явна

Сторінки (1/16):  « 1»

Казка для сина

Ніч  заглянула  в  віконце,
і  пішло  вже  спати  сонце,
лиш  мій  синочок  не  лягає,
бо  на  казочку  чекає,
вередує  і  не  спить,
в  мене  нову  казку  просить.

За  високими  горами,
за  дрімучими  лісами,
де  небо  і  земля  зійшлись,
тут  пригоди  наші  почались.
Десь  між  тридев'ятим  царством
і  тридесятим  государством,
було  малесеньке  містечко,
називалось  Берестечко.
В  ньом  й  жив  герой  наш,
величали  його  Ярош,
в  день,  коли  він  народився,
грім  по  небу  прокотився,
і  сказав  один  з  волхвів,
що  це  з  неба  знак  богів,
що  непростий  хлопчина  народився,
а  новий  богатир  з'явився,
він  для  Київської  Русі
подвиги  зробить  величні,
і  спасе  усю  державу,
спинить  ворожу  навалу.
Ріс  Ярош  хлопцем  чемненьким,
і  уроки  вчив  гарненько,
з  сходом  сонця  він  вставав
і  батькам  допомагав,
в  неділю  він  до  церкви  йшов,
й  Богу  молився  перед  сном.
Виріс  козаком  проворним,
карооким,  чорнобровим,
розум  мав,  як  в  мудреців,
сила  -  трьох  богатирів.
Та  от  дома  стало  нудно,
й  рішив  піти  до  князя  в  військо,
довго  думав  і  вагався,
але  все-таки  зібрався,
батьки  його  благословили
і  в  дорогу  спорядили,
з  усім  містом  попрощався,
та  в  дорогу  він  подався.
Довго  йшов  він,  день  ніч  зміняв,
та  козак  наш  не  ставав,
йде  він,  йде,  думки  гадає,
тут  ні  звідки  шум  лунає.
Бачить  Ярош  в  кінці  поляни
на  чумаків  розбійники  напали,
наш  козак  не  розгубився,
з  ворогами  в  бій  зчепився,
ложить  трьох  одним  ударом,
злодіям  враз  сташно  стало,
розлетілися  як  мухи,
від  них  не  лишилося  і  духу.
Чумаки  подякували  й  рушили  в  дорогу,
а  Ярош  рішив  провести  їх  до  самого  дому,
як  прийшли  до  дому,  за  стіл  посадили,
три  дня  козака  в  гостях  приймали,
розказав  їм  хлопець  про  сім'ю,  родину,
і  про  те,  що  йде  служити  в  київську  дружину.
Тоді  чумак  один  Ярошу  і  каже
нехай  йде  мій  син  з  тобою  й  дорогу  покаже,
син  мій,  Борислав,  в  дружину  теж  давно  хоче,
так  що  рушайте  в  двох  і  хай  вам  Бог  поможе,
на  тому  погодили,  речі  зібрали,
і  у  досвіта  на  зорі  у  дорогу  стали.
Йшли  вони,  тай  йшли,  лісами,  полями,
коли  бачать  вдалині  на  село  вороги  напали,
взяли  наші  козаки  зброю  у  руки
і  пішли  захищати  село  від  розрухи,
недовгий  був  бій,  та  й  сили  не  рівні,
для  наших  двох  орлів  то  бійці  негідні.
Хоч  їх  і  прогнали  Ярош  і  Борислав,
та  багато  шкоди  ворог  наробив,
стали  наші  хлопці  їм  допомагати,
день  і  ніч  робили,  не  лягали  спати,
а  як  усім  допомогли  і  усе  зробили,
люди  наших  козаків  за  стіл  посадили.
Старшина  села  подякував  за  роботу,
та  має  до  богатирів  ще  одну  просьбу,
маю  хлопці  сина,  Семеном  його  звати,
теж  має  бажання  в  дружину  попасти,
я  його  все  сварю  та  все  не  пускаю,
але  якщо  піде  з  вами,  то  дозволяю.
Довго  Ярош  і  Борислав  й  гадати  не  стали,
з  батьком  його  погодились  і  з  собою  взяли,
батько  з  радості  віддав  їм  своїх  коней  найкращих,
для  козаків  наших  по  силі  підходящих.
Їдуть  вони,  їдуть,  сонце  місяць  міняє,
а  в  наших  козаків  дружба  все  сильніша  стає,
стали  вони  тепер,  як  три  рідних  брата,
ніяка  зла  сила  не  зможе  їх  подолати,
їдуть  вони,  їдуть,  селами  й  містами,
через  поля  і  річки,  рідними  краями.
Їдуть  хлопці  лісом,  бачать  хатина,
а  біля  хатини  співає  дівчина,
побачила  козаків,  танцювати  стала,
всім  трьом  козакам  до  серця  припала.
Порхає,  як  пташечка,  пісню  заводить,
а  вони  від  неї  очей  не  відводять,
запросила  вона  їх  до  себе  до  хати,
угостила  вечерею,  уложила  спати.
Першим  встав  Ярош,  вийшов  на  подвір'я,
а  дівча  і  каже:  ти  мені  милий,  ти  моя  мрія,
але  ті  двоє  будуть  нам  мішати,
треба  їх  якось  звідси  прогнати,
а  доки  вони  сплять,  піди  за  водою,
і  добре  подумай  своєю  головою.
Доки  пішов  Ярош,  проснувся  Борислав,
а  вона:  якби  ти  тих  двох  звідси  вислав,
ти  для  мене  станеш  самим  дорогеньким,
я  тоді  віддам  тобі  своє  серденько,
а  поки  що  піди  тай  дров  нарубай
і  своєю  головою  добре  подумай.
Лиш  пішов  Борисла,  вона  до  Семена:
ти  лиш  мені  милий,  я  твоя  кохана,
треба  братів  твоїх  позбутися  враз,
бо  бачимось  через  них  лиш  останній  раз,
а  поки  що  піди  і  пічку  розтопи,
і  в  голову  тобі  нехай  прийдуть  хороші  думки.
а  коли  всі  розійшлися  вороною  стала,
полетіла  до  болота  і  все  розказала,
була  вона  дочкою  злої  чаклунки  
і  мала  за  душі  свої  розрахунки.
Стали  троє  друзів  на  подвір'ї  сваритись,
хто  з  них  має  піти,  ну  а  хто  лишитись,
і  вона  виходить,  веде  їх  в  облуду:
хто  болото  перейде,  того  я  і  буду.
Пішли  хлопці  до  болота,  вже  не  сперечались,
а  як  загрузли  по  пояс  то  чари  розвіялись,
зрозуміли  хлопці  що  то  за  дівчина,
і  що  обдурила  їх  нечистая  сила,
стали  хлопці  думати,  як  урятуватись
і  до  тої  дівчини  ще  раз  навідатись.
Згадали  про  коней,  свиснули  за  ними,
коні  прибігли  і  з  біди  їх  виручили,
почали  один  в  одного  пробачення  просити,
і  тайни  один  від  одного  ніколи  не  крити,
пішли  до  дівчини,  а  нема  дівчини,
стоять  лиш  руїни  замість  хатини.
Плюнули  три  рази  через  плече
і  пишли  куди  дорога  веде,
а  веде  їх  дорога  до  Києва-міста,
куди  наші  хлопці  й  хотіли  попасти,
як  зайшли  вони  в  столицю,
в  чудну  й  славну  князь-градницю,
стали  у  людей  питати,
як  в  дружину  їм  попасти.
А  в  той  час  князь  Володимир
женитись  надумав,
з  братом  принцеси  мир  уклав,
а  той  віддать  її  передумав,
тож  збирав  якраз  князь  дружину,
щоб  забрати  до  себе  кохану  дівчину.
Записались  козаки  до  князя  служити,
і  землю  свою  від  ворогів  захистити,
як  наші  хлопці  тренувались,  всі  на  них  дивились,
і  їх  силі  богатирській  усі  дивувались.
пішли  наші  козаки  в  похід  з  дружиною  князя,
щоб  завоювати  місто  брехливого  царя,
шлях  був  довгий  і  тяжкий,
та  коли  вони  прийшли,
неприступні  були  стіни
й  стали  думати  вони,
бо  де  сила  не  поможе,
тоді  розум  допоможе.
День  і  ніч  вони  не  спали,
усе  думали  й  гадали,
і  тут  наш  Семен  придумав,
зрадника  знайти  задумав,
щоб  у  місто  ворота  він  зміг  відкрити,
і  наш  князь  Херсонес  зміг  покорити,
довго  шукати  їм  не  прийшлось,
зрадник  за  гроші  швидко  знайшовсь
і  вночі,  коли  всі  спали,
князь  із  військом  їх  завоювали.
Швидку  звістку  царю  вони  відіслали,
царівну  на  місто  помінять  запропонували,
царь  на  пропозицію  пристав,
і  царівну  Анну  він  віддав.
Й  повернулось  наше  військо  із  трофеєм  дорогим
і  кричали  люди  гірко  нашим  молодим,
як  приїхали  в  столицю,
князь  взяв  за  дружину  царицю,
а  наші  богатирі  в  столиці  жити  стали
і  князь  зробив  їх  своїми  вірними  помічниками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580235
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.05.2015


Тюльпани

Цвітуть  тюльпани  в  квітнику,
якого  тут  нема  лиш  кольору:
червоні,  жовті,  білі,
усі  вони  красиві.
Червоні,  наче  вишеньки,
до  сонця  тягнуть  голівоньки,
жовті  самі,  неначе  сонце,
що  заглядає  у  віконце,
а  білосніжні  квіточки
найбільше  люблять  метелики.
Усі  вони  разом  ростуть,
у  світ  свою  красу  несуть,
пахощами  повітря  наповняють,
квітник  собою  прикрашають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580229
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.05.2015


Черешня

Цвіте  черешня  за  вікном
красивим  білим  цвітом,
на  неї  світить  сонечко,
відблискує  в  віконечко
роса,  що  на  квітках  лежить,
до  себе  погляд  мій  манить.
Довкола  бджілоньки  гудуть,
із  квіточок  пилок  беруть,
біля  них  метелики  танцюють,
крильцями  весело  махають,
а  на  гілках  пташки  співають,
щось  весело  оповідають.
Вітерець  між  гілками  гуляє,
ніжно  з  них  росу  скидає,
доповняє  спів  пташок
і  гудіння  маленьких  бджілок,
як  симфонія  лунає,
це  черешня  розцвітає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579018
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.05.2015


Минув ще день

Минають  дні,  минають  ночі,
а  я  не  бачу  твої  очі,
минає  день  і  ніч  мина,
а  я  не  бачу  твої  вуста.
Минув  ще  день,  а  чи  здалося,
а  я  не  бачу  твого  волосся,
минає  тиждень,  минає  два,
а  сяйва  очей  твоїх  нема,
в  голубизні  їх  не  тону,
цей  погляд  день  і  ніч  шукаю.
Минає  тиждень,  минає  два,
а  твоїх  ніжних  вуст  нема,
моря  поцілунків  вже  немає,
їх  ласки  і  тепла  мені  не  вистачає.
Минув  ще  тиждень,  а  чи  здалося,
а  я  не  чую  запаху  твого  волосся,
я  в  ньому  вже  не  ніжусь  до  світанку,
і  не  вдихаю  аромат  його  щоранку.
Минає  місяць,  минає  два,
я  твої  очі  шукаю  щодня,
мені  вони  сняться  щоночі,
твої  найчарівніші  очі.
Минає  місяць  і  два  мина,
ніби  час  зупинився,  де  твоїх  вуст  нема,
неначе  все  в  мені  завмерло  без  їх  ласки,
коли  я  бачу  їх  у  снах,  то  це  хороші  сни.
Минув  ще  місяць,  а  чи  здалося,
коли  ж  я  торкнусь  твого  волосся,
коли  цей  прекрасний  день  настане,
і  моя  душа  мучитись  перестане.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015


Літня гроза

Сонце  зайло  в  хмари,
місяць  не  виходить,
і  тільки  де-не-де
зорі  мерехтять.
Повітря  холодне  стало,
дощем  вже  пахне,
подув  холодний  вітер,
порохи  з  доріг  мете.
Щільніше  і  сильніше
небо  затягнулось,
ніби  місяць  й  зорі  змерзли
і  в  хмари  укутались.
У  далині  щось  миготить.
то  блискавки  мигають,
чути  сильний  гуркіт,
то  громи  лунають.
Та  враз  полилася  вода,
почалась  сильна  злива,
неначе  їй  нема  кінця,
вона  стоїть  немов  стіна.
І,  неначе  й  небуло,
грім  не  гримить,  доща  нема,
так  швидко  небо  прояснило,
миттєво  кінчилась  гроза.
І  в  сяйві  місяця
окруженого  зорями
з  розпареної  сонцем  землі
туман  йде  білими  клубнями.
Повітря  знову  тепле  стало,
на  небі  ні  хмаринки,
земля  остигла  й  висохла,  неначе
дощу  не  було  ні  краплинки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015


Ранковий промінь

Від  сонячного  променя  проснулась  дуже  рано,
сьогодні  він  заглянув  до  мене  у  вікно,
вийшла  я  надвір,  а  там  мене  зустріли
веселими  піснями  маленькі  пташечки,
білою  пеленою  висить  туман  десь  в  далині,
а  я  іду  все  травами,  що  змочені  в  росі.
На  дереві  виблискують  смачні  черешеньки,
вони  вже  налились,  в  них  червоніють  щоки,
я  рву  їх,  а  на  мене  падає  роса,
вона  така  холодна  і  чиста,  як  сльоза,
а  на  землі  вже  рожевіє  полуничка,
в  неї  лиш  з  одного  боку  червоні  личка,
і  теж  уся  вона  посипана  росою,
у  сонячному  світлі  осяяна  красою.
Прикрашений  квітник  троянди  цвітом,
вона,  як  королева,  неначе  править  світом,
сьогодні  одягнула  свої  найкращі  шати,
прикраси  з  діамантів  будуть  на  ній  блищати,
поміж  трави  ромашечки  біліють,
золоті  їх  серединки  між  зеленню  горять.
Як  добре,  що  сьогодні  проснулася  я  рано,
як  добре,  що  той  промінь  заглянув  у  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578401
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.05.2015


Погода на душі

Дощ  і  грози  надворі,
дощ  і  грози  у  душі,
барабанить  дощ  тук-тук.
в  ритм,  як  серця  мого  стук,
з  стріхи  капає  вода,
а  з  очей  гірка  сльоза,
по  землі  потоки  линуть.
по  щоках  струмки  плинуть.
Вітер  й  холод  надворі,
вітер  й  холод  у  душі,
стогне  вітер  за  вікном,
стогне  серце,  заповнене  смутком,
вітер  холодом  все  навкруги  обвив,
і  в  моїй  душі  вовком  він  завив,
і  повітря  всюди  холодом  дихає,
а  серце  розлуці  кінця  не  відає.
Сніг  й  мороз  вже  надворі,
сніг  й  мороз  в  моїй  душі,
снігом  землю  посипає,
біль  в  душі  притрушує,
закував  мороз  річки  у  кригу,
й  моє  серце  з  ними  закував,
на  річках  вода  не  ллється,
наче  й  серце  вже  не  б'ється.
Завірюха  надворі,
завірюха  у  душі,
замітає  на  землі  всі  дороги,
замітає  на  душі  всі  тривоги,
наче  на  дворі  завірюха  стихла,
і  в  моєму  серці  наче  біль  притихла,
завмерло  все,  чекаючи  на  теплоту,
завмерла  й  я  чекаючи  зустрічі  дню.
Крізь  хмари  сонце  пробилось  надворі,
крізь  хмари  сонце  пробилось  у  душі,
теплим  промінням  повітря  зігріває,
на  серці  крига  наче  вже  скресає,
і  ось  нарешті  сніг  вже  тане,
нарешті  і  в  моїй  душі  весна  настане,
від  снігу  й  сліду  вже  нема,
і  серце  пробудилось  з  сна.
Пташки  співають  надворі,
пташки  співають  у  душі,
дерева  в  зелень  нарядились,
серце  скоріш  почало  битись,
в  повітрі  пахне  фіалками  й  весною,
і  радується  серце  такою  красою,
метелики  зграйками  літають,
і  мою  душу  звеселяють.
Цвіте  і  пахне  надворі,
цвіте  і  пахне  у  душі,
тисячі  квіток  в  садах  розкрились,
і  в  моїй  душі  почуття  проснулись,
ароматом  ніжним  повітря  наповнюють,
з  кожним  подихом  все  більше  мої  груди  заповнюють,
сонячні  зайчики  весело  стибають,
і  своєю  грою  очі  звеселяють.
Як  жарко  стало    надворі,
як  жарко  стало  у  душі,
неначе  самий  жаркий  в  літі  день,
це  зустрічі  нашої  з  тобою  день,
як  пташка  крилами  тріпоче  в  небі,
так  само  моє  серце  б'ється  при  тобі,
і  як  червона  і  солодка  полуниця,
така  ж  і  зустріч  наша  ця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2015


Не забуду

Кожен  вечір  ти  мене  питаєш,
чи  не  забуду  я  тебе  в  розлуці,
і  кожен  вечір  відповідь  ти  чуєш,
ніколи,  бо  ти  живеш  в  моєму  серці.
Тебе  ніколи  не  забуду,
усе  життя  любити  буду,
я  кожен  вечір  молюся  і  дякую  Богу,
що  звів  він  нас  з  тобою  в  одну  дорогу,
життя  дорога  вже  давно  з  тобою  в  нас  одна,
щастям  і  любов'ю  наповнена  вона.
Тебе  ніколи  не  забуду  я,
бо  тільки  ти  є  справжній  смисл  життя,
в  моїх  очах  горить  любов  твоя,
і  серце  ради  неї  б'ється,
й  душа,  що  сумом  випита  до  дна,
від  голосу  твого  в  неї  любов  по  самі  вінця  ллється.
Тебе  ніколи  не  забуду,
і  ніжність  твого  поцілунку,
і  сяйво  лагідних  очей,
і  жар  проведених  ночей,
і  теплоту  твоїх  обіймів,
і  ще  море  спогадів.
Тебе  ніколи  не  забуду  я,
ти  -  моя  душа,  моє  життя,
і  лиш  для  тебе  мого  серця  стук,
і  лиш  для  тебе  воно  терпить  біль  розлук,
і  окриляє  мою  душу  погляд  твій,
як  щястя  вогник  сяє  у  моїй  душі.
Кожен  вечір  я  тебе  питаю,
чи  не  забудеш  ти  мене  в  розлуці,
і  кожен  вечір  відповідь  я  чую,
ніколи,  бо  я  живу  в  твоєму  серці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2015


Між двох вогнів

Десь  у  темній  далечі  
червоніє  край  землі,
як  пожежа  загорілась,
там  земля  розчервонілась.
Піднімається  все  вище,
світло  те  стає  все  ближче,
зажевріло,  забуяло,
в  небі  полукругом  стало.
Сонце  в  небі  появилось,
на  землі  все  розбудилось,
і  у  глухій  тишині
розлились  співи  пташині.
В  кожної  свої  пісні,
але  всі  вони  дзвінкі,
про  любов  і  про  розлуку,
є  про  щастя  і  про  скуку,
є  про  зраду,  є  про  вірність,
є  про  прощення  і  ніжність,
разом  всі  вони  лунають,
одна  одну  доповняють.
Ось  вже  сонце  в  небі  височіє,
своє  тепло  землі  дарує,
земля  ж  у  відповідь  йому
буяє  у  квітковому  танку,
дарує  сонцю  цю  красу,
й  неначе  дівчина  у  вінку,
маками  вуста  розчервонілись,
півоніями  щоки  налились,
і  очі  волошками  синіють,
як  води  кришталеві  в  озері  блистять,
а  коси  колосяться  ячменем  і  пшеницею,
і  заплетені  коси  з  річок  стрічкою.
але  знову  тихо  стало,
і  пісень  пташок  нестало,
й  квіти  зібрались  в  купки,
готові  бачити  вже  сни.
І  ось  у  світлій  далині
знов  червоніє  край  землі,
як  пожежа  загорілась,
там  земля  розчервонілась.
Опускається  все  нижче,
світло  те  стає  все  дальше,
ось  і  зовсім  воно  згасло,
та  взамін  йому  прийшло
сяйво  місяця  холодне,
із  срібним  проблиском  воно.
Він  небу  зіроньки  дарує
й  ошатно  ними  прикрашає,
і  руку  благородно  простягує  землі,
й  запрошує  її  на  прогулянки  нічні.
Вона  ж  зрадлива,  як  русалка,
збирається,  як  вибаглива  панянка,
волосся  своє  розпустила,
як  річка  води  розлила,
і  очі,  що  нагадують  озера,
холодні  стали,  наче  піднялися  з  дна,
і  губи,  зрошені  росою,
сяйвом  не  зрівняються  з  зіркою  любою.
Ось  вона  зібралась,  неначе  королева,
руку  місяцю  подала  і  гуляти  з  ним  пішла,
по  молочному  шляху,  між  сузір'ями  своїми
він  веде  і  зачарована  земля  падає  в  його  обійми.
Але  знов  пора  прощатись  настає,
ось  вже  перший  промінь  сонця  сяє,
і  знов  вона  облик  свій  міняє,
і  зовсім  інша  перед  сонцем  постає.
Та  сонце  про  зраду  ту  вже  знає,
й  промінням  своїм  ніжно  не  ласкає.
від  його  ревнощів  земля  горить,  палає,
прощення  просить,  молиться,  благає,
зжалівшись,  небо  хмарами  її  вкриває,від  пекучих  променів  ховає.
Від  місяця  і  сонця  заховає,
нехай  земля  про  все  сама  подумає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2015


Дощ

Сьогодні  перший  літній  день,
мокрий  і  холодний,
сьогодні  перший  літній  день,
сірий,  одинокий,
сьогодні  перший  літній  день,
наповнений  вітрами,
сьогодні  перший  літній  день,
окутаний  дощами,
сьогодні  перший  літній  день,
він  весь  у  зелені,
сьогодні  перший  літній  день,
а  небо  в  сірій  пелені,
сьогодні  перший  літній  день,
без  сонячного  зайчика,
сьогодні  перший  літній  день,
від  сонця  ні  промінчика.
Сьогодні  перша  літня  ніч,
повітря  пахне  холодом,
сьогодні  перша  літня  ніч,
земля  укрита  мороком,
сьогодні  перша  літня  ніч,
а  світла  місяця  немає,
сьогодні  перша  літня  ніч,
та  ні  одна  зоря  не  сяє,
сьогодні  перша  літня  ніч,
та  чомусь  нагадує  осінню,
сьогодні  перша  літня  ніч,
а  дощ  в  такт  б'є  по  камінню,
сьогодні  перша  літня  ніч,
та  вітер  виє  за  вікном,
сьогодні  перша  літня  ніч,
а  я  одна  зі  своїм  сумом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015


Травневий дощ

Сьогодні  на  дворі  дощ  і  грози,
а  в  мене  на  душі  біль  і  сльози,
коли  по  телефону  чую  голос  твій,
неначе  сонце  сяє  у  моїй  душі
і  кожне  ніжне  слово  у  серці  бережу,
для  тебе  я  лиш  дихаю,  для  тебе  я  живу.
Я  кожну  есемеску  сто  раз  на  день  читаю,
усіх  їх,  як  молитву,  я  на  пам'ять  знаю,
і  кожен  ранок  згадую  наші  щасливі  дні,
кожен  вечір  мрію  я  щоб  ти  прийшов  у  сні.
Бо  знаю  що  не  скоро  нас  доленька  зведе,
радію  кожен  вечір,  що  скоро  день  мине,
радію,  що  на  один  день  скорше  побачу  я  тебе,
і  це  є  моя  радість,  цим  заспокоюю  себе.
Усі  весні  радіють,  а  я  чекаю  осені,
думками  я  вже  там,  у  вересневому  тумані,
він  огортає  нас,  ховає  від  чужих  очей,
але  до  цього  так  далеко,  майже  сотня  літніх  ночей,
ніхто  на  світі  так  не  хоче  позбутись  швидше  літніх  днів,
ніхто  так  сильно,  як  я,  не  хоче  вересневих  дощів,
вони  змиють  з  сердець  наших  тугу  розставання,
вони  окрилять  наші  душі,  єднаючи  кохання.
Сьогодні  на  дворі  травневі  дощ  і  грози,
а  в  мене  на  душі  від  розлуки  біль  і  сльози.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578097
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015


Про тебе

Через  сотні  кілометрів,
через  тисячі  доріг,
ти  приїхав,
і  будинку  нашого  переступив  поріг.
Скільки  довгих  місяців  
і  сумних  ночей,
я  чекала  стільки  сірих  буднів  
сяяння  твоїх  очей.
З  ними  не  зрівняються
сяйво  сотні  місяців,  тисячі  зірок,
сяйво  сонця  затуманиться
і  на  зустріч  один  одному  зробимо  ми  крок.
У  твоїх  обіймах  серце  зупиняється,
від  щастя  сліз  дрижать  повіки,
у  твоїх  обіймах  про  все  забувається,
і  навіть  сильний  біль  розлуки.
Від  твоїх  сильних  і  ніжних  поцілунків  
паморочиться  в  голові,
від  твоїх  лагідних  і  щедрих  поцілунків
світліє  у  душі.
Хоча  ще  вчора  там  були
грози  з  затяжними  дощами,
сьогодні  квітучі  сади
з  райськими  птахами.
І  кожне  слово  з  твоїх  вуст  наповнене  любов'ю,
я  від  них  тамую  спрагу  живою  водою,
без  тебе  в  моєму  серці  була
розлукою  випалена  пустеля,
тепер  там  б'є  джерело  і  цілюща  вода
перетворила  пустелю  в  квітучі  поля.
І  тут  я  просинаюсь  і  чую  серця  стон,
як  жаль,  що  все  це  тільки  сон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015


Біль з душі

В  її  серці  поселилась  біль,
з  очей  журба  слізьми  спливає,
і  сама  вона  схожа  на  тінь,
та  й  пісень  вже  давно  не  співає.
Не  лунає  веселий  сміх,
давно  вже  весна  зимою  стала,
соловейко  в  гаю  стих,
навіть  шепоту  вітру  не  стало.
Смутком  покрила  голову
чорна,  як  ніч,  хустина,
загнана  плаче  в  куточку
наша  матінка  -  Україна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2015


До Тараса

Борітеся  -  поборете!  Вам  Бог  помагає!
За  вас  правда,  за  вас  слава!  І  воля  святая!
Чи  думав  ти,  Шевченку  -  батьку,  що  через  століття
чи  почує  хтось  слова  ці,  чи  зрозуміє.
Ми  боремся,  та  натомість  мати  сина  ховає,
не  думала  я  ніколи  що  таке  буває,
не  думала  я  ніколи  що  таке  побачу,
що  за  мир  помолюся  і  тихо  заплачу.
Борітеся  -  поборете!  Вам  Бог  помагає!
Тарасику  -  брате  може  він  нас  не  чує,
чи  може  є  за  нами  велика  провина,
не  читали  ми  Старого  й  Нового  Завіта,
за  те,  що  не  любили  землю  під  ногами,
за  те,  що  поросли  поля  дикими  бур'янами.
Багато  ми  батьку  біди  наробили,
та  просимо  Господа,  щби  нас  простити.
Може  ми  такі  грішні,що  Він  нас  не  чує,
але  ти,  Тарасе,  близько,  може  тебе  вчує,
передай  же  брате  Господу  нашу  молитву,
що  просимо  ми  прощення  і  просимо  миру.
За  вас  правда,  за  вас  слава!  І  воля  святая!
Так  є  правда,  і  є  слава,  і  воля  святая,
та  кожен  день  нова  мати  чорну  хустину  вдіває,
і  кожен  день  її  серце  туга  скуває.
Не  думала  я  ніколи,  що  таке  буває,
не  думала  я  що  чорна  смута  землю  оповиє.
Попроси  нам  батьку  миру,  Бог  тебе  почує,
як  і  ми  через  століття  теж  тебе  почули.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2015


Ранок

Стану  я  ранесенько,  гляну  у  вікно,
вийду  я  тихесенько  на  подвір'ячко,
і  буду  я  слухати  жайворонкув  спів,
і  бачити  як  на  квітку  метелик  прилетів.
Вона  така  малесенька,  лиш  вирвалась  з  землі,
і  білою  голівкою  прикрашує  цей  світ.
Дує  теплий  вітер,  гілками  колиха,
а  на  гілках  бруньки  потроху  розцвіта.
Під  деревом  трава  легенько  шелестить,
легким  запахом  весни,  свіжістю  манить.
Сонце  з  неба  синього  проміння  посила,
і  все,  що  вже  проснулося,  потроху  зігріва.
Збирає  сонце  лагідно  з  землі  свої  скарби,
із  зелені  зникають  розсипи  роси.
Прощається  земля  зі  сном  вже  до  кінця,
останні  сни  росою  змиває  із  лиця.
Проснулась,  стрепенулась,  зняла  із  себе  тінь,
й  пішла  вперед  на  сонця  грайливий,  ніжний  промінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2015


Після дощу

Сьогодні  теплий,  ніжний  день,
в  калюжах  світло  сонця  грає,
веселка  в  небі  мерехтить,
і  зайцям  сонячним  моргає.
І  дує  теплий  вітерець,
відсталі  хмарки  підганяє,
і  шумно  листям  шелестить,
холодні  крапельки  скидає,
на  квіти  що  внизу  ростуть,
як  діамантами  їх  обсипає.
Пташки  співають  і  щебечуть,
з  калюжі  свіжу  воду  п'ють,
і  зграйками  метелики  літають,
велично  крилами  махають,
ще  більше  квіти  прикрашають,
неначе  в  танець  з  ними  йдуть.
І  бджілки  радісно  гудуть,
солодкий  мед  від  них  несуть,
а  квіти  ароматом  їх  манять,
й  пилок  свій  радісно  між  ними  ділять.
А  під  деревами  трава  блистить,
смарагдовими  розсипами  сяє,
і  вся  так  ніжно  -  ніжно  шелестить,
деревам  скромно  щось  оповідає,
між  нею  вітер  павутиною  бринить,
про  щось  їй  лагідно  співає,
то  тихіше,  то  сильніше  задзвенить,
трава  у  відповідь  легесенько  танцює,
яка  ж  тут  благодать  стоїть,
від  радості  аж  серце  завмирає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577132
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2015