Серго Сокольник

Сторінки (5/434):  « 1 2 3 4 5 »

ТЕРМІДОР

***андеграунд.  під  смаки  не  адаптоване***

Поєднались  інкруаябль
З  мервейозою.  За  плечима
Є  чимало...  І  ти,  і  я,
Несерйозні  у  благочинні,
У  обіймах  міцних  пітьми,
Мов  оголений  тіла  дотик,
До  заплідненості  німий,
На  розвалині  ешафоту
Протанцюємо  вільні  па,
Ніби  темряві  вічний  спротив
(знаєш  танець  такий-  гопак?)))
У  розбурханості  польоту,
Бо  відновить  напій  Cognac
Крила  спалені  за  плечима,
Возлетіти  бажаєш  як...
І  польоту  свого  причину
Ти  натхненному  поясни!..
Неба  темряву,  світло  неба,
Зміни  осені  чи  весни-
Все  для  мене...  А  я-  для  тебе...
...та  пітьма  провокує  світ,
Одяг  тіла  не  криє  душу,
Як  народжено  первоцвіт
З  дивоіменем  revolution
У  розбурханості  бажань
Шлях  проторить  у  час  буремний,
Надихатись  сакральних  знань,
Апріорі  які  таємні,
Мов  до  помсти  сліпий  порив,
Боронити  свої  кордони,
І  покласти  Святі  Дари
До  підгруддя  Наполеона.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119051108908  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2019


Навчимось літати

Хочеш  навчитися,  люба,  літати?)
Не  літаки  ми,  не  аеростати...
Справа,  скажу  я  тобі,  непроста...  Та
Можу  тебе  я  навчити  літати
В  небо,  мережене  нашими  снами.
Хмари  незгоди,  що  ніби  орнамент
Станом  тривоги  лягли  поміж  нами,
Ми  оминемо  у  небі.  Пізнаєм,
Вчитися  важко  чи  легко  літати
Тілу  із  тілом  поєднаним...  Та  те
Вміння  бажаю  тобі  передати,
Льотчице  хтива...  Жіночої  статі...)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119050604200  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2019


Отаке

Гроші,  золото,  срібло-
Вам.  А  решті-  нездійснення  мрій.
Ось  воно,  що  потрібно
Для  життя  у  країні  моїй.
І  відкриті  кордони
Крізь  місток,  що  єднає  світи.
Ніби  хамелеонам
Непомітно  поребрик  пройти
Олігархопаскудам,
Привлас-тирившим  все,  що  могли.
Гірше  точно  не  буде.
Вкрасти  нічого  буде,  коли
Ахінею  скандую-
(чи)  дуркуючи,  підете  на...
Про  одне  я  шкодую-
Ні  Петлюри  на  вас,  ні  Махна.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834518
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 04.05.2019


ПОБАЧЕННЯ. маленька поема

***маленька  філософсько-еротична  андеграундна  поема.  Під  смаки  не  адаптована***

Ось  місяць  зійшов  на  поріг,
Бо  сонце  заснуло...  І  треба
Обрати  зі  стежок  нічних
Одну...  Обираю-  до  тебе...
.....................................................
Мов  котик  у  місячнім  сяй-
ві  став  на  твої  я  пороги,
Бо  "твій"  десь  там  котить.  Вітай,
Омий,  мов  прочанину,  ноги,
А  далі  в  еротики  рай,
Осипана  місячним  пилом,
Зі  мною  удвох  поринай
Оголена...  Тілом...  Хотіла
Втомитися,  люба  моя?
Жадання  виснажує  сили,
My  dear.  І  навіть  коньяк
Не  діє...  На  тіло...      Втомило...
Мов  кішка,  мостись  на  мені
У  стані  блаженної  втоми...
Ні  смутку,  ні  радості.  Ні
Бажання.  Ні  крапки,  ні  коми,
Ні  сенсу  натхненні  вірші
Вкладати  у  душі  убогі
З  програмами  людомашин...
Це  обрані  нами  дороги.
Конкретно  обридли  уже
Незмінні  володарі  світу.
Адептам  гламуропожеж
У  пеклі  довіку  горіти,
Яке  сотворили  самі.
А  ми  усамітнимось.  Навіть
Без  спогадів,  о,  mon  ami,
Про  сни  політичної  наві,
Де  плани  передні  горять,
А  задні  у  моді  у  блазнів,
І  вказує  вихрестохряк,
Де  лави  займати  у  лазні,
На  котрих  ні  холоду,  ні
Спекоти...  ...ти  любиш  спекоту
В  екстазу  горіти  вогні
Вже  вкотре?    Вже  вкотре...  Вже  вкотре
Весняна  природа  твоя
Тіка  у  палаючу  осінь,
В  оте  міністерство,  де  я,
Поет  Несімейних  Відносин
(посада  така  чарівна...)))
Надати  еротики  віршу
Призначений...  Може,  вина
Для  тебе?  І  трохи  міцніше
Для  мене?  Незмінно-  коньяк
І  погляд  у  очі...  Аби  не
Над  міру...  А  міряти  як
Ти  хочеш?  У  позі  рабині?..)))
................................................
Вже  сонце  зійшло  на  поріг
Розбудженим  песикои.  Місяць,
Мов  кіт,  налякався  і  втік...
Зникаю.  До  зустрічі,  місіс!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119050100689  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2019


ПРО ГОЛОВНЕ

"Кров"ю  вранішній  схід  палав..."
"Кров  рікою..."-  ці  теми  вірша...
Володимир-  не  Святослав.
І  війна  зовсім  нині  інша.

Валять  Ідолів  у  Дніпро...
Чи-  Богів,  без  яких  учора
Не  гадалося  жити...Про
Це  написано  гори...  Горе.

Ти  почуй,  як  кричать  Волхви
Закривавленими  ротами-
ЩО  ПОРОБИТЕ  З  НАМИ  ВИ-
ТЕ  ПОРОБЛЕНО  БУДЕ  З  ВАМИ!!!

Ти  поглянь  на  отих  скотів...
Он  на  ТОГО,  хоча  б...  -  Потворо!
Що,  ти  Богу  служить  хотів???
ТОБІ  ВИДАЛИ  КИЙ  УЧОРА

З  правом  бити  усіх,  хто  не
Відречеться,  а  досі  вірить.
Ти  тоді  ще  б  убив  мене.
Ще  до  крові  Майдану.  Вирій-

Це  не  Рай.  І  туди  тобі
Шлях  закрито.  Також,  до  речі,
І  до  Раю.  Туди  жлобів
Не  пускають  Петро  й  Предтеча.

Православ"я...  Одна  сім"я-
Віра  Вірних  і  Рідна  Віра.
...і  текла  Дніпром  кров  моя...
-  Що  ж  ви  робите?..  Миру!  Миру!..

Самознищення...  Тільки-  ні.  
Ти  кар"єру  на  цьому  робиш.
...ми  загинемо  на  війні
Із  самими  собою.  Проза  ж...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119041009609

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832301
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 10.04.2019


Акт віртуалу

Шалені  вітри  у  фрамугу  долонями  б"ють.
Зірки  семафорять  абеткою  Морзе,  шпигують,
Чи  ти  збережеш,  mon  ami,  таємницю  свою,
Той  акт  віртуалу,  і  світом  про  нього  пліткують.
Бажає  тебе  спокусити  примара  вікна,
Що  ззовні  свій  погляд  у  темряві  ночі  ховає,
З  метою  зізнання  отримати,  що  не  одна,
Що  зваба  крізь  відстань  у  серце  твоє  заглядає...
...Та  ось  сколихнеться  портьєра,  мов  погляд  вуаль
Проріже,  і  дотиком  ляжуть  долоні  на  плечі,
Милуючи,  мов  у  реалі...  Кохана,  на  жаль,
Я  нині  далеко...  І  дії  не  надто  доречні-
Феноменом  струму  шалено  торкнути  пітьму,
Яка  відізветься,  мов  дотик  від  тіла  до  тіла,
І  ти  фантазуєш  про  мене,  ховаючи  сму-
ток,  що  таємницю  тримати  несила...  Не-си-лаа...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119040609594  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2019


ПРОБАЧТЕ НАС

Пробачте  нас,  старіючі  батьки.
Ми,  ваші  діти,  долі  пішаки,
Мандруємо  осточортілим  світом.
Це  є  життя,  і  правди  ніде  діти...
...а  вам  завжди  чекається  на  нас.
І  плине  час...
Судомить  світ  у  катаклізмі  часу.  
Та  ваш  вогонь,  надійний  і  незгасний-
Дороговказ...
...нараз
Намиста  долі  випаде  перлина
І  щось  у  світі  зміниться  незмінне...
...у  вирій  лине
Лелечий  клин.  У  ньому  вільне  місце
Поповнене,  хоч  лемент  у  колисці
Нагадує  незмінності  життя...
...і  каяття,
Що  ми  перед  батьками  завинили,
І  не  завжди  увагу  приділили
До  побажань  побачити  ще  раз...
...та  вийшов  час.
І  отчі  стіни  холодом  зустріли.
І  ми  самі  однині  постаріли.
Пробачте  нас...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119040110057  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2019


Маленька поема до Дня поезії

***не  адаптована  під  смаки.  сюр.  філософія***

...порозкидано  на  столі
Обгорілі,  мов  крила,  твори,
І  солоний  від  крові  хліб,
Ніби  підпис  на  договорі,
Що,  порушивши  раз  один,
Ти,  як  Майстер,  навік  убитий.
-Маргарито,  до  мене  йди
І  порадь,  що  мені  робити...
............................................
Генеруючи  на  межі
Рівня  творчості  запитання,
Як  поезії  міражі
Трансформуються  у  омани,
Що  ти  маєш  казати,  що?
Заспівати  пісень  повільних
Величальних  для  світу  сильних?
Що  ти  маєш  казати?  Що?
Світ  Евтерпи-  світлиночка  з
Глянцепуперного  журналу.
Тамувати  невтерпиш  сказ,
Бо  питання  тебе,  "дістало"-
Що  ти  маєш  робити,  що?
На  догоду  забути  гідність,
Що  оціниться,  вірогідно?
Що  ти  маєш  робити?  Що?
Крил  тефлонових  анапест,  
Злітні  смуги-  трибрахій,  дактиль...
І-  польоту  тоді  капець.
І-  Шуліка  не  Птеродактиль.
Що  ти  маєш  писати,  що?
Розсередитись  у  середнім
Тексті  з  іменем  Посередність?
Що  ти  маєш  писати?  Що?..
..............................................
...телефон.  Маргарита  зв”я-
жеться  з  Тими,  кому  Завіти,
Мов  абетки  від  А  до  Я...
Згідно  договору  летіти
З  ким  у  сивого  неба  сталь
За  законом  Тріумфу  волі.
-Майстре,    як  фі  мене  дісталь!
Нешабльон!-  резюмує  Воланд-
Світ  безжалісний  і  тупий
Для  людини  твого  покрою.
Коні  творчості  б”ють  копи-
тами  землю  в  калюжі  крові.
Світ,  де  автору  важко  ди-
хати,  викинь,  мов  м”ятий  флаєр.
Відлітатимемо  туди...
Хата...  Вечір...  Тебе  чекають...
................................................
Коні  з  крилами...  Дивина...
-летимо,  Маргаритокрила!..
-ой,  яка    ж  ти  таки  сумна,
Земле  рідна,  як  звечоріло...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119032100280  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829860
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2019


ЯК НА ПОЧАТКУ?. .

...як  на  почат-
ку  темою  порушити,
Що  по  очах  
Не  прочитаєш  душу  ти?..
-та  і  не  тре-
ба.  Ти  сама  хотіла
Польоту  в  не-
бо...  Таїн  прагне  тіло

Увись  леті-
ти  пізнання  стежиною.
-як  відрізни-
ти  правду  від  олжі  мені?-
Питаєшся
І  дивишся  у  вічі,
Задумлива
Джоконда  від  да  Вінчі...

-то  й  роздивив-
шись,  мала  зрозуміти  ти,
Як  наші  вір-
ші  можуть  душу  мітити
До  прочитан-
ня  крапельками  крові...
То  перестань
Під  сумнів  брати  слово,

Що  я  давав
І  годі  сумніватися.
Пора,  my  love,
Натхнення  надихатися
І  відліта-
ти  в  небо  пізнання!..
Навчу  коха-
ти.  Решта-  маячня...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119031809287  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2019


Рецепт хворій коханій

Дай,  люба,  тебе  обійму
Під  час  хворобливого  сну,
І  сили  тобі  поверну
Собою.  Розвіється  сму-

ток...  Він  від  цієї  пори,
Що  крони  хитає  дерев
Оголених...  Горло  дере
На  горе    завезений  грип

З  країв,  де  не  знано  зими,
Де  тепло,  немов  у  дитя-
чих  снах,  у  які  вороття
Дороги  не  знайдемо  ми...

Відпий  моїх  ліків  любо-  
ві.  Грійся  теплом  мого  ті-
ла,  що  на  хвороби  оті
Коханням  прописане  бо)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119031601070  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019


ДІВЧИНА КЛАНУ БОРДЖІА. Маленька поема

Дівчина  клану  Борджіа
***маленька  містична  еротична  філософська  поема***

Запитання...  Здригання  тіла...  О,
Я,  повз  мару  оцю  тремку,
Розглядаю  відтінки  білого...
Як  давно  я  шукав  таку!..
...............................
-можна  сісти  на  край  ослінчика,
Почитати  тобі  вірші,
Епатуюча  емо-дівчинко
З  таємницею  у  душі?
Буду  ніжити,  може  статися,
Біле  тіло  у  сиву  ніч,
І  в  коханки  новому  статусі  
Їх  читатимеш  ти  мені?
Можеш  іміджем  білолицеї
За  обставинами  постать
І  содомівською  блудницею,
І  незайманою  з  розп"ять...
Чи-  не  бачити  світу  Божого,
Раз  торкнувшись  твоїх  обійм?..
Хто  ти,  дівчино  клану  Борджіа?
Світ  у  чім  завинив  тобі?
Відчувати  образу  спиною-
Поясни,  бо  не  звідав  сам-
Ображали  тебе  дитиною,
То  сторицею  "аз  воздам"?
Не  грабельками,  не  лопаткою,
І  не  лялькою  у  садку
Грала  з  іншими  ти  дитятками...
Ти  надумала  гру  таку-
Сік  із  вовчої  терти  ягоди...
Зі  свічок  висмикати  гніт...
...між  дітей  не  буває  злагоди,
У  обрАзі  дорослий  світ...
Що  відплачеться-  не  пробачиться.
Біль  зі  зрадою-  від  усіх...
...це  не  перше  твоє  побачення
І  довіку  чимало  їх.
Смуток  видимий...  І  невидимий
Здогад  тінню  на  тлі  чола...
Ти  можливо  була  б  і  відьмою,
Та  шляхів  до  них  не  знайшла.
Дай  тобою,  слабкою,  сильною,
Надихнутися  на  межі!..
Будеш  ти  від  усього  звільнена,
Як  до  ранку  даси  дожить,
Хоч  на  спокій  не  розраховуй.  Ну,
Йди  у  втомливий  шал  утіх,
І  отруту,  у  серці  сховану,
Вилий  стогоном  біля  ніг!..
...................................
...як  у  спини  на  нас  дивилися
Хтиві  очі  заздрісників!..
-що,  гадаєте,  не  здійснилося?)
ВСЕ  ЗДІЙСНИЛОСЯ  ТУТ  ТАКИ)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119030600366  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019


Скінчилась зима

Тепло...  Вже  заметіль  за  вікном  не  кружляє.
Сніг  не  слІпить.  І  річка  безльодно  біжить...
...і  вночі  іншим  містом  немов  би  блукає
Та,  без  кого  замерзне,  здається,  весь  світ...

...ти  з  роботи  завжди  повертаєшся  пізно...
З  телефоном  не  сумно  іти...  Ми  удвох
Поговорим  про  вічне  з  тобою,  про  різне...
Обімрієм  наступний  до  зустрічі  крок...

В  світла  колі  рукою  торкнися  планшету...
Поцілунок  у  "скайпі"...  І  ти  не  сама...
Ясночолим  дано  неземного  сюжету...
-а  ще,  знаєш?  Сьогодні  скінчилась  зима...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019


Тенденція одначе, як чукча казав

***трохи  і  передвиборче...)))***

В  інтернеті  «висять»  до  зорі
літератори.  ...щойно  подумав
Про  тенденцію,  як  «лайкарі»
Тичуть  смайли-    за  дурість!  За  дурість!..-
Одне  одному  і  верещать
Під  трембіту,  чи  під  балалайку
Кон"юнктуру...  Ось  виклав  на  сайт
Твір  художній.  Бо-  жодного  лайку.

***термін  ЛАЙКАРІ  мною  запатентовано.  
Як  і  термін  КВІТОМЕТАФОРЯТИНА,  до  речі***)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2019


ЛЮБОВНЕ ПОЗАЧАСОВЕ

Ще  багаттю  палати...  Як  буде  куліш  до  смаку,
Що  не  із  концентрату,  в  закіпченому  казанку!..)))
Ми  удвох  біля  вогнища.  Згодом  заллємо  вогонь
І  кохатися  підемо  під  розчепірення  крон

Верб  сумних,  що  зеленим  волоссям  укриють  своїм
Переплетення  тіл...  Зараз  тільки  вечерю  доїм...
Ти,  кохана,  з  рушниці  вологи  краплини  зітри,
Мов  сльозини...  Їм  нині  не  час...  Хай  чекають  пори,

Як  розлука  захоче,  мов  привид,  торкнути  плече,
Бо  у  вІйни  дівочий  щораз  виливається  щем
Сльозогінно...  неначе  від  газу  Майдану  пори.
Кача  плине...  У  темряві  шерех  сполоханих  крил...

На  приховану  творчість,  на  острів,  куди  через  Стікс
Пролягає  місточок,  немов  обіцянки  пусті,
Припливли  полювати...  Чи  ні...  Ми  цінуєм  життя.
Тільки  віру  козачу  у  себе  вбери  і  затям-

Це  я  міг  би  сказати  душевно,  без  обеняків-
Різні  влади  даремно  вбивають  у  нас  козаків.
Дух  козачий  у  нас,  відчуваєш  кохана!..  У  нас
Наша  сила  і  вдача...  Кохатись  ідемо  нараз,

І  сполохана  кача  злетить  на  два  срібних  крила...
Я  віддячу  за  те,  що  мені  ти  себе  віддала,
І  до  ранку  над  темними  водами  Відьми-ріки
Буде  плинути  стогін  солодкодівочотривкий.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119022507431  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019


Недогарок. Маленька поема

НедОгарок.  
***маленька  андеграундна  сюрреалістична  літературна  поема.***

Це  вітер  виє  чи  вовчиця
Крізь  морок  ночі?  Голова
Болить...  Мені  будинок  сниться,
В  якому  Творчість  прожива.
Цей  дім  осіб  прийма  солідних,
Дрес  коду  згідно...  На  одну
Хвилину  я,  немов  дослідник,
Крізь  сон  до  нього  зазирну...
..................................
...ліпнина  стін,  задуха  зали
В  бароко  стилі,  і  у  ній
Поснулі  Твори  спочивали
У  відлакованій  труні,
І  мали  в  мідному  свічаді
Горіти  Творчості  свічки,
Та  не  горів,  а  тлінно  чАдів
Лише  недОгарок...  Такі
На  фабриці  робити  вміли
В  позаминулому  сторіч-
чі...  В  мороці  палахкотіли
Оці  свічки,  аби  у  ніч
Не  збилися  з  дороги  люди,
А  чи  побачили  нове...
...про  нього  меморандум  буде,
Мовляв,  віки  переживе,
І  налетять  на  нього  роєм
Комахотвори  молоді:
"ми  наш,  ми  новий  мір  построїм",
Лише  вогню  оволодій
Екзистенційно  новинОю,
Не  підпали  собі  крилА!..
...сторіччя  поспіль  над  труною
Отой  недогарок  пала...
.....................................
...у  орігамі  я  складаю
Поснулі  Твори,  і  з  труни
В  розбиту  шибку  відпускаю.
Лиш  підпалю...  Нехай  вони
Кружляють  білим  світом,  поки
Вогонь  не  спинить  їх  політ,
Перетворивши  все  на  попіл,
І  сам  лечу  туди  ж  услід,
Натхнення  відчинивши  брами...
......................................
А  вам,  шановні  судії,
Скажу  крізь  сон  -О  ГОРЕ  З  ВАМИ,
ЛІТЕРАТУРНІ  СНИ  МОЇ...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119021501190

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826384
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2019


Ми метелики

Я  метелик  за  долі  станом.
Я  метелик,  який  відтанув.
Ще  зима...  Тільки  диво  сталось,
І  кімната  змінила  статус...
Восени  від  лихої  днини
Залетів  у  порожні  стіни.
Та  змінилось  усе  незмінне,
І  палає  вогонь  каміну,
І  єднаються  тіло  з  тілом
Тих,  що  влітку  мене  хотіли
На  жоржині  в  долоні  взяти,
Та  дарма,  я  ж  умів  літати)))
Споглядаю  на  них  знічев"я,
І,  не  будучи  надто  чемним,
Тим  на  голі  сідаю  спини,
Що  цілуються  без  упину...
І  літаю  уздовж  кімнати...
...треба  подружку  розшукати,
Що  вповзала  сюди  за  мною,
Насолоджуватись  весною,
Розбудити  і  покохати
Свою  дівчинку  пелехату,
Свою  лялечку,  що  на  стелі
Спить,  і  сниться  ій,  як  метелик
Мов  царівну  розбудить  сплячу
Навесні,  і  з  пустої  дачі
Ми  на  волю  гайнем  літати
І  продовжимо  рід  крилатий...
...Догорають  потроху  дрова...
Холодіє  кімната  знову...
Ми  ж  метелики,  ми  не  люди...
Спати  будем...  Весна  ще  буде.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119021000116

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019


ВІРШУВАННЮ ЕРОТИКА ПОМІХА

***маленька  еротично-філософська  поема.
Андеграунд.  Дивні  роздуми,  "рвана"  ритміка.  Під  усереднено-узагальнені  смаки  не  адаптоване***

Жага  втихала...  Ось  і  налетіли
Сни  стомлені  в  еротиці  нічній.
Ти  відчувала  кожен  дотик  тіла,
До  мене  притулившись  уві  сні...
...а  я  звільнив  з  еротики  полону
І  народив  живий  і  нешаблонний
Еротовірш  у  сонній  голові...
Записую  у  пам"ять.  C'est  La  Vie-
Властивість  ця  таки  довіку  буде.
Поети-  внутрішньо  самотні  люди.
Анахорети,  що  й  казати...
Інакше  б  не  могли  писати,
Бо  просто  ніколи  було...
І  несподівано  зійшло  
Це  одкровення  в  напівсонну  голову...
...та  чую,  ти  прокинулася!..  Голу  я  
Тебе  бажаю  всю  шалено...  Треба
Торкнутись  тілом  зоряного  неба,
Що  серце  з  серцем  поєднало  знову!
Непересічні  пестощі...  розмови...
...як  еротично  спинку  вигинати
І    напівсонним  голосом  питати:
-я  сплю  собі,  пройдисвіте,  а  ти  
У  віршотворчі  відлетів  світи,
Мій  егоїсте,  від  утіх  подалі?
Знов  на  Пегасі?  Чи  оті  сандалі
Свої  крилаті  непомітно  взув?
-Кохана!..  Вибач...  Я  ВІРША  ЗАБУВ,
Як  віддалася  ти!  Не  віриш?  
Як  віддА...
         ...от  тільки  вірш...  
Шкода!..  Шкода!..  Шкода!..)))

 


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119020800957  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019


Як писати, коли на душі…

Як  писати,
Коли  на  душі
Спокій?
Підбирати
До  творчості  шифр,
Поки
Розлилися  дощів  за  вікном
Краплі?..
...розійшлись  і  мені  все  одно.
Крапка.
...а  якби  тим  дощам  не  лити,
А  якби  нам  з  тобою  жити,
Люба  дівчино,  спомин  ти  мій  літа...
...та  "якби"  не  було  у  реалі...
...та  аби  ми  співали  далі
Пісню  цю  з  дощовим  фіналом...
...  Та  відійде  день,
А  за  ним  іде
Вечір,
І  співать  мені
Зоряні  пісні
Легше...
Вхід  до  свіжих  рим
Хід  зірок  відкрив
Навстіж.
-  віднайди  мене!
Де  ти,  згаяне
Щастя?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119013110267  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2019


МИ ЛІТАЛИ…

***сюр***

Ми  літали...  Оті...
У  оголенні  снів  еротичних,
Смакуванні  утіх,
Дивоактів  і  таїн    тантричних,

Два  крила,  ти  і  я,
Досконале  поЄднання  тіла.
...та  пізнАння  змія
Триєднання  хотіла...  Хотіла...

...ти  не  знаєш  сама,
Чи  тобою  я  гріюсь,  чи  нею.
Світом  править  пітьма,
А  не  світ.  Правда  тліє  брехнею...

І  здогадки  жалкі,
Що,  мов  змії,  впиваються  люто...
І  таки  залюбки
Відлетіти  під  чару  цикути

У  краї,  до  яких
Світлокрила  по  небу  дорога...
...та  за  видихом-  вдих,
Суїцидова  пересторога...

Обірву  тятиву
І  на  землю  відкину  змією!
Якось  переживу,
Тільки  будеш  суцільно  моєю,

Незворотно...  Жона
У  оголенні  тіла  цнотливім...
Тобто...  Ти?..  Чи-  вона?..
Триєднання  лишилося  дивом,

і  "дарунки  життя"-
Ви  і  є  саме  ці  подарунки...
-  Я  з  ТОБОЮ,  затям!...
...а  ВОНА-  хміль,  залишений  трунком...

***жона  в  укр.  мові  має  два  значення,  до  речі.  1-  дружина,  2-  жінка.  Обирайте  до  смаку)))***


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119012501011  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2019


ГІМН ВОЛОНТЕРІВ

*пісня*
**присвячується  чудовій  людині,  Едуарду  Сколінчуку,  водію  волонтерського  підрозділу  "Вбережу",  до  його  ювілею**
***мелодія  авторська***

Вдома  мати  чекає.
Водію,  не  засни!
Як  машину  гойдає
На  дорогах  війни...
Снів  солдацьких  химери  
Снігу  мла  замела.
І  везуть  волонтери
Їм  частинку  тепла.

ПРИСПІВ  1
Закружляли  орли  
І  воєнна  химера
Палить  тіло  землі,
Що  воліла  повстать.
В  ДОПОМОЗІ  пройшли
Хресний  шлях  волонтери,
Щоб  Христу  донести
До  Голгофи  хреста.  
(2-й  раз...)
Чесно  й  гідно  ПРОЙШЛИ
ХРЕСНИЙ  ШЛЯХ  ВОЛОНТЕРИ,
ЩОБ  ХРИСТУ  ДОНЕСТИ
ДО  ГОЛГОФИ  ХРЕСТА.

І  чекають  солдати
Знов  на  зустрічі  мить.
Хоч  самі  небагаті,
Всім  поділимось  ми.
У  нелегку  годину
Вам  священний  наказ
Рятувать  Україну.
Ми  врятуємо  вас.

ПРИСПІВ  2
А  часи  надійдуть-
Крізь  розчинені  двері
Шляхом  тим  проведе
Нас  Апостол  Петро,
Бо  ЧУМАЦЬКИЙ  цей  путь,
Хресний  шлях  волонтерів,
Мов  до  Раю,  важкий,
Довгий,  мов  до  зірок.
(2-й  раз...)
Бо  шляхетний  ЦЕЙ  ПУТЬ,
ХРЕСНИЙ  ШЛЯХ  ВОЛОНТЕРІВ,
МОВ  ДО  РАЮ,  ВАЖКИЙ,
ДОВГИЙ,  МОВ  ДО  ЗІРОК.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119011109863

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2019


СП'ЯНІЛА НІЧ… (16+)

СП'ЯНІЛА  НІЧ...  
***авангардна  ритміка,  авторські  знахідки***


Сп'яніла  ніч
У  винному  тумані,
Судомі  танцю,
Вихорі  вогню.
Ковзнула  з  пліч  "об-
кладинка"  сукняна
На  "фоліант"  цей...
Вишукане  НЮ

Намалюва-
лось,  темне  серед  світла,
Відбитком  тіла
Ночі  на  стіні.
І  диво  сталось,
Нібито  розквітла
Троянда...  -Хочеш,
Так  її,  чи  ні?

-Звичайно,  хо-
чу!  І  усю  жадаю...
Та  й  не  прозовий  
Фоліант  узяв.
Вінком  сонетів
Я  тебе  сплітаю
(чи  то...  читаю,
Мов  уявну  яв...)

Ти  не  тотем  
Злий...  Зараз  розцілую,
Лиш  губи  б  не  скри-
вавлені  були,
Бо  з  терня  пензлем
Я  тебе  малюю,
ОголенНЮ  від-
давши  шанобли-

во  дань  митця,
Цінуючи  кохання,
Яке  в  мені  збу-
дила  ніч  п'янка...
Картина  ця  сю-
жет  для  малювання...
Чи  ТАК?..  Чи  НІ?..  -Ти
Вся  така!..  -Яка?..)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2019
Свидетельство  о  публикации  №119010909989  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019


Вітаю з Новим роком!!!

Ну  що  ж,  друзі,  надійшов  Новий  рік,  я  від  душі  вітаю  вас)  Нехай  усім  усміхнеться  щастя,  зігріє  кохання,  прибуде  здоров"я,  окрилить  творча  наснага!  Фото-  наша  київська  ялинка)))  З  НОВИМ  РОКОМ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2019


Як без мене тобі?. .

Як  без  мене  тобі,  скажи?..
...уві  сні  упізнала  раптом
Серця  спомину  вітражі
І  відчула  холодні  краплі

На  щоці  і  долоні...  Ні...
То  сльоза,  назву  Пам"ять  має,
Розтривожено  уві  сні
У  минуле  твоє  стікає

Снігом,  танучи  від  тепла
Дивоспогадів...  Поміж  нами
Ніч  розлукою  пролягла
Полем,  встеленим  бур"янами

Із  ярами,  що,  мов  ласо,
Стисли  груди  землі  сумної...
...і  відлунням  тривожний  сон.
Мов  прощання  тоді  зі  мною...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118122301099  Як  без  мене  тобі?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2018


Не збирайте скарбів…

Не  збирайте  скарбів  на  землі.
Ні  учора,  ні  завше,  ні  нині.
Бо  причастя  останнього  хліб
Подадуть  і  на  драній  ряднині.
У  палаці  бучнім...    У  бою...
Всі  ми  підем  до  Господа  голі...
Ми  залишимо  долю  свою
Світу  сьому,  куди  мимоволі
Нас  занесли  буремні  вітри
Зоресієм  Чумацького  шляху...
Тільки  ти,  тільки  ти  не  помри,
Те  кохання,  що  навіть  на  плаху
Склавши  все,  що  колись  обира-
ли  ми  долею,  згідно  Авесті,
Мов  лебідку  разом  упійма-
ли  з  тобою.  Вона  перехрестить
У  польоті  удвох  те  усе,
Що  написано  на  папірчині
Книги  долі...  Вона  понесе
У  світи,  що  відкриті  однині
Лиш  тобі  та  мені  в  перепле-
тенні  тіл  і  душевнім  єднанні.
Не  збирайте  скарбів...  Буде  лег-
ше  нести  у  польоті  кохання
Склянку  чисту  Святої  води
Що  у  спразі  і  душу  і  тіло
Утамує...  До  мене  іди,
Лебедице  моя!  Полетіли!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118122000352  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2018


БІМБА еротично-детективне сюрреалістичне оповідання

БІМБА
еротично-детективне  сюрреалістичне  оповідання
***оригінальний  сюжет,  авторські  знахідки.  Опубліковано,  як  і  уся  моя  інша  проза***

  -Любий,  дай-но  мені  трохи  коньяку!  Не  вмикай  світло,  пляшка  десь  тут,  біля  ліжка...  І  тобі  ось...  Все,  клади!  Йди  до  мене,  кохання  моє!..
Ніч  погойдується,  мов  стомлена  акробатка  на  трапеції...  Місяць  софітом  освітлює  тісну  кімнату  зі  старим  диваном  і  наші  оголені  тіла  на  ньому...
Дивно...  Щойно  ми  були  єдиним  цілим  і  вологість  твого  тіла  у  мить  любовного  екстазу  була  тим  скарбом,  віднайшовши  який,  уже  нічого  не  прагнеш,  ні  про  що  інше  не  мрієш...  І  ось  все  скінчилось.  Немов  хмаринка  на  сонце,  насунулась  мить  відпочинку...  Чи  ні,  все  ж  не  мить...  Трохи  більший  незафіксований  нами  обома  проміжок  часу,  у  який  ми  провалились,  мов  у  темну  прірву...
Я  виринаю  з  цієї  безодні  першим,  ти  ще  ніжишся  у  ній,  відчуваючи  беззмістовну  радість  польоту,  а  я  вже  починаю  збирати  реальність  до  купи.  Ось  моє  тіло,  переплетене  твоїм...  Вже  не  таким  вологим,  проте  якимось  настільки  ніжним,  немов  намащеним  олією  нічної  пітьми  зі  збитим  кремом  світла  ліхтаря  за  вікном...  Я  трохи  поет  у  душі,  тому  дозволяю  собі  фантазувати  оцими  квітчастими  метафорами...  Смішно...  Кому  в  нашій  країні  потрібна  гарна  поезія?  Проза,  проза  життя.  Що  ж...  Проза,  то  проза...
Разом  з  зібраним  тілом  у  голові  починають  збиратись  думки,  що  поховались  десь  під  час  еротичного  сну  по  закамарках  свідомості...  Разом  з  ними  надійшли  тривога  і  відчуття  невідворотності  лиха...  І  думки  про  ОТЕ,  ЩО  сталось.  І  про  те,  що  МАЄ  СТАТИСЬ  ТЕПЕР.  Бо  іншого  виходу  вже  немає...
Мене  завербовано.  Я  сам  пішов  на  це.  Ця  безпросвітність  життя  зробила  зі  мною  недобру  справу...
Вони  звідкілясь  довідались  про  мене...  І  таки  чимало  знають.  Звідки?  Та  тепер  це  вже  не  важливо...  Бо  вхід  гривня,  а  вихід  завжди  дві...
-  Хлопче,  тут  і  справ  усього  нічого.  До  того  ж  ти  охоронець  отого  палацу  культури.  І  ніхто  нічого  про  тебе  не  подумає.  Доречі,  дай-но  мені  свою  мобілку.  Про  всяк  випадок.  Може,  у  тебе  диктофон  увімкнено...  Дай  сюди!
Я  п"ю  каву,  хоча  ось  саме  в  цю  мить  з  насолодою  "заглитнув"  би  зо  чверть  пляшки  коньяку.  Я  в  якійсь  прострації...  Мені  порекомендували  поспілкуватись  з  цією  людиною,  дали  телефон,  ми  призначили  зустріч...  Що  ж  так  млосно  мені?  Він  же  звичайний,  такий  ось,  як  і  я,  щирий,  привітний...  Зараз  він  мені  запропонує  гарну  роботу...
-Дивись,  хлопче.  У  залі  вашого  палацу,  де  ти  службу  нестимеш  у  той  день  (знає!  Все    він  знає...)    буде  така  собі  неформатна  зустріч  з  депутатом  Дідковським...  Чув  про  нього?  Ну,  неприємна  особа,  та  й  хто  його  любить...  То  і  тобі  любити  його  ні  до  чого.  Дадуть  тобі  те,  що  треба,  зробиш  з  тою  штукою,  що  треба,  тобі  гроші  на  картку  і  котись  з  країни.  І  потім  на  банківський  рахунок  ще  перекинуть.  Паспорт  є?  Ото  котися  кудись  на  схід...  Там  життя  дешеве.  Схочеш-  дівчинку  якусь  забави  заради  бери  з  собою.  А  ні-  там  з  грішми  знайдеш  собі.  І  хай  вам  буде  щастя...
Щастя...  Саме  те,  чого  у  мене  нема.  І  оця  зима  попереду.  Холодна  і  порожня.  Бо  все  розвалюється,  як  розвалюється  цей  світ  у  моїх  очах  уже  багато  років...  От  тільки-  за  що  буде  мені  те  щастя?..  Дідковський  же  не  сам  прийде...  Там  зустріч  буде,  люди,  охорона...
-БІмба  (це  вже  зі  сленгівського  лексикону  часів  Майдану)  сучасна,  потужна  дуже.  Рознесе  півпалацу  вщент.  Ну...  З  людьми  звісно...  А  нащо  тобі  стільки  живих  свідків,  хлопче?  Вони  і  не  відчують  нічого...  Така  собі  щаслива  несподівана  смерть...  А  ти  в  мить  вибуху  ВИПАДКОВО  будеш  у  іншому  крилі  будинку.  Підготуйся,  як  аргументуватимеш,  де  ти  був  у  мить,  коли...  Та  хто  тебе  там  запідозрить...  Ти  ж  просто  охоронець  палацу,  ото  ходиш  собі,  ходиш...  До  тіла  Дідковського  тебе  і  не  підпустять.
Я  п"ю  каву...  Нащо  їм  отой  вибух?  Хто  зна...  Резонанс...  Щось  має  з  того  початись.  Не  самий  же  той  бісів  Дідковський  настільки  цінний,  щоб  ущент  його  з  усіма?..  Та  це  таки  точно  вже  не  моя  справа...
-Тобі  подзвонять.  Зустрінешся.  Отримаєш  бІмбу  і  інструкцію,  як  її  приводити  в  дію.  Та  не  бійся  ти.  З  тобою  не  вибухне.  Стандартний  заряд.  Нова  техніка.  Вони,  ці  бімби,  так  одразу  не  вибухають...  Чому  саме  ти?  Не  твоя  справа.  Втім...  Скажу  відверто-  тебе  дешевше  найняти,  ніж  свою  людину  вводити  у  гру.  Нащо  тут  профі.  Елементарно  все.  Ти  десь  на  екзотичному  сході  транші  в  банку  отримуватимеш,    а  тут  скоро  таке  завариться,  що  не  до  тебе,  хлопче,  буде-  і  сміється  просто  в  обличчя,  веселий  такий  хлопець...  Як  я  колись..
-Гаразд.  Давай  бімбу!
-Чи  ти  справді  дурний?  Бімбу  тобі  дасть  інша  людина.  Я  її  і  знати  не  знаю-  і  сміється  знов....
-Добре.  Домовились.  Подзвоните,  куди  підійти.  Віддайте  мобілу.  Пішов  я...

Знаєш,  люба...  Та  зачекай!..-  Ти  знову  затулила  мені  рота  довгим  напівсонним  вологим  поцілунком,  і  я,  вже  настроєний  розказати  тобі,  у  яку  халепу  вскочив,  вирішив  поки  що  відкласти  цю  розповідь.  Твої  тонкі  ніжні  пальці  ковзнули  униз  по  моєму  животу  і  я  здригнувся...  Ми  знову  переплелись,  немов  в”юнки,  руками  і  ногами,  і  в  жазі  до  твого  тіла  я  раптом  подумав-  а  може  все  правильно?  Може,  усе  у  світі  робиться  правильно?..
Якщо  доля  дає  тобі  шанс,  хапай  його,  бо  іншого  може  не  бути.  А  я  вже  кілька  разів  втрачав  його,  цей  шанс,  що  випадав  мені  набагато  частіше  за  інших...
Врешті-решт,  якщо  не  я,  то  хтось  інший.  Все  одно  те,  що  має  здійснитись,  здійсниться  неодмінно...  Проте  тоді  нам  з  тобою,  люба,  вже  не  вигорить  відпочивати  під  кондиціонером  в  готелі  якоїсь  невеликої  східної  країни.  А  от  комусь  іншому  вигорить.  До  того  ж  я  забагато  знаю  з  тої  миті,  коли  згодився  на  ту  першу  зустріч.  Тому...
А  далі...
...була  друга  зустріч,  результат  якої  оно  лежить  у  мене  в  рюкзачку,  з  яким  я  ходжу  на  роботу  і  в  який  кладу  зазвичай  окрім  бутербродів  свіжий  рушник.  Бо  в  клубі  є  службові  душові  кабінки    з  гарячою  водою,  як  нараз  поряд  зі  службовими  туалетами,  а  ось  тут,  у  цьому  “клоповнику,  який  ми  з  тобою  знімаємо  у  якості  житла,  гарячої  води  немає...
-Ну  не  пручайся,  любий!  Ти  ж  хочеш  мене!..-  голос  твій  ніби  з  якоїсь  відстані...  Відволікся,  так...  
-Яка  ж  ти  гарна  вранці...
-На  те  ми  і  коханці!..

-Хлопче,  не  бійся.  Ніхто  не  “засіче”  тебе.  Ні  з  пеленгатором,  ні  з  металошукачем.  Ні  з  яким  пристроєм  не  засіче.  Бо  це  “бімба”  нового  покоління.  У  неї  інший  принцип  дії.  Вона  з  рідкої  багатокомпонентної  вибухівки..
Я  з  цікавістю  розглядаю  предмет...  Це  ж  усього-  навсього  непрозора  пластикова  пляшка  з  рідким  милом...  Поверни  кінчик,  натисни,  і  вичавиться  порція  духмяної  рідини...
-Це  імітація...  Обережно,  придурку!-  мене  шарпнуло  від  різкого  окрику  хлопця-  ти  справді  ідіот?..  Всередині  капсула,  розчавиш,  реакція  почнеться  з  розігрівом.  Та  не  лякайся.  Зараз  на  повітря  не  злетіли  б,  ні,  але  куди  ти  її  викинеш?  Вибухне  за  двадцять  хвилин  і  рознесе  будь-яких  півбудинку!  І  тоді  вже  гарантовано,  що  з  невинними  людьми.  А  от  на        зустрічі  з  отим,  кого  “виконати”  треба...  з  ким  він  там  у  вас  у  палаці  буде...  мабуть,  невинних  взагалі  бути  не  може.  Бо  невинні  на  ці  збіговиська  не  ходять,  хлопче.  Ну  а  охоронці  отого,  кого  тобі  “виконувати”...  Шкода  хлопців.  Та  знали  ж,  на  що  йшли,  вони  за  це  гроші  отримують.  Вчились  вони  на  це.  Та  не  довчились  (сміється  ще...)  Не  те,  що  ти...
Я  зацікавлено  дивлюсь  на  дивний  предмет.  Всього  і  справ-  повернути,  натиснути,  покласти  в  туалеті  біля  стіни  і  відерцем  прикрити,  та  папером  туалетним  присипати.  Ніби  нечемні  люди  накидали.  Хто  до  бридкого  використаного  паперу  доторкнеться?..  А  туалет  саме  із  залою  межує...
-Все  затямив?  Легка  в  тебе  справа.  хлопче.  Сам  би  все  зробив,  та  “фейс-контроль”  там,  усі  свої...  Ти  подумай  краще,  де  у  помешканні  сховаєшся,  щоб  не  запідозрили.  Зрозумів?  Ну  то  пішов  я...  Щасти  тобі!..-  хлопець  підійнявся  з-за  столика  і  попрямував  до  виходу  Такий  же  молодик,  що  і  той,  перший...  Котрий  ото  вербував  мене...  Гарне  життя  у  них,  мабуть...  Не  те,  що  у  мене...  І  я  піду.  Ось  лише  каву  доп”ю.  Дорога  кава  нині.  І  “халявна”  до  того  ж...  Хто  не  любить  халяви?  Навіть  такі  от  люблять,  як  я...

Ти  зараз  уся  така  гарна...  Казати?  Не  казати?
...уявляю,  як  ми  йдемо  босоніж  якимось  екзотичним  пляжем...  Майже  голі...  Я  в  самих  шортах  і  ти  у  легесенькому  платтячку,  без  трусиків...  І  я  рукою  просто  от  на  ходу  пещу  твоє  тіло.  І  нікому  у  світі  немає  жодної  справи  до  нас.  Нікому...  Окрім  когось,  що  ось  вже  удруге  перевів  суму  на  мій  банківський  рахунок.  Все  чесно.  Та  й  навіщо  обманювать?  Для  них  це  не  гроші.  І  я  людина  розумна,  не  надто  балакуча.  
...довелось  давати  поянення.  Та  я  сам  жертва,  був  ось  у  будинку...  До  зали  мене  ніхто  б  і  не  пустив,  металодетектор  я  пройшов,  робив  звичайний  собі  зовнішній  обхід.  Як  і  мій  напарник,  доречі.  Йому  не  пощастило...  Може,  то  він  підривав?-  так  мабуть  мене  питатимуть...  Та  ні...  Не  думаю...  То,  мабуть,  хтось  з  отих,  що  безпосередньо  охороняли  Дідковського...  Обличчя  моє  смикається  після  легкої  контузії,  вигляд  у  мене  зараз,  наче  у  недалекої  людини...  ТАК  БУДЕ.  ТАК  МАЄ  БУТИ.
-Слухай,  люба...  Та  зачекай  же!..
Пікантний  я  момент  вибрав,  щоб  розказати  тобі  все...  
Бо  я  зараз  у  тобі,  і  ми  єдине  ціле.  І  ти  мовчатимеш.  Бо  любиш  мене.  Я  знаю.  погодишся.  Бо  іншого  виходу  у  нас  нема...  Я  не  мав  права  тобі  розповідати.  Та  я  знаю,  що  ти  не  продаси  мене.  Ми  вже  три  місяці  разом.  У  мене  ніколи  ще  не  було  такого  дивовижного  кохання...  Певен,  у  тебе  також...  Тому  я  тобі  усе  розповім.  Це  наш  джек-пот.  НАШ  З  ТОБОЮ  ШАНС  НА  ЩАСТЯ.  І  він  має  здійснитись.  У  цю  середу.  Ти  мовчиш...  Ні,  ти  тихо  стогнеш...  Від  насолоди.
Після  сексу,  та  ще  й  з  коньяком,  сон  підкрадається  непомітно...

Ти  погодилась.  Я  це  знав.  Ти  не  могла  не  погодитись,  відчуваючи  мене  в  собі...  Ти  взагалі  готова  на  все  заради  мене.  Я  відчуваю  це.
І  ось  я  ВИКОНАВЕЦЬ.  Середа...  Час  пройшов  миттєво.  Я  зараз  маю  виконати  завдання.  Я  все  зважив.  Зараз  я  в  туалеті.  У  мене  є  двадцять  хвилин.  Зустріч  вже  йде.  Та  яка  зустріч?  Жеруть  канапки,  п”ють  коньяк  і  вино...  Там  у  них  усе  накрито.  Краще  ото  потруїли  б  їх-  думаю  я  зі  злістю...  Я  можу  ходити  лише  зовнішнім  периметром.  І  випустити  мене  зараз  за  межі  палацу  теж  ніхто  не  випустить.  Металодетектор,  що  його  було  встановлено,  я  пройшов,  нахабно  кинувши  на  стіл  зв”язку  ключів.  Тут,  у  службовому  приміщенні  взяв  свій  газовий  балончик  і  ніж.  Це  моя  звичайна  екіпіровка,  ніякого  пістолета  у  мене  нема.  І  приміщення  перевірялось.  Так  що  з  цим  повний  порядок...
Я  перейшов  з  душової,  куди  заглядав  оно  щойно.  до  туалету.  А  може,  просто  зайшов...  Ну,  ото  схотілося  мені.  Десь,  звісно,  камера  мене  фіксує,  та  тут,  біля  туалетів    і  душових,  її  немає...  І  це  добре  для  мене.
Я  присів  і  поклав  просто  на  підлогу  цю  дивну  “бімбу”.  Перевів  подих.  Пора!!!  Я  повернув  кінчик  і  з  силою  натиснув.  Нічого  не  сталось.  Та  я  все  виконав,  як  треба.  Поклав  у  куток,  за  відро,  і  притрусив  туалетним  папером.  Усе.  Справу  зроблено.  І  у  мене  ще  є  у  запасі  двадцять  хвилин.  Я  трохи  погуляю,  тоді  зайду  у  підсобку  в  іншому  крилі,  ніби  перевірити,  чи  все  гаразд.  І  там  затримаюсь.  Я  уявив,  де  мені  безпечніше  стати  там.  Якщо  навіть  увесь  будинок  рознесе,  мене  навряд  уб”є.  Там  якісь  короби  з  діловодством,  щось  ще.  Замортизує.  Все  порядок.
Я  вийшов.  Ще  є  час  пройтись...  І  зовсім  мені  оту  камарілью  не  шкода.  Я  б  міг  бути  вченим  зараз,  якби  не  знищили  отакі  от  як  ці,  що  зараз  жеруть  і  п”ють,  у  моїй  нещасній  країні  галузь  промисловості,  у  якій  я  працював  і  навчався.  І  тепер  я  всього-навсього  охоронець.  То  охорони  мене  Боже,  бо  я  навіть  благу  справу  роблю!..

...І  раптом,  коли  спокій  вже  оселився  в  моїй  душі,  я  почув  з  зали...  ДИТЯЧИЙ  ГОЛОС...
Господи!  Коли  ж  вони  встигли  дитину  привести???  Мабуть,  коли  я  оті  маніпуляції  із  бімбою  в  туалеті  робив...  У  душі  моїй  щось  обірвалось...  Я  навіть  на  мить  втратив  зв”язок  з  часом  і  простором.  Все,  що  завгодно...  Але...  ДИТИНА!!!  Невинна  дитина...  Хай  увесь  світ  загине,  але  не  мале  дитя...
Що,  що,  що  можна  зробити?  Закричати,  що  зараз  вибухне?  Тоді  мені  точно  кінець.  І  чи  одразу  повірять?  Та  й  паніка  можлива...  І  чи  встигнуть  в  паніці  дитину  вивести?  Боже,  Боже!!!  Я  нещасна  людина!!!  Час  спливає!!!  Спливає!..  Я  просто  відчуваю,  що  ось  він  витікає  між  пальців  рідиною...
Стоп!!!  Я  рвучко  прямую  до  туалету.  Боже,  мабуть  у  мене  таки  справді  бігунка...  Та  це  не  важливо  зараз...  Я  біля  дверей.  Та  вони  зачинені.  ЗАЧИНЕНІ!!!  Якийсь  тип  з  охорони  депутатьської,  бачте,  зайшов!!!  Місця  йому  нема,  оно  ж  у  іншому  крилі  є  шикарні  загальні  туалети!!!  Господи...
Чи  є  у  мене  час???  Здається,  вже  проминула  ціла  вічність...  Зараз  я  вишибу  двері!...  Ні.  НЕ  МОЖНА!!!  Бо  той  тип  щось  запідозрить.  А  як  і  ні,  все  одно  тоді  відбудеться  зведення  рахунків  між  двома  чоловіками  і  я  нічого  не  встигну  зробити.  А  час  спливає...  Боже,  що  ж  мені  робить???  Я  ходжу,  нервово  погойдуючись,  перед  дверима  клятого  туалету  і  у  вухах  моїх  відлуння  отого  радісного  дитячого  лементу...
Я  зригнувся,  бо  двері  відчинились  надто  рвучко...  Дебелий  дядько  ліниво  застібав  пасок,  безтурботно  і  дружньо  посміхаючись  мені,  мовляв,  вибач,  хлопче,  що  зачекати  змусив...  Я  заскочив  усередину  і  рвучко  зачинив  дверцята  на  застібку.
Де,  де,  де  вона???  Та  ось  же  ж...  На  місці...  Я  вхопив  і  одразу  ж  відсмикнув  руку!!!  ВОНА  ГАРЯЧА!!!  Гаряча!!!  Ось  у  чому  справа.  Я,  натиснувши,  мабуть  розчавив  усередині  капсулу  і  почалася  хімічна  реакція  з  розігрівом...  Скільки  ж  у  мене  часу?
Я  дістав  ніж  і  з  усієї  сили  встромив  у  пружну  пласткову  оболонку.  Вона  виявилась  зовсім  не  такою  тонкою,  як  я  уявляв...  Ніж  ковзнув  по  ній,  та  не  пробив.  Я  вдарив  з  усієї  сили  удруге...
Гаряча  рідина,  схожа  на  густе  мастило,  порснула  з  дірки  просто  мені  на  руку  і  обпікла...  Та  я  навіть  не  відчував  цього...
Я  чавив  з  усієї  сили  цю  кляту  густу  рідину  в  унітаз...  Вичавив  частину...  Спустив  воду...  Хто  зна?  Може,  там  ще  досить  усередині  для  вибуху?..  Я  чавив  і  чавив  знову...  Хтось  пройшов  біля  дверей,  та  я  не  зважав...  Потроху  я  звільняв  кляту  "бімбу"  від  її  смертельного  рідкого  заряду...  Унітаз  вкрився  жовтуватою  мастилоподібною  плівкою...  Та  то  пусте...  Прибиральниця  усе  вимиє...
Нарешті  все...  Я  викинув  порожню  "бімбу"  у  відро,  що  вже  й  справді  було  з  використаним  папером,  притрусив  тим,  що  валявся  навколо.  Прибиральниця  винесе  усе...  І  навіть  не  знатиме,  ЩО  САМЕ  вона  винесла...  І  лише  тепер  я  побачив  сильні  опіки  на  пальцях  і  долонях...
Брудно  лаючись  я  попрямував  у  коридор,  до  того  місця,  де  висіла  медична  аптечка.  Якийсь  охоронець  з  команди  отого  Дідковського  занепокоєно  спитав,  що  зі  мною.  
-Обпікся,  блін!  Перелив  з  кавоварки  кип"яток  на  руки!  Не  бачиш,  чи  шо?-  зі  злістю  сказав  я  і  почав  незграбно  бинтувати  сам  себе...
...  Десь  у  залі  лунав  дитячий  сміх...

...я  виринув  з  безодні  сну  першим...  З  якоюсь  важкістю  в  голові...  З  якимось  дивним  відчуттям,  ніби  якийсь  час  перебував  у  летаргії...  Ти  також  випросталась  усім  тілом  і  потяглася  до  мене...
Може,  то  сон?  Так,  звичайно...  Мені  усе  наснилось.  Та  й  не  могло  такого  бути,  просто  не  могло!!!  Хіба  я,  нормальна,  порядна  людина,  міг  піти  на  оте  страхіття,  що  мені  щойно  наснилось?  Як  добре,  що  це  лише  сон!!!
-Слухай,  коханий,  у  тебе  щось  із  руками?  Кип”ятком  обварився  на  кухні?  Я  тобі  опіки  намастила,  поки  ти  спав,  у  мене  випадково  від  опіків  гарна  мазь  віднайшлася...  Голова  болить?  Від  коньяку  не  болить  голова.  Ти  просто  трохи  захворів,  мабуть.  Знаєш,  мені  зараз  треба  зникнути...  На  якийсь  час.  Так  треба,  і  не  питай  мене,  чому.  Але  я  неодмінно  скоро  повернуся  до  тебе.  У  нас  же  з  тобою  таке  неземне  кохання.  А  зараз  мені  треба  терміново  піти.  Вибач.  Вибач,  любий  мій...
Двері  зачинилися,  я  з  важкою  головою  лежу  сам  на  сам  з  відчуттям  останнього  поцілунку  і  з  якимись  непевними  думками...  Доречі,  на  календарі  мобілки  чомусь  п”ятниця...  А  я  думав,  середа...  Чи  четвер?..  І  опіки...  Опіки...  І  щось  непевне...  Треба  до  рюкзачка  зазирнути,  там  має  бути  ОТА  річ  з  нічного  жахливого  сну...  Нема.  Значить  її  і  не  було.  НАСНИЛОСЬ...  І  ти  скоро  повернешся  до  мене,  кохана  моя...

Серго  Сокольник
2018


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №218121701641  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817946
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2018


"Записано вірно…"

***поетичний  сюр***


Пробився  совиний  клич
крізь  сплетіння  дерев  і  тьму-тьмущу...
О  час  неймовірний!  Ніч
і  трамвай,  що  прямує  із  Пущі.
"записано  вірно...",  хоча  у  квит-
ку  і  місця  вже  майже  немає...
...хтось  їде  останнім  трамваєм
і  вІрші  в  дорозі  складає
із  роздумів  клаптів  зимової  темної  ночі
про  тіло  і  душу...  Про  очі  всілякі  дівочі...
Про  те,  що  попереду  буде  
і  те  що  лишилось  позаду,
Про  те,  що  від  світу  корисно  
уміть  будувать  барикаду
і  нею  відгородитися
(а  краще  на  ній  народитися
ну  просто  отут    таки...)
-То  іди  вже  ти,  сядь
на  місце  кондукторське
(бачиш,  звільнилося)
і  вірш  запиши  у  мобілку
про  тіло  і  душу,  про...
...проїзд  вже  вартує  стільки...
Кінцева!  Ось  і  метро!
При  виході  скаже  у  власному  стилі  мені
-  ти  також  поет,  чи  ні?
Я  не  повчав  оракулів  дебільних.
Свої  каракулі  писав  я  у  мобільник.
А  ти  ото,  бува,  їх  не  читав?
...спитав...
 ...Трамвайні  рейки...  Мов  би  думки  звивина...
ТА  ІЗ  ЧИЄЇ  ГОЛОВИ  ВОНА?..)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118120809500  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816810
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2018


НЕ БАРИСЯ!

***цікава  структура.  незвичайна  сюжетність.  літературне***


Не  барися  у  постілі.
Змовкли  птахи,  бо  зима,
Та  машинопотоки  розбудять  світанком.
Розпиши-но  з  апостилем
(що  це-  ти  знаєш  сама)
Вірш  судомний,  мов  джига  піратського  танку.

Вийди  кручами  до  славнозвісних  могил,
Де  Аскольда  і  Діра  прадавніми  зайдами  вбито,
Де  навала  скосила  колись  до  ноги
Нас  минулих  для  того,  аби  нам  майбутнім  служити,

Не  залякана  протягом
Сірих  зимових  вітрів  -
Я  увечері  всю  на  собі  відігрію  -
Ти  писатимеш  протягом
Часу  про  протягу  спів,
І  твій  вірш  я  почути  у  постілі  мрію.

Ти  є  темряви  хтивозірковий  політ,
У  коханні  і  творчості  неперевершено  щира,
Ми  творіннями  нашими  змінимо  світ,
І  зневірену  хибу  повернемо  в  істину  Віри,

І  своїм  я  ото  стилем
Відповідь-вірш  напишу
Про  кохання  двуєдності  тіла  і  духу,
Вірним  ставши  апостолом
Грішної  тебе,  скажу
Як  бажаю  тебе  відчувати  і  слухать.

Підкорися  безсонню.  З  одвічних  часів
Нам  натхненно  жадання  у  творчості  множить  і  множить.
Не  барися!  Хоч  соні  поети  усі,
Та  поезії  спати  без  нас  усю  зиму  не  можуть.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118120309579  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2018


СВІТЕ. пісня

***пісня***

Світе!
Ти  коливаєшся  завжди.
І  напрямків,  куди  іти
Тобі  довіку  не  знайти,  
Світе...
Світлий!
Від  складнощів  до  простоти
У  самозреченні  пройти,
Не  розуміючи,  що  ти
Світлий...

---приспів---
Та  є  двуєдності  порив...
Тебе  богинею  створив
Мені  Всевишній,  диво  з  див...  
АVЕ!
І  нам  удвох  творити  світ,
І  Божі  милості  молить,
І  все  загадане  здійснить!..
АМЕN!
.............................................


Вільний
Неволі  волю  віддавав,
У  смутку  очі  відкривав,
Неначе  радістю  палав,
Вільний...
Пильно
Хтось  стежив,  щоб  отак  ішло,
І  світ  затьмарило  крило...
Та  ока  фіксувало  скло  
Пильно,

---приспів---
Що  є  двуєдності  порив...
Тебе  богинею  створив
Мені  Всевишній,  диво  з  див...  
AVE!
І  нам  удвох  творити  світ,
І  Божі  милості  молить,
І  все  загадане  здійснить!..
АМЕN!
..........................................

Світла!
Ти  віддзеркалення  мене
І  доля  нас  не  омине.
Ти  Пенелопа,  я  Еней,
Світла!
Світом
Блукаю  я,  чекаєш  ти,
І  нам  у  темряві  іти
Аби  кохання  освятить
Світлом

---приспів---

Бо  є  двуєдності  порив...
Тебе  богинею  створив
Мені  Всевишній,  диво  з  див...  
АVЕ!
І  нам  удвох  творити  світ,
І  Божі  милості  молить,
І  все  загадане  здійснить!..
АМЕN!



©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118112909832  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815696
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.11.2018


Сюжетнопоетичне

Не  напише  "писало"
Того  пись...  Навіть  тупо  з  нудьги,
Про  щурів,  що  "зливали"
Батьківщину  за  власні  борги.

Далебі,  нецікаво,
Мов  мережити  дране  рядно...
І  про  вранішню  каву...
Та  писати  тобі  все  одно.

А  сюжети...  Дивися...
Ще  зірковопалаючий  дощ
Із  небесної  висі
На  бруківки  майданів  і  площ

Клеймоюдино  впАде,
Перелившись  на  кулі  умить,
Кон"юнктуру  і  зраду
Олігар-холуїв  попелить.

Та  й  цю  тему-  до  ката!..
Бо  одвічності  тема-  любов-
Всеосяжна.  Чекати
Поцілунку-  основа  основ,

Перехрещення  долі
З  тою,  котра  у  світі  одна...
...Ти  подумай,  чи  що  лі.
Ну  а  ні-  то  іди  собі  на...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118101308885  

***малюнок  Надії  Капінос  до  моєї  книги***

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2018


Муза, я, і хата не моя

***"нелайковий"  експериментальний  cуперандеграунд,  гра  слів,  просто  капець)))***

Трохи  вище,  зарАз-о!!!-
МU...за  сіла  на  стіл.
Визивали  відразу
Римування  оті
Не  відразу  до  музи
(бо  маленька  якась)
Нерозв"язаний  вузол...
Саме  випити  час,
(Бо  графин  графомана
Це  Пегас  конь...-який!)
За  вуста  Муз...-  омани,
Що  цілую  нескін-
ченно!..  Також  за  груди,
Та  за  пружність  сідниць!
За  принадності  NU!..  DE?..
І  вночі  не  наснись,
Як  анналом  єднала
Ти  рядки-  Wau!..  Оu!..
...і  чорнильниці  жало
Нерозписану  кров
Перорозчерком  долі
Проливало  на  стіл
Букви  творі...-в...-уш...-ко...-лі...-
Тератури  прості,
Що  писати  взялися
Просто  тут,  похапцем.
То  ж  бо,  Музо,  "колися"
Про...  статут...  -кинь  оце!  
 ...поетична  уява,
Та  коньяк  "на  нулі".
Музо,  нині  моя  Ви
На  письмовім  столі!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118111809866  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018


РОЗЛУЧНООСІННЄ

Осінь  є  епопея  дощів.
Ця  нездаро  написана  повість...
Цей  поезій  загаслий  порив...
Ось  і  зустрічі  невипадковість

У  промінні  мережених  днів
Поцілунками  споминів  літа.
Відігрітись  тобі  і  мені,
Поки  душу  не  вистудив  вітер

У  часи,  за  якими  шторми
Нехороші  трощитимуть  кригу,
І  нічого  не  вдіємо  ми
У  пороші,  засліплені  снігом

І  оглухлі  у  вітру  витті,
Що  розвіює  зерням  полови
Наших  душ  оболонки  пусті
Суттю  дії  людської  обмови

Під  осанну  оманливих  слів.
Нас  розвіє  за  вітром.  І  знали-
Все  це  станеться...  Та  я  хотів,
Моя  мила,  аби  не  настали

Ці  взаємні  сумні  холоди,
Що  вели  слідкування  за  нами
З  перших  зустрічей...  Люба,  іди,
Погуляєм  востаннє!..  Дощами.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118110600940

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2018


Холоди насуваються

Холоди  насуваються,  люба...
Обійми,  поетесонько  мила,
І  не  будемо  лаяти  сніг,  
Що  волосся  покрив...

...голова  Іоанна  на  блюді
Красномовно  про  це  говорила...
Хочеш,  люба,  послухать?  Мені
Передтеча  відкрив,

Що  не  вдасться  ступити  ні  кроку.
Фарисейськи-болотної  твані
Перейти  не  у  змозі  ніхто.
Скільки  згаяно  сил.

Що  нема  у  вітчизні  пророка.
І  пророком  не  стати.  Та  я  не
Мав  і  наміру.  Власне  (А  ТО)
Я  одного  просив

Холодів,  щоб  по  кризі  холодній
Перейти  через  твань  по  сухому
Ген  до  берега  іншого,  звід-
ки  пливе  жовтий  лист,

На  якому  шрифтом  новомодним,
Мов  на  мапі  дорога  додому,
Відтворився  той  вірш,  що  тобі  
Присвятив  я  колись...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118111000142  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018


НОВИНИ

Дзвеніла  пташка  в  гаї  калиновім...
І  купували  в  бутіках  обнови...
І  форвард  сотий  м"ячик  забивав...
І  літератор  пташкою  співав
Надвечір  на  гламурному  бенкеті...
І  вояки  вдягли  бронежилети  
І  на  "нульовку"  вийшли...  У  столиці
Злодюги  вщент  "обчистили"  крамницю...
І  хтось,  на  олігархів  дуже  лютий,
Робить,  мов  Че  Гевара,  revolution
На  шлях  слизький  ставав...  На  ковзанах...
А  хтось  запив,  усе  пославши  нах...
...життя  "дуалістичилось"  незмінно...
...В  ЦЕЙ  ДЕНЬ  НА  ФРОНТІ  ЛИШ  ОДИН  ЗАГИНУВ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118102209381  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810952
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2018


НІЧ НАПОВНИЛА…

Ніч  наповнила  глечики  снів,
Із  яких  ми  наснагу  пили
Дивоцвітами...  На  полотні
(...чи  букетом  на  майстра  столі...)

І  малюнок  сумний  у  очах
Чорним  кольором  в  осінь  тече,
Віддзеркаливши  темряви  жах
Тих  майбутніх  холодних  ночей,

Що  надійдуть  услід  за  теплом
Недолюблених  бабиних  літ,
Мов  кохання,  яке  відійшло
Непророслим  зерном  у  ріллі

І  чекає  на  сніжне  тепло,
Ніби  ковдру  у  мами  руці.
Те  кохання,  що  не  відбулось
І  сльозою  стіка  по  щоці.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118101808816  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2018


ВОЇНУ. До свята Покрови Пресвятої Богородиці

Що,  солдате,  сумний?  "Відчеканив"  паради?  
"Кроком  руш"?  Аксельбантиком  відшарудів?  
Ось  тепер-  до  окопу.  То  дати  пораду,  
Як  сідати,  коли  височенько  злетів?))

Стисни  зуби,  Стежина  від  крові  солона
І  п"янка,  мов  розжований  цвіт  блекоти-
Ще  не  днина.  Твій  час  у  майбутньому.  Он  де
Світ  яскравий.  Тобі  у  майбутнє  світить,

Ніби  вибуху  спалах  розриву  снаряда,
Що  розірве  минуле  твоє  на  шмаття.
Будь  собою.  Ти  вже  "відчеканив"  паради
І  тобі  нецікаве  минуле  життя,

Де  ти  ситовгодовано  в  теплій  казармі
Від  нудьги  одуріло  давив  тарганів.
Нумо  руку  подай  мені  міцністю  варту
Побратима!  Таким  ти  потрібен  мені

У  майбутнім,  яке  ми  здобудемо  з  бою
В  лихолітті  підступності  мінних  полів.
Руку,  друже!  Нам  разом  іти  із  тобою
У  майбутнє.  І  слава  на  віки  віків

Україні,  яку,  мов  дружину  і  матір
Боронити  нам  доля  у  сяйві  заграв,
Де  не  тлін  плац-парадів.  Де  справжні  солдати
Вже  готові  до  бою  і  величі  справ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118101109259  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809701
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.10.2018


Ні!. . На!. .

***авангардна  еротика,  авторські  знахідки***

Може  то  знаки  руніч...-
Ні?...  У  очах  мерехтить...
Боже,  яка  була  ніч!..
Ніби  суничні  світи,

Ні?...  На!..  На  тебе  я  ліг
Сумнівом  догми?..  Чи  як?
ТІпалась  неподалік
Гордість  дівоча  твоя,

Що  поцілунком  la  France
Подарувала  мені
Тілодуховний  альянс.
Дзеркалом  ніч  у  вікні

Намалювала  олі-
Єю  еротики  жанр
Сюром  картини  Далі.
Нам  у  обіймах  лежать

Стомлено-схрещених  рук,
Вкладених  в  пазли  сучас...-
Ні!..  Я  собі  заберу
Медосуницевий  час,

Що  у  тілеснім  сплетін...-
Ні!..  У  духовнім  єднан...-
Ні!..  ...-"Відімкнувся"  я,  блін!..
Нащо  так  стомлювать?..  На?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118101007260  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809574
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2018


ПІТЬМА

***андеграунд***

Ніби  щойно  злітали  у  небо  пташата
Доторкнутись  склепіння  небесного  шатів,
Оминаючи  протиріч
(споминаємо-  "ВЕЧІР...  НІЧ...")
Та  пітьма  накладає  долоню  буденно,  
Перелистує  світу  одвічний  щоденник,
І  за  ніччю  зникає  день...
...совеня  летить  молоде,
Щоб  зайняти  цю  звільнену  темряви  сферу,
Замість  сонця  нічну  змалювати  химеру,
Парадоксом  укривши  світ,
Долетівши  від  ДО  до  ВІД.
Зверхньо  зиркне  на  міста  розпатлання  вулиць
У  вогнях  каракатиць  (чи  карикатуриць?)
Кара*...  Спомин  себе  самих,
Кольорових  і  несумних,
Що  спливуть  у  пітьму,  залишившись  позаду...
...птаха  темного  очі-  містичності  задум-
Всі  фальшивості  кольори
В  себе,  темряво,  убери
І  звільни  різнобарвної  фальші.  Бо  треба
Все  заляпати  кольором  темного  неба
(знов  до  класика  підійди.
Спом"янемо-  ВСІ,  ЯК  ОДИН)

*кара-  (східне)-  чорний


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118100108888  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808532
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2018


Ностальгія

Відлітати  не  важко...
...Безтурботно  співай,
Перелітная  пташко,  
Про  заморські  дива!..
Як  душа  молодіє
В  передбаченні  див!..
Перельоту  подія
Закріпачує  спів,
І  не  хочеться  думать,
Долетівши  туди,
Про  минуле,  де  сумом
Полягли  холоди...
...Тільки  серце  не  спросить,
А  торкне.  Заболить,
Бо  покинута  осінь,
Мов  дитя,  верещить
Позабуте  батьками
І  благає-  прийди!..
Мов  старіюча  мама,
Що  прохає  води...
І  чекає  на  вЕсну
Цей  перформанс  птахів,
Що  надією  скресне,
Мов  ріки  льодохід,
На  повернення  дИва...
От  здійсняться  дивА...
Знову  будеш  щаслива...
...Тільки  не  забувай
Ти  прислів"я  отого-
"двічі  щастю  не  буть".
ПОВЕРНУВШИСЬ,  НІЧОГО
ЗНОВУ  НЕ  ПОВЕРНУТЬ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118091809087  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807083
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2018


СМОЛОСКИП

***сюр***

Цей  рейкосонний  шлях  у  ніч...  Най-
швидкішим  потягом...  Без  снів...
Та  віддзеркалено-містичний
Орнамент  у  нічнім  вікні
Напише  літерами  суму
(біном?..)-    to  be  or  not  to  be...
Що  вдіяв  ти?  І  що  задумав?
Чи  НЕ  ОДНАКОВО  ТОБІ?..
Душею  дзеркала  відчутий
Цей  нарис  у  пітьмі  нічній,
Що  буде  все.  БО  ТРЕБА  БУТИ.
Бо  НЕ  ОДНАКОВО  МЕНІ,
Ой,  НЕ  ОДНАКОВО...  Бо  світом
Панує  мла.  Тому  горіть
Крізь  морок  ночі  смолоскипам.
Немов  метелику,  летіть
У  той  прокопчено-вогненний
Яскравотемний  творчий  світ
Отій,  що  тягнеться  до  мене
Крізь  буревії  лихоліть,
Моїй  у  творчості  коханій,
Терновим  убраній  вінцем...
...та  сон  надходить...  Напис  тане...
Аби  здійснилося  усе!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118091709142  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806962
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2018


ТРАМВАЙНООСІННЄ

***андеграунд***

З  вЕсни  в  осені  скін
Я  до  тебе  білета  три...  маю...
"Сосидж  м"ясомісткий")))-
Дощ  людей  заганя  до  трамваю,
Поєднавши  на  час,
Напинаючи  пІтняви  духом.
...Осінь  диво-  романс
Рейок  скрекотом  грає...  Послухай,
Як  співзвуччя  луна,
По  шибках  відбиваючи  такти,
Надихаючись  на-
ших  жадань  щиросердним  контрактом
На  фантазій  політ,
Симфонуючи  звуки  надії
Поза  межами  піт-
ньої  публіки...  Осені  мрії
Місце  дасть  у  вагон-
і  дайливий  контрО...  капельдинер.
Ген  до  серця  твого
Ця  мелодія  рейками  лине
Крізь  вологосумні
Сіролицеосінні  споруди,
Де  ти  будеш  мені
Зоря...  ницею...
...може  не  будеш...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118091409028  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018


СОНЯХ

Ще  тепло  і  сонячно  там,  
Де  трави  приховують  літо,
І  неба  збудований  храм
Не  знищено  іншим  завітом.
Замовкли  птахи  у  гаю,
Аби  не  порушити  сон  цей...
Та  сонях  голівку  свою
Уже  не  поверне  до  сонця,
Побачивши,  що  відбулась
Одвічного  смутку  подія.
Що  осінь  у  гості  зайшла,
Що  літо  пішло-  зрозуміє.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118091109096  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806335
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2018


Колооберт здійснився

***роздум***

День  за  днем  промайнули...
Вже  літечко  верне  на  схил,
Хоч  не  всі  повернулись
До  рідного  краю  птахи.

Мов  рефреном...  Чи  дзвоном-
"...від  Сяну  до  Дону..."  Тісний
Був  би  світ,  у  якому
Усі  повернулись  з  війни...

Тиха  осінь  повЕрне
Достойно  минуле  життя.
І  замліє,  затерпне
Як  рана  стара,  відкриття,

Що  вони  віднайшлися,  
Загублені  гроші  в  траві...
КОЛООБЕРТ  ЗДІЙСНИВСЯ.
І  ЧАС  ПОЧИНАТИ  НОВИЙ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118081908408

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803740
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.08.2018


СПРАГА ТВОРЧОСТІ

Прагну  душею  пустелі.  Бо  вже  para  bellum
З  осені  смутком,  коли  надійдуть  холоди.
...десь  потаємних  оаз  невичерпні  джерела
Так  зачекались...  Мерщій  я  полину  туди

Мрією,  щоб  тамувати  до  творчості  спрагу...
(Серед  пустелі  оази-  безцінні  дари...)
...а  за  вікном  водоспади  сумні.  І  відвага
Їм  непотрібна  моя.  Безкоштовно  бери

Сірих  осінніх  дощів  нецікаві  краплини,
Ніби  підробні  коштовності...  Тільки  візьми!
...спрага  душі  до  пустелі  спекотної  лине...
ТВОРЧОСТІ  ПОШУК  НАС,  ВЛАСНЕ,  І  РОБИТЬ  ЛЮДЬМИ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118081708357  Спрага  творчості

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803504
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2018


НАШЕ САКРАЛЬНЕ

***Сенсозмістовне.  Андеграунд***

Ну  що,  дівчатко?  Серце  має...  ?
Чи  "...ться"?..  Чи  ні?..  Тобі  видніш...
Іди  повз  вий  "шалалулаїв"
Обабіч  вОгнищ  (чи...  вогнИщ?..)))

І  недаремно...  "Офіследі"-
Не  твій  формат.  Тому  іди
До  мене.  Не  зжеруть  ведмеді
Тебе,  коли  ти  до  води

Несміло  прийдеш  за  наказом,
Слухняно-скорена  моя,
І  місяць  у  відьмацькій  фазі
На  тілі  голім  засія,

Немов  розряд  електроструму.
Наплюй  на  офісну  мораль
І  на  "шалалуластів"...  Думай
Про  мороку  містичну  даль,

Про  те,  як  я  тебе  чекаю
Там...  Біля  вогнища...  Утім...
Я  розповім,  як  проклинають
Нас  ті,  що  нині  ПОЗА  НИМ.

За  ним,  за  тим  містичним  колом,
Куди,  ступивши  крізь  світи
НечИсті,  ти,  тремтливо-гола
До  нього  зможеш  увійти,

Об  трави  витерши  "псю  крев".  На
Усе  готова...  what  is  it?
...це  Лада  з  Марою,  напевно,
У  двоєдиний  приймуть  світ

Тебе,  очищену  зірками.
І  поєднавшись  у  воді
Ми  світ  новий  народим.  Амен!
...а  "проклинасти"-  геть  ідіть.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118081509411  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2018


Повість а чи роман…

***андеграунд***

Повість...  А  чи  роман...
Ерос...  Кохання...  Хіть...
Книжку  писали  нам
Пера  нічних  птахів...
Ти  пам"ятаєш,  як  
Зорями  уночі
Вмилися  ти  і  я
Під  коментар  сичів?
Ти  не  забула,  де
Темряву  із  вікна
На  ніч  нам  виклав  день
Ніби  есе  в  журнал?..
...камінь  у  воду  впав
Річки  на  ймення  Стікс,
Надвоє  розірвав
Нашої  повісті
Книжку,  що  я  писав,
Що  написала  ти,
Віце-коректор  прав-
ок!  І  сюжет  пустий,
Той,  у  якому  є
Запити  на  шаблон,
Збіркою  видає...
...хай  би  усе  ішло...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118080709068  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2018


ШПІГЕЛЬ

***андеграунд***

Темряви  очі  в  люстерці  не  надто  суворі.
Теми  ви  ночі-  потенцій  химерні  потвори...
Спів  менестреля-  рука,  що  веде  до  спасіння...
Неле!  Тебе  зачекалася  темрява  синя!..
Скоро  у  травах  божественна  квітка  розцвітне.
Ти,  Ойленшпігеле,  знаєш,  що  Неле  вагітна?
Не  переймайся!    Чи  ти  від  дитини  тікаєш?
(попіл  Клааса  одвічної  помсти  чекає?)))
Неле,  завжди  ти  одна,  виглядаєш  на  нього,
"Шпігеля",  друга  зрадливо-невірного  того,
Вічно  що  мститься,  що  вік  мандруватиме  світом...
Правди  де  діти?  Від  "шпілю"  з"являються  діти...
Вийди  у  темряву  синю,  зневажена  Неле!
ВІтер  північний  підхопить  і  до  менестреля
Виведе  в  місячний  день...  Їх  у  тебе  немає...
Всяке  буває.  Тебе  і  вагітну  чекають.
Співи  вагітної,  мов  репетиція...  Стогін,
Що  вивільняє  дитя  на  життєві  дороги...
Як  без  наруги  співаєте,  двоє-єдині!..
З"їсти  удруге  ви  маєте  яблуко  нині.
Те,  чим  уперше  Ліліт  частувала  Адама.
Те,  що  нарешті  дала  Менестрелеві  Дама
Світла  одна.  Менестрель  полюбляє  лямури.
Все  почина...  А  на  "шпігеля"  глянь!  Не  придурок?)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118080100006  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2018


Цей зорепад…

Цей  зорепад  бажаннями  у  роси-
Мов  Божий  дар  рясний  мені  й  тобі...
Я  позбирав  усе,  що  відбулося,
У  свій  кошіль  віднайдених  скарбів.

Він  проминув...  Та  зібрані  безцінні
Скарби  подій,  кохання,  перемог
Мене  удруге  обігріють  нині...
О  щедрий  Боже!  Справжній  Світлий  Бог,

Коли  мені,  не  кращому,  напевно,
Подарував  омріяні  Світи,
Що  варті  і  пера...  І  нот...  І  пензля...
Я  позбирав.  А  чи  зібрала  ти?..

Питання  зайве.  Відповідь  на  нього-
Остання  ніч  із  присмаком  вина.
Я  зірку  попросив  нову  у  Бога.
Ти  не  зібрала.  То  збере  вона.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118080608521

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2018


МІСЦЕ СИЛИ

Такому  мене  не  навчали...
Як  крешуть  віки,
Неначе  об  кремінь  кресало,
Одвічні  зірки,
Що  падають  зоряним  пилом-
Сторіччя  за  мить.
...із  каменю  Прото-могила
Велично  стоїть

І  вловлює  пісню  одвічну
Надірваних  струн,
Мережена  змістом  рунічним.
Я  таїни  рун
Відлунням  зірково-  космічним
У  серце  зберу.
...і  Сили  земної  магічність
Дзвенить  по  вітрУ...

Такому  тебе  не  навчали
Богиня...  І  Бог...
Прочанами,  знявши  сандалі,
Босоніж,  удвох
На  камені  твердо  ступили
Закляття  творить,
У  себе  вбираючи  сили
Пройдешніх  століть.

Босоніж...  Не  чутиме  кроків
Каміння,  що  спить.
Нам,  утаємниченим,  вроки
Потрібно  робить
На  щастя,  на  рід  і  на  долю,
На  захист  землі...
Для  цього  сюди  ми  з  тобою
ІЗ  МИРОМ  ПРИЙШЛИ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118080109069  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2018


ЧИТАЧКО МОЯ. пісня

Бурштиново  місяць  нічний
Зійшов  і  усе  освітив,
І  річку,  і  яр,  потаємних  наповнені  див.
Казково-  замріяні  сни
Чекатимуть  на  читачів...
Читачко  моя,  як  же  я  тебе  палко  любив,

Коли,  поєднавши  тіла
У  сяйві  зірок  на  воді,
І  душі,  підвладні  одвічних  небес  вишині,
Ти,  ніби  лілея,  цвіла,
Нічної  краси  породіль,
І  я  тебе  пестив  в"юнком  у  казковому  сні.

Світанок  рожевим  вином
Востаннє  на  річку  пролив
Кохання,  палаюче  світлом  ранкових  багать,
І  я  лебединим  пером
На  теплім  піску  відтворив
Казкової  ночі  шедевр...  Я  бажав  написать,

Як  я  тебе  палко  любив,
Читачко  моя  неземна,
З  якою  ми  ніч  розділИ...  Ні!..  Удвох  поєднА...
Та  хвильки  ранковий  приплив,
(чи,  може,  плеснули  вина...)
Слова  заримовані  змив...  Я  один...  Ти  одна...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118070408928  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2018


Золотом…

Золотом  сонця  слід
Зблисками  по  воді.
Сколоте  донце  від  
Чари  минулих  діб...

Світлом  зоріє  день.
Світло  стіка  у  ніч.
Де  відшукати,  де
Шлях  у  минулі  дні?

Пристрасті,  мов  бурштин,
Плавились  на  вогні.
Сонце  кохання  днин-
Як  їх  забуть  мені?

Темрява  вкриє  світ.
Мороком  у  вікні
Камінь  нічний,  граніт,
Ляже  на  спомин  днів.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118062109359  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2018


ФЕСТИВАЛЬ

***трохи    іронічне,    трохи    історичне***

*історична    довідка.    Римський    імператор    Нерон    їздив    до    Афін    (культурного    центру    Римської    імперії)    на    поетичні    змагання    і    перемагав    на    них.    Світоній,    інші    джерела*

Ой    як    сурми    когорт    бойові    заревіли,
Непохитної    величі    Риму    краса!
Це    сенатори    римські    у    путь    відрядили
Імператора...    В    Греції    йде    фестиваль.

Світ    великий...    Та    плескають    весла    галери...
І    на    морі    поганий    мобільний    зв"язок...
-Як    себе    почувають    коханки-гетери?..-
Про    усіх    піклуватись    набридливо,    блін...

Син    Богів    (всиновили,    то    їжте!..    Хай    очі...)
У    простій    одежині    (ну...    Скромний    дрес-код)
Сам    Нерон    репетирує,    вірші    шепоче.
Фестиваль    поетичний.    В    Афінах    арт-центр.

Вітер    дме    в    паруси,    корабель    підганяє,
Згідно    Пушкіна    текстів...    Ой!..    Інші    ж    часи!..
Ось    і    зустріч.    І    пічку    Нерон    колупає,
Що    засватана    дівка...    Бо    прийнято    ж    так...

А    на    фесті    вже    судді    місця    розділили
І    вінків    нав"язали.    Хтось    їстиме    суп
Без    лаврушки.    Лаврушку    усю    закупили
По    базарах.    Своїх    протеже    вшанувать.

Як    же    судді    ті    очі    од    дива    "роззули"-
Хоч    би    хто    попередив!..    Хоч    хто    б    подзвонив!..-
Що    учасник    Нерон    "набиватиме    гулі"
На    загальних    засадах...    Ну    що    тут    робить?..

Як    йому    пояснити,    що    згідно    закону
Запізнився...    У    списках    такого    нема...
-Он    позаду    стоять    шість    когорт    легіону.
Не    заваджу?-    зі    смутком    питає    Нерон...
...............................................
Велелюдно    у    Римі    Нерона    стрічали.
-Аве,    Цезарю!!!    Це    небувалий    тріумф!!!
Вінценосний    зібрав    всі    вінки    фестивалю!
...Від    ваги    колісниці    зламалася    вісь...


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2018
Свидетельство    о    публикации    №118052700741    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795180
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.06.2018


Я був у мами…

А  я  сьогодні  ночував  у  мами...
Дитям  малим  по  ніжність  і  любов
В  обіймах  теплих  вечора  прийшов.
Яке  це  щастя-  ночувать  у  мами!..

А  вечір  так  поволі  догоряв
І  не  хотів  у  темряву  спливати...
Мов  у  дитинстві,  поправляла  мати
Мені  подушку,  щоб  зручніше  спав...

А  ранок  запалився  у  журбі.
Я  мав  іти  стежиною  своєю.
Я  був  у  мами...  Я  втішався  нею...
Помилуй,  Боже!..  Дякую  тобі!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118060709335  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2018


Ранкове одкровення

Сонце  у  небі  запалить  світанок  ясний.
Нібито  все  як  і  треба.  Немає  війни.
Вдови  не  плачуть...  Не  квилить  країна  від  ран.
Плаває  кача  тисиною.  Рання  пора...

Десь  у  травневих  гаях  дзеленчать  солов"ї.
Та  у  далеких  краях  не  вщухають  бої.
Понад  горою  для  когось  востаннє  зійде
Сонце...  І  вперше  для  когось  займається  день.

Ночі  страхи  і  кошмари  полинуть  у  край
Лади  і  Мари,  двозначності  Зла  і  Добра.
Віримо  щиро,  що  світло  сильніше  пітьми.
Будемо  вірить-  просвітлені  станемо  ми.

Тільки  от  сонцю  зневіра  до  віри.  За  мить
Зійде  (  А  ТО!...)  у  зеніт  і  усіх  спопелить.
Віриться  щиро  в  минуло-полічені  сни.
Хочеться  миру...  Готуйся  мерщій  до  війни.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118052702757  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793447
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2018


СТРАТЕГІЯ БОЮ ( 16+ )

Тактика  бою  комусь  незбагненна  примара.
Так  генерали  військами  мільйонними  марять.
Наче  гладенько  на  мапі-  малюй  собі  стріли!..
Складно  в  житті,  на  етапі  якого  зустріли

(як  от  мене  ти,  коханко  розпусно-цнотлива)
У  кабінетах  накази  на  штурми,  прориви...
Та  у  пустелі,  яру,  сніговім  буревії
Стріли  охоплень,  неначе  обійми  повії,

Вартують  стільки,  що  плата  буває  надмірна...
...тільки  одне  ненадмірно,  зневірено-вірне
Пристрасно-хтиве  кохання,  добуте  із  бою,
Я  у  полоні  солодкім  оцім  володіти  тобою

Право  отримаю...  Прапору  плаття  не  варте.
Падай  додолу!  Схиляйтесь  покірно,  штандарти!
Подруго  люба,  на  ложе  впади  у  покорі!
Капітуляція.  Небом  розсипані  зорі

Ніч  уквітчають,  немов  переможні  салюти...
Вся  ти  здаєшся  на  милість.  Тепер  не  заснути,
Міцно  в  обіймах  тримаючи  (право  ж  бо  маю.
Хто  володіє,  той  браночку  міцно  тримає...

Бранки  буває  так  прагнуть  узяти...  реваншу...)
Потім...  На  ранок  реванші  також  будуть  наші.
Все  буде  наше.  І  ти  до  солодкого  болю
Вивчиш  розроблену  мною  стратегію  бою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018


ШКЕРЕБЕРТЬ. маленька сюрреалістична поема

Змеркли  зорі.  Бо  впали  у  сни  світанкові.
......................................................
Повтікали  дракони  в  печери  казкові
(себто  ящірки  вилізли  грітись  на  плити,
Та  втекли...  У  дитинство...  Я  вмів  їх  ловити,
І,  награвшись,  на  волю  назад  відпускав...
Те  ж  і  змій...)  Ну,  а  змієва  вдача  така-
Як  неправильно  схопиш,  то  вкусить  напевно.
Тож  мене  попрохала  одна  "королєвна"...
Як  її?..  Забуваю,  трясця  її  матір...
КлеомА?..  Чи  КліОпа?..  КлемА?..  КлеопАтір?..
Ну  то  справа  не  в  тім...  Історична  подія...
Щоб  за  тіло  вкусила.  Щоб  вчасно  подіяв
Смак  солодкий  отрути  принадності  NUDE.
Щоб  вкусила  її  неодмінно  за  груди.
Я  по  плитах  ходжу,  молодий  єгиптянин.
Спека...  Скинув  кожуха...  Не  візьму  до  тями-
Нащо  дівці  гадюча  отрута  на  згубу.
-кинь  придурка  отого...  Антонія...  Люба!
Утечем  у  майбутнє  з  цієї  руїни!..
До  якоїсь  країни...  Мабуть,  України!!!
Де  глямур  від  Кутюр  "залипає"  на  сало,
Де  зміюка  вже  більше  тебе  не  кусала  б!..
У  коханні  "відІрвемося"  від  душі,
І  писатимемо  на  світанні  віршІ
(Чи-то  вІрші,  як  мовив  суворо  поет...)
Викладатимем  вільно  ми  їх  у  Інет,
Шанувальників  цілу  отримаєм  купу!..
Тільки  те  та  не  те...  Посилаєм  у  дупу
Той  Інет,  де  гадюччя  з"їдає  поетів,
Де  троляки,  яких,  мов  ляльок,  з  кабінетів
Смик  та  смик  ляльководи...  Де  дурість  у  шані.
Де  розумні  не  роблять  погоди.  Та  я  не
Мав  і  гадки  запрошувать  в  нетрі  такі...
Краще  підемо  рвать  у  пустелі  квітки.
Як  шляхетні  минулі  часи  повернуть?
Хай  майбутні  дракони  себе  і  жеруть!)))
...ми  нікому  "осанни"  ніде  не  співали,
То  за  це  у  майбутньому  нас  покусали
Гадозмії...)  КлеОпо!)  Та  не  переймайся)
Хоч  Антонію  ж.па,  напевно  вертайся
У  часи,  де  гадюччя  на  власну  замову.
Вибачай,  у  ві  сні  я  вивчав  твою  мову,
КлеопА...  Чи  СвітлА...  Чи  НатА...  
Зрозумій.
І  не  "злий".  
Ти  ж  не  зла?  
...............................................
...сон  наснився  дурний.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118051300368  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018


Ерокішка ( 16+ )

Ерокішка  в  думки  підкотила  вночі  
І  викотує,  граючи  (краще  б  спочи-
ла  на  лаві),  замотаний  ключ  у  нитки
(Ти  мережила  ними  рушникодумки),

Ключ  до  скриньки,  де  зніжилось  серце  моє.
...і  навшпиньки,  my  dear,  до  ліжка  стає,
Ерокішка,  хранителька  ерососнів...
-дай  мені  відпочити!!!  Бо  на...  ти  мені

Біля  дівчини  в  нашому  сні  чарівнім  ?
Після  бійки  не  машуть  руками...  І  ні-
чого  даній  оказії  я  не  програв.
Нумо,  go  із  фантазії!!!  Спати  пора!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118050900637  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018


Казка для казкарки

Гра  долі  поєдна-
ла  жінку  з  чоловіком...
...і  пити  нам  до  дна
Суцвіття  світла  вікон
Під  ефемерність  снів
Омріяної  ночі,
Що  впала  навесні...
...нам  долю  напророчив
Замріяний  мольфар...
І  диво  відбулося...
Зірок  весняний  дар,
Заплівшись  у  волоссі,
Засяє  на  тобі,
Неначе  діадема...
To  be,  or  not  to  be-
Вже  вирішено.  Йдемо
В  незвідані  краї,
Де  роси  світанкові,
Ці  меди  вуст  твоїх,
Смакуються  казково,
Де  зоряний  екстаз,
Збиваючись  із  ліку,
Нам  проектує  каз-
ку  мерехтливих  вікон.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118050709245  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2018


Відьмацька ніч ( 16+ )

Вальпургієва  ніч...
Нервів  струни  порвало...
І  сумних  протиріч
Ще  доволі  чимало
Пролягло  у  душі.
Це  каміння  пітьмяне
Розчавило  вірші
Легкокрилі.  Та  я  не
Переймаюся  тим.
Трави  ночі  розквітли.
То  до  мене  лети
В  сяйві  місяця  світлім,
І  у  місячнім  дні,
Що  відьмацьки  любила,
Віддавайся  мені
Схизматично-безкрило,
Відродивши  талан
У  крилатості  драми.
Ніч  польоту  лягла
Крізь  пітьму  трасерами.
Тане  в  мороці  Схід.
Ми  затримаєм  ранок,
Шаленіючи  пить
Меди  снів  наостанок,
Уночі  пломеніть
На  добро...  Чи  на  шкоду...
І  закляття  робить
На  продовження  Роду...
І  на  травах  посну-
ти  в  окресленім  колі...
Відьмо!  Буть...  Чи  не  буть...-
Твій  перформанс  у  ролі.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118050109450  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2018


Сад

***у  співавторстві  з  поетесою  Світланою  Соболевською***


Під  вербою  принишк-

ли  закоханих  двоє.  І  сад

Повен  таїн  нічних.
 
Хто  садив  його?  Може,  де  Сад?

Ніч  обох  залюбки  

Заколисує.  Тільки  люби!

Епілогу  думки  –

Боже!  Що  мені  з  ними  робить?..

...із  гнізда  пташеня

Може  випасти  (Боже,  впаси!..)

Під  "мовчання  ягнят"

Божий  захист  несила  просить.

Ніби  скраплений  газ

У  балоні  –  і  смерть,  і  життя.

(бачиш  хибу  –  нараз

Кат  голівоньку  може  відтять...)

...якось  тут  підозріло  під  казочку

Зжерти  хочеться  бубликів  в’язочку,

Та  не  в’яжеться,  як  би  не  плакати

Пуповина  (чи  покази)...  Так  і  ти

Розкажи  –  ну  чому  під  вербою

Я  кохатися  маю  з  тобою,

Із  отою,  що  радо  не  рада,

І  колись  неодмінно-то  зрадить?

Чи  тебе  цілувати?  Чи  гримати?

Чи  калинмалинОвими  римами,

Мов  пташину,  в  долоні  утримувать?

(це  занадто  вже,  пані...)  Полинами

Так  гірчила  бажання  трава...

(як  на  фронті...  Коли  зажував

Під  чарчину  пелюстку  блавати

З  палісаду  розбитої  хати...)

Хто  ти  є  мені?  Міра  без  міри?

Квінтесенція  хибної  віри?

Заблукаю  в  саду  Гефсіманськім,

Мов  у  каталептичному  трансі...
…..................................
У  саду  не  верба:  під  оливами

Вже  душа  відігріта  молитвою

І  твоїми  окрилена  римами.

Та  дізнатися  прагну:  хто  ти  мені?

Звідки  чари  твої?
 
Із  яких  сновидінь  

Мене  викликав  ти

І  несеш  в  далечінь?

Я  не  плутаю  зраду  із  радістю,

З  почуттями  не  вмію  я  гратися:

Не  веду  я  подвійної  гри.

Все  зав'яжеться.  Бублик  бери.

На  додачу  отримуєш  шанс

(Вже  літати  навчилось  пташа).

Із  обіймів,  програвши  всі  битви,

Не  тікаю,  бо  з  небом  ми  квити.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118042610945  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2018


Спорожніла…

Спорожніла  карафа  бажань,
Що  її  Усевишній  відміряв,
І  з"явилось  питання  питань
Міри  шалу  відпитої  щиро,
Ким  постали  на  грані  зими
Ми,  оголені,  мов  перед  Богом?..
Ти  вказівкою  серця  прийми
У  майбутнє  на  мапі  дорогу,
І  пройди  нею  вдумливо,  між
Скель,  які  піддались  Одісею,
І  цілунком  розчулено-ніж-
но  торкнись.  Нагороди  цієї
Заслуговую  я...  Я  і  ти...
Ми  існуємо  ще...  У  уяві.
Тільки  нарізно  наші  світи.
Мій  наліво...  І  твій..  Не  направо...
Розбігаються  наші  шляхи
Залізнично-розведених  стрілок,
І  сама  здистильована  хіть
Еротично-звабливого  тіла
Лиш  парафія  лона  із  лон...
Хвилювання  ніяк  не  цунамі.
А  карафи  пусте  джерело
Number  one"ом  залишиться  з  нами.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118041800468  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018


ХТО ВОНИ?. . Маленька поема

***маленька  філософська  еротична  сюрреалістична  поема***

Жрець.  І  Діва,  дарунок  у  жертву  Богам...
-що  за  діло  до  них  мені?  Я  не  віддам  
Їм  Данини  Богів.  В  них  удосталь  всього.
Ти-  моє  і  моя.  Не  зречуся  свого!
........................................................
-жити  хочеш?..  Тріпоче  рука  у  руці.
Очі  в  очі...  І  ми  у  сторіччі  оцім...
Знову  долі  єднають  круті  віражі.
Пам"ять  серця  чекає  світлин  вітражів,
Де  були  ми  удвох  у  минулі  віки...
Як  не  взяти  таку?  Не  віддатись  такій?...
...копіюю  у  пам"яті  серця  скріншот,
Як  ВІН  довго  від  НЕЇ  до  НЕЇ  ішов...
Ким  була  ТИ  ЙОМУ?  Подарунком  небес,
Бо  булатом  у  жертву  принести  тебе
Він  не  дав...  І  вівтар  не  заляпала  кров...
Жрець  пішов  проти  Віри...  Основа  основ  
Кожна  Віра...  Часи  вимагали  того,
Аби  сталося  так...  Ти  з  бажання  свого
Віддалася  Жерцеві  не  без  насолоди?
(вільний  вітер  не  завжди  бажання  свободи)
Та  й  життя  в  ті  часи  цінували  не  стільки,
Як  бажання  віддатись  (ні,  не  на  постІльці
Із  гламурно-слинявим  коханцем-  "героєм",
І  дівоче  оголення-  це  не  покрою
Від  Версачі  нап"ялений  одяг  на  тіло...
Жрець  його  не  схотів  би...  І  ТИ  не  схотіла  б...)
Ким  ВІН  був?  Глядачем  еротичного  шоу?
Ще  той  час  не  прийшов...  (взагалі-  час  пішов  у!!!..
"лайкарі"-  "недолугопоети"  пішли  у!!!..)
Як  земля  пересохла  очікує  зливи!..
Мов  дівоче  бажання  належати...  НАщо
 Є  життя?-  у  Жерця  запитати-  чи  краще
Проживати  його  у  закутості  буднів?
Лід  і  пломінь.  Не  бути  чи  бути?  То  БУДЬМО
Цілу  вічність  у  миті  запліднення  лона,
Ніби  вірш,  що  написаний  проти  шаблону
У  часи,  у  які  і  писать  розучили,
У  часи,  де  З  ТОБОЮ  ЙОГО  розлучили...
...та  догідно  пасьянсу  розкиданих  днів
Відтворилось...  ЙОГО  ти  зустріла.  МЕНІ
Ти  знайома,  мов  Став  на  кохання  Жерцеві.
Поза  сумніву-  ВІН!  Ти  пізнала?  Оце  він-
Може  Я...  Може  ні...  Пам"ять  стерли  віки.
-підійди  і  торкнися  МОЄЇ  руки,
Та  ВОНА,  що  до  НЬОГО  прибігла  по  хвилях,
Та  ВОНА,  що  на  стінах  Путивля  заквилить,
Та  ВОНА,  що  за  Майстра  віддасть  свою  душу...
Я  ТЕБЕ  пізнаю...  Ніби  равлик  із  мушлі,
Ти  виходиш,  звільнивши  розкутості  гени,
На  жіночий  вівтар,  простягнувши  до  мене
Спраглі  руки...  І  губи  цілунку  бажають,
І  закуті  тіла  ланцюги  розривають,
Що  скували  нам  пам"ять,  змінивши  часи...
Ти-  ОТА,  про  яку  у  Богів  я  просив,
І  собі  залишив,  у  Богів  відібравши,
І  бажання  відпив  приворотної  чаші...
.........................................................
Світ  маленький,  мов  час.  Мов  годинник  і  глобус.
Ми  зустрілись.  Та  нас  розлучає  автобус.
Так  було.  Так  і  буде.  І  прісно...  І  завше...
Та  все  рівно.  Тебе  у  Богів  відібравши,
Вивів  істину  я  у  догматі  простім-
Я  тебе  відбирати  у  кожнім  житті
Маю  право  в  усіх,  хто  стоїть  на  шляху.
Я  впізнАю  тебе...  ВІН  ЇЇ...  Who  is  who?...

***термін  "лайкарі"  патентую  в  укр.  літ.)))***


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118041100047  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018


Передчуття

Листочок,  що  руку  кленову
Тримав,  ніби  маму  дитя,
Злітає  додолу...  Я  знову,
Туди,  звідкіля  вороття
Нема  і  шляхи  позабули,
Та  щось  ніби  є  (іншалла  !)
Злітаю  у  спогаді  снулім...
В  минуле  своє,  де  була
Ти  Світлою...  Сонячний  промінь...
Утілення  світла...  СвітлА
Є  ніч,  де  чаруючий  спомин,
Мов  місячне  сяйво...  Лягла
Струна  на  лади...  І  нервово
Бринить  у  душі.  Як  же  ти
З  того  неповернення  свого
Удруге  могла  надійти
До  мене?..  До  болю  стискаю
До  нашого  раю  ключі,
І  поряд  останні  трамваї
Тріпотно  дзвенять,  зовучи
У  синє  блаженне  смеркання
З  листочком-  білетом...  Тримай!
Устигнемо  ще  на  останній
З  кінцевою  назвою  Рай.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118040700554  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018


НЕЙМОВІРНЕ

Вдивись
У  буревії  за  вікном,
А  вже  весна...
Скорись-
Що  не  здійсниться-  все  одно.
Неголосна
Звучить
Сопілки  пісня  вітряна
...чи  вітру  спів...
Злічи
До  мене  кроки.  Ти  одна
ПомІж  часів.
Чому
Ми  прокладаєм  світлу  путь
Поміж  брехні?
Кому
Вінець  із  терену  дадуть?
Тобі?  Мені?
Вуаль
З  проміння  зіткана  Світла-
нових  віршів...    
Грааль
Що  повен  сил  добра  і  зла,
Тепла  душі.
І  я
Босоніж  з  біллю  по  стерні
До  тебе  йду,
Троян-
до  яснотіла  в  Гефсімансь-
кому  саду.
А  десь
На  мене  вже  чекає  хрест
І  Світлий  Бог...
Увесь
Тобою  сповнений  я  скрес...
Моя  любов!..
Ти  де,
Моє  кохання  зоресяй-
не?  Чуєш,  ні?
Тандем.
Дует  поетки  і  митця.
На  полотні
Ми  на-
малюємо  сюжет  достой-
ний  плащаниць.
Вина!
Бо  кров  збродила  у  вино.
Кохай!  Любись!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118040211547  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018


Листівка

Все  минуло.  Ось  і  провійнули
Дні  кохання,  сповнені  теплом.
Надішлю  листівку  у  минуле,
Де  обом  так  затишно  було,

Хоч  зимові  сніжні  буревії
Замітали  нам  дороговказ,
Нас  вела  адресою  надія
І  бажання  зігрівало  нас.

Все  минає.  У  калюжі  сяє
Відблиск  сонця,  ніби  на  сльозі,
І  немає,  тЕпло,  та  немає
Вже  адреси  дійсної...  Стезі,

Що  вела  навпомацки  до  тебе,
Не  знайтися  у  світлині  дня.
Надішлю  листівку.  Може  треба,
Як  було  раніше...  Навмання...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118032600551  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2018


ДРУЗЯМ

***трохи  ніби  тост***)))

Я  вдячний  долі.  Є  у  мене  друзі.
Вони  мене  не  кинуть  у  нарузі.
Не  продадуть  за  тридцять  срібляків.
Так  повелось  із  сивини  віків-

Друг  пізнається  у  біді.  Хоч  кожен
Своїм  життям  живе.  І  ніби  може,
Мов-  "хата  з  краю",  як  у  темну  днину
"Зливали"  слабкодухі  Україну,

Не  бачить  одинокий  мій  загин...
...прискорює  прадавня  річка  плин,  
Мов  ті  вірші...  Розкуто  і  невпинно...
І  гріхопадно...  Водночас-  невинно...

І  селевим  потоком  до  ноги
Зобриє  гостролезо  ворогів...
Та  ви  потрібні,  друзі,  любі,  рідні,
Аби  не  заглушили  сурми  мідні,

В  долонях  дружніх  стишувати  їх...
Хай  добротою  уквітчає  сміх
Прихильність  вашу.  Ви-  мій  вищий  Суд.
Я  серце  у  долонях  вам  несу.

А  вороги...  Поділись  ви  кудись  це?)))
Ви  зайняли  своє  достойне  місце!)))
Я  чару  підійму  за  вас  окремо!...
За  ворогів!..  Це  трохи  інша  тема...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118032201185

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783756
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2018


Друзі!) З Днем Поета!!! І вірш від мене

Сон  поета

 Світанку    зірниця    повзе    по    стіні,
 І    я    загубивсь    у    тривожному    сні....
 Порізом    спроквола,    мов    гострий    багнет,
 Мій    внутрішній    голос    питає    мене-

 Втікаєш    із    ночі,    поете?    Чому?
 Хто    світла    не    хоче-    той    любить    пітьму...
 Жевріє    світання    ранкового    сюр...
 Вперед    без    вагання!    Вже    свиснув    Овлур...

 Хай    тіні    забутих    Богів    в    боротьбі
 Ще    раз    наостан    допоможуть    тобі!..
 Над    степом    сивіє    ранковий    туман...
 Поете!    Сідай!    Розкладем    дастархан.

 Ось    груші    солодкі.    Горілка.    Чекай.
 Зіграй    на    бандурі,    козаче    Мамай,
 І    ми    заспіваєм    прадавні    пісні,
 І    сном    а    чи    яв"ю    насниться    мені

 Шевченкова    постать,    незламна,    мов    сталь,
 З    душею,    крихкою,    мов    гірний    кришталь,
 І    Леся...    І    Стус...    На    священних    кістках
 Так    любить    "піари"    розводити    кат,

 Що    теми    поезії    звів    нанівець
 В    країні,    якій    не    настане    кінець,
 Допоки    бандура    Мамая  дзвенить...
 Рука-    на    чоло...    Я    ж    просив-    не    будить!..


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2015
 Свидетельство    о    публикации    №115090700306

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783466
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.03.2018


ЩО ВОНО?

***Якщо  ти  довго  дивишся  у  безодню,  то  безодня  теж  дивиться  в  тебе.  Ніцше***

Я  пізнати  жадаю  тебе  і  себе.
Мов  маля  колисаю...  Бо  я-  корабель,
Що  у  бурю  потрапив.    Мене  покида-
ють  надії.  І  мрії.  І  мари.  Та  да...ль-
ня  дорога  цівавить  сама  по  собі.
Запитання  до  Бога.  З  собою  двобій,
Чи  потрібно  минуле  в  майбутнє  тягти,
Цю  опалену  сутність,  трикутні  листи,
Що  з  минулих  боїв  нам  летять  крізь  роки,
Ніби  спомин  про  тих,  хто  загинув.  Поки-    
ну,  відлуння  смуткові,  я  вас  назавжди.
У  майбутнє  дорога  до  тебе  веди
Крізь  сніги,  буревії,  крізь  мороку  ніч!
Хай  минуле  завиє.  Минуле  не  клич
У  майбутнє,  бо  стане  минулим  воно.
Отак-о  каламбурю.  А  винне-  вино.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118032000253

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783266
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.03.2018


НІЧ РОЗЛИЛА ПІТЬМУ…

Ніч  розлила  пітьму
На  утомлену  тишу  перону...
Защеміло...  Зніму
Я  на  спомин  душі  заборону.

Відійшли  поїзди
У  краї,  де  ніхто  не  чекає.
Як  же  хочеш  туди,
Де  минуле  твоє  спочиває,

Мов  на  гілці  пташа-
Сполохни  і  воно  затріпоче!..
І  зболіла  душа
Відлетіти  за  потягом  хоче,

Тільки  серце  тобі
Скаже  правду,  мов  голкою  вколе.
Безнадійності  біль-
Ти  нічого  не  вернеш  ніколи.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118031200828  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2018


З прийдешнім Святом) ) ) І вірш) ) )

Хтось  святкує  8  березня,  хтось  ні,  а  я  привітаю  прекрасних  дам  гарним  віршем)  Заздалегідь,  бо  завтра  буду  не  у  неті)))

Ніч  кохання

Ніч...  Дзвінкий  перелив
У  долоні  стікає  твої.
Мов  би  янгольський  спів-
То  в  садочку  дзвенять  солов"ї...

А  надвір,  крізь  вікно
Наче  стежка  зіркова  лягла...
Отже,  пройдемо  знов
До  крутих  берегів  джерела.

Випий  склянку  води,
Наче  хтивість  налий  до  країв!..
Підійди!  Підійди!
І  віддайся  в  обійми  мої.

Тільки  зараз.  Тепер...
І  тіла  поєднались  нараз...
Темні  очі  Химер
Хижо  дивляться  з  ночі  на  нас...

Цю  стежину  пройдем
Ми  сьогодні  удвох  у  Раю...
Мов  казковий  Едем,
Ніч  нам  постіль  дарує  свою.

Розпались,  шаленій
Під  сопілковий  спів  солов"їв!
Ці  казкові  пісні-
Мов  цілунки  твої  і  мої...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115060900216

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018


ВІДОМИЙ

З  землі  підійнявся  солдат  невідомий...
Пожежі  із  неба-  немов  каганці...
Наш  пошук  удався!  -прикриєш,  ведомий,
Безпечно  ракету  навести  на  ціль!..

І  я  маневрую.  Я  в  небі  удома.
-ведучий!  Прикрию!  В  тангенту  не  вий!..
"ведомий"...  Я-  ДРУГИЙ.  Хоча  і  відомий.
Хоча  не  АС  Пушкін,  та  ас  бойовий.

Солдат  невідомий...  Чи  хто  заридає
По  ньому,  скоцюрбивши  позу  раба?..
І  як  набридає!..  О,  як  набридає!..
Ведучий!  Ти  знову  не  влучив!..  Ганьба!!!

Чому  не  улучив?  Тобі  наплювати,
Що  я  тобі  спину,  мов  ковдрою,  вкрив
Посилами  з  матів?  Не  буду  я,  мать  ти,
Тебе  прикривати!!!  І  щоб  ти  згорів!!!

І  я  відірвався!  І  пальці  холодні
Вдавили  гашетку,  неначе  змію...
Заходять  у  хвіст...  Я  загину  сьогодні.
Та  ціль  у  прицілі!  І  ми-  у  бою.

Загину,  як  лицар,  з  відкритим  забралом.
Хай  кожен  за  себе.  А  Бог-  за  усіх.
Нехай  нас  обох  вороги  позбивали.
Та  я  таки  влучив.  А  ти-  не  устиг.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118030500770  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780675
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.03.2018


Друзі, вітаю усіх з Днем письменника! І вірш

Поетесі

Ти  вродлива.  Цікава.  Замріяна  пані.
Ти  обраниця  долі.  Щаслива  в  коханні...
Буде  все.  Забаганки  бажай  будь-якої.
Та  є  ТА,  що  прямує  завжди  за  тобою.

Де  не  будеш-  завжди  оглядатися  маєш.
Не  питай  же  про  те,  на  що  права  не  маєш
Ти  у  долі.  У  смертнім  зійдЕшся  двобої
Ти  із  тою,  що  ходить  завжди  за  тобою.

Це-  двійниця.  У  неї  заплющені  очі.
Та  вона  тебе  бачить  крізь  темряву  ночі.
Невдоволена  всім,  що  ти  маєш...  Такої...
І  сміється.  І  плаче  вона  над  тобою.

Ти  не  житимеш  так,  як  вдоволені  люди.
І  ніколи  собою  ти  сита  не  будеш.
Ти  угоди  з  собою  в  собі  не  знайдеш.
Ситість  долею-  фах  недалеких  людей.

Бо  ВОНА,  щоб  ти  стала  як  всі,  не  захоче.
І  від  себе  втечеш  ти  у  темряву  ночі.
Це  не  втрата.  Це-  дар,  незбагненний  сповна,
Бо  завжди  за  тобою  слідкує  ВОНА.

Тож  такою  як  всі,  поетесі  не  бути.
У  банальність  кайданів  себе  не  закути.
Перед  НЕЮ  (тобою)  зніму...  капелюх...
Ти-  відмінна.  За  це  я  тебе  і  люблю.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2014
Свидетельство  о  публикации  №114112910849

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018


Квінтесенція смутку

Ось  і  все  відбулось.
Так  кохання  зникає  завжди,
Мов  у  воду  шубовсь-
Тільки  кола  пішли  по  воді.

Оболонка-  не  суть.
Ніби  піна  на  каві  латте.
І  лелеки  несуть
Незачатих  до  раю  дітей...

І  тумани  сумні
Слід  за  ними,  мов  дим  на  поля.
Дим  загаслих  огнів
Тих  сердець,  що  згоріли  дотла,

Віднесе,  мов  Гольфстрім,
Вкриті  душі  сирітським  рядном...
Інверсійністю  рим
Ми  дописуємо  все  одно,

Що  не  треба  нести
Цвіт  надії  до  щастя  гори...
Щастя  втоплене,  ти
У  воді  не  спливи  догори,

Серце  втомлене,  ти
У  багатті  розлуки  згори,
І  в  минуле  листи
Поминальним  вогнем  забери.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118030211656  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018


ВІДЕОКЛІП. моя БАТЬКІВСЬКА ВІЙСЬКОВА ПІСНЯ

Слова  мої,  музика  і  виконання  Геннадія  Володька.  Жміть  на  посилання,  друзі  
https://youtu.be/hhO4hCPiU18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779755
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 01.03.2018


БАТЬКІВСЬКА ВІЙСЬКОВА ПІСНЯ

***примітка***пісня  написана  на  прохання  виконавця  Руслана  Іщенко
I
Палає  у  небі  зірниця...
Тривогою  фронт  зачаївсь...
Вам  тепло,  вам  затишно  спиться,
Дружино  і  сину  мої?..
І  я  у  холоднім  спокої
Стискаю  в  руці  автомат.
Я  нині  готовий  до  бою,
Бо  я  України  солдат.

ПРИСПІВ
Як  холодом  сковує  втома...
Я  пам"ять  свою  відімкну.
Там  тепло,  як  тепло  удома...
Та  шлях  мій  туди  крізь  війну.

II
Зоріє  холодний  світанок.
Ти  всі  завдання  поскладав
До  школи,  мій  сину,  на  ранок?..
А  тато  до  ранку  не  спав.
Не  спав,  бо  отримав  учора
Нове  бойове  завдання,
І  дивиться  в  очі  суворо
Холодний  учитель-  війна.

ПРИСПІВ

III
Були  ми,  кохана,  з  тобою
Немов  у  чарівному  сні
А  нині,  можливо,  до  бою...
І  знову  згадався  мені
Той  келих  кохання  безсонний,
Востаннє  пролитий  на  стіл...
Ніч  на  бойовому  холодна,
І  інеєм  вкрито  приціл...

ПРИСПІВ

IV
Все  буде,  все  буде,  кохана,
І  спів  солов"я  у  гаю,
І  буду  у  ранок  весняний
Я  руку  тримати  твою.
Шляхетності  шлях  до  відваги.
У  світлі  розвіється  мла.
І  я  не  зречуся  Присяги,
Щоб  рідна  країна  жила.

ПРИСПІВ


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118022512523  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779040
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.02.2018


МИ ДОВІКУ ОДНІ. Пісня


       I
Знов  на  вулиці  сніг...
Сніг  на  вулиці,  мов  тоді...
Мов  тоді,  як  кружляв  танок
Вітер  сили  кохання.
Час  затьмарення  збіг,
Досягнувши  межі  надій.
Ми  бажання  хмільне  вино
Відіп"ємо  востаннє.

ПРИСПІВ
Наші  дні  перелічені.
Ми  вінцями  увінчані
Не  вінчальними,  терену,
Кров  стікає  на  сніг...
Запитаємо  з  відчаєм
У  любові  і  вічності-
Наше  щастя  химера?  Ні?
Ми  довіку  одні...

     II
Поза  вікнами  ліс
Білі  голови  похилив,
Мов  засніженістю  дерев
Уклонився  любові.
Відлітає  кудись
Лебедина  пір"їна  снів...
Все  ми  відали  наперед,
Те  що  буде,  з  тобою.

ПРИСПІВ
     III
Ніч  кружляє  танок
Зі  снігами,  що  відлетять,
Ніби  білі  птахи  зими,
У  країни  далекі.
Їм  кінчається  строк.
І  у  літнім  вогні  згорять
Ті  птахи,  що  насправді-ми...
Розставатись  нелегко.

ПРИСПІВ


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118022000862  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778333
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 21.02.2018


У пошуку тебе я…

У  пошуку  тебе  я  сто  доріг
Пройшов,  але  мене  знайшла  сама  ти.
Я  спершу  слова  мовити  не  міг...
У  тім  бажанні  обіймати,  мати,

Захоплення  у  горлі  схлип  застиг,
І  тіло  у  руках  твоє  тримати
По  праву  зміг,  неначе    оберіг...
Як  волі  до  кохання  не  зламати!..

Утілена  закохана  душа
Рвалась  у  небо,  до  Богів  поближче...
...тепер  усе  не  варте  і  гроша.
Як  над  полями  лютий  вітер  свище!

Тебе  в  руках  тримати  не  мені,
Увірувану  у  відсутність  віри.
Розплатою  поріз  на  полотні-
Кохання,  відлітаюче  у  вирій.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118011901279

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018


Друзі, приймаю вітання) ) )

Друзі,  приймаю  вітання)  IV  Всеукраїнський  конкурс  ім.  Леся  Мартовича.  Удостоївся  диплому  1  ступеня  в  поетичній  номінації)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777081
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 15.02.2018


ВАЛЕНТИНКА

Чарівні  світлини
Свята  Валентина...
Падає  сльозина  
Просто  на  світлину...
-дівчинонько  мила,
Ти  така  сумна...
Чом  не  оселилась
У  душі  весна?
-завірюха...  Північ...
Холоду  крижина...
Як  на  серці  зимно!..
Хлопець  мене  кинув...
Гірко  сумувати
У  святкові  дні...
Серце  дарувати
Нікому  мені...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118021405318  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018


ГОРИЗОНТ ПОДІЙ. Маленька сюрреалістична повість

ГОРИЗОНТ  ПОДІЙ

Маленька  сюрреалістична  філософська  повість

...зустрічні  фари  на  мить  засліпили,  та  так,  що  боляче  різануло  по  очах.  Біль  був  таким,  що  всі  пасажири  у  волонтерському  бусі  відсахнулись  на  спинки  сидінь  і  замружили  очі.  А  втім...  Невідомо,  чи  вони  замружились,  чи  то  їх  настільки  засліпило,  що  очі  деякий  час  просто  нічого  не  бачили.  Одночасно  чиєсь  нервове  "гальмуй!!!"  мов  гранатою  розірвалось  у  вухах...  Машину  кинуло  на  узбіччя  і  на  якусь  мить  в  усіх,  хто  був  у  бусі,  перехопило  подих...  Свідомість  розчинилася  в  світлі  і  потроху  повернулась  у  благодатній  напівтемряві...

...волонтерський  бус,  заповнений  продуктами  для  війська  "під  зав"язку",  виїхав  до  фронту  ще  засвітло.  Командир,  людина  досвідчена,  вже  вкотре  возив  провізію  бійцям,  мав  зв"язки  з  командуванням  і  був  справжнім  асом  волонтерської  справи.  Окрім  нього  і  водія  Володі,  в  машині  знаходилися  ще  троє.  Петро,  боєць,  який  після  поранення  і  лікування  повертався  до  своєї  частини.  Народна  артистка  Маргарита,  славнозвісна  виконавиця  пісень  світового  репертуару  і  водночас  авторських  пісень  авангардного  напрямку.  Відомий  поет  з  трохи  дивним  псевдонімом  Серджо,  людина  доволі  популярна  в  літературних  колах  і  не  менш  потріпана  конкурентами-заздрісниками  в  тих  таки  літературних  "баталіях".    Ці  двоє  останні  їхали  з  концертною  програмою  для  бійців,  а  можливо  й  для  місцевого  населення.  То  як  вийде...
Дорога  була  жахливою,  як  і  всі  дороги  в  цьому  забутому  Богом  краї-  самі  ями,  деякі  з  них  розмірами  нагадували  мало  не  шахтарські  "копанки"...  Незадовго  до  того,  як  зустрічні  фари  засліпили  напівсонних  і  втомлених  дорогою  волонтерів,  ця  доволі  різнорідна,  та  попри  все  дружня  компанія  вже  випила  за  всілякі  можливі  гаразди  далеко  не  першу  пляшку  коньяку  під  різноманітні  наїдки,  які  ім  було  дано  в  дорогу,  відспівала  веселі  і  сумні  пісні,  що  так  гарно    пасують  до  дорожньої  теми,  вислухала  розповіді  з  життя,  і  трохи  притомлена,  готувалась  зустріти  блокпост  на  дорозі,  з  якого  попрямувала  б  уже  далі  до  місця  дислокації  бійців.
Незадовго  до  події  з  фарами,  кампанія  підібрала  на  дорозі  попутницю,  струнку  літню  місцеву  жінку  в  білій  синтетичній  шубці,  що  просила  недалеко  підвезти  її  до  місця,  яке  вона  сама  по  дорозі  вкаже.  Жінка  була  небалакуча,  кампанія  втомлена,  тому  ніхто  навіть  не  спитав,  як  її  звати...  Та  й  єдиною  фразою  з  вуст  жінки  були  слова  милування  ледь-ледь  світліючою  лінією  горизонту.  З  дивною  посмішкою  вона  тихо  прошепотіла-  вже  скоро...  ось  вже  скоро  і  горизонт...  Горизонт  подій...
Мовчали.  У  втомлених  напівхмільних  головах  все  ще  крутились  уривки  оповідок,  пісень,  віршів...  Чи  то  таки  ВІРША...  Отого,  "крайнього"  (бо  забобонна  людина  ніколи  не  скаже  "останнього"),  що  його  продекламував  усім  наостанок  бесіди  Серджо.

Темні  стебла  верби
Хтиво  тягнуться  з  ночі  до  мене.
Клич  лелечий  луна
Над  містичною  гладдю  води...
Осінь  править  розбіг
Своїх  коней,  барвисто-шалених,
І  прийдешня  весна
Через  літо  летить  в  холоди.
По  вітрах  шарудить  очерет,
І  вдивляються  в  тебе
Зорі  неба  ясні,
Цей  Богів  споконвічний  шатер,
І  летить,  і  летить
Через  ніч,  закликаючи  в  небо,
Клин  лелек  в  вишині,
Наче  душі  померлих  дітей.
 
Після  цього  вірша  усі  чомусь  замислено  замовкли  і  бесіда  потроху  припинилась  сама  собою...

...-Впорався!-  Сказав,  трохи  приходячи  до  тями,  водій.
-Ледь  не  розбилися...  І  де?  Тут  же  і  людей  майже  нема  цивільних,  всі  звідси  повиїжджали  від  війни  подалі...  Якісь  діди  та  баби.  А  військові  далеко  ще...  Хоча...  Заправка  має  ось  скоро  бути,  а  там  і  до  блокпосту  недалеко...  Та  якби  ми  розбились-  звідки  б  їм  довідатись  про  це?
-Слухайте,  а  де  ж  ота  наша  попутниця  у  білій  шубці?  Вона  біля  дверцят  сиділа...  Чи  не  випала,  бува?  Втекла  зі  страху,  мабуть...  Не  біда,  вона  місцева.  Дорогу  знайде...
Їхали  у  темряві  далі,  кожне  здригання  машини  якимись  дивними  відчуттями  відзивалось  у  тілі...  Тобто-  навпаки,  не  відзивалось  неприємним  подразненням,  як  раніше.  Дивно,  але  жодної  зустрічної  машини  більше  не  бачили.  Лише  попереду,  десь  далеко,  весь  час  світила  чомусь  червона  цятка,  мабуть  від  машини  попереду,  яку  не  виходило  наздогнати,  і  яка  в  свою  чергу,  не  могла  остаточно  відірватись  від  них...  Мов  поводир...
...Нарешті  з  темряви  виринула  бензозаправна  станція,  освітлена  дивним  синювато-блакитним  світлом.
-Мабуть,  якісь  економлампи  хазяї  використовують...-  трохи  здивовано  сказав  водій.  Добре.  Головне-  доїхали.  Перепочинемо,  поїмо...  Бензину  теж  треба  залити.
-Кх-м!...  О  сонцесяйна  Марго!  Дозвольте  мені  пригостити  вас  коньячком-с-  трохи  хрипко,  відкашлюючи  дивний  незвичайний  хрип  у  горлі,  звернувся  до  Маргарити  Серджо.
-Серджо,  ви  завдалися  метою  мене  споїти?-  трохи  грайливо,  приводячи  себе  до  тями  після  цього  аварійно-нервового  стресу,  озвалась  Маргарита.
-Марго.  От  маю  честь  доповісти-  народ  ніколи  не  пробачить  мені,  якщо  я  в  цю  жахливу  холодну  ніч  не  зігрію  коньяком  Народну  артистку.  Посидьте  в  машині,  я  зараз  збігаю,  куплю.
Серго  виліз  з  машини  і  попрямував  до  зали  прилеглого  до  заправки  бутику.  В  дверях  налетів  на  водія  Володю.
-Чого  ти  всередину  не  заходиш?  Мене  штормить  трохи  з  дороги...-  чи  то  запитав,  чи  звернувся  сам  до  себе.
Володя  не  рухався.  Серджо  теж  стало  трохи    незвично  не  по  собі.  Наче  якась  тривога  розлилась  по  наскрізь  скляно-просвіченому  дивним  синім  світлом  будинку...
-А  продавець  де  ж?-  нарешті  спитав  Володя,  скоріше  звертаючись  сам  до  себе.-  Чи  не  "до  вітру",  бува,  пішов?
-О,  це  таки  слушна  думка-  Серджо  повернувся  і  пішов  надвір-  заодно  розшукаю...
-Нема-  трохи  згодом  повернувшись,  сказав,  не  приховуючи  тривоги.  Та  й  отої  будівлі,  що  "до  вітру"-  нема.  Як,  доречі,  немає  й  ніякого  вітру...
-Так...  Заправлятись  нема  в  кого,  спитати  нема  кого...
-Он  хтось  узбіччям  дороги  прямує!  Іх  кілька...  Стійте!..
Узбіччям  з  протилежного  краю  дороги  прошкандибали  людські  постаті  і  тут-таки  розчинились  у  пітьмі.
-Тю...  Зникли.  Мабуть,  місцеві  з  села  до  села  йшли...  Та  що  з  них  узяти...  Вони  ж  не  заправники...
-То  що  робитимем?  Чекатимемо,  чи  їдемо?  Хлопці  на  блокпості  чекають,  і  шлях  далі  мають  вказати.  А  то  зміняться,  пояснюй  іншим  потім...  Дзвонив  їм  щойно,  та  тут,  мабуть,  зв"язок  поганий,  не  ловить  жодного  оператора.  Ми  в  магазинчику  навіть  не  чіпатимемо  нічого.  Бо,  як  повернуться,  скажуть-  ще  вкрали  чогось...  Ідемо!
Всі  розсілись  по  місцях  і  бус  рушив  далі.

-Часу  зовсім  мало  витратили.  Я  не  засікав,  та  на  годиннику  досі  десь  біля  першої  ночі,  як  і  було.  Може  годинник  поламався?-  якось  невпевнено  сказав  командир  підрозділу-  я  ото  собі  трохи  спав...  Тоді  ці  фари...  Я  крізь  сон  бачив  їх...  Прокинувся...  Ну  й  добре.  Де  вже  той  блокпост?
Фари  буса  ловили  все  ту  ж  дорогу.  Проте  щось  таки  змінилось.  Що  саме?  Невловимо  шлях  ставав  рівнішим,  машину  вже  не  підкидало  на  кожній  страшенній  вибоїні,  а  лише  приємно  погойдувало,  ніби  заколисуючи.  Тим,  хто  сидів  позаду,  одразу  стало  легше.  Коробки  і  пакунки  з  харчами  вже  не  сипались  з  грузового  відсіку  на  голови  при  кожному  гальмуванні,  можна  було  не  перейматись  і  за  долю  нещасного  дорогоцінного  музичного  інструменту,  за  стан  якого  особливо  піклувалась  Марго.
-А  мабуть  таки  залатали  дорогу.  Дива.  Далі  від  фронту  розбито  все  вщент,  а  тут  ніхто  не  їздить,  а  таки  ж  залатали...
-Може,  якусь  витончену  військову  техніку  завозять,  то  й  дорога  потрібна-  шик.  А  от  вказівників  на  дорозі  не  бачу.  Це  щоб  ворога  заплутати,  чи  себе?  Охо-хо...  Не  було  в  країні  гарної  влади,  ча  й  чи  ж  буде...  А  рятувати  країну  все  одно  треба...  Нам.
-Дурня  справді.  Тим  більше-  місця,  де  воюєш  котрий  рік  і  наші  і  не  наші  як  облуплені  знають.  А  місцеві  і  поготів...  Та  нема  місцевих,  виїхали...
-Дивись!  Нема  кажеш.  А  оно  хто  на  узбіччі?
Сірі  тіні,  що  нагадували  прочан,  знову  на  мить  виринули  з  темряви  і  зникли  в  ній...
-Швидше  б  доїхати.  Тут  треба  бути  обережними...  Хлопці,  яким  веземо  харчі,  казали  оце,  що  з  "тої  сторони"  почали  заходити  розвідгрупи...  Нещодавно  двоє  наших  загинуло.  Сиділи  в  дозорі,  розслабились  трохи...  Людина  не  може  бути  в  напрузі  постійно...  Можливо,  краще  зупинитись  десь,  перепочити  до  ранку?  Хоча  хто  зна,  де  та  що  воно  краще...
У  темряві  фари  знову  висвітлили  непевні  фігури  сірого  кольору.
-Може  зупинитись?  Спитаймо  дорогу.  Ми  ж  таки  заблукали  в  цій  пітьмі.  Блокпост  має  бути  поряд.
Бус  здав  назад,  проте  людей  вже  не  було.
-Випарувались  вони,  чи  що?  
-Їх  п"ятеро...  І  нас-  п"ятеро...  Беззбройні...  Полохливі  якісь...  Може,  місцеві  цивільні.
-Заправка  та  ж  сама...  Проте  гляньте,  всі  прилавки  порожні...  з  дороги  навіть  видно.  Може,  їх  хтось  вже  обікрав?  
-Ми  наче  їдемо  по  колу.  Жодної  розвилки,  жодного  з"їзду.  І  ці  засліплені  пішоходи  з  узбіччя,  що  весь  час  зустрічаються  нам-  чи  це  не  ми  самі,  бува?...
Сумнів  від  якоїсь  ще  непевної  здогадки  повільно  розливався  душами  ,  мов  придорожній  морок  холодними  нічними  полями...
-Ось  знову...  Та  ні,  хвала  Богам,  це  інші  якісь!  Інші!  Їх  же  шестеро!  Дивіться!  Попереду  якась  жінка  в  білому...  О  блін!  Чи  це  не  та  сама-  "наша",  що  втекла,  поки  ми  до  тями  приходили,  га?..  Проскочили  знову...  Вже  вкотре...  Що  в  тебе  з  гальмами?
-Гальмую,  якось  дивно  несе,  наче  на  ковзанці,  та  юзу  нема...  Може  тому,  що  кермо  тримаю  рівно...  Я  ж  профі  все  ж...  Мабуть,  замерза  дорога,  заледеніла...  Іній  чи  що...  Боже,  холод  який...
-Намагався  з  машини  вийти,  та  так  холодно...  А  весна  ж  наче...  Та  "до  вітру"  й  не  хочеться...  -Хтось  хоче  "до  вітру"?
Похмуре  мовчання  було  відповіддю.  
-Що  у  нас  з  часом?  У  когось  хоч  працює  годинник?-  спитав  Командир,  і  відповіддю  було  те  саме  мовчання.
-Темрява...  Лише  горизонт  ,  якийсь  розділ  між  землею  і  небом  наче  трохи  видно...  Та  це  незмінне  явище...  Відтоді,  як  нас  засліпили  оті  кляті  зустрічні  фари...
-І  зв"язку  мобільного  нема.  Наче  з  ефіру  випали...

...Доля  Командира-  перш  за  все  відповідальність.  Вона  накладає  обов"язок,  вона  мобілізує.  Командир  прислуховувався  до  власного  серця  і  розуму,  шукаючи  відповідь  на  питання,  на  яке  вперше  в  житті  жодної  певної  відповіді  не  мав.  Та  сказати  цього  він  зараз  не  міг.  Командир  вже  знав,  що  ЩОСЬ  ПІШЛО  НЕ  ТАК,  та  шукав  відповідь  у  раціональному,  бо  командувати  ірраціонально  неможливо.  А  зараз  команда  пошуку  шляху  виконувалась,  та  виконана  бути  не  могла.  Бо  обставини  змінились...  Через  оті  ФАРИ...  Це  був  саме  той  парадокс,  осягнувши  який,  сам  по  собі  перестаєш  бути  командиром.  Виконання  невиконуваної  команди...  Тому  Командир  мовчав.  Та  й  що  він  міг  зробити?  Команда  стала  постійнодіючою  і  водночас  недосяжною...  І  зв"язок  перервано.  І  час  зупинився...
...Водій  Володя  робив,  що  міг.  Та  міг  він  з  миті  отого  клятого  засліплення  фарами  небагато.  Точніше-  міг  все  менше  і  менше.  Бо  дорога  все  покращувалась  і  машину  все  більше  саме  тягло  цією  кривою  дорогою  до  мети.  От  тільки  мета  була  все  більш  недосяжною,  як  зниклий  блокпост,  все  більш  примарною,  як  раз  по  разу  виринаюча  нізвідки  автозаправка,  на  якій  не  було  жодної  можливості  заправитись,  та  й  жодної  потреби  в  заправці  вже  не  було.  Зі  зникненням  часу  зникла  і  витрата  пального...  І  гальмувалось  все  важче.  Він  і  хотів  би  так-  по  життю  легко,  без  гальм...  Як  ото  якось  в  номері  мотелю-  з  двома  молоденькими  дівчатками...  Він  був  падишах,  вони  охоче  здалися  йому  на  милість  і  так  гарно  виконували  ролі  наложниць,  наче  все  життя  провели  в  гаремі...  Легкість...  Але  то  було  ПО  ЖИТТЮ...  А  зараз  іхати  було  легко,  а  от  гальмувати...
...Марго  була  мрійливою  і  водночас  вольовою  жінкою.  Вона  жила  творчістю.  Дехто  не  розуміє,  як  це-  ЖИТИ  ТВОРЧІСТЮ...  А  ви  спробуйте.  От  як  минулої  поїздки  на  фронт  з  концертами-  по  три  концерти  на  день,  з  перевдяганнями,  бо  артистка  має  бути  зіркою,  тобто  СЯЯТИ  за  будь-яких  обставин,  зі  сном  на  колесах  по  кілька  ночей  підряд  і  примарним  відпочинком-  будь-де.  А  потім,  по  поверненні,  без  відпочинку-  запис  на  радіо,  і  знову-  концерти,  концерти...  А  ще-  сім"я,  де  затишок  створювала  саме  вона...  А  ще-  ота  безмежна  любов  до  музики  і  співу,  коли  це  настільки  невід"ємно,  як  пташиний  спів  у  небі...  Це  був  її  ТВОРЧИЙ  ШЛЯХ.  Тому  вона  дещо  знала,  як  це-    ТОРУВАТИ  ШЛЯХ.  Тому  зараз  чомусь  гостро  відчула  смуток.  ШЛЯХ  У  НІКУДИ  не  міг  вивести  НІКУДИ.  Вона  зрозуміла...  Все.  І  тихо  поклала  руку  на  руку  поета  Серджо.
...Натура  поетів  тонка,  хоча  Серджо  мав  за  плечима  чимало.  Колись,  в  афганській  пустелі  він  з  кількома  такими  ж,  як  і  він  солдатами,  заблукав  і  мало  не  помер  від  спраги.  Саме  через  оцю  витонченість  натури  і  тонке  сприйняття  реальності  він  тоді  врятувався  сам  і  врятував  товаришів.  Він  просто  ЗНАВ,  де  шукати  воду.  З  вершини  невеликої  сопки  визначив  серед  рябіючої  цятками  безмежної  кам"янистої  пустелі  саме  ту  цятку,  де  мала  бути  вода.  І  впевнено  пішов  туди  з  останніх  сил.
Якщо  хтось  здивується  цій  обставині-  не  дивуйтесь.  Вода  в  пустелі  є.  Її  лише  треба  знайти.
Це  той  самий  джек-пот,  що  може  випасти  кожному.  В  даному  випадку  він  випав  Серджо...  Яким  чином?  Все  і  складно  і  просто  одночсно.  Коли  женуть  отари  баранів  через  пустелю,  їх  треба  напувати.  Як  це  робиться?  Наприклад.  Ставлять  стару  автоцистерну  з  коритом,  яку  інколи  заїжджа  водовозка,  що  її  проплачують  хазяї  отар,  наповнює  водою.  Саме  на  одну  з  таких  цистерн  з  водою  Серджо  тоді  і  натрапив...  Один  шанс  із  мільйону...    (ціла  цистерна,  наповнена  нехай  тухлою,  нехай  теплою,  проте-  водою!..  Повна  цистерна  ЖИТТЯ.    Хто  ніколи  в  пустелі  не  бував-  той  не  знає  що  таке  спрага,  не  знає  життєдайної  сили  води.    Дивина  в  іншому-  ВІН  ТОДІ  ЗНАВ,  ДЕ  САМЕ  ШУКАТИ  ВОДУ.  І  ЗНАЙШОВ.  Екзюпері  "відпочиває",  чи  не  так?  Тема,  тема...  Потім  в  житті  він  знайшов  ще  чимало  живильної  води.  Жінки  омивали  його  тіло  життєдайними  джерелами...  Він  так  любив  у  них  купатись...
Зараз  Серджо  ЗНАВ  дещо  інше.  І  мовчав.  Бо  знав,  що  ШЛЯХ  ЗНАЙТИ  НЕ  ВДАСТЬСЯ.  Бо  ДЖЕРЕЛА  ВЖЕ  ВИСОХЛИ.  І  флягу  не  наповнити.  Бо  цистерна  порожня.  Води  нема.
...Боєць  Петро  був  мужньою  людиною.  І  впевненою.  Навіть  поранення  на  цій  ось  війні  не  вплинуло  на  цю  впевненість.  Воно  не  підкосило  його  віри  в  особисте  безсмертя.  Окрім  того,  він  був  людиною  скоріше  дії,  аніж  думки.  Пасивний  пошук  шляху  разом  з  усіма  гнітив  його  все  більше.  До  того  ж  Петро  був  родом  з  цих  місць.  Він  для  себе  все  вирішив.
-Як  хочете,  їдьте  далі  без  мене.  Або  повертайтесь.  А  я  якось  вже  сам,  пішки.  А  я  в  холод.  Я  куди  хоч.  Хоч  до  ворога  у  гості,  але  ж  це  неможливо-  їхати  весь  час  без  часу  по  колу  на  бензині,  що  мав  давно  скінчитись!  Зупиніть!  Зупини,  кажу.  Командире,  я  не  в  армії.  Куди  хочу,  туди  іду!  
-Чому  думаєш,  що  бензин  мав  скінчитись?  А  час?  Ми  просто  його  не  відчуваємо.  То  може,  його  таки  мало  пройшло,  часу  того...  А  втім-  іди.  Не  тримаю.  Тим  більше-  ти  ж  з  місцевих.  Все  тут  знаєш.  Гальмуй,  Володю!  Іди...-  командир  ніби  махнув  рукою  на  це  непідкорення  його    авторитету.
-Все  гірше  гальмується,  блін!!!-  Володя  чавив  на  педаль,  мов  наступав  на  бридку  зміюку...  Все,  нарешті...  
Петро  не  вийшов,  а  саме  якось  незграбно  вивалився  з  машини  і  миттєво  зник  у  холодному  мороці...
-Може  й  на  краще...  Може  пішки  він  вибереться  з  цього  зашморгу  дороги,  що  потроху  все  коротшає...  Поможи  йому  доля!..-  командир  зітхнув...

...Петро  ішов  довго.  Землею,  якою  ступати  можна  було  і  в  суцільній  темряві,  не  боячись  спіткнутись.  Вона  була  гладкою,  мов  скляна  поверхня,  і  він  боявся  єдиного-  не  посковзнутись  і  не  впасти.  Бо  знав-  впасти  в  житті  легко,  піднятись  важко.  А  спотикався  він  безліч  разів.  Колись  у  нього  згорів  бізнес,  а  далі  все  неначе  покотилось  у  прірву.  Кинула  кохана...  Запої...  Нервовий  зрив...  Він  підійнявся  тоді...  Війна  стала  справою.  Він  і  зараз  тікав  на  цю  війну  сам  від  себе.  З  пустої  хати,  від  згубної  звички...  Життя  наповнилось  новим  змістом...
-Господи,  що  ж  так  слизько?
-А  ти  поглянь,  по  чому  ти  ідеш-  почув  звідкілясь  сказану  фразу.  Петро  шарпнувся  убік,  та  опанував  себе.  Глянув.  Як  він  не  помітив  їх  раніше?  В  темряві,  ледь  освітленій  примарною  лінією  горизонту,  просто  собі  на  оцій  ось  гладкій  поверхні  сиділи  двоє  солдатів.    Гарно  екіпіровані.  Зі  зброєю,    що  лежала  поряд.  З  пляшкою  і  чарками  в  руках.  Вони  пили  задумливо,  мовчки,  без  тостів,  кроплячи  оцю  дивну  поверхню  недопитками  з  перевернутих  чарок.  Він  пізнав...  І  зрозумів...
Нескінченно-  безмежне  поле  було  залите  кров"ю,  яка  замерзла  і  застигла.  Бо  вічна  холодна  ніч,  у  якій  не  діють  годинники  і  нема  ЗВ"ЯЗКУ  З  МИНУЛИМ,  назавжди  покрила  це  темне  сумне  ПОЛЕ  БОЮ.  І  на  ньому  саме  справляли  тризну  по  собі  двоє  хлопців-вояків,  які  оце  нещодавно  загинули  в  бою  з  ворожою  розвідгрупою.  
...ти  сьогодні  до  болю  губу  закусив.  
Ти  не  вийдеш  із  бою,  не  маючи  сил.  
Ти  заслаб.  Твоя  кров  витікає  із  ран.  
І-  ПОРА.  Ти  поранений.  Так.  Ти  поран...  
Ти  акорду  і  ритму  не  взяте  баре.  
Автомат  ненаситно  патрони  жере.  
Розвідгрупа  "нарвалась",  бо  видав  туман.  
А  гітара  в  казармі  сумує  сама.  
Хай  засне,  мов  кохана.  Її  не  буди.  
Ти  у  гості  до  Хель  назавжди  відійди,  
Бо  Беркана  пішла  годувати  ворон.  
...автомат  доїдає  останній  патрон...  
Ти  метелика  кокон  крилатих  ідей.  
...тепловізора  око  в  тумані  знайде...  
То  запрошуй  у  хату  на  званий  обід.  
На  останню  гранату.  Усім.  І-  собі...  

Петро  був  воїном,  та  він  ще  не  вважав  себе  причетним  до  світу,  який  вже  назавжди  забрав  хлопців  під  своє  темне  холодне  крило.  Петро  ще  надіявся  ВИЙТИ  З  НЬОГО,  знайшовши  шлях.  Хоча  вже  й  здогадувався,  що  виходу  не  буде.  
Тому  він,  ні  слова  не  кажучи,  попрямував  від  них.  Нечемно.  Та  вони  ж  і  не  запросили  його  до  себе  на  чарку.  Значить,  шанс  вийти  ще  є...  Ішов  і  спиною  відчував  їхній  співчутливо-безапеляційний  погляд.  
-Пийте,  хлопці...-  мурмотів  собі  під  ніс  Петро-  пийте...  Життя  пропити  можна...  
Він  раптом  здогадався,  чому  ніхто  не  наздоганяв  його...  На  "нульовці",  годинами  лежачи  нерухомо,  можна  й  живому  примерзнути...  А  вже  неживому...

Раптом  йому  пригадався  ще  один  вірш,  який  в  дорозі  читав  Серджо

Подивись  у  холодні  зіниці  війни.  
Що  у  них?  Як  побачиш-  повік  не  забудеш.  
Це  безвиході  сум,  мов  наліт  сивини.  
Це  за  рідними  смуток,  мов  рана  у  грудях.  
Це  з  товариша  смертю  відкритий  секрет,  
Що  безсмертя  скінчилось.  Його  вже  не  буде.  
Шлях  до  Бога,  позначений  в  зблисках  ракет,  
І  стежина  під  ними...  стежина  в  нікуди.  
Що  ти  пишеш,  коли  ти  цього  не  пізнав?  
Не  вдихав  гнійних  ран  той  тампоновий  смуток.  
Ти  в  медроті  в  палатці  сирій  не  лежав,  
Усіма,  навіть  Богом  самим  позабутий.  
Ні.  Війна-  це  не  вірш  про  весільне  пиття.  
Хоч  воно  й  не  без  того.  І  "чарз"...  І  горілка...  
І  наказ...  За  наказом  ти  втратиш  життя.  
Чи  відкупишся  іншим.  Війна  ж  бо  оскільки...  
Це  печаль.  Бо  не  знаєш  ти  долю  свою.  
І  не  скоро  вертатись  на  отчі  пороги...  
І  з  губи,  що  її  закусив  у  бою,  
Смак  солоний  стікає.  Твій  смак  перемоги.  

Петро  ішов,  і  йому  все  більше  здавалося,  що  він-  ніби  отой  колобок,  який  багато  від  кого  пішов,  та  таки  не  дістався  мети.  І-  якою  вона  була,  ця  мета?..  Боротьба?..    Перемога?..

...Їхали  мовчки,  кожен  думаючи  про  своє  і  усі  про  одне  й  те  саме...  Знову  заправка...  Світло  ліхтарів  слабшає...  Чи  це  місяць  вийшов  з-за  хмар  і  своїм  примарним  світлом  освітив  все  навкруги,  пригасивши  собою  ліхтарне  світло?  Ні...  Місяця  нема.  Це  все  та  сама  трохи  підсвічена  якоюсь  дивною  нічною  зірницею  лінія  горизонту.
Гальмувати  вже  не  намагалися.  Гальма  наче  зникли  після  відходу  від  них  Петра.  Марго  довірливо  притулилась  до  Серджо  і  їм  обом  на  душі  стало  тепло  і  затишно.    Їм  було  спокійніше,  ніж  іншим.  Вони  і  здогадуватись  про  все  почали  РАНІШЕ,  ніж  інші.  Артистка  і  поет,  вони  завжди  були  трохи  ближчі  до  тонкого  світу.  Так  буває  за  життя.  Так  сталось  і  по  скону  його...  Що  поробиш.  Цей  ВИТОНЧЕНИЙ  ПЕРЕХІД  теж  треба  пройти  і  відчути.  І  спробувати  насолодитися  ним,  як  усім,  що  дарує  людині  життя.  Про  нього  багато  пишуть  і  співають,  називаючи  це  таїнство  різноманітними  епітетами,  та  хто  знає,  чим  він  є  насправді?..  Зараз  Маргарита  і  Серджо  могли  нарешті  відчути,  ЯК  ЦЕ  ВІДБУВАЄТЬСЯ  НАСПРАВДІ.  От  тільки  ні  розповісти,  ні  проспівати  про  це  вони  вже  не  мали  змоги...
...Петро  йшов,  не  розбираючи  дороги.  Місцевість  не  здавалась  йому  знайомою.  Вона  вже  взагалі  НІЧИМ  НЕ  ЗДАВАЛАСЬ.  Проте  й  Петро  не  звик  здаватися.  Недаремно  по-біблейськи  ім"я  Петро-  КАМІНЬ  ВІРИ...  І  він  вірив.  Вірніше,  з  якоїсь  миті  СХОТІВ  ВІРИТИ  в  те,  що  ВІРИТЬ.  Вірить,  що  він  кудись  таки  вийде.  Місця  ж-бо  рідні,  знайомі...  І  в  той  же  час  розуміння  того,  що  виходу  нема,  охоплювало  його  якоюсь  глибокою  апатією.  
Тому,  коли  Петро  таки  вийшов  на  дорогу,  то  він  просто  механічно  попрямував  нею.  Дороги  ж  мають  кудись  виводити.  Або  вести  в  нікуди...  Тим  більше,  що  попереду  впевнено  прямували  вони  ж,  оті  самі  сірі  постаті.  Їх  неможливо  позбутись,  ні  ідучи  бусом,  ні  йдучи  дорогою...  І  останнім  серед  них  ішов  він,  Петро.  Він  наче  бачив  себе  самого  зі  спини.  А  сам  вже,  може,  і  не  існував...  Він  ніби  розчинився  в  цьому  вічному  холодному  мороці.  Це  душа  його  прямувала  кудись...  За  іншими  услід...  І  привид  буса,  як  незупинено-нездійсненої  справи,  періодично  виринав  з  темряви,  обганяв  цю  прямуючу  кудись  незвіданим  шляхом  вереницю  душ  і  знову  зникав  у  мороці  одвічного  шляху...

...Знову  примари...  Ось  вони...  Це  саме  ВОНИ...  Бо  ОДИН  іде  ОКРЕМО...  Та  іде  він  ТИМ  САМИМ  ШЛЯХОМ,  що  і  інші...  Він  наздоганяє  інших.  Бідний  Петро...  Все,  все  було  марно...  Все  ВЖЕ  МАРНО.
...Знову  заправка...  Напівтемна...  Єдиний  орієнтир...  Володя  останнью  силою  волі  рвонув  кермо  вбік...  Ні...  Все  наче  заклякло...  Заправка...  Вже  вкотре  та  ж  таки  сама...  Дивна  круговерть  дороги  все  скорочувалася,  немов  би  підводячи  до  якогось  логічного  завершення...  До  якоїсь  межі,  після  якої  вже  НЕ  БУДЕ  НІЧОГО...  Або-  буде  щось  ІНШЕ...  Чи,  можливо,  щось  НОВЕ...
Скоро  все  припиниться.  Сірі  фігури  зупиняться  закляклими  сірими  небагатими  пам"ятниками  самим  собі.  І  самі  ж  будуть  зі  смутком  довіку  дивитись  на  цю  останню  мить,  після  якої  ніякого  плину  вже  не  буде.  Дивний  парадокс-  бачити  себе  і  вже  не  мати  можливості  бачити  щось  інше.  Бо  цей  останньо-вічний  погляд  надважливий.  Він  сконцентрований  НА  ГОЛОВНОМУ.  Бо  він-  погляд  на  самого  себе  і  в  глибини  самого  себе.
Так  круговерть  місяців  року  урізноманітнює  картину  життя,  а  зміна  року  дає  надію  на  щось  нове.  Яким  був  би  плин  життя  без  оцих  відміток  на  його  шляху?  І  з  кожною  відміткою  цей  плин  все  скорочується.  Яким  безмежно-великим  ввижається  життя  в  дитинстві?  Яким  коротким  воно  видається  на  сконі  віку?  А  далі?  Що  далі?..
Вчені  кажуть,  що  чорні  діри  у  всесвіті,  які  затягують  до  своїх  нетрів  неймовірної  сили  гравітацією  всю  матерію  навколо  себе,    мають  свої  "горизонти  подій",  пройшовши  крізь  які  повернення  назад  нема,  і  той,  хто  пройшов  їх,  назавжди  залишає  своє  відображення  на  поверхні  цього  горизонту...  Чи  це  пам"ять  залишається?  Горизонт  пройдено.  ВІЧНА  ПАМ"ЯТЬ...

Сонна  жінка  потяглась  до  столика  біля  ліжка.  
-Знайшли  час...  Побудять  ще  дітей...
Телефонний  дзвінок...  Такий  НЕБАЖАНИЙ  у  ранній  час...
....-вони  загинули.  Вони  не  доїхали  до  блокпосту.  У  темряві  зіштовхнулись  з  зустрічною  вантажівкою.  Від  зустрічного  удару  злетіли  у  кювет.  Довго  були  без  допомоги.  Один  якось  виліз  з  машини,  намагався  виповзти  на  дорогу,  та  помер  від  ран.  Машину,  яка  збила  їх,  поки  не  знайшли...  ЩОЙНО  ПЕРЕДАЛИ  У  РАНКОВИХ  НОВИНАХ.  Така  біда...  
Все.  
...Горизонтом  вже  палала  ранкова  зірниця...  

Ні.  
Це  не  все.  Командир  недаремно  був  Командиром.  Він  добре  знав  формулу-  діяти  за  планом,  будучи  готовим  діяти  за  ситуацією...  Він  теж  розумів  ситуацію.  Але  трохи  інакше.      Є  НОВА  ВВОДНА.  Її  слід  відпрацювати.  
-Серджо,  Марго.-  голос  Командира  був  спокійно-втомлений-  Слухайте  мене.  У  нас  з  Володею  вже  не  вигорить.  Ми  люди  дії.  Те  саме  Петро.  Він  хотів  врятуватись.  Хотів  ВИЙТИ  З  КОЛА.  І  де  він?  Он  він  раз  по  разу  виникає  крайнім  серед  НАС  на  узбіччі.  В  тому  ж  самому  колі.  Зрозуміло?
-Так-  погодився  після  деякого  мовчання  Серджо-  це  саме  БЕЗВИХІДЬ.  Шансу  у  нас  нема.  Ми  загинули.
-Ні,  не  зовсім  так,  Серджо-  Командир  підійняв  у  пітьмі  вказівний  палець  і  в  світлі  горизонту  чорний  силует  командирського  пальця  був  схожий  на  дивовижний    загрозливий  монумент.  Оті  МИ,  що  ми  їх  бачимо  на  узбіччі,  зараз  є  ніби  підказка  нам.  МИ  ЗАГИНУЛИ  ТАМ.  Але  тут,  на  горизонті,  ми  живі.  Це  межа,  розумієте?  А  межа  саме  і  є  ТОНКИЙ  СВІТ.  І  ви  з  Марго  як  нараз  і  є  людьми  з  тонкого  світу.  Ви  творці.  Ми  з  Володею-  ні.  Ми  практики.  Нажаль.  А  ви    здатні  вигадувати,  творити,  виконувати...  ЗМІНЮВАТИ  можете.  В  тому  числі  самих  себе.  Мов  діти  під  час  виховання.
-Не  розумію,  Командире...-  Марго  вся  подалася  тілом  уперед,  ніби  в  якомусь  дивному  передчутті...
-Дивіться-  Командир  вказав  на  дорогу-  Бачите?  Оно  Смерть,  наша  попутниця,  веде  нас  узбіччям.  Ти  теж  там  зараз,  Марго.  І  тут,  на  горизонті,-  теж  ти.  Ти  ж  там  без  інструменту,  так?
-Навіщо  він  мені  ТАМ?-  Марго  саркастично  посміхнулась.
-Не  скажи...  Хай  Серджо  вигадає  новий  сценарій  для  вас  обох.  Нехай  буде  вірш.  Вірш-  це  ж  код.  Код  життя  або  код  смерті.  Він  створить,  ти  виконаєш.  Інструмент  тобі  не  буде  потрібен.  Твій  інструмент  завжди  при  тобі.  Ти  виконаєш  СЕРЦЕМ,  Марго.  Ти  це  вмієш.  Ти  так  робила  завжди.  Інструмент  був  лише  зовнішнім  атрибутом.
-А  ви  чому  не  виконаєте  з  нами?-  спитав,  наче  в  напівсні  Серджо.  Він  зрозумів  усе,  та  все  ж  хотів  дати  усім  якусь  загальну  надію.
-Смішно,  Серджо.  Смішно.  Ти  ж  розумний.  Ти  ж  про  все  давно  здогадався.  Ви  з  Марго  з  одного  світу.  А  ми  з  Володею  з  іншого.  Ми  матеріальні.  Ви  трохи-  ні...  А  на  нематеріальне  ніяка  сила  тяжіння  не  діє.  Ти,  Серджо,  творець.  Марго-  виконавиця.  А  хто  ми?  Ми-  публіка.  Ми  можемо  дивитись,  слухати,  переспівувати,  сприймати...    Та  нам  ніколи  не  зрівнятись  з  вами  в  вашому  тонкому  світі  творчості.  Бо  він-  саме  ваш.  А  наш  світ  вже  створено  раз  і  назавжди.  Ви  теж  творили  його  для  нас.  Разом  з  іншими.  Ми-  споживаємо...  Ми-  руйнуємо...  То  не  кажи  дурниць.  Вигадуй,  твори...  Не  знаю,  що...  Душею  вигадуй...  І  Марго  передай,  нехай  виконає...
-Так.  Командир  правду  каже-  Володя  за  кермом  сумно  зітхнув-  ми  не  змінні  на  горизонті.  Ви  змінні.  Он,  гляньте-  ви  двоє  вже  трохи  далі  від  інших.  На  тому  клятому  УЗБІЧЧІ  ЖИТТЯ...  А  ще  не  створили  ж  нічого.
-Про  що  ж?  Про  що?-  Серджо  питав  чи  то  всіх,  чи  то  самого  себе.
-Про  життя,  Серджо.  Про  життя.  Вірш  перед  засліпленням  фарами  про  смерть  був?  Ото  ж...  Вона  нас  і  привела  сюди,  на  горизонт  подій...  То-  створи  вірш  про  життя...  Ти  ж  знаєш,  що  таке  насправді  життя?-  Командир  зітхнув...-  і  ПРОЖИВІТЬ  ЙОГО.  І  за  нас-  теж.  Як  ви  це  з  Марго  умієте...
Всі  замовкли.  І  чи  варто  було  порушувати  тишу?..

Ти  прости  мені,  Ніч,  

Що  волію  кохання  бажати...
 
Щиросердно  прости,
 
Бо  бажання-  у  звичці  людській.  

Звичайнісінька  річ-
 
Все  говорячи,  щось  приховати,
 
Як  ховає  мотив
 
Сутність  пісні  у  мові  чужій.
 
Зоресяйна,  пробач,
 
Що  в  долонях  не  втримаю  зорі,
 
Ті,  які  ти  мені
 
Зорепадом  жаги  пролила.
 
Ти  зірками  не  плач,
 
Не  губи  їх  даремно...  I'm  sorry...  

Саме  час  по  одній...
 
За  любов...  Із  твого  джерела...  
 
Сонна  жінка  зі  слухавкою  в  руках  зітхнула.
...-і  все  ж-таки,  яке  щастя,  що  цього  разу  з  волонтерами  не  було  ні  Марго,  ні  Серджо.  У  Марго  саме  був  запис  на  радіо,  а  без  співачки  Серджо  теж  не  поїхав,  бо  поезія  гарно  сприймається  саме  перемежуючись  з  музичними  і  пісенними  номерами.  Їм  пощастило...  Марго  казала,  що  цієї  ночі  їй  наснилася  дорога  на  фронт...  Може,  і  Серджо  теж?..  Можливо,  вони  щось  відчували?..  Все  ж-таки  вони  люди  з  більш  тонкого  світу,  ніж  інші...
А  волонтери  загинули...  Нещастя...
...над  землею  поволі  ставав  похмурий,  немов  похмільний,  сірий  ранок.  Лінію  горизонту  було  затягнуто  туманом...  
Ніби  зашморгом,  що  повільно  стискався  на  шиї  світу...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №218012400269  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773012
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018


ЦЕ СОН. СЮР

***Тенденційний  вірш  про  головне.  Сюрреалізм.  Символізм....***

Я  сплю.  І  у  нас  не  карають  за  сон!..
Цей  сон  не  записано  на  диктофон.
Його  я  боюся...  Наснилася  жуть...
...ну,  може,  на  кухні  тобі  розкажу...
-у  жаби  очиська  до  неба  завжди
Птахів  роздивлятись,  що  "рУлять"  кудись
Своїми  хвостами  в  небес  вишині...
-сто  грам  "наостанок!  Ти  слухаєш?  Ні?
-як  морок  зника,  коли  ранок  настав!..
Та  світла  чекають  пожежі  повстань.
У  далі  уяви  пливуть  кораблі
Химерних  картин  Сальвадора  Далі,
Подалі  примар  кольорів  Пікассо...
-коли  ж  над  землею  розвіється  сон
і  сонце  постане,  злий  морок  поправ?
Та  сон  наостанок  кривавих  заграв
Розкриє  нам  вікна...  Нам  випало  жить
У  час,  КОЛИ  ВИДНО.  Свячені  ножі
В  могилі  Шевченка  з  одвічних  часів
Зарили,  легенді  догідно.  Пішли  в
Роз"ятрений  ранок  кривавого  дня,
БО  СХОДИТЬ  СВІТАНОК!..
Це  сон...
Маячня...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118012312449

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772984
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2018


ЧЕРВОНЕ ПЛАТТЯ ( 16+ )

***новаторська  сюжетна  еротика.  авторські  знахідки***

Ах,  оголені  плечі
У  червонім  сукнІ  !..
Плаття  це  ти,  доречі,
Показала  мені,
Як  ото  ми  кохались...
Не  у  нім...)  Наголо...)))
...ти  у  нього  убралась
За  бенкетним  столом.
Все  оголення  світу,
Що  обожнюю  я,
Прикриваєш  тендітно
Пелюстками  троянд,
Що  тебе  огорнули
Оксамитом!..  Пардон...
...ось  і  шепіт  почули
(моветон...  моветон...)
Від  "суперниці  трону"
(їх  чимало  було)
Їй  цього  "моветону"  б...
Куля  в  лоб!  Чи  у  лоб...
Ок!  ...оголення  чари
Алебастрових  пліч...
Зазіхаюче  марять
Тих  жінок  чоловіч...
Ки...парисова  постать
Зводить  з  розуму  їх.
Ім  тебе  б  перепостить,
Увійти  у  твої
Інтернетові  блоги...
...ну  які  ви  "круті",
Ці  оголені  ноги
У  легкому  взутті!
Вас,  "оформлені"  платтям,
Не  приховує  стіл...
...і  повік  не  пізнати
Шалу  нашого  стиль
Тим,  що  "виїли  очі",
Цей  фортуни  кульбіт-
"ЯК"  ВОНИ  ТЕБЕ  ХОЧУТЬ-
НЕЦІКАВО  ТОБІ.
Ти  ж-бо  знаєш,  як  буде,
Як  "зірвЕмось"  у  ніч,
Як  вона  тебе  всюди
Подарує  мені,
Як  зриваючи  плаття
(то  не  я,  то  вона)))
Запалає  багаття,
Мов  плеснули  вина,
У  пориві  стрімкому,
Де  обом  навісніть...
Як  на  платті  оцьому
Ти  застогнеш  умить,
Вигинаючи  тіло,
Мов  пекельний  вогонь...
-Клас!..  А  ще  не  хотіла
Одягати  його...)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118012001528  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2018


Поетам чоботи…

Леся  Миронюк-  Ви  ,  напевно,  за  сандалями  скучили...  (з  коменту  під  викладеним  мною  на  Фейсбуці  "літнім"  фото)))

Поетам  чоботи  не  до  лиця.
Ми  генерали  іншого  взірця.
Завжди  роззуті...  Долею  сприйняв,
Як  босі  душі  ріже  навмання
Брехні  спокуса...  Це  ота  стерня,
Що  розріза  поезію  щодня
Під  запит  збанкрутілих  "вчителів",
Яких  інакший  гріє  "підігрів",
Які  (ой,  не  до  ночі!!!  Не  засну!..)
Чоботями  зачавлюють  весну
В  баюру  зимну  з  талої  води...
Та  сніг  розтане!  Стане  ще  туди,  
Де  плескав  чобіт  бризки  навкруги,
Тендітний  дотик  босої  ноги...
Можливо  і  в  сандалі...  Нумо,  став!
Нога  в  сандалі-  то  нога  ота,
Якою  ще  Фірдоусі  ступав...
І  я  також  ногами  твердо  став
На  поле  бою  генералом  муз.
Ой,  як  не  до  вподоби  це  комусь-
Що  не  замовне  я  пишу...  Своє...  
Ходить  босоніж  холод  не  дає.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118011800268  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771927
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2018


Nota bene еротика

***абсолютно  новаторський  еротичний  вірш.  Авторські  знахідки***

Ми  "розслабляємось"  у  ванні.
Я-  скорпіон  на  полюванні.
-метелику  вологокрилий!
Твого  оголення  жагу  я
Мисливським  поглядом  фіксую...
Як  опиратися  несила
Тілу!..
Вполюю  подих  губи  в  губи...
Ах  ти  ж  моє  дівчисько  любе!..
Мене  на  хтивість  спокусила,
І  я  палаючи  від  шалу,
Тебе  настромлюю  на  жало!..
Ти  і  могла-  не  відлетіла  б,
Мила,
Бо  мокрі  крила?..  Зараз  буду...
Виблискують  вологі  груди...
Яка  принада  теми  NUDE!..
Зімкнулись  збуджені  повіки...
І  ти  впольована  навіки.
Бо  ти  моя.  І  нею  будеш
Всюди.
Переплелись  в"юнками  ноги...
Тебе  вологу  на  підлогу
Я  віднесу,  бо  місця  мало
Для  наших  ігор  нескінченних.
Ти  тілом  тягнешся  до  мене...
І  знову...  Жало...  Жало...  З  шалом,
Nota  bene)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118011700322  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018


Погляд. Одній… ( 16+ )

Як  цікаво  дивитись...  Примружені  вічі...
-Моно  Лізо!  "Колись"!  Що  за  "Кодом  Да  Вінчі"
Ти  приховуєш-  зраду  свою  несміливу,
Чи  чуттєвості  зливу,  чи  хтивість  звабливу,

Що  прикрита  покровом  сімейної  долі?
...п"є  з  корита  вівця  розклонована  Доллі,
Що  сім"ю  зберігає  від  ночі  до  рання...
Yes!..  Але  Маргарита  свій  келих  кохання

Відпила,  доторкнувшись  душею  до  тіла,
Отого,  із  яким  так  солодко  грішила,
Ще  не  відавши  Майстра  свого...  Із  фантазій
Виникають  реальні  романи  наразі...

...ти  іще  зберігаєш  тепло  свого  дому,
Та  думками  тікаєш  до  того  Содому,
Де  смарагдова  ніч  лоскотатиме  лоно...
І  розтоплена  пічка  холоне...  Холоне...

...приховала  ряднина  оголені  груди...
Дочекатися  днини...  Що  збудеться-  буде...
Відлетіти  до  мороку  місця  події...
І  у  погляді  не  безнадія...  Надія...

Ти  обов"язку  спадок  важкий  у  шухлядку
Приховай,  мов  дитині  своїй  чоколядку,
Що  дістанеш  утішить,  коли  вередує...
-не  дивися!..  Бо  поглядом  свічку  задуєш!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118011101481  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018


ІМПЕРАТОРА ВБИТО. СЮР, Маленька поема

ІМПЕРАТОРА  ВБИТО.  СЮР
***маленька  філософська  поема***

Імператора  вбито.
Загинув  тиран!
Мур  палацу  пробив
Плебісциту  таран!..
....................
Не  злукавив.
Криваво  віддався  мечу,
І  останнього  "Аве!"
Собі  не  почув.
Відлетів,  мов  лелека
В  осінній  імлі,
Все  ще  чуючи  клекіт
Бундючних  орлів,
Бо  мерзенно  насправді
Було  вочевидь,
Як  омріяну  владу
Плебеям  ділить,
Пізнавати.  І  гидь
Зрозуміла  твоя-
Краще  гідно  загинуть,
Ніж  бачити,  як
Смолоскипи  чадили
Пітьмою  вночі,
Як  країну  ділили,
Її  "здаючи",
Ордам  варварів-  псів
Віддавали  дівчат
І  житло...  Хто  хотів
Про  свободу  кричать,
Вже  не  знав,  чи  потрібна
Вона,  а  чи  ні...
.....................
...так  багатоосібно
Горить  у  вогні
Воля  духу  сталева-
Затиснута  длань
Імператора-  лева...
......................
...натомість  поглянь-
Як  тікали,  ганьбили
Себе  "королі"...
......................
-Дайте  сили!  Я  сили
Візьму  у  землі
Неподільно-моєї...
Я  все  поверну!
Я  злелію  лілею,
Зустріну  весну,
Щоб  лелеками  жити
У  світі  добра!..
.......................
...коло  замкнене.  Вбито.
Загинув  тиран!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118010401456  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769605
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.01.2018


ЗАМІТАЮТЬ СНІГИ…

***ноу-хау  зміна  ритму,  симетрія***

Замітають  сніги
Що  було...  І  чого  не  було,
Та  здійснитись  могло...
Чи  на  те  була  добрая  воля?
Без  питань,  без  огид,
Я  твоє  відкидаю  тепло,
І  гаряче  чоло
Покриває  снігів  парасоля.
По  шляхах  льодяних
Ти  до  мене  не  підеш  розута...  
Та  і  я...  Я  не  міг
Розірвати  минулого  пута.
Від  побачень  сліди
Замітають  сніги,  замітають.
Холоди,  холоди
Наші  душі  чекають...  Чекають...
Візерунками  скло
Помережила  серця  зима.
Цілять  стріл  льодяних
Наконечники  з  болю  розлуки,
Бо  застиглих  долонь
Відігріти  наснаги  нема,
І  до  літніх  утіх
Ти  стежини  окремо  відшукуй.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117122901340  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017


ВІРШІ НА КОНКУРС

ВІРШІ  НА  КОНКУРС  "НОВОРІЧНЕ  ТЕПЛОСЛІВ"Я*СЕРГО  СОКОЛЬНИК
***зазначу  одразу,  що  дана  підбірка  призначена  в  першу  чергу  для  читання  і  вимогливого  читача.  Умови  ж  самого  конкурсу  мені  більш  ніж  не  зрозумілі.  Звичайно,  компетентне  журі  також  буває  упередженим,  проте,  судити  поезію  за  підрахунком  кількості  лайків...  Це  при  тому  що  сам  принцип  "лайк  за  лайк"  передбачає,  що  поезія  як  така  опиняється  на  двадцятому  місці...  І  при  тому,  що  сайт  призначений  саме  для  початківців  і  в  ньому  будь-хто  може  друкувати  будь-що...  І  вони  всі  поголовно  розбираються  в  поезії???  Що  б  хто  не  казав,  я  цього  просто  не  розумію.  Прошу  вибачення  за  цей  малоліричний  відступ.  Читайте  твори,  друзі)))

Колись  любив  я  зиму…

Колись    любив    я    зиму...    Часу    плин...
І    вдома...    І    у    тих    краях    далеких,
Де    в    небі,    мов    до    вирію    лелеки,
Тюльпани    чорні    душами    пливли...

Колись    любив    я    зиму...    Не    тепер...
Той    шинозгар...    І    кров,    що    пролилася
І    на    снігу    корою    запеклася...
І    смуток,    що    у    вічності    завмер...

І    душі,    що    неначе    голуби,
Злетіли    в    небо    до    порогу        Раю...
Любив    раніше    зиму...    Не    сприймаю
Її    тепер...    Ні.    Вже    не    полюбить.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016


Речке.  Крещенское  (повтор.  С  праздником!)

     Речка,        речка!...        Снулая,        больная...
     Тонкий        лед        укутал,        словно        плед...
     Ну        скажи,        о        чем        ты        вспоминаешь,
     Истекая        в        холода        рассвет?

     Слышен        звон        церковный-        нежен,        тонок,
     С        колоколен        растревожив        тишь...
     Может        быть,        купания        девчонок?..        
     Их        в                объятья        нежно        заключишь...

     В        полусне        прохладного        теченья
     Затерялся        времени        разбег...
     Зимних        снов        унылые        виденья
     Томно        овивают        твой        ночлег...

     Только        раз        на        Празднике        Крещенья,
     Прорубивши        в        грезах        полынью,
     Ты        свершишь,        проснувшись,        омовенье,
     Чистоту        души        отдав        твою

     Тем,        непогрешимым        пилигримам,
     Что        к        твоей        душе        припасть        пришли...
     Не        сковать        тепла        суровым        зимам,
     Что        идет        от        Веры        и        Любви.


 ©        Copyright:        Серго        Сокольник,        2014

СТАРЫЙ  НОВЫЙ  ГОД  2017.  мистическое

Промерзлый    Божий    перст,
От    холода    колюч,
Пронзил    вселенский    Крест...
В    провале    зимних    туч
Задрапирован    свод...
И    полная    луна
И    Старый    Новый    год..
И    пятница    трина...    
Пульс    жизненный    ослаб
За    снежной    пеленой...
И    распростер    крылА
Над    грустною    землей
Печальный    Ангел    Зла.
Внемли    его    ответ
Застольным    пожела...
-Осуществятся?    
-Нет.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017


Небес  молоко  проснІжило  зиму…

Небес    молоко
ПроснІжило    зиму...    Ми    стрілися    знову.
Пройдемо    містком.
Він    льодом    блищить    дивовижно    казково.

Це    річка    сумна
Наділа    його    пекторальку    на    шию.
Її    глибина    
Вдивляється    в    душу    очима    надії,

Надії    на    те,
Що    все    ще    удруге    здійснити    можливо,
І    ось    розцвіте
Зимова    троянда    кохання...    Щасливі

Ми    будемо    знов,
Зігріті    теплом    відлетілого    літа...
Та    час    відійшов...
І    річка    засмучено    льодом    укрита...

©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016


ЗАМЕТІЛЬ,  ЗАМЕТІЛЬ…

***пісенно***

Заметіль,    заметіль
Розливається    холодом    світу.
І    не    видно    довкіль,
В    закамарках    промерзлого    сіті,

Тих    слідів,    що    вели
До    твого    нещодавно    порогу.
Часу    плин...    Часу    плин...
І    прохання    злітає    до    Бога-

Віднайти,    віднайти
Ті    шляхи,    запорошені    снігом,
Донести,    донести
До    порогу    спеленану    ніжність,

Що    неначе    дитя
Буде    бавитись,    серцем    зігріта...
Та    нема    вороття...
Тільки    сніг...    Тільки    туга...    І    вітер...


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017

Київська  зима

На    Дніпрових    пагорбах    зима
Кволо    навпіл    розтинає    час,
Що    шляхом    надії    до    оман
Сотні    літ    по    колу    водить    нас.

Гори    сплять    у    брилах    льодяних,
Мов    царівни    з    кришталевих    трун
У    чеканні    збуджено-палких
Поцілунків,    що    надасть    Перун

В    час    весняно-    перших    блискавиць,
Року    починаючи    забіг...
...Ще    криваві    сполохи    зірниць
На    підталі    схили    ляжуть    їх,

Що    цілунком    Хорс    у    сонцестій
Наостан,    мов    зранений    рекрут
Подарує    дівчині    своїй...
...і    в    могилі    сплять    Герої    Крут...


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016

Я  розмалюю  сірість  року…

***трохи    навіть    і    новорічне...    То    й    що?..)))***

Коли    хурделиця    жорстоко
Із    підданих    збирає    дань,
Ми    розмалюєм    сірість    року
У    кольори    своїх    бажань.

Вогонь    розпалимо    каміну...
Переведеться    нанівець
Зимовий    смуток    безпричинний,
Зігрітий    полум"ям    сердець,

Які    запалено    коханням,
Упалим,    наче    дар    Богів
У    ці    часи    передостанні,
Що,    наче    море    з    берегів,

Води    невпинним    сьомим    валом,
Мов    кара,    лине    на    поля...
Ще    зупиняти    цю    навалу...
Та    час    ще    маємо...    То    ля-

жемо    в    сплетінні    тіл    на    килим,
Що    наче    оберемок    трав
Духм"яно-літніх...    Бачиш,    мила-
Це    я    в    душі    тобі    зібрав,

Щоб    ти    в    часи    оці    жорстокі
Творила    лет    весняних    крил,
Я    розмалюю    сірість    року    
В    свого    бажання    кольори.

©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017

ВСЕ  САМЕ  ТАК…

Все    саме    так,    як    і    було
В    часи,    що    вже    були    минули,
Коли    пройшов    буреполом
Поверхнею    земної    кулі...

Згорілий    сад...    Зими    нема...
І    чорним    болем    відізветься
Цей    кров"ю    скраплений    туман,
Мов    настрій    згарища    у    серці,

Яке    затиснуто        в    війни
Лещата    з    броневої    сталі...
І    пада    чорний    сніг    рясний...
Реагувати    перестали

На    те,    що    світ    осліп,    оглух
До    наших    стогонів    і    криків...
І    коло    замкнене    навкруг.
Воно    й    було    таким    одвіку.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017

РОЗДУМИ  І  ДУМИ  ПІД  ПЕРШИЙ  СНІГ.  Маленька  поема

Завірюха    куражить...
Снігом    сипле    на    рани...
...сніг-    не    попіл    від    сажі
Шин    згорілих    Майдану....
Сніг    минулі    події
Устилає    покровом.
І    нічого    не    вдієш...
Це-    "Священна    корова".
...чавлять    автоколеса
Приморожені    грудки,
Наче    груди    в    інцесті    
На    зупинці    маршрутки...
...в    завірюсі    капслоком
Світло    близиться    лиха
Усебачачим    оком...
.......................................
Ось    автобус    під"їхав...
-Чи    водій    дурнуватий?..
-Зупиняйся    вже,    клятий!..
........................................
...як    же    ж    люблять    таланти
На    Русі    "зупиняти"...
...Легко    пісню    вчавити-
Мов    ногою    на    груди...
...як    нескладно    ступити
На    стежину    облуди...
-Ти    квиточка    не    купиш-
Щирять    морди    нещирі.
Титулована    тупість
І    суцільна    зневіра...
"Розторбили"    відзнаки
По    "своїх"    кабінетах.
...чи    сміятись,    чи    плакать
В    Україні    поету?..
У        фужери    фуршетів
Зорі    падають    з    неба.
Там    немає    поетів.
Бо-    ПОЕТІВ    НЕ    ТРЕБА.
.......................................
...сніжна    твань    каламутна
Забинтовує    відчай...
........................................
Від"їжджає    маршрутка
За    маршрутом-    у    вічність.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016

Новый  год.  Философское

Желаем,    грешные?-
Желанен    Новый    год...
И    все    желанья    между    делом    загадали
В    сердцах,    сердешные...
Но    сердце    сознает-
Что    не    от    сердца,    то    и    сбудется    едва    ли...

Врагов    ведь    победив,
Не    победишь    себя.
Того,    корыстного,    с    двуликою    химерой,
Безгрешным    будучи,    
Все    грешное    любя
Во    ржи    над    пропастью    меж    ересью    и    верой.

Любя    любимую,    
Полюбишь    от    души,
Себя,    как    жертву    на    алтарь    Богам,    даруя,
И    разрешишь    себе
Пролить    любви    кувшин
В    песок    забвенья,    быть    не    понятым    рискуя?

Пресыщен    жаждою,
К    источнику    припав,
Творя    коррупцию    без    коррупционеров,
Ответив    "нет",    ты
Этим    скажешь    "да".
Ты    не    солгал.    Да    только    кто    ж    тебе    поверит?


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2017


МИ ЗБИРАЄМ ДРУЗКИ

Ми  збираєм  друзки  від  карафи  кохання,
Що  її  аж  по  вінця  собі  налили.
Наостан  залюбки  налили  "по  останній"
І  розбили  минуле.  Були?..  Не  були?..

Пам"ятаєш,  шалено  сприймали  отрути
Виноградовий  хміль...  Він,  солодкий,  мов  ти,
Так  серця  лоскотав...  Післясмаковий  смуток
Гіркотою...  Немов  у  минуле  листи,

Що  чорнилом  написані  меду  і  крові...
Без  табу  помережено  наші  тіла,
Мов  орнаментом  розпису  снів  світанкових,
Де  я  був...  Та  і  ти...  Теж,  напевно,  була...

...і  висять  ефемерно  над  нами  вінцями,
Мов  корони  із  гілля  шипшин,  ясени...
І  пітьмі  тій  спливать,  що  лягла  поміж  нами
У  багрянії  сни...  У  багрянії  сни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017


Поезія і проза

ВІрші-  не  проза.  Сприймаєм  усе  навпаки.
В  ній  не  збентежують  розум  химерні    думки.
В  ній,  мов  Титанік,  потоне  в  воді  льодяній
Спів  мелодійного  тону.  Потоне  у  ній

Дивоторканнями  імпульс  цілунків  твоїх,
Ніжне  поЄднання  тіл  у  дарунку  утіх,
Танців  шалених  оголенння  в  ритміці  блюз,
Пісні  еротики  синглом  останнє  "люблю"...

Проза  поезії-  фавн,  що  наяду  споїв
І  покохав  наостанок...  Знечещеній,  їй,
Мов  потонулій  красуні,  спочити  на  дні.
Мовлено-  
               прозу  купують.  
                                           Поезію-  ні.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117120800170  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017


ДРУЗІ, Є ПРИВІД РАДІТИ) ) )

Я  лауреат  XXXIII  Всеукраїнського  фестивалю  сучасної  української  пісні  "Пісенний  вернісаж-2017"  Приймаю  поздоровлення,  дорогі  мої  друзі)  Усім  творчої  наснаги  та  гарного  настрою)  Ваш  Серго  Сокольник

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764452
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.12.2017


ПОДІЯ. ПРИЙМАЮ ПОЗДОРОВЛЕННЯ, ДРУЗІ

Радо  сповіщую,  друзі,  що  удостоївся  честі  стати  лауреатом  Всеукраїнського  поетичного  вернісажу  ім.  Максима  Рильського  ТРОЯНДИ  Й  ВИНОГРАД.)  З  врученням  усіх  відповідних  регалій,  звісно)))  
Докладніше
У  перший  день  зими  в  будинку  Українського  фонду  культури  відбулася  церемонія  нагородження  
лауреатів  та  дипломантів  Всеукраїнського  поетичного  вернісажу  «Троянди  й  виноград  2017»,  
засновником  і  організатором  якого  є  Родинний  фонд  Максима  Рильського,  Український  Фонд  
культури  та  Київський  літературно-меморіальний  музей  М.Т.Рильського  за  підтримки  корпорації  
«Еталон».
Склад  журі
 Іван  Драч,  Микола  Луків,  Петро  Засенко,  Леонід  Горлач,  Володимир  Бутко,  Станіслав  Шевченко,  Вікторія  Колесник  і  директор  Фонду  Максим  Георгійович  Рильський
Кількість  поетів,  що  прийняли  участь  у  цьому  почесному  літ.  змаганні-  близько  чотирьохсот  чоловік.
час  проведення  квітень-вересень  2017р.
Бажаю  усім  творчої  наснаги  і  міцного  здоров"я.  
Ваш  Серго  Сокольник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763656
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 03.12.2017


На бойовому

На  бойовому.    На  бойовому,  хлопці!
Радіо  з  радою...  Вимкніть  театр  оцей.
Техніка  бита.  Ковадло...  Та  по  "горгопці"!..
РПГ  7...  Може  хто  й  не  згорів  живцем...

На  бойовому.  Міни  мережать  поле.
Чим  проростатиме  зерня  твоїх  зубів,
Чорний  драконе,  що  світ  засіває  болем,
Що  не  прийматиме  виклик  на  чесний  бій?

На  бойовому.  Хоч  недовіра.  Зрада
Брудом  розмазує  темряву  тилову.
З  честю  ми  вистоїм.  Чиститимемо  радо
Землю  відстояну.  Цим  лише  і  живу...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117113000538  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763211
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2017


МІСТУ

Линуть  до  минулого  думки,
Мов  птахи  у  вирій  теплих  плес,
Крізь  роки...    Та  що  йому  роки,  
Місту,  що  простерло  до  небес
Руки  телевеж  у  молитвІ,
Розірвавши  хмари  на  рвання,
МолитвІ,  що  ніби  вовчий  вий
Уночі...  І  ще  чекати  дня...
Спомин  у  минуле  відлетів.
Що  тобі  у  нім  сказати  міг,
Місто,  скуте  брамами  мостів
І  закуте  в  ланцюги  доріг?
Місто,  ти  усьому  голова,
Ніби  хліб  горілий  на  столі
Із  зернин,  що  у  лихі  жнива
Зібрано...  Горілий  чорний  хліб...
Місто  бездуховністю  грішить...
(а  натхнення  щирої  душі-
Дар,  що  у  повій  відіб"є  хіть.
Сказано  ж  -  іди  і  не  гріши...)
Ти  грішило...  Вірило...  І  ні...
Нищило  минуле  у  собі...
Плями  на  коштовному  сукнІ...
Чи  на  сУкні  з  Рюрика  скарбів...
Що  було,  то  буде  поготів.
Спомином  душі  запорошив
На  черлені  відблиски  щитів
Почорнілий  сніг  горілих  шин,
І  яскраве  сонце  в  вишині
Вилило  у  небо  голубе
Мов  танок  оголеності  ніг-
У  проміння  вдягнену  тебе,
Мій  дарунок  чистий  назавжди
У  кохання  таїні  пізнань
Під  склепінням  Міста...  Диво  з  див...
Вічний  поклик  тіла-  Інь  і  Янь...
...У  думках  тобою  пропливу,
мов  ладдею  з  Києм  по  Дніпру...
Містом,  у  якому  я  живу.
Містом,  у  якому  я  помру.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117112808942  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762800
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.11.2017


НУ І ДУМИ…

Час  побачення...  Вечорі-
є,  і  небо  міняє  колір.
Наша  зустріч  о  цій  порі
Так  чекалася,  як  ніколи...
Та  зурочує  вечір  день,
Думи  сумнівом  душу  ранять...
.................................................
-очі  в  очі!  Межа  ідей  
Перетворить  есе  на  драму...
Бачиш-  день  догорів,  мов  жар...
Попіл  свій  залишає  ночі.
Де  проходить  ота  межа
Двоєднання  світів?  Пророчий
Голос,  чутний  лише  тобі,
Прошепоче-  це  там,  де  щастя
Розчиняється  у  журбі,
Ніби  текст  витирає  ластик...
Де  народжується  межа?
У  полях,  по  сирітськи  сірих,
Чи  у  храмах,  де  є,  нажаль,
Фарисействуюча  зневіра?
Чи  в  обіймах  палких  твоїх,
Де  розжарює  знову  попіл?..
.................................................
-ну  і  думи!..  До  біса  їх!!!
Йди  сюди!  Дам  ляща  по  попі!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117112500887  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017


Крім тебе… ( 16+ )

Я  не  хочу  нікого  крім  тебе...
Не  хочу  нікого...
Двох  світів  поєднання  потреба
Ця  ланка  зв"язкова,

Що  ти  нею  для  мене  дарунком
З"явилася  ночі,
Тим  вологим  палким  поцілунком,
Мов  Демон  наврочив,

Від  якого  у  тілі  вогненний
Порив  двоєднання
Сил  стихії  злиття  білотемно-
го...  Зветься  коханням

Володіння  принадами  тіла
Жіночно-п"янкого,
Що  ти  ним  на  мені  "поробила"...
Крім  тебе-  нікого...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117111800294  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017


Осіннє песимістичне

Світлі  дні  повернули  на  скін,  
Мов  поема,  де  ми  розпрощались,
У  якій  безтурботні  хмарки
Відлітають  у  Вирію  далеч,

І  омани  чекає  полон
Терпко-солодко-жадано-злагід,
Де  останнє  осіннє  тепло,
Мов  плоди  приморожених  ягід,

Що  приваблюють  смаком  оман
"вінопІтія"  присмаку  шеррі...
...не  поему,  а  диво-роман
Ми  напишем  на  долі  папері

Не  чорнилом  розлуки,  вином,
Поєднавши  тіла  і  бажання...
...світлі  дні  обертаються  сном,  
І  хмарки,  мов  пташини  останні,

Відлітають  у  теплі  краї...
Ми  не  того  герої  роману...
Дописали  частини  свої
Ми  чорнилом  із  крові,  кохана...

...як  римується  "кров"  і  "любов"!..
Ох  і  рима!..  Стоїть  за  дверима
Та,  що  всьому  основа  основ...
Хмари...
         Вирій...
                     Утримай!..
                                     Отримуй!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117111310369  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017


Екзистенційно еротичне

...із  ілюзії  Зла
Виник  холоду  злий  чарівник,
І  бажання  Тепла
У  природи  приспав  до  весни...
....................................................
...експонат  у  калюжі-  ескіз
За  теплом  небом  пролитих  сліз
Покупців  авангарду  чекає...
Жовтим  пресом-  пап"є
Жухле  листя  під  ноги  лягає,
і  в  минуле  своє  
не  встигаю  останнім  трамваєм...
...та  й  нового  у  стилі  модерн
не  знайти  серед  ночі  ніде...
Все  поснуло...  та  так  не  буває.
Світ  пульсуючий  радіохвиль...
Простягни  мені  руку  у  ньому
Через  морок  нічний  дощовий!..
-пізнаЮ.  Саме  я!  Ми  знайомі?..
Зневажаючи  осені  втому,
Я  до  тебе,  ось  зараз...  додому
На  стрімкому  таксі...  Тільки  ти  попроси!..
Як  цікавить  усе  невідоме!..
Я  на  твій  підіймаюсь  поріг.
Я  до  нього  пройшов  сто  доріг.
І  нехай  до  оголених  ніг
Упаде  із  дощем  перший  сніг,
Ніби  плата  за  зміну  закону,
Де  не  встигнути  і  не  знайти...
Тільки  я...  І,  оголена,-  ти...
Хай  розтоплює  пристрасть  безсоння
Холод  Зла,  що  навіяли  чари  на  світ!..
За  Тепло  ми  підіймемо  чари,  і  від
Наших  тіл  запалають  еротики  сни,
Що  у  них  ми  зустрінемо  дотик  весни...
.......................................................
...чарам  злим  більше  місця  немає!..
-то  дзвонім!  Чи  зв"язок  пропадає?)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117110701342  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2017


АРІЙСЬКЕ ЗИМНЕ

Відліта  мокротиння  
Жовтолистих  осінніх  казок,
І  надходить  неспинно
Снігових  буревіїв  танок,

Де  під  холод  собачий,
Під  стрімку  снігову  заметіль,
Чортовідьми  заскачуть,
Зігріваючи  дотики  тіл,

І  розірвуть  завісу,
Той  пошитий  Богами  одріз,
Скаженіючі  Біси,
Бо  таки  дочекалися  віз

До  країни,  що  спала,
Мов  кумедний  барложний  ведмідь...
...буревієм  порвало
Всі  завіси...  Умовності  від...  ,

На  які  так  молилось
Листобратство,  злетіле  униз,
Мов  на  Каїна  милість...
Ці  дивацтва...  Без  візи  "безвіз"...

Знетерпівсь  у  чеканні
Меч  Арея,  простертий  на  схід,
І  під  Сурму  Останню
Ріже  небо  вогненний  болід.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117110207505

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758604
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.11.2017


РОЗЛУЧНЕ

Полем  жовтих  кульбаб
Сонцеранок  зійдЕ  золотий...
Відлітає  журба.
Відлітай  слід  за  нею  і  ти,

Мила  пташко  мала,
Що  коханням  божилася.  Ну...
Безкінечне  i  love...
Я  ж  тобі  язика  не  тягнув?

Все  змінилось  нараз.
Зміна  сталась-  кохання  пішло.
Ти  пандори  обрАз
Скриньку  нігтем  відкрила  на  зло

І  собі,  о  love  my...
Начувайся.  Кінчається  ніч.
То  бери,  відлітай.
Не  вертайся.  Казатиму  НІ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117110101175  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017


Я, Сонце, Хайям і думки. Маленька поема

...крізь  розірвані  хмари
Сонце  світлом  зійшло,
Бюст  Хайяма  Омара
Увінчавши  чоло...
....................................
-щось  на  серці...  Та  годі!
З  ким  би  випити  як?..
Сонце,  ти  у  нагоді.  
Сонце,  любиш  коньяк?

У  Едемі  жіноцтва
Я  кохання  співак...
Та  мене  першородства
Гріє  тема  нова...

Рубонуть  рубаями?
Та  навіщо,  скажи?..
Всі  ж  давно  не  при  тямі.
Довели  до  межі

Новоявлені  шахи,
Ті,  кому  Нізамі
Був  би  програним  в  шахи...
Ні.  Наперсток  візьми.

Він  їм  ближчий  по  суті
У  своїм  сприйнятті.
Бо  безсовісно  сцуть  ті
На  бажання  оті

Розказати  Поету
Про  страждання...  Про  біль...
-маєш  право  на  це  ти?
Це  потрібно  тобі?..

Відлаковані  теми-
перепустка  у  Світ...
............................................
...Сонце  глянуло  ТЕМНО-
-спом"яни  "ЗАПОВІТ"

У  проекцій  орбіті
Історичних  подій.
Що  робилось  у  світі?
Що  здійснилось  тоді?

.............................................
Острів  дальній  Єлєни...
Імператора  млость...
-розкажіть,  Демулєни,
Як  усе  почалось!

Як  ви  бачили  вади
Тих  років  вогняних-
Не  Дантони  для  влади.  
Краще  влада  для  них.

Мовчите.  Гільотини
Ніж  втомився  рубать.
Ви  Мамоні  данину
Ще  не  вміли  складать...

Хоч  Марати  бувалі,
Не  позбутись  ніде
Леза  холоду  сталі
Від  Шарлотти  Корде...

(ну,  і  "наше"  вже  чисто-
Пам"ятаєте  ви
Комуняк-ебертистів
Кровожерливий  вий?..)))

Ви  вже  позабували,
Бо  світогляд  такий,
Як  де  Лілля  співали
Марсельєзу  полки?

Не  усі  і  співали.
Сила  спротиву  є,
І  навік  вгамувала
Гільотина  Шеньє...

......................................
Знаю-  станете  рохкать,
Бубоніти  мені,
Що  змінилась  епоха...
-ЩО  ЗМІНИЛОСЬ  У  НІЙ???

Спам"ятайте,  потвори,
(є  цинізму  межа?)
Наші  голодомори
Під  вірші  про  врожай!..

У  розстрільні  підвали
З  геніальних  орбіт
Ви  кістьми  повкладали
Зоренації  цвіт.

Як  стріляли  на  злеті
(некомфортні  ж  такі)
"неформальних"  поетів
У  "відлиги"  роки?..

І  Майдану,  Майдану
Невгасимий  маяк...
Неоспівана  данність...
Хто  тоді,  як  не  я?..
.............................

-світла  пам"ять.  Із  Вами,
Сонце,  я  на  зв"язку!..
За  Омара  Хайяма
Наливай  коньяку...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117103001031  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757886
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.10.2017