Zinaida51

Сторінки (1/31):  « 1»

Перевір

П  е  р  е  в  і  р

Перед  тим,  як  вийти  й  не  вернутись,
Ти  себе  востаннє  перевір,
Може,  все  простити,  посміхнутись
І  налаштуватися  на  мир.

                                     На  круги  своя  все  повертає,
                                     Наступа  прозріння  після  тьми.
                                     За  сльозою  посмішка  сіяє,
                                     Не  дарма  ж  нас  Бог  створив  людьми.



                                                                                                               Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558773
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2015


Любіть свою землю

Любіть  свою  землю

Любіть,  українці,  праземлю  свою,
В  любові  –  велика  сила,
Бо  заздрі  сусіди  їй  серце  склюють,
Зламають  безжально  крила.

Вона  ж  наша  Мати,  одненька  на  всіх,
З  долонь  її  воду  п’ємо,
Її,  годувальницю,  кривдити  гріх,
Бо  все  від  Землі  беремо.

То  ж  вдячними  будьмо  за  хліб  і  за  сіль,
За  сонце  над  головами,
Тоді  омине  нас  сирітство  та  біль,
Всі  станьмо  на  захист  Мами.

До  помсти  не  варто  себе  опускать,
Лишімо  тоте  для  Бога,
І  буде  ворожа  повержена  рать,
Суд  Божий  надійно-строгий.

Звичайно,  нелегко  дістатися  дна
В  життєвім  бурхливім  морі,
Але  Україна  в  нас,  люди,  одна,
І  в  щасті  одна,  і  в  горі.


                                                                                       Зінаїда  Сидорчук  ©


                                                                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558771
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.02.2015


Закінчиться війна

Закінчиться    війна

Закінчиться  війна,
Зарубцюються  рани  криваві,
Скинуть  чорні  хустки
Удовиці,  як  символ  утрат,
Не  забути  б  тоді,
Хто  здобув  Україноньці  славу,
Хто  за  неї  поліг,
Волонтер,  журналіст  чи  солдат.

                                   Не  забути  б  ще  й  тих,
                                   Хто  розбрат  розсівав  на  Вкраїні,
                                   Хто  їй  в  серце  ножа
                                   Заганяв  по  саму  рукоять,
                                   Сплюнь,  історіє,  їх
                                   І  хай  зло,  що  чинили  загине,
                                   Щоби  навіть  у  снах
                                   Не  вернулось  ніколи  назад.

І  вже  вкотре  ізнов
З  попелищ  Україна  воскресне,
Склавши  іспит  тяжкий
Перед  Богом  на  всіх  рубежах,
Хрест  на  плечах  слабких
Вона  з  гідністю  страдниці  несла,
І  тягнулась  до  світла,
Яке  здобувала  в  боях.

                                                                                                                                       Зінаїда  Сидорчук    ©

                                                     *                    *                    *
                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556944
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2015


Любіть поетів

Любіть  поетів    

Любіть  поетів  за  цілющий  дар,
Ну  як,  скажіть,  їх  можна  не  любити?
Вони  ж  слова  збирають,  мов  нектар,
Щоб  наші  душі  ними  ізцілити.

                       Любіть  поетів,  бо  вони  для  нас
                       У  Господа  вимолюють  прощення,
                       І  Бог,  почувши  той  благальний  глас,
                       Нам  щедро  подає  в  обидві  жмені.

   

                                                                                                               Зінаїда  Сидорчук    ©

                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555740
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2015


Осіння свічка

Осіння    свічка

Літа  бабиного  павутинкою
Доторкнулась  до  серця  любов,
Я  вже  стала  осінньою  жінкою,
Коли  ти  мене  віднайшов.

                                     Віднайшов  у  пору  листопадову
                                     І  повів  у  весняну  кипінь,
                                     Може,  правду  казав,  чи    вигадував,
                                   Що  прийшла  я  з  твоїх  сновидінь.

Що  влилася  я  срібною  річкою,
Тихим  спокоєм  в  долю  твою,
Та,  повір,  що  й  осінньою  свічкою
Я  на  попіл  тебе    спалю.



                                                                                                                                 Зінаїда  Сидорчук    ©  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2015


Як ніхто

Як    ніхто

Хочу  стати  святом  твоїх  буднів,
Тихим  раєм  на  земних  вітрах,
Ясним  сонцем  у  похмурім  грудні,
Поцілунком  зоряним  у  снах.

                           Хочу  стати  я  твоїм  відлунком,
                           Щоб,  як  звук,  на  мене  ти  чекав,
                           Найціннішим  в  світі  подарунком,
                           Який  Бог  тобі  подарував.

Хочу  стати  літньою  грозою,
Як  в  душі  потріскає  земля,
Луговою  квіткою  слабкою,  
Що  в  твій  бік  голівку  нахиля.

                             Хай  щодня  рум’яняться  світанки,
                             Те,  що  було,  щоб  не  стало  сном,
                             Все  тобі  віддала  б,  до  останку,
                             А  для  себе  –  лиш  твою  любов.

Хочу  стати  островом  кохання
В  океані  днів  твоїх  і  літ,
Щоб  тебе  любити,  як  востаннє,
Як  ніхто  –  до  мене  –  на  землі.


                                                                                                                             Зінаїда  Сидорчук    ©


                                 --  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2015


К о х а н к а

К  о  х  а  н  к  а

Плив  чоловік  у  лодії  труни
Понад  живою  хвилею  людською,
Йому  вже  снились  потойбічні  сни,
Душа  єдналась  з  вічним  супокоєм.
                               Земля  останню  шану  віддала,
                               Завершувалось  з  близькими  прощання,
                               До  гробу  раптом  жінка  підійшла,
                               Схилившись  над  покійником  в  мовчанні.
Чола  торкнувшись…  Матінко  свята!
Та  незнайомка  нахилилась  в’юнко,
І  скрижанілі  обпекла  вуста
Своїм  палким,  останнім  поцілунком.
                               І,  не  підвівши  сплаканих  очей,
                               Навіки  розпрощавшися  з  коханим,
                               Під  погляди  осудливі  людей
                               Пішла  від  тої  цвинтарної  ями.
Дружина  вслід  їй  зором  повела,
Не  проронивши  жодного  словечка,
Так  ось  де  з  нею  долечка  звела,
Коханка  це,  коханка,  безперечно.
                               Ну  що  ж,  коханко,  Бог  тобі  суддя,
                               Нема  кого  вже  нам  ділить  з  тобою,
                               Ти  подорожня  в  світі  цім,  як  я,
                               Іди  собі,  а  я  ще  з  ним  постою.



                                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук    ©
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2015


Ж і н к и

Ж  і  н  к  и

Є  жінки  розумні,  є  красиві,
Вольові  і  владні,  добрі  є,
Є  спокійні,  дуже  вередливі,
Кожній  притаманне  щось  своє.

                     Є  незграбні,  є  і  граціозні,
                     Наче  Афродіти  із  води,
                     Відчайдушні,  тихі  та  побожні,
                     Ніжні,  спритні  на    усі  лади.
 
Романтичні  мрійниці,  заблудлі,
Не  зустрінуті  ще  є  жінки,
Жодна  хай  обділена  не  буде
Любов’ю  вашою,  чоловіки.


                                                                                                                                   Зінаїда  Сидорчук    ©

                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554857
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2015


Дайте чистоти

Дайте    чистоти

Чого,  Земле,  від  землян  чекаєш,
Про  які  ще  блага  мрієш  ти?
І  Земля  мені  відповідає:
-  Чистоти  бажаю,  чистоти.
     
                                         Віддаю  вам,  люди,  все,  що  маю,
                                         Не  шкодую  сил  і  доброти,
                                         А  для  себе  одного  благаю:
                                         Чистоти  земної,  чистоти.

Щоб  у  водах  плюскалася  риба
І  пташиний  не  змовкав  мотив,
Пийте  воду,  їжте  вдосталь  хліба,
Чистоти  лиш  дайте,  чистоти.

                                           Споконвіку  я  вас  пригортаю,
                                           То  ж  навчіться,  люди,  берегти      
                                           Свою  Землю,  що  зовете  раєм,
                                           Чистоти  їй  дайте,  чистоти.


                                                                                                                                                 Зінаїда  Сидорчук  ©


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554855
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2015


Ми разом

М  и      р  а  з  о  м  

Ми  разом  –  і  все  прекрасно:
Земля  наша,  наші  діти,
Спасибі  тобі,  мій  милий,
За  те,  що  ти  є  на  світі.

                                                     Спасибі  за  дні  і  ночі,  
                                                     Що  ласкою  обігріті,
                                                     Любове  моя,  спасибі
                                                     За  те,  що  ти  є  на  світі.

За  те,  що  роки  з  тобою,
Неначе  волошки  в  житі,
Єдиний  ти  мій,  спасибі
За  те,  що  ти  є  на  світі.

                                                   Ти  поруч,  але  ж  могли  ми
                                                   З  тобою  і  не  зустрітись,
                                                   Спасибі,  Премудрий  Боже,
                                                   За  те,  що  він  є  на  світі.


                                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2015


Діва Марія

Д  і  в  а      М  а  р  і  я

Маленька  Діва  років  трьох  від  роду
Ступила  тихо  на  святий  поріг,
Дитячий  світ  свій  і  мирську  свободу
Вона  поклала  Богові  до  ніг.        

                                     Голівка  вкрита…  У  біленькій  льолі,
                                     Яка  сягала  до  саменьких  п’ят,
                                     Корилося  дитя  лиш  Божій  волі,
                                     А  в  серці  розквітав  смирення  сад.

Збігали  роки.  Ось  уже  їй  вісім,
Ляльками  б  гратись,  Діво,  ще  тобі,
А  ти  вже  бачиш  сни  пророчі,  віщі
І  чуєш  поклик  Бога  у  собі.

                                     Так  рік  за  роком  чотирнадцять  збігло,
                                     Смиренну,  Боговірну,  осяйну,
                                     З  душею,  переповненою  світлом,
                                     Бог  в  світ  мирський  Марію  повернув.

Одного  разу  Янгол  їй  явився
З  благою  вістю:  Божий  Син  іде,
Народженням  Його  ти  освятишся,
І  Матір’ю  Господньою  будеш.

                                       Та  я  ж,  о  Боже,  чиста  і  невинна,
                                       Мене  ще  не  торкався  чоловік…
                                       Та,  народивши  світові  Дитину,
                                       Ти  стала  Богоматір’ю  навік.


                                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук    ©
                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554427
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.01.2015


Десерти дитинства

Десерти    дитинства

Всміхалось  в  небі  надвечірнє  сонце,
Чи  насміхалось…  Хто  його  там  зна?
Кволенький  промінь  кидало  в  віконце
Хатини  вбогої,  що  посеред  села.

                                 А  в  тій  хатині…  Боже  Триєдиний,
                                 Як  в  вулику  бджолинім,  дітвори,
                                 Те  в  запічок  залізло,  те  за  скриню,
                                 Те  в  піч  загляда,  як  вогонь  горить.

В  печі  вечеря  закипа  в  горняті,
Куліш  пісний.  Тяжкі  були  роки.
Квартинка  молока  (то  немовляті),
А  на  «десерт»  --  печені  буряки.

                                 Хлібину  тато  інколи  приносив.
                                 Кукурудзяник.  Жовтий  та  жорсткий,
                                 Ніхто  й  не  думав  покрутити  носом,
                                 Хвалили  Бога  завжди  й  за  такий.

На  тих  «десертах»  виростали  діти,
До  знань  охочі,  до  наук  меткі,
Росли,  неначе  розпускались  квіти,
Хоч  паморозь  палила  пелюстки.

                               Отак  мені  дитинство  пригадалось:
                               Насущник  жовтий,  буряки,  куліш…
                               Бо  ж  Україна  –  це  не  тільки  сало,
                               Це  розквіт  із  падінням  впереміш.


                                                                                                                           Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552967
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.01.2015


Вищебечи, мамо

Вищебечи,  мамо


Тугу,  мамо,  вищебечи  й  біль
Світу  цьому  Божому,  крихкому,
Осідає  в  косах  втрати  сіль,
Син  твій,  мамо,  не  вернувсь  додому.

Він  одним  із  перших  відізвавсь,
Зов  почувши  Матері-Вкраїни,
На  морозах  гибнув,  не  зламавсь,
Шлях  до  щастя  прокладав  щоднини.

Як  настала  вирішальна  мить,
Вдарили  "тітушки"  по  беззбройних,
Побратимів  кинувсь  боронить,
Тут  і  впав.  І  став  твій  син  героєм.

Вже  весна,  матусю,  вже  весна,
Глянь,  на  дроті  пташка  спочиває,
То  не    пташка,  мамо,  то  душа
Твого  сина  з  раю  прилітає.

Ти  її,  матусю,  привітай,
Поклади  горобчикові  хліба,
Лиш  плачем  ту  душеньку  не  край,
Вдячна  будь,  що  син  тебе  провідав.

Не  загинув,  мамо,  син  твій,  ні,
І  не  на  Майдані  залишився,
Для  усіх  прийдешніх  поколінь
Він  у  пісню,  мамо,  перелився.    


                                                                                                                                                             Зінаїда  Сидорчук    ©                                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552965
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.01.2015


А р т и с т

А  р  т  и  с  т

Якось  жду  в  автобусі  від’їзду,
Повсідались  люди,  гомонять,
Раптом  чую:  зазвучала  пісня,
Увійшло  в  автобус  хлопченя.
                                 Повело  голодними  очима,
                                 Стільки  смутку  було  в  тих  очах,
                                 Затаїлась  в  них  і  тінь  провини,  
                                 І  чомусь  крадеться  в  душу  страх.
Він  співав,  ідучи  по  проході,
Всім  підряд  ув  очі  заглядав,
О,  народе,  мудрий  мій  народе!..
А  співак  вже  руку  простягав.
                                 На  землі  життя  у  нас  прекрасне,
                                 Та,  на  жаль,  доступне  не  для  всіх,
                                 Поможіть,  бо  дар  співати  згасне,
                                 Поверніть  мені  дитячий  сміх.
Пісня  була  гарна,  світла,  чиста,
До  глибин  зворушила  серця,
Посмішки  ласкаві  й  променисті
Зігрівали  вбогого  співця.
                                 Защеміло  серденько  журливо,
                                 Як  торкнулась  я  його  руки,
                                 У  долоньку  ніжну  співчутливо
                                 Падали,  мов  сльози,  копійки.
Бізнесмени,  судді,  депутати,
Щасть  своїх  невтомні  ковалі,
Я  прошу  усіх  вас  пам’ятати,
Що  є  діти  бідні  на  землі.


                                                                                                                             Зінаїда  Сидорчук    ©
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552665
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2015


П а д ч е р к а

П  а  д  ч  е  р  к  а

Знайшлись  таки  в  Пророка  вороги,
Спровадили  його  в  сиру  темницю,
В  іржаві  закувавши  ланцюги,
Душа  ж,  хвалити  Бога,  --  вільна  птиця.

                                     Цар  Ірод  іменини  відзначав
                                     Улюбленої  падчерки  своєї,
                                     В  очах  її  вогонь  бісівський  грав,
                                     І  цар  п’янився,  дивлячись  на  неї.

Забаглося,  щоб  падчерка  в  танку
Звабливим  станом  зір  помилувала,
Й  та,  ринувшись  у  музику  вертку,
Вшаліло  і  нетямно  танцювала.

                                     Спинитися,  нарешті,  спромоглась,
                                     Присутні  не  скупились  на  вітання,
                                     Вклонившись,  до  державця  підійшла,
                                     І  той  розщедривсь:  будь-яке  бажання…

Зла  мати  в  гріхопад  отой  ввела,
З  її  намови  все  те  відбувалось.
-  Пророк  живий  ще?  –  падчерка  зрекла,
-  Живий…  -  з  темниці  ланцюги  озвались.  

                                   Іродіадо!  Згубство  це,  спинись!
                                   За  спад  духовний  дорого  заплатиш!
                                   В  святкову  залу  блюдо  принесли
                                   І…  голову  Хрестителя  відтяту.

Що  вкоїла,  содійнице  лиха?
Гріховний  запал  падчерки  спадає…
Враз  тіло  скрижаніло  від  гріха,
Який  на  душу  каменем  лягає.

                                     Пророка  Іоанна  тепла  кров
                                     Стіка  на  фарфор  блюда  дорогого,
                                     Танечниця  хитнулась,  п’яна  мов,
                                     Присутні  стали  мовчазні  і  строгі.

Яскрава  зірка  згасла  на  льоту,
На  все  на  світі  воленька  Господня,
А  душу  мав  Хреститель  пресвяту
І  чисту,  як  молитва  Великодня.



                                                                                                                               Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552663
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.01.2015


Сон у руку

Сон    у    руку

Він  додому  мчав  на  мамин  сон,
Гнав  авто  давно  знайомим  шляхом,
Сонце  вже  пливе  за  горизонт,
Повсідались  у  гніздів’ях  птахи.
                     За  вікном  узгірки  миготять,
                     Зеленаве  поле  у  волошках,
                     Не  тополі  –  стражниці  стоять…
                     Пригадалась  враз  чомусь  гармошка,
На  якій  ще  в  юності  він  грав
На  подвір’ї  маминої  хати,
Свого  батька  вже  не  пам’ятав  –
Ліг  в  Афгані,  будучи  солдатом.
                     Ледве-ледь  пригадував  село,
                     Дев’ять  літ…  не  так  уже  й  багато
                     Мов  не  було  –  збігло,  відгуло,
                     Але  зараз  їхав,  як  на  свято.
Солов’єм  затьохкав  білий  світ,
Як  побачив  раптом  рідну  хату,
Зупинив  авто  біля  воріт
І  очима  став  шукати  матір.
                     Коли  син  до  хати  увійшов,
                     Сторопів,  побачивши  матусю,
                     Та  невже?..  До  скронь  прилила  кров,
                     -  Здрастуй,  мамо!  Мамо,  я  вернувся.
А  вона,  мов  знята  із  хреста,
Ніжний  погляд  підвела  на  нього,
Шепотіли  щось  її  вуста,
-Ти  сідай,  втомився  ж  бо  з  дороги.
                     Підступивсь  до  ліжка  і  обпік
                     Поцілунком  її  кволі  руки,
                     З-під  тремтливих  синових  повік
                     Витікала  слізьми  їх  розлука.






                                                                       -2-
 
-Я  не  знав,  матусю,  я  не  знав…
В  мене  бізнес,  діти  і  дружина,
Дев’ять  літ  поїздку  відкладав,
Ти  прости,  матусю,  свого  сина.
                           Приколінивсь,  голову  схилив…
-  Не  катуй  себе,  мій  любий  сину,
Ти  цієї  ночі  мені  снивсь,
Відчувала,  що  на  сон  прилинеш.
Стільки  раз  в  солодких  своїх  снах
Я  в  твоїх  обіймах  завмирала,
А  проснувшись,  билася  в  сльозах
І  благала  Господа,  благала…
                           Ти  для  мене  зараз  –  цілий  світ,
                           Спраглим  серцем  мати  радість  пила,
-  Бог  почув  і  дав  таки  одвіт,
Для  польоту  душеньку  розкрилив.
                         Зупинися,  о  щаслива  мить!
                         Відступили  всі  печалі  й  муки,
                         Вже  душа  не  плаче,  не  болить,
                         Сон  у  руку,  сину,  сон  у  руку…  


                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук©


                                                                                         *                *                *


                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549640
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.01.2015


Палає Схід

Палає    Схід

Прислухайтесь  до  стогону  Землі,
Вона  по-материнськи  вас  благає,
Ту  силу  зловорожу,  що  в  Кремлі,
Здолайте,  бо  вона  вас  подолає.

                               Свою  хай  лепту  кожен  покладе
                               На  наш  олтар  жертовний  перемоги,
                               Російський  «брат»  на  нас  війною  йде,
                               Нещадно  захищайтеся  від  нього.

Розплющуйте  сліпі  серця  –  то  щит
Супроти  злого  світу  та  обману,
Стоять  дими  їдкі,  палає  Схід,
Від  вибухів  земля  у  вирвах-ранах.

                             Нестерпно  так  ті  рани  їй  болять,
                             Синів  найкращих  на  війну  віддала,
                             Щоб  наша  рідна,  предківська  земля
                             Навіки  Україною  зосталась.

                   
                                                                                                                                 Зінаїда  Сидорчук    ©

         

                                   
                                         
 

                                                                                                                                     




                                                         *                    *                    *

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549637
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 07.01.2015


З е м л я

З  е  м  л  я

Я  –  Земля,  годувальниця,  Мати,
Моє  слово  до  вас,  до  землян,
Мені  б  раєм  земним  процвітати,
Я  ж  повільно  вмираю  від  ран.
                               Я  жива,  маю  серце  і  душу,
                               І  для  вас,  нерозумних  дітей,
                               Цвіт  любові  своєї  обтрушу,
                               Тільки  ж  серця  не  рвіть  із  грудей.
Рятувала  від  голодоморів
У  найтяжчі  голодні  роки,
Мною  трави  отруйні  говорять
Про  чорнобильський  досвід  гіркий.
                                 Я  –  Земля,  всеплодюща,  єдина,
                                 Неповторна  в  любові  й  красі,
                                 То  чому  ж  від  отруєння  гину,
                                 А  на  ранах  –  байдужості  сіль?
Я  –Земля,  дітолюбная  Мати,
Серце  мовби  на  вістрі  ножа,
Скільки  маю  ще  кров’ю  спливати?
Мусить  бути  десь  цьому  межа.
                                 Як  же  можна  губити  Природу,
                                 Що  залишите  дітям  своїм?  
                                 Над  недолею  свого  народу
                                 Хворі  плачуть  в  гаях  солов’ї.
Я  –Земля,  ваше  світло  й  дорога,
Я  ваш  хліб,  мої  доньки  й  сини,
Ви  мене  на  Голгофу…  як  Бога…
За  любов,  що  не  має  ціни.
                                 

                                                                                                                       Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549175
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.01.2015


Щ а с л и в а

Щ  а  с  л  и  в  а

Я  встаю,  а  мені  посміхається  радо  світанок,
Я  іду,  а  мене  щебетанням  вітають  пташки,
І  ніяких  немає  в  цю  мить  у  душі  забаганок,
В  ній  любов  лиш  співа,  наче  чисті  джерельні  струмки.

Йду  легкою  ходою  по  сонячній,  вірній  дорозі,
Нині  щастю  моєму  ні  краю  нема,  ні  кінця,
Від  краси,  що  довкіл,  я  одвести  свій  погляд  не  в  змозі,
Від  небес,  від  землі  і  від  кожного,  вірте,  лиця.

Ще  учора  образа  у  серці  моєму  кипіла,
А  сьогодні  інакше  на  світ  цей  прекрасний  дивлюсь,
Всі  льоди  у  душі  всемогутня  любов  розтопила,
Я  усіх  вас,  о  люди,  безмежно  і  щиро  люблю!


                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549173
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.01.2015


Всюди ти

В  с  ю  д  и      т  и

Ти  скрізь,  у  всьому,  ти  у  кожній  квітці,
Тобою  місяць  посміхнувсь  мені,
Моя  ти  мрія  в  золоченій  клітці,
Ти    лицар  мій  на  білому  коні.

                                 Ти  хліб  мій,  світло,  ти  моя  дорога,
                                 Ти  казка,  пісня,  ти  –  понад  усе,
                                 Тебе  впустила  в  душу,  наче  Бога,
                                 Любов  у  небеса  мене  несе.

Без  тебе  жити  в  світі  вже  не  можу,
Ім’я  твоє  викрикую  у  снах,
Промінчиком  душі  його  виводжу
Між  зорями  ясними  в  небесах.

                               Пливу  до  тебе  човником  без  весел,
                               Біжу  струмком    джерельної  води,
                               Без  тебе  вмру,  без  тебе  й  не  воскресну,
                               Бо  всюди,  всюди,  всюди,  всюди  ти.



                                                                                                                               Зінаїда  Сидорчук    ©



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2015


Пара білих лелек

Пара    білих    лелек

Пара  білих  лелек  перетнула  Чорнобильську  зону,
Повертались  вони  до  колишнього  свого  гнізда,
Де  їм  знати  було  про  смертельну  оту  заборону,
Спрага  горло  пекла,  а  у  річці  блищала  вода..

І  ослаблені  вкрай,  опустились  на  землю  лелеки
Та,  напившись  зі  смаком  отруйної  тої  води,
Відпочити  лягли,  потомились  –  летіли  здалека
До  гніздечка  свого,  до  страшного  кінця,  до  біди.  

А  як  сонце  зійшло,  розступились  ранкові  тумани,
В  срібних  росах  довкіл  заяскріла  жовтава  трава,
Пробудившись,  лелека  заходився  будити  кохану,
Він  не  відав,  не  знав,  що  була  вже  вона  нежива.

Дзьобом  дзьоба  торкавсь:  «Пробудись,  пробудися,  кохана…»
У  пір’їночки  всі  обцілована  милим  своїм,  
На  прим’ятій  травиці  лежала  вона  бездиханна,
І  лелека  відчув  –  білий  світ  сколихнувся  над  ним.

Вільний  пташе,  дарма  таку  даль  ти  натруджував  крила.
Пахла  смертю  земля,  сірий  попіл  на  ній  осідав,
У  одчаї  німім  він  у  небо  рвонувся  щосили,
Та  злетіти  не  зміг  і  на  землю  Чорнобильську  впав.


                                                                                                                           Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548894
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 05.01.2015


Священный миг

Священный    миг

Придёт,  наверно,  в  жизни  миг  такой,
Когда  проснуться  ранним  утром  люди,
Привычно  встанет  сонце  над  землёй,
Ну,    а  меня…  меня  уже  не  будет.

                 Когда  сознанья  оборвётся  нить,
                 Возможно,  будет  осень  золотая,
                 Я  всех  прощу  и  буду  всех  любить,
                 За  клином  журавлиным  улетая.

А  может  быть,  зима  подарит  мне
Священный  миг  свободы  от  земного,
Я  сказку  нарисую  на  окне,
В  которой  будут  живы  все,  здоровы.

                   Весной  сложнее  землю  покидать,
                   Но  коль  придется,  отойду  весною,
                   Успеть  бы  только  мир  постичь,понять
                   И  след  оставить  светлый  за  собою.

А  если  Бог  сподобит  и  решит
Позвать  меня  к  себе  в  разгаре  лета,
Оплакивать  никто  пусть  не  спешит
Мою  дорогу  к  радости  и  свету.
 
   
                                                                                                                                                               
                                                                                                                         Зинаида  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015


Ікона Богородиці "Зиновинська"м

Ікона  Богородиці
«Зиновинська»

Розступіться,  віки,  в  давнину  пропустіть,
У  сивущу  історію  краю,
Наче  кров  крізь  бинти,  із  минулих  столітьф
В  сьогодення  вона  проступає.

Воля  Божа  на  все  і  на  оповідь  цю,
Що  у  ваші  серця  затікає,
Час  –  це  довгий-предовгий  ланцюг,
Що  минуле  з  майбутнім  єднає.

Два  століття  тому,  на  подільській  землі,
В  мальовничому  літинськім    краї,
У  Зиновинцях,  тобто  у  тому  селі,
Що  Шевченковим  ми  називаєм,

Жив  священик  один,  Богу  вірно  служив,
Мав  від  Господа  дар  малювати,
Він  ікону  святу  нам  у  спадок  лишив  –
Із  Дитям  на  руках  Божу  Матір.

Богородиці  лик  –  найсвітліша  блакить,
Напівспущений  погляд  з-під  віїв,
А  на  лівій  руці  Бог  маленький  сидить,
До  плеча  пригорнувшись  Марії.

Лик  Пречистий  її  на  іконі  отій
Випромінював  сяйво  ночами,
Тоді  житель  Кожухова  образ  святий
Передав  до  церковного  Храму.



І  у  церкві  сільській,  у  Зиновинцях  тих
Розливалось  Божественне  сяйво,
Очевидців  було  –  і  старих,  і  малих,
Факт  правдивий  –  сказати  не  зайво.

Богоматері  лик  на  іконі  сіяв
Уночі,  навіть  в  замкненім  Храмі,
Якось  чудо  оте  весь  народ  споглядав  –
Всецарице!  Владичнице!  Мамо!..

І  хто  вірив  у  той,  світлий,  чистий,  святий,
Препрославлений  образ  Марії,
Тому  він  помагав  крізь  хвороби  пройти
І  надію  давав  в  безнадії.

Ту  ікону  святу  по  селу  нарекли,
Так  «Зиновинською»  стали  звати
Оте  сяйво,  те  чудо,  пресвітлий  той  лик  –
Із  Дитям  на  руках  Божу  Матір.

Якось  випадок  був,  ще  тоді,  в  давнину,
У  священика  син  занедужав,
І  в  хвороби  тяжкі  з  головою  пірнув  –
Усі  ліки  ставали  байдужі.

Від  народження  мав  хлопчик  п’ять  лише  літ,
Раптом  мову  відняло  малому,
І  правцем  узяло,  і  потьмарився  світ,
Не  дай,  Боже,  такого  нікому.

Так  минав  день  за  днем,  і  було  усього:
І  мовчав,  і  в  думках  своїх  бився,
                               -  Невже,  Боже  святий,  Ти  без  болю  мого
                               Вже  не  міг  би  якось  обійтися?


Так  Данилко  малий  з  висоти  своїх  літ
Свої  мислі  возносив  до  Бога,
Він  так  вірив,  що  Бог  надішле  свій  одвіт:
Все  минеться,  не  бійся  нічого.

Була  люта  зима  і  морози  до  сліз,  
Та  священик  взяв  сина  на  руки,
Обгорнув  його  тепло,  до  церкви  заніс,
Може  зглянеться  Бог  на  ті  муки?

У  вівтар  увійшов  і,  поклавши  дитя
Перед  образом  тим  чудотворним,
Літургію  служив  і  своїм  каяттям
Він  здолав  таки  сили  потворні..  

І  причастя  святе  хворий  хлопчик  прийняв.
Батько  щиро  моливсь  до  ікони:
-  Мати  Божа,  мій  син  мук  нелегких  зазнав,
Ти  зціли.  Не  забуду  до  скону.

Як  одужає  син,  все  для  того  зроблю,
Щоб  служив  Богородиці  вірно,
-  Божа  Матінко,  змилуйсь  над  нами,  молю,  -
У  словах  відчувалась  покірність.

І  очима  її  Сам  Господь  зазирав
У  священика  душу  стражденну,  
А  під  вечір  той  хлопчик  на  ніженьки  став
І  сказав,  що  голодний  страшенно.

Що  попив  би  чогось,  що  він  любить  усіх,
Що  душа  в  грудях  радо  співає,
Долинав  із  хатини  дзвінкий  його  сміх:
-  Тату!  Мамо!  Хвороба  минає!


Я  здоровий!  Тепер  буду  жити  й  рости.
Повклякали  батьки  на  коліна:
-  Мати  Божа,  свята,  ти  нас,  грішних,  прости
І  прийми  нашу  вдячність  за  сина.

Рід  Стрельбицьких  то  був,  мова  саме  про  це,
Той  священик  дотримався  слова,
І  німеньке  хлоп’я,  що  лежало  правцем,
До  магістра  дійшло  Богослов’я.

І  вікарієм  був,  і  єпископом  теж,
І  духовним  письменником  гожим,
Душу  праведну  мав  і  був  вірним  без  меж
І  Всевишньому  й  Матері  Божій.

Сімдесят  дев’ять  літ  він  прожив  на  землі,
Прославляючи  Господа-Бога,
То  було  не  життя,  а  духовний  політ  –
Вірна  й  світла  до  Бога  дорога.

І  у  наші  часи  ще  бувають  дива,
Яких  нам  зрозуміти  несила,
Божа  Мати  «Зиновинська»,  наче  жива,
Раптом  очі  широко  відкрила.

І  не  знає  ніхто,  окрім  Господа,  як
Оте  диво-дивенне  звершилось,
Може  людям  вона  подає  якийсь  знак,
Будить  в  душах  Божественну  силу?

Ще  немало  чудес  було  в  тому  селі,
В  тому  Храмові  позаколишнім,
Й  розграбований  був  і  не  раз  попелів,
А  ікону  зберіг  Бог,  залишив.


Щоб  ми  з  вами  тепер  поклонитись  могли
Цій  Пречистій  іконі  Марії,
Щоб  у  серці  завжди  образ  той  берегли,
Бо  то  Мати  Ісуса,  Месії.

 В  основу  твору  лягли  архівні  документи  Літинщини.  

                                                                                                                             
 Зінаїда  Сидорчук    ©

                                                                                                                                                                                       

                           
                                                                                                                 



                             
-                                                                                                                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548309
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.01.2015


З Новим роком!

З  Новим  роком!

З  Новим  роком  вас,  люди,  вітаю,
Келих  свій  із  шипучим  вином
Я  за  мир  на  землі  підіймаю
За  своїм  новорічним  столом.

                             П’ю  за  днину  прекрасну  і  чисту,
                             Хай  сніги  доокола  цвітуть
                             Білим  інеєм,  сяйвом  іскристим,
                             Дні  щасливі  хай  роєм  гудуть.

Хай  живе  лише  правда  на  світі,
Згине  все,  що  у  нім  від  гріха,
П’ю  за  те,  щоб  сміялися  діти,
Й  доля  була  на  сльози  суха.

                             І  останнє  моє  побажання,
                             Що  основою  є  із  основ:
                             П’ю  за  дружбу,  за  чисте  кохання,
                             За  надію,  за  віру,  любов.

Друже-вітре,  мандрівнику  вічний,
Ти  співаєш  на  всі  голоси,
У  цю  радісну  ніч  новорічну
Ти  по  світу  мій  тост  рознеси!
                       

                                                                                                                                                       Зінаїда  Сидорчук    ©



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015


Ніхто не хотів умирати

Ніхто  не  хотів  умирати

Ніхто  не  хотів  умирати,
Але  полягли  за  Майдан
Вербицький,  Жизневський  і  Сеник,
Вірменії  син  –  Нігоян.

Це  горе  нічим  не  загоїш,
Бо  сонце  на  сході  зайшло,
І  втіхи  немає  такої,
Щоб  рану  оту  затягло.

Вклонімося  першим  героям,
І  другим,  і  третім,  і  всім,
Що  впали  на  полі  бою,
Щоб  краще  жилося  живим.



                                                                                                                                                         Зінаїда  Сидорчук    ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547638
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.12.2014


Маленьке серце

Маленьке    серце
День  за  днем  проліта,
Літо,  осінь,  зима,
Завивають  вітри,  як  вовчиці,
Мого  татка  з  війни
Все  нема  і  нема,
Я  навчилась  за  нього  молитись.
                   Я  сказала  собі,
                   Бог  почує,  молись,
                   Він  хороший,усім  помагає,
                   І  я  вірю  Йому,
                   Все  буде,  як  колись,
                   Татко  мир  відвоює,  я  знаю.
Вітер  тихий  до  сну
День  ясний  вколисав,
Мама  кличе  мене  спочивати,
Знову  Бога  молю,
Давши  волю  сльозам,
Щоб  вві  сні  хоч  побачити  тата.
                 Я  маленька  іще,
                 Слів  не  знаю  таких,
                 Щоб  чуття  свої  в  них  умістити,
                 Хай  молитви  мої,
                 Як  у  небі  зірки,
                 Берегти  будуть  татка  і  гріти.
Україну  звільни
Від  ненависті  й  зла,
Щоб  у  щасті  росли  ми,  в  достатку,
Твоя  доня  мала,
Серце  в  неї  мале
Та  велика  любов  у  нім,  татку.
                     Повертайся  з  війни
                     Мій  татусю,  скоріш,
                     Вийду  з  мамою,буду  стрічати,
                     Ти  обіймеш  мене,
                     Не  соромлячись  сліз,
                     Повертайся  мій  таточку,  тату…

                                                                                                                                                 Зінаїда  Сидорчук    ©        
                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547335
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.12.2014


Чорнобильське весілля

Чорнобильське    весілля

Була  у  мами  донечка  єдина,
Цвіла,  мов  квітка  в  літньому  саду,
Кирпатий  носик,  очі,  мов  ожини…
Та  щастя  обернулось  на  біду.
                             Цвіли  садки,  немов  кричали  криком,
                             Тягнулось  до  життя  усе  довкіл,
                             Повстав  Чорнобиль  гореньком  великим  -
                             Примара  смерті,  людожерний  звір.
Сиділа  жінка  мовчки  біля  столу,
Кувала  десь  зозуля  за  вікном,
Її  кровинка  безнадійно  хвора,
В  сімнадцять  літ  життя  іде  на  дно.
                             О,  Боже,  Боже,  змилуйся  над  нами,
                             Здіймався  пил  тривоги  у  душі,
                             Лети,  тривого,  в  світ  собі  з  вітрами,
                             Спини  біду  на  цьому  рубежі.
Висіло  вже  життя  на  волосині,
Крутився  світ  в  стуманених  очах,
Червоні  плями,  жовті,  чорні,  сині…
І  тиша.  Мертва  тиша  у  грудях.
                             Прощальний  дим  вже  очі  роз’їдає,
                             Чи  вистачить  їй  сліз,  щоб  змити  біль?
                             Сама  в  дорогу  дочку    споряджає,
                             Колише  горе,  бідну,  наче  хміль.
Засипана  землею  вже  могила,
І  люди  порозходились  звідтам,
Та  раптом  дощ…  Немов  з  відра  полило,
Тут  мати  дала  воленьку  ногам.
                             Безпам’ятства  похмілля  її  взяло,
                             В  болоті  до  колін  її  литки,
                             Несамовито  мати  танцювала,
                             Останній  раз!..  Весілля  ж  у  дочки!..
   
                             
                                                               -2-

Жених  у  доні  не  якийсь  Микита,
Не  Федір  чи  Микола,  не  Василь,
Його  не  відігнати  і  не  вбити,
Бо  це  Чорнобиль,  чорний  Чорнобиль.
                           Сковзались  ноги  у  багнюці  босі,
                           Туман  безумний  ув  очах  стояв,
                             Сповзли  на  плечі  спопелілі  коси,
                             І  грім  небесний  навпіл  небо  рвав.
А  я  ж  тобі  дочки  не  віддавала,
Леліяла.  Забрав  таки,  забрав…
Ой,  гірко  ж  мати  з  зятем  танцювала,
А  дощ  усе  весільну  вигравав…


                                                                                                                       Зінаїда  Сидорчук    ©

             



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2014


Не здавайте


Не    здавайте

Не  здавайте  Україну,  люди,
Що  ж    ви  дітям  лишите  своїм?
Бог  за  це  злодійство  вас  осудить,
Ви  ж  колись  зустрінетеся  з  Ним.

                               Він  спитає  всіх  Іуд  нікчемних,
                               За  що  Неньку  зрадили  свою,
                               Жах  твориться  в  душах  ваших  темних,  
                               Бо  звідтіль  ненависть  чути  й  лють.

Срібняки  тепер  уже  не  в  моді,
А  «бабло»  зелене,  шелестке,
Ви  не  варті  славного  народу,
Отаке-то,  люди,  отаке…

                                                                                                                       Зінаїда  Сидорчук  ©
                                                                                                           

                                                     *                    *                    *
                             








адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014


БОЙ

Б    о    й

Я  никогда  не  забуду  тот  бой,
Смерть  над  землёй  металась,
Друг  прикрывал  свою  рану  рукой,
Мокрой  от  крови  алой.
                               Что  ж  ты  глаза  закрываешь,  браток?
                               Даже  не  думай…  слышишь?
                               Вот  бы  водицы,  водички  глоток…
                               Друг,  ты  кажись  не  дышишь?
Скоро  начнёт  заниматься  рассвет,
Солнце  глаза  откроет,
Только  не  всем  нужен  будет  тот  свет
После  ночного  боя…
                                 Наш  батальон  оборону  держал,
                                 Очень  просил  подмоги,
                                 Враг  ни  на  миг  продыхнуть  не  давал,
                                 Звали  на  помощь  Бога.
С  той  стороны  артиллерия  бьёт,
Нам  же  ответить  нечем,
Долго  ж,  однако,  подмога  идёт,
Враг  батальон  калечит.
                                 В  небе  звезду  я  свою  отыскал
                                 И  загадал  такое:
                                 Жизни  своей  я  ещё  не  познал,
                                 Выйду  живым  из  боя.
Выйду,  чтоб  после  своим  сыновьям
Правду  о  том  поведать,
Как  Украину  народ  защищал
И  одержал  победу.

                                                                                                             Зинаида  Сидорчук  ©

                                                   *                    *                    *    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014


Райські яблука

Райські    яблука

Літ  та  літ  у  парі  ми  живем,
Доля  з  медом  змішує  отруту,
Судний  день  все  ближче  з  кожним  днем,
Суть  земну  чи  встигнем  осягнути?

Є  у  мене  мрієчка  чудна:
Яблучок  із  Раю  скуштувати,
Тільки-но  скінчиться  путь  земна,
Спробую  до  нього  шлях  здолати.

Може  статись  –  ти  раніш  підеш,
В  Райський  сад  Господь  тебе  покличе,
Яблучок  омріяних  нарвеш,
В  сон  прилинеш,  рада  буду  стрічі.

Вірю,  будеш  в  Райському  саду,
Яблучок  нарвеш  золотобоких,
Прилети,  поклич  і  я  прийду  –
Вірна  й  безнадійно  одинока.

Покладеш  ті  яблука  на  стіл,
Серце  моє  раптом  стрепенеться,
Я  відчую  шелест  твоїх  крил,
То  душа  з  душею  обійметься.


                                                 *                    *                    *

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014


Стихли дзвони

Стихли  дзвони

Стихли  дзвони  над  храмом  Божим,
Я  у  трепеті,  мов  свіча,
Приколінившись,  руки  зводжу,
Щоб  вогонь  душі  не  зачах.

                                       Ти  прости  мені,  Божий  Сину,
                                       Що  тривожу  Тебе  земним,
                                       Україна,  мій  Боже,  гине,
                                       Розбуди  її,  сколихни.

Дай  калікам  духовним,  Боже,
Дар  прозріння,  немов  сліпцям,
Рай  земний  вже  на  пекло  схожий,
Скам’яніли  людські  серця.

                                       Дай  нам  сили  у  груди  кволі,
                                       Бо  життя  в  нас  таки  одне,
                                       Може,  завтра,  мов  квітку  в  полі,
                                       Вітер  часу  його  здмухне.

Дух  мій  мучеником  превірним
Перед  ликом  Твоїм  стоїть,
Зглянься,  Боже,  на  Україну,
Бо  за  неї  душа  болить.

                                                                                                                               Зінаїда  Сидорчук      ©

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014