Ем Скитаній

Сторінки (2/124):  « 1 2 »

гадання на монеті (ворожіння наче…)

гадаю  на  гірше
в  надії  на  краще
в  похмурій  цій  днині
сумних  сьогодень.
в  яких  хазяйнує
бідою  і  горем
паскуда  огидна,
кремлівський  дебіл...
отож...  -  на  руїні
стою  між  руїни
у  трощі,  
розламах,
в  згорілих  садах.
підкину  монету
на  успіх  чи  зраду,
на  темряву,
світло,
на  несвіт
чи  світ.
впіймаю  в  долоню,
сховаю,
не  гляну
яким  же  він  буде
оновлений  день  -
що  раптом  у  тиші
розгойданий  вітром
у  загадку,
тайну
нездійснених  мрій...
...а  з  темної  амфори
попелом  сіє
у  мерзлість  імжею
хмарина  важка  -
то  сіється  час,
розстріляні  миті
останнім  цвітінням
в  розбомблений  степ.
дістану  з  кишені,
зирну  на  монету...  -
пласка,
тривіальна,
холодна...ніщо.
але  ж  як  гадалось  -
збулося,
здійснилось!
ввійшов  у  цей  будень,
у  попіл,
в  дими.
а  небо  з'ясніло  -
до  сонця  поринув
душею,
думками
крізь  грім  канонад.
...монету  -
чого  вже!  -
сховаю  в  кишеню.
згодиться...  -
на  орка
накликати
смерть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022


локі

Локі  -  скандинавський  Бог  бешкетувань,  жартів,  обману  і  підступу...також  може  бути  і  духом  вогню,  що  має  потенціал  як  до  зла,  так  і  до  добра...неоднозначний  Бог...як  і  всі  вони,  ті  давні  величні  і  могутні  Боги  гіганти,  наділені  нашими,  людськими  недоліками  і  достойностями...

заховатись  легко  від  людського  ока.
поруч,  недалеко  відпочити...поки  
віднайдуть  у  схові  відчай,  лють  зневір'я,
острахи  безмовні,  шабаш  бузувір'я.
а  з  темнот  глибоких  у  похмуру  тишу
лик  свій  явить  Локі  у  танку  потішний  -
заведе  річення  в  осміх  безнадії
у  просторі  вчення  хохми  травестії.
від  глупот  безмежних  в  хитрості  розрадній
словом  безбережний  мітить  щось  то  вкрасти.
і  вкраде  ж  великий!  той  хитрун  розумний  -
відчайдушні  крики,  сполохи  у  тлумі.
і  розвіє  хмари,  небеси  роздвине.
марення  на  мари  скине,  геть  задвине...
коли  ж  хто  загляне  в  потаємні  схови  -
стріне  сміхи  лягви,  дулю  з  маком  злове.
а  із  відпочинку  зринеш  білим  світом
мов  легка  билинка  з-під  важкого  гніту.
привітаєш  весну  цю  неоднозначну
з  попелу  воскреслий,  поглядом  інакший.
мов  по  сходах  зійдеш  з  темряви  до  світла
у  безобрій  мрійний,  у  сади  розквітлі.
і  з  чуттям  радіння  в  думності  високій
з  вдячністю  спасіння  пригадаєш  Локі......

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022


весняний день (лірично)

замість  облич  -
самі  овали,
пусті  у  безлічі  нулі.
поміж  руїн  -
сміття,  завали,
пакунки,  верчики,  кулі.
в  повітрі  хімія  отрутна.
на  спалах  -
іскри  від  кресал.
і  сонця  сяяння  в  незбутнє,
в  заобрій...  -
зайчики  дзеркал.
дротів  із  вітами  сплетіння
крізь  сиве  тління  у  жахи.
блуканням  тіні  в  тінях  ліні
на  стіни  биті
і  дахи.
співучий  птах  весняних  значень  -
механізований  муляж.
і  хмари...  -
янголами  наче
в  тумані,
таненням  міраж.
страшні  сирени  в  канонаду,
дурнопанічна  суєта.
в  цей  день  весна
ходою  в  ляду  -
вона  не  вчасна  і...
не  та.
усюди,
скрізь
москаль-катюга  -
в  його  очах  
страшна  розгуба,
звіриний
дикий  переляк  -
з  уралу  є  наказ  бандюги
(бо  дай  навіки  щоб  закляк!)  -
наказ  на  знищення  народу,
державу  -
прахом  взагалі!
...ряди  орди...
...мокша  гидотна...
...насмерть  
зомбовані
нулі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022


місто моє темне…

...вірш  складено  давно  (10  березня)..і  складений  він  від  враження  з  того,  як  у  моєму  окупованому  орками  місті  раділи  (!!!)  вбивству  мирних  мешканців  -  дітей,  жінок,  немічних,  людей  поважного  віку...вони  раділи  -  хто  приховано,  мовчки,  а  хто  відверто  і  вголос...їм  було,  ***  весело...

в  місті  моєму  темному  
сніг  піднебесний  -  сірістю.
кожна  сніжинка  тінями,
буро-брудною  плямою,
темною  скатертиною
вулицями  між  помешканнями.
радощі  у  зненависті,
оргії,  танці  шабашу  -
в  місті  вітань,  веселощів.
мокшанські  орди  -  осаною
місту  моєму  темному,
темному  місту  нікчемності.
пиво,  горілка,  винами...  -
містом  по  жилам,  венами.
мозок  в  нірвані  святковості
в  розрух  надій  пологових.
з  реготу  слини  кривавими
струменями,  потоками
і  рівчаками  червоними  -
рисками  з  реготу  лицями
в  місті  моєму  темному.
тінями  зрадників  схиблених
вбивством  невинних  втішені
в  місті  моєму  потворному!
квітами  в  сонці  зів'ялими  -
красна  весна  за  пологом,
за  балдахіном  фіалковим  -
в  місто  в  безумі  схиблених.
що  у  брехні  копирсаннями
з  накровими  громитаннями
у  мовчазній  зненависті,
п'яні  з  крові  жертовної...
...в  місті  моєму  зловтішному,
в  місті  моєму  темному,
що  із  зубовним  скреготом
до  людяності  і  людськості.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022


в розсвітах весни…

у  туман  над  краєм  в  напівтемноту
аж  до  небокраю  стежка  у  саду.
з  відкіля  не  звідки  саме  в  цій  порі
у  полоні  вітер  піснею  зорі.
плинні  хмари  тихі  міражі  між  мрій...  -
на  добро  чи  лихо  в  небесах  надій?...
і  пташині  співи  в  розкоші  цвітінь  -
спогади  наївні,  прихисток  і  тінь.
де  слова  останні  від  чуттєвих  мук
світлого  кохання  у  печаль  розлук.
і  бордові  ріки,  сполохи  життя,
у  руїнах  крики...мелос  небуття.
наче  килимами  з  попелу  трави
вирви  і  розлами,  світлі  острови.
а  в  коштовних  шатах  царствена  весна.
кружанням  у  святі  всміхнена  вона.
весело,  велично  в  безум,  дур  і  глум
до  любові  клична  -  в  противагу  злу.
з  блискавками,  громом,  з  накрами  музик,
дзвонами,  погромом...
там  останній  крик
з  попелу  руїни,  крізь  дими  пожеж  -
в  пісню  солов'їну,  в  обрії  без  меж.
і  за  темним  тином  в  розсвітах  весни  -
погляд  самотинний,
привиди  війни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022


дощ ночі…

тихо  йде  дощ,
слотний  краплеспад.
ночі  тьма...рощ
привидами  в  сад.
а  з  орель  віт
крізь  і  наскрізь  ніч
легкий  злет  літ
літу  устріч.
і  постав  храм
фентезійних  снів  -
в  лунах  лун  там
колисковий  спів.
в  тиші  там  дні,
у  обаві  час
і  в  чеканні  скнів
долі  обертас.
вітру  там  шум  -
оповідь  легенд.
...і  зникає  тлум
у  миттєвий  мент  -
вітер  бо  в  ніч
мовить  у  саду
літу  устріч
листям  у  сльоту.

____
рощ  -  зріст,  зростання,  тут:  кількісне  збільшення
обава  -  сповільнення
обертас  -  оберт,  тут:  рух
тлум  -  суєта,  метушня,  шарпанина

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021


акваріум

кидаю  корм  в  акваріум  рибкам.
які  гасають  у  джунглях  підводного  світу
від  однієї  до  іншої  скляної  стінки  -
всі  ці  неони,  барбуси,  гупі  та  інші  усі...
своїми  очицями  зазирають  вони
крізь  межі  прозорі
з  водних  просторів  у  світ  без  вод  -
з  того  світу  спадає  їм  корм  від  рибного  Бога.
дивляться  і  дивуються,  не  розуміють  -
як  можна!  отак,  на  суші  жити  та  дихати?!...
і  надивившись  на  цю  глупоту
тікають  від  стін  скляних  і  прозорих.
гасають  як  мавпи  малі  серед  джунглів
славетної,  славномогутньої  Амазонки.
у  водах  якої  плескаються,  граються  рибки...  -
з  тою  різницею,  що
корм  не  спадає  до  них  від  небес,
як  до  акваріумних  піцелій,  ляліусів  і  оранд
та  інших  усіх  за  склом  у  воді  полонених...
вони  ж  бо  на  волі!...

кидаю  корм  в  акваріум  рибкам.
але  Богом  чомусь  я  себе  не  сприймаю,
сумно  себе  із  ними  порівнюю  -
той  же  акваріум,  але  інша  рука  -
рука  московитського  окупанта!
разом  із  кормом  вона
висипає  убивць  і  озброєння.
примовляють,  що  то  задля  безпеки,
на  захист,  на  благо  і  ситість.
і  крізь  стіни  прозорі
зустрічаю  допитливим  поглядом
стурбований  погляд  цивілізації
третього  тисячоліття  -
його  погляд  спрямований
в  первісні  джунглі  акваріумної  окупації.

ображено  відводжу  очі  убік  -
бо  досить  вже  надивився  я  на  пусту  глупоту!
тікаю  у  найпотаємніший  закутень  власного  "Я",
закорковуюся  у  собі.
спадаю,  зісковзую  по  ліанах  на  дно,
закопуюся  у  піску,  в  уламки  раковин
перемелених  людством  століть.
і  почуваюся  в  темряві  вод
останнім-останнішим  дурнем  -
одуреним  світом  задурений
не  жив,  не  живу,
але  все  ж  таки  дихаю...  -...нащо?!...
навіщо?...

кидаю  корм  в  акваріум  рибкам.
над  собою  -  отим,  що  на  самому  дні,
у  пісках  і  в  руїні  століть  -  іронізую.
посміхаюся  циніком,
єрепудом-царем  у  кремлі,  
за  плотом  кривавим  який  за  спиною  в  руці
стискає  століття  змелене  у  пісок...
і  я  уявив  себе  Богом,
часопростору  млинарем!
і  піском  висипаю  їдло,
оте  мертве  життя  у  води  бурхливі  та  тихі  -
годую  з  руки  демократію  риб,
байдужих  до  сущих  на  суші.
згодовую  їм,
годую  позірною  їжею,
єхидством,  оманою  і  жалями
в  подиву  третього  тисячоліття.
й  усім  тим,  чим  воно  підгодовує  нині  мене
в  акваріумній  окупації...

...кидаю  корм  в  акваріум  рибкам
разом  із  посміхом  циніка.
бо  розумію  -  стільки  проблем  у  білому  світі!
не  до  чорних  глибин  мого  світу  йому,
тому  світу  людей  не  до  мене  тепер...
а  рибки  в  акваріумі  -  як  не  дивно!  -  живуть...
мені  б  їхній  холод  байдужості  в  кров.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021


аберація надійності

чи  надія  то  в  безнадійності
аберацією  хроматичною
ллється  в  лінзи  очей  барвистістю,
різноколірною  хаотичністю.
і  не  видно,  немає  різкості.
в  вищих  сферах  позірним  зміщенням
заляпкована  істин  істина  -
віща,  вічністю  майже  знищена,
перекручена  різно  змінами.
і  структурно  в  потворній  стрункості
славословиться  в  мові  лінкосній,
розповзається  лунко  лунами
і  желе  мов  спадає,  клубиться
променеве  крізь  зоряне  ситцеве  -
в  фіолеті  з  безмежжя  цупкості,
з  недосяжності  тьмяно  світиться.
і  очам  вже  і  слізно,  і  боляче
удивлятися  в  ту  оманливість  -
де  ні  зрушення,  ані  поруху,
ні  ілюзій  з  нірвани  захланності.
і  заплющуєш  очі  в  бездумності
в  своїй  затишній  сірій  скромності.
задрімаєш  в  спочинку  у  втомності
від  глупот  сьогодення,  дурості...

______
аберація  (від  лат.)  -  викривлення
лінкос  -  штучно  створена  мова  задля  спілкування  з  неземними  цивілізаціями  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2021


у весняний дощ…

серед  пристойних  людей  у  кварталі  самогубств  не  буває.
принаймні  таких,  що  призводять  до  смерті...
.................................................................
пристойних  людей  щовечора  бачиш  в  кафе.
("Монпарнас",  Е.  Гемінгвей)

невеличка  "прелюдія"  до  цього  віршування...
не  знаю  чому,  з  якого  такого  дива  мені  раптом  пригадався  великого  таланту  московитський  поет  С.  Єсенін...  -  а  саме,  його  самогубство  (у  якому  сумніваються  самі  москалі)...потім  якось  асоціативно  пригадався  В.  Маяковський...  -  його  смертельний  постріл  собі  у  голову...а  от  згадка  про  Е.  Гемінгвея  мене  вже  підштовхнула  до  цього  віршування...

...Гемінгвея  читаю...
відкритою  книгу  відклав
на  журнальному  столику.
здіймаюся  з  крісла.
підійшов  до  вікна.
запалив  сигарету  в  задумі.
дивлюсь  в  окуповане,  зраджене  місто.
вслухаюся  у  монотонність  дощу.
не  знаю  -  звідки  воно,
але  зринуло  в  пам"яті  твору  якогось  рядки:
"в  неї  були  підведені  білим  вуста.
і  вії  були  в  неї  білі.
на  блідому  обличчі  її
це  виглядало  мертво..."  -
і  коли  в  сьогочасному  настрою
ці  рядки  прикладаю  до  міста...  -
сумно  стало  одразу  чомусь...
беззахисно...мертво...
відчиняю  навстіж  вікно.
монотонність  дощу  як  релакс  -
чується  в  ньому  мелодія  джазова...тиха,
проливається  з  неба,
з  клавіш  захмарного  піаніна...
безутішність  думок  і  чуттів
зливаються  із  дощем
і  краплями  сіються  містом...

...і  виходило  сонце  з-за  хмар.
і  вимите  начисто  місто
засяяло  в  барвах
сліпучо  і  феєрично.
навіть  калюжі  усі  на  узбіччі
дороги  супроти  вікна
до  неба  всміхалися  райдужно  променисто..  -
не  вірилось  аж,
що  у  дивному  світі  такому  існую
я  і  книга  Ернеста,
котра  читається  мною  у  кріслі
в  окупованому
і  майже  порожньому  місті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021


істерика в зраді

                                                           випадково  почуте  в  окупованому  місті...

...планета  вся  нам  батьківщина!
бо  що  держава?  -
простір  для  пересувань.
і  добре  мені  там,
де  чисто,  біло  і  пухнасто.
і  зливою  бабло.
щоб  я  не  думав  про  майбутнє,
а  сьогоденням  жив  -
як  кажуть,  без  турбот.
і  не  тужив,  радів  життю,
не  потопав  в  проблемах.
і,  взагалі  -  мене  це  все  дістало!...
весь  цей  бардак
і  гра  в  патріотизми!
я  хочу  пісні,
танців,
"разгуляй"!...
щоб  в  мене  було  все!
ти  розумієш?...
нехай  поки  я  номінал
і  вторсировина,
що  зараз  є  заручником
у  банди  бандюків
і  найманців  кремлівських...  -
мені  начхати!...чуєш?!...
вітчизною  давно  підтер  свій  зад!
вітчизна  -  звук  пустий,  
що  від  дебіла...то  все  -
ніщо,  фальшиве!
...терор?...війна?...
якась  там  десь  різня?...
і  стрілянина
в  зненависті  людини  у  людину?...  -
мені  то  все  по  "фєнє"!!!...
влаштовує  мене  вже  те,
що  ми  відтяли  шмат  землі.
ну,  добре,  хай  і  вкрали
з  наказу  і  підмоги  москалів  -
то  й  що?!!!...
але  й  собі...для  себе.
тепер  і  назавжди!
і  скоро  московиті  станем.
ненароком...хихи...хохо...хуху...

(далі  лунали  матюки  та  погрози  хохла  своєму  співрозмовнику).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021


per viam, de…

                                       ми  всі  однотипні
                                       в  різновиді  дивного  світу  природи.
                                       поруч  диких  стихій  руйнівних
                                       існуємо,  тому  що  ми
                                       є  породженням  світу  сього.
                                       ми  є  симбіонти.
                                       хоч  підступні  та  хижі,
                                       нищителі  інших  життів
                                       заради  розширення  площ
                                       і  комфорту  свого  існування.
                                       ми  так  улаштовані  всі
                                       у  жорстокості  безкомпромісній...
                                       а  над  землею  з  землі
                                       світ  рослинний  прямує  до  неба.
                                       чи  навпаки  -
                                       світ  рослин  проростає  життями  у  землю.
                                       від  океанів  річки
                                       згори  в  океани  спадають  -
                                       забинтовують  світобудову
                                       у  води  цілющих  відтворень.
                                       чи  вистачить  сил  їм
                                       втопити  безглуздість  людської  жадоби?...
                                       крізь  розум  і  душу
                                       спаданням  стрімких  водоспадів
                                       обмити  свідомість
                                       аж  до  глибин
                                       усвідомлення  сутності  нашого  світу  -
                                       світу,  який  балансує  у  симбіозі
                                       на  грані  буття?...

______
per  viam,  de...(від  лат.)  -  між  іншим,  щодо...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021


з хворості…

"  в  мене  заболіло  серце...ковтнув  пігулку  і  приліг...задивився,  як  по  біленій  стелі  повзала  муха  навколо  люстри...чекав  -  коли  ж  вона  злетить?...не  дочекався...заснув...прокинувся,  а  мухи  вже  на  стелі  нема...і  куди  вона  могла  дітися?...адже  усі  вікна  зачинені!  а  мухи  не  чути...от,  такі  у  мене  забавки  з  хворості..."...
(зі  слів  знайомого).

...що  ж,  і  Муму  призвичаїлась  до  суєтності  міста...  -  чомусь  пригадалася  після  такої  "сповіді"  ця  відома  усім  фраза...але  трохи  зміню  її...а  саме  -  і  тутешні  мешканці  звикли  та  вже  навіть  не  помічають,  не  уявляють  навіть  іншого  існування  без  московитської  окупації...призвичаїлися,  не  відчувають  усю  ницість  своєї  зради  вітчизні  й  не  бачать  своєї  інфузорної  сутності  в  пацючому  погляді  кремлівського  вбивці,  єрепудного  божка  москалів,  в  очі  якого  так  закохано  заглядають...не  усвідомлюють,  що  навіть  таке  потворне  створіння  гидує  ними...акордом  до  усього  вище  сказаного  додам  цього  пустого  віршика  ні  про  що...аби  забутися,  посміхнутися  своїй  уявності  явлення  слоника  -  білого,  а  не  темного,  як  та  муха  з  розповіді  колишнього  товариша  у  хворості  (...цікаво,  якої  хворості?...)...  


білий  крихітний  слон
йде  по  білому  полю.
в  небі  білий  кулон
сонця  над  видноколом.

в  синіх  водах  ріки  -
дивно!  зовсім  не  білих  -
в  схові  у  хвилях  роки,
з  давності  вже  застарілі.

шелест  дерев  сумний  -
хитані  вітром  сильним
листям  вітають  вони
жовтозеленобілим  -

прощаються  з  білим  слоном
з  карликовим  крізь  поле
йде  що  в  задумі  шляхом,
замкнутого  на  коло.

знаний  лише  вітрам,
йде  він  під  білим  небом.
що  йому  той  небокрай!
краю  йому  не  треба.

з  кроком  все  меншає  він,
тане,  слабішає,  никне...
...з  лунами  білених  стін
стеля  білена  зникла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021


прозріння в короні…

"...перший  ти  чи  останній,
в  натовп  втиснутий  щільний  -
важко  йти  в  цій  отарі,
в  безумі  злому  що  суне
в  зашморг  лаштований  в  часі
блукань  у  болоті  злиднів.
де  кожній  дрібниці  радієш,
яку  б  не  помітила  навіть
людина  в  здоровому  глузді  -
в  статистиці  десь  посередня,
хороша  людина,  нормальна,
з  освітою...чи  без  освіти.
а  ти  як  ***  отой  радий
всілякій  оманній  дурниці.
овації  зводиш  у  славі,
свята  справляєш  в  облуді!
принижений  ворогом,  братом
якого  нарік  так  щиро
у  сліпоті  своїй  темній
і,  певне,  невиліковній.
бо  кликав  його  як  Бога  -
благав  розбомбити  хату,
залити  лайном  вітчизну,
знищити  вщент  державу..."  -
отак  міркував,  задихався,
вмирає  що  мешканець  міста,
середній  в  статистиці  зрадник
міста  свого,
вітчизни,
затятий  ворог  країни.
лежав  у  брудних  простирадлах
в  куті  за  тілами  хворих  -
таких  же,  як  він  байдужих
до  себе,  людей  і  світу.
в  занедбаній  він  будівлі,
нині  лиш  згаданій  містом  -
в  лікарні  без  ліків  майже
і  майже  без  лікарів.
та  він  не  забутий!  -  постійно
є  під  прицілом  щоденним
"братішкі",  того  окупанта,
засланця,  злодюги,  зомбі...
і  сумніву  тут  немає  -  
на  мушці  своїй  він  тримає
мешканця,  що  помирає...
в  прицілі  гнила  його  сутність.
і  вистрелить!  без  вагань  тут.
прошиє  чергою  миттю,
як  щойно  дізнається  вбивця
про  всі  оті  сумніви  всякі,
думки  не  потрібні...крамольні!
вагання  ворожі  та  хворі.
адже  за  тим  його  звали,
вказували,  замовляли  -
знищувати  живе  все
на  цьому  клаптику  світу...  -
геть  чисто  усе  по  степу!
навіть  крихтини  того,
що  глуздом  здоровим  зветься.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021


коли цвітіння…

якщо  москаль  блокує  цей  сайт  (так  вирішив  собі  я),  значить  він  (сайт)  вартий  уваги...а  тут  ще  й  з"явився  шанс  зайти  на  свою  сторінку  цього  сайту  -  чому  б  не  спробувати  щось  накапарити...і  не  має  значення  -  прозово  чи  віршовано...просто  з"явилося  бажання  тицьнути  дулю  під  носа  з  окупованої  частини  України  через  кордон  кремлівському  *уйлу...але...але...зараз  таке  чарівне  сонечко  весни!  воно  якось  по  особливому  висвітлює  цю  кляту  московитську  окупацію...  

                                             за  полем  бою
                                             руїни  воєн,
                                             з  недолі  доля,
                                             упале  слово  -
                                             гірка  полова.
                                             і  погляд  в  обрій  
                                             у  злі  спідлоба.
                                             з  одаль  одина
                                             у  мерзлі  днини.
                                             і  розпач-відчай
                                             хвилині  вічній.
                                             і  сповідь  болю
                                             охриплим  словом.
                                             а  кроки  в  ліні
                                             весни  між  тіні.
                                             дзвінким  спаданням
                                             весняна  хляда  -
                                             з  небес  негода
                                             ця  корогодом.
                                             хитання  хитань  -
                                             вітри  у  вітах.
                                             туман  омани
                                             вітань  останніх.
                                             маруни  дивні
                                             у  хмарах  димних.
                                             і  кроки  в  ліні
                                             з  полону-пліну
                                             в  цю  мить  останню
                                             у  рань  світання,
                                             коли  цвітіння,
                                             зоря  на  іній,
                                             дощі  сльотою
                             з  небес  святою,
                                             вітри  бурхливі,
                                             гроза  і  зливи,
                                             пташині  співи
                                             і  крики  півня,
                                             і  днини...днини
                                             в  сітях  одини.
                                             в  душі  неспокій
                                             і  сум  глибокий.
                                             напилий  вітер
                                             блукач  у  вітах.
                                             ...шумка  повз  мене
                                             весна  знаменна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021


не переймаюсь…

не  бажаю
і  знати  не  прагну
всіх  подробиць  чужого  життя.
а  своє  -
взагалі  не  сприймаю
і  спрямовую  у  небуття.
навіть  згадувати  не  хочу,
бо  недоладне  воно.
та  й  кому  воно,  в  біса,  потрібне!
те  безглузде  суспільності  дно.
...але  з  відчаю,
в  часі  тривожнім
наодинці  з  собою  самим
пригадається  щось  не  суттєве,
яке  виявилося  основним.
запалю  сигарету  в  роздумі.
зрозумію  чия  де  вина.
і  вагомо  на  серце  насуне
раптом  хвиля  покути  сумна...
...а  зоря  
з  небокраю  проб"ється
крізь  вікно  вечорове  -  
мов  жах
розіллється  по  білому  столу
у  рожевочервоних  тонах.
і  червону
зі  столу  зніму  я
переляканий
руку  бліду.
і  відійду,
сховаюся  в  тінях,
де  самого  себе  й  не  знайду.
перейматись  колишнім  не  стану
і  копатися    в  тому  смітті.
у  руїні,
в  зруйнованій  мрії
рахуватиму  
час
в  небутті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2018


місячної ночі…

в  бентежній  тиші
спогади  пред  очі...
мов  книжні  сторінки́
розгорнуті  у  попіл  в  попелищі.
один  за  одним  в  небуття...
той  сірий  попіл  невагомий
на  крилах  темних  враз
подовжений  у  світ
ілюзії,
фантазій  і  оман...  -
там  всі  шляхи
у  заростях  тернових.
і  лабіринти  хитрі  там
в  безвихідь,
в  загадку
і  страшну  таємницю.
там  з  вишкіром
з  гидот  гидота  -  зрада!
з  хихиканням  рипливим
аж  зашкарубла  вся  у  злі
сестра  терору,  вбивств  і  воєн  -
середній  палець  від  її  руки
у  світ  обіцянкою  миру  в  сьогоденні...
там  схід  і  захід  сонця  день  у  день  -
як  мить  одна  єдина.
там  зорепад  -
безшумний  сум,
надій  і  мрій,
кохання,
розпачу,
безглуздості  учінків.
в  уламках  часу  там
мигтіння  тіней
і  облич
знайомих  і  чужих,
незнаних,
милих,
осоружних,
з  ворожим  вереском  погроз,
пітьма  і  холод...
...холод...

усе  життя  у  спогадах  подій...  -
лиш  мить  і  крапка  поміж  зір,
в  безмежності  життів,
в  бентежній  тиші  місячної  ночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2018


утихомиреність в мені…

утихомиреність  в  мені  -
байдужості  цинічній  противага
в  гармидері  пробуджень  навесні
і  невичерпної  наснаги
роскішного  цвітіння  
в  ясний  день,
в  якому  пересмішники  співають
радіння  свят  у  небо  дивомрій.
і  віє  вітер  лагідний  і  файний  -
наповнений  відлунням  ностальгій,
він  невгамовний  ладить  вічний  тень
у  спогади...що  образи  примарні.
туман  м"який,
прозоролегкий  спліт
обволікає  образи  у  марні
зусилля  доторкнутись  давніх  літ,
де  сумніви  відсутні  і  питання...
мовчу.
я  споглядаю  час
весняниої  бурхливої  наснаги.
байдужості  цинічній  в  противагу
над  обрій  сходить  -
наче  в  перший  раз!  -
ласкаве  сонце
у  весні  кохання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2018


в драговині…

                                                                           трохи  пофантозував  про  майбутнє
                                                                           путінського  донбасу...


...там  попіл  звіяний  в  зливі
з  руїни  збігає  брудно.
оманливими  у  хвилі
серпанку
тінями  люди.
там  на
островах  драговиння
у  холоді  чахлі  трави.
охлялі,
худі,
причинні
тварини  у  пошуку  страви.
над  ними  ширяє  хижо
і  кружає  зграя  чорна  -
хто  впав,
у  злиднях  не  вижив
цілким  висліджує  зором.
насичений  сирістю  вітер
вкриває  брижами  мляво
у  днині  багнисті  угіддя,
вмирає  в  узлиссі  трухлявім.
...і  там,
на  пеньку,
у  безлюдді
жабоподібний  володар
жує  слимаків  із  блюда
і  плюскає  ніжками  воду.
вдоволений  видноколом
рохкає  в  смороді  гнилі
і  з  мулу  сипкого  мола
він  з  блюда  слизоту  вилив.
і  посміхнувся  з  греблі
до  сонця,
сірого  диску,
управно  плигає  у  небо
з  голодним  роззявленим  писком.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2018


…у зливу

як  дивно  жити  так...  -
у  темряві  омани,
між  відсирілих  стін,
дірками  диха  дах,
з  якого  на  джгутах
гойдаються  омели  -
зеленим  блазнем  з  них
вишкірюється  жах.

спадає  у  тази
потік  речей  і  реченеь.
і  хтось  щосили  б"є,
дубасе  в  тулумбас  -
бентежить  спокій  твій.
і  лінь,  і  тихість  зречень,
самотність  боязку
жене  тим  грюком  враз.

хай  гуркотить  отам,
за  обрієм  реалій,
пульсує  де  життя,
яке  вже  не  твоє.
там  навколо  осель
злидення  тінь  фіскальна  -
законолюбна  вся,
закон  не  визнає

і  в  лайку,  свари  драк
з  сапетки  наче  сипе
промови  голосні
і  приголос  шипінь...
а  колесо  буття
розкручують  зі  скрипом
злодюжка  і  лихвар
без  жалю  і  сумлінь!

той  вітряковий  млин
розмелює  буденність
у  зливу  проливну
і  розбиває  мить
на  водоспад  марнот,
де  посміхи  і  чемність
кружляють  у  танку,
що  піною  кипить

...мовчи.  перечекай
цей  час  в  бурхливій  зливі!
сховай  в  собі  себе,
як  гривню  в  гаманці.
а  нетлями  слова...  -
хай  пурхають  брехливі.
холодний  сьорбай  чай
і  їж  гіркі  млинці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2018


ретро…

ми  пили  вино
з  кришталевих  струнких  бокалів.
між  нами  кохання  
сходило  сходженням  сонця  з-за  обрію  білорожевих  хмарин,
різноцвітом  весни  у  степу,  у  гаях
і  на  березі  річки,  яка
дзвінким  джерельцем  від  озера  лісу  -
там  легіт  у  листі  хитаннями  віт
привітний  у  день  сьогодення  нового.
кохання  між  нами    -  
граалем  латаття  квітучого  пишно  у  світ
сновидінь  і  уявлень,
і  явлень  краси  наяву...
перед  очі,
навпроти  ,
жадане  і  карооке,
з  усмішкою  в  погляді  млості  і  усолод
між  нами,
переді  мною    кохання!..
прірва  століть!
і  загадка  сфінкса...
самотність  на  острові
Того  Що  Дивиться  В  Небо  -
камінний  від  згарищ,
знов  стає  полум"ям  лави  вулкану!
і  велетня  птаха
злітання  сміливе  від    Наски  пустелі  у  Всесвіт  -
мітичний,  
шукає  Вітчизну  серед  світів...  -
безмежність  йому  у  супровід  вічного  пошуку.
і  блискавками  небеса  розірвані  в  зорі  -
у  спалахах  рваного  неба
метелик  чарі́вний  і  чарівни́й
зрушує  крізь  хаотичні  пориви  вітрів,
барвистою  квіткою  легко  спадає  
коханню  на  голе  плече,
оголене  що  бурхливими  хвилями  моря  у  штормі
з  громопадінням  прибою...
торкнутись  плеча  обережно  не  смію  -
колами  вод  
розійдеться  в  часі    мить  сьогодення,
в  мареві  втоне,
розстане  видіннями  образів  дійсність...
...ми  пили  вино
з  кришталевих  крихких  бокалів.
розмовляли  про  суєтне  і  не  суттєве,
пусте,
про  ніщо.
-  ...я  кохаю  тебе...  -  несподівано  мовив.
-  ...і  я  тебе  теж...  -  болем  солодким  
припали  до  серця  слова,
скріплені  довгим  цілунком  кохання.

P.S.
-  ...Боже!
як  давно  це  було...
старію...
бачу  тепер  я  найгірше  в  бутті.
а  найкраще,  найліпше  -  спогадами  лише́...  -
в  задумі  дивлюся  крізь  грати  у  небо,
з  якого  сіється  дощ  в  окуповане  місто  людей,
одягнутих  в  чорне,  які
під  маскою  сміху  приховують
розчарування  і  злість
у  чеканні
на  краще.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785672
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 02.04.2018


коли за порогом пекло…

довжелезним  безмежно  змієм
вповзає  підлогою  протяг.
розсовує  стіни,  допоки
вони  не  звіються  штипом
у  темряві  темних  матерій.
і  жалом,
три  гострі  леза  -
болю,  жалю,  печалі...  -
трощить  тим  жалом  стелю!
і  дах  вибухає  -  в  простір,
у  космос  летять  уламки...
...і  там,
у  Всесвіті  тому
створіння  хвостаті  гасають
на  конях  смолистих  пекла
вершниками  у  кульбаках.
зривають  пугами  зорі
і  скидують  вниз  зі  свистом.
де  їх  підбирають,  
складають
у  кошики  верболозні
мелюзіни,  лісниці,  маму́ни,
одміни,  капуші  
і  -  морок,
що  манії  дух  зловорожий.
до  млину  ті  кошики  зносять
жертовним  дарунком.
у  шані
до  ніг  Млинарю  висипають
злодійські  вкрадені  зорі.
простромлює  їх  він  списом
й  над  огнищем  з  чорним  димом
з  зірок  випарює  мрію,
доки  золою  не  стануть.
на  жорна  кидає  камінні,
в  смолу  перемелює.
потім  
у  пекло,
створінням  хвостатим  на  радість
дощем,
висипає  смолою
з  гігантського  смолоскипу.
в  ебенове  небо  -  вереск
і  захват  кувіканням,  виском
до  Млинаря  лунають.
той  апогей  радіння
аж  до  шпарин  досягає,
що  холодом  лютим  віють  -
крізь  них  довжелезним  змієм
вповзає  підлогою  протяг...
...не  щільно  причинені  двері
зі  скрипом  хитаються  вільно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2018


просторовий рух

...де  сплетіння  трубкових  струн
у  безодні  глухонімій
руйнівними  стихіями  
крутиться  куб  на  осі,
що  квітковим  стеблом  
напружено  гнеться,
дрижить,  
прогинається  в  різні  боки,
напрями
і  краї.
пружинне,
тримає  квіткове  стебло  на  собі  
шаленно  розкручений  куб,
вже  у  кольорі  швидкості  став  який
прозоробілою  хмарою  шапки  кульбаби,
створена  що  із  найкрихітніших  кубів
щільно  стиснених  часом  у  безчасі  -
там  осторонь  сторони  світу,
на  чатах  -  непотрібом  флюгера
спогадів
загадок  літ  у  літах.
спурхують  деколи  ті  
найкрихітніші  куби  
з  шапки  білопрозорої
і  злітаються  знов  
парашутиками  у  куб
обважнілими  змістом
і  беззмістовністю  літ  у  літах.
а  поміж  спогадів  і  небилиць  -
посміх  правди  із  кривдою  у  бутті,
повне  по  самі  вінця  
сарказмом,
іронією  жалю,
стихіями  болю,  
убивств  і  воєн,
знищенями  і  відтворень  -
самотою  руйнації  долі...
крутиться  куб  сиреною  дзиги  
у  безвість
громоподібно
сполохом  в  омахах  білопрозорих...
хмара  шапка  кульбаби
хитається  на  стеблі    у  стогнанні
і  реквієм  сумнопечальний
лунає  органний
лунами  лун  
і    відзеркалень
в  сплетінні  
трубкових
струн...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783174
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 19.03.2018


в бентежний час…

у  бентежний,
похмурий  час
суперечливого
сьогодення
облаштуєш  собі
нічліг,
себто  -
хату  з  вікном  і  дверима.
хай  там  буде  тахта
і  стілець
коло  столу,
де  у  задумі
все  капаритемеш  вірши
нескінченно  сумні,
у  зневір"ї
під  іконкою,
що  в  куті
сяє  в  сяйві  тонкої  свчки.
хай  шумить  там  в  печалях  клен,
у  вітрах
хай  лопочуть  віти,
проводжають  хмари
усі
у  дощах
за  туманний  обрій.
і  випадком
цвірінькне  птах
там,
у  дворі
вікна  навпроти
у  вітанні  нової  зорі,
що  роскішно
і  тепло  квітне...
озирнеся.
фіксуєш  мить,
час  настання
чергової  днини.
і  у  мушлі
сховаєся  враз,
лишиш  хату  з  вікном  і  дверима.
і  занурюєся  у  час
суперечливого
сьогодення.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2018


у тиші байдужості…

...і  наближається,
хмарою  суне
завія-депресія
в  одязі  чорному,
усміх  в  устах.
і  обвиває  змією  у  мрії,
шию  стискає  все  дуще
і  душить  -
кров  виступає  аж
з  вух  і  очей!
тягне  в  безвихідь...
в  роззявлений  зів  свій
заштовхує  місяць
роздвоєним  жалом
тонким  язиком.
і  розуміння  спадає,
зростає  безглуздість,
мізерність,
сумніви,  скепсис
в  діях  і  вчинках
у  благочинності
в  цьому  гливкому
болоті  лайнистому,
тишею  зветься  що
у  бездуховності.
...але  жадана  
завія  змією
(поступ  моделі
хода  від  стегна)
до  тебе  наблизилась,
сіла  навпроти
і  прошипіла
-  ...ти  кликав.
і  ось  я  прийшла...  -
мертвий  свій  погляд,
пустий,  олив"яний
утупиш  у  чарку,
по  вінця  наповнену
болем  буття  -
ковтком  одним  вип"єш,
куснеш  огірка.
і  лунами  лине
хрумкіт  у  всесвіт,
наче  той  "help!".
згадаєш  про  дур
у  осліплого  люду.
терор  і  репресії
в  лютій  зненависті,
в  завидках  прикрих
від  кривд
і  взаємних  образ
від  зруйнованих  душ,
від  осіб  знівельованих
хворої  нації
в  тиші  байдужості,
де  остаточно  вбиваються  душі
під  чарку
і  хрумкіт
лункий  
огірка...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2018


перлина ночі

пушинка  пурхає  біла  в  порожній,  покинутій  хаті,
з  якої  вкрадено  двері  і  вікна...і  дошки  підлоги  теж.
біля  стіни,  що  вся  у  графіті  і  в  написах  запаскудних  -
ущент  розбитий  рояль...але
чути  веселі  звуки  мелодій,  гами,  дитячий  сміх,
жиночий  голос  і  чоловічий  -  про  щось  вони  розмовляли
на  інверсійній  мові...не  зрозуміти  про  що.

а  протяг  пушинку  завіяв  у  іншу  кімнату.
там,  за  столом  -  дід  у  задумі  неспішно  собі  розкладає  
мудрагельний  пасьянс.
бабця  усміхнена  в  кріслі  в"яже  -  колись  біля  неї
був  гарний  камін...а,  може,  піч?..
ніхто  вже  про  те  не  згадає.

пушинка  летіла  у  прірву  холодним  темним  тунелем  -
там,  в  далині,  при  виході  з  прірви  місяць  вогником  мерехтить
крізь  безперервні  стрімкі  зорепади  -  вони  підхопили  легку
невагому  пушинку  мов  здобич  і  чорною  вже,  обважнілу  у  зморі
кинули  в  трави  на  березі  срібного  озера  лісу.

човник  поставлений  на  мілині
хитався  і  хлюпав  на  хвилях...а  онде  он  там,  під  вербою  -
вона  і  він
захоплені  у  любові,
в  тенетах  кохання  палкого
палають  у  шалу  і  пристрасті  молодій.

скотилась  пушинка  дрібна,  скам"ніла  
і  плюхнулась  в  озера  води,
заплуталась  в  сітях  волосся  русалок,
які  тягнули  по  дну  потопельника  крабу  на  учт,
цареві  своєму  в  короні  на  троні...поклали  біля  нори
і  ніжно  прошепотіли  мерцю
-  ...ти  у  водах  озера  сліз...не  хвилюйся,
ми  за  тобою  в  печалі  поплачемо,  любий...  -
і  звільнили  від  пут,  від  волосся  брунатнозеленого.
відпливли  і  розтанули  миттю  у  водних  висотах.
одразу  -  клешні  могутні  тіло  схопили  і  затягли  до  нори...

...чарівні,  заздрісні  і  спокусливі
русалки  вийшли,  сіли  на  берег
під  сяєво  місяця  і  зірок.
дивилися  на  молодих,
розчесували  волосся,
з  якого  скотилась  пушинка  перлиною  ночі  -
покотилась  
непомітна  нікому,
загубилася  у  траві.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2018


всесвіт весни

зі  сходу  сходило  сонце,
в  оранжевих  мріях  леліло.
хмари  у  небі  сонні
в  променях  сяяли  
біло.
в  пташиному  співі  квіти,
красіються  що  на  вітах,
з  зорею  вітались  привітно,
хитались  під  лагідним
вітром.
і  сонце  було  настанням
весни  від  життя  і  долі
у  морі  радінь  світання,
веселок
по  
видноколу.
і  тануло  все  у  коханні,
укутане  легко  туманом,
в  серпанок  прозорий  чекання
дива  і  чар
омани.
...увійдеш
у
спозарання
стежиною  днин  оновлень
і  спогади  про  кохання
весняно  зринуть
ізнову.
уздрієш  у  перших  росах
очі  її  веселі,
з  зірками  що  в  суголоссі
в  барвистий
весни
усесвіт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2018


шлях у падінні (двовірш)

1.
рання  весна
так  схожа  на  осінь  стару  у  дощах.
вітер  зниділий  шепче  жалі-протиріччя  гілкам.
слота  падає  сивою  сіткою  вод  по  дахах.
всіх  калюж  каламуть  -  як  уламки  дзеркал  хідникам.
і  розхитує  місто  у  холоді  подихом  бриж  -
він  заблуканий  сплутаний  сіткою  крапель  сльоти.
а  від  неба  -  овальний  іржею  покоцаний  спиж
ледь  висвітлює  шлях  від  самотності  до  самоти.

...крізь  лінивий,
щедротний,  нудотний  з  небес  водоспад
весь  скорючений  йду...і  бездумновнікуди  мій  рух.
і  вітри  із  дощем  у  весні  наче  безладу  лад  -
ворохобні,  силкуються  викрасти  мій  капелюх...
раптом  вщухло  усе  -  
ні  вітрів,  ні  дощу  враз  не  стало...нема  -
освітився  мій  шлях  у  маячний  манливий  оман.


2.
камнепадянням
в  хаосі  бруківкою  шлях  у  нікуди.
там  під  літаврою  спеки,
що  сонце  в  пустелі  безлюдній  -
накри  палаючи
шумні  у  день,  що  в  весні  не  весінній.
і  надокучні  фанфари  -  криками  в  камнепадіння!

...кроки  мої  по  шляху,
що  кригкий,  не  надійний  і  згубний..  -
він  над  безоднею...звідти  мелодії  чуються  трубні.
звуки  відлунні  ті  -  наче  лілеї  леліючий  локон
димнолегки́й  у  стрічках  серпантинних...
і  по  ним  мої  кроки.

...куди  і  навіщо  
знадливий  той  щлях  у  захмарених  далях?..
обрисом  де  мерехтію
ілюзія,
пил  на  скрижалях,
доля  у  попелу,
тінь  по  камінню,
ніхто  у  нікуди...
згорблений,
скрючений
мерзлий,
неспішний  -
у  млінні
тану  в  заобрії...  -
там  я  зникаю  
і  гине  мій  шлях  у  падінні  каміння.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2018


…зими останній день.

і  лютує  лютий  люто!
у  танку  хурделиць  пута
в"яже  в  скреготі  і  злості
світу  так!..  -  аж  ломить  кості
м"якотілої  зими.
неутомнонадолужний,
діві  зим  білявій  дружний  -
лише  в  лід  плавкий,  прозорий
окував  її  у  сонні
дні  розніжені  вельми.
і  крізь  ті  холодні  стіни
зазирає  діва  в  ліні  -
баче  танці  сніговійниць,
що  завоїсті  і  вільні
і  яскріють  у  снігах.
кучогурою  донизу
впало  небо  з  тріском  хмизу  -
світ  осліпний  білим  світлом
переметом  на  шляхах
у  нестямі  марить  літом...

...під  весняні  "дзілінь-дзень!"
промайне  цей  день  останній,
зиний  в  лютості  прощання,
заметільний  білий  день...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2018


сходження весни…

...снігу  спадання  буде  останнім
в  зморену  зиму  лютого  талого.

накри  весняного  веселоцвіту
в  вітах  святкового  шумного  вітру.

хитане  небо  танцями  хмарення
в  сонячних  мріяннях  світлого  марення.

танення,  крапання  і  крапотіння
стрімко  струмочками  в  сяйві  радіння.

в  водосплетінні  плескіт  і  озови,
луни  закличні  в  обрії  озера  -

озера  сходження  плинної  зміни
святом  весняним  зимової  ліні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2018


первісний дім, або - …коли не було ще раїв.

на  дереві  він  спорудив  собі  дім.
у  кроні  вирощував  квіти,
зліталися  на  які
метелики
і  колібрі.
завітали  часто  у  дім,
вбігали  всілякі  манки:
капуцини,  лемури,
намаскуси  і  шимпанзе...  -
все  вертляві  кривляки,
невпинні  бешкетуни.
зазирали  поважні  зрідка
горили  й  руді,
бородаті,  хмурні
могутні  орангутани  -
і  метушливий  в  ту  мить
припинявся  мавпячий  галас.
а  ось  ледар  кіт  взагалі  прижився  у  домі  -
він  полював  ночами
і  спав  увесь  день,
розлігся
у  листі  м"якому  вітальні,
адже  був  йому  будівничий
найліпший  і  віданний  друг
настільки,
що  навіть  стояло  питання  
хто  тут  газдою  -  він  чи  кіт?..
так  любив  його  зодчий...
...у  час  бурхливих  дущів
будинок  розхитував  вітер
і  у  кожному  у  кутку
самотність  чаїлась  похмура.
ніхто  не  вбігав,  не  заходив,
не  зазирав  -
бо  гостикам  не  до  гостин,
коли  блискавки  з  гуркотом  грому
стрімкі  і  огненні  лучать
в  зелене  верхів"я  лісу.
коли  світ  весь  позбувся  блиску,
блідий,  непрозорий,  в  тумані,
коли  квіти  у  кроні
сховалися  у  бутоні
нажахані  ревом  стихії
і  кіт  боягуз,  ледацюга
під  ліжко  утік  і  дрихне...  -
самотньо  зодчому,  сумно  стає
в  сезоні  дощів  постійних
і  не  надійним  тоді
здається  життя  йому  все,
як  і  це  житво  хитливе,
на  дереві  що  спорудив  він...
...і  так  у  колисці  стихії
сезону  дощів  і  вітру
він,  заколисаний  в  зливу,
задрімав  з  непривітних  думок.
але  раннього  ранку
збудив  його  кіт
і  павіан,
рідкісний  гість  анубіс.
і  всі  вони  разом
пішли  зустрічати  сонце  з-за  обрію,
краю  світу.
сиділи  в  чеканні  у  кроні,
вінчаній  квітами,  до  яких
злітались  метелики  і  колібрі
після  тривалої  зливи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776960
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 14.02.2018


february - місяць лютий…

непримітний  контур  долі
по  долонях  юлиць  голих
february  креслить  криво
снігоспадами  примхливо.
а  в  сльоту,  у  зморі  сонну,
косооким  хитрим  блазнем
змерзлу  волю  у  полоні
водить  містом  напоказ.

ухопив  у  зашморг  мокрий
древа  всі,  малі  й  великі  -
долу  гне,  хита  і  душить,
холод  вдихує  у  душі
й  видноколо  за  заслони,
нагло  сховує  на  скон.

...закрутив  сніги  мов  дзигу
дзвоном,  гулом,  тріском  криги...  -
і  скаженні  коні  хури
перемелюють  на  хугу
простір-час-і  вимір  суті
усього  в  нестримній  люті.

білим  мороком  хурдел
у  льодовій  брилі,
скуто
в  замороженій  купелі...  -
там  життя  в  недолі  білій
ледве  дихає,  ледь  мліє,
у  судомі  б"ється  в  брилі,
нігті  зламує  об  лід.

...сніг  спадає.
тане.
зтанув
з  неба
й  знов
сльотою  стане,
що  в    захмаренні  туманне.
у  калюжах  -  вирій  в  скалках,
відзеркалень  брудносірих,
птах  в  яких  з  небес  зимових
тінню  явиться  низинно...  -
одним  помахом  крила
промайне  міраж  оманний...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2018


у чеканні весни

і  завільжило...
сама
відступає  зима
в  місяці  лютому
лю  -  то  -  му...
та  чи  прийде  весна?..
у  край  цей  вона
чи  ввійде  в  окупований
цькований?
і  чи  сонце  зійде,
зорю  відзнайде
над  землею  в  полоні
зболеною?..
чи  відійдуть  страхи?
і  дощі,
і  птахи
будуть  жданими  здавна
задавнено?
чи  розстріляний  сад
між  руїнами  хат
шелесне  весь  уквітчаним
ві  -  та  -  ми?..
чи  в  степу,
у  гаях,
у  траві  і  цвітах
будутьт  роси  осяяні
в  сяянні?..
коли  в  райдужні  сни
чорний  падає  сніг
і  червоно  спадає
в  та  -  не  -  ні...
...так  в  чеканні  весни,
на  оновлення  днин
весь  у  мріях  і  сумнівах
суєтних
у  роздумі  іду
в  холод,
в  лютий,
в  сльоту,
в  сьогоденні  забутий
і  без
майбут  -  ньо  -  го...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2018


джокер (картярські фантазії)

гримів  оркестр!
був  шумний  бал  -
із  шістками  валети
кружляли  в  танці  козирні,
злітали  над  паркетом.

у  сяйві  свіч
плелись  плітки  -
хто  з  ким  і  хто  є  звідки,
хтось  веселивсь,  хтось  позіхав,
розумні  в  дурня  грали...

але  хитрун
і  злий  божок,
підступний  і  кмітливий,
всіх  дам  у  карточний  палац
завів,  зманив  мов  кури.

і  півня  їм
...пообіцяв.
і  так  таки  і  вдіяв  -
той  півень  омахи  пожеж,
розкинув  гордо  крила.

горить  палац
в  колоді  карт,
палають  дами  в  попіл.
а  на  дивані  свій  кал"ян,
сміється,  курить  джокер.

і  в  решті  решт
згоріло  все,
вся  карточна  країна
як  мрія,  забавка  усім.
...ледь  врятувався  джокер.

його  нема
і  ось  він  тут,
розшаркується  красень
і  обіцяє  див  дива
штукар,  лукавий  джокер.

колись  знайде
собі  палац
у  карточній  країні
цей  каверзник  і  геній  зла
із  посмішкою  джокер.

там  буде  туз  -
з  туза  там  все!
він  править  за  основу,
яку  труситиме  весь  час
мов  грушу  блазень
джокер...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773089
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 24.01.2018


в заметіль

хтось  наче  росхитав
настирно  і  невтримно
від  райдужних  надій  
і  мрій  медитаційних,
високих,
дивних  дум,
натхнень  високомовних
і  виставив  у  світ,
і  стоптував  у  бруді...  -
і  зазирає,
зирить
із  посміхом  уввічі
і  чорну  там  вишукує  мару...  

зламалися  рядки,
усі  розбіглись  рими.
слова  в  убогості
знецінені  й  безцільні
миттєво  спурхують
червленими  назовні
і  ледь  живі,
пусті,
чужі  приблуди
вмостились  на  папері.
час  їх  лічить
за  тягаря,
у  злі  жертовну  гру.
і  сива  ніч  у  саван  снігопаду
сховала  їх
на  підступи  і  зраду...

а  онде  там,
в  просторах  заметілі
огні  в  імлі
як  невловимі  цілі
крізь  завивання  віхоли  в  снігах,
блукаючі,
не  тлінні  у  словах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2018


зимою місто…

у  кригу  вмерзле  місто,
де  сяяння  зірок
і  розсвітів  цвітіння
відсутнє  за  відсутністю  небес.
є  лише  купол  непрозорий,
білястобілий  лід,
що  пригорбком  у  Всесвіт.
під  куполом  отим
мурахолюди  в  холод
замлілі  і  укляклі,
ледь  живі
лиш  човганням  означені  у  русі
захованим  у  сніг
брудним
смердючим  містом...

...а  там  вчорашній  день
господарем  сьогодні,
в  якому  майбуття
подібне  в  кожну  мить
із  днем  позавчорашнім.
і  битими  шляхи
в  глухих  кутах  мов  змії
у  безлічі  сплетінь
в  безвихідь.
і  безликі
заблукані  людці
у  запалу,
завзятті,
в  торканнях  до  кутів,
в  мороз,
крізь  заметілі,
в  шуканнях  таловин
і  тріщин  в  брилі  льоду,
і  диханням  крізь  них
із  видихом  отрути...  -
в  безглуздий  рух,  
в  сніги,
немов  у  темні  чари
в  зимовій  сивині
повернуті  назад,
у  сьогодення,
яке  вчорашній  день.
холодне  майбуття
з  позавчорашнім  схоже,
із  днем  несхитних  криг
у  місті  люду  в  льоді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2018


фантасмагорія

оклією
озія
між  зір
мара
розколола  місяць  
помахом  пера
і  навіки  звиснув  
окрик  у  світи
відчаєм  безвиході,
сумом  самоти...

але  в  натовп  раптом
з  мясяця-свічі
стрибонули  блазні,
біси  й  дикі
з  лісу  лохмачі  -
брязкотіли  брязкольцями  в  ковпаку
і  лелітки  розсипали  на  скаку  -
бо  ж  двоногі  і  пруткії  іржунці
були  коники  в  них,
срібні  повідці.
копитцями  по  бруківці
стук  і  цок,
фраків  фалди  не  лишали  слідочок.
а  на  вудлищі  висіла  голова  -
замість  чуба  не  солома,  а  трава.
дратували  коней  чубом  хохмачі
та  й  зчиняли  серед  люду  метушню!
кидьком  кидалися  в  оники  огню,
у  гармидері  під  оплески  та  спів
витягали  виті  стрічки  з  рукавів,
підстеляли  перехожим  язики
і  на  них  кидали  гойно  мідяки  -
той  оманливо-манливий  мідний  гріш
шепотів  шипінням  змія
-  ...швидше  їж-ж-ж...  -
з  пугачів  злітали  стрілом  конфеті
й  цяцьковані  стали  миттю  всі  путі,
по  яких  стрибали  весело  м"ячі  -
коцом    коцали  їх  блазні-циркачі,
цілять  в  натовп  у  бешкеті  сміхуни
і  регочуть,  руки  й  ноги  догори,
вуханцями  в  сміху  б"ються  об  хідник,
в  оці  з  реготу  сльозився  карий  цвіт.
і  висморкувався  з  носу  новий  хіт  -
у  веселощах  злітав  із  вуст  акант,
з  піни  тисячі  розкручених  гірлянд  -
ті  гирлянди  впали  в  шумний  маскарад,
розузорили  збіговисько  мов  сад.
як  на  гайді  грали  й  били  в  барабан,
сполошились  круки,  сові  і  гавран...

прихилився  тихий  протяг  до  свічі...  -
темінь  впала.
невгамовні  сміхачі,
маскарадний  галас,
натовп,
файний  фест,
лицедійний
і  бурхливий  
той  бурлеск
залишився
(напів  танець,
напів  сміх)
пишнобарвно  мамаями
на  потіх.
увійшов,
чи  влився  в  тишу
Довгомуд  -
через  степ
від  лісу  
в  хату
кинув  нуд.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018


у різдвяну ніч

і  зіграли  мені  музи  на  бандурі
як  зимовий  вітер  віє,  вітер  в  студінь;

як  вирують,  бісом  крутяться  сніги,
кучугури  намелися  під  дахи.

як  зіграли  мені  музи  на  бандурі,
я  поринув  у  свої  замрійні  думи.

слухав  як  нуртує  у  каміні  стуг
й  завивання  у  кружляннях  завірюх.

огорнула  мене  в  затишок  самотність,
у  тепло  камінне,  в  тишу,  у  дрімотність.

біля  ніг  улігся,  спить  на  коці  пес.
мир  і  спокій  в  душу  лився  від  небес...

раптом  -  зірочка  засяяла  в  віконці,
наче  кликав  хтось,  тримав  її  в  долоньці.

я  здивований  підскочив  до  вікна,
аби  глянути  -  там  що  за  дивина?..

...янгол  крилами  вітри  усі  розвіяв
-  народився  Іісус!  Його  славімо!  -

янгол  славу  провіщав  по  всій  землі!
всі  раділися  -  дорослі  і  малі.

золотився,  усміхався  в  небі  місяць
над  полями,  над  лісами  і  над  містом.

засвітилися  свічками  вікна  хат,
весь  у  іскорках  світився  білий  сад...

...як  зіграли  мені  музи  на  бандурі,
я  поринув  у  святкові  мрійні  думи  -

що  не  згаснуть    Іісусовій  отій
зірки  світлої  любові  і  надій.

...тихо  грали  мені  музи  на  бандурі
у  зіркову  ніч,  у  місячну,  у  студну.

біля  ніг  лежав  і  спав  на  коці  пес.
мир  і  спокій  лився  в  душу  від  небес...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2018


спотворення свят

в  золотому  кухлику  золоте  вино.
в  золотих  промінчиках  сонце  у  вікно.

в  синє  небо  хмарками  білі  вензеля,
світлим  снігом  -  сліпить  аж!  -  вкрилася  земля.

від  морозу  схована,  тихо  на  вікні
рудобіла  кішечка  муркає  у  сні.

в  сухозлітках,  в  іграшках  -  диво  над  усі!  -
строями  ялинонька  краля  у  карсі...

і  спокійно,  затишно  на  душі  мені  -
вірю  і  не  віриться,  що  у  цій  війні

я  заручник,  в"язень  я  в  стійлі  бандюка,
москаля,  загарбника-параноїка.

...враз  помітив  грати  я  на  своїм  вікні
і  що  тіні  плавають  в  кухлю  у  вині,

що  у  небі  синьому  чорні  вензеля
й  стогне  понівечена  батьківська  земля

і  нафантазована  кішка  на  вікні,
як  і  та  ялинонька  й  іграшки  святні...  -

виплеснув  вино  те  у  раковину  я,
чортихнувся  в  день  цей
-  ...тьху  ти!  чисто  мервія!..  -
і  налив  у  чарочку  оковитої.
-  ...з  новим  роком  в"язенцю...  -
пошепки  в  пітьмі
привітав  себе    й  також
місто  у  тюрмі...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2017


pre-fariatum…

                                                                                   ці  рядки  склалися  у  відповідь  на  заклик  кремлівських  
                                                                                   окупантів,  бандюків  та  іншого  путиноїдного  непотребу  -
                                                                                   спрацював  такий  собі  інстинкт  самозбереження  -  а  
                                                                                   закликали  вони  святкувати  новорічні  свята...та  от  
                                                                                   тільки  склалися  рядки  не  так,  як  того  мені  хотілося.
                                                                                   на  жаль,  вийшов  лише  непоганий  віршований  текст.


...це  сон  у  сні.
фантазій  дика  гра.
пробудженням  у  лоба  ляскіт  щигля!
в  бажанні  карнавалу,
шумних  свят
у  маскараді  ти
сховав  лице  своє  і  суть...  -
хто  ти  такий?!.
з"явився  звідки  тут?
в  руці  твоїй  сріблястий  балабончик  -
усміхнений,
дзвонінням  кличеш  пріч
з  барлогу  сну,
до  зірочок,
у  ніч,
іскристим  шляхом  де
біліє  переліг...
хода  твоя  -
то  віяло  завій!
і  пірует  твій  знищив  па  -
усі  втопив  і  порухи,  і  рухи
в  стрімких  лелітках,
блискітках  сліпучих...
і  дмеш  в  ріжок  так  голосно,
що  аж
скрутився  простір  розтрубом  на  страх,
тривогою  націлився  у  душу.
...хто  ти  такий?!.
у  картах  джокер?  ні.
пішак  у  шахах?
блазень  шахівниці?..де  всі  фігури  вбиті.
лише  ти,
рожеволиций  ферт,
рахуєш
мовчки
смерті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768013
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 25.12.2017


яви з мороку

пелехатий  і  безрогий  чорт  кругом
закрутив  сніги  своїм  хвостом,
скинув  з  неба  місяць
в  чорний  капелюх,
влаштував  чортячі
танці    завірюх.
награвав  із  сумом,
грав  на  будилі
вовчу  пісню  сніговійницям  без  слів.
розхитав  топоплю  білу  у  дворі,
на  якій  сиділи  сонні  упирі.

чорнокрилий  і  дзюбатий
наче  птах  -
він  прийшов  до  мене  в  хату
через  дах.
дзьоба  зняв.
присів  до  столу  сміхотун,
роздивився  мою  схованку  пусту
і  махнув  крилом    мов  лапою  затим
-  бачив  гірші,  ти  повір  мені,  хати...
наливай  ото  вже,  краще
не  томи  -
самограй  то  гарна  штука  до  зими...  -

і  хильнули  ми  з  ним  склянку  не  одну.
і  наслухався  історій  я  до  сну!
все  трагічнодраматичні  
та  чужі,
про  кохання  і  про  вбивства  за  гроші
...чи  за  гроші?..
 але  біс  про  те  лиш  зна.
самогон  мій  випив  весь  він,  сатана!
і  зеленою  ряпухою  в  вікно  
плигонув  за  білу  ніч  у  чорне  тло  -
у  метіль  вчепився
(лапи  мов  мечі!)
й  зник  мов  блискавка  зелена  уночі  -
бачив  те  я    у  пів  ока
в  напівсні.
скрекетнув  він  на  прщання  щось  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2017


фотка від блазня

якби  я  повірив  йому,
блазню  у  каптурі  жовтому  -
він  дарував  мені  усмішку,
що  тисяча  усмішок  сонячних
й  до  мене  схилився,  
видихнув
-  ...веселися  тепер  і  смійся,
потім  вже  буде  ніколи...  -
базедові  очі  вирячив,
зіньки  свої  безколірні,
наче  за  ними  схована
найжахливіша  з  таїн.
і  мов  у  танку  підстрибуючи
покотився  покотом  кулькою
з  ганчір"я,  строката  що  в  кольорі,
до  обрію  веселун.
і,  віддаляючись,  дмухав  він
щосили,  щодуху  в  дудочку
і  щось  непристойне  голосно
із  гегами,  сміхом  виспівав
у
велелюдний  натовп..
і  зник  із  відлуннями  в  реготі
зигзагом  травами  степу
непритика,
жартун,  
баламут...
якби  я  повірив  блазню,
що  в  каптурі  був  у  жовтому  -
чи  все  відбулось  по-інакшому?
світлина  була  би  іншою?
коли  б  веселився  в  щирості
і  сміх  мій  веселий  в  обшири
лився  б  понад  руїнами...  -
світлина  була  б  яскравішою?..
не  знати  того,  не  відати
мені  не  дано  -  отож...

дивлюсь  на  світлину,  фотку,
де
байдужий  сиджу  перед  дзеркалом,
яке  в  павутинні,  у  тріщинах,
іще  не  просипалось  з  рами,
овалом  у  прямокутнику.
пил  з  нього  стер  і  кіптяву
й  побачив  себе  в  відзеркаленнях
дрібним,
многоликим,
в  безлічі,
в  строкатому  одязі  клоуна
і  грим  по  обличчяю  розмазаний
білочервонооранжовий  -
сиджу  у  руїні,
в  кріслі
обідраному  і  брудному,
позаду  стомлена  муза
з  ознаками  анорексії  -
їй  на  поголену  голову
зронили  віночок  слави
з  колючого  дроту
казкові
колібрі,  що  тріпотіли
із  шерехом  тихим  під  небом
лелійнобабковими  крильцями...

а  в  небі  кружляли  з  криками
ворони,  галки  з  гавами.
і  голуби  з  горобцями
стрибали  і  копирсалися
в  руїні  і  смітниках,
що  простяглися  за  обрії.
а  в  тих  смітниках  і  руїні
мешкали  людо  убого
і,  певно,  щасливі  з  того.
дерева  стирчали  безлисто
над  ними,
людьми  у  щасті,
стирчали  віти  мов  вилами
у  сіре  похмуре  небо  -
хиталось  гілля,  шуміло
під  вітром,  
що  віяв  піснею
без  слів,  
з  іронічним  шумом
в  мелодії
сопілковій...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767805
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 24.12.2017


повішений (віршування в окупації)

буденщина  захована  за  грати.
мізки  стискає  штаба,
із  дерева  що  зігнута  в  обруч.
скляною  грудкою  у  грудях
у  зморі  хворе  серце  
кида́ється  об  ребра,
немов  розбитись  хоче.
свободу  кличуть  очі.
і  слово  на  замку.
на  засові  думки.
душа  трепече  квіточкою  маку
в  обіймах  вітру  від  зими...
спадає  сніг,
звалився  крізь  полуду
небесного  зимового  шатра,
розкис  і  кумкає  іржавий  у  болоті  під  ногами  -
місю  його,
іду  по  сигарети
байдужий,
світу  посторонній,
гаріль,
дрібнота  поза  часом.
у  магазині  краєм  вуха
почув  утаємничене  і  злякане
нізвідки  й  відусюди  шепотіння
-  ...та  ні!
померло  сорок  з  голоду,
повісився  один...  -
і  зацікавленоздивований
вертаюся  до  хати,
в  якій  лише  дротяний  тремпель
особовий  -  для  ватника  мого.
і  вішалка  
таки  для  мого  ж  картуза.
пуста
холодна
темна  шафа  -  ні!  -
труна,  не  хата.
...сиджу  на  кволому  хибкому  табуреті,
курю  смердючу  "приму",
пускаю  дим  
крізь  грати  і  дурисвітні  вузли
полатаної  клуні  сьогодення.
-  ...тож,  сорок  вмерло  з  голоду  -
свердлить  у  думці.  -  
один  лише  повісився?!.
напевно  й  там  він  схоче  закурити.
піду,  хоч  "приму"  цю
віддам  йому  в  дарунок.

...і  захиталось  тіло  на  шнуру
з  недолі  в  небуття,
у  вічность.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767290
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 21.12.2017


вчинок

                                                                                                   коли  у  народу  немає  душі,
                                                                                                   він  йде  до  сусіднього
                                                                                                   і  за  гроші  купує  її  -
                                                                                                   він,  котрий  без  душі...
                                                                                                                   
                                                                                                                           В.Хлєбніков  "Па-люди".


крізь  потріскані  скельця  старих  окулярів
розгледів  я  сонце  що  сходить  -
воно  було  зовсім  не  сонцем,
а  різні  у  безлічи  скалки,
розкидані  райдуг  уламки
сяяли  в  скельцях  потрісканих  давньострих  окулярів...

крізь  віти  безлисті  реліктові  лісу
я  глянув  у  небо  -
побачив  розтрощену  цілісність,
синю  безмежність  у  зморшках  і  тріщинах  -
таким  я  побачив  крізь  віти  безлисті  реліктові  лісу
в  безобріях  небо...

у  буття  зазирнув  я
крізь  пальці  перед  очима  схрещених  рук  -
і  побачив  у  людстві  людину
і  тісняву  тіл
в  нескінченій  численності  бачив  я
між  пальцями  перед  очима  схрещених  рук...

і  відпустив  я  у  подорож  поглядом  душу
крізь  потріскані  скельця  старих  окулярів,
крізь  віти  безлисті  реліктові  лісу,
крізь  пальці  перед  очима  схрещених  рук...  -
і  одразу  осліп
і  оглух,
онімів  і  посивів  як  лунь,
загубився  й  розстанув  -
я  зник  у  безмежній  тиші  самотності,
поглинутий  Всесвітом  був  швидкоплинно
у  мандрах  моєї  душі  -
байдужим  прощанням  сміялися    сяянням  зорі,
шлях  зачиняли  із  небуття,
неповернення  долі,
раділи
у  тимчасовості  власної  вічності...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767283
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.12.2017


коли чорти водять

...і  розхитує  хода  танжір  села.
і  темніє  небо  димне  повне  лат.

шарпанина,  тріпанина  стовбурів  -
між  дерев  білиця  в  пошуку  скарбів.

вибухає  сонце  в  захід,  гасне  в  схід.
і  джгутами  огорожу  в"яже  лід  -

мов  стрілою  вказівною  куди  йти,
мандрувати,  не  блудити  через  тин.

вже  розбило  сонце  зимне  глек  вина.
жовто  квітне  і  мигтить  свіча  вікна  -

лише  руку  протягни,  зніми  її,
коли  хмари  палять  в  небі  палії.

але  швидко  так  стемніло.  крутивій
засвистів,  скрутив  усе  у  білий  звій  -

і  не  в  змозі  свого  шляху  віднайти,
бо  мов  скочили  із  пекла  всі  чорти.

себе  хрестиш  і  у  сніг  кладеш  хрести...
ну,  от  як  ото  до  хати  підійти?!.

випадково,  раптом  впреся  лобом  в  тин
і  зрадієш  -  втрапив  в  хату  від  гостин!

і  ввійдеш  у  теплий  затишок  під  дах
у  хмелю  і  трохи  змерзлий  у  снігах

і  гіркої  вип"єш  склянку  з  самотин
...тільки  й  чуєш  як  біснуються  чорти...


1/02  -  2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017


в передодні

...вчора  з  о́півдня  до  ночі  падав  сніг.
наче  білим  простиродлом  всюди  ліг  -

на  шляхи,  дахи,  дерева  світлий  пух,
мів  дрібненький,  сіяв  густо  у  степу.

всі  сніги  скликала  в  місто  звідусіль
жартівниця,  танцівниця  заметіль  -

з  перехожими  віталася  вона,
на  щоках  їм  малювала  рум"яна,

все  крутилася,  співала  про  свята,
що  ось  поруч,  недалечко,  онде,  там...

а  сьогодні  ясне  сонечко  вгорі
з  хмар  рожевих  і  курчавих  у  зорі  -

мов  цілунок  перебіжний  (лад,  не  в  лад)
сонце  теє  в  передодні  шумних  свят...

28/12  -  2015р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2017


тиша

в  заграві  обрій.  блискавки  крізь  дим
спадають  стрімко  в  полисках  і  грім
розбитим  склом  відлунно  тишу  зрушив.

у  схові  зойк  і  безголосий  крик,
і  біль  у  скронях,  і  нервовий  тик...  -
я  втратив  день!  його  згадати  мушу!..

мені  не  спиться.  мариться  мені.
-  ...не  слухай  тиші...  -  лине  в  напівсні
й  лягає  шепіт  на  важкі  повіки.

буремних  днів  невтомний  рахівник
пливе  крізь  ніч  у  старому  човні,
шумить  вітрилом  неспокійний  вітер.

...і  ллється  какофонія  мелодій,
немов  об  стінку  б"ються  камінці.
хоральні  співи  янголів-співців
занурені  в  бурхливі  темні  води.

зірки  в  серпанку  відстаней  у  часі  -
загублені  в  блуканнях  міражі
у  Всесвіті  і  зайві,  і  чужі
в  чеканні  перетворень  і  пояснень.

...отим  чеканням  мучитися  мушу
у  зморі  я,  стривожений  у  сні.
і  вже  не  спиться.  мариться  мені.
неспішно  сум  вповзає  змієм  в  душу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2017


теленкар

ця  революція
збила  його  з  пантелику  -
на  лицях  і  вулицях
бачив  істерику  й  крики.
а  розхристані  душі
у  цій  ноосфері  задушливій
вітер  в  повітрі  розлущів
і  розвіяв  йому
під  замкнені  двері  -
йому!
розворі  з  руїн,
в  якого  кидали  люди  камінням
і  стріляли  услід,
але  влучити  в  нього  не  вміли  -
бо  вже  був  за  межею  країн,
він  утік  до  садів,
заховався  в  чарівні  раї
і,  утішений  там,
все  радів,
заблукав  у  наїв.
і  на  крилах  злітав  він  до  неба  -
і  оспівував  світ,
і  красу,
злотокосую  вроду,
бо  знав,  розумів  -
це  потрібно,
так  треба...
і  здрімнути  приліг
у  ви́сокостельних  хоромах,
у  яких
здіймались  відлуннями
стогін  і  сміхи,  і  хори
і  розплющити  очі  не  міг  -
спочиває  він  у  захмар"ї
у  зморі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2017


зречений

..людитіні  на  марш
стануть,
підуть,
не  чують
-  ...шабаш!..  -
прірва  їхню  ходу
не  зупинить,
не  вб"є  на  льоту.
і  впаде
наче  звал
у  юдолі
на  юрбище  гвалт.

в  роздратований  гліт
просуваєся  у  протихід
і  крізь  осуд  і  спліт
прокаженим
утрапиш  в  той  стріп.
очужілий,
чужий
в  бо́шки  вгониш  цвяхи  у  іржі...

і  розноситься  грюк
й  відзеркалений  лунами  глюк  -
чорний  слиз  там  у  рань
місто  злизує  жадібно  з  ран
і  прокляття  над  ним,
в  ньому  сяє
в  усі  місяці.

...бути  загниним  в  кут
мов  сміття  ти
чи  брухтом  на  збут,
на  замки  без  ключів
закоркований  в  кулі,
нічий  -
захлинаєся  в  злі,
заметлявся
в  задумі
в  імлі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2017


навіщо?. .

від  танення  снігу
вологе  повітря
волого  і  свіжо  віє  в  обличчя.
ховаючи  голову  в  плечі,
малеча  Всесвіту  
я  -
кома,  ніщо,  маленя!  -
собі  йду,
стурбований  побутом,
запитую  поглядом  -
що  буде  там  далі?
що  далі  чекати?
чи  далі  осяйні,
чи  жахи-жалі?..
видихує  вітер
і  видихає
мої  запитання
сакраментальні.

я  поспішаю
у  зламаність  побуту
з  крихкістю  літ.
світ  мормоном
завис  наді  мною,
малює  він  ціль
на  спині  мені  біло...  -
і  ось  уже  постріл!..  -
мене  викрали  в  мене,
з  буття  мене  витягли,
кинули,  
вклали  на  тлін...
але  я  поспішаю,
нічого  не  знаю!
відчай  у  відчаю
тістом  зростає
і  посміх  марнот,
що  затемнює  зір,
згарок  від  згарища  мрій  залишає,
задимлено  падає
болісно  в  душу...

а  там,
в  далині
на  вихолцях  срібного  сну
гойдається  вітер  -
невільник  стихій,
він  звіює  попіл
з  руїн  моїх  мрій,
сміється  в  обличчя  моє  закіптюжене
і
язичищем  могутнього  дзвона
у  дзвін  колотає...
...я  поспішаю,
спішу  я...спішу,
а  навіщо?..не  знаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2017


хуга

одразу  всі  перетворились  дні
в  пусте  ніщо,  в  скорючене  металля...  
розбився  час,  розсипались  деталі  -
дзигарь  зірвався  з  цвяха  на  стіні.

мете  метіль  в  тумані  небуття,
жене  сніги  в  безобріях  пустелі  -
прийдешнє  гине,  вбите  в  сьогоденні
і  спогадам  немає  вороття.

...яка  різниця  що  й  коли  було!
і  байдуже  -  учора  чи  сьогодні.
у  цій  бурхливій  сніговій  негоді
тебе  нема,  є  лиш  тмосиве  тло.

заблуканий  в  нестерпній  білій  млі,
строщив  життя  мов  зледенілу  книгу.
у  безчасі,  захований  у  кригу
зісковзуєш  в  байдужості  у  тлін.

і  до  зіниць,  до  вуст  твоїх  рясні
снігисніжинки  вмерзлися  ажурні
як  завірюхи  вибухова  гура
дзигарь  зірвала...той...що  на  стіні...

секунди  зникли  і  спиналась  мить
сміливим  кроком  зникнення  у  часі.
а  віхола  в  полоні,  у  напасті
по  склу  шкребеться  тихо  й  скавучить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2017


в зимності

...я  у  собі  весь,
в  магічних  фантазіях,
розіп"ятий  поміж  европ  і  азій,
в  апокаліптичних  у  гуркоті  звуках,
що  істеричний
людський
перегук.

і  мов  офіцини
роздуми  словами  -
поліфонічні  роялеві  гами,
мелодії  струнні  і  бій  барабанів,
лунає  мов  крик  оркестрова  труба
заклично  у  завтра,  у  майбуття.
але  що  крик  той?!!
нащо  те  завтра?!!
де  все  -
клоунада
і  скрізь  де  руйнація,
п"яна  москалиця
регоче  і  скалиця...
стягами  мається  
ця  окупація,
де  наче  риба  в  розкинутій  аві
б"юся,
здригаюсь
як  доказ  звитяг  і  слави...

...а  у  природі
так  зимно,  морозно!
хвилями  снігу
як  в  білі  кросна
огорнуто  все...  -
шаманить,
оперлась  на  костур  льодовий  зима.
вітер  холодний  ріже  обличчя,
від  сьогодення  люто  кличе.
бо  сучасне...  -  кому  воно  треба?!
мені
подорожньому
без  потреб.

________
офіцини  -  тут:  флюгери
ава  -  риболовна  сіть
москалиця  -  московитські  матюки

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764566
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.12.2017


зимовий іній

я  бачив  як  іній  зимою
упав  на  дахи  сивиною;

а  ще  -  під  замерзлим  туманом
сади  у  квіточках  оманних

і  вмерзлі  в  доріжки-стежинки
веселки,  кришталем  сніжинки  -

кришталики  ті  на  віконцях
мов  іскри  від  місяця  й  сонця;

а  ще  -  як  на  білому  тині
мов  коси  із  голочок  іній;

я  бачив  травинку  пригнуту
вагою  льодового  смутку,
 
забуту,  не  зрізану  квітку
під  інієм,  всю  у  лелітках;

город,  ледь  притрушений  снігом,
в  вуальці  з-під  інію  дихав;

світилось  і  сяяло  поле
у  райдузі  до  виднокола...  -

я  все  те  побачив  на  ранні,
зимовим  світанком  в  тумані.

по  інію  йшов  у  задумі...
так  затишно  було  і  сумно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2017


…і спадало листя (віршування в окупації)

місячне  сяєво
степ  огортає,
що  у  полоні  
спить  до  світань.
саваном  стелиться,
хвилею  тане
синій  серпанок
в  білий  туман.

спогадом  оповідь,
болем  відча́́ю,
шелестом  тихим
вітер  у  ніч.
і  у  відлунях  
осінні  печалі,
хиляться  віти
місяцю  встріч.

у  закоханні,
у  мрії  оманній
в  тінях  осінніх
зірве  політ
листя,  що  подих
у  злеті  кружляння,
падає  вільно
в  обрії  літ.

що  пригадалось  їм?..
ні,  не  вгадаєш.
лиш  проведеш  їх
в  думі  сумній.
мове  минулістю
листя  спадання,
зраджений  степ
у  тривожному  сні.

вітер  невидимим
птахом  у  полі,
в  просторі  ночі,
в  місячній  млі.
впурхує  листя
в  холод  недолі
жовте,  пожовкле
вниз,  до  землі.

шептом  світанок
увійде  імжею,
ввергне  на  тління
сум  листяний...
лише  зітхнеш,
розчулий  душею,
у  безголосий
крик  степовий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2017


осіннього вітру наспів…

душевно  граєш...грай,  саксофонисте,
цю  пізню  осінь,  сутінки  сумні.
моє  життя  летить  пожовклим  листям
і  за  вікном  в  дощах  минають  дні.

ввійду  туди  у  зморені,  в  тумани,
в  порив  рвучкий  осінньої  журби.
здіймає  вітер  золото  оманне
і  хмари  в  небі  мов  червоний  пил.

так  дивно  граєш!..грай,  музико  вправний,
мій  біль  душі...тривож  печаль,  молю!
я  у  коханні  спогади  розбавив...
з  того  й  чуття  мої  всі  у  хмелю  -

її  там  погляд  мов  любові  заспів,
яка  для  неї  наче  звична  гра...
зіграй,  прошу!  журбу  мою  на  саксі,
музико  гарний,  оповідь  зіграй.

ту  оповідь  візьму  собі  на  згадку
і  увійду  у  свій  холодний  дім.
...а  у  саду...  -  там  вітер  ліру  ладить
на  спів  осінній,  тихий  в  самоті.

гойдає  ніч  в  спаданні  сну  і  листя
і  вже  останню  рве  в  зорю  струну  -
і  за  вікном  нашіптував  так  близько
мелодію  бурхливу  і  сумну...


19/09  -  2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751856
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.09.2017


nugas (фантасмагоричне)

1.
коли  двері  мов  відчинені  весь  час  -
заповзає  в  хату  нечисть  наче  плаз.

виб"є  вікна,  звалить  стіни,  зломе  дах,
в  тім"я  дзьобне  велетенський  темний  птах  -

аж  засвітяться  в  очах,  ото  як  в  сні,
ватри  омахами  шабашу  нічні  -

зір  немає,  лиш  ріжок  висить  тонкий,
що  від  місяця  -  ледь  світиться  старий.

чи  то  пугач,  чи  то  сич  в  пітьмі  кричить,
коли  оргії  в  екстазну  впали  мить  -

біси  з  відьмами  кидаються  в  огні,
в  твої  очі,  що  осліплені  у  сні.

і  у  маренні  застогнеш.  вуст  біда
дотикнеться.  зледеніють  враз  вуста.

і  опинися  в  магічному  кругу,
де  чорти  здіймуть  із  попелу  пургу.

і  душа  туди  завіється  ураз...  -
там  літає  неприборканий  Пегас

і  Парнас  в  руїні  заревом  в  огні,
скрізь  розкидано  там  ліри  мовчазні.

...з  ліжка  скочиш  -  привід  привідом!  -  мов  тінь
підеш  в  темряву,  торкаєся  до  стін  -

двері  щоб  замкнути  щільно  на  замок,
бо  до  фатуму  лишився  лише  крок...

2.
...ах!  не  впасти,  не  розбитися,  дійти.
тільки  й  чути  кроки  лунні  самоти.

...слава  Богу!  
що  замкнуті  всі  замки.
що  було  то?..
чи  не  окрик  у  роки?..
чи  жахаєся  відкритості  у  світ?..
злету  волі?
своїх  спогадів  і  літ?..
може  просто  -
полюбляєш  самоту?
голосіння  і  ридання  в  темінь  ту?..
чи  боїся  спотикань
і    біль  падінь?..
...стільки  падалося,
падать  що  аж  лінь.

ввімкнеш  бра  у  кухні,
в  роздумах  хибкий.
-  ...оковитої,  -  шепоче  щось,  -  налий...  -

вип"єш  кави.
і  запалиш.
глянеш  в  ніч,
як  униз  злітають  листя  мовчазні.
...там  вже  осінь,
до  небес  краси  порив,
поки  вітер  не  затіяв  злам  і  зрив.
і  дощі  поки  не  змили
дивний  лоск,
поки  все
в  потоках  суму  
не  злилось...  -
потім  мерзлість,
сирість,
нудність  і  печаль
перетворять  цю  красу
в  суцільний  жаль.
випив  каву.
в  спогляданні  допалив,
в  попільничці  сигаретку  погасив...

...в  сон  увійдеш
мов  у  затишний  
той  схов
із  надіює  прокинутися  знов.

19/09  -  29017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751850
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2017


…поглядом в осінь (віршування в окупації) .

1.
у  час,  коли  
ця  путінська  війна,
серед  руїн  
сиджу  сумний  на  лаві.
у  спогадах  блукаю  
наче  в  снах...  
-  ...запрошую  Вас,  пані,  я  до  кави...  -
і  на  чолі  
вінок  Богів  із  лавру.
чоло  схилив
у  долю  непросту.
заплющив  очі.
п"ю  неспішно  каву...  -
явились  Ви  
самітна  у  саду.

2.
не  літній  сад,
вже  серпню  день  останній...
там  буде  осінь
мерзла  і  сумна.
і,  певно,  Вас
я  більше  не  згадаю
у  час,  коли  
ця  блазенська  війна.
загорне  Вас  
осінній  листопад
і  поведе,
утопить  Вас  в  тумані.
у  розпачу  
хитнеться  вітром  сад,
обіймуть  віти
спогад  мій  оманний.

3.
...де  за  столом
сумний  сиджу  на  лаві
серед  руїн  
у  обріях  вікна
у  час,  коли
кривава  ця  війна
і  московит
здобув  дурної  слави  -
убивці,
терориста,
брехуна,
загарбника  земель,
ізгоя,
хама...
...в  розбомбленому  дворі,  
вся  розламна,
скрипить  в  завісах
брама
в  болях
дня.

31/08  -  2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2017


в кімнаті планети земля…

в  кімнаті  планети  земля
милі  дурниці  мрій  і  фантазій,
обіцянок,
віра  в  прийдешнє  в  красі  і  коханні  -
де  безлад,
розгардіяш,
перекинуті  кубики  з  літерами  на  гранях
і  ребра  жала  ножа,
в  плямах  чорнильних  лінійки,
косинці-трикутники  і  лекала;
підручники,  зошити  і  книжки
розкидані,  кинуті  і  забуті
в  кімнаті  планети  земля...

різноколірні  бублики  зібрані  у  пірамідки
з  натяком  на  єгипетські
у  пустелі  в  долині  царів...  -  
у  пишноті  красіються  в  сяянні  сонця.
сонце  розправило  крила
в  кокарді  шкільного  кашкета,
зірвався  що  з  вішалки,
впав
і  валяється  онде,  он  там,
у  куті  вже  не  перше  століття
в  кімнаті  планети  земля...

муха  б"ється  в  вікно,
зісковзує,
повзає,
пада,
злітає
немовби  той  м"ячик
підскакує,  скаче  по  склу  -
обдурена  ласкою  світла,
зморена  у  неволі
купається  в  лазні  тепла  і  сліпучого  сяйва...

на  дверях  зачинених
тіні  від  дерева  проти  вікна,
сплетені  у  сплетінні
рогів,  пальців    і  крил
і  штовхаються,
хляпають,  
грюкають  в  двері  зачинені  -
але  не  чує  ніхто  уполонених  тіней
нічийних  в  нічийне  життя...

віддзеркалює  дзеркало  білену  стелю,
з  якої  звисають  лампи  в  плафоні
скляної  люстрі  у  маховинні  темного  пилу  -
здригається  люстра,
дрижить,
дзеленчить,
на  трубці  сталевій  звисає  зі  стелі
і  знехотя  
важко  хитає  вагомі  плафони
маятником  на  стіні  стародавнього,
давнього  дзигаря  -
відраховує  час  у  поступу  спогадів,
стомленим  човганням
міряє  відстані,  що
в  кімнаті  планети  земля...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719507
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.02.2017


вісником весни (віршування в окупації)

йду  зречений  у  мрії  без  кобзи  і  без  ліри
стежиною  в  руїні,  що  в  скаллі  і  кригка...  

змальовується  в  часі  від  змори  яви  марень  -
хтось  наче  під  цимбали  ужучив  гопака,

а  там  онде  вертляві  на  саксафоні  грають,
музики  баламутні  оркестром  духовим.

гроза  ураз  ударить  в  тамтами  і  літаври  -
переполох  і  сполох  і  дощ  спаде...затим

сніги  зими,  морози  зійдуть  і  скрапотіють
в  весняному  цвітінні  у  сонці  на  льоту.

і  розсвітом  безмрійний  в  серпанку  у  зневір"ї
в  жароту,  в  спеку  літа  стежиною  ввійду.

в  гаю  в  тіні  вербовій  присяду  коло  ставу  -
про  що  шепоче  легіт  почути  в  напівсні.

занурюся  у  казку,  в  гармонію  оманну,
невчасний  в  сьогочассі  зречуся  метушні.

сумної  заспівають  гріва  мов  хвилі  водні
і  квіти  літа  в  сонці  всміхаються  мені.

а  в  небесах  спокою  човнами  хмари  білі
із  вічності  у  вічність  пливуть  в  височині  -

їм  байдуже-байдужо,  що  ще  зима  зимує
за  вікнами,  над  ставом,  в  гаю  і  у  степах.

але  як  перший  вісник  ширяє  в  сині  неба
в  сліпучий  зливі  сонця  самотний  чорний  птах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2017


якось-то…одного разу

метеорита  два  сковзнуло  в  небі  ночі
посланням  з  космосу,  з  безодні  запитань
і  загадок,
і  таєн...  -
не  зчитані  ще  дані  спектрограм
від  персептрон  отриманих  сучасних,
де  стільки  вже  всього,  що  впору
звести  епістолярій  сповіді  епох
зародження,  руйнацій,  перетворень...  -
і  та  уся  жорстокість  пертурбацій
вражаюча,  в  розгубі  стоїмо
в  роздумі  протирічні
і  найбезглуздіше  підносимо  на  ступінь
істин  прописних,
лукавих  штукарів,
ворожіїв  дотепних,  посвячених  в  брехні,
уважно  слухаєм,  загадуєм  бажання.
а  в  той  час...  -  місяць  ті  листи  пригод,  билин  і  небилиць
ковтає  і  сміється,
у  сміху  дивний  зорепад  холодним  світлом  сліпить,
ховає  у  туман  пронизливість  і  різкість.
й  самотністю  зітхнув  -  чим  він  кмітливих  блазнів
в  прозорих  тінях  звеселив...  -
у  блазнівському  танці  кривляються  вони,
оспівують  кохання,  печаль  розлук
і  слізне  захлининня...і  аплодують  товстуну!
який  мов  м"яч  підскокував,  котився  у  пустелі,
в  підскоках  торохтів  як  тамбурин
і  реготав  оркестром  духовим  на  поховальній  службі.
...а  блазні  танцівні  витоптували  стежку
в  незвідані  світи  пробірок  і  мензур.
кодовані  на  вибух
незвідані  світи  відречених  життів  знульованої  долі
заплуталися  в  сітях  у  всесвіті  неспинних  катастроф,
з  яких  дві  зірки  впали  в  небі  ночі
мов  два  листа  від  Всесвіта  і  Бога,
мов  мрії  дві,  два  серця,  що
на  попіл  спалені  коханням...чи  то  на  сум?..
а  чи  на  сміх,  потіху  блазню?..який  є  злодій-сикофант
країни  спогадів
у  мушлі  жартуна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717981
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2017


світанкові терези (віршування в окупації)

що  мовити  мені
ти  можеш  наостанок
допоки  я  ще  тут,
на  терезах  буття
і  поки  ще  мій  час
стрічає  цей  світанок,
де  лотосом  цвіте
манливе  майбуття

і  доля  цуценям,
допитливим  і  смілим,
попереду  біжить
між  квітів  у  степах,
лякаючи  мурах,
метеликів  і  бджілок
і  сині  небеса
освячують  мій  шлях

де  змори  ще  нема,
розчарувань  і  болю
і  де  крилатий  кінь
п"є  воду  з  джерела
натхнення  і  кохань
і  вітер  -  пісня  волі!
і  відгуком  радінь
у  хвилях  ковила

і  жайворовий  спів
між  обріями  лине,
кульбабових  зонтів
веселий  переліт,
де  баби  кам"яні
тримають  небо  синє
несхитні,  мовчазні
у  крихкості  століть...

...щось  мовиш  ти  мені
розхитуєш  неспокій,
неначе  другий  я
у  озовах  завис
і  з  посміхом  кривим
рахуєш  тихі  кроки
і  сходами  ведеш,
спускаєся  униз

у  темінь,  в  холод  зим,
в  густі  тумани  сиві,
в  нікуди,  у  ніщо,
у  безмір,  в  небуття,
де  чути  лише  сміх
 і  крики  зла  у  зливі,
яка  зливає  бруд
іржу  в  моє  буття

і  загадкою  ти
зачинений  в  мовчанні
у  обрисах  руїн
розхитаних  світів
у  розсвіт  наче  тінь
спадаєш  на  заклання
і  сипле  прахом  час
з  розбитих  терезів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2017


у снігопаді

у  зморі  місто  спить  в  обіймах  ночі.
спадає  сніг  у  сяйві  ліхтарів.
зітхання  вітру  в  тиші  цій  як  злочин,
коли  усе  у  тиші  білих  снів.
у  ночі  цій  утаєна  знемога.
кружляє  сніг  у  холоді  мовчань,
які  імлею  білої  тривоги
у  спогадах  закохань  і  кохань  -
там  суєта  і  сміх,  шампанське,  квіти
і  незбагненно  дивовижний  світ!..
тепер  зима  бліда,  струпка,  сухітна,
закута,  скута  в  непрозорий  лід.
але  здалля  лунають  срібні  сурми  -
розгорнуті  знамена  шумних  свят!
крихкі  мережки  кружають  ажурні
і  метушаться,  в  леті  гомонять  -
готують  казку,  може,  чародійство
у  втомі  ночі  і  у  тиші  міст  -
аж  недарма  бурхливий  і  іскристий
їх  вільнодумний  водевільний  зміст...
свята  вже  поруч,  ось  вже,  очі  в  очі...  -
вже  блискітки  у  тиші  білих  снів,
коли  тривожно  спить  в  обіймах  ночі
у  зморі  місто  в  сяйві  ліхтарів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016


крізь дощ

в  пору  мерзлу  ненароком  сонце  осені  в  туман
хмар  відкине  білий  локон  і  осяє  скраю  лан.

вітер  здійме  вгору  листя,  з  гілок  зірвану  печаль
в  косах  осені  барвисто  листопадно  звіє  вдаль,

зашумить  в  обпалих  кронах  в  осінь  музикою  лір  -
стелить  оду  лунно  в  лоні,  степом  травами  узір.

і  стемніє  небо  хмарне,  до  чуттів  добавить  сум,
і  марнотність  всяка  марна  -  дотик  до  високих  дум.

і  абстрактно  небосхили  закрапковує  імжа  -
сонцесяяння  в  екзилі,  у  вигнанні  і  душа.

парасолю  над  собою  прилаштуєш  від  негод
і  неспішною  ходою  йдеш  в  самотності  самот.

лише  спинишся  на  хвильку  прикурить  від  сірника.
на  годинник  глянеш...  -  скільки?..вже  година  там  яка?

далі  йдеш  сутулий  містом  у  байдужості  пустій
крізь  сльоту  у  день  імлистий,  у  дощевій  млі  густій......

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697778
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2016


осіннє…

...мелодія  пісні  в  неспокою  вітру  -
симфонія  мови  осіннього  листя,
танок  що  танцює  у  спогади  літа,
кружляє  у  злеті  високо  і  бистро,
лягає  у  зморі  на  землю  у  сні...
віддалено  літо  в  минуле  імлисте  -
у  казку,  над  обрій,  в  імжу,  за  тумани,
симфонія  мови  осіннього  листя
виспівує  пісню  в  холодне  світання,
фортецями  хмари  пливуть  в  вишині...
хитаються  сумно  до  осені  віти,
кричить  у  відлунні  невидимий  крук,
журливою  пісня  в  неспокою  вітру
і  золото  листя  спадає  в  зорю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2016


* * *

...так  хочеться  забутися  на  мить,
відсторонитись  від  буття  і  долі  -
яка  давно  у  мандри  не  манить
і  не  веде  бадьоро  вже  до  волі  -
в  очікуванні  дива  і  знамень
у  світі  наодинці  із  собою
зануритися  в  цей  осінній  день,
де  подих  вітру  в  кучерях  тополі,
де  гай  барвистий  ніжить  небосхил
торканням  віт  і  обпаданням  листя
і  на  шляху  в  степу  здіймає  пил
печаль  самот,  лещиця  волотиста,
де  змах  прощання  лебединих  крил
і  у  захмар"ї  біль  і  сум  мовчання
і  втримати  сльозу  немає  сил,
коли  відлунням  птахи  крик  відчаю...  -
але  то  все  всього  лише  на  мить
і  далі  йдеш  опершись  на  тростину.
і  мнеться  під  ногами,  шурхотить
гіркий  полин  що  вистелив  стежину....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688509
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2016


банальність (з

...усе  до  банальності  просто  -
спочатку  чиновничий  саботаж  законів  і  права
зверху  донизу  і  навпаки  в  усіх  інститутах  влади
і  галасливе  політиканство  з  залученням  засобів  масової  інформації
із  дотриманням  всіх  традицій  свобод  і  принципів  демократії
аби  знизити  значення  мови  нації  у  розбудові  державності
починаючи  сакраментальною  фразою
-  ...а  какая  там  на  фік  разніца!..  -
допомога  їм  у  цьому  сама  нація  мовчанням
ба  гірше  -  байдужістю  м"яко  кажучи  толерантністю...
ну  а  потім  вже  маємо  [u][/u]те  що  маєм  -
терор  війну  окупацію  від  "найлєпшого  друга"  "брата-товариша"
що  оце  зараз  мародерствує  і  розстрілює  єдиновірців
пам"ятник  ставить  собі  за  це  патріоту  у  зраднцтві
перетворився  у  вбивцю  у  посланця  владики  верховного  від  москальства
що  у  залах  кремля  руки  заламує  у  істериці
у  сліпій  до  шаленства  зненависті  до  всього  українства  і  українськості
до  нації  української  із  мовою  українською  у  державі  своїй
в  УКРАЇНІ
яка  має  власну  історію
звичаї  свої
культуру...
...тінню  блукає  по  світу  царьок  цей  божок  московитський  у  навіженості
виливає  лайно  брехні  і  розбрат  і  чвар  між  народами  поміж  націй
смітить  баблом  скуповує  дурнів  скупих  і  жадібних  по  світу  усьому
цей  ковтюх  єрепудний  із  фобіями  у  нетямці...
...усе  так  до  банальності  просто!......

___
ковтю́х  -  карлик
єрепу́д  -  малорослий,  але  важкий
нетямка  -  тут:  дурна  голова

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687993
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 06.09.2016


…у ніч осінню

...хтось-то  там  грає  на  скрипочці  собі
тихо  до  серця  мелодію  сумну

зорі  і  місяць  з  захмар"я  у  журбі
срібло  осіннє  вплітають  у  струну

листя  зів"яле  як  мрії  давніх  літ
вітер  виводить  до  танцю  легко  з  віт

в  сяянні  місяця  іній  у  очах
спогадом  лине  кохання  у  печаль

вітер  блукає  хитає  ковилу
з  обрію  в  обрії  стежкою  розлук

квіти  схилились  ніччю  уві  сні
мов  у  люлині  під  люляні  пісні

але  все  гра  хтось  на  скрипочці  собі
й  осені  зорям  і  вітру  у  степу

слухає  сумно  дивиться  в  журбі
на  ту  стежину  він  про  яку  забув...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2016


…осіннє

...сходило  сонце  повільно  і  скуто
в  ліні  і  знехотя  від  небокраю
з-понад  осіннього  лісу  що  рудо
сонно  у  світ  удивлявся  у  будень
пагорбкуватого  дивного  краю

вранішні  роси  розсипані  в  осінь
сяють  яскраві  на  сходження  сонця  -
так  у  сузір"ї  кохання  у  гості
з  ночі  у  райдузі  весело  Космос
входить  в  світанкові  обрії  лона

вітер  у  вітах  і  хтивий  і  тихий
листя  зів"яле  і  жовкле  неспішно
скидує  долу  недолею  в  лихо
повівом  порухом  -  примха  чи  втіха  -
злети  спадання  падіння  у  грішне

а  у  степу  поміж  трав  з  того  лісу
річка  звивається  пасиком  синім
легкі  мателики  з  квітів  знялися
і  різнобарвні  спурхнули  в  висі
з  обрію  хмарки  серпанковоплинні

степ  в  полину  весь  полинув  у  думи
шелестом  квіти  останні  леліє
утаємничує  болі  у  тлумі
і  зі  світанком  вітається  сумно
краплями  рос  відзеркально  зоріє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686577
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.08.2016


скрипаль літа

так  грав  скрипаль
натхненно,  віртуозно!
здіймав  в  душі
стихії  почуттів!
в  бурхливому  коханні,
в  тихій  млості
печалився
і  плакав,
і  радів.
то  джерельцем
дзвеніли  ніжно  звуки,
переплітались
квітами  степів.
то  в  горах
многозвучні  перегуки,
а  то  з  небес
відлунням  линув  спів.
та  раптом  -
птахом
спійманим,
у  клітці!
мелодії  трагічний  уверед
звучав  так  гірко,
високо  так  в  скрипці,
неначе  в  серці,
болю  посеред...
так  грав  скрипаль
зворушливо,  бентежно!
думки  будив  
тривожні  
у  мені...  -
зрікався  їх
в  сльозах
необережний.
заплющив  очі,
слухав  вдалині
пташиний  спів
і  оповідки  вітру,
що  заблукав
між  косами  верби;
чув  плескіт  річки
теплим  днем  у  літі,
з-під  хмарки  сонце
дивиться  в  степи...
і  раптом  в  мій
у  тихий  ирій  мрії
ця  музика  ввірвалась...  -
грав  скрипаль!
вертав  у  день
немов  до  безнадії,
гукав  в  кохання,
в  радість  
і  печаль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016


намисто

намисто  Орантою  зронене
в  чагарях  поміж  схилів  скелистих  -
воно  тихо  розбилось  і  стало
водою  прозорою  й  чисто,
що  розлилася  рікою.
обернулись  в  озерця  ті  бусинки,
що  з  кільця  розлетілись  розбитого.
їх  не  стала  шукати  Богиня,
самоцвіти  збирати  розкидані,
а  пішла  собі  далі  стежиною
у  турботі  сумна,  у  зажурі
(чи  побачила  раптом  ці  землі
в  майбутті  незбегненно  далекому?..).
по  степах  неозорих  розсіяла
сухоцвіт  і  полин  із  волошками,
порозсіяла  маки  і  мальви
і  на  мить  лиш  спинилась  в  задумі
та  подовжила  путь  свою  далі.
аж  нової  ріки  не  помітила,
в  невеселі  думки  так  поринула...
звіриною  і  птаством  багаті,
ліси  і  степи  знемагали
від  буяння  рослинного  світу  -
і  ніщо  тут  не  віщувало
про  занепад,  біду  і  неволю.
...гіллям  оторочені  очі,
синє  небо  -  по  вінця  зіниці!
і  від  краю  до  краю,  за  за  обрії
метелики  змахують  крильцями
пилок  з  квіточок  різноколірних.
вітерець  і  співочі  пернаті
на  смарагдових  вітах  гойдаються,
хмарочки  у  пір"їному  віялі
розлетілись,  просипались  пір"ям  -
і  не  зчулись,  як  звіяні  віями
зором  ока  жовтого  сонця,
що  у  синьому
тане
намисті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684769
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2016


гами

хвилі  моря  з  небесами
б"є  об  берег  лютий  шторм,
наче  грає  лунко  гами...  -
сі-ля-соль-фа-мі-ре-до.

і  збігали  води  хвильні
з  клавіш  сірих  піскових
і  зникали  в  небосхилі
у  нещадних  бурях  злих.

потім  знову  наче  окрик,
істеричний  і  гучний,
падав  небом  моря  поклик,
гуком  гуркіт  кам"яний  -

то  стогнав  і  бився  в  берег
у  полоні  буревій!
в  піні  вод  печалі  шерех
безпорадності  лихій.

і  крізь  цю  шалену  бурю
в  пісню  неба,  в  сповідь  вод,
в  цей  хаос,  в  стихію  хмурну,
в  руйнівний  коловорот...  -

крізь  цей  гуркіт,  крик  нестямний,
наче  відчай  над  усім,
на  роялі  грались  гами  -
до-ре-мі-фа-соль-ля-сі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684454
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2016


безхатний (віршування в окупації)

у  час  самоти  на  папері  малюєш  грати  криві  у  іржі  -
такий  собі  символ  міста,  мешкаєш  у  якому
під  поглядом  пильним  чуми  московитської  зради,
у  окупації...
мешкаєш  в  місті,  яке  просякло  наскрізно
смородом  каналізацій,  гнилизни,  метану  і  сірки,
протухлими  тушами  свійських  тварин,
цвілими  ковбасами  м"ясо-ковбасних  крамниць
і  рядів  брудних  і  засмічених  і  галасливих  базарів.
виходиш  із  хати,  ніс  затуляючи  носовиком,
банданом  підв"язуєш  пасма  волося  свого  щільно  і  туго  -
не  заважали  аби  сиві  пасма  бачити  шлях,
поміж  люки  відкриті  який  кривуляє.
виходиш  із  хати  купити  зерна  чи  то  хліба,  чи  ягід
для  птахи,  в  куточку  під  стелею  що  збудувала  гніздо,
оселилася  прямо  над  ліжком.
змушений  був  пересунути  ліжко  -
спиш  тепер  під  вікном,
у  якеє  частенько  заникує  місяць  у  гості  -  
він  сідає  тінями  віт  на  помості
і  мовою  вітру  і  листя
розповідає  тобі  про  усе,  що  діється  там,
за  межами  міста.
дивна  така,
довга,
сумна  і  поривчаста  розповідь  місяця
бентежить,  роз"ятрює  душу...
і  розум  лише  услухався  у  відгуки  з  поруху  вуст
вітру,  місяця  й  листя.

засмучений  місяць  мовив  напевно  про  осінь.
а  ще  -  про  війну  і  біду  окупації.
і  про  підкуплений,  жадібний,  зляканий  світ,
що  за  маску  байдужості  втік  і  ховається  -
весь  заклопотаний,  занепокоєно  дивиться  скоса
на  місиво  з  крові  і  тіл,  що  затіяв  москаль  у  кремлі.
дивиться  світ  і  не  хоче  утрапити  в  бойню,
в  халепу,  в  капкани  відкритих  каналізацій,
в  кремлівській  істериці  здуманої  війни  
і  терору...

тут  і  церква  розради  не  дасть  -  
бо  сама  вона  дуже  сумнівна  
у  цих  московитських  хитросплетіннях.
отож,  в  самоті  малюєш  собі  на  папері  грати  криві  у  іржі,
крізь  які  проливається  сонце  -
і  шрами  на  ньому  із  того  у  колір  іржі.
слухаєш  пісню  пташини  -  співає  тобі  на  столі,
дзюбає  зерна  з  долоні  й  збирає  просипані  хлібні  крихтинки.
і  сік  із  вишень,  роздзьобаних  нею,  мов  сльози  прозорочервоні
сяють  полисками  під  гніздом,
що  кошиком  вплетене  там,  до  стіни  у  куточку  під  стелею
у  кімнаті  напіврозбомбленої  хатини,
у  якій  оселився  ти  у  спочинку,  в  подорожах  між  руїн
притулок  знайшов  в  цій  оселі...
-  ...цікаво,  надовго  я  тут?..  а  що  буде  із  птахою  потім?...  -
майнуло  у  думці.  
і  засинаєш  в  тривозі  -  чи  настане  світанок?..
для  тебе
...і  птахи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2016


канарик у клітці

пташині  переспіви  й  злети  веселі.
у  мрію  крилату,  у  хмарність  небесну...  -
в  кільце,  що  є  зашморг,  перекид  сміливий.

і  байдуже  що  ти  з  петлею  на  шиї  -
пісні  твої  в  ранок  дивні  і  сильні
в  полоні,  в  недолі  у  замкненій  клітці.

чи  з  одуру,  з  дуру  до  волі  у  мрії
злітаєш  у  клітці  дурниць  побутових...
даремні  але  ті  перекиди  в  клітці.

у  збігу  обставин  брехливої  долі,
о,  птахо!  розбий  оці  грати  ганебні!..
і  байдуже  що  ти    утрапив  у  клітку.

відміряне  свято  і  волі  лиш  доля...  -
цей  зашморг  на  шиї  зніми,  якщо  зможеш
...і  байдуже  що  то  переверти  в  клітці.

зірви  усі  маски  замудрого  світу,
з  сучасного  часу  -  бо  ти  маєш  силу!
і  байдуже  що  ти  в  полоні  у  клітці.

шляхів  так  багато  цікавих  і  хибних  -
блукай  чи  мандруй...  -  адже  маєшся  дуже!  -
і  байдуже  що  тебе  замкнено  в  клітці.

і  байдуже  що  тебе  зловлено  в  клітку
міцну,  золоту  чи  залізну,  іржаву  -
той  зашморг  на  шиї  зірви  -  бо  ти  в  силі!

і  байдуже  що  ти  марудишся  в  клітці  -
у  просторі  неба,  де  волі  лиш  доля,
той  зашморг  на  шиї  зніми...  -  бо  ти  в  силі!

зірвись  і  впади  у  життя  мов  у  свято,
радій  і  люби  увесь  світ  різмаїтий
...хоча  й  до  міцної  утрапився  клітки.

нудьгуєшся,  нудиш...  -  похмурої  днини
зістрибни  з  жердинки  в  кільце  як  у  вихід,
вітайся  із  волею  крилами  в  клітці...

...і  байдуже  що  ти  з  петлею  у  клітці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681802
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2016


…і майже казковий дзвонар

він  дзвонив,  дзвонив  в  усі  дзвіночки
і  чекав  на  відгуки  луни,
як  вони  крізь  ясні  дні  і  ночі
у  красі  прилинуть  з  далини.
і  стояв  в  чеканні  біля  річки,
по  якій  кораблики  пливуть  -
там  тріпочуть  кольорові  стрічки
і  ріка  немов  блискуча  ртуть  -
чи  почує  там  хто  у  тривозі
передзвони  дзвоників  дзвінких?
...так  чекав  він,  довго,  що  в  знемозі
аж  у  сні  на  березі  приліг.
павуки  над  ним  сплітали  сіті
і  мурахи  бігали  малі,
під  спекотним  сонцем  віяв  вітер
і  дзижчали  мухи  і  джмелі.
і  торкався  дзвоників  метелик
у  легкому  пурханні  між  них...  -
і  звучали  ніжно  у  щоденні,
у  відлуннях  радісно  дзвінких.
і  дзвонар  прокинувся  -  дзвонив  він,
прислухався,  як  знялись  у  світ
від  небес  видзвонюючи  дивні
звуки  кришталеві  в  переліт...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673822
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2016


равликова мрія

піду  на  скелю.
там  ласо  хмар  
кинуто  знехотя  вітром  зітхання
і  плай  наче  плаз  що  вічно  повзе  до  вершини.
звідти,  ламаючи  всяку  рослинність,
брили  з  гуркотом  падають  вниз.
там,  над  нею  дугою  готрнеться  райдуга
до  роздолля  між  блискавок  хмар.
там  у  кареті  катається  грім
і  буревій  оберемками  цвіт  висипає  на  села,  селища  і  міста,
на  похмурих  людей,
на  дітей,  що  поглядом  цілять  у  сонце.
там,  на  скелі,  вершині  самій
ловелас  буревій  в  обіймах  смішливої  райдуги  падає,
хапає  коней  за  гриву,  що  возять  карету  грізного  грому,
котрий  кидає  блискавки  у  буревія  -
але  обійми  його  заміцні!
на  скелю  піду  від  скельної  тіні,
аби  звідти  поглянути  вниз.
тінь  сягає  від  неба  до  моря,
від  сяяння  блискавок
вона  золотавозелена.
зі  співом  пташок  тінь  весела  і  вільна,
в  ній  проходжаються  ґаздами  звіри  -
сонце  над  ними  короною  з  променів.
під  скельною  тінню  травоїдні  щипають  траву,
а  хижаки  полюють  на  травоїдних;
в  паутинних  тенетах  б"ється  комаха;
бабки  леліють  прозоротоненькими  крильцями  в  синьому  небі
і  тому  такі  красиві  над  квітами;
співає  вечірню  цвіркун
і  коник  вистрибує  вище  за  всіх,
питається:"котра  година?"  -  і  карколомно  скаче  до  хижі;
мурашки  у  клопотах  (ніколи  й  глянути  вгору!),
стурбовані  сонцем  за  скелею  в  пізню  годину
та  буревієм  грози,  що  на  скелі  розгойдує  райдугу...
піду  на  скелю!
подивлюся  -  у  чому  там  справа?..
якщо  не  розчавлять,  звичайно.
що  мені  час  -
в  мене  дім  за  спиною.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673819
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2016


павучок літа

плів...
сплів
у  траві
сіті  павучок
щоб  комашки-мошки-мушки
потрапляли  
в  сіті  ті  -
від  роботи  
у  спекоті
в  цвіті  серед  пелюстків
відпочити
у  спочинку
сів  під  білу  парасольку
в  крісло  старий  павучок  -
в  кріслі-гойдалці  
гойдався
і  газету  розгортав
і  читав  її  спочатку
від  початку
до  кінця  -
нервував
і  хвилювався
сам  до  себе  щось  казав
і  кудись
когось  далеко
відіслати  чи  послати
в  решті  решт
пообіцяв
(у  якусь  країну  кляту)  -
він  крізь  скельця  окуляр
дочитав  газету
кинув
окуляри  з  носу  зняв
і  гойдаючись  у  кріслі
міцно-міцно  
так  заснув
аж  вуста
що  наче  труби
видавали  тихі  "...бу-би..."
із  сопінням  пополам  -
а  птахи  
немов  скаженні
все  гасали  в  небесах
тріпотіли  бабки  крильми  понад  берегом  ріки
у  яку
верби  зелена
розпліталася  коса  -
і  метеликами  вільно
наче  пущений  з  руки
легко  спурхнув
степом
світом
в  літо
в  спеку
день  жаркий...  -
там  хитав
колихав
вітер  
квітку
літа
у  якій
задрімав
павучочок  
літній...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2016


квітка

привітна  в  красі  до  світу
манить  нектаром  бджіл
і  комашин  всюдисущих,
і  працелюбних  мурах  -
цвіте  на  галявині  лісу,
з  останніх  що  є  в  неї  сил
стебельцем  тяжіє  до  листя  -
торкнутись  кленових  віт
бажання  її  заповітне
утаємничених  мрій.
павук  (непосида  і  дзига!)
мереживо  пряжі  снує,
плетивом  швидкоплинним
плете  пелерину  їй  -
від  спеки,  дощу  і  вітру,
від  суєтних  мурашин
надійний  їй  захист  в"яже
з  міцних  ґлеюватих  ниток
й  гойдається  у  спочинку
в  яскравих  м"яких  пелюстках,
в  ласкавих  на  дотик  -  ніжний
вкриває  їх  оксамит  -
в  цій  вихолці  лагідній  в  травах
всміхається  світу  павук
і  капелюшком  маше
до  шереху  листя  крон
старого  веселого  лісу,
тримає  що  неба  синь
й  вітає  галявину  літи  -
чарівна  і  дивна  рослина
де  квіточкою  зійшла,
вчепилась  корінням  у  землю
виштовхуючи  себе
встріч  сонцю,  дощам  і  вітру,
до  світла,  до  білих  хмар,
таких  небеспечних  й  непевних,
але  манливих
там...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2016


ніч міста (віршування в окупації) .

...і  чого  тільки  не  лізе  в  голову  глупої  ночі  в  окупації,  у  місті,  яке  стало  тепер  більше  схоже  на  тюрму.................................................................


хоч  відкрий,  заплющуй  очі  -
не  настане  ранок  дня,
не  почуєш  вітру  в  вітах,
біг  стрімкий  в  степу  коня,
ані  свисту  шаблі,  пісні,
ні  пташиний  помах  крил,
ані  шурхіт  полиновий  -
лише  дим  незримий  й  пил

там  за  гранню,  за  межею,
де  кінець,  де  тьмуща  тьма
й  ні  звідкіль  в  нікуди  тьмяно  
зорь  обманно  блима  жмак  -
наче  хтось  іде,  трима  їх
у  прозорім  гаманці,
перевальцем  світ  хитає,
час  стискаючи  в  руці.

і  стривожений  здіймешся
вспреч  знемозі,  втраті  сил  -
кинеш  в  темряву  безмежжя,
в  ніч  свій  крик  у  небосхил.
а  у  відповідь  лунає  
стовідлунний  стогін  твій
наче  пурханням  комахи,
наче  порух  довгих  вій,

наче  хтось  тобі  аорту
простромив  й  крутнув  кинджал
і  не  кров,  а  тьма  поллялась
мов  трутина  з  леза  жал  -
і  приречений  впадеш  ти,
зором  бачиш  власний  скон,
моря  шторму  спад  на  стелю,
змії  падають  з  вікон,

трусить  двері  на  завісах
буревій  німий  у  злі,
в  кут  з  кута  несамовито
птахи  б"ютья  у  петлі,
на  підлозі  мармуровій  
скалки  гострі,  бите  скло,
тінню  в  полисках  якого
стлілий  ти  в  пітьмі  на  тло...

...збуде  кволий  промінь  ранку
твій  вже  згублений  цей  день.
встанеш.
звариш  собі  каву.
дим  затягнеш  до  легень,
запаливши  сигарету.
і  задуриш  розум  свій
чи  то  спогадом,
чи  словом
відзеркалених
надій...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669210
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2016


літній дощ

спадає  дощ
навальний  дощ
усім  життям  дощу
краплини-крапельки  по  склу
і  стук  по  підвіконню
а  у  віддаленні
отам
там  у  саду  моєму
хвилерухлива  злива  вод
туман  легкий  прозорий
і  шум  дерев  
то  вітру  шум  -
у  листі  подих  шепіт
і  злет  розгойданих  орель
згори  униз  і  вгору
крізь  крапель  сіть
і  крізь  туман
крізь  водоспад  небесний
веселий  вітер  той  з  орель
привіт  грайливий  в  вітах
з  забутих  днів
забутих  слів
кохання  спогад  миті
там  образ  усмішка  її
весна  і  літо...літо...

...бешкетний  дощ
бурхливий  дощ
безжурний  безтурботний
в  саду  і  там
отам
в  степу
над  річкою
і  гаєм
такий  рясний
до  сонця  встріч
короткочасний  
в  часі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2016


між вдихом і видихом… (віршування в окупації)

зрозуміти  тебе...  -
це  як  наче  над  прірвою  йти  по  сталевій  струні
крізь  попіл  і  дим  вулканічної  лави  на  вогник
якого  на  ланцюжку  розхитує  вітер  в  забаві  -
сміється  тим  вогником  він
наче  задухи  від  полум"я  з  прірви  замало...

і  ступиш  на  землю  під  свисти  й  виски  луснутої  струни  -
по  якій  ти  щойно  з  острахом  крокував  з  вірою  у  спасіння
легким  невагомим  у  долі  в  обіймах
на  вітрі  хитаючись
хаотичним  маханням  рук  балансував
хапався  шукав  рівноваги
без  надії  дістатися  вогника  на  ланцюжку
що  на  гілці  крихкій  старого  трухлявого  древа  в  аркані
щойно  луснутої  струни...

торкнешся  ногою  землі  із  подивом  -  ти  ще  живий!
і  цілий  дістався  мети
тримати  в  руці  ліхтарика  на  ланцюжку
і  вітер  вкаже  дорогу  на  вихід  із  лабіринту  питань
з  якого  не  вийти  ніяк  самотужки  -
бо  то  є  блуканням  самітним  пустим  і  безцільним...

перейти  через  річку  по  деревині
легко  мов  птахом  перелетіти
метеликом  з  квітки  на  квітку
кульбабовим  зонтиком  через  озерце  калюжі
що  дивом  з"явилося  після  стрімкої  веселої  зливи...  -
перйти  через  річку
тримаючи  вітра  за  бороду
у  русі  в  іншій  руці  гойдається  вогник  ліхтарика  на  ланцюжку...

із  лісу  у  степ
а  степом  до  гір
що  білими  шапками  хмар
вітаються  кличуть  далі  за  обрій  -
в  радості  щирій  і  невимовній  від  щедрого  світла  небес
дмухнеш  на  вогник  погасиш
повісиш  на  шиї  тонесенького  ланцюжка  із  ліхтариком
згаслого  вогника
забудеш  про  віру  надії  та  мрії
загубиш  втратиш  змарнуєш  мету
заради  якої  злетів  над  білими  шапками  гір...

...і  звалишся  гепнешся  вниз  у  руїни
на  дно  побутових  реалій
відкриєш  заплющені  очі  у  розумінні  -
була  то  лиш  мить  забуття  між  вдихом  і  видихом
диму  смачного  духмяного  тютюну  
давньолітньої  темної  люльки
неспішно  зап"єш  ковточком  міцної  кави
своє  глибоке  розчарування
зневір"я  вишепочеш  у  ніщо  в  нікуди
-  ...зрозуміти  тебе  означатиме  з"їхати  з  глузду...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666067
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2016


останній (віршуваня в окупації)

у  дворі  дзигою  крутиться  пес
у  часі  безмежному  навздогоняє  вічно
і  ловить  свій  хвіст
і  весело-весело  гавкає  в  усюди  і  всім  -
увесь  світ  переконує  в  тому
що  саме  він  самий  спритний  меткий  і  вдалий
відпускає  свого  хвоста
і  знов  його  ловить...

насумрений    кіт  розлігся  у  травах  під  сонцем
суворо  зірко  проникливо  пильно
супроводжує  поглядом  м"який  і  пухнастий  хвостик
мордочкою  повертає  то  вліво  то  вправо...  -
стежить  доти  допоки  
непомітномиттєвим  порухом  лап
не  спіймає  його  
і...  -  ніжно  покусує  кінчик  хвоста
схожого  більше  на  пензлика
може  на  китицю  жовту  з  кульбабок  -
та  не  так  вже  й  важливо  що  на  що  схоже!  
головне  -
кіт  заплющив  аж  очі  вдоволено
і  мурчить...

змія  ковтає  свого  хвоста
і  завмирає
дихає  колом  у  вічність  під  лопухом
що  широким  розложистим  листям
уперся  в  камінну  горожу  шалашиком
у  чорній  сирій  і  холодній  тіні  якого
змія  причаїлась  на  чатах
в  чеканні  нападу  чи  біди  від  погоди  зрадливої  -
спеки-дощу-буревію-грози  чи  граду  -
і  грає  в  безмежність  ковтаючи  хвіст
й  тримає  отруту  на  випадок  всякий...

старий  сидів  і  димів  сигаретою  під  дашком
споглядав  усміхнено  всі  ці  рухливі  ігри
з  рундука  стародавньої  хати
яку  обіймали  лозами  верби
тихо  шуміли  шурхотом  шерехом  листя  під  вітром
й  ронили  сльозу...чи  від  сміху?  а  чи  з  журби?  -
під  сонцем  теплояскравим  не  зрозуміти...
старий  допалив  сигарету
кинув  недопал  і  черевиком  втер  його  в  пил
сплюнув
здійнявся
пішов  по  доріжці  
що  вела  до  хвіртки
обплетеної  плющем

на  плечі  своєму  старий  час  од  часу  
поправляв  на  ходу  рюкзака...
услід  йому  журливо  дзвенів  струмок  джерела
який  був  початком  ріки
що  півколом  обходила  хату
і  збігала  униз  по  камінних  порогах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662720
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2016


мрії в руїні.

пов"яжеш  мотузку  на  шиї  -
маєш  прикольну  краватку.
розкинеш,  махнеш  руками  -
ото  твої  крила  точно!
йтимеш  стежиною  лісу  -
там  садиба,  озія  що  вельми,
здіймеш  голову,  глянеш  угору  -
замість  неба  побачиш  стелю,
бо  мрія  така  неосяжна  -
аж  не  вміщується  у  небі
і  для  Всесвіта  неможлива!
таму  як  прикольну  краватку
пов"яжеш  на  шії  файну...  -
не  надто  махай  руками,
бо  втрапиш  одразу  в  Едему,
у  мрію  свою  неосяжну
(аж  не  вміщується  у  небі!),
серед  звалищ  й  руїн  не  реальну,
не  прийнятную  світу  і  Всесвіту  всьому  -
ти  обтяжений  мрією  важко,
вагомо,  мов  гирі  з  заліза!
підстрибнути  навіть  не  в  змозі...  -
то  й  сиди  напівлежачи  в  кріслі
і  слухай  що  каже  "ящик",
гарбузове  лузай  насіння  -
воно  кишково-шлунково  корисно  -
відраховуй  на  пальцях  миті,
коли  зновути  станеш  легким,
по  драбині  зійдеш  на  горище
і,  замріяний  у  захмар"я,
злетиш  на  крилах  в  краватці  -
злетиш  над  усім  неосяжним,
неприйнятним  для  Всесвіта  й  світу  усього  -
скинеш  сльозу  у  руїни,
у  звалища  сплюнеш  зверху
і  полетиш  у  висі
з  заплющеними  
очима...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657884
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2016


під парасолею власного

залишайся  там,  де  опинився
на  шляху  під  парасолею  власного  "я"...  -

не  гребні,
на  вершині  самій  здобутків  торкайся  небес,
милуйся  красотами  інших,  чужинних  і  знаних  країн,
на  стежинах  яких
у  екстрімних  блуканнях  і  мандрах  вивчались  вони  тобою,
стрічались  народи  тобі  і  звичаї,  і  мови...і  меж  не  було  здивуванню!  -
як  можна?!..  отак  берегти,  поважати,  плекати,  любити  своє,
шанувати  історію  нації  відмінну,  не  схожу
і  серед  інших  таку  неповторну!..

міцно  тримайся  у  буревій  на  хребтах  сьогодення  -
бо  зірве,  поглине  досягнення  всі  і  все,
що  назавжди  вважалось
привласненим,  власне,  тобою...
усі  мрії  також  і  надії,  і  плани  в  прийдешнє
той  буревій  розвіє  на  розі  вітрів,
знівелює  спогади  ті  про  народи,  звичаї  і  мови  -
навзаєм  залише  сарказм  і  цинізм  як  іронію  долі,
як  регіт  реалій  з  того  марнотратства  часу  буття...

на  самому  дні  побтово,  по  діловому
облаштуй  собі  землю,  створи  затишок  в  закутку
і  з  того  радій  -  це  не  найгірше  місце  планети  іще
і  тут  таки  добре  і  зручно  у  самоті
серед  самотних  і  непримітних,  зайвих  і  непотрібних,
сірих,  ніяких...  -але  ж  людей!
таких  же  як  ти!
ти  людина,  яка  не  знала  і  знать  не  бажала
надто  великих  досягнень  і  статків,
не  прагнула  їх...і  не  прагне  -  ти  скромна  людина,
що  залишилась  назавжди  у  мрії  замріяна
у  побутовій  дірі...
ти  завжди  бажав  усім  рівності  і  справедливості  всім,
а  собі  лише  ситого  шлунку...  -
бо  пом"ятаєш  і  знаєш  всю  правду  про  правду,
про  брехню,  страждання  і  злидні...

залишайся...  -  кажу  я  до  себе  собі,
під  парасолею  власного  "я"
стоючи  на  драбині  буття,  тютюновою  пихкаю  люлькою
і  сідаю  в  велику  корзину,
якої  прив"язана  синьо-жовта  повітряна  куля  -
я  пишаюся  в  цих  кольорах,
патріотом  щасливим  скину  баласт
(що  лантухами  словесного  бруду!)
і  злечу  нарешті  у  чистеє  небо
чи  серед  хмар  у  польоті  крізь  грози  й  негоду
над  шляхом  моїм,  
що  веде  в  невідоме,
до  свободи  і  волі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2016


веремія (віршування в окупації) .

занурив  перо  у  чорнило
старанно  шкрябаю  букви  -
згідно  з  правилами  каліграфїі
виводжу  в  життя
по  білому  в  рисках  паперу,
вперше  у  своєму  житті  пишу  слово  чорнилом
(шість  років  тоді  було)...
а  що  ж  то  за  слово  перше?..
не  вгадаєш  нізащо!  -
бо  не  "матуся"  а...  -  "рама".

лише  зараз
на  схилі  років  збагнув
сакраментальність  першого  слова  чорнильного:
рама  -  простір  мого  існування
доля  моя
мій  хомут
якого  люблю...бо  мушу.
а  ще  я  люблю  тумани
вечірню  зорю  і  розсвіти  -
особливо  влітку
коли  трави  і  квіти  косами
вплітаються  в  раму  мого  буття
коли  тополя  верба  і  калина
ведуть  суперечки  із  вітром
а  річка
тоненькою  синьою  стрічкою
окреслює  коло  арени  цирку...  -

там  малесенькі  люди  стрілють  водою  з  пістолів
з  піскових  гармат  і  танків
випулюють  різнорозмірне  кольорове  драже
розсипають  цукор  у  полі  бою
гатять  карамельковими  ракетами
а  іграшкові  крихітні  гвинтокрили  і  пластмасові  літачки
кидають  зверху  кульки  що  лопаються
і  спадають  золотою  щедрою  зливою  у  пісок  арени...
і  люди!  -  співаючи  весело
йдуть  сміливо  в  атаку  у  танці  (наче  в  балеті!)
обіймаються
і  фантани  пускають  з  очей...  -

я  розсміявся!
від  сміху  впав  аж  у  крісло
нюхаю  нашатир  не  з"їхати  з  глузду  щоб
і  не  втратити  дійсність  під  старість...
-  ох!  розсмішили  ж  мене  війною!..до  сліз  -
хапаюсь  за  кулькову  ручку
і  на  папері  виводжу  каряво  -
"РАМА"...  аби  не  забути  дитинство...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657146
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.04.2016


на роздоріжжі (віршування в окупації) .

...на  останньому  слові  поставив  крапку  -
плямою  впала  з  пера  нечепури  каламаря...

в  хтось  брутальний  
смалкий  хтось  гримнув  дверима  і  вікнами  -
навстіж  їх  відчинив!
змітає  мій  світ  самоти  і...  -
входить  весна  з  оберемком  цвітінь
під  гамір  пташиний  зі  співами  у  передзвін  -
теплом  і  коханням
красою  освячена  і  осяйна
бездоганно  струнка  
входить  вона  не  торкаючи  долу
легіть  подувом  тихим  розхвильовує  їй
пелеринку  прозоровеселкову  на  плечах...

...милуюся  хмарками  в  небі
темними  й  білими  що  пропливають  -
легкі  невагомі  у  кольорі  міняться
і  пригорнулись  до  сонця  
цілують  лагідно  ніжно  його
життєдайне  світило
і  далі  пливуть  загадкові  й
казкові
у  синьому  просторі  зводять  із  мрій  і  любові  світи  -
у  вітанні  до  них  овація  перших  травинок!
і  дощик  цілющий  напоює  спраглую  зранену  землю...

на  останньому  слові  поставив  три  крапки
гладкими  камінчиками  їх  розкидав
кинув  у  ворожбі  -
гадаю  майбутнє
на  покресленому  словом  папері
в  сумбурність  веселу  весни  занурений
на  роздоріжжі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657144
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.04.2016


стрічання світанку (віршування в окупації) .

вже  котрий  день
ідеш  отак  по  цій  стежині
важко  спираєшся  на  костур
кривий  і  старіший  за  тебе
спиняєшся  од  часу  час
передихнути  аби
і  знову  продовжуєш  звичайний  свій  шлях
допоки  не  зійдеш  на  пагорб
привітати  сходження  сонця

зійдеш  на  пагорб  і  завмреш  у  чеканні
з  твого  плеча  нечутно  розправить  крила  крук
і  злетить  він  і  сяде  на  гілці  тополі
що  над  тобою  розкинула  крону
і  замліває  на  гілці  крук
у  чеканні  дива  земного...

замилуєшся  ти  красою  перетворень  над  обрієм
грою  зорі  світанку  у  небі  -
коли  тануть  рожеві
червоні
оранжеві  хмарки
і  крізь  серпанок  туману  поступово  проступає  сповільнена  мить
явлення  дивних  замків  і  казкових  фортець  міфічних  століть
зі  стін  яких  красиві  музики  дмухають  у  срібні  фанфари
і  б"ють  в  барабани  -
зазивають  тебе
замріяного
у  гості
у  відповідь  їм  кивнеш
і  подаруєш  їм  вдячну  і  добру  усмішку...

раптом  усі  дивовижні  спорудження  вмить  зруйнувались
склались  спіраллю
і  розпрямилися
скрутилися  в  кульки  і  розлетілись
злетіли
і  знову  змішалися  в  кулю
крізь  яку  промалювувались  оранжовочервонояскраві  вітрила...  -
і  сходило  сонце  над  обрій!

розсипались  хмари-вітрила
розпались  в  калейдоскопі  світанку
пір"їнками
жовтим  піском
камінчиками  і  пилом...  
та  ось  розбрідаються  вже  в  різні  боки  фантастичні  звіри
і  летять  птахи  неспішно  змахуючи  великомогутніми  крилами!..
тепло  обійняло  день
який  красувався  у  різноквітах
дзвенів  піснями  птахів
у  комашиних  кружає  танцях...

стомлено  сядеш
обіпрешся  спиною  об  стовбур  тополі
запалиш  люльку
і  пригадуючи  щось  своє
тужливим  поглядом  проведеш
розкішнопрегарного  крильми  метелика
який  легко  спурхував  з  квітки  на  квітку  в  степу
у  пилку  золотавому  весь  смакував  солодким  нектаром...

а  потім  стежиною  ти
попрямуєш  зворотним  шляхом
звично  з  пагорбу  вниз  до  помешкання
з  казки  у  будень
...прокаркає  голосно  крук  відлунно  з  твого  плеча
у  простір  понурого  млосного  жахливо  паркого  дня
схожого  на  інші  дні  що  приречені  вже  
на  загибель...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656961
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2016


марабу (віршування в окупації) .

ти  повівся  на  замануху  -
тебе  здурено,  то  ж  тепер
будь  слухняним  (тебе  упіймано!),
будь  покірним,  ручним,  прирученим
дивним  птахом,
сам  по  собі.

і  у  штучному
у  тропічному
у  вольєрі  гуляй  поважно,
проходжайся  ходою  неспішною,
інфантильно  бери  свій  корм
з  долоні  його  огидної...  -
ненароком  дзьобни  долонь!
відвернися,  іди  від  нього,
не  зважай,  що  сміються  люди  -
бо  він  клоун,  а  ти  марабу.

ти  гуляєш,
згадати  мусиш
того,  другого,
що  помер...
як  же  звали  його...  -  свобода?..
може,  славою?..  чи  війна?..
не  згадати  тепер  -  печалі
обступили  душу  твою.

у  роздумах  важких,  у  думах
біля  сітки  замреш  вольєрної,
посміхнешся  недобрим  посміхом
у  зловісно  червону  зорю,
до  сонця,  що  гине,  сипеться
попелом  в  обрій  згори.  

відвернешся,
неспішно  крокуєш,
звично  візьмеш  з  долоні  свій  корм,
з  долоні  тої  гидотної,
яку  з  відчаю  так  дзюбонув,
що  із  рани  рваної  долу,
густо  крапає  кров  униз...

тобі  байдуже,
відвернувся,
викроковуєш  час  і  день  -
а  услід  веселі  сміються
глядачі  по  той  бік  допитливі,
тичуть  пальцями  у  захоплені,
рибу  кидають,  жаб  і  хліб.

-  ...пустуни,
пустунчики,  дурні,
гулиї  гультяї...
що  вони  знають  про  тебе,
про  бажання  і  думи  твої?..  -
відсторонено,  мовиш  у  думці,
очі  заплющиш  свої
і  засинаєш...чуєш,
як  плаче  у  болю  доля
в  тебе  вкраденої
землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655791
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2016


* * * *

спить  давно  старий,  геть  п"яний  -  приголубив  сулію!
снить  йому...  -  спадає  кров"ю,  а  не  ягідками  юд,
смолоскипи  скрізь  палають,  сатана  являє  лик
і  кругом  чорти  гасають  в  какофонії  музик!
і  є  все,  усього  вдосталь  -  їж  і  пий,  і  плюй  на  світ.
птах  ширяє  над  рядами,  між  рядами  -  чорний  кіт.
крик  десь,  гвалт,  сопить  наруга...дівку  спійману  -  на  тин!
на  вустах  жаги  осуга...а  з  пістоля  лучать  в  крин  -
чи  вином  залита  сукня,  кров  на  грудях,  чи  поріз?..
і  тріщить,  гримить  і  грюка  над  усюдами  і  скрізь.
ось,  ондечки  хтось  танцює  на  столі  і  у  хмелю
чавить  харч  під  балалайку  і  регоче  з  того  люд,
кулаками  б"ють  у  бубни,  що  є  сил  у  барабани...  -
в  диких  оргіях  і  танцях  у  кривавому  світанні
лише  глянуть  зизо  вгору  остогидноосоружно
там,  де  сонце  в  небі  висить  наче  млин  блідий  в  калюжі...
...прокидається  він  раптом  серед  ночі  дід  в  халупі
-  ...похмелитися  би  треба...біс  в  мізку  у  карти  лупить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651006
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2016


аріаднова нитка (сон у сні) …

...аріаднову  змотуєш  нитку
по  життю  що  вела  на  вихід  
кидаєш  мотанку  в  клітку
де  палає  у  попіл  лихо  -

навмання  попрямуєш  в  сутінь
у  пташиний  переспів  в  розсвіт
де  сплетені  вітром  пута
розкинуті  сітями  в  льоса  -

ординна  там  дика  гординя
в  жертовній  сп"яніла  крові
у  спогад  хихикання  хтиве
вузлами  у  темні  схрони  -

по  сітям  хистким  мов  по  сходам
ступаєш  у  марево  димне
в  якому  світило  сходить
свічею  лампади  блима  -

спіткнешся  заплутаний  в  сітях
в  судомі  комахою  в  путах
в  годині  спекотній  літа
у  агоністичних  рухах  -

втупиш  до  неба  очима
погляд  у  спокій  світлий
повіки  повільно  зачиниш
себе  відділяєш  од  світу  -

і  вітер  накриє  пилом
у  травах  згублене  тіло
і  вечір  розкриє  крила
холодною  вкриє  тінню  -

і  в  темінь  як  у  спісіння
шепочеш  молитву  власну
в  життя  прокинешся  тлінне
в  сучасність  у  час  злощасний  -

де  дзвінко  співає  пісню
у  ніч  соловей  останній
ясний  і  веселий  місяць
блукає  в  садах  кохання...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2016


тобі дозволено Богом…

...тобі  дозволено  Богом  складати  якісь  вірши;
розпоряджатись  власним  життям  як  тобі  заманеться  і  хтозна  як;
любити  жінок  і  горілку,  сало  і  з  м"ясом  борщі;
трактувати  зло  і  добро  відсторонено,  байдуже,  абияк;
тримати  в  кишені  ключ  від  вагомих  дверей  у  духовний  храм
і  дріб"язкове  вважати  величним,  величне  мілким;
полюбляти  розмови  розумні  із  мареннями  напополам
і  суперечки  по  суті  із  світом  і  з  собою  самим;
протиріччя  занурити  в  п"яний  задимлений  чад
і  споглядати,  сприймати  навколишнє  з-під  обважнілих  повік
як  абсурднокумедний  щоденний  ляльковий  парад
і  ліків  немає  від  цього,  і  часу  кінчається  лік...
і  пробурмочиш,  промовиш  вустами  пошорхлими  в  дим
-  ...усе  не  так  просто!..  хоча  спчатку  вважалось  таким  простим...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650761
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2016


весінній натиск.

у  карку  тиск  шаленний  що  аж  ну!
думки  там  всі  відлунюють  у  вухах  -
шепочуть,  плачуть,  з  реготу  на  сміх,
соломкою  шкребуть  і  б"ються  глухо.
ось  вибухне  у  друзки  голова  -
у  безлічі  дрібненькі  черепушки
розлущаться,  а  там...пусті  слова  -
в  хрестах  козирні,  тінь  в  червоній  масті.
і  джерелом  тупцює,  гупотить
прокляттям  дуля,  думочка  в  серпанку  -
склада  у  суть  рожеву  всі  думки,
співає  щось  забавне  спозаранку
і  дивиться  у  очі  з-під  руки,
в  хаос  перетворила  мені  душу,
показує  малюнки  мовчазні
мультимедійні...-  їх  дивитись  мушу.
там  повіви  метеликових  крил
і  фурхіт  бджіл  над  квітами  в  дзинчанні,
ілюзія  без  чіткості  крихка
весною  йде  бліда,  сумна,  обманна.
і  водоспад  ховає  темний  грот,
і  крик  лунає  в  кривді,  у  тортурах
і  чути  як  квітучий  степ  і  сад
ті  звуки  п"ють  у  дощ  клавіатурний...  -
луною  все  там  випнулось  в  ТЕПЕР,
у  сьогодення...бульбашка  наразі
вмить  лопнула,  розсілась  на  гілках
над  долею  миттєвостями  часу.
...і  кавою  випарюю  цей  тиск,
затягую  в  петлі  тютюннодимній  -
а  він,  пся  крев!  рахує  мені  час,
пульсує  в  скронях  і  в  усіх  судинах.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650487
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2016


за кавою з весною.

...вже  будильник  туркоче  дзвонінням  світанком
...вже  кава  збігає  шипить  на  плиті
...на  мене  чекає  вже  бутерброд  із  маслом  вершковим  і  сиром...
і  пахне  весною  у  кавовій  хаті
і  поза  нею,  в  світі  усьому  -
там  вибухає  цвітінням  весна,
осліплена  сонцем,  вона  
радіє  птахам-солоспівам
і  небесам  волошковим!
і  вітер  хитає,  безладно  розхитує  крони
мов  пес,  ланцюгом  що  прив"язаний  стовбура  дерева,
грозою  гримить  і  шумить  в  усі  боки  довкола  по  видноколу  -
кличе  мене  в  сьогодення  сучасність  невчасну,
в  порогах  якого,  зморений,  я
од  нього  забруднені  ноги  свої  витираю  об  нього  ж...
до  біса!..хай  кличе!  до  хрипоти  аж!..
чи  в  ріг  свій  закличний  дмуха  щосили  -
так,  що  у  побут  мій  зваляться  очі  його  від  напруги  цвітінь,  
відзеркалених  в  погляді,
в  слині  своїй  захлинеться  від  злості  з  мойого  непослуху...  -
хай!
бо  чхати  мені  на  ту  сьогодення  сучасність  -
я  прокинувся  поруч  з  весною,
очки  якої  веселозелені  квітучою  ніжностю  квітів,
із  нею  п"ю  каву
гарячу,  міцну  мов  обійми  її  у  коханні,
під  музику  дивну  розмови  її,
чарівниці-красуні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650478
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2016


* * * *

сонечко  і  вітер...
вітер  аж  голодний!
сонечко  в  зеніті,
вітер  дме  зі  сходу.

у  безмежній  сині
небеса  розкриті,
гомінкі  весінні
у  вітанні  віти.

квіточки  не  квітнуть,
хоч  і  квітень  наче.
зазирає  літо
поглядом  юначим.

обрії  прозорі
і  десь  від  узлісся
в  степові  простори
лине  дзвінко  пісня.

пісня  та  пташина
сполохом  у  серці.
і  весіння  днина
у  чеканні  все  щось  -

у  чеканні  квітів?..
радості  коханні?..
зазирає  літо
в  цій  порі  незнане.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2016


осміхнись, моя кохано…

я  пришёл  к  тебе  с  приветом,
рассказать,  что  солнце  встало,
что  оно  горячим  светом
по  листам  затрепетало...
                                                               (А.  А.  Фет).


осміхнись,  моя  кохано,
в  цей  чарівний  гарний  ранок!
сонце  вже  торкнулось  листя,
сяє  в  росах  серебристо,
і  від  неба  дивна  свіжість!  -
огортає  серце  ніжність,
світлим  повниться  коханням.
вітерець  повіяв  ранній,
пісня  жайвора  над  полем  
освятковує  роздолля,
польові  квітують  квіти  -
їх  краса  така  тендітна!..
і  туман  легким  серпанком
до  твого  спадає  ганку...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2016


кохання ми не помічали…

кохання  ми  не  помічали...
але  краса  і  голос  твій,
і  кожен  жест,  і  порух  вій...  -
яка  божественість  і  чари!

і  погляд  твій  як  зустрічаю,  
я  чую  відчай,  біль  розлук,
торкання  легке  наших  рук
віолончельних  струн  печалі.

вуста  в  благальному  мовчанні  -
ні  пари  зайвих  слів  між  нас
ми  не  зронили  в  стрічний  час...
кохання  ми  не  помічали.

а  у  душі  все  нездоланні
бажання,  пристрасті  і  сум  -
у  лабіринті  мрій  і  дум
незриме  наше  те  кохання.

...і  нерішуче,  у  ваганні
торкунсь  устами  твоїх  уст
і  поцілунками  уп"юсь
в  безсонній  ночі  до  світання.

осяє  нас  яскравий  ранок
в  обіймах  ніжності  і  сну...  
веселий  янгол  розгорнув
над  нами  обрії  кохання!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016


…люстри тихий дзвін кришталю…

1.
...в  чепурній  затишній  хаті
він  на  неї  у  чеканні
в  напівтемряві  в  кімнаті
захмілілий  від  кохання

аромат  парфум  і  кави
дим  тютюнний  пахітоски
дзвін  бокалів  і  забава
слова  в  шепоті  і  лоску

у  інтимніший  розмові
обезброєний  він  гине
і  у  пристрасті  любові  
він  -  ніхто,  вона  -  Богиня...

2.
...на  скляному  столику
що  біля  тахти
на  цвітній  тарелі
ананас  з  цитринами
виноград  рожевий
ківі  і  гранат

на  тахті  лежала
бавилася  в  карти
мріяла-гадала
-  АХ!  -  на  короля
але  все  не  тая  
випадає  пара
кинула  ті  карти
знехотя  на  стіл

і  пішла  зі  спальні
на  килим  граційно
бебідолку  скинула
з  себе  на  ходу
і  не  озирнулася
на  постіль
поле  бою
на  коханця  вірного
лицаря  свого
спить  що  у  промінні
сонця  на  світанку
між  вітрил  кохання
білих  простирадл...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2016


з дурною вісткою весні (Віршування в окупації) .

...а  у  возі  їде  гном
парасолька  веселкова
оборіг  хиткий  над  ним  -
править  воза  по  доріжках
між  дерев  і  квітів  дивних
по  алеях  чепурних
квапить  віжками  він  поні
й  брязкольцями  у  руці
милозвучним  передзвоном
дзвонить  щоб  звільнили  шлях
неквапливі  перехожі
люд  загавлений  в  цю  мить

впізнавали  йго  люди
і  віталися  із  ним
він  у  відповідь  вітався
підіймав  од  часу  час
капелюх  стареннодавній
кидав  киви  і  дзвонив
вправо-вліво  усміхався
враз  хмурнішав  і  затим
аж  зі  свистом  хвацько  хльостав
по  боках  лозою  поні
підганяючи  його

поцікавилися  ельфи
сіли  що  на  капелюх
на  старий  ширококрисий
-  а  куди  ж  так,  діду  гноме,
пишнохвостого  коня
так  женете  Ви  нещадно?
та  ж  загонете  на  смерть!..
-  ...до  весни,  до  королеви
у  долину  мрій  і  лун.
там,  на  обріях  на  східних
є  створіння  людотінні
пустозорі,  мовчазні  -
чи  то  мумії,  чи  зомбі...
сам  їх  чорт  не  розбере!
безпощадна,  люта,  зимна
льодова  немов  зима
суне  та  ординна  зграя
мов  цунамі  моря  зла...
до  володарки  спішу  я,
характерниця  ж  вона.
хай  розкидає  ту  зграю,
захистить  нас  від  біди...
а  тепер  не  заважайте!
клопіт  маємо  великий
незбагненний  і  важкий...
поспішаймо  ж  густогривий
прудконогий  поні  мій!  -

хльоснув  знов  лозою  з  лиха
поні  мчить  з  останніх  сил  -
лише  пил  мов  дим  за  возом
завірюхою  курить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649668
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2016


а навесні…

а  навесні!..  
а  навесні
бруньки,  сережки  навісні
окрасою  на  вітах.
і  в  іній  -  білій  оксамит  -
загорнуто  півсвіту.
і  вітер  звіює  зі  стріх
крижинок  сміх
й  останній  сніг,  
осяяний  під  сонцем.
і  вітер  див,
легкий  порив  -
летить  цілунок  ніжний
до  перших  квітів  весняних,
до  пролісків  у  лісі.
хмарки!  веселі  пузани  -
знімають  з  неба  сині  сни,
із  бліцом  пишних  блискавиць
гримлять  реготунами
і  жартома
штовхаються  бешкетні  -
гроза  зірветься,
дощ  рясний
у  ниву  ляже  запашний,
весь  променистий,
запальний  -
закоханий  у  землю,
перебиваючи  капіж,
розповіда  їй  ве́сну.
веселка  вигнеться  шатром
і  різноколірним  бантом
підв"яже  розсвіту  умить
з  хмаринок  дивний  бантик  -
розквітне  сад,
розквітне  степ!
над  обрій  сонечко  зійде
теплоосяйним  святом
над  світом
вісником
весні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016


зацвіли калачики…

зацвіли  калачики
на  вікні
в  місяці  у  березні
навесні
і  хмаринки-клаптики
в  вишині
на  дощі  гуртуються
на  рясні
вітерець  хитається
п"яний  бо  -
мов  щодуху  дмухає
 у  тромбон
а  то  стиха  затишно
в  саксофон  -
викрадає  злодієм
спокій  сон
вже  імжа  серпанково
з  неба  хвиль
сіє  містом  холодно
крапель  пил
парасолі  квітами
обопіль
з  юлиць  осміхаються
в  березіль
та  не  мжа  спадає  вже  -
мокрий  сніг
вітер  буревіями  
 знавіснів  -
ломить  парасолі  всі
лупить  з  ніг
в  місяці  у  березні
навесні
знагла  рвучко  стукає
в  оболок
в  двері  змерзло  дихає
і  в  замок  -
просить  обігрітися
зовсім  змок
красного  вина  мого
хоч  ковток
все  божиться  скиглить  все  -
то  не  він
влаштував  зимовий  цей
сніговій
що  весні  бажалося
змов  і  змін
капризує  строями
в  перемін...
двері  мої  щільнії
і  міцні
гомін  вітру  слухаю
в  напівсні
і  складаю  віршики
все  сумні
у  собі  тримаю  їх
навесні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2016


літачки…кораблики…

літачки  кораблики  легкі  у  просторі
плавають  літають  в  небі  і  на  морі

крила  і  вітрила  з  метеликових  крил
поведуть  у  далі  подувом  вітри

і  хмаринки  білі  у  безмежній  волі
плавом  пропливають  в  небесах  крізь  долю

подивом  у  спогад  із  дитячих  мрій
біль  і  щем  у  серці  згублених  надій

пригадаєш  юність  весняною  ранню
квітами  тендітними  світлого  кохання

і  серпанок  степом  в  дивній  цій  порі
осипає  очі  росами  зорі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2016


в степу на світанні…

в  степу  на  світанні
зірки  розцвітають  квітками
хмаринки  прозорі
легкі
різноколірні
пливуть  і  плавно  кружляють  у  небі  по  колу
пронизані  сонцем  що  сходить  -
торкаю  веселкові  кола  руками
і  дзвонами  сфер  осолоджуюся
вдихаю  духмяність  зірок
сміюся  в  іронії
над  чорним  і  сірим
і  бідами
болями
капосним  настроєм
горями
й  над  іншим  усім  -
усім
що  сонечком  сховано
у  світлій  сльозині  роси...

                     ...і  спадає  туман
                     тане  сутіні  тінь
                     у  полоні  радінь
                     оспівує  жайвір  красу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2016