nataliya20

Сторінки (1/4):  « 1»

Мова

Мова  -  це  історія  народу
В  ній  відбито  все  його  життя
наший  склад,  і  звичаї,  і  побут.
Довго  ти  пригнічувалася  мово
Пройшла  тернистий  довгий  шлях
доки  не  стала  мовою  народів
що  звучить  з  любов*ю  на  вустах.
Мово  моя  рідна  материнська!
ти  співуча,  ніжна  і  близька.
Хай  же  дух  незгасний  український
у  житті  нас  завжди  зігріва.
Процвітай  же,  мова  калинова,
і  тобі  не  в*янути  в  віках!
Мелодійна  українська  мова!
Чарівний,  навік  коштовний  скарб.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640621
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.02.2016


Моя країна

Моя  країна  -  це  є  Україна
Сонячна  держава!
І  дорослому,  й  дитині
Жити  в  ній  цікаво.

Синє  море  і  весна
Чорне  море  і  Десна
Україна  рідний  край
Кожен  до  нас,  завітай!

Привітний,  щедрий  наш  народ
І  мова  наша  солов"їна
Люби,  шануй,  оберігай
Бо  це  є  -  незабутня  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639025
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2016


Моя країна

Моя  країна  -  це  є  Україна
Сонячна  держава!
І  дорослому,  й  дитині
Жити  в  ній  цікаво.

Синє  море  і  весна
Чорне  море  і  Десна
Україна  рідний  край
Кожен  до  нас,  завітай!

Привітний,  щедрий  наш  народ
І  мова  наша  солов"їна
Люби,  шануй,  оберігай
Бо  це  є  -  незабутня  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639024
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2016


Невимераючий народ

Тихенький  край,  з  калини  і  барвінку,  
Мета  царів  і  мрія  королів.  
А  наш  народ  не  вимер,  наче  інки,  
Не  відцурався  рідної  землі.  

Стояли  міцно.  Землі  –  неозорі,  
Від  териконів  –  до  високих  гір.  
Не  всі  втекли  далеко,  аж  за  море.  
Не  всіх  загнали  в  крижаний  Сибір.  

Трава  росла  між  сірими  хрестами,  
Лягали  сім’ї  під  один  горбок.  
А  дітвора  тягнулася  до  мами,  
Просила  українських  казочок.  

І  дивувались  вороги-сусіди,  
Слова  котились,  як  отруйна  ртуть:  
«Вогнем  косили,  не  давали  хліба,  
А  ти  диви  –  ростуть  собі  й  ростуть!..»  

Пройшли  віки.  Вернувся  чорний  вітер.  
Летять  снаряди,  кача  знов  пливе…  
Погляньте:  за  вікном  сміються  діти.  
А  значить,  наш  народ  іще  живе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638897
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.01.2016