значить кохати –
Де відповіді не ждуть?
Все кинеш, летиш, мов на крилах,
Почувши мобільника звук –
Ти плачеш, бо стримать несила
Ту, сильної жінки сльозу!
І погляд, невинний, дитячий –
З болючим питанням одним
«Як тато?» «Все добре»– не плачеш...
Крізь біль... – Берегиня ж ти їм!
«Все добре» ...так, саме так він
Сьогодні тобі написав!
Без слів непотрібних і зайвих –
Радієш...живий! і...згадав...
Хто знає, що значить кохати –
Холодної ночі, тоді,
Коли гинуть наші солдати
Й молитися – Боже,не смій!
Не можеш його ти забрати,
Бо він – захисник! Ні і ні!
І очі ховаєш –он мати...
Он дівчина в чорнім вбранні...
Хто знає, що значить – любити,
Що значить – чекати з війни?
Коли просто хочеться – жити...
Тому, що коханий – живий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2016
Здається, не можна вже витримать більше,
І третій вже рік забирає війна
Найкращих, дорожчих, усіх найрідніших,
Все нищить і креше й вбиває вона.
Мій сильний народе! Лиш ти один знаєш,
Що значить – тримати війну на плечах!
Ти зможеш,зумієш і все подолаєш,
бо іскра нескорена в серці й очах!
Не спи, мій народе! Не треба ждать раю!
Ми – сильні, мужніші ми, ніж будь-коли.
Від краю й до краю таких більш немає,
Якими є доньки твої і сини!
Мій славний народе! Нащадку могутніх!
Ніщо і ніхто не здолає тебе!
Війна не буває – назавжди й не буде!
Тримай свої крила лиш гордо! й – вперед!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677200
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.07.2016
Молитва
Милий Господи!
Зглянься, Господи!
Ми благаємо
Світом всім –
Зупини цей жах,
Тебе просимо,
Брати́ гинуть,
Чоловіки...
Забираєш ти кращих,
Господи!
Як у світі нам
Цьому йти?
Тебе молимо,
Тебе просимо –
Подивись на наших
Дітей!
Зупини війну,
Милий Господи,
І не треба більше
Смертей!
Ми зберімось всі,
Всіми силами,
Хай почують
Інші світи! –
Ми клянемося над могилами
Мир і землю оцю берегти!
Ти почуй нас, будь ласка....й...прости...
Т. Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6ApMMhoX4O0[/youtube]
Сьогодні- день народження однієї дуже хорошої й дорогої мені людини ,військового,патріота.. люди часто називають його- Ангел ... Бажаю, щоб збувалися всі його мрії, щастя,здоров"ячка,і миру нам всім найшвидшого-головне, нехай оберігає його Господь і всіх наших хлопчиків ...бережи їх Доля...а я дарую ці рядки)))))))))))))) отже , З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, АНГЕЛ!
Ангел перемоги
1. При камуфляжі, зброї і броні
На ангела не зовсім схожий, ні!
Та називають Ангелом його –
За щире серце і ясне чоло.
Ангел!
Його так кличуть всі на полі бою .
А він летить назустріч своїй долі,
Щоб захистити нас від ворогів!
Ангел !
А він не зна, що вдіяти з собою.
Так хоче світ зігріти він любов ˊю,
Щоб він йому любовˊю відповів.
2. Тримаєш наше небо на плечах,
Та посміхнешся – «бісики» в очах!
Від «градів», куль, ворожої біди
Хай доля береже тебе завжди .
Ангел!
А я завжди в думках до тебе лину.
І вірю, збережеш ти Україну,
Благословіння Божого тобі!
Ангел!
Стань порятунком нам, а не бідою!
І повернись живим додому з бою!
І Перемогу в крилах принеси!
Т. Прозорова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2016