Північна

Сторінки (2/120):  « 1 2 »

Вже не болить, бо вже нема чому боліти…

Вже  не  болить,  бо  вже  нема  чому  боліти…
Спинилось  серце,  відмира  душа,
Ти  дихаєш,  говориш,  чуєш  -  
І  наче  ж  можна  жити?  
Але  себе  самої  усередині  уже  нема…  
Новини,  вибухи,  статистика  кривава,  
Прильоти,  смерті,  знищені  хати…
Ти  дивишся  на  фото  -  
В  чашці  охолола  кава,
Тобі  пора  –  потрібно  на  роботу  йти…
І  знов  буденність  в  круговерті  -
Ці  дні  усі  немов  один  день  байбака…  
Ти  намагаєшся  «корисним»
Чимсь  себе  зайняти,  
Але  чи  це  потрібно,  в  час  коли  іде  війна?  
Сміятись,  щоб  не  плакати?  Можливо…
Але  страшний  і  гомеричний  
Цей  істеричний  сміх.
Він  в  крик  перероста  жахливий,
Який  закінчується  спазмом  м’язів  всіх.  
Психологічні  штуки,  мандри,  книжки  -
Це  трохи  ще  тримає  на  плаву.
Знов  некролог…  знов  новина  жалива,
І  знову  нерви  -  
Їх  тягне  люто  хтось  як  лука  тятиву.  
І  болю  вже  нема…  неначе  відболіло,
Чи  просто  звикли  вже  до  стану  забуття?
І  звідки  взяти  ці  
Останні  рятівні  вагомі  сили,  
Щоб  витягти  себе  із  забуття?  
22.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2024


У війни немає вихідних

У  війни  немає  вихідних,  
Та  і  свят  на  полі  бою  не  буває...
Радість  є,  як  всі  живі  -
Радість,  коли  ворог  у  огні  палає.
У  війни  немає  лінувань  -
Лінування  смерть,  то  кожен  знає.
Не  зробив,  й  уже  тебе  нема,
Тож  окопи  й  бліндажі  усі  ладнають.
У  війни  немає:  "Ой,  забув!"
"Зроблю  завтра"  -  тут  не  проканає.
Є  сьогодні,  є  твоє  життя
Як  не  зробиш  -  то  усе  втрачаєш.
І  війни  немає  сну.
Виспатись?  Такого  не  буває.
"Ще  хвилиночку  посплю"  -
Смерть  тоді  заколихає.
У  війни  є  тільки  біль  та  жах
Так,  звитяга  й  мужність  тут  бувають...
Але  очі  у  війни  не  мають  світла  й  дна
Й  наші  рідні  у  ті  очі  заглядають...
Заглядають  щохвилини  і  щодня,
Щоб  спинити  цю  страшну  забаву.
Це  війна  за  наше  майбуття  -  
Воля  або...    і  кривавая  заграва...
Ов,  цивільні,  схаменітья,  не  тупіть!  
Припиніть  все  скидувать  лише  на  них.
Ви  втомились?  Треба  відпочить?
У  війни  немає  вихідних...
20.01.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2024


Вона має право на сльози

Вона  має  право  на  сльози,
Вона  має  право  на  крик!
-  Що  ти  робиш?  Тримай  себе!  Так  не  можна!
-  Не  слухай  всіх!  Чуєш?  НІ!
Якщо  хочеш,  то  плач
Хочеш  сильно  кричати  –  кричи  
Біль  не  можна  в  серці  тримати
Дослухайся  лише  до  душі!
Ми  всі  маємо  стільки  горя,  
Що  хватило  б  на  всі  покоління  й  віки
Кожен  має  право  на  сльози,
Бо  палає  країна  в  огні.
Не  судіть  по  собі  й  не  рівняйте  -  
У  кожного  болю  є  власна  межа...
Не  спиняйте  їй  біль,  не  спиняйте!
Ви  не  чуєте  того,  що  чує  вона.
Обіймайте,  лише  обіймайте,
І  нічого  не  треба  просить!
Не  спиняйте,  її  не  спиняйте,
Вона  має  цей  біль  пережить…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2023


Відсутність людей там вже стала нормою

Відсутність  людей  там  вже  стала  нормою,
Про  адекватність  ні  слова  -  її  забуто.
Закони  пишуться  лише  за  проформою,  
Про  волю  й  свободу  там  зовсім  не  чутно.
Там  лідери  думки  бездумні  й  безсовісні,
За  маскою  величі  -  ницість  убогая.
Там  слово  про  правду  давно  без  свідомості,
І  темінь  блукає  старими  дорогами…
Там  навіть  хто  проти  не  дуже  сміливії,  
Сидять  та  чекають  на  манну  і  чудо,  -    
І  кажуть,  мовляв  могли  отаке  ото  ми,  
Але  голоси  їх,  ну  зовсім,  не  чутні.
А  є  і  такі,  яким  й  справи  немає  -  
У  них  власний  полюс  і  власна  орбіта,
Їх  горе  чуже,  ну  зовсім,  не  чіпає,
Бо  то  вже  не  їх  журба  та  планида.
Тому,  от,  немає,  відсутні,  не  виросли,
На  полі  оцьому  ніякі  культури.
Там  все  тільки  штучне,  украдене,  змінене,
Із  цегли  чужої  збудовані  й  мури.  
Тож  говорити,  взивати,  надіятись,
Що  щось  сколихнеться  у  душах  спорожнених,
То  марная  справа,  -  пора  вже  зневіритись,
Не  зможемо  словом  ми  їх  розморозити.
То  краще  забути,  і  діяти  силою,
Бо  мова  людська  їм  ще  й  досі  не  звідана.
Їм  стане  це  поле  одною  могилою,
Де  ворони  крячуть  в  погоду  безвітряну.
Бо  всі  сподівання  сьогодні  затоплено,  
Фрази  та  речення  водою  вже  змиті.
Брехня  їх  паскудна  давно  перехоплена,  
А  гріх  цей  неможна  тепер  відмолити.    
Але  ще  живіть  з  цим  поки  ви  можете,
Радійте  тихенько,  якщо  «внеполітіки».
І  смійтесь  на  повну,  крикуни  безголосії,
Давайте  розмови,  дурні  аналітики.
От  тільки  цунамі  уже  наближається,
І  посмішка  ваша  тінню  укрилася
Від  хвилі,  що  тихо  до  вас  підкрадається,
Щоб  ви  теж  сльозами  і  кровю  умилися...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2023


- А що робитимеш як прийде Перемога?

-  А  що  робитимеш  як  прийде  Перемога?
-  Ридатиму  три  ночі  і  три  дні,  
І  шепотітиму  молитву  лютую  до  Бога  
За  те,  що  дав  загинути  стільком  на  цій  війні...
-  Чому  ридати?  І  чому  так  довго?
-  Бо  сліз  моїх  скопилося  багато  за  цей  час
Хоча  не  виплакать  усе  це  гірке  горе,  
Яке  як  хвиля  накриває  вісім  років  нас…
-    Чому  ж  робити  це  по  Перемозі?  Чому  не  зараз?
-    Зараз  точно  ні.  
Ми  зараз  маємо  триматись  міцно.
Триматись,  щоб  Перемогти!
-    За  що  ж  клясти  надумала  ти  Бога?
-    Ні,  ні,  я  Бога  зовсім  не  кляну.  
Мені  болить,  бо  він  забрав  стількох  вже  -  
Для  чого  ж  стільки  жертв,  я  не  збагну…
Я  буду  перший  день  і  плакати  й  молитись  
За  всіх  захисників  загиблих  в  цій  війні,
За  всіх,  хто  не  побачив  схід  нового  сонця,
За  всіх,  хто  не  почує:  «Ми  Перемогли!»
Я  другий  день  ридатиму  за  тими,
Кого  замучили  і  вбили  вороги,  
Кого  ловили,  катували,  ґвалтували,
Кого  зломить  хотіли,  але  не  змогли…
І  третій  день  я  голосити  буду,
За  усіма,  кого  скалічила  оця  війна,
Кого  вона  зламала,  без  своїх  лишила,
У  кого  при  житті  відібрала  життя…
-    А  потім?
-    А  потім  я  іще  не  знаю…
Напевно  треба  буде  щось  робить…
Потрібно  буде  жити,  певно,  далі…
Але  як  нам  усім  з  цим  болем  далі  жить?!
27.12.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023


Це зруйновані не будинки

Це  зруйновані  не  будинки  -  
Це  зруйновані  наші  життя…
Це  не  вибиті  й  тріснуті  вікна  -
Це  скалічена  наша  душа…
Це  не  просто  земля  -  це  могили…
Це  могили  без  вінків  і  хрестів,
Це  не  втома  -  це  втрата  віри,
Це  заплутані  думки  без  крил…
Це  не  просто  цифри  банальні  -  
Це  втрати  наших  мирних  людей…
Це  не  просто  новини  печальні  -  
Це,  на  жаль,  такий  маємо  стан  речей…
Це  не  просто  портрет  героя  -  
Це  ікона  для  нас  свята!
Це  наш  Бог  і  наш  оборонець,  
Він  -  це  той,  хто  дарує  життя.
І  не  просто  це  день  сьогодні  -  
Це  дарунок  від  воїнів  ЗСУ!
Бо  велика  й  тяжка  робота
Захищати  країну  свою.  
Це  війна,  що  іще  триває…
Це  війна,  яку  треба  спинить.
І  вона  ні  жалю,  ні  добра  не  знає,
Та  нам  треба  це  зло  пережить...
24.01.23  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023


А я пам’ятаю, а я не забуду

А  ти  пам’ятаєш  донецькі  світанки?
А  ти  пам’ятаєш  поле  соняхів  й  танки…
А  ти  пам’ятаєш  міни  повсюди?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш  шпиталь  на  колесах,
А  ти  пам’ятаєш,  поранених  везли,
А  ти  пам’ятаєш  розряд  у  груди?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш  як  «мир  підписали»,
А  ти  пам’ятаєш  -  ООС  це  назвали,
А  ти  пам’ятаєш  обман  і  облуду,
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш  той  чорний  світанок,
А  ти  пам’ятаєш  ті  вибухи,  ранок,
А  ти  пам’ятаєш  ту  люту  зарубу?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш  зав’язані  руки,
А  ти  пам’ятаєш  ті  крики  і  муки,
А  ти  пам’ятаєш  як  помирали  ці  люди?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш,  як  дитину  ховали,
А  ти  пам’ятаєш  як  речі  покрали,
А  ти  пам’ятаєш  той  дикий  біль  в  грудях?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду…
А  ти  пам’ятаєш,  як  батька  не  стало…
А  ти  пам’ятаєш  як  їм  було  мало,
А  ти  пам’ятаєш  як  сміялись  Іуди?
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду!
А  ти  пам’ятаєш  ті  спалені  хати,
А  ти  пам’ятаєш  згорьовану  матір,
А  ти  пам’ятаєш  собаку  приблуду,
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду!
А  ти  пам’ятаєш,  як  летіли  ракети,
А  ти  пам’ятаєш  як  здригалась  планета,
А  ти  пам’ятаєш  цей  крик  звідусюди,
А  я  пам’ятаю,  а  я  не  забуду!!!
І  всіх  закликаю  про  це  пам’ятати!
І  всіх,  дуже  прошу,  не  пробачати!
Не  можна  простить  ці  убивства  і  горе,
Не  забувайте  -  це  наш  вічний  ворог!
Згадайте  обман,  темноту,  Переяслав,
Згадайте  Батурин,  гайдамак  і  кріпацтво,
Згадайте  Валуєвський  й  Емський  укази,
Згадайте  страшну  більшовицьку  заразу!
Сандормох,  Колима,  Биківня,  Магадан,
Гулаг  та  вигнання  з  Криму  татар,
Брехня,  пропаганда,  постійний  терор,
І  найстрашніше  –  Голодомор…
Не  зміниться  той,  хто  не  хоче  мінятись,
Не  були  людьми,  то  ними  й  не  стать!
Нам  треба  завжди  тепер  пам’ятати,
Що  з  боку  сусід,  що  бажає  вбивать!
Не  вірте  тому,  що  кажуть  там  люди  -  
Їх  мова  й  культура  -  це  зброя  облуди.
Довіри  до  них  вже  більше  не  буде!
Нам  слід  пам’ятати  –  не  можна  забути!
06.02.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023


Наші діти збирають гроші на зброю

Наші  діти  збирають  гроші  на  зброю  -  
Грають  в  шахи,  плетуть  вінки,
Миють  вікна,  співають,  малюють
Й  роблять  в  селах  й  містах  блок-пости.
Наші  діти  мріють  про  справжнього  танка,
Які  зможуть  вони  на  ці  гроші  купить  -  
Щоб  віддати  той  танк  нашим  солдатам
І  щоб  ті  змогли  нас  усіх  від  біди  захистить.
Наші  діти  бачать  у  снах  Джавеліна  
На  який  назбирали  кошти  саме  вони!
І  той  постріл  вправний,  вірни,  єдиний
Вмить  ламає  всі  плани  криваві  в  русні.
Бронік,  рація,  каремат,  тепловізор,
Каска,  берци,  гранати  чи  дрон  -  
Ось  що  діти  тепер  уже  просять,
Бо  іде  боротьба  за  їхнім  вікном…
Не  на  цяцьки,  цукерки  чи  ігри,  
Не  на  скутер,  скейт  чи  мопед  -  
Розбивають  діти  свої  скарбнички,
Щоб  купити  для  фронту  більше  ракет…  
Милі  діти,  маленькі  наші  герої,
Роблять  все,  щоб  війну  зупинить!
Наші  діти  збирають  на  зброю,  
Щоб  спокійно  удома  без  ворога  жить…
Так,  звучить  це  жахливо  і  вірити  важко,
Що  настали  тепер  такі  люті  часи...
Та  раз  діти  збирають  гроші  на  зброю,  
То  ми  виграєм  точно  в  клятій  війні!
27.07.22    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023


Сонечки і Серденька

-  Серденько,  ми  разом!  
Серце,  ми  живі...
-  Сонце  моє,  знаю...
Сонечко,  як  ти?
-  Серденько,  тримаюсь.
Серце,  будем  жить!
-  Сонце,  вже  не  знаю...
Сонечко,  а  що  ж  робить?
-  Серденько,  молитись...
Серце,  нас  спасли!  
-  Сонце,  ти  увесь  побитий,  
Сонечко,  ось  бинт  в  крові.
-  Серденько,  нічого.
Серце,  це  все  заживе.
-  Сонце,  як  загоїть?  
Сонечко,  війна  ж  ще  йде...
Щебетати  тихо  пташки  на  гіллі,  
Говорили  мовчки  у  думках  старі.
Довелось  пізнати  на  своїм  віку
Сонечкам  і  Серденькам  горе  та  війну...
22.11.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023


Тихо-тихо нашій йдуть, а всі мовчать,

Тихо-тихо  нашій  йдуть,  а  всі  мовчать,
Тихо-тихо,  щоб  удачу  не  злякать.
Тихо-тихо,  хай  не  знає  ворог  нічого,
Тихо-тихо,  бо  крім  них  таки  ніхто.
Тихо-тихо  йдуть  вперед  і  знають  все,
Тихо-тихо,  навіть  вітер  не  несе…
Тихо-тихо  наші  хлопці  підійшли,
Тихо-тихо,  справу  зроблено  –  пішли.
Тихо-тихо  чують  все  і  бачать  теж,
Тихо-тихо,  бо  для  них  немає  меж.
Тихо-тихо  знають,  що  треба  робить,
Тихо-тихо  ворогу  не  вийде  їх  зловить.
Тихо-тихо  зорі  світять  у  горі,
Тихо-тихо  роблять  справу  уночі.
Тихо-тихо,  небо  їх  не  підведе,
Тихо-тихо  розмах  крил,  війна  іде...
Тихо-тихо,  от  сова  у  даль  летить,
Тихо-тихо,  кажана  хоче  зловить…
Тихо-тихо  упіймала  ворога  сова,  
Тихо-тихо…  Зник.  Немає  кажана)
Всім,  хто  панує  над  зірками  присвячується!
09.09.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022


Ми переможемо

Ми  переможемо,
Ми  справді  переможемо!
Тікатиме  антихрист  з  нашої  землі.
Ми  зможемо,
Ми  все  на  світі  зможемо!
Прийдуть  вже  скоро  світлі  й  мирні  дні.
І  ми  згадаємо,
Ми  всіх  згадаємо…
Усіх  героїв,  що  у  війні  цій  полягли.
Ми  не  пробачимо,
Нікому  не  пробачимо!
Мокшани  вже  навік  є  наші  вороги…
Ми  відбудуємо  -  
Все  разом  відбудуємо!
І  світло  тільки  житиме  в  усіх  хатах!
Ми  не  забудемо,  
Нічого  не  забудемо..
І  ділом  ствердимо  –  не  на  словах!
Ми  всі  тримаємось,
Ми  зараз  всі  тримаємось
І  віримо  у  правду  і  добро..
Цей  день  прийде  
Не  сподіваємось,  а  знаємо!
Зі  святом  рідні,  
Стоїмо!  
31.12.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022


Така росія вже не має права жить

Росіє,  ти  уже  дійшла  до  краю!
Росіє,  ти  вже  потонула  у  крові!
Росіє,  ти  вже  тихо  помираєш  -  
Тобі  лишились  лічені  години,  дні…

Росіє,  зрозумій  -  тебе  уже  немає!
Ти  зникла  з  карт,  з  радарів  і  з  очей,  
Є  тільки  орків  чорна,  дика,  зграя,  
Яка  вбива,  гвалтує  і  усе  краде…

Росіє,  зрозумій  тебе  уже  не  стало!
Ти  вже  без  прав,  без  сил  і  без  людей  -  
Ти  маєш  тільки  зомбі  у  екранів,
Які  лиш  просять  горя  і  нових  смертей.

Росіє,  ти  вже  труп  -  тебе  убили.
Тебе  убив  твій  милий  президент,
Якого  ти  плекала  та  любила,  
Й  який  тебе  і  знищив  вщент...

Росіє,  помолись  востаннє  перед  смертю,
Але  не  думаю,  що  Бог  тебе  просить.
І  як  сказати  чесно  і  відверто,
Така  росія  вже  не  має  права  жить!
06.04.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022


Молюсь і злюсь хіба таке можливо?

Молюсь  і  злюсь  хіба  таке  можливо?
Прошу  прощення,  але  розриває  лють!
Вбивають,  нищать  рідну  Україну…
Простить?  Ні,  Боже,  цього  не  прощу!

Ракети  цілять  точно  у  будинки,  
Доквола  тільки  кров,  розруха  і  біда.
Втопає  у  сльозах  моя  країна,  
А  я  повинна  «возлюбити  москаля?»

О,  Боже,  я  не  можу  просто  я  не  можу,
Не  можу  милосердною  у  цю  хвилину  буть...
Навіщо  все  це?  Боженько,  навіщо?  
Навіщо  орки  ці  на  нашу  землю  йдуть?

Нехай  розвернуться  й  тікають,  
Нехай  ідуть  в  свої  хати  із  нашої  землі,  
Якщо  ж  в  атаку  йдуть  й  ракетами  кидають,  
То  милосердною  до  них  не  буть  мені!

Всіх  мародерів,  вбивць  й  тупоголових,
Які  іще  в  своє  болото  не  втекли,
Я  проклинаю!  Чуєш,  небо,  проклинаю!  
Не  хочу!  Я  не  хочу,  щоб  вони  жили!  

Немає  милості  до  них,  немає!
Не  маю  милості  до  цього  зла!
Вся  Україна  чернь  цю  проклинає,  
За  те,  що  через  них  у  нас  тепер  біда.

Прощення?!  Боже,  прошу  розуміння!
Прошу,  мене  ти,  Боже,  зрозумій  -
Не  можу,  «возлюбить»  не  можу,  
Те  зло,  якому  треба  дати  бій!  

31.03.2022  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022


Вже рівно місяць…

Вже  рівно  місяць  як  я  стрічаю  світанки,
Вже  рівно  місяць  як  я  від  сирен  не  сплю,
Вже  рівно  місяць  як  бачу  зброю  і  танки,
Вже  рівно  місяць  як  чую  і  бачу  війну!  

Вже  рівно  місяць  як  ллються  сльози,
Вже  рівно  місяць  як  Бога  прошу
Спинити  вбивство,  розруху  та  горе  -  
Вже  рівно  місяць  про  Перемогу  молю.

Вже  рівно  місяць  плюндрують  країну,
Вже  рівно  місяць  вбивають  дітей,
Вже  рівно  місяць  квітнуть  руїни,
Вже  рівно  місяць  й  вже  сотні  смертей…

Вже  рівно  місяць  як  хлопці  воюють,
Вже  рівно  місяць  вони  міцно  стоять,
Вже  рівно  місяць  як  світ  весь  чує,
Що  в  нас  триває  жахлива  війна…

Вже  рівно  місяць,  а  скільки  ще  буде,
Ще  місяців  чи,  не  дай  Бог,  років?
Ні!  Україна  була,  є  і  буде!
Не  забере  війна  надбання  віків!

Не  зітре  з  лиця  ні  нас,  ні  країну,
Що  бореться  вірить,  жила  і  живе!
Ми  маємо  волю,  ми  маємо  силу,
Яка  в  нас  була,  буде  і  зараз  є!

Ми  місяць  стояли,  стоятимем  й  далі  -  
Надія  на  Бога,  людей,  ЗСУ!
І  вірю,  наступного  місяця  точно  не  буде
Ми  скоро  закінчимо  люту  війну!

Разом  до  Перемоги!  
24.03.2022  о  05:50

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022


Найгірше в цій війні

Найгірше  в  цій  війні  -  це  тупість,
Найгірше  в  цій  війні  –  брехня,
Найгірше  в  цій  війні  -  це  люди,
Яким  подобається  ця  війна.

Найгірше  в  цій  війні  -  це  пропаганда,
Яку  так  люблять  кляті  мокшани.
Найгірше  в  цій  війні  -  це  влада,
Яка  керує  всім  цим  у  Москві.

Найгірше  в  цій  війні  –  це  віра,
Це  віра  у  повернення  СРСР.
Найгірше  в  цій  війні  -  це  звірі,
Які  крадуть  в  людей  захоплених  усе!

Найгірше  в  цій  війні  -  це  зрада  -  
Обдумана,  за  гроші  і  тупа.
Найгірше  в  цій  війні  -  це  підлість,
Яка  вбиває  села  та  міста.

Найгірше  в  цій  війні  –  мовчання,  
Яке  на  руку  нашим  ворогам.
Найгірше  в  цій  війнв  –  чекання,
І  віра,  що  війна  закінчится  сама.

Найгірше  в  цій  війні  –  бездія,
І  сліпота  та  глухота  із  їх  дурної  сторони.
Найгірше  в  цій  війні  –  тупа  надія,
Що  зміняться  й  повстануть  москалі.

Багато  тут  найгірого  й  дурного,
Бо  світлого  в  війні  не  було  і  нема,
Війна  -  це  уособлення  усього  злого,  
Що  забирає  найдорожчеє  –  життя!

21.03.2022  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022


Ми на своїй землі, і ми не відступаємо!

Ми  на  своїй  землі,  і  ми  не  відступаємо!
Полиште  ці  надії,  кляті,  вбогі  москалі,
Ми  всі  позиції  і  задуми  ворожі  знаємо,
І  знаємо  по  що  і  як  сюди  ви  всі  прийшли.

У  казку  про  «не  знав,  блукав,  учився  я»  
Ми  вже  не  віримо  давно!
Іде  війна  страшна,  кривавая  -  
І  справжня  бійня,  а  не  як  в  кіно!

Хотіли  бути  ви  героями?
Хотіли  за  день  нас  перемогти?
Натомість  стали  всі  «ізгоями»,
На  нашій,  на  своїй  і  на  чужій  землі.

Хотіли  владу  показати  ви?
Кричали:  «Можем  повторить!»
Та  вже  нічого  більше  не  можете
Лишилось  вам  тікать,  або  самім  себе  убить.

Давайте  так,  щоб  кулі  ми  не  тратили,
Ви  йдете  у  полон,  або  до  себе  за  межу!
Як  ні,  то  добривом  ви  станете,
Бо  нам  вже  треба  починати  посівну.

Москалику,  повзи  до  себе  в  хатоньку.
Боїшся  бідності,  наруги  і  тюрми?
Не  бійсь,  цього  не  слід  тобі  боятися  
Бо  смерть  страшніша  від  вкарїнської  арти.

Тікай  убогеньке,  тікай  далекеє  -  
Рятуй  своє  нікчемнеє  життя!
Лікуй  свій  мозок,  дух  і  серденько,
Допоки  цілі  ріки,  тіло  й  голова.  

18.03.22  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022


Ви по ночах спите, росіяни?

Звісно  спите...  -  а  ми  ні…
У  нас  постійно  лунають  сирени,
У  нас  будинки  й  лікарні  в  огні.
У  нас  палають  музеї  і  школи,
У  нас  горять  заводи  й  склади,
У  нас  під  вухом  рвуться  снаряди,
У  нас  взлітають  в  повітря  мости.
У  нас  доріг  тепер  немає  -  
На  них  палає  ваша  броня.
Ми  спокою  давно  вже  не  знаєм
У  нас,  росіяни,  йде  війна!
А  ви  там  плачете  про  ресторани,
Про  закриті  кавярні  та  бутіки,
Льєте  ви  сльози  за  Інстаграмом  
Й  тікаєте  хутко  з  своєї  Москви.
Хоча  у  вас  не  лунають  сирени,
І  ваша  «великая»  не  у  вогні
Ви  біжите  зі  своєї  країни,  
Неначе  побиті  й  голодні  щури!  
Неначе  не  ваша  це  домівка,
І  замість  того,  щоб  царя  знести,
Ви  молитесь  на  свої  екрани
І  кричите,  що  немає  війни…
Чекайте,  сусіди,  чекайте,  «кохані»,
(Ми  з  вами  братами  не  є  й  не  були!)
Ви  будете  теж  горіти  й  палати,
Але  у  своєму  дурному  вогні!
За  те,  що  прийшли  ви  нас  «рятувати»
Палатиме  в  пеклі  і  ваша  земля
Не  бійтесь,  ми  вас  не  будем  карати
Вас  вже  карає  ваш  сатана!
Страшні  та  пекельні  картини  
В  своєму  вікні  побачите  ви...
Будуть  у  вас  лунати  сирени,
І  будуть  злітати  в  небо  мости!
14.03.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022


Дивлюсь на наших воїнів і млію

Дивлюсь  на  наших  воїнів  і  млію  -  
Це  міць,  це  лють,  краса,  що  у  броні!
Дивлючь  на  москалів  –  німію,  
Це  просто  виродки  чортяцької  орди…
З  яких  боліт  на  нас  повзе  це  горе?
З  яких  степів,  з  яких  ланів…
Здається,  сонця  і  не  бачили  ніколи,
Неначе  дух  і  лик  у  них  прогнив.
Вони  як  ницість  темна  і  безлика,
Вони  неначе  тіні  від  людей
І  слухають  лише  свого  владику,
Що  прагне  болю,  крові  і  смертей…
Це  дійсно  темрява,  що  суне  на  Вкраїну  -  
У  них  темніше  все  -  і  піксель  й  літаки,  
Вони  чорніш  пітьми,  брудніше  бруду,
Та  стануть  тільки  добривом  на  цій  землі…
А  наші  світло  з  плоті  й  крові,  
У  наших  хлопців  сонце  на  лиці  -  
Вони  сміливі,  сильні  і  готові  
Вперед  на  темряву  оцю  іти!
І  так,  це  боротьба,  між  темрявою  й  світлом!
І  так,  це  боротьба  Добра  зі  Злом  
Вкраїнці  –  міць,  що  тесана  з  граніту,  
Москаль  –  щось  дивне  змішане  з  гімном…
І  прикро,  справді,  дуже  прикро,
Що  це  болото  «хоче  нас  учить».
Іди  додому  -  вбогая  дурна  голото,  
Й  продовжуй  там  у  своїм  бруді  гнить!
Кидайте  зброю  –  повертайтеся  до  хати,
В  своїй  країні  ви  самі  порядки  наведіть  -  
Себе  самі  зумійте  із  колін  підняти,
І  милості  від  Сталіна  свого  не  ждіть!
У  нас  своє  життя  –  своя  дорога,  
Тому  як  хочете  самі  себе  й  паліть!
Не  треба  йти  до  нас  й  ставать  на  роги,
Коли  свою  країну  ви  не  в  змозі  полюбить.
Тікайте,  наволоч,  поки  є  час  -  тікайте,  
Бо  з  вами  горе,  вбивство,  тупість,  зло!
Та  знає  кожен,  що  Добро  перемагає  -  
Так  є,  так  буде,  так  завжди  й  було!  
13.03.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022


Із металевим присмаком у роті

Із  металевим  присмаком  у  роті,
З  комком  у  горлі,  з  кров`ю  на  руках…
Ми  йшли  вперед  крізь  дим  і  попіл,
В  очах  давно  погас  вже  біль  і  страх…

Вбивали?  Так,  ми  ворогів  вбивали!
Ми  ворогів  вбивали,  не  людей!
Вони  з  мечем  прийшли  –  від  нього  і  сконали,
Не  було  легких  й  простих  тут  смертей…

Ми  билися  із  ними  -  вони  з  нами,
Вони  забрать  хотіли  –  ми  їм  не  дали,
Вони  чуже  гребли  –  своє  ми  захищали,
Тому  вони  вже  мертві  –  ми  ж  іще  живі…

Навіщо?  Чом  не  скласти  вбивчу  зброю?  
Не  ми  це  перші  почали!
Складати  зброю  треба  не  Героям  -  
Складати  зброю  мусять  вороги!

І  хоч  крові  земля  вже  випила  чимало,
І  хоч  роса  давно  вже  обернулася  слізьми,
Ми  вже  пройшли  багато,  багатьох  не  стало,
Тому  не  маєм  права  здатись  у  борьбі!

Лиш  Перемога  воскресить  загиблих,
Лиш  Перемога  треба  мертвим  і  живим,
У  нас  одна-єдиная  свята  дорога…
Вперед!  Крізь  попіл,  кров,  метал  і  дим!

30.09.2021  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2021


Ти знаєш, друже, я уже багато бачив

Ти  знаєш,  друже,  я  уже  багато  бачив.
Я  знаю,  як  раптово  починається  війна,  
Я  чув  гармат  ревіння,  звуки  канонади,
Я  бачив  як  здригається  земля...
Я  знаю  ви  воюєте  -  у  вас  є  зброя,
Я  бачив  як  стріляли  й  цілили  у  вас,
Я  відчував  по  запаху  того  героя,
Який  сьогодні  буде  зранений  не  раз...
Але  тебе,  мій  друже,  в  мертвих  я  не  бачу.
Немає  зараз  бою,  це,  напевно,  гра?!
І  ти  ще  теплий,  ти  живий,  гарячий,
Але  чомусь  тут  кажуть,  що  тебе  нема...
Мій  друже,  я  готов  піти  з  тобою!
Мій  друже,  я  один  тут  не  лишусь!
Розплющ  лиш  очі,  бачиш,  я  безсилий,  
Без  тебе  й  я  із  цього  бою  не  вернусь...
Повір,  і  я  з  тобою  буду  помирати,  
Бо  зараз  ти  для  мене  абсолютно  все..
Благаю,  господи,  уже  обридли  втрати,
Нехай  мій  друг  найкращий  оживе...
-  Та  щоб  тебе...  Я  так  не  можу...
-  Куди  ти  йдеш?
-  Пішли  смалить!  
-  Іду..
-  А  кажуть  вірності  немає...
-  Це  жесть!  Собака  може  так  любить...
03.07.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2021


Я сльози матері продав за чийсь дитячий сміх…

Я  сльози  матері  продав  за  чийсь  дитячий  сміх,  
Я  спокій  свій  віддав  за  безцінь  воєнкому,
Я  одяг  свій  змінив  на  камуфляж
І  на  війну  пішов  з  милого  серцю  дому…

Я  сон  спокійний  замінив  на  чергування,
Не  ручка  й  мишка  у  руках,  а  автомат.
Неначе  хустку  сіру,  матір  одягла  чекання…
-  Готов  служити  Україні?  -  Так!

І  все,  тепер  назад  дороги  вже  немає,
Назад  лиш  зі  щитом  чи  на  щиті!
За  мене  моляться,  мене  чекають,
А  я  горю  у  вирі  чорної  війни…

Я  кожен  день  складаю  жертву  долі,
І  кожен  день  як  випадок  мені  -  
Не  зичу  того,  що  у  мене  є  нікому,
Лише  бува  удачі  прошу  я  собі…

Я  вистою,  я  витерплю,  я  зможу!
Усе,  що  в  силах  моїх  я  зроблю,
Не  гоже  відступать  мені,  не  гоже…
Я  спокій  неньки-України  бережу!
22.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020


Хіба можливо вірити у смерть?

Хіба  можливо  вірити  у  смерть?
Людина  звикла  завше  у  прекрасне  вірить  -  
У  Бога,  у  добро,  в  людей,
А  не  в  холодну  та  сиру  могилу…

Хіба  можливо  вірити  у  те,
Що  син  єдиний  не  повернеться  додому?
Ні,  він  не  загинув  там  в  степу,
Він  не  лишився  просто  «невідомим»…

Не  зможуть,  чуєте,  повірити  вони,
Що  очі  сина  зімкнені  навіки,
Що  вже  вуста  його  повік  німі,
А  на  тім  місці  виросли  вже  квіти…

Хіба  можливо  вірити  в  таке?  
Спитайте  батька  и  посивілу  матір  -  
Ніхто  з  них  віри  в  те  не  йме
Й  не  буде  звістку  цю  приймати…

Не  вимагайте  у  батьків  такого  визнання!
Не  вимагайте  в  них  такої  віри!
Для  них  дитина  їх  завжди  жива,
Бо  жеврітиме  вічно  в  їх  серцях  надія…
09.08.20


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020


Не знаєш броду, то не лізь у воду

Не  знаєш  броду,  то  не  лізь  у  воду,  
Не  знаєш  правди,  то  брехні  не  говори!  
Як  тільки  схочеться  когось  повчати  -  
Одразу  ж  в  дзеркало  на  себе  подиви!  

Не  осуди  того,  кого  судить  не  маєш  -  
Ніхто  нікому  в  світі  не  суддя!  
Не  думай,  що  ти  краще  знаєш  
Як  треба  жить  комусь  його  життя!  

Лише  на  себе  сам  звертай  увагу,  
Лише  себе  осуджуй  і  люби!  
Спалить  в  огні  себе  і  знову  відродити,  
Під  силу  тільки  одному  тобі!  

Тому  не  став  себе  на  п’єдестал  
Та  передчасно  і  у  яму  не  закидуй!  
Ти  –  унікальний!  Ти  –  єдиний!  Знай!  
Себе  самого  перевершуй  і  наслідуй!  

Не  маєш  сили  –  силу  віднайди,  
Боїшся  холоду?  Гартуй  себе  й  слова!  
Дорогою  своєю  чинно  й  чесно  йди,  
Іди  вперед,  допоки  віра  у  тобі  жива!  
25.10.2019  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019


Насінням соняшника сипалися кулі

Насінням  соняшника  сипалися  кулі,
І  розривались  в  квітах  з  грюкотом  гармати.
Додолу  соняшники  мовчки  гнулись,
Пісок  безжалісно  засипав  їх  зелені  шати…
Відбійним  молотком  гриміли  автомати,
Вже  мелють  соняхи  панцерні  жорнова…
Тікати!  Та,  на  жаль,  нема  куди  тікати  -
З  усіх  сторін  тут  сунеться  кривавая  війна…
Не  хочуть  соняхи  до  сонця  повертатись,
Не  хочуть  соняхи  тепер  його  тепла…
Поглохли  соняхи  від  вибухів  гарматних,
І  плачуть  біднії  ховаючи  тіла…
На  жаль,  не  взмозі  вкрити  й  заховати
Вони  своїх  від  лютої  біди…
Пірнули  в  них  навіки  соколята  -
Сини  відважної  вкраїнської  землі…
І  тяжко  соняхам  тримать  своє  насіння,
Посипалися  зерна  на  тіла…
То  плакала  їх  рідна  мати  мила,
То  плакала  їх  рідная  земля…
06.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850167
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2019


Не може бути перемир'я повноцінним миром

Як  і  не  може  кров  не  литись  на  війні.
Не  може  перемир'я  втримати  ворожі  сили,
Які  лиш  нищити  й  загарбати  прийшли.
Їм  треба  ця  земля  і  бачимо,  що  ой  як  треба,
Інакше  б  їх  довік  тут  зовсім  не  було.
У  перемирї  цім  для  них  нема  портеби,
Бо  їм  забрати  хочеться  лише  чуже  добро.
Тому  тримати  з  ними  мир  -  безглузда  справа,
І  кожен  знає,  скільки  вовка  не  корми  -  
Він  все  одно  у  ліс  свій  завертає  
Вимочую  сірий  писок  у  крові.
Не  перемир'я  треба!  Треба  Перемога!
Яка  б  прогнала  ворога  на  довгії  роки!
Ми  тягнем  бороду  і  веселим,  і  чорта  й  бога,
Бо  не  буває  мирним  перемир'я  на  війні…
08.08.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850166
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2019


На сцені власного єдиного життя

В  останньому  ряду  життя  чужого  -
На  сцені  власного  єдиного  життя
Ідуть  в  виставі  монологи  й  діалоги,
Які  не  мають  ні  початку  й  ні  кінця…

Комедія,  трагедія  та  драма  -
Разом  сплелися  воєдино  на  кону,
Немає  місця  тут  для  фонограми  -
Все  дійство  діється  насправді  і  вживу…

Зміняються  тут  ролі,  дикорації  та  плани  -
Сценарій  пишеться  неначе  на  ходу,
Що  буде  у  наступну  мить,  ніхто  не  знає  -
Не  знають  ні  на  сцені,  ні  в  останньому  ряду…

Бо  що  не  день  хтось  помирає  й  воскресає,
Неначе  поза  тебе  йде  уся  ця  гра…
Ти  ж  граєш  віддано  проте  і  сам  не  знаєш,
Хто  твоя  публіка  й  чого  вона  бажа…

А  публіка  в  цей  час  й  сама  на  своїй  сцені,
Бо  кожен  з  нас  актор,  що  грає  власну  роль  -
Й  спектаклі  наші  йдуть  неначе  навіжені,
І  тільки  б  нам  усім  не  втратити  контроль…

06.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2019


Я не хочу тебе турбувати

Я  не  хочу  тебе  турбувати,
І  тому  тобі  не  пишу  й  не  двзвоню.
Я  не  хочу  усього  казати,
І  тому  повідомлення  тільки  пришлю…

Жив-здоров,  а  що  іще  треба?
Тут  давно  не  потрібні  зайві  слова,
Бо  я  там,  де  рівняє  землю  і  небо
Це  таке  вже  знайоме  слово  –  війна…

Так,  я  хочу  з  тобой  говорити,
Але  лиш  не  про  це,  не  про  це!
Розкажи  як  там  мама,  як  вчаться  діти?
Розкажи  щось  будене,  просте  і  смішне.

Тільки  лиш  мене  не  треба  питати  -  
Що  й  куди  і  як  там  воно,
Я  не  хочу  тебе  всім  оцим  турбувати:  
Жив-здоров  –  старчить,  мила,  й  цього…
10.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820889
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.01.2019


Під час війни в нас повзають щурі

Під  час  війни  у  нас  горять  склади,
Під  час  війни  корупція  і  зрада  процвітає,
Під  час  війни  в  нас  повзають  щурі,
Які  собі  прекрасно  і  спокійно  поживають!

Під  час  війни  у  нас  торгують  день  при  дні,
Під  час  війни  ліси  на  потягах  вивозять,
Під  час  війни  в  нас  повзають  щурі,
Які  не  мокнуть  в  дощ  й  не  мерзнуть  на  морозі!

Під  час  війни  у  нас  здають  свої,
Під  час  війни  убивць  у  тюрми  не  саджають,
Під  час  війни  в  нас  повзають  щурі,
Які  лише  собі  кишені  вміло  набивають!

Під  час  війни  у  нас  вже  брешуть  й  ЗМІ,
Під  час  війни  на  працю  в  Польщу  вирушають,
Під  час  війни  в  нас  повзають  щурі,
Які  лише  для  себе  вигоду  і  зиск  шукають!

Багато  горя  в  нас  під  час  війни,
Уже  і  «свій»  так  вправно  й  сильно  бє  у  спину…
І  гидко  так,  що  повзають  іще  оці  щурі,  
Які  вже  потихеньку  догризають  Україну…
10.10.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2018


Ну і хто вам сказав, що не вийде?

Ну  і  хто  вам  сказав,  що  не  вийде?
Ну  і  хто  вам  сказав,  що  не  так?
Хто  сказав:  «Ні!  Облиш  -  то  не  можна!
«Сядь  отут!»  або  «Падай  навзнак!»
І  чому  я  повинен  то  слухать?
І  чому  мені  слід  то  конче  зробить?
І  про  те  мені  думать  не  гоже,
І  отак  мені  слід  говорить!?
Що  за  рамки,  обмеження  й  сіті?
Нащо  правду  розбили  ущент?
Нащо  з  віри  зробили  каліку,
А  повагу  обмили  дощем?
Я  не  хочу  грати  в  ці  ігри!
Я  не  хочу  втрачати  своє!
Нищить  добре,  розумне  і  миле,
Й  плюндрувати  когось  і  себе!
Продавати  за  гріш  справедливість,
Жонглювати  словами  чужих,
І  стелитись  під  ноги  всесильним,
Бо  ж  вся  влада  і  сила  у  них!
Я  не  буду  то,  панство,  робити!
Не  чекайте  від  мене  того!
Я  не  буду  стежками  ходити,
По  яких  ви  ходили  давно!
В  мене  є  своя  думка  і  слово,
В  мене  віра  і  чуйність  теж  є!
Знаю  я  що  таке  справедливість,
І  де  правда  насправді  живе!
Тож  прошу  всіх  розумних  і  файних,
Що  мене  тут  хотіли  судить,
Заховать  гнів  й  образи  подалі  
І  мене  не  бісить  й  не  сердить!
Бо  як  клямка  впаде,  а  терпець  обірветься,
Я  не  буду  шукати  пристойні  слова,
А  кому  там  іще,  проше  панство,  не  йметься,
Вас  послухати  може  тільки  моя  «спина»!
03.07.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2018


Прошу, запам’ятай мене лише живим

Прошу,  запам’ятай  мене  лише  живим,  
Усміхненим,  привітним,  радісним,  щасливим,
Веселим  й  завжди  молодим,
А  не  безмовним  й  наче  стінка  білим…
Прошу,  запам’ятай  мене  лише  живим,  
Суворим,  грізним,  впевненим,  рішучим,
Проте  таким  простим,  таким  своїм,
Із  голосом  упевненим  й  могучим..
Прошу,  запам’ятай  як  я  сміюсь,
Як  я  танцюю,  кланяюсь  тобі  й  жартую,
Як  я  у  церкві  при  свічі  молюсь,
А  не  лежу  безмовно  й  сліз  твоїх  не  чую…
Прошу,  запам’ятай  мене,  мої  слова,
Зроби  з  порад  моїх  нев’янучі  цитати,
І  не  кажи  ніколи,  мов,  його  уже  нема,
Він  був,  він  знав,  його  вже  не  спитати…
Прошу,  запам’ятай  -  я  завжди  є,
Я  завжди  буду  потяд  із  тобою  -  
Листком  впаду  тобі  я  на  плече,
І  пташкою  защебечу  тобі  весною…
Прошу,  запам’ятай  я  янгол  твій  на  правому  плечі,
Який  завжди  поможе  й  дасть  пораду,
Я  той,  хто  чує  всі  молитви  твої  день  при  дні,
Я  той,  хто  буде  тобі  завше  помагати…
Прошу,  запам’ятай  я  є  живий,
В  твоїх  думках,  у  снах,  у  слові,
І  хоч  в  мандрівці  я  далекій  й  непростій,
Та  ми  зустрінемось  колись  іще  з  тобою…
29.06.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798623
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.07.2018


Спочинь, а я побуду в караулі

Спочинь,  а  я  побуду  в  караулі,
Поспи,  я  автомат  постережу!
Як  раптом  поряд  буде  ворог,
Я  гавканням  своїм  тобі  про  то  скажу!
Ти  спи,  а  я  принюхаюсь  добряче,
Що  там  задумала  ворожа  сторона!
В  них  пахне  м’ясом  жареним,  гарячим,
Обідають…і  хай!  А  тобі  виспатись  пора!
Мій  друже,  як  же  ти  втомився…
Добу  уже  не  спав  нормально  та  й  не  їв,
З  тобою  б  кісткою  я  поділився,
Але  таке  не  личить  споживать  тобі…
Нічого…  скоро  все  скінчиться!
Ми  переможемо  у  цій  дурній  війні,
І  повезеш  мене  в  село,  додому,
А  я  тебе  і  там  щоразу  буду  берегти…
Але  тепер  пробач,  мій  друже,
Повзе  уже  якесь  чудило  у  траві…  
То,  нюхом  чую,  суне  клятий  ворог,
Вставай,  пора  ставати  до  броні!
01.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794165
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.06.2018


Так заздрю тому птаху білому, що в вишині

Так  заздрю  тому  птаху  білому,  що  в  вишині,
Не  знає  заборон  він  і  кордонів…  
Весна  прийшла,  зійшли  страшні  сніги,
І  він  летить  без  віз  і  дозволів  додому…
А  я  не  птах…  як  шкода,  що  не  птах!
Не  можу  легко  так  кордон  я  перетнути  -  
Мене  спиняють  заборони  і  чужі  слова,
Які  не  в  силах  навіть  уві  сні  забути…
«Ви  перевищили  ліміт  по  днях!»
«Ваш  дозвіл  нормам  не  відповідає!»
No!  Nein!  Nie!  Non!  Нельзя!  
Я  ці  відмови  і  кордони  проклиню!
Невже  хотів  колись  я  емігрантом  бути?
Чи  пак,  як  кажуть  тут,  заробітчанином  простим…
Потрібно  було  грошей  на  чужині  заробити,
Щоб  вберегти  свій  рідний  український  дім…
Нужда  й  недоля  гнали  в  край  далекий
І  змусили  невтомно  й  тяжко  працювать,
Летять  додому  милії  лелеки.
А  я  із  ними,  жаль,  не  можу  політать…
Ці  папірці,  ці  дозволи,  дурні  закони,
Робоча  сила  тут  не  має  права  на  права!
Не  відпускають  прикордонники  додому,
А  що  порушив?  Вже  не  тямить  голова…
Поверніть  мене  до  України!  
Поверніть  мене,  молю,  благаю!
Білим  птахом  полетіть  би  із  чужини,  
Але  крилець  вірних  я,  на  жаль,  не  маю…
По  чужих  дорогах  тисячі  таких  як  я  -  
Щастя,  радості  і  долі  все  шукають…
Та  якою  б  не  була  чарівню  країна  і  земля,  
Але  в  снах  у  ріднім  краї  всі  лиш  спочивають…
Серце  проститься  до  України…  
Квилить,  плаче  зболена  душа…  
Може  просто  грошей  більше  заробити,
Щоб  купить  собі  в  дорогу  два  крила?!
07.05.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2018


Ти мене бачиш, і я тебе бачу…

Ти  мене  бачиш,  і  я  тебе  бачу,
Але  на  «зустрічі»  тебе  ще  не  зву.
Ти  щось  задумав,  ти  ворог  обачний,
І  знаєш  прекрасно  -  по  тебе  прийду.

Ваші  позиції  знаю  як  ноти,
Мій  автомат,  це  ще  той  інструмент!
Хочу  для  тебе  на  ньому  заграти  -  
Гучно  й  убивчо,  лиш  треба  момент!

Але  ще  рано,  ще  тиха  година,
Ще  десь  шуршать  якісь  папірці  -  
Мирні  угоди,  пакти,  доктрини…
Ех,  на  самокрутку  згодяться  мені!

Бо  те,  що  перо  шкребе  на  папері
Сили  не  має  ні  в  бою,  ні  в  огні,
Я  лиш  собі  у  цей  час  довіряю,
Що  мені  дали  ці  круглі  столи?

Тут  під  ногами  моя  Батьківщина,
Тут  під  ногами  моя  земля,
Тут  потопає  в  огні  Україна,
І  боронить  її  маю  лиш  я!

Тому  залиште  ви  битву  зі  слова  -  
Ваші  слова  тут  не  мають  ваги!
Тут  говорити  має  лиш  зброя.
І  зброя  -  це  слово  моє  на  війні!

Ворогу  байдужі  ваші  умови,
Ворог  вам  клястись  буде  усім,
Але  прогнати  словами  не  можна,
Того  хто  йде  вас  палити  в  огні!

Та  ну  вас!  Хто  знає,  той  знає!
Нащо  я  буду  тут  щось  говорить?!
Хлопці!  Давайте,  йдемо  в  атаку!
Треба  квадрат  цей  до  ночі  відбить!

Ти  мене  бачиш,  і  я  тебе  бачу,
От  і  на  «зустрічі»  до  тебе  я  йду…
Але  не  спить  міцно  ворог  обачний,
Слухає  музику  вбивчу  мою.
16.03.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782660
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.03.2018


Нові Іуди

-  Я  знаю  де  є  те,  що  вам  потрібно!
-  Ти  хто?
-  Я  ваш  покірний  друг.
-  І  скільки  ж  хочеш,  друже,  за  покірність?
-  Боюсь  цю  цифру  я  сказати  вслух…
-  Прошепочи!
-  На  тридцять  маю  я  надію…
-  І  що  ж  за  них  мені  ти  можеш  дать?
-  Я  розкажу  вам  де  новий  Месія…
І  як  його  ви  можете  зламать.
-  Новий  Месія?!  Як?  Ізнову?
Останнім  часом  їх  багато  розвелось!
-  Про  те  і  я  ж  веду  розмову,
Без  цих  Месій  -  нам  краще  би  жилось!
Вони  ж  порядки  хочуть  влаштувати,  
Закон  старий  до  ладу  привести…
-  Та  це  не  лад!  Це  -  непорядок!
Не  треба  цим  Месіям  в  люди  йти!
-  Месії  –  зло!  Їм  подавай  лиш  справедливість,
Месії  хочуть  з  нами  бій  вести,
Але  ж  вони  іще  не  знають,
Скількох  ці  жорна  вже  перемели…
-  То  що  ж  робити  з  ними  радиш?
Ти  знаєш  як  їх  ізвести?  
-  Ми  змусимо  бездумний  натовп  прокричати:
«Убивцям  –  волю,  а  Месію  –  в  кайдани»
Народ  у  нас  тупий  –  він  з’їсть  і  падаль,
Аби  лише  приправлене  було!
Аби  лише  від  страви  пахло  гарно,
І  проковтне  усе,  що  тільки  подамо!
-  Дурний  лиш  їсть  усе  що  бачить,  -  
Розумний  завжди  гарну  страву  розпізна!
-  Розумний  –  так!  
Та  вам  не  треба  хвилюватись,
У  нас  розумних,  чесно  кажучи,  давно  уже  нема…
-  А  як  з  розумних  хтось  повстане?
-  То  дурні  його  зразу  ж  і  побють!
Розумний  з  дурнем  в  спір  не  встряне,  
Тому  розумний  тихий,  дурня  ж  завжди  чуть!
-  А  далі  що?
-  На  Хрест,  і  баста!
-  Усіх  Месій?
-  По  одному,  авжеж!
На  всіх  одразу  ж  і  хрестів  не  стане,
Але  Голгофа  наша  все  ж  немає  меж…
-  Роби!  Даю  на  це  тобі  свій  дозвіл!
-  А  як  же  30…
-  Ось,  тримай!
-  Хай  мир  в  наш  дім  прийде  і  спокій!
-  Прийде!  Месію  ти  скоріш  на  хрест  кидай!
І  мовчки  почвалав  запроданець  Іуда,
До  торби  радо  грошики  поклав,  
Поправив  мужньо  оселедець,
І  хутко  до  роботи  «праведної»  став…
Такі  Іуди  ходять  мовчки  поміж  нас,  
Такі  Іуди  справно  одягають  вишиванки,
Із  уст  Іуд  обіцянки,  як  квас,
Із  слів  Іуд  і  ніч  стає  світанком…
Іуди  не  чихають  і  не  сплять,
Вони  чатують,  ніби  вічні  вартовії:
-  Кого  ж  віддать,  кого  ж  іще  продать?
А  то  без  срібла  у  Іуд  душа  таки  хиріє!
І  от  тепер  знайшовши  нових  жертв,
Знайшовши  нові,  світлі  душі,  
Іуда  їх  продав  на  хрест,  на  смерть,
І  знову  чисті  й  чесні  постраждати  мусять.
Не  так  лякають  ближні  явні  вороги,
Як  друзі,  що  при  боці  причаїлись,
Які  тебе  уже  за  30  продали,
І  на  тобі  ж  іще  й  нажились!
Іуди!  Рано  вам  ще  спочивать!
Іуди!  Hано  вам  іще  радіти!
За  вами  йдуть,  за  вами  вже  стоять,
І  шелестять  листвою  молоді  осики…
20.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2018


Я полюбила каву з молоком

Я  полюбила  каву  з  молоком,
А  ще  світанки  сонячні  й  на  гору  сходи.
Я  полюбила  цю  тополю  за  вікном,
А  ще  у  мене  нові  файні  боти!

Я  полюбила  посмішку  сніговика,
Який  зображений  на  новій  кружці.
Я  навіть  в  захваті  від  цього  яблука,
Яке  чомусь  лежить  у  мене  на  подушці!

Так  легко  щастя  в  дріб’язку  знайти
Простому,  тихому,  земному…
Але  женемося,  чомусь,  за  щастям  ми,
Яке  для  нас  далеке,  маревне  і  невідоме…

Шукаєм  щастя  ми  по  всіх  світах,
Шукаєм  радості,  удачі  і  своєї  долі,
А  істина  ж  банальна  і  проста  -  
Слід  спершу  полюбити  те,  що  є  довкола!

Не  слід  любить  одразу  весь  цей  світ,  
Усе  велике  завжди  починається  з  малого,
Ти  те,  що  поряд,  міцно  полюби,
І  світ  тобі  відкриє  нові  двері  та  дороги!

Хай  вітер,  бурі,  гіркота  і  сум,
Та  слід  знайти  в  собі  останні  сили,
Щоб  полюбити  щось  незвідане  й  нове,  
Як  я  ось  каву  з  молоком  недавно  полюбила…
01.11.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2017


Головне - це себе не згубити

Говорити,  бачити,  пити,
Мандрувати,  чекати,  плисти,
Йти  вперед  і  вперед,  не  здаватись,
І  себе  берегти,  берегти!!!

Бо  робота  була,  є  і  буде,
А  життя  в  тебе  тільки  одне!
Що  подумають  й  скажуть  люди?
Що  подумають  й  скажуть  –  пусте!

Головне  -  це  себе  не  згубити
В  цьому  світі  важливих  справ,
Головне  -  це  просто  любити  
Аромат  із  весняних  трав!

Відкривайся  добру,  не  зважай  на  печалі
Не  втрачай  ти  миттєвість  життя!
Не  тікай  світ  за  очі,  а  рухайся  далі!
Вір  у  себе  й  кажи:  «Ну  хто,  як  не  я?!»

І  хай  ріжуть  чи  сплутують  крила,
І  стоїть  на  шляху  величезна  стіна,
Та  як  маєш  у  серці  надію  і  віру
Зможеш  все,  що  бажає  і  прагне  душа!

Знати,  вірити,  хтіти,
Дихати,  рухатися  вперед,
Прокидатися,  йти  і  любити
Кожен  день,  кожну  мить  і  себе…
21.09.17

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2017


Умной бабе - нелегко! (юмор)

Умной  бабе  -  нелегко!
Умной  бабе  -  тяжело!
Умной  бабе  быть  бы  надо
Грозным,  сильным,  мужиком!
Но  те  раз!  Вот,  не  задача!!
Ека  невидаль,  вообще!
Не  мужик  она,  а  значит
Умна  баба  -  быть  беде!
Но  беда  то,  не  кому  то,  
Но  беда  то  -  ей  самой!
Не  умеет  быть  ведь  дурой
И  прикинутся  тупой!
Умна  баба,  но  не  мудра,
Коль  до  сели  и  одна,  
Только  мудра  станет  дурой
И  «поддержит»  мужика!
Только  мудра  сможет  сладить.
Обвести  и  доказать,  
Что  мужик  всему  важнее!
Умный  он  –  ни  дать,  ни  взять!
Ну,  а  умна  баба  не  умеет,
Дурой  глупой  в  жизни  быть!
От  того  в  девках  седеет,  
Что  не  может  уступить!
Уступи  ты  мужичонку,
Ну  и  что,  что  он  –  дурак?!
Ты  поддакивай,  да  смейся,  
Даже  если  все  не  так!
Он  увидит:  «Дура,  дурой!
Вот  с  такой  и  нужно  жить!»
А  то  страшно  быть  ведь  с  умной  -  
С  умной  нужно  умным  быть!
Ех,  че  ж  молвить?!  Так  все  ясно!
Умна  баба  -  быть  беде!
Ей  не  горько  и  не  сладко,
Ей  не  чокаясь,  вообще…
25.08.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749168
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.09.2017


Ціна Незалежності

На  базарі  продавали:  
Посуд,  крам,  якесь  начиння,
Пиво,  мед,  сири,  ковбаси,
Птицю,  пряники,  насіння…

Все  чого  душа  бажає  -  
Все  знайти  міг  і  купити!
Радо  кожен  продавець  вітає,  -  
Була  б  змога  заплатити!

Та  в  однім  кутку  далекім,
Де  і  сонця  вже  немає,
Продавали  Незалежність…
Але  хто  ж  її  купляє?

Бо  ціна  за  Незалежність  
Ой,  висока  й  непосильна!
Бо  не  гроші  маєш  заплатити,
А  віддать  життя  і  силу!

Перед  тим  як  купувати,
Її  в  крові  слід  змочити.
А  щоб  міцність  її  знати,
Треба  муки  пережити…

Але  ще  ж  вона  вертлява,
Просто  так  у  руки  не  дається,
Слід  її  весь  час  тримати,
А  то  враз!  І  обірветься…

Як  заснеш,  чи  лиш  послабиш,
Ти  у  Незалежності  попруги,
Враз,  і  вже  її  немає,
І  забрав  її  хтось  другий!

Тоді  знову  слід  платити  -  
Знову  кров,  тортури,  муки,
Нею  треба  дорожити,
І  не  опускати  з  нею  руки!
Бо  вона  не  проста  птиця,  
Просто  так  -  не  поневолиш!
Ти  за  неї  мусиш  биться,
Просто  так  її  ти  не  заробиш…

Ти  про  неї  маєш  пам’ятати,
Щогодинно  й  щохвилинно!
Ти  про  неї  маєш  дбати,
Від  народження  і  до  загину!

Її  можна  й  так  дістати  -  
Вибороти,  вимучити,  вкрасти,
Але  все  одно  потрібно  пам’ятати
Що  вона  одразу  так  не  дасться!

Але  ж  бачиш  й  на  базарі  
Продається  Незалежність:  
-  Скільки  коштує?
-  А  скільки  маєш?
-  Дам  п’ятак!
-  Тримайте  решту.
-  Решту?  
-  Так,  даю  на  решту
Кров,  війну,  повстання,  зраду,
Мужність,  битву,  силу,  грубість,
Працю  тяжку,  совість,  правду,

Ще  даю  обман  і  підступ,
Ворогів  мішок  в  придачу,
Боротьбу  за  мову  й  віру,  
І  зневіру  на  додачу!

Як  усе  оце  заплатиш,
Лиш  тоді  вагу  її  ти  зрозумієш,
Але  треба  ще  її  тримати!
Ну  то  що?!  Готов?  Зумієш?!

Пам’ятайте,  Незалежність  -  
То  не  просте  й  звичне  слово!
Це  тяжка  й  важка  робота…
А  до  неї  ви  готові?  
21.08.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747142
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2017


Хто б знав як важко зберігать холодний розум

Хто  б  знав  як  важко  зберігать  холодний  розум,  
Коли  повсюди  смерть,  коли  іде  війна,  
Коли  від  твого  вчинку  й  слова,  
Залежить  бою  хід  й  чиєсь  життя.  

Хто  б  знав  як  важко  бува  рішення  приймати,  
Коли  задачка  над  можлива  й  непроста.  
І  як  би  ти  не  хтів,  та  люди  будуть  помирати,  
І  на  тобі  лежить  за  смерті  їх  уся  вина.  

Хто  б  знав  як  важко  бути  командиром,  
Коли  командування  іншого  нема,  
Коли  лиш  ти,  коли  на  тебе  вся  надія,  
І  в  тебе  має  працювать  відмінно  голова!  

Погано  й  тоскно  «по  неволі»  командиру  
Від  розуміння  –  цих,  нажаль,  я  не  вберіг,  
Та  треба  показати  свою  витримку  і  силу,  
Як  знаєш,  що  інакше  ти  зробить  не  міг…  

Не  плачуть  після  бою  командири?!  
Не  скотиться  з  очей  скупа  гірка  сльоза?!  
Та  ні,  ридає  серце,  кров  у  жилах  холодіє,  
І  мовчки  роздирається  його  душа!  

Повірте,  дуже  важко  командиру  
Тримати  весь  цей  біль  і  горе  у  собі,  
Та  він  мовчить,  він  мусить  мати  витримку  і  силу,  
Бо  не  кінець  іще  оцій  страшній  війні!  
23.07.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743735
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.07.2017


Тряслися руки в хлопця перед боєм

Тряслися  руки  в  хлопця  перед  боєм  -  
Молитву  він  про  себе  шепотів,  
Але  чи  є  якась  відома  панацея,  
Що  допоможе  з  бою  вибратись  живим!?  

Це  гра  страшна  -  це  чорна  лотерея,  
І  смерть  у  грі  цій  крутить  барабан,  
І  вигра  той,  хто  услизне  від  неї,  
Коли  опуститься  за  номером  рука!  

І  грянув  бій  -  все  закрутилось…  
Удари,  залпи,  крики,  метушня,  
Снаряди  рвуться  –  смерть  в  танок  пустилась,  
І  швидко  трупом  устеляється  земля…  

І  от  живі  вже  мертвим  заздрять,  
Бо  жах  для  них  іще  трива,  
Залитий  кров’ю  й  криком  простір,  
Але  іще  не  взята  необхідна  висота!  

А  далі  лиш  туман  й  знемога,  
Напевно,  відчуття  усіх  хтось  притупив,  
Молитва  линула  із  уст  до  Бога,  
А  руки  видавали  тільки  чіткість  дій.  

До  цього  пекла  звикші  душі  
Змогли,  взяли,  піднялись,  дали  бій!  
І  ось  вона  мала,  та  перемога,  
І  хлопець  наш,  на  диво,  теж  живий!  

Та  після  битви  радість  заміняє  туга,  
І  кисло  в  роті  від  землі  й  металу,  
Вони  лишають  землю  вкриту  трупом,  
Бо  треба  йти  на  схід,  потрібно  просуватись  далі…  
21.07.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742990
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.07.2017


І я відкриваю вогонь!

Ось  ворог  вже  близько,  
Ось  він  наступає…  
Не  здамся  я,  браття,  в  полон!  
За  що  тут  воюю,  
Повірте,  я  знаю!  
І  я  відкриваю  вогонь!  

Стає  вже  темніше,  
То  ніч  насуває…  
Я  чую  цей  шурхіт  крізь  сон.  
Це  ворог  крадеться  -  
Я  чую  це  й  знаю,  
І  я  відкриваю  вогонь!  

Поранення,  біль,  
Я,  мабуть,  помираю…  
Не  крик  то  останній,  а  стон…  
Та  я  ще  при  силі,  
Я  кулі  ще  маю,  
І  я  відкриваю  вогонь!  

Герої-вкраїнці!  
Козаки-соколята!  
Спасибі,  що  йшли  до  кінця,  
Не  вміли  й  не  знали,  
Не  хтіли  здаватись  
Й  боролися  за  наші  життя!  

Спасибі,  вам  рідні,  
За  подвиг  і  мужність,  
За  силу  й  звитягу,  за  той  Рубікон!  
Ви  знаєте  -  треба  стояти,  
І  знов  відкривати  вогонь!  

Бо  всі  як  один  
Ми  повинні  повстати,  
Бо  ворог  живий  і  він  хоче  на  трон!  
Ми  маєм  країну  
Свою  захищати  
І  власний  відкрити  вогонь!  

Нам  ще  не  все  рівно,  
Нам  є  що  втрачати,  
Чи  встигнемо  ми  на  останній  вагон?  
Боротись,  боротись!  
Не  можна  здаватись!  
Ми  маєм  відкрити  вогонь!  

14.06.2017    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738240
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.06.2017


Тут не сідають більше літаки…

Тут  не  сідають  більше  літаки…
Не  чутно  голосу:  «Трива  посадка..»  
Розбиті  смуги,  знищене  ущент  усе,
Руїна,  попіл,  і  могила  братська…

Мир  був  колись  -  лунали  голоси,  
Спішили  в  небо  пасажири,
Тепер  лиш  вітер  свище  навкруги,
Тут  під  уламками  тепер  одні  могили…

Все  розділилося  на  «до»  та  «після»  -  
Усе  розрізав  навпіл  автомат…
Стояли  міцно  -  мало  хто  тут  вижив,
І  не  літак  у  небо  йшов  -  із  неба  лився  град…

Політ  останній  у  зимову  ніч  здійснили  
Солдатські  душі,  а  не  літаки.  
За  той  великий  подвиг  лиш  небесні  крила
Отримали  відважні  вояки…

Соколики,  герої,  наші  янголята!
Низький  уклін  вам  до  землі!
Дорогу  в  небо  довго  ви  змогли  тримати,
Немає  і  не  буде  подвигу  цьому  ціни!

А  нам  живим  потрібно  дивлячись  у  небо,  
Коли  летять  на  схід  крилаті  журавлі,
Казати  «Дякую»  та  «пам’ятаю»...
Спасибі,  воїни  вкраїнської  землі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737092
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2017


Не айфони, одяг, ресторани,

Не  айфони,  одяг,  ресторани,  
Не  вечірки,  клуби,  фотки  у  ВК,  
А  на  місці  ноги,  голова  і  руки,  
І  почути  стук  свого  серцебиття!  

І  не  гроші  й  не  крута  посада,  
Ні  машини,  яхти,  лайки  у  ФБ  -  
Важливіше  всього  просто  знати:  
Ти  живий  –  в  тобі  життя  ще  є!  

Мамин  голос,  посмішка  дитини,  
І  написані  коханою  листи,  
Гарний  бронік,  справна  зброя  -  
Ось  про  що  лиш  мріють  на  війні!  

Тільки  тут,  у  пеклі  бою,  
Розумієш  істину  просту  -  
Головне  –  це  рідні  цілі  і  здорові,  
Головне  –  це  виграти  війну!  

Вижити  під  цим  страшенним  градом,  
Знати  -  автомат  не  підведе,  
Вчасно  й  точно  кинути  гранату  
Й  зберегти  життя  єдинеє  своє!  

Бо  життя,  ось  вища  цінність!  
Й  починаєш  розуміти  це  тоді,  
Коли  смерть  з  косою  проминула  
Й  дарувала  шанс  пожить  тобі!  

І  у  мить  таку  ти  розумієш,  
Що  усі  «проблеми»,  біганина,  метушня,  
Це  нікому  буде  не  потрібне,  
Як  утратиш  основне  –  своє  життя!  

Прошу,  люди,  зазирніть  у  себе  
Й  зрозумійте  істину  одну  -  
Цінувать  саме  життя  нам  треба,  
І  радіти  просто  нашому  життю!  

06.03.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2017


«Moja wina…» і «Моя вина…»

Печаль  свою  я  п’ю  до  дна…  
Стривай  хвилино  -  ти  сьогодні  вічність!  
Твердять  уста:  «Моя  вина…»  
Звучить  молитва  гучно  і  трагічно…  

Пробач  мені  мої  гріхи!  
Моя  вина  стара  лише  росла  з  віками…  
Ми  потопали  у  вогні,  
І  лють  цвіла  як  маків  цвіт  між  нами…  

Благаю,  небо,  відпусти!  
Ми  одягли  важкі  ворожості  кайдани…  
Помилуй,  прошу,  й  збережи.  
Той  міст,  що  стане  між  оцими  берегами!  

Моя  вина!  І  це  знаю  я,  
Що  в  церкві  та  костьолі  янголи  одні  витають.  
Печаль  я  мовчки  п’ю  до  дна,  
І  знову  прощення  і  миру  всім  благаю…  

Почують  ту  молитву  тут  і  там,  
І  відгукнеться  слово  у  серцях  гарячих:  
«Moja  wina…»  і  «Моя  вина…»  
Я  вірю,  Боже,  ти  обом  таки  пробачиш!  
28.08.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2017


Чи є життя після війни?

Чи  є  життя  після  війни,  
Коли  замовкла  зброя,  стихли  канонади?!  
Шумлять  лиш  липи  у  дворі,  
І  залп  то  просто  феєрверк,  а  не  граната…  

Чи  є  життя  після  війни,  
Коли  лише  буденність  –  пробки,  офіс?!  
Хтось  поливає  квітку  на  вікні,  
А  хтось  ранкову  каву  ще  не  випив  досі…  

Чи  є  життя  після  війни,  
Коли  усе  розмірено,  усе  спокійно?!  
За  місто  на  природу  їдеш  ти  у  вихідні,  
І  дихаєш  повітрям  чистим  вільно…  

Таке  життя  після  війни?  
Таке  воно,  скажіть,  повинно  бути?  
Але  душа  то  не  приймач  ФМ!  Ні!  Ні!  
ЇЇ  так  просто  вже  не  перемкнути!  

Розміреність  і  спокій  -  це  уже  не  те!  
Це  все  омана  і  не  правда!  
Як  знаєш  ти,  яка  біда  і  де  вона  живе,  
Кровити  починають  давні  рани!  

Чи  є  життя  після  того,  
Як  бачив  ти  не  раз  страшну  з  косою?!  
Коли  молив:  «Спаси  і  збережи!»  
І  відчував,  що  смерть  йде  за  тобою…  

Чи  є  життя  після  того,  
Коли  вже  знаєш  ти  вагу  хвилини?!  
Бо  мить,  і  той  з  ким  друзями  були,  
Вже  не  прикриє  більше  твою  спину…  

Чи  є  життя  після  війни?  
Так,  певно  є,  але  воно  інакше…  
І  інші  цінності  у  цім,  новім  житті,  
Й  не  знать  його  усім,  напевно,  краще...

15.03.17  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723749
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.03.2017


Війна, забудь за мене хоч на п’ять годин!

«Війна,  забудь  за  мене  хоч  на  п’ять  годин!  
Війна,  повір  я  втомлений,  і  просто  хочу  спати…  
Я  не  прошу  подушок,  ковдр,  м’яких  перин,  
Я  можу  спати  і  в  «обіймах»  з  автоматом!  

Мені  б  лише  хоч  трохи  відпочить,  
Мені  б  лиш  відновити  сили,  
І  буду  далі  я  у  бій  кривавий  йти,  
І  воювати  чесно  та  правдиво.  

Не  хочуть  навіть  бачити  щасливі  сни,  
Бо  після  них  гірка  стає  реальність…  
Не  хочу  я  щоб  снилось  щось  мені,  
Я  маю  просто  спати  –  от  і  вся  банальність!  

Ох,  як  набридли  битви  в  чорному  вогні…  
Атаки,  кулі,  автомати,  і  ворожі  гради,  
Я  знаю,  кажуть:  «На  війні,  як  на  війні»,  
Але  я  просто  хочу  п’ять  годин  поспати!  

Війна,  на  тебе  втратив  вже  багато  сил…  
Я  бачив  смерть,  каліцтва,  підлість,  зраду,  
Душа  моя  вже  загрубіла,  нерви  на  межі,  
Немає  сил,  і  треба  п’ять  годин  поспати…  

Війна,  забудь  за  мене  я  тебе  прошу!!  
Не  можеш?  То  хоч  дай  трошечки  часу,  
Годин  п’ять  вистачить,  повір,  мені…»  
І  спить  солдат  -  війна  послухалась  «наказу»…  
25.02.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721101
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.03.2017


Ми вже їх зрадили! Ми. Вже. Їх. Зрадили!

Ми  вже  їх  зрадили!  Ми.  Вже.  Їх.  Зрадили!  
Агов!  У  нас  ще  до  сих  пір  іде  війна!  
На  сході  досі  у  атаках  падають,  
Всі  ті,  кого  зітруться  скоро  імена!  

Ми  вже  їх  зрадили!  Ми  вже  їх  зрадили!  
Бо  на  чолі  стоїть  не  той,  не  той…  
І  ті,  кого  колись  і  з  вірою  обрали  ми  
Змінили  колір,  думки,  строй…  

Ми  вже  їх  зрадили…  Ми  вже  їх  зрадили…  
Бо  що  змінилося  за  ці  роки?  
Ми  топчемось  на  місці  й  плачемо  ,  
Що  все  не  так,  як  того  хтіли  ми…  

Ми  вже  їх  зрадили…  Ми  вже  їх  зрадили…  
Бо  знов  повірили  у  казку  і  брехню,  
Ми  знову  сліпо  віримо  й  чекаємо,  
Хоча  майбутнє  наше  зараз  на  кону!  

Не  плакать  треба  нам,  а  діяти!  
Не  треба  знову  вірити  оманливим  словам!  
Не  треба  заспокоювать  себе  надіями!  
За  діло  кожен  має  братись  сам!  

Почати  з  себе  світ  й  країну  змінювать,  
Не  словом  -  ділом  Україну  захистить  
Окови-пута  з  себе  скинути  
І  чесно  та  правдиво  починати  жить!  
19.02.2017    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719384
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2017


Будь, що буде…Я іду вперед!

Будь,  що  буде…  Я  іду  вперед!  
Будь,  що  буде…  Я  не  зупинюсь!  
Посміхнеться  сонце  і  в  моє  віконце,  
Від  свого  ніколи  я  не  відступлюсь!  

Будь,  що  буде…  Я  не  здамся!  
Будь,  що  буде…  Але  правда  тут  моя!  
Ворог  завжди  близько  -  ворог  поряд,  
Вийти  переможцем,  ось  моя  мета!  

Будь,  що  буде…Але  я  повинен!  
Будь,  що  буде…Як  не  я,  то  хто?!  
І  хай  навіть  у  двобої  цім  загину,  
Але  ворога  здолаю  я  цього!  

Будь,  що  буде…  Я  приймаю  виклик!  
Будь,  що  буде…  Я  іду  вперед!  
Головне  з  самим  собою  виграть  битву,  
І  зі  шляху  свого  не  звернуть!  

Будь,  що  буде…  Але  буде  так,  як  хочу!  
Бо  коли  себе  самого  переміг,  
Не  страшний  і  найлютіший  ворог!  
Найсильніший  ворог  упаде  до  твоїх  ніг…  

Будь,  що  буде…  
07.02.2017    

https://www.youtube.com/watch?v=bSljzqNOky4

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2017


Вітер віє… знову битва!

Вітер  віє…  знову  битва!  
Знову  треба  помирати  молодим,  
Хтось  шепоче  в  темряві  молитву  -  
Постріл,  вибух,  попіл,  дим…  

Вітер  віє…  знову  битва!  
Знов  в  атаку  йдуть  закляті  вороги  -  
Мат,  убивства,  смерть,  каліцтво,  
На  війні,  як  на  війні…  

Вітер  віє…  знову  битва!  
Знов  хтось  вижив,  а  хтось  –  ні,  
Треба  рідним  швидко  подзвонити,  
Бо  хвилюються  й  не  сплять  вони…  

Вітер  віє…  знову  битва!  
Досить!  Вітре,  прошу,  перестань!  
Сиротами  стали  українські  діти…  
Сльози  знову  ллються  через  край…  
19.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713633
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.01.2017


Не сніг під берцами солдатськими рипить

Не  сніг  під  берцами  солдатськими  рипить,  
То  гільзи  стрелені  пищать  негарно.  
Залазки  грюкають,  щось  рація  тріщить,  -  
Печальна  музика  війни…  печальна…  

Гуде  літак,  свистить  снаряд,  
І  громом  з  неба  пада  щось  вороже,  
Крик,  вибух,  постріл,  шарудіння,  мат,  -  
Не  схожа  музика  війни  на  музику…  не  схожа…  

Але  оцими  звуками  наповнена  земля,  
Затвор,  патрон,  приціл,  пора  стріляти!  
І  знову  тишу  прорізає  музика  страшна,  
І  знову  музика  війни  тут  починає  панувати!  

Симфонія  атаки  почина  лунать!  
Злились  в  єдино  всі  печальні  та  убивчі  звуки!  
«Вони  у  наступ  -  ми  готові  захищать!»  
І  вже  на  зброї  грають  не  одні  умілі  руки…  

Ворожі  два  оркестри  грають  водночас!  
Які  мінори  та  які  мажори?!  
Тональність  й  розмір  заміняють  міць  і  страх,  
У  миті  тиші  зводяться  затвори…  

Цю  «музику»  ти  пронесеш  крізь  все  життя,  
Ти  будеш  її  навіть  вдома  чути!  
І  навіть  якщо  скажуть:  «Все.  Війни  нема.»  
Її  не  зможеш  ти  навік  забути!  

Вона  приходитиме  мовчки  в  снах,  
Вона  являтись  буде  хоч  на  кожнім  кроці!  
Щось  засвистіло,  всі  на  землю,  жах,  
А  то  лиш  скрип  коліс  на  повороті…  

Страшна  ця  музика  війни  ….страшна,  
Печальна  музика  війни  …печальна,  
І  не  важливо  є  війна  тут  чи  нема,  
Не  сніг  пищатиме  під  берцами  негарно…  
08.01.2017    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710958
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.01.2017


З Новим роком, Україно!

З  Новим  роком,  Україно!  
З  Новим  роком,  вас  захисники!  
Перемоги  клич  над  полем  лине,  
Відступають  наші  вороги!  

З  Новим  роком,  Україно!  
Світла  воїни  чатують  на  межі,  
Морок  й  темрява  навіки  згинуть  
І  повернуться  героями  сини!  

З  Новим  роком,  Україно!  
Щастя,  радості,  удачі  та  добра,  
Сяє  ясно  українська  міць  і  сила!  
З  Новим  роком,  рідная  земля!  
01.01.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2017


Моя країна - це війна!

Моя  країна  -  це  війна!
Страшне  поняття,  визначення,  слово…
Здається,  іншого  призначення  нема:
Від  битв  поранена  -  до  битв  завжди  готова!

Моя  країна  -  це  біда!
Корупція,  хабарництво  і  зрада,
Убозтво,  бідність  і  брехня  -
Нікому  тут  не  можна  довіряти!

Моя  країна  -  це  журба!
Це  сльози,  біль,  пересторога,
Майбутнього  у  краю  цім  нема,
І  їде  люд  розумний  до  чужих  порогів…

Моя  країно…  Як  же  ти  слаба!
Тебе  з  середини  і  зовні  розпинають,
Запроданство,  корисливість,  війна
Тебе  повільно  й  методично  убивають!

Це  шлях  у  прірву,  шлях  у  нікуди!
Спасіння  справа  рук  лиш  власних,
Ми  маєм,  мусимо  перемогти,
І  проти  зла,  що  в  нас  повстати!

Моя  ж  країна  -  ще  жива!
Поля,  гаї,  лани  широкі,
Багата  й  благодатная  земля,
Якій  потрібні  лиш  розумні  руки!

Моя  країна  -  це  не  тільки  галушки,
Не  тільки  вишиванки  й  коломийки,
Не  тільки  танці,  стрічки,  козаки!
Не  тільки!  Чуєте!!?!  Не  тільки!

Моя  країна  -  це  моя  душа!
Це  те  з  чим  стати  маєм  воєдино,
Й  сказати:  «Ні!  Для  мене  ти  –  одна!
З  тобою  завжди  буду,  рідна  Україно!»

І  закачати  мужньо  рукава,
Позбавитись  від  п’явок  та  кайданів!
Сказати:  «Годі!  Тут  мої  края!»
І  стати  тут  господарем  і  паном!

Зоря  вже  близько,  ми  ж  бо  на  межі!
Доволі  вже  знущалися  над  нами!
Найперші  зміни  -  зміни  у  собі!
Тоді  і  світ  цей  зміниться  із  нами!

Моя  країна  -  не  лише  війна,
Моя  країна,  то  земля  освячена  і  Богом  дана!
Моя  країна  -  це  моє  життя!
Моя  країна  з  попелу  ще  встане!
25.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2016


Ранок… кава, тепла ковдра…


Ранок.  Бронік,  кулі,  «Град»!  
Ранок…мила  спить  під  боком…  
Ранок.  Чищу  автомат!  

Ранок…  сонце  у  віконце!  
Ранок.  Холод,  дощ,  окоп.  
Ранок….ще  одну  канапку  можна,  
Ранок.  З’їв  вчорашній  бутерброд.  

Ранок….  вихідний,  усе  повільно…  
Ранок.  Будень  завше,  все  бігом!  
Ранок…  можна  ж  не  спішити…
Ранок!  Мить  одна  і  ти  ніхто!  

Ранок…солодко  і  мило…  
Ранок.  Пекло  завітало  знов!  
Різні  ранки  в  нашій  Україні…  
Пам’ятай!  На  сході  йде  АТО!
26.11.2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703047
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.11.2016


Вокзал…чекають всі, а ось і потяг!

Вокзал…чекають  всі,  а  ось  і  потяг!  
Під  звук  колес  чомусь  забилися  серця,  
Ще  мить  якась  і  зникне  слово  «потім»  -  
Настане  зустріч  бажана  і,  певно,  не  проста…  

Там  чоловік,  синочок,  батько,  
Там  брат,  там  дядько  і  дитинства  друг,  
Там  незнайомий  і  приятель,  
Там  ті,  кого  чекають,  люблять,  ждуть!  

І  будуть  сльози,  квіти,  прапори  і  крики,  
І  посмішки,  і  радість,  і  обривками  слова  -  
В  обіймах  рідних  будуть  матері,  дружини,  діти,  
В  цю  мить  для  них  немов  закінчилась  війна…  

«З  поверненням!  Вітаю  соколята!  
Вклоняюсь  низько  вам  до  самої  землі!  
Спасибі  воїни,  захисники,  солдати,  
За  те,  що  боретесь  за  волю  у  вогні!  

Спасибі  вам,  кохані  козаченьки,  
За  вашу  міць,  відвагу  і  діла!  
Я  вірю  -  скоро  прийде  наша  Перемога,  
Бо  лиш  таки  ким  як  ви  під  стать  Вона!»  
05.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699010
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2016


Дивлюсь на фото - жарт або прокляття?

Дивлюсь  на  фото  -  жарт  або  прокляття?  
Найгірше  те,  що  тут  пояснення  нема..  
Він  не  хотів  й  не  мусив  вчора  помирати,  
Та  не  спитала  дозволу  на  те  страшна  війна…  

Німа  безмовна  кольорова  картка….  
На  ній  щасливе  та  усміхнене  лице…  
Тепер  одне  лиш  образ  може  цей  сказати  -  
«Нема  в  живих  -  лиш  згадка  на  папері  є…»  

Це  фото  омивається  сльозами,  
Це  фото  притискають  до  грудей,  
Проводять  ніжно  та  дбайливо  пальцем,  
Але,  на  жаль,  це  все  солдата  не  верне…  

Пішов  навіки  та  зоставив  згадку  -  
Свій  образ  на  оцьому  папірці…  
Він  не  хотів,  не  мусив  та  не  мав  вмирати!  
Але  звучить  як  вирок:  «Згинув  на  війні…»  

Це  тяжко,  гірко,  хочеться  кричати!!!  
Але  нічого  не  змінить  уже  тобі…  
Нам  залишається  лиш  вічно  пам’ятати,  
Усіх  загиблих,  що  із  бою  не  прийшли…  
03.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698433
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.11.2016


Свобода не купується за гроші!


І  хитрістю  не  зможеш  довго  ти  її  тримати!  
Свободу  не  дають  «привладники  хороші»!  
Свободу  треба  тільки  з  кров’ю  здобувати!  

Свободу  не  отримаєш  за  «гарні  очі»,  
Її  не  вимолиш,  як  прощення,  у  Бога,  
Бо  коли  дійсно  ти  Свободи  прагнеш,  хочеш,  
То  маєш  знать  -  у  тебе  є  лише  одна  дорога!  

Дорога  ця  крізь  терен  пролягає,  
Вона  у  муки  вкопана,  усіяна  сльозами…  
Над  нею  чорний  ворон  завше  пролітає,  
І  забирає  тих,  кого  захоче  та  дістане!  

Але  повірте,  так  повинно  й  має  бути!  
І  хай  комусь  слова  оці  жорстокі,  
Свободу  ти  не  зможеш  без  смертей  здобути!  
Свобода  цінна  лиш  тоді,  коли  ціна  її  висока!  

Ми  платимо  рахунок  за  безпечність,  
За  наше  «хата  з  краю»  і  мовчання!  
І,  може,  так  казать  не  гоже  й  не  доречно,  
Але  для  хворого  рятунком  є  кровопускання!  

Щоб  оновитись  й  знову  встати,  
І  зрозуміть  ціну  й  вагу  Свободи,  
Повинні  були  кров  пустить  -  життя  віддати,  
Колись  усі,  без  винятку,  народи!  

Не  оминула  й  нас  страшна,  кривава  участь  -  
Ми  за  безпечність  платимо  життями!  
В  боях  здобудемо  ми  волю  й  мудрість,  
Яку,  дай  Боже,  нам  не  втратити  з  роками!  
15.10.2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694571
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2016


Поет - не герой!

Поет  -  не  герой!  

Не  вважайте  поета  героєм!  
І,  повірте,  він  не  герой,  
Він  робить  лиш  те,  що  вміє  і  може,  
Але  він  не  солдат,  не  воїн,  не  той!  

Коли  він  сидить  собі  вдома,  
І  пише  про  битву  високі  вірші,  
Він  лише  віддає  паперу  простому  
Свої  думки  –  краплини  душі.  

І  не  треба  йому  дифірамбів,  
І  не  треба  йому  нагород,  
Він  повинен  робить  те,  що  може,  
Але  він  не  герой  й  не  пророк!  

Просто  зорі  склались  чи  випадок  долі,  
Що  слова  мають  силу  стаючи  у  рядок,  
Це  лиш  праця,  а  не  геройство,  
Це  лиш  фатум,  прокляття  чи  рок!  

І  не  треба  поета  возносить  -  
Лаври,  велич,  людське  визнання,  
Не  йому  це  і  не  для  нього  -  
Він  не  ставить  під  кулі  життя!  

То  за  що  йому  лаври?  За  що  йому  слава?  
Чом  всі  знають  його  ім’я?  
А  солдата  простого,  що  зараз  вмирає,  
Пам’ятатиме  тільки  рідна  сім’я…  

Чом  він  жити  повинен  вічно,  
У  словах  своїх,  паперових  думках…  
А  солдат,  що  загинув  трагічно  -  
Кане  в  Лету,  піде  мовчки  у  прах?...  

Не  герой  поет  і  не  геній!  
І  не  треба  йому  визнання!  
Це  солдату  простому  треба,  
Й  не  по  смерті,  а  за  життя!  

Опустись,  поет,  на  коліно,  
Перед  воїном  простим!  
Це  лиш  він  захища  Україну!  
Він  герой  України,  не  ти!  

Ти  лиш  раб  його  і  писака,  
Ти  йому  маєш  лаври  вдягти!  
І  ступні  його  омивати,  
Мають  вірші  усі  твої!  

І  затямте  «носаті»  поети,  
Що  Пегаса  ловили  за  хвіст  -  
Може  вірші  ваші  й  крилаті,  
Але  це  лиш  уміння  і  хист!  

Не  хизуйтеся  цим  і  спустіться,  
З  тих  висот  на,  які  піднялись!  
Вас  підняв  туди  смертний  воїн!
І  для  нього  працюй,  і  за  нього  молись!  
02.10.2016  

До  чого  цей  вірш?  
Скажу  відверто,  зачепило  фото  19  річної  щасливої  дівчини,  якій  дали  державну  нагороду  за  військову  поезію  (там  ще  було  приписано  за  волонтерство,  але  на  поезії  зроблено  акцент).  Вона  гордо  іменує  себе  поетом!  Нічого  проти  не  маю!  Дай  Бог  їй  здоров’я!  Але  в  голові  одразу  в  мене  постали  обличчя  хлопців,  які  по  пів  року  не  можуть  вибити  в  чиновницьких  кабінетах  посвідчення  УБД…та  батьки  загиблих,  які  зараз  в  судах  доводять,  що  їх  син  таки  загинув  на  фронті.  Про  нагороди  вже  мовчу!  Іноді  хлопці  реально  за  геройські  подвиги  (на  межі  життя  і  смерті!!)  не  те  що  нагороди  не  отримують,  а  й  спасибі  ніхто  не  скаже…  
Згадалась  Ліна  Костенко,  яка  відмовилась  від  звання  Героя  України,  і  Сашко  Положинський,  що  співав  «Я  не  хочу  бути  Героєм  України»,  і  Кузьма  в  якого  теж  не  було  нагород  і,  якого  більшість  молоді  почала  любити  після  смерті,  ніби  як  дань  патріотичності  та  моді…Гірко  так  стало…от  і  вірш  такий  вийшов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692080
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2016


І кожен день по комусь роковини…

І  кожен  день  по  комусь  роковини…
Чи  дев’ять,  сорок  днів  чи  три,  
Укрили  поле  українське  чорні  домовини
В  яких  лежать  відважні  воїни-сини.

І  кожен  день  палає  свічка-спомин
По  комусь,  хто  уже  давно  на  небесах…
Він  був  найближчим  або  ледь  знайомим…
Забрала  тисячі  оця  страшна  війна!

І  сліз  пролито  було  вже  немало,
Ікони  в  церкві  плакали  від  молитов,
Криваві  рани  образи  святі  являли
Біда  і  смерть  приходять  мовчки  знов  і  знов…

Чи  край  цьому  колись  настане?
Чи  лиху  цьому  буде  вже  кінець?
І  знов  я  чую  лиш  одне:  «Не  знаю…»
Терновий  ще  ми  не  знімаємо  вінець!
07.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691550
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.09.2016


Страшні, солдате, в тебе очі…

Страшні,  солдате,  в  тебе  очі…  
В  них  зарево  пожарищ,  попіл,  дим..  
Страшні  картини  вдень  й  щоночі,  
Траплялось  бачити  очам  твоїм…  

Страшні,  солдате,  в  тебе  очі…  
У  них  я  бачу  лють,  геройство  і  ганьбу,  
І  бачу  чітко  те,  що  бачити,  повір,  не  хочу  
У  них  я  бачу  все  це  горе,  смерть,  війну…  

Атаки,  битви,  згарища,  тортури,  
Убивства,  місиво,  каліцтво  і  біда,  
Гармати,  залпи,  куля,  що  не  дура,  
Нажаль,  в  твоїх  очах  усе  це  бачу  я…  

Страшні,  солдате,  в  тебе  очі…  
Навічно  вкарбувалась  в  них  печаль.  
Війна  ще  йде,  війна  іще  клекоче…  
Прошу,  лиш  віру  в  перемогу  не  втрачай!  
29.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691548
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.09.2016


Поляки, в нас давно поплутані кістки…

Поляки,  в  нас  давно  поплутані  кістки…
Polacy,  mamy  dawno  poplątane  kości…

Поляки,  в  нас  давно  поплутані  кістки:
Поховані  вкраїнці  в  Польщі,
Й  ваші  хлопці  в  нас  спочили.
Лиш  видно  у  полях  дошки  й  хрести…
Поляки,  нас  об’єднують  могили!  

Криваві  січі  тут  були  не  раз,
Ми  спільно  проти  ворога  одного  воювали  -  
Вкраїнці  захищали  вас,  
Ви  ж  також  билися  за  нас…
Поляки,  спільне  горе  нас  єднало!

Були  ми  ворогами  теж  тривалий  час,
І  заклики  до  битви  і  між  нас  лунали
Ворожість  сіялась  -  
З  життям  солдат  і  ваш,  і  наш  прощавсь…
Поляки,  битв  братовбивчих  вистачало!

Не  треба  більше  нам  минуле  гірке  ворушить,
І  тикати  у  очі  тими  помилками,
Нам  треба  далі  жить,
Урок  і  ви,  і  ми  уже  взяли…
Тепер  давайте  в  мирі  лишимось  братами!

Згадайте,  було  ж  спільне  і  тоді!
Вкраїнці  Польшу  та  і  ви  Вкраїну  прославляли!
Були  поети  спільні,  музиканти,  
Будівничі,  теслі,  науковці,  малярі,
Які  в  своїх  серцях  любов  не  розділяли!

Тому  давайте  вирвемо  образи  сторінки,
І  заведемо  новий  зошит  -  білий,  білий!
Хай  спільним  стане  шлях
До  світлої,  високої  мети,
Щоб  більш  нас  не  єднали  горе  та  могили!
01.05.2016


Polacy,  mamy  dawno  poplątane  kości:
Wkraińcy  w  Polsce  pogrzebieni,
Chłopcy  wasi  u  nas  spoczywają.
Widać  tylko  krzyży  z  wysokości...
Polacy,  nas  mogiły  połączają!

I  krwawe  walki  były  tu  nie  raz,
Przeciwko  wrogom  razem  my  walczyli  –
Wkraińcy  obroniali  was,
Wy  również  bili  się  za  nas...
Polacy,  wspólna  bieda  nas  łączyła!

Wrogami  byliśmy  dość  trwały  czas,
Do  wojsk  pobory  –  często  się  zdarzało.
I  wrogość  między  nami  panowała  –
Iz  życiem  żołnierz  żegnał  się  i  wasz,  i  nasz...
Polacy,  bratobójczych  bitw  nam  wystarczało!

Nie  warto  myśleć,  jak  by  mogło  być,
Pomyłkom  nowym  szansy  już  nie  dawać.
Po  gorzkim  doświadczeniu
Nam  trzeba  dalej  żyć...
I  teraz  braćmi  warto  się  zostawać!

Przypomnijmy,  jak  dużo  jest  wspólnego!
Poeci  byli  wspólni  i  muzycy  byli.
Przodkowie  nasi  oba  państwa  rozsławiali!
Naukowcy,  budownicy  i  malarzy,
Jacy  w  sercach  miłość  nie  kroili!

Dlatego  wyrwijmy  obrazy  strony,
I  rozpocznijmy  nowy  zeszyt  biały-biały!
Niech  wspólna  będzie  droga
Do  celu  wysokiego,
Mogiły  żeby  więcej  nas  nie  połączały!

Переклад:  Тетяна  Михайлова

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672604
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2016


Глумишся?! Куций, ниций кате…

Глумишся?!  Куций,  ниций  кате…
Читаєш  вирок  і  очей  не  підведеш,
Не  стануть  моїм  домом  твої  грати!
Повір,  мене  так  просто  не  візьмеш!

«Законні  букви»,  наче  крок,  чеканиш,
Але  закону  в  тім,  що  кажеш  ти,  нема!
Мене  боїшся  ти,  бо  добре  знаєш  -
В  душі  сміюся  з  тебе  зараз  тільки  я!

Але  повір,  на  тебе,  кате,  зла  не  маю!
Тебе  лиш  смикають  за  повідки  згори,
А  що  твориш,  ти  бачу  і  не  тямиш…
Не  відає  він  Боже!  Що  ж,  йому  прости…

Чому  до  Бога  зараз  я  оце  взиваю?!
Бо  лише  він  тобі  твої  гріхи  простить,
Я  ж  милості  до  ворогів  не  маю  -  
Мене  не  зможете  ви  тупістю  зломить!

Не  можна  вітер  замикати  у  кімнаті,
Не  можна  сонцю  наказати  світить,
Лише  моє  ви  тіло  садите  за  грати,
А  душу  мою  вам  повік  не  заточить!

Не  спините  мого  ви  гніву  й  слова!
Вас  уночі  будитиме  мій  сміх!
Ви  боїтесь  мене,  хоч  я  й  в  оковах,
На  свою  душу,  кате,  взяв  ти  зараз  гріх!

Глумишся?  Куций,  ниций  кате…
Читаєш  вирок  і  очей  не  підведеш…
-  Кому  то  смішно  –  геть!  Не  буду  тут  тримати!
-  Мені  тут  весело!  А  ну,  чи  ж  проженеш?  
25.03.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654544
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2016


Мамо, чуєш, повертаюсь!

Мамо,  чуєш,  повертаюсь!
Скоро  буду  в  рідних  я  краях,
Бачиш,  я  –  живий,  я  посміхаюсь!
Мамо,  вже  закінчилась  війна!

Вже  не  буде  більше  сліз  і  горя,  
Вже  не  буде  поминальних  молитов,
Пролили  за  перемогу  ми  багато  крові,
І  не  хочу  я,  щоб  це  іще  колись  було…

Так,  не  всі  тепер  повернуться  додому…
Декого  навік  прийняла  вже  земля,
Стали  у  шеренгу  Зниклі  й  Невідомі  -
Ті,  чиїх  навік  згубились  імена…

Покалічених  багато  нас  зосталось,
Милиці  навік,  візок,  протез  –  рука,  
Але  ми  живі!  Ми  силу  духу  не  втрачали,
Сила  духу  покаліченою  не  бува!

Знаю,  час  назад  не  можна  повернути…
І  немає  більше  у  минуле  вороття,
Але  Ми  повинні,  мусим,  маєм  далі  жити!
І  прожить  життя  за  тих,  кого  уже  нема!

Ми  усі  змогли!  Ми  вистояли  в  битвах!
Захистили  Україну  -  рідний  край!
Лине  хай  у  небо  лише  радісна  молитва!
Мамо,  я  прийшов,  закінчилась  війна!
01.03.2016

(З  вірою  у  те,  що  скоро  це  збудеться!!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653472
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.03.2016


- Хто ти є, хлопчино?

-  Хто  ти  є,  хлопчино?
-  Я  –  козак!

-  А  по  крові?
-  Українець!

-  Чи  ти  маєш  певний  знак?
-  Так,  тризуб  і  прапор  жовто-синій!

-  Де  живеш?  Де  рідна  сторона?
-  У  краї,  що  зветься  Україна!

-  А  чия  то  є  земля?
-  То  моя  єдина  Батьківщина!

-  Чи  чудовим  є  той  край?
-  Так,  я  кращого  не  знаю!

-  Чи  була  за  нього  боротьба?
-  Я  й  сьогодні  Україну  захищаю!

-  Значить  любиш  ти  її?!
-  Безмірно!

-  Хто  для  неї  ти?
-  Дитя!

-  А  вона  тобі?
-  То  ненька  рідна,
Що  дарує  віру,  радість  і  життя!

-  Чи  готов  повік  із  нею  бути?
-  Я  для  неї  і  служу  й  живу!

-  Що  для  неї  ти  готов  зробити?
-  Положити  голову  свою!
29.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2016


Quo vadis?…

Одні  бува  кричать,  та  їх  чомусь  не  чують…
А  в  інших  погляд  є  гучнішим  за  слова!
Відкрийте  душі,  люди,  та  відчуйте  -  
Повз  Вас  проходить  Ваше  щастя  і  життя!

Що  є  у  цьому  світі  найцінніше?
Що  є  дорожчим  за  усі  скарби?
Що  допоможе  нам  земним  і  грішним
Дорогу  правильну  (свою)  знайти?!

Відкрийте  очі,  люди,  й  зазирніть  у  себе!
Чи  є  в  душі  Любов,  Повага,  Каяття?!
Ви  силу  маєте  в  собі  відчути,
Щоб  подолати  все,  що  зготувала  вам  Біда!

Звільніть  ту  міць,  що  в  глибині  таїться!
Знайдіть  цю  силу,  сховану  в  собі!
Душа  людська  –  глибокая  криниця,
Що  сповнена  живильної  і  чистої  води!

Нехай  говорять  лише  погляди  і  душі!
Хай  геть  ідуть  оманливі,  гучні  слова!
Хай  полум’я  свічі  освятить  шлях  ідущим….  
-  Куди  ідеш?  
-  Туди,  де  маю  бути  тільки  я!
20.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2016


Я чую постріли у снах

Я  чую  постріли  у  снах,
Я  бачу  плями  крові  на  світанні…
У  нас  на  сході  йде  війна,
Яка  калічить,  нищить,  убиває…

Вже  чорні  хмари  заступили  небо,
І  холод  йде  від  поминальної  свічі…
Кому  й  навіщо  все  це  треба?
Куди  поділись  янголи  мої?

Душа  розп’ята  «сводками»  із  фронту,
Земля  порепана  від  залпів  і  могил,
Палає  вибухами  чорне  сонце,
Довкола  згарища,  руїни,  пил…

Сумна  і  гірка  ця  картина,
Ламаю  чорний  вуглик  у  руках,  -  
Невже  вмирає  рідна  Україна?
Чи  може  ще  вона  таки  жива?

Панує  безтолоч  на  троні,
Кидає  в  пекло,  ніби  іграшок,  солдат…
Ми  ж  хочем  тільки  миру  і  покою,
Але  де  правлять  гроші,  там  душі  нема…

Гуляє  вітер  в  дикім  полі,
І  пробирає  холодом  мене  аж  до  кісток…
Де  зараз  ти,  Вкраїнська  Воля?
Там,  де  залитий  кров’ю  горизонт?

Чи  там  сидиш  ти  у  палатах,
Де  нами  управляють  «мудрії  мужі»?!
Чи  ти  безкрила  вже,  чи  ще  крилата?!
Чи  зможемо  тебе  ми  хоч  колись  знайти?!

Не  знаю…думки  в  круговерті…
Це  все  так  складно  зараз  пояснить…
Скажу  лише  одне  відкрито  і  відверто,
Лиш  нам  під  силу  Україну  воскресить!

Ніхто  крім  нас  за  нас  цього  не  зробить!
Не  слід  нам  «уповать»  на  поміч  від  чужих,
Лиш  для  країни  працювати  й  жити  -
Нам  треба  те,  що  люди  називають  альтруїзм!

Прокиньтесь!  Схаменіться!  Годі!!
Ви  бачите,  що  змін  не  було  і  нема!!?!..
У  нас  іде  війна  на  сході,
У  нас  ще  й  до  сих  пір  на  сході  йде  війна!
27.12.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637374
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.01.2016


ЯСА

«Яса!»  -  кричав  підвішений  за  ребра  -
Той,  що  прагнув  тільки  волі!
«Яса!!»  і  погляд  дикий  і  живий…
Він  був  козак  із  степу  й  поля!
«Яса…»  вмирав  відважно
Козаченько  молодий…

Яса!!!  Він  віру  християнську  не  продав,  
Й  не  зрадив  рідну  неньку  Україну!
Хоч  були  сльози  гіркі,  він  ридав
Як  на  очах  його  осман  вбивав  дівчину…

Він  не  скорився  тілом  і  душею  -  
На  смерть  свою  він  мовчки  мужньо  йшов…
Честь  ворогу?!  Нізащо!  Краще  згинуть  з  нею!!
Не  продається  віра,  справедливість  та  любов!

Давно  це  було…  Вічність  все  стирає..
І  хоч  минуло  декілька  століть,
Але  тепер,  як  і  тоді,  вмирають,
Коли  бажають  рідну  землю  захистить!

Лилася  кров  тоді,  і  ллється  вона  зараз,  
І  знову  йдуть  на  смерть  відважні  вояки…
За  що  ціна  така?  За  що  страждаєм?
Невже  погані  ми  і  доньки,  і  сини!?

Невже  не  все  ще  по  рахунку  заплатили?
Чому  так  довго  платим  цю  криваву  данину?
…То  певно,  є  ціна  за  рабство  і  блюзнірство….
То,  певно,  є  ціна  за  зраду,  підлість  і  брехню!

Згадайте,  чи  жили  ми  вільно?
Чи  вміли  ми  самі  собою  керувать?
Ми  обираємо  не  тих  -  берем  негідних,
І  роблять  вони  з  нами,  що  хотять!

Ми  боїмось  узяти  все  у  свої  руки  -
Хай  краще  хтось,  але  не  я,  НЕ  Я!!!
І  хтось  живе  спокійно  і  не  знає  муки,
А  хтось  кричить  підвішений  «Яса!!»

Тож  припиніть  тягти  ярмо  покірно!
«У  мене  ж  добре  все!  То  й  що,  що  там  біда?!
Нагайкою  шмагає  пан,  але  живу  ж  я  мирно…!»
Такому  байдуже  хто  й  де  кричить  оте  «Яса!»

Чи  треба  нам  такі,  що  землю  продадуть?
Чи  треба  нам  запроданці  та  лиходії?
Чи  треба  ті,  що  склавши  руки  щастя  ждуть
І  зашморгу  не  тісному  радіють?

Правий  Сірко  –  «Рубати  в  пень!
Не  треба  нам  раби  та  боягузи!»
Їм  все  одно,  аби  прожити  день,
Вони  щасливі,  коли  пану  служать!

Рубати  в  пень!!!  Усіх,  хто  зрадив  Батьківщину!
Усіх,  хто  стати  до  роботи  не  спішить!
Усіх,  хто  дивиться  як  Україна  гине!
Усіх  хто  бачить,  знає,  може  і  мовчить!!!

Навчіться,  люди,  волю  власну  цінувати!!
Зумійте  до  роботи  мудро  й  мужньо  стать!
Не  дозволяйте  дурню  вами  панувати,
Якщо  не  хочете  «Яса!»  на  зашморгу  кричать!
08.12.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628982
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2015


Для вас я завжди лишусь молодим

Для  вас  я  завжди  лишусь  молодим,
Бо  житиму  в  короткім  слові  «Пам'ять…»
Пройде  війна,  розвіється  цей  дим,
Але  мене  фізично  вже  не  буде  з  вами…

Я  буду  там,  де  небо  синє  починається,
Я  буду  там,  де  сонце  вдень,  де  уночі  зоря…
Усе…  усе  на  світі  швидко  забувається,
Та  я  живу  допоки  хтось  про  мене  пам’ята…

Допоки  хтось  за  мене  в  церкві  молиться,
Допоки  свічку  ставить  хтось  за  упокій,
Допоки  хтось  згадає  мене  добрим  словом,
Лише  до  того  часу  буду  вічно  я  живий…

Для  вас  усіх  я  завжди  лишусь  молодим!
Зостанусь  я  в  короткім  слові  «Пам'ять…»
Пройде  війна,  розвіється  цей  чорни  дим…
Та  знайте,  що  душа  моя  назавжди  тут  із  вами!
13.12.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628981
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.12.2015


Гіркі й болючі чоловічі сльози…

Гіркі  й  болючі  чоловічі  сльози…
Вони  як  полум’я  нестримне  серце  обпекли…
Бо  всі  ж  довкола  знають,  цього  знать  не  можна:
«Не  вміють  плакать,  і  не  плачуть  в  нас  чоловіки!»

Уміють…  ох,  повірте,  вміють  й  можуть!
Коли  той  біль,  що  роздирає  люто  на  шматки,
Терпіть  не  сила  і  змінити  щось  не  можна  -
Тоді  від  відчаю  і  плачуть  сильні  мужики!

У  них  також  тендітне  й  ніжне  серце,
Хоч  мужні  духом  та  чутлива  в  них  душа…
Коли  струна  остання  в  середині  рветься,
Тоді  і  падає  з  очей  у  них  гірка  сльоза…

Сльоза  та  сповнена  печалю  й  горем,
Вона  від  відчаю,  від  смутку,  від  біди!
Хай  кажуть:  «У  собі  тримати  слід,  і  так  не  гоже!»
Та  як  не  плакати  тоді,  коли  пече  в  душі?...

Гіркі  й  болючі  чоловічі  сльози…
Це  страшно  бачити  як  плаче  мужній  чоловік…
І  тоскно,  прикро,  та  нажаль  не  може,
Ніхто  від  болю  чоловіче  серце  захистить…
03.12.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626427
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.12.2015


Мороз, тривога, холод, сніг….

Мороз,  тривога,  холод,  сніг,
Сіріє  даль,  мовчання,  тиша,
Це  неспроста,  напевно  буде  бій…
Що  каже  розвідка?  Що  чутно  з  вишки?

Гармати,  бронік,  кулемет,
Патронів  ніби  як  з  півсотні,
Ось  сумка  сіра  і  червоний  хрест,
І  берци  волонтери  підігнали  добрі!

Неначе  все!  Нічого  не  забув.
Провсяк  випадок,  він  на  все  готовий…
Але  щемить  у  грудях,  в  скронях  біль  -
Не  знає  як  почать  закінчену  розмову…

Та  треба!  Треба  їм  поговорить,
Бо  раптом  бій  і  раптом  він  останній…
Вона  ж  не  знає,  що  вона  його  любов,
Бо  він  ще  не  казав  їй  про  кохання…

І  ніби  чув,  і  ніби  знав!!
За  мить:  снаряд,  атака,  канонада,
Пальба,  гул,  крики,  град
І  він  біжить  когось  з  окопу  витягати!

Та  раптом,  ніби  щось  його  спинило,
В  очах  темніє,  щось  зі  слухом,
Він  падає  на  землю  -  мужнє  тіло  мліє,
Уже  кістлява  мовчки  забирає  його  душу…

Не  встиг,  не  зміг,  а  так  хотів…
«Даруй  Життя  ще  хоч  хвилину!
Скажу  лише  люблю  усім,  кого  любив!...»
Але  вже  пізно,  він  уже  загинув…

Скінчився  бій,  все  змовкло,  тиша…
І  попіл  згарища  маскує  білий  сніг,
І  розвідка  пішла,  і  знову  хтось  на  вишці,
Але  його  уже  нема…помер…не  встиг…
01.12.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625418
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.12.2015


Колючим дротом сплетене буття

Колючим  дротом  сплетене  буття,
Розірване  нагайками  й  киями  
І  спалене  до  тла  в  страшних  печах…
Невже  було  колись  це  з  нами?

Немає  навіть  захисту  та  каяття…
Життя  страшне,  а  смерть  лютіша  болю…
Злетіти  б  в  небо,  але  крил  уже  нема,
Тому  ми  живемо  і  терпимо  неволю!

За  цим  колючим  дротом  є  про  що  подумать,
Тут  ділиш  навпіл  душу  і  життя,
Ти  бачиш  зразу  і  теперішнє  й  минуле,
І  розумієш  варта  точно  ти  чого  сама!

Тут  болем  кров’ю,  криком  і  сльозами  
Наповнені  і  небо,  і  земля…
І  хоч  стіна  років  стоїть  між  нами  
Я  чую  й  бачу  все,  немов  я  тут  уже  була…

Цей  глід...  застиглі  краплі  крові,
Тут  квіти  мертві  квітнуть  восени,
Літають  ворони  -  кружляють  чорні,  
Тут  вітер,  холод,  та  не  холодно  мені…

Ось,  де  життя  твоє  чогось  вартує!
Тут  знаєш  точно,  що  важливе  є  тобі:  
У  місці  смерті  ти  про  все  забудеш,
У  місці  смерті  зможеш  істину  знайти!

Повір,  тобі  в  житті  твоїм  не  важко,
Це  важко  й  страшно  їм  було  тоді,
Життя  вбивало  їх  повільно  й  страшно,
Бо  сенсу  не  було  у  тім  каторжнім  житті…

Що  ж  маєш  ти,  і  що  тебе  тривожить?
Чому  ти  вирішив  тепер  себе  жаліть?
Ти  робиш  все,  що  можна  і  не  можна,
Для  того,  щоб  добро  у  серці  воскресить?

Вставай,  вже  годі  спочивати!
Хоча  б  мізерний  крок  до  волі  сам  зроби!
Ти  вирішиш  усе  -  ти  зможеш,
Лише  колючий  дріт  страху  потрібно  перейти!

 Майданек,  Люблін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624924
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2015


Сповідь…

-  По  що  прийшов  ти?  
-  Сповідатись…  
-  У  чім  вина?  
-  Я  друга  поховав…  
-  А  ще?  
-  А  ще  не  стало  батька  й  брата,  
І  сина  в  матері  Господь  забрав!  
-  То  гріх  який  ти  хочеш  відмолити?  
-  Гріх  друга!  
-  Чи  він  його  мав?  
-  Напевно  мав…не  встиг  проститись!  
Не  встиг  сказати  все  коханій  і  дочці,  
І  матері  не  зміг  вклонитись,  
За  щире  серце  й  руки  золоті…  
-  Прощаю  гріх.  Чого  ще  хочеш?  
-  Прости  й  мені  мої  гріхи!  
-  Які  ж  твої?  
-  Дрібних  багато,  але  один  у  мене  є  страшний…  
-  Ну,  що  ж,  кажи!  
-  Прости,  що  мертвий  -  він,  а  я  -  живий!  
-  Хотів  би  смерть  його  прийняти?  
-  Я  захистить  хотів  та  не  зумів…і…  
-  Цього  не  буду  я  прощати!  
-  Чому?!!  
-  За  це  вже  друг  тебе  простив!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2015


Поспи, мій милий, я постережу твій сон…

Поспи,  мій  милий,  я  постережу  твій  сон…
Ти  втомлений,  ти  змучений,  розбитий…
Ти  щось  бормочеш  -  чую  тихий  стон,
Напевно,  уві  сні  ти  знов  на  полі  битви…

Напевно  знов  ти  там,  де  залпи,  гул,  гармати,
Де  крик,  де  канонада,  бійка,  метушня,
Сіпнувся  уві  сні  –  напевно,  то  летять  снаряди
І  ти  в  окоп  біжиш…  спокійно,  милий,  це  лиш  я!

Ти  певно  бачиш  знову  танк  підбитий,
Ти  певно  знов  береш  у  руки  автомат,
Шепочеш  щось  крізь  сон  –  молитва…
Затиснув  зуби  –  ти  ідеш  у  бій  вбивать…

Тривожний  сон,  мій  милий,  бачиш…
Не  легко  тобі  було  там,  на  тій  війні,
Це  гірко,  прикро,  але  знаю  -
Тобі  ще  довго  будуть  снитися  ці  сни…

Мій  милий,  як  же  ти  втомився!
Тебе  я  палко,  ніжно  й  тихо  обійму,
Цілую…  ніч  зірками  ясно  світить…
Поспи,  мій  милий,  я  твій  сон  постережу!
07.11.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015


Свіча моя у церкві… ні, не плакала – ридала!

Свіча  моя  у  церкві…  ні,  не  плакала  –  ридала!
За  миті  лічені  вся  воском  швидко  заплила…
О,  Боже,  чим  так  страшно  завинила?
У  чому  саме  вина  грішна  душенька  моя?

Скажи  хоч  ти  мені,  о,  Боже,
Що  я  не  так  у  світі  цім  роблю?
Чи  роблю  те,  чого  робить  не  можна,
Чи  я  не  так  як  слід  у  світі  цім  живу?

Чому  скажи  мені,  держитель  неба,
Завжди  втрачаю  тих,  кого  люблю?
Що  зрозуміть  мені  й  засвоїть  треба,
Щоб  жити  вільно  і  спокійно  в  цім  краю?

Що  маю  ще  побачити  й  відчути?
Ще  скільки  раз  повинна  серце  своє  вбить,
Щоб  муки  ці  закінчились  нарешті,
І  щоб  змогла  я  просто  мирно  жить!

Чому  ти  кидаєш  мене  у  прірву?
Чому  вогонь  і  біль  мене  постійно  рвуть?
Що  довести  повинна  цьому  світу,
У  чому  ще  знайти  я  маю  суть?

Багато  запитань  -  у  відповідь  мовчання…
І  догорає  у  сльозах  своїх  моя  свіча…
Я  знов  терплю,  я  знов  іду  остання…
О,  Боже,  чим  так  страшно  завинила  я?!
11.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015


Ти один в моїм серці

Ми  б  вкривалися  зоряним  небом,
Й  зорі  б  з  неба  нам  ясно  світили,
І  крім  тебе  мені  більш  нікого  не  треба  -
Ти  один  в  моїм  серці,  мій  милий!

Твої  очі  -  колодязь  бездонний,
Твоя  посмішка  -  сонце  багряне,
Я  люблю  тебе  палко  й  шалено  -
Ти  один  в  моїм  серці,  коханий!

Ти  для  мене  і  радість,  і  згуба,
Ти  для  мене,  мов  всесвіт,  незнаний,
Я  б  злетіти  у  вись  із  тобою  хотіла  -  
Ти  один  в  моїм  серці,  жаданий!

Але  де  ж  ти,  мій  птах  сизокрилий?
Я  шукаю  тебе  між  віками  й  світами  -
Моє  серце  навіки  для  тебе  відкрите,
Де  ти  є?  Я  давно  вже  у  неба  питаю…

Та  я  вірю,  що  з  вітром  весіннім,
Із  дурманом  пишних  квітучих  садів,
Ти  до  мене  на  крилах  прилинеш,
Мій  коханий,  мій  милий…  лиш  мій!
24.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015


Погляньте просто в ці дитячі очі…

Погляньте  просто  в  ці  дитячі  очі…
Ці  очі  знають  точно,  що  таке  війна…
Вони  давно  вже  розучились  плакать  -  
Забрала  сльози  всі  одна  страшна  біда!

Цей  погляд  сповнений  печалі,
В  нім  біль  і  смуток,  страху  глибина,
У  нім  вагу  усю  свою  втрачають,
Усі  високі,  мудрі  й  пафосні  слова!

В  цім  погляді  нема  докори,
Там  лиш  одне  питання:  Як  й  за  що?
Чим  очі  ці  так  гірко  завинили?
Чому  покарані  так  люто  й  зло?

Чому  померло  в  них  дитинство?
Чому  у  них  така  печаль  й  журба?
Ви  лиш  погляньте  в  ці  дитячі  очі
Ці  очі  бачили  і  знаю,  що  таке  війна…
29.09.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2015


- Ти знаєш чого я боюся?

-  Ти  знаєш  чого  я  боюся?
-  Чого?
-  Що  ти  не  вернешся  з  війни  до  мене?
-  Не  бійся!  Я  до  тебе  повернусь…
-  І  більше  не  підеш?
(Із  посмішкою)
-  Треба?
-  Та  ну  тебе,  кажу  ж  серйозно!
-  Сама  серйозність!!
Ходи  сюди…  дай  обійму….
-  Я  змучилась,  хвилююсь  я  за  тебе,
І  проклинаю  кожен  день  я  цю  війну…
-  Я  знаю…  заспокойсь  -  Все  Буде  Добре!
-  Цю  фразу  я  тобі  завжди  кажу!
-  Не  бійсь  за  мене,  я  тримаю  слово,
А  фразу  цю  тепер  собі  я  заберу…
І  тиша…ніч…  вони  мовчать…
Та  й  що  казать,  коли  слова  всього  і  так  не  скажуть,
Все  скаже  лише  серце  та  душа,
І  лише  час  що  буде  їм  обом  покаже…
02.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015


Я загинув в степу під Донецьком…

Я  загинув  в  степу  під  Донецьком…
Я  загинув  -  спитайте  чому,
Бо  у  правду  і  чесність  я  вірив,
Та  ішов  воювать  за  країну  свою!

Я  загинув…  напевно  так  треба,
Може  чорту  чи  Богу  -  байдуже  мені,
Я  боротись  ішов  не  за  себе,
А  за  щастя  і  мир  у  своїй  стороні!

Я  загинув…  мене  вже  немає…
Плаче  матір  за  мною,  дружина,  сестра,
Не  повернусь  до  рідного  краю,
Не  побачить  вже  батька  більше  дочка…

Я  загинув…  й  завдав  стільки  горя
Тим,  кого  більше  себе  люблю…
Шкода  тільки,  що  марно  боровся
Я  за  те,  за  що  згинув  в  бою.
06.08.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608922
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.09.2015


Згадай мене!

Я  в  окопі  -  залпи,  крики,
Ти  на  роботі  -  у  теплі  й  добрі…
Коли  ти  чай  собі  на  кухні  робиш,
Згадай  мене  -  я  на  сирій  землі!

Я  сплю  у  кузові  машини,
Ти  спиш  у  ліжку  на  бочку…
Коли  будильник  зранку  тебе  будить,
Згадай  мене,  бо  я  уже  не  сплю!

Я  їм  пайок:  консерви  й  каша,
А  ти  зготоване  удома  на  плиті…
Коли  ти  хліб  не  з’їдений  птахам  кидаєш,
Згадай  мене,  бо  я  під  обстрілом  в  огні!

Я  рідних  вже  як  рік  не  бачив,
Ти  ж  замість  дякую  батькам  грубиш…
Коли  тебе  цілує  ніжно  мати,
Згадай  мене,  бо  я  своїй  не  можу  подзвонить!

Я  вже  забув  про  людський  одяг,
Ти  ж  ходиш  завжди  ніби  франт…
Коли  вдягаєшся  зі  смаком  і  по  моді,
Згадай  мене  -  побач  у  дзеркалі  мій  камуфляж!

Тягаю  бронік,  автомат,  гранати,  
А  ти  ідеш  із  папкою  в  руках…
Коли  ти  думаєш,  яку  газету  почитати,
Згадай  мене  -  у  мене  влітку  берци  на  ногах!

Я  фото  дівчини  коханої  своєї
Завжди  з  собою  в  бій  беру,
А  ти  свої  даруєш  певно  квіти…
Згадай  мене  -  я  як  і  ти  свою  також  люблю!

Та  от  життя,  от  доля  склалась!
В  одній  країні  наче  живемо,
Та  я  сюди  пішов  -  ти  ж  там  зостався,
Я  став  солдатом,  ти  ж  там  зараз  хто?

Ти,  певно,  той,  що  зветься  «мирний  житель»!
Не  для  таких  як  ти,  напевно,  ця  війна,
У  тебе  все  спокійно,  мирно  й  тихо,
Тобі  байдуже  що  на  сході  –  тут  тебе  нема!

Але  тут  Я!  І  тут  таких  як  я  багато!
Це  Я  Твій  мир  і  спокій  бережу!
Ти  не  схотів  сюди  іти  служити,
Згадай  мене  -  бо  я  і  твій  тягар  несу!

Згадай  мене!!!  Ти  чуєш,  клятий  брате!
Згадай  мене,  у  свої  мирні,  тихі  дні!
Як  будеш  на  життя  своє  ти  нарікати,
Згадай  мене!  Я  тут  за  нас  обох  в  огні!
22.09.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608921
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.09.2015


Стільки болю…стільки…

Стільки  болю…стільки…
Стільки  горя…каяття…
Сльози,  смерть,  убивства,
Мить  і  вічність  –  небуття!

Стільки  крові,  трупів,  круків,
І  хрести…  хрести…хрести…
Опускаються  вже  руки,
Лиш  душа  волає  гірко  «НІ!»

Стільки  мук,  страждання,  горя,  
Серце  розіп’яте,  розум  на  межі…
Догорає  рідна  Україна
У  пекельному  і  дикому  вогні!

Знов  розп’яття  і  Голгофа,
І  прокльони,  і  гроза,
Україну  як  Христоса
Розпина  страшна  війна…

А  чи  буде  воскресіння?
Віриться  й  не  віриться  мені,
Біль,  мольби  та  голосіння,  
Поминальні  лиш  пісні…

Темінь,  морок,  гул,  гармати,
Розрізає  тишу  смерті  крик,
Оповитії  журбою,
Люди  ходять  ніби  не  живі…

А  навіщо?  А  для  чого?
Не  питай,  бо  з  розуму  зійду..
Головне,  щоб  не  даремно
Тільки  б  виграти  війну!
15.09.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606783
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.09.2015


Я не кіборг! Я – людина!

Я  не  кіборг!  Я  –  людина!
Я  не  робот!  Я  –  простий  солдат!
Той,  що  любить  вірно  Україну,
І  за  неї  йде  у  бій  вмирать!

Я  не  янгол  та  й  не  демон,
Я  не  грішний  й  не  святий,
Я  в  добро  ще  й  в  правду  вірю
І  за  це  постійно  йду  у  бій!

Я  не  маю  права  відступати,
Я  не  можу  мовчки  розвернутись  і  піти!
Це  моя  земля,  і  тут  мені  стояти,
А  як  треба  -  мужньо  в  битві  полягти!

Не  герой  я,  а  лиш  смертний,
Що,  повірте,  хоче  просто  мирно  жить,
Але  в  нас  війна,  нас  атакують,
І  лиш  ми  повинні  все  це  припинить!

Я  не  кіборг!  Я  –  людина!
Я  не  робот!  Я  –  простий  солдат!
Я  люблю  свою  країну,
І  за  неї  йду  я  воювать!
08.09.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605302
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2015


Їй повідомили, що він уже не прийде…

Їй  повідомили,  що  він  уже  не  прийде…
Що  він  загинув  мужньо  у  бою,
Що  там,  де  кулі  крик,  вогонь,  гармати,
Знайшов  він  чорну  смерть  свою…

Вона  його  як  мати  обійняла,
Вона  з  ним  гралась  ніби  рідная  сестра,
Та  як  кохана  палко  цілувала  
І  за  собою  в  безвість  мовчки  повела…

Тепер  він  з  нею  вже  навічно,
Й  належить  він  тепер  лише  її  одній  
За  що?  Чому?  Чому  й  Навіщо?
Він  знадобився  саме  зараз  їй?

Чому  вона  його  не  пропустила?
Вона  ж  і  так  уже  забрала  багатьох…
Коли  ж  вже  спиниться  ця  чорна  сила?
Коли  вже  поросте  на  вражій  зброї  мох?

Їй  повідомили,  що  він  уже  не  прийде…
Їй  повідомили  -  його  уже  нема…
Вона  ридала  вдень,  а  вночі  голосила,
І  смерть  до  себе  пошепки  звала…

Не  можна  горе  сповна  описати,
Бо  душу  убиває  біль  в  одну  єдину  мить
Цей  відчай  й  безпорадність  клята,
Бо  ти  не  в  силах  мертвих  воскресить…
29.06.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2015


Не може бути смерть красива й героїчна!

Не  може  бути  смерть  красива  й  героїчна!
Вона  гидка,  бридка,  огидна  і  дурна…
Війна,  повірте,  ну  зовсім  не  романтична,
Вона  зі  смертю  в  парі  знищує  нові  життя!

Немає  там  снаровки  та  відваги,
Там  виживає  той,  кому  банально  повезло,
Кого  снаряди  й  кулі  дивом  не  дістали,
Тому  і  вижив  він  «усім  смертям  на  зло»!

Там  кров  і  бруд,  там  кулі,  гул,  гармати,
Там  крик,  там  мат,  там  горе  і  біда,
Там  злість  до  ворогів,  там  чесність  і  відвага,
Але  немає  там  найголовнішого  –  буття!

На  полі  бою  смерть  володарка  і  господиня,
Вона  за  мить  складає  трупи  вправно  у  снопи,
Там  замість  річки  кров  жива  тече  в  долину…
Повірте,  смерть  жахлива  й  люта  на  війні!
08.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604476
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.09.2015


Привіт, козаче! Ти мене не знаєш

Привіт,  козаче!  Ти  мене  не  знаєш,
А  я  ж  не  знаю  як  листа  цього  почать…
Нажаль  не  щастя,  а  велике  горе,
Примусило  мене  це  зараз  написать...

Ти  сином  був  для  мого  друга,  
Хоч  знаю,  що  з  тобою  у  одних  літах,
Казав  мені,  що  другим  сином  був  би  -  
Шкода,  що  познайомив  нас  не  мир  –  війна!

Пробач,  що  слово  «був»  так  різко  я  вживаю,
Ти  певно,  вже  і  так  давно  все  зрозумів…
Твій  батько  не  повернеться  -  його  немає,
Він  чує  вже  на  небі  тихий  мирний  спів…

Я  знаю,  мав  він  повернутися  додому  -  
Закреслював  останні  дні  в  календарі,
Але  осколок  міни,  непритомний,
Ми  врятувать  хотіли…  вибач,  не  змогли…

Не  встиг  прийти  до  вас  зі  словом  Перемога,
Не  встиг  послати  в  пекло  всіх  цих  ворогів,
Не  встиг  він  викинуть  цю  кляту  зброю,
Й  сказати  гучно:  «Все!  Кінець  війні!»

Пробач,  та  важко  описати,
Той  день  в  пекельному  вогні,
Бо  боляче  мені,  тобі  ж  тим  паче,
Пробач,  прошу,  як  зможеш,  і  прости…

Забрала  смерть  у  мене  друга,  
У  тебе  батька  люто  відняла…
Щодня  ця  чорна  серед  нас  витає
І  забирає  все  нових  -  страшна  біда…

Але  твій  батько  був  героєм!
Він  мужньо  нашу  землю  боронив,
Він  не  тікав  із  поля  бою  -
Ми  всі  були  тут  дружньо  як  один!

Пробач,  не  можу  все  в  листі  сказати…
Сам  розумієш  ти,  де  зараз  ми…
Прийду  до  вас  я  в  гості  скоро,  брате,  
Лиш  зроблю  те,  чого  не  встиг  зробити  він!
30.08.2015

Написано  на  прохання  вірного  друга.  Присвячується  Євгену  Рівному,  що  загинув  в  бою  за  Україну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604475
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.09.2015


Є фраза збита та зістарена в віках

Є  фраза  збита  та  зістарена  в  віках,
І  ще  тоді,  коли  чекали  воїнів  з  походу,
Казали:  «Повертайся  зі  щитом  в  руках,
Чи  на  щиті  вернись,  але  вернись  додому!»

Це  сумно,  страшно,  дико  й  важко,
Що  фраза  ця  є  актуальною  у  наші  дні…
Ідуть  солдати  мужньо,  впевнено,  відважно,
Туди  на  схід,  у  пекло,  де  страшні  бої…

Багато  стало  в  нас  тепер  героїв  -
Одні  живі,  а  інші  вже  пішли  за  горизонт…
Та  зараз  про  одних  лише  вестиму  мову,
Про  тих,  які  вже  позабули  що  то  спокій  й  сон.

Не  думайте,  то  не  титани  та  не  боги,
А  лиш  прості  солдати-вояки,
Які  ще  мирно  жили,  ніби  вчора,
Сини  вкраїнської  квітучої  землі.

Тепер  взяли  відважно  в  руки  зброю,
Не  стародавні  шаблі  та  клинки,
А  автомати,  міни  та  гранати,
Й  вперед  у  бій  на  ворога  пішли.

І  кожен  з  них,  то  янгол  охоронець,
Що  захищає  рідний  край  від  ворогів,
Відвага,  впевненість,  хоробрість,
І  тільки  зі  щитом  в  руках  чи  на  щиті!

Спасибі  вам,  що  ви  йдете  в  атаку,
Й  за  те,  що  коли  треба,  прикриваєте  тили,
За  те,  що  прийдете  своїм  на  допомогу,
Спасибі  вам,  що  б’єтесь  мужньо  на  війні.

Прошу,  тримайтесь,  браві  козаченьки,
Достойні  неньки  рідної  сини,
За  вами  буде  наша  спільна  перемога
І  ви  прийдете  зі  щитом,  не  на  щиті!
27.07.2015

Присвячується  14-ій  механізованій  бригаді  Сухопутних  військ  Збройних  Сил  України.

Тримайтесь,  лицарі,  за  вами  перемога!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602091
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.08.2015


Мамо, мене не впізнали!

Мамо,  мене  не  впізнали!
Мамо,  мене  вже  нема!
Як  безіменного  люди  ховали
Й  казали  сердечні  прощальні  слова…

Мамо,  я  згинув  на  фронті  -  
Мене  рознесло  на  шматки  у  бою…
Коли  не  змогли  мене  упізнати,
Сховали  останки  в  залізну  труну.

Я  тут  не  один  -  нас  таких  тут  багато,
І  сумно,  і  гірко  їм  і  мені,
Бо  не  зуміли,  не  встигли  сказати,
Коханим  слова  дорогі  і  палкі…

Мамо,  я  знаю  ти  плачеш  за  мною…
Знаю,  чекаєш  на  мене  з  війни,
Та  я  не  повернусь  цією  весною…
Мамо,  я  згинув  у  цій  боротьбі…

Пробач  мене,  рідна,  так  склалася  доля,
Напевно  так  треба,  така  вже  судьба…
Твій  син  Безіменний  не  прийде  додому...
Домівкою  вічною  стала  земля...

І  гірко  мені,  і  образливо  й  важко,
Що  я  не  один,  й  ти  така  не  одна…
Забрала  війна  в  нас  життя,  і  що  страшно,
Як  гумкою  стерла  й  прості  імена…
08.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602089
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.08.2015


Я з тих, які чекають навіть після смерті!

Я  з  тих,  які  чекають  навіть  після  смерті!
Я  з  тих,  які  не  вірять  у  страшні  слова,
Що  міг  ти  на  війні  дурній  оцій  померти.
Я  з  тих,  які  чекатимуть  до  забуття!

Я  з  тих,  що  знають  слово  Вірність,
Я  з  тих,  які  кохають  до  кінця!
Я  з  тих,  що  віддають  любов  і  ніжність
Лише  одному  і  на  все  життя!

Я  з  тих,  кого  вбиває  чуже  горе,
Я  з  тих,  кому  обридла  ця  війна,
Але  чудово  усвідомлюю  і  знаю,
Що  перемога  нам  потрібна  лиш  одна!

Я  з  тих,  що  слів  на  вітер  не  кидають,
Я  з  тих,  які  не  змінюють  своїх  думок:
Якщо  сказала,  що  кохаю,  то  навік  кохаю  -
Я  серце  й  душу  ставлю  на  міцний  замок!

Я  знаю  не  багато  вже  таких,  та  ми  існуєм!
Не  вірте,  хлопці,  що  такі  як  ми  загублені  в  віках!
Ми  вас  чекаєм,  віримо  і  щиро  любим,
Вертайтесь,  прошу,  тільки  зі  щитом  в  руках!  
25.07.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2015


Зірвана квітка, то втрачена доля

Зірвана  квітка,  то  втрачена  доля  -
Казала  людина  проста  і  земна..
Не  можна  прожити  не  знаючи  горя,
Бо  горе,  то  щастя  гіркая  ціна!

Не  можна  здаватись  й  надію  втрачати,
Тоді  як  здається  надії  нема…
Потрібно  лиш  вперто  вперед  крокувати,
Бо  труднощі  -  щастя  гіркая  ціна!

То  що  ж  нам  робити?  Ми  в  себе  питаєм,
Коли  вже  несила  тримати  біду….
Лиш  вірити  й  жити!  Та  той,  хто  це  знає,
Найпершим  заплатить  велику  ціну!

Бо  щастя  не  може  бути  дешевим,
І  впасти  раптово  у  душу  твою
Лиш  той  хто  страждав,  хто  боровся  і  вірив
Отримає  щастя  сплативши  ціну.
28.07.2015

Пам`яті  великої  художниці  присвячується...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2015


- Чого ти хочеш? - Припини безумство!

-  Чого  ти  хочеш?
-  Припини  безумство!
-  Яке  безумство?  Ти  про  що,  мала?
-  Ти  знаєш  сам  про  що  кажу  я,
І  не  вдавай  святого!
-  У,  яка  лиха!!)))
Тоді,  дозволь,  тобі  я  нагадаю  -  
Красуне,  ти  сама  сюди  прийшла,
І  от,  чого  ти  хочеш,  я  питаю!?
-  Я  хочу,  щоб  скінчилася  оця  дурна  війна!
-  Війна?  Цікаво!  Нє,  це  точно  щось  цікаве!
Цього,  признаюсь,  трохи  не  чекав…
Ти  думаєш,  що  я  то  можу?!
-  Я  це  знаю!
Бо  смерть  і  горе  іпостасія  лише  твоя!
Ти  володієш  мороком  й  пітьмою,
Тобі  належать  зло,  печаль  і  марнота,
Твій  світ  глибоко  під  землею,
Який  для  грішників  є  кара  та  тюрма!
-  Ото  ж  бо  і  воно!!  Ти  правильно  сказала  -  
Я  можу  лиш  творить  «лихі  діла»!
-  Пробач  мені,  та  це  не  правда!
Бо  ти  караєш  лиш  тоді  як  є  за  кимсь  страшна  вина!
-  Це  точно!  
Святих  і  праведних  у  мене  тут  немає  -
Несе  покару  кожен  за  своє,
Але  я  зло,  а  ти  ж,  красуне,  знаєш,
Що  зло  творити  в  змозі  лише  щось  лихе!
-  Ти  справедливе  зло,  і  в  цьому  вся  різниця,
Безвинного  собі  ти  точно  не  візьмеш,
Тому  прийшла  до  тебе  миру  я  просити!
-  Ти  думаєш  безвинні  там  усі?
-  Авжеж!
-  Повір,  покари  без  вини  не  буде!
І  Доля  тільки  тих,  кого  потрібно  забере!
-  Але  ж  війна!  І  гинуть  безневинні  люди!
Солдати  гинуть,  кров  червоная  тече!
-  Так,  гинуть!  Та  то  не  є  моя  провина!
То  знов  Іуда  править  на  землі,
Бо  зараз  в  вашім  світі  продаються  люди,
До  того  ж  дешево,  за  «срібні»  копійки!
-  Спини  це  все!  Прошу!  Благаю!
-  Я?  Ти  що!  Проси  того,  хто  на  горі!
-  Йому  я  вже  молилася…
-  І  що?
-  Не  знаю…
Мовчить…  і  слова  не  сказав  мені!
-  Я  б  радий  був  прийти  на  допомогу,
Але  війну  оцю  розпалював  не  я!
Це  люди,  ви  призвели  до  оцього,
Покара  за  байдужість  -  лютая  війна!
Це  значить,  що  таке  ви  заслужили,
І  по  рахунку  цьому  треба  заплатить!
Не  жили  ви  правдиво  й  дружньо,
Ви  намагалися  себе  і  інших  одурить.
На  кожному  із  вас  лежить  провина
У  тому  що  палає  горе  і  війна!
Хто  має  –  виживе,  хто  ні  –  загине,
Бо  доля  в  кожного  із  вас  своя!
-  Страшні  слова  твої…
-  Проте  правдиві!
Тому  даремно  ти  сюди  прийшла,
Вертайсь  назад,  живи  у  мирі!
-  Як  жити  в  мирі,  коли  там  біда?!
-  Повір,  великі  і  провладні,
Котрі  вам  стільки  горя  принесли,
У  мене  будуть  тут  «купатись  й  працювати»  -  
Горітимуть  чудово  у  пекельному  вогні!
Вони  радіють  зараз,  я  ж  уже  із  них  сміюся,
Бо  їх  життя  для  мене  лише  мить  -  
Вже  казанок  один  для  них  нагрівся,
І  вогнеще  для  них  палає  та  горить!
-  Прощай!  Я  йду,  не  згадуй  мене  лихом!
-  Тримайсь,  красуне,  горе  -  не  біда!
Лиш  пам’ятай  одне:  ніщо  не  вічне,
Закінчиться  колись  і  ця  дурна  війна!
19.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595863
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.07.2015


Вставайте, янголи мої!

Вставайте,  янголи  мої!
Скликаю  вас  усіх  тепер  на  допомогу!
Укрийте  східний  фронт  крильми,
Потрібна  нашим  зараз  тільки  перемога!

Вставайте,  янголи  мої,
Пора  вже  справу  цю  кінчати!
Обридли  смерті,  схватки  та  бої,
Пора  війну  цю  припиняти!

Вставайте,  янголи  мої,
Між  двох  вогнів  ворожих  і  затятих,
Щоб  не  летіли  кулі  розривні,
І  не  рвались  мільйонами  снаряди!

Вставайте,  янголи  мої,
Пора  нам  третій  фронт  із  вами  відкривати,
Бо  досить  вже  оцих  смертей  -  
Доволі  небо  «в  камуфляжі  одягати»!

Вставайте,  янголи  мої,
Ми  виступаєм  разом  на  світанку!
Ми  маєм  люте  зло  перемогти  
І  зупинити  зброю,  кулі  й  танки!

Тримайтесь  рідні  воїни,  прошу!
Ми  йдем  тепер  до  вас  на  допомогу!
Закриють  янголи  усіх  крильми,
За  вами,  милі,  дійсно  буде  перемога!  
20.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595862
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.07.2015


Не треба гратись у слова

Не  треба  гратись  у  слова,
І  розкидати  їх  повсюди  без  причини  -  
Мужчину  стверджують  лише  діла,
А  чоловіка  видно  по  його  учинках!

Казати  й  обіцяти  може  кожен,
При  цьому  слова  свого  не  тримать,
І  ставить  зроблене  колись  за  приклад
Тоді  як  новий  приклад  вже  не  годен  дать!  

Ох,  як  же  бісять  ці  порожньословці!!!
Як  бісить  та  гнітить  надмірність  і  пиха,
Тих,  що  рахують  лиш  чужі  помилки,
І  кажуть,  що  самі  є  чисті  й  без  гріха!

Убого,  тупо,  смішно  та  кумедно,
Звучать  пусті  фанфарнії  слова,
Бо  видно  чоловіка  по  учинках,
Мужчину  ж  стверджують  лише  його  діла!  
08.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594128
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2015


Солдатський погляд знову вбив мене…

Солдатський  погляд  знову  вбив  мене…
Солдатський  погляд  знов  запав  у  мою  душу,
Бо  в  погляді  читалися  болючії  слова:
«Допоки  я  терпіти  все  це  маю  й  мушу?!

Скількох  іще  повинен  буду  вбить,
І  скільки  має  бути  стріляних  снарядів,
Щоб  двері  дому  рідного  я  міг  відкрить
Й  забуть  навічно  слово  гірке  -  «воювати!»

Пройти  повинна  осінь  чи  зима,
Чи  знову  рік  іще  один  повинен  йти  на  коло?!
Коли  ж  закінчиться  дурна  оця  війна?!
Боюсь,  що  не  закінчиться  вона  ніколи!

А  люди  ці  –  живуть?  Чи  не  живуть?
Сміються,  вірять  чи  постійно  плачуть?
Воюю  там  -  вони  ж  також  воюють  тут?
І  чи  не  вмерла  ще  в  серцях  у  них  любов  гаряча?...»

Солдатський  погляд  …скільки  в  тобі  глибини!
Ти  до  кісток  проймаєш  моє  тіло  й  душу…
Пробач  солдат,  що  ми  в  тилу  -  не  на  війні,
Але  й  в  тилу  боротися  ми  маєм  й  мусим!

Солдат,  повір,  ми  виграєм  цю  чортову  війну!
Поглянь  тепер,  прошу,  у  мої  очі  -
Ти  скоро  вернешся  живим  у  рідний  дім,
Хай  стане  слово  це  для  всіх  пророчим!!  
14.07.2015  (17)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594127
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.07.2015


Проста розмова

-  В  нас  сонце  світить.
-  В  нас  збирається  на  дощ.
-  Ми  тут  в  окопі…
-  Я  на  зупинці  у  метро…
-  Ти  як  спала?
-  А  ти?
-  Нормально,  та  правда  холодно  вночі  було…
-  У  вас  спокійно?
-  Ну,  скажімо  так,  -  відносно…
-  Стріляли?
-  Ну,  не  без  того…
-  Всі  живі?
-  Так,  усі  на  місці!
-  Це  добре…
-  Ти  засмучена  чого?
-  Та  так…  щось  важко  й  тоскно…
-  У  тебе  щось  болить?
-  Болить…  болить  за  вас  душа!
-  Це  ясно…  але  ти  не  переймайся,
Уже  так  склалась  доля…  це  таки  війна…
-  Коли  це  скінчиться?
-  Не  знаю…
-  Я  так  втомилась!!
-  Та  втомився  й  я,  але  ж  ти  знаєш,  ми  стояти  маєм  -  
Повинні  ми  стояти  до  кінця!
-  Так,  знаю…
-  То  не  вішай  носа!  Все  буде  добре!  Посміхнися!  Ну?!
Пообіцяй,  що  ти  не  будеш  сумувати!
Пообіцяй  мені!!!
-  Угу..
-  Це  все  триватиме  не  вічно,
Закінчиться  дурна  оця  війна  
І  ми  ще  стрінемось  з  тобою…
-  Ти  обіцяєш?
-  Слово  Козака!!
Усе,  бувай!  Я  маю  бігти!!
-  Себе,  благаю,  рідний,  бережи!
-  Все  буде  добре!  -  трубку  кинув,
-  Вона  сказала  тихо:  «Боже,  поможи…»  
02.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015


Пообіцяй, що вернешся живим!

Пообіцяй,  що  вернешся  живим!
Пообіцяй!  Прошу,  благаю!
І  хоч  вирішувати  свою  долю  не  тобі,
Пообіцяй,  бо  я  цього  чекаю!

Пообіцяй,  що  себе  будеш  берегти,
Пообіцяй,  що  будеш  думати  і  лише  потім  діять,
Пообіцяй,  що  будеш  мужнім  в  боротьбі,
Бо  як  боятимешся  пропаде  надія!

Пообіцяй,  що  дбатимеш  про  себе,
Пообіцяй,  що  коли  будеш  у  строю,
Промовиш  слово  «Збережи!»  до  неба,
А  я  почую  і  молитву  твою  закінчу.

Пообіцяй,  що  ти  не  зрадиш  друзів,
Що  ти  підставиш  їм  своє  плече.
Пообіцяй,  що  їм  у  скруті  допоможеш,
Вони  ж  тоді  у  скруті  витягнуть  тебе!

Пообіцяй,  що  ти  не  впадеш  духом,
Коли  здавалося  б  надії  вже  нема!
Пообіцяй,  що  будеш  сильним
І  скажеш  мудро:  «Горе  -  не  біда!»

Пообіцяй,  що  вихід  точно  знайдеш,
Яка  б  висока  не  була  стіна.
Пообіцяй,  що  смерть  ти  подолаєш,
Якою  б  лютою  вона  до  тебе  не  прийшла.

Пообіцяй,  що  вернешся  живим!
Пообіцяй,  прошу,  благаю!
Одне  прошу  –  пообіцяй,  воюй  й  живи!
Сказав  він  тихо  в  трубку:  «Обіцяю…»
09.07.2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592935
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.07.2015


- Ти що таке? - Не бач, чи що? Ворона Біла!

-  Ти  що  таке?
-  Не  бач,  чи  що?  Ворона  Біла!
-  Ти?  Біла?!  Не  повірю  я  у  це!
У  тебе  ж  он  є  чорне  й  синє  пір’я!
-  А  то  життя  шмагало  і  калічило  мене…
Синеньке  пір’я,  то  від  болю,
Від  ран  і  травм,  що  завдали…
З  печалю  й  горем  стало  пір’я  чорним  
Усе  це  муки  тяжкії  мої…
-  То  що  ж  тебе  гнітить,  Вороно  Біла?
-  Мене  запроданство  та  дурість  убива!!!
Усе  в  душі  кричить  й  лютує  
І  серце  як  об  скелю  розбива,
Коли  брехню  та  вигоду  шанують,
Ті,  що  лише  навчились  грати  у  слова!!!
Мене  обурює  як  гріють  руки
На  вогнищі  вже  втрачених  людських  життів
Ті,  що  із  посмішкою  люто  й  дико  мучать,
І  мають  простий  люд  за  власність  -  за  рабів!
-  І  що  ж  ти  робиш,  Білая  Вороно?
-  Я  бій  з  несправедливістю  веду!
Лише  за  правду  щиру  буду  битись,
А  прийде  час,  то  з  іменем  її  й  впаду!
І  хоч  один  у  полі,  то  не  воїн,
А  лиш  убогий  мандрівник,
Я  маю  силу,  маю  вірну  зброю,
І  хочу  назбирать  іще  як  я  таких!
І  от  коли  нас  стане,  ну  хоча  б  з  десяток,
Тоді  не  страшно  й  голову  зложить!
За  правду,  чесність  й  волю  буду  я  стояти,
Інакше  я  не  можу  в  цьому  світі  жить!
-  Вороно  Біла,  не  здавайся!
Тримайся,  прошу!  Знаю,  не  стачає  часом  сил…
За  кришталеву  твою  совість  слід  усім  триматись,
Не  опускай  лише,  благаю,  своїх  крил!!
18.06.2015

Присвячую  Б.М.Я.
З  глибокою  повагою  та  вдячністю  за  боротьбу!
Тримайтесь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589616
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2015


- Сьогодні скільки? - А тобі яка різниця?!

-  Сьогодні  скільки?
-  А  тобі  яка  різниця?!
-  Цікаво  просто…
-  Ще  не  набридло?
-  Ні!
-  Сьогодні  двадцять…
-  А  вчора  було  троє!
-  Шкодуєш?!
-  Та  ти  знаєш,  якось  байдуже  уже  мені!
Яка  мені  різниця  і  чи  моє  є  діло,
Скількох  забрать?!
-  Ти  люта  і  страшна!!!!!
-  Не  сердься,  сестро,  моя  мила!
Ми  ж  вдвох  з  тобою  забираємо  життя!...
-  Так,  вдвох,  але  мені  то  гидко!  Не  хочу  більш!!!
-  Ти  що,  дурна?
Забула  ти,  хто  ми  такії?!?
Агов!!!  Згадай!  я  –  Смерть,  а  ти  –  Війна!
-  Своє  я  ймення  добре  знаю…
І  пам’ятаю  про  твоє,
Не  можу  більше!  Я  не  хочу…
-  Знаю…
Але,  повір,  не  нам  вирішувати  це!
-  Кому  ж  тоді?  Хто  має  це  спинити?
-  Лиш  той,  хто  ватру  цю  криваву  розпалив!
Ти  ж  знаєш,  як  не  вміють  люди  в  мирі  жити,
Тоді  до  них  приходим  я  і  ти…
Коли  вони  себе  не  поважають,
І  починають  щось  «дурне  ділить»
Вони  тоді  свій  скарб  –  життя  втрачають,
Хоча  могли  б  ще  жить…  і  довго  жить!
-  Я  все  одно  не  хочу  убивати!
-  Повір,  не  легко  і  мені!
Але  вони  самі  нас,  сестро,  звали,
Бо  декому,  як  бач,  чомусь  нема  землі….
-  Та  ж  через  примху  люту  й  непотрібну,
Ми  забираєм  часом  сотні  й  тисячі….
-  А  що  робить?  Оце  через  одного  самодура
Дісталось  клопоту  тобі  й  мені…
-  Як  гірко,  сестро….
-  Вірю…  знаю…
Але  така  вже  доля  в  нас  лиха!
Всі  добре  відають  і  пам’ятають,
Що  лиш  зі  Смертю  завжди  йде  Війна...
15.06.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2015


Осколком ніби влучило у саме серце

Осколком  ніби  влучило  у  саме  серце,
І  ніби  міна  розірвалася  в  його  нутрі..
«Я  що  дурний,  іти  туди,  у  пекло!
Воюють  тільки  дурні  на  війні!»

І  випала  із  рук  міська  газета,
Яку  учора  волонтери  привезли,
Солдат  очам  не  вірив:  «Хе,  це  ж  треба!
Виходить,  Боже,  я  таки  дурний!»

То  парубок  якийсь,  що  рветься  в  бізнесмени,
Таке  сказав  «про  сітуацію  в  страні»…
Заділо  то  солдата,  може  і  даремно,
Але  він  вирішив  звернутися  до  нього  у  листі:

лист
«Ох,  що  ти  знаєш  хлопче  про  війну?
Та  й  не  потрібно  певно  всього  тобі  знати,
Сиди  собі  спокійненько  в  тилу,
А  я  пішов  вперед  за  тебе  воювати!

Війна  страшить  тебе  з  телеекрану,
Але  навряд  чи  ти  нервуєш  й  молишся  за  нас…
Ти  вип’єш  чай  і  спати  ляжеш  на  дивані,
А  ми  ідем  в  атаку  у  північний  час…

Ти  можеш  рідних  бачити  щоднини,
У  тебе  друзі  не  вмирають  на  очах,
А  я  рахую  спокою  швидкі  хвилини,
Коли  читаю  з  дому  любого  листа…

Та  зрозумій  одне,  майбутній  бізнесмене,
Я  тут,  бо  це  моя  й  твоя  земля.
Іду  я  в  бій  за  тебе,  і  за  себе,
За  те,  щоб  воля  й  правда  ожила!

І  може  то  тобі  здається  диким,
І  може  й  справді  я  таки  дурний,
Та  кожен  син  повинен  матір  боронити,
Коли  її  убити  хоче  на  твоїх  очах  чужий!

І  хай  я  може  кволий  малолітній  Ярослав,
Але  його  таки  злякався  всемогутній  Володимир,
Коли  він  меч  на  князя  мужньо  підійняв,
Щоб  матір  захистить…  напевно,  теж  дурний  був…

Не  бійся,  хлопче,  я  тобі  не  дорікаю:
Я  знаю,  кажуть  люди:  кожному  –  своє,
Та  не  суди  про  те,  чого  не  відаєш,  не  знаєш…
Війна,  то,  хлопче,  діло  непросте!»
02.03.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586226
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2015


Я тебе на війну проводжала

Я  тебе  на  війну  проводжала  -
Я  тебе  на  війну  провела…
На  вокзалі  солдати  у  потяг  сідали,
Де  кінцева  зупинка  –  Війна…

Сонце  лагідно  в  хмарах  купалось,
На  пероні  гул,  крик,  метушня,
Ми  й  не  довго  з  тобою  прощались,
Бо  згубила  я  десь  всі  потрібні  слова…  

Що  сказати  в  тривожні  хвилини?
І  чи  мають  слова  хоч  найменшу  вагу,
Коли  ти  розумієш,  усвідомлюєш,  знаєш,
Що  він  їде  у  пекло  –  туди,  на  війну!?

Це  і  так  зрозуміло,  що  він  має  вернутись,
Це  і  так  зрозуміло,  що  ти  будеш  чекать,
Але  там…  там  сердита  з  косою  гуляє,
Там  снаряди  і  кулі  швидше  думки  летять!  

Голосити  і  плакати  -  певно  що  марно,
Не  поможуть  благання,  погрози,  мольби.
Він  іде  добровільно  –  вперто,  тихо,  спокійно,
За  велінням  та  поликом  серця  й  душі!

Поїзд  рушив  з  перону,  я  пішла  із  вокзалу,
Крає  серце  та  душу  лиш  думка  одна:
Я  тебе  на  війну  проводжала  -  
Я  тебе  на  війну  провела…
07.06.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586225
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2015


Коли ж нарешті вже замовкне люта зброя?!

Коли  ж  нарешті  вже  замовкне  люта  зброя?!
Коли  ж  нарешті  вже  замовкне  ця  війна?!
О,  Боже,  дарував  ти  людям  розум  й  слово,
Та  не  вказав,  що  з  розумом  робить  і  нащо  ті  слова…

Не  вміють  люди  володіти  вправно  словом,
Тому  то  замість  слів  й  волає  кулемет…
Не  знають  «вищі»  нащо  треба  розум,
Тому  на  полі  бою  кров  червона  знов  тече…

О,  краще  б  вміли  ви  мовчати!
О,  краще  б  люди  слів  і  мов  не  знали  взагалі  -  
Німі  вони  не  стали  б  дурно  убивати,
Німі  б  не  воювали  точно  на  війні!

Замовкніть,  ниці  та  убогі!
Вже  море  слів  ви  марно  пролили,
Та  не  змогли  знайти  того  одного,
Яке  б  омило  слід  кривавий  від  війни!

Мовчіть!  Мовчіть  усі  довкола!
Замокни  зброя  всяка:  наша  і  чужа!
Хай  тиша  запанує  там,  де  не  було  її  ніколи,
І  лиш  тоді,  у  тиші,  знайдуться  святі  слова!
13.02.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584686
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 31.05.2015


Вона сиділа в хаті на ослоні

Вона  сиділа  в  хаті  на  ослоні,
Потупила  свій  погляд  у  підлогу,
Щось  говорило  радіо  на  підвіконні
І  вже  потроху  вечір  прокладав  дорогу…

Годинник  шарудів  стрілками,
Сковзав  останній  промінь  сонечка  по  склі,
Павук  в  кутку  мереживо  все  плів  нитками,  
А  син  її  єдиний  загинув  на  війні…

Вона  сидить.  Ні  поруху.  Ні  звуку…
Десь  поховались  усі  думки…
Тепер  життя  перетворилося  на  муку  -  
Загинув  на  війні  єдиний  син.

Два  дні  тому  його  у  церкві  відспівали,
Ховали  в  оцинкованій  труні
Загинув  в  танку  –  їх  підірвали,
І  тіла  майже  не  лишилось  –  Господи  прости!

І  ось  вона  сама  сидить  так  вечорами,
Точніш,  уже  три  вечора  й  два  дні,
Навіщо  жить?  Не  прийде  син  до  хати,
Не  посміхнеться  їй  як  сонце  на  весні…

Не  скаже  більше  радо  й  щиро:
-  Мамо!
-  Що  синку?  
-  Я  тебе  люблю!
-  А  дуже?!
-  Не  сказать  словами…
-  Знай,  рідний,  що  для  тебе  я  живу!

А  що  ж  тепер?!  Самотність,  тиша,  морок,
Вже  загляда  у  хату  темна,  глупа  ніч,
І  чується  з  минулого  її  далека  колискова…
Вона  ж  сидить  собі,  вона  іще  сидить…
07.07.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015


Молитва солдата

О,  Боже  праведний,  прошу,  убережи!
Пошли  на  поміч  янголів  твоїх  із  неба,
Нехай  укриють  й  захистять  від  ворогів,
Від  смерті  наглої  в  якій  нема  потреби!

Прости  усі  учинені  колись  гріхи,
Прости  за  лють,  за  злість  і  грубість,
У  справі  чесній  прошу,  Боже,  поможи,
Щоб  зміг  живим  додому  повернутись.

Прости,  що  кров’ю  я  плачу  за  кров,
Прости  за  те,  що  убивати  маю  й  мушу,
Прости,  мій  враже,  що  тебе  убив,
Хай  буде  ця  земля  для  тебе  пухом!

Лиш  твоїй,  Боже,  волі  віддаю  я  душу,
Хай  мир  і  спокій  Україну  нашу  огорнуть,
Пошли  нам,  Боже,  чесну  перемогу,
І  знищ,  благаю,  у  ворожім  серці  лють!

Святий  Михайле,  Рафаїле,  Гавриїле,
Хай  упаде  на  нас  священна  ваша  тінь,
Щоб  зникли  в  ній  всі  образи  та  роздори,  
Хай  буде  мир!  Амінь,  Амінь,  Амінь!
11.02.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584186
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.05.2015