Роман Новосад

Сторінки (1/5):  « 1»

Поете!

А  осінь  йде,  немов  у  високості,
І  вітер  листя  втомлено  зриває...
Життя  -  як  міст  від  злагоди  до  злості,
У  тих,  хто  в  марні  мрії  поринає.

А  час  летить...  Його  не  зрозуміти.
Реальністю  стають  старі  думки,
У  мрії  поринають  знову  діти,
Тече  вода  повз  віри  береги.

Поете!  Хто  іще  візьме  й  повірить,
Що  завтра  буде  після  спеки  сніг?
Юрба  тебе  клене,  юрба  на  тебе  звірить,
Ти  ж  віриш  -  віра  проти  всіх.

Я  інкрустую  осінь  в  тиху  ніч
І  намалюю  там  картини  літа...
І  сотні  тисяч  втомлених  облич
Шукатимуть  у  фресці  краплю  світа...

Отої  віри  -  хоч  би  на  грамок,
Надії  і  краси  -  душа  в  них  хвора.
"Поете,  проведи  через  місток,
Піддай  жалю  у  тихий  звук  мінора..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2017


ДВА ІВАНИ

                                                                                                                                                           [i]  О!  Сміється  і  ридає
                                                                                                                                                                   Уся  Україна!
                                                                                                                                                                   То  близнята  народились,
                                                                                                                                                                   А  навісна  мати
                                                                                                                                                                   Регочеться,  що  Йванами
                                                                                                                                                                   Обох  буде  звати!  
                                                                                                                       [b]  Т.  Шевченко  «Великий  льох»  [/i][/b]
Скоро  вже  мине  чверть  віку,
Як  в  серпневу  днину
Народилася  на  світ
Наша  Україна.
Настав  тихий  літній  вечір,
Зорі  пробудились,
І  посипалися  з  неба  –  
До  щастя  котились.
Але  дві  нові  неждано
Зорі  засіяло
Народились  два  Івани,
Небо  їх  вітало.
Чи  було  чи  не  було,
Чи  вигадка  чиста,  
Кажуть,  Бог  створив  село,
Ну  а  люди  –  місто.  
Один  Іван  народився  
У  селі  поліськім,
Ну  а  другий  на  Донбасі
В  шахтарському  місті.
Ось  ростуть  –  кремезні,  жваві,
Як  дуби  високі,
Лиш  один  Іван  русявий,
Другий  –  чорноокий.
Відбивалася  в  очах
Їхніх  різна  вдача:
В  того  –  синь  озер  Волині,
В  того  –  сталь  гаряча
Хоч  в  «лихії  дев’яності»
Діти  підростали,
Того  вабив  спів  сопілки,
Того  –  дзвін  гітари…
Вже  шістнадцятеє  літо
До  них  завітало
І  принесло  подарунки  –
Паспорти  держави.
Волинянин  подарунок  
Всім  серцем  приймає,
Українець  він!  А  другий?
Ну,  а  він…не  знає.
Не  знайшлося  в  нього  друзів,
Хоч  було  й  чимало,
Що    любити  Україну
Його  б  научали.
Дуже  рідко  хлопець  чув  тут
Українську  мову,
Хоч  бабуся  говорила
Нею  ще  чудово!
Зате  часто  голоси
Інші  тут  лунали  –  
Дух  московської  попси
Й  чорного  піару.
І  зробили  свою  справу  –  
Став  він  «новоросом»
Хоча  далі  свого  міста  
Не  поткнувся  й  носом
Волинянин  всю  Європу
Вже  побачив  скоро,
Повернувся  з  заробітків,
І  взяв  його  сором:
-  Чому  мушу  по  світах  я
Їздить  заробляти,
А  не  в  себе  гідно  жити,  
Чесно  працювати?
Тут  почув  він  віщі  звуки
Нічного  набату,
То  покликав  його  тезка  
Майдан  рятувати.
Не  роздумував  він  довго
Обійняв  матусю:
-  Ти  не  плач,  моя  рідненька!
Я  швидко  вернуся!
Не  так  сталось,  як  гадалось,
Настає  вже  літо,
Телефоном  надсилає
Іванко  привіти.
Жаром  диха  Іловайськ…
І  одної  днини
Тут  зустрілися  два  сини
Матері  Вкраїни.
Два  сини  ті  –  два  Івани,
Обом  нині  двадцять  три…
Як  болять  пекельні  рани!
Сонце  як  пече  згори!      
Їх  знайшла  стара  бабуся
На  тій  пожарині
І  обох  їх  рятувала
В  безверхій  хатині.
Як  обох  тягла  по  черзі,
То  змішалась  тепла  кров.
І  велике  диво  сталось  –  
Ворог  брата  тут  знайшов!
Пильним  поглядом  зустрівся
Схід  і  Захід  віч-на-віч.
Враз  один  перемінився  
І  таку  промовив  річ:
-  Чиїй  краще  стане,  брате,
Матері  від  того,
Що  не  кинем  воювати,
Вб’єм  один  одного?
Дай  же  руку!  Побратаймось,
Бо  ми  –  українці!
Будем  жити,  працювати!
Хай  заздрять  чужинці!
Позбираємо  всю  зброю
На  сталь  переплавим,
Україну  урожаєм
На  весь  світ  прославим!
Заспіваєм  нашу  пісню,
Світ  правди  засвітим,
Щоб  не  вмерла  Україна
І  ми  –  її  діти!
                                 02  січня  2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684277
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.08.2016


Наостанок хочеться сказати…

Наостанок  хочеться  сказати,  
Що  душа  моя  іще  жива,
Під  покровом  вічності  й  освяти,
Виринають  з  пам’яті  слова.

Я  не  маю  що  від  вас  таїти,
Не  люблю  фальшивих  перемог,
Чисто,  пишно,  мов  весняні  квіти,
Стану  на  причал  своїх  тривог.

Пливучи  в  човні,  себе  шукаю,
Розумію,  що  змінився  світ,
У  красу  глибинну  проникаю,
Згадую  любов  минулих  літ.

Я  не  прагну  щедрої  відплати,
Хай  живуть  вовік  лише  слова,
Наостанок,  хочеться  сказати,
Що  душа  моя  іще  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684274
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2016


Не плач надіє, це був лише спогад…

Не  плач,  надіє,  це  був  лише  спогад,
Не  плач,  любове,  я  тебе  не  мав,
Не  збудить  душу  приспана  тривога,
І  не  прийде  той  погляд,  що  прогнав.

Я  встану  й  піду.  Далі  краще  буде
Новий  багаж  падінь  і  перемог,
Але  палитиме  і  серце  й  груди,
Той  спогад.  Той  невивчений  урок.

Я  пам’ятаю!  Хіба  краще  з  того,
Що  забуваємо  ми  дороге
Я  смерті  й  забуття  пройду  дорогу,
Відкриймо  ж  у  собі  усе  СВОЄ!

Я  колись  впав…  Але  вдалось  піднятись,
Моя  душа  страждала  у  вогні.
Навіщо  комусь  серце  розбивати
І  потопати  у  своїй  брехні?

Навіщо?  І  ніхто  того  не  знає,
Кожен  живе  собі  життям  своїм,
Бо  правду  кажуть,  що  любов  пізнаєш,
Коли  постанеш  із  її  руїн…

Та  я  піду…  І  що  для  мене  люди,
Вони  моїм  життям  не  проживуть.
Підуть  зі  мною  зрілості  етюди
І  квіти,  котрих  вчасно  не  зірвуть.  

Заплач,  надіє,  це  був  добрий  спогад,
Заплач,  любове,  я  тебе  все  ж  мав!
Хай  збудить  душу  приспана  тривога,
Хай  прийде  погляд  той,  який  прогнав!

NovissimusR  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016


Каждый день во снах припоминаю!

Среди  несказанных  и  неизбежных  слов,
Как  не  потеряться  мне,  не  знаю,
Пьяный  аромат  твоих  духов,
Каждый  день  во  снах  припоминаю.

Припев:

Я  люблю  тебя,
Говорю:  «Милее  всех  на  свете,
Та,  что  будто  тень,
Каждый  Божий  день,
Разбивает  сердце  й  грудь  поэта».    

Как  тебя  я  встретил  в  первый  раз,  
С  пор  тех  к  небесам  все  восклицаю!
И  как  будто  майский  теплый  вальс,
Каждый  день  во  снах  припоминаю.

Припев.  

Дай  мне  силу  хоть  смотреть  на  мир,
И  хотя  его  я  проклинаю,
Кто  на  самом  деле  мой  кумир,
Каждый  день  во  снах  припоминаю.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632582
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 30.12.2015