| Сторінки (26/2538): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Усе своє життя я прожила в оточенні дітей. Коли ми з братом були малі,мама товаришувала з такими ж,як сама вдовами. Товаришували і ми, їхні діти. Дітей на вулиці було багато: у кожному дворі двоє, троє, а то й більше і тільки в тітки Орисі була одна донечка Юля. Певне тому, що тітка Орися вийшла заміж перед початком війни і Юля народилася в уже окупованому німцями селі. Тому ми всі, трохи старші за неї, намагалися їй допомогти і якщо треба, то й захистити. Коли ми трохи підросли, то опіку над Юлею узяв Сашко, однокласник мого брата. Юля біляве, маленьке, тендітне дівча з русявими кучериками, чорними бровами та променистими карими очима, а ще до всього добра, лагідна, вміла фантазувати,малювати і щось цікавеньке розповідати. Але в ті далекі роки до школи ходили "переростки", серед яких були відчайдухи і грубіяни. Між моїми однолітками і старшими була ніби якась прірва, яку здавалося нам не подолати. Старші ображали молодших, затискали дівчат у закутки, обмацували їх, говорили ницостіі, верховодили у класах і, що найстрашніше, задирали старенькі платтячка вище голови, а більшість із нас ходили без трусиків, і тому ми з вереском і жахом намагалися втекти. Мене рятувало те, що в мене був брат,який користувався великим авторитетом серед усіх школярів: начитаністю, вмінням малювати та виробляти цікаві вироби:іграшки, машинки, літачки...У декого з дівчат теж були старші брати, які об"єднувалися і намагалися захистити усіх дівчат. А Юлю більше за всіх захищав Сашко. На запитання хлопчаків про те скільки ще буде возитися з цим дівчиськом, він відповідав: "Усе життя!" Зараз, з висоти своїх років і знань дітей, я можу сказати, що кожна дитина - це суцільна загадка, розгадувати яку нам, дорослим, доводиться все життя. Однією з цих загадок є дитяча любов.
Так, непомітно для обох, це опікунство переросло в кохання. Ми трохи заздрили Юлі, що вона,хоч і молодша за нас аж на два роки, та вже має коханого.
Після закінчення школи Сашко працював у колгоспі, а далі - армія. Молоді люди писали одне одному зворушливі, теплі листи, клялися у вірності і любові. Юля ждала коханого, навчаючись після школи в медучилищі. Знала, що ось-ось Сашко повернеться з армії, вона закінчить училище, і вони одружаться. Та не так сталося, як гадалося. І яке ж велике здивування і розчарування, розпач і образа охопила Юлю, коли Сашко повернувся з армії не один, а з...дружиною. Навіть не зустрівшись і не поговоривши з коханим, Юля повернулася в училище, а закінчивши його працювала на Дніпропетровщині, там і зустріла порядного, доброго юнака, та й вийшла заміж. Отож кожен із них мав свою сім"ю, дітей, родину. Я частенько бувала в селі і майже про всіх своїх приятельок і друзів завжди знала. Якось хтось мені повідав, що Юля рано овдовіла. А потім через пений час перебуваючи в селі випадково зустрілася з Юлею. Поговоривши про се, про те, я все ж не стрималась і запитала Юлю, чи не вийшла вона вдруге заміж. Вона з усмішкою відповіла: "Ледь було не вийшла!" Тай повідала мені, що після смерті чоловіка почала було все частіше й частіше навідуватися до мами, адже діти вже дорослі, мають свої сім"ї. І ось у один з таких приїздів випадково зустріла Сашка. Обоє стояли, як заморожені... А коли оговтались, привіталися, пішли у сквер, сіли на лавці і говорили, говорили, забувши про все на світі... І закрутилось: побачення, розмови, любощі, ніби повернулись у молодість. Юля ще більш зачастила з поїздками до мами, а Сашко не упускав нагоди і забував про все на світі... Юлі було ніяково і перед мамою, і перед дітьми, тому вона сама вирішила, що так довго тривати не може, і набравшись терпіння і хоробрості, вирішила припинити ці стосунки... Більше вони не зустрічалися. Сашко її зрозумів і спішно виїхав із села з своєю сім"єю. Юля не шкодувала за тим, що так поступила, бо розуміла, що на чужому горі щастя не доб"єшся... А я після зустрічі з Юлею написала ось такого вірша.
ЗУСТРІЧ..
А я тепер уже вдова, Пройшли наповнені роки,
І нічия не половина, Вже наші внуки йдуть до школи,
За тебе б заміж я пішла, А ми зустрілись й нам здалось-
Та в тебе вірна є дружина. Не розлучались ми ніколи.
Та не забуть мені повік, І повернулось щастя знов,
Як ми колись з тобой любились, Неначе юності дарунки,
Ти іншу з армії привіз, І нестихаюча любов,
А в мене сльози заіскрились. І твої ніжні поцілунки.
І розійшлись наші путі, Та розлучаємось ми знов,
Цей світ широкий і вразливий, На це поважна є причина,
Зуміла я в житті знайти Тобі несуть свою любов-
Свою надійну половину... Діти, онуки і дружина.
А я лишаюсь знов одна,
І не твоя у тім провина...
Роки між нами, як стіна,-
І чоловікова могила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719192
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2017
Дивлюся новини, Чому така доля
а в душі тривога, гірка нам дісталась,
важка України Свобода і Воля
моєї дорога... у крові вмивалась.
На нас наступали
і з заходу, й з сходу,
ногами топтали
і кидали в воду.
У вогнях палили, Хоч нас розпинали,
а ми воскресали, а ми розгинались,
у крові топили, а коли вбивали,
а ми випливали. ми знов піднімались.
У тюрмах гноїли,
в Сибір висилали,
та все ж не зламали,
ми знов виживали.
Було й продавали, Над нами глумились,
на шматки ділили, сміялись, знущались,
та люди єднались, а ми не корились,
боролися, бились. жили й захищались.
Хоч часом терпіли
нещаднії муки,
надіялись, знали,
діждемося злуки.
Нам крила ламали, Відважно боролись
і нещадно били, за Волю й Свободу,
підмоги не ждали, за світле майбутнє
знаходили сили. для свого народу.
І знову сьогодні,-
війна йде на сході,
хоч час непогодний,
та бути Свободі!
Зуміємо сили І я молюсь Богу,
ми всі об"єднати, всі сили збираю,
щоб ворога злого і завтра в дорогу
геть вигнати з хати! важку вирушаю!
Хоча й слабкі сили
давно уже маю,
та виростуть крила,-
для рідного краю!
Держіться, синочки,- Я вірю до бою
до вас їде мати, усі ви готові,
щоб з вами країну щоб люди у Мирі
свою захищати! жили і в Любові!
Усе буде добре,
минуть всі тривоги,
ніхто нас й ніколи
не зіб"є з дороги!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017
Вже відступає Ступлю на землю,
зима за обрій, тепло відчую,
весна крокує, я все найкраще
несе нам спокій. їй подарую!
Дивлюсь у воду
і бачу вроду,
вона віддзеркалює
живу природу.
А в небі синім Вдихну повітря
сонечко сяє, на повні груди,
воно ж найперше весна привітна
весну стрічає. і гарна всюди...
Іду в садочок,
дерева голі,
та до обнови
уже готові.
Погладжу вишню, Березень, квітень,-
обійму грушу, ще за горами,
зігріють серце, привітний вітер
оновлять душу... пливе степами.
Іду неспішно
у чисте поле,
мене стрічає
квиління кволе...
То зима стогне, Не стогни, зимо,
ніби вмирає, не плач, благаю,
а все навколо все мине швидко,
весну стрічає... вернешся, знаю!
Зима з весною
стрілись у битві,
непереможні-
вони обидві!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2017
Зима уже котиться Вона намагається
неспішно за обрій, його проявить,
і їй вже неможеться та вже не справляється,
показать свій норов. й незна що робить.
Не хоче прощатися
вона зі степами,
й не любить ховатися
десь аж за горбами.
Їй же дуже хороше, Вже пора прощатися
в її диво-пору, з приємними днями,
та стає вже боляче бо вже наближається
її слуху й зору. весна із піснями.
Сходити не хочеться
з своєї дороги,
та вже усміхається
весна за порогом.
Ще не нагулялися Хоче ще заглянути
її диво-ранки, у ліси й діброви,
та вже не збуваються й ще продиктувати
її забаганки. їм свої закони.
Хоче усміхатися
забавам й дарункам,
та ще й піддаватися
сніговим цілункам...
Не вистача силоньки, Весна ж намагається
стомилися крила. зіпхнути з дороги,
Ще й весняні брівоньки зима ж опирається,
моргають глумливо... ще й молиться Богу.
Та все ж їй відомі
природи закони,
їх змінить не може
ніхто і ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2017
Мій вірний друже, я тебе люблю,
Перед тобою стану на коліна.
Я кожне слово й погляд твій ловлю,
Ти знаєш це...Тобі все зрозуміло.
Я знов пишу вірші тобі й листи,
Твої до мене так приходять рідко.
Прості слова...В листах твоїх рядки,
Написані так впевнено і чітко.
А за вікном мороз...І часом сніг,
Зима холодить...Забирає сили.
І на тобі зійшовсь для мене світ-
Повір мені, я так ще не любила.
Моє кохання справжнє, не сліпе,
Надіюсь ти зумієш зрозуміти.
Воно живе, окрилює мене,
Допомагає в світі цьому жити.
Нехай мороз...І темінь...Все одно-
Від нього на душі стає тепліше,
Пройде зима...Ще вернеться тепло,
Воно моє...Й не треба мені інше!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2017
Гуде, клекоче вiтер:
-Весна, весна, весна!..
Це ж березень i квiтень
З - за обрiю морга!
Зима обороняється,
Кричить: "Ще не пора!"
А сонечко всмiхається
Усмiшкою добра!..
А я дивлюсь в вiконечко,
Кажу зимi:"Пробач!"
А променi вiд сонечка
Моргають їй: "Не плач!"
I я назустрiч сонечку
На вулицю спiшу,
Стаю бiля вiконечка,
Щось лагiдно шепчу.
Зима сердито дмухає,
Голосить: "Не пущу!"
Нiхто її не слухає,
Всмiхаюсь я й мовчу.
Я кожен порух вiтру
Й новi звуки ловлю.
А березню i квiтню
Кричу: "Я вас люблю!"
Весна морга з - за обрiю,
Спiва: "Iду я, йду!"
Зима вже стогне з вирiю:
"Я п о в i д в i д д а ю!"..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717974
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.02.2017
Хочу я сьогодні написати
Колискову синові-солдату.
Може вона зніме з нього втому,
Хоч у сні нехай побуде дома!
Хай йому присниться його ненька,
Чи кохана,чи сестра рідненька,
Місто його, вулиця і хата,
Хай не сняться вибухи й гармати...
Хай йому присниться небо чисте,
І веселка, й сонечко іскристе,
І квітуче поле кольорове,
А війна не сниться хай ніколи...
Сниться хай весна йому і літо,
Рідна хата й біля неї квіти,
Й ті пісні, що дівчина співала,
Й рушники,що мама вишивала.
І верба хай сниться, і калина,
Жито і пшениця, й яворина,
Хай йому спокійно завжди спиться,
А ворожа куля хай не сниться...
Колискову я пишу солдату:
Чоловіку, сину, другу, брату.
Я її вам, любі, заспіваю,
Бережіться і живіть, благаю!
Спіть спокійно, воїни-солдати,
Вам співає колискову мати.
Помислами завжди вона з вами,
Повертайтесь всі живі до мами!..
Я ще прошу вас не забувати:
Дома вас чекають батько й мати,
Сестри ваші, діти і дружини,
І брати, і друзі, і родини!..
Як зуміла, так і написала,
Та не все вам, рідні, я сказала:
Захистіть себе і Україну,
Матінку єдину-Батьківщину!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716826
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2017
То нічого, що зима В вікна сонце загляда
ще засніжена. вже усміхнене.
Та ж буває,що душа Мрії кличуть в майбуття
вже замріяна... ще незвідане.
То нічого,що сніги
ще колючії.
Вже веде час до весни
неминучої.
Хоч за плечі обніма Це ж зима така німа,
дух самотності. ще й холодная.
І не хоче відпускать Та й весна часом бува
безтурботності. ще тривожная...
Все стерпіти помага
її ласкавість.
Душу й серце наповня
її лагідність.
То нічого, що зима До завершення зима
ще білесенька. наближається.
Їй на зміну йде весна Із-за обрію весна
молодесенька. усміхається.
Вона дуже поспіша,
їй не терпиться.
А колючая зима
дуже сердиться.
Як завжди іде весна Та весна ж ще і красна,
із казковістю. ще й вельможная.
Її кожен вигляда Людям мріять помага
з загадковістю. прешановная.
То нічого, що зима
заморожена.
Йде до нас диво-весна
зачарована.
Ми її усі ждемо, Та й зима уже втрача
виглядаємо. щодня силоньки.
Працювати і любить І сіріє, і темніє
обіцяємо. її личенько.
То нічого, що краса
є мінливая.
Прийде й літняя пора
прекрасивая...
І м о ж л и в о б у д у я
щ е щ а с л и в а я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716652
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2017
Лютий в права вже вступив,
Мов корабель у світ поплив.
А ми на човнику у нього,-
Шукаєм правильну дорогу!
Кажуть лютий - гострокутий, Як і січень, він - дволикий:
Та кінець в ньому зими. Зиму той ділив навпіл.
Він, як січень, ще надутий, Цей хоч ростом невеликий,
Та провісник все ж весни! Та морозний, я і він!
Хоч бува й теплом голубить,
І березнем прозирне,
Та ж сердитий, бо ж він лютий,
То й до січня щось верне...
Звуть його і "бокогрієм",- Метелиці й заметілі,
Сонцем гріє один бік, І вітри, й криві шляхи,
А на другий вітром віє, Та як сонечко пригріє,
Так буває кожен рік! То й весни чути духи!
Скільки лютий не лютує,
Все ж з порогу не зіб"є,
До весни усе лаштує,
І дорогу їй дає!..
Дуже рідко він жартує, Набираймося терпіння,
І на свята він скупий, Час вперед життя веде.
Той хто часу не марнує, Вже весни іде веління,-
Буде й з березнем такий! Переможне й молоде!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716414
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2017
Я не жив би без вас,
Я не жив би без тебе,
Зупинився б і час,
Не було б синім небо.
Без любові б не жив,
Без очей твоїх синіх.
Я їх так полюбив,
Не любить не мав сили!..
Я дивлюся й пливу,
І радію, й співаю.
Я для тебе живу,
Я тебе відчуваю!
Віддаю тобі все,
Й розумію, що мало.
Я тобою живу,
І себе обновляю.
А без тебе в житті,
Я не мав би і мрії,
Не було б майбуття,
Не було б і Надії!..
І завжди хочу я,-
Буть в твоєму полоні,
Ти навіки моя,
На вершині любові!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716253
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2017
Ти так далеко...Я сумую...
Чи зрозумієш ти мій сум?
Чи проведеш складну цензуру,-
Моїх сумних і вічних дум?..
Хоч день ясний і чисте небо,-
Сльоза скотилася з-під вій,
Мої думки линуть до тебе,-
Далекий, вірний, друже мій!
В душі моїй мрії гарячі,
Чекаю ясний теплих днів.
Я зупиню, нехай не плаче
Серце моє, як ти велів...
І прожену я безнадію,
Спогадом серце звеселю,
Верну і віру, і надію,
І мрію я верну свою...
Тебе я, друже, розумію,
Й пориви вітру за вікном...
Прийде весна і я зустріну,-
Тебе і з ласкою, й теплом!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716251
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2017
І у селах, і в містах,
І в маленьких хуторах,-
Люди по-різному живуть,
Та хліб усі вони жують!
Бо ж у хлібі міць і сила,
І ростуть від нього крила,
Й кожна людина здавен зна,
Що Хліб - усьому голова!
А чи буде Хліб в коморі,-
Це залежить від усього,
Та найбільше від природи,
Від людей і від погоди!
Про це люди здавна знали
І невтомно працювали,
В того Хліб гарний родився,-
Хто орати не лінився!
Як у травні дощ надворі,-
Восени - Хліб у коморі,
Теплий квітень, мокрий май,
На Хліб буде урожай!
Кажуть люди: "Не біда,
Як є Хліб, Сіль і Вода!"
Але Хліб щоб завжди мати,
Треба добре працювати!
А без трудів праведних,-
Не буде й палат каменних,
Та і Хліба теж не буде,
Пам"ятать це треба людям.
Та на жаль такі є люди,-
Їх у світу вдосталь всюди,
Що не сіють і не жнуть,
А Хліб з маселком жують!
Хліба ж, щоб було доволі,
Треба "з"їсти" ще й пуд солі,
Й потрудитися немало,
Щоб до Хліба було й Сало!
Кажуть, що голодній курці,
Завжди просо на думці,
Так і голодній кумі,
Хліб постійно на умі!
Та буває, що й труди,-
Додають людям біди,
Біду водою запивають,
Та отак і спать лягають!..
Та все ж кожен здавна зна:
Хліб - усьому голова,
Щоб завжди був Хліб у вас,-
Працюйте, люди, повсякчас!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715895
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2017
І про крик, і про гам,-
Розкажу сьогодні вам...
Вийшов я на поріг,
А на ньому лежить сніг.
Чи приснилося у сні,
Чи почулося мені,
Чи було насправді,
Розкажу по правді:
Зупинився на порозі,
Чую музику в знемозі:
Собаки загавкали,
Котики занявкали,
Кізоньки замекали,
Овечки забекали,
Курочки закохкали,
А свині зарохкали,
Качечки закахкали,
А гуси зашикали,
Телята замекали,
Корівки вже мукали,
І рогами стукали...
А донечки пхикали,
І матусю кликали,
Синочки вже бігали,
Хоча ще й не снідали.
А жінка сміялася,
Ще й у боки бралася,
І брівоньки хмурила,
А мене не слухала...
Горобці вже скублися,
Ворони зліталися,
І перекидалися,
І горішки кидали,
А ті розбивалися,
Ворони вгощалися,
А з мене сміялися.
Півники вже билися,
А потім мирилися.
Люди йшли дивилися,
І навіть хрестилися,
А мені здавалося,
Що й Богу молилися....
* * * * * * * * * * * *
Раптом все затихло,
Стало тихо-тихо,
Лиш почулось голосне:
-Ку-ку-рі-ку! - запальне...
Звісно я проснувся,
Тихо посміхнувся,
Швидко сон мій відійшов,
Я вдягнувся і пішов,
Прислухався, навкруг тиша,
Не шкреблася навіть миша...
Розповів оце я вам,-
Диво-сон свій тарарам.
Так можливо в ці дива
ПІВЕНЬ РІК РОЗПОЧИНА!..
А домашній цей оркестр,-
Кожен ранок йде з небес,
І мені допомага
Усміхатися щодня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715727
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2017
У своїй педагогічній діяльності мені доводилося мати справу з різними учнями і різними класами. Як правило кожен учитель предметник отримував п"яті класи і вів їх, аж до випуску. Але траплялося й так, що доводилося брати клас сьомий, чи восьмий, а то й випускний. Адже часто-густо учителі виїжджають, хворіють,ідуть в декрети, чи й на пенсію, і тоді відбувається перестановка, бо ж усіх учнів треба навчити. Так і трапилось зі мною в останні роки моєї роботи. В 11-Б я викладала математику лише в останній рік їх навчання. Коли ці діти пішли у перший клас, їх диференційовано поділили на три класи, так що 1-В був класом посиленої педагогічної уваги. Вчителю навіть давали за роботу невелику доплату. Коли учні закінчили початкові класи,за розпорядженням міністерства освіти, чи й усього уряду, вийшла постанова про економію коштів на освіті і тоді з трьох класів зробили два. Знову дітей "диференціювали" і в 5-А потрапили розумні, точніше більш підготовлені, а в 5-Б решта. Самі розумієте, що навчати таких дітей в 11-Б класі було дуже важко.
У перші тижні роботи всі мої зусилля розбивалися,як об глуху стіну. Я ніяк не могла домогтися взаємного спілкування. Частіше виходило так, що сама ставлю запитання і сама ж на нього й відповідаю. Самі по собі діти були добрі, хоча й тут іноді траплялися казуси. Якось одна учениця, явно нудьгуючи на уроці, потяглася, поклала голову на парту і легенько застогнала. На моє запитання в чому річ, ліниво відповіла: "Не знаю, може я вагітна..." Я не знайшлася тоді що їй відповісти, і просто порекомендувала включитися в роботу над вивченням теми. До того ж бачу, що учні зовсім не засвоїли тему. Знесилена опустилася на стілець і сама до себе тихенько промовила, що скоро мені буде, як тій Марії Іванівні. Старшокласники миттю стрепенулися і попрохали розповісти про "ту Марію Іванівну". Я відступила від своїх правил, що урок є урок, і на ньому треба хоч щось дітей навчити, розповіла відомий серед учителів анекдот:
"Приїхала комісія перевіряти спецшколу. Всі умови роботи на належному рівні. Кімнати, класи, їдальня, спортзал - все у повному порядку. Комісія була задоволена, допоки не дійшла черга до спілкування з учнями. Звернулися до одного з них:
"Як тебе звати?" "Не наю!"- почули у відповідь. "А як прізвище?" І знову: "Не наю!"
"А в якому класі ти навчаєшся?" Та й знову: "Не наю!"
Звісно висновки комісії були невтішними, а директора Марію Іванівну попередили, що приїдуть через місяць, і якщо справи не покращають, то їй буде непереливки.
Минув місяць і комісія знову завітала у спецшколу. На подвір"ї їм трапився учень, До нього зразу ж запитання: "Як тебе звуть?" "Ваня!" "А прізвище?" "Іванов!" " А в якому класі ти навчаєшся?" "У другому!". Комісія вдоволено пішла шукати директрису. Зайшли до неї в кабінет, привіталися і майже з порогу: "Маріє Іванівно, це просто диво! Як вам вдалося його навчити?" "Не наю!"-була її відповідь.
Після цієї розповіді учні почали діяти, дещо вчити, розв"язувати задачі. Звісно не все у них виходило, та все ж вони намагалися хоч якісь знання здобути. В 11 класі ми вже вчимо не алгебру, а алгебру і початки аналізу, а це вже елементи вищої математики: вищої алгебри, матаналізу, тощо. Та ж коли ми вивчали тему "Границі функцій", довго школярі не могли второпоти що до чогою. Я не дуже вимагала знання означення границі функції, а от її властивості вимагала запам"ятати. На їх здивоване запитання: "Чому?" Я пояснила, що от сьогодні ми вчимо про те, що границя суми дорівнює сумі границь, а потім будемо вчити, що похідна суми дорівнює сумі похідних, а ще потім, що первісна функції дорівнює сумі первісних, а інтеграл суми...Я й не договорила, як хтось із учнів додав: "Дорівнює сумі інтегралів. А що ж таке інтеграл, ми теж будемо вчити?" "Так! І ще й комінаторику, і теорію імовірностей, і елементи статистики..."Так камінь спотикання було подолано і учні уже з непідробним старанням, а цілком свідомо взялися за освоєння основ наук. Тож, коли через деякий час у школі розпочалася фронтальна перевірка, я не дуже й злякалася, коли до мене у перший же день звернулися: "А ми до вас в 11-Б!" Хоча тривога все ж була, адже могли почати й з легшого 7 чи 8 класу. Хоч в душі і тенькало, та я вже вірила учням,що вони мене не підведуть. Так воно й сталося. А тут ще й провіряючі в кінці уроку,хоч і не забули зазирнути в учнівські зошити, пройшовши між рядами, та потім подякували і мені, і учням за хорошу роботу.Я знесилено опустилася на стілець, а учні обступили мене і почали заспокоювати, що все ж гаразд. Звичайно що всі вони успішно закінчили школу і знайшли свій шлях у житті. А я їх усіх пам"ятаю і часом згадую, надіюсь, що й вони мене теж не забули.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715530
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 31.01.2017
Дивлюся новини, А там знову вкрали,
А в них лиш страшини, Когось обібрали.
Бо знов десь стріляли, А десь роздягали,
Й людей убивали. Та ще й гвалтували...
А там оббрехали,
Й роти затикали.
ДТП здійснили,
А сліди сховали,
Або й відкупились,
Від кари звільнились.
А десь підпалили, А люди тушили,
І вікна побили, Витрачали сили
І двері зламали, І вікна вставляли,
Й кудись повтікали. Й дітей рятували!..
А там ліс рубали,
Везли й продавали.
Та їх не ловили,
Лиш вигляд робили,
Що все під контролем,
Підвладне законам...
Пили десь горілку По - різному люди
Підробку - злодійку. Святки святкували,
Пияки хворіли, Та весело всюди
І навіть вмирали. Новий рік стрічали,
Хоч винних шукали, Свят Вечір чудовий,
Та мало карали. І Різдво Христове.
Злодюжки сміялись, Лунали бажання
Бо все повторялось... Й до Бога звертання...
Та вже, слава Богу,
Свята відшуміли,
І нові пороги
Здолать всі зуміли.
Прийшли сірі будні,- А в бідних кишені,
Холодні і студні, Лишились порожні,
В багатих з грошима,- І клопоти нові,-
В палацах й машинах. Домашні й дорожні.
Веселі, щасливі, У свята все з"їли,
Нікому не винні, Ще більше збідніли,
Усе вони мають, То ж знову страждають,
Живуть, як співають, Бо з ціни скакають,
І горя не знають, І люди не знають,
Й знов відпочивають... Як вижити мають...
Багаті не бачать,
Як сироти плачуть,
І звісно не чують,
Як люди бідують...
Про війну на сході, Не треба багато
Говорять сьогодні, Про це говорити,
Та й щодня говорять, Все треба зробити,
Та не те щось роблять. Щоб війну спинити!..
Новини - страшини,
Щодня добавляють:
Багатим - багатство,
Вони ж, бачте, панство.
А бідним Надії,
Любов, Мрії й Віру
У світле майбутнє,
Безбідне і сутнє!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715336
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2017
Чи задумав наці - Путлер Україна мулить очі
Україну підкорить? І спать йому не дає,
А чи світом хоче править, Думи думає щоночі:
Чи народ свій обдурить?.. "Загребу, буде моє!"
Знайшов шайку лоботрясів,
Їх у світі вистача,
Сколотив їх на Донбасі,
"Руський мір" його віта.
Всякі урки там і руси, Є й такі, що як шакали:
І російське військо є. Рвуть і мечать, і крадуть...
Їхні вилазки й конфузи,- Ненажерні, все їм мало,
Творять діло там "круте". Убивають і гребуть...
Як собаки зло скрегочуть...
Ні! Ще гірше від собак,
Про "республіку" толочать,
Що не варта й на "п"ятак"!
Вже три роки топчуть землю, А що далі?.. Мо й Європу,-
У вогні Донецький край, Заманеться спокусить?
Хоч чіпляй на плечі граблі,- А можливо так потроху,-
Україну їм подай. Білий світ весь покорить?..
Чи такий він безсердечний?
Ще й хробак, певне, гризе.
І для нього усі жертви,
В хобі вже переросте.
Чим і як його злякати? Та ж злама колись він зуби,
Зупинити як його, Не один уже зламав.
Цей марал, чи шут лобатий, І набати будуть, й труби,
Як вгодоване хамло. Бить і в зуби, і по мозгах!
Віднайдемо і ми сили,
Досвід й сили у нас є,
Свою землю й волі крила,-
Україна не здає!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715191
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.01.2017
Йшла селом жебруща баба, Хата так собі, нічого:
Біля двору тихо стала, Двір широкий і садок є,
Прислухалась, прихилилась І не видно там нікого,
І уважно придивилась. Тільки плач чутно від нього.
Біля хати є криниця,
А на призьбі молодиця,
Сидить бідна гірко плаче,
І нікого вже й не бачить.
-Доню, моя доню, -Я й сама не знаю,-
Що тобі Бог дав: Каже молодиця,
Чи лихую долю, Чоловік у мене,
Чи когось забрав? Дуже любить битись.
Б"є мене, бабуню,
Він майже щодня,
Чи в лиху годину
Народилась я?..
-А ти ж його, доню, -Звичайно, бабуню,
Певне дуже лаєш, Дуже його лаю,
Та ще й свою долю Змовчати не можу,
Либонь проклинаєш? Він б"є, а я лаю!..
-Почекай, небого,
На такі діла
Я б тобі пораду
Хоч одну дала!
-Порадьте, бабуню, -Дам тобі я, доню,
Що ж мені робить, Пляшечку з водою,
Як з цим бузувіром А ти її завжди
Мені в світі жить?!. Тримай із собою.
Я її здалеку,
Доню, принесла.
І ця вода людям
В біді помага!
Візьмеш оцю воду, Тишком- нишком ти води,
Помолишся Богу, Набери в рот і держи,
А щоб зникла сварка, Думай тихо і шепчи:
Є така порадка: -Щезни сварко, пропади
Й не вертайся більш сюди!..
-Дякую, бабуню,
Я вас нагодую,
Ось пішли до хати,
В мене є що дати!
Бабуня вклонилась І немало світу
І з двору пішла, Бабця обійшла.
Ніби розчинилась, Де вона ходила,-
Ніби й не була. Бог зна і вона...
Та якось вернулась
До того ж села.
І до молодиці,
Що в дворі була:
-Ну, як тобі, доню, -Бабусенько, люба,
Як тепер живеш, Ой спасибі ж вам,
Бачу, що не плачеш, Помогли ви дуже
Долю не клянеш?.. Розібратись нам.
Ні сварок, ні бійок
В нас уже нема,
Напевне цілюща
Та вода була?!.
Отож, добрі люди, Це додасть вам сили,
Щоб не було зла, І поверне спокій.
Беріть у рот воду, Будете щасливі
Гріха в тім нема. І завжди здорові!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2017
Вітер гойда стару тополю,
Мрії і сни переплелись.
Я ніби знов стою з тобою,
Так як стояли ми колись!
І як тоді ції ж тополі,-
Про щось шепочуться листки.
Кличуть мене у чисте поле
Юності нашої роки...
Очі твої...Їх синь казкова,
І зачудовані пісні,
І ти легка, і загадкова,
У очі дивишся мені!
І ніби з неба чисті звуки
Линуть до мене з висоти,
І твої ніжні теплі руки,-
Мені на плечі знов лягли...
Вітер зітхає наді мною,
Мрії і сни переплелись.
І ми цілуємось з тобою,
Як цілувалися колись.
Я розплющать не хочу очі,
Так мені добре в цьому сні,..
І просинатися не хочу,
Хай не зникають міражі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.01.2017
Різдв"яна ніч, священна ніч,
І тиша навкруги.
А я сумна дивлюсь на світ,
Тебе жду і весни...
Бачу озера білих хмар
А місяць з висоти,-
Мені моргає, ніби пан,
Та не приходиш ти.
І я молюсь на схід, до хмар,
Де місяць з висоти.
Лети молитво, ніби птах,
До милого лети!..
Може почує голос мій
І щось відчує знов.
Місяць німий, хмари німі,
Не кажуть про любов.
А навкруги сніги й сніги,
І сипле з неба знов.
Йому скажіть із висоти,
Де жде його любов!..
Різдв"яна ніч, казкова ніч,
Моя сумна любов.
Та бачу схід, і бачу слід,-
Це милий мій прийшов.
Різдв"яна ніч, священа ніч,
І тиша навкруги.
Удвох ми дивимось на світ,-
Щасливі я і ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2017
Зрозуміть хочу я: Зазирнуть хочу я:
В чім життя течія, В далину майбуття,
Куди й як поведе Без біди і війни,
І країну, й мене?.. У цвітінні весни.
В моїм серці струна
Натягнулась сповна,
В нім пульсує Любов,
Й животворний Вогонь.
Щоб Свобода була,- Не було щоб нужди
Не як вогник з пітьми, Між людьми і вражди,
А як Ватра пливла,- Досягти щоб змогли
Вже сьогодні й завжди! І вершин, й глибини!
Щоб життя течія:
І країни, й моя,-
Не спила самоти,
Й досягла чистоти!..
Не боялись щоб ми Щоб лунали пісні
Ворогів, як чуми. В Україні моїй,
І у Мирі завжди І у Дружбі жили
У майбутнє ішли! На своїй ми землі!..
Щоб у війнах страшних
Не лилась більше кров
І були між людьми:
І Повага, й Любов!
Щоб життя течія Я людина проста,
Всіх до Правди вела, Моя Мрія Свята:
А всі кроки буття,- Щоб країна моя
В світле їх майбуття! Розквітала щодня!
Хоч слабка в боротьбі,
І вже сили не ті,
Жить не буду в пітьмі,
Хочу жить в боротьбі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714220
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2017
Ця історія трапилася в моєму селі тоді, коли я починала свою педегогічну діяльність. У школі, в яку я дістала направлення, працювали мої сусіди, чудові вчителі Валентина Олександрівна і Василь Прохороваич Мельніченки: вона вчителька молодших клаів, а він знавець мов, викладав українську, а знав і польську, і німецьку, і англійську, і якось розібрався навіть із китайською, ( про це я писала у розповіді: "Китайська по - верблюжськи"). Василь Прохорович був класним керівником 7 класу, де начався нерадивий учень Микола. Хлопець був дуже рухливий, балувався на уроках, бився з хлопчаками на перервах,..та й навчався аби-як., та й часто запізнювався, або й зовсім тікав з уроків. Учитель терпеливо намагався спонукати учня і до кращого навчання, і до налагодження поведінки, та з хлопця, як кажуть, як з гуся вода. Отож учителю доводилося звертатися і до батьків хлопця. Батьки до виховання сина відносились по- своєму. Іноді після домашнього виховного заходу хлопець приходив до школи із синцями на обличчі та руках. Та й цього вистачало на день-два, а потім все починалося спочатку. Одного разу, коли Микола нахватав купу двійок, та ще й примудрився посадити однокласника на відро з брудною водою, (з якого учні мили підлогу в класі), терпець учителя урвався, і він пішов до учня додому. Батьки саме зарізали теля і у них на плиті булькало вариво у великих казанах, яке смачно пахло. Господиня, мати Миколи, готувала обід. Запросили до столу і вчителя, усадили його за стіл, не звертаючи увагу на його: "Ні!" "Спочатку пообідаємо, а потім поговоримо",- сказали. Господиня поставила на стіл три миски, ложки,сіль, склянки,внесла велику домашню хлібину,а господар вніс 2-літрову сулію самогону і наповнив склянки по вінця. Миски господиня наповнила духмяним м"ясом і полила домашньою приправою. Обоє господарів випили до дна, а вчитель лише пригубив і, розмовляючи про господарство, про сільські справи, почали їсти. Дві миски спорожніли дуже швидко, та господиня відразу ж їх наповнила знову, а господар наповнив склянки самогоном і обоє стали наполягати , щоб і вчитель випив і гарно поїв, бо ж негоже, щоб він пішов додому голодним. Коли хліб закінчився, жінка внесла ще одну і трапеза продовжилася, а самогону в сулії значно поменшало. Коли ж у одному казанів закінчилося м"ясо, господиня вилила у миски юшку і вони продовжили їсти, вимочуючи ту юшку хлібом. Коли трапеза все ж закінчилася, господиня забідкалася: "Де ж це діти, їм теж уже пора пообідати". Вона стала поратися , прибираючи зі столу, а господар з учителем вийшли на подвір"я, сіли на лавку, закурили і повели розмову про навчання і виховання сина, причому жоден з них не був п"яним. Слід зазначити, що маса кожного члена сім"ї перевалювала за сотню кілограмів. З горем пополам Микола закінчив семирічку, та й пішов працювати у колгосп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714085
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 23.01.2017
Далеко - далеко
Моя отча хата,
І білі лелеки,
Любисток і м"ята...
І квіти барвисті, І яблуні, й груші,
Що я висівала, Ми їх доглядали,
І брат мій веселий, Вони нам привітно
Бабуся і мама. Плоди дарували.
Гніздо ластівине
Під стріхою хати.
І берег, і річка,
Й малі ластів"ята.
Нестатки і голод І ранки рожеві
Здолать намагались, Й дитячі забави
І рибу ловили, І дні веселкові,
І в річці купались. Й вечірні заграви.
Через річку кладка
І кущі калини,
І шовкові трави,-
До себе манили.
Широка долина, Роки пролітали,-
Де в ігри ми грали, Сміялись й журились,
Великі городи, Багато стерпіли,
Які ми сапали. Спогади лишились.
Нема вже бабусі,
І мами, і брата,-
Живуть в моїм серці,
Й моя отча хата.
І люди чудові Далеко - далеко
Живуть там донині, Моя отча хата,
І хочеться вірить, Та є там лелеки
Що будуть щасливі. Й малі лелечата...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713790
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2017
Бачиш ніч вже наступила,
Усім діткам спать пора.
Сплять і гори, і дерева,
І кущі сплять, і трава.
Сплять сороки і ворони,
На деревах сплять грачі.
І до всіх, до всіх навколо
Сон приходить уночі.
На подвір"ї біля дому
Не кричить вже дітвора,
Вже набігалась малеча,
Усім діткам спать пора.
І ляльки твої маленькі
Повкладалися вже спать,
І тобі, моя рідненька,
Теж пора в ліжко лягать.
Тож лягай й закривай вічки,
І тихесенько полеж,
Поспіваю колискову,
Тоді й ти, дитя, заснеш.
Навіть казочка заснула,
Кицька теж пішла вже спать.
Не крутися, моя люба,
Лежи тихо й будеш спать.
Ти спокійно, пташенятко,
Усю нічку будеш спать,
І у сні, як янголятко,
Потихенько підростать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713560
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2017
Жила - була жінка,
Гарна, ніби квітка.
Звалася Явдоха,
Явдоха - святоха.
Чоловік Явдохи, Завжди заклопотаний,
Спокійний Антоха, Вічно за роботою.
Він любив дружину, Часто- густо поспішав,
Гарну, як картину. Бо ж робив завжди все сам.
Любила й Явдоха
Свойого Антоху.
Працювать же не хотіла,
Лиш сиділа, спала, їла.
Казала Явдоха, Сиділа, лежала,-
(Людям всім на сміх), Все більш на печі,
Що вона святоха, Постійно жувала
Працювать їй гріх!.. Хліб і калачі...
Від її безділля,
Сім"я зубожіла,
І вже майже гола
Явдоха сиділа.
А був у Антохи Та якось раненько
Дуже мудрий брат. Проснусь чоловік,
Вирішив Явдоху Зібрався швиденько
Він підлікувать. І пішов на тік.
Треба було вчасно
Змолотити хліб,
Щоб ніхто зимою
З голоду не зліг.
Брат теж не барився, Прийшов до Явдохи,
Одягнувсь, як слід. Гукнув: "Відчини!
Себе обдивився, Я не від Антохи,
Та він, ніби піп?!. Я ж такий, як ти!
Ти ж таки святоха,
І я теж святий,
Не бійся, Явдохо,
І двері відкрий!"
Зайшов до світлиці Щоб тебе провчити,
Й Явдосі сказав: Й гріхи відпустить,
"Я Іван Хреститель, Щоб могла ти жити,
Мене Бог послав, Й щодня щось робить!"
Та й зачав хрестити,-
Із усіх боків,
Ту Явдоху бити,
Так як сам хотів.
Наказав Явдосі А коли Хреститель
Дома все робить. З будинку пішов,
А як ні, знов прийде Явдосі - святосі,
То зможе, і вбить! Новий дух зійшов.
Знайшла веретено,
І гребінь, і днище,
Й так запрацювала,
Аж повітря свище!..
І з тих пір Явдоха Живуть із Антоном,
Вже не лінувалась. І вже не бідують,
За всяку роботу Працюють щоденно,
Із завзяттям бралась. А в свята - святкують!..
М О Р А Л Ь У Б А Є Ч Ц І П Р О С ТА:
Щ О Б Ж И Т И Д О П У Т Т Я,
Т Р У Д И Т И С Ь Т Р Е Б А В С Е Ж И Т Т Я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713162
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2017
Ох зима...Знов вітер віє...
Сніг...Мороз на нім скрипить,
Надоїла непогода,
І нема куди спішить.
Вітер виє, стогне, плаче,
І гілки дерев трясе,
То реве, по даху скаче,
І печаль - журу несе.
Знову з неба снігом сипле,
І нема тому кінця...
Дні тривожні, ночі темні,
Згасло світло каганця...
Знову рано так стемніло,
Стогне, виє за вікном.
З снігом дощ... Загомоніло
І не радує теплом.
Та надіюся, що вранці,
Сонце вигляне з-за хмар,
І моргне мені, і хмарці,
І тепла проснеться дар.
І покотяться краплинки,
З даху весело струмком,
І думки мої,як хмарки
Завеселяться танком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712978
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2017
Я постійно відчуваю Як заснути намагаюсь,
Гіркоту полинну, Теж до сина лину.
Душу й серце розривають,- Жду, надіюсь, прислухаюсь,
Туга й біль за сином... Хоч знаю, не прийде!..
А коли все ж засинаю,
Теж про нього мрію,
І якщо його стрічаю,
То у снах радію.
У тих снах моя розрада,- Всі ті сни я пам"ятаю,
Вічна і незмінна... Вони всі зі мною.
Біль зникає і досада, З нетерпінням їх чекаю
Й гіркота полинна. Із ніччю німою!..
А ранками просинаюсь,-
З думкою важкою,
Ніби з сином знов прощаюсь
І стаю сумною.
Днями мені трохи легше, У роботу поринаю,
Хоч якась робота: В ній моє спасіння,
Коли більше, коли менше,- І зусилля прикладаю,
Додає турботи. І своє уміння.
А як вечір наступає,
Втрачаю терпіння.
Тоді мене виручає
До Бога моління.
Все частіш мені здається,- Все сплива, десь пропадає,
Життя - це терпіння, Болем розчиняється.
Гіркотою воно ллється, Лише Бог про це все знає,
Як торішнє зілля. Всім розпоряджається.
Мене ж, знаю, не покине
Гіркота полинна.
Прийде час і я полину
В інший світ до сина...
Доки живу, пам"ятаю Там постою, посумую,
Я усе про сина. Розповім щось сину,
За село йду, поспішаю Сльози відчаю сховаю
До його могили. Й гіркоту полинну!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712501
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2017
Кажуть люди: січень - студень
І найбільше в ньому свят.
Пролітають швидко будні,
Й знову свято для малят.
Для малят і для дорослих,
Хто ж не любить,скажіть,свят:
Новий рік, Різдво Христове,
Є ще свят цих цілий ряд:
І Святвечір із кутею,
Й дванадцятю різних страв,
З добротою і душею,
З поклонами місяцям.
І колядки, й щедрування,
Й вечорниці чарівні,
І обрядні засівання,-
До вподоби всім й мені.
І Меланки, Меланії,
Щедрий Вечір й знов кутя,
Новий рік за старим стилем,
Ще й Святого Василя!..
А ще кажуть: січень-просинь,
Просинець і сніговик.
І сніги в нім, і морози,-
Тож вдягайся в пуховик.
Січень місяць - справжній Янус,
Бо дволикий, як і він.
Той ключем подвійним правив,
А цей ділить рік навпіл.
Вимикав минуле Янус
І в майбутнє заглядав.
Січень: рік на Новий - Старий,
Як ділить, теж здавна знав.
Назви різні має січень:
І тріскун, і льодовик,
Та і він в зимі невічний,
Є ж ще лютий -чарівник.
Люди кажуть, що у січні,-
Скільки днів,- то ж стільки й свят,
Та закони всі космічні,
Уже лютий шлють в наряд!
Дуже гарні свята січня,-
Водохреща заверша,
Ще й Тетяни свято світле,-
Теж уваги вимага.
А ще кажуть, що без Півня,-
Розвидняється щодня,
Цьогоріч всім Півень рівня,
Людям буде, як рідня.
Набираймося терпіння,
Прислухаймося щодня,
Для родини скатертину,-
Півень владно розстеля.
Як складуться долі далі,-
Час покаже усім нам...
Без війни б і без печалі,-
Всім на заздрість ворогам!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712382
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2017
Зимо - зимо, зимонько,
Білосніжна, милонька,-
Холодна не будь.
Не печи морозами
І злими прогнозами,-
Ти людей не гудь!
Підсипай тихесенько Люди в нас добресенькі:
Сніжинки білесенькі,- Жваві є й тихесенькі,-
На втіху людей. Вміють працювать.
Не підкидай капостей, Люблять веселитися,
А додавай радостей Співчувать й журитися,
І нових ідей! Слабших захищать!
Чоловіки впенені,
І мудрі, і сильні,-
Вміють будувать.
І країну рідную,
І сім"ю погідную,-
Будуть зберігать!
Жіночки розумнії,- Хлопці всі міцнесенькі,-
У життя залюблені, Старші й молодесенькі,-
Діток хочуть мать. Люблять жартувать.
В любові надійнії, Високі й низесенькі,
Спокійні й замріяні,- Зрілі, чепурнесенькі,-
Уміють кохать! Вміють розмовлять!
Дівчата гарнесенькі,
Брови в них чорнесенькі,
А очі блищать.
Душі в них чистесенькі,
А серця вірнесенькі,-
Вміють приласкать!
Діточки любесенькі,- На санках кататися,
І більші, й малесенькі,- Весело сміятися,
Люблять в сніжки грать. Й міру всьому знать.
У пору зимовую, По сніжку топтатися,
Бабу здоровеную За рученьки братися,-
З снігу виліплять!.. В різні ігри грать!
Бігать, веселитися,
Дружити, не битися,
Ще й пісні співать.
В школі добре вчитися,
І Богу молитися,
Й старших поважать!
Зимо- зимо, зимонько, Люди вміють мріяти,
Білосніжна, миленька,- Працювать і діяти,
Нам Надію дай, І життя любить.
Що війна закінчиться, Вчаться захищатися,
І поля засніжаться,- Правди домагатися,
Нам на урожай! І в Любові жить!
Мрії в усіх радужні,
Віру їм у кращеє,-
Зимонько все ж дай!
Мирну світлу доленьку,
Відновити воленьку,-
На увесь наш край!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712135
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2017
Країна в нас гарна, привітна, ласкава,
Та робиться щось в ній не так.
Отож - бо і вийшло народ розділили,
Й простий люд живе, як батрак.
Хоч кажуть, що бідність не є вже пороком,
Багатство ж - це теж не порок.
Якби ж наше панство трудилось з народом,
То це зрозуміло було б.
Працюємо, молимось перед образами,
Та майже не працюють вони.
Та якось зуміли все ж стать багачами,
І бідні залишились ми.
Ми сієм і косим, врожаї збираєм,
Багатства ж вони загребли,
У підсумку, ми геть нічого не маєм,
Лиш сльози ковтаємо ми.
Терпіти навчились...Збідніли до краю,
Надій все ж не втратили ми.
У розкошах панство живе, ми це знаєм,
Можливо,у Бога вони за дверми?!.
І в свята, і в будні постуєм постійно,
Вони ж все найкраще їдять.
Багатвства свої примножати уміють,
І ситі, й вгодовані сплять.
Хоч ми і хворієм, та ліків не маєм,
Молитвами держимось ми.
Надіємось, вірим і Бога благаєм,
Щоб все було добре з дітьми.
Війна, ця нестерпна, щоб швидше скінчилась,
Не просто чекаєм і ждем.
Хоч мало ми можем, та все ж помагаєм,
В надії на Мир ми живем!
Терпимість у нас ще не зникла, й єднає,
Та й Віра у Правду ще є!
Можливо в терпимості наша провина,..
Та ми відвоюєм своє!
Вони ще відчують і міць нашу, й силу,
Ми їм обіцяємо це!
Зуміємо ми обламати їм крила,
І зігнемо їх у кільце!
Сьогодні ж, як завше, ми молимось Богу,
І вірим Йому і Собі!
Віднайдемо нову, правдиву дорогу,-
У цім нелегкому житті!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711911
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2017
А сьогодні Варка
Знов вчинила сварку.
Тепер вже на ринку,
Де купляла шинку.
Продавцю дала урок,
Що не той подав шматок.
Продавець дививсь, мовчав
Й шинку ту назад поклав...
Варка аж присіла,
Й мало не зомліла,
Вперше очманіла,
Й ніби оніміла.
Зайшла у крамницю,
Напилась водиці,
Навкруг озирнулась,
Криво усміхнулась,
Попросила самовар,
Іще деякий товар.
Продавчиня подала,
Варка шум знов підняла:
Не такий був самовар,
І не так лежав товар,
Нема того, що хотіла,
Ще й якісь скажені ціни,
Не минулося без сварки,
Всім дісталося від Варки:
Продавчині й покупцям,
Що скуплялися теж там,
Вийшов справжній тарарам!
В магазин зайшов дідок,
Щоб ковтнуть води ковток.
Варка знову аж присіла,
Тож дісталося і діду,
І у "хвіст", як кажуть, й "гриву"!
Все це чуло і хлоп"я,
Й запитало: "Ви змія?.."
Пролунав в крамниці сміх,-
Від усіх, усіх, усіх!!!
Затряслось у Варки тіло,
І у горлі засвербіло.
Не сказала ні словечка,
Вийшла тихо, як овечка.
Йшла додому і мовчала,
В хату якось причвалала,
Не сказала більш ні слова,
Відібрало ніби мову.
І з тих пір мовчить вже Варка,
Як живеться їй без сварки,-
Невідомо це мені,
І сусідам, і сім"ї...
Та на жаль серед людей,-
Таких Варок є багато,
Що і без всяких геть причин,-
Сварки уміють учиняти!
Варка мовчить і я мовчу,
Писать новеньке щось почну!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711480
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.01.2017
Забігла до нас Варка,
Та й вчинила сварку.
Словами так пекла,
Що ніби січку сікла...
Дісталося усім:
І мені, і татові,
І сестрі, і братові,
Ще й невісті, й зятеві,
І старенькій бабусі,
І спокійній Валюсі,
Ще й тепленькій хаті,
Й малому дитяті,..
Раптом зупинилась,
Навкруг подивилась,
І витерла рота,
Та й пішла за ворота.
Там і зупинилась,
На лиці змінилась,
Бо й сама не знала,
А чи все сказала?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711307
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.01.2017
Коляд, коляд, коляда! Коляд, коляд, коляда!
Я давно живу одна. Жить одній - це не біда,
Є собака в мене й кіт, Спиш чи довго, чи недовго,
То для чого мені дід?!. Й не залежиш ні від кого!
Коляд, коляд, коляда,
Хоч я вже й немолода,
Та обходжуся й без діда,
Як живу ніхто не віда.
Коляд, коляд, коляда! Коляд, коляд, коляда,
Я в цім світі не одна: Час збіга, немов вода.
Є онуки в мене й діти, Вчора була молода,
Вірні друзі і сусіди. А сьогодні вже й стара.
Коляд, коляд, коляда!
В вікно сонце загляда.
За вікном мороз і сніг,
І дзвенить дитячий сміх!..
Коляд, коляд, коляда! Коляд, коляд, коляда!
Кіт сніданок доїда, Кіт на мене погляда.
Доки він неспішно їв. Шерсть наїжилась густа,
В мене вірш оцей дозрів! Бо тарілка вже пуста.
Коляд, коляд, коляда!
В руки я беру кота.
Мій пухнастий, вірний звір,
Я іду із ним надвір!
Коляд, коляд, коляда! Коляд, коляд, коляда!
І зима нам не біда. Кіт вже з снігу вигляда.
Пада сніг на мій поріг, А де сніг, то там і сміх,
Викликає в мене сміх! Та сміятися ж не гріх!..
Коляд, коляд, коляда!
Сміх здоров"я добавля.
Смійтесь, люди, на здоров"я,
Живіть з сміхом і Любов"Ю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711129
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.01.2017
Коляд, коляд, коляда, Коляд, коляд, коляда,
А дід бабу вигляда, В діда баба молода.
Може він без баби сісти І куди вона пішла,-
Та не може один їсти... Дід проспав, тому не зна...
Коляд, коляд, коляда,
А у діда знов біда:
Є закусочка чудова,
Та немає баби дома.
Коляд, коляд, коляда, Коляд, коляд, коляда,-
Не вино то, а вода, В вікно баба загляда,
Він ковтнув лише ковток, Настрій в неї пречудовий,
Та й закинув у куток... Дід чекає її дома!
Коляд, коляд, коляда,
Баба в хату забіга.
І сідає біля діда,
Бо пора уже їм снідать.
Коляд, коляд, коляда, Коляд, коляд, коляда,-
В діда баба молода. В діда гарна борода.
Дід сніданок доїда В баби й нині чорні брови,
І на бабу погляда... Та й фігура ще чудова...
Коляд, коляд, коляда,
Вдвох все ж випили вина.
І поснідали чудово,
Й розмовляли дуже довго.
Коляд, коляд, коляда, Коляд, коляд, коляда,-
Дід вже бабу обніма, І зима їм не біда.
Баба тулиться до нього,- Виростають ніби крила,
Більш не треба їм нічого... Бо ЛЮБОВ - велика сила!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710959
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.01.2017
Із Різдвом Христовим
Я усіх вітаю,
Миру і здоров"я
Від душі бажаю!
Нехай живуть Мрії,
Віра і Надії,
Щоб жили в Любові,
І були Здорові,
І щоб негаразди
Відійшли назавжди,
Щоб всі працювали,
Й нестатків не знали.
Щоб Різдво Христове,-
Усіх помирило,
Щоб війну на сході
Нарешті спинили...
Хай кутя смакує
З маком і медами,
І каша гречана,
Й картопля з грибами,
Киселі й узвари,
Риба й голубці,
Хай будуть між вами
Усі молодці.
Хай у кожнім домі,-
Колядки лунають,
На життєвім полі,-
Всі біди зникають!
З головним цим святом,-
Я усіх вітаю!
Будьте всі щасливі
У рідному краї!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.01.2017
Ну ось, діждалися ми січня, Можливо він додасть нам сили,
І Новий рік прийшов до нас. Бо ж сам міцний він, ніби дуб.
Що принесе нам символ Півня, Можливо виростуть і крила,
Вже скоро всім покаже час. Й достатку буде повен куб.
Кугут, хоч Півень й гоноровий,
Та до співань він має хист.
І не образить він нікого,
Талановитий він артист.
І сам він гарний, й гарне любить, В добрих стосунках він з Драконом,
Й ніколи не марнує час. Та ще до всього він - мрійник.
Отож в мистецтві і в науці, З Тільцем і Мавпою, й з Змією,-
Буде і в нас високий клас! Стосунки в нього просто шик!
Буває він і агресивний,
Мислитель, любить фільтрувать,
Відвертий, впертий, креативний,-
Зможе когось й розчарувать.
Досяга успіхів і втіхи, Будем надіятись і вірить,
Здоров"я в нього повен ріг. Що буде в нас усе гаразд.
Можливо й нам накукуріка,- Розумне й добре будем сіять,
Щасливу долю, хоч на рік! Сьогодні, завтра й повсякчас!
Задобрим Півника красою,
Гарні умови піднесем,-
Зимою, літом і весною,
А восени врожай зберем!
А як врожай зберем чудовий, Якщо ж діждемося ми Миру,
І Правду будем шанувать, Той світ весь зможем здивувать.
Тоді і Півнику чудному,- І знову Півника ігриво,-
Зможем найкраще побажать! 12 років будем ждать!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710377
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.01.2017
Ця реальна історія сталася у моєму селі, незадовго по війні, про неї знали не лише дорослі, а й ми, дітлахи. Чоловіків повернулося з війни мало, і вдови заздрили Мотрі, що її Федот живий. Хоча й без руки, а господарював справно і дома, і в колгоспі працював їздовим: і воду, і фураж підвозив на ферми, і коників своїх доглядав з любов"ю. На той час люди дуже бідували, і чоловіки, які повернулися з війни намагалися допомогти вдовам у їх нелегкому житті. Жили люди дружно, і працювали, і веселилися. На свята збиралися в якоїсь вдови, варили картопельку в "мундирах", а ще солоні огірочки, капуста, от і закуска. А випивки багато не було: пляшка, чи дві самогону, то вже й гульки. І поспівають, і поплачуть, згадуючи своїх благовірних,і пожартують, і потанцюють. Та й розійдуться по домівках, бо вдома діти, і господарство сяке-таке, а руки ж робочі одні. Мотря з Федотом теж гуляли у компанії вдів.
Того разу на Різдво зібралися у Мотрі. Федота дома не було. Котрась і пожартувала:
"А де ж Федот? Чи може ти його продала?" "Та хто його такого недолугого купить?"-відказала Мотря. "Я куплю,- обізвалась Ганна.-Що тобі за нього?" "Літру самогону і кілограм тюльки"- сміючись відповіла Мотря. Жінки посміялися і стали лаштувати стіл, а Ганна десь зникла. Коли всілися за стіл, прийшов Федот, а згодом і Ганна. Вечірка була веселою, а під кінець Ганна вийшла на хвильку у сіни, внесла літрову сулію самогону і кілограм тюльки. Гуляння продовжилося, а коли перед світанком розходилися, Ганна забрала Федота.
День-два Мотря була спокійна. По-перше вона молодша за Ганну, а по-друге, розуміла, що кожній жінці по господарству потрібна підмога, адже всьому дати лад жіночі руки не завжди в змозі. Та коли чоловік не повернувся ні на 4-ий, ні на 5-ий день, Мотря захвилювалася і сама пішла до Ганни. На подвір"ї її зустрів Федот і до неї: "Ти ж мене продала, а мені й тут непогано!" Довелося жінці напередодні старого Нового року йти до Ганни з подвійним могоричем і викупом. Зібралися, звісно, всі вдови. Знову були жарти і сміх. Так і зустріли старий Новий рік і таки забрала Мотря Федота. Більше вона на цю тему не жартувала, хоча іноді та чи інша вдова закидала: "Мотре, скільки дати за Федота?" "Мені він самій потрібний",- відгукувалася жінка.
І жінки, і чоловіки,
І дівчата, й парубки,-
Люблять дуже жартувати,
І старі, і дітлахи.
Та жартуйте на здоров"я,
Хай вам Бог допомага.
Не подумавши на вітер
Лиш не кидайте слова.
Бо як кинеш часом слово,
Кип"ятком ніби облєш,
Хоч не скажеш більш нічого,
Бува вихід не знайдеш.
Звісно жартувать цікаво,
Тільки міру треба знать.
Не образить щоб нікого,
І самому не програть.
Жарти, жарти...З ними легше
Негаразди подолать.
Про людей треба найперше
І у жартах пам"ятать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710237
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 04.01.2017
Хоч давно це було, У далекі ті дні
Та ніщо не забулось. Рушники вишивали.
Все живе, як жило, І веселі й сумні,-
Й знов мені усміхнулось. Вдвох пісні ми співали.
Вишивати мене
Мама змалку навчала.
І донині живе,
Те що мама співала.
Хоч невміло ще я Хоч бувало й сумні
Рушники вишивала. Рушники вишивались
Та матуся моя Та в години ті й дні,-
Мене вміло навчала. Ми добром наповнялись.
На розшитім крилі,-
Вишивалися долі,
І любов до землі,-
У калинових гронах.
Хоч печальна була,- Я від тих рушників,-
Мами доля вдовина, Наповнялась любов"ю.
Нам сміялась весна, І теплом віяв спів,-
І верба, і калина. Додавав нам здоров"я.
Пролетіли роки,
Вишиванки зі мною.
І пісні, й рушники,-
Вже в дітей моїх долі.
Хоч вже мами нема, Передам рушники
Їй земля уже пухом. Своїм дітям й онукам.
В рушниках вистача,- Хай на вічні віки,-
Українського духу. Світять світлим майбутнім.
Рушники, рушники,-
В вас Свобода і Воля.
На роки, на віки,
України в вас доля!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710051
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.01.2017
Новий рік! Новий рік!
Вже стає на наш поріг.
Отож вуха підставляйте,-
Привітання всі приймайте!
Мавпи рік вже йде від нас,
Є нам що згадати,
Та ж стрибала повсякчас,
Тасувала карти,
Ворожила,що кому,-
Доведеться дати:
Кому вдачі - цілий клад,
Кому прикрощі підряд.
Хто із Мавпою дружив,
Той ходив в пошані:
І в роботі, і в житті,-
Успіхи мав гарні.
А хто її годував,-
Цілий рік проблем не знав...
Та ми Мавпу проводжаєм,
Півня - красеня стрічаєм.
А він гарний й завжди чистий,
Та буває й норовистий,-
І на ледарів, і сплюх,-
Буде дуть, щоб дух не вщух,
І своїм: "Ку-ку-рі-ку!"
Не дасть спати на боку.
Не проснутись буде гріх,
І всім курям на сміх.
А хто Півня зрозуміє,
Той зробити все зуміє:
І в навчанні, і в роботі,
Й гарні матиме турботи.
Півня - красеня цей рік,-
Принести зможе для всіх-
Добра й статку повен ріг,-
На щасливий довгий вік.
Я вітаю від душі
Усіх з Новим роком!
Будьте ви красиві всі
Ще багато років!
Все найкраще нехай буде
У кожному домі.
Новий рік хай всім дарує
Успіхи чудові!
Щоб щасливі були всі
Люди в нашім краї,
Щоб закінчилась війна,
Й були всі здорові!!!
З НОВИМ РОКОМ! З НОВИМ РОКОМ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709573
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2016
Важка у більшості з нас доля,
А особливо у старих.
Болять і руки в них, і ноги,
Згадують мертвих і живих.
Онуки в більшості є й діти,
Хоч справ своїх в них вистача,
Та їх увага і турботи,
Тягар знімають із плеча.
Розмови, зустрічі, розлуки,-
Радість приносять і печаль.
Коли роботу роблять руки,
Тоді спада і туга, й жаль.
Знайомі є, сусіди, друзі,
І спілкування з ними є,
Спливає час, ніби по крузі...
Життя ж - у кожного своє.
Розпач бува заходить в гості,
Й полуда очі заступа,
І на життєвім їх помості,
Й німота теж бува тупа.
Бува й дивитися несила,-
На те, що діється навкруг,
Неправда їм ламає крила,
Серця німіють від наруг.
Що ті багаті розкошують,
Працюють мало, більш гребуть,
Глузду здорового не чують,
Як павуки бар"єр плетуть.
Бар"єр між бідністю й багатством,-
Досяг найвищих вже вершин.
Своє в них розуміння щастя,
В бідних його лише аршин.
У цьому, звісно, всі ми винні,-
На сміх, чи гріх - усім правам,
Що їхні дії всі злочинні,
Виходить нам не по "зубам".
Ми не зуміли їх спинити,
Немало літ тому назад.
Багато крові вже пролито,
А "віз", пробачте, й нині там.
Отож і терпим болі й муки,
Хоч не скоряємось "вітрам".
Візьмем нарешті "віжки" в руки,
Наперекір всім ворогам!
Нехай тоді вже: будь, що буде,
Чи переможем, чи помрем?
Якщо ж підтримають нас люди,
То Правди й Миру досягнем!
І вже ніколи не відступим,-
Нас не зляка й "дев"ятий вал".
Як візьмем владу в свої руки,
Влаштуєм "бувшим" "Карнавал"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709393
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.12.2016
Зима загадки загадала, а я їх зібрала і вам написала:
1. Стоїть корито, повне води налито.
2. Сивий віл випив води повен діл.
3. Що то за гість, що тепло їсть?
4. Зроду рук не має, а узори вишиває.
5. Сам біжить, а стояти не дозволяє.
6. Росте весною - тільки вниз, любить кришу і карниз.
7. Скатертина біла увесь світ накрила.
8. Надворі горою, а в хаті водою.
9. Крута гора, що не крок - то нора.
10. В нас зимою білим цвітом сад зацвів неначе літом.
11. Хто ж то, коли співає, то ще й очі закриває.
12 В новій стіні, в круглім вікні вибито шибку, а вночі вставлено.
Відгадки: 1.Ставок. 2, 3, 4, 5. Мороз. 6.Бурулька. 7, 8. Сніг. 9. Замет снігу.
10.Іній. 11. Півень. 12. Ополонка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709385
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.12.2016
Людські думи, людські болі,- Живемо, мрієм, працюєм:
Були вчора, є й сьогодні. І куєм, і мелем, й сієм,
А тернисті шляхи долі,- І родини гарні маєм,
І пригод, й любові повні. Дітей розуму навчаєм.
І успіхів досягаєм,
А ще й друзів справжніх маєм.
Щедрі ми завжди душею,
Живем з мрією своєю.
Життя в кожного єдине, Турбуємось сьогоденням,
І мінливе, й швидкоплинне. Потопаєм в повсякденні,
Ми шукаєм шляхи нові, І минуле пам"ятаєм,
Хоч буваєм й неготові. І в майбутнє заглядаєм.
То знаходим розуміння,
То проявимо невміння,
І проблеми виникають,
Й нерозв"язані бувають.
Живемо так, як умієм, Не живем, а виживаєм,
Часом плачем і хворієм, Дуже мало втіхи маєм.
І помилки дупускаєм, Ще й війна довго триває,
Й на "граблі" знов наступаєм. Жити дуже заважає.
Любим нове ми шукати
І помилки виправляти.
Щоб не збитися з дороги,-
Часто молимося Богу.
Переносим смуток й болі, Україну свою любим
І не скаржимось на долю. І любити завжди будем.
Щоб засвоїти уроки,- Хоч і сил вже мало маєм,
Знову робим нові кроки. Та про землю усе ж дбаєм.
Вже навчилися терпіти
І сучасне розуміти.
Та щоб легше стало жити,-
Війну треба зупинити.
Хоч не все у нас виходить, Так життя - буття минає,
Доля нас за "носа" водить. В нім по - всякому буває.
І хоч маєм те, що маєм, Не втрачаємо Надії,
Віру в краще не втрачаєм. Про Любов і Щастя мрієм!
В людських душах - людські болі,-
Були вчора, є й сьогодні.
Зменшить болі в своїй долі,-
Можна в Вірі і Любові!
І війну треба спинити,
І у Правді усім жити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709144
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.12.2016
За що його образили?.. Усе життя у праці,-
Чому її забули?.. Із совістю в покорі.
У душі їхні плюнули, Не ждали вони милості,-
Серця в них защеміли. Ніколи, й ні від кого.
Зароблене не сіяли
І працювали вміло.
У справедливість вірили
І захищались сміло.
Роботу не залишили,- Та сил щодень все меншало,
Допоки були сили. Роки своє зробили,
Хоча й роки вже сплинули, Не все уже вдавалося,
Та ж працювать любили. То ж їх і скоротили.
Отак вони залишились,-
Кожен в своєму домі.
На пенсію надіялись,
Не скаржились на долю.
Не все у них вже ладилось, Бо ж знали, що у діточок
Бо ж ціни лізли вгору. Життєві є проблеми.
У діток не наважились Їм не хотілось квіточкам
Просити допомогу. Ще додавать дилеми.
Хвороби загострилися,
Зросли ще й комунальні.
Від пенсії залишились,
Лише крихти останні.
Стіралка поламалася Про свята вже забулися,
І дах став протікать. Тепер їм не до свят.
В них сил вже залишилося,- До груби притуляються
Лиш сльози витирать. Й зажурені сидять.
У їх житті тернистому,-
Всього було доволі:
І радостей, і прикростей,
Тепер ніби в неволі.
Чому ж їх так образили, Таке в житті трапляється:
Чому про них забули?.. То сонце, то біда.
Не треба жить до старості, З них доля насміхається,
Вмирать ще важче буде?.. Тече ніби вода!
Так і живуть невесело,
Буває й без гроша.
Крутить життя перевесло,
Жива лише душа.
Чом стали непотрібними Та все-таки їм хочеться
В своїй рідній державі? Діждатися весни.
З прогнозами невтішними, Вони щоденно моляться,
А що ж то буде далі?.. Щоб не було війни!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708963
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2016
Наші долі - вишиванки, Найчарівніші - в дитинстві,
В різнобарвних кольорах, Як струмочки дзюркотять.
То виспівують співанки, В світлих помислах пречистих,
То витають в небесах. Хочуть світ увесь обнять!
В роки юні - вишиванки,-
Піднімають до небес,
Закоханість й поцілунки,
Й відчуття земних чудес!..
Переповнені до краю,- Крок за кроком вишивають,-
Зрілі роки у труді. То веселі, то сумні,
Вишиванки вишивають,- А наснаги добавляють:
Думи й мрії молоді. І робота, і пісні!
Заплітаються в віночки,
Вишиванки чарівні,
І вже доньки, і синочки,
Долі нашої вогні!
Та в життєвім нашім полі Та ми в відчай не впадаєм,
Наступають такі дні, Зберігаєм те, що є.
Вишиваються у долі, Живемо, пишем, читаєм,
Вишиваночки сумні. Вишиваєм щось нове.
Лиш неправда нас вражає
В душі і серця нам б"є,
Україна виживає,
Ще й війна нас дістає.
У нас в владі і у Раді Кольорові вишить долі,-
Ті, що вміють загрібать, Для країни і людей,
Вишиванка дасть нам раду, В українськім нашім домі,-
Як ту нечисть відігнать. Для роботи і пісень.
Щоб в щасливій жити долі,-
Треба владі всій тоді,
Вишивать в життєвім полі,-
Справедливість без брехні.
Майже всі на це готові, Наші долі - вишиванки,
Нам дороги не страшні, В різнобарвних кольорах.
Наші помисли здорові, Теплі ночі, світлі ранки,-
А війні ми кажем: "НІ!" Назавжди в наших руках!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708799
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.12.2016
Наше життя - це вишиванки
У дуже різних кольорах.
А долі диво - забаганки,
Влучно оспівані в піснях.
Бувають ті пісні журливі,
Як сиві кольори ниток.
Бувають сонячно - грайливі,
Сповнені лагідних думок.
Радіють кольорам яскравим:
Діти, дорослі й молоді,
Усе в житті стає цікавим,
А дні і ночі золоті.
Але бувають і буденні
Мережки сірі і сумні,
Та всі вони, а ще й зелені,-
Дуже потрібні і значні.
На жаль, бувають й чорним -чорні,
Як темна безпросвітна ніч,
Ніби пливем в бурхливім морі
Серед життєвих протиріч.
І хоч нестерпно нам буває
Випливти з моря суєти,
Та в нас наснаги вистачає
Берег Надії віднайти.
Ми оновляємось Любов"ю,
І сонце знову світить нам,
Крокуєм впевнено ходою,
Наперекір усім вітрам.
Ми вишиваємо роками
Своє життя у кольорах.
Ходимо різними стежками,
Смуток долаючи і страх.
Бува, що кольори міняють
Свої відтінки від сльози.
Та вишиванки не втрачають
В часі вагомості й краси.
І хоч рідіють вже рядочки,
Та не згасають кольори,
Хочем сплести нові віночки,-
Дітям в майбутнє без жури.
Отож, хай долі-вишиванки,-
Цвітуть у кольорах весни:
Онуки, доньки і синочки,-
Ідуть в майбутнє без війни.
Хай кольори яскраві будуть
В буденні і святкові дні,
Люди працюють і святкують,
Й співають лагідні пісні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708796
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.12.2016
Часом душа моя болить,
Тоді не знаю, що зі мною...
Чого чекать, як далі жить,
І як позбутись цього болю?!..
Бува на серці щось ятрить,
Бува і за порогом болю,
Тоді я можу те робить,
Що можна лиш робить з любов"ю.
Минуле ще в мені кипить,
Не відійшло, не відлетіло,
Й вогонь в душі моїй зорить,
Й те що було не відболіло.
Один лиш раз життя бува,
А в нім й тривога є, й утіха,
Такі одержуєш жнива,
Яку поставиш в житті віху.
А веселіш буває жить,
Тоді,коли усе вдається,
І гори можеш підкорить,
Усе тоді тобі сміється!
А коли важко, то здається,
Що "камінь" на душі лежить,
Тоді нічого не вдається,
Й не знаєш, як у світі жить...
Та я навчилась з болем жить,
Хоч й не завжди мені вдається,
Пишу,щоб біль той притушить,
Хай доля з мене не сміється!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708325
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.12.2016
Я знову була у селі,
Там все до вподоби мені:
І свято, і люди, й село,
Чудове таке ж, як було!
Я знову не можу не
поділитися з моїми друзями тими враженнями ,які я отримала 20 серпня
на святі "День Села", присвяченому його 265 річниці мого рідного села
Верблюжка, та "Дню Незалежності" нашої неньки - України! Та я думаю,
що не тільки цим датам було присвячене це чудове дійство, а й самому
селу, його чудовим мешканцям, та й виходцям із села, які на все життя
зберегли любов до рідного краю, та й усім доброзичливим гостям.
Кожного разу наближаючись до села, я з трепетом вдивляюся у його
обриси,любуюся його калоритним пейзажем, помічаю усі зміни,які
відбулися протягом останнього часу, радію його успіхам, переймаюся
його болями.
А ще вдивляюся у такі близькі моєму серцю вулиці, адже тут промайнуло
моє дитинство і юність. "Пізнала в ньому юності дарунки,тут рідна
школо, друзі, вчителі, і незабутні перші поцілунки, і перші тут
написані вірші". А ще мої очі завжди шукають стовп на якому завжди
живуть чарівні лелеки, як оберіг села від бід і негараздів. І коли
побачу і стовп, і гніздо, і лелек, заспокоююсь.
Цього разу я звідала не лише приємні години радості і спілкування з
односельцями, а й приємні сюрпризи.Першим сюрпризом було чарівне
видовище підготовленого для свята майданчику: імпровізована
сцена,стенди з чудовими виробами, декілька рядів стільців, а найбільше
площадки для дітей:батут,надувні гірки лодочки,качелі, капуселі, і
величезна кількість різнокольорових, різноформених надувних куль і
кульок. Отож протягом свята дітлахи там розважалися і не заважали
дорослим насолоджуватися святом. Окинувши все це зацікавленим
поглядом, я направилась до імпровізованого залу. І тут мене ждав новий
сюрприз. Серед гостей, які вже розмістилися у цьому залі,я побачила
свого брата, вражена зупинилася, бо ж уже майже 5 років як він
відійшов у інший світ, та оговтавшись, я пригадала, що в селі жив
майже двійник мого брата. Він не був нашим родичем, але схожість між
ними була така велика, що багато людей їх не могли розрізнити.
Підійшовши ближче, я промовила: "Ва-сю,.. Васильку!.." Чоловік
здивовано підняв на мене свої, такі схожі з Васильковими, очі і
здивовано закліпав. Та я його враз же і заспокоїла: " Ой, не
хвилюйтесь, Миколо Олексійовичу, я вас пізнала. Доброго дня, чи можна
біля вас сісти!?" "Т-а-к!",- не досить впевнено, відповів
чоловік,відповівши на моє привітання. Люди, які сиділи поруч
подивилися на нас з цікавістю. Мені довелося пояснити чоловікові
причину такого мого звернення. І одна з жінок, що сиділа неподалік
сказала: "А я, Валю, вчилася з твоїм братом в однім класі, а ти на
клас нижче!" Я пізнала цю жінку, це Ніна Шаповал. Лише після цього мій
сусід мене пізнав: "Ой, ти ж Валя, Васі Бессараба сестра !" І до
дружини: "Алло! Я зараз буду признаватися в любові! Валя, моя перша
любов! Я ж з тебе,Валю, на танцях очей не зводив!" Здивуванню моєму не
було меж, бо і я не знала, що була для цього чоловіка першою любов"ю.
.Ми привіталися з Аллою. І, пішло, поїхало; " А , пам"ятаєш?".. "А
знаєш?". Ми пригадали танці у фойє сільського клубу, де Микола був
баяністом, а я іноді забігала на ці танці. Коли Алла запитала, чому ми
розталися, ми зі сміхом пояснили, що ми й не сходились, бо Микола був
баяністом, і завжди був до кінця танців, а я до їх кінця ніколи не
була. Це був другий сюрприз. І Миколі, і Аллі я розповіла одну пригоду
пов"язану зі схожістю Миколи і мого брата Василя. Якось наша мама була
на "суботнику" по прибиранню території "сільпо". Трохи попрацювавши,
жінки дістали невелику перерву і голова "сільпо" звернув увагу на
молодика, що разом з головою колгоспу наближався до гурту жінок" "Ох і
гарні ж ці Свищі, он подивіться, дівчата!" На це моя мама до нього:
"Які там Свищі? То мій синок Вася!" " Та, ти що, Полю, хіба ж я не
знаю Свищів?" Тим часом ті двоє підійшли до гурту і після привітань,
молодик звернувся до мами: "А ви, мамо, ще довго тут будете? Чи може
вам допомогти?" Спанталичений голова: "Та, ні хлопче. Я вже твою маму
відпускаю!" А третій сюрприз настав коли до нас підійшла ще одна дуже
цікава людина, якою я в молоді роки дуже захоплювалася. Це Марія
Максимівни Григір, сільський бібліотекар, а я ж була в ті роки
активним читачем. Ми пізнали одна одну. Я пам"ятаю, яка вона була
гарна і цікава людина, а її чоловік Григорій Васильович Григір,
учитель історії, та автор книги "Верблюжка - перлина України", за
матеріалами якої я написала поему з такою ж назвою. До неї підходила
донька і її онуки, я й з ними познайомилася і запитала їх дозволу для
публікації поеми у пресі. Вони дозволили і я тепер зможу десь її
надрукувать, скоріше всього у газеті "Новгородківські вісті". Я
задоволенням подарувала їм, і Григорам і Свищам,свою збірочку казочок.
Уже їдучи додому, я пригадала, як хтось у селі розповідав, що якось
Марія Максимівна ішла вулицею з малим 3-ьох річним синочком, той за
щось зашпортнувся, впав і дуже забив ніжку. Це трапилось поблизу
лікарні, тому жінка зразу ж туди й зайшла. Лікар уважно оглянув ніжку,
обробив ранку,наклав пов"язку. І доки все це робив, розмовляв з
хлопчиком, щоб відволікти його від болю. А коли закінчив, звернувся до
них обох: "Ну, от і все, не хвилюйтеся, нічого страшного з вашим
братиком не сталося, а ти, хлопче, слухай сестричку!" А хлоп"я на те:
"Це не се-стри-чка, це ма-ма!" Четвертим сюрпризом для мене стало те,
що на святі я побачила свою молодшу своячку Марусю,яка ніколи раніше
такі дійства не відвідувала, а цьогоріч ще й 4 місяці тому поховала
свого чоловіка, наймолодшого і останнього із трьох братів Бугріїв. Ми
тільки встигли привітатися, та й почалися торжества , а потім концерт.
Такого дійства я давно не бачила і зовсім не чекала побачити це в
селі. Були чудові привітання від районного та сільського керівництва,
вручені грамоти і подарунки, і полилися пісні, вірші, гумор, танці.
Все виконувалося бездоганно гарно. Я знову заслухувалася виконанням
чудових пісень сільським хором "Степівчанка", співали і ансамблі: і
верблюжські, і з сусідніх сіл, були й сольні номери, і дуети. Я теж
вітала своїх сільчан та гостей своїми поетичним рядками та віршем-
посвятою 265-и річчю села :"Лиш одна Верблюжка на землі". І знову
сюрпризи: Привітання і подарунки та квіти усім сільським парам, у яких
2016 рік був ювілейний, серед них і пара з моїх колишніх учнів Сергій
і Валя Кочеткови. Привітання, подарунки і квіти усім імениникам цього
дня. Привітання з малим ювілеєм усіх 5-и річних діточок. Серед
іменинників була і моя своячка Маруся Бугрій. Концерт закінчився, та
дійства ще продовжувалися, а ще голова сільради запрошувала на концерт
21 серпня,приїжджих з області артистів та гуртів. Були ще гуляння,
розваги.. Та за мною вже приїхали і я, сповнена наснаги та гарних
емоцій повернулася додому, і ось уже кілька місяців живу і пишу, і працюю
під їх враженнями. І щоразу мені хочеться сказать своїм сільчанам:
"Так держать!" Адже вони всі такі молодці і особливу подяку винести
сільському голові Любові Федорівні Кулик.
Верблюжка, Верблюжка, там мамина хата.
Моє там дитинство і юність крилата.
Село моє рідне, найкраще, чудове.
Верблюжка, Верблюжка, моя світанкова!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708106
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 23.12.2016
Дурним закон неписаний,
та й не лише дурним...
Хоч писаний, невизнаний,-
багатим й дуже злим.
Багатий відкупитися
зуміє - він крутий.
Злий вміє відкрутитися,-
він хитрий, недурний.
І без трудів же праведних,
в багатого все є,
палаци має каменні,
не меле й не кує.
А люд простий хоч, трудиться,
бідно частіш живе.
Ледачий не піклується,
з безділля - дур бере.
Лінивий день гуляє,
два дні - ніби слабий,
три дні ліки приймає,
а сьомий - вихідний!
Кому вдень працювать душно,
вночі кусають комарі,
тому ми кажем дружно:
"Не потрібні нам такі!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707753
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.12.2016
Ні до плуга, ні до рала,
на музики гоца - драла.
Сюди тень, туди телень,
так і пройде увесь день.
Як до діла - так і сіла,
як на гульки, то й побігла.
До роботи: "Ах!"і "Ох!",
а як їсти, то за трьох!
Хоч би й три дні не їсти,
аби з печі не злізти.
Бог дав день, Бог дав і ніч,
попрацюй і лізь на піч!..
У будень день - на роботу,
то хай іде - мама,
у вихідний - на музики,
то вже піде Клава!
У п"ятницю до роботи,-
голова боліла,
а в суботу на весілля,
швиденько летіла.
У грудні день, як жменька,
ніч - великий кулак.
Як працювать гарненько,
то й буде все гаразд!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707580
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2016
День сьогодні особливий,-
Свято Миколая.
І для кожного важливий,
Як земля святая!
Майже в кожнім домі світу
Є його ікона,
Його справи всім помітні,
Й не зникнуть ніколи!
Ворогів вмів прмирити
Ще з юнацьких років,
І невинних захистити,
Й грішних від пороків.
За своє служіння людям
Дістав дар від Бога:
Помагати всім нужденним
Не збитись з дороги.
Отож його і шанують,-
Він же - Чудотворець.
У цей день усі працюють
Не на свою користь:
А для сиріт, і для бідних,
Для слабких і хворих,
Для калік і для злиденних,
І для всіх голодних.
Завжди його шанували
І сироти, й бідняки,
Як раніше поважали
Запорізькі козаки.
А ще його називали:
І Мокрим, і Добрим,
З давніх-давен поважали,
Він - посланець Божий!
Я з цим святом всіх вітаю,
Хто читає й чує,
І Надію, й Віру маю,
Що все буде добре.
Й що війна у нас на сході
Скоро вже відійде,
Бо ж, як кажуть у народі:
Ніщо не є вічне!
І повернуться додому
Наші доньки і сини,
Й заживемо по новому
Без нестатків і війни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707431
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.12.2016
Свята Варвара ночі урвала,
День приточила, додала сили...
Не підкорилась батькові Варя,
І християнкою довіку стала.
* Батько Варвари дуже збісився,
Віддать на муки розпорядився.
** Кати глумились так, як хотіли,
Мучили Варю,жорстоко били.
Мужньо Варвара муки стерпіла,
Хоч і боліло все її тіло.
Вночі до неї Христос з"явився,
Зцілив їй рани і поклонився.
Діва Варвара Христа любила,
Ревно молилась, Христу раділа.
Другого ранку кат здивувався,
Вивідать правду він намагався.
Спочатку Варя спостерігала,
Кату нічого не розказала.
А той бісився і дивувався,
І знов карати дівчину взявся.
Усе стерпіла мужня Варвара,
Кату відверто вона сказала:
"Мене зцілив Господь Бог, Ісус Христос,
Міць його й силу сприйма народ!"
Слова ще більше ката збісили,
І він Варвару бив на всю силу.
Бачила мужність Варі дитина,
Мале дівчатко Юліанія.
Вона підбігла до того ката,
Сміло сказала: "Я християнка!"
Дівча схопили й теж катували,
Голови разом обом відтяли...
У ту ж хвилину почалась буря,
І блискавиця, гроза, і злива,
І батька, й ката негода вбила...
Сьогодні свято Святої Варі,
А завтра буде преподобного Сави,
А післязавтра - вже й Миколая.
На такі свята - зима багата...
В народі кажуть: "Варвара - снігом,
Сава - хургою, Миколай - морозом!"
А ще: "Варвара - мосте, а Сава - гостре,
Миколай - ставить кола і гвозде!"
В ці дні селяни - кутю варили,
Всю свою живність добре кормили.
Щоб хліб родив, а сад - ряснів,
З кутею кожен узвар той пив!..
Легенда каже: "Свята Варвара,
Щедра і вміла до вишивання.
І нитку брала лиш золоту,
Як вишивала ризи Христу!"
В свято Варвари гріх шити й прясти,
Прати й білити, й глину місити.
У цей день можна нитки сукати,
І звісно можна ще й вишивати.
Колись дівчата при вишиванні,-
Тихо хрестились, ще й примовляли:
"Свята Варвара, золотом шила
Ісусу ризи, та й нас навчила!"
Отож шануймо і ми Варвару́,
І преподобного шануймо Саву,
Вклоняймось низько ми Миколаю,
З цими святами я всіх вітаю,
І все найкраще усім бажаю...
*Батько Варвари Діоспор,переконаний язичник,
виховував доньку сам, так як дружина рано померла.
**Головний кат Мартіан - начальник управи, ревно
виконував усі накази Діоспора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707063
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.12.2016
Вино господарем не зробить,
а збитки, звісно, принесе.
Хто на базарі гави ловить,
обов"язково десь впаде.
Горілка розум людям палить
і без вогню вона пече.
Якщо когось п"яничка вжалить,
від кари він не утече.
Вогонь із іскри теж буває,
і слово теж бува пече.
Той хто про біди й болі знає,
підставить слабшому плече!
Пісень багатих,бідні не співають,
долають прикрощі самі,
всіх людей болі відчувають
й допомагають від душі.
Ритмічно в грудях серце б"ється,
смерть не буває без причин.
Хто на чужому попасеться,
колись залишиться один.
З давніх - давен усім відомі,
отут написані слова,
сьогодні теж вони вагомі,
а мудрість їх завжди жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706915
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2016
Де є сім баб, там є сім бід,
сніданок є, буде й обід.
На кожних три, лиш один дід,
часом бува й один на всіх.
А який дід, такий і слід,
сніданок з"їв, з"їсть і обід,
бува мовчить, бува бурчить,
а то й, як сич старий, сичить.
Баба говорить, дід мовчить,
бабу не можна зупинить,
доки не вискаже своє,
таке у вдачі її є.
Отож, момент ловить той дід,
коли скінчиться слів потік,
тоді лунає діда сміх,
він зрозумілий для усіх.
Та легше дідові стає,
що в нього одна баба є,
якби було їх в нього сім,
то дід би й жити не хотів...
Та все ж відомо людям всім,
й одна буває, ніби сім,
знає така про всіх і все,
і діду спуску не дає.
Не тільки діду, а й сусідам,
бува онукам, бува й дітям,
і навіть курям, і кролям,
коли у баби та-ра-рам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706706
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2016
Проти віку, нема ліку,
це не можна забувать.
Як "того" досягнеш віку,
тоді йди відпочивать.
Плачем лиха не побореш,
з добром легше в світі жить.
Якщо слабшим допоможеш,
повагу зможеш укріпить.
Горе тільки рака красить,
вік живи і вік учись.
Розум силу переважить,
тож на нього й покладись.
Не бува вогню без диму,
як і щастя без сльози.
Пережити легше зиму,
якщо віру зберегти.
Кожух, кажуть, краще - новий,
ну а приятель - старий.
Як не хочеш впасти в яму,
то й для іншого не рий!
Як подбаєш, так і маєш,
що посієш, те й пожнеш.
І, напевне, кожен знає,
те що втратив, не знайдеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706521
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2016
Мої легкі й важкі дороги,-
Жили й живуть завжди в мені,
Не в порожні ходили ноги
І не приснилися мені.
Усе життя у праці руки,
Долала болі і жалі,
Були і зустрічі, й розлуки,
Свята великі і малі.
Жила в селі...Тепер у місті,
Уже до фінішу іду.
Ловлю душею сільські вісті,
Й думками я в селі живу.
І при нагоді поспішаю,
Щоб знов побачити його,
І своїм зором обіймаю,
Й горну до серденька свого.
Там земляки, всі трудолюби,
Непоборимі на віки,
Стерпіли війни, голод, згуби,
Та не зігнулися таки.
Здолали всі важкі дороги,
Не покорилися біді.
Й тепер боротися готові,
І на війні, і у труді.
Я їм вклоняюся, як Богу,
Бо перед ними я в боргу,
Лину до рідного порогу-
І в світлі дні, і в дощові.
І вчора, завтра і сьогодні,
Я щиро зичу їм добра.
І в доземнім своїм поклоні,-
Миру бажаю і тепла.
Всі почуття мої й дороги,
Ведуть мене знов до села,
І хоч болять і руки, й ноги,
Серце наповнене тепла.
Мої селяни пречудові,
Живіть у праці і теплі.
На ваші я верну пороги,
І залишусь в своїм селі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706334
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2016
Добре там, де нас немає,
там і лихо не так б"є.
Той працює, той співає,
кажуть: "Кожному своє".
Який Сава, така й слава,
це відомо всім давно.
Яка рибка, така й юшка,-
це не казка й не кіно.
Влітку й качка бува прачка:
вода тепла й ряска є.
А зимою буде скачка,
як морозом припече.
Не все добре, що солодке,
їмо те, що у нас є.
Новий рік вже на порозі,
гаманець пустим стає.
Ми багато вмієм й знаєм:
не все золото блищить.
Збережем усе, що маєм,
зможем зиму пережить.
Усе любить свою міру,
не спіши когось ганить.
Як не втратиш мрії й віри,
буде легше в світі жить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706143
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.12.2016
"У міста - по гроші, Селяни відходять
а в села - по розум",- тихо і спокійно,
цю народну мудрість ніхто в їх домівки
треба пам"ятать. вже не загляда.
Люди в нас хороші, Зрідка приїжджають
це найвищий козир, діти і онуки,
та й ніяк не можна а село пустіє,
селу помирать... а село вмира...
У живих зникає
віра і надія,
і це зупинити
не можна ніяк.
Усе розуміють,
ті що залишились,
якось треба жити,
хоча й важко так.
В міста від"їжджають А були ж селяни
молоді й здорові, завжди справедливі.
там знайти роботу І як рідна мати,-
легше, ніж в селі. їм була земля.
Чи "вгорі" не бачать Працювали вміло
і плачів не чують, і були щасливі,
що бідніють люди хоча і важкою
в кожному селі. праця їх була.
Доки були сили,
все у них родило:
овочі і фрукти,
пшениці й жита.
Та "нові" порядки
обламали крила,
люди постаріли
і сил вже нема.
Вже на сполох бити "У міста - по гроші,
давно усім треба, а в села - по розум"
щоб не допускати істина відома
великого зла. і тепер жива.
В селі міць і сила, Правильні й хороші
і доля країни, приймати закони,
допустить не можна захищати села
зникнення села. і селян від зла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706013
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2016
Білий сніг на землі,
Білий сніг і на скронях.
У воєні він дні,-
Бува сірий і чорний.
Від людськ гірких сліз,
Тане з плямами крові.
І листочки беріз,
І поранені стогнуть.
Гуркіт, дим і вогні,
І тумани вже чорні.
Білий сніг на землі
Став від крові червоний.
А земля аж двигтить,
І гуркочуть гармати.
Солдат мертвий лежить,
І не може стріляти.
Білий сніг на землі,
Білий сніг і на скронях.
Хай війни на землі
Вже не буде ніколи.
Люди - тіні живі,
І сніги кольорові,
Ми ті роки і дні
Не забудем ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705665
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.12.2016
Ой у поле я ходила,
там ромашки рвала.
На ромашках я гадала,
чи буду кохана.
Собі долю нагадала
і на рушник стала,
він кохав і я кохала,
і пісні співала.
Ой ромашко, моя мила,
чом ти не сказала,
що мене із чорнобривим
розлука чекала.
Знову я ходила в поле
ромашку шукала,
не знайшла її у долі,
вона вже зів"яла.
Ой ти поле, моє поле,
чом не підказало,
що мене війна і доля
з милим розлучали.
Спохмурніло моє поле,
а я зажурилась,
похилилась, як тополя,
одна залишилась.
Війна милого скосила,
як трава зів"яла,
мені серденько розбила,
і сумна я стала.
І тепер прошу я долю,
і Бога благаю:
зупинить війну- неволю
у рідному краю.
Хай у полі знов ромашки
у житах квітують.
Хай дівчата й молодички,-
люблять й не сумують.
Не ходжу я більше в поле
і вже не гадаю.
Те що визначила доля,
я стерпіти маю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705450
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.12.2016
Я молюся Богу Щоб була в них сила,
на щасливу долю: щоб війна скінчилась,
для онуків і дітей, і жили всі в мирі,
і для всіх простих людей. здорові й щасливі.
Щоб зникли бандити,
й люди могли жити,-
вільно в селах і містах,
у містечках й хуторах.
Сонце усміхалось, Щоб люди роботу
поля засівались, завжди добру мали,
врожаї зростали, і щоб їм зарплату
й жити легше стало. гідну видавали.
Щоб людей трудящих
влада розуміла,
а всіх непутящих
подолать зуміла.
Щоб наша держава Бо ж у нас усе своє,
могутньою стала, слава Богу, було й є:
і щоб з-за кордону і надра путящі,
подачок не ждала. і люди трудящі.
І земля родюча,
і ліси дрімучі,
степи неозорі,
сонце, місяць, зорі.
А щоб гідно жити, а щоб в грязь не впасти,
треба всім трудитись, треба ще й не красти,
у будь-яких справах, пити лише в свято,
не бути лукавим. і то небагато.
Старших - поважати,
молодших - любити,
про малечу - дбати,
добру їх навчати.
Щоб наша країна Щоб все для країни
розправила крила, влада теж робила,
треба щоб і влада всім наша країна
докладала сили. була б мати рідна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705272
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2016
Там де війна, там крові ріки,
вибухи,стогін, скрегіт, дзвін,
могили, сироти, каліки
і сум покинутих руїн...
Ми все стерпіть тоді зуміли,
хоч дуже страшно нам було,
наші батьки нас захистили,
а нині знов вернулось зло.
Майже три роки йде кривава,
страшна виснажлива війна,
і наші люди, і держава,
її відчули вже сповна.
Готові сили всі віддати
на захист рідної землі,
і воювать навчились,й ждати,-
у кожнім місті і селі.
Ідуть туди батьки і діти,
друзі і сестри, і брати,
країну рідну захищати,
свободу й землю берегти.
Та олігархи є вельможі,
яким війна ця не болить,
такі не стануть насторожі,
їм сліз від відчаю не лить.
Вони вгодовані і ситі,
у розкошах привикли жить,
їх очі смутком не сповиті,
людске страждання не болить.
Є серед них пани пихаті,
війна розвага для таких,
й можливість збільшення багатства
на болях мертвих і живих.
І своїх чад не посилають
у круговерть ції війни,
як відкупитась вони знають,
вже й совість втратили вони.
Давно вже треба тих пихатих:
і полякать, і потрясти,
послать подалі, чи й за грати,
та, навіть, і під три чорти!
Там де війна, там ріки крові,
і сліз, і горя, і біди.
Та люди все стерпіть готові,
щоб війни зникли назавжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.12.2016
Допоки ішов дощ, Допоки віяв вітер,
варила бабця борщ, той борщик їли діти,
коли ж посипав сніг, онуки і сусіди,
вона пекла пиріг. не було тільки діда.
Дідусь десь у дворі
кормив курей й кролів,
Коли ж він зголоднів,
прийшов і теж борщ їв.
Гуртом їли пиріг, Подякували бабці,
був спечений для всіх, обід був, як у казці,
пили з ним молоко, а потім посуд мили,
всім радісно було. про різне говорили.
Про те, що вже зима,
й тепла уже нема,
що ціни знов ростуть,
й люди бідно живуть.
Й на сході йде війна, В них руки загребущі,
і спокою нема, а очі завидющі,
багаті багатіють, є в них ковбаси й сало,
вони це добре вміють. а їм все мало й мало.
Давно вже запаніли,
хоча були й невмілі.
Чи це така в них вдача,
до статків неледача.
Вони й е - декларацій, Зуміли прихопити,
напевне не бояться, то ж весело їм жити,
зуміють відкупитись, війна їх не турбує,
і в очі не дивитись. кожен своє мурує.
А бідні виживають,
зарплати малі мають,
дітей треба ростити,
кормить, вдягать, учити.
І бідним помагати, Допоки говорили,
не плакать, не стогнати, поповнилися сили,
щоб якось виживати, мітли взяли й лопати,
постійно працювати. пішли сніг відкидати.
Попрацювали гарно,
у сніжки грали славно.,
Вернулися до хати,
щоб вірш цей написати.
Потім уроки вчили У вихідний цей день,
і знову говорили, наповнились ідей,
читали і писали бабусю розважали,
і в різні ігри грали. пісні з нею співали.
На дідуся загадки
знаходили відгадки.
Цей день був дуже вдалий,
Повчальний і цікавий.
Всі добре потрудились І дякували дуже
і зовсім не стомились, бабусі і дідусю:
а спати, як вкладались, за день такий чудовий,
то знову посміхались. вражень хороших повний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704916
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.12.2016
Гарна в радості і в пісні,
Горда у зажурі і в біді,
Сильна в праці і в поході,
І завжди незламна в боротьбі.
Взимку тиха, сумирна, проста,
В білосніжно-чудовім покрові,
І не меркне її красота,-
Від відлиги, дощів і морозів.
А весною вона чарівна,
У безмежно - живильній обнові,
Розквітає її доброта
Диво-квітом її калиновим.
А як літо погоже прийде,
Її чари навкруг все полонять.
І не має у світі ніде,
Тих дарунків, що літо приносить.
Восени чарівна до безмеж,
Щедра, щира стає і багата.
І немає тій щедрості меж,
І незламна вона, і крилата.
Я до неї з любов"ю горнусь,
А в біді до землі припадаю...
Її величчю й духом горджусь,
Не залишить в зажурі, я знаю.
І я сили усі їй віддам,
Щоб вона ще міцнішою стала.
На злобу й нелюбов ворогам,
Україна моя нездоланна.
На весь світ я сьогодні кажу:
"Україна - моя це країна,
Я її і любила, й люблю,
І земля тут моя, і родина!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704652
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.12.2016
Кажуть, що хороший вчитель, як батько рідний, а хороша вчителька, як мати рідна. А ще мабуть кожен відчуває, що школа, то друга домівка. От я й хочу повідати про свій перший рік навчання. Ми з братом погодки, тому мама віддала нас до школи разом. Брату було 8 років, а мені - майже 7. Це були важкі післявоєнні роки. Ми не мали в що одягтися, а за взуття, взагалі, не питайте. З ранньої весни і до глибокої осені ходили босоніж, а взимку мама десь діставала хоч якісь чоботи, часом вони були діряві, та ще й великі і важкі. Ми напихали в них соломи, щоб було не така холодно, бо про шкарпетки тоді і не знали, щоправда були ще онучі. А ще носили шиті валянки з чунями. І ніхто ні з кого не сміявся.
Школа наша - це три звичайні сільські хати на дві половини. У них ми навчалися у дві зміни: одні класи зранку, а інші - після обіду.Топили грубки мало і нам було дуже холодно. Ми сиділи одягнені і все одно мерзли. Тоді вчителька оголошувала фізкультхвилинку, щоб ми хоч трохи зігрілися. А на перервах ми мов мухи обліпляли грубу, намагаючись нагріти руки, бо й рукавичок у нас не було. Пам"ятаю, як одного разу якась жінка постукала у замерзле вікно і голосно гукнула: "Вам тюльки не треба?". Це люди аж з Миколаєва приїхали, напевне, не від доброго життя.
В школу ми ходили з охотою, вчитися нам подобалося. Та брат навчався на відмінно, а я ніяк не могла второпати, що й до чого, хоч і старалася. Особливо важко було з письмом. Зошитів було мало, писали ми ручками з пером, а чорнило саморобне з якоїсь фарби, а то й з бузини. Мені все це було незручно, пальці мої завжди були в чорнилі, а в зошитах рясніли ляпки. Чорнильниці теж були саморобні - і кам"яні, і смоляні. Підручників теж було мало, один на 5 - 7 учнів. Доводилося виконувати завдання по черзі, а потім обмінюватися, але домашні завдання ми виконували завжди. Оскільки підручників було мало, то мама пошила нам одну на двох торбу. ЇЇ з підручниками і зошитами носив брат, перекинувши через плече. А я носила чорнильницю. Одягнуті ми були абияк. Руки в мене мерзли, і я просила брата, щоб він допоміг нести чорнильницю, доки я відігрію руки. Він іноді погоджувався, а іноді дражнився і чорнильницю не брав. Тоді я демонстративно ставила її на стежку і йшла далі, повідомивши брата, що чорнильницю не несу. Брат на це уваги не звертав. І мені доводилось за нею вертатись і доганяти брата. Отак я й зігрівалася. Коли мама дізналася про наші суперечки, вона пошила торбу і для мене, і десь дістала чорнильницю для брата. Окрім цього зробила на торбах кишеньки для чорнильниць, і наші суперечки зникли. У суботу після школи я йшла до бабусі, а в понеділок від неї йшла до школи. Там теж були мої однокласники, тому проблем з виконанням домашніх завдань не було. Одного разу ми ватагою однолітків,зайшли на річку погратися. Весело ковзали, грали у поїзд, латки. Я не помітила, що одна лямка відірвалася, і торба залишилася на льоду. Разом із сусідкою Танею ми зайшли в будинок бабусі, розповіли їй про навчання, про ігри. Бабуся уважно слухала, про щось розпитувала, щось сама розповідала. Потім Таня пішла, а ми повечеряли і лягли спати. Коли ж у неділю після сніданку, я зібралася вчити уроки, то ніяк не могла знайти торбу. Я погукала Таню і ми разом пішли її шукати , та не знайшли. Я дуже засмутилася, у мене піднялася температура, і в понеділок бабуся повела мене додому. Вони з мамою про щось довго розмовляли, а потім мама суворо сказала: "До школи більше не ходитимеш. У мене немає за що купувати тобі зошити і чорнильницю." Я гірко заплакала. У вівторок я знову залишилася вдома. Мені було дуже сумно, я весь час виглядала брата і сподівалась, що він принесе і мою торбу. Яка ж я була рада, коли побачила, що він повертається зі школи з двома торбами. Виявилось, що її ще в неділю вранці знайшла свинарка, йдучи на роботу. А потім, чи - то забула, чи щось їй завадило передати торбу вчасно. Я виконала всі домашні завдання і в середу з радістю пішла до школи. У класі всі знали про мою пригоду, але не сміялися, а вчителька тільки
посміхнувшись сказала: "Ну, ось і дорбе, що ти повернулася!" З часом я стала навчатмся краще, бо мені соромно було, що брат відмінник, а я ні.
Як далеко ті роки, та як приємно і щемно все згадати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704496
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 03.12.2016
Посварився раз Тодось
З дужиною Кларою.
Не балакав він, надувсь,
Ходив, зиркав хмарою.
Як йшов спати написав:
"Розбуди раненько!"
І записку ту поклав
Дружині на дзеркало.
Вранці сам якось проснувсь,
Скинув простирало,
На подушці біля нього
Записка лежала.
У записці тій слова,
Написані гарно:
"На роботу вже пора,
Просинайсь негайно!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704279
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2016
Сумний бува грудень
І в свята, і в будень.
Буває нам здається,
Що й сонце не сміється.
А буває такий год,
Що на день, аж сім погод:
То морозить, то дощить,
А то сніг густий летить.
То дме вітер, аж пищить,
А то й буря закричить.
Бува й сонечко ясне,
День той зиму осяйне,
Іній, слякоть і негода,
В зиму різна є погода.
Надівай частіш кожуха
І ховай під шапку вуха.
Не марнуй даремно час,
Тоді й буде все гаразд.
А щоб голоду не знать,
Треба влітку не дрімать,
Бо що літом припасеш,
Те зимою і пожнеш.
Літом сил не пошкодуєш,
То й зимою не сумуєш:
Є що їсти, є що пити,
Веселіше в світі жити!
Не страшні і сім погод,
Якщо є що класти в рот.
Як дровець ще запасешся,
Той зимою усміхнешся.
Якщо часу не марнуєш,-
Літом й восени працюєш,
Не злякаєшся зими,
І житимеш між людьми!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704062
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.12.2016
Заплутався вітер у осіннім листі,
І тумани сиві простір обняли.
Ми йдемо з тобою своїм рідним містом,
І тепер щасливі, як колись були.
Ми не розлучались, дякуючи долі,
Бо любов і дружбу вміло берегли.
Труднощі долали на життєвім полі,
В світ широкий діти вже наші пішли.
Швидко промайнули наші спільні роки,
Сповнені любові, радості й тепла.
Дорослі чудові вже наші онуки,
І все було б добре, якби не війна.
І хоч ми з тобою поважного віку,
Не страшна нам осінь і навіть зима.
Роки непідвладні ніякому ліку,
Смутку в наших душах і серцях нема.
Дай, Боже, нам сили в світі ще пожити,
Діждатись правнуків, в них наші жнива.
Вмієм працювати і добро творити,
І нам завжди добре, бо любов жива!
За дітей й онуків молимося Богу,
Й за те,щоб скінчилась пошвидше війна,
Щоб були відкриті їм світлі дороги,
Й щоб наша країна вільною була!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703815
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.11.2016
Бувають ще вранішні роси,
і мороз бува.
Хоч осінь вплелася у коси,
надія жива.
Погода, то краща, то гірша,
то сонце, то дощ.
Сумні часом пишуться вірші,
холодний їм борщ.
Так рано стемніло у домі,
ще й темінь густа.
Думки навіває холодні,
вже й миска пуста.
У печі вогонь догорає
і дров вже нема.
Нікого я вже не чекаю,
сумую одна.
Спіткнулася знов на порозі,
вже й сили нема.
Думки мої знову в дорозі,
печаль й пітьма.
Минуле вернуть неможливо,
жура обійма.
Всі дні пробігають журливо,
моя це карма.
Вернуть намагаюся віру,
хоч крил і нема.
Та все ж і надіюсь, і мрію,
не зіб"є зима.
Відійдуть вітри і морози,
знов буде весна.
Не буде біди і печалі,
скінчиться війна.
Життя ж - пречудовая штука,
це знають усі.
У кожній порі є наука,
закони свої.
І знов мерехтітимуть зорі,-
усім і мені.
Змінить не завжди можна долі,
й закони земні.
І будуть дощі знов і роси,
й зелена трава.
Хоч осінь вплелася у коси,
краса ожива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703663
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2016
Навкруг мене тиша, Думки, ніби хмари,-
Бо живу одна. Сірі і густі.
Шарудить лиш миша, Як в степу кошари,-
Бо й кота нема. Тужливі й пусті...
Зникають і мрії,
Чи можливо сплять?
І сонце не гріє,
Й зорі не блищать.
Ожива надія, Внуки приїжджають,
З приїздом дітей, І сум мій зника.
Тоді й хмара сіра, Мене розважають,
Додає ідей. Вдача в них така.
Тоді мене й тиша
Зовсім не ляка.
І будь - яка ноша
Мені не важка.
А ще телефон є, Телевізор маю,
Він теж не дріма. Є ще й інтернет.
Від друзів новини Все це піднімає
Мені посила. Настрій й інтелект.
Навкруг мене тиша,
Так в житті бува.
Чую шурхіт миші,
Значить ще жива!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703453
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.11.2016
Як бідувала сім"я після від"їзду Полі, мені розповіла Варя, яка вижила у цьому страшному лихолітті. Найбільше їй запам"яталося і вразило, як вони на різдвяні свята ходили колядувати. Хоч було й холодно, адже одягнені абияк та щей знесилені від постійного недоїдання,ішли від хати до хати і своїми слабенькими голосочками співали колядки. І хоча нестатки були в кожній сім"ї, люди все одно виносили їм:хто печений буряк, чи картоплину, хто жменю квасолі, гороху, проса, а хто й маторженик. Це хоч і трохи, та все ж допомогло витримать від недоїдань і загибелі.
До весни ще було далеко і голод звалив Василька і Павлика. Як не намагалася Настя врятувати синочків, нічого не допомогло - померли наприкінці зими. А згодом біда наздогнала й Федюню. Хлопчина зліг і вже не міг ні ходити, ні говорити. Знесилена і згорьована Настя, зібравши останні сили, пішла у садок в надії знайти хоч якісь бруньки, чи корінці, та зварити навар, бо дивитися як помирають діти, було несила. І тут вона побачила маленького зайчика, що гриз кору деревця. Перемагаючи втому і слабість, вона, мов дика кішка, підкралася до нього і накрила своєю хусткою, впавши зверху. Довго не вірила в таку удачу і ніяк не наважувалася встати. А потім все ж підвелася і, похитуючись, понесла свою здобич до хати. Вона навіть не стала білувати зайчика, а поклала на рогач і піднесла до вогню в печі, щоб обсмалити. А коли зварила бульйон, то з жахом усвідомила, що Федуні він уже не був потрібний, помер хлопчина.
Навесні повернулася з Донбасу Поля, привезла продукти, куплені за зароблені на шахті, де їй довелося працювати, гроші, та ще й гостинці від дядьків. Стала відгодовувати знесилених маму, Галю, Варю і Андрійка, врятувавши їх від смерті. А згодом з"явилася травичка, бруньки на деревах і стало трохи легше. Тепер уже Андрійко намагався допомогти сім"ї вижити: збирав трави, ловив рибу, іноді допомагав сусідам і односельцям виконати якусь роботу, а ті в свою чергу віддячували хлопцю хоч якимись продуктами. Тоді Поля пішла працювати у Шарівський радгосп. Там покищо нічого не платили, зате кормили тричі на день, а розрахуватися обіцяли після жнив..
Діти щипали травичку, шукали торішні ягоди, а згодом цвіт акації -"кашку", як вони її називали. Та й тут біда їх не облишила. Якось Галинці вдалося вилізти на дерево. Рвала цвіт і кидала на землю, а діти - свої і сусідські - збирали і їли, їли. А потім почули тріск гілорк. То впала Галинка. Малеча розбіглася хто куди, ще й побоялися мамі про це розповісти. Коли ж та сама знайшла дівчинку, її вже не можна було врятувати. Згодом Андрійко назбирав у лісосмузі грибів, не стримався і кілька з них з"їв сирими.. Повернувся додому і впав, розсипавши ті гриби. Настя знову робила все можливе, аби врятувати дитину: промивала шлунок, напувала відварами. Не допомогло - не стало Андрійка.Убита горем Настя, зовсім заслабла, перестала їсти, опухла і осліпла...
Поля у той час працювала у радгоспі, спочатку сапала буряки, соняхи, городину, а потім в"язала снопи, вантажила їх на підводи і гарби, крутила молотарку. Не раз просилася у бригадира відпустити її хоч на день- два додому, та той щоразу вмовляв дівчину зачекати до кінця жнив, тоді напечуть хліба з нового врожаю і буде їй що понести додому. Поля погодилася, та жнива ще не закінчилися,як хтось прийшов з Вершинокам"янки на роботу і повідав бригадиру, що майже вся сім"я Полі вимерла. Бригадир негайно видав дівчині і продуктів, і хліба, та й відпустив на тиждень додому. Швиденько зібравшись, дівчина вирушила в дорогу. Йти було далеченько, кіломентрів з 15, та вона здолала цю відстань без перепочинку. А коли вдалині замайоріла рідна хата, серце забилося тривогою, їй забракло повітря і вона зупинилася... Село ніби вимерло: ні людей, ні худоби, навіть собаки не гавкали. Коли ж нарешті відірвала натружені ноги від землі і рушила далі, то помітила на подвір"ї димок. Зраділа, значить є хтось живий. Зайшла на подвір"я і побачила Варю, яка сиділа біля пічки, на якій щось кипіло. Варя побачила сестру і заплакала, простягнувши тоненькі ручки назустріч. Підвестися і підійти до Полі вона вже не мала сили. Поля підхопила дівча на руки, лагідно пригорнула до себе і запитала, де ж решта. А та, ледве чутно промовила: "Немає... Померли... Там,(показала на хату), тільки мама, але й вона помирає..." По її щічках потекли сльози. Зайшовши до хати, Поля дала мамі і сестрі по маленькому шматочку хліба і по півсклянки кип"яточку. Вони просили ще, та дівчина знала, що більше неможна. За тиждень вона виходила і маму, і сестру, та й знову повернулася до радгоспу. Тепер вона брала раз у два тижні вихідні і несла рідним свої зароблені продукти. Так вона врятувала їх від смерті. Отак гинули діти сонця і великої нашої землі.
НЕХАЙ НІКОЛИ НЕ ПОВТОРИТЬСЯ ТАКЕ ЛИХОЛІТТЯ!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703224
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 27.11.2016
Так тяжко було мамі все згадати,
І розказати нам про той страшний урок,
Коли її братів, сестер,..й людей багато,-
Невинних в ті роки забрав голодомор...
Голодомор!..Від одного цього слова стає моторошно. Важко навіть уявити, що прийшлось пережити людям у ті вже далекі і такі страшні роки. Тоді були примінені найжахливіші способи знищення українського народу. Скільки ж то людей втратили своїх дітей, братів, сестер, батьків?..Певне тому мої бабуся і мама не хотіли нам з братом нічого розповідати. І хоча в роки минулої війни та в післявоєнні 1946 - 1947 роки ми на своїй шкірі відчули і страх, і відчай, і голод, та дізнавшись про страшні події 1932 - 1933 років, ми вже не відставали від мами і бабусі і по крупинці дізнавалися з їх скупих розповідей про ті страждання, які довелося стерпіти нашим рідним.Коли вони згадували про ті події, їх очі застеляли сльози, а голоси зривались на ридання. В роки колективізації сім"ю бабусі було розкуркулено і вислано у село Латівку, що на Дніпроперовщині. Сім"я була без засобів для існування. Жили в якійсь маленькій хатині, схожій на хлів. Їжі ніякої не було. Дорослих примушували працювати від зорі до зорі, а дев"ятеро дітей залишалися "дома" , малечу доглядали старші, самі ж і вишукували, і готували сяку - таку їжу. Від недоїдання малі дуже хворіли. Тоді сім"ї дозволили повернутися додому у рідне село Вершинокам"янку.
Моя бабуся Настя була роботящою і мудрою жінкою,добре розумілася на лікарських рослинах, ніколи не відмовляла в допомозі нужденним, тому сподівалася на односельців, які добре знали і поважали її сім"ю.. Допомогли повернутися їй брати Гнат, Левко, Степан, Яків і Гаврило. І хоч у їхніх родинах теж була велика скрута, вони підкинули сестрі і картопельки, і буряків, і моркви, і квасолі, і проса...
Полі, в майбутньому моїй мамі, на той час було 18 років, а найменшій Варі - 5.
Настя щодня варила борщ, додаючи у нього листя лободи, кропиви, щириці...З кожним днем він ставав усе рідшим, бо треба було економити. А як тут зекономиш, адже на 10 ротів їжі не вистачало. Ще жінка пекла оладки, називаючи їх маторжениками, бо ж у них було не стільки борошна, як трави, а іноді й відсів з полови. Виходили вони важкі, діти ковтали їх через силу, але ж голод вимагав свого. Як - то кажуть: "Хоч і вовна, якби кишка повна." У дітей, особливо у меншеньких, часто боліли животики, вони плакали і просили хлібця. Доки було тепло, найстаршенький із хлопчиків Федюня ловив рибу, але ж таких риболовів було багато, і тому улов був мізерним, а іноді й взагалі ніякий. Молодші шукали і рвали ягоди калини, шипшини, глоду - їли їх свіжим і сушили на зиму.
Найтяжче було семирічним близнятам Яші і Петрику. Вони були такі худючі, що здавалося, розірви шкірку і посипляться кістки. Саме їх перших і звалив голод. Коли їм звело животики, Настя готувала відвари трав, напувала їх, намагаючись підтримати синочків. Вони спочатку ковтали, а коли вже зовсім не могли, вона легенько впускала їм по крапельці рідини в ротики і благала ковтнути. Не допомогло. Як народилися, так і померли в один день.
Згодом закінчилися всі запаси. Настя не знала, що робити. Люди з села ходили до інших сіл, в Новгородку, Шарівку, несли свої речі (кожухи, чоботи, валянки, калоші - що в кого було), і іноді їм вдавалося обміняти їх на якісь продукти. У Насті нічого не було, адже переїзди, пов"язані з розкуркулюванням, загнали родину на межу зубожіння. І тоді Настя сказала Полі: "Їдь, доню, на Донбас, до дядьків, батькових братів, вони допоможуть влаштуватися на роботу та якось вижити. За нас не турбуйся, що Бог дасть, те й буде. Як люди, так і ми. Та й Федюня вже не маленький, допоможе доглянути менших, та й десь щось заробити..." Хоча й важко було Полі залишати маму з малими завжди голодними дітьми, вона погодилася в надії, що так зможе хоч трохи допомогти і мамі, і братикам та сестричкам. Поїхала.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703095
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 26.11.2016
Хоч важко жити нам сьогодні,
Ненависті у нас нема.
Зміни в природі є погодні,
І жаль, що осінь вже мина.
І відцвіли давно вже квіти,
Й в будинку я давно одна.
Онуки дзвонять, друзі, діти,
Ляка мене лише війна...
І я, й сусіди живем скромно,
Панують владці й багачі.
Навчились ми терпіти гідно,
Про Мир же мрієм і вночі.
Хоч розумієм, як раніше,
Не кожна мрія досяжна.
Щоб не було далі ще гірше,
Треба, щоб скінчилась війна.
Така важка, та щей кривава,
Людей найкращих убива.
За Незалежність це розправа,
Кров"ю Свободу убива.
Прийшли незвані братовбивці,
Чи в них нема своїх турбот?
І злими стали кровопивці.
Чи душ немають,чи чеснот?..
Сповиті путами неправди,
Брехливі, вражі бандюги,
П"янкі від хтивості і зради,
А є й від злості і нудьги.
Чи їх не матері родили,
А чи батьки у них "божки".
Чи в школі їх не так учили,
А чи в мозгах у них тріски?..
Від них не діждемось пощади,
Та й не потрібна нам вона.
Дамо у пику їм за зраду
І розрахуємось сповна!
Нам заважають й олігархи,
Їм нас ніяк не зрозуміть.
Вони вгодовані й пихаті,
Без них нам легше було б жить.
Вони відчули вже сьогодні,
Що незворотний "судний день".
Від е-декларацій невгамовні,
І бісить гнів простих людей.
Хоч важко жити нам сьогодні,
Віра в майбутнє ще жива.
Може зима буде й холодна,
Та будуть в нас іще й жнива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702853
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2016
Зникає вже просинь, Сиві й сірі хмари
Засинає сад. Небо затягли.
Відступає осінь І вже, як отари,
Й диво- листопад. Шуби одягли.
То тумани сіють,
То дощі підряд,
Отак і зникають
Дні і листопад.
Синяви у небі Вже багряні коси
Більше вже нема. Осінь розплела.
Отак без потреби, Бува від морозу
Восени - зима. на траві сльоза.
На жаль диво - осінь,-
Вже не золота,
І мрії, і очі
Смутком огорта.
В світі все мінливе, Вона ж незрадлива,
Скінчились жнива. лагідна, жива.
Та дуже ж красива І у ній щаслива
Лиш осінь бува. Я завжди була.
Зиму, весну й літо
Я переживу.
І надійним квітом
В осінь знов ввійду.
Оживиться знову Осінь, моя осінь,
Мій осінній сад. Я тебе знов жду.
І дім мій чудовий, Тебе й твою просинь,-
Квіти й виноград. Любила й люблю!
Я у тебе вірю,
Повернешся знов,
Відновиш Надію,
Віру і Любов!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702628
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.11.2016
Дитинство бідне, лагідне,-
Всміхалося мені.
Стежки стелились радужно
У рідному селі.
Часом голодна й боса я
Ступала по стерні.
І звуки стоголосії,
Ловила чарівні.
А юність мрій наповнена,
Як квіти у вінку.
Собою задоволена,
Кружляла,як в танку.
Любов"ю переповнені,-
Були і ночі, й дні.
І діточки, як промені
Від сонечка мені.
І зрілі роки зоряні,
Всміхалися мені.
І прикрощі у осені
Здавлись нестрашні.
Та осінь зачудована,
Поставила печать.
І я, як замурована,
Навчилася мовчать.
Мені тепер невесело,
Й душа часом болить.
Життя моє змережене,
До обрію біжить.
Журою переважено,
Вже я на рубежі.
Дороги перехрещено,
Куди ж іти мені?
У зиму йти невесело,
В ній холодно мені.
Життя моє змережене,
Було воно, чи ні?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702424
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2016
Син у батька запитав:
"Де Африка, тату?
Щось не можу відшукать
Я її на карті!"
Батько глянув, посміхнувсь,
Сказав веселенько:
"Думаю, синочку мій,
Зовсім недалечко.
Програміст на фірмі в нас
Із Африки родом,
На роботу він щодня,
Іде пішим ходом!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702190
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2016
Є таке, що стосується кожного:
І його, і її, і всіх нас.
Жити буде цікаво і сонячно,
Якщо будемо дбать повсякчас.
Це від Бога нам дано й даровано:
І Довкілля, і Сонце ясне.
І тому лише жить буде здорово,
Хто і дбає, і все береже.
А ще долею нам передбачено:
Примножати усе й берегти,
Жить вагомо і зримо, і значимо,
Гарних успіхів,щоб досягти.
Із давен нам відоме є правило,
І важливе воно й золоте:
Якщо жить і робити все правильно,
То примножиться все, що вже є.
Лише Працею все і примножиться,
І достаток із нею зросте.
А серця наші й душі вже тягнуться,
Теж до того, що вічне й просте.
І ЗЕМЛЯ наша вічна вже проситься,-
Лиш з Любов"ю її оброблять.
А Морями й Річками розноситься,-
Вже благання і їх зберігать.
І Ліси, і Поля вже знесилені,
Відчайдушно вони теж кричать,
І їх сльози дощами не вимиті,
Тож ж не можуть вони вже мовчать.
Знаєм все це стосується кожного:
І його, і її, і всіх нас.
Більш не лити з пустого й порожнього,
Берегти все завжди й повсякчас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702185
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2016
Туди ідуть найкращі із синів,
По- іншому не може бути,
Бо ж вони вірні пам"яті дідів,
Країну не залишать в скруті.
Вони є втіленням сили й добра,
Надійності, відваги й благодаті,
У важкий час прийшла їхня пора,
Довести всім до чого здатні.
Хтось вперше відірвався від батьків,
Хтось залишив дружину, доньку, сина,
Хтось дівчину - веселку кольорів,..
Бо ж найдорожче - Батьківщина!
Готовий кожен з них тепер нести
Відповідальність за усю країну.
Доходять не завжди до них листи
Й дзвінки від друзів і родини.
Важкий і небезпечний у них шлях,
Та вони вірять в незрадливість,
Сім"я, домівка - в мріях і думках,
Та жива й віра в справедливість.
Для них сьогодні більше, ніж для всіх,
Ще від Майдану істина відома:
Свою країну треба захищать,
Й до цього всі вони готові.
Туди ідуть і доньки, і сини,
По-іншому не може бути,
Гідні вони батьків своїх й дідів,
Незламні наші мужні діти!
Ми вірим їм, як вірили батькам,
Які нас від фашистів захистили.
Ми дякуєм і донькам, і синам,
Й ждемо додому їх живими.
У перемогу віримо і ми,
Недовіряємо лиш владі.
Бо всім відомо, що поміж людьми,
Панують в нас пани пихаті.
Мирне життя всім хочеться пізнать,
Та недостатньо лише мріять.
Треба "бика за роги" уже взять,
Тих що "вгорі" і потрясти, й відсіять.
І сили всім нам треба об"єднать,
Зробить можливе й неможливе,
Всіх ворогів до "біса" відігнать,
І домогтися Миру для країни.
Отож і закликаю я усіх:
Єднаймось! В боротьбі ми будем дужі!
Прислухаймось до себе і до всіх,
Будьмо смиіливі й небайдужі!
Три роки тому об"єднав Майдан,
Вогонь сердець горить донині.
І біль, і Правду кожен там пізнав,-
Життя належить Батьківщині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701932
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.11.2016
Мені приснилось: я маленька,
як ангел пливу в небесах.
До мене хмаринка біленька
пливла на своїх парусах.
Хмаринку я ту привітала,
всміхнулася лагідно їй.
Вона мені човником стала
і я попливла вже на ній.
Назустріч пливла до нас зірка
і Місяць моргав з висоти.
Чарівний букетик із квітів
мені доручив понести.
Взяла я ті квіти у руки,
відчула, як подих весни,
чийсь шепіт: "Не бійся розлуки,
не буде вже більше війни!"
Здалося, що чула я Бога,
і квіти йому віддала,
щоб легшою стала дорога,
я з хмарки водичку пила.
І зірка мене не минула,
дивилась на мене без зла,
легенько до мене торкнулась
і швидко кудись відпливла.
Дивилась я вслід й дивувалась,
що в небі такі є дива,
уважно навкруг роздивлялась,
й раділа, що я ще жива.
Назустріч пливла чорна хмара,
і в розпачі крикнула я:
"Згинь вражая, зомбі-примара,
чужа ти мені, не моя!"..
Від крику свого стрепенулась,
враз зникли небесні дива.
Мій сон відійшов...Я проснулась
в кімнаті своїй і жива.
Вже спать не було в мене сили,
над сном призадумалась я,
мене біла хмара носила,
вона рятівниця моя.
А чорна майнула, та й щезла,
не встигла зробить мені зла.
Хоча і була величезна,
та швидко кудись відпливла.
Мій сон відійшов. Вже не спала,
я встала й до столу пішла,
і сон оцей свій записала,
й ось до КП подала!
Тепер я задумуюсь знову,-
можливо це віщий був сон!..
І скоро прийде Перемога,
і житиме в Мирі народ!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701926
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.11.2016
Я на небі Зорі позбираю,
Місяць поцілую у чоло.
Що війна закінчиться я знаю,
Жити стане краще, як було.
На Землі розсиплю я ті Зорі,
Місяць я поставлю на посту.
Маяком він стане у просторі,
Не злякатись ворога йому.
А Земля і Місяцем, й Зірками,
Освітиться лагідним теплом.
І Любов"ю, Мріями й Думками,
Люди переповняться добром.
Ворог побороти не зуміє,
Бо космічні сили не здолать.
Від злоби й безсилля зшаленіє
Й буде у безпам"ятстві тікать.
Коли ж ворог назавжди відійде,
Відпочинуть Простір і Земля.
Мир і спокій до людей всіх дійде,
Мрія тоді здійсниться моя.
Відпущу я Місяць й Зорі в небо.
Місяць світить, Зорі - мерехтять.
Берегти нам Мир постійно треба,
Ворогів у дім не допускать!
Плавають Зірки нехай на небі,
Місяць завжди світить з висоти.
Будуть люди жити так, як треба,
Україну й Землю берегти!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701463
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2016
Перший сніг, перший сніг,-
впав сьогодні на поріг.
Взяли віники й лопати,
пішли сніг ми відкидати.
На порозі ми топтались,
роздивлялись і сміялись.
Замели поріг і двір,-
і хоч вір, а хоч не вір!
Сміючись сніг відкидали,
аж чуби в нас мокрі стали.
Ще побігали ми трохи
та й пішли учить уроки.
Швидко ми усе повчили,
потім трохи відпочили.
Знову вийшли на поріг,
снігу вже пропав і слід.
Потекла з нього водиця,
аж струмочок утворився.
Котик пив із нього воду
і дививсь на свою вроду.
На городі теж зник сніг,
півень там щось гріб і гріб,
курочок до себе кликав...
Кіт дивився і мурликав.
Повернулися ми в хату,
віршик я почав писати,
брат сидів, щось малював
і тихесенько співав.
Перший сніг, перший сніг,
то нічого, що він втік.
Він приніс нам насолоду
і погратися нагоду.
Снігу будем ждать нового,
не боятися нічого,
жити, вчитись, працювати
Новий рік ми будем ждати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700901
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.11.2016
1. ОХ ЦЕЙ ПІВЕНЬ...
До школи я пішла далекого, холодного і голодного 1946 року, тобто
нині відмічаю 70-и річчя. То ж - 10 літ навчання в школі і майже 49
років роботи у школі, такий ось у мене ужинок. До школи було десь
трохи більше кілометра, але мені було боязно іти своєю вулицею, бо в
тітки Ярини, повз двір якої мені доводилося йти, був великий і гарний
півень, але він бився. А був той півень великий і міцний, отож не раз
доводилося давати втікача, а деколи й відчути його силу на своїх ногах,
руках і навіть голові. Щоб вберегтися від того злючого півня
доводилося, обходити тітки Ярини двір чим подалі. А поруч з тіткою
жила сім"я в якій була чотирирічна дівчинка Наталочка.
Дівчинка боялася того півня ще більше ніж я. Бо той було, як тільки
забачить дівчинку, то й бігом за нею - і боляче щипає за ніжки й
ручки, ще й норовить вискочити на голову. Наталочка починає кричати, і
їй на допомогу прибігає хтось із дорослих, та й рятує дитя від біди.
Одного разу, тікаючи від півня, дівча побігло до річки. А там на
поваленій буревієм вербі сидів гурт молоді. Почувши Наталчине: "Ой -
ой -ой!" хтось із хлопців підхопив дівчинку на руки. Півень
настовбурчився до дівчат, а ті кинули йому кусень хліба, облитий
ненавмисне вином. Птах склював, а дівчата додали йому ще шматок,
скропивши знову вином. Той знову все склював, покудахтав,
настовбурчився, а потім дивно потягнувся і розпластався на траві.
- Оце так! Що ж робити?- вражено вигукнув один із юнаків.
- Треба йти до тітки Ярини на покаяння,- запропонував інший.
Хлопці взяли півня, пішли до тітки, ніяково пояснили, що трапилось,
вибачилися. Жінка ж лише засміялася у відповідь: "Цей проказник давно
просився в борщ! Ось і допросився!.." Так що більше Наталочці нічого
не загрожувало, а мені не треба було обходити тітки Ярини двір десятою
дорогою.
2.П"ЯНА КОРОВА
Ця історія трапилася з моєю троюрідною сестрою Дашею. Вона була трохи
старша від мене. Я ще навчалася в школі, а Даша вже готувалася до
весілля з Іваном, який і жив від неї неподалік, на тій же вулиці.
Батьки нареченого розвели бражку для самогону. Одного недільного дня
до них прибігла сусідка бабця і каже: " Якщо у вас є самогон, або
бражка, негайно ховайте. Міліціянти ходять від хати до хати, трусять
виливають, пишуть протоколи, страхають арештом!" А треба сказати, що в
той час за самогон можна було потрапити і до в"язниці. От Іван з
батьком схопили бідон із бражкою, винесли у корівник, поставили у ясла
ночви, вилили туди бражку, прикрили гіллячям і сіном, і повернулись до
хати. Стражі порядку були вже в дворі. Оглянули комору, сарай, навіть
у сіннику порилися. Зайшли до хати.
-Ну що,дядьку Петро, готуєтесь до весілля?
-Готуємось!
- А де ж самогон? Чи ще не зварили? Тоді де бражка? Невже в хаті?..
Ходили, заглядали у всі закутки.
- Та що ви, хлопці, який самогон?! Ось краще посмакуйте гарячим
свіжим борщем, а ще й млинцями з узваром,- до них господиня.
-Ти, жінко, не пудри нам мозги,-обізвався один міліціянт.
Але в хаті так запахло борщем, що хлопці не стрималися й усе - таки
пообідали. Пішли. Все обійшлося. Іван вивів корівку на прогулянку і
повів до води. Саме там брала воду і Даша.. Стали розмовляти про цю
пригоду. А корівка лягла, відкинула голову в бік і застогнала. "Ой,
Ваню, Манька здихає, біжи за ветеринаром!".Іван пригледівся до Маньки.
З рота в неї текла рідина і йшов неприємний запах. І тут Іван згадав,
що забув прибрати бражку з ясел. Він пояснив Даші у чому річ. Удвох
вони допомогли корівчині встати, поставили проти вітру, напоїли водою.
Даша гладила корівчині шию, спину, живіт, лагідно до неї говорила, а
Іван підтримував корівку, щоб та знову не впала. Коровчина спочатку
прислухалася, легенько мекала, а потім весело брикнула і побігла понад
річкою... Самогон дядько Петро усе ж вигнав, а ще допомогли сусіди,
друзі, родичі і весілля відбулося...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700707
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 15.11.2016
Зайшов студент до вагону, у руках - валіза.
Не підняти її вгору - важка,мов з заліза.
Підійшов до нього дядько: "Важка в тебе ноша?
Та ти, хлопче, не журися, я ось допоможу!"
Обдивився він валізу, взяв її рукою
І впевнено одним махом підняв над собою.
Легко кинув ту валізу на верхню полицю,
Знов усівсь біля студента, навкруг подивився...
Потяг мирно далі стукав, в ритм за звуком звук.
Показав дядько на руки: "Треба мати тут!"
Подививсь студент на дядька, підібрав момент...
І впевнено до стоп - крана підійшов студент.
Вдаючи, що йому тяжко ручку повернуть.
Натужився, ніби зовсім не може звернуть...
Усміхнувся знову дядько, навколо зиркнув.
Підійшов до того крана й ручку повернув.
Зупинився потяг швидко, начальник прийшов.
З"ясував у чому справа й дядька штрафонув.
Студент глянув дядьку в очі і на м"язи рук.
На голову показавши: "Треба мати й тут!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700549
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.11.2016
Ми як одружились,- Народились дітоньки
гарні й молоді. в радості й теплі.
Хатину купили Посадили вишеньку
в нашому селі. для них на весні.
Сповнили хатиноньку
радістю й теплом,
наші любі дітоньки
ласкою й добром.
Усміхалось сонечко Підростали дітоньки
літом і весною. й вишенька моя.
Стукали в віконечко Висівала квітоньки
осінь із зимою. біля дому я.
Хлюпотіло радістю
в ту пору життя.
Не стрічалась з слабістю
вся моя сім"я.
Біля хати вишенька Так збігали в радості
щовесни цвіла. літа, ніби дні.
Без горя і лишенька Свіжі, світлі парості
оселя жила. всміхались мені.
Виросли вже дітоньки,
у містах живуть.
Біля дому квітоньки
вже без них цвітуть.
В інший світ полинув Злетіли швиденько,
вже мій чоловік. як води літа.
Мене тут залишив Постаріла вишенька,
доживати вік. а з нею і я.
Тишею сполохана,
я живу одна.
Буваю усміхнена,
а частіш - сумна.
Розквітають квітоньки Мені з ними хороше
біля хати знов. завжди розмовлять.
Приїжджають дітоньки,- Вони ж ніби сонечка,
радість і любов. вміють працювать.
Усе роблять весело
і добре мені.
Потім за вечерею
співаєм пісні.
Додають ще радості Село і хатинонька,
й онуки мої. небо і земля.
І ніби без старості Діти, внуки, вишенька-
стають мої дні. доля в них моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700337
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2016
Мені в осені радужно жить,
Хоч душа часом й серце болить,
Не вернути ті дні золоті,
Коли рідні були всі живі...
Та не осені в тому вина,
Я всі болі спила вже до дна.
І хоч важко, вперед я іду,
Пересилюю сум і біду.
Поважаю я осінь й люблю,
Її музику серцем ловлю.
Підкоряє усе навкруги
І мені добавляє снаги.
Хоч і хмари пливуть в небесах,
Визначається чийсь долі шлях.
Поведи мене, осінь, туди,
Де не має війни і біди.
Відлетіли уже журавлі,
Залишились лиш птахи малі:
І синички, й чижі, й горобці,
І гойдають гілки й пагінці.
Вже поля умивають дощі,
Одягаються люди в плащі.
Парасольки кругом майорять,
Відпочити всі хочуть і спать.
Наступа вже на п"яти зима,
Та претензій до неї нема.
Це в природи закони такі,
Дні бувають легкі і важкі.
Та я, осінь моя, не журюсь,
І до тебе всім серцем горнусь.
Ти ще радість мені принесеш,
Як в обійми мене знов візьмеш.
Не залиш мене, осінь, в біді,
Я ж завжди дуже рада тобі.
Ми з тобою, як сестри в путі,
Нерозлучні, хоча й в самоті.
Ти несеш мені, осінь, красу,
Я ж тобі у дарунок несу:
Свою пам"ять і щедрість свою,
І тебе, і цей світ я люблю!
Я не смію тебе попросить,
Чи могла б ти мене освітить,
В тобі ж вдосталь і світла, й тепла,
Щоб в тобі я щаслива була.
Все ж наважусь тебе попросить:
-Поможи нам війну зупинить!
Будуть вдячні всі люди тобі,
І тебе не залишать в біді.
Будь же, осінь, завжди золота,
Нехай щедрість твоя ще зроста.
А ми в радості будемо жить,
Тебе й Мир берегти і любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.11.2016
Війни, голод, божевілля,-
це було уже не раз.
І в 20 -і, і в 30 - і,
в 40 - і й повсякчас.
З того світу певне мертві
з неба дивляться на нас.
Зустрічають нові жертви,
в неспокійний нині час.
Бо ж живуть тепер в суспільстві
і багаті, й бідняки.
В 21 - ому столітті
є нещасні й жебраки.
Українське славне братство
влада вміло добива,
і простих людей жебратство,
й непотрібна нам війна.
Чом же всі оті багаті
не пішли на ту війну?
Їхні статки "бородаті",-
не поповнюють казну.
Як за Рузвельта у Штатах:
50 на 50.
За 100 днів змогли підняти
економіку стократ.
"Наші" ж знають, що й де взяти,
й статки знову в них ростуть.
Завеликі в них зарплати,
і у розкошах живуть.
Декларації сучасні,
електронні подають.
Та вони на підлість здатні
і поблажки віднайдуть...
Шаленіють, що й казати,
трохи ж збили із них пил.
Довелось все показати,
щоб уникнуть гніву й вил.
Де мільйони превеликі
і коштовності взяли?
Перепони щоб здолати
і уникнути тюрми.
В них нема жалю до бідних,
і війна їм не болить,
й те, що в західних і східних
нема людям за що жить.
Мінімальні ці зарплати,
за які такі гріхи?
Добре ж вміють працювати,
а отримують "крихти".
Й що робить пенсіонерам,
як їм жить за "копійки"?
Та на зависть мільйонерам,
якось держуться таки.
Мабуть нам потрібен знову
"помаранчевий" Майдан.
Потрясти і владу, й Раду,
й розірвати цей "капкан".
У багатих нечестивих,-
награбоване забрать!
І з тих статків "мільйонивих"
життя нове будувать.
А всім тим, хто прийде в владу,
і чиновникам сказать,
що пора їм всім і в Раді,
по - справжньому працювать.
І зробити все можливе,
щоб спинити цю війну.
Щоб суспільство справедливе,
справжнім стало наяву.
Війни, голод, божевілля,-
з ними нам не по путі.
Непотрібне нам свавілля,
наші помисли прості:
Працювать, дітей ростити,
руки ж маєм золоті.
В Україні вільній жити
і співать свої пісні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699909
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2016
Той хто знає, як серце болить,
Не осудить за сльози й пробачить.
Неможливо без сліз тому жить,
Найдорожче в житті хто утратив.
І печально, й нестерпно в душі,
Чорні хмари і сиві тумани...
І рятують від суму тоді
Гіркі сльози, що ллються річками.
Я жила завжди з Богом в душі,
За дітей і їх долю молилась.
Та настали години страшні,
Я з синочком навік розлучилась.
Хоч пройшло вже немало років,
В іншім світі його вже й дружина.
Та не стерти у серці слідів,
І на цвинтар веде знов стежина.
Вже доросла онучка моя,
Сиротою зростала з дитинства.
Є у неї своя вже сім"я,
Про батьків її біль незгасимий.
Той хто знає, як серце болить,
Не осудить й за сльози пробачить.
Намагаємось так в світі жить,
Щоб нікого нічим не образить.
Бережіть, люди добрі, дітей,
У молитвах звертайтесь до Бога.
Він почує молитви людей
І направить на вірну дорогу.
Неможливо без сліз в світі жить,
Про це кожен напевне вже знає.
Після сліз не так серце болить
І надія в душі оживає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.11.2016
Мову я від матері взяла,
І від тата, дідуся, й бабусі.
І її у світ я понесла,
З нею я нічого не боюся!
Мову я свою боготворю,
З нею я пройду усі дороги.
Мову якщо треба захищу,-
Від зневаги, хамства і пороків.
Українська, рідна, чарівна,
Чиста, милозвучна і привітна.
Й навіть коли я чогось сумна,
Розважа і заспокоює, як зірка.
Мову я свою боготворю,
З нею мені легко і привітно.
Я не проміняю на чужу,
Бо її люблю, як матір рідну.
Все життя з собою пронесу,
І її від мене не забрати.
Навіть і тоді, коли помру,
Буду у нащадках відчувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699561
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2016
В"їжджаю в село, а лелеки
Стоять у своєму гнізді.
Дитинство моє вже далеко,
Нам важко жилось і тоді.
Чудові навкруг краєвиди,
Усе, як колись тут було.
І мрії мої незрадливі,-
Село моє рідне, село.
Знов сили до мене вернулись,
У пам"яті все ожило.
Селяни мої не зігнулись,
Живуть і тримають село!..
Здалося, що й я оживаю,
Відчула ж бо подих тепла.
І серце, й душа відчуває:
Безсмертя людей і села!
А мрії несуть у майбутнє,
Пройде і зима, і весна.
І житиме все незабутнє,
Й навік зникне слово: "війна"!
І житимуть знов тут лелеки,
Й біда хай село обмина,
Хоч жити тепер і нелегко,
Та гріє любов до села!
Село моє рідне й лелеки,
До вас я в надії горнусь.
Дитинство моє вже далеко,
В село назавжди повернусь!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699373
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2016
Завис туман над моїм містом,
тихо по вулицях пливе.
Тепло вже втратило повітря,
а у землі іще живе.
Бувають теплі тихі ранки,
і світло чисте, не мутне...
Вулиці світяться серпанком,
ніби у свято чарівне.
Пейзажі осені чудові,
ще листя золотом цвіте.
Пісні вечірні колискові,
під них все стомлене засне.
Червоні кетяги калини,
додають осені снаги.
Листя танцюють безупину,
солодкі навівають сни.
Глибока осінь листопадом
завершить свій чудовий хід.
Зима морозом й снігопадом
Покличе нас в інший похід.
Не хочу з осінню прощатись,
та не держу на зиму зла.
Готова з нею привітатись,
в обіймах хатнього тепла.
Завис туман над моїм містом,
ще світить сонечко ясне.
Осіннім подихом пречистим
дарунки нам ще принесе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699209
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2016
Жаба квакала щоранку,
І з вечора, й спозаранку.
Усе "ква" і знову "ква".
Пісня жаб"яча така.
Якось теплого денька
Вона вгледіла бузька.
Лише квакнула: "Ква -ку!"
І сховалась у ставку.
А бузько біля ставка
Ходить, жабу вихваля:
"Не ховайсь, тебе прошу,
Я щодня сюди ходжу,
Щоб почуть твій голосок,
Що дзвенить, ніби дзвінок!"
Жаба каже до бузька,
Виглядаючи з ставка:
"Не до жаб"ячого "ква",
В тебе жадність до м"яска!"
Лиш оце вона сказала
І в ставку тім заховалась.
Ви вже, дітки, зрозуміли,
Мораль в казочці проста,-
Що обачливі, як жаби,
Не злякаються бузька!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699013
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2016
Без тебе сумно мені, друже,
Хоч і місяць у вікні,
Шле проміння мені дуже,
Щоб не плакалось мені.
Пам"ятаю голос ніжний,
Слова лагідні твої...
Місяць променем чарівним
Оживля думки мої.
Заховався він за хмару,
Затуманилося скло.
Нівби місяць той зопалу,
Загубив своє весло.
Де ж той місяць забарився?
Довго плаває в імлі.
Жду, щоб знову він з"явився
В чарівнім своїм човні.
Освітив щоб луг і поле,
Заіскрився у вікні,
Як маяк у синім морі,
Засвітив свої вогні.
Так і буду тебе ждати,-
Довгі ночі й день при дні.
Лише місяць буде знати
Й зорі в небі голубім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698825
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2016
В однім селі на Україні,
У малій сільській хатині
Дід Андрій з сім"єю жив,
Отой, що ріпку посадив.
Була у дідуся Андрія
Жінка, що звалася Марія,
Ганнуся, внученька його,
Сином привезена в село.
У внучки доброї Ганнусі
Вже появились добрі друзі:
Собачка Фінка, кіт Мурко
Й веселе мишеня Сірко.
Узяв дідусь якось із ранку
Сапу, граблі й пішов на грядку,
Земельку гарно обробив
І ріпку - дрібку посадив.
Щодня дідусь ходив на грядку,
Сапав, полов і доглядав.
І воду він носив щоранку
Ту ріпку - дрібку поливав.
Трудився дід Андрій немарно,
Зійшла та ріпка дуже гарна.
Зросла велика, чарівна,
Як у Андрія голова.
Дивився дід, радів, сміявся,
Прийшда пора вже ріпку рвать,
З усіх боків за неї брався,
Не зміг з землі її дістать.
Покликав він бабу Марію,
Удвох за ріпку узялись.
Тягнули довго і уміло,
Та тільки потом облились.
На поміч діду і бабусі
Прибігла внученька Ганнуся.
Утрьох вже ріпку ту тягли,
Та з землі вирвать не змогли.
Тоді їх внученька Ганнуся
На поміч діду і бабусі
Собачку Фінку привела,
Щоб ріпку вирвать помогла.
Вже вчотирьох взялися дружно
За ріпку із усіх боків,
Тягнули старанно і мужньо,
Ріпка ж в землі неначе віл.
Прийшов на поміч кіт Мурко,
В п"ятьох тягнули, аж гуло,
Довго, аж доки не стемніло,
Та ріпку вирвать не зуміли.
Задумавсь дід й баба Маруся,
І внучка, милая Ганнуся,
Аж тут на поміч їм прийшло
Маленьке мишеня Сірко.
Гуртом, напруживли всі сили,
Й ріпка на землю всіх звалила.
І тільки мишеня Сірко,
Від них у шпарку утекло.
Раділи всі: Андрій, Марія,
Ганнуся, Фінка і Мурко.
Всім дуже весело було,
Ту ріпку їло все село!
Таке трапляється і нині
На нашій рідній Україні.
Лиш треба в мирі усім жити,
Трудитись, дбати і дружити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698606
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2016
Я не жив би без вас,
Я не жив би без тебе,
Зупинився б і час,
Не було б синім небо.
Без любові б не жив,
Без очей твоїх синіх,
Я їх так полюбив,
Не любить не мав сили.
Я дивлюся у них,
І радію, й співаю.
Я для тебе живу,
Я тебе відчуваю.
Віддаю тобі все,
Й розумію, що мало.
Я тобою живу,
І себе обновляю!
Бо ж без тебе в житті,
Я не мав би і Мрії,
Не було б майбуття,
Не було б і НАдії!
Бо ж Любов є Любов,
З нею Віра й Надія,
І з"являються знов:
Нові сили і мрії!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698364
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2016
Я дивлюсь на горобину,
Що росте в моїм саду.
Ти казав: "Чекай, дівчино,
Я до тебе знов прийду!"
Кожен вечір і щоранку
Я ходжу в своїм саду,
Виглядаю, виглядаю,
Я ж тебе, коханий, жду!
Горобино,горобино!
Де ж мій милий забаривсь?
Може він мене покинув,
Десь на іншу задививсь?
Місяць срібними полями
Проплива в моїм саду.
А я мріями й думками,-
За тобою, милий, йду!
Співчуває горобина,
І до неї я горнусь.
І благаю горобину,
Щоб мій милий повернувсь.
Горобино, горобино!
Де ж мій милий забаривсь,
Може він мене покинув,
Десь на іншу задививсь?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698261
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2016
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
Мене там мати сповивала,
і в світ широкий повела.
Простора хата, хоч низенька,
квіти навколо і бузок.
І брат, й сестра зовсім маленька...
А ще : криниця і садок.
Город великий, берег, річка,
чиста й прозора в ній вода.
Калина й татова усмішка,
мама весела й молода.
Ми з братом бігати любили
і колихать сестру малу ,
татка з роботи виглядали,
жили неначе у раю!
Любов і радість відчували,-
і в снах своїх і наяву.
І світ величний пізнавали,
й його природу чарівну.
Та дня одного все змінилось,
спохмурнів світ і небеса,
і навіть сонце не іскрилось,
зникла навколишня краса.
Чому дорослі метушились,
незрозуміло нам було.
Чому усмішки десь поділись,
чому спохмурніло село?..
Та ми малі все ж відчували,
прийшла біда якась страшна.
І ми дорослих вже питали,
що означа слово "війна"?..
Пішов наш тато воювати,
ще й німчура ввійшла в село.
Сумною стала наша хата,
боляче й гірко нам було.
Вже хата раєм не здавалась,
сповнена болю і жури.
Та ми терпіти намагались
глум і жорстокість німчури.
А потім хати в нас не стало,
згоріла в полум"ї війни...
Нам довелось в чужім сараї
ждати тепла тії весни.
І ми її таки діждались,..
сміялось сонце з висоти,
коли солдати повертались,
наснаги повні й доброти.
З війни наш тато не вернувся,
як же нам боляче було...
Та все ж нам день той посміхнувся,
раділи люди, ми й село.
Ми хату нову збудували,
хоч і нелегко нам було.
Добре навчались, працювали,
життя потроху ожило...
Хоч не живу я у тій хаті,
місто мене вже обняло.
Та так приємно все згадати:
дитинство, хату і село!..
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
На все життя запам"ятала,
та хата раєм нам була!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698006
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2016
Сидить ворона на ялинці,
Все розглядає навкруги.
Спинився заєць на доріжці -
-Чорнява, що там робиш ти?
Ворона стиха засміялась:
-Нічого, - каже,- не роблю!
-А можна й я отут посиджу-
І відпочину, і посплю?
-Сідай! -знов каркнула ворона,
Вітер у вухах не свистить!
Заєць вмостивсь, каже: "Чудово!
Добре нічого не робить!.."
Підкралась хитрая лисиця,
Зайця вхопила й понесла,
Бо дуже снідати хотіла
Уся лисиччина сім"я.
Ворона знехотя злетіла:
-Пробач, сказати я не встигла -
Щоби нічого не робити,
Треба ще й високо сидіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697781
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2016
Як і усі люди по життю я ходжу,
У світлу, у темну і в любу погоду.
Та з самого ранку у вечір не входжу,
Спішу - поспішаю я у день чудовий.
Скажу я по правді: серед днів погожих,
Бувають похмурі і на ніч похожі.
Та я не сумую, роботу шукаю-
У осінню пору листя загрібаю.
В саду й на городі порядок наводжу,
Так завжди в роботі по життю я ходжу.
А коли стомлюся, заходжу до хати,
Сідаю у крісло, газети читати.
Або й в інтернеті цікавинки різні,
І в клубі поезій вірші й пісні, звісно.
Все перечитаю - вірші й оповідки,
Частенько до мене заходить сусідка.
З нею розмовляю, їй дещо читаю,
Про те що дізналась, теж розповідаю.
Це мене рятує від смутку й печалі,
Отак і прямую по життю я далі.
Часто беру в руки ручку і папір,
І пишу я вірша й оповідку-твір.
Написане часто кудись посилаю,
А потім в газетах з радістю читаю.
Та зізнаюсь чесно, що часом буває,
Що смуток на плечі і мені сідає.
Тоді свої вірші напам"ять завчаю
І сама для себе їх розповідаю,
Я й пісні буває для себе співаю,
І тоді за смуток зовсім забуваю.
Отож кажу друзям і всім людям звісно:
Не дозволяйте смутку вам на плечі сісти.
Погляньте навколо є справи чудові,
Знайдіть щось цікаве і будьте здорові!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697548
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2016
Наші стежки не перетнулись
У молоді колись літа.
І наші долі розминулись,
Не наша в тім була вина.
Ну так вже сталось, не зустрілись,
Доля нам випала така.
Ми все робили, як уміли,
Сповнені ніжності й тепла.
Як пісню я життя сприймала,
Ніби пливла на парусах.
Усе вдавалось, я літала,-
У своїх мріях і у снах.
Сім"я була в мене чудова,
І в тебе теж вона була.
Я почувалася щасливо,
В добрі і в злагоді жила.
Та так угодно було долі,
Що овдовіли рано ми.
І на життєвім зрілім полі,
Переплелись наші стежки.
Ми перепони всі здолали,
Що на путі нашім були.
І свої мрії об"єднали,
І щастя знову віднайшли.
Ми ніби знову народились,
Співали душі і серця.
І сили знову відновились,
Доля була на двох одна.
Нам доля в радості стелилась
І посміхалося життя.
Ми працювали, спілкувались,
Світлом наповнилось буття.
Та знов неждано в мою долю
Прийшла незвідана біда.
У тиху і погожу днину,
Я знов лишилася одна...
Це твоя смерть нас розлучила,
Доля моя знову сумна.
Та незрівняний слід лишила,-
Наша вже в осені весна.
Твій ніжний погляд пам"ятаю,
І твої лагідні слова.
Твою турботу відчуваю,
Любов моя й тепер жива!
І хочу я усім сказати,
Нам мудрість доля посила.
Живіть, любіть і пам"ятайте:
В осені теж бува весна.
Життя, як пісню шанувати
У полі світла і тепла.
Жити, любить і пам"ятати:
Любов - найвища дивина!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697441
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2016
4. РОКИ ТВОРЕННЯ
Війна закінчилась, діждались селяни.
Крізь сльози сміялись, раділи співали.
Здавалось, що крила у них появились,
Ще з більшим завзяттям в колгоспах трудились.
І з фронту вертались селянські сини,
Включались в роботу негайно вони.
Робота, нестатки селян не зламали,
З натхненням, як завжди, вони працювали.
Не по віку дорослими діти ставали,
В колгоспах і вдома вони помагали:
Ходили за плугом, орали, копали,
Косили, сушили, сапали, збирали.
Роботу свою МТС відновило -
Сівалки з"явились, трактори і машини.
Підтримку село від держави діставало,
Життя у селі спокійнішим ставало.
Машини гули, поля обробляли,
Стабільно і стрімко врожаї зростали,
Уже і комбайни в степу працювали.
І ферми з"явились, раділи селяни.
І молодь в селі добрі справи робила -
Вже й ланки свої молодіжні створила.
Змагались у праці, концерти давали,
Полівки цікаві для всіх випускали,
Без діла ніколи вони не сиділи,
Хоч важко було, та жили і раділи.
На краще життя усі сподівались,
А діти у школі завзято навчались.
Село моє рідне, найкраще село,
Учитися важко тоді нам було.
І латаний одяг, діряве взуття,
Відсутні книжки і шкільне приладдя.
І класи холодні, і вітер гуде,
Та ми за знаннями до школи ідем.
Сніданки пісні, і обіду нема,
Що дать на вечерю і мама не зна.
І холод, і голод селяни терпіли,
Та брались заввзято за будь-яке діло.
Свинарники нові вони будували,
В колгоспах і дома усі працювали.
Зміцніли колгоспи і люди зміцніли,
Досягнень великих добитись зуміли.
Доходи зросли, появилася сила,
Здавалося їм, що ростуть у них крила.
Життя йшло вперед, укрупнили колгоспи,
Зростали доходи, всього стало вдосталь.
Трактори і машини, комбайни прекрасні,
Нові збудували і ферми, і стайні.
Будинки культури і клуби, і школи,
У селі появились будиночки нові.
Пекарня і пошта, нова перукарня,,
Дитячі садки і аптека, й лікарня.
Активно й завзято селяни трудились,
Критерії нові у праці з"явились:
Режим економії, її собівартість,
А ще продуктивність і праця у радість.
Світліше ставало селянське життя,
І віра в щасливе дітей майбуття.
Великих досягнень вони досягали,
В районі і в області першість тримали.
Почесні звання, ордени і медалі,
За творчість і працю, натхнення в змаганнях:
Надія Комар і Поліна Руденко,
Микола Олійник, а ще Іван Герко,
Фросина Коломієць і Володимир Коршенко,
І Женя Мельницька і Надія Литвин,
Бугрій Павло і Шульга Валентин -
Герої у праці: на фермі і в полі.
Їх подвиги творчі відомі в селі,
Багато із них знайомі мені.
У Верблюжці і я працювала у школі,
І діти селян мені дуже відомі.
Вони помагали дорослим у полі,
І ще й із захопленням вчилися в школі.
Екскурсії, диспути, зустрічі, свята,
Зароблені кошти і база багата.
Серед них слідопити натхненні, умілі,-
Упевнено брались за будь-яке діло.
Постійно і зважено, сміливо і круто:
"Ніхто не забутий,ніщо не забуто".
Живих і полеглих шукали героїв,
Не кануть у Лєту, не зникнуть ніколи.
Тепер усі знають селянськуих героїв.
Не буде хай більше ні воєн, ні горя...
5. В роки незалежності
Незалежність із радістю зустріли,
Новий відлік часу наступив.
Хоч не все, що відбувалось, розуміли,
Вірили й надіялись на позитив.
Та не справдились селян надії,
Їх життя погіршилось стократ.
Зникли клуби, бібліотеки, магазини,
Дитсадки і побутовий комбінат.
Щось незрозуміле відбувалося навколо,
Руйнувалось все, що у селі було.
Потім землю і майно розпаювали,
Та збідніли люди і село.
Потім агрофірми появились:
ПСП, і СТОВ, і МПП.
Знов надія у селян з"явилась
На життя безбідне і нове.
Та не справдилися знову їх надії,
Важким було життя селян і є.
Стали безробітними селяни,
Й знову стогне змучене село,
Власне господарство виручало,
Жити стало важче, ніж було...
І хоча важким життя там стало,
Та село живе і буде жить.
Бо мої селяни нездоланні,
І село зуміють відновить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697230
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2016
Завжди сумувала за тобою, поле,
З тобою дитинство і юність пройшла.
Колоскове поле, доле, моя доле;
Любов і зажура мене обійма.
Хочу я дізнатись і хочу відчути:
Чи колоски чують поклики душі,
Чи не розучились жайвори співати?
Хочу я почути мелодії всі.
Тут же я ходила голодна і боса,
Колоски збирала, в обіймах тепла.
В юності далекій - світанкові роси,
Я у їх обіймах щаслива росла.
Всі стежки й доріжки сходили тут ноги,
Працювала в полі, як і мама, я.
Та життя звернуло на інші дороги,
І без тебе склалась доленька моя.
Швидко промайнули мої зрілі роки,
З тих пір, як від тебе доля відвела.
І без тебе, поле, були мої кроки,
Хоч і сумувала за тобою я.
А сьогодні знову вертаюсь до тебе,
Впаду на коліна й тобі поклонюсь:
-Пробач мені, поле, бачить Бог і небо,
Що знов я до тебе з радістю горнусь.
Тут же я зробила свої перші кроки,-
І свої останні хочу тут зробить.
Я ж не забувала всі твої уроки,
І без тебе, поле, більш не можу жить!
Я вже постаріла, а ти не змінилось,
У проміннях сонця велич і краса.
І слова вагомі про тебе з"явились:
-Поле, ти найкраще, ти ніби весна!..
У свої обійми прийми мене, поле,
У свою колиску, я ж твоє дитя!
Моє рідне Поле, в тобі моя Доля,
Віра і Надія, Любов і Життя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697060
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2016
Про дитинство вже писала,
його в нас війна забрала.
Голод, холод, німчура,
мама, брат і я, й сестра.
Ми без хати залишились,
у сараї поселились.
Хату нову будували,
нам сусіди помагали.
В повоєнний також час
покрутила доля нас.
Не вернувся з війни тато,
довелось нам бідувати.
Та ми все пережили:
і навчались, і росли,
і в колгоспі працювали,
й мамі дома помагали...
Як прийшла моя весна,
я цвіла, як і вона.
Гарним все мені здавалось,
все мені навкруг сміялось.
Хлопця гарного зустріла,
і краса була, і сила.
раєм нам життя здавалось,
нам і сонце посміхалось.
Він любив і я любила,
нам здавалось є в нас крила.
Так створилася сім"я,
а любов - її ім"я!..
Наше літо наступило,
і зміцніли у нас крила.
Він любив, і я любила,
подвоїлись у нас сили.
Потім дітки появились,
ми в любові їх ростили.
Дітки - наші колосочки:
одна доня й два синочки.
Він любив і я любила,
потроїлись у нас сили.
Хоч й нелегко нам жилося,
пережить усе вдалося...
Дітей гарних ми зростили,
вони сім"ї вже створили.
Появилися й онуки,
сім"ї гарна запорука.
Хоч боліли ноги й руки,
не було у нас розпуки.
Дітям ми допомагали
і онуків доглядали.
А вони росли нівроку,
і розумні, й кароокі,
добрі, гарні і пригожі,
і на нас дуже похожі!..
Та прийшла до нас біда,
сина шахта в нас взяла,
а за ним й його дружина,-
білий світ цей залишила.
Як ми це пережили,
знає Бог і знаєм ми.
Та світило сонце з неба,
для онуків жити треба.
Та біда одна не ходить,
знову в дім вона приходить.
І лишилась я одна,
вже коханого нема...
Так життя мене зігнуло,
хоча я уже збагнула:
треба все перетерпіти,
працювать і далі жити.
Хоч ослабли мої крила,
й працювать немає сили.
Склавши руки не сижу,
потихеньку все роблю:
на городі і в дворі,
хоч й нелегко це мені.
Всім тепер нелегко, знаю,
війна й вірус всіх лякає.
На життя не нарікаю,
друзів добрих дуже маю.
Спілкуватися люблю,
добротою все кроплю.
Діти й внуки приїжджають
і мені допомагають.
То спішу, то не спішу,
то читаю, то пишу:
і казки, пісні й вірші,
все від серця і душі.
На останок ще скажу,
що життя й тепер люблю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696673
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2016