Щасниця

Сторінки (1/6):  « 1»

Скляна троянда …

В  неймовірно  красивому  саду,  кожен  хто  шукав  спокою  міг  знайти  особливу  троянду,  і  неодмінно  побачити  в  ній  себе.
Мовчазна  і  холодна,  повністю  створена  зі  скла,  вона  гордо  тримала  дистанцію.  Чи  можливо  це  її  остерігалися?  Тендітна  постать  заворожувала  своєю  недоступністю,  приваблювала  грацією  рухів.  Ніби  виготовлена  з  надтонкого  скла  рукою  талановитого  майстра,  кожна  пелюстка  так  вдало  підтримувала  іншу,  так  міцно  конструкція  трималася  купи,  що  здавалося  одного  доторку  вистачило  би,  щоб  зруйнувати  цю  філігранну  ідеальність.
Коли  троянда  сумувала,  пелюстки  її  летіли  додолу,  розбиваючись  в  сотні  шматочків,  і  ранили  всіх  хто  до  них  торкався.
В  часи  радості  можна  було  побачити  фантастичні  відблиски,  ніби  чарівна  пускала  ‘  сонячних  зайчиків’  заграючи  з  усіма,  хто  погляду  не  міг  відвести.
Відчуваючи  страх,  ховала  скляний  бутон  у  вражаючій  прозорості,  ставала  буквально  невидимою,  та  помітною  для  тих  хто  теж  боявся.
О,  а  соромилася  –  надзвичайно  мило,  та  ставалося  це  вкрай  рідко,  подейкують,  що  ніхто  і  не  бачив,  окрім  мене.  Та  чи  бачив?  Чи  лише  здалося…
Та  чомусь  скляній  троянді  зовсім  не  весело,  одна  за  одною  повільно  падають  пелюстки,  скляною  ковдрою  вкриваючи  землю.  А    на  бутоні  видніються  краплинки.  Дивно,  адже  дощу  не  було.  Роса?  Якось  запізно.  Чи…
Бідолашна  тепер  сумує  щодня,  маючи  незвичайну  вроду,  несе  невиправдано  тяжкий  тягар  на  своїх  тендітних  пелюстках.
А  троянда  скляна  позбулася  би  крихкого  кришталю,  аби  лише  віднайти  той  винятковий  аромат,  аби  відчути  радість  кольору,  аби  лиш  стати  нарешті  собою.
Та  одного  дощового  дня,  постійний  відвідувач  саду  (  чи  конкретної  троянди?)  вирішив  порушити  всі  написані  правила.  Знехтував  дистанцією,  порушив  тишу  власним  ароматом…  Негідник  стиснув  з  усієї  сили  бутон  в  своєму  кулаці  і  тримав  не  розжимаючи.  Як  же  посмів  зламати.  А  чи  зламав?
Червоною  стрічкою  полилася  кров,  стікала  по  руці,  капала  додолу,  а  дощ  начисто  змивав  сліди  злочину.
Та  коли  юнак  все  ж  розкрив  кулак,  пелюстки  одна  за  одною  ставали  червоними,  темний  насичений  колір  покривав  прозорий  скляний  досі  бутон.
Виднілися  краплі  дощу  на  пелюстках,  та  чи  дощ  то  був,  чи  можливо  сльози  щастя  знає  лише  червона  троянда  і  герой,  що  одного  разу  намагався  її  зламати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920468
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021


Місто

Неймовірно  чудові  закати
У  фантастичному  місті,  
Що  ніколи  не  стане  моїм
Уві  сні,  чи  насправді  
Без  сміливості  різко  
Для  своїх  завжди  чужий.
Невпопад  і  не  в  тему
Ховатися  за  десятками
Інших  облич,
Зустрічати  не  менш  
Дивовижні  світанки,
Прикрившись  плащем  із  жалів.
Невловимо  практично  
Дні  тепер  проживаю,
Шалений  хапаючи  ритм  ,  
Доганяю  примарне  'завтра'
В  надії  на  спокій...
В  надії  зробити  це  місто  'своїм'.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020


А я читати буду.

]Пиши  допоки  пишуться  вірші,  статті,  нотатки.
Допоки  у  руках  не  згорить  вогняне  перо  фенікса  і  знову  повстане  з  попелу  на  білих  сторінках  старої  записної  книжки  словами.
Допоки  повноводні  ріки  літер,  не  впадуть  в  глибокі  моря  речень  або  бездонні  океани  тексту,  межі  яких  стерлися  в  далекому  минулому  почуттів..
Пиши  під  час  емоційної  засухи,  відкривши  дамбу  внутрішньої  напруги.
Пиши  допоки  пазл  не  складеться,  як  ідеально  підігнані  одна  під  одну  детальки,    означення  доповнить  підмет.
Допоки  вистачить  віри  і  сил,  і  навіть  коли  вичерпаються  останні  краплі  терпіння.
Навіть  коли  спека  сумнівів  осушить  водойму  твоєї  фантазії.
Однаково  пиши.
Хоч  більше  вже  ніхто  і  не  зверне  уваги,  а  ти  вкладай  думки  в  слова,  майстерно  переставляючи  їх  місцями,  концентруючи  ідею  на  папері..
Ти  пиши,  а  я  читати  буду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875863
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


Давно відомо, що життя йде по спіралі.

Розповім  сьогодні  тобі  частково  вигадану,  місцями  досить  реальну  історію.  Сідай  зручніше  мій  любий  друг,  заварюй  ароматний  трав'яний  чай,  бери  смаколик  і  намагайся  не  аналізувати  той  потік  літер,  слів,  речень.  

Колись...  так  починають  яскраві  казки  родом  з  дитинства,  так  сьогодні  розпочну  і  я.  

Колись  в  минулі  часи,  коли  люди  не  знали  ще  один  одного  за  аватарками  в  інстаграм,  або  постами  у  фейсбуці;  колись  давно  коли  люди  вміли  обговорювати  свої  переживання  і  проблеми  ,  а  не  ховатися  за  блоком  зрадницького  чорного  списку...  Знала  я  одну  невеличку  тендітну  дівчинку,  в  блакитно-сірих  очах  якої  чітко  відображався  шторм  нових  ідей,  в  русявому  кучерявому  волоссі  схований  увесь  спокій  світу,  ніби    навмисно  створена  для  віртуозної  гри  на  дивовижному  інструменті  назва  якому  життя.  

Неможливо  було  не  любити  те  миле  створіння  з  характером  непокірного  птаха,  кристально  чистим  уявленням  про  природу  усього  живого.  

Крихітка  невимовно  сильно  любила  літо,  ловила  кожну  мить  сонячних  днів,  кожен  момент  ігор  на  природі  в  компанії  друзів.  Так  легко  і  невимушено  дружити  вміють  тільки  діти,  а  надто  ті  хто  ще  не  знав  в  житті  лихого.  

Спливали  години  переростаючи  в  дні,  а  потім  в  тижні,  ті  в  свою  чергу  перетікали  в  місяці,  а  потім  роки.    

Життя  слідувало  своєму  руслу  нестримним  потоком  без  чіткого  напрямку,  без  обмеження  часом  і  лиш  інколи  підбираючи  товаришів  для  подорожі.    

Крихітка  дорослішала,  змінювались  погляди.  Непомітно  для  самої  дівчинки  наступала  осінь,  що  зустрічала  теплющим  бабиним  літом,  золотим  листям  і  атмосферою  справжнього  спокою.  Перша  симпатія,  перша  закоханість,  неймовірні  емоції  від  кожного  дня  ,який  несе  нову  інформацію,  формує  власну  думку  в  юній  русявій  голові.  Та  казкова  теплота  непомітно  змінювалася  сірою  буденністю  безперервних  дощів.  Жовтогаряче  листя  ставало  брудно-коричневого  кольору,  а  дівчина  вперше  відчувала  гіркий  присмак  образи.  Вона  ніби  нікого  не  чула,  ніби  знала  краще,  ніби  дощ  зовсім  не  заважав  їй  реально  оцінити  ситуацію.  Вона  танцювала  під  зливою  на  перекір  усім  кого  знає,  в  першу  чергу  на  зло  собі...  Ніби  сама  знає  краще.  Тут  і  перші  розчарування,  і  невпевненість  в  собі,  яка  зростала  з  кожним  наступним  днем  і  конфлікт  інтересів,  ніби  тоді  протилежних,  але  таких  тепер  схожих.  Очі  вже  більше  нагадували  сіру  безодню  майбутніх  неминучих  помилок,  волосся  з  кожним  днем  ставало  все  темніше  та  довше.  

Дівчина  росла,  змінювався  рахунок  календарних  років.  Лютим  морозом  пекучого  болю  наступила  зима.  Проморозила  усе  нутро  і  не  залишила  більше  місця  нічому,  окрім  безжалісної  байдужості.  Дівчина  ніби  перестала  дихати,  відчула  порожнечу  в  місці,  яке  до  того  вважала  душею.  Ні  почуттів  ,  ні  емоцій-  нічого,  вона    жила  не  своїм  життям,  заснула  і  от-от  повинна  була  б  прокинутись.  Ховалася  від  пекучого  болю  десь  всередині  у  зовнішньому  світі  примарної  зайнятості,  під  склом  вигаданих  виправдань,  вона  так  хотіла  на  свободу,  що  до  крику  до  болю  розбивала  льодяну  плиту.  А  чи  болить  насправді?  Дівчина  шукала  відповідь,  але  боялася  знайти,  бо  вже  напевно  знала  правду.  Погляд  наповнили  крижані  сині  візерунки..  

Та  достатньо  різко  обірвалися  усі  сталеві  троси,  що  досі  тримали  емоційну  дамбу.    

Прийшла  весна  і  разом  з  дощами  принесла  полегшення.  Дівчина  знову  танцювала  під  зливою,  але  тепер  вже  не  тремтіла  від  холоду.  Вона  бачила  як  світ  навколо  оживає,  помічала  нові  паросточки  і  старі  трави,  що  тепер  прокидаються  від  сну.  Бачила  невимовно  гарне  цвітіння  дерев,  що  не  так  довго,  але  так  яскраво  радує  око.  Тішилася,  бо  знову  могла  сміятися,  знову  відчувала  смак  життя.  Тепла  посмішка  зігрівала  навіть  холодний  вечір  весняної  пори.  Звісно  потрібно  ще  трошки  часу,  але  найголовніше  -  вона  згадала  як  колись  любила  літо..  згадала  себе  маленьку  .  

Хід  років  не  перемотати  назад  і  не  пережити  знову.  

Але  давно  відомо,  що  життя  йде  по  спіралі,  невід'ємно  осінь  змінює  літо,  а  весна  зиму.  Неодмінно  знову  прийде  спекотна  порція  щастя,  якщо  дійсно  прокинутись  від  сну  байдужості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875442
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020


Мені б позбирати докупи думки

Мені  б  позбирати  докупи  думки,
Що  о  третій  ночі  не  дають  спокою.
Мені  б  набратися  сили  й  опанувати  цей  світ,
Що  безстрашно  зійшовся  у  рівнім  двобої.

Мені  би  більше  сміливості  бути  собою,
Щоб  очі  від  щастя  осяяли  шлях.
Мені  нібито  більше  нічого  й  треба  такого,
Щоб  завтра  прокинутись  від  забуття.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2020


Жити чужим життям.


Так  важливо  сьогодні  знати,
Куди  ти  йдеш  і  яка  кінцева  мета.
Безцільно  невільно  навіки  
Нести  важкий  багаж

Безневинно  заковані  
в  жорстоку  мораль  слова,
Ті  що  от-от  з  ніжних  вуст  злетять.
А  навкруги,  то  шепіт  
майже  незвучних  слів,
То  оглушливий  крик  
невимовно  красивих  снів.

Чути  мудрих  поради  крізь  нелегкі  часи:

Не  жахайся  людей,
Бійся  себе  і  своїх  почуттів,
Розгубити  важливі  думки,
Заблукати  в  занедбаних  нетрях  душі,
Стати  заручником  власного  я.
Бійся  вмерти  живим  
Або
Жити  чужим  життям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2020