| Сторінки (1/62): | « | 1 | » |
Душа сивіє повільно...
Коли їй холодно й страшно,
Коли відсутні обійми,
На тілі не має мурашок.
Коли вже не хочеш уваги
І ніжності теж не хочеш,
Не маєш уже наснаги,
Ти слів головних не шепочиш.
Коли смак втрачає кава
І впевненість враз втрачаєш,
Коли не така вже й ласкава
І очі ти вниз опускаєш.
Коли до людей не тягне,
Бо наскрізь ти їх бачиш,
Коли ти нічого не прагнеш
І навіть нічим не завдячиш.
Душа сивіє безмовно...
Без криків, істерик, скандалів,
Без галасу...безумовно,
Без битих в підлогу бокалів.
Без з'ясування відносин,
Тихенько собі сивіє,
Ніби вчиняючи злочин -
Потім ночами виє.
Душа сивіє завчасно...
Коли їй холодно й страшно,
Коли відсутні обійми,
На тілі не має мурашок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021
Ну как дела твои, Амур?
Как-то уныл ты, снова хмур.
Где твой огромный амулет?
Букет, жакет и арбалет?
Где блеск в глазах и дрожь в словах?
Всё - неуверенность и страх.
Обида, боль существования.
Жалкий финал повествования.
Ну как-же так, Амур, скажи?
Судьбы крутые виражи?
Быть может выбор был не тот?
Иль очень крут был поворот?
Возможно крылья ты сложил?
Когда под небом ты парил?
Произошло-то что, скажи?
Помеха, может, витражи?
Молчишь, Амур, опять молчишь...
И злобным взглядом мне грозишь...
Возможно я не заслужила?
Быть может где-то согрешила?
Ну почему, Амур, за что?
Сейчас не нужен мне никто.
Не нужен мир любви и ласки,
Не нужен мир мне в ярких красках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
Над прірвою літає птах. Страх.
Нажаль, не вистачає сил. Жах.
Попереду – крутий підйом. Крах.
Розчарування, сльози у очах.
Не вистачає сил… страх, біль.
Попереду важка і недосяжна ціль.
В душі триває однозначний бій.
А в голові – непояснимий хміль.
Чіпляють крила гострії кути. Страх.
Не змозі навіть далі йти. Біль.
Лишаються кривавії сліди. Жах.
У розпачі… та треба йти. Ціль.
Втрачає віру, силу, волю. Страх.
З останніх сил іде по полю. Бій.
Тримає залишки контролю. Крах.
Немов готується до бою. Біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2020
«Привет, Амур. Ну как дела? Как жизнь? Быть может отвлекла?
Где был, когда тебя ждала? Может удача отвлекла?
Чего молчишь сейчас. Амур? Весьма ты вспыльчив стал и хмур…
Ты прячешься среди скульптур, кандидатур, мануфактур…
Все стрелы ты свои сломал, перепродал, в огне сжигал.
Зачем, Амур, мне обещал ?– Его послал … И вновь забрал.
Тебя винить, я не могу, не упрекну, не прокляну.
Ведь благодарной быть могу. Поверь, сейчас, увы, не лгу…
Благодаря тебе стройна, горда, красива и умна,
Нежна, желанна, влюблена… только одна…совсем одна…
Хочу в объятья лишь одни – будь добр – меня ты подтолкни,
В его объятья заверни, в его объятьях – сохрани…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017
Знаєш...мені так холодно у сні,
Коли навколо стільки світла і тепла,
Коли по склу стікають краплі дощові -
Вогнем горить самотності душа.
Знаєш...мені так холодно у сні,
Коли навколо натовп люду,
Немов не має вікон у стіні,
Не має місця для людського бруду.
Знаєш...ніяк не можу я зігріти рук.
В душі моїй дотлів ліміт тепла
І тихим шепотом глухий сердечний стук
Марніє й потихесеньку стиха.
А все тому, що холодно у сні мені.
Ніяк не можу я зігрітись день за днем -
Тому щоночі плаваю в самотньому човні
На хвилях вірності, надії і бажань...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2017
Зустрілися ми знов у сні… Весна. Тепло. Метро.
Ти посміхаєшся мені. Нахмурене чоло.
В очах твоїх яскравий блиск, все наче як завжди.
Кричати хочеться душі, не поспішай зажди.
Проходить зустріч дивно так: ти наче як чужий.
Немов тривожить тебе жах, тому і мовчазний.
Немов все знаєш наперед і вирішив все сам.
Та сумніваєшся на мить, сердечних досить ран.
Не було слів, не було сліз – ти тільки швидко йшов.
Вже намальований ескіз – ти вихід вже знайшов.
Складний в житті твоїм етап – достойно ти прийняв.
Ти вирішив, що буде так – мене оберігав.
Печаль незгоди, море сліз - не варта я того.
Холодних слів німий ескіз. Нахмурене чоло.
Стояв, мовчав та блиск в очах твоїх все не згасав.
«Ти варта кращого» - в словах його ти описав:
«Стіною буде він тобі і для твоїх дітей.
В скорботі поряд і в журбі, повен нових ідей.
Він буде поруч день і ніч, коли мороз і сніг.
Іти будете пліч-о-пліч, а я на жаль не зміг…
Мене чатує на зорі складний життєвий шлях.
Ти розчаруєшся в мені, для мене – буде крах» -
І знову ти стояв мовчав, а потім швидко йшов.
Мовчанням ти своїм кричав, в глухий ти кут зайшов.
Забився в нього, наче птах з поламаним крилом.
І пережити весь цей жах із весняним теплом -
Чомусь ти вирішив один, не давши мені шанс,
Журбою зламаних годин не втримати баланс.
Чомусь ти вирішив за двох, що буде краще так.
Не зацвіте чортополох в поранених серцях.
Не посміхнеться ураган у небі на зорі.
І не вгамується вулкан з любов’ю у вогні.
Не буде краще нам обом від рішення твого
І ти з нахмуреним чолом не розумів того.
Не повернути річку так, як хочеться тобі
і сонце в небі на устах не зігнеться в журбі.
Чомусь ти вирішив втекти, мене оберігав,
Холодна сутність самоти, яку ти добре знав,
Не втримала тоді тебе від рішення твого.
Тому на серці так шкребе печалі полотно.
Печалі полотно твоє розділимо на двох.
І в серці рана заживе, зійде чортополох.
Вітри зігріють у жару, моря в тяжкий мороз,
Інакше просто я помру... у океані гроз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2016
Я знов одна серед людей…чужих мені людей…
Не треба блиску їх очей… і красоти речей…
Не треба дотиків і слів… не треба співчуття…
Не треба їм мій біль життя… не треба каяття…
Шукаю я в чужих очах… лиш погляд рідний твій…
І запах схожий… геть п’янить… але на жаль не твій…
На жаль… це знову хтось пройшов… безжально нагадав…
Як ти мене… немов дитя… на грудях вмить приспав…
Як ніжним дотиком своїм… не раз застерігав…
Суворим поглядом… німим – життя мене навчав...
І дотик ніжний… рідний твій – не сплутати ні з чим…
Шкода…що хтось… чужий… не свій… про це все нагадав…
Шкода… що важко нам обом… коли ідуть дощі…
Безжально душу рве вогонь… коли на самоті….
Ти так потрібен… лиш мені…. а я одна… тобі…
Та знову в натовп йдемо ми… з людьми…на самоті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2016
Я пам’ятаю перший дотик твій…
Твої обійми… перший трепіт тіл…
Вираз обличчя… навіть кожен дотик вій…
Це був нестримної закоханості хміль…
Шукаю я можливості забути…
Щоб в спогадах своїх не потонути…
Ніколи сни свої не дорікнути…
Нестримні мрії, щоб не повернути…
Варто закрити очі лиш на мить…
В обіймах моє тіло знов тремтить…
І голос твій… на щастя… не мовчить…
А запах твій безжалісно п’янить…
В круговороті спогадів і мрій…
Вступаю знов в нерівний бій…
Але, нажаль… мені не впоратись одній…
Допоки пам’ятаю дотик вій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2016
Ти знаєш… мені так не вистачає…
Блиску шаленого в закоханих очах…
Ти знаєш… мені так не вистачає…
Тремтіння голосу в невпевнених речах…
На мить… мені здалося, що забула…
Як ти дивився… не відводячи очей…
На мить… мені здалося, що забула…
Як ти руками доторкнувся до плечей…
Настав той час… коли мені не сниться…
Як залишаємось… удвох… на самоті…
Настав той час… коли мені не сниться…
Що очі розмовляють… в німоті…
Минає день за днем… за ніччю ніч…
Шаленим потягом несеться вир життя…
Минає день за днем… за ніччю ніч…
Та дихаю… твоїм… серцебиттям…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2016
Ти кажеш, що сонце якесь інакше…
А зорі і небо уже не такі….
Чому ти шукаєш у світі покращень?
В часи які є для усіх нелегкі…
Не буде світити ні сонце, ні зорі…
Аж поки ти сам не зародиш іскру…
Не буде принесено все на долоні -
Та тільки тобі… в цю хвилину важку….
Зібратися мусиш і лізти угору…
Крізь сльози і гнів, крізь тугу і печаль…
Та світло побачиш в кінці коридору…
Так важко дається все це… нажаль..
І Долею обраний ти не для співу,
Багато печалі сидить на плечах…
У серці твоєму багато гніву…
І болю гнітючого у очах…
Бувало ти думав, за що то Боже
Усього насипав на Долю твою?...
Тому що ніхто окрім тебе не зможе,
Достойно тримати удар у бою…
Таких непокірних, напевно, чимало…
Але в тобі є щось інакше своє…
Таких, як і ти життя зовсім ламало…
Та дух твій незламний знову й знову встає…
За що тобі Доля надали ті сили? -
Для того, щоб гідно прожив ти життя…
Тебе щоб найбільше у світі любили, -
Не треба чекати тобі співчуття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2016
Ти розбудив мене своїм теплом...
Торкнувшись ніжно, до оголених плечей…
Нам було тепло… в той момент… обом…
Ніяковіли ми від погляду очей…
Ти зводив з розуму… лиш подихом своїм…
Який блукав по тілу знову й знов…
Жила в ту мить… тобою лиш однім…
І шепотом відвертості розмов…
На жаль… це просто сон… що лиш зайшов…
Блукавши цілу ніч серед людей…
Пристанку в них він не знайшов…
Жадав він прихисту у шепоті речей…
Бажав тепла… душевного тепла…
В мені розгледів лиш оголене плече…
В душі тепло… я втратила не зберегла…
Тому під сонця променем воно пече…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2016
Чому розведені мости?...
По різні боки самоти…
Чому тримають міцно так?...
Новий, можливо, Долин знак…
Півміст стоїть десь вдалині…
Немов людина в чужині…
Стоїть і просить поєднать...
Єдиним цілим хоче стать…
Красою вабить, гордістю манить…
Серця і душі вміло полонить…
Натомість лише кораблі…
Із небокраєм на чолі…
Слова німіють і туман в очах…
Дощі тримає на своїх плечах…
Облюблений вітрами і дощем…
Накритий він самотності плащем…
І тягне всіх до нього… кам’яних…
Для задоволення людських утіх…
Натомість гордо він стоїть на самоті…
Згораючи у вічній мерзлоті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2016
Стекали капли по стеклу – на улице гроза…
Бежали слезы на ветру – поломана лоза…
Амур стоял смотрел на все - так мерзко на душе…
Возможно ветер унесет, оставив в неглиже -
Эмоций оголенный шум - приглушить тишина…
А в голове по кругу все и мысль всего одна…
Юлою крутиться она, впиваясь в плоть и кровь…
И не понятно лишь одно - Зачем дана любовь?...
За что дается и кому? - всплывает вновь вопрос
И угасает почему? - поможет лишь опрос…
«Спрошу я лучше у людей» - подумал вдруг Амур,
«Ну, напоследок у чертей» - лениво протянул…
Все ходит смотрит наш Амур, ища счастливых след…
Неразговорчив стал и хмур, свисает арбалет…
Ходил смотрел искал любовь - ее он не нашел…
Все слишком заняты собой, тихонько он ушел…
Но ведь ответов на вопрос не смог он раздобыть…
Необходимо ведь опрос на людях проводить…
Вернулся снова наш Амур, поправил арбалет…
Листок с вопросом отряхнул… шел одинокий дед…
Смотрел он долго на вопрос, читал не понимал…
Потом ответил вдруг - «склероз!» - чтоб тот не донимал…
Прищурил дед ехидно глаз, улыбка на лице…
Пусть ложный мой и гнусный сказ запишет на листке…
Поставил галочку Амур… и дальше снова шел…
Ответ у деда… чересчур - цинизм здесь превзошел…
И снова хочется бежать подальше от людей…
Нет сил в руках себя держать, когда ты в кодле змей…
Возможно просто дед не тот мне встретился сейчас?
Возможно жизни поворот, ожесточил тотчас…
Наверняка у молодых, оскалов волчих нет…
Ведь спусков нет у них крутых, ведь меньше зла и бед…
Теряли реже близких им и дорогих людей…
Не может сердце быть пустым без ласки и идей
И снова встретился не тот Амуру человек…
Не смог ответить на вопрос, слова раскинув рек…
Потом еще один, еще…темнело уж совсем…
Накрыло черным все плащом, завяли листья хризантем…
И завтра вновь пришел искать ответы на вопрос…
И удалось ему понять: не там ведет опрос…
Пришел к чертям уставший, злой, прильнул спиной к стене…
И недоволен был собой, он был совсем на дне…
И задавать чертям вопрос он очень не хотел…
Но провести нужно опрос и черти здесь удел…
Решил зайти издалека, поправил арбалет…
Взглянул на них он свысока, собрал чертей совет…
Спросил:
«Зачем дана любовь? Кому и почему?
К чему бушует в венах кровь?» - совсем я не пойму…
С ухмылкой черти посмотрев Амуру прям в глаза…
Буянил в комнате лишь гнев…в глазах стоит слеза…
Пришел в отчаянье Амур и головой поник…
Неразговорчив стал и хмур и голосом он стих…
Стоял смотрел на это все - и стало ясно вдруг
Что ходят черти по земле, смыкая в тесный круг…
Людей пороки собирать - для них простой азарт…
Их столько там - не сосчитать, сопутствует им фарт…
Алчность и жадность уж давно - не есть людськой порок…
Мы топим в чаше их с вином - столь радостный итог…
Печаль и гнев, обжорство блуд - Ну разве это грех?
Они к успеху нас ведут и радости утех!...
Тщеславным быть обязан ты, уныл и горделив…
А хитрость вклиниться в ряды…прекрасный есть мотив…
И лицемерный эгоист над пропастью во лжи…
Останется он чист как лист, но с равнодушием внутри…
«К чему давать таким любовь? Зачем и почему?
Насытить дикостью их кровь? Оставить в гневном их плену?»…
Не сберегут они ее - растопчут и сожгут
Украсят болью и враньем - несчастье обрекут…
Пусть лучше все как есть – оставить насовсем…
Пока пороков их не счесть - любви не будет всем…
Появиться она тогда - когда устанут ждать…
пройдут года, уйдет вода – лишь только удержать…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2016
Амур сегодня хулиганил от души…
Быть может – он случайно промахнулся…
Вот только исправлять он не спешит…
Все то - к чему стрелой он прикоснулся…
Разжег огонь в сердцах двоих людей…
Которые завязли в брачных узах…
Тела наполнил бешенством страстей…
И взгляд их завязал в крепчайший узел…
Он током дрожь пустил до кончиков ногтей…
И землю из-под ног забрал игриво…
Раскинул он ловушки из сетей…
Чтоб не возможно было пройти мимо…
Собою овладеть способности лишил…
И голос словно сделал тише…
Уверенность - сомнением зашил…
И взгляд покорно опускал он ниже…
Стеной стоит желание и страсть…
А по бокам сады цветущих браков…
Плодов из сада хочется украсть...
Моральных ценностей развалены бараков...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2016
Стояла дівчина у далині…
В сльозах і чорному вбранні…
Дивилась на ліси поля і стави…
Так хочеться здолати їй заставу…
Стоїть холодна молода страшна -
Тендітна атомна війна…
І тільки руки прагне розпустити,
Ще більше територій охопити…
Слізьми вмиває, ядом, просто з неба…
Катастрофічна це її потреба…
І диханням своїм труїть усе навколо -
Все збільшується коло територій…
Ненавидять її й бояться одночасно.
Прийшла вона до нас… та так невчасно…
Багато планів на майбутнє загубила…
Кому життя, кому здоров’я отруїла…
Зламала сім’ї, діточок повіднімала…
Нищила всіх, кого впізнала…
Смертями щедро одаряла…
Слізьми і горем душі роздирала…
Гордо стоїть, любується собою…
Неначе знов очікує двобою…
Нікого не щадить перед собою…
Та зветься вона – Чорною Вдовою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2016
Амур сегодня был слегка нетрезв,
Чертям в азарте проиграл свой арбалет…
Зачем он к ним со стрелами полез?
Теперь у черни праздничный банкет…
Торгуют стрелами… поштучно продают…
Возможен торг по оптовой цене…
Нет денег - не беда пусть счастьем отдают
И все охотно верят болтовне…
Кому-то две, кому-то три продать…
Уж очередь собралась в два ряда…
С расплатой даже можно подождать -
Чертям и вправду – это ерунда…
Перед продажей обмокнуть в вине…
И наконечник слегка надломить…
Одну продать троим – сойдет вполне…
Талант продажи нужно разбудить…
Для тех, кто в брачных узах скидка есть…
Только стрелу из сердца нужно рвать…
Крутить живьем пока не надоест…
И солью рану щедро посыпать…
Все честно черти людям донесли,
А очередь взрослеет на глазах…
Они-то сами чертям помогли -
Стоят стеной в пяти рядах…
Амур сегодня буйным был слегка,
Не мог понять корысности людей…
Ходил по небу и смотрел он свысока
На брызги света алчных фонарей…
Ходил, смотрел, из крыльев перья рвал…
Слезы рекой стекали в океан…
Он волком выл и по небу бежал -
Потом он опрокидывал стакан…
Стоял смотрел Амур с небес…
В пьяном угаре пошатнулся и присел…
Потом зачем-то в облако полез
И видеть никого он не хотел…
Приснился сон ему в ту ночь:
Цветок с-под камня слабый прорастал...
И камень так хотел ему помочь,
Что от себя кусочек отрывал…
Немой песчинкой рушит сам себя…
При этом радуясь цветка успехам…
Не мог он это сделать нелюбя…
Из камня сердце - вовсе не помеха…
Так рушились и крепли день за днем…
Корни цветка впивались глубже в камень…
И вскоре стали каменным цветком…
Не в силах разделить их даже пламя…
И благодарен был Амур чертям,
Что те глаза ему открыли…
И по раскинутым сетям -
Виднелись те, кто поверху ходили…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2016
Вітрами воду не зламати…
Водою вітру не здолати…
Не висохне від сонця море…
А у людей… від часу горе…
Горе, принесене війною…
Страшною, лютою, дурною…
Принесене у край родимий,
Що назву має – Україна…
Вже захлинулася планета…
Повязла вся в страшних тенетах…
Тенетах страху, горя, люті…
Горем утрат люди прикуті…
Долі скалічені смертями…
Усюди всипано мерцями…
Мерцями… мертвими й живими..
Гріхами вкутані тяжкими…
Сльози розлилися рікою…
Що течією йде швидкою…
Впадають сльози в Чорне море…
Та море чорне це - від горя…
Земля ввібрала біль і кров…
Не вистачить у нас церков…
Щоб гріх страшенний відмолити…
Хвилю ненависті спинити…
В повітря в’їлася скорбота…
Та вичерпано нами квоту…
Квоту на сльози, страх і милість…
Усього вже давно наїлись…
Наїлись дружньої підтримки…
Розмов вже бачили і знімків…
Та на полях вже знову й знову
Маки із горя лізуть вгору…
Перед очами червоніє…
Від сліз і горя все німіє…
Повисихали ріки щастя…
А у людей зсохлись зап’ястя…
Чорніють лиця від утрат…
Старих і молодих солдат…
Біль розриває серце в шмаття…
Горить ненависті багаття…
Не висохне від сонця море…
А у людей… від часу горе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
Закрила очі… уві сні…
З’явився знову ти мені…
На відстані спостерігав за мною…
Ішов помірною ходою…
Дивився якось невблаганно…
Слова мовчали несказанно…
Мені ти в очі заглядав…
Немов у душу підглядав…
Ходив навколо ти ходив…
Неначе вибір свій зробив…
Очі кричать… а ти мовчиш…
Немов на дні морському тиш…
Слова безжалісно мовчать…
очі кричать… криком кричать…
Все ходиш… ходиш… і мовчиш…
Охоплює все тіло дріж…
Відвести очі сил не маю…
Мене ти поглядом тримаєш…
Нажаль… тебе не розумію…
Та тільки я про це і мрію…
Зуміти зрозуміти з напівслова
Немов дитина пісню колискову…
Зуміти зрозуміти крик очей…
Німий роман твоїх речей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2016
Не розумію я… що відбувається…
Неначе полум’я палає у мені…
Згасити подихом я марно намагаюся…
Емоції, що тліють у вогні… на дні…
Не розумію я… що відбувається…
Неначе кригою окутана душа…
І розтопити лід я намагаюся…
Тому що в інший вимір поспіша…
Не розумію я… що відбувається…
У мені оселився океан…
Боротись з ним я часто намагаюся…
Бо мій це заборонений роман…
Не розумію я… що відбувається…
Роза вітрів зібралася в мені…
Стримувати силу їх я не вагаюся…
Це як в пустелі в одинокому човні…
Не розумію я… що відбувається…
Навколо люди всі чужі…
Боротись з ними я не намагаюся…
Пустель вони самотні міражі…
Не розумію я… що відбувається…
Думки заплутались в безжалісний клубок…
Коли розмотую… то думки обриваються…
Відірваним залишивши обідраний шматок …
Не розумію я… що відбувається…
Навести лад я хочу у житті…
І знову й знову марно намагаюся…
Міраж пустелі врятувати з самоти…
Не розумію я… що відбувається…
Можливо човен мій застряг в пісках…
Я зможу… попливу… я не зламаюся…
З пустелі винесу його я на руках…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2016
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли шукаєш ти розмову… у очей...
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли чекаєш подих… рух плечей…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли спиною, зустрічаю я тебе…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли мій погляд не зустріне, а мине…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли щоденно поряд я у снах…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли у небо стрімко рветься птах…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли ти поглядом приборкуєш мене…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли ти думаєш, що з часом все мине…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли ти бачиш, що ніяковію я…
Розкажи мені, що відчуваєш…
Коли навколо оселилася брехня…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли ночами прокидаєшся у сні…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли здається, що ще трохи… і на дні…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли сльози виступають на очах…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли бездумно лізеш ти на дах…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли світанок зустрічаєш ти один…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли життя сплітається з годин…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли бачиш блиск очей своїх…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Коли чуєш ти дитячий сміх…
Розкажи мені, про що ти мрієш…
Що відчуваєш ти скажи…
Словами тут нічого ти не вдієш…
Очима ясними мені допоможи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2016
У своіх мріях і думках...
Закуталась...
В своіх бажаннях і гріхах...
Заплуталась...
Як згадую я блиск очей...
Закохуюсь...
Й мріі про дотик до плечей...
Охоплюють...
Як тільки чую голос твій...
Турбуюся...
Що це останнє із речей...
Молюся...
Молюсь і плачу я навзрид...
І нишком сподіваюся...
Тебе забути понад все...
Я все ще намагаюся...
Забути дотик твоіх губ...
Собі я присягалася...
Йдучи під променем речей...
Тихенько вигиналася...
Хотіла я понад усе...
Від тебе захиститись...
На мить дозволила собі...
Тобою спокуситись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2016
Замало полонити душу...
Замало в серці полум'я збудить...
Напевно, аксіому цю порушу...
...сидить у мені й голосно кричить...
Сидять, кричать і роздирають навпіл...
Емоціі і розум...мораль, печаль, страхи...
Неначе, мусиш ти зробити постріл
В гніздо лелеків...де іх дітлахи...
Навіщо полум'я ти розбудила?
У тому серці, що не може буть твоім?
Що скоіла ти? Що ти натворила???
Чому не вгамувала той почин?!
Хоча...можливо ти не в силах...
Гарячу іскру тую зупинить...
Тому і плачеш ти безсило...
Вогонь безжально діє і болить...
Болить у тебе...що чужого зажадала...
Болить у нього, що вже втратив не своє...
А ще недавно ти бажала...
Що це чуже - таки буде твоє...
Не намагайтесь полонити душу...
Не треба в серці полум'я будить...
Хоча це важко...визнати я мушу...
А згодом...дуже страшно це болить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
Ти кажеш, що тебе приворожила..
Причарувала, прив’язала, захопила..
Причаклувала, полонила, покорила…
Усі магічні чари примінила…
Чому ж тоді втрачаю я контроль?
Як тільки бачу ці твої бездонні очі?
До себе забуваю я пароль…
Втекти від себе хочу, що є мочі….
Чому не можу я себе опанувати?
Коли я відчуваю запах твого тіла?
Напевно правда є в твоїх словах….
Та замість тебе я себе приворожила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
Не буду більше лізти я в твоє життя...
Не буду більше я ятрити твою душу...
Тепер окремо будемо пірнати в небуття...
Окремо зігрівати зимню стужу...
Не буде більше телефонного дзвінка...
Не буде нез'ясованих відносин...
Від божевілля геть стаю п'янка...
Неначе із зими - одразу в осінь...
Я двері на світанку відчиню...
Тихенько за собою іх закрию...
Тебе від себе зовсім не гоню...
Однаково цього я не зумію...
Не буду більше звати в своі сни...
Розтворюються вщент вони на ранок...
Немов на скрипці грати в дві струни...
Неначе зіркою латати наш світанок...
Не буде більше в нас нічних розмов...
...чекати вже іх перестала...
Не варто змішувати кров з вином...
Невороття година вже настала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
Перед тобой оголена -
Не тілом, а душею….
Не втомлена, не зморена,
Не вкріплена межею…
Перед тобой - беззахисна,
Крихка ламка і ніжна….
Хоча для інших - капосна
Незрозуміла й сніжна…
Стою напіводягнена
В моральнії устої…
Стою тобой ув’язнена,
Ув’язнена любов’ю….
Лише тобі довірилась…
Очам твоїм безмежним…
Тобою втихомирилась…
Зарядом протилежним…
Тримай міцніше, рідний мій,
Дугу високовольтну…
І відпускати ти не смій –
Бо станеш – безтурботним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2015
Так важко не писалось ще ніколи…
Таємне кожне слово має зміст….
Минає день за днем, відколи…
Кохання сім’я в серце ти приніс…
Воно пустило корні та зростало…
Листки вже розпустились на стеблі…
Парфум любові ніжно увібрало…
Росло і розвивалось у мені…
А потім… сили вже набравшись…
Достатньо для самотнього життя…
Можливістю одною скориставшись…
…Відчула я його серцебиття…
Побачила я дотик його цвіту…
Відчула… неймовірний аромат…
Тепер… він – найдорожчий в світі…
Малесенький – кохання результат…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
«Люблю тебе….» … стоїть перед очима
Вже вкотре намагаюсь я забути…
І те бажання… що для нас злочинне…
Не зможу я забути незабутнє…
Не зможу я забути твої очі…
Що губляться… і світяться від щастя…
Не зможу я забути твої губи…
І як тримаєш ти моє зап’ястя…
Не в силах з пам’яті своєї стерти…
Той трепіт, що пронизує все тіло…
Для цього треба серце вщент роздерти…
Щоб з болю дикого… воно шаліло…
Не зможу я забути незабутнє…
Не зможу повторити несказанне…
... та в пам’яті моїй… п’янким могутнім…
Ти спогадом живеш… терпким жаданим..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
Сиджу я навпроти… і в очі дивлюся….
Не бачила більш я прекрасних очей…
І погляд відвести від них я боюся…
Так… варті вони… всіх безсонних ночей…
Давно вже минула та бажана зустріч…
Багато годин після неї пройшло…
Та тільки в думках…як ідемо пліч-о-пліч…
І час розтавання…так швидко прийшов…
Мабуть божеволіти стала поволі…
Постійно я чую твій шепіт чіткий…
Це шепіт любові від самої Долі…
Жаданий, пристрасний…стрімкий і важкий…
І скільки тоді я не намагалась…
Сказати у відповідь… що люблю…
Все знову і знову чомусь я вагалась…
Все думала час є… я зможу… зроблю…
Так… знай же… рідненька людина у світі…
Жаданіше тебе… нікого нема…
І серце моє лиш тобою зігріте…
І місця для інших… у ньому нема…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Ти спитав: - «Чи скучила за мною?»… мабуть холодно було тоді тобі…
А мене тугою неземною це питання мучило в собі…
Сумувала… страшно сумувала… і напевне знаючи за чим…
Блиск в очах нам Доля дарувала… ніби покладаючи почин…
І ніколи я їх не забуду… тих очей… що полум’ям горять…
Пам’ятати завжди я їх буду… навіть, якщо будуть докорять…
Тамувала… подих тамувала… коли я торкалася плечей…
І стрімке бажання виникало… голову склонити на плече…
Загорнутися в обіймах рідних… заховатися у тобі в одну мить…
І забути негаразди різні…особливо те… що ще болить…
Сумувала… страшно сумувала… за теплом і ніжністю долонь…
Пам’ятаю, як в руках тримала… потрапляючи в безжалісний полон…
Пам’ятаю… як хотілося торкнутись… ніжними руками до грудей…
Неодмінно… разом з ними ворухнутись… кисню набираючи в легені…
Як згадаю перший поцілунок… ніжність і тепло від твоїх губ…
Ніби Доля знов дала дарунок… і в додачу емоційних вир сполук…
Ти спитав: - «Чи скучила за мною?»… «Скучила» - сказала я в отвіт…
Скучила… неначе за нічною… зіркою на небі, що горить»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2015
Не вір мені… коли кажу люблю…
Не вір мені… брешу безбожно…
Люблю… це наче пригублю…
Я ж вмію тільки… щоб порожньо…
Повір мені... коли кохаю я…
Шалено так… і до безтями…
Коли несеться із-під ніг земля…
Душа коли вирує почуттями…
Хочу згорати я до тла…
Пробач… Інакше я не вмію…
Не хочу я холодність скла…
Красу його не розумію…
Не вір мені… коли кажу люблю…
Повір мені… коли кажу кохаю…
Не має полум’я в прикрасах з кришталю…
Й не з’явиться ніколи… я це знаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2015
Горем розкреслене лице… біль…
Сусіда маєм за вікном… звір…
Стає цинічною душа… міль…
Коли закатують страшний… пір…
Сивіють коси у дівчат… страх..
За зарубцьовані серця… бій…
Не має сліз уже в очах… жах…
Прогнати ворога з земель… ціль…
Моралі звалена стіна… крах…
Стріляти в немічних людей… гріх…
Горять тіла наших солдат в … прах…
Слова підтримки та жалю… міф…
Хворіють люди за вікном… сказ…
Замість підтримки й співчуття… сміх…
Ніби невичерпний у них… газ…
Неначе мазать ним будуть… хліб…
Горем заповнена душа… лють…
Не піднімається рука… злість…
Забули вони слово… честь…
А ми несемо... тяжкий… хрест…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
Заховаю тебе у собі… у ту мить, коли буде важко…
Збережу тебе у собі… мов малу і немічну пташку…
Заховаю тебе у собі… Не дивись що мала і тендітна…
В потаємних куточках душі… ніби жінка дитиновагітна…
Заховаю тебе у собі… і розділим на двох мій подих…
І ти зникнеш для всіх назавжди… викликаючи людський подив…
Заховаю тебе у собі… серця стук навчимося ділити…
І зуміємо день за днем… ми проблеми усі пережити…
Заховаю тебе у собі… будеш поряд кожної миті…
Ми здолаємо кожний день… що сльозами буде залитий…
Заховаю тебе у собі… збережу і теплом зігрію…
І розправити взмах твоїх крил… підкоплю трохи сил і зумію…
Але буде в житті та мить… коли світ… не милим стане…
Тоді черга твоя, милий мій, заховати мене настане…
Заховаюсь тоді у тобі… щоб не бачили чужі очі…
Як ридають десь у пітьмі мої очі… глибокі дівочі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2015
Шалена пристрасть розіп’яла тіло…
Клітинка кожна хоче буть твоя…
Бажання пристрасно палахкотіло…
І чую голос твій: - «Тепер лише моя…»
Бажання вп’ялось в кожну волосинку…
І нігті, кості, шкіру розрива…
Неначе хочеш втримати жаринку…
В напівоп’яненому стані голова…
По венах мчиться швидкістно бажання…
У серці свою пристрасть залиша…
Очей твоїх безжальне поїдання…
В небесний вимір тіло поспіша…
А подих хоче вирватись наружу…
Роздерти ланцюги своїх грудей…
Немов сказати хоче: – «Надолужу…»
Все те, що ми ховаєм від людей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2015
Палає полум’ям в душі…
Кохання…
І знову рветься із грудей…
Зітхання…
Шепоче голос твій слова…
Бажання…
Та навпіл ріже мить…
Вагання…
Повторюєш ти знов і знов…
Питання…
У відповідь лише моє…
Мовчання…
А на порозі вже стоїть…
Прощання….
І супроводжує його…
Страждання…
Стіною міцною зросте
Чекання…
Підпорою її буде…
Благання…
Настане світла мить…
Світання…
Душевного й тілесного…
Згорання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2015
Війна… яка вона страшна… коли під ранок на порозі…
Стоїть під вікнами вона… протистояти ти не в змозі…
Війна - скажений лютий звір… що вирвався зі свої клітки…
Стоїть у темряві вона… а там… відпочивають дітки…
Війна… ввірвалась в кожен дім… родину кожну охопила…
Кидаючи безжальний зір… все кров’ю люто окропила…
Війна… палає все навкруг… поля… дома… тіла і душі…
А десь прокинулось маля… ще геть мале, ще геть недуже…
Війна… нікого не щадить… ні молодих, ні пристарілих…
І лише димом все чадить… дітей кида осиротілих…
Війна… безжальний лютий звір… що скаженіє на світанку…
Тим часом жони й матері в молитвах з ночі і до ранку…
Війна… яка страшна ціна… коли в дорогу відряджаєш…
Частинку серця своєго… кого шалено ти кохаєш…
Війна… абсурдна і дурна… глуха… німа… страшна… безжальна…
Скажено люта є вона… цинічна є … й, нажаль, фатальна…
Війна… це волі боротьба… протистоянь на грані зриву…
Коли кровавая ціна - вина є лютості мотиву…
Війна… абсурдна і дурна… та ворогам нас не здолати…
Тому що віра є свята… і воля… що їм не зламати…
Війна… коли ти день за три… у страшних муках проживаєш…
А далі… немочі стіна… що буде завтра ти не знаєш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2015
Сьогодні дощ йде за вікном… холодний дує вітер…
А я сиджу перед листком… не вистачає літер…
Сказати, як сумую я … сумую за тобою…
Немов холодная зима… сумує за весною…
Так стало тихо за вікном… зірки вже не шепочуть…
І тільки мрії перед сном… ще щось сказати хочуть…
Звернусь до вітру і дощу… попрошу невблаганно…
Коли в обіймах будеш їх… обіймуть хай старанно…
Коли потрапиш ти під дощ… про мене в мить згадаєш…
Немов під цим самим дощем … мене ти обіймаєш…
Це буде дико для усіх… вони не зрозуміють…
Розгледіти в душі вогонь… не кожен це зуміє…
І насолоджуйся дощем… і вітром в холоднечу…
Для тебе стане це теплом… для інших – ворожнеча…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Обійнявшись стояли у темряві,
І сутужно вдивлялись у тьму…
Лише мить - їй надано Долею,
Щоб належати тільки йому…
Лише мить… ні секундою більше…
Виконання зухвалих бажань…
Лише мить… подаровано Долею…
Тяжка мить… сподівань і вагань…
Лише мить … насолоди тілесної…
Тихий шепіт розмови очей…
Лише мить …. Відчуття його запаху…
При торканні губами плечей…
Лише мить… відчуття його дотику
Ніжних пальців на тілі своїм
Лише мить… кохання наркотику…
І свободи з моральних руїн…
Лише мить… жаданого потягу…
Коли душі єднають у тьмі…
Лише мить… відкритого простору
Ніби в плав на небеснім човні…
Лише мить… відведено Долею…
Одну мить подаровано двом…
Лише мить… що подавлено волею…
Так нестерпно болюче обом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Блукаю у лісі… самотня… світає…
Нікого крім мене навкруги нема.
Чомусь так здається загроза літає,
Тривога в душі все росте крадькома…
Продовжую шлях свій складний небезпечний -
І хочеться просто від всього втекти.
Покою знайти… да такий щоб сердечний
В обіймах закутатись … залюбки…
Дивлюся навколо – нікого не має:
Не має птахів, людей і тварин.
Тривога в душі, якось знову зростає…
Один тільки дуб… так само один…
Стоїть так упевнено, плечі розправив,
Статурою мужньою вихвалявсь…
І якось здалось, наче гілля поправив,
Коли у той бік, де стою придивлявсь…
Коли підійшла – тривога втікала,
Спіткалась в його могучих коріннях…
Її самовпевненість наздоганяла,
Женучи безжально із меж володіння…
Стою я під захистом величчі дубу,
Несміло торкаюсь природи створіння,
Напевно я знаю – його незабуду…
Тому що, найкраще природи творіння…
А він сміло так все гілля розправляє…
Від грубої гілки до краю листочка,
І ніжно у себе мене загортає...
Як рози прекрасної пелюсточка…
Дивлюся на стовбур і не розумію,
Таке вже десь бачила, а коли?
Напевно з часом все-таки зумію,
Розгледіти очі кольору кори…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015
Хто я для тебе є скажи?
Чергова іграшка чи мрія?
Ти розібратись поможи,
Тому що я не розумію…
Від цього боляче стає.
Щось у середині зжимає,
Немов світанок настає,
А сонця в ньому і не має…
Слова не хочуть говорить
І думи всі вже покидають,
Немов вогонь вже догорить
Тому що дров не підкидають…
І якось страшно на душі,
Неначе звір її тримає,
І підставляє під дощі.
А потім міцно обіймає…
Перемішались у мені,
Всі ті слова, що вже сказали…
Слова є правди, є брехні -
І ці слова всю суть сховали…
Не розумію зараз я:
Чи ніч, чи день, зима чи осінь,
І де для мене та стезя -
Стезя з’ясованих відносин.
Мені важливо зрозуміти,
Хто я для тебе є насправді?
А потім впоратись зуміти -
І розібратись у безладді…
Емоцій пік опанувати,
Вернути впевненість і сили…
Саму себе угамувати,
Малюючи життя курсиви…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2015
Самотнім вогником в глуші - душа мерегкотіла.
Із тіла вирвалась вона - напівосиротіла…
Багато труднощів її чекало по дорозі -
Здавалось іноді, що їх долати вже не в змозі…
І сили зраджували їй, помітно залишали -
Зуміли втечу спланувать, а потім лиш втішали…
Блукала немічна вона, від ночі і до ранку -
І залишалось все як є - із променем світанку…
Багато холоду тоді, торкнутися вдалося.
На мить - це сон страшний - її навіть здалося.
Тим часом тіло вже страшенно сумувало,
Своєї рідної душі йому не вистачало…
Багато душ чужих до тіла примірялось…
І навіть щось знайшов, на мить йому здавалось…
Але лише на мить та радість відчувалась,
А потім серце знов сумом наливалось…
Так хочеться її … торкнутись… обійняти…
Її… лише її, без права обміняти…
Так хочеться її … в обійми загорнути…
І в супереч всьому - у себе повернути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015
Я - захист твій, а ти - мій Захисник…
Вночі і вдень, в ясну погоду й в стужу.
Рятунок - я тобі, мені - ти Рятівник…
І важко нам обом, це визнати я мушу…
Ти тіло в змозі захистить моє,
Під захист свій беру твою я душу…
Воно тебе вже завжди впізнає -
І з цим миритися я мушу…
Коли дощами плачуть небеса,
Холодними безжальними дощами,
Коли всі дивляться на тебе зі скоса -
Стояти буду в тебе за плечами…
Торкнуся ніжно сонячним теплом
І вітром буду пестити волосся.
І зрозуміло буде тільки нам обом,
Насправді, що тут відбулося..
А ти будеш боротись за своє:
Іти вперед, і сміло озиратись.
Тому що будеш знати, що вже є
Можливість впевнено і міцно опиратись…
І де б не був би ти: в воді або в огні;
Високо в небі, чи в глибокім морі -
Прийду до тебе у твоєму сні -
Розділим разом ми ці дні суворі…
Я - захист твій, а ти - мій Захисник…
Без тебе жити як, не знаю далі…
Рятунок - я тобі, мені - ти Рятівник…
Розділим разом радості й печалі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2015
Намагаюсь тебе зрозуміти -
Знову й знову… в сотий раз…
Напевно не дано зуміти
Здолати суть двояких фраз.
Стоїш в тіні ти і на сонці -
Водночас… дико це мені,
Немов пірнаєш в ополонці,
Яка палає у вогні…
Немов би в лісі… і в пустелі..
Збираєш трави… у пісках…
Це як малюнок з акварелі…
Що тане просто на устах…
А хмари вже піском набиті…
І ллється з них свята земля…
А ти долаючи тривоги,
Усе собою затуля…
Каміння квітне на світанку…
І криком вже кричить тобі:
«Даю я час тобі до ранку!
Час розібратись у собі!»…
Гори кришитися почали…
І море сохне у дощах…
Птахи усі позамовкали…
І в небі стух Чумацький шлях…
Що має статися у світі,
Щоб втримати гарячий пил?
Німе забарвлення суцвіттів?
Гарячий пил твоїх вітрил?...
А ти всього не помічаєш…
Ідеш упевнено вперед…
Все тим же ти вогнем згораєш
Вважаючи, що все це брєд…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2015
Стояла у промінях місяця... оголена тілом й душею...
Здригалась від кожного дотику... твоіх ніжних губ до неі...
Згорала шаленою пристрастю... ховаючи подих у груди...
Блукав твій погляд упевнено... по тілу моєму усюди...
Так ніжно торкався руками ти... того чого тілу бажалось...
Шаленою дикою пристрастю... бажання у тіло впивалось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2015
Стою на краю… розправляючи крила,
І бачу я море і скелі навкруг.
А десь вдалині пурпурові вітрила -
Лікують за тебе душевний недуг.
Стою на краю… намагаюсь злетіти…
А море бушує і скелі гудуть.
Я знаю, що маю тебе замінити…
І знаю напевно… вони не дадуть…
Стою на краю… намагаюсь стрибнути...
А море спокійне і скелі мовчать.
Немов спокушають мене ризикнути -
І просять за тебе вину пробачать…
Стою на краю… закриваючи очі…
Вдихнувши в легені повітря небес…
А вітер про тебе неначе шепоче…
… та знаю напевно … не має чудес…
Стою на краю… спокушаючи Долю…
Чи Доля мене спокушає в цей час.
Неначе коханню вже надано волю…
… напевно я знаю… вогонь вже погас…
Стою на краю… беручи себе в руки…
Благаю я скелі, моря і вітри…
Немовби узяти мене на поруки,
Щоб шлях свій життєвий достойно пройти…
Стою на краю… витираючи сльози…
Що котяться з моїх зелених очей…
Збуваються нині найгірші прогнози –
Не вартий безсонних моїх ти ночей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2015
Біжиш ти все кудись, біжиш…
І з кожним днем все швидше.
Тобі здається, що стоїш…
Відпочиваєш рідше.
Тобі здається, що стоїш …
Неначе час втрачаєш.
Біжиш ти все кудись, біжиш…
Куди? І сам не знаєш…
Неначе, маєш ти комусь -
Довести неодмінно,
Що ти сьогодні схаменувсь -
Змінився докорінно…
Тому гориш вогнем життя,
Палаючи безжально…
Більше не буде небуття -
Гірке воно й печальне…
Біжиш ти все кудись, біжиш…
Назустріч перешкодам.
Собою геть не дорожиш,
Біжиш у всі погоди.
Мороз і сніг, спека й вітри -
Тебе не зупиняють…
Ти зупинись і в них спроси,
Про те, що добре знають…
Тому що є вони для нас
Мудрійнішим повчанням…
Тому що поряд кожен час -
Природним є мовчанням…
Ти зупинись, і оглядись…
Прислухайся уважно…
По сторонам ти подивись…
Але для тебе страшно.
Тому що там десь в глибині,
У закутках душевних.
Коли буваєш в тишині,
У муках ти плачевних…
Ти краще знаєш від усіх,
Чому й куди тікаєш…
Тому даруєш людям сміх,
Себе відволікаєш…
Скажуть вони тобі одне:
Себе ти не здолаєш,
Не хочеш визнати ти це
Від себе ти втікаєш….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2015
В цей день чекала твоїх слів…
Я тільки їх чекала…
Але ти все ж таки зумів,
Зробити так, щоб впала…
Хотів цього ти чи не хтів -
Насправді неважливо,
Але образити посмів,
Болить… що неможливо…
Не треба більше мені слів,
Пояснень, монологів…
Ще вчора ти торкався снів,
Долаючи тривоги…
Ти жив в країні моїх мрій -
Єдиний, неповторний…
Нарешті, думала ти мій -
Доля дала урок повторний…
І я згадала відчуття,
Ті… болісні вечірні…
Коли пірнаєш в небуття…
Занадто вони сильні…
І серденько моє болить,
Неначе рвуть кусками…
Я буду його боронить -
І затягну пасками…
Не буду більше я пускати
Нікого в свою душу…
І не дозволю більше грати,
Як з ведмежатком з плюшу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2015
Той вечір знову став перед очима,
Неначе тільки вчора це було,
Але десятки літ вже за плечима
Й води уже багато утекло…
Все досконало я згадала,
Як саме вечір той пройшов.
Всі десять років забувала…
Але напевно час прийшов.
Холодний тихий вечір пам’ятаю,
Сховались зорі й місяць міцно спав.
В очікуванні завмираю….
І добре розумію – час настав.
Дивлюсь в твої холодні очі
І розумію все без слів.
Так хочеться кричати що є мочі,
Що погляд твій зовсім зотлів.
В полоні я гірких емоцій,
Збираюся з останніх сил.
Від зриву майже я у кроці -
Занадто тисне небосхил…
Дивлюсь на тебе й розумію -
Важка розмова буде в нас.
Але я сильна, я зумію…
Якщо твій погляд вже погас.
Не можу я тебе тримати,
На це не маю жодних прав.
Не хочу я твій шлях ламати,
Який ти сам собі обрав…
І ти вже добре розумієш,
Що бачу я чого прийшов,
Але образити не смієш…
Скоріше б вечір цей пройшов…
В обіймах міцно ти тримаєш,
Я пригорнулась до грудей.
Та все чомусь ти зволікаєш…
Не помічаємо людей…
І так стояли ми у тиші,
Все підбираючи слова.
Ще мить – і ми уже колишні…
Йде обертом вже голова…
А навкруги стояли люди,
Щось гомоніли про своє,
Але нам їх зовсім не чути…
Лиш дихання важке твоє…
Все важче й важче так стояти,
Крила ламаючи обом.
Вже треба рішення приймати -
Ми вкопані стоїм стовпом.
Не може так тривати далі -
Хтось має віднайти слова.
Робив ти спроби – та невдалі,
То мала розпочати я…
Набравши подиху у груди,
Стиснувши міцно кулаки,
Тягнучи сили звідусюди,
Ідуть у бездну юнаки…
І знову й знову мить мовчання,
Нестерпно важко нам обом -
Це було Долине повчання -
Іти з поламаним крилом…
Не може так тривати вічно,
Наважилась я врешті-решт.
Інакше я візьму довічно
Душу твою під свій арешт.
Тоді спитала ледве чутно:
«Чи правильно збагнула я?»
А далі… пам’ятаю смутно
Немов дивилася здаля…
І знову тиша поміж нами…
І дихання важке твоє…
Не можна це сказать словами -
Бо так чіпає за живе…
І ти спитав тоді у мене:
«І що ж мені тепер робить?»
Я це питання незбагнене,
Була не в силах зрозуміть…
Земля уже з-під ніг уходить,
Втрачаю звичний я контроль.
Але розмова не виходить,
Немов би втратили пароль…
Відповіла тоді тихенько:
«Ти маєш жити як схотів,
І відпускаю, мій рідненький…»
Надалі вже забракло слів…
«Я рішення твоє приймаю».
Зайвих питань не буде в нас,
До тебе я образ не маю,
Значить настав той самий час…
«А як же ти?» – спитав несміло,
Очей з землі не підіймав.
Питання знов незрозуміле.
Та ще сильніше обійняв…
«Не можу бачити тебе я» -
Тому що боляче мені,
Продовжується епопея…
А я згораю у вогні…
І знову тиша наступила…
Нарешті сказані слова -
Сльоза до серця підступила
Й не обертається земля.
«Чи можу йти я?» –знов спитала.
Свої ти руки опустив,
Єдину нитку, що тримала,
Нарешті ти вже відпустив.
Я роблю перший вдих глибокий,
Збираючись в міцний кулак.
Маю здолати я неспокій,
Який застряг у мене так.
Вже вільно дихати зуміла,
Впевнено роблю за кроком крок.
Ще мить – і я б уже зомліла,
Тому уходжу я у строк.
Іду й не бачу я дороги
Та тільки чую шепіт твій.
А я долаю перешкоди
Й повторюю собі: «Не мій…»
Тоді ти знов зібрав всі сили
І ледве вимовив: «Іди»
Це тихо було, на півсили
Та не сказав мені куди…
Я мушу йти, собі торочу -
Найголовніше вже пройшло.
Бо маю гордість я жіночу
І щоб там далі не було…
Як би не було важко й страшно,
Маю зробити знову крок.
Тому що все це не напрасне -
Доля дала нам свій урок.
Навіщо крила нам надала,
Кохання ніжного Свого?
А потім пір’я обірвала,
Забравши вмить в мене його?
«Не вміли ви тоді кохати», -
Якось явилась уві сні.
«Тому не можна вам літати» -
Відповіла Вона мені.
«Могли високо ви злетіти,
Здіймаючись аж до небес, -
А потім вмить перехотіти,
Тоді б не бачили чудес.
І не зуміли б цінувати
Кохання те, що вже було…
Прийшлось би просто існувати
Воно б образилось й пішло.
Я крила трохи обламала,
Щоб боляче вам двом було…
Запал обох Я так стримала
Й відводила усе Я зло.
Вирішувати власне буду -
Тільки Сама, лише Сама…
І ні про що Я не забуду -
Тому що все це не здарма
Сама скажу коли готові,
І чи готові взагалі…
Усе скажу в Своїй розмові,
Що буде в твоїй голові…
А поки маєте долати
Життєвий шлях ви днем за днем.
І жарким полум’ям палати
Згораючи Моїм вогнем…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015
Минає ранок, день і ніч… І знову ранок…
Та розмовляти віч – на – віч, без жодних рамок
Не має право жоден з нас - така є примха Долі,
А так хотілося хоч раз наговоритись вдовіль...
Напевно краще хай буде, все так як мало бути…
Чому ж ця Доля не дає мені тебе забути?
Чому нагадує весь час, про тебе на світанку?
Немов виконує у снах для тебе забаганку.
Чому Ти змінюєш мене і може з мене досить?
Немов щовечора Тебе він саме це і просить?
Навіщо шлях життя мого знову з його зустрівся?
Але здається так мені – занадто забарився…
Багато часу вже пройшло, назад не повернути
Та марно намагаюсь я забути незабутнє…
Навіщо знову шанс дала побачити ці очі?
Так поясни мені тепер хоча б у сні пророчім…
Як жити далі маю я? Ламаючи кохання,
Куском німого кришталю: зітхання і бажання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2015
Моє серце в своїх долонях
Ніжно й боязко ти тримаєш.
Але в мене сьогодні безсоння,
Може впустиш його й не спіймаєш…
І чомусь притаїлись думи,
Що можливо все-таки впустиш -
Розіб’ється на крапельки суму,
Але ти цього не допустиш…
Бережеш ти його від сонця,
Щоб не було від опіків рани.
Вдягнувши маленьке суконце,
З світло-ніжними кольорами.
І від вітру його захищаєш,
Щоб раптово не охололо.
Адже добре напевно ти знаєш,
Скільки холоду всюди навколо.
І морозу воно не боїться.
Адже ти його зігріваєш.
Може тихо лише причаїться,
Що робити, ти добре знаєш…
Бережеш ти його кожний поштовх,
Навіть дихати забуваєш.
Не збиває тебе навіть поспіх,
Перепони усі ти долаєш.
Так проходять і дні, і ночі,
Ти тримаєш його щосили.
Не пускаєш усіх охочих,
Щоб по ньому вони не ходили.
Ні! Не зловиш його, ні за що!
Не впустивши, не можна зловити!
Адже все вже занадто пропаще…
Встигло корні у тебе пустити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015
Я пам’ятаю, як ти брав мене за руку,
Немов би відганяючи розлуку.
Обіймів твоїх смак я пам’ятаю,
Неначе книгу спогадів перегортаю.
Я пам’ятаю, як торкнувсь мене губами
І все що сказано було словами.
І кожний дотик трепетно оберігаю
І кожну мить про тебе пам’ятаю.
Як ніжно пестив ти моє волосся,
Неначе вітерець своє колосся.
І подих, який заблудився в ньому,
Шукаючи свій шлях додому.
Я пам’ятаю твій прекрасний погляд,
З роками він оставсь зі мною поряд.
І кожен день крокуємо ми разом,
Немов би за твоїм таки наказом.
Я пам’ятаю голос твій помірний
Це саме він зробив з мене покірну.
Незламну, неприборкану і вільну
Зумів ти приручити так повільно.
Тепло твоїх долонь, я все ще відчуваю
І кожен дотик твій уперто пам’ятаю.
Своє тремтіння перше пам’ятаю,
Його я теж оберігаю.
Я пам’ятаю безголосу нашу тишу,
Її також я в пам’яті своїй залишу.
Багато смислове твоє мовчання,
Несу через життя немов повчання.
Я пам’ятаю миті на одинці,
Це я також залишу в пам’яті сторінці.
І дуже довго буду пам’ятати,
Гортати ніжно й трепетно оберігати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2015
Не відпускаєш ти мене ніяк,
Можливо це тому, що думаєш про мене.
Неначе маєш з неба певний знак,
Що саме я твоя любов натхненна.
Немов отримав ти пророчого листа,
В якому прямо так і йдеться.
Що все в житті в нас неспроста,
Хоча не завжди так здається.
Неначе хтось там написав,
Що саме я твоя кохана.
І саме зараз час настав,
Інакше буде в серці рана.
Тому тримаєш міцно так,
І не бажаєш відпустити.
Отримавши цей певний знак,
Який не можеш пропустити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2015
Сьогодні знову ти приснивсь мені,
Якийсь чужий… і не такий, як завжди.
Немов блукаєш ти по цілині,
Неначе сили їй віддавши.
Блукаєш, ходиш і кричиш…
Але я слів твоїх не чую.
Неначе криком ти мовчиш,
А я при цьому бенкетую…
Можливо стали ми чужі?
Не можемо порозумітись?
Як протилежні вітражі,
Не можуть світлом поділитись.
Можливо вже не має слів,
Які б змогли нас подолати.
Неначе пара кораблів,
Повиставляли ми гармати.
І якось тяжко на душі
Прокинутися рано-вранці.
Немов без водні є дощі,
Вони беруть мене у бранці.
Можливо просто сон це був -
Неприязний кошмар під ранок.
Можливо й те, що ти забув,
Як зустрічали ми світанок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2015
Шалено увірвався ти у мою душу,
Ламаючи всі перепони на своїм шляху.
І що робити я з тобою мушу?
Як подолати приступи страху?
Опанувати як себе я маю?
Коли характер мій приборкати зумів,
Робити що мені… не знаю,
Напевно все це ти одразу зрозумів.
Коли втрачаю я контроль своїх емоцій -
Багато дурощів роблю передусім.
Тоді перебуваю я у кроці -
Втратити розум я від тебе назовсім…
Втрачаю з кожним днем все більше й більше,
Спочатку ненависний це контроль,
А потім стає тільки гірше -
Пануєш ти в моєму серці, як король.
Тепер собі я зовсім не належу,
Привласнити мене ти все ж зумів.
Всіляко я від тебе так залежу,
Ніхто до тебе так вчинити не посмів.
Зумів торкнутись ти душі і серця,
Прекрасно-ніжним лагідним теплом.
Та й серце вже без тебе розірветься…
Немов надрізали його прозорим склом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2015
Кохати всупереч всьому -
Багато хто не вміє.
Не мало ставок на кону
І їх не розуміють.
Коли ми є чужі для всіх
І надто рідні між собою.
Такий собі і сміх і гріх,
Розділені завжди юрбою.
Не тільки люди поміж нас,
А й відстань теж є складовою.
Такий негласний резонанс -
Ділити небо блискавкою весняною.
І ще багато є причин,
Чому не можна пригорнутись…
А ти – найкращий із мужчин!
Так хочу я тебе торкнутись.
Хочу почути голос рідний твій,
Але, на жаль, це не можливо.
Відчути помах твоїх вій -
Для мене є це вкрай важливо.
В долонях хочу потонути,
Пірнувши необдумано.
І ніжності там зачерпнути,
Немов би так задумано.
На жаль, багато є причин,
Які не дозволяють,
Покласти нам такий почин,
Неначе ніж встромляють…
Кохати всупереч всьому,
Мабуть я теж не вмію.
Багато ставок на кону,
А я не розумію…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2015
Не може існувати тінь без світла,
При цьому світло вміє жити незалежно.
Не може гнутись дерево без вітру,
Але, на жаль, не буде протилежно.
Не вміє квітка жити не напившись,
Водою дощовою на світанку.
Буде стояти голову вклонивши,
Від зірки першої і до самого ранку.
А дощ без сонця дихати не може,
Для нього це життєво необхідно.
І більш ніхто йому не допоможе,
Тому що сонце є для нього рідним.
А сонце хоче жити з океаном,
Любуючись зображенням в люстерці.
І гомоніти з ранішнім туманом,
Занадто припадає він до серця.
Туману дуже хочеться до лісу
Тому що манить ліс його занадто,
Немов не відкриваючи завісу,
Ховаючи все те, що хоче знати.
А лісу конче необхідна пташка,
Втрачає барви він без її співу,
Неначе навпіл зламана ромашка,
В пориві неприборканого гніву.
Птахам без неба просто не прожити,
А небу в свою чергу без хмаринки.
Будуть за ним птахи надто тужити,
Як за вогнем сумують всі жаринки.
Без пристрасті й вогню не можуть жити люди,
Навчитися кохати мають неодмінно.
Це як опора для великої споруди,
Недоказова це закономірність.
І неодмінно кожен має мати
Свою жадану другу половинку.
І міцно так її тримати,
Як дощ свою прекрасную краплинку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
Чи, може знає хто, що таке кохання?
Тому що вже давно мучить це питання?
І визначень не має, таких, що всім доступні,
А тільки набір слів… словами що підступні.
Чи є коханням те, що бачу його очі?
В тролейбусі, в метро… бачу і дні і ночі.
І ніби всюди він ходить за спиною,
Можливо просто все це - моя параноя?
Мабуть я просто захворіла ненароком,
Схожу до лікаря і буде це мені уроком.
Але в якомусь стані дивному перебуваю
Щось дивне і чудне все тіло відчуває.
Якось на нього воно дивно реагує:
Як тільки бачу я його, воно немов мандрує.
І слухатись мене уже не хоче,
Як тільки бачу я його бездонні очі.
А що робити з тим, що відчуваю подих?
Немов би знов з’явивсь мені на подив.
І знову за спиною щось мені шепоче,
Неначе з глузду звести остаточно хоче.
А всі слова я просто забуваю,
В такому стані іноді перебуваю.
А найстрашніше – його дотик відчуваю,
І знову прірва… все на світі забуваю.
Схожу до лікаря, куплю пігулку
Повітрям буду дихати, гуляючи провулком…
І все це неодмінно пройде саме собою,
І знову буду жити в злагоді з собою.
Приходжу я до лікаря … чемно так спілкується,
А потім посміхається: « « Хвороба» не лікується!»
Не можна лікувати її медикаментами,
Її не виявляють жодні реагенти.
А врятуватись можна лише його обіймами,
Руками чоловічими й очами вже любимими,
Гарячими долонями і вже знайомим дотиком,
Розмовами вечірніми, його глибоким подихом.
- «Хвороба» каже він, - «має вже визнання»,
В народі називається ніжно так – «КОХАННЯ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
Не помогло, не відпустило, не пройшло…
Хоча і часу небагато ще пройшло,
Але із кожним днем все тільки гірше,
Душевна рана стає тільки більша…
Стає великою холодною дірою,
Неначе хмари згущуються наді мною,
Неначе небо тисне величчю своєю,
І сонця тінь крокує за спиною.
Неначе твоя зірка запалала,
А потім швидко згасла і упала.
Упала десь далеко… геть не видно.
Тепер тобі без неї буде бідно.
І місяць щось давно вже не з’являвся.
Можливо, він тебе таку злякався?
І час, чому він не лікує?
А тільки поряд тихо він крокує…
Не чути більше співу океану,
Немов би винесли йому догану.
Суворо його покаравши,
І ноти всі його забравши.
Не має більше вітру на світанку,
Не завітає він до твого ганку.
І сонця промені не лізуть в очі,
Все переплуталось: і дні, і ночі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015
Чи може стати тісно у собі,
Знаходячись постійно у юрбі?
Чи вміють говорити очі,
Кричати увесь голос що є мочі?
Чи можна загорнути рідний запах,
Немов би скоїти на нього замах,
В гарячий шепіт його слів,
Немов приборкуючи гнів?
Чи вміє плакати душа,
Слізьми такими як з ковша?
Чи може бути важко їй,
Здіймаючись на хмарах мрій?
Чи може стати так віднині,
Що всі слова стали німими?
А букви всі забули люди
І так завжди буде усюди.
Чи можна голос відчувати,
А серцем голосно кричати?
Що можна дотиком сказати?
І чи уміє він мовчати?
Чи вміє говорити подих?
Чи є це нездоланний подвиг?
Чи вміють очі насміхатись,
При цьому ввічливо вітатись?
А полум’я холодним бути?
І як тоді його відчути?
Чи є безболісним зітхання?
Як розрізнити пристрасть і кохання?
Питань багато, відповідь одна,
Що розібратись маю я сама…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
Дозволила Доля мені покохати,
Заборонивши обирати,
Заборонила обирати -
Заборони тоді й кохати.
Не можу бачити щоночі,
Його красиві карі очі.
Боюся дуже засинати,
Щоб уві сні не пострічати.
Щоб уві сні не доторкнутись,
Боюся дуже пригорнутись,
Ще більш боюсь я обійняти,
А після цього зранку встати.
Не можу більше чути шепіт -
Тоді впадаю я у трепіт,
Неконтрольоване тремтіння,
Неначе муха в павутиння.
Неначе муха я борюся
І все на світі я боюся.
Боюся жити я без нього -
Бо все стає не кольорово.
Немає барв не має красок,
А на обличчях стільки масок,
Що розібрати дуже складно
Із ким потрібно жити ладно.
Заборони моєму серцю,
Насипавши на нього перцю,
Не відчувати вже ніколи,
Знайомі ритми вже до болі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2015
Трояндою серце цвіте на весні -
Трояндою за гратами.
Немов лелека в чужині,
Блукає поміж хатами.
Шукає виходу вона,
Щоб полетіти в небо.
Рідненького свого нема,
А іншого не треба.
Немов змарнілий океан
Без сонця і без неба.
Лише могучій ураган
Здіймає хвилі в небо.
Здіймає хвилі і кида -
Для нього це потреба.
Тому що просто це вода,
Й гадати тут не треба.
Немов є музика в тиші
Чудова, ніжна, вільна,
А ти сьогодні у глуші -
Самотня й божевільна.
І не почуєш ти її,
Ні звуку не почуєш.
Тому що ти є у глуші,
Про що і так жалкуєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015
Я вибір сьогодні зробила -
Неначе ним себе добила.
Безжально ним себе убила,
А все одно його зробила.
Зробила, плачу, скаженію…
Але інакше я не вмію.
Я не прощу собі ніколи,
Руйнуючи все навколо.
Так важко болісно далося,
Але мені чомусь здалося -
Інакше жити я не зможу,
Сама себе не переможу.
Не зможу я дивитись в очі,
Навіть при самій темній ночі,
Навіть коли погаснуть зорі,
Не зможу жити я в укорі.
Не зможу дітям пояснити,
Що так не бажано робити.
Тому що можна оступитись,
Безповоротно помилитись.
Одного разу помилитись -
І можна в прірву покотитись.
Можна зубожити душею
І попрощатися із нею.
Тому що вона не пробачить,
Коли тебе таку побачить…
Замкнеться і втече подалі.
Як буду жити я надалі?
Як буду я радіти сонцю?
Що заглядає у віконце.
Якщо душа твоя тікає
І повертатися не має.
Такий важкий болючий вибір
Із сили геть безжально вибив.
Але при наймі буде чесно,
Хоча й звучить занадто лестно.
Душа твоя буде з тобою,
А ти залишишся собою.
Занадто важко і болюче
Робити вибір неминучій.
Робити вибір, що лягає
В основу принципів твоїх.
Які тобі допомагають,
Людиной буть в очах своїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015
Чомусь так важко на душі,
Неначе небо впало.
Відкрила очі у тиші,
Але зовсім не вдало.
Відкрила очі я тоді,
Коли слова мовчали.
Відкрила очі у тиші,
Але зовсім не вдало.
Невдало гасло все навкруг,
І небо, зорі, сонце…
Немов ламаючий недуг,
Заходить у віконце.
Заходить у вікно твоє -
І забирає душу.
Кричущим шепотом твоїм
Повторює: «Я мушу!»
І ці слова через роки -
Повторюєш ти в’яло.
Немов залізнії гаки,
Все тіло розіп’яли.
Навчання мушу закінчити
І бажано з відзнакою.
І до роботи приступити
З державною ознакою.
Коханою я мушу стати -
Усім вітрам на заздрість.
І відсіч усім маю дати,
Не дозволяти жалість.
Дружиною я мушу стати,
Такою, як у книжках.
І любляча і гарна мати,
Що шиє, в’яже нишком.
Я мушу доньку народити,
Навчить життю і ласки.
Смачний обід навчить варити,
Навчить приймать поразки.
Я мушу сину пояснити,
Що жити геть не легко.
Не легко з совістю дружити,
Буває це нестерпно.
Навчити їх бути людьми,
Приймати рішення дорослі,
Свою щоб гідність берегли -
Бо юність вже на носі.
Тепло родини зберегти
І вогнище сімейне.
І таємниці навіки,
Довірені відчайні
І так пройде десяток літ,
Ти мусиш, мусиш, мусиш.
І чуєш ріжучий отвіт:
«Нічого вже не мусиш!»
Не мусиш ти уже любити.
А чи було кохання?
І як з усім подальше жити?
Виникнуть питання.
Тому, що зараз він живе
Не своїм коханням.
Присутність діток береже,
З ночі і до рання.
Чи маєш право ти тепер
На іншого дивитись?
Немов живцем всю шкіру здер…
Якби не помилитись!
Чи маєш право покохати,
Безмежно і бездонно?
Ти хочеш в себе запитати
Тихо і монотонно.
Але слова, як і думки,
Неначе вмерли миттю,
Неначе вмерли навкруги
Всі птахи, трави, квіти…
І ти сидиш сама в тиші,
А очі тихо плачуть.
Самотність є в твоїй душі,
Але її не бачать…
Не бачать рідні і близькі,
Її не бачать діти.
Ти гониш думи боязкі,
Немов зриваєш квіти.
Зриваєш квіти у душі,
Своїй душі ранимій,
Тому ридаєш у тиші,
Понурюючись в іній.
Береться коркою душа
Холодного цинізму.
Не залишаючи тобі,
Ні краплі оптимізму.
Чомусь так важко на душі,
Неначе небо впало.
Відкрила очі у тиші,
Але зовсім не вдало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015