Андрій Анатолійович Отченко

Сторінки (2/168):  « 1 2 »

«Половинці» (Вікторії)

 
Кохаю...
Коли  її  долоні  торкаються  моїх  потертих  рук...
Коли  її  уста  мені  шепочуть...
Кохаю...  І  не  менше  ніж  люблю,
Я  розумію  бути  сам  не  хочу.
Благаю  відпусти  мою  журбу,
Думки  в  полоні  пошепки  торкнувшись,
Тебе  кохати  в  сні  і  на  яву,
Й  життям  своїм  з  тобою  обгорнутись.
Пробачити  усі  мої  слова,
Думки  що  від  самотності  жорстокі,
Кохати  саме  дні  наші  ось  ті,
Що  змусили  на  землі  цій  зіштовхнутись.
Тоді  здається  все  я  написав,
І  більше  не  приховую  нічого,
На  світі  просто  іншої  нема,
Котра  надію  дала  до  нового.
Кохаю...
Це  коли  очі  твої...
Здавалося  примружившись  вбачають,
А  руки  не  шукають  щось  чуже,
Лиш  потайки  та  ніжно  обіймають.

24  вересня  2017  року
Присвячений  людині  котра  завжди  варта  кращого...  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017


«Струна»


Так  іноді  не  віриться  в  слова,
Й  думки  що  лунають  у  скроні,
Натягнута  в  серці  струна,
Не  рветься  без  жалю  і  болі.
Коли  певно  світ  опустів,
Й  долоні  пустивши  до  долу,
Мені  б  не  хотілося  снів,
Думками  кружляють  по  колу.
Завзято  бажання  одне,
Хоч  смерті  таки  не  боятись,
Життя  все  ж  забрало  тебе,
Й  нема  більше  з  ким  посміятись.
Нема  більше  того  часу,
Коли  ще  маленькі  ми  були,
Коли  пам’ятаю  весну,
Тоді  ми  сміялись,  всі  чули.
Дуріли  завзято  завжди,
І  разом  тримали  не  згоди,
Тепер  із  життя  зникла  ти,
Й  дитину  забрала  з  собою.
Напевно  це  просто  кошмар,
І  важко  усе  це  сприймати,
Коли  поховають  ось  там,
А  я  буду  тут  пам’ятати.
За  тисячі  метрів  шляхів,
За  морем  і  за  океаном,
Зірвалася  твоя  струна,
Життя  так  жорстоко  забрало.
Тепер  знаю  точно  кінець,
Я  руки  пускаю  і  плечі,
Коли  просто  скрізь  пустота
Струна  надривається  в  серці.

P/s  Eternal  memory  to  my  dear  friend  Irina  and  godson.  I  will  always  remember  you!

30  січня  2017  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715335
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.01.2017


Напевно…

Нехай  можливо  я  не  зрозумів...
Всіх  твоїх  слів  і  не  відчувши  болі,
Та  я  кохати  інше  не  зумів,
Я  просто  хочу  бути  лиш  з  тобою.
Та  це  напевно  знову  щось  не  те,
В  словах  я  тиском  тисну  в  твої  скроні,
Та  не  вини  мене  прошу  тебе,  
Якщо  буде  потрібно  лиш  любові.
А  ти  будь-ласка  просто  відпочинь,
І  хай  на  завтра  все  ще  наладнаєш,
Як  б  не  кохав  не  розумів  б  тебе,
і  бачив  що  таки  та  ти  страждаєш.
Можливо  ці  слова  не  раз  казав,
писав  і  просто  промовляв  відверто,
І  вперто  лише  з  вірою  чекав,
І  не  казав  що  буде  щось,  напевно.

©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2017


Так важко писати коли ти відверто мовчиш…


Так  важко  писати  коли  ти  відверто  мовчиш…
Хоча  винен  у  цьому  є  я  і  не  більше,
Не  пробачиш  мені  та  все  хочеться  лиш,
Обійняти  й  побути  хвилину  у  тебе.

Там  де  зорі  торкались  землі  ти  була,
І  все  місяць  до  тебе  відверто  прикутий,
Ти  творила  здавалось  б  ось  ті  чудеса,
Та  чомусь  я  залишився  просто  забутий.

Певно  важко  даються  хвилини  ось  ці,
І  все  смуток  у  скронях  тихенько  терзає,
Так  від  ліків  не  легко  і  важко  мені,
Крига  вкрила  сердечко  що  тліє  –  кохає.

Пам’ятати  усе  це  не  є  злісний  сон,
Бо  інакше  хотілося  не  прокидатись,
Лиш  з  тобою  так  хочеться  побачити  он,
І  до  мрії  повільно  та  вірно  торкатись.

Та  слова  що  писав  вже  змінило  усе,
І  що  було  нажаль  та  вже  ти  не  згадаєш,
Не  пробачиш  мені  те  написане  все,
Так  сховаєш  усе  що  для  мене  тримаєш.

Та  надія  яку  ти  колись  надала,
І  як  ті  одиниці  повірила  в  краще,
Я  не  можу  й  не  хочу  щоб  ти  так  пішла,
Відпустивши  усе  що  бувало  лиш  наше.

Правда  важко  повірити  знову  в  слова,
За  якими  я  просто  не  можу  стояти,
Вчинків  безліч  а  ти  є  на  світі  одна,
І  я  вартий  того  щоб  тебе  досягати.

Мені  важко  писати  коли  ти  мовчиш…
Коли  просто  усе  полишивши  на  Бога,
Я  годинник  триматиму  чуєш,  простиш?
 Подаруй  один  шанс,  і  вже  більше  не  треба.

Мені  важко  писати  коли  ти  мовчиш…
Коли  я  на  одинці  залишусь  з  думками,
Вони  гризтимуть  все  та  ти  просто  облиш,
Я  буду  просто  віддано  й  тишком  чекати.

1  січня  2017  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2017


«Привітання для тих то мені важливий»


Ось  добіжать  хвилини  і  рік  промине,
І  кожному  є  що  згадати,
Хтось  важко  зітхатиме  й  вірити  в  те,
Хтось  сльози  буде  витирати.
Для  когось  важким  він  наповнений  був,
А  зараз  на  це  вже  начхати,
Погане  полишив  і  просто  забув,
І  щастя  у  новім  чекати.
Усе  що  минає  приносить  нове,
І  кожен  його  вже  чекає,
Для  когось  кохання  потрібно  при  все,
Хтось  просто  здоров’я  бажає.
І  навіть  якщо  незабаром  біда,
Я  прошу  повірте  у  себе,
На  світі  є  точно  людина  одна,
Котра  буде  вірити  в  тебе.
Хвилини  минають  й  життя  все  біжить,
І  важко  чекати  що  далі,
Хтось  щастя  зустріне  і    просто  ту  мить,
І  в  собі  буде  все  тримати.
Як  важко  б  не  було  усе  відпустить,
А  інколи  навіть  простити,
Життя  не  дарує  повторну  ту  мить,
Життя  лиш  підносить  що  сили.
Нехай  новий  рік  всіх  в  обійми  візьме,
І  просто  дарує  надію,
Збуваються  мрії  і  все  оживе,
Я  певен  я  просто  в  це  вірю.
Щоб  радість  котру  ми  тримали  в  руках,
Зривалась  на  рідних  обличчях,
Не  важко  писати  усе  це  в  словах,
Порівнюю  це  тільки  в  притчах.
Ну  вам  мої  друзі  написане  це,
Я  просто  не  мав  як  сказати,
Мені  б  лиш  побачити  вас  і  все,
Не  варто  про  вас  щось  питати.
Як  кожен  мій  вірш  він  засів  в  голові,
У  ньому  є  певні  обличчя,
Для  інших  пробачте  немає  в  мені,
Тих  слів  що  лунають  від  серця.
Для  кого  усе  я  писав  не  дарма,
Надіюсь  мене  зрозуміють,
Вам  щастя  й  підтримки  на  вік  на  життя,
Хай  Новий  Рік  вас  зрозуміє.

31  грудня  2016  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2016


«Таке напевно пишуть в останнє…»


Таке  напевно  пишуть  в  останнє…
А  я  би  сказати  хотів,
І  янгол  нехай  поєднає,
Закоханих  з  різних  світів.
Нехай  подарує  їм  казку,
Котру  я  в  тобі  віднайшов,
І  ключиків  велику  в’язку,
Та  в  серце  одне  щоб  ввійшов.
Щоб  час  що  таки  роз’єднає,
Проніс  це  кохання  у  світ,
Мені  лиш  би  просто  в  останнє,
Від  тебе  приємний  привіт.
І  більше  ніщо  не  потрібно,
Я  сам  знаю,  мушу  піти,
Пробач  мене  прошу  кохана,
І  час  вже  розводить  шляхи.
Зривається  вітер  у  серці,  
У  скронях  заблискає  грім,
І  сльози  закриють  долоні,
Та  правда  залишиться  в  нім.
І  скільки  би  часу  не  було,
І  доля  все  зводила  нас,
Нехай  мить  уже  не  тікає,
А  просто  дарує  цей  шанс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016


Недопалками тихих слів…


Коли  відчутно  пустоту,
Недопалками  тихих  слів,
Зривався  простір  телефону,
А  я  з  тобою  говорив.
Прохання  радощів  мовчало,
І  лиш  я  чув  твої  уста,
Поривом  щастя  колихало,
Хоча  не  поруч  ти  була.
Слова  -  слова!!!  картали  душу,
Та  й  ти  була  чомусь  сумна,
А  я  хвилююсь  хоч  й  не  мушу,
Та  ти  єдина  там  одна.  
Ти  важко  дні  проводиш  щільно,
І  це  гнітись  моє  життя,
Ти  просто  квіткою  тендітно,
У  серці  є  моїм  щодня.
З  тобою  легко  прокидатись,
І  сил  набратися  на  день,
З  тобою  просто  не  лінитись,
До  тебе  хочеться  лишень.
І  кожен  раз  лягаю  спати,
Я  уявляю  ті  уста,
Вони  у  сні  будуть  мовляти,
А  я  чекатиму  життя.

24  грудня  2016  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2016


«Що б ти сказала в останнє?»

Що  б  ти  сказала  в  останнє?
Чомусь  це  шепочуть  думки,
Без  легкості  біль  поєднає,
І  серце  все  рве  на  шматки.
Напевно  ніколи  не  скажу,
Що  легко  бувало  колись,
Та  розум  кричить  я  не  можу,
Ти  просто  візьми  озернись!
Поглянь  у  ті  промені  щастя,
В  котрих  ти  побачив  усе,
Ти  просто  миттєво  відкрився,
Неспокій  тебе  ще  гризе.
Ти  пагубно  кидаєш  руки,
Та  віриш  у  неї  при  все,
Вона  наче  янгол  окутий,
Та  з  нею  тобі  лиш  везе.
І  кожна  хвилина  як  мрія,
В  думках  закружляє  вона,
Дзвінки  і  слова  то  надія,
Та  серця  у  грудях  нема.
Вона  щось  чарівно  шепоче,
А  я  лиш  доволі  боюсь,
Боюсь  що  говорю  в  останнє,
І  крові  від  серця  нап’юсь.
Жахливо  таке  щось  писати,
Коли  розум  рвуть  ці  думки,
Із  ними  так  важко  чекати,
Із  ними  так  важко  іти.
 Нехай  час  доволі  знущався,
І  я  свою  мить  упустив,
Тоді  я  тебе  не  кохав  ще…
Тоді  я  тебе  лиш  любив.
І  байдуже  хто  що  говорить,
І  скільки  минатиме  літ,
Я  знати  буду  і  чекати,
Бо  ти  розтопила  той  лід.
Що  ти  наче  зірочка  з  неба,
На  схилі  манила  мене,
А  я  одинокий  напишу…
Кохаю  так  сильно  тебе!

19  грудня  2016  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2016


Боюсь я втратити тебе…


Боюсь  я  втратити  тебе…
Сильніше  всього  я  боюсь,
Хоча  ти  знаю  не  моя,
З  думками  я  собі  сварюсь.

Мене  гризуть  дурні  часи,
Що  мені  холод  нагнітають,
А  я  хвилююсь  бо  це  ти,
Хвилини  суму  наступають.

Мені  би  спокою  лишень,
Що  випромінюють  ті  очі,
І  серцю  хочеться  одне…
Воно  постійно  щось  шепоче.

Я  ж  намагався  утекти,
Від  почуттів  що  ти  відкрила,
Та  я  дурний,  не  вірив  в  те,
Що  серцю  лід  той  розтопила.

Я  полишив  б  усе  давно,
Аби  тоді  ти  промовчала,
Та  лиш  душа  моя  сама,
Хвилини  тої  заспівала.

Лунає  звук  із  уст  твоїх,
Мов  медом  солодко  окутий,
Проник  у  серце  так  мені,
І  не  дає  тебе  забути.

І  я  дурний  це  б  не  простив,
Тобі  нічого  не  сказавши,
І  почуття  би  я  не  вбив,
Мовчанням  віддано  кохати.

Та  я  боюсь  ти  не  простиш,
Що  я  життям  буду  чекати,
І  лиш  кохатиму  тебе
Так  щастя  в  тобі  все  вбачати.

Боюсь  я  втратити  тебе,
Сильніше  всього  я  боюсь,  
Коли  для  мене  ти  усе,  
Боюсь  я  втратити  тебе.

15  грудня  2016  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2016


Так за що я тебе покохав?


Так  за  що  я  тебе  покохав?
Ти  питала  а  я  відповім.
Не  важливо  ніщо  і  усе,
І  мене  лиш  думками  несе.

Я  не  знаю  повіриш  чи  ти,
Та  брехати  не  маю  мети,
Мов  тим  громом  у  серці  горить,
Душа  тліє  й  думками  шипить.

Коли  вперше  побачив  тебе,
Пам’ятаю  казкові  ті  очі,
Не  згадаю  яка  ти  ж  усе,
І  думками  мене  лиш  волоче.

Я  кохаю  за  тебе  життя,
Що  мені  лиш  тебе  дарувало,
Буду  долі  я  вдячним  за  все,
Що  уста  лиш  твої  шепотали.

Не  потрібні  усі  ті  скарби,
Лиш  тебе  попрошу  усміхайся,
Я  кохаю  й  не  хочу  іти,
Лиш  з  тобою  б  навіки  зостався.

Це  банально  напевно  звучить,
Що  кохання  минає  невпинно,
Та  за  тебе  душа  все  болить,
І  мені  це  в  одно-час  не  дивно.

Так  за  що  я  тебе  покохав?
Ти  питала  а  я  відповім,
В  твоїм  серці  багато  тепла,
І  я  хочу  зігрітися  ним.
 
13  грудня  2016  року  ©  Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2016


«Я хочу бачити ці очі кожен день…»

Я  хочу  бачити  ці  очі  кожен  день,
Й  закохано  хвилинами  мовчати,
І  чути  як  уста  твої  лишень,
У  серці  моїм  будуть  щось  ховати.

Нехай  усе  це  дивно  прозвучить,
Зігрітися  лише  в  твоїм  полоні,
Думки  прикуті  й  відстань  що  біжить,
Та  ти  не  покидаєш  мої  скроні.

Я  вірю  в  те  до  чого  не  дійти,
З  останніх  сил  та  буду  намагатись,
І  не  покину  тої  я  мети,
Навіть  якщо  до  тебе  не  дістатись.

Таким  напевно  був  життєвий  жарт,
Мені  судилось  просто  лиш  чекати,
Й  таки  кохати  віддано  тебе,
Думками  цими  тишком  обгортати.

Цей  час  сильніше  стягує  петлю,
І  я  не  помічаю  тої  кари,
Я  просто  лиш  кохаю  і  люблю,
Й  життя  своє  в  очах  твоїх  вбачаю.

І  навіть  не  потрібно  цих  думок,
Я  просто  сам  себе  вже  не  пізнаю,
Ти  замінила  в  серці  той  замок,
І  там  з  тобою  я  таки  літаю.

Можливо  це  в  останнє  я  писав,
Допоки  та  печаль  не  полонила,
Боюся  сама  лишиться  душа,
Що  очі  твої  миттю  охопила.

Я  хочу  бачити  ці  очі  кожен  день,
Й  закохано  хвилинами  мовчати,
І  чути  як  уста  твої  лишень,
Повільно  мене  будуть  обіймати.

12  грудня  2016  року  ©Андрій  Анатолійович  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2016


Пробач мені мої слова…


Пробач  мені  мої  слова…
Думками  стиснуті  в  полоні,
Кохаю  я,  ти  не  моя…
І  це  ті  вистріли  у  скроні.
Із  цим  усім  ось  та  межа…
І  вибір  в  тиші  захопився,
Я  лиш  віддам  тобі  життя,
І  певен  що  не  помилився.
Пробач  мені  мої  слова…
Вони  руйнують  твоє  щастя,  
Поглянь  де  ти  і  просто  я…
На  тебе  віддано  дивився.
Цікаво  криються  думки,
Немов  у  них  ти  щось  сховала,
Ти  певно  зіронька  моя…
Мені  тебе  не  вистачало.
Пробач  мені  мої  слова…
Пробач  написане  кохаю…
Я  віддаю  тобі  життя,
І  що  робити  я  не  знаю.
Пробач  мені  що  я  писав…  
І  цим  завдав  тобі  неспокій,
Я  просто  вічно  би  чекав,
Адже  ти  мій  сімейний  спокій.
Пробач  мені  мої  слова…
Пробач  що  сильно  так  кохаю,
Ти  подаруй  мені  життя,
Котре  з  тобою  я  пізнаю.

5  грудня  2016  року  ©  Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016


Давай з тобою лишимось удвох…


Давай  з  тобою  лишимось  удвох…  
І  будемо  закохано  мовчати,  
Шептатиме  душа  в  твоїх  очах,  
З  тобою  і  уста  будуть  кохати.  

Давай  з  тобою  лишимось  удвох…  
Вимкнемо  світло  і  згасимо  свічі,  
І  ніжно  так  обіймами  за  плечі,  
Під  ковдрою  тепло  для  нас  обох.  

Давай  з  тобою  лишимось  удвох…  
І  будемо  очима  розглядати,  
І  пристрасно  обнявши  ті  уста,  
На  вушко  щось  повільно  шепотати.  

Давай  з  тобою  лишимось  удвох…  
Підемо  погуляємо  у  парку,  
На  лавочці  присядемо  бульвару,  
За  мрійливо  закоханих  долонь.  

Давай  з  тобою  лишимось  удвох…  
І  більше  вже  нічого  не  потрібно,  
І  долею  це  щастя  для  обох,  
В  серцях  лиш  об’єднається  тендітно.  

Давай  з  тобою  лишимось  у  двох…  

24  листопада  2016  р.  ©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2016


«Ірині…»


Я  напишу  а  ти  прочитай…  
І  відкриєш  невідані  речі,  
Це  від  смутку  у  мене  нажаль,  
Серце  віддано  й  бережно  шепче.  

Так  якою  була  звісно  ти?  
В  голові  все  тебе  обгортало,  
Закривалися  очі  мої,  
І  уява  тебе  малювала.  

Зачаровані  дні  все  біжать,  
Обнадіюють  навіть  хвилини,  
На  забути  тебе  в  цім  житті,  
Сум  знаходить  мене  щогодини.  

Ну  а  ти  не  тривож,  не  вбачай,  
Бо  такою  і  є  певно  доля,  
Просто  того  лиш  щиро  кохай,  
І  я  вірю  що  то  твоя  воля.  

Я  вже  знаю  яке  є  життя,  
І  кому  в  цім  житті  пощастило,  
Хоч  у  серці  моєму  лиш  ти,  
Та  йому  ти  даруєш  ті  крила.  

Намагатись  забути  тебе,  
Розум  ставши  навколішки  просить,  
І  лиш  молить  мене  по  при  все,  
І  судомами  в  серці  щось  зводить.  

Мов  у  скронях  з’явилася  ти,  
І  в  очах  моїх  проживаєш,  
Завойовуєш  частку  краси,  
І  в  мені  її  тишком  ховаєш.  

Намагаєшся  звести  усе,  
І  на  далі  з’являється  кара,  
Я  кохаю  тебе  по  при  все,  
Й  розумію  що  я  вже  нездара.  

Я  не  годен  тримати  ось-це…  
Почуття  що  мене  охопило,  
Розбудило  мене  і  живе,  
І  мене  лиш  одне  полонило.  

Я  напишу  а  ти  прочитай…  
Бо  мовчати  тобі  я  не  можу,  
Я  кохаю  тебе,  та  нажаль,  
Просто  долею  бути  не  можу.  

22  листопада  2016  р.  
©Андрій  Анатолійович  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2016


Листопад


Поривом  вітру  тишина,
Опавше    листя  завиває,
І  музика  нажаль  не  та,
І  більш  сумної  не  буває.

Безжальним  смутком  в  унісон,
Міняють  кольори  природи,
І  почуттів  важкий  вагон,
Прямує  поперек  дороги.

Крокуючи  іду  в  далі,
І  намагаюсь  заховатись,
Там  де  думки  мої  самі,
І  не  потрібно  їм  ховатись.

Де  не  знайдеш  підказку  ту,
Що  допоможе  далі  жити,
І  покохавши  саме  ту,
В  неволі  мусиш  відпустити.
 
 І  розтерзавши  на  шмаття,
Я  обгортаю  свої  руки,
Запам’ятаю  листопад,
Котрий  не  змусить  все  забути.

19.11.16  р.  ©А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016


Про неї не потрібно безліч слів…

Про  неї  не  потрібно  безліч  слів,  
Лиш  зірочки  на  небі  шепотіли,  
Зривався  вітер  й  грізно  зашумів,
Я  розумів  що  тягне  все  до  неї.

На  підвіконні  настрою  нема,
Присівши  я  запишу  на  папері,
Поміж  рядків  залишилась  вона,
Й  стіна  у  серці  що  немає  двері.

Зривалися  думки  мов  буревій,
Й  шквальним  дощем  у  грудях  заливає,
У  серці  загорілася  іскра,
Тепер  вона  безжально  в  нім  блукає.

Про  неї  не  потрібно  безліч  слів,
І  досить  що  вона  така  тендітна,
Як  квітку  з  рук  її  я  б  не  згубив,
Та  лиш  вона  не  пустить  свого  серця.

Про  неї  шепотіли  щось  думки,
Душа  все  закувалась  у  полоні,
І  карбувала  шрами  і  рубці,
Вона  так  полонила  мої  скроні.

Долоні  так  зжимаючи  іти,  
Натиснувши  притягую  до  скроні,  
Й  шалено  пробігають  всі  думки,
Й  надалі  я  не  розумію  мови.

Про  неї  не  потрібно  безліч  слів,
Для  неї  лиш  хотілось  б  щось  сказати,
І  палко  обійнявши  ті  уста,
Її  ніколи  так  й  не  відпускати.
 
19.11.16  р.  ©А.А.Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016


Над прірвою…

Над  прірвою  звисає  це  життя,
Зусиллями  натягнуті  канати,  
І  сил  здається  просто  вже  нема,
Й  не  хочеться  все  їх  так  відпускати.

Здивовано  для  когось  не  мені,
Роботою  себе  лиш  закидати,
І  вигнати  думки  із  голови,
Моливши  мов  нікого  не  кохати.

Депресію  роздерти  на  шмаття,
Й  кричати  мов  немає  там  нікого,
Два  роки  як  сховалося  життя,  
Душа  десь  затаїлася  у  комі.

Гадаєте  що  я  би  не  писав,
Як  би  життя  все  дарувало  крила,
Та  заіскрила  в  серці  лиш  вона,
Питання!  Як  вона  його  відкрила?

Питання  що  створило  хаос  цей,
Немов  я  до  очей  її  прикутий,
Закоханим  зробити  перший  крок,
А  потім  намагатись  все  забути.

Кінець  таки  доводить  певний  сум,
Як  кажуть  друзі  вічно  будеш  спати,
Та  не  поспиш  коли  вона  є  сон,
Хоча  й  за  дня  його  чекати.

Зриваються  думки  у  голові,
Туманять  немов  хочуть  мене  з’їсти,
А  в  мене  все  іграє  в  животі,
Не  в  змозі  так  поспати  і  не  їсти.

І  це  завзято  клініка  одна,
Що  на  роки  у  комі  потримає,
Коли  вона  не  буде  все  моя,
Та  серце  як  дурне  не  відпускає.

І  так  лише  попробуй  проживи,
Без  неї  вже  ніяк  не  уявити,
Дозволити  думкам  мене  убити,
Хоч  і  кохати  щиру  не  сумну.

16.11.16р.  ©А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2016


«Як важко бачати сум у тобі»

Як  важко  бачати  сум  у  тобі,
Немов  роз’їдаєш  сльозами  всі  рани,
Долоні  стискаєш  і  душиш  в  пітьмі,
Страждаєш  так  гірко  ночами.

Навіюєш  сум  який  я  не  вбачав,
І  стверджуєш  що  все  минає,
Зникає  усмішка  в  твоєму  лиці,
Кричиш  мов  життя  це  вбиває.

І  гірко  дивитись  на  тебе…  Пробач!!!
Не  хочу  тобі  я  брехати,
Ти  так  поховаєш  найкраще  в  собі,
Й  нікого  нажаль  не  згадаєш.

Написане  це  лиш  гнітить  в  голові,
А  я  лиш  як  друг  тебе  прошу,
І  вірю  що  все  ще  удасться  тобі,
Я  знаю  адже  ти  все  зможеш.

І  хай  не  згасають  промінчики  ті,
Й  у  серці  тамується  щастя,
Бо  важко  вбачати  не  радість  в  житті,
Прошу  просто  щиро  всміхайся.

А.А.Отченко  4.10.16.р.  присвячений  Валерії  Прощенко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692319
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.10.2016


«Сину з нагоди чотирьох річчя»


Пробач  мені  сину…
 Що  не  поряд  з  тобою,
Що  не  є  батьком  тим,  
 Який  є  за  спиною.

Хоча  люблю  тебе,
 Пригорнувши  до  тіла,
       А  все  там  вдалині,
І  не  маю  я  крила.

Ти  пробач  мені  сину…
Бо  я  просто  не  можу,
Мені  соромно  дуже,
Та  нікого  не  прошу.

Завеликим  став  світ,
І  ми  досить  далеко,
Хоча  всесвіт  є  ти,
І  нічого  не  треба.

Не  потрібні  машини,
І  в  грошах  нема  щастя,
Душа  в  твоїх  очах,
Аби  тільки  не  згасла.

Аби  ти  все  зростав,
Так  для  мої  потіхи,
Я  кохаю  тебе,
Та  час  мушу  терпіти.

Він  лунає  біжить,
Пам’ятаю  від  нині,
І  ціную  життя,
Воно  в  моїй  дитині.

Воно  в  посмішці  тій,
Що  затьмарює  зорі,
І  побачивши  це…
Я  залишусь  в  покої.

І  в  останок  пишу,
Та  я  не  забуваю,
Я  кохаю  тебе,  
І  як  батько  вітаю.

А.А.Отченко  28.09.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2016


«Крига»

Із  часом  ми  відчуваємо  серце  шипить,  
Від  стінки  до  стінки  ілюзію  свою,  
Печаллю  бездушно  у  ній  щось  манить,  
Й  не  хочеться  бути  собою.  
Не  хочеться  більше  такого  життя,  
Занадто  усе  це  дістало,  
Не  стало  вже  більше  мене  і  тебе,  
А  нас  взагалі  не  бувало.  
Питання  таки  колихало  одне,  
В  думках  розриваючи  душу,  
І  вперто  творило,  кохало  тебе,  
Та  я  лиш  чомусь  вже  не  мушу.  
Із  часом  ось  це  розуміння,  
Загоює  шрами  й  рубці,  
І  очі  забувши  на  завжди,  
Ти  десь  вже  далеко  в  кінці.  
А  я  все  ж  живу  по  новому,  
І  маю  свої  почуття,  
Заковані  тут  за  межею,  
І  не  підпускає  серця.  
І  кригою  все  оповите,  
Й  не  чути  помірність  биття,  
Життя  що  і  так  само  вите,  
Утратило  сенс  майбуття.  
І  хвилею  так  полонивши,  
Від  холоду  криги  зникав,  
Не  маючи  так  половини,  
Я  просто  собі  замерзав.  


А.А.Отченко  14.09.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689060
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.09.2016


Чомусь цей час нагадує тебе…

Чомусь  цей  час  нагадує  тебе,
Й  мурашки  пробіжать  по  тілу,
Всі  спогади  торкають  саме  те,
Та  серцем  вже  нікуди  не  полину.
Нажаль  та  все,  закінчилась  пора,
Кохання  не  загоїть,  рубці  й  шрами,
І  фото  в  рамці,  іншого  нема,
Як  міст  котрий  навіки  поміж  нами.
Здавалось,  це  лиш  був  щасливий  сон,
Та  ні,  життя  потребою  повчає,
Рожеві  то  були  все  ж  окуляри,
І  серце  закипає  й  тиском  б’є.
А  в  голові  навіки  дійсно  є,
І  кожну  ту  хвилину  пам’ятає,
Напевно  мало  б  бути  саме  те,
Чого  нажаль  не  буде  й  вже  не  має.
Чомусь  цей  час  нагадує  тебе…
Й  пустоту  що  з’явилась  поміж  нами,
Де  вітер  лиш  лунає  по  при  все,
Ескізи  немов  швидко  накидає.
Та  серцем  відчуваю  що  не  та,
І  серця  у  тобі  таки  не  має,
Людина  що  кохала  по  при  все,
Цінує  і  лиш  просто  пам’ятає.
А  ти  пробач,  та  ти  усе  ж  не  ти,
Подоба,  репродукція  кохання,
Ти  набиваєш  ціну  вище  висоти,
Та  ти  не  варта  того  оригіналу.
Кохання  не  пройшло  затихло  лиш,
Подекуди  відчути  блиски  щастя,
Коли  лиш  усміхається  малюк,
У  ньому  я  вбачаю  те  кохання.
В  його  очах  я  бачив  нас  обох,
Коли  ми  були  тільки  просто  разом,
Він  став  тим  діамантом  тим  алмазом,
Частинкою  повітря  всім  життям.
Чомусь  цей  час  нагадує  тебе…
Синочку  ти  повір  не  забуваю…
І  ношу  я  під  серцем  те  усе…
Що  ти  лиш  просто  татом  називаєш.

А.А.  Отченко  ©  03.07.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675767
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2016


«Ніж в моє серце»

Очі  твої  здавалось  прозорі,
І  сльози  на  щічках  тичуть,
Ти  стовпиком  став  коло  дому,  
І  руки  зминаєш…  не  лють.
Заблискало  в  серці  від  болю,
І  грім  все  ж  по  тілу  пробіг,
І  вистрілом  пулею  в  скроню,
Обличчя  твоє  не  вберіг.
А  я  намагався  долати,
Та  важко  було  у  ту  мить,
Синочку  не  можу  я  спати,
Душа  тишком  тліє  й  болить.
Я  кожного  дня  оглядаю,
Записаний  мною  сюжет,
Я  знаю  і  вірю,  чекаю,
Що  щастя  у  нас  ще  буде.
Ще  трішки  залишилось  часу,
Годинник  здається  завис,
І  тягне  все  поступом  стрілку,
І  в  серце  заколе  той    спис.
І  тут  на  хвилинку  оглянусь,
Аби  тільки  він  десь  пішов,
 І  пулею  болячи  бачу,
Він  все  виглядав  і  не  йшов.
І  важко  відразу  ж  у  горлі,
Той  камінь  нажаль  не  ковтну…
Ти  там  все  мене  виглядаєш,
А  я  що  секунди  люблю.

А.А.  Отченко  20.06.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2016


Філософія

Із  часом  просто  зрозумів,
Розплющив  очі  без  обману,
Немов  себе  я  зупинив,
Без  жалю  з  гідністю  бажання.

Я  все  ж  пишу  ось  ці  рядки,
На  них  все  сум  так  налагяє,
Зриває  покотом  з  душі,
І  просто  так  не  відпускає.

Питання  змушують  думки,
Упасти  вниз  із  тої  ніші,
Де  положиро  раз  в  житті,
Тепер  у  серці  зона  тиші.

Тепер  немає  там  війни,
Адреналіну  там  немає,
Без  ейфорії  у  житті,
Вже  навіть  дах  той  не  зриває.

І  зупинилося  усе...
І  кров  застигла  у  судинах,
І  не  хотілось  б  більше  те...
Як  кажуть...  -"  Певно  не  зудилось".

А  потім  рвеш  своє  життя,
Тим  більш  серйозно  ти  опікся,
Образливо  таки  одне,
А  ти  кохав,  та  не  влюбився.

Ти  все  по  іншому  вбачав,
Та  й  то  лише  мрія  й  тільки  того,
І  ти  не  віриш  що  казав,
Немов  й  не  було  там  нічого.

Зявились  різні  кольори,
Рожевий  зник  з  палітри  цеї,
І  вже  не  бачу  те  я  в  ній,
І  більш  не  хочу  я  до  неї.

Мені  б  залишити  одне,
І  миті  щастя  не  забути,
Та  в  ній  жорстокість  понесе.
Я  б  не  хотів  таке  відчути.

Але  життя  це  бумеранг,
І  той  хто  в  нім  нажаль  опікся,
Хто  оступився  звісно  ж  сам,
Той  хто  повірив  та  повівся.

І  лиш  завершити  рядки,
в  душі  одне  так  пролунає,
Чому  життя  таке  важке?
-"  Тому  що  іншим  не  буває".

А.А.  Отченко  07,06,16р,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670902
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.06.2016


Ми засинаємо з своєю людиною в серці…

Буває  важко  до  нестями…
Поміж  порогами  життя,
Здається  є  хтось  поруч  з  нами,
Що  пригортає  до  плеча.
Що  десь  із  глибини  благає,
І  криком  просить  лиш  іти,
Завжди  так  вірно  зберігає,
Здавалось  вірить  в  нас  завжди.
Немов  останній  ряд  молитви,
Я  нагадаю  ті  слова…
Від  них  все  серце  закипає,
І  мліє  потайки  душа.
І  заривається  думками,
Історія  сумних  очей,
Як  той  сонет  її  читали,
Зірвавши  настрій,  хотіли  ще.
Адже  згадаєш  те  що  було,
Поміж  мільйон  чужих  очей,
Свою  людину  ти  шукаєш,
І  пригортаєш  до  плечей.
І  медом  є  та  насолода,
Що  дарить  радість  у  життя,
У  кожного  є  та  людина,
Що  гріє  серце  нам  щодня.
І  написавши  це  згадаю,
І  не  полишу  ні  на  мить,
Ти  завжди  є  в  моєму  серці,
Заради  тебе  варто  жить.

А.А.  Отченко  11.05.16  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016


«Нестерпно»

Нестерпно  важко  й  гірко  на  душі,
Думки  чомусь  в  злітають  поміж  хмари,
Летять  швидко  хвилини  з  ними  дні,
Й  життя  таким  нікому  не  згадати.
Та  серце  немов  б’ється  невпопад,
Здавалось  на  останок  пролунає,
Безжально  невгамовний  водоспад,
Котрий  все  на  шляху  своїм  змиває.
І  просто  десь  уносить  у  далі,
Здавалось  більш  ніхто  вже  не  згадає,
Немов  та  смерть  ховає  в  голові,
Й  кричить…  Тебе  ніхто  вже  не  кохає!!!
У  ці  хвилини  грає  тишина,
І  актом  розтерзає  мої  нерви,
Мов  кислота  з’їдає  самота,
 І  болячи  та  буде  мене  перти.
Ковтком  поперек  горла  це  життя,
Котре  мене  морально  добиває,
Коли  минає  пробігом  весна,
А  в  мені  ще  та  осінь  догорає.
 І  це  здається  потайки  петля,
Так  душить  і  нестримно  дожимає,
   В  моїх  очах  той  сміх,  ще  те  життя,
Де  син  мене  у  радість  обіймає.
Червоний  вже  не  стане  телефон,
Коли  почуті  ті  гудочки  смерті,
Не  бачу  більше  ручок  і  долонь,
Що  так  зігріють  душу  в  моїм  серці.

А.А.  Отченко  2.05.16р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663516
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.05.2016


«Який художник пише небеса?»

Який  художник  пише  небеса?
І  фарби  в  нього  певно  неповторні,
Пастельними,  хмарки  мов  паруса,
Пливуть  собі  в  безодні  все  широкій.
Зриває  шторм  і  місяць  вже  зійшов,
І  зірочки  мов  кораблі  в  полоні,
В  пориві  вітру  не  будуть  плисти,
Так  засвистить  повільно  коло  скроні.
Який  художник  пише  небеса?
Немов  у  нього  фарб  більше  немає,
І  гарно  не  завжди  коли  весна,
Ще  дощ  осінній  тишком  пролунає.
 Бувало  просто  зміниться  пора,  
А  ти  все  відведи  свій  погляд  в  небо,
Це  там  повільно  пишеться  краса,
Запам’ятай,  художник  пише  небо.
Минають  всі  хвилини  у  житті,
Біжать  хмарки  як  ті  секунди  світу,
А  там  пташки  летять  у  нікуди,  
Напевно  їм  потрібно  далі  вітру.
Художник  все  ще  пише  небеса,
І  що  секунди  той  пейзаж  стирає,
Змінились  пори  року  вже  весна,
А  він  немов  в  палітрі  ще  блукає.
Закривши  очі  певно  загадав,
І  не  забути  вірно  він  поклявся,
Бо  пише  він  про  тих  кого  кохав,
Та  сам  давно  на  небесах  зостався.
А  я  як  автор  пишу  ці  слова,
Над  ними  небеса  це  мої  мрії,
Щоб  бачила  дитинка  все  моя,
Просторе  й  вільне  небо  все  життя.

А.А.  Отченко  22.04.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2016


«Все більше незабутніх днів»

Як  хочеться  побачити  ті  очі,
Які  не  бачу  цими  днями,
Так  пролітають  будні  й  ночі,
І  час  терзає  поміж  нами.
Зриває  спогади  ясні,
Котрі  навіюють  ту  казку
І  сльози  на  очах  рясні,
Приховують  жалючу  маску.
Як  хочеться  в  обійми  взяти,
 І  пригорнути  мов  до  серця,
І  більш  все  коле,  так  ніколи,
Й  не  чути  біль  що  дико  рветься.
І  подих  зводить  в  унісон,
Думки  немов  десь  поміж  нами,
Та  все  ж  болючий  тільки  сон,
Що  міст  будує  між  світами.
Як  хочеться  тебе  почути,
І  хочеться  з  тобою  жити,
Відкривши  очі  більш  любити,
А  не  терпіти  біль  жалку.
І  чесно  кажучи  від  серця,
Котре  товче  і  дико  рветься,
В  злітає  й  потайки  несеться,
В  країну  де  пануєш  ти.
А  я  не  можу  це  читати,  
В  думках  безжально  рахувати,
Не  вдале  те  не  приховати,
І  пробігом  минають  дні.
А  я  хотів  б  лише  сказати,  
Обнявши,  щиро  прижимати,
І  у  всевишнього  благати,
Все  більше  незабутніх  днів.

А.А.  Отченко  15.04.16  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016


«Україна починається з тебе!!!»

Сьогодні  всі  ми  творимо  війну,
Безжальну  і  частково  хаотичну,
Почувши  щось,  торкнувши  за  струну,
Добавимо  вже  більше,  фантастичне.
Коли  вже  скрізь  забуте  не  життям,
Насилля  і  безжально-злісна  кара,
Не  пишемо  про  мир  коли  війна,
Здавалось  що  тепер  нам  досить  мало.  
Коли  брати  безстрашно  в  бліндажах,
Плечима  прикривають  Україну,
В  столиці  гроші  крадуть  у  мішках,
І  цим  дарують  нашу  батьківщину.
-  Їм  байдуже…  Здається  кажуть  всі,
Вони  для  нас  нічого  не  зробили,
А  ти  подумай,  як  лише  й  чому?
Нас  досі  просто  так  не  полонили.
Нам  небо  вільний  дарить  краєвид,
Й  не  чути  все  ж  страшних  тих  перестрілок,
Не  бачимо,  а  там  вже  хтось  біжить,
На  зустріч  смерті,  й  певно  без  зупинок.
Сьогодні  ми  всі  пишемо  війну,
Та  ту  яка  у  кожного  окрема,
Із  світом  та  найменше  за  мету,
Й  не  більше  чим  почути  ми  хотіли.
Така  у  нас  буденність  за  життя,
Із  часом  про  війну  всі  говорили,
Одні  лиш  скарги  й  безліч  тих  образ,
Та  самі  вже  нічого  не  робили.
Здається  все  ось  так  просто  мине,
Забудуться  усі  ті  можновладці,
Усі  хто  забирали  в  нас  життя,
І  навіть  ті  хто  були  просто  в  касці.
Усі  хто  захищав  аеропорт,
Адже  я  певен  більшість  їх  не  знають,
І  не  кохають  й  вірять  так  у  них,
Як  ті  хто  із  сльозами  їх  ховають.
Уже  забутий  більшістю  майдан,
Населення  турбує  комуналка,
Ціни  ростуть,  а  зарплатні  нема,
І  у  думках  безвихідь,  перепалка.
Питання  що  турбує  всіх  щодня,
А  як  на  далі  просто  існувати?
Коли  в  країні  виходу  нема,
Напевно  вже  потрібно  утікати.
Напевно  я  б  нічого  не  зробив,
Подавшись  із  думками  в  зарубіжжя,
Я  сам  себе  за  це  б  картав  й  простив,
Та  в  європейців  був  би  у  підніжжя.
Сьогодні  ми  говоримо  «Війна»,
А  більшість  так  цього  й  не  розуміє,
І  стверджує  країни  вже  нема,
Її  розкрали  й  просто  погубили.
Так  відгорнувшись  скаже  Патріот,  
Слова  котрі  будуть  гостріше  леза,
Даремно,  зрадник  певно  ідіот,
І  крім  себе  ніщо  йому  не  треба.
А  ви  пишіть  і  говоріть  пусте,
На  вітер  всі  слова  по  розкидавши,
І  склавши  руки  нити  все  про  те,
Що  самі  у  собі  вже  поховали.
І  сутність  твору  зовсім  не  важка,
Потрібно  подушити  війну  в  собі,
Й  поставити  мету  так  швидкома,
І  діяти  самому  до  не  змоги.
Адже  страхи  ідуть  від  нас  самих,
Потрібно  просто  швидко  їх  долати,
І  не  винити  всіх  ось  тих,
Самому  цю  країну  підіймати.

А.А.  Отченко  22.03.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2016


«Не вмирай Надіє, а живи…»


Не  вмирай  Надіє,  а  живи…
Запали  той  вогник  що  не  гасне,
Ти  фундамент  мрії  і  мети,
Та  незламність  волі  повсякчасна.
Те  усе  що  нам  даруєш  ти,
Стверджує  єдине  й  неповторне,
Не  зумів  б  ніхто,  а  можеш  ти,
Тільки  не  погинь,  країна  просить.
Ми  живемо  з  мрією  у  те,
Щоб  тебе  все  ж  доля  не  зломила,
Ти  для  нас  герой  по  при  усе,
Ти  для  нас  «Незламна  Україна».
Як  писав  Кобзар…  Вставай  і  ти,
Адже  ці  кайдани  вже  зломила,
Тим  згубила  ворогу  усе,
Видно  коли  він  –  це  не  людина.
Видно  коли  підлий  світ  ще  є,
Але  ти  Надіє  не  здавайся,
Не  зломись  і  ворогу  вже  зле,
Не  зломись  бо  він  ось  захитався.
Не  вмирай  Надіє,  не  вмирай…
Запалали  вогники  у  храмах,
У  серцях  мільйонів  без  обману,
Коли  твоя  воля  по  при  все.

А.А.  Отченко  13.03.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651648
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 14.03.2016


Дорогі жінки…

Ви  подобаєтесь  такими  якими  ви  є…
Й  не  потрібно  все  більш  макіяжу,
Бо  природна  краса  по  при  все,
І  повірте  помітно  одразу.
Не  потрібні    ляльки  ті  з  журналу,
Що  красують  його  краєвид,
Та  прийміть  це  лише  не  в  образу,
З  ними  все  існувати  не  жити.
Ну  а  вам  подаровані  квіти,
Ніби  мед  на  обличчі  моїм,
Та  усе  ж  більш  нічого  не  треба,
Вам  постійно  би  щось  хтось  дарив.
Насолода  тієї  усмішки,
І    блискучість  в  чарівних  очах,
Розривають  ту  мрію  й  навпроти,
Мов  зірки  надають  вірний  шлях.
Закривають  усе  нездійснене,
Подарунком  життя  є  лиш  ви,
Підкорити  би  вас  й  з  вами  жити,
Оцього  нам  лише  досягти.
Ну  а  вам  лиш  бажання  наснаги,
Поміж  блиску  тендітних  очей,
Подаровані  квіти  і  фрази,
І  обійми  чоловічих  плечей.
Вам  би  спокій    і  просто  ту  мрію,
До  якої  в  злетіти  -  іти,
Ну  і  щастя  і  спокій  відразу,
Усього  вам  в  житті  досягти.
Й  на  останок  залишаються  фрази,
Що  не  раз  їх  усім  повторяв,
Нам  без  вас  тут  нема  що  робити,
І  життя  не  життям  б  я  назвав.

А.А.  Отченко  07.03.16  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649690
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.03.2016


«Вірність…»

Непрочитане  те  на  листівці,
Як  в  воді  розчиняє  усе,
І  тече  в  безодні  далеко,
Та  зникає  там  по  при  все.
Забуваються  й  йде  в  невагомість,
Та  змарніла  від  горя  душа,
Все  для  серця  долається  спокій,
Та  повітря  в  легенях  нема.
І  звалося  певно  погину,
Та  ще  мало  в  житті  я  пізнав,
Коли  смерть  обіймав,  ще  був  сильний,
Та  чомусь  сильний  духом  запав.
Опустилися  плечі  й  долоні,
Та  мурахи  здалось  в  голові,
Ці  думки  не  дають  мені  спокій,
Й  відривають  мене  від  землі.
Та  я  пишу  і  буду  писати,
Мов  в  останнє  тримаю  слова,
На  папері  все  їх  відбиваю,
Мов  частиночку  свого  тепла.
Ну  а  вам  лиш  на  вибір  вбачати,
І  хоча  б  берегти  ці  думки,
Не  картайте  себе  за  всі  вчинки,
Що  б  надалі  життям  цим  іти.
Адже  все  що  було  не  повторне,
Як  би  сильно  цього  не  хотів,
Ще  не  раз  те  порушить  твій  спокій,
Та  будь  сильним  лиш  просто  прости.
Адже  вірність  дається  роками,
Ну  а  той  хто  цього  не  пізнав,
Безперечно  що  ще  не  людина,
Адже  дійсно  іще  не  кохав.
 

 А.А.  Отченко  06.03.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016


«Коли не потрібен нікому…»

Коли  не  потрібен  нікому,
Тоді  вже  ніхто  і  не  дзвонить,
Ніхто  не  напише  ні  слова,
Й  забуде  про  всі  SMS.
Тоді  все  затьмариться  сірим,
Частково  і  чорним,  і  білим,
Й  думками  усе  пролунає,
Самотність  одна  на  тобі.
Та  з  криком  це  мало  хто  чує,
Байдужість  одна  залютую,
І  просто  полишивши  спокій,
Терзатиме  душу  твою.
 Можливо  і  більш  однозначно,
Та  треба  лиш  бути  обачним,
Коли  не  потрібен  нікому,
Плюють  всі  у  душу  твою.
Тоді  лиш  згадають  образи,
Можливо  правдиві  ті  фрази,
Котрі  не  забути  ніколи,
Вони  гублять  душу  мою.
А  я  ще  напевно  дроблю,
Картаю  себе  з  середини,
Не  ціню  себе  не  люблю,
А  інколи  й  не  розумію.
Коли  не  потрібен  нікому,
Вже    точно  ніхто  не  подзвонить,
Ти  просто  сам  тихо  крокуєш,
Самотній  по  цьому  життю.


А.А.  Отченко  04.03.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649001
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2016


«Тій хто дарує життя…»

Тій  хто  дарує  життя…
Я  напишу  цей  вірш  чи  слова,
Я  ціную  й  усе  не  дарма,
Бо  матуся  ти  в  мене  одна.
                                                                                                           А.А.Отченко
Життя  біжить  невпинним  кроком,
І  я  з  думками  цими  звик,
І  скажу  чесно  ненароком,
Я  сам  дивуюсь,  та  я  зміг.
Усіх  хто  поряд,  буду  вдячним,
І  пам’ятатиму  життям,
Та  не  забуду  свої  мами,
Котра  не  спала  по  ночам.
Котра  життя  подарувала,
Яке  б  не  було  і  складне,
Вона  мене  завжди  кохала,
Й  кохатиме  по  при  усе.
Вона  завжди  надасть  підтримку,
Чи  критикує  певну  мить,
Та  це  і  є  ось  та  турбота,
Лиш  варто  це  усе  цінити.
І  берегти  усе  роками,
Адже  життя  либонь  біжить,
Із  часом  станемо  батьками,
Й  будемо  ми  дітей  учити.
Будемо  вічно  пам’ятати,
Турботу  радісних  очей,
Долонь  матусі  не  пускати,
І  пригортати  до  плечей.
Шукати  ті  слова  підтримки,
Котрі  осіли  в  голові,
А  серце  б’ється  без  зупинки,
Адже  матусю  люблять  всі.
І  чесно  кажучи  словами,
Котрі  стривожені  в  душі,
Не  міг  я  просто  це  сказати,
Та  ти  єдина  у  житті…
Ти  та  хто  бережно  кохає,
Мене  таким  яким  я  є,
Яким  мене  доля  кидає,
Та  я  для  тебе  по  при  все.
Ти  та  хто  точно  не  покине,
Коли  за  крок  від  смерті  я,
Моя  матуся,  моя  ненько,
Буває  плачу  гірко  я.
Буває  так  життя  штовхнуло,
Що  опускаю  руки  в  низ,
Та  ти  немов  десь  за  плечима,
Й  не  віриш  в  те  що  я  повис.
Ти  вперто  будеш  там  стояти,
 І  вірити  в  моє  буття,
Що  я  не  можу  просто  здатись,
Хоча  хвилина  і  важка.
Ти  будеш  тою  хто  чекає,
Мене  в  домівці  кожен  день,
Ти  часом  просто  нагадаєш,
Що  ти  у  мене  є  лишень.
 І  в  котре  хтілось  б  лиш  сказати,
Та  розділяють  нас  міста,
Матуся  я  тебе  кохаю,  
Яка  ти  в  мене  золота.

А.А.  Отченко  20.02.16р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016


«Три слова…»


Хотілось  б  просто  лиш  сказати,
Але  нажаль  не  поряд  ти,
І  я  не  буду  нервувати,
А  лиш  думками  поряд  йти.
Мені  б  хотілось  не  багато,
Але  й  цього  я  не  дістав,
Усе  що  вмію  це  кохати,
Та  все  самотність  обгортав.
Зривав  печаль  з  безжальним  смутком,
Терзаючи  у  грудях  біль,
Та  ти  напевно  не  повіриш,
А  він  про  тебе  все  болів.
Коли  бувало  сльози  линуть,
То  хтось  в  середині  скучав,
І  як  б  не  було  йому  гірко,
Та  він  тебе  не  забував.
А  часом  б  навіть  і  забути,
Та  лиш  у  сни  приходиш  ти,
Тобі  нажаль  це  не  відчути,
Коли  болить  в  моїй  душі.
Коли  бажання  просто  жити,
Там  поряд  де  проходиш  ти,
Чому  я  мушу  пам’ятати,
Чарівні  очі  не  сумні.
Чому  за  тебе  серце  рветься,
І  линуть  поспіхом  слова,
Коли  думки  все  проклинають,
Три  слова,  й  спокою  нема.
І  ніч  здається  з  днем  змішалась,
І  сон  далеко  заблукав,
Коли  я  просто  загорівся,
Та  це  ніхто  не  помічав.  
І  це  бувало  так  палало,
І  кисень  в  серці  розтерзав,
Зривав  він  дах  таки  шалено,
Тебе  побачити  жадав.
Можливо  днем  чи  навіть  в  ніч,
Я  б  хтів  сказати  ясну  річ,
Із  радістю  чекати  дня,
Коли  скажу  я  ті  слова.
Коли  побачу  ту  усмішку,
Іскристі  в  тих  очах  вогні,
Усе  це  важко  зрозуміти,
Та  пишу  сину  це  тобі.

15.02.16р.  А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2016


«Вовк…»

На  пагорбі  все  вітер  завивав,
Зривався  в  вись  розрізуючи  гілки,
А  він  на  зорі  споглядав,
Що  блискотіли  без  зупинки.
Він  сильним  є,  хоча  все  сам,
 В  безжальнім  світі  одиноко,
І  ситий  був  таким  життям,
Котре  з’їдає  з  кожним  кроком.
Усе  збігалося  вдалі,
І  майоріло  дивним  світлом,
Меркали  райдужно  вогні,
 Та  він  не  бачив  там  нікого  .
Схилялась  змучена  луна,
Що  погляд  світлом  пригортала,  
Й  манила  просто  в  небеса,  
І  далі  з  цим  таки  зникала.
Зривався  вітер    й  затухав,
І  тиша  цим  все  полонила,
Він  вірний  був,  і  звісно  ж  сам,
І  це  давало  певні  крила.
Можливо  він  б  і  полетів,
Та  все  до  землі  він  прикутий,
На  пагорбі  сидів  терпів,
Немов  хотів  усе  забути.
І  завиваючи  ридав,
Так  споглядав  далеко  в  небо,
Сховавши  сум  в  своїх  очах,
Немов  нікому  це  не  треба.
І  так  минає  це  життя,
Котре  долає  певні  кроки,
Коли  ти  сам  гризеш  себе,
Й  мов  Вовк  ти  виєш  від  не  змоги.

А.А.  Отченко  30.01.16  р.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639707
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2016


«Там шепотіли небеса…»

Там  шепотіли  небеса…
Ночами  холодно  без  тебе,
Здавалось  сам,  це  не  життя,
І  десь  уходиш  ти  від  себе.
Тримаєш  біль  таку  тупу,
Неначе  більш  нема  нічого,
І  не  кричиш  що  я  живу,
Тобі  я  більше  ні  для  чого.
Зриваєш  зорі  із  небес,
І  десь  ховаєш  поміж  хмари,
І  місяць  звис  великий  весь,
І  переслідує  не  мало.
Там  шепотіли  небеса…
Поміж  доріг,  парків,  скверів,
Вони  мани  швидкома,
Все  про  одне…  І  все  до  тебе.
Так  відтворивши  тишину,
Яка  лунала  на  простори,
Немов  нема,  нема  нікого,
Страхи  зганявши  до  сердець.
Та  з  часом  знову  нанівець,
Для  всіх  закоханих  сердець,
Згасала  зірка  швидкома,
То  все  закохана  душа.
Вона  веселкою  додолу,
Зрізала  хмари,  й  тільки  того,
Зникаючи  у  безодні  синій,
Залишивши  на  небі  іній.
Котрий  все  вітер  розвивав,
Немов  один  і  не  кохав,
Котрий  що  сили  шаленів,
Напевно  простір  він  любив.
Там  шепотіли  небеса…
Якщо  прислухатись  зблизька,
Там  все  оспівує  життя,
Яке  було  і  вже  нема.
І  все  шепоче  дивним  словом,
Я  озирнусь  нема  нікого,
Звисала  потайки  луна,
Котра  на  небі  не  сама.
Смеркали  зорі  й  вітер  дув,
Він  певно  хтів  щоб  хтось  почув,  
Що  там  шепочуть  небеса,
Життя  біжить  все  швидкома.

А.А.  Отченко  24.01.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016


«Печаль…»

Там  за  вікном  зупинки  миготять,
 І  потяг  лише  лине  своїм  шляхом,
Між  простір  полонила  ця  печаль,
Від  неї  не  втекти  і  не  сховатись.
Від  неї  життя  робиться  пустим,
І  кольорова  гама  зовсім  сіра,
Вона  так  не  кохаючи  хотіла,
Знедолити  й  забути  це  життя.
Вона  хотіла  кригою  застити,  
І  охопити  льодом  майбуття,
Щоб  серце  навіки  могло  спочити.
Й  не  рвати  більше  душу  навмання.
Та  кожна  лиш  зупинка  нагадає,
І  серце  десь  у  льоді  за  бринить,
Крізь  простір  часу  щиро  пам’ятає,
Хотілось    та  лиш  доля  зносить  вниз.
За  склом  життя  біжить  доволі  швидко,
Хвилини  пролетять  як  милі  ті,
Можливо  я  б  хотів  і  щось  забути,
Та  серце  не  підпустить  пустоти.
Печаль  так  вкриється  туманом  сірим,
І  снігом  що  найдуще    замите,
Здається  що  зима  є  в  середині,
І  за  вікна  холодним  понесе.
І  хтілося  б  найкраще  написати,
На  склі    забуті  щастям  ці  слова,
Коли  в  дорозі  є  що  ще  згадати,
А  поряд  так  нікого  вже  нема.
Коли  душа  від  смутку  охолола,
І  серце    їй  шепоче  в  унісон,
В  дорозі  я  у  роздуми  впадаю,
Та  сниться  лиш  один  і  той  ще  сон.
І  це  напевно  просто  руйнування,
Думками  все  керує  пустота,
І  смутком  відбиваються  сюжети,
Немов  усе  я  бачу  ще  з  вікна.
 
А.А.  Отченко  19.01.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637308
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2016


«Я хтів…»

Я  хтів  б  прокинутись  з  тобою,
У  ліжку  ніжнім  в  кожнім  дні,
Щоб  промінь  сонечка  чудовий,
Ласкаво  пестив  при  мені.
Я  хтів  б  побачити  ті  очі,
Що  сон  покинули  лишень,
Я  в  них  немов,  немов  у  морі,
Із  поглядом  я  хочу  ще…
Я  хтів  б  прокинутись  з  тобою,
В  обіймах  сильно  обгорнув,
Таку  красу  і  ту  ж  невинність,
Що  кожен  день  дарить  весну.
І  так  в  усім  тебе  вбачаю,
Кохаю  й  спогади  мої,
Ти  вже  байдужа,  й  я  це  знаю,
Але  кохаю  у  душі.
 І  так  у  сні  ти  все  приходиш,
Турбуєш  цим  моє  життя,
І  в  серці  різко  щось  заколе,
Та  в  раз  прокинуся  так  я.
І  закипівши  від  такого,
Терпінням  груди  обгорну,
Ти  не  даруєш  більше  весну,
А  зиму  люту  і  сумну.
І  холодом  знеболить  серце,
Адже  стерпів  цю  люту  біль,
А  би  не  було  ради  кого,
Напевно  я  би  не  зумів.
Лунає  потайки  думками,
Й  шепоче  тишком  щось  душа,
Якщо  прислухатись,  благає,
Адже  вона,  вже  не  вона.

А.А.  Отченко  29.11.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016


«Пустота»

Пишу  рядки,  та  без  думок,
І  почуття  вже  всі  змішались,
Так  ще  не  зроблю  жоден  крок,
Я  сам  один  все  залишаюсь.
Тримаюсь  близько  до  душі,
Та  серце  в  мить  не  відчуваю,
Лиш  прохолода  по  мені,
Я  нею  вміло  обтираюсь.
Стираються  хвилини  дня,
Життям  подолані  навічно,
А  в  середині  пустота,
Вже  заселилась  символічно.
І  поїдає  день  за  днем,
Немов  від  неї  допомога,
Хотів  б  згадати  щось  лишень,
Та  у  думок  своя  турбота.
Збігались  дивні  кольори,
В  очах  життя  і  більш  нічого,
Так  що  робити?  Далі  йти?
Та  тиша  в  мить  в  зірве  простори.
І  замите  все  навкруги,
Дарує  мінус  прохолоди,
Поміж  життя  я  буду  йти,
І  замерзати  від  не  змоги.
Топити  лід  з  грудей  моїх,
Розбите  серце  не  зуміє,
Воно  працюючи  німіє,
Й  усе  лиш  зводить  нанівець.
І  цим  я  сам  себе  вбиваю,
Рятую  часом,  й  відпускаю,
А  сам  себе  не  відчуваю,
Чи  зможу  я?  Питаю  ще…
Там  пусто,  й  холодно  без  того,
Там  все  покрито  тільки  льодом,
Воно  стирає  нові  дні,
Немов  вони  не  по  мені…
Немов  життя  завжди  сурове,
Й  за  ним  нема,  нема  нікого,
Немов  один  ти  по  житті,
Пусті  хвилини,  й  з  ними  дні.

А.А.  Отченко  15.01.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636082
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2016


«Згадай усе, бо ж рік минає…»

Візьму  бокал,налитий  сповна,
І  підійму  його  я  в  вись,
Ось  наступила  та  хвилина,
А  ти  лиш  просто  усміхнись.
Згадай  усе,  бо  ж  рік  минає,
Він  був  насиченим  завжди,
Він  ось  закінчиться,  сховає…
А  ти  його  лиш  збережи.
Ти  пам’ятаєш  певно  весну,
І  літо,  тепло  як  було,
І  осінь,  теж  не  полишаєш,
Чи  було  сумно,  чи  везло.
Але  настала  мить  згадати,
І  полишити  з  цим  журбу,
 Усіх  лиш  щиро  привітати,
І  дарувати  іскру  цю.
Теплом  зустріти  ці  хвили,
В  обіймах  рідних,  не  дарма.
Вони  завжди  будуть  любити,
Із  року  в  рік,  не  зокрема.
Пробачити  усі  образи,
Як  би  не  важко  все  було,
Погане,  просто  не  згадати,
Так  ніби  того  не  було.
І  жити  з  вірою  на  краще,
Та  не  тримати  у  собі,
Як  би  не  було,  гірко  й  важко,
Але  самому  все  нести.
І  вірити  у  це  все  щиро,
Щоб  так  й  ніхто  і  не  вбачав,
Будь  безперечно  дуже  сильним,
Аби  ніхто  не  розтерзав.
Бажати  все,  що  інші  скажуть,
Це,  мов  нічого  не  бажав,
Коли  слова  від  серця  линуть,
Тоді  для  тебе  я  написав.
Коли  підтримка  є  щоденно,
Коли  підтримка  є  в  житті,
Тоді  гадаю  що  не  сам  ти,
І  в  радощі  і  в  важкі  дні.
Коли  це  свято  дарять  люди,
Котрі  для  тебе  більш  за  все,
Ось  це  багатство  безкінечне,
Тоді  у  тебе  все  вже  є.
І  не  гадаю  що  ще  треба…
Я  вип’ю  цей  бокал  до  дна,
І  в  кожній  краплі  цього  соку,
Я  відчуваю  смак  вина.

А.А.  Отченко  31.12.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2016


«Бульвар…»

Шуміли    ніжно  хвилі    моря,
І  чайки  в  небі  все  летіли,
Відбитки  сонця  променіли,
Поміж  сурових  сірих  хмар.
Неначе  вечір  у  полоні,
І  відчувався  лиш  прибій,
Зима  суворості    хотіла,
А  ти  її  лиш  зрозумій.
Прогулянки  зривали  тишу,
Думки  нагадують  життя,
Бульвар  якого  не  забуду,
Він  нагадає  де  був  я.
Там  де  раділо  те  кохання,
У  літнім  спогаді  тепла,
Вона  була  лише  єдина,
Шептали  навіть  небеса.
Зривали  бурю  тих  емоцій,
І  місяць  в  небо  вже  зійшов,
І  проводжав  так  цілий  вечір,
Собі  він  пари  не  знайшов.
У  тиші  ночі,  чути  море,
Що  там  шепоче  свій  прибій,
І  кораблі  що  там  ходили,
Десь  майоріли  у  далі…
Зривався  вітер  прохолоди,
Згорали  іскорки  в  мені,
Ось  те  життя  воно  не  вічне,
Та  залишилось  в  голові.
І  так  картає  серце  й  душу,
Як  я  стерпіти  це  зумів?
Коли  поранили  так  душу,
А  я  усе  це  пережив.
Я  споглядав  на  тишу  моря,
І  бачив  спогади  життя,  
Які  манили  так  до  себе,
І  це  була  ось  та  межа.
Присівши,  сходинок  багато,
Окутаюся  я  шарфом,
А  серце  рве  і  замерзає,
Та  все  працює  тим  товчком.

А.А.  Отченко  28.12.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2015


«Забракло слів…» (Синові)

Пробачте  всі…  Забракло  слів,
Ком-ком  у  горлі,  ледь  стерпів,
 І  сам  себе  усім  душив,
Зумів,  а  наче  й  не  хотів.
І  усміхався  швидкома,
Хоча  й  так  знав  що  це  дарма,
Душа  зривалася  до  тла,
Та  залишалася  одна.
А  він  маленький  говорив,
Щось  там  про  себе  все  твердив,
І  тишком  грався,  усміхався,
   А  я  доволі  любувався.
Я  фіксував  усі  ті  рухи,
 А  серце  зводить  до  розрухи,
До  тяготіння  обійняти,
Аби  лишень  не  налякати.
А  ти  пробач  і  не  зважай,
Я  знаю  це  моя  печаль,
І  в  цьому  є  моя  провина,
Пробач  мене  прошу  я  сина…
Він  обернеться  й  в  очі  гляне,
І  це  вже  робить  в  серці  рани,
Й  здавалось  трішки  не  стерпіти,
Аби  сльозами  сум  залити.
Аби  закрити  злісні  рани,
Хоча  вони  залишать  шрами,
Залишать  спогадів  ті  драми,
І  будуть  маревом  ночами.
Будуть  надходити  часами,
І  пустотою  поміж  нами…
Та  я  чекатиму  роками,
Щоб  була  злагода  між  нами.
Щоб  ти  дитя  моє  єдине…
До  мене  просто  говорив,
І  не  мовчав,  чи  дядьком  звав  лиш…
Чи  так  цього  я  заслужив?
Гадаю  ні!  Та  ти  промовчиш,
Із  цим  забракне  мені  слів,
Котрі  сказати  не  зумів  я,
Та  пишу  я  лише  тобі.

А.А.  Отченко  23.12.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2015


«Мій човник…»

Мене  несе  ця  течія…
І  човник  мій  життям  все  лине,
Його  не  лишу  нажаль  я,
Тому  що  це  моє  життя.
Моє…  І  це  є  очевидним,
І  безперечним  за  буття,
Що  там  в  далі,  мені  не  видно…
Напевно,  більші  кораблі.
А  хвилі  вільно  розгойдають,
Й  без  цього  зрушене  життя,
Молитви,  й  ті  не  покидають,
А  все  ведуть  з  ось  цим  що  дня.
І  в  бурі,  смерчі  і  негоди,
Мій  човник  лине  хвилями,
Та  розгойдавши  не  злякає,
А  лиш  знесилює.
І  час  від  часу  хтось  підсяде,
Й  залишить  спогадів  пітьму,
А  чи  полишить  й  не  згадає,
Все  це  залишиться  йому.
А  хтось  не  лише  назавжди,
І  буде  поряд  й  не  зважати,
Які  все  хвилі  мене  ждуть,
Той  буде  вічно  зігрівати.
Той  буде  всім  моїм  життям,
І  я  надам  цю  перевагу,
І  це  все  правда,  не  обман…
А  лиш  в  замін  мені  увагу.
Мене  несе  ця  течія,
Мій  човник  –  це  моє  життя,
І  не  злякати  хвилями…
Чи  ніжними,  чи  сильними.

А.А.  Отченко  13.12.15  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628262
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2015


«Звернення до Президента»

Пане  наш  Президент!!!
Ви  нам  щиро  брехали,
Говорили  одне…
 Та  як  й  всі  обіцяли.
Говорили  про  мир,
І  життя  у  Європі,
Та  почуйте  народ,
Адже  ми  просто  в…
Пане  наш  Президент!!!
Ви  нам  щиро  брехали,
Коли  вірний  народ,
На  війну  посилали.
Коли  просто  ось  там,
Побратими  вмирали,
Ви  надали  наказ,
Щоб  вони  не  стріляли.
Пане  наш  Президент!!!
А  для  чого  кредити?
Ті  мільярди  і  все…
За  що  ще  нам  платити?
Повертати  все  це,
Доведеться  ще  й  дітям,
Незалежність  ця  де?
Кріпаки  ми  на  довіку.
Пане  наш  Президент!!!
Ви  казали  народу,
Скоро  візи  дасте,
І  життя  як  в  Європі.
Й  зарплатні  нам  такі,
Щоб  спокійно  ми  жили,
А  не  кожного  дня,  
На  буханку  копили.
Пане  наш  Президент!!!
Нащо  ті  депутати?
Їм  байдуже  це  все,
І  не  слід  це  скривати.
 Більшість  з  них  неживі,
 Їм  аби  тільки  красти,
Не  глядіти  на  те,
Що  країна  в  нещасті.
Пане  наш  Президент!!!
Ви  би  самі  рішили,
Чи  народ  по  при  все,
Чи  життя  як  в  могилі.
Адже  віра  була,
Та  нажаль  не  здійснилась,
Вибір  ваш  не  для  всіх,  
Та  ви  цим  помилились.
Й  на  останок  скажу,
Адже  маю  повагу,
На  війну  я  піду,  
Не  за  вас,  а  за  брата.
   За  синочка  щоб  ріс,
І  за  рідних  для  мене,
Адже  це  перш  за  все,
Най  дорожче  для  мене.    
Ну  а  ви  Президент!!!
Би  про  себе  подбали,
Адже  там  в  небесах,
Сотні  гідних  чекають.
Й  не  сподобають  це,
Що  вже  ви  натворили,
Ви  б  змінили  усе,
Доки  вас  не  змінили.
Бо  терплячий  народ,
Світ  вже  бачив  у  гніві,
Не  робіть  помилок,
Аби  всі  жили  в  мирі.

А.А.Отченко  29.11.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015


«Переосмислення»

p/s    28.11.14р.  

В  ту  мить  в  зірвалася  душа,
Безмежно  болю  налякалась,
У  ній  тривога  лиш  одна,
Від  неї  часточка  сховалась.
В  долонях  серце  піднести,
Аби  для  неї  все  дісталось,  
І  збулись  мрії  всі  її,  
Аби  вона  не  познущалась.
В  кайданах  душу  посилив,
Хоч  й  намагаюся  все  забути,
Переступивши  біль  тупу,
Та  серце  змусить  все  відчути.
Закривши  очі  у  пітьмі,  
Не  заховати  сльози  горя,
І  в  перше  так  у  цім  житті,
Я  сам,  немов  посеред  моря.
А  ти,  напевно  вже  не  ти,
Не  та  що  ранком  прокидалась,
Не  та  жіночність  і  краса,
Не  та  що  в  серці  ще  зосталась.
Твої  манери  не  живі,
Вульгарні  й  часом  і  огидні,
Ти  змушуєш  сама  піти,
Та  лиш  чомусь,  та  не  забути.
Ти  граєш  серця  почуттям,  
І  це  приносить  насолоду,
Тобі  одній,  та  вже  не  нам,
Мені  лиш  біль,  та  це  нічого.
В  очах  твоїх  вже  пустота,
І  погляд  твій  на  все  змінився,
Ти  певно  хтіла  це  життя,
А  я  дурний,  бо  помилився.
Я  вірив  в  те  що  ти  одна,
Перлина  серед  тих  мільйонів,
Та  в  тебе  є  своя  ціна,
І  поведінка,  вистріл  в  скроню.
І  час  летить  мов  пуля  та,
Я  рік  від  неї  чую  свисти,
І  терплю  біль  вона  одна,
Повільно  буде  мене  гризти.
З  вікна  ще  сіється  туман,
 І  ранок  зводить  до  роботи,
 А  в  голові  я  все  ще  там,
Переоцінюю  ті  кроки,
І  рік  минувший,  оцінив…
І  чесно  скажу,  намагався,
Все  повернути  я  хотів,  
Та  не  жалкую  що  зостався.
Цей  час  змінив  моє  життя,  
Змінив  уявлення  про  тебе,
Я  точно  знаю  що  б  бажав,
І  знаю  те  що  вже  не  треба.
І  маю  душу,  почуття,
І  серце,  а  що  ще  треба?
Ось  так  змінилося  життя,
І  буде  так  як  пише  небо.

А.А.  Отченко  27.11.15р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624438
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2015


«Життя не пишеться …»

Життя  не  пишеться  в  VK,
Ні  в  Однокласниках,  ні  в  Twitter,
 То  є  суцільна  мережа,
І  більшість  лиш  цьому  не  вірить.
Закресливши  життя  межу,
Ми  поринаємо  в  буквальність,
Без  емоційну  й  не  живу,
 Сумну  завзяту  віртуальність.
Скидаєм  фото  і  живем,
Чикаючи  на  дивні  лайки,
І  коментів    також  ми  ждем,
Слова  короткі,  фігуральні.
І  так  проходить  все  життя,  
Все  у  екранів  телефонів,
Комп’ютерів  чи  тих  смартфонів,
Ми  не  полишимо  лишень.
Ре  постимо  усі  новини,
І  так  минають  дні,  години,
Хвилини  й  миті  у  житті,
Котрі  приводять  в  нікуди.
Й  залишать  слід  той  невагомий,
На  стінах  певно  ні  для  кого,
Із  безліччю  потрібних  слів,
Котрі  сказати  не  зумів.
А  лиш  писав,  а  хтось  ре  постив,
Й  здавалось  би  що  все  так  просто,
Та  пишучи  вкладає  душу,
А  не  подібність  почуттів.
Життя  не  пишеться  в  VK,
Ні  в  однокласниках,  ні  в  Twitter,
Воно  біжить  так  швидкома,
Та  мало  хто  все  це  б  помітив.
І  оцінив  усе  ось  це,
Адже  жорстока  ця  реальність,
Online  для  більшості  це  все,
Це  як  наркотик,  не  буквальність.

А.А.  Отченко  20.11.15  р.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2015


«Про тебе мені сняться сни…»



Про  тебе  мені  сняться  сни,
Не  зрозумілі  й  не  повторні,
Як  крик  і  плач  десь  там  в  мені,
Адреналін  що  в  моїй  крові.
Моя  жага  і  не  буття,
Що  за  життя  є  не  здійсненним,
То  є  ось  та  таки  межа,
І  серце  б’ється  з  цим  шалено.
Усе  відтворює  сюжет,
Котрий  прожити  так  й  не  встигли,
І  в  ньому  є  хоча  б    момент,
Що  залоскоче  мої  нерви.
І  так  прокинувшись  в  ночі,
У  темряві  шукаю  очі,
А  ти  прости  за  все  мені,
Тебе  нема,  а  я  шепочу.
Зім’явши  ковдру  обійму,
І  пригорнувшись  не  заплачу,
Адже  у  сні,та  на  яву…
Ти  дійсно  щось  для  мене  значиш.

А.А.  Отченко  17.11.15  р.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2015


«Фатальний»

p/s  ця  ніч  змінила  життя…

Цей  день  для  мене  став  фатальний,
Його  окутував  туман,
І  сірий  іній  прохолоди,
Наводив  в  душу  той  дурман.
Думки  усі  прикуті  в  серці,
Там  де  мелодія  сумна,
У  ній  усі  життя  мотиві,
В  очах  блукає  пустота.
Панує  цим  та  не  свідомість,
Що  зводить  нерви  навмання,
І  імпульсом  біжать  по  тілу,
Мурашки  страху  швидкома.
Дихання  стало  не  спокійним,
І  в  грудях  швидко  забринить,
Бувалий  біль  гримить  у  серці,
І  притухаючи  щемить.
І  це  звучання  не  забути,
Воно  завжди  десь  там  в  мені,
Блукає  у  частині  тіла,
Життя  звиса  на  ниточці.
З  цим  ніч  окутала  буденне,
Лиця  ховаючи  обман,
У  темряві  все  сліз  не  видно,
Я  залишився  певно  сам.
І  в  мить  життя  це  оступилось,
Від  болі  я  чомусь  упав,
Утратив  я  свою  свідомість,
І  в  мить  усіх  кого  кохав.
І  сил  у  раз  тоді  не  стало,
Очі  блукали  у  пітьмі,
Усе  лишень  що  не  забув  я
Ім’я  кохана  в  телефоні.
І  біль,  і  страх,    і  підсвідомість,
Що  там  в  далі  мій  є  малюк,
А  серце  ще  в  останнє  б’ються,
І  ледве  чути  в  грудях  стук.

А.А.  Отченко  06.11.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618972
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2015


«Була б сім’я…»

Була  б  сім’я,  то  був  і  дім…
І  було  весело  у  нім,
Щасливо  було  б  що  години,
В  коханні  би  росла  дитина.
Зростала  в  теплоті  турботи,
І  віддано  робила  кроки,
Із  втіхою  усе  б  робила,
Й  батьків  своїх  за  все  цінила.
Була  б  сім’я,  то  був  і  дім…
Й  тепло  завжди  було  б  у  нім,
Були  б  сніданки  і  вечері,
І  дні  народження  веселі.
І  навіть  миті  у  петлі,
Підтримку  мали  б  кожні  дні,
Мали  б  опору  і  бажання,
Усі  здолати  ті  терзання.
І  певно  просто  так  для  втіхи,
Усіх  кохати  і  любити,
Вночі  із  теплоти  тримати,
Обнявши  їх  не  відпускати.
І  все  для  них  таких  коханих,
Усе  завгодно,  й  того  мало,
Адже  нема  взамін  що  дати,
Аби  не  було  що  втрачати.
Була  б  сім’я,  то  був  і  дім…
І  щастя  й  фарби  рідних  стін,
Було  б  бажання  повертатись,
А  не  самому  залишатись.
Адже  самотність  це  хвороба,
Це  смерть  повільна  і  сумна,
Вона  тебе  залишить  в  днині,
В  жорстокім  світі  до  кінця.
Була  б  сім’я,  то  був  і  дім…
І  це  усе  що  я  б  хотів...
А  не  самотність  кожні  дні,
Котрій  так  гірко  як  й  мені.

А.А.  Отченко  4.11.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2015


«Минуле»

Доцільно  не  скриєш  минуле,
Й  не  скажеш  що  все  вже  пройшло,
Із  часом  нагрянуть  ті  хвилі,
Й  згадаєш  усе  що  було.
Не  скажеш,  що  серце  забуло,
Що  лід  цей  на  віки  застив,
І  поглядом  сірим  змарнілим,
Той  вигляд  немов  не  любив.
Так  вдало  вдаєш  ту  байдужість,
Здавалось  що  серце  мовчить,
І  усмішка  сяє  що  сили,
Й  в  очах  більш  ніщо  не  горить.
Слова  вже  твої  охололи,
У  них  неповага  за  все,
А  я  лиш  усе  те  згадаю,
І  це  все  мене  так  гризе.
За  що  ж  така  не  повага?
Ти  скажеш  що  я  не  любив!
Я  знаю  що  я  таки  інший,
Я  все  для  тебе  робив.
Я  просто  лиш  дбав  про  майбутнє,
І  щастя  для  тої  сім’ї,
Яку  ми  завжди  будували,
Здавалось  хоча  б  так  мені.
А  ти  все  закінчила  швидко,
Жорстоко  обрала  момент,
А  зараз  поглянь  як  це  низько,
Вдаєш  буд-то  був  в  тому  сенс.
Й  залишиш  одні  лиш  питання,
Сама  лише  скажеш  прости…
А  серце  від  слів  розриває,
Навіщо  тоді  були  ми?
Навіщо  роки  були  разом?
І  доля  усе  ж  звела  нас,
Якщо  ось  таке  це  знущання,
Котре  розриває  весь  час.
І  миті  життя  особливі,
Як  перла  самої  душі,
Залишать  усе  те  буденне,
Й  в  минуле  підуть  на  віки.

А.А.  Отченко  2.11.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2015


«Свідомість»

А  пам’ятаєш,  ні  не  пам’ятаєш,
Хоча  можливо  просто  не  бажаєш,
Ховаєш  все,  й  вдаєш,  не  помічаєш,
З  байдужістю  чи  є  я  на  землі.
А  може  «НІ!»,  напевно  у  вісні,
Прийдеш  й  помовчиш  ти  мені,
Не  кажучи  ні  слова,  така  завжди  розмова,
Що  серце  розрізає  на  шматки.
А  я  просив,  пробач,  прости,  вернись…
А  ти!  Бажала  утекти,
Залишивши  терзання,  добивши  цим  в  останнє,
І  так  в  скрутні  часи,  веліла  все  ж  піти.
Мовчи!  А  ні  кажи!
А  серце  відпусти  й  прости,
Залиш  мене  у  сні,  в  минулому  житті,
Тому  що  лиш  туди  не  зможемо  прийти.
А  пам’ятаєш,  ні  не  пам’ятаєш,
Хоча  можливо  просто  не  бажаєш,
В  звучанні  твоїм  криються  гудки,
Й  ту  відстань  лиш  свідомості  пройти.
А  пам’ятаєш,  ні  не  пам’ятаєш,
Хоча  можливо  просто  не  бажаєш,
Ховає  все,  й  вдаєш,  не  помічаєш,
З  байдужістю  чи  є  я  лиш  в  тобі.

27.10.15р.  Отченко  А.А.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2015


"Наболіле" ( P. s. Я кохаю тебе )


Я  пишу  те,  що  хотів  б  іще  сказати,
Та  тільки  лиш  мій  адресат  мовчить,
Й  написане  не  буде  все  читати,
У  відповідь  пустота  зазвучить.
Гадав  б  що  їй  усе  терзає  душу,
І  сльози  її  серце  обгорта,
Та  ні  вона  закреслила  минуле,
Так  вдаючи  немов  його  нема.
Вона  зі  мною  щиро  познущалась,
так  серце  розірвавши  на  шматки,
Й  згадалось  як  у  загсі  клялась,
Та  лиш  чомусь  бажала  утекти.
В  полоні  самоти  терзає  тиша,
Думки  шепочуть  сильні  почуття,
Я  вміло  покохав,  кохаю  й  досі,
Та  все  нещастя  швидко  я  зазнав.
В  моїм  житті  багато  що  змінилось,
І  я  таки  цих  змін  зазнав,
Я  не  вважаю  те  що  помилився,
Я  просто  лиш  кохав,  а  не  казав.
Я  дійсно  не  робив  експерименти,
 Мені  й  без  цього  важко  так  було,
А  також  досить  радісних  моментів,
Котрі  лиш  нагадають  що  пройшло.
В  моїх  віршах  описане  кохання,
Ті  почуття  і  біль  що  не  минав,
Романтика  це  є  моя  буденність,
Для  неї  я  би  зірочку  дістав.
Та  адресат  у  відповідь  мовчить,
І  наболілий  біль  не  полишає,
Гадаєте,  чому  не  розлюбив?
-  Я  сам  себе  постійно  це  питаю.
Чому  не  поохав  когось  я  знов?
І  миті  щастя  знову  б  дарував  я,
Та  це  скоріше  була  б  не  любов,
А  крайність  від  якої  б  жалкував  я.
Усі  слова  зливаються  в  єдине,
І  алегорії  в  цих  почуттях  нема,
Кохання  за  життя,  воно  безцінне,
Для  тих  кого  кохаєм  ми  щодня.  

А.А.Отченко    11.10.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2015


28. 09. 12р.

28.09.12р.
Доба  що  змінить  відлік  на  завжди,
Й  безжально  змусить  нервувати,
Появи  нового  в  житті,  
Що  буде  батьком  називати.
Що  змінить  радощі  буття,
І  чесно  дасть  цьому  оцінку,
Коли  з'являється  життя,
Це  мій  малюк,  моя  дитинка.
Це  гордість  і  не  край  цьому,
Це  щастя  дійсно  повсякденне,
Я  щиро  вдячний  так  йому,
Синочку,  сину  моєму.
                                                                                                                                                     А.А.  Отченко    
"Сину  з  нагоди  3-х  річчя"

А  все  лиш  тільки  починалось,
Звелась  до  неба  так  луна,
І  ми  з  коханою  швиденько,
Все  готувалися  до  сну.
Годинник  майже  дотягався,
Й  опівніч  ледве  вже  була,
Я  споглядав  на  той  животик,
І  сонний  пошепки  шептав.
Моя  розмова  не  тривога,
Я  лише  з  вірою  чекав,
Слова  ось  ті  запали  в  серці,
Закривши  очі  я  дрімав.
І  швидко  пробігом  хвилини,  
Кохана  мовить  тишком  щось...
-  "  Ти  не  дрімай,  вставай  коханий",
І  наголос  -  "  Все  почалось!".
І  в  ті  хвилини  пам'ятаю,
Підняв  усіх  на  ноги  я,
Й  матуся,  перша  підвелася,
Й  допомагала  до  кінця.
І  ніч  що  тихо  починалась,
Звернула  швидко  в  усебіч,    
Й  таксі  що  мчало  досить  швидко,
Залишило  чарівну  ніч.
А  далі  тиша,  пологове...
Години  бувші  у  вікна,
Й  одні  думки  все  полонили,
Ну  як  дитина,  і  вона?
 Та  ніч  що  сну  все  полишила,
Чекати  змусила  мене,
Я  пам'ятаю  всі  хвилини,
Думками  сповнене  усе.
І  б  знати  щось,  та  невагомість,
Й  кричати  хтіла  все  душа,
Та  ніч  полишила  неспокій,
Й  світанок  очі  обвивав.
І  доля  певно  підвернула,
Й  надала  спокій  цим  мені,
Бо  лікар  той  дозволив  бути,
З  коханою  в  скрутні  часи.
А  далі  все  не  передати,
 Емоцій  повна  голова,
Немає  слів  щоб  описати,
Як  появляється  життя.
І  лікар  радісно  промовив:  ...
-  "  Фіксуйте  час,  татусь  вже  ви!!!",
Я  на  годинник  споглядаю,
А  там  тринадцята  нуль  три.
І  спершу  поглядом,  кохана...
А  далі  швидко  як  малюк,
Хвилини  перші  я  фіксую,  
Й  телефоную  звістку  цю.
Та  час  лунає  досить  швидко,
І  третій  рік,  ось  вже  пішов,
Він  все  змінив,  усі  змінились,
Й  мене  він  теж  не  обійшов.
Та  день  ось  той  він  не  забутній,
Він  є  в  історії  буття,
Миколки,  сина,  що  кохаю,
Є  днем  народження  життя.
І  хочеться  ще  лиш  сказати,  
     Та  не  почує  те  вона,
Хоча  і  буде  це  читати,  
Та  не  вбачати  те  що  я.
Не  цінувати  ті  хвилини,
І  котрі  завжди  був  поруч  я,
Й  не  пам'ятати  того  щастя,
Коли  ще  и  були  сім'я.
Та  є  лише  слова  подяки,
За  сина  мого  у  житті,
За  все  що  було  і  за  втрати,
Це  є  лиш  досвідом  мені.
За  те  що  змусило  змінитись,
Хоч  і  самотність  обвива,
Для  сина  всього  добиватись,
Бо  він  це  й  є  моє  життя.

27.09.15р.      А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2015


«А ти пробач…»

А  ти  пробач,  прости  за  все…
Мурашками  біжать  по  тілу,
За  все  що  було,  і  за  те…
Що  доля  швидко  розлучила.
За  мить  прекрасну  у  житті,
Що  дарували  тільки  радість,
А  ти  пробач,  прости  мені…
Що  став  я  тінню  повсякчасно.
Що  я  нічого  не  забув,
Бо  в  серці  щільно  приховалось,
Немов  щаслива  казка  -  сон,
Хоча  й  вже  інша  ця  реальність.
Пробач  за  те  що  покохав,
І  першим  кроком  написав  я,
Бо  тільки  щастя  лиш  бажав,
Шалено  в  тебе  закохався.
Пробач  що  квіти  дарував,
Від  серця  щирі  подарунки,
Мені  достатньо  було  лиш,
Від  тебе  теплих  поцілунків.
А  ти  пробач,  і  не  зважай…
Хоч  я  для  тебе  іншим  стану,
Бо  ти  моя,    моя  печаль,
Що  в  серці  робить  моїм  рани.
І  час  минає,  дні  біжать,
Та  лиш  життя  все  пам’ятає,
Усе  що  було  в  перший  раз,
Нажаль  ніхто  не  забуває.

21.09.15  р.  Отченко  А.А.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015


«Роман»

Ми  писали  цей  роман,  як  ніхто  не  писав.
       Почуттями  і  серцем,  І  не  був  це  обман,
               Прояв  злісної  долі,  що  спіткала  усе,
                       Ти  не  бачиш  тих  слів  і  не  чуєш  мене.
                               Ти  повірила  в  тих,що  лиш  заздрили  щиро,
                                       А  мене  в  важкий  час,  все  безжально  лишила,
                                               І  винила  в  усім,  як  і  більшість  винили,
                                                       Ти  зробила  лиш  біль,й  радість  тим  що  хотіли.  
                                                                                                                                                                                   А.А.  Отченко
                                                                                                                       
«Роман»


Моїм  пером  був  писаний  роман.
В  словах  все  істина  одна,
Кохання,  затаїлось  в  серці,
Шкода  та  виходу  нема.
Воно  замкнулося  у  тілі,
Й  думками  просто  розмовля,
Немов  листочок,  що  останній,
Зриває  вітер  з  деревця.
І  віє  спогадом  додолу,
Та  вириває  в  небеса,
Ось  так  і  в  серці  все  заграє,
І  закипить  моя  душа.
І  в  полум’я  у  раз  займеться,
Як  купідона  та  стріла,
Вона  одна  влучає  сильно,
Від  неї  ніч  і  день  без  сна.
Від  неї  голод  не  турбота,
Й  думки  в  полоні  назавжди,
І  біль  від  неї  насолода,
Мов  один  раз  у  цім  житті.
І  цим  кипінням  шаленію,
Кохаю  більш  за  це  життя,
Ти  стала  всім  для  мене  вірно,
І  дала  крила  в  небеса.
Ти  дарувала  ту  увагу,
Й  теплом  зігріла  назавжди,
Та  я  ніколи  б  не  подумав,
Що  ти  б  змогла  ось  так  піти.
І  все  завмерло  й  охололо,
В  мені  почалася  зима,
Коли  залишила  одного,
Й  коли  навколо  самота.
Коли  буденність  кольорова,
Між  чорним  й  білим  є  межа,
У  погляді  моїм  змарнілим,
Вже  посилилась  пустота.
І  в  тиші  холоду  ось  цього,  
Душа  шепоче  до  пера,
Я  пишу  цей  роман  про  тебе,
З  трагічним  звершенням  кінця.
І  слово  кров’ю  оповите,
І  почуттями  назавжди,  
Коли  не  люблю…  А  кохаю…
Думками  ти  завжди  в  мені.
І  це  душа  в  неволі  тліє,
Слова  котрі  не  чуєш  ти,
Роман  написаний  про  тебе,
Горить  не  скінчено  в  мені.

А.А.  Отченко    04.09.15р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2015


«Присв’ячений 1 ВЕРЕСНЯ»

З  теплом  ця  осінь  все  ж  прийшла,
Ще  й  сонцем  гарно  обігріло,
Уся  щаслива  дітвора,
Простори  вулиць  полонила.
І  посмішки  скрашають  час,
І  першачки  ідуть  до  школи,
Настав  й  для  них  учбовий  час,
Почавши  нові  свої  кроки.
 Усе  ж  підуть  у  перший  клас,
Старанно  будь  там  навчатись,
І  це  для  них  щасливий  час,
Будуть  життя  все  пам’ятати.
А  час  минатиме  лишень,
Роки  перебігом  щасливо,
І  обернись  й  вже  випускник,
Життя  швиденько  все  змінило.
І  нагадавшись  це  усе,
Шкільні  роки  все  полонили,
Ми  просто  не  забудем  те…
Що  з  кожним  роком  нас  змінило.
Ми  не  забудем  перший  клас,
І  вчителів  що  нас  навчали,
Та  й  клас  що  дружний  повсякчас,
Веселим  спогадом  згадали.
І  ось  поріг  шкільний  минув,
І  ми  усе  ж  дорослі  стали,
І  діточки  наші  підуть,
Тай  й  будуть  там  гарно  навчатись.
І  продзвенить  перший  дзвінок,
Він  раз  в  житті  у  всіх  буває,
Шкільні  роки  в  дорослість  крок,
Роки  ідуть  роки  минають…

А.А.  Отченко    01.09.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603523
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.09.2015


«Пиши мені…»

Пиши  мені,  і  я  тобі  буду  писати…
Слова  із  уст  що  ми  не  в  змозі  вже  сказати,
Що  лиш  в  думках  з  неволі  посилились,
Ми  були  разом,  тепер  ж  усе  змінилось.
Пиши  мені,  і  я  тобі  буду  писати…
В  папері  почуття,  будем  передавати,
Усе  що  душу  лиш  тривожить,
Пишу,  хоч  я  й  уже  не  можу.
 Пиши  мені,  і  я  тобі  буду  писати…
Й  чекати  відповідь,  буду  чекати…
Перебігом  рядки  переглядати,
І  в  кожнім  слові  більш  і  більш  кохати.
Пиши  мені,  а  я  буду  читати…
Читати  те,  й  уста  твої  вбачати,
Ту  посмішку  що  з  поглядом  покрила,
То  ти  звучання  слів  усіх  змінила.
Пиши  мені,  і  я  буду  писати…
Поміж  рядки  ти  змусиш  все  згадати,
Й  сльозою  почуття  ось  ті  пролити,
Життя  котре  нажаль  вже  не  змінити.
Пишу  тобі,  а  ти  не  будеш  знати…
Ти  просто  не  захочеш  це  читати,
І  чути  що  слова  ідуть  від  мене,
Ти  скажеш  що  безглузді  й  не  для  тебе.
І  в  болі  це  мене  усе  терзає,
Я  пишу  а  життя  усе  читає,
Слова  що  від  душі  і  серця  линуть,
Здавалось  що  б  не  читані  загинуть.
Пишу  тобі,  хоч  міг  й  усе  сказати…
Та  ти  не  хтіла  вірити  й  чекати,
Ти  поспіхом  своїм  усе  змінила,
Ти  просто  не  кохала…Й  не  любила.

А.А.  Отченко  30.08.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2015


«Побічна сторона кохання»

Та  що  писати,  крик  душі…
Він  був  й  завжди  буде  в  мені,
Він  не  полишить  ні  на  мить,
Він  тліє  й  інколи  горить.
Зриває  серце  із  неволі,
Від  жгучо  –  важкої  все  долі,
Від  зрад  і  слів  не  виконання,
І  це  вбиває  те  кохання.
Вбиває  все  що  є  в  мені,
Де  я  бував  немов  у  сні,
Немов  під  зорями  на  небі,
Де  я  лиш  був  пригрітий  нею.
Пригрітий  ніжними  словами,
І  палко  –  карими  очами,
Зриванням  слів  із  уст  її,
Медовий  смак  дали  мені.
Дали  в  життя  ось  ту  надію,
Я  не  гадав  що  я  так  вмію,
І  на  емоціях  взлетіти,
З  коханням  в  вир  так  полетіти.
Сказавши  чітко,  Я  кохаю!!!
Та  вибух  цей  і  крил  немає,
Падінням  цим  я  все  вбачаю,
Почув  я  фразу  «  Не  кохаю».
Від  неї  серце  розриває,
А  що  мене?  Мене  немає…
Коли  згадаєш  у  житті,
То  в  сон  приходиш  у  ночі.
І  це  жорстокість  одинока,
Вона  терзає  крок  за  кроком,
Із  цим  мені  надалі  жити  ,
Терпіти  все,  усе  терпіти…
Жаги  в  бутті  нажаль  немає,
Я  би  взлетів,  та  я  страждаю,
Я  не  хотів  та  сил  немає,
Сильніш  житті  воно  кидає.
І  лиш  повставши  все  на  ноги,
Я  змушений  робити  кроки,
У  напрямку  що  не  буває,
Я  просто  знаючи  блукаю.
Я  знаю  те  що  вже  немає,
Що  за  життя  ми  здобуваєм,
Що  біль  за  золото  засяє,
Та  холод  й  сльозами  покриває.
І  сил  нема  та  мушу  жити,
Я  буду  віддано  терпіти,
Побічність  від  кохання  цього,
Що  іскоркою  в  серці  світить.

А.А.  Отченко  20.08.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2015


«Прогулянка вечірнім Хмельницьким»

За  смеркали  в  тиші  вулиці  вогні,
Тролейбус  там  в  депо  вже  вирушає,
Закінчується  день  у  цім  житті,
Й  на  п’яти  йому  новий  наступає.
Здавалося  б  що  місто  ще  не  спить,
Вогнями  майорять  усі  будинки,
І  чути  молодь,  хлопців  і  дівчат,
Що  гарно  веселяться  у  зупинки.
Смеркають  зорі  глибоко  в  далі,
Й  луна  усіх  додому  проводжає,
Освітлюючи  всім  усі  шляхи,
В  домівку  де  так  люблять  і  чекають.
Завершенням  для  всіх  є  тепла  ніч,
І  сум,  тому  що  літо  вже  минає,
Та  незабаром  осінь  все  прийде,
І  місто  вже  по  іншому  засяє.
В  наушниках  мелодія  звучить,
Вона  мені  завжди  допомагає,
Присяду  я  на  лавочці,  як  всі,
Й  з  думками  я  на  Буг  все  споглядаю.
Здавалося  б  романтика  пішла,
Самотність  лиш  навколо  обвиває,
І  шум  прибою,  то  звучить  вода,
Й  розмови,  певно  пар  що  там  гуляють.
На  вулицях  машин  уже  нема,
Лиш  інколи  в  далі  хтось  проїжджає,
В  моїм  житті,  мене  уже  нема,
В  квартирі  лиш  самотність  все  чекає.
І  певно  алегорія  життя…
Котра  для  мене  вже  буденність  стала,
Самотність  –  це  як  смерть  та  не  життя,
Будь  певен  вона  віддана  буває.
І  в  тиші  покрокую    я  у  даль,
У  спокій  що  мене  не  полишає,
В  кварталах  простих  вулиць,  є  й  печаль…
Хмельницький  час  від  часу  нагадає.

А.А.  Отченко  16.08.15р.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2015


«Подаруй ти мені, подаруй…»

Подаруй  мені  крила,  щоб    я  міг  полетіти…
В  вир  до  неба  в  далі,  там  де  сонечко  світить,
Там  де    маки  ростуть  в  самоті  серед  поля,
Подаруй  миті  ті  що  бувають  казкові.
Подаруй  погляд  свій,  щоб  я  міг  обігрітись…
Мить  чарівну  в  житті,  що  у  серці  на  вічність,
І  зігріте  теплом  мов  на  пляжі  у  моря,
Я  залишу  в  собі  подарунок  від  Бога.
Подаруй  дотик  рук,  свою  ніжність  в  обіймах…
Трепіт  тіла  й  душі,що  на  волю  воліє,
І  в  буденність  пусти,  ту  шаленість  у  крові,
Наче  вибух  з  землі,  що  ніяк  не  холоне.
Подаруй  голос  свій,  наче  пісня  він  лине…
Наче  медом  смачним,  він  так  щедро  покритий,
І  звучить  як  душа  що  від  щастя  взлетіла,
 Ти  шепочеш  слова  що  дарують  ті  крила.
Подаруй  ти  себе,  щоб  я  міг  цим  гордитись,
Щоб  я  кожного  дня  міг  до  тебе  пригрітись,
І  коханням  ось  цим  що  мене  так  терзає,
Я  здобув  тобі  все,  що  для  тебе  засяє.
Подаруй  ти  …  Мене!!!  Бо  без  тебе  не  жити…
Це  лиш  день  що  від  дня  у  житті  все  блудити,
І  гадати  одним,  що  тебе  вже  немає,
Де  той  янгол  що  був?  Чому  він  не  кохає?
Подаруй  те  життя,  що  не  в  змозі  забути,
Насолода  одна  все  з  тобою  лиш  бути,
І  усе  це  буття  все  на  тебе  дивитись,
 І  в  душі  ти  моя,  та  у  серці  на  вічність.
Подаруй  ти  мені,  подаруй…

А.А.  Отченко    13.08.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2015


«Звернення до сина…»


Усе  що  є,  це  ти  мій  сину,
Моя  кровиночка  в  житті,
Я  хочу  лиш  тобою  жити,
Та  все  зостався  в  самоті.
Ти  знаєш,  я  таки  сумую,
З  сльозами  важко  на  очах,
Звела  так  доля  поміж  нами,
Стіну  і  смуток  повсякчас.
Звела  жорстокість  повсякденну,
Котра  зриває  в  серці  біль,
Для  тебе  я  живу  все  днями,
Ти  хочеш  вір  або  ж  не  вір.
Я  досить  часто  дивлюсь  фото,
 Де  ми  з  тобою  у  бутті,
Я  пам’ятаю  перше  слово,
І  перший  крик  у  цім  житті.
Я  пам’ятаю  ночі  щастя,
Де  я  тримав  тебе  в  руках,
Ти  засинав,  моя  ти  радість,
Тепер  навіюєш  печаль.
Але  вини  у  цім  не  має,
Ти  ще  маленький  сину  мій,
Я  дуже  сильно  так  кохаю,
Благаю  тільки  зрозумій.
І  все  ж  пробач  за  те  що  сталось,
Повір  мені,  повір  у  нас,
Настане  сину  мить  життєва,
Котра  навік  з’єднає  нас.

Отченко  А.А.  01.08.15  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2015


«Діалог думок» ( присвячений сину Миколаю)


Збагнув  одне,  це  сум  і  втіха,
Для  тебе  сину,  мій  малюк,
Я  лиш  тобою  хочу  жити,
Та  терплю  цей  перелік  мук.
Я  знаю  важко  в  житті  жити,
Коли  десь  там  моя  душа,
Вона  вже  в  крові  оповита,
Страждає  й  терпить  все  вона.
А  ти  маленький  ще  зростаєш,
Іще  життя  не  зрозумів,
Ти  любиш  всіх  і  всіх  кохаєш,
Адже  самотньо  так  тобі.
Хтось  скаже,  все  ось  це  не  правда,
Що  не  самотній  у  житті,
Хтось  буде  твердити  багато,
Ховаючись  у  правоті.
І  марити  про  певну  казку,
Й  тобі  маленький  намовлять,
 Що  щастя  буде  там  де  мати,
Влаштовує  своє  життя.
І  нарікати  про  буденність,
В  котрій  обмежене  усе,
І  гасло  є,  як  не  таємність,
Для  тебе  сину  роблю  все!!!
Для  любий  ходжу  в  клуби,
І  веселюся  від  душі,
А  ти  з  батьками  вдома  будеш,
Бо  я  ж  приходжу  у  ночі.
Для  тебе  сину  я  стараюсь,
Не  сплю  я  протягом  доби,
Чоловіками  розкидаюсь,
Сортуючи  їх  кожні  дні.
Адже  життя  таке  чудове,
Завзято  волю  маю  я,
Тому  беру  усе  казкове,
Адже  це  молодість  моя.
І  що  не  скажеш  все  для  тебе,
Ось  це  село,  щоб  ти  зростав,
І  це  оточення  для  тебе,
Й  не  треба  міста  ти  щоб  знав.
Щоб  не  питав  навіщо  тато?
І  так  чому  його  нема?
Ми  лиш  назвемо  просто  «дядя»,
Щоб  ти  мовляв  так  все  життя.
Щоб  ти  синочок  мій  маленький,
Мене  єдину  лиш  любив,
І  щоб  ніколи  в  цьому  світі,
За  батька  так  й  не  говорив.
 І  не  питав  чому  так  сталось,
Адже  не  знаю  що  скажу…
Напевно    я  не  нагулялась,
Не  ціню  я  й  не  бережу.
Та  хочу  бути  лиш  з  батьками,
Хоча  про  інше  говорю,
Я  просто  певно  ще  дитина,
Не  розумію  що  творю.
Та  в  цьому  так  і  не  зізнаюсь,
Бо  що  ж  оточенню  скажу,
Я  так  для  тебе  лиш  стараюсь,
Так  сильно  я  тебе  люблю.
І  залишився  жаль  болючий,
І  діалог  моїх  думок,
Він  збудував  ось  цю  картину,
Аби  оцінював  я  крок.
Аби  для  тебе  сину  любий,
Як  батько  я  усе  терпів,
І  кожну  зустріч  із  тобою,
Я  більш  за  все  в  житті  цінив.
Аби  в  буденності  все  було,
І  в  час  коли  зростаєш  ти,
Я  міг  до  тебе  сину  милий,
Приїхати,  чи  так  прийти.
І  міг  тобі  я  час  надати,
Й  усе  чого  захочеш  ти,
Я  хочу  краще  дарувати,
І  більше  ніж  в  цьому  житті.
Тому  прости  мене  синочок,
Якщо  відсутній  поряд  я,
Я  намагаюсь  все  здобути,
Щоб  мав  ти  більш,  ніж  маю  я.
Щоб  ти  зростав  у  цій  любові,
Щоб  знав  лиш  те  що  є  сім’я,
Та  все  ж  лишила  тебе  доля,
Того  що  мали  мати  й  я.
І  знаєш  ти  лиш  вартий  щастя,
Ти  вартий  кращого  життя,
Я  намагався  врятувати,
Що  знищує  мати  твоя.
Та  на  останок  лиш  страждання,
Для  нас  з  тобою  сину  мій,
Вона  для  себе  буде  жити,
А  ти  як  й  я  це  зрозумій.
Відчуй  усе  що  є  у  світі,
Почуй  усе  що  є  в  мені,
Я  втратив  те  чим  хтів  лиш  жити,
Тепер  самотньо  так  мені.
І  пишу  те  що  я  гадаю,
Про  що  думки  мої  щодня,
Сумую  сину,  я  кохаю,
Для  тебе  жити  буду  я.    
І  з  сумом  цим  погляну  в  фото,
Де  ти  маленький  сину  мій,
Цей  діалог  думок,  він  щирий,
Присвячений  він  лиш  тобі.

А.А.  Отченко  08.07.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597731
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.08.2015


«Країна тужить у вогні…»



Країна  тужить  у  вогні…
Неначе  небо  все  палає,
Брати  повстали  у  ночі,
У  них  так  стару  вже  немає.
Здавалось  смерть  з’явилась    там,
Де  брат  за  брата  полягає,
А  їх  чекаємо  ми  тут,
Хоч  правду  мало  хто  з  нас  знає.
Таке  в  нас  бачення  життя,
Новини  всі  переглядаєм,
 Байдужі  певно  ж  не  усі,
Та  й  не  усі  ми  мир  чекаєм.
Комусь  це  вигідна  війна,
Для  кого  люд  це  клаптик  м’яса,
А  їм  все  гроші  лиш  давай,
Й  вони  про  мир  будуть  брехати.
А  ми  з  надією  в  житті,
Будемо  Бога  все  благати,
Просити  долю  кожні  дні,
Бійців  за  мир  оберігати.
І  відкладати  власний  кошт,
На  волонтерську  допомогу,
Якби  не  ми,  простий  народ,
Так  розуміли  цю  турботу.
Ми  прагнемо  миру  у  бутті,
Й  для  покоління  молодого,
Котре  мале  ще  у  житті,
Війни  не  знало  щоб  ніколи.
Щоб  все  розквітло  навкруги,
Щоб  мир  в  повітрі  посилився,
Раділи  й  жили,  кожні  дні,
Й  війні  не  треба  щоб  хтось  вчився.
Країна  тужить  у  вогні…
Як  фенікс  з  попелу  повстане,
Бо  неможливо  назавжди,
Народ  в  приниженні  вбивати.

А.А.  Отченко  01.08.15  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597267
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.08.2015


"Самотній"

Нажаль  кожного  дня,  я  чекаю  минуле,
Що  мене  обгорне  і  нажаль  не  забуде,
Що  тривожить  життя,  і  нагадує  казку,
В  котрій  було  усе,  що  ж  надягну  я  маску.
Скрию  всю  цю  журбу  і  самотність  жорстоку,
Розуміють  усі,  а  відчути  не  можуть,
І  поради  одні,  як  з  цим  далі  жити,
Їм  побути  в  мені,  і  усе  пережити.
Зрозуміти  усе  що  мене  так  спіткало,
В  болі  серце  тремтить,  долі  все  ж  таки  мало,
І  жорстокість  одна,  що  в  життя  завітала,
Смерть  все  поруч  була,  та  мене  не  забрала.
І  питання  чому?  З  глибини  залунає,
Не  обманюй  себе…Ти  її  ще  кохаєш,
І  думки  що  в  тобі,  все  до  неї  прикуті,
Бо  усе  що  було,  ти  не  в  змозі  забути.
І  простити  собі,  за  таку  сильну  втрату,
Ти  кохаєш  її,  і  не  смій  так  брехати,
І  твердити  одне,  і  вину  переймати,
Ти  питаєш  чому?  Та  лиш  Богу  це  знати.
І  в  неволі  життя,  ти  самотній  від  нині,
Ти  оцінюєш  все,  й  щастя  в  кожній  хвилині,
Бо  самотність  це  край,  навіть  смерть  заридає,
Є  жорстокість  одна,  смерть  самотніх  минає.
І  почувши  слова,  що  лунали  із  тиші,
Я  самотній  в  житті,  і  у  серці  щось  тисне,
І  це  мінус  завжди  не  забути  нічого,
Я  залишусь  один,  серед  смутку  такого.

А.А.  Отченко  24.07.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596674
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2015


"Стрелами Амура"

Словно  стрелами  амура,
Ты  пронзила  мое  сердце,
И  стрелою  не  на  шутку,
Ты  открыла  в  душу  дверцы.
 
Ты  влетела  очень  бистра,
Очень  жестко  словно  искра,
И  искрою  зацепила,
На  повал  меня  пленила.
 
И  в  плену  твоем  прекрасном,
Я  живу  как  будто  в  сказке,
И  тобою  наслаждаясь,
Больше  и  Больше  я  влюбляюсь.
 
Чувства  эти  я  не  знаю,
Ничего  не  понимаю,
Сердце  в  тиски  зажимает
Что  влюбился?  -стрелы  знают!
 
                                                                                 А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595907
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2015


«Дух землі» (Присв’ячений Українським Військовим)

За  тих  хто  душу  ложить  й  тіло,
Оберігають  нас  завжди,
Вони  в  житті  що  є  жорстоким,
Війною  мусять  все  нести.
За  тих  хто  десь  ось  там  в  окопах,
В  журбі  молитву  шепотів,
Калаш  тримав  і  вірив  в  бога,
Хоч  неньку  й  діток  полишив.
Пішов  війною  страх  тримавши,
Під  свисти  градів,  смерті  пуль,
Він  лишив  тих  кого  кохає,
Але  нікого  не  забув…
Він  не  бажав  медаль  відваги,
І  не  звеличував  себе,
Бо  знав  за  кого  погибати,
Із  страхом  жив  понад  усе.
І  смерть  що  сходила  полями,
Зітхала  в  спину  так  завжди,
А  він  герой,  буде  стояти.
І  рідну  землю  берегти.
Бо  дух  його,  козацька  воля,
Любов  до  краю,  це  життя,
Він  буде  нас  всіх  захищати,
Із  братом  опліч  день  від  дня.
За  них  героїв,  патріотів,
Звучать  молитви  в  самоті,
Бо  дух  землі,  узятий  в  крові,
Це  перемога  у  житті.
Це  мир  для  всіх  такий  жаданий,
Котрий  потрібний  повсякчас,
Вони  будуть,  будуть  стояти,
За  рідну  землю,  й  за  всіх  нас.
А  ми  лиш  будемо  молити,
Живі  вертайтеся  завжди,
Ми  вас  будемо  всі  чекати,
Ви  є  герої  кожні  дні.

А.А.  Отченко  21.07.15р.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595151
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.07.2015


"День Влюбленных"

В  день  влюбленных  и  щастливих,
В  день  ненужной  суеты,
Иду  по  улице  красивой,
Хотя  не  знаю  где  же  ты.

Тебя  найти  я  не  смогу,
Наверное  уже  люблю,
Что  сердце  трепчет  не  пойму,
Увидеть  я  тебя  хочу:...

Твои  прекрасные  глаза,  
И  очень  нежные  слова,
У  сердце  врезались  стрелой,
Что  подарила  мне  любовь.

И  в  день  влюбленных  на  рассвете,  
Меня  ты  снова  не  заметиш,
И  за  букетом  красных  роз,
Ты  не  увидишь  моих  слез.

И  слезы  радости  пройдут,
Амуры  сердце  мне  зажмут,
И  в  боли  яркой  и  тупой,
Я  лишь  останус  со  стрелой.

Стрелой  надежды  и  мечты,  
Что  дариш  мне  лишь  только  ты,
Подарком  этим  дорожу,
Ведь  лишь  тебя  одну  люблю.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593941
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.07.2015


"Мои друг"

Мои  друг  мне  помогает,  
И  в  радости  и  в  биде,
Советами  спасает,
Меня  он  понимает.

И  в  трудную  минуту,
Меня  подержит  он,
Бить  может  что  подскажет,
А  даже  и  спасет.

И  в  жизни  я  уверен,
Когда  подержит  он,
Одно  я  знаю  точно,
Мои  друг...  один  на  миллион.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593940
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 15.07.2015


«Мовчання…»

Як  мовчки  чути  шепіт  міста,
Який  відчутний  лиш  вночі,
Коли  луна  на  небі  висне,
І  зірки  мов  ті  кораблі.
Коли  коханні  по  під  руки,
Й  в  обійми  вірно  зводять  час,
Я  просто  змушений  писати,
Що  я  лиш  згадую  про  нас.
І  взявши  чашку  повну  чаю,
Відкрив  віконечко  в  пітьмі,
Присів  з  журбою  й  самотою,
Що  десь  ховалися  в  ночі.
І  в  сутінках  нічних  феєрій,
Я  споглядаю  на  зірки,
А  ти  напевно  не  згадаєш?
Як  ми  гуляли  у  ночі.
Як  веселилось  те  кохання,
Що  дарувало  просто  нас,
Воно  одне,    як  я  лиш  знає,
І  теж  цінує  ось  той  час.
І  вкотре  зорі  нагадають,
І  наженуть  безжальний  сум,
Чому  кохаючи  страждати?
Чому  я  все  себе  гризу?
 І  це  мовчання  певний  спокій,
Я  знаю,  більше  нас  нема,
Я  зірку  з  неба  зміг  б  дістати,
Аби  лиш  ти  була  моя.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2015


«Буває лиш раз в житті…»

Я  б  взяв  її  ніжно  за  руку,
В  обіймає  тихенько  стискав,
Й  шептав  тишком  на  вушко,
Як  я  її  сильно  кохав.
І  трепетом  ніжності  тіла,
Й  завзятість  в  тендітних  руках,
Вона  відкривала  ті  крила,
Від  них  я  швиденько  в  злітав.
І  кожною  миттю  це  щастя,
Долоні    тримати  її,
Відчувши  той  пульс  що  не  гасне,
Запалює  вогник  в  мені.
І  очі  її  зачарують,
Неначе  веселка  зійшла,
Я  будні  усі  так  забуду,
Адже  була  поряд  вона.
І  голос  її  солов’їний,
Долоні  ще  більше  стискав,
Мене  ж  обіймав  певно  янгол,
Якого  я  сильно  кохав.
Він  певно  зірвався  до  неба,
Покинувши  це  майбуття,
Полишивши  те  що  не  треба,
Поринув  десь  там  в  небеса.
І  з  цим  відчуттям  захлинаюсь,
Неначе  мене  вже  нема,
Позбавивши  часточки  серця,
Заплаче  так  гірко  душа.
Здавалось  б  неволею  стало,
Кохання  самотнє  в  мені,
Взаємності  й  кольорів  щастя,
Позбавились  радужні  дні.
І  в  часі  сердечко  згасає,
Здавалось  биття  вже  нема,
Шкода  що  вона  не  кохає,
Мов  камінь  зробилась  вона.
Та  з  часом  коли  охолоне,
Й  здалося  що  це  все  кінець,
Згадає  лиш  той  хто  був  в  змозі,
Та  кинув  усе  нанівець.
І  певно  із  жалем  заплаче,
І  гірко  буде  на  душі,
Кохання  котре  було  сильним,  
Буває  лиш  раз  в  житті.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2015


«Останній романтик»

А  хочеш,  я  навчу  тебе  і  грати…
Відчути  музики  слова,
Ти  будеш  клавіші  кохати,
Адже  манить  твоя  рука.
Манить  ігристою  душею,
Тендітні  мовлення  життя,
Це  мрія  певно  що  завз’ята,
Мелодія,  твоя  душа.
І  в  час  заграють  певні  ноти,
І  лине  поспіхом  рука,
Я  просто  вмію  теж  кохати,
В  мелодії  все  вільний  я.
Та  часом  ноти  обвивають,
Мої  долоні  і  твої,
Я  лиш  навчу  тебе  читати,
Рядки  тональності  в  житті.
А  хочеш  я  лише  зіграю,
Щось  романтичне  і  сумне,
Гадаю  ти  все  зрозумієш,
Побачиш  чим  я  жив  і  все.
І  певним  смутком  все  покриє,
У  нотах  з’явиться  мінор,
Мене  ніхто  ж  не  зрозуміє,
Тому  що  в  більшості  мажор.
А  знаєш,  я  ще  й  заспіваю,
Слова  котрі  я  покохав,
Я  не  скажу  що  я  чекаю,
Я  лиш  думок  не  полишав.
І  на  завершення  реприза,
Котра  не  з’явиться  в  житті,
Я  лиш  самотній  в  романтизмі,
Немов  останній  у  бутті.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2015


Для тебе…

Для  тебе  сяють  в  небі  зорі…
Що  ніч  затьмарила  в  пітьмі,
Вони  чарівні  і  казкові,
Як  очі  й  погляди  твої.
Вони  немов  все  прикрашають,
Дарують  гарний  краєвид,
На  них  лиш  глянеш,  краще  жити.
І  подумки  вже  щось  манить.
Для  тебе  ніч  дарує  барви,
Із  неба  падають  зірки,
Вони  б  здійснили  твої  мрії,
Аби  щаслива  була  ти.
Аби  раділа  неповторно,
 Й  сама  світилася  вночі,
Я  б  лиш  казав…  «Моя  ти  зірка»,
Моя  краса  у  цім  житті.
Для  тебе  й  вітер  завиває,
Що  полем  лине  навкруги,
Він  так  нагадує  тендітні,
Рельєфи  тіла  всі  твої.
І  поринає  в  ті  обійми,
Які  він  так  вже  покохав,
Красу  жіночу,  неповторну,
Собі  на  згадку  полишав.
І  подарує  гарний  ранок  ,
Для  тебе  сонечко  зійшло,
І  посміхаючись  чарівно,
Світило  поспіхом  воно.
І    у  теплі  ось  цім  згадаю,
Тебе  кохана  в  кожні  дні,
Ти  була  сонечком  яскравим,
Ти  зігрівала  у  житті.
І  пишучи  роса  з’явилась,
Що  все  тікала  по  щоках,
В  словах  ось  цих,  завзята  мрія,
Яка  залишилась  в  очах.
Та  все  ж  для  тебе  моя  люба,
Ти  зірка  й  сонечко  моє,
Я  б  все  здійснив  лише  для  тебе,
Аби  кохала  ти  мене.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015


«Скажіть, чи хтось відчує батька?»

Скажіть,  чи  хтось  відчує  батька?
Котрий  залишився  один,
Гадаєте  що  він  завзято,
Чи  віддано  цього  хотів.
Що  він  просив  ось  цю  самотність,
Котра  його  не  покида,
І  в  сумі  будні  полишати,
Чекати  тих  кого  нема.
Скажіть,  чи  хтось  відчує  батька?
Котрий  себе  лише  винить,
І  все  кохає  й  вірить  в  неї,
Хоча  життя  вже  не  змінить.
І  все  що  було,  є  та  казка,
Адже  буденність  не  така,
Вона  жорстока  й  прохолодна,
Самотніх  сильно  обгорта.
Скажіть,  чи  хтось  відчує  батька?
Котрий  є  батьком  в  самоті,
Він  споглядає  фото  картки,
Як  частку  спогадів  в  житті.
І  все  жалкує  про  ту  втрату,
Котра  життям  його  була,
Та  на  сьогодні  це  вже  мрія,
Котра  за  вітром  в  вир  пішла.
Скажіть,  чи  хтось  відчує  батька?
Відчує  все  його  життя,
Побачить  будні  не  яскраві,
Лише  робота  є  одна.
І  віра  щира  як  молитва,
Для  сина  присвятить  життя,
Хоча  нема  його  так  поруч,
Та  десь  із  ним  моя  душа.
Скажіть,  чи  хтось  відчує  батька?
Побачить  біль  в  його  очах,
Побачить  сум  що  не  згасає,
Відчує  те  чого  нема.
І  в  алегорії  буденній,
Я  посміхаюся  щодня,
В  середині  війна  пекельна,
Немов  загинула  душа.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2015


…Так як кохаю я її

Кохати,  вірити,  чекати…
Молити  те  чого  нема,
І  сльози  тишком  витирати,
І  усміхатися  щодня.
Просити  те  що  не  здійсненне,
Хоч  віра  зовсім  вже  крихка,
У  болі  серце  ж  оповите,  
Страждає  потайки  душа.
Та  все  ж  би  тишком  лише  знати,
Що  в  неї  радісне  життя,
Що  не  згасає  та  усмішка,
В  яку  закоханий  був  я.
Що  день  від  дня  вона  яскрава,
Як  промінь  сонця  по  землі,
Він  неймовірно  пестить  тіло,
І  зігріває  кожні  дні.
Просити  в  очі  ті  поглянуть,
Які  засяють  як  зірки,
Вони  немов  поодинокі,
Це  з  ними  мрія  на  межі.
Межі  реальності  напевно,
Хоча  не  є  моїм  буттям,
Кохаючи,  я  вірю  в  неї…
І  залишаюся  все  сам.
Я  молю  Господа  простити,
За  всі  її  людські  гріхи,
І  вірно  й  бережно  любити,
Оберігаючи  в  житті.
Й  просити  щоб  минали  біди,
В  житті  щоб  щастя  лиш  було,
Щоб  все  вона  могла  стерпіти,
І  щоб  постійно  їй  везло.
І  ввечері  її  в  обіймах,
Коханий  віддано  зігрів,
І  щоб  кохав  її  тендітну,
Так  як  кохаю  я  її.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015


«В її очах мій рай»

В  її  очах  мій  рай,
Де  так  чудово  як  ніколи,
Там  само  вито  гарний  край,
В  якому  серце  щастя  ловить.
Там  мрія  все  немов  живе,
Обмеження  вона  не  має,
І  серце  трепетно  товче,
Немов  у  ній  воно  згорає.
Палає  пристрастю  буття,
Красу  її  у  всім  вбачає,
Чарівні  очі,  що  без  дна,
В  яких  я  просто  заблукаю.
І  проживу  там  все  життя,
Я  просто  так  її  кохаю,
Життя  без  неї,  не  життя,
Це  лиш  самотність  що  страждає.
Та  хочеться  лиш  погляд  той,
Як  мед  пустити  насолоду,
Я  дякую  безмежно  їй,
За  ту  небесну  гарну  вроду.
І  те  що  було,  є  в  мені,
Що  так  навіє  прохолоду,
Нажаль  зустрінемося  в  сні,
Де  спогади  живуть  й  сьогодні.
 І  кожну  мить  вона  одна,
Тендітна  квітка,  неповторна…
За  нею  в  крик  рине  душа,
Що  щастя  в  долі  вірно  просить.
І  вкотре  спуститься  сльоза,
Що  зі  щоки  наниз  зірвалась,
Жорстокість  почуттів  щодня,
У  морі  сліз  все  захлиналось.
Та  лиш  побачити  її,
В  очах  я  рай  усе  вбачаю,
Кохаю  сильно  кожні  дні,
Її  мені  не  вистачає.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2015


«Я просто вмію відчувати»

Зірвався  вітер,гарно  свище,
Хмарки  збігаються  вдалі,
Вони  немов  поодинокі,
Як  в  гавані  ті  кораблі.
Із  кожним  часом  лихо  ближче,
На  обрії  повисло  знов,
Та  й  сонце  зникло  у  колисці,
Немов  його  і  не  було.
Пітьма  все  покривала  місто,
Хвилини  світла  вже  збігли,
І  так  погода  панувала,
Розсіялось  все  навкруги.
Усе  неначе  охололо,
У  літі  осінь  панува,
Почався  дощ,  рясний,  красивий,
Із  ним  була  його  гроза.
І  блискавка  що  одинока,
В  рази  зривалася  з  небес,
Та  з  поспіхом  влучала  в  землю,
Ховаючись  далеко  десь.
Усе  покрилось  певним  сумом,
І  сірим  кольором  буття,
Лиш  вітер  сильний,  прохолодний,
Роздмухував  що  сил  життя.
Та  краплі  щільно  покривають,
Повітря  й  простори  буття,
Вони  зірвалися  на  волю,
Покинувши  так  небеса.
Й  заграли  пісню  неповторну,
І  вітер  різко  заспівав,
Гроза  немов  чогось  злякалась,
Та  дощ  господар  панував.
І  в  холоді  безжальнім  сумно,
З’явилась  потайки  вона,
Блукаючи  з  дощем  в  негоді,
Усіх  самотніх  обгорта.
Та  дійством  цим  таки  печальним,
Покрило  все  моє  буття,
Я  просто  вмію  відчувати,
Адже  у  серці  це  щодня.
Та  все  ж  самотність  заридала,
В  обіймах  сильно  затиска,
Вона  одна  така  холодна,
Мене  ніколи  не  лиша.

А.А.Отченко    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2015


«Чекатиму…»

 
За  ледве  чути  шум  у  грудях,
Здавалось  серця  вже  нема,
І  стукіт  майже  невідчутний,
Страждає  потайки  душа.
Життя  зробилося  лиш  сірим,
І  кольори  у  нім  сухі,
Все  стало  просто,  чорно-білим,
Безбарвним  простором  в  бутті.
І  так  проходять  дні  за  днями,
Шаленим  поспіхом  життя,
Я  є  живий  у  цьому  світі,
Та  лиш  для  всіх  мене  нема.
Нема  для  тих  хто  не  згадає,
Для  тих  хто  просто  не  кохав,
Я  знаю…  Просто  я  чекаю,
Бо  з  нею  блудить  так  душа.
І  це  напевно  так  потрібно,
Хоча  важкий  для  мене  час,
Вона  одна  така  на  світі,
Вона  розрушила  так  нас.
І  все  ж  я  це  не  розумію,
Кохаю  сильно  так  її,
Бо  все  що  було  незабутнє,
Як  той  примірник  у  житті.
І  кожен  день  її  згадаю,
В  пітьмі  розтане  так  душа,
Чому  я  так  її  кохаю?
Чому  чекаю  так  щодня?
І  Це  ж  несамовито  важко,
Та  я  напевно  просто  звик,
Усе  чого  я  так  бажаю,
Один  лиш  шанс  для  нас  усіх.
І  так  чекаючи  на  неї,
Я  все  залишуся  в  пітьмі,
Стоятиму  сам  на  місточку,
Як  і  колись  стояла  ти.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2015


«Як важко попрощатися з коханням»

Як  важко  попрощатися  з  коханням,
Що  посилилося  в  мені,
Воно  словами  й  почуттями,
Стало  частинкою  в  житті.
В  житті  що  значення  немає,
Є  змушеним  лише  буття,
А  що  ж  душа?  Вона  страждає…
І  залишається  сама.
І  плаче  гірко  те  кохання,
Сльоза  щокою  потекла,
Воно  зісталося  зі  мною,
Вона  хотіла  так  сама.
І  все  ж  кінець,  ось  так  печально,
Бо  щастя  кинуло  буття,
І  ринуло  у  те  безмежжя,
Де  мрія  вертиться  моя.
І  важко  так  усе  забути,
Сказавши  з  сльозами  прощай,
Я  просто  хочу  поруч  бути,
Кохаючи  усе  життя.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2015


« Усе, кінець…» (день розлучення)

Усе,  кінець,  затихло  серце,
Неначе  в  грудях  вже  пітьма,
Кохання  затаїлось  десь  там,
Для  нього  виходу  нема.
Усе  неначе  би  завмерло,
І  шок  завзятий  у  душі,
І  плаче  гірко  так  ридає,
Частинка  щастя  у  мені.
Вона  немов  одна  зосталась,
Сама,  самісінька,  одна,
До  серця  мого  притулялась,
Й  ховалась  глибоко  до  дна.
Ховалась  в  болі  оповитій,
Де  спогадів  шалений  вир,
Для  неї  день  сьогодні  темний,
Бо  щастя  світла  полишив.
І  це  не  все,  я  твердо  знаю,
Це  лиш  початок,  не  кінець,
Нещастя  в  болі  поглинає,
І  серце  рветься  нанівець.
Воно  б  зірвалося  з  неволі,
Пітьми  грудей  моїх  міцних,
Та  не  покине  тут  самого,
Не  зрадить  почуттів  моїх.
Воно  єдине  що  єднає,  
Мене  й  самотність  майбуття,
І  вірно  б’ється  і  страждає,
Бо  в  нього  виходу  нема.
І  кроком  я  піду  у  тишу,
Де  чути  стукіт  що  сльозить,
Я  буду  в  болі  все  ж  кохати,
Того  ким  серці  все  затужить.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2015


Історія минувшого життя «Заключення» Слово автора… А. А. Отченко

Кожна  історія  з  життя  має  свій  початок  і  своє  закінчення.  Важко  стверджувати  і  писати  те  що  тривожить  мою  душу.  Те  що  не  покидає  моє  серце  і  мої  думки.  Навіки  залишиться  в  моєму  серці,  так  як  й  люди  котрі  перебували  в  моєму  житті.  Пишучи  вірші  кожен  раз  замислюєшся  над  минулим,  шукаєш  причини  і  розуміння  в  тому  що  вже  заподіяв.  Шукаєш  свою  вину,  навішуєш  себе  всім  аби  намагатись  самостійно  зрозуміти  те  що  трапилось.  Кажуть  життя  занадто  коротке  аби  замислюватись  про  минуле.  І  взагалі  час  лине  досить  швидко  вперед.  Так…  В  самотності  тим  паче.  Здавалося  б  що  музика  це  єдине  що  не  полишає  мене  в  самоті.  Це  як  супутниця  мого  одинокого  серця.  Кожен  трек  лиш  нагадує  те  що  було  те  що  здавалось  б  ніколи  не  зникне  з  мого  життя.  Так  само  й  місця  які  за  долі  секунди  зворушують  здавалось  ледь  рухоме  серце.                                                                                      
Кохання…  Кожен  з  вас  певно  задається  питанням  «  що  він  пише?  Йому  лише  двадцять  два  роки…  Що  він  в  цьому  житті  розуміє?».  Як  і  вірші,  в  котрих  свій  стиль  вподобаний  мало  кому.  Багато  хто  з  читачів  цікавиться  одним  «Хто?»  і  «  Чому  саме  так?».  Відповідь  досить  проста,  хоча  з  нею  цілком  не  згоден…  «Доля».  Життя  сурове  і  непередбачуване,  ніколи  не  очікуєш  що  буде  далі.  І  тим  паче  не  знаєш  що  може  трапитись.  Є  лише  здогадки.  Так  і  в  моєму  житті  настав  день  котрий  змінив  усе  що  було  і  надало  нові  наслідки  в  подальшому  бутті.  Це  як  точка  відліку  закладеного  механізму  котрий  зупинив  все  щасливе  що  перебувало  в  моєму  житті.  Забравши  все  чим  я  дорожив  і  дорожу  по  сьогоднішній  день.  Сім’я…
Ви  можете  мене  всі  критикувати  і  засипати  порадами  і  тим  паче  образами,  говорити  як  мені  діяти  але  факт  залишається  фактом  і  виходу  не  має.  Ніхто  з  вас  не  задумувався  певно  як  ж  все  ж  таки  важко  знайти  ту  єдину  і  створити  з  нею  сім’ю.  Важко  все  тримати  на  своїх  плечах  і  не  скаржитись  на  це…  особливо  в  такому  молодому  віці.  Кохаючи  і  бути  коханим  маючи  сина  і  жити  цим  щастям  це  все  чого  бажала  моя  душа  і  серце.  Певно  не  склалося.  Ось  тільки  від  цих  слів  не  легше.  Доволі  часто  думаєш  і  зважуєш  як  би  було  по  інакшому  можливо  б  усе  змінилось.  Та  все  ж  це  колись  мало  трапитись.  Я  звинувачую  себе  у  всьому  що  було,  картаю  себе  за  все,  гадаючи  що  так  щось  налагодиться  але  ж  ні.  Вона  втікла.  Вдало  вибравши  момент  полишила  здавалось  б  те  що  заприсягалась  не  раз  кохати.    Я  як  чоловік  кохаючи  до  нестями  намагався  не  раз  повернути  і  врятувати  те  що  будував  роками.  Те  що  зруйнувала  вона  за  лічені  дні.  Але  чомусь  кохаю…  Гризу  себе  за  це  але  кохаю,  адже  до  моменту  коли  вона  мене  полишила  вона  була  зовсім  інша.  Сумую  за  нею,  тою  якою  вона  була.  Це  неначе  поховати  її  в  своєму  серці  і  спогадах  адже  в  реальності  вона  вже  інша.  Життя  саме  нагадує  її  доволі  часто.  Вже  б  й  хотілось  реально  тоді  не  вижити  і  полишити  цей  світ.  Час  від  часу  цього  хочеться  й  досі.  І  не  питайте  чому  відповідь  проста  кохаю…  А  вдіяти  нічого  не  можу.  Дуже  часто  намагався  відпустити  і  забути  але  кого  б  тільки  лиш  обманювати,  забути  не  можливо.  Вона  давно  стала  частинкою  мого  серця,  і  щоб  не  згадувати  цього  треба  щоб  воно  не  билось.  В  лікарні  було  важко  дуже  важко,  здавалося  що  бачу  всіх  в  останнє…в  момент  коли  мене  побили  все  що  лиш  було  в  голові  до  втрати  свідомості  був  син  і  вона  і  питання  на  кого  я  їх  полишу.  А  що  зараз  я  вижив  так  їх  нема.  Завдячую  всім  хто  був  і  підтримував  в  важкий  час  для  мене  і  мого  життя.  Батькам  і  братам  з  сестрою,  куму  та  кумі,бабусі  й  дідусю,  друзям  Ромі,  Сашку,  Владиславу,  Владу,  Марині,  Лесі,  Наталії,  Олегу.  Також  завдячую  всім  хто  мене  підтримав  і  зрозумів.  Особливо  Миколайчику,  синочку  котрий  кожну  ніч  приходить  у  мої  сни.  Сину  як  би  ж  ти  знав  як  я  тебе  кохаю…  Сумую  за  тобою,ти  все  що  в  мене  є  хоча  й  не  поруч.  Я  хочу  щоб  колись  ти  це  перечитав  і  зрозумів  що  я  не  цього  хотів  для  тебе.  Я  не  розумію  її  як  матері  і  як  людини  такі  вчинки  не  мають  жодної  людяності  по  відношенню  до  мене  до  дитини  в  особистості.    Кажуть  дитину  в  матері  відбирати  не  можна…  не  людяно.  Скажіть  а  позбавляти  батька  дитини  і  всього  того  що  дитина  зробить  за  своє  життя  це  людяно.  Це  такий  вчинок  матері,  жінки…  особливо  після  всього  що  було.  Що  дуже  болісно  так  це  те  що  в  важкий  для  неї  час  я  завжди  був  поруч…  мало  того  я  брав  участь  в  усьому  аби  їй  було  легше.  І  знаєте  що  мені  це  приносило  не  аби  яке  задоволення…  Все  що  я  робив  я  робив  з  кохання  до  неї  і  до  дитини.  Хотів  і  хочу  аби  дитина  мала  справжню  повноцінну  сім’ю  а  не  те  що  є  на  даний  момент.  Я  прекрасно  розумію  що  може  бути  далі  але  не  цього  я  бажав  і  бажаю  для  дитини.  Дитина  заслуговує  найкращого  а  не  те  що  можна  дати…  від  життя  це  лиш  мінімум  повноцінна  сім’я.

Кажуть  краще  буди  з  тим  хто  тебе  кохає  а  не  у  ніг  коханого.  І  лиш  зараз  я  це  почав  розуміти.  Моє  життя  змінилось.  Я  змінився,  мене  змінили  ті  обставини  що  трапились.  Тепер  я  бачу  хто  в  реальності  друг  а  не  так  муляж,  я  бачу  всіх  хто  зі  мною  і  всіх  хто  мені  бреше  відверто  стверджуючи  інше.  Я  маю  роботу    і  кар’єрний  ріст,  маю  колег  і  оточення  котре  мене  розуміє.  Я  відновив  свою  творчість  і  надалі  пишу  вірші  як  і  колись.  Я  співпрацю  з  видавництвом  щодо  випуску  власної  книги,  і  вже  опублікувався  в  літературному  альманасі.  Все  це  лише  за  для  того  аби  син  міг  і  пишався  мною  як  батьком…  Все  що  я  роблю  лиш  тільки  для  нього.  Гадаю  він  мене  колись  зрозуміє.  І  можливо  колись  ми  все  ж  будемо  разом  гадаю  я  цього  заслужив.
І  на  кінець  цього  всього  лиш  можу  стверджувати  те  що  я  кохаю  і  страждаючи  від  цього  лиш  вкотре  нагадую  те  що  сильні  люди  ніколи  не  полишать  початого  і  в  важкі  часи  не  здадуть  назад.  Вони  будуть  йти  тільки  вперед  не  зважаючи  ні  на  що.  Кохайте  усім  серцем  в  часи  сварок  і  важкі  часи  відносин,  нагадуйте  одне  одному  про  минуле  перегляньте  фото,  можливо  переписку  (  листи  ).  Розумно  змінитись  в  відношеннях  і  намагатись  врятувати  їх  чим  шукати  і  починати  все  спочатку.  Все  одно  ви  будете  все  зрівнювати  все  з  першим  своїм  досвідом.  Адже  перший  він  незабутній,  перший  це  оригінал  а  не  подальші  копії  із  змінами.  Справжнє  кохання  одне  і  не  повторюється.
І  на  останок  завершення  Історії  минувшого  життя…  Важко  писати  про  таке…  Ніколи  не  гадав  що  реально  доживу  до  цього,  ніколи  не  буду  навіть  знати  що  це  таке  Розлучення.  Але  ж  ні  10  червня  стане  кінцем  цього  роману  автобіографічного  характеру  в  моєму  житті.  А  я  все  ж  залишусь  з  коханням  в  серці,  та  вже  лиш  сам.  Залишаються  думки  які  не  покинуть  ніколи  і  тривожитимуть  усе  подальше  існування.  В  моєму  розумінні  вона  залишиться  тою  котрою  я  її  зустрів  і  побачив  вперше,  тою  котрою  вона  була  для  мене  завжди  Сонечком,  Володимирівною,  Зайчиком,  Анюткою,  Кицьою.  Це  день  коли  законим  чином  відрізають  метафорично  частинку  серця  і  завдають  біль  і  необізнаність…День  коли  шлюбне  кільце  скочується  з  правої  руки  на  ліву  і  нагадує  все  що  було.

Так  після  цього  всього  й  не  хочеться  анічогісінько  адже  страх  і  подальше  зневірення  в  тому  що  кохання  буває  взаємним  на  довго  насправді  існує.  Все  більш  і  більш  переконуюсь  що  я  однолюб  і  останій  романтик…  Який  в  самотності  може  сидіти  у  вікна  і  згадувати  все  до  дрібниць  адже  адже  це  для  мене  мало  велике  значення.


Дякую  за  увагу!!!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586493
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2015


«Мене немає»

Я  плачу…  Ні  мене  немає  ,
Лиш  тільки  тіло  у  бутті,
Воно  в  середині  палає,
Горить  й  іскрить  в  моїм  житті.
Якщо  й  згадаю…  Гірше  стане,
І  біль  зненацька  обійме,
Кохання  сльози  про  ковтає,
А  я  все  згадую,  усе.
Здавалося  було  ще  вчора,
Я  мав  усе  чого  хотів,
Я  так  кохав  і  вірив  в  того,
Хто  моє  серце  полонив.
А  зараз  що?  Мене  немає,
Нема  для  того  ким  я  жив,
Як    вітер  попіл  роздуває,
І  час  що  швидко  пролетів.
Ось  так  і  я  скажу  немає,
Мене  безжально  у  бутті,  
Я  лиш  в  самотності  блукаю,
А  ви  усі  ось  так  в  житті.
Я  знаю  це  таки  чудово,
Коли  щасливим  є  життя,
Кохайте  і  цінуйте  того,
Хто  вами  марить  так  щодня.
І  не  гадайте  що  даремно,
Ви  вірте  в  те  що  я  писав,
Бо  я  кохав  й  кохаю  того,
Хто  мене  серце  розбивав.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2015


«Знесилене кохання»

Страждало  так  знесилене  кохання,
Що  сльози  випускало  навмання,
І  в  горі  цьому  гірко  утопало,
Адже  гадало,  є  лише  вона.
І  вірило  у  все  що  було  в  серці,
Згадавши  дуже  сильно  заболить,
Вона  просто  закрила  в  нього  дверці,
І  швидко  без  причини  убіжить.
Й  забуде  спогади  ті  незабутні,
Котрі  він  полишає  у  собі,
Вона  була  частиночка  кохання,
Те  щастя  що  таїлося  в  душі.
І  мало  би  закінчитись  щасливо,
Історія  кохання  і  буття,
Адже  у  них  була  ось  та  надія,
І  мрія  для  подружнього  життя.
Життя  що  обірвалося  так  миттю,
Цього  таки  лиш  хтось  так  забажав,
А  він  просто  надіявся  і  вірив,
Він  просто  до  останнього  кохав.
І  часто  споглядаючи  світлини,
У  погляді  явилася  сльоза,
Що  щоки  буде  борознити,
Й  нагадувати  те  йому  життя.
І  більше  так  знущатись  над  коханням,
Що  тишком  затаїлося  в  душі,
На  фото  де  були  вони  щасливі,
Кохані  й  неповторні  у  житті.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2015


«Лише сон…» ( присвячується синові)

Маленький  сину…  Мій  маленький,
Як  важко  так  без  тебе  жити,
Не  пам’ятаю  ні  хвилини,
Аби  тобою  не  тужити.
Тужити  з  сльозами  на  волі,
Й  тримати  серце  у  неволі,
І  час  що  лине  так  рікою,
Та  ми  не  разом,  не  з  тобою.
І  це  загадка  злої  долі,
Вона  тримає  все  в  долоні,
Тримає  спогади  в  мені,
Вони  живуть  у  кожнім  дні.
А  я  все  днями  так  гадаю,
Кохаю  я  тебе…  Кохаю,
А  ти  маленький  у  вісні,
Явись!!!  Побудь  у  тім  бутті.
Побудь  хоч  там  де  ми  лиш  разом,
Де  все  щасливо  як  й  тоді,
Де  ми  кохані  були  й  вірні,
Раділи  митям  у  житті.
Побудь  із  батьком  мій  маленький,
До  мене  ніжно  притулись,
І  витри  сльози  що  скотились,
Й  з  щоки  зривалися  у  низ.
Скажи  мені  що  буде  добре,
І  так  як  вмієш  усміхнись,
Поглянь  очима  в  мої  очі,
І  дуже  сильно  обійми.
І  стукіт  серця  мого  й  твого,
Заб’ють  кохання  унісон,
З  сльозами  важко  прокидаюсь,
Адже  ось  це  був  лише  сон.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585430
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.06.2015


«Він…» (Чоловіче кохання)

Він  змучений  пристав  до  краю,
Уже  нічого  не  хотів,
Лише  вагався  одним  кроком,
Та  все  ж  його  він  не  зробив.
Він  плакав  гіркими  сльозами,
Що  розривали  серця  біль,
Змолов  так  душу  на  частини,
І  з  почуттями  цими  тлів.
Він  вірив  в  те  що  неможливе,
Хоч  більш  за  все  цього  хотів,
Він  гірко…  гірко  до  нестями,
Коханням  цим  таки  горів.
Палав  вогнем  що  не  згасає,
Тримає  спогадів  тепло,
Він  пам’ятає  все  як  було,
І  згадує  що  ще  було.
Він  цим  собі  картає  душу,
І  рве  кохання  почуття,
Ну  як…  Як  вміти  так  кохати?
Кохати  те  чого  нема.
А  він  вагається  чи  бути,
Коли  самотність  обгорта,
Зробивши  крок,  до  дна  пірнути,
І  більше  так  його  нема.
Та  лише  янгол  досі  вірний,
Широко  крила  розпустив,
Його  узявши  по  під  руки,
У  прірву  землі  не  пустив.
І  нагадав  для  кого  жити,
Й  сказав  що  важко  ще  буде,
Аби  у  раї  потім  бути,
Ти  мусиш  стерпіти  усе.
І  розпустивши  гарно  крила,
В  злетів  з  печаллю  в  небеса,
Якби  не  ти,  мені  не  бути,
З  тобою  так  моя  душа.
І  він  з  сльозами  посміхнувся,
Сказав…  Чекатиму  її,
Ми  ще  зустрінемось  із  нею,
Як  не  на  небі  то  на  землі.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584688
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2015


«Пам’яті Андрія Кузьменка»


Ми  пам’ятаємо  тебе…
Ти  є  в  серцях  тих  мільйонів,
В  словах  і  вразах  чи  піснях,
Чи  просто  спогадах  казкових.
У  висловах  ще  при  житті,
Де  ти  відвертий  був  до  влади,
І  не  брехав  як  хтось  хотів,
Лише  на  боці  був  ти  правди.
Ми  пам’ятаємо  тебе…
Ти  вірив  в  неньку  Україну,
В  народ  терпілий  всі  часи,
З  яким  ти  поряд  був  уміло.
І  все  підтримував  життя,
Його  кохав  таки  уміло,
Багато  розуму  в  піснях,
Й  словах  написаних  відкрито.
Ми  пам’ятаємо  тебе…
Кузьма…  Андрію  наш  Кузьменко,
Хоча  й  на  небі  зараз  ти,
Ми  пам’ятаємо  завжди.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584183
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.05.2015


«Зайди в моє серце»

Зайди  в  моє  серце…
І  що  ж  ти  побачиш?
Біль,  кохання,  мету,
І  осколків  багато.
Й  час  від  часу  буття,
Що  в  очах  пробігає,
І  душа  майорить,
Та  в  сльозах  утопає.
Ти  зайди  і  поглянь,
Як  з  цим  можна  лиш  жити,
Щоб  за  тим  небуттям,
День  від  дня  не  тужити.
І  забути  ось  те…
 Неможливо  ніколи,
Пам’ятай  ти  мене,
Й  в  серці  дещо  заколе.  
І  запале  свічу,
Що  тендітно  палає,
На  хвилинку  згадай,
Й  серце  моє  заграє.
Поблукай  в  нім  часок,
Й  ти  побачиш  всі  біди,
Всі  ось  ті  почуття,
Що  в  мені  загоріли.
І  ті  сльози  в  очах,
Що  мене  обгортали,
Швидкома  день  за  днем,
По  щоці  пробігали.
Але  ти  не  блукай,
Я  відкрита  сторінка,
 У  осколках  життя,
Є  й  твоя  половинка.
Ціла  книга  буття,
Ми  її  написали,
Залишивши  слова,
Що  в  мені  поховали.
Я  попрошу  зайди,
І  поглянь  що  я  маю,
Стукіт  серця  щодня,
Розколовшись  кохає.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2015


«Присвячення синові»

Дитячий  сміх  лунає  з  тиші,
А  я  на  лавочці  в  дворі,
Мені  самотність  спогад  тисне,
І  дітки  граються  одні.
Він  крає  душу  так  жорстоко,
Хоча  і  є  моїм  буттям,
Та  все  ж  без  спогадів  я  знаю,
Що  я  залишився  тут  сам.
А  він  маленький  там  далеко,
За  обрієм  не  бачу  я,
Лиш  вірність  почуття  і  серця,
Нагадує  його  щодня.
І  знаєш  важко  те  забути,
Як  перший  раз  в  руках  своїх,
Його  тримав  і  колихав  я,
А  він  здіймав  маленький  крик.
А  ще  чудово  пам’ятаю…
Ті  рученятка  у  руках,
І  погляд  ніжний  і  яскравий,
Завжди  відновлював  життя.
І  лиш  погляну,  варто  жити,
Бо  він  і  є  моє  буття,
І  буду  сльози  гірко  лити,
Тому  що  так  не  поруч  я.
І  все  життя  буду  кохати,
Він  та  частиночка  життя,
З  душі  її  все  ж  не  забрати,
Хоча  в  буденності  нема.
Далеко  він,  та  все  ж  не  поруч,
Не  чути  тато  й  гарний  сміх,
Він  там  обійме  певно  того,
Хто  йому  батька  замінить.
А  мати  буде  все  плекати,
Й  брехати  все  своє  життя,
До  правди  так  не  підпускати,
Бо  в  неї  совісті  нема.
Немає  того  розуміння,
Сім’я  для  неї  не  життя,
Вона  як  жінка  мала  б  знати,
Та  клепки  мати  не  дала.
Це  важко,  важко  все  сприймати,
Нажаль  того  уже  нема,
Сім’я,  дружина,  син…  Кохати.
В  душі  стривожене  життя.
І  сльози  душать  серце  моє,
Ти  син  завжди  в  моїх  очах,
Що  споглядають  як  на  дворі,
Іграють  діточки  щодня.


А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583191
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.05.2015


«Я тінь у спогадах твоїх»

Я  тінь  у  спогадах  твоїх,
Я  той  хто  в  них  давно  блукає,
Шукає  те  що  так  тремтить,
Із  біллю  серце  поглинає.
А  ще  тривожить  почуття,
Коли  без  тебе  дійсно  важко,
Воно  безжально  навмання,
Руйнує  спогадів  ту  казку.
А  я  лиш  тінь,  як  вітер  в  полі,
Один  на  всі  ось  ті  простори,
На  спогади  і  все  буття,
Мене  для  тебе  лиш  нема.
Нема  і  так  не  може  бути,
Це  я  не  можу  все  забути,
А  ти  все  стерла  швидкома,
У  тебе  нове  вже  життя.
Де  я  завжди  буду  лише  тінню,
Тим  хто  в  минулім  полишивсь,
Тим  хто  для  тебе  був  той  вимір,
Експеримент  на  кожні  дні.
 І  це  усе  є  та  реальність,
Я  тінь  у  спогадах  твоїх,
Я  темно  -  сірий  промінь  часу,
Що  не  потрібний  так  тобі.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2015


«А ти зумів би?»

А  ти  зумів  би  все  забути?
Безжально  кинувши  буття,
В  один  момент  перечеркнути,
Нажаль  минуле  вже  життя.
І  стерти  спогади  і  днину,
Усе  що  було  так  тоді,
Здавалося  що  не  забути,
А  згадувати  в  кожні  дні.  
А  ти  зумів  би  все  забути?
Почати  чистий  лист  життя,
І  проживати  нову  днину,
Так  не  згадати  те  буття.
Коли  повітря  дарить  радість,
Й  шалене  серце  у  тобі,
Воно  безжально  у  свідомість,
Просовує  минулі  дні.
І  час  охоплює  бажання,
Котре  не  лишить  ні  на  мить,
Воно  так  буде  проживати,
Бо  лиш  в  тобі  воно  горить.
А  ти  зумів  би  не  згадати?
Щасливу  радість  у  житті,
Коли  так  хочеться  кричати,
Адреналін  в  твоїй  крові.
І  ти  тривожиш  своє  серце,
Гризеш  сумління  в  голові,
Хіба  не  має  що  згадати?
Чи  не  щасливий  у  житті?
І  це  питання  є  у  того,
Хто  так  цінив  своє  життя,
Йому  не  треба  була  воля,
У  нього  було  те  буття.
І  були  миті  незабутні,
Що  сповнені  так  тим  теплом,
Залишені  на  фотокартці,
Що  сперта  за  твоїм  столом.
І  це  питання  що  тривожить…
Моє  знедолене  життя,
Я  не  зумів  усе  забути,
Минуле  й  те  чого  нема.
І  не  забуду  я  ніколи,
Якою  так  вона  була,
Подарувавши  мені  сина,
Й  сім’ю  з  якої  так  пішла.
Нажаль  і  того  не  забуду,
Подяку  ту  за  всі  часи,
Коли  було  мені  так  важко,
Чому  не  поруч  була  ти?
А  я  зумів  би  все  забути?
Лунає  голос  із  душі,
Що  притаїв  щасливі  миті,
Кохані  серцю  і  мені.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2015


«Романтика в вечірнім місті»

Вже  пізній  вечір  навкруги,
І  сяють  зорі  з  блиском  в  небі,
Луна  освітлює  шляхи,
На  тлі  цього  блукає  дехто.
Здається  це  ось  те  буття,
Романтика  всіх  зустрічає,
Бо  то  закохані  серця,
По  місту  парами  блукають.
Кохають  мить  вони  життя,
І  долю  що  їх  пов’язала,
У  їх  очах  те  майбуття,
І  мрія  в  серці  що  буває.
Вони  кохають  кожну  мить,
Стискають  с  трепетом  долоні,
У  грудях  є  вогонь…  Горить,
Що  живиться  у  кожнім  слові.
 Вони  кохані  тим  буттям,
В  турботі  ніжно  обгорнувшись,
І  поцілунки  на  устах,
Є  для  кохання  подарунки.
І  посмішки,  і  погляд  той…
І  мова  ніжно  солов’їна,
Веде  закоханим  одно,
Кохання  що  дарує  крила.
І  в  цей  момент  я  відведу,
Свій  погляд  що  це  споглядає,
І  подумки  собі  скажу…
Моя  душа  не  забуває.
Вона  вже  терпить  це  давно,
Й  цією  біллю  обгорнувшись,
Десь  притаїлося  на  дно,
Осколків  серця  так  мого.
І  подихом  так  важко  в  горлі,
Є  сум  й  реальність  майбуття,
Романтика  в  вечірнім  місті,
Що  зводить  в  щасті  два  серця.

А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2015


« На березі неба…»

А  що  ж  бувалі  почуття,
Що  серце  щільно  обгортають,
Гармонь  відкрила  небеса,
А  я  по  небу  все  блукаю.
Із  сумом  так  минають  дні,
Де  посмішку  я  надягаю,
А  що  твориться  так  в  душі,
Нажаль  ніхто  це  не  вбачає.
Усі  живуть  своїм  життям,
Лиш  я  між  ними  так  блукаю,
Нема  кохання  там  де  я,
Воно  від  мене  так  тікає.
А  може  просто  доля  так…
Життя  завчасно  розписало,
На  березі  присяду  я,
Зависну  в  небі  вдаль  від  раю.
І  нагадаюся  життям,
Котре  минає  досить  швидко,
 І  давши  волю  почуттям,
Я  спущу    по  щоці  сльозинку.
І  байдуже  що  скажуть  всі…
Чоловіки  таки  не  плачуть,
А  спитаю…  Кохав  ти?
Якщо  для  когось  це  щось  значить.
І  все  закриється  в  мені,
В  полоні  тіла  і  душі,
Де  серце  ритмом  набиває,
Безжальні  спогади  мені.
А  я  завзято  й  небувало,
Кохаю  те  що  вже  було,
На  березі  присівши  знаю,
Самотньо  в  небі  теж  мені.  

 А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2015


«Хвилини, мить життя»

Усі  хвилини,  мить  життя…
Ми  самі  їх  побудували,
Шкода  минулого,  шкода…
Майбутнє  все  так  заминає.
Воно  жорстоке  кожну  мить,
Хвилинку  час  руйнує  швидко,
Нажаль  назад  не  повернеш,
Й  не  скажеш  що  прожив  даремно.
Хоча  шкодуєш  повсякчас,
Й  шукаєш  скрізь  свою  провину,
Гальмуєш  віри  резонанс,
В  майбутнє  не  даси  надії.
І  все  життя  є  те  одне,
Що  змушує  минулим  жити,
Воно  було  й  навік  в  мені,
Адже  я  вмію  все  цінити.
А  чи  цінила  це  вона?
Усе  що  було  занедбала,
Питання  є  й  одна  вона,
І  відповідь  -  що  не  кохала.
І  не  цінила  що  було,
Вона  ж  того  не  будувала,
Вона  не  знала  як  воно,
Вона  уміло  лиш  брехала.
Хоча  здавалося  що  ні…
Адже  я  віддано  кохаю,
Кохаю  ту  та  не  люблю,
Тому  ж  її  нажаль  не  має.
Вона  залишила  буття,
Як  янгол  крила  розпустила,
І  полетіла  в  небеса,
Минулим  спогадом  покрила.
Й  несправедливість  тут  одна,
Що  крила  мої  обірвало,
Таке  нажаль  моє  життя,
Що  побудовано  на  втратах…

 А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015


«Не вистачало б лиш тебе»

Не  вистачало  б  лиш  тебе,
Та  це  загадка  злої  долі,
Вона  немов  мене  веде,
На  зустріч  серця  з  самотою.
І  діалог  завжди  один,
Думки  і  спогади  шепочуть,
Не  вистачало  лиш  сім’ю,
На  жаль  це  все  чого  я  хочу.
Але  хотіння  це  одне,
Жорстока  є  ось  ця  реальність,
Гадалося  б  хотілось  все,
Та  я  одне  у  всім  вбачаю.
Не  вистачало  б  лиш  того,
Що  теплим  щастям  обгортає,
Сім’я,  одне  лише  Сім’я!!!
Це  щастя  крила  розкриває.
І  в  вир  підносить  це  життя,
Та  кольором  дарує  барви,
Не  вистачає  так  цього,
В  реальності  нажаль  не  має.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015


«Діта»

Вже  двадцять  років  ти  будуєш…
Гарант  надійності  буття,
І  кожним  роком,  крок  за  кроком…
Удосконалюєш  життя.
Будуєш  мрію  і  надію,
Красу  й  гармонію  щодня,
І  втілюєш  шедеври  в  місті,
Пейзаж  й  довершеність  в  життя.
Даруєш  місту  краєвиди,
І  радість  тисячам  сімей,
Адже  не  було  ні  хвилини,
Щоб  ти  не  дбали  про  людей.
Ти  дбаєш  про  архітектуру,
Чарівні  сквери,  ландшафт  місць,
Будівлі  гарні  й  магазини,
І  твориш  певну  бездоганність.
І  якість  зведену  роками,
Завдячуєш  своїм  майстрам,
Спеціалістам  свої  справи,
Що  теж  живуть  ось  цим  життям.
І  що  роками  не  полишать,
І  працюватимуть  щодня,
Тому  що  «Діта»  майстер  справи,
Це  дружня  й  радісна  сім’я.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579923
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.05.2015


«Вже інша…»

Він  так  кохав  її  душею,
Кохав  її  у  кожну  мить,
Жадав  її,  бо  це  ж  чудово,
Хоч  серце  в  полум’ї  горить.
Він  знав  жорстокість  почуттєву,
І  те  кохання  обгортав,
Кохав  її,    кохав  рукою…
Коли  по  тілу  обіймав.
Він  відчував  усі  хвилини,
І  кожен  подих  був  її,
В  очах  її  неначе  в  небі,
Він  споглядав  на  зірочки.
І  бачив  мрію  ту  казкову,
Щасливу  й  радісну  сім’ю,
Вона  ж  для  нього  -    перше  слово,
Вона  -  кохання  по  життю…
І  він  кохав  її  жадану,
Як  квітку  першу  на  весні,
Підсніжник  що  пробився  з  снігу,
Зірвав  він  ніжно  так  собі.
Бо  так  гадав  що  це  на  віки,
Полонить  серце  і  життя,
Вона  завзято  познущалась,
Вона  так  іншою  була.
А  він  кохав,  кохає  й  досі,
Та  десь  у  глибині  душі,
Сльозами  потопило  горе,
Кохання  було  там  на  дні.
Та  виживши  воно  зосталось,
Залишилось  навік  в  житті,
Воно  кохаючи  поклялось,
Й  закам’яніло  у  душі.  
І  важко  спогади  формують,
Його  уявлення  буття,
Вона  тепер  завзято  інша,
Хоч  з  вигляду,  яка  й  була.
І  він  кохаючи  не  знає…
За  що  так  серце  полонить?
Кохає  ту,  котра  вже  інша,
Кохає  ту,  що  не  змінить.

А.А.Отченко  07.05.15р.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2015


Чого таки жадала ти?… Так це ж було таки кохання!!!

Чого  таки  жадала  ти?
Коли  просила  в  мене  волю,
Розрушивши  усі  мости,
Залишила  мене  у  горі.
І  підло  мовила  «Життя»,
Усе  що  хочеш  так  буває,
Я  тільки  тишком  навмання,
Уїхала  ось  так  до  мами.
Чого  таки  жадала  ти?
Коли  сім’ю  цю  зруйнувала,
Сказавши  так,  що  все  це  я,
Й  вину  на  мене  полишала.
Й  винила  все  що  було  в  нас,
Усе  що  будувалось  разом,
Та  це  ілюзія  буття,
Вона  лиш  вміло  руйнувала.
Чого  таки  жадала  ти?
Що  я  не  вмію  так  кохати,
І  вірно  твердити  життям,
Що  я  тебе  буду  чекати.
Та  ти  змінилась  в  одну  мить,
Відразу  так  чужою  стала,
Кохання  болячи  горить,
Тому  що  ту  вже  поховало.
Чого  таки  жадала  ти?
Коли  руйнуєш  щастя  сину,
Скажи,  він  в  чомусь  завинив?
На  мене  звішаєш  провину.
І  зробиш  винним  скрізь  мене,
Здавалося  б  тобі  так  легко,
І  буде  мить,  син  не  простить,
За  дії  зроблені  даремно.
Чого  таки  жадала  ти?
Просивши  волю  її  мала,
Ти  не  цінила  мить  життя,
Романтика  в  руках  тримала.
Який  кохав  тебе  завжди,
Життя  не  було  так  межею,
Межа  кохання  –  була  ти…
Та  ти  залишила  одного.
Чого  таки  жадала  ти?  
Коли  до  сина  не  пускала,
Що  ж  ти  за  мати,  що  ж  скажи…
Почни  хоч  знову  щось  брехати.
І  не  забудь  мене  винить,
Адже  моя  вина  у  всьому,
І  навіть  в  тому  що  живий,
І  пишу  від  душі  це  слово.
Чого  таки  жадала  ти?
Так  це  ж  було  таки  кохання!!!
Розлученням  не  знищиш  ти,
Ті  спогади,  життя,  бажання…  

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2015


"Сон"

Лишь  в  одиночестве  моем,
Мне  часто  снится  один  сон,  
В  котором  я  в  тебя  влюблен,
И  вспоминанием  одарен.

Ты  растопила  в  сердце  лёд,
Который  всё  тебя  лишь  ждет,
И  в  ожидании  тебя,
Я  в  сон  врываюсь  не  шутя.

Забить  тебя  я  не  смогу
Скорее  без  тебя  умру
Ведь  тебя  мне  очень  плохо
Мне  страшно,  жутко  и  одиноко

Всё  сны  прекрасны  и  чудесны
И  даже  очень  не  уместны
Но  как  тебя  увижу  вновь
Я  поглощаюсь  в  сон-любовь.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578728
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.05.2015


«Дзеркало душі»

…Я  знаю  кажуть  що  кохання,                                                                                                                                                                                                                                                                                            
Як  іскорка  в  очах  горить,                                                                                                                                                                                                                                                                                                            
І  вічне  щастя  не  згасає,                                                                                                                                                                                                                                                                              
Бажанням  лиш  одним  твердить…                                                                                                                                                                                                                                                                              
Та  миті  є  життям  завдало,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
У  погляді  не  вбачиш  ти,                                                                                                                                                                                                                                                                                                        
За  посмішкою  горе  скривши,                                                                                                                                                                                                                                                                                            
Що  ж  коїться  в  моїй  душі?                                                                                                                                                                                                                                                                          

Завзятим  сумом  вкрилось  серце,                                                                                                                                                                                                                                          
Страждало  день  за  днем  воно,                                                                                                                                                                                                                                                                                      
У  крові  з  болем  захлиналось,                                                                                                                                                                                                                                                                                                
І  воскресало  що  було…                                                                                                                                                                                                                                                                                                          
Але  в  думках  воно  завзято,                                                                                                                                                                                                                                                              
Затвердило  печаль  свою,                                                                                                                                                                                                                                                                                                        
І  мрію  ту  що  не  здійсненна,                                                                                                                                                                                                                                                                                              
Полишило  горіть  в  вогню.                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Та  палким  променем  кохання,                                                                                                                                                                                                                                                                                        
Із  попелу  з’явилось  знов,                                                                                                                                                                                                                                                                                            
Воно  мене  не  полишає,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
У  жилах  закипіла  кров.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
І  трепіт  рук,  тремтіння  тіла,                                                                                                                                                                                                                                                                                  
Душа  кохаючи  боліла,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
Вона  ж  завзято  покохала,                                                                                                                                                                                                                                                                                              
Того  кого  ж  не  вистачало.                                                                                                                                                                                                                                                                                                        
І  той  хто  подумки  завжди,                                                                                                                                                                                                                                                                          
Залишив  слід  у  серці  моїм,                                                                                                                                                                                                                                                                                
Шкода  що  не  кохаєш  ти!!!                                                                                                                                                                                                                                                                                                
Шкода  кохання  що  у  горі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                
І  ця  буденність  не  межа,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
У  спогадах  є  кожне  слово,                                                                                                                                                                                                                                                                                                        
Як  шрам  на  згадку  кожні  дні,                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Усе  що  є  у  серці  моїм.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          
І  голод  той  що  вже  байдужий,                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Із  сном  полишили  мене,                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
Вони  не  витримали  болю,                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
Й  чекають  щастя  як  буде…                                                                                                                                                                                                                                                                                                            
І  кожні  дні  я  надягаю,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Ту  посмішку,  того  життя,                                                                                                                                                                                                                                                                                                          
За  нею  ж  холод  неминучий,                                                                                                                                                                                                                                                                                            
Й  розбите  серце  що  стражда.                                                                                                                                                                                                                                                              
Страждає  так  бо  покохало,                                                                                                                                                                                                                                                                                                
Й  не  хоче  просто  відпустить,                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Не  знаючи  за  що  тримає,                                                                                                                                                                                                                                                                                                              
Й  безжально  віддано  терпить.                                                                                                                                                                                                                                                                                      
І  в  погляді  є  море  горя,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
В  очах  бездонних,  там  на  дні,                                                                                                                                                                                                                                                            
Кохання  заховалось  щільно,                                                                                                                                                                                                                                                                                          
У  дзеркалі  моїй  душі.  

А.А.  Отченко  03.05.15р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2015


"Почему?"

Почему?  любить  вас  сложно…
И  причем  не  осторожно,
Всё  мгновение  любви,
В  жизни  этой  лишь  черти.
 
Почему?  любить  вас  сложно…
И  притом  любимым  бить,
Это  словно  не  возможно,
Вас  прекрасных  враз  забить.
 
Почему?  любить  вас  сложно…
И  притом  с  надеждой  жить,
В  этой  жизни  не  возможно,
Бить  любимым  и  любить.
 
Почему?  любить  вас  сложно,
И  притом  любить  всегда,
В  этом  мире  не  возможно,
Не  любить  вас  никогда.
                         
                                                                                     А.А.  Отченко  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577316
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.04.2015


«Прощальний»

Нажаль  коли  мене  не  стане…
Тоді  згадають  певно  всі,
Зберуться  у  труни  востаннє,
Всі  хто  підтримував  в  житті.
І  навіть  ті,  хто  зла  бажали,
Теж  засумують  в  стороні,
Вони  собі  не  уявляли,
Такої  участі  мені.
Нажаль  коли  мене  не  стане…
Із  жалем  пуститься  сльоза,
І  той  хто  все  життя  кохає,
У  горі  буде  того  дня.
І  в  цій  скорботі  плач  дитини,
Що  батька  віддано  любив,
За  що  так  доля  покарала?
Хіба  цього  ж  він  заслужив?
Нажаль  коли  мене  не  стане…
У  чорному  буде  вона,
Страждати  й  сльози  проливати,
Безжально  в  горі  замерза.
Вона  кохаючи  ховає,
Того  хто  серце  полонив,
Хто  поміж  зорями  блукає,
Її  ж  на  світі  полишив.
Нажаль  коли  мене  не  стане…
Залишиться  моя  душа,
Котра  в  самотності  чекає,
Що  хтось  провідає  хоч  дня.
Що  нагадає  те  буденне,
Життя  котрого  вже  нема,
І  сльозами  покриє  вічність,
І  пам’ятатиме  щодня.
Нажаль  коли  мене  не  стане…
Заплаче  болісно  душа,
Вона  нагадує  й  шепоче,
Прощається  так  з  усіма…
Прощайте  всі  на  віки  вічні,
У  спогадах  повисну  я.
Як  хочеться  мені  лиш  жити,
Та  тіла  мого  вже  нема.

А.А.  Отченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2015