Тетяна Акименко

Сторінки (3/230):  « 1 2 3 »

Осіння мить

Прощання  осенні  таке  красиве  ,
Таке  мрійливо  сонно  -  золоте
Промчиться  осінь  поміж  парк  курсивом
Трава  вже  скоро  білим  зацвіте.
І  буде  сніг  -  наївний  ,  мов  дитина  ,  
Освоє  перші  кроки  знов    зима  ,
Замерзла  річка  лагідна  і  сива
Наївний  сніг  сердечно  привіта.
Грак  на  снігу  великий  і  дзьобатий
Звітривши  крила  у  березняку
Впірне    у  білий  ранок  соковатий
Не  в  золотому  -  білому  парку.
І  жовтий  лист  останній  повсковзнеться
На  зеркалі  замерзлої  води.
З  колючими  вітрами  понесеться
В  зимові  сни:  в  сніги,  сніги,  сніги...
Це  буде  завтра  ,    а  сьогодні  осінь  ,
Алеями  і  скверами  біжить
У  сонця  промінь  і  внебесну  просінь
Зануритись    спішу  в  осінню      мить..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2021


Зоряна криниця

В  колодязі  місяць  ховається
Відерцем  його  зачерпну,
А  в  ньому  і  зорі    купаються
І  місяць  і  зорі  у  жменю  візьму.
Яка  прохолодна  небесна  водиця
Холодна  водиця  мені  до  смаку
А  би  ж  не  зміліла  ніколи  криниця
В  моєму  житті  ,  на  моєму  шляху.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021


Українці мої




Шеренги,  шеренги,  шикуються  в  ряд
Війни,кров    ,  нескінченні  паради.
В  святковості  днів,  і  в  буденності  свят
У  шеренги  шикуються  зради.

В  моїм  світанковім  квітковім  краю
У  кріпацтві  живем  ми  рабами  ,
 А  неправедну  суть  -  вселенську  біду
 Засіваєм  своїми  полями

То  що  ж  ми  за  люди,що  так  довели
 До  зубожіння  себе    і  краю?
Брехню  і  цинізм  до  Олімпу  звели
І      зневажаєм  свою  державу

   Просніться  від  сну  ,  українці  мої  ,
У  нащадків  козацького  роду
Є  грабрості  дух  і  чесноти  свої
І  нескорена  сила  народу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021


Осінній етюд

Парфуми    яблучні  розлиті  по    дворах
І  вечір    їх  вдихає  аромати,  
А  скибка  місяця  ,  що    бродить  по  садках
Для  зорь  цей  аромат  спішить  придбати

Щоб  небо  і  земля    отак  з"єднались  враз
Чи  зорі  на  землі,  чи  айстри  в  небі?
 Неуловимий  і  суворий    мій  Парнас
Ці  квіти  ,  зорі  ,  осінь  -  все  для  тебе

Щоб  десь  отам  -  в  далеких  таїнствах  душі,
Куди    дістатись  майже  неможливо,
Враз  ожили    і  айстри,  й  зорі,  і  вірші
І  лист  осінній  закружляв  красиво..

І  поки  яблуневий  стиглий  аромат  
Бентежить  і  тривожить  мою  душу,
А  скибка  місяця      вподобала  мій  сад
Я  цю  картину    світу  не  порушу...


























адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2021


Книга Всесвіту

Я  знаю  є  душа    в  зелених  трав,
У  квітці  і  малесенькій  стеблинці.
І  Той  хто  книгу  Всесвіту  писав
Зробив  помітку  на  Земній  сторінці.
Щоб  кожен  день  прокинувшись  від  сну
Всі  в  рівній  мірі  тішились  дарами,
Бо  все  земне  багатство  ,  всю  красу
Хтось  мудро  так  розподілив  між  нами.
Щоб  вистачило  всім  земних  дарів  :
 Лугам  ,  і  річці  ,  звіру,  і  людині.
Як  би  ж  Він  зрів,  як  би  ж  Він  тільки  зрів
Від  сотворіння  світу  і  до  нині,
Що  найційніша  із  ЙОГО      істот
Винищує  безжалю  інші  душі
Все  більше  злоби,  меньшає  чеснот,
І  губляться  річки  у  мертвій  суші.
А  вирвані  із  Книги  сторінки
Чумацький  шлях  збирає  знов  до  купи,  
Щоб  в    Всесвіті  колись,    в  якісь    Віки
Віддати    сторінки    в  надійні  руки  ....


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021


Оберіг


Широкий  Стіл  убраний  в  скатертину,
Вона  старому  ,справді,  до  лиця.
Мінялись  пори  року  безупину
З  гнізда  правічного  полинула  рідня.
А  він  усе  стоїть  серед  світлиці.
Дубовий  Стіл  -  він  вічний  ,  як  Земля.
В  село  ,  у  рідну    хату  із  столиці,
До  рідних  стін  прилинула  сім"я.
І  двері  не  скриплять  вже  ,  а  співають,
І  вікна  світять  сонцем,  а  вгорі
Сміється  стеля  білими  хмарками,
І  пахне  хліб  на  білому  Столі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2021


Травневий сніг



Юнацькі  мрії  Травня  опадають
В  рожево  -  білих  пелюстках  стоять  двори
В  саду  тюльпанів  зграйки  завмирають
Від  неповторної  травневої  краси.
І  сипле  сніг.Рожевий  ніжний  Снігу,
Своїми  пелюстками  обійми  мене...
Ще  пройде  день  -не  буде  навіть  сліду
Розтане  сніг  -травневий  день  мине..  


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2021


Сонячне

 

У  Сонячному  сонця  так  багато,
Над  ставом  сосни  розбрелись
В  оркестри  жаб"ячі  завзято
Піснями  солов"ї  вплелись.
Бузок  розкинув  свої  віти
У  пахощах  все  навкруги.
Мов  вартові  червоні  квіти
Стоять  над  пам"яттю  війни.
Куточок  сонця  в  ріднім  краї  -
Солодкий  сон  цукрових  буряків
Світ  Харитоненка        вітає
В  безмежній    щедрості  полів


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021


У сяйві голубім

Іде  людина  з  чистою  душею
Неначе    сяйво  в  світлі  голубім,
Є  ще    людина  в  сонці  ,і  над  нею,
Теж  сяйво  світле,  тільки  в  золотім.
Один  доторк  -  і  ти  уже  в  полоні
Їх  лиць  просвітлених  і  почуттів  .
Із  крильцями  яскравими  з  долоні
Злетять  метелики      прийдешніх  днів.
І  вже  тобі  нікуди  не  подітись
І  жити  будеш  в  світі  золотім,
По  випало  по  долі  поріднитись
З    людьми  моїми  в  сяйві  голубім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021


Ранок

Срібний  човник  на  світанку  -
Де  тут  небо,  де  земля?
І  у  срібному  серпанку  
Загубилася  і  я.
Я  сама  себе  шукаю
В  срібнім  мариві  зорі.
Не  хожу  вже,  а  літаю
Я  у  срібному  човні.
Світ  серпанок  обгортає.
Ллється  срібло  із  ковша,
І  сопілкою  співає
Новоспечена  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021


Дике поле




Давним  -  давно  у  Дикім  полі,
Де  обіймають  Ворсклу  береги,
Там  ,  на  незайманім  просторі
Шуміли  неприборкані  вітри.
У    чаші  глиняній  світанків
Варилися  борщі    прийдешніх  днів,
І  випивали  до  останку
Сулії  полив'Янії  дощів
Засмаглі  трави.  І  зп'янілі
Стелилися  у  ноги  скакунів,
Що    донесли  легенди    сиві
Про  наших  славних  прадідів-дідів.
Де    коромислом  просто  з  річки
Веселка  брала  фарби  для  картин,
Де  вечорів  жористі  стрічки
Вплелися    в  коси  нинішніх  віків.
Ми  з  вами,  люди  цього  світу,
Цієї  неймовірної  краси
І  їй    приречені  служити
Без  ненависті,  злоби  і  війни...
ID:  910208

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2021


Згасла зоря

Не  питай  чого  я  сумна,
Чому  в  мене  зволожені  очі.
Знов  на  Сході  згасла  зоря
У  сьогоднішній  день,  проти  ночі.
 Упала  на  землю  і  все  ...
 ЇЇ  біль    так    далеко  почули.
В  нашім  краї  мале  сільце
Захлебнулося  плачем  зозулі.
Це  ж  вона  кувала  літа
Теплим  ранком  хлопчині  сільському
І  тепер  з  доріг  вигляда
У  буяючу  весну  бузкову.
 Вигляда  -    усе    вигляда...
Довгий  шлях  же  йому  накувала
Знала  -  доля    хлопця  ясна
Ох,  як  би  ж  та  війна  не  спіткала...
 Не  питай  чого  я  сумна,
Чому  в  мене  зволожені  очі,
Бо  погасла  в  небі  зоря
У  сьогоднішній  день  проти  ночі...








адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021


Блакитний ліс

 А  Ліс  наткав  блакитних  килимів,
І  простелив  ті  килими  під  ноги.
Як  гостю  дорогу  Весну  привів
В  кімнату  голубу  спочить  з  дороги.
Весна  з  собою  рясту  принесла,
В  зеленім  листі  жовті  первоцвіти:
"  Яка  ж  краса  "!На  те  вона  й  Весна.
І  як  таку  красуню  не  любити.
На  ранок  Ліс  подав  Весні  узвар
Заварений    на  листі  молодому.
Розвів  гілками  вранішній  туман,
Відкрив  всі  вікна  сонцю  золотому.
 У  нього  гостя  не  аби  яка:
 Вона  бажанна,  ніжна,  довгожданна
А  в  килим  пролісків  печаль  лягла
Жалкують,  що  пора  ця  не  тривала

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2021


Ура. Весна

Засумували  руки  за  граблями.
Запахло  виноградом  і  дощами.
Читаю  грудку  чорнозему,
Як  найцівавішу  поему.
 А  у  куточку  бур"яни
Діждались  все  -  таки  весни.
На  посівнім  банкеті  званім
Сп"яніли  враз  мої  грядки.
Мої  чорненькі,  дорогенькі,
Співайте  вже  свої  пісні.
Тюльпанів  листя    молоді
Теж  посміхаються  весні.
Отож  беру  граблі  у  руки
І  другим  голосом  в  грядки.
Яка  мелодія  і  звуки..,
Які  небачені  святки....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2021


Ми родом з потягу "Земля"

Ми    родом  всі  із  потягу  "  Земля"
В  нім  зайвих  не  буває  пасажирів.
Ось  чийсь  перон  видніється  здаля,
Хтось  на  зупинці  відійшов  у  вирій.
Для  пасажирів  різні  є  місця
Купе,  плацкарт  ,який  квиток  придбаєш.
У  швидкісному  потязі  життя
Не  завжди  по  заслузі    місце  маєш.
По  за  вокзалом  придбаний  квиток,
Не  право  для  купейного  вагону.
Нічого  не  сховаєш  від  зірок
Від  дня    свого  народження  до  скону  .​
Земне  тяжіння  незбагненна  річ  
 Ключем  його  ти    двері  не  відчинеш.
 Чи  в  Божий  день  ,  чи  в  Божу  тиху  ніч
Вокзал  свій  предначерченний  зустрінеш....


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021


Весняні замальовки

Колише  вітер  голі  ще  дерева,
Ще  сніжні  острівці  біліють  де-не  де...,
А  проліски  голівки  голубії
Уже  відлунюють  у  небо  ще  сумне.
І  вдячне  небо    скоро    засиніє,
І  посміхнеться  воно      радісно  землі,
І  приведуть  дітей  в  свої  оселі
У  день  весняний  трударі  шпаки.
В  яскравих  фарбах  світ  навколо  ляже,
І  вранці    зашумлять        здивовані  гаї  :
"  Ще  вчора  сніг  -  сьогодні  качка  кряже
В  своєму  озері  ,  у  теплому  гнізді".
Запрагне  все  живе  не  тільки    жити    -
І  качка  ,  й  комашня  ,    людина  ,  і  лани  -
Дітей  народжувати  і  радіти
На  Богом  даній  нам  усім  Землі..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021


Весняний етюд

Як  сніг  зійшов  зібралась    Груша    під  вінець  -
Від  хвилювання  вся  тремтить  гілками
А  наречений  її  ,легкий  Вітерець,
Вік  парубоцький  пропива  з  вітрами
А  в  тім  покається  і    припаде  до  ніг,
І  до  бруньок  спокусливо    набряклих,
Хоч  молодий,  але    галантний  чоловік,
До  шлюбу  Грушу  поведе  у  травні.
Вінчальна  сукня    вже  гаптується  в  кравця
Пташиний  хор    готується  співати
Зелені  чобітки,  замовленні    в  шевця,
А    сонце  буде  цей  союз  вінчати,
І  поки  молодята  :  Грушка  й  Вітерець
У  любощах  проводять  час  весняний
 Громи  збираються  вести  їх  під  вінець
Почує  світ:  "Кохана  і  коханий  "!!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021


лелечий клин

Летів  із  далеку  лелечий  клин
У  небі  голубім    веснянім.
Лелекам  посміхалися  услід
Хмарки  у  промені  серпанім.

І  в  чистоті    небесній  скрижалі
У  сонця  взявши  позолоту
Лелечий  клин  скупали  в  Граалі
Під  час  далекого  польоту.

І  в  таїнстві    вечірньої    зорі,
Коли  уже  втотились  крила,
 Вплелись  вітри    із  рідної    землі  ,
А  в  них  така  любов  і  сила!

Лише    крило  -  знайомий  краєвид.
В  гнізді    уже  спочинуть  крила.
У  всесвіті  найкраща  із  планид
Шляхи  лелечи  освятила....








адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021


Рідне місто моє

Рідне  місто  моє  в  позолоті  церков,
В  медоносах  і  липах  пахучих.
У  шовковості  трав,  в  шелестінні  дібров,
В  материнському  слові  співучим.

Від  Успенської  площі,  біжать  промінці,
Мов  стежини  ,  у  сонячнім  колі,
У  дворах  чорнобривців  горять  острівці
Посміхаючись  квітці  віолі.

А  на  площі  Соборній  вікують  літа,
Притулившись  до  мурів  Собору,
І  така  по  окрузі  летить  висота
В  чистім  співі  церковного  хору.

А  Гусинка  уся  пір"ям  півня  горить,
На  Леваді  гостює  все  спека,
По  під  Пристань  причалило  сонце  спочить,
Бо  до  ранку  дорога  далека.

Віддзеркалює  Ворскла  старий  Монастир,
Обмиває  святі  його  ноги,
І  дзвіночки  ліщини  із  Гуливих  гір
Все  співають  про  рідні  дороги.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021


Я хмарою у небі пропливу

Змінюють  
                                     форму,
                                                                         зміст,  
                                                                                         конфігурацію:
«Тяжкі  слова  для  їх  легких  основ  «
Хто  так  сказав  ,    той  має  ,певно,  рацію.
Пливе  ведмідь,  а  потім  ,  бачиш  слон.
Такий    величний    він  і  має  білі  крила
Крилатий  слон.  Чи  бачите  його?
 А  може    то  не  слон,  а  білії  вітрила,
Які  за  білим  зайцем  понесло.
А  он    закохані  в  просторах  неозорих
Їх  ніжності  затісно  на    землі.
В    обіймах  таких  легких  і  прозорих
Пливуть  вони  в  небесній  висоті.
Змінюють
                                                   форму,
                                                                                               зміст,
                                                                                                       конфігурацію
На  них  усе  б  дивилась  із  землі
Хто  так  сказав,  той  має  ,  певно,  рацію:
"Для  них  земні  стежини  замалі".  
Хмарки  в  оселю  запросили  їх  до  себе
А  там  закони  вільні  і  прості,
А  що  земній  душі  в  блакиті    треба-
Радіти  небу,  сонцю,  висоті....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021


Сирота

Могутній  дуб  прокинувшись  від  сну
Поскрипував  гілками  постаречі
І  невеличку  вгледівши  сосну
Кіптарик  з  листя  кинув  їй  на  плечі:
"  Бо  ж  холодно,  вона  ж  зовсім  мала
Роки  не  вийшли,  то  ще  не  дівує
За  літо,  бач  як,  швидко  підросла,
А  там  ,  за  лісом  ,  вже  й  зима  вершує.
А  хто  ж  її  зголубить,  прихистить,
Як  гірко  в  світі  жити  сиротою."...
Сльоза  смолою  в  гілочках  бринить,
А  поруч  сосни  звалені  горою.
Десь  серед  них  лежать  її  батьки
Їм  літ  ще  б  двісті  в  небо  упиратись,
А  в  темну  ніч  запалювать  зірки,
І  в  білі  шати  в  зимку  убиратись.
Лежать  на  звалищі  німі  хребти,
Понищені  жорстокою  рукою.
А  дуб  старий  схилившись  до  сосни:
"Рости  ,-  сказав  :"Не  бійся  я  з  тобою"  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021


Казочка про Колобка

Мої  дорогі  подруги:Тетяни,  Валентини,  Анни,  Катерини,  Ольги,  Валерії,Надії,  Любові,  Оксани,  Євгенії,  Галини,  Наталі,  Марії,  Лідії,  Лілії,  Світлани,  Людмили,  -  для  Вас  моя  казочка  «  Про  вічного  Колобка.«

Мандрує  Колобок  мого  життя
Крізь  радість,  успіх  і  невдачі
Таке  воно  і  є  людське  буття  -
То  щастя  вкрай  -то  враз  заплаче
Мій  Колобок  біжить  серед  людей
Поміж  подій  і  снів  пророчих,
І  різних  душ  :святих  і  іудей,
Поміж  творців,  лінивців,  зодчих.
Всі  перешкоди  на  своїм  шляху
Успішно,  нібито,долає
І  лише  в  ніч  ,  в  душевному  ярку,
Дірки  життя  мого  латає.
А  ранком  кава  -  й  знову  у  світи
Вертать  до  Діда  й  Баби  не  планує
Гортаються  казкові  сторінки
Де  Колобок  життям  мандрує....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021


Музика тиші

Музика  тиші  в  шпаринку    вікна
Пробилась  нежданно  в  кімнату
Зібравши  до  купи  алмазики  скла
В  одну  фантастичну  сонату.
І  рвалися  струни  об  ноти  її
У  місячній  тихій  печалі
Торкнулися  ніжно  пальці  мої
Невидимих  клавіш  роялю.
Злились  воєдино    простір  і  час
Відкинувши  всі  протиріччя,
А  Тиша  все  грала,  і  грала  вальс
Крізь  дні  і  години,сторіччя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021


Злетілися до купоньки думки

Злетілися  до  купоньки    думки
Все  про  життя,  про    рідну  Україну,  
І  перемелюють  нічні  млинки
Думки,  думки    мої  всі  безупину.

А  сніг  іде,  а  сніг  все    йде  і  йде
На  чорну  хустку  зранених  полів,
Хай  захистить  той  сніг,  хай  збереже
Твоїх  дітей,  земля,  твоїх  синів.

У  білій  круговерті  сніговій
Хай  їм  співають  вітри  колискову.
Малих  сніжинок  дружній  білий  рій
З  небес  дістане  місячну  підкову.

І  спуститься  Різдво  до  їхніх  ніг
Замре  війна  у  білому  полоні.
І  тільки  щедрий    білий,  чистий  сніг
Зцілує    їх  натруджені    долоні
.
Злетілися  до  купоньки    думки
Все  про  життя,  про    рідну  Україну.....


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020


соромливий сніг

Летів  на  землю  соромливо  сніг  ,
Вкриваючи  легенько  плечі  осені
І  трепетно,  як  тільки  сніг  і  міг,
Нічні  години  зігрівав  морозяні.
Зігрів  сніг  і  мене.  О,  як  йому
Дивилася      закохано  я  в      очі
У  феєрверки  білого  вогню
Впліталися    гіркі  сльозинки  ночі.
На  тканім  снігом  білім  полотні
Лишила  мудра  осінь  наостанок
Жористий  лист  на  мерзлому  вікні,
Щоб    він  для  мене  запалив  світанок.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020


Мазепівцям - лицарям незалежної України

Стоять  дуби,  мов  вічні  вартові,
Над  спокоєм  у  лицарів  свободи.
Все  пишуть  й  пишуть  стиглі  жолуді
Пером  осіннім  літопис  скорботи
Мазепівці  в  могилі  ,  вояки.
Царем  російським  страчені  герої.
Пливуть  над  Україною  віки.
До  волі  все  вони  пливуть  ,  до  волі.









адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020


Караю нелюбов

 "  Сорочку  рвали  на  собі":
"  Велика  буде  в  нас  держава!"
А    так  цинічно  продали
Під  вигук  "  Україні  слава".
Хтось  кулю  в  лоб  собі  просив,
Хтось  кидав  гаслами  у  натовп,
А  хлопців  кулемет  косив
Один    десятий...,  сотий  падав...
І  ллються  сльози  матерів,
Дітей,  в  яких  загинув  тато...
Ви  із  когорти  упирів,
А  ми  вам  вірили  завзято.
Вас  гріють  статки  на  війні
Обпалені  людською  кров"ю?
Ви  нечисть  нашої  землі,
Я  вас  караю  нелюбов"ю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020


Слово

Убралось  Слово  в  дорогу  одежу,
Яке  ж  м'яке  те  ткане  полотно,
А  вранці  вийшло  за  місцеву  вежу,
І  сіло  вправно  з  воїном  в  сідло.
І  стало  Слово  піснею,  й  крилато
Летіло  сміло  ордам  навздогін.
Як  наше  Слово    билося  завзято,
Молилося,  і  переміг  загін.
Верталось    рідне    зранене  додому,
В  легендах  оживало  і  піснях,
А  як  красиво  заквітчало  мову
Волошками  і  маками  в  житах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020


Слово

Убралось  Слово  в  дорогу  одежу,
Яке  ж  м'яке  те  ткане  полотно,
А  вранці  вийшло  за  місцеву  вежу,
І  сіло  вправно  з  воїном  в  сідло.
І  стало  Слово  піснею,  й  крилато
Летіло  сміло  ордам  навздогін.
Як  наше  Слово    билося  завзято,
Молилося,  і  переміг  загін.
Верталось    рідне    зранене  додому,
В  легендах  оживало  і  піснях,
А  як  красиво  заквітчало  мову
Волошками  і  маками  в  житах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883999
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 26.07.2020


Слово

Убралось  Слово  в  дорогу  одежу,
Яке  ж  м'яке  те  ткане  полотно,
А  вранці  вийшло  за  місцеву  вежу,
І  сіло  вправно  з  воїном  в  сідло.
І  стало  Слово  піснею,  й  крилато
Летіло  сміло  ордам  навздогін.
Як  наше  Слово    билося  завзято,
Молилося,  і  переміг  загін.
Верталось    рідне    зранене  додому,
В  легендах  оживало  і  піснях,
А  як  красиво  заквітчало  мову
Волошками  і  маками  в  житах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883998
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 26.07.2020


Старий Валун

Куди  поділось  древніє  село?
Піщані  гори  Ворскла  омиває
Згубилось  у  віках,  мов    не  було.
Старий    Валун  під  сонечком  дрімає.
Старий  Валун  обтесаний  з  боків
Він  пам"ятає  хати  в  білім  цвіті,
І  той  млинок,  що  радісно  гудів
І  стиглі  зерна  все  жував  налиті.
А  далі,  там,  на  Замковій  горі,
Де  дозрівали  медоносні  трави,
І  де  внизу  губились  береги
З  Куземина  до  самої  Полтави
Лунали  дзвони  понад  всі  боки,
І  над  усім  цім  вимріяним  краєм
Здіймалися  козацькі  корогви
Над  Покровою,  за  святим  звичаєм.
Старий  Валун  ,  обтесаний  з  боків,
Він  з  цього  місця  не  зійде  ніколи
Хранитель  мудрості  прадавніх  днів
Куземинської  древньої    Покрови!
То  ж  Скелька  поруч  тут  собі  жила...
Тепер  лиш  вітер  в  здичавілих  хатах.
Зажури  тінь  на  все  село  лягла
І  все  гілки  горіхові  крилаті
Плоди  дають,  як  тисячі  років,
А  мо  і  більш  вони  живуть  на  світі.
Старий  Валун  обтесаний  з  боків,  
Купається  у  сонячнім  кориті
Він  пам"ятає  все  як  тут  було
І  збереже  цю  пам"ять  до  пісчинки,
Лиш  сонце  все  б  світило  у  чоло
І  напували  росяні  краплинки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020


Літо. Ворскла. . Байдарка. Краса

Літо      тепле  !  Лі-теч  -ко!  Літа
В  прохолодній  згубились  водиці.
 Наді  мною  лелека  літа
Я  пливу  на  байбарці  по  річці.
   Навкруги  неймовірна  краса  !
Скільки  років  живу  я    на  світі,
Але  щоб    голубі  небеса
Були  сонцем  так    щедро  политі,
І  зі  мною  по  річці  пливли  ,
І  пірнали  до  лілій  в  гостину  ?
А  поміж  сосен  Залужани
Розляглися  у  сонячну  днину.
Швидко  річки  несе  течія
Легкий  човник  по  хвилях  ,  по  хвилях
Батьківщино,  маленька  моя,
Розлюбити  тебе  невсилах!
Доля  нас  поєднала  з  тобою,
Освятили  союз  небеса  !
Білий  птах  все  кружля  наді  мною  -
Літо.  Ворскла.  Байдарка.  Краса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020


Маски геть!

Карантин  я  скасую  в  своєму  саду  :
"Маски  геть  від  троянд  і  півоній.  "
По  червоній  доріжці  усіх  проведу
Солов"їних  послухать  симфоній.
І  піснями  своїми  малий  віртуоз
 Враз  здолає  усі  пандемії
Незвичайний  такий  солов"їний  прогноз
В  світовій  небезпечній  події.
Між  людьми  і  природой  сбережемо  красу
І  кохання  ,  і  дружбу  ,  і  квіти  :
"Пандемії  не  бути!"  На  смітник  віднесу.
Будем  сонцю  і  літу  радіти!!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020


Літня погода

Яке  ж  бо    сонце,  любляче  і  щире
Уже  нагріло  землю  від  душі
І    хто  ж  тепер    у  те    повірить
Що  цілий  місяць    падали  дощі  :
 Розсада  чахла  і  побите  листя  
Від  граду,  що  як  куряче  яйце  .
Вода,  вода  –  в  воді  усе  обійстя
 Але  уже    забулося  про  це.
А  сонце  прагне    нас  усіх  зігріти
За  сорок  з  плюсом  !  Ну  й  пече!
Вже  й  хочется  від  сонечка  спочити
І  знову  дощику  підставити  плече  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020


Мій день

У  річці  зорі  станули  останні
Почав  свій  вік  з  ворсклянських  берегів
Мій  день  .В  рожевомову  світанні,
Мов  гостю  дорогу  мене  зустрів.
Почастував  холодною  водою,
І  літнім  вітерцем,  мов  рушником,
Дбайливо  зігрівав  і  наді  мною
Блакитне  чисте  небо  розіслав.
Прийдешній  день  щасливо  так  почався  :
Маленька  рибка  в"ється  за  човном.
І  теплий    дощик      ,  де  й    узявся,
І  райдуга  повисла  над  веслом.
Розтанув  ранок  в  полуденній  тиші,
Розморений  розлігся  по  лугам,
А    ввечері    щоб  ще  мене  потішить  
Розсипав  золото  по  зоряним  шляхам.
Я  дню  вклонюсь  за  цінні  подарунки,
 За  щедрість    сонця,  річки  і  лісів,
За  неба  неповторні  візерунки
Що  День  для  мене  витворить  зумів
Яке  ж  це  диво!  Чим  йому  віддячу?
Я  душу  покладу  йому  до  ніг  :
День    посміхнувсь  до  мене  на  удачу,
А  ранком    знов  ступив  на  мій  поріг.
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020


Біль душі

В  країні  скільки  партій  розвелося...
І  кожна  прагне  ситного  корита,
І  так  чогось  на  світі  повелося
Як  не  Король,  то  королева  свита.
І    все  вона  "бідкує"  про  нарід,
Коли  маєтки  зводить    і  забори.
Хто  ж  вид  цей  вивів  ,  із  яких  порід
З"явилась  раса  в  образі  потвори?
Для  чого  ж    нам    всім  слуги  отакі,
Що  зневажають  правду  і  свободу?
Самі  живуть  на  статки  немалі,
Під  ноги  дітям  кинувши  злидоту.
І  зневажають  славний  рід  дідів
І  вільний  дух  козацької  звитяги.
Вплітають  ноти  фальші  в  чистий  спів
Гадаю  ,  час  їх  привести  до  тями,
І  по  обидва  берега  святі
Щоб  не  було  вже  більше  супостата:
"  А  буде  син    і  буде  мати,
І  будуть  люди  на  землі"





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2020


старий

Трухлявий  пень  опеньками  поріс,
Він  на  своїм  віку  немало  бачив
І  ліс  цей  знає.  в  нім  з  дитинства  ріс.
В  пошані  був  і  не  вважавсь  ледачим  .

Тримав  він  небо  на  своїх  плечах,
І  першим  сонцю  починав  радіти.
у  птаства  був  над  головою  дах,
А  вітер  на  гілля  сідав  спочити

 Малим  дубкам  дід  дарував  казки,
Коли  зима  стояла  на  порозі.
І  частував  онуків  залюбки,
А  зараз  і  всміхатися  не  в  змозі.

Старий  ,  трухлявий  ,  мохом  вже  поріз.
Та  бач.  опеньки  запросив  в  гостину.
Бідкується  :  "  А  як    же  буде  ліс,
Коли  цей  світ  назовсім  я  покину?"




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020


Прозріння

Час  невгамовно  й  швидко  так  іде,
Все  далі  -  далі  від  тієї  дати,
Коли  востаннє  бачила  тебе,
Могла  пробачити  і  обійняти.
Як  солодко  нас  гріла  кава  й  ніч,
Спускалась  зірка  з  неба  на  долоні,
Народжувався  ранок  з  протеріч
І  залишавсь  до  вечора  в  полоні.
І  знову  кава  і  сплетіння    рук,
Молитви  час,  і  смерті  ,  й  воскресіння,
І  каяття  твого  непевний  звук,
І  пізнє  і  небажане  прозріння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020


однокласниці

Летить  життєвий  потяг  безупину
Лише  за  вікнами  міняється  пейзаж.
Прошу  я  потяг  :  "Подаруй  хвилину.
Зійду  на  давній  станції  "  Наш  клас"
І  на  пероні  дівчинку  зустріну.
У  неї  довгі  коси  шовком  по  спині.
Зовуть  ту  дівчину  Тетяна  Мила
Вона  із  юності  всміхається  мені

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2020


крізь всі віки , століття і епохи

Крізь  всі  часи,  століття  і  епохи

Світає.  Легенький  вітерець  гуляє  недозрілим  пшеничним  полем.  Роса  блищить  на  зеленій  траві  маленькими  діамантами.  Над  землею  піднімається  сонце.  Десь  у  синій  вишині  несміло  співає  жайворонок.  Наші  босі  ноги,  омиті  прохолодними  росами,  ступають  по  ранковій  землі.  Ми  йдемо  тримаючись  за  руки.  Я  бачу  себе  в  легенькій  ситцевій  сукні,  а  він  –  високий  і  сильний  -  поруч.  І  мені  так  затишно,  тепло  і  комфортно.  Щастя,  яке  огортає  мене  всю,  проникає  в  кожну  клітинку  тіла  і  бринить  якоюсь  невідомою  і  нечуваною  раніше  музикою.  Він  піднімає  мене  на  руки  і  кружляє,  кружляє,  кружляє.  Ми  сміємось  голосно  і  щасливо,  і  від  цього  сміху  я  прокидаюся.  Знову  цей  сон.  Він  приходить  до  мене  все  частіше  і  частіше.  І  я  завжди  чекаю  на  нього.  
У  такі  ранки  я  прокидаюся  з  усмішкою  на  обличчі.  І  день  завжди  видається  вдалим.  А  може  цей  сон  навіяний  старим  листом,  який  написав  колись  у  далекі  воєнні  роки  мій  прадід  Григорій  моїй  прабабусі  Ганні?  
Може  і  так.  Але  цей  сон  став  моїм  оберегом.  Якщо  він  приходить  до  мене  в  період  сесій  –  знаю  екзамени  складу  вдало.  Якщо  насниться  перед  пленером  –  то  фарби  мов  самі,  без  моєї  участі,  створюють  на  полотні  сюжети  ,  які  приносять  мені  задоволення  від  роботи.  І  сьогодні  саме  такий  ранок.
Я  ніжилася  у  ліжку  аж  поки  сонячне  проміння  не  торкнулося  моїх  рук,  обличчя,  волосся.  Підійшла  до  вікна,  відкрила  його  навстіж  і  впустила  в  кімнату  ранкову  прохолоду...  А  за  вікном  уже  кипіло  життя:  мама  готувала  сніданок  на  імпровізованій  літній  кухні  нашого  заміського  дачного  будиночку,  тато  -  як  завжди  -  вже  давно  подався  рибалити  на  річку  ,  яка  блакитною  смужкою  виднілася  вдалечині.
На  сусідськім  паркані  сидів  мій  улюблений  чорний  кіт.  Кожного  дня  кіт  Мурчик  супроводжує  мене  і  Павла  до  великої  лісової  галявини,  яка  в  цю  пору  стоїть  вся  уквітчана  зеленою  густою  травою  та  білими  ромашками.  Аромати  трав,  квітів  дарували  такий  спокій  і  умиротворіння  душі,  яке  можна  зрівняти  тільки  з  тим  дивовижним  сном,  що  так  часто  приходив  до  мене.
До  вікна  підійшов  Павло:
-  Ну,  що  соня  ,  прокинулася  ?  –  і  поклав  на  підвіконня  букетик  польових  квітів.
-  Ти  ж  говорила,  що  це  до  сходу  сонця  підемо  на  пленер.  Чекав-  чекав,
а  ти  все  спиш.  Та  так  солодко  ,  що  не  наважився  тебе  будити.  Ще  й  посміхалася  у  вісні.
-  Тільки  ж  пів  на  шосту.
-  Так  в  липні  ж  ночі  короткі.  Сонце  уже  прокинулося.
Павло  мій  коханий  чоловік,  а  ще  однокурсник  .  Разом  навчаємося  у  Київській  національній  академії  мистецтва  і  архітектури  на  факультеті  образотворчого  мистецтва  і  реставрації.
Це  наше  останнє  студентське  літо.  І  я  запросила  Павла  до  заміського  будиночку,  який  дістався  моїм  батькам  у  спадок  від  моєї  бабусі,  батькової  матері,  щоб  разом  провести  літо  і  попрацювати  на  природі.  Цінність  такого  спілкування  з  природою  безмежна.  Фарби  природи  створюють  ті  неповторні  миттєвості,  які  мені  і  Павлу  так  хочеться  відтворити  на  полотні.  Наші  з  Павлом  відносини  розпочалися  ще  з  першого  курсу,  а  вірніше,  з  того  літа,  коли  ми,  вчорашні  школярі,  складали  іспити  до  академії  мистецтв.  Я  бігла  по  коридору  академії,  запізнюючись  на  екзамен  з  історії  мистецтва  і  майже  не  збила  з  ніг  русявого  хлопця,  що  стояв  з  конспектом  у  руці  біля  дверей  аудиторії.  Я  як  вихор  налетіла  на  нього.  Конспект  випав  з  рук  юнака,  і  листочки  зошита  розлетілися  по  коридору.  Ось  так  ми  і  познайомилися.  Навчаємося  в  одній  групі.  Кохаємо  один  одного  .  І  разом  нам  добре.  Всі  наші  родичі,  мої  і  Павла  батьки  вже  готуються  на  нашого  весілля.  А  зараз  ми  перебуваємо  в  стані  творчої  активності:  і  малюємо  ,  малюємо,  малюємо….Кожного  ранку  виходимо  на  пленер  чи  до  річки,  чи  в  ліс  ,  чи  просто  змальовуємо  життя  сільського  колоритного  побуту  і  ніжимось  в  прохолоді  річкової  води,  вдихаємо  аромати  настояного  на  літніх  лугових  травах  чистого  повітря.  Нам  разом  цікаво,  і  кохання  різнобарвними  метеликами  порхає  над  нашими  головами.  Життя  прекрасне  і  неперевершене,  коли  відчуваєш  його  смак  і  радієш.  І  саме  в  цьому  невеличкому,  знайомому  мені  з  років  дитинства,  мальовничому  селі  ,  я  і  Павло,  по-справжньому  відчули  смак  життя  на  фоні  дивовижної  сільської  природи,  коли  захоплює  подих  від  відчуття  незвичайної  краси.  Та  і  від  самої  назви  мого  мальовничого  села  віє  романтикою  –  Василькове.  Річка,  луг,  ліс,  нічне  зоряне  небо,  неповторні  світанки  наповнило  життя  незвичними  до  цього  почуттями  щастя.  І  щастя  це  має  сталу  категорію.
Здається  ,  що  радість  випромінює  і  повітря,  і  річка  ,  і  ліс,  і  наше  подвір’я,  і  навіть  невеличке  мамине  господарство.  Ми  щасливі,  закохані  займаємося  улюбленою  справою.
-  Доню,  -  почувся  голос  мами,  -  сніданок  на  столі.  
Стіл  стоїть  під  великою  старою  розлогою  грушою.  Дерево  посадив  ще  дідусь  мого  тата  Григорій  за  два  роки  до  війни.  І  в  листах  до  моєї  прабабусі,  передаючи  привітання  всім  рідним,  родичам,  односельцям  –  обов’язково  приписував:  «І  поклонися,  Ганю,  моїй  грушці.  Хай  росте,  повернуся  –  застелимо  стіл  білою  скатертиною  під  грушою  і  як  загуляємо…  Так  же  мені  хочеться  з’їсти  грушки  з  мого  деревця».
Та  не  судилося  прадіду  моєму  скуштувати  тих  груш.  Загинув  у  березні  45-го  року  на  підступах  до  Берліну.  А  груша  родить  кожного  року.  Вже  стара-стара  та  дідова  груша,  а  живе,  не  вмирає.  Мій  батько  дуже  її  береже  і  доглядає  за  нею.  Вже  декілька  раз  обрізав  до  стовбура  її  крону  і  вона  щоразу  оживала,  відростала  вітами  і  вже  через  декілька  років  знову  вагітніла  грушами.  А  тато  таки  відвіз  тих  грушок  на  могилу  свого  діда  ,  в  далеку  Німеччину.  Може  ж  його  душа  і  скуштувала  їх,  тих  таких  бажаних  грушок  з  рідного  подвір’я.
-  Чого  замислилася  ?  -  голос  Павла  повернув  мене  до  дійсності.
-  Збирайся  ,  підемо  до  річки.  Я  там  примітив  молоденький  
дубок,  а  біля  ного  берізка  -  тулиться  до  того  дубка.  Знаєш  ,  це  так  зворушливо.  Хочу  намалювати  цих  молодих  зелених  закоханих.  Вони  схожі  чимось  на  нас  .  
Нашвидку  поснідавши,  зібравши  мольберти,  фарби  побігли  з  Павлом  до  річки.  За  нами  ув’язавася  і  наш  вірний  чорний  кіт  Мурчик.  Над  річкою  ще  стояв  вранішній  туман.  Вода  була  теплою  і  шовковою.
Біля  берега  стояла  берізка,  вдивляючись  в  прозору  гладь  води,  а  поза  нею,  немовби,  обнімаючи  своїми  вітами  тендітні  плечі  берізки  -  ріс  дубок.  Він  був  дещо  вищий  за  берізку  зростом,  такий  собі  кремезний  молодий  дубочок.  Здавалося,  що  він  оберігає  ніжне  тендітне  деревце  від  всіх  
життєвих  негараздів:  вітрів,  сильних  дощів,  снігопадів.
-  А  знаєш  ,  -  сказав  Павло,  -  я  хочу  змалювати  оцю  берізку,  дубок,  річку  у  різні  пори  року.  Чомусь  запали  вони  мені  в  серце  і  стали  немовби  живими  і  рідними  .
-  А  це  гарна  ідея.  А  я  хотіла  б  намалювати  твій  портрет  на  фоні  ось  цього  прирічкового  лугу.  Ти  згоден  ?
-  Ну,  якщо  обіцяєш,  що  портрет  буде  вдалим,  то  погоджусь.
-  А  як  що  не  погодишся,  то  я  зараз  тебе  притоплю.
-  Попробуй  спершу  наздогнати  .
І  Павло  поплив  за  течією.  А  я  за  ним.  Та  раптом  прогримів  грім,  потім  блискавка,  знову  грім  і  дощ  полив,  як  з  відра.  Швиденько  вискочивши  з  води  на  берег,  зібрали  свої  речі  і  побігли  стежкою  до  нашої  хатинки,  яка  чекала  на  нас  на  горбі  край  села.  І  умита  дощем,  хатинка  немовби  світилася  щастям,  а  її  вікна-очі  здавалось  випромінювали  радість.  А  може  закоханим  світ  бачиться  одухотвореним.  Хай  буде  так  як  найдовше,  а  ще  краще  -  назавжди.
Коли  Павло  вперше  переступив  поріг  нашої  старенької  сільської  хати,  то  був  вражений  колоритом  змішаних  стилів  різних  епох.  Тут  тобі  старовині  ікони  з  рушниками  і  піч  з  лежанкою,  а  поруч  :  водогін,  газ,  телевізор,  супутникова  антена.  Таке  -то  воно  сільське  життя  –  вічне  і  сучасне.  На  покуті  ікони  Спасителя  Ісуса  Христа  і  Матері  Божої  в  обрамлені  старинного  рушника,  вишитого  ще  моєю  прапрабабусею  саме  для  весілля  своєї  доньки  Ганнусі.  Цим  рушником  батьки  нареченої  брали  ікону,  так  як  за  традицією,  робити  це  голими  руками  було  не  «положено».  На  весільному  рушникові  зображене  «дерево  життя»,  яке  символізує  нескінченність  роду,  символ  міцної  сім'ї  і  побажання  щасливого  сімейного  життя.  А  ще  пара  вишитих  голубів  –  символ  міцної  любові.  Рушник  вишитий  хрестиком  червоними  нитками.  Промайнуло  багато  років  з  того  часу  і  узори  на  рушнику  потьмяніли.  Але  скільки  сонця,  добра,  щастя  і  світла  вони  подарували  цій  старій  оселі.  А  Ікони  писані  на  дереві  .  На  зворотному  боці  ікони  Матері  Божої  зберігся  надпис  «  Київські  торгові  ряди.  Рік  1912».  Цю  ікону  батьки  Ганнусі  придбали  в  рік  народження  своєї  дитини-первістка  -  Аннушки,  або  як  звали  всі  її  на  селі  Ганнусі.  А  іконою  Спасителя  Ісуса  Христа  благословляли  батьки  свого  сина  Григорія.  Іконам,  в  обрамлені  рушників  вже  більше  ста  років  .
А  ще  Павла,  жителя  великого  міста,  який  про  сільське  життя  мав  уявлення  тільки  з  прочитаних  книг,  кінофільмів  та  бачив  сільські  пейзажі  з  авто  сімейного  автомобіля  –  вразили  старі  фотографії  на  стінах  великої  кімнати  сільського  будинку.  По  світлинах  можна  прослідити  історію  мого  роду  від  діда  –  прадіда  до  сьогодення.  На  одній  з  них  прабабуся  Ганна  і  прадід  Григорій.  Це  єдина  фотографія,  де  вони  разом.  Разом  на  все  життя  вони  поєднали  свої  долі.  І  навіть  загибель  Григорія  навесні  1945  року  не  змогла  їх  розлучити.  Ганна  так  і  не  вийшла  більше  заміж.  Піднімала  доньку  і  сина  сама.  Батько  розповідав,  що  його  бабуся  була  красива  навіть  у  поважному  віці.  Русяве  довге  волосся  заплетене  у  косу  обвивало  чоло  ,  великі  задумливі  очі  тепло  дивилися  на  світ.  А  сама  тоненька,  мов  стеблинка.  Такою  вона  була  в  молоді  літа.  І  навіть  роки  не  відібрали  її  красу.  Батько  розповідав,  що  багато  було  у  Ганни  залицяльників.  Роботяща,  красива,  та  ніхто  не  зміг  завоювати  її  серце.  «В  нашій  сім’ї,  -  говорила  Ганна,  -  одружуються  раз  і  на  все  життя.  Григорій  –  то  моя  доля.  А  долю  конем  не  переїдеш».  «Ось  така  була  моя  бабуся»,  -  говорив  тато.
Дома,  у  хатинці,  ми,  переодягнувшись  у  сухий  одяг,  позалазили  на  піч  під  ковдру  і  задрімали.  Я  прокинулася  раніше,  щоб  разом  з  мамою  приготувати  вечерю.  А  коли  увійшла  знову  до  хати,  то  побачила,  що  Павло  прокинувся  і  з  цікавістю  розглядає  на  стінах  пожовклі  від  часу  світлини.  А  потім  мовчки  вийшов  з  хати,  сів  на  ганку  і  замислено  сидів  до  самого  надвечір’я.  Я  ж  була  занята  домашніми  справами,  і  сіла  поруч  нього,  коли  вже  на  землю  спустилися  сутінки.  Павло  притулив  мене  до  себе,  якось  дивно  подивився  і  сказав:
-  Ти  дуже  схожа  на  свою  прабабусю.  По  суті  одне  обличчя.  Мене  весь  час  переслідує  відчуття,  що  я  тут  вже  колись  був,  ходив  ось  цими  стежками,  і  вже  сидів  ось  на  цьому  ганку.  А  пам’ятаєш,  той  етюд  ,  який  я  написав  ще  на  другому  курсі  академії?  «Сільське  подвір’я»
-  Пам’ятаю.  Я  тобі  тоді  сказала,  що  стара  груша  біля  хати,  яку  ти  змалював  на  своєму  полотні,  нагадує  мені  наш  сільський  куточок.
-  А  я  ж  писав,  Аню,  цей  етюд  не  з  натури,  а  з  образів,  які  роїлися  в  моїй  голові.  А  вийшло,  що  змалював  оце  подвір’я,  де  ми  разом  з  тобою  зустрічаємо  вечір.
-  А  ще,  Аню,  мені  сьогодні  приснився  красивий  сон.  Велика  квіткова  галявина  залита  вранішнім  сонцем.  І  ми  йдемо  босоніж  по  росі,  я  піднімаю  тебе  на  руки,  а  ти  смієшся  радісно  і  дзвінко.  За  лугом  річка  в  ранковому  тумані.  І  мені  ніколи  так  не  було  гарно  в  житті,  як  у  тому  сні».
Я  встала,  мовчки  пішла  в  хату,  за  образами  знайшла  пожовклий  від  часу  лист  діда  Григорія  до  своєї  Ганни  і  віддала  його  Павлу.  
-  Читай.  Читай  уголос.
«Моя  дорога,  Ганнуся,  мої  дорогі  діточки  Василько  і  Марійка,  пише  вам  ваш  люблячий  чоловік  і  батько  Григорій.  Низькій  уклін  вам,  мої  найдорожчі  люди.  Випала  вільна  хвилина  перед  боєм  і  я  пишу  вам,  хоча  знаю,  що  моїх  листів  ви  не  отримуєте,  бо  ви  мої  дорогі  по  ту  сторону  фронту  під  проклятим  німцем.  Серце  обливається  кров’ю,  як  подумаю,  що  випало  на  вашу  долю  ,  -  жити  у  вічному  страху.  Відганяю  від  себе  думки,  що  може  з  вами  щось  сталося.  А  я  не  в  силах  вам  допомогти  ,  мої  рідні.  Попри  все,  прошу  тебе,  Ганю  ,  потерпи.  Ти  ж  у  мене  сильна,  а  ще  красива,  яка  ж  ти  красива,  Ганю.  Такої  красивої  жінки,  як  ти  -  я  не  бачив  .  Ти  у  мене  біля  серця  завжди,  кожної  хвилинки  ти  і  наші  дітки.  Ти  ж  знаєш,  Ганю,  я  не  дуже  набожний,  але  зараз  кожного  ранку  прошу  Бога:  «Спаси  і  сохрани  мою  сім’ю,  відведи  від  них  біду.  Даруй  їм  життя  і  здоров’я  і  даруй  їм  своє  благословення».  Ось  так  моя,  люба  дружина.  А  пам’ятаєш,  як  я  тобі  дорікав,  моя  кохана  ?  Що  ти  все  бігаєш  до  тієї  церкви.  Медом  тобі  там  намазано,  чи  що?  Ти  ж  чуєш,  що  говорять  по  радіо,  що  це  опіум  для  народу?  А  ти  все  молишся».  А  зараз,  наша  церква  на  горбі  у  селі,  ввижається  мені  білим  великим  птахом  .О  так  ми  б  усі  разом  :  ти,  я  і  наші  дітки,  злетіли  б  у  небо  ,  і  полетіли  у  ті  краї  ,де  немає  ні  бід  ні  воєн.  Де  б  ми  були  щасливі,  Ганю.  Так  хочеться  бути  щасливим  на  своїй  землі.  І  цей  час  обов’язково  наступить.  Ми  проженемо  фашиста  з  нашої  землі  і  заживимо,  Ганю,  о,  як  ми  заживимо…  Будемо  щасливі,  обов’язково  будемо.  А  може  тебе  ,  Ганю,  хто  зобіжає?  За  це  у  мене  тліє  душа,  як  подумаю,  що  ти  одна  з  дітьми  і  немає  захисту.  Ганнусю  ,  потерпи  трішки,  моя  люба.  Скоро  все  зміниться.  Тільки  прошу,  буть  обережною,  адже  знаю  яка  ти  в  мене  гаряча  і  на  слово,  і  на  діло.  Схоронись,  Ганю,  заради  наших  дітей,  схоронись.  Збережи  в  цьому  пеклі  себе  і  наших  дітей  заради  мене,  заради  нашої  любові,  прошу  схоронись.  Бо  без  вас  -  немає  і  мене.  Ви  моє  небо  і  зорі,  моє  повітря  –  ви  зміст  мого  життя.  А  фріців  ми  виженемо,  Ганю,  хоч  зараз  ми  і  відступаємо,  але  не  буде  так.  Я  тобі  обіцяю.  Я  ніколи  не  дозволю  знищити  те,  що  нам  дороге,  ніколи  не  дозволю  зобидити  вас,  мої  дорогі.  Землю  буду  гризти,  упиратися  в  неї  ногами  і  руками  і  вбивати  їх,  вбивати  наших  ворогів  до  останнього  фріца.  О,  як  мені  було  тяжко,  Ганю,  як  тяжко,  у  першому  бою,  коли  побачив  ,  як  від  моєї  кулі  упав  замертво  німець.  Тоді  ми  зійшлися  в  рукопашнім.  Признаюсь  тобі,  моя  люба,  я  тоді  довго  плакав.  Упав  на  землю  поміж  трав  і  плакав.  Плакав  голосно,  навзрид.  Ніхто  про  те  не  знає,  Ганю.  Ось  тобі  тільки  признаюсь.  Як  на  сповіді.  Плакав,  кричав  і  матюкався.  «Чого  ж  ти  прийшов  сюди,  гад?  Чому  змусив  мене  переступити  людські  закони?  Тебе  ж  також  народила  мати  і  бажала  тобі  гарної  доленьки.  Хіба  ж  вона  хотіла  бачити  сина  загарбником  в  і  вбивцею?  Хіба  ж  вона  бажала  тобі  смертоньки».  Що  ж  це  діється  на  білому  світі  ,  Ганю?  Це  страхіття,  яке  поза  всіма  законами  природи  людської.  Я  бачив  його  очі,  Ганю.  Ці  очі  запитували  у  неба:  «Оце  і  все».  А  може,  Ганю,  він,  цей  вбитий  мною  ворог,  також  посадив  на  своєму  подвір’ї  грушку?  Чого  ж  він  прийшов  сюди,  шукати  собі  смерті  у  чужій  землі,  у  чужих  краях?  Ось,  таке  було  моє  перше  бойове  хрещення,  Ганю.
Щось  я  розговорився  сьогодні,  але  так  хочеться  довше  побути  біля  тебе  ,  моя  люба.  Притулити  до  себе  твою  русяву  голівку  і  цілувати:  цілувати  твоє  волосся,  твої  очі,  твої  вуста.  Відчувати  твоє  тепло  і  твою  ніжність.  Я  ніколи  не  забуду,  поки  й  жити  буду  на  цьому  світі  того  чудового  літнього  ранку,  напередодні  нашого  весілля.  Пам’ятаєш?  Ти  у  біленькому  легенькому  платтячку,  з  віночком  на  голові.  Ми  ступаємо  босими  ногами  на  мокрій,  від  ранкової  роси,  траві.  А  потім  я  підняв  тебе  на  руки  і  кружляв,  кружляв,  а  ти  сміялася.  Сміялась  так  голосно,  щасливо,  і  той  твій  сміх,  Ганю,  я  часто  чую  у  вісні.  І  бачу  ту  нашу  стежинку,  за  селом,  а  десь  у  синій  вишині,  співає  жайворонок.  Я  знаю,  що  навіть,  коли  смерть  розлучить  нас,  то  все  рівно,  ми  зустрінемося  А  може  ж  таки  воно  існує,  оте  життя  після  смерті.  Відганяю  від  себе  думки  про  смерть,  але  все  таки,  Ганю,  знай,  що  я  не  зможу  без  тебе  ні  на  цьому  ні  на  тому  світі.
Пишу  до  вас  кожного  дня,  хоч  рядочок,  хоч  пів  рядочка.  І  так  мовби  говорю  з  вами.  Ганусю  ,  бережи  себе  і  наших  любих  діточок.  Василькові  скажи  ,  що  тато  приїде  і  привезе  йому  коника,  Марусі  справжню  ляльку,  яка  закриває  очі  .  Наша  хатка,  наше  подвір’я,  вулиця  ,  річечка  –  приходять  до  мене  кожної  ночі.  Люба,  як  там  моя  грушка,  росте?  Ганю,  якщо  вона  зацвіте  першого  разу,  то  позривай  цвіт,  нехай  набирається  сил.  Може  ж  таки  скуштуємо  солоденьких  грушок  літнім  теплим  вечором  усі  разом  :  я,  ти  і  наші  діти…
Обнімаю  тебе,  моя  рідна,  міцно  –  міцно.  -  Твій  Григорій.  Чекай  я  повернуся,  обов’язково  повернуся»..
Павло  скінчив  читати  листа.  І  все  дивився  і  дивився  мені  у  очі.
-  Аню,  це  може  здатися  неймовірним  ,  але  …
-  Пашо  нічого  більше  не  говори.  Обніми  мене  міцно,  будь  ласка  .  Знаєш,  що  я  тобі  скажу  :  «  Любов  не  можна  вбити  -  вона  вічна.».  Я  просто  кохаю  тебе  крізь  всі  часи,  століття  і  епохи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020


Мавка

Мавка
Пізня  осінь,  щедра  на    гололедицю    і  завивання  холодних  вітрів,  знову    покликала    Наталю  в  дорогу.    І  її  сріблясте  «Шевралє»  бігло  по  мокрому  шосе  Львівської  траси  все  далі  і  далі  на  схід.    Двірники  автомобілю    ледве  справлялися    з  густою  сіткою  холодних  густих  крапель  дощу.  Непогода  почалася  тільки-но    Наталя  виїхала  за  місто,    і  ось  уже  півтори  години    суцільна  пелена  води  біжить    навипередки      з  її  авто  по  трасі.  «Зупинитися  б,  відпочити»  ,    -  подумала  Наталя.  Але  відразу  ж  відігнала  від  себе  цю  думку:  «Скоріше  додому,  туди,    де  тепло,  затишно  і  безпечно,  де  можна  розслабитися,    розпланувати  своє  подальше  життя,    яке  кардинально    зміниться    тільки-но  вона  переступить  поріг  рідної  домівки,  де    на  неї  чекає  люблячий    чоловік».  Думки,  думки,  думки  …  Вони  не  давали  Наталі  спокою  .  Перед  очима      пробігали    картини    із    її  життя  останніх  років.  І  ці  роки  по  справжньому  були  радісними  .  Насамперед  вона  зустріла  чоловіка  ,  який  подарував  їй    справжнє  щастя.
Їх  спільне  життя    ще  занадто    коротке,  пройшов  всього  рік  від        весілля.  І  весь  цей  час    -  суцільний  медовий  місяць.    Вони  познайомилися  випадково,    на  зупинці  тролейбуса.    Був  понеділок.    Наталя  поверталася  з  дачі  своїх  друзів,    де    провела    всі  вихідні.  Друзі    запросили    у  гості,    а  заодно  і  допомогти  саджати  картоплю.  Погода    стояла  сонячна,  теплий  квітневий  вітерець  приємно  освіжав  тіло.  Дихалось  легко    чистим    заміським  повітрям,    і  праця  на  землі  приносила    насолоду.    Дача  друзів    виходила  городом  до    невеличкої  чистої  річечки,  і  в  цей  весняний  час    її  береги  були  вкриті  жовтими  пухнастими  квіточками  кульбаби.    Наталя  перебувала  в  якомусь  еферійному  стані:  від  краси  природи,  свіжого  весняного  повітря  ,  спілкування    з    давніми  друзями.  Увечері  смажили    шашлики,  пили  гарне  вино,  і  звичайно  ж,      пісні  під  гітару    до  пізньої  ночі.  Бог  наділив  Наталю  чудовим  голосом,  тож  співала  на  біс  і  ще,  і  ще..  Друзі  Наталі  -  її  однокласники.  Вони    одружилися  відразу  після  закінчення  школи.  Народили  двох  хлопчиків  –  близнюків.  Тож    Наталя  була    похресною    матір’ю    одному    з  них.  У    родині  своїх  друзів  Наталя  почувала  себе      тепло.  Тут  їй      завжди  раді.  Було    про  що    поговорити,  що  згадати,  адже  вони  давно  вже  стали  рідними  людьми.
Того  понеділка  також  ішов  дощ.  Наталя,  встала  рано,  щоб  нікого  не  збудити,  тихенько  зібралася  і    вислизнула  з  гостинного  заміського  будинку  своїх  шкільних  друзів.  Тролейбус  ось  -  ось  повинен  був  підійти.    Парасоля,  аж  ніяк  не    захищала  від  дощу.  Наталя  вже    промокла  ,  а  ще  й  автомобіль,  який  проїжджав  мимо      облив  її  з  ніг  до  голови    холодною  брудною  водою.  Від  несподіванки  Наталя  на  мить  завмерла,  споглядаючи    як  по  сукні  стікають  потічки  води  і  грязюки.  Авто  проїхало  декілька  метрів  і  зупинилося.  До  неї  біг    середнього  зросту  молодий  чоловік  в  спортивному  костюмі.    Суперечки  не  виникло,  бо  чоловік    так    щиро    перепрошував  і  так      винувато  себе  почував,  що  Наталі  стало  аж  ніяково.  Молодого  чоловіка  звали    Максимом,    і  він  підвіз  Наталю  додому.  Ще  раз    вибачившись,    попросив  дати  номер  свого  телефону,    і  пообіцяв  зателефонувати  їй    після  роботи.  В  той  же  вечір  Максим      зустрічав  її    з  букетом  квітів  .  Потім  були  прогулянки  містом,  знайомство  з    друзям  ,  рідними.  Максим  увійшов    у  її  життя    раптово,  але  якось      доречно  і  комфортно.  З  того  часу    Наталя  і  Максим    не  розлучалися.  Максим  виявився  успішним  комп’ютирщиком.  Працював  в  одній  з  престижних  компаній    міста.    Наталя    викладала    українську  мову  та  літературу      на  філологічному  факультеті  педагогічного  університету.  
Що  ж  вона  скаже  йому,  своєму  Максику,  як  називала  його    Наталя,  коли  стане  на  порозі  рідної  домівки,  та  ще  й  не  одна.  Машину  підкинуло  на  слизькій  трасі    і  Наталя  зрозуміла,  що    заднє  колесо      її  «Шевралє»    пробито.  Що  робити,  пронеслася  думка,    адже  вона  в  машині  не  одна.  На  задньому  сидінні    тихо  і  мирно  спить    у  теплій  дитячих  ковдрі    дитя  ,  тепер  уже  її  син  –  Андрійко.  Траса  ,  у  цю  пору    доби  була  майже  порожня.  Самій  упоратись  з  проблемою  Наталя  б  не  змогла.  Сутеніло.  Від  найближчого  населеного  пункту  її  відділяли  всього  якихсь  п’ятдесят  кілометрів.  На  щастя    дощ  помалу  вщухав,    і    Наталя  вийшла  з  машини.  Голосувати  довго  не  прийшлося    і  на  узбіччі  зупинилося  чорне  «Мітсубісі».  З  машини  вийшов  чоловік  і  наблизився  до  Наталі.  Молода  жінка    полегшено  зітхнула,  поміч  підійшла  вчасно.  Чоловік  зупинився.  І  Наталя  почула  його  голос,  який  виявся  знайомим:  «Ви  вже  промокли  до  нитки.  Що  сталося?».
 Наталя  вдивилася  в  обличчя  чоловіка  .
-  Андрію,  ти?
Він  здивовано    і  розгублено  вимовив
-        Наталю,  ти?  От  так  зустріч.    Сідай  в  мою  машину  поки  впораюся  з  твоєї  проблемою.
-    Ні  ,  Андрію,  -  відповіла  молода  жінка.  -  Я  не  одна,    зі  мною  дитина.
-  Твоя.?
-  Так.  Син    Сашко.
 Наталя  запнулася.  На  очі  навернулися  сльози.  І  одна  маленька  сльозинка  не  втрималась  і  покотилася  по  щоці  .
-  Ти  плачеш?.
-  Ні,  то  дощ.
-  Ну  все,    потім  розкажеш.  А    я    поки  що  заміню  колесо    на  твоєму      авто.  Гадаю,  запаска  є?
-  Так,  є.
Чоловік  заходився    ремонтувати  авто.  А  Наталя  перенеслася  думками  у  час,  коли  вона  вперше  зустрілася  з  Андрієм.  То  було  в  одному  маленькому  курортному  містечку    під  Одесою.  Літо  видалося  того  року  спекотне  як  ніколи.  Температура  повітря  сягала  рекордної  позначки  +38°  за  С.  Навчальний  рік  в  університеті  видався  напруженим,    та    і,  щоб  виплатити  борг  за  двохкімнатну    квартиру,    у  якій    мешкала  на  правах  подальшого    викупу,  Наталя  вимушена  була  підробляти    у    вищому  училищі  культури  і  мистецтв.  І,    коли  відчула,    що    від  перевтоми      погіршилося  самопочуття,  вирішила    підживити  своє  здоров’я      морським  повітрям,  сонцем  і  новими  враженнями.    Купила  путівку    в  санаторій  на  цілих    вісімнадцять  днів,  взяла  білети    і  потяг  помчав  її      прямісінько  до  морського  узбережжя.  Наталя  поселилася  у  номері  на  двох.  ЇЇ  сусідкою  виявилась    молода    симпатична  дівчина.  Вони    познайомилися  і  відразу  подружилися.  Звали  її    Оксаною.  Дівчина    була  молодша  за  Наталю  на  7  років.    Зелено-сирі  великі  очі  ,  злегка  видовжене  обличчя,  гострий  невеликий  носик,  ямочки  на  усміхненому  обличчі  і  отой    чаруючий  львівський  акцент    надавали    Оксані  якогось    незвичного  витонченого  шарму.  Дівчина    була  тендітною,  біла  шкіра,  неначе    світилася.    І  вся  вона    була  легка  і  якась  повітряна.  Здавалося,  ось  підніме  свої  тонкі  руки  і  злетить.  Вона  і  ходила,    неначе  літала.  Вчилася  Оксана  на        економічному    факультеті          Львівської  політехніки.  Любила  поезію,  писала  вірші.    І  тут    уподобання      дівчат    зійшлися.  Вечорами    вони  довго  разом    сиділи  на  березі  моря  і  читали  улюблену  поезію,  тихенько  співали  українських  пісень    і  були    щасливими.
Особливо  любила  Оксана      твори    Лесі  Українки.  А    поему  «Лісова  пісня»    цитувала    на  напам’ять.
 О,  не  журися  за  тіло!
 Ясним,  вогнем  засвітилось  воно,
 чистим,  палючим,  як  добре  вино,
 вільними  іскрами  вгору  злетіло.
Легкий,  пухкий  попілець  ляже,
 Вернувшися  ,  в  рідну  землицю,  —
стане  початком  тоді  мій  кінець.
Монолог  Мавки  Оксана  не  декламувала,    а    мов  би    проживала  –  сама  ставала  тією  вродливою  незвичайною  дівчиною.  Наталя  обняла  Оксану  і  зворушливо  вимовила:
-      Ти  ж  моя  ,  Мавка.  Тобі  не  в  політехнічному    вчитися,  ти  ж  справжня  актриса.
-      Оксана  замовкла.  Стишилася,    немов  би  скрутилася  в  калачик  .  На  обличчя  упав  смуток.
-      Може  б  і  була  актрисою,  та  не  сталося,  як  гадалося….
-        І  за  мить  перевела  розмову  на  інше  ,  почала  оповідати  веселі  історії  з  свого  студентського  життя  ,  багато  сміялася,  але  її  веселість  була  аж  занадто  неприродня.  Наталя  не  стала  нічого  більше  розпитувати,  взяла  подругу  за  руку  і  вони  пішли  до  свого  тимчасового  дому  в  санаторій.
Дні    овіяні    сонячним  світлом,  морськими  теплими  хвилями  ,  приємним  спілкуванням  пролітали  один  за  одним  з  неймовірною  швидкістю  .  А  таєнство    вечорів  на  березі  моря  з  кожним  днем    зближувало  нових  подруг  і  вони  відкривали    один  одному  потаємні  куточки  своїх  сердець.
І  ось  в  один  з  таких  сокровенних  дівочих    вечорів  до  них  і    підійшов    Андрій.  Познайомилися.  Зав’язалась  розмова.  Андрій  не  зводив    захоплюючого  погляду  з  Оксани.  Та  і  як  можна  було  не  закохатися    у    таку    чарівність.    Всі  дні    вони  проводили  разом.  Він    дарував    дівчині  квіти,  виконував  всі  її  бажання.  А  якось  у  вечері    Наталя  і  Оксана  сиділи    в  альтанці  біля  моря.  У  Андрія    в  цей  день  виявилися  якісь  справи    в  Одесі.  Тож  подруги  присвятили  цей  вечір  одна  одній  .  Була  вже  пізня  година.  І  ось  раптово  в  шум  моря    увійшла    музика  .  Чарівна  соната.  Музика  мовби  народжувалася  з  морських  хвиль,  котилася    до  берега,  падала  в  пісок  і  знову  з  хвилями    пливла  по  морю.
Оксана  напружилася.  Завмерла.  І  раптом  заплакала.  А    потім  заспокоївшись  повідала  Наталі  свою  життєву  історію.
Батьки  Оксани  були  відомими  і  шанованими  музикантами    у  Львові.    Мама  скрипачка,  а  тато  піаніст.  Тож  Оксана  зростала  у  творчий  інтелігентній  сім’ї.  Вона  була  єдиною  донькою  своїх  батьків.  А  ця  мелодія    Єдварда    Гріга  «Ранок»,  улюблена    п’єса  її  мами.  «Я  пам’ятаю  -  ,  говорила  Оксана,  -  себе  маленькою  дівчинкою,  з  двома  тоненькими  кісками,  яка    тихо  сидить  на  великому  шкіряному  дивані  у  світлій  просторій  вітальні.  За  роялем  тато,  а  мама    у  довгій    сукні    блакитного  кольору    зі  скрипкою.    І  чарівна  музика,    і  проміння  сонця,  яке    падає  мамі  на  обличчя,  і  ,здається,    що  сонячний  вітер    цілує    мамині  руки,  і  вони  народжують  сонячні    звуки».    Дівчинка  боялася  поворухнутися  ,  щоб  не    злякати  цю  чарівну  мить.  А  потім    ні  мами  ,  ні  тато  не  стало.  Автобус    в  якому  вони  їхали  з  гастролей  попав  в  аварію.  Загинули  тільки  двоє.  І  це  були    батьки  Оксани.  «З  тих  пір,  -  продовжувала  своє  сповідання    Оксана,  -    куди  б  я  не  їхала    з    рідного  Львова,    то  завжди  беру  з  собою  мамину  легку    блакитну  сукню.  Вона  і  зараз  зі    мною».
-    Мама  і  тато  завжди    ось  тут,  -  Оксана  притулила  руку  до  серця,  і  продовжила  ,  а  ще  він    мій  Сашко.  Мій  Лукаш.  Ти  ,  Наталю,  говорила  ,  що  я  схожа  на  актрису.  Я  повинна  була  нею  бути.  Ще  в  школі  захоплювалась  театром.  З  першого  по  одинадцятий  клас  відвідувала  театральну  студію  .  Там  і  познайомилася  з  Сашком.  Яке  це  чудо  раптом    переміститися  в  казку.  Стати  непросто  дівчинкою  Оксаною  ,  а  принцесою.,  чи  просто  якоюсь  пташкою  ,  чи  метеликом  і  прожити  ще  чиєсь  життя.  Ми  разом  з  Сашком    підростали  .  Справи  театральної    студії,  прем’єри,    конкурси,  репетиції,  виготовлення  декорацій  ,  пошиття  костюмів  –  все  це  стало  основою  нашого  життя.  А  коли  .  керівник  театру    запропонував  до  постановки  драму  -  феєрію  Лесі  Українки  «Лісова  пісня»    -    в  мене  завмерло  серце.  Це  хто  ж  буде  грати    Мавку?  А  коли    почула  ,  що  мене  затверджено  на  цю  роль  –  радості  не  було  кінця.  Образ  Лукаша  довірили  зіграти  Сашку.  Ми  на  цей  час    навчалися  в  одинадцятому  класі.  Ось  тоді  і  народилася  наша  любов.  Уже  не  дитяча  прихильність,  а  дорослі  справжні  почуття.    Мої  батьки  на  той  час    вже  поселилися    на  небесах,  а  я  жила  з  бабусею,  татовою  мамою.  До  речі,  вона  зі  східної  України  ,  вчителювала  у  місті  в  якому  ти  зараз  живеш,  Наталю.  Коли  батьки  загинули  мені  було      одинадцять    років,  тож  бабуся    переїхала  у  Львів,    стала  працювати    вчителем  в  школі,    де  я  навчалася.  І  присвятила  все  своє  життя  мені  .  Нам  разом  було    добре.  Бабуся    у  мене    молодець.  Хоч  і  на  пенсії,  але  ще  працює.  Вона  гарна  вчителька.  У  нас  вдома  кожні  вихідні  гості.  Бабусині    учні,  мої  друзі  –  ,  але  вже  без  Сашка….»  Оксана  замовкла.  Наталя  тихенько  запитала  :
-    А  що  ж  було  далі?
-    А  далі,  були  роки  щастя.  Ми  разом  вступили    до  Київського  театрального  вузу  на  акторський  факультет.  Я  не  хотіла  покидати    бабусю  саму  у  Львові  ,  але  вона  настояла  на  тому,  щоб  я  не  відмовлялася  від  своєї  мрії.  Сашко  жив  з  мамою,  його    батьки  давно  розлучилися  і  не  підтримували    стосунків.  Батько  не  спілкувався  навіть  з  сином.  Але  це  не  завадило  Сашку  вирости  щасливим,    веселим,    душею  компанії.  А  ще  він  був  дуже  красивим.  Всі  дівчата  на  курсі  задивлялися  на  нього.  Я  страшенно  ревнувала.
-      Ну,  ти  ,  чого,  Зміючко  (  так  часто    коханий  мене  називав).
-    Дівчат    багато,  а  ти  у  мене  одна.  І  дістався  я  саме  тобі.
                   -    Ніяка  я  не  Зміючка  образливо  і  сердито  відповідала  я,    і  била  його  своїми  маленькими  кулачка  у  груди  .  Як  що  ти  не  забув    -  я  -  Мавка.
-    Та  не  забув  ,  не  забув    ,-  Сашко  сміявся.
-    Я  тобі,  що  барабан.
-    А  потім    прийшов  2013  рік.  Студенство  вийшло  на    Майдан.  Серед  них  були  і  ми.  З  29  на  30  листопада  я  і  Сашко  залишилися  ночувати  на  Майдані  .  В  4  ранку  почалася  зачистка  ,  яка  тривала  близько  години.  Я  упала,  на  мене  посипалися  удари  кийків.  Де  й  взялися  у  Сашка  сили.  Він  вирвав  мене    з  рук  беркутівців  і  ми  побігли.
-      Для  нас  тоді  прихистом    став    Михайлівський  монастир,  який  схоронив  нас  за  своїми  стінами  студентську    молодь.  Його  ворота  зачинилися,  і  ми  забарикадували    двері    лавами  .  Здавалося,  що    те,  що  відбувається  з  нами    це  не  сьогодні,  а  за  часів    Київської  Руси,  коли    Києву  загрожували  полчища    Батия.    Ми  допомагали  раненим,    наші  хлопці  заспокоювали  дівчат,    які  плакали.    Потім  Сашко  підійшов  до  мене  почав  цілувати  мої  синці  на  руках,  обличчі    і  сказав  :
-      Я  ніколи  їм  цього  не  пробачу.
 -  Коли  на  схід  нашої  країни  увірвався  «русский  мир»,  Сашко  пішов    в  окопи.  О,  які  есемес  –  повідомлення    він  писав  мені.    Ці  листи  ,  ось  тут  ,  в  телефоні.  Вони  завжди  зі  мною  ,  як    і  мамина  сукня.    
                   Оксана    передала  Наталі  телефон.  
-  Прочитай,  це  доречно.  Читай  вголос.    
Наталя  взяла  телефон  відкрила  есемес  –  память.
«Моя  дорога  Відьмочка,  я  може  все  –таки  Мавка?  На  дворі  ніч.  Обстріли  вщухли.  Яке    ж  красиве    небо  зимової  ночі.  Підійди  до    вікна,  моя  кохана,  подивись  на  Велику  медведицю.  Саме  на  неї  я  зараз  дивлюся  також.  Хай  вона  нас  поєднає».
«Я  вже  так  за  тобою  скучив  .  Як  там  наше  студентське  життя  ?  Як  наш  Дніпро?  Чекай  я  повернуся.  І  ми  будемо  найщасливішою  парою  на  землі!
Хочу  кожну  хвилину  насолоджуватися  тобою.  Хочу  віддати  всю  свою    ласку  ,  ніжність  теплоту  тобі!»
 «Ти  мені  потрібна  кожної  миті,  як  повітря,  я    без  тебе,  як  квітка  без  води.  Ти  ,  мій  промінець  світла.,  зміст  мого  життя  Я  тебе  кохаю!    У  моїх  мріях  тільки  ти  ,  моя    ніжна.  Я  так  хочу  потонути  у  морі  твоєї  ніжності  і  любові.  Я  кохаю  тебе!»
Страшна  звістка  прийшла  всередині  зими  .  Підірвався  на  міні.  Сашко  був  ще  живий.  Лікарі  боролися  за  його  життя.  З  останніх  сил      коханий    подзвонив  мені  і  сказав:  «  Я  помираю,  але  завжди  буду  з  тобою.  Я  хочу  щоб  ти  була  щаслива  ,  народила  сина  і  назвала  моїм  ім’ям.  Подивись  на  Велику  медведицю  ,  я  буду  там….І  все  ….        Світ  померк  .  Я  не  могла  ходити  тими  ж  коридорами,    де  ми  ходили  разом,  сидіти  в  тих  аудиторіях  ,  грати  на    сцені  без  нього.  Просто  бракувало  сил.  Я  ходила  київськими  вулицями  ,  скверами.  І  скрізь  шукала  його,  свого  Сашка.  Київ  став  нам  дорогим.  Ми  з  Сашком  полюбили  це  місто  .Наш  незрівняний      Львів    ми  залишили  у  серцях  ,як  спомин  дитинства,  наших  дитячих  мрій,  нашого  рідного  порогу.  А  Київ  з  його  проспектами,  площами,  величчю  Дніпра  увійшов  у  наше  доросле  життя  на  крилах    кохання.  Дніпро  ,  то  ,  щось  особливе.  Коли  ми  вперше    побачили  його    ще  з  вікна  потягу  то  були  вражені  назавжди  і  безповоротно.  І  кожну    вільну  годину  проводили  на  березі  цієї  незвичайної    річки.  Особливо  в  теплу  пору  року.  Сашко  гарно    плавав    і  запливав  так  далеко,  що    мене  огортав  страх.  Я  так  боялась.  Що  більше  його  не  побачу.  Відчуття  страху  втратити  Сашка  у  мені  жило  завжди.  Я  кричала  ,    просила  його    повернутися  до  берега.  Сашко  шуткував:  «  Приплинь  ,  приплинь  до  бережка.  Дам  тобі  істи  –  пити  ,  ще  й    гарно  походити».  Це  ж  з  нашої  казочки,  яку  ми  ставили  в  театральній  дитячій  студії  у  Львові.  Сашко,  маленьким  восьмирічним  хлопчиком  грав  Івасика  –  Телесика,  а    я  злу  відьму.  І  коли  я  злилася  він  пригортав  мене  до  себе  і  просив  :  Ну,  Відьмочка  ,  годі  злитися.».  І  знову  між  нами  наступав  мир.  Зима,  здавалося,  не  закінчиться  ніколи.  Я  замерзала  у  цій  страшній  зимі.  Навколо  були  друзі,  щось  говорили,  втішали,  підтримували,  але  я    скрижаніла  .  Мене  нічого  більше  не  цікавило.  На    заняття    я  не  ходила.  
-        Педагоги  з  розумінням  віднеслися  до  мене.  Я  завалила  сесію.  Мені  пробачили.,  треба  було  перездати  всі    заборгованості.  Але  без  Сашка  був    втрачений    всякий  інтерес  до  акторської  професії.
-        А  потім  у  світ    прийшла  весна  .  Така  непередбачена  і  примхлива.  Наче  б  то,  розливалася  сонячним  теплом    вдень,  а  ввечері    -    знову  сніг,  вітер,  хуртовина.  А  на    ранок    -      сонце  розчісувало    волосся  беріз  і    гралося  в  піжмурки  з  крижаними  брилами  льодоходу.  Весна    торкалася  моїх  долонь,  очей,  вуст.    Ті  дотики  були  такими  ніжними,  як  і  Сашкові.  Я  прийшла  на  берег  Дніпра  ,  до    річки,  яка    стала  невід’ємною  частиною  мого  буття,  моєю  мудрою  порадницею,  моєю  подругою.    Саме  вона  була    таємним  світком  нашого      кохання.  Кохання  ,  яке    увірвалося    в  серце        і  залишилося  там  назавжди.  Воно  було  щасливим,  теплим  як  сліпий  літній  дощ,  і  лагідним  ,  як    весняний  молодий  вітерець.  Наші  життєві    човни    завжди  пливли  до  одного  берега.  Ми  були  щасливою  парою  .  Але    весну  15  року  я  вже  зустріла    без  Сашка    на  березі  нашого  Дніпра.
-      Це  несправедливо,  жорстоко,  і  незрозуміло,    що  його  більше  немає  ні  біля    мене,    ні  біля  нашої  річки…  Сашка  забрала  війна  з  такою    короткою    назвою  АТО.  Я  стояла  і  дивилася  на  льодохід,  як  великі    крижані  брили,  наскакуючи  одна  на  одну,  пливли  за  течією.  Пригрівало    сонце,  і  крига  на  очах  танула.  Та  вічний  льодохід  залишився  у  моєму  серці,    і  навіть    весна  не    змогла  його      розтопити…..  Я    йшла  по  цій  весні  і  не  відчувала  дороги  .  Ноги    самі  понесли  мене  до  Михайлівського    монастиря  .  Я  запалила  свічку  і  плакала  .    До  мене    підійшов  священик  ,  і    доторкнувшись    до  мого  плеча,    сказав:  «Поплач,  погорюй  бо  цього  просить    твоя  душа  .  Дай    своїй  душі    простір,  безкінечний  простір,  щоб  вона  натужилася    досхочу.    Дозволь  душі  своїй    побути  в  печалі  і  скорботі.  Щоб  пережити  втрату  потрібно  пройти  всі  стадії  горя,  а  це  процес  болючий  і  страшний,  але  ти  витримаєш,  і  життя  повернеться  в  колишнє  русло.  Бог  тобі  в  цьому  допоможе  і  ти  знову  будеш  щасливою.»
     -      А  як  це?  Його  більше  немає…..
     -    Але  він  займає  в  твоїй  душі  своє  місце.  Яке  належить  тільки  йому.  Просто  він  перебуває  там,  звідки  не  повертаються.  Прийде  час  і  до  тебе  спуститься  янгол  і  сяде  тобі  на  плече,    і  може,  цим  янголом  буде  саме  він.  Той  по  кому  ти  так  горюєш,  він  розрадить  тебе,  але    для  цього    потрібний  час.  І  ти  дочекаєшся  цього  часу.
-    Потім  я  повернулася  до  рідного  Львова  ,  вступила  на  заочне  відділення  політехнічного  університету,    Оксана  замовкла.  Ніч  огорнула  морський  берег,  але    дівчата  ще    довго  сиділи  у  тиші.  Вже    й  повернуло  за  північ.  З  моря  подув  свіжий  вітер.  І  до  цього  спокійна  морська  гладь  стривожилась,    спінилася  ,    високо  піднялася,  забурлила    і  кинула  їм    під  ноги    холодні  хвилі.  Давно  вже  змовкла  улюблена  мелодія  Оксаниних  батьків,  а  вони  все  сиділи  в  якомусь  заціпенінні  .
-  А  як  же  ,  Андрій?  -  запитала  Наталя.
-      А  що  Андрій,?  У  нього  гарна  посмішка  ,  він    такий  галантний  .          А  мені  так  захотілося  тепла  ,  чоловічого  плеча.  А  ще  я  мрію  про  диво  ,  щоб    до  мене  спустилося  маленьке  янголятко.  А  може  небеса    подарують    мені    Сашка  в  подобі    цього  янголятка.?  Ти  мене  засуджуєш?  
     -  Ні  ,  що  ти,  -    сказала  Наталя.  Ніч  підійшла  до  кінця  і  ранок  застав  дівчат  в  ліжках.  Через  день  Наталя  від’їжджала,  а  Оксана  мала        цілих  два  дні  наповнених  морем,  сонцем  і  зустрічами  з  новим  знайомим.  Подруги  обмінялися  телефонами.    З  того  часу  минуло  літо,  осінь  ,  зима.  У  світ  знову  ввірвалася  весна.  Подруги  час  від  часу    телефонували  одна  одній.  Вітали  на  свята  .  Оксану  знову  спіткало  горе  –  померла  її  бабуся.    Потім,    якийсь  час,    у      спілкуванні  подруг  виникла    пауза.  Чи  то  Наталя    закрутилась  ,  чи  Оксані  було  не  до  розмов.  Але  коли    Наталя    запросила  її  бути  дружкою    на  весіллі,  Оксана  відмовилась,  сказавши,  що  має    вагому  на  те  причину,  про  яку    :  подруга    дізнається  згодом.    Якось  Наталя  запитала  Оксану:  
-  А  як  же        Андрій,  що  так  закохався    у  неї  того    літа  на  морі?    Чи  спілкуються  вони?.  
-  А  ніяк,  -  така  була  відповідь  подруги.    -  Просто  роз’їхалися.  Курортний  роман,  ото  й  усе.
 Але  в  розмові    відчувалась  якась  недоговореність,  і  Наталя  це  відчувала.  Особисте  щастя  Наталі  закрутило  її  у  вихорі  любові,  ніжності,  пристрасті  і    ниточка,  що  зв’язувала  подруг  стала  тоненькою.  Уже  не  так  часто    Оксана  і  Наталя  спілкувалися  по  телефону    і  здавалося,  що  дружба    між  подругами  затухає,  як  вогонь  маленької  свічечки.  Та  раптом  посеред  лекції  у  Наталі  задзвонив  телефон.  На  зв’язку  Оксана.    Наталя  вийшла  з  аудиторії.
 -  Я  слухаю.
-  Наталю  ти  можеш  до  мене  приїхати?
-  Що  сталася?
-    Це  не  телефонна  розмова.  Але  від  твого  приїзду  залежить  життя  мого  янголятка.  Мого  сина  -  Сашка.  Приїжджай,  я  на  тебе  чекаю.
Телефон  на  тому  кінці  вимкнули,  а  Наталя  ще  довго  не  могла  оговтатись.  «Що  сталося?  -,гадала    вона.  -  Який    син?»  Оксана  нічого  мені  не  говорила.  Оце  так  раз.  Добре,  хоч    сесія  у  студентів  закінчена  ,  то  можна  буде  на  пару  днів  відпроситися  у  керівництва  університету  і  поїхати  таки  у  Львів.
 Розмова  з  чоловіком  також  була  нелегкою.  Максим  не  хотів  її  відпускати,  а  поїхати  разом  не  було  змоги.  Він  мав  невідкладні  справи  .
Львів  зустрів  Наталю  дощем.  Дощ  не  просто  падав  з  небес,  а  стояв  суцільною  стіною.  Орієнтуватися  у  чужому  місті  було  складно.  Наталя  ввімкнула    навігатор.  Вона    раніше    не  була  у  цьому  старовинному,  овіяному  легендами  місті.  І  проїжджаючи    повз  старе  міст  ,  жінка  відчула  себе  немовби  в  Європі      ХІХ  століття.  Наталя  чула,  що  Львів  називають  «містом  легенд».  А  зараз  на  власні  оці  бачила  з  вікна  свого  авто  надзвичайно  старовину  архітектуру    будинків,  де  майже    на  кожному  мурі  стоять  хранителі  міста  кам’яні  леви.  Дощ  стишився,  але  не  припинився.  Наталя  згадала  слова    Оксани  що    дощ  -  звичайне  явище  для    Львова.,  що  місто  і  дощ  мають  споріднені  душі.    Бо  Львів  без  дощу,  як  і    дощ  без  Львова  жити  в  розлуці  не  можуть.
 Наталя    припаркувала  своє  «Шеврале»    біля  великого    дев’ятиповерхового  будинку  у  новому    районі  міста.  Оксана  мешкала  на  другому  поверсі  .  Двері  квартири  були  відчинені.  Наталя  ступила  на  поріг.
-    Хтось  вдома  є?  Гостей  чекаєте?
-    Чекаємо,  чекаємо    -  почувся  Оксанин  голос.  Але  він  був  якийсь  занадто  вже  слабкий.  А  потім  заплакала  дитина.  Наталя  увійшла  до  просторої  кімнати  і  побачила  Оксану  в  білій  хусточці    з  дитиною  на  руках.  Подруги  обнялися  і  заплакали.  Наталя  все  зрозуміла.  Бліде  воскове  обличчя    говорило  про  те,  що  Оксана    тяжко  хвора.
Наталя    розпакувала  речі,  прийняла  душ  і  за  чашкою  львівської  ароматної  кави  подруга  повідала  про  події,    які  сталися  з  неї,  від  тоді,  як  вони  не  бачилися.  Приїхавши  до  Львова  після    відпочинку  і  курортного  роману,  Оксана  незабаром  дізналася  що  вагітна.  І  її  щастю  не  було  меж  .  Вона  була  готова  до  цього  і  чикала    з  нетерпінням  народження  дитини.  Висновки    ультразвукового  обстеження  показали    –  хлопчик.  Але  Оксана  і  не  сумнівалася  в  цьому.  Оте  маленьке  зернятко,  що  жило  в  її  плоті  син,  син  –  довгоочікуване  янголятко,  про  яке    їй  говорив  священик    Михайлівського  золотоверхого.  Все  збувалося,  як  вона  і  хотіла.  Сашко  народився  здоровим  хлопчиком  з  вагою  4кг.  200  гр.
-    Такий  багатир,  а  роди  проходили  легко,  продовжувала  свою  розповідь  Оксана.
-      А  коли  хлопчику  виповнилося  4  місяці    відчула,  що  мене  покидають  сили.  Спочатку  грішила  на  недоспані  ночі,  про  те,  що  сама  поралася  з  дитиною  без  будь-чиєї  допомоги.  Але  з  кожним  днем  сили  покидали  мене.  Обстеження  лікарів  було  як  грім  з  ясного  неба  –  онкологія,    і  вже  на  четвертій  стадії.  Тож  залишилося    якихсь  два  –  три  місяці  і  все…  Розумієш,  Наталя,  як  мені  хочеться  бути  біля  сина.  Дивитися,  як  росте  моє  янголятко,  радіти  життю.  Мабуть  доля  моє  така.  Небеса  забрали  моїх  найдорожчих  людей.  Але  зараз  я  все  одно    почуваю  себе  щасливою.  Я  піду  до  Сашка,    до  мами,    тата,  бабусі  ,  а  він  буде  жити,    на  землі,  яку  ми  так  любили,  за  яку  віддав  своє  життя  мій  коханий.  А  ти,  ти  будеш  йому  гарною  матір’ю.  Ти  ж  не  відмовиш  мені,  Наталю?  Саме  тебе  я  хочу  бачити  біля  мого  сина.
-    А  як  же  батько  дитини.  Він  хоч  знає?
-    А  йому  і  непотрібно  знати.  У  нього  є  сім’я,  тож  для  чого  її  руйнувати.  Якби  я  захотіла  ,  ми  були  б  разом  .  Його  почуття  до  мене  були  щирими.  Але  ж  там  є  донька  і  їй  потрібен  батько.  Та  й  взагалі    «курортний    Андрій»,  просто  гарна  людина,  а  мій  Сашко  –  герой.  Таких  не  забувають  і  не  зраджують.  Я  прагнула    народити    сина.  Не  засуджуй  мене    за  це,  будь  ласка.
 Львівський  дощ  і  сльози  подруг  злилися  в  один  гіркий  затяжний  потік.  Але  треба  було  вирішувати  долю  нової    маленької  людини.  Оксана  підключила  всіх  своїх  знайомих.  Правдами,  а  подекуди  і  іншими  дивідентами,  але  документи  на  усиновлення  Наталею  Сашка  були  зроблені.  Наталя  зняла  з  банківської  картки  майже  всі  заощаджені  кошти.,  щоб  вистачило  на  ліки  ,  і  медичну  сестру,  яка  буде  доглядати  за  Оксаною,  і  вирушили  з  Сашком  в  дорогу.  Проводи  були  гіркими  і  болючими  ,  але  іншого  шляху  не  було.
І  ось  ця  неприємність  з  авто  на  мокрому  майже  темному  шосе.  І  яка  несподіванка.  Це  неймовірно,  таке  буває  лише  у  фільмах,  але  це  той  «курортний  Андрій  »  і  просто  гарна  людина.  Стояв  ось  тут,  перед  нею.
Чоловік  відірвав  Наталю  від  спогадів
-    Приймай  роботу.  Твоя  карета  полагоджена.  А  ти  чого  така  сумна?
-    Просто  втомилася…
Сашко-  маленький  прокинувся  і    захникав.  Наталя    сіла  в  машину  і  запросила  сісти    чоловіка.
-  А  чого  це  ти  ,  вночі  ,  з  малою  дитиною?  Де  ж  твій  чоловік?  Як  він  тебе  відпустив.
-    Так  виникли  обставини
-    А  ти  з  Львова  чи  що?
-    Так  була  у  справах.
-    До  речі  чи  бачила  ти  нашу  Мавку?  Пам’ятаєш,  там  біля  моря.
-    Звичайно,    пам’ятаю,    але  ми  не  спілкуємося.  Наші  шляхи  розійшлися.
-      Дивно,  мені  здалося,  що  ви    кращі  подруги.
-      Тобі  здалося.
-      А  я  оце  у  Львів.  Відрядження.  Може  побачу  і  її,    нашу  Мавку.  Як  гадаєш?
-    Може  й  побачиш.  Бажаю  тобі  успіху.  Як  бачиш,  земля  все  таки  має  форму  кола  ,  може  ще  й  зустрінемося.
Два  авто  Шеврале  і  Мітсубісі      роз’їхалися  в  різні  боки.  Та  власники  цих  автівок  думали  в  цей  час  про  одну  і  ту  ж  людину  -  прекрасну  дівчину  -    Мавку.  Всю  дорогу  додому    Наталі  вчувався  голос  подруги.
 О,  не  журися  за  тіло!
 Ясним,  вогнем  засвітилось  воно,
 чистим,  палючим,  як  добре  вино,
 вільними  іскрами  вгору  злетіло.
Легкий,  пухкий  попілець  ляже,
 Вернувшися  ,  в  рідну  землицю,  —
стане  початком  тоді  мій  кінець
 І  цієї  палкої  поезії    достатньо  ,  щоб    передати    зміст  такого  короткого,  але  такого    яскравого  сповненого  тривоги,    печалі  і    вічного  кохання,    і  такої  гіркої  радості  –  Оксаниного  життя.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864434
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2020


афганська війна

Ми  пам'ятаємо  афганську  ту    війну,
І  ті    часи  ,  що  вже  за  горизонтом  .
Війну  ,  що  в  дім  накликала  біду,
Де  сиві    гори  стали  фронтом
Для  наших  юних  хлопців  –  земляків
Веселих  балагурів  безтурботних
По  суті  ще  вчорашніх    школярів.
Хтось  вирішив  за  них:  «  К  войне  пригодных»
І  на  падали  на  спаленій  землі
Їх  очі  чуже  небо  закривало  ,
Журавликами  линули  листи
В  краї  калинові    до  матінки  ,  до  мами…
А    слідом  прилітали  і  вони
До  найдорожчої  на  світі  хати
 Святі  їх  душі  поверталися  з  війни  ,
Де  їх  чекала  вже  стужіла  мати.
Тужили  з  нею    трави  і  ліси,  і  зорі,
І  вітер  втішить  матір  намагався.
Вона  ж      зніміла  у  своєму    горі
Кричало  небо,      білий  світ  хитався.
І  син  прийшов  до  неньки  у  вісні
Блакитні    в  нього  очі  і    веселі:
«Зустрінемося  ,  мамо,  по  весні,
Я    білим  птахом  пролечу  біля  оселі»
З  тих  пір  курличе  журавлиний  клин,
Коли  над  рідним  краєм  пролітає.
А  той,  журавлик,  бачиш,  її    син
Він    матір  рідну  із  небес  вітає


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2020


Пахучі грона білої акації


 Літнє  сонце  щедро  обпікало    місто.  Розпечений  асфальт  плавився    під  шинами  машин.    Як  спасіння,  розрада,  блаженство  від  спеки    –      річка.    У  недільний  день,  уже  зранку,  на  пляжі,  яблуку  ніде    впасти.  На  машинах  ,  велосипедах,  пішки  з  дитячими  колясками  –  мешканці  міста    вирушили  на  пляж.  А  там  вже:  гамір,  сміх,      веселі  компанії,    удари  міцних  молодих    рук  по  м’ячу    біля  волейбольної  сітки,  і  ще  багато  чого  цікавого.  На  пляжі  ,  неначе  у      вулику  :  сміялось,  співалось,  плавалось,  булькалось  ,  гралось  і  просто  ніжилось  на  сонці.  І  кожної  хвилини,  мов  у    рукавичку,  прибували  все  нові  і  нові  відпочиваючі,  сім’ями,  групами  ,  поодинці    –    вистачало  місця    для  всіх  під  блакитним  теплим  літнім  небом,  в  прохолоді    зелених  лугів  біля  незвичайно  красивої  річки  на  Слобожанщині.
А  річка  мліла  ,  виходила  з  берегів,  ласкала,  холодила  ,  розпечені  на  сонці,  людські  тіла,  і  несла  за  течією  чиїсь  надії,  спогади,    думки,  мрії  ,  сподівання…  А  над  всією  цією    красою  плив  ,  настояний  на  сонці,  просочений    гарячим    літнім  вітром,  аромат  квітучих  білих  акацій,  які  розбрелися    по  берегу  річки,    і  ніжно  бриніли    білими,  в  кремових  мережках,  гронами.
До  пляжу,  піднімаючи  пилюку,    під’їхало  таксі.  Дверцята  відчинилися,  і  на  пісок  ступила    загоріла,  витончена,  зухвала  у  своїй  непогрішимості  –  жіноча  ніжка.  За  ніжкою  показалася  і  вся  постать  в  сонячному  ореолі,  в  довгому    тоненькому    сарафані,  в  солом’яному    брилику.  Тонкі,  бліді  руки  граціозно  спускалися  вздовж  тіла.    На    пляж  ступила    молода,  усміхнена,  красива  жіноча  постать  .За  нею  з  машини  вибігло    хлоп’я,  12-13    років.  Потім  випливла  дама,  літами  пізньої  осінньої  пори,    в  занадто  коротенькій  суконьці,  яка  так  не  пасувала  її  віку.    Останнім  вийшов    з  машини  чоловік  середньої  статури,  вже  не  молодий,  в  спортивному  легкому  костюмі  ,  і    почав  виносити  з  таксі  пожитки  :    пледи,  шезлонги,  якісь  сумки,  сумочки  і  пакети.  А  вже  потім  виніс  з  машини  блискучу  гітару  і  подав  її  молодій  жінці.    О,  як  гітара  вписувалася  у  цю    дивовижно  красиву,  граціозну    жіночу  постать.  Інструмент  заговорив  у  руках  жінки    високою  нотою  і  стих.    Але  цього  було    достатньо  щоб  людний  пляж  обернувся  і  з  цікавістю    глянув  на  новоприбулих  відпочиваючих.    Цікавість  була  короткою  і  пляж  знову  зажив  своїм    звичним  життям.
         Молода  дама  підійшла  до  берега  річки,    якось  артистично,  як  буває  в    театральній  постановці,  скинула  з  плеч    легенький  сарафанчик  ,  який  тут  же  підхопив    літній  вітерець,  і  поніс  пляжем.  Не  молодий  вже  чоловік      спритно    піднявся  і  побіг      за    сукнею,  яку  відніс  вітер    далеченько  від  берега    і  волочив  його  по  піску.      Чоловік  наздогнавши    сукню,    підійшов  до  берега.  А  молода    красива  дама    вже    ніжилась    у  хвилях    десь  на  середині    річки.  Постать  цієї  красивої    жінки    на  фоні  чарівної  природи  притягали    погляди    багатьох  відпочиваючих  чоловічої  статі.  Та  і  як  можна  було  бути  байдужим  до  такої  витонченої  краси.  І  вийшла  вона  на  берег,  неначе  новонароджена  Венера.  Краплинки  води  стікали  по  її  довгому  волоссю  ,  плечам  ,  стегнам  ,  падали  на  пісок  ,  і  радо  цілували  її  ноги.  Не  звертаючи  уваги  на  чоловіка,  який  її  чекав,    красуня    понесла  своє  прекрасне  тіло    до  місця,  де  стояв  шезлонг    і    упала  в  нього,    підставивши      своє  тіло    під  пекуче  проміння  .
Пройшов  деякий  час    наповнений    сонцем,    повітрям,  водою.  Літній  ранок    плавно  перейшов  у    полудень.    Вітерець  стишився.    Дерева  опустили  свої  листочки.    У  повітрі    стояла  спрага  –  спрага,      настояна  на  ароматі  білої  акації.    І  раптом,  у  спекотні  нотки    літнього  дня    вплелася  струнами    гітара.
Над  пляжем      розкотився    приємний  тембр    жіночого  голосу.    «Белой  акации  гроздя  душистые»  -    співала  красуня.    Ніхто    з  відпочиваючих  не  залишився  байдужим  до  цього    прекрасного    виконання    знайомої    російської  пісні.  Навіть  діти,  які  плескалися  у  воді  -    притихли.  Музика  наповнила  відпочиваючих    світлими,  радісними  емоціями  і      зависла    у  гронах  білої  квітучої  акації.  Почулися  оплески.    Жінка  співала  під  гітару  ще  і  ще  –  це  був  справжній  концерт.  Подув  легкий  вітерець,  який      невідомо    звідки,  раптово,  приніс  маленьку    хмаринку.  Пішов    літній  сліпий  дощ.  Він  був  такий  коротенький  і  такий  теплий,  що  ніхто  і  не  подумав  тікати  від  нього  з  пляжу.  Над  річкою    перегнула  своє  коромисло  райдуга.  Здавалось  вона  також  спустилася  з  неба,  щоб  послухати    чарівний,  м’який,  ліричний,    приємний  жіночий  голос  і  потонути  у  ньому.  Гітара    змовкла.  ЇЇ  повісив  на  гілку    акації,      яка  стояла  поряд  уже  відомий  нам  немолодий    чоловік  –  підпочити.
   Ароматний    запах  юшки,  що  поширився    берегом  ,  викликав  у    відпочиваючих  апетит.  І  тут  же  повідкривалися  сумки,  сумочки,  пакети,  кульочки,  радісно    зашипіла  «газировка».  На  пляж  прийшла  обідня  пора.
   І  кожна  година  цього    літнього  спекотного      дня  була  різна  на  вигляд  .  Але  найкрасивішою    була,  коли  день  добігав  до  кінця.  Сонце,  втомившись,  сіло  на  край  берега,  а    потім  червоним  зенітом    відбилось  у    передвечірній  гладі  води.    А  небо,  небо  різнобарвне:  від  жовто-помаранчевого  до  червоного  кольорів.  І  на  фоні  цього  прекрасного    світу  стояла    молода    красива  жінка  з  таким  дивовижним  голосом,  який  підкорив  сьогодні  усіх  відпочиваючих  на  пляжі.  ЇЇ    легкий  сарафанчик,  з  маленькими  синіми  квіточками  по  полю  тканини,  розвівався  під  легким  вітерцем,  оголюючи  її  струнки,  довгі  загорілі  ноги.  У    руках  вона  тримала  величезний  букет,  в  якому    перемішалися  соковиті  лугові  трави,  польові  квіти,  річкові    білі  лілії.
Це  було    як  видіння,  як  прекрасне  марево.  Вона  наче  лісова  царівна    знову  здивувала  пляж.    Але  це  оціпеніння    тривало  тільки  якусь  мить.  А  потім  красуня  зробила  декілька  непевних  кроків,  спіткнулася,  негарно  нецензурно  вилаялась,      і  з  її  букету  випала  порожня  пляшка  з-під  оковитої    і  покотилася  по    нагрітому  за  день  піску  через  пляж  до  берега.  З  крутого  берега  пляшка  помандрувала  у  річку  і  її  понесли  хвилі  за  течією.  Красуня  упала  на  пісок,  і    якесь    незрозуміле  белькотання  злітало  з  її  губ  –  словами  це  назвати  було  неможливо.
Пристаріла  жінка,  яка  виявилась  її  матір’ю,  хлопчик  років  12  -13    і  немолодий  вже  чоловік    -  вовтузилися  біля  неї.  Під’їхало  таксі.    Вже                                                  немолодий  чоловік    намагався  відірвати  жінку  від  землі.  Йому  допомагав  хлопчик    і  враз-ураз,  схлипуючи  просив:  «  Мамо,      заспокойся».    Жінка,  здавалось,  не  чула.  У  повітрі  аромат  акацій  змішався  з  запахом  перегару,  і  противний  жіночий  голос  затягнув:  «  Белой  акации    гроздя  душистые».    Але  прихильників  вже  не  було.  Відпочиваючі,  відвернувшись  ,  опустили  голови.    Сором,  мов  темна  хмара,  завис  над  пляжем.  Якось  все  ж  вдалося  чоловіку  і  хлопчику  втиснути  жінку  в  таксі  .  Таксі,  піднявши      стовп  пилу,    зникло  на  курній  піщаній    дорозі.
Зніяковілий  вечір  опустився  на  землю.  І  тільки  дятел  вистукував  по  стовбуру  акації    свою  мелодію…..  «Тук-  тук,  тук  –  тук……»



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863872
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.02.2020


Шумлять вітри

Шумлять  вітри,  шумлять  вітри,  шумлять
У  чорно  -  білих  клавішах  роялю.
Як  би    їм  знать,  як  би  їм  тільки  знать
Як  написати  музику  для    Раю.
Для  всіх  для  нас,  для  кожного  із  нас
 Просвітлену  мелодію  єдину,
Яка  усіх  згуртує  водночас
Мелодію.  що  непідвласна    плину  .
Прокинемось  на  ранок  без  війни.
Скона  жорстокість  .  Місця  їй  не  має.
Зітхнуть  полегко    радісні  Світи  ,
Рояль  святкову  музику  заграє.
Тож    клавіші  ,  мелодію  творіть!
Митцями    ми  у  Всесвіт  проростаєм.
Зметіть  війну  з  планети.  Зупиніть!  
Ми  прагнем  насолоджуватись  Раєм

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2020


Для дорослих та малят

Лапками,  лапками
Сонячні  зайчата
Стукають  у  душу.
Може  їх  впустить  ?
Я  ж  не  сподівалась.
Не  святкова  хата.
Чим  зайчат  веселих
Буду  я  гостить  ?
Лапками  ,  лапками
Від  вікна  у  двері..  .
Я  відкрию  душу
І  впущу  тепло.
Враз  святково  стало
У  моїй  оселі,
Бо  малим  зайчатком
Сонечко  зайшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2020


Моїм друзям і землякам з повагою і любов"ю

Дорогі  мої  земляки  ,
Одними  ми  йдемо  шляхами.
Скільки  літ  ми  разом  пройшли
Під  охтирськими  корогвами...
Стежки  наші  міцно  сплелись  -
Побігли  по  вулицям  міста.
Так  було  ,  так  буде  колись
З  одного  замішані  тіста.
Опара  для  тіста  проста  :
Різнотрав'я  жменька  пахуча,
Річки  Ворскли  чиста  вода,
Гілка  терна  терпка  колюча.
І  ще  трішки  сонця  ,  роси,
Любові  до  всього  живого  ,
Жіночої  крапля  краси,
Батьківського  мудрого  слова.
Ми  рідні:  по  духу,  крові.
Небо  і  поле  на  всіх  одне.
Зичу  ,  Місто,  тобі  ЛюБОВІ,
Хай  святиться  Ім'я  твоє!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020


Пташині оркестри

Осиротів  музичний  лад  дротів,
Ключем  скрипічним  грак  сидить  суворий.
Вакансії  відкрив  для  скрипалів
Ласкавий  вітер  –  віртуоз  відомий.
Збирає  вітер  ноти  –  ластівки
До  купки.  Розлетілися  по  світу.
А  ,  може  в  ріднім  краї  ,  не  з  руки,
Вірніш  не  з  крил,  виконувать  сюїту  ?
В  оркестрах  грають  у  чужій  землі,
Чужому  вітру  підбирають  ноти
Відомі  ластів’ята  –  скрипалі
Удома  не  знайшли  собі  роботи.
Та  мріють,-  повернутися    в  краї
У  чорних  фраках  сісти    за  пюпітри  
Звітають  їх  засмучені  граки
Запросять  в  диригенти  літні  вітри.
У  злагоді    оркестр  тоді    зіграє
Високовольтні  оживив  дроти,
І  ластівки  згніздившись  в  ріднім  краї
Уп’ються  нотами  найвищої  краси

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2020


Ліні Костенко

Ліно,  Ліно  ...,  і  чуються  ліси,
І  лані  бистрої  стривоженість.
О,  скільки  в  Ліненних  словах  краси,
Яка  у  римах  завороженість

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020


Тополі на узбіччі ночі

Стоять  тополі  на    узбіччі  ночі.
Промерзлі  віти  гріють  в  ліхтарях.
Пливуть  над  ними  дивні    сни  пророчі  ,
Ховаючись  на  ранок  у  снігах.
Біжать  повз  них  дороги  і  машини.
Летять  низенько  птиці  зимові.
Запрошують  тополі  до  гостини
 Малих  синичок    зграї  гомінкі.
І  сяють,  сяють  білими  свічками
Нічним  на  зміну  згаслим  ліхтарям  ,
Запалюючи  небеса  гілками
Дарують  святість    вранішнім  снігам.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020


Різдвяна ніч

 День  ,  і  ніч  летять  ,  і  що  хвилини́.
Сніги.  Земля  чекала  їх  давно.
Снується  біла  нитка  безупину
Ляга  на  поля  біле  полотно.
І  на  зими  небесному  обличчі
Блискучий    човен  місяця    пливе,
А  зорі  вікном  дивляться  у  вічі  ,
Скриплять  дерева  -  вітер  дістає.
Зима  так  свято  впевнено  крокує
Хоч  трохи  ́́́  забарилася  в  путі
В    різдвяну  ніч  ,  вона  таки  вершує
Знімає  пробу  з  нашої  куті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020


Світе чистий

Світе  чистий,  ясний  мій  світе
Поговоримо  в  тиші  з  тобою.
Вже  сіріє.    Сонце  невмите
Спить.Не  світить  іще  над  тобою.
Саме  час  настав  одкровення
У  високого  берега  сяду
Перший  промінь  -  твоє  знамення,
Знаю  -  знайдеш  для  мене  пораду.
Що  скажу?  Не  дай  серцю  зчерствіти  ,
Захисти  від  облуд  і  брехні,
Не  дозволь  темну  заздрість  зростити.
Я    ж  не  зраджу  ніколи  тобі.
В  полотняні  сорочку  одітий
Ти  ідеш  по  холодній  стерні
Світе  чистий.  ясний  мій  світе  ,  
Я  з  тобою  ,  і  ти  у  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2020


Минають ночі, дні минають

Минають  ночі  ,  дні  минають
Життєве  тонша  полотно.
Роки  у  засіку  складають
Добірне  золоте  зерно.
Не  зупиняє  свої  крила
Правічного  врожаю  млин.
Як  би    змогла,  як  би  зуміла
Я  часу  зупинити  плин.
Отак  весну  щоб  бірюзову,
Червоне  літо  у  медах.
Щоб  знову,  знову,  знову,  знову
Блукало  листя  у  садах.
А  небо  зорі  засівали,
І  падали  в  моє  вікно.
Слова    пісенно  так  лягали
Рядком  в  життєве  полотно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019


Моя надіє.



Моя  ,  надіє,    долети
На  крилах  білих  голубів,
До  довгожданої  мети
У  святості  Різдвяних  днів.
Бо  бачити    уже  не  сила
Обличчя  знівечених  нив,
І  щоб  від  ран  не  голосила,
Не  гнулась  від  смертельних  злив,
А    посміхнулась  на  світанні
У  крилах  білих  голубів
Земля.  І  рани  ,  щоб  останні
На  тлі  усіх  прийдешніх  днів.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2019


Міжсезоння


Думки  заплутались  в  дощах
Скриплять  натужно  старі  двері.
На  чорних  і  сумних  полях
Граків    стривожених    оселі
Гудуть  напружено  дроти
На    ноті  вищої  печалі,
Мов  віртуозні  скрипалі
У  міжсезонній  грають  залі.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019


Хвилі часу

Хвилі  часу    між  собою  сплелися
Час  неподільний.  Не  варто  ділити  час  ,
А  люди  просто  у  нім  розбрелися...
Хтось  любить  Бетховена,    хтось  слухає  джаз.
Час  буває  постійного  творення,
 Буває  час  боротьби  "  усіх  проти  всіх".
Час  сподівання  ,  час  заговорення,
А  іноді  час  невідкритих    доріг.
Категорія  часу  є  символічна
І  можна    сказати  "Хвилино,  спинись!".
Мить  є  у  часі  і  вона  поетична,
 І  може  у  слові  розквітне  колись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2019


Мої батьки

Нажаль  в  минуле  не  відкриєш  двері
Назад  годинник  не  відіб'є  час.
У  віковічній  спогадів  купелі
Мої  батьки  ,  сторінка  є  про  Вас  !
Іще  живі    мої  Ви,  мама,  й  тато,
Усміхнені  ,  красиві,  молоді,
І  щиро  над  хатиною  й  крилато
Лунали  мрії  ваші    і  пісні.
Війною  биті,  голодом  розп'яті
Та  мудрими  роки    Ваші  були.
Любов'ю  скрилені  ,  добром  багаті  -
Над  світом  й  Україною  цвіли.  
 Хай  двері  у  минуле  не  відкрию  ,    
 Та  пам"ять  сяде  вранці  на  поріг
 І  я  її  зерниною  посію
   На  перехресті  всіх  своїх  доріг

                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2019


Хай підождуть справи

Покину  вічні  невідкладні  справи.
І  упаду  в  нескошені  луги.
Які  високі  і  шовкові  трави
Гойдають  коників  зелені  табуни
Вода  прозора  ллється  крізь    долоні,
Таке  смачне  холодне  джерело.
А  там,  за  річкою  злетіли  коні,
Аж  вітер  за  копитами  несло.
І  день,  і  ніч,  і  вечір  ,  і  світанок
Візьму  на  руки  ,  в  серце  покладу.
Діжду  аж  поки  зрозовіє  ранок,
По  стежечці  тихенько  в  день  піду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2019


Отак стоїш і дивишся на світ

Отак  стоїш  і  дивиться  на  світ,
А  він  такий  здається  первозданний  !!!
Ось  комашня  ,  там  сонце  серед  віт.
Малюк  замурзаний  -  такий  прегарний
Медового  бузку  смакує  цвіт.
Все  дивишся  і  дивишся  на  світ...
А  може  істина  в  малій  стеблинці?
Листочку  ,  який  здійснює  політ,
Кульбабки  переспілої  пушинці  ?
Все  дивишся  ,  і  дивишся  на  світ....
І  буде  все,  як  сотні  літ    колись
І  джміль  кружляти  буде  знов  полями,
І  чиста,  і  прозора  неба  вись,
Як  і  колись  ,  нахилиться  над  нами.
Отак  стоїш  і  дивишся  на  світ
Де  сонце  в  полудні  ховається  між  віт...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2019


Обійми мене небо

Обійми  мене,  небо,  обійми  мене,  сніг,
Упади  мені  осінь  листочком  до  ніг  .
Подаруй  мені  літо  теплих  -теплих  дощів
Хочу  чути  уранці  переспів  солов"їв.
І  букети  півоній  у  рожевій  красі
Посміхнулись    щоб    радо  мені  повесні
Закучерявились  айстри  ,  розпустилась  зоря,
В  чебрецях  потонули  шовкові  поля.
Обійти  мене,  небо  ,  обійми  мене,  сніг,
Упади  мені  осінь  листочком  до  ніг

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019


які ліси…

 Які  ліси  одягнуті  в  зелене  !
Які  ліси  стоять  у  золотім!
Роки  біжать,  біжать  крізь,  крізь  мене,
А  я  люблю  ліси  у  голубім!
Коли  сніги  і  небеса  зіллються.
Впадуть  на  сосни  верби  і  кущі  .
Летять  малі  сніжинки  і  сміються  ,
І  крапельками  стануть  у  руці  ....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019


Птиця- щастя

А  щастя  все  блукає  по  світах
 Когось  уже  знайшло,      когось    лиш  кличе  .
Все  копирсається  в  своїх    скарбах
Кому  ж  яка  його  частинка  личе  ?

Комусь  пів  світу  ,  а  комусь  рояль.
Комусь  макітра  ,  щоб  місити  тісто  .
Комусь  просторів  безкінечна  даль.
Комусь  красиве  ї  жарке  намисто.

 Комусь  за  щастя  служить  ремесло
І  вирізьблена  власноруч  полиця
А,  іншому    б  несло  ,  несло  ,  несло...,
А  щастя  дуже  полохлива  птиця


 В  потоці  почестей,посад  і  слави  -  
Злякаєш  птицю  -    більш  не  прилетить
У  щастя  під  святими  корогвами
Добро  творити  треба  і  любить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2019


У ніжності вітрів

А    синій    день  у  клопотах  поріс  ,
І  синня  даль  натужно  зголосила  .
Тоненькій  вітер  все  торкавсь  беріз  ,
І  вніжності    така  вбачалась  сила  .

Оберігав,  плекав,  ростив  -  ростив
Берізки  ,що  між  сосен  заблукали.
У  соснах  цебенів  все  дощ  із  злив    -
Веселки    у  берізоньках  співали.

Тоненькі  ,  у  салатовім  пушку
До  неба  руки  -  віти  простягали  ,
А  вітерець    оберігав  красу,
Щоб  злі  вітри  і  люди  не  зламали

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2019


Юна осінь

У    юнки    осені  чаруюча  хода
Від  сонячного  вітру  рання  позолота.
О,  як  розкішно  осінь  вигляда,
Хоч  кожний  день  робота  і  робота  -

При  тім  царює  ,  та  на  благо  нам    усім
 Ступа  по  світу  гордо  ,  радісно,  щасливо
Ще  чується  пташиний  чистий  спів
І  айстри  кучерявляться  красиво.

У  юнки  осені  багато  є  принад
По  самі  вінця  мед    у  горщику  налитий,
На  листі  камінець  у  сто  карат
Промінням    сонця    ніжно  оповитий.

Іде  по  світу  і  не  свариться  ні  з  ким,
Обласкана  вона  ,  зцілована  дощами,
Легких  туманів    ніжний  ,    сизий  дим
 Проліг  містком  між  осінью  і  нами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019


Горять палають чорнобривці

Горять  палають  чорнобривці
По  скверах,  алеях  і  садах
Розбрелись  по  світу    руді  вівці
Золотом  спустилися  на  дах.
Тінь  небес  річкову  гладь  гортає,
І  несе  хмарини  течія,
А  у    крапельки  дощу  пірнає
Мить  зворушлива  ,  чарівна  мить  моя
Не  віддам  нікому  на  поталу
Оцю  мить  і  музику  дощу
Свою  землю  щедру  і  жадану
Благовейно  й  трепетно  люблю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019


Я не жалкую

 Я  не  жалкую  що  ділюсь  теплом,
 Що  мого  серця  всім  відкрита  хата,
 І  не  ховаюсь  за  броньованим  я  склом,
А  моя  осінь  щедра  і  багата.
Що  скроні  вкрила  лише  сивина,
А  не  снігами  душу  замітає.
Що  є  мій  рід  і  друзі  ,  і  сім'я,
І  синій  птах  щоразу  прилітає.
Сідає  тихо  -  тихо  край  душі,
Пригорнеться,  почне  зерно  клювати,
А  де  зерно    впаде  ,  там  проростуть  вірші,
Тож  золотаве  поле  будем  жати
З  роками  не  зміліли  береги
Життя  мого  стрімкі  пороги.
О.  тільки  б  вистачило  сил  ,  снаги
На  всі  іще  сходжені  дороги...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2019


Надія - мрія

Нарешті  я  спинилась  в  самоті...
Чого  ж  моя  душа  бажає?
Невибагливі  речі  і  прості,
Тепла  моя  душа  жадає.
А  навкруги  сніги  й  сніги,
І  степ  старий  все  стогне  і  зітхає.
О,  деж  надія,  де  поділась  ти?
Зову.  зову,  а  все  тебе  не  має.
Де  ти  сховалась,  у  які  світи
До  тебе  треба  їхати  .  летіти?
Я  ладна  сто  доріг  пройти,
Тебе  спіймати  і  не  відпустити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019


чарівний сон

Сьогодні  в  річці  купалися  зорі
Ви  вірите  в  це,  чи  ні?
Пірнали,  пливли  в  річковім  просторі,
Неначе  діти  малі.
Хотіла    зорі  яскраві  підняти,
Що  стихли  на  мілині
Хоч  ненадовго  в  руках  потримати
та  станули  зорі  в  чарівному    сні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019


А роки, мов швидкокрилі коні

А  роки,  мов  швидкокрилі  коні,
Над  дорогами  летять  життя.
Зупинюсь  і  поклонюсь  іконі
З  іменем  святим"  Моя  Земля".
Враз  забуду  всі  свої  печалі
У  шовковій  зелені  лугів.
Із  блакитної  озветься  далі
Вранішнього  жайворонка  спів.
Запарує  у  тумані  ранок,
По  над  річкою  низенько  побіжить
Привітаю  я  тебе,  Світанок
І  твою  зворожуючу  мить.
Попрошу,  щоб  зупинились  коні:
"Не  спішіть",  -  сказу  я  їм,  -  заждіть
"Бачите,  уже  навидноколі
Пізня  осінь  листячком    бринить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019


Подих зими

Догорить    багаття.  день  пригасне
Золотом  посиплеться  до  ніг.
Пані  -  Осені  вбрання  прекрасне
Попелом  розвіється,  мов  сніг.
І  примчаться  білогриві  коні,
Листячко  останнє  опаде.
Білі  і  пухкі    Зими  долоні
Вкриють  осені  лице  бліде.
 Синій  терен  оком    поглядає,
І  червоний  при  дорозі  глід
Чи  рівненько    білий  сніг  лягає
 На  річки  одягнуті  у  лід

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019


пізня осінь

Співає  осінь  знов  дощем,
Та  пісня  серце  крає,
І  дощовим  осіннім  днем
Зліта  до  небокраю.
А  золотавий  клен  тремтить
Посічений  вітрами  
Йому  би  зиму  пережить
З  великими  снігами,
А  на  весні  знов  зацвісти
І  вистрилить  бруньками  ,
Щоб  гілочками  дорости
До  вищої  октави

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019


Бабине літо

Бабине  літо,  мов  диво,
Такий  елегантний  костюм.
Вишикувано  ,  красиво,
Легенький  навіює  сум.
І,  навідь,  завмерли  ноти,
Немає  про  що    говорить.
Художнику  до  роботи
Картину  світу  творить:
"Бабине  літо  у  танці",
Бабине  літо  -  фокстрот",
Ввечері  і  уранці",
Краси  еталон  і  мод"
Та  тепла  пора  минає.
А  як  же  без  неї  я?
У  вирій  років    пірнає,
Щоб  споглядати  здаля  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019


Осінь у дворі

Скатертина  картата  ,
Жовте  листя  на  ній
Осінь  ніжна  й  багата  -
Завітала  у  дім.
Чай  духмяний  на  м"яті
І  під  грушею  стіл
Дні  і  щедрі  й  завзяті
Гостями  у  двір.
Я  ворота  відкрию  :
"Листя,  листя  ,  лети  "
І  попрошу  я  мрію
До  двору  зайти.
Ми  зустрінемо  вечір,
Хай  кружля  листопад.
Листя  прийме  на  плечі
Зачарований  сад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019


Радість і журба

Так  повелось,  що  радість  і  журба
Ідуть  пліч  -  опліч  по  одній  дорозі.
Червоно  -  чорну  нитку  полотна
Ніяка  сила  роз"єднать  невзмозі.
Ось  так  весь  вік  вони  у  двох    й  живуть
У  злагоді,  як  у  сім"ї  ведеться.
Їх  у  народі  сестрами  зовуть  -
Одна  з  них  плаче,а  одна  сміється.
Червону  нитку  радість  заклада.
Із  чорною  журба  веде  розмову.
Слідкує,щоб  не  довгою  була
І  радості  не  перейшла  дорогу
І  не  змінила  долі  полотна
Червона  ж  нитка  радості  й  любові.
Як  рідна,  вірна,  любляча  сестра,
Все  молиться,  щоб  всі  були  здорові,
 Кого  торкнулась  ниточка  журби,
Не  впали  ввічай  -  все  в  житті  буває,
Не  все  в  дорозі  ями  та  горби
Журба  не  вічна  і  вона  минає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2019


Радість і журба

Так  повелось,  що  радість  і  журба
Ідуть  пліч  -  опліч  по  одній  дорозі.
Червоно  -  чорну  нитку  полотна
Ніяка  сила  роз"єднать  невзмозі.
Ось  так  весь  вік  вони  у  двох    й  живуть
У  злагоді,  як  у  сім"ї  ведеться.
Їх  у  народі  сестрами  зовуть  -
Одна  з  них  плаче,а  одна  сміється.
Червону  нитку  радість  заклада.
Із  чорною  журба  веде  розмову.
Слідкує,щоб  не  довгою  була
І  радості  не  перейшла  дорогу
І  не  змінила  долі  полотна
Червона  ж  нитка  радості  й  любові.
Як  рідна,  вірна,  любляча  сестра,
Все  молиться,  щоб  всі  були  здорові,
 Кого  торкнулась  ниточка  журби,
Не  впали  ввічай  -  все  в  житті  буває,
Не  все  в  дорозі  ями  та  горби
Журба  не  вічна  і  вона  минає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2019


Присвячується Лідії Миколаївні Радько

Ниточка  на  полотно  лягла
Від  щедрості  Майстрині  і  від  Бога
І  вже  жоржина    ожила  –
Враз  полотна  змальована  дорога.
На  ній  і  синь  ,  і  стиглий  колос,
І  рушники  «  На  щастя  і  добро»
Оберігають  солов’їний  голос  –
Так  буде,  є    і  так  було
В  усі  часи    і  в  радості  ,  і  в  горі
Талант  завжди  продовжує  політ.
В  духовнім  вишитім  Соборі
Краса  живе  й  рятує  світ.
А  Ваша  праця  і  безсонні  ночі,
І  зліт  фантазій  ,  і  політ  думок,
І  Ваші  молоді  й  прекрасні  очі,
І  Вами  вишитий  садок,  -
То  є  шедевр.  І  ніде  дітись
Від  того  дива  і  краси.
Пишатися  ,  радіти    і  молитись,
Щоб  Ви  здоровою  були.
Хай  Вам  щастить  завжди  і  всюди,
І  знов  квітує  світ  на  полотні.
За  Ваш  талант  –  Вам  вдячні  люди
Вклоняються    Майстрині  до  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2019


Спливає ніч морозна за вікном

Спливає  ніч  морозна  за  вікном,
Вітри  співають  пісню  колискову,
Та  між  моїм  таким  жаданим  сном
Безсоння  приміряє  знов  обнову
Що  ж  цього  разу?Темно  на  душі,
Та  білий  сніг  подарував  сніжинку.
Розбуркав  ненаписані  вірші,
Прийшов  на  каву  до  мого  будинку.
Ми  сіли  вдвох.  До  чого  тут  слова,
Між  друзями  і  так  все  зрозуміло.
Горить  вогонь  і  капає  смола
І  ночі  зимної  згорає  тіло...






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2019


Вже Різдво у двері стука

У  коктейлі  світла,  звуків,
Спогадів,  передчуттів
Світ  незвичний,  урочистий
Вперед  день  святкових  снів.
Вже  Різдво  у  двері  стука,
"Помолодшали"  на  рік.
У  Зими  біла  перука,
Наче,  краще  ніж  торік.
Вбирає  тіло    і  очі
Чари  красуні  Зими
Такої  тихої  ночі
Так  просто    не  перейти  .
Пронизана  сумом  легким
Наче  сопілка  співа,
То  Віхола  обережно
На  плечі  міста  ляга....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019


Зимова казка

Сніг  кружля  над  ліхтарем
Тихо  і  повільно.
І  на  білому  червоне
Гармонійно  й  стильно.
Сніг  троянду  у  руці
Ніжно  обіймає.
У  французький  ресторан
Кава    закликає.
Запашна,  гаряча  ,  чорна
До  смаку  припала
Пісня  Шарля  Азнавура
Час  зачарувала.
Вічна  музика.  Зима
Усе  таке  миле.
Вузька  пляшечка  вина
"Ельзаськеє  біле".
Вип"ємо  за  Новий  рік,
За  мир  в  Україні.
Побажаємо  добра
І  нам,  і  країні.
Ніч  кружля  над  ліхтарем
Тихо  і  мрійливо,
Спить  троянда  у  руці
Ніжно  і  красиво...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019


Річечка

До  річечки  спускалися  городи
Не  бачити  вже  нам  тії  краси.
Ще  не  диміли  трубами  заводи  -
А  навкруги  лиш  луки  і  ліси.
І  стежечка  до  берега  тулилась
І  бігла  то  угору,  а  то  вниз.
Старий  дідусь  перебував  щасливим
Бо  в  лантусі  ніс  і  голки  і  хмиз.
А  стежечка  любила  ноги  босі,
Що  лоскатали  тріснуті  боки
Ласкали  хвилі  прип'ятий  на  тросі
Столітній  човен,  що  набрав  води.
І  славилась  та  річечка  в'юнами,
І  раками  -  були  і  карасі
Якийсь  рибалка  хвастався  сомами
Чомусь  йому  ми  вірили  усі.
Що  сталось?  Не  віки  ж  -  десятиліття
Так  швидко  пролетіли  від  тоді
Немає  риби  ,  берег  замулився  
І  стежку  затоптали  бур'яни.
Але  не  пізно,  ще  скажу  не  пізно
Нащадкам  відіслати  у  віки
Збережене  коштовнє  те  намисто
Від  доброти  і  щедрості  Землі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2018


Листи у вічність

 Листи  у  Вічність  пише  скарбний  Час
Розорений,розхрістаний  ,роззутий,,
Вітрами    зимними  обскубаний  нераз
Людьми  і  світом  й  доленькой  забутий
Зневажений  у  каламуті  днів
Дільців    продажніх  і  глухих  сліпців
Отараю  лукавиих  слів  лжепатріотів,лжеборців
Обдурений,розхрістаний,  побитий
В  бруківку  втоптаний  підошвами  чобіт
Спотворений,  поранений,  убитий
Жебракувати  йде  із    нами  в  світ.
Бо  ми  і  Час  з  одної  пуповини,
Одним  зерном  у  землю  упадем.
Біда,  що  в  тім  ,  не  бачимо  провини,
Що  бур"янами  з  зерен  проростем...
Листи  у  вічність  не  чорнилами  -  сльозою
Нестерпний  болем  пише  скорбний  Час
Одружений  не  з  радістю  -  з  журбою,
А  що  подумає  Історія  про  нас?




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2018


пробач мене

Пробач      ,  мене    о  вірний  друже,  -
В  моїх  ти  віршах  не  живеш  ,
Та  зацвітає  знову  ружа
У  морі  ніжності  без  меж.
 Не  виміряти  ніжність  -    ні
Вона  завжди  живе  між  нами
Бракує  подиху  мені
Години  довгими    роками  
Усе  чекають  в  самоті
 Твого  і    погляду    й  усмішки
Буденні  всі  слова  прості
Ідуть  поломниками  пішки  ,
Долають  відстані    розлук  ,
Крізь  всі  життєві  негаразди,
Щоб  доторкнутися  до  рук
 І  залишитися  назавжди…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2018


Крила Любові

Якщо  кипить  життя  в  душі,
Тоді  і  осінь  як  весна.
Рядки    гуртуються  в  вірші
І  мрія  в  слові  воскреса.
А  відголосок  власних  дум
Затаєних  у  стадії  пізнання
Навіють  ніжний  легкий  сум-
Проголосують  за  кохання.
Бо  всі  релігії  світів
В  Любові  крила  позичають.
І  ті  ,  хто  істину    не  взрів,
 Багато  у  житті  втрачають.
По  сходинках  до  пізнання
Невпевненість  щоб    подолати
Літать  повчають  журавля
Щоб      у  руці  синицю  мати.
Та  у  Любові  два  крила
ЇЇ    у  клітку  не  закрити
І  вправно  так  на  журавля
Синицю  може  замінити
І  не    сховатися  ніде
Від  того  прагнення  Любові
Вона  і  в  осені  знайде
І  заримує  вірш  у  слові

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2018


зимова печаль

Вікно.  легенька  печаль.
Клавіші,  білий  рояль...
Цнотливе  зими  полотно.
Музика.  Свічка.  Вино.
На  білім  чиїсь  сліди.
Хтось  дорогий,  чи  ні?
З  радістю,  чи  журбою?
З  іншою,  чи  з  тобою?
Що  ж  наспіває  сама
Нам  королева  Зима?
Симфонії  сніжна  печаль.
Клавіші,  білий  рояль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2018


Боже сотворіння

Відцвіта  вже  липа.
Середина  літа.  
Заблукало  сонце
В  скошеній  траві.
Мерехтить  повітря,
І  дощами  вмита
Задрімала  вишня
На  старім  горбі.
Достига  малина.
В  полуденну  спеку
Не  співає  пісню
Пташечка  в  гаю.
Тільки  та  зозуля
Все  кує  без  ліку,
І  лунає  світом
Все  її  ку-ку.
І  оце  прекрасне
Боже  сотворіння,
Де  усе  до  ладу
У  земнім  раю.
Це  моє  натхнення,
Це  моє  спасіння.
Тільки  в  цьому  краї
Я  себе  знайду.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2018


Вже випав сніг

Вже  випав  сніг.  Вана  ж  стоїть.
Червона  мальва  при  дорозі.
У  спокої    природа  спить,
Та  квітка  все  заснуть  невзмозі.
Така  нескорена  зимі
У  полинянім  сарафані
Одна,  одна  на  самоті
Серед  снігів  неначе  пані.
І  ця  довершеність  й  краса,
То,  мабуть,  все  ж  таки,  від  Бога  .
Зимовий  день  вже  догора
До  літа  неблизька  дорога

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018


*****

Як  подивлюсь  на  Ворсклу,  береги,
На  синє  небо  -  чисте  і  глибоке,
На  купол  Монастирської  гори
На  перехресті  битої  дороги.
Все  навкруги  знайоме,  все  моє
Від  самої  маленької  стеблини,
Де  навіть  вітер  в  полі  визнає
Причетність    до  Охтирської  родини.
Тут  український  дух  гуляє  по  полях
Лоскоче  ніжно  трави  шовковисті
Навіки  поселившись  у  піснях
Вплітає  у  вінок  стрічки  барвисті.
Як  подивлюся  з  Монастирської  гори
На  перехрестя  битої  дороги
То  видно  річки  Ворскли  береги
І    небо  сине,  чисте  і  глибоке...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2018


Повертайтесь додому


   Як  сумує  земля  за  своїми  синами,
Що  в  далеких    краях  стали  долю  шукати
Загубили  себе  між  чужими  світами
У  надії  жарптицю  казкову  спіймати.

Та  на  полі  чужім  не  літає  жарптиця
Не  клює  стиглих  яблук  у  чужому  саду
Якщо  птиця,  то  тільки  маленька  синиця    
У  руках    на  радість  ,    щастя  ,  а  може      біду

Повертайтесь  додому  зерно  киньте  в  поле,
Бо  хто  ж  засіє  те    поле,  сини,  як  не  ви?
Щоб  не  стояло  воно  почорніле  й  голе
На  тілі  української  рідної  землі.

А  нашу  старість  хто  зуміє  обігріти?
До  кого  притулитися    зможемо  в  біді  ?
Бо  над  країною    жорстокий  вітер  віє  
А  ми    залишилися,    на  цілий  світ,  самі...


Самі  без  вас,  сини,..  Лелеки-лелечата
Ми  вас  зростили  ,навчили  землю  берегти
Як  пахне  у  дворах    місцевих  влітку  м"ята
 Тож  вертайтеся  ,    сини,  вертайтеся  сюди

А  як  н  е    ви,  то  хто  ж    на  старість  обігріє
Наповнить    щастям  і  радістью  прийдешні  дні  ?
Бо  над  країною  жорстокий  вітер  віє
До  нас  же  осінь,      завітала  на  крилі...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018


стежками дитинства


Осінній  день    по  літньому  теплий    гуляв  міськими    вулицямии,  паркам,  мостами,    пускав    за  водою    перші    золоті  листочки  ,    радів    разом  з  людьми    щедрості  землі  і  сонця.  А  я  йшла    на  останнє  побачення  зі  своїм  вірним  другом  –  велитенським      старим  берестком,  з  яким  знайома    з  самого    народження.  Вже  тоді  він  був    високим  і  розлогим.  ЩЕ  В  ПОЗАМИНУЛОМУ  СТОЛІТТІ,  ТОЙ  БЕРЕСТОК  ,МАЛЕНЬКИМ  РОСТОЧКОМ,  У  ЗЕМЛЮ  кинув    батько  мого  дідуся.  Такі  величезні  берестки  росли  на  кожному  подвір»ї,  нашого  провулку,  який    упирався  огородами  прямо  у  річку  –  невеличку.  Дід  говорив,  що    ці  дерева  навмисне  насаджували  біля  осель  як  захист  від  грому  і  блискавок.  А  сьогодні    він  помре.  Я  бігла  до  нього    мов    до  людини,  щоб  попросити  пробачення    за  те,  що  скоро  його  вже  не  буде,  щоб  обійняти  в  останній  раз  і  притулитися  до    теплої  кори    щокою.  Зі  своїх  друзів,  таких  же  давніх  дерев-  берестків,  Він  був  останнім.  Сусіди  нарікали,  просили  сварилися  ,  -  «Зрубай»-,  побоючись  ,  що  цей  старий  велетень  колись  упаде  на  одну  з    сусідських  оселож  ь.  І  я    вимушена  була  здатися.
Біля  воріт  вже  стояла    спеціальна  техніка  ,  метушилися  люди  …  БЕРЕСТОК  ЗУСТРІВ  МЕНЕ  РАДІСНИМ  ШЕЛЕСТОМ    ЛИСТЯ.    Я                  припала  до  його  тіла  -  кори  і  заплакала.  «  Пробач  мені,  мій  вірний  друже,  ти    був    оберегом      мого  дитинства  і  юності  .  ТИ  БУВ  ОХОРОНЦЕМ    ОЦЬОГО  НАЙРІДНІШОГО  КЛАПТИКА    ЗЕМЛІ  ДЕ  Я  ЗАВЖДИ  БУЛА  ЩАСЛИВОЮ.  Спасибі  тобі  за  все».  Я  знову  була  тією  маленькою  дівчинкою,  яка    бавилася      в  тіні  його    розлогої  крони  в  спекотні  літні  дні,  ховалася  від    раптового  сліпого  дощу.,  і  слухала  цікаві    захоплюючи  розповіді  дідуся    ПРО      УКРАЇНСЬКОГО  БОГАТИРЯ        ,  ПРО  ТЕ  ,  ЯК  ВІН    БОРОВСЯ  З  ВОРОГАМИ,    що  за  зброю  тому  богатирю    служила    величезна  булава  з  найвищого  дерева  ,  яке  він  вирвав  з  корінням      ,  і  я  із  захопленням    піднімала  свою  голівку  угору  і  дивлячись  на  бересток    промовляла  :  «Дідусю,  таке  дерево  як  наш  бересток»,  -  Як  наш  бересток  ,-  підтверджував  дід.  Із  споминів    винирнув  і  той      день  коли    бересток  сховав    мене    від  моїх  старших  сестер,  які    саме  збиралися  на  річку    і  їм  так  не  хотілося    возитися  з  малечою.  Тож  вирішили    непомітно  вислизнути  з  двору.  Але  це  їм  не  вдалося.  Сховавшись  за  берестком      я    дочекалася  коли  за  ними    закриється  хвірточка,  вилізла  у  невеличку  дірку  в    заборі  і  побігла  по  тепленькому  пісочку  за  ними.
 Розжарене  сонце    вже    всілось  на  верхівку  сосни      в  Котловині  ,  щоб  трішки  перепочити    перед    тим  ,  як    вмоститися  на  ніч    в  прохолодній    воді  Монастирського  озера    на  Гуливій  горі,  і  заснути  до  ранку.
Останні  його    промінці      бігли  по  хвилях  невеликої  .  але    з  чистою  і  прозорою  водою  –річечки,  і  цілували      мене  в  щічку  а  я  ,    стояла    на  березі    із  захопленням  дивилася  на    своїх  старших  сестер  ,  що    плескалися  у  воді,  і  плавали  так  далеко,  аж  до  самого    перев’яного  мосту  ,  який  ділив    місто    навпіл  .    «  Коли  підросту,  то    обов»язково    попливу  не  тільки  до  мосту    а  й    до  Дарагана  і  навіть    Росторгуєва  ,    а  то  навіть  і  до  Котловини,  де  сонце  сідає  спочити  .  туди  де  річечка  –    невеличечька  в  падає    у  Ворсклу.».  Думало  я      і  жалкувало  ,  що  так  повільно  йде  час.  І  ще  так  довго  чекати  до  того  «як  виросту  «Надвечір»я  пахло  матіолою  ,м»ятою  ,  річковою  прохолодою  і  втомою.    На  землю  поволі  спадав  вечір.  Три  дівчинки-  сестрички    тринадцяти,  одинадцяти      і  п»яти    років    йшли  з  вечірнього  купання  додому.  В  хатинку  –рукавичку,  яка    стояла  зовсім  близько  .,в  якихось    ста  метрах    від    улюбленого  бережку.  В  ХАТИНЦІ  -РУКАВИЧЦІ  ЗАВЖДИ  БУЛО  ТЕПЛО,  МИРНО  І  ЗАТИШНО  .  Там    на  нас    чекали  мама,  тато  ,  бабуся  Анна  і  дід  Андріян  і  смачні    бабусині  смажені  пиріжки  з  картоплею  та  капустою  .  Під    грушою  ,посеред  двору,  стояло  старе  ліжко  з  периною  наповниною  духмяним  сіном.  Дід  Андріан  любив  спати  теплими  літніми  вечорами  під  відкритим  небом  ,  під  грушою  і  кожного  вечора    хтось  зі  старших  сестер        виборював  право    разом  з  дідом  спати  на  духмяній  перині.  «  Ти    ще  маленька,  говорили    мені-,  ще  трішки  підрости-,І  це  «трішки»    настало  саме  цього  вечора.    Такого      красивого  неба    земля  напевно  не  знала  з  самого    свого  створіння.    В  зоряну  музику  вплітався    земний  жаб»ячий  оркестр  ,  а  потім  на  місячну      нічну  сцену  виходив  дивовижний  соліст  соловей.  Стиглі  літні  груші  лимонки  ,  мов  маленькі  ліхтарики  світилися  у  ночі.  «  Спи  ,  дитинко,  спи  -,  промовляв  дід  ,-  а  я  тобі    розкажу  казку.  Хочеш  казочку.  ?»
   ТА    я    була  спроможна      тільки  кивнити  головою  у  знак  згоди.  Сил  на  слова  вже  не  було.  І  КРЗЬ  СОН    ЛИНУЛИ  СЛОВА  ДІДУСЯ  ПРО    річечку  –  невеличечку,  про  Манастир,  що  височив  на  Охтир  горі,  про  цілющі  джерела    ворсклянських  берегів,  про    Царя    батюшку  ….але  сон  вже  повністю  сполонив  моє  маленьке  тільце  і  я  солодко  посміхалася  уві    сні..  А  ранок  теж  був  особливим.  Дідусь  збирався    до  схід  сонця  по  голки.  Це  був  цілий  ритуал.  Дід  брав    найбільшу  ряднину,  ховав  її  у  мішок,  туди  ж  клав  кусень  хліба,,  чи    пиріжок,  огірочок,  цибулинку  і  обов»зково    грушевий  компот    і  помолившись  Богу,  прочитавши  «Отче  наш»  вирушав  у  дорогу.  І  так  було  кожного    літнього  ранку.  І  цей      світанок    не  був  винятком.
-  «  Дідусю,  рідненький,  візьми  і  мене  з  собою.-
-Ти  ще  маленька  ,  у  тебе  ніжки  заболять…  І    я  не  зможу  взяти  тебе  на  руки  ,  бо  нестиму        повний  лантух  голочок.  А  бабуся  розтопить  на    вулиці  ніч  тай  спече  тобі  пиріжка.  Ти  ж  любиш  пиріжки  ?Ти  залишайся  ,  а  я  принесу  тобі  він  зайчика  лісової  солодкої  малинки.
-  Ні,  дідусю,  ось  побачиш  ,  я  не    проситимусь    на  руки  ,  я  ж  уже      доросла,  ти    візьми  мене    з  собою.
-  Ну  добре,-  погодився  дід.-  Тільки  дивись  ,  щоб  не  плакала    у  дорозі.
Я  була    щаслива  без  меж.  Стежка    пролягала    понад  річечкою  .  Ось  і  знайомий  улюблений  бережок,  а  там  через  міст  ,  козацьку  водокачку  і  ми  вже  у  лісі.  Сідаємо  спочити  на  зелений  килим  трави.  Дід  розв»язує  торбинку.  Пригощає  вареним  яєчком,  огірочком  з  бабусиної  грядки  і  смачним  грушевим  компотом.
-Ну,  що  втомилася?-,  запитує  дід.  Я  звичайно  втомилася  ,але    заперечую  
-  Ні,  ні,  дідусю.
-  Ну,  добре,  ти  у  мене  молодець.  Ось  відпочинимо  і  я  подарую    тобі  щось  дуже  цікаве.
_  Що  ,  дідусю,  що?
- Потерпи  трішки-    незабаром  дізнаєшся.    К  оли  в  лузі  спаде  ранкова  роса    ти  і  одержиш  свій  подарунок.
- Я  візьму  його  додому  і  покажу  мамі,  і  бабусі  і  сестрам.
- Ні,  дитинко,-  сказав  дід.,-  Цей  подарунок  не  можна  взяти  з  собою.
- Як  це  ,  адже  він  мій.?
-  Звичайно  твій,  і  зостанеться  з  тобою  на  все  життя.  Ну,  що  пішли  по    голки  .-,
Дідусь      загрібав  соснові    голки,  складував  їх  на  ряднину  ,  а  я    рвала    смолку  ,  це  такі  високі  червоненькі  квіточки  ,  і  грілася  на  сонечку.  
А  потім  ми  спустилися  у  луг.  Трава  пахла  так,    мовби  хтось  вилив    велику  бочку  парфумів,.  З  під  ніг  вискакували  зелені  коники  ,  мов  маленькі  вертокрилики  ,  зависали  над  головами    стрекози  .  Пузаті  джмелі      войовниче  гуділи.  Та  ось  дідусь  зупинився  і    ставши  на  коліна      розгорнув  траву.  
-  Нахилися,  дитинко,-  сказав  дід.    Біля  ніг    зюркотіло  невеличке  джерельце.
Дід  набрав  у  пригоршні    джерельної  води.  
- Візьми    покуштуй,-  Вода  була  солодка  і  прохолодна.
- Сподобалася  водичка?,  -  запитав  дід.  Потім  ми  знайшли  друге,  третє,  четверте    джерельце  і    скрізь  вода  була  іншою  на  смак.  Але  ж  такою  прозорою  і  смачною.
- -  Оце  і  є  мій  подарунок  тобі.  І  хай  він  на  все  життя  залишиться  з  тобою.
(  На  жаль      по  тілу  приворсклянського  лугу  проклали    асвальтовану          трасу  ,  але  я    завжди  буду  пам»ятати    смак  джерельної  води  і  той  найційніший  подарунок  ,  який  я      мала  ОДНОГО  раз  у  своєму    житті.)
- Ну,  що  онучко-  ,    сказав  дід,  -  якщо  ми  вже  вирішили  з  тобою  сьогодні  подорожувати,  то    не  скупатися    нам  просто  було  б  грішно.  Спочили,  напилися  смачненької  водички,  а  до  мосту    рукою  подати.  Лантух  з  голками  сховаємо  у  траві  ,  тай  поплаваємо  з  тобою.
Ми  дійшли  до  великого  мосту,  що    з»єднував  обидва  береги  Ворскли  і  зупинилися  .  Дід  першим    нирнув  у  воду,  а  за  ним  і  я    плескалася  біля  берегу,  бо  плавати  ще  не  вміла.  Дід  вчив  мене  плавати  ,-    з  ним  було  весело  і  цікаво.  БУЛА  ВОСЬМА  ГОДИНА  РАНКУ.  Пляж    стояв    порожнім,  тож  нікого  не  соромлячись  ми    у  два  голоси  заспівали  улюблену  дідову  пісню  
«  розпрягайте  .  хлопці,  коней,
Тай  лягайте  спочивать,
А  я  піду  в  сад  зелений
Тай  криниченьку  копать»
«Маруся,  раз,  два,  три  
 Калина  Чорнявая  дівчина  
В  саду  ягоди  брала  «  Линула  пісня  і    завмирала    у  висоті  неба.  Дідова  улюблена  пісня.  Вічна,  як  вічний  спомин  про  той  незабутній  чарівний    день.





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793922
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018


Мить життя

Людське  життя  -  одна  маленька  мить,
Маленька  мить  у  просторі  і  часі
Над  світом  метеором  пролетить
Транзитом  по    всесвітній  трасі.
Та  світ  її  ще  довго    мерехтить
Візьму  в  долоню  підніму  до  неба.
Світи  нам  ,  зіронько  ,  світи,
Бо  на  Землі  так  холодно  без  тебе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018


Місяць Лютий

Кожух  Зими  порвав  лютневий  вітер.
Злякавсь,  що  наробив  біди  ,  і    стих.
А  вранці  так  тихенько  непомітно
Із  пагорба  зійшов  й    у  яр  побіг.
І  там  сховавсь"  Ще  може    відлежуся"...
Подував  Лютий,:  (де  й  поділась  злість).
"  ЩЕ    може    Матінці  -    Зимі  згожуся,
Ще    встану  ,піднімусь  на    повний  зріст?"
Та  жаль  не  вийшов  зростом  місяць  Лютий
Між  інших  одинадцяти  братів
Стоїть  такий  убогий  і  роззутий
В  калюжі  сонячних  весняних  днів.
Весна  ж  прийшла    й  зустрілися  обоє.
Він    поклонивсь  небаченій  красі.
І  Лютий    у  щорічному  двобої
Віддав  свій  посог  дівчині  -  Весні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018


Залиш мені

Залиш  мені  блакитний    чистий  купол  неба,
І  річку  мою  в  ранішній  імлі,
А  що  до  срібла  й  золота  ,  облиш,не  треба,
Залиш    волошку  в  скошенім  ріллі.
Залиш  мені  шалений  свіжий  подих  вітру,
В  якому  запах  волі  і  кохання,
Духмяних  трав  і  повну  і    п"янку  макітру
У  рожевій  стрічечці  світання.
Залиш,    мою  співочу  і  крилату  мрію,
Життєву  мудрість  з  присмаком  гірким  
Я  ж    споришами    всі    свої  стежки  засію,
Й    червону  мальву    висаджу  між  ним.
Залиш  ,  прошу,мені  отого    розуміння
Людиною  лишатись  між  людьми
Даруй  мені    Своє  святе  благословіння
Сьогодні  і  на  всі  прийдешні  дні.
І  визволи  з  пітьми  мою  зболілу    долю,
Моє  ж  єство  у  світлій    стороні
Я  вже  готова  до  рішучого  двобою,
Щоб    вільний  світ  розквітнув  у  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018


новорічні подарунки (вірш онучки Каті)

Сніжок    іскриться,  вітерець    гуляє.
Рік  Новий    усіх  дітей    звеселяє.
Сяють  вогні  на  красуні  -  ялинці.
А  в  чобітках  довгождані  гостинці.
Для    Даші  ,  Гната  -веселі  санчата.
Для  дівчинки  Насті  -  зайці  пухнасті
Для  Віри,Іванка,    Даші  ,Лукерки
Солоденькі    пряники  і  цукерки.
Від  хати  до  хати  Мороз  походжає
 Веселих  канікул  усім    нам    бажає


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753375
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017


золоте перевесло

Синє  блюдце  небес
Наповнене    зорями  
Знову  місяць  воскрес
Над  людськими    долями
Ми  усі  до  Землі
 Знов  приходимо  в  гості
Залишаємо  дні
На  хрестовім  погості
Маєм  мірку  одну,
Що  умерло  -  воскресло
Я  позичу  у  сну
Золоте  поревесло.
Полину  у  небо,
Звідтіля  подивлюся
 За  вас  ,  мої  рідні,
Із      небес    помолюся...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017


Метелик душі

Припали  пилом  душі  в  сундуках
Іржа  побила  лицемірства,
І  шкутильгає  на  кривих  ногах
У  трону  вищого  блюзнірство.
А    блазень  розплодився,  мов  той  жук  ,
На    українськім  огороді.
Кривенькі  ніжки,  та  за  те  сто  рук
І  стиль  такий    сьогодні  в  моді.  
Замки    іржаві  я  відкрию  в  мить
І  душі  випущю  на  волю:
"Здіймайтесь,  вільні  душенькі,  летіть
І  нас  усіх  візьми  з  собою"

.

















адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017


Тече річка

 Тече  річка    розважливо  і  чинно
 Купає  в  хвилях  ніжних  небеса
   У  березі  присіла  на  коліно
 Верба,  і  довгі    коси  розпліта.
Тече  річка.    Дитинство,  юність,  зрілість...
Долонями  черпали  із  води
Красу  і  мудрість  і  безмежну  милість
А  зараз  ми  прямуємо  куди?
 Тече  вона    між  соснами  й  дубами  –
 Позаду  і  попереду  віки...
 Що  буде  ще    із    річкою  і  з  нами
 Чи  нам  розкажуть  велетні  –  дуби  ?
 І  як    було  колись,  у  тихім  "  раї  ",
 Поміж      красуні  Ворскли  берегів
 Чи  знов  зігра  на  місячнім  роялі
 Вечірня  зірка  пісню  солов’їв  ?







адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017


ненаписані листи

   Тебе  ніколи      більше  не  побачу
Каштани  вже  у  місті    відцвіли
На  чудо,  на    раптовість  ,  чи  на  вдачу
 До  тебе    йдуть    неписані    листи.


Мої  листи  ,  о  таємничий  принце,
Припали  пилом  прожитих  років
Збирає  краплі  дощ  в  старе  коритце
У  круговерті  нескінчених  днів.

Той  дощ  сліпий  твої  сліди  змиває
Ми  свою  долю  випили  до  дна.
Якогось  хлопця  дівчина  кохає,
А  я  без  тебе  цілий  вік  одна

Достиглі  в  сквері  падають    каштани
І  котяться  під  ноги  :  "на  візьми  "
Кружляє  легко  вітер  між    дворами,
Не  листя  -  ненаписані  листи  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2017


Зимова фантазія з присмаком гіркоти

Якщо  ви  вважаєте,  що  сніг  тільки  білого  кольору,  то  ви  помиляєтесь!  Сонячного  і  морозного  дня  він  переливається  всіма  відтінками  райдуги.  «Райдуга  і  зима?  –  скажете  ви,–  таке  вигадаєте!!!»  –  Та  ні,  саме  так:  рожевий  і  блакитний  –  зранку,  срібний  і  золотий  –  в  полудень,  бузковий  –  в  короткому  зимовому  надвечір’ї,  і,  звичайно  ж,  білий,  білий  аж  занадто.  Взагалі,  зимі  я  вдячна  за  вогонь  в  комині,  за  міцну  каву  довгими  казковими  зимовими  вечорами,  за  білу  цнотливість  світу,  за  люті  морози  і  за  дике  бажання  скоріше  увійти  у  весну.  Цьогорічна  зима  прийшла  несподівано  рано.  Ще  в  листопаді  світ  одягнувся  у  біле.  Перший  сніг  був  щедрим,  пухким,  пишним,  глибоким  і  таким  незайманим,  ніжним,  ще  ніким  не  сполоханим.  Тільки  вітер  тихенько  вночі  пролетів  по  білому  полотні,  утворюючи  білі  хвилі  по  білому  морю.  Та  де-не-де  виднілися  «кораблики»  слідів  чи  то  собаки,  чи  кішки,  які  здійснювали  свій  ранковий  променад,  як  першопрохідці  нинішньої  зими.  І  перший  сніговий  ранок  був  свіжосвятковим,  а  неблизька  дорога  до  місця  роботи,  а  вірніше,  до  мого  сокровенного,  обожнюваного  захоплення  –  видалася  короткою  пісенно-світлою.  Мені  неабияк  поталанило  –  у  житті  займаюся  справою,  яка  завжди  дарувала  мені  задоволення  і  фарбувала  життя  в  яскраві  кольори:  творчості,  фантазії  і  злету  думок.  Незважаючи  ні  на  заздрість,  ні  на  підступність,  ні  на  злобу  і  на  інші  людські  неприємні  якості,  які  зустрічаються  всюди,  і  навіть  в  сфері  культури  і  мистецтва..,  Але  це  вже  інша  історія…  Зійшовши  на  зупинці  з  маршрутного  таксі,  завмерла…  Мороз,  сонце  і  сніг  зробили  свою  чудодійну  справу,  ще  і  ще  раз  доводячи  неперевершеність  світу  до  щему,  до  запаморочення,  до  екстазу.  І  як  не  вписувалися  в  цей  Богом  даний  день  дві  постаті  –  темні,  великі,  які  вималювалися  на  сніговому  тлі,  як  би  з  потойбіччя.  Вони  йшли  впевнено,  напористо  і  якось  злобливо  …  Раптом  я  відчула  себе  маленькою  дівчинкою,  яка  потрапила  в  страшну  новорічну  казку,  а  злі  герої  знищать  і  казку,  і  новорічне  свято,  і  не  буде  ні  Діда  Мороза,  ні  Снігурки…  А  постаті  підходили  все  ближче  і  ближче.
Це  були  чоловік  і  жінка.  Відчуття  страху  минуло,  залишившись  там,  в  далекому  дитинстві,  а  натомість  прийшла  неприязнь.  Ну  ніяк  ця  пара  не  вписувалася  в  зимовий  пейзаж.  Здавалося,  що  сніг  під  їх  ногами  не  скрипів,  а  плакав  і  стогнав.  Чому?  Я  не  могла  пояснити  свого  незвичайного  відчуття.  Чоловік  і  жінка  прошвендяли  повз  мене.
З  головою  занурившись  у  роботу,  намагалася  забути  ранкову  зустріч,  але  з  підсвідомості  виринали  і  виринали  темні  постаті.  Але  поряд  з  ними  почала  звучати  музика  –  жива,  народжена  з  глибини  дитячих  душ,  сердець  і  таланту.  Перед  очима  стояла  картинка  дитячого  ансамблю  народних  інструментів  під  керівництвом  талановитого  і  закоханого  у  свою  справу  керівника,  колектив,  яким  я  мала  за  честь  опікуватися,  в  якому  кожний  вихованець  викресав  оту  Божу  мелодію  і  народжував  її  тут,  перед  тобою  знову  і  знову.  «Віночок  українських  народних  пісень»  супроводжував  мене  цілісінький  день.  Чому?  То  вже  так  було  потрібно,  бо  Світ  знає,  що  робить  і  для  кого,  і  для  чого…
Робочий  день  дійшов  кінця.  Разом  з  колегами  поспішали  на  останню  маршрутку.  Аж  раптом  вони.  Ті  самі  темні  неприємні  постаті  зі  сніговими  лопатами  в  руках.  Одна  з  моїх  колег  привіталася  з  жінкою  Я  остовпіла.
–  Ти  її  знаєш?
–  Так.  Це  ж  Світлана,  міська  жителька.
–  А  скільки  ж  їй  років,  мабуть  за  шістдесят?
–  Та  що  ти.  Вона  ж  молода.  Не  більше  сорока.  Мешкає  ось  там,  біля  школи,  в  напівзруйнованій  хатці.  Таких  вже  давно  немає  в  наш  час.  Та  ти  ж  знаєш  її  матір.  Вона  живе  в  одному  мікрорайоні  з  нами.  В  п’ятиповерховому  будинку,  з  онуком.  То  ж  дитина  цієї  жінки.  Вона  його  покинула  в  пологовому  будинку  і  відмовилася…
Так  ось  звідки  мелодія  все  виринала  і  виринала  з  пам’яті…  Я  зрозуміла,  то  був  ВОВОЧКА,  ВОВОЧКА  пухленький,  рожевощокий  хлопчина,  з  милими  ямочками  на  ніжному  личку,  якого  бабуся  водила  на  заняття  дитячого  оркестру.  Але  я  тоді  ще  не  знала,  що  це  бабуся,  думала  –  мама,  бо  завжди  бачила  їх  разом.  На  одній  з  репетицій  дитячого  колективу  я  і  познайомилася  з  цією  жінкою.  Вона  насолоджувалася  музикою  і,  не  відводячи  погляду  від  свого  Вовочки,  витирала  хустинкою  сльозу.  І,  як  би  виправдовуючись,  сказала:  «Приходжу  сюди  знову  і  знову  і  так  радію  за  онука.  Він  для  мене  –  все».  У  перерві  хлопчина  підсів  до  бабусі,  поцілував  у  щоку  і  запитав:
–  Що,  мамо,  сподобалося?»
–  Сподобалося,  сподобалося…
Хлопчина  побіг  гратися  зі  своїми  однолітками.  А  на  мій  запитливий  погляд  жінка  відповіла.
–  Так,  я  для  нього  мама.  А  він  мені  син.
У  мене  виникло  дике  бажання  вирвати  з  рук  цих  злиденних,  убогих,  темних  постатей  снігові  лопати  і  крикнути:
–  Не  чіпайте  сніг!  Не  руште!  Він  не  для  вас.  Чуєте,  не  руште!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017


Чому затрималась Зима?

Чому  затрималась  в  Весні  Зима,?
Щоб  порадіти  ,  певно,  первоцвіту?
Хоч  знала,    що  снігами  відцвіла,
Як  брала  пролісок  в  свою  орбіту
 Й  леліяла    на  скільки  було  сил
Підживлювала  талою  водою
І  щедрості  зимової  порив
Надиво  пахнув  ранньою  Весною.
В  обіймах  первоцвіту  свій  кінець
Зима  зустріла-    та  не  шкодувала
Блакитних  квітів  голубий  вінець
Весна  їй  на  прощання  дарувала.
І    плакала  дощами  по  Зимі
Що  зустріч  їх  була  така  нестала
Зима  ж,  щоб  шкоди  незавдать  Весні
На  ранок  із  усіх  ярів  пропала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017


Подих весни

Йде  у  моднім  капелюсі  Пані  -
Розкидає  квіти  польові.
У  квітчастому  стоять  жупані
Теплі  дні  і  свіжі  й  молоді.
Захмеліли  від  тепла  кульбабки-
Діти  сонця  на  зеленім  тлі.
А  вітрець  малює  портрет  Мавки
На  розбудженій  від  сну  вербі.
У  жаданій  грозовій    купелі
Горобці  купаються  малі.
Розчахнулися  холодні  двері
І  впустили  в  світ  весняні  дні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2017


замальовка


На  морському  березі  вночі
Зорепад  тримаю  у  руці


І  мільйони      крапельок  малих
 Оспускаються  до  наших    ніг

І  лягають  спішно  на  пісок
Обнімають  ніжно  нас  обох

У  морському  царстві  уночі
Я  і  ти  і  крапелька  в  руці....



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017