Тетяна Акименко

Сторінки (3/230):  « 1 2 3 »

Весни печаль

О,  та    терпка  ,  чарівна  мить
І  слів  легесенька  вуаль...
В  шухляді  пам'яті  лежить
Весни  тендітної  печаль.

Весна    йшла  світом  навпростець
Пахучих  трав  несла  букет
Мелодію  для      двох  сердець
Дощів  наспівував  кларнет

Та  вже    не  Ми.  Є    Я  і  Ти  -
Два  рази  в  воду  не  війдеш
В  тумані  станули    мости,
А    річку  в  брід  не  перейдеш...




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2017


Селфі літа

Сіло    літо  спочити  у  травах.
Чорну  скибку  спекло  на  ріллі.
Сонця  диск,  в  пурпурових  загравах,
Потонув  у  ворсклянській  воді.
Розімлів,  в  захмелілім  тумані,
Берег  річки  і  стежка  ,  і  ліс...
Серпень  місяць  в  рожевім  савані
Айстрів  білих  букетик  приніс.
Й  полетіли  листочками    клена
І    сіли  спішно  в  швидкий  експрес
Літні  дні  .  Й  панорама    зелена
Вже  знялася  у  фільмі  чудес.    
Селфі  літа  -  останні  світлини
Айстри  білі  у  осінь  пливуть...
Листя  клена  рахують    години,
Щоб  у  золото  землю  вдягнуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2017


Завітав весняний день на каву

Завітав  весняний  день  на  каву
Краплями  дощу  серед  зими.
М  ав  до  мене  невіткладну  справу
І  Не  бачив  в      цьому  дивини.
Що  ось  так  серед  снігів  скрипучих
Раптом  сонця  щедрість  і  води
Острівцем  серед        калюж    колючик  
чубчик  заблукалої  трави  .  
Запросила  б  день  цей  у  гостину
Та  зима  руками  розвела:
"Вибачай,  дарую      лиш  хвилину
Знов  вступаю  у  свои    права."
Замело,  завіяло,  стужило
День  у  ніч  швиденько  перейшов
І  зими  холоднеє  кадило
Світ  засипало  снігами  знов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2016


Сашко і дельфін

Сашко  сидів  на  березі    річки    з  вудочкою  ,  та  риба  сьогодні    не  ловилася.  Вже  й  сутінки  підступили  до  води  ,  а  відерко  все  ще  було  порожне.    Стемніло.  Вечір  видався    прохолодний  .    Дощові    хмари    повзли  одна  на  одну  і      кожної  миті    погрожували    прорватися      холодним  дощем.  Сашко    вийняв  з    пакету  окрайчик  хліба  і    почав  їсти.  Додому  йти  не  хотілося.    С  ашко    уявив  ,як  тепло  і  затишно  вдома.    Та  його    там    ніхто  не  чекав.  Колись  у  нього    була    сім’я    :  мама  ,  тато    і  він-  Сашко.  Влітку    вони  втрьох    їздили  на  море.  Сашко  за  свої  12  років  перший  раз  бачив  море.  Це  якась  казка  ,  якась  нереальність.  Хлопчику  ,  який  любив    читати  фантастику,  здалося  що  він  потрапив  у    інший  вимір.  Білий    катер    гойдався  на  хвилях,  щасливі  очі  мами  ,    усміхнене  татове  обличчя  –  це  було    щастя.  А  в  дельфінарії  Сашко  знайшов  собі  справжнього  друга  .  Його  звали    Самсон.  Він  був  сильним,  гладеньким  і  таким  розумним.  Дружелюбний,  веселий,  симпатичний.  Дельфін    підпливав  до  самої  кромки  басейну  і  посміхався..  Ось  тут  вони  і  зустрілися  поглядами    Самсон  і  Сашко.  Самсон  міг    посміхатися  і  цю  посмішку  він  дарував  Сашкові.  Хлопчик  був  впевнений    що  це  саме  так  і    посміхався  йому    у  відповідь.  І  кожного  разу  ,  коли  Самсон  пропливав  повз  трибуну,    хлопчик    намагався    доторкнутися  до  його  гладенької  шкіри,  а  Самсон  посміхався  у  відповідь  своєю  щирою  і  надто  розумною  посмішкою,  не  кожна  людина  може  так  посміхатися.  Сашко  перебував  під  гіпнозом    чарівності  дельфіна.  А  той,  виконуючи  різноманітні  трюки,  щоразу  намагався  пропливти  щонайближче  до  хлопчика.  Кожного  дня  ходити  в  дельфінарій    хлопчик  не  міг.  Квитки  на  шоу  з  дельфінами  коштували  надто  дорого.  Та  все-таки  батьки,  розуміючи  хлопчика,  дозволили  ще  раз  відвідати    друга.  Ото  вже  була  радість..  Самсон  одразу  помітив  Сашка    і  хлопчику  здалося  ,  що  свою  програму  виступу    Самсон  присвятив  саме  йому  -  Сашкові..Але  все    колись  закінчується  .  Підійшла  до  кінця    і  відпустка  батьків,  і  потрібно  було  повертатися      до  щоденних  справ  і  обов’язків.  Сашко  засумував.  Йому  так  хотілося  ще  раз  побачити  Самсона.  І  він  знову  пішов  до  дельфінарію    де  на  першому  поверсі  басейну,  знаходився  величезний  ілюмінатор  .  Дельфіни,  готуючись    до  наступного  трюку  кожного  разу  пропливали  повз  скло  ілюмінатору.  Сашко  довго  чекав  на  Самсона  і  ось  він  дельфін,якого  хлопчик  хотів  би  назвати  своїм  другом,  проплив  повз.  Сашко  притулився  до  ілюмінатору  і  спостерігав,  а  раптом  дельфін  помітить  його.  Дельфіни  пропливали  під  шквал  емоцій    зацікавлених  глядачів  ,  які  з  якихсь  причин  не  потрапили  в  дельфінарій  .А  дельфіни  виконували  свою  роботу.  Вони  були  не  вільні  в  своїх  бажаннях.  Сашко  не  відриваючи  погляду,  спостерігав  за  яскравим  видовищем,  та  раптом  один  з  дельфінів  відокремився  від  інших  і  вдарився  носом  в  скло  -  це  був  Самсон.  Хлопчик  одразу  його  впізнав.  «Самсон,  Самсон»  -  голосно  закричав  хлопчик,-  «  я  тут,  це  я  Самсон».  Хлопчик  і  дельфін  дивилися  один  на  одного  і  розуміли,  що  більше  вони  не  побачаться.  «Самсон,  я  люблю  тебе    повторював  і  повторював  Сашко  ,  я  обов’язково    визволю  тебе  Самсон.  Я  зароблю  багато  грошей  і  викуплю  тебе  і  ти  повернешся  додому  в  море,  чуєш,  Самсоне…?  Чекай  мене  ,  друже.
Літні  канікули  підходили  до  кінця  .  Одного    разу  батьки  позвали  Сашка  і  ховаючи  очі,  повідомили,  що  тепер  вони  будуть  жити  окремо.
 Але  це  нічого  не  значить.  Мама  і  тато  люблять  його  і  завжди  будуть  поруч.  А  потім  в  їх  квартирі    став  жити  дядько  Олег.  І  у  мами  вже  не  вистачало  часу  на  Сашка.  Вони  часто  закривалися  з  Олегом  в  своїй  кімнаті  ,  а  Сашко  залишався  сам.    Тато  забирав  Сашка  на  вихідні,  але  у  тата  була  вже  інша  сім’я.  Мамині  очі  знову  світилися  щастям  ,  тато  також  перебував  в    в  феєричному  стані,  та  місця  в  їх  серцях  для  Сашка  залишалося  все  менше  і  менше…  
     Небо  вже  не  в  силі  було  стримувати  тяжкі  дощові  хмари  і  вони    впали    на  лугові  трави  ,  побігли  по  річці  і    примусили  Сашка  сховатися    в  копиці  свіжоскошеного  сіна.  В  сіні  було  тепло,  затишно  і.  А  скошене  лугове    різнотрав’я  заколисувало  і  вводило  у  теплий  казковий  сон.
І  снилося  Сашкові    безкрайнє  море  і  вони  удвох:  Сашко  і  Самсон    гойдаються  на  хвилях  і  сонце  дарує  їм  своє  тепло  і  безмежну  любов…
   

 


       Определенно,  что-то  заставляет  нас  относиться  к  дельфинам  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016


Діти Всесвіту

                                                     
Над  вечір  сонце  розлилося,  розімліло  і  впало  в  обійми  моря.  Рожева  дійсність  поволі  входила  в  ніч.  На  піску  лежали  двоє  :          безтурботні,  щасливі  і  безсоромні.  Вони  дивилися  в  небо,  а  Всесвіт
 споглядав  за  ними.  Переливи  сміху  забиралися  на  гребні  хвиль,  і  вдарившись  об  пісок,  відлунювали  в  морському  просторі.,    А  коли  перші  зорі  падали  з  неба  у  море,  то  враз  опинялися  в  їх  долонях,  щоб  потім  феєрверком  злітати  вверх  і  розсипавшись  мільйонами  зірок-  краплинок    світитися  любов’ю  і  щастям  на  їх  тілах.  Пройшла  година  ,  може  дві,  а  може…Та  хіба  час  має  значення?  Для  них    час  завмер  ,  занурився  у  морський  пісок  по  саму    Вічність  –  і    все:  вже  не  було  ні  часу  ні  простору,  а  були  вони  ,  такі  щирі,  вільні,  великі  у  такому  маленькому  Всесвіті,  який  пухнастим  кошеням  згорнувся  біля  їх  ніг,  ось  тут  на  безлюдному  нічному  пляжі  невеличкого  квіткового  приморського  містечка.  Ніч  затихла.  Завмерла,  їй  так  не  хотілося  розлучатися  з  ними.  Вона    подарувала  їм  себе  -    безповоротно  розчинившись  у  їхній  відвертості.Та  все  таки  ніч,  в  коротенькому  сарафані,  не  в  силах  була  стримати  сонце.  Воно  прорвалося  крізь  пітьму  сполоханим  непроханим  гостем,  і  якось  мовби  винувато  ,  несміливо  вторглося  в  чарівну  таїну  кохання.
Вони  піднялись  і  підтримуючи  один  одного  пішли  вздовж  пляжу.  Їх  рухи    були  неслухняними  і  невпевненими  .    А    хоч  і  недосконалими,  але  красивими  і  щасливими  і  так  гармонійно  вписувалися  в  морський  пейзаж.  І  перші  проміння  сонця  підштовхували  їх,  допомагаючи  здолати  небажаний    ранковий  час.






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2016


Сумні пісні наспівує струмок

Сумні  пісні  наспівує  струмок,
Згасає  свічка  вранці  на  вікні,
Блукають  сни  в  тенетах  у  думок,
А  хлопці  залишились  на  війні.
Вона  сама,  на  цілий  світ    сама...
Спливла  хустина  тяжко    із  колін
Вже  сліз  немає  -  лише  німота
Навічно  на  війні  зостався    син.
Слова  загорнуті  в  цупкий    саван
Ночами  скиглять    плачуть  і  скриплять
З'їдає  дні  безсоромно  туман
І  злякані  світанки  довго  сплять...



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2016


Острів спасіння


А  що  як  зовсім  не  вертатись  у  зиму?
В  ній  холод  проймає  до  самих  кісток.
В  пустелю  студену,  засніжено-сиву
Де  небо  сумує  за  сяйвом  зірок.
Де  супляться  ранки  і  зовсім  не  хочуть
У  білі  жупани  вдягати  ліси,
А  вітри  пустують,  а  вітри  лоскочуть
І  сковують  льодом  дороги  й    мости
Та  келих  вина  і  вогонь  у  комині,
Як  острів  спасіння  у  морі  пітьми
І  злої  зими  неприкаяні  тіні
Смолою  стечуть  у  палкому    вогні...






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016


Окрема тема

Знову  місяць  упав  в  долоні  -
Щедрий  дар  нескінченого  неба.
Й  досі  я  в  твоєму  полоні
Та  ця  тема,  для  віршів,  окрема,
І  в  твоїх  я  очах  шукаю,
Як,  колись,  рятівного  притулку,
Щоб  у  пеклі  шматочок  раю
Відгукнувся  і  дзвніко  і  лунко.
Я  біжу,    хапаю  за  поли
Час  ,    який  ми  спинити    невзмозі.
Місяць  вдруге  уже  ніколи
Не  спіткнеться  на  нашім    порозі....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2016


Село

Старе  село  сховалось  між  дубами,
Що  вартовими  служать  у  віків.
В  кульбабі  стежка  в’ється    між  дворами
І  стигла  хвиля  золотих  полів
Під  самі  розляглася  огороди.
Ось  дощ  пішов  наївний  і  сліпий.
Сховавсь  іжак  з  сім'єю  під  колоди
Повітря  чисте,  хоч  бери  і  пий.
Дуби  стоять  скокійні,  як  ніколи
І  не  шумлять.  Вітрів  якраз  нема.
Копиці  сіна,  мов  пахущі  гори
Мов  велетні  видніються  здаля
 Село  ,  що  притулилось  між  дубами
Його  і  небо  й  Бог  оберіга
Є  речі  ,  що  існують  між  словами,
Як    стежка,  що  побігла  до  села.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2016


Мадонна

                                                         Мадонна
Маршрутне    приміське  таксі,  а  бо  як  його    називають  в  народі  «маршрутка»,  була  переповнена  .  Це  цілий  всесвіт  зі  своїми    законами  тяжіння,    і      відрізком  існування  у  просторі  і  часі.  Якихсь    сорок  хвилин  і  маленькі  планети,  які  населяють  цей    вимушений  простір  ,  розсиплються        ,  стануть  на  свої  орбіти  і  будуть  жити    звичним  для  кожного  життям.  А  поки  що  маршрутка  ,розмовляючи  на  різні  голоси,    долаючи  всі  труднощі    місцевого    бездоріжжя,  поволі  скорочувала  відстань  від  пункту  А  в  пункт    Б.  На  передньому    кріслі,  тримаючи  дитину  на  руках  ,  сиділа  жінка.  Дівчинка,  років  двох  ,  притулилася  до  матусі  і  тихенька  спала.  Біля  ніг  жінки  стояли  різні  вузли  і  вузлики  вщент  заповненні    речами,  з  яких  виглядав  дитячий  одяг  ,  а  невеличкий    ведмедик-іграшка,  споглядав  одним  своїм  оком      з  цікавістю  на    незнайомий    для  нього    світ.  Жінка  теж  здавалося  спала.    Вона  була  невизначеного  віку.  Змарніле  лице  ,      втомлені  руки.  Та  ось  жінка  відкрила  очі.-  молоді  і  гарні.  Заговорила  з  сусідкою  ,  яка  сиділа  поруч  і  повідала    ось  таку  історію.  Самотня.  Чоловік  покинув  тільки  –но    народилася  донечка.  Батьки  померли.  Закінчила  педагогічний    інститут.  Та  працювати  поки  що  не  має  змоги.  Дівчинка  часто  хворіє  Ось  ідуть  з  лікарні.  Побули  трохи  ,  тай  додому.  Ліки  дорогі,  тож  лікувати  доньку  вже  немає  за  що  .На  лікарів  не  ображається.  Вони  і  так  робили  все  можливе  ,  щоб  якось  допомогти  дівчинці.  
Зверталася  і  до  людей.  Спасибі    односельцям  відгукнулися.  Але  дитина  потребує  операційного  втручання.    А  це  великі  гроші.  Де  їх  взяти  ?  І  що  робити  ?.  Скоро  Великдень  ,  то    залишу  дитину  на  сусідів,  а  сама  піду  до  церкви.  Буду  просити  у  добрих  людей    помочи.    Хоча    молода  мати  і  розмовляла  тихенько  ,  але  маршрутка    мала    вуха  ,  а  ще  вона  мала  щире        серце  і    українську          співчутливу  душу.      І  пішли  гуляти  по  тілу  маршрутки  рублі    ,  десятки  ,  двадцятки  –  хто  скільки  міг.  І  плакала  мати  і  плакали  всі  планети    маршрутного    тимчасового  всесвіту.    А  дівчинка  спала  і  посміхалася  у  вісні  і    снилися    їй    райдуги.  А  одноокий  ведмедик      одним  своїм  оком    спостерігав    за  всім    ,  що  відбувається  у  світі  і  з  нами….









адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2016


Сповідь одного осиротілого Вікна

                                         Сповідь  одного  осиротілого  Вікна

Вона  була  красива,  спортивна,    розумна  ,  відкрита  світу  і  людям.
Ми  з  нею  були  одним  цілим.  Кожного  ранку  ,тільки-но  прокинувшись,  Вона  підбігала  до  мене,  відкривала  фіранку    і  дивилася  через  моє  скло  на  поодиноких  вранішніх  перехожих.  Потім  сонце  піднімалося  вище  і  місто  ставало  гомінким  і  метушливим.  А  вона  все    вдивлялася    в  знайомі  і  незнайомі    постаті  і  все  чекала  Його  –  того  єдиного,  який  все  одно  рано  чи  пізно  повинен  пройти  повз  Мене,  тобто  повз  ЇЇ  вікно.  Звичайно,  вона  працювала.  Мала  гарну  роботу.  Вчитель,  то  було  її  призначення.  Вона  була    педагогом  від  Бога.  Але  численним  формулам,  цифрам,  усім  отим  косинусам  і  синусам,  не  вдалося    заполонити  все  її  єство,  хоча  з  ними  вона  була  в  теплих  дружніх  стосунках.  Головною  ціллю  її  життя  був  Він  -отой  єдиний  чоловік,  який  ще  в  юності  забрав  в  полон  її  дівоче  серце  і  душу.  Так  склалося  ,  що  в  житті  більш  не  зустріла    іншого  –  кращого  .  А  Він  -  успішний  лікар  одного  з  ближніх  провінційних  містечок  -      і  не  підозрював,  що    вона    кожної    вільної  години,  хвилини,  секунди  свого    життя    чекала  на  Нього,  біля  мене  –    вікна  своєї  квартири  .Як  же  Він    міг  не  відчути  такої  сильної  хвилі,  такого  дев'ятого  валу  почуттів?    Успішний  лікар  жив  своїм  життям.  Щоправда  іноді  передавав  через    спільних  знайомих  вітання    мрійливій    дівчинці-  відмінниці  красуні  і  спортсменці,  яку  одного  разу  палко  поцілував,  провів    декілька  разів  зі  шкільного  балу,    вболівав  на  міських  змаганням  за  її  команду    з    волейболу,  і    зник,  вкравши  її  серце  …  І  з  того  часу  Вона  чекала.  Мені  було  шкода  ЇЇ  –  моєї  господарки  ,такої  щирої  ,довірливої,  наївної,  милої  і  люблячої.    Я  часто  плакало  дощами,  дивлячись  ,  як  згасає  з  кожним  роком  її  краса.  А    одного  ранку    вона  залишилася  сама,  зовсім  сама.  Покинув  цей  світ  її    молодший  брат  ,  а  за  ним  і  мама    –  Вона  озирнулася,  і  помітила,  як  у  куточок  забилася  старість.  Та  все  ж  не  змінила  своєї  звички  -  кожного  ранку  вдивлятися  в  силуети  перехожих.  А  раптом..І  «  раптом»  прийшло  з  сумною  звісткою  –  Він  вже  ніколи  не  пройде  повз  Мене,  тобто  ЇЇ  Вікно.  Його  душа    покинула  цю  Землю..    І  все.  Вона  забула  про  мене  і  вже  більше    не  підходила  вранці,  щоб  відкинути  фіранку  у  світ.  На  столі  у  Нею    тепер  стояла  пляшка,яка  стала    улюбленою  подругою  її    убогого  одинокого  існування.    Моє  склянне  серце  готове  було  розсипатися  на  мільйони  маленьких    шматочків  від  відчаю  і  неможливості    щось  змінити.  Даремно  кожного  ранку    я  закликало    до  неї  в  гостину  теплі  сонячні  промінчики,  чи  прохолодний  свіжий  вітер  -  їй  було  байдуже.А  потім  ,  одного  ранку  Вона  не  прокинулася.  Але  ,  як  не  дивно,я  пораділо  за  Неї.  Може  хоч  там  ,  у  інших  світах  ,  її  душа  знайде  Його  любов.  Я  знаю  ,  обов'язково  знайде  ..  І  нарешті  Вона  буде  щасливою.  Я  щиро  бажаю    Їй  цього  .














адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2016


Дивлюся в небо

Дивлюся  в  небо,  а  мене  лоскочуть  трави,
Маленька  комашня  побігла  по  воді.
Стоять  у  полудні  замріяно  діброви,
І  пташка    в'ється  ,  ген,  далеко  в  вишині…

Хмарки  пливуть  по  голубому  океану,
У  жмурки  граючись,  купаються  в  воді.
Усе  таке  природнє    ,  щире  ,без  обману
На  тлі  жорстокості,  неправди  і  війни.

Стрибнув  зелений  коник  в  зонтик  деревія,
Ажурний  комір  вже  павук  почав  плести,
Моя    шалена  в  цім  красивім    літі  мрія
У  мирнім  світі  щоб  між  травами  цвісти...










адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2016


Запитання без відповіді

12  година  ночі.  В  провінційному  містечку    гамірно  -        гудки        місцевих  підприємств  сповіщають  про  закінчення    нічної  зміни.  Міські    ліхтарі      розсипалися  по  всім  вулицям  і  провулкам..  Автобуси    на  центральній  зупинці  чекають    працівників    фабрик  і  заводів    щоб  після  трудової  напруженої  зміни    відвести    їх  по  домівках  Та  вже  за  півгодини  місто  знову  затихає  і  спить    до    сьомої  години  ранку,  щоб  знову    прокинутись    з    робітничими  гудками…  Найбільше    підприємство  «Промзв’язок»  –  завод    союзного  значення      -      окраса  і  гордість    міста    ,  через  прохідну    якого  проходило  до  п’яти  тисяч  працівників,    потопав  весь  у    квітах,  деревах    ,      квітучих      привезених  із    різних  куточків    колись  великої  держави  ,      кущів    –  здавалось    ,  що  це  зовсім  не  підприємство    а    красивий  парк.    Я  не  прихильниця    радянського  способу  життя    звідки  ми  всі  ,  люди  старшого  покоління  родом,  тим  паче  тої    тоталітарної  системи  великої  імперії  яка  так  довго  знущалася  над      народами  багатьох  національностей  доводячи  кожного  дня    їх  меншовартість    порівняно  з    «достоинствами»  російського    старшого  брата  .  Але    юність  моя  була  пофарбована  в  яскраво  рожеві  кольори  і  прохідна  заводу  була  першою  сходинкою  у  моє  доросле  життя.  Так  сталося  .  що  після  закінчення  десятого  класу    не    здолавши    прохідний  рубіж    до  інституту  залюбки    поповнила  ряди    робітничого  класу,  щоб    наступного  року      здійснити  свою  мрію    .  Все  в  житті  склалося  так  як  і  мріялось,  ну  майже  все.  І  ось  91  рік-  референдум.  Україна  незалежна,  вільна  і  суверенна.  Скільки  надій,  щастя,    сподівань….    І  хотілось  працювати,  жити,  творити  для  себе,  своїх  дітей,  свого  народу,  своєї  держави.      Ніхто  не  очікував    що  ось  зараз  ми  всі    будемо  жити    краще    Адже    процес  становлення  держави  справа  кропітка    і    нелегка.    Знали  -    будуть  труднощі,  будуть  негаразди  на  шляху  становлення    нації,  держави,  але  все  здолаємо,    поборемо  ,  адже  ми  всі  разом  –  український  народ.  
Та  вже  пройшло  чверть  століття  ,  а  ми  як  сліпі  кошенята    кинуті  у  мішок    до  якого  прив’язали    каменюку  і  кинули  у  річку….
Хто    вкрав  у  нас  свободу  і  незалежність?  Як  ми  допустили  таке?  
Чому  ми    стали    жебраками  у  своїм  квітучомv  краї  [u][/u]?  Куди  нас  завели  керманичи  незчисленних  партій,  які  як  павуки  у  банці  борсаються  за  владу,  крісла,  гроші,  обливаючи  один  одного  брудом  ,  рвуть  на  собі    сорочки,  б’ють    себе  в      груди,    і    з  піною  у  рота  намагаються  довести  хто  з  них    більше  любить  українського  пересічного  громадянина.  Слово  яке  п  е  р  е  с  іч  н  и  й….  Як  на  мене,  то  не  хочу  я  бути  пересічним.  Я  є,  була  і  буду    громадянином    України  на  якому    тримається    нація.  держава,  народ,  українське  мудре  слово  і  українське    діло  .    .І  таких  як  я  45  мільйонів,  за  винятком  тих      «  непересічних  небожителів»,    які  облудним  словом  і    показним  екранним  патріотизмом  ,прикривають  свої    награбовані  статки.
Так      чому  ж  мій  квітучий  робітничий  рай    стоїть  пусткою  посеред  міста.?  Розбиті  і  розграбовані  цехи  заводу        дивляться  порожніми  вікнами  в  ніч    і    даремно  чекають    ранкових    робітничих  гутків  .      А  міські  ліхтарі  більше  не    розсипаються        по  вулицям  і  провулками  мого  рідного  міста.
                                                                             








                                                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670278
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2016


Забрало небо сонце…

                       Небо  забрало  Сонце….
Знову  дощ  і,  здається,  йому  не  буде  кінця  і  краю..  Замурзана  ,  викупана  в  калюжах  земля    ,  зітхає,  важко  дихає    ,  кашляє  грозами  і        плаче    вже    небажаними  дощами    і  вперто  чекає    на  Сонце.  А  воно  все  ховається  за  важкими  хмарами    і  не  хоче  виходити  в  світ.  Зіщулилося  в  куточку  неба,    вкрилося  хмарами,  як    поминальним  простирадлом,    і  завмерло.  Заніміло.  
Відвернулося  .  Але  кожного  ранку    сходить  знову  і  знову  ,щоб  подивитися    на  рідну  ,  бажану    землю  .  А  може  хоч  сьогодні  щось  змінилося.?  А  може    сьогодні  будуть  всі  щасливі  :    діти    прокинуться  в  своїх  ліжечках    і
 потягнуться  своїми    пухленькими  ніжними  рученята  йому  на  зустріч,    прокинуться  в      солодких  обіймах  кохані  ,  і  матері  зустрінуть  своїх    красивих    синів    живими  .  І,  на  кінець  ,  всі  будуть  щасливі    під    його  лагідним  і  теплим    промінням.    Але  нічого  не  міняється.  Сльози  матерів,  дітей,  кров    і  страждання    зустрічають  Сонце    кожного  ранку  .  І  Воно    знову  ховається  за  чорними  хмарами  .
Може  Сонце    образилося  на    нас,  людей  Та  й  є  ,  напевне,  за  що…  А  може  воно    плаче  разом  з  дощами  за  нашими  хлопцями,  що  кожного  дня  по  одному  ,  чи  по  двоє  ,  а  то  і    цілими  групами  піднімаються  високо  в  небо  не  встигнувши    порадіти    в  повній  мірі  теплому  Сонечку  тут  ,  на  Землі,  часу  було  небагато  ,  всього  якихсь    двадцять  ,  а  чи  то  може  тридцять  років.  Хіба  це  час?.  Це  тільки  ранок  життя.  А  ранкове  Сонце,  всі  знають,  ще  не  таке    тепле.  Тож  Воно  чекає  хлопців  за  хмарами,  там  високо  в  небі  ,  щоб  зігріти  їх,  залікувати  їхні  смертельні  рани  .    І  йдуть  і  йдуть  дощі  –  кожного  дня  без  зупину.  .І    кожного  дня  піднімаються    до  Сонця    по  дощовим    вервечкам  наші    вбиті    на  війні  хлопці,    вбиті  в  21  столітті  на  своїй  землі  ,  літніми    днями  від  яких  небо  забрало  Сонце.






       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2016


Літа

Зазбирались  у  вирій  літа
За  птахами    у  слід  полетіти
Шепотіли  у  полі  жита
Не  хотіли  літа  відпустити

А  літа    залишали  землі
В  дар  покоси  трави  соковиті
І  любов'ю  наповнені  дні
І  сади  щедрим  соком  налиті.

Вишивані  шляхи  -  рушники,
Де  стежки  у  п'янкому  барвінКУ.
Запинались    у  ранці  роки
У  біленьку,  із  ситця,  хустинку.

Накривали  святково  столи
І  дітей  і  онуків  гостили
Вже  втомились,  за  обрій  пішли
Над  землею  у  вічність  злетіли





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2016


Абрикос


Із  полону  вирвався    дворів
 Ніжний  і    красивий  медонос
На  очах  у  вулиці  горів
Рожево  -  білим  цвітом  абрикос

Полум*я  стрибало  по  садах,
Рвалось  на  дороги  і  мости,
Влізло  безсоромно  на  мій  дах  -
І    ну  гуляти,  пахнути,  цвісти...
     Вітер  на  підмогу  поспіша
Та  дуща  підмоги  не  схотіла


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2016


********

Звечора  знов  рясними  дощами
Стукають  в  вікна  безсонням  сумним
Краплі  дощу  холодні  між  нами
Стали  забором  високим  й    німим
Скільки  часу?  Століття  ,хвилина
Може  віки  відібрали  слова?
Тільки  усмішка    -  ясна  година
Й  сонце  -    між  нами  дощу  вже  нема...

́́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2016


Я до тебе прийду

Я  до  тебе  прийду  й  через  тисячу  літ,
Неможливо  в  світах  заблукати.
Знов  покличе  мене  твій  калиновий  цвіт
Й  вечір  літній  із  запахом  м'яти.
Я  до  тебе  прийду  веселковим  дощем,
Може  квіткою,  може  лозою.
Чи  грозової  ночі,  чи  сонячним  днем,
Тільки  б  знову  бути  з  тобою.
Скуштувати  на  смак  річкової  води,
Здивуватись,  мов  вперше  красою.
І  прийняти,  як  дар,  всі  зими  холоди,
Й  теплий  вітер  зустріти  весною.
Я  до  тебе  прийду  й  через  тисячу  літ
І  на  крилах  злечу  просто  неба,
На  піску,  біля  річки,  залишу  свій  слід
Й  знов  дощем  повернуся  до  тебе...






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016


Друг мій Вовка

Весняний  день  розпочався  з  дощу  і  першого  грому  .  На  вулиці    прохолодно,  а  в  кімнаті  затишно  і  тепло.  Вдома  ми  удвох  :  я  і  моя  маленька  донечка  ,  якій  всього      четвертий  місяць  від  народження  
Обід    зварений.  Домашню  роботу  ніколи    не  переробиш,  але    все  таки  в  квартирі  все  до  ладу,  тож  кожний  із  нас  зайнявся  своїми  справами.  Донечка  солодко  спить,  а  я,    чекаючи  сина  зі  школи  ,  та  чоловіка  з  роботи    ,  примостилася  на  канапі  з  книжкою  у  руках.  Аж  раптом    дзвінок.  Відкриваю  двері-  на  порозі  стоїть  мій  давній  друг  дитячих  років  Вовка,  якийсь  збентежений  і  розгублений.
«  Мій  батько  у  місті.  Хочу    зустрітися.  Допоможи»  .Я  знала  чим    можу  йому  допомогти.  Рідні  моєї  подруги  близькі  родичі    Вовкиному  батькові..    Телефоную  подрузі  .  У  трубці  відповідь  «  Так  був  у  місті  два  дні,  але    годину  назад  поїхав.  Не  наважуюсь  передати  почуті  слова  Вовці,  але  він  вже  і  так  все  зрозумів.  У  нього  засмикалось  підборіддя.  А  ще  в  дитинстві  завжди  насміхалася  з  нього,  якщо  хотіла  йому  дошкулити  «Ага,  знову  плакати  будеш?»  Але  зараз  …  Ми  обоє  були  розгублені.  По  Вовчиній    щоці  котилася  крапля  чи  то  дощу  ,  а  чи  може…  Він  мовчки  розвернувся  ,  і  якось  тихо,  винувато    пішов  сходами  вниз.  Я    не    зупиняла  його  і  не  втішала-  все  це  було  б  марно.  У  трубці    ще  довго      вчувалися    короткі  гудки.  
Вовка  не  бачив  свого  батька  з  тієї    пори,  коли  ми  з  ним    проводжали  його  тата  до  кінця  провулка,  далі    нам  ходити  не  дозволяли,  і  ще  довго  стояли  і  дивилися  йому  у  слід.  "Він    скоро  повернеться",  -  говорив  Вовка,  а  його  підборіддя    зрадницьки  смикалось.  Але  я  не  насміхалася  з  нього,  мені    було  шкода  Вовку,  і  я  заплакала.  А  батько  у  Вовки  був  суворим,  і  Вовці  частенько  від  нього    діставалося  «  на  горіхи».  Та  й  було,  мабуть,за  що.  Бо  ми  таки  були  дітьми  вулиці.  У  Вовки  не  було  дідусів,  а  бабусі  жили  окремо  і  далеко.    Тож  мої  дід  та  баба  не  відмовлялися    приглядати  ще  за  одним  онуком  по-сусідськи.    Вовчини  батьки  були    молоді,  статні  та  красиві.  І  часто  ходили  в  кіно  на  останній  сеанс,  а      мої  дід  та  бабуся    вкладали  нас  спати    «  валетом»  на  приставлені  до  їх  ліжка  стільці.  Ото  вже  було  справжнє  свято.    Скільки  цікавих  оповідей    розповідав  нам  дід:  і  про    річку,  і  про    міські  церкви  ,  і  про  царя  –  батюшку,  і  про  Монастир,  який    височів  на  Охтир-горі    ,  а  казки,  то  взагалі  окрема  історія.  І    кожний  день  у  нас  був  святковим,  навіть  тоді,  коли  нам  здорово  дісталося  ,  мені  то  так,  посварили  поговорили  про  те,  що  можна  ,  а  що  ні  та  й  усе,  а  ось  Вовці  частенько    доводилося    куштувати      березового  дубчика.  А  одного  разу  трапилась  з  нами  ось  така  історія.  Недалеко  від    того  місця,  за  яке    нам  заборонено  було  заходити      стояв    такий  собі  невеличкий  магазин,  а  скоріше  ,  лавка,  як  називав    магазин  мій  дід.  Так  ось    до  цієї  лавки,  купити  хліба  і  відправили  нас  дід  з  бабою,  звичайно  з  дозволу  батьків.  Треба  ж  дітей  привчати  до  самостійного    життя,  адже  восени  вже  підуть    до  школи.
В  лавці    продавали  хліб  ,  але  ж  там  не  було  морозива,  такого  смачного  ,  в  картонному  маленькому  стаканчику  з  дерев’яною  ложечкою.  Морозиво  продавалося  в  центрі  міста.  Порахувавши  гроші  ,  вирішили,  (а  ми  таки  вже  вміли  рахувати  гроші,  адже    на  свята  першого  травня,  чи  на  «октябрьку»    дід  нам  завжди  давав  «  праздникового»  -    залізного  рубля.  Це  було  ціле  багатство.  Можна  і  на  каруселі  погойдатися,  і    купити  цукерок  і  ,  і  звичайно,  морозива.)  Про  хліб,  ми  таки  зовсім,  забули.  Зайшли  до  скверу,  де  стояв    омріяний  кіоск  з  морозивом.  Купили  по  одній  порції,  купили  б  і  більше  ,  та  не  вистачило  грошей,  і  почали  смакувати  .  І  тільки-но  поїли  жаданого  морозива,  ще  і  не  встигли  вишкрябати  залишки  і  облизати    дерев’яну  паличку  ,  що  слугувала  за  ложку,  як  на  алеї  скверу    показався  велосипедист  –  це  був    Вовчин  батько.  Що  було  далі  здогадатися  неважко.  Березовий  дубчик  таки  злегка  пройшовся  по  Вовчиній  спині.  А  мене  закрили  на  карантин.  Але  він  виявився  недовгим.  Я  запевнила  батьків,  що  ніколи-    ніколи  більш    не  ослухаюсь    ні  діда,  ні  бабусю,  ні  батьків,  ні  старших  сестер.  І  мене  вибачили.  А  Вовка  все  ще  перебував  на  карантині  і  треба  було  його  визволяти.  І  визволення    не  забарилося.  В  дерев’яній  хвіртці  Вовчиного    забору  була  вирізана  велика  дірка  для        собачки,  яка  полюбляла  мандрувати  нашим  провулком  і,  навіть,  далеко  за  його  межі,  куди  нам  ходити  не  дозволяли.
Тож    саме  в    цю  дірку  і  витягувала  за  руки  я  свого  друга  з  полону,  чи  то  пак  з  карантину.  Звільнившись  із  під  домашнього  арешту,  Вовка  усвідомив,  що  він  стоїть  голий,  так  ,  як  трусики  залишилися  на  території  карантину.  Рішення  прийшло    миттєво.  На  мотузці,  в  моєму  дворі  напроти  сохло    на  сонечку  платтячко.    Тож  Вовчина  мама  забирала  додому  вже  не  хлопчика,  а  дівчинку,  але  вона  не  сварила  Вовку  ,  а  тільки  міцно  пригорнула  його  до  себе  і  заплакала.      А  вже  вранці  ми  проводжали    Вовчиного  батька  до  кінця  провулка,  як  виявилося  назавжди.  І  більше  вони  не  зустрічалися.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2016


Сімейний архів

                                                                               Сімейний    архів

Перебираючи  старі  документи  своїх  рідних,  які  вже  давно  спілкуються  зі  мною  тільки  у  снах,  знайшла    пожовклий  від  часу  папірець.  Такий  маленький  що  навіть  умістився  на  долоні.  Виданий  на  ім’я  моєї  бабусі  Ганни  Григорівни  і  мого  батька  Івана  Івановича.  В  якому  дозволялося    даним  особам  переїхати  на  постійне  місце    проживання  в  Калінінградську  область    «  для  воссоединения  семьи».  В  невеличкому  містечку    ,  яке  звільнили  радянські  війська  проживав  мій  дядько  ,  брат  мого    батька.  Якого  закинула    ,  ще  підлітком  ,  так  далеко  від  рідного  дому      війна.  
У  бабусі  було  два  сини  Костянтин  і  Іван.  Разом  вони  зустріли  війну.  Німці  увійшли  у  місто  якраз  на  Покрову,  саме  цього  дня    Іванові      виповнилося  15  років.    Мій  батько    ніколи  не  святкував  свій  день  народження,  мабуть  ,  саме  через  цей    збіг  радості  і    вселюдської  трагедії.  З  приходом    «нової  влади»  у  місті  почалися  облави.    Молодь    насильно  забирали    до  «  великої    Германії»  .Матері  ,випробували    різні  засоби,  щоб    якось  уберегти  своїх  дітей  від  «  німецького  раю».  Бабуся,  почувши  від  своєї  знайомої  «  рецепт»  зілля,  від  якого,  говорили      такі  ж    налякані  горем  матері,  на  деякий  час    людина  стає    неадекватною,  довго  вагалася    перш  ніж    випробувати  його  на  своїх  дітях.  Але  страх  назавжди    втратити  своїх  дорогих  хлопців  –  красенів  і      розбишак    у  цьому  проклятім
 «  німецькім  раї»-    зробив  своє.  Поїла  мати  своїх  синів,  звареним  своїми  руками  зіллям  плачучи  і  проклинаючи  оту  страшну  трагедії  народів    великої  імперії  ,  і  всіх  тих,  хто  її  розв’язав.  Цілу  ніч  простояла  навколішках  перед    іконою    Матері  Божої,    вимолюючи  для  своїх  дітей  захисту  ,  і  вимолила...,  та  тільки  для  одного  Івана.  Костянтина  те  зілля  не  взяло  ,  і  заламуючи  руки,  бігла  мати    за      вантажівкою    в  якій  її  син,  її  кровинка    простував  до    «  арійського  раю».  
Закінчилась  війна,  Костянтин  одружився,  на  українській  дівчині  із  Слобожанщини,  майже  землячці,    з  якою  познайомився    на      невільницькому  німецькому  заводі.  І  молода  сім*я  ,  маючи  вже  первістка  ,  залишилась  жити  на  чужині.  Одержали  велику  простору  квартиру  ,  в  якій  колись  проживали  представники    «  чистої  раси»  .  
Бабуся  і  батько  так  і  не  наважилися    покинути  свій  рідний  край.  Але  «воссоединение»  таки  відбулося,  воно  відбувалося  кожного  року  влітку  ,коли  сім’ї    братів    ,  як  в  рукавичці,  гостювали  у  маленькій,  покошеній  роками    і  війною,  материнській  хатинці.  А  мати  була  щаслива  і  кожного    ранку  запалювала  лампадку  біля  ікони  Матері  Божої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016


Сповідь

У  світ  знову  прийшла  весна  -  така    несподівано  рання.  Така  непередбачена  і  примхлива.  Наче  б  то,  розлилася  сонячним  теплом  і  раптом    -  сніг,  вітер,  хуртовина.
А  ранком  знову  сонце  розчісує    волосся  берез  і    грається  в  піжмурки  з  крижаними  брилами  льодоходу  .  Весна  ніжно  торкається  моїх  долонь,  очей,  вуст.  Я  стою  на  березі  річки,  яка    стала  невід*ємною  частиною  мого  буття,  моєю  мудрою  порадницею,  моєю  подругою,  моєю  любов*ю  на  все    життя.  На  її  берегах  пройшло  моє    дитинство  ,  юність.  Саме  вона  стала  таємним  світком  мого      кохання.  Кохання  ,  яке    увірвалося    в  серце      такою  ж  шаленою,  непередбаченою  весною  і  залишилося  там  назавжди.  Моє  кохання  було  щасливим,  теплим  як  сліпий  літній  дощ,  і  лагідним  ,  як  оцей  весняний  молодий  вітерець.  Наші  життєві    човни    завжди  пливли  до  одного  берега.  Ми  були  щасливою  парою  попри  всі    негаразди:  нестаток  грошей,  особистого  житла.  Всього  домагалися  власними  руками.    Збудували    великий  будинок,    в  якому  всі  меблі    виготовлені    власноруч  .  Біля  будинку    квітує  чудовий  сад,  виростили    гарних  дітей.  То  чому  ж  я  одна  зустрічаю  весну    на  березі  нашої  річки?
Це  несправедливо,  жорстоко,  і  незрозуміло.  Бо  тебе  більше  немає  ні  біля  дому  ,  ні  в  саду,  ні  біля  нашої  річки…  Тебе  забрала  війна  з  такою    короткою    назвою  АТО.  На  річці  почався  льодохід.  Великі    крижані  брили  ,наскакуючи  одна  на  одну,  пливуть  за  течією.  Пригріє  сонце  ,і  вони    розтануть.  Та  вічний  льодохід  залишиться  у  моєму  серці,    і  навіть    весна  не    в  силах      його  розтопити…..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016


Весняні коники

Іще  в  ярах  залежавсь  сніг
Калюжі  щуляться  ночами
По    сторінках  весняних  книг
Мов  коники,  скакають  гами

Слова  і  музика  вплелись
Вінком  у  ранне  різнотрав*я
І  новноводдям  розлелись
В  весняне  щедре  різнобарв*я









адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2016


*********

 А  ты    живешь  в  своем  особом  мире
Из  нереальности  воздвигнув  стены  дома
Среди  людей  -  один  в  песках  пустыни
Один  под  крышею  покинутого  крова.

Не  скрипнут  под  ногами  половицы
В  безмолвии  ночи  ,  в  кромешной    темноте
Ломает  время  на  колесах  спицы
И  воском  плавится  и  плачет  в    тишине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2016


Увірвавсь терпець у Вані .

Увірвавсь  терпець  у  Вані
"Скільки  можна  жити  так?"
Хлопчик  плаче  на  дивані  -
"Не  сім'я,  а  просто  жах.
Тато  цілий  день  надворі,
Щось  пиляє,  щось  руба.
Заклопотана  матуся
З  печі  пироги  вийма
Я  ж  один  -  ох,  ці  дорослі...."
Ваня  від    нудьги    дріма:
"Чи  не  бачать,  що  в  дитини
Просто  братика  нема!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016


весни поцілунки


Вже    багато  віків  дарує    землі  подарунки,
Щедрий  ранок    з  туманів  й  цілющих  краплинок  роси
Все  п*янкіші  з  роками  у  весни    поцілунки
І  У    гронах  черемхи  все    більше    й  більше  краси
Оберемки    бузку    кучеряві  ,  терпкі  і  ніжні
З  кожним  разом    пишніше  на  себе  вдягають  вбрання
І  стоять  у  задумі  красиві    і  білосніжні
Тонкострункі    акації    біля    мого    вікна    






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016


Павучок

Павучок  плете  хустинку,
Тягне  нитку-павутинку,
І  майстерно  так  мереже,
За  узором  пильно  стеже.
Кине  осені  на  плечі.
І  мережить  знов.  До  речі
Всі  узори  неповторні.
Ніжки  в  павучка  проворні.
Нитку  чітко  підбирає
І  в  узори  добавляє.
Осінь  хусточку  купує
Майстру  золото  дарує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016


Сонячний промінчик

Сонячний  промінчик
Грається  зі  мною,
Виліз  на  ослінчик,
Вигнувся  дугою.
Ущипнув  за  щічку  -
Враз  тепліше  стало
І  на  моїм  личку
Сонечко  заграло.
Промінчик  по  літу
Весело  мандрує  -
Кого  не  зустріне  -
Теплом  почастує.
Відкривай  віконце  -
Зустрічай  промінчик,
Щоб  він  вранці  знову
Виліз  на  ослінчик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016


Прийде у світ з тобою весна

Без  тебе  у  світ  не  покличу  весну
У    заквітчаному    сарафані,
Не  збуджу  поцілунком  вишню  в  саду
В    сукню    білую    вбрану,  мов  пані.
Й  літній  день  не  проллється  теплим  дощем,
Що    фарбує  у  райдуги  небо.
І  до  болю,  до  сліз  до  радості  й  щем
у  житті  більш    нічого  не  треба,
Тільки    б  та,  що  під  серцем  моїм  живе
Посміхнулася  світу  весною.
Матір  Божа  дитя  моє  збереже,
Я  ж  пишатимусь,  доню,  тобою.
Подарую  тобі    любов  і    добро  -
Все  на  що  в  цім  житті  я    багата
Ти  красунею  будеш,  донечко,  й  знов
Світ    обнімить  весна  крилата

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016


Мамині айстри

Сумують  квіти  зірвані  в  букеті,
Що  вже  покинули  рожевий  сад.
Одиноко  і  щемно  цілій  планеті
Без  твоїх,  мамо,  рук,  очей  і  порад.

І  у  великих,  і  малих  дрібницях
Теплотою  ніжних,  лагідних  рук
Випліталося  моє  життя  на  спицях
Твоїх  материнських  несказанних  мук.

За  все,  що  є  ти  дякувала  Богу,
Доленьку  щедру  молила  мені.
В  вічність  рушниками  вишила  дорогу
Сад  у  спадок  залишила  по  собі

Осені  квіти  і  рожеві  й  білі
Тебе  чекають,  мамо,  у  саду
Айстри,  айстри  такі  лагідні  і  милі
В  спомин  серця  оберегом  покладу.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016


*********

 
Що  маю,  я  віддам  тобі  усе
Із  радістю  віддам  ,  і  без  жалю
Нікому  не  розкажу  я  про  це
Як  сильно  й  ніжно  я  тебе    люблю.
Вокзал  побіг.  Вагон.  І  ти  в  вікні.
І    одинока    постать  на  пероні
Не    покидай  мене  на  самоті
Краплинкою  дощу  впади  в  долонІ



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016


ЗИМОВИЙ ВОДЕВІЛЬ

Ти  поклич  мене  на  побачення
У    зимову  оцю    заметіль  -
І  не  має  ніякого    значення,
Що  прем  єрний    зими  водевіль
Не    сміється.  а    сипле    снігами.
У  зими  в  цім    сезоні    аншлаг.
Діалог  цей  на  сцені    між  нами
Розіграла  зима  для  розваг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016


Зимові обійми

Відкрила    обійми    зима
Цілує    річки  і  озера.
Снігами  ліси    засипа,
Й    фарбує  у    біле    дерева.
 Дрова    у  комині  горять
У  хаті  так  пахне  смолою.
І  згорнувшись  в  куточку  сплять
Мрії    в  теплі    і  покої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016


Промінчик сонця

Прорвало    сонце    хмари  снігові
Звільнилось  з  темного    полону    небо.
Короткі    і  такі  печальні    дні
Промінчик    сонця    пригорнув    до    себе.
І  стало    так  святково    на  душі,
Метелик  -    сніг    розправив    свої    крила
Спустившись  в  ненаписані    вірші
Зима    здалась  така    привітна    й  мила.



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016


* * *

Село  сховалось  між  дубами,
Що  вартовими  служать  у  віків.
В  кульбабі  стежка  в’ється  між  дворами,
І  тепла  хвиля  золота  полів
Під  самі  розлилася  огороди.
Ось  дощ  пішов,  наївний  і  сліпий,
Їжак  з  сім’єю  заховався  під  колоди,
Повітря  чисте  –  хоч  бери  і  пий.
Дуби  стоять  спокійні,  як  ніколи.
І  не  шумлять,  вітрів  якраз  нема.
Копиці  сіна,  мов  пахущі  гори,
Як  шапки  велетнів  видніються  здаля.
Мале  село,  що  притулилось  між  дубами,
Його  і  небо,  й  Бог  оберіга.
Є    речі,  що  існують  між  словами,
Як  та  стежина,  що  побігла  до  села.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016


Рай

Зоветься  місце  не  інакше  -  «Раєм».
Під  тінню  монастирської  гори,
Під  синьооким  небокраєм
Шепочуть  стиха  явори.
Містечко  Слобідської  України,
Фіранками  обрамлене  лісів,
Мов  вийшло  з  річкової  піни  
Хатками  збілених  садів.
 Милуються  віки  його  красою,
І  просотала  м'ята  вечори,
І  над  ворсклянською  дугою    
У  синіх  пролісках  яри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016


Мамі

Любила  моя  мама
Барвінок  і  волошки
І  вітер  прохолодний
І  айстри  у  саду.
Любила  все  красиве,
Та  не  була  щаслива.
Волосся  сиве-сиве
Впліталося  в  косу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2015


Помічниця

Галя  мамі  помагає:
По  обіді  спать  лягає,
А  зі  сну  біжить  гуляти  -  
Треба  ж  мамі  помагати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015


Котику сіренький

Сіренький  котик  спати  не  хоче.
Заліз  у  Лєрин  ботик  котик,
Прижмурив  очі,  мовби  спить,
І  так  тихесенько  мурчить:
"Мур-мур  не  хочу  спати,  ні.
Сметанки  хочеться  мені.
Мур-мур  і  навіть  уві  сні
Сметана  мариться  мені".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2015


Ніч

Намалюй  мені  ніч
Синє  в  золоті  небо.
Намалюй  мені  ніч
Більш  нічого  не  треба.
Доклади  в  свої  фарби
Любові  й  тепла,
Щоб  назавжди  ця  ніч
В  моїм  серці  жила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2015


Я хочу мати друга

В  акваріумі  рибка,
Не  говорить  -  все  мовчить.
Цуценя  подарували
Буду  з  ним  я  говорить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2015


Зайнятий

Я  гуляти  не  піду,
У  футбол  не  граю,  
Бо  на  радість,  чи  біду
Я  комп'ютер  маю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2015


Червоні вітрила

[i]Гімн  Охтирського  міського  центру
дитячої  та  юнацької  творчості[/i]

"Червоні  вітрила"
Пливе  бригантина  -  
Дитинства  й  надії
Веселий  корабль.
Везе  не  алмази,
Не  золото  й  срібло  -  
Талантів  дитячих
Небачений  скарб.

[b]Приспів:[b][/b][/b]
Чи  може  сніг,
Чи  може  вітер,
Чи  літня  спека,
Чи  гроза.
Пливе  бригантина
"Червоні  вітрила"
У  світ  незвичайний
Талантів  й  добра.

"Червоні  вітрила"
Пливе  бригантина
В  ній  повно  скарбів
Із  дитячих  пісень,
З  доріг  незнайомих,  
Зірок  невідкритих
З  дитячих  фантазій,
Із  рук  золотих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2015


Пам'ять віків

Вінок    з  барвінку    обнімають  хвилі,  
Дівчина  долю    вигляда    з  доріг.
Пливуть,  мов  морем,  хмари    білі-білі
Немов  по  небу  перший  білий  сніг.
А  козаки  вертаються  з  походу  -
Повз      Монастир    їх    пролягає  шлях.
Для  краю  свого  рідного    свободу
Здобули  у  боях    у  польських  шляхт.
Гарцюють  коні,  рвуться    стремена
І  місто  зустріча  своїх  героїв
На  сонці    майоріють    знамена
Вцілілі  у  запеклому  двобої.
Пливуть  віки,  за  Ворсклою  пливуть,
І  знов,  дівча  те,  виглядає  долю.
Лунають  сурми,  у  похід  зовуть
Країну  боронить  і  правду,  й  волю…











адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015


********

Вінок  з  барвінку  обнімають  хвилі  -
Дівчина  долю  вигляда  з  доріг.
Пливуть,  мов  морем,  хмари  білі  -  білі
Неначе    б  то,  по  небу  білий  сніг
А  козаки  вертаються  з  походу.
Повз  Монастир  їх  пролягає  шлях
Не  вперше  їм  виборювать  свободу
У  різних  польських  і  литовських  шляхт.
І  гарцюють    коні.  рвуться    стремена.
Встрічає  місто  козаків  -  героїв
На  сонці  майоріють  знамена.
Вцілілі  у  запеклому  двобої.

Привуть  віки,  за  Ворсклою  пливуть,
І  знов  дівча  те  виглядає  долю.
Лунають  сурми  у  поход  зовуть,
Країну  боронить  і  правду,  й  волю  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015


Скрипка

Чарівну  пісню  дарував  скрипаль.
Із  серця  виростали  звуки.
І  сповіді    таємна  пастораль
Прощала  всім  земні  гріхи  і  муки.
Злітав  і  падав  вниз  смичок  в  руках,
Співав,  сміявся,  а  то  був  в  печалі.
Нема  потреби  музиці  в  словах,
Вони  нещирі  і  такі  зухвалі
А  музика  живе  в  людських  серцях
Вона  висока,  ніжна  -  вона  вічна.
У  світ  приходить,  мов  казковий  маг
Вона  Земна  і  водночас  Космічна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015


Бідна моя маленька Марфа

В  сім'ї  Мироненків  свято  -  повернувся  батько  з  Харкова,  де  працював  на  кухні  в  одній  із  місцевих  їдалень.  Мати  застелила  святкову  вишиту  скатертину.  Поставила  на  стіл  хліб  і  запалила  лампадку  на  покуті.  Адже  в  хаті  празник  –  на  столі,  на  великій  полив‘яній  тарілці,  лежав  справжній  хліб.  Правда  це  не  та    велика  духмяна  хлібина,  яку  мати  випікала    в  печі  ще  рік    тому,  а  крихітні  шматочки,  може  кимось  недоїденого,  а  швидше  за  все  відділеного  батьком  від  свого  мізерного  пайка.  Поруч  з  хлібом  лежали  зварені  картопельні  лушпайки,  декілька  цілих  картоплин,  невеличка  жменька  квасолі  і  гороху.  "Їжте  діти":  пригощав  батько.  Мати  сиділа  осторонь  на  лавці,  що  колись  змайстрував  уже  покійний  дід  Григорій,  і  раз  у  раз  витирала  очі  хусточкою.  «Їжте,  мої  любі,  їжте,  промовляла  вона  до  своїх  дівчаток  Марфи  і  Наталки.  І  сина  Іванка.  І  вони  іли.  Уплітали  за  обидві  щоки  батькові  гостинці.  Йшов  1932  рік.  У  селі  вже  давно  було  створене  колгоспне  господарство.  Але  Мироненки  не  поспішали  приєднуватися  до  колективного  господарювання.  Були  вони  людьми  набожними,  працьовитими,  небагатими,  але  і  не  бідними.  Працювали  не  покладаючи  рук.  До  колективізації  мали  деяку  худобу,  що  дісталася  матері  Софії  в  придане  і  жили  працюючи,  народжуючи  дітей  і  були  на  своїй  землі  щасливі  до  цього  року,  до  цього  дня,  до  цієї  голодної  страшної  миті,  коли  мати  заламуючи  руки  благала:  «діточки,  любі  мої,  рідні  потерпіть,  діждемося  батька.  І  ось  діждалися.
Батько  пробув  вечір  і  ніч,  а  під  ранок  знову  зібрався  в  дорогу.  Щоб  через  деякий  час  зробити  все  неможливе,  але  якось  дістатись  рідного  села  і  принести  своїм  дітям  гостинця  від  зайчика.  Ось  так  і  виживали  дякуючи  батькові,  та  якомусь  покровителю  в  Харкові,  що  пристроїв  батька  на  роботу  в  їдальню.  Та  доля  вирішила  по  іншому,  а  скоріше  недоля  в  образі  сільських  активістів.  Увійшли  в  хату  вранці,  ще  діти  спали:"-Ну,  Софія,  надумала  в  колгосп?"  А  Софія  стоїть  мовчки,  тільки  дітей  до  себе  пригортає.  "Ну  то  посидь  в  холодній,  подумай.  Може  що  й  надумаєш".
Найменша  Наталка  вчепилася  за  материну  спідницю  і  ніякими  силами  її  відірвати  було  неможливо.  Так  і  пішли  разом  Софія  і  Наталка.  На  порозі  мати  повернулася:  "Дітки,  чекайте,  батька"..  І  пішли.
Діти  чекали.  Але  через  чотири  дні  в  дверях  стала  мати  з  Наталкою  на  руках.  Обидві  були  хворі.  Частий  кашель  і  великий,  жар  який  не  спадав  декілька  днів,  звів  їх  у  могилу.  Поховали  Софію  і  Наталку  під  старою  великою  грушею,  що  росла  на  городі.  
Батько  застав  дітей  під  тією  ж  грушею.  Іванко  лежав  на  траві,  Марфа  обнімала  маленькими  ручками  свіжий  горбик  землі  і  промовляла:  «Мамо,  чи  вам  не  холодно  там,  мамо….»  
Бідна  моя  маленька  Марфа,  яка  колись  подарує  мені  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625237
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015


Моя фортеця

Моя  фортеця  має  дивний  сад,
Що  із  весни  до  осені  квітує,
Його  п  янкий  із  трав  терпкий  оклад  
На  вікнах  фрески  квітами  малює
Порічкой    стиглою  встріча  гостей
І  наживо  враз  музикой  озветься.
Не  грою  чарівной  Ванеси  Мей,-  
 Піснями  солов*я    у  світ  поллється.
Моя  фортеця  -  мій  багатий  дім
На  внуків,  на  дітей  і  на  удачу
І  вистачає  місця  в  ній  усім
Я  тут  живу  і  тут  від  щастя  плачу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015


Біль душі

О  скільки  в  нас  тих  партій  розвелося,
З  них  кожна  прагне  ситного  корита,
І  так  чогось  на  світі  повелося
Як  не  Король,  то  королева  свита.
Яка  і  день  і  ніч  «  бідкує»  про  народ,
Коли    маєтки  зводить.    і  забори.
Хто  вид  цей  вивів,  із  яких  пород
З'явилась  раса  в  образі  потвори?
Для  чого  нам  всім  слуги  отакі,
Що  садять  в  тюрми  правду  і  свободу?
Самі  ж  живуть  на  статки  немалі
Підноги  дітям  кинувши  злидоту.
Щоб  не  соромили  славетний  рід  дідів
І  вільний  дух  козацької  звитяги,
Фальшиві  ноти  не  вплітали  в  чистий  спів
Усіх  їх  скопом    приведем  до  тями.
І  по  обидва  береги  святі
Не  буде  більше  супостата,
                                                                                 
«А  буде  син  і  буде  мати,
І  будуть  люди  на  землі»
                                                                       (Т.Г.Шевченко)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015


Божий Дар

[i](присвячений  сприпачці  Ларисі  Шишлевській)[/i]

Звичайна  жінка,  з  сумками  в  руках,  
Якій    вітри  нашіптують  ноктюрни,
Іде  по  місту,  а  для  неї  Бах
Дощі  осінні  уплітає  в  сурми.
Іде  по  місту,  як  одна  із  нас,
Несе  турбот  своїх  буденну  ношу,
Покинута  удачею  не  раз
Крізь  сніг  іде  і  снігову  порошу.
Несе  у  серці  полум'яний  жар.
Який    з    кресала  іскри  вибиває,
Смичок  і  скрипка  –  її  Божий  Дар,
Що  музикою  Вічність  обіймає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015


Недільний ранок

Недільний  ранок.  Ніжуся  в  постелі,  під  теплою  ковдрою,  слухаю,  як  відбиваює  годинник  на  стіні  дорогоцінні  хвилини  вихідного  дня.  В  будинку  тиша.  Усе  таки  треба  вставати.  Переборюю  лінь  і  прожогом  біжу  до  ванни  під  теплий  душ.  Заварюю  каву  з  молоком  і  дивлюся  за  вікно,  де  живе  своїм  життям  така  довгоочікувана  зима.  День  видався  сонячним  і  морозним.  Рожеві  тіні  промінців  стрибають  по  білому,  за  ніч  насипаному,  снігу.  Самотність,  котра  останнім  часом  так  пригнічувала  мне,  сьогодні  була  подарунком.  Вийшла  на  вулицю.  Сніг  скрипить  під  ногами.  Сонце  сліпить  очі.  На  серці  святково  і  тепло.  Бажання  піти  до  лісу  виникло,  якось  спонтанно  і  миттєво.  Дорога  була  недалека.  Зупинилася  в  Ківшарі,  улюбленому  місці  мого  відпочинку.  Знайшла,  ще  з  літа,  знайому  красуню  сосну,  біля  якої  притулився  чималенький  пень,  що  нещодавно  був  такою  ж  велетенською  стрункою  сосною,  яку  чиясь  безжалісна  рука  пустила  на  людські  потреби.  Струсивши  сніжок  сіла,  щоб  в  лісовій  тиші  помилуватися  чарівною  ферією.  Поринувши  в  зимову  фантазію,  не  помітила,  як  підійшов,  ще  не  старий  чоловік,  і  зупинився  поруч.  «Я  також  люблю  це  місце-,  почула  я  голос  незнайомця  і  додав.»  Воно  чарівне  і  весною,  і  влітку,  і  восени,  і  звичайно,  зимою.  Раніше,  ми  з  жінкою  ,  кожні  вихідні  бували  тут.  Та  ось  уже  другий  рік  я  приходжу  сюди  сам.  Приходжу,  мов  би  на  зустріч  з  минулим,  і  з  нею.  Вітаюсь,  і  якось  стає  легше,  немов  би  вона  мене  чує.  Отак  і  живу  –  від  зустрічі  до  зустрічі  ось  на  цьому  місці.  До  побачення  \",  -  проговорив  незнайомець,  майже  пошепки,  але  ці  слова  були  адресовані  не  мені,  а  тій,  без  якої  життя  звузилося  до  цієї  стежки  в  Ківшарі.  Дорога  додому  скрипіла  снігом,  щеміло  серце  і  бажало,  щоб  вікна  в  будинку  світилися  і  годинник  на  стіні  відбивав  час  не  для  самої  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624179
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2015


Осінній мотив

Білой  вуалью  спада  павутиння,
Березам  на  плечі  осінній    мотив.
Фантазій  багряних  чудове  творіння,
Лелечого  клину  зворушливий  спів.
У  осені  суконь  є  чималенько,
У  модний  фасон  одягнула  ліси,
За  вітром  пустила  листочок  легенький,
Сипнула  пурпуру  дубам  для  краси.
З  світом  прощалася  осінь  і  з  нами
Всім  щедрі  дарунки  кидала  до  ніг.
Знала.  зима  за  близкими  горами,
Бо  ранком  пішов  несподіваний  сніг

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015


Осіння замальовка

Осінній  день  завжди  непередбачений  -  з  ранку  було  ясно,  а    ближче  до  обіду  небо  затянуло  хмарами.  Пішов  мрячний  дощ  Під  вечір,  все  таки,  сонце  прорвалося  крізь  хмари.  Міський  парк  потопав  у  жовтому  листі.  Святкові    золоті  дерева,  багряна  ковдра  під  ногами,  річка,  по  якій  пливли  березові  листочки,  мов  маленькі  кораблики  з  якогось  дитячого  мультфільму,  додавали  парковому  пейзажу  чарівної  неповторності.  По  алеї  йшли  двоє:  Вона  і  Він.  Вони  міцно  трималися  за  руки,  як  маленькі  діти,  хоч  мали  вже  далеко  не  юний  вік.  Вона  в  сріблястому  манто  і  в  білій  кокетливій  шляпці.  Він  в  чорному  плащі,  такого  ж  кольору  капелюсі  з  великою  парасолею  в  руках,  яка  слугувала  йому  за  палицю.  Їх  постаті  умиротворені  і  щасливі  гармонійно  вписувалися  в  парковий  пейзаж.  Було  відчуття,  що  пара  ретельно  збиралася  на  прогулянку  по  осені,  як  на  свято.  Знову  пішов  дощ.  Чоловік  відкрив  парасолю  і  підняв  її  над  головою  супутниці.  Жінка  дістала  з  сумочки  хусточку  і  турботливо  витерла  з  його  обличчя  краплинки  дощу.  Він  поцілував  її  руку.
Парком  гуляли  Вона,  Він,  Осінь  і  Вічність.  Вічність,  якій  ці  двоє  подарували  своє  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623881
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015


Чорна кава й ніч

Час  невгамонно  й  швидко  так  іде,
Все  далі  й  далі  від  тієї  дати,
Коли  востаннє  бачила  тебе,
Могла  пробачити  і  обійняти.
Нас  зігрівала  чорна  кава  й  ніч.
Спускалась  зірка  з  неба  на  долоні.
Народжувався  ранок  з  протиріч
І  залишавсь  до  вечора  в  полоні.
І  знову  кава  і  сплетіння  рук,
Молитви  час,  і  смерті  й  воскресіння,
І  каяття  твого  непевний  звук,
Й  моє  небажане  прозріння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015


Порада олігархам

Не    можна    взяти  і  вимкнути  душу
Натиснувши    на  пульті  кнопку
Не  хочу  знати,  не  буду,  не  мушу
Просто  викину  з  хати  оцю  коробку.
Де  олігархи  на  кожнім  каналі
Гріють  зади  у  Верховній  залі.
Б'ються  за  крісла,  за  владу,  за  гроші,
Що  ж  ви  робите,  слуги"  хороші?
Вам  Україна  цього  не  пробачить
І  Всевишній  з  гори  усе  бачить.
Раджу  із  НАСА  з'язатись  худчіше,
Щоб  відлетіти  з  Землі  найскоріше,
Та  не  згубіть  золотого  батону,
Грошви  прихватіть  ви,  хоч  би  із  тону.
Може  в  космосі  місце  й  знайдеться,
Якось  зладиться,  зліпиться  приживеться.
Тільки,  прошу,  не  верніть  з  відтіля,
Дайте  налагодить  наше  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015


Моя Вкраїна, що без тебе я

Моя    Вкраїна,  що  без  тебе  я
В  людському  морі  крапелька  маленька?
У  просторі    всесвітньому  Земля
Така  тендітна,  і  така  легенька.
На  цій  Землі  для  мене  місце  є,
Найкраще,  неповторне  і  єдине
Від  бід  усіх  мене  застереже
І  в  радості  і  горі  не  покине.
Біленькою  пір'їнкою    спущусь,
І  упаду  своїй  землі  в  коліна,
Де  б  не  була,  та  знову  повернусь,
З  чужих  країв  до  дому  я  полину.
Де  хвилі  Ворскли  б'ються  в  береги,
І  сонце  за  Охтир-гору  сідає,
Де  трави  віддають  землі  борги,
І  теплий  вечір  місто  обіймає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2015


Пора кохання

Є  в  кожного  в  житті  своя  пора
Настояна  на  пахощах  любові.
І  кожний  день,  як  квітка  розквіта,
І  ніжністю  бринить  у  кожнім  слові.
І  світ  такий  рожево-голубий
І    дні  летять,  неначе  оглашені,
Коли  ти  чуєш:  "Я  твоя",  "Я  твій",
А  негаразди  всі  такі  непевні.
Коли  душа  літає  в  небесах,
Й  метеликом  сідає  на  долоні.
Моє  кохання,  я  в  твоїх  руках
Моє  кохання,  я  в  твоїм  полоні.














адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015


Старий

Трухлявий  пень  опеньками  поріс
Він  на  своїм  віку    не  мало  бачив
І  ліс  цей  зна,  у  нім  з  дитинства  ріс.
В  пошані  був,і    невважавсь  ледачим.

Тримав  він  небо  на  своїх  плечах,
І  першим  сонцю  починав  радіти.
У  птаства  був  над  головою  дах,
А  вітер  на  гілля  сідав  спочити.

Малим  дубкам  дід  дарував  казки,
Коли  зима  стояла  на  порозі.
І  частував  онуків  залюбки
А  зараз  і  всміхатися  невзмозі.

Старий,  трухлявий,  мохом  вже  обріс,
Та,  бач,  опеньки  запросив  в  гостину.
Бідкується:»  А  як  же  буде  ліс,
Коли  цей  світ  назовсім  я  покину?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015


Солоткий запах матіоли

Солодкий  запах  матіоли
Ночі  літньої  коротка  мить.
І  під  музику  старої  радіоли
Ніч  на  зустріч  ранку  побіжить.
Хіти  років  шестидесятих,
Танці  до  півночі  і  пісні.
Мрії  золоті,  невинні  і  крилаті
Може  і  зустрінемось  уві  сні?



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015


Моя рідня

Моя  рідня  розкидана  по  світу
В  роки  лихі  і  голоду  й  війни.
Світило  кожне  зна  свою  орбіту
Світилам  з  того  курсу  не  зійти.
Ну,  а  людині?  Те  земне  тяжіння  -
Чи  сил  додасть,  чи  прийде  у  вісні?
Як  берестку  набратися  терпіння
Що  небо  підпирає  на  горбі  ?
Ще  на  зорі  минулого  століття  
Той  бересток  у  землю  вкинув  дід,
В  часи  святі    і  в  роки  лихолліття
Терпляче  бересток  чекає  рід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015


Сонце

Сонце  в  соснах  заблукало.
Звечора  присіло  на  гіллі
І  стуливши  очі  задрімало
Слухаючи  місяця  пісні.
Сниться  йому  поле  над  горою,
Умліває  вранішній  туман,
Річки  берег  вигнувся  дугою
І  розлігся  в  травах,  наче  пан.
Всі  його  чекають  воскресіння:
-  Прокидайся,  сонце,-  час  прийшов
Перший  його  промінь,  як  спасіння
День  прийдешній  в  соснах  віднайшов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2015


Перейти Майдан

Ми  ще  не  перейшли  Майдан,
Спинилися  на  півдорозі.
Та  вивітривсь  з  голів  дурман
Царькам  вже  вірити  невзмозі.
Стоптали  віри  підошви,
Нажаль,  благенького  покрою.
А  позика-  мішок  грошви
Мечем  висить  над  головою.
Які  ж  були  сліпі  ми  всі  -
За  брата  прийняли  чужинця.
Його  обіцянки  пусті
За"  щедрого"  взяли  гостинця.
І  на  омріяній  землі
Де  камінь,  навідь,зерня  родить,
Де  колосом  рясніють  дні
Чужинців  чобіт  полем  ходить.
А  що  їм  і  діти  -  колоски,
І  наші  вранішні  тумани,
Порожні  старості  миски,
Зневірені  болючі  рани.
Та  прийде  час  розплати,
Майдан  країна  перейде
Впадуть  високії  палати
І  Божий  суд  у  світ  прийде.


   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2015


Казка

 Є  у  діда  торба,
 Торба  чималенька.
 Біля  ліжка  торбу,
 Діду,  поклади,
 А  в  тій  торбі  казка,
 Казка  веселенька
 Ти  онуці,  діду,
 Казку  розкажи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015


Місячна доріжка

Місяць  в  небі  народився,
Ще  ходити  не  навчився.
Ріжками  уперся  в  небо,
Може,  так  воно  і  треба?
Дарував  щоб  знов  і  знову
Чарівну  свою  підкову.
А  як  зіпнеться  на  ріжки
Враз  освітить  всі  доріжки
І  шляхи,  і  магістралі,
Близький  світ,  й  далекі  далі.
Ступить  він  й  на  мій  поріг,
Золотом  прикрасить  сніг.
Місяць  чаєм  пригощу,
З  хати  в  зиму  не  пущу.
Поряд  сядем  біля  печі,
І  зігріємось,  до  речі.
Наговоримсь  досхочу  -
Ось  тоді  і  відпущу.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015


А як ніченька прийшла

Ніч  розсипала  мішок,
Зорі  розгубила,
На  білесенький  сніжок
Морозець  пустила.
А  настане  ранок  враз
Зорі  позбирає,
На  сусідський  перелаз
Синиць  позганяє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2015


Матусин урок

Соловейко  солов’ят
Вчить  пісень  співати,
Ну,  а  мама  вчить  дітей
Гарно  розмовляти:
"Хата,  річечка,  бузок,
Сонечко  над  гаєм."
Мами  рідної  урок
Завжди  пам'ятаєм.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617005
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2015


Останнє листя

Останнє  листя  падає  під  ноги,
І  дні  такі  холодні  і  малі.
У  кожного  в  житті  свої  дороги,
Свої  печалі  і  свої  жалі.
Дощі  вкривають  плечі  осені,
І  вітер  хвіртку  відчинняє  у  дворі.
Літа  пливуть  в  небесній  просені
У  вирій  відлітають  журавлі.
                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2015


Родина

Мама  коси  заплітає,
Донечку  свою  повчає:
«Пам’ятай,  моя  дитино,
Що  у  тебе  є  родина,
Наш  садочок  біля  хати:
Дід,  бабуся,  мама,  тато.
А  земля,  що  нас  годує,
Всіх  в  один  народ  гуртує.
Сине  небо,  стиглий  колос,
Річки  Ворскли  ніжний  голос.
Тут  наш  дім,  а  в  домі  –  мова,
Українська  веселкова!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2015


Найкраще місто

Каже  мама,  що  найкраще
Наше  місто  на  землі
Є  звичайно,  безліч  інших  –
І  великі,  і  малі.
Та  найкраще  пахнуть  в  світі
У  бабусі  пироги.
Світить  сонечко  тепліше
Нам  у  рідній  стороні.
Мама  правду  говорила:
Міста  кращого  немає
Бо  у  нім  моя  родина
З  покон-віку  проживає.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616363
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2015


Бажання

Давні  бажання  знайшла  у  кладочці
Стільки  ж  пилу  осіло
На  яскравій  бажань  коробці.
В  очі  дивились  бажання  так  щиро…
Просили,  благали  взяти  з  собою
Називали  єдиною  і  дорогою
Кружляли  метеликом  над  головою
Говорили,  навіки  будуть  зі  мною.
Пил  стерла  –  й  бажання  в  вікно  полетіли
Просто  бажання  на  волю  хотіли…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015


Котилася торба

Котилася  торба
З  великого  горба.
Катруся  і  Петрик
Ту  торбу  знайшли.
І  торбу  коштовну
У  дім  принесли.
Відкрили,  а  в  торбі…
А  звідти  –  слова,
І  музика  й  пісня
Ураз  ожива.
Сопілкою  грає,
Словами  бринить,  
І  душу  і  серце
Вона  веселить.
Та  пісня  чудова,
І  мила  й  жива
Нас  українців
У  світі  трима.












адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616067
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015


Посвящение туристической паре

Нам  сосны  поют
Песни  ветров,
А  звезды  с  небес
Нам  шепчут  о  том,
Что  жизнь  без  дорог-
Это  не  жизнь.
Бывает  и  так,
Что  просто  держись.
Как  важно  плечо
Рядом  с  тобой,
И  я  не  хочу  
Любимой  другой.
Смола  на  сосне
Блестит  янтарем,
И  даже  во  сне
Мечтаю  о  том,
Что  в  синий  январь
Или  в  теплый  апрель
Свою  предо  мной
Не  захлопнешь
Ты  дверь.
Где  сосны  поют
Нам  песни  ветров,
С  тобой  их  всегда
Я  слушать  готов.
Пускай  говорят,
Что  разные  мы.
Куда  же,  куда
Нам  уйти
От  судьбы.
Ты  рядом  со  мной  –
Глаза  родники.
В  них  отблеск  костров
И  прохлада  реки.
А  сосны  поют
Нам  песни  ветров.
С  тобой  их  всегда
Я  слушать  готов.








адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615975
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2015


Коріння

Отой  шматочок  рідної  землі,
Де  притулилося  коріння  роду,
Там,  де  волошки  голубіють  у  ріллі,
Вітри  гуляють  в  кроні  родоводу.
Не  можу  стерти  з  пам'яті  ніяк
Старе  село,  що  кличе  знов  і  знову,
І  річки  хвилю  ніжну  й  голубу,
І  промінь,  що  ховається  в  діброву,
Де  матері  сирітство  і  нужда,
Як  ластівка,  гніздечко  в  стрісі  звили.
А  груша  на  подвір’ї  все  стражда,
Що  в  хаті  вікна  навхрест  всі  забили.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2015


Жаб'яча родина

Біля  річки,  коло  броду
На  тепленькому  піску
Жаб'яча  уся  родина
Закружляла  у  танку.
Жабеня  мале  сміється,
Дуже  радісно  йому,
Що  дідусь  його  старенький
Теж  кружляє  у  танку.
І  бабуся  вслід  за  дідом
Узялася  у  боки.
Постирала  вже  четверті
Баба-жабка  чобітки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615607
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015


Клен

Клен  старий  зелену  шапку
Повісив  в  комору,
Як  господар  все  заніс
Знаряддя  зі  двору.
Наробився  Відпочити
 Сів  старий  на  лаву.
Бачить  осінь  вже  несе  
Шапку  золотаву.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615606
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015


В гостях у літа

У  траві  зеленій  гарно  спочивати,
За  хмарками  слідом  в  небі  заблукати.
Поцілунок  сонця  –  літа    нагорода,
Кавунів  смугастих  справжня  насолода.
Споришами  стежка  стелиться  до  річки,
Солоденькі  грона  спілої  порічки.
Там  малина  спіє,  там  цвітуть  жоржини.
Де,  як  не  в  бабусі,  відпочить  дитині.
Яблуні  цим  літом  щедрі?  як  ніколи,
Є  з  чим  повертатись  діточкам  до  школи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615367
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015


Святковий день

Який  же  видався  святковий  день  сьогодні,
Під  небом,  де  пливуть  білесенькі  хмарки.
Серед  села  діди  присіли  на  колоді,
Накинувши  на  плечі  фуфайки.
Хай  і  не  модно,  але  ж  де  ті  статки,
Хіба  в  руках,  що  в  вічних  мозолях.
І  стежать,  як  розміщують  палатки
За  кандидатів,  на  об'їзжених  шляхах/
А  ті  всміхаються  з  світлин,  немов  герої
З  якогось  голлівудського  кіно.
Конем  підступним  спаленої  Трої
Їх  знову  до  країни  занесло.    
І  обіцяють,  що  наступить  рай,
Молочні  ріки  і  кисільні  береги.
За  нього  лиш  ти  голос  свій  віддай,
І  манну  із  небес  лопатою  греби.
Та  мудрії  діди  обіцянкам  тим  знають  ціну:
"Хай  балотуються,  не  наробили  б  лиш  біди,
Й  ще  більше  не  спустошили  країну."
А  що  дідам?  У  них  своє  життя.
Морквина  і  картопелька  в  коморах.
Смішні  їм  депутатські  каяття,
Замішані  на  грошових  офшорах.
А  в  світ  таки  приходить  день  Святий:
"Із  праздником,  жінки,  діди  і  діти".
І  сонця  промінь  -  край  мій  дорогий
Своїм  теплом  зуміє  обігріти.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015


Калинова сопілка

Любисток  стелиться  до  ніг,
Верба  спустила  в  річку  вії
На  світі  безліч  є  доріг
Йдуть  по  ним  надії  й  мрії
Несуть  з  собою  в  світ  сопілку,
Що  музику  чарівну  грає
Червоної  калини  гілку
В  народній  пісні  прославляє.
Вночі,  на  ранньому  морозі,
Калини  листя  кучеряві
В  снігу  схилились  при  дорозі
На  білім  -  ягоди  криваві.
Збира  сопілка  ягоди  в  пісні
Що  нижуться  намистом  у  слова
Які  яскраві  ті  рядки  й  рясні,
Мого  народу  правдонька  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2015


Сливи

І  білим  маривом  вночі
У  травні  випливають  сливи.
Враз  цапля  на  болоті  застрекоче,
І  солов'їв  зачуються  мотиви.
І  знову  тиша.  Тільки  раз  у  раз
Пелюстка  з  сливи  упаде.
З  цих  ніжних  чарівних  прикрас
Зоря  вінок  собі  сплете.
І  через  сто,  і  двісті  літ
Знов  сливи  в  травні  зацвітуть.
В  ночі  народжений  політ
Століття  сиві  не  зітруть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2015


Шевченкова муза

Шевченкова  муза  -  це  Україна,  
Високого  духу  нестримний  політ.  
Від  роду  до  роду,  від  батька  до  сина  
Тарасові  думи  наповнюють  світ.  
«І  мене  в  сім’ї  великій,  сім’ї  вольній,  новій
Не  забудьте  пом’янути    незлим,  тихим  словом»
І  став  той  клич,  як  меч,  і  став,  як  криця,  
І  з  ним  Небесна  Сотня    вийшла  на  Майдан.  
Правдивих  слів  незмілина  криниця  
Цілющою  була  для  їх  смертельних  ран.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2015


Небо марить миром

О,  як  же  марить  миром  небо,
Зіщулилось  на  стежці  у  дворі.
Благає:"Господи,  не  треба"
Дощами  плаче  у  ріллі.
І  просить:  "Не  вмирайте,  діти,
Ви  так  мені  потрібні  на  Землі,
Без  вас  не  жити,  не  радіти,
Зорею  не  горіти  у  вікні.
Без  вас  я  буду  сиротою,
Живіть  усім  смертям  назло.
Щоб  встало  сонце  над  горою,
І  щастя  у  домівках  зацвіло.
Батьки  діждались  щоб  онука,
Живіть,  соколики,  прошу,  живіть".
Яка  жорстока  і  нестерпна  мука
У  душу  влізла  і  невимовно  болить.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2015


Вишиванки

Серпневий  заквітчався  ранок
Букетом  кольорових  вишиванок,
Що  до  лиця  жінкам,  чоловікам,
І  діточкам,  цим  Янголам  небесним,
Комфортно  нинішнім  вікам
У  святі  вишиваному  чудеснім.
Співають  завжди  в  унісон
І  вічна  мода,  і  новий  фасон.
У  місті  квітнуть  вишиванки,
Як  оберіг,  як  вічність,  як  співанки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015


Біла ворона

Білу  ворону  не  шукайте  в  природі,
Не  марнуйте  даремно  ні  сили,  ні  час
Біла  ворона  зараз  не  в  моді,
Живе  без  зайвих  словесних  прикрас.
Подумати  тільки  –  літає,  де  хоче.
Така  вередлива,  не  горнеться  зграй.
Серце    білой  ворони  тріпоче,
Шукає  марно  воронячий  рай.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015


Хризантема

Я  рожеву  красуню  квітку  
Хризантему  несу  у  руках.
Золоту,  коштовную  клітку
Із  вітрів  сплів  для  неї  Маг.
Їй  у  клітці  цій  так  комфортно,
В  листопаді  Цариця  вона.
І  байдуже,  що  безповоротно
Осінь  в  зиму  уже  перейшла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015


Кольорове життя

Спіткнулась.  Маленька  ямка,
Та  вивихнуте  плече.
Думки  тривожать  до  ранку,
Біль  нефізична  пече.
А  скільки  тих  ран  болючих,
Що  тіло  без  жалю  рвуть.
А  випадок?  Неминучий.
Сталось.  Пройшло.  Забуть.
Та  серця    відкриті  рани
Біжать  по  шкалі,  як  ртуть.
Розлуки,  зради,  обмани
В  зболілому  серці  живуть.
В  кутку  присіли.  Чекають
Миті,  щоб  влізти  на  трон,
Військо  \"  відважне\"  мають  -
Зграю  чорних  ворон.
Пускають  плітки,  облуду,
Важкого  калібру  метал.
Такого  намісять  бруду,
Відьом  скличуть  на  бал.
Таке  буття  кольорове,
То  чорним  малює  шляхи,
То  в  радісно-веселкове
Життєві  латає  дірки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015


Вірна Муза

В  часи,  коли  печаль  Цариця,
Володарка  думок  і  почуттів,
Не  білий  лебідь,  а  синиця,
Веде  рахунок  моїх  днів.

Коли  боюся  порожнечі
В  своєму  серці  і  душі,
Непередбаченої  втечі
В  краї  де  не  живуть  вірші.

Коли  павук  плете  тенети,
І  небо  пада  до  землі  -  
Мої  надії,  мрії,  злети
Такі  здаються  незначні...

Я  йду  до  тебе,  вірна  Музо,
У    світ  поезіі  й  краси,
У  світ  великого  Карузо,
В  народну  пісню  із  роси.

В  Костенко  Ліни  стиль  високий
"В  безсмертний  дотик"  до  душі
У  парус  білий  одинокий
У  ненаписані  вірші.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2015


Ніні Багатій - талановитій поетесі

Коли  горить  свіча
В  зимову  ніч  холодну,
А  в  пору  у  спекотну
Холодна  є  вода,
То  неприємність  кожна
Відступить,  неодмінно,
Зерно  впаде  достигле
Поету  в  жернова.
Коли  у  серці  жар
Й  вогонь  палає  щирий.
Коли  свій  Божий  дар
В  долоні  покладеш
Й  метеликом  відпустиш
У  світ,  у  світ  широкий
Лети,  лети  метелик,
І  віршем  повертайсь.
А  на  плече  листочок
Осінній  тихо  ляже.
І  в  цій  красі  буденній
Побачиш  неземну,
У  слово  зарифмуєш
І  за  водою  пустиш.
Пливи,  пливи,  листочок,
Корабликом  пливи  –
Багатою  ти  будеш
І  істину  пізнаєш.
В  сто  крат  те  повернеться,
Що  людям  віддаси.
Коли  в  спекотну  пору
Останню  краплю  в  кухлику,
Останню  ту  краплинку
У  слово  переллєш.
Багатою  ти  будеш  -
Ніною  Багатою,
Джерельною  водою
І  вогником  в  печі,
І  сіллю  землі  рідної,
Ії  душею  й  совістю,
Корабликом  із  осені,
Й  метеликом  в  руці.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2015


Мамині скарби

Проїжджаю  мамине  село
Де  над  Ворсклою  сосновий  ліс
Там  сирітство  мамине  цвіло  
Білим  платтячком  сумних  беріз,
Батіжком  збива  росу  ранкову
Пастушок  -  від  столу  два  вершки,
Соняшник  надів  свою  корону
Задрімали  на  тинах  горшки,
На  горбі  стоїть,  мов  наречений,
Перелаз  -  увесь  у  паничах,
На  жаровні  сонячній  спечений
Потопа  город  у  гарбузах.
Це  повітря  пити  б  без  упину
З  молоком,  що  тільки  від  корів
Жаль,  що  потяг  дав  лише  хвилину
Щоб  торкнутись  маминих  скарбів.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2015


Етюд

Серпень.  Вечір.  Вже  скінчилось  літо.
Айстри  фарбами  малюють  сад
Дощова  вода.  Старе  корито.
У  якому  тоне  зорепад.
Зачерпну  води  –  така  м'якенька  -
Н  траві  заварений  узвар
І  мережить  вже  печаль  легенька
́́́́́́Ніжну  музику  осінніх  чар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2015


* * *

Завірюха  в  вікна  стукає,
Слід  твій  замітає.
Завірюха,  завірюха  –
В  ній  тебе  не  має.

Загубивсь  у  завірюсі,
Замело  –  завіяло
Сніг  у  білому  кожусі
Місяцем  намріяно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2015


Зимова ніч

Білий  світ  ковтає  темну  тінь,
Свічка  вигляда  когось  з  доріг.
Від  яскравих  зоряних  сплетінь
Пада  золото  із  неба  в  сніг.
Все  завмерло.Тишу  навкруги
Будить  музика  нічного  ліхтаря.
У  савані  білому  боги
На  красу  милуються  здаля.
Все  чогось  чекає  оця  ніч.
В  візерунках  чарівних  вікно,
Намистинки  вічних  протиріч
У  коштовне  падають  сукно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2015


Воспоминания

Время  оказалось  лекарем  плохим  –
Под  осень  рана  кровоточит.
Я  изменилась  –  стал  и  ты  другим,
А  память  отпускать  совсем    не  хочет.

Мне  все  равно,  каким  ты  молишься  богам,
Планида    ведь  у  каждого  своя.
Но  пыль  сотру  с  сапог,  ступая  в  храм,
Где  обрела    любовь  душа  твоя.

Той  девочки  наивной  робкий  взгляд,
И  нежность  –  океана  шире.
Уж  ничего  нельзя  вернуть  назад...
Ничто  не  вечно  в  этом  хрупком  мире.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603707
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.09.2015


Рідний край

Земле,  що  садами  уквітчана,
З  тобою  навіки  повінчана,
З  тобою  навіки  об'єднана,
Клітинкою  кожною  з'єднана.

Ми  з  тобою  два  береги  річки.
У  вінку  дві  блакитнії  стрічки.
Я  з  тобою  у  небо  полину,
Я  ніколи  тебе  не  покину.

Я  спитаю  у  тебе  поради
Нас  не  в  силах  ніхто  роз'єднати.
Я  з  тобою  радію  й  страждаю,
Бо  я  іншого  краю  не  маю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2015


Садочок

Гадає  садочок
Це  яблука,  малина,
І  груші,  й  абрикоси,  
І  навіть  кавуни?
Садочок  –  це  Андрійки,
Тетянки  і  Іринки,
Садочок  –  це  не  фрукти  –
Веселі  дітлахи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2015


* * *

Білий  світ  ковтає  темну  тінь,
Свічка  вигляда  когось  з  доріг,
Від  яскравих  зоряних  сплетінь
Пада  золото  із  неба  в  сніг.

Плаче  і  гуляє  хуртовина:
Тішиться,  сміється  і  гуде
І  в  тім  не  ніч  зимова  винна
Що  той  ранок  до  вікна  не  йде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2015


Райдуга

Райдуга  по  небу
Розляглась  низенько,
Я  візьму  за  кінчик  
І  сплету  в  клубок.
А  бабуся  скаже:
"Ох,  як  вже  давненько
Не  було  у  мене
Райдужних  ниток!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2015


Дідова казка

Дід  з  онуком  розмовляє,
А  воно  собі  мале,
Притулилось  на  колінах
І  тихесенько  сопе…
Ну,  а  дід  усе  розкаже:
І  про  білочку  й  ставок,
І  про  нашу  Україну,
І  про  місто  і  садок,
І  про  церкву  золотаву,
Про  святії  купола,
І  про  те,  щоб  Україна
В  щасті  й  радості  жила.
Разом  пісню  заспівають
Про  козацький  славний  рід,
Та  таки  найкращий  в  світі
У  онука  цього  дід.









адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2015


Правда

А  правда  одна  –  велика,  як  світ,
І  невинна,  мов  очі  дитини.

Веселка  у  небі  і  птаха  політ  
Промінчик  сонця  грозової  днини.  

А  ми?  Ми  так  заплутались  в  брехні  
Десь  загубили  перевесла  

Згораємо  в  неправеднім  вогні,
А  Україна  хочем  щоб  воскресла  

Пустіть  у  небо  правду  і  свободу  
Щоб  плачучі  пісні  не  йшли  у  світ    

Бо  ми  нащадки  гордого  народу  
Ніхто  й  ніколи  не  зупинить  наш  політ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2015


Роки

Ох,  як  швидко  час  біжить    
Вже  біліють  скроні.
Знову  соком  із  беріз  вимиті  долоні
Відшуміло,  відгуло,  і  сніги  розтали
І  років,  як  не  було,  десь  роки    пропали…
Заблукали  у  весні,  в  зіллі  молодому,
Надвечір’я,  а    роки  не  спішать  додому.
Зап’яніли,  зацвіли  у  весни  в  гостині
Вже  і  осінь,  а  роки  у  весни  і  нині…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2015


Лихоліття

Зігріла  колосок  руками  –
Як  тепло  від  зернят  руці,
А  в  пам'яті  обличчя  мами
І  сльози  сиві  і  рясні…
Село,  дитинство,  ноги  босі
У  тридцять  третьому  мала
Стояла  мама  на  порозі  –
Просила  хлібчика  вона.
Немає  хлібця  і  не  буде…
Є  в  огороді    лобода.
А  зранку  вже  везуть  на  возі
Таких  голодних,  як  вона.
Хто  мертвий,  хто  ще  ледве  диха  –
Усіх  у  яму  у  одну.
Літає  над  селом  шуліка,
Кому  пожалітись,  кому?
Візок  скрипить,  неначе  стогне.
Візник  лякає:  "Йди  сюди".
І  виє  те  дитя  голодне,
Що  аж  здригаються  світи.
В  очах  у  мами  вічним  болем
Той  тридцять  третій  рік  стояв.
Гуляє  вітер  стиглим  полем
І  колосок  лежить  в  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2015


Грусть

Молчит  телефон,  тишина,  уют,
Росой  блестят  ромашки  на  столе,

И  белизною  в  сумерки  плывут
Прозрачно  шторы  на  пустом  окне,

Уходит  день  в  деревья  за  окном,
Часы  бегут  –  их  ход  неутомим,

И  с  тишиною  в  сумерках  вдвоем
Гадаем  на  ромашке  и  грустим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.08.2015