Ганнуся Дудник

Сторінки (1/32):  « 1»

…ЛИСТ СВЯТОМУ МИКОЛАЮ…

Я  напишу  листа  у  зимову  годину,
У  хвилину  болючу,  у  мить  тривоги,
Хоча  й  знаю:  давно  не  маленька  дитина,
Але  важко,  так  хочеться  словом  –  до  Бога…
Миколаю,  нам  гірко  –  цукерок  не  треба:
(Президент  подарує  солодкий  пакунок),
Нам  би  мир  під  ялинку  та  мирне  небо,
Нам  би  світло  на  шлях,  що  несе  порятунок.
Не  даруй  м’які  іграшки  –  з  ними  ще  важче
Засинати  в  холодному  ліжку  без  тата.
І  для  мене  немає  більшого  щастя,
Як  чекати,  чекати,  чекати,  чекати!
Миколаю  Святий,  не  минай  Батьківщини!
Для  маленьких  сердець  ти  –  надія  на  диво!
Я  пишу  тобі  лист,  бо  для  мене  важливо,
Що  побачить  дитяче  завтра  мрійливе.
Прокидаються  вранці:  подушка,  ліжко
І  чекає  маленька  листівка  одна,
Де  написано  гаряче,  слізно  та  ніжно:
«Зі  святом  –  із  миром,  позаду  -  війна…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014


ІНКВІЗИТОР

Інквізитор
заливає  у  бетонні  плити
битами  биту  душу.
Шибениця  готова  -
тільки  слово!
Відкривають  в'язницю
В'язкими  руками
Ті,  хто  грався  серцями,
На  пальцях  запечена  кров.
...Боже,  знов?!...
Вільна,  але  прив'язана...
Скільки  невчесно  сказано,
Скільки  невдячно  втрачено.
Це  Ваше  останнє  побачення.
Зрадниці  їдко  сниться
Холодна  віща  гробниця,
Зів'яла  в  руках  синиця...
Тиша...  Лише  дзвіниця.
Тіні  не  змінять  істину:
Кохаю  навіки.  Воістину.

13.11.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2014


Листопад

Листопад...
Лис  то  падав  до  ніг,  
то  зрада...  твій  біг.
Червоні  губи,  рани...  Очі
чорні,  так,  пророчі...
Ночі.
Лист...без  хисту...без  слів.
Словами  до  ніг  -  гріх.
Не  обманюй.  Не  бреши!
...і  не  пиши...
Осінь?  Осінь  не  просить
сліз,  гріз...  А  ти  приніс...
Навіщо?  Сни  віщі?
Вірші  гірші?
Листопадом  гірким,
Мов  димом,
Без  прими
Ми.
Лис  то  падав  до  ніг,  то  тікав...
Дике  слово  "кохаю".
Кохав?..

2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2014


Не кохайте дівчину-поета

Не  любіть  поетів  за  життя.
Голосіть  зізнання  -  після  смерті.
Бо  поет  -  це  те  іще  дитя,
В  нього  сльози  віддано  відверті...

Не  кохайте  дівчину-поета,
Їй  літати  в  мріях  -  увесь  вік!
Їй  у  час  натхнення  -  не  котлета!
І  голодним  буде  чоловік.

Дівчина-поет  не  миє  посуд,
Коли  думка  обіймає  рими.
І  не  чує  побутовий  осуд:
Всі  здаються  нібито  німими!

Дівчина-поет  чекає  принца,
А  не-принца  зовсім  не  чекає,
Бо  не  лізе  магазинна  піца,
Коли  дівчина-поет  читає.

Не  кохайте  дівчину-поета,
Якщо  серце  маєте  слабке,
Якщо  ви  щоранку  без  букета,
Вам  готують  образне  слівце.

Не  кохайте.  Просто  не  кохайте.
Не  потрібна  ця  важкезна  ноша.
Краще  грайтесь  -  душі  розбивайте,
Дівчинка-поет  -  така  ж  хороша!

Не  кохайте!  Є  жінки  нормальні,
Яким  борщ,  шкарпетки,  памперс  тричі.
А  поети,  ні,  не  ідеальні,
Їм  мовчати  в  затишку  -  не  личить...

А  поетам  так  багато  -  мало:
Щирості,  дрібничок  та  секретів.
Не  любіть  -  не  випускайте  жало.
Не  кохайте  за  життя  поетів.

04.11.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2014


Ввв ("Він… Вона…Воно")

[b][/b]Вона  відкриває  вікна  –  вільна!
Вперто  втрачає  віру.  Втеча.
Важко  весь  вік  величати  війни,
вранці  весна  -  восени  вже  вечір.

Він  відійшов  від  великих  вулиць
в  власний  вузький  вередливий  вулик,
ввічі  віддав  волошковий  вузлик
вірності,  відчаю,  волі
виском  віолі.

Вони  віддаються  в"юнкими  вужами,
Вагаються  винами,  винами  вмиті.
Викохують  вічність  вітрами-вітрами!..
Вони  візерунками  вузликів  вшиті.
Вручну  волокно.
Він…  Вона…  втім  воно
вишневе  вологе  вино...  

11.04.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014


Ррр… ("Рутина рідної руки…")

[b]Рідні  руки  розчиняються  роками…
Рух  рулетки  –  рівномірні  роги.
Річечка  рожева  рив-ривками
Рухається  роздумом  розлогим…

Розказати?!  Рано.  
Раптом  -  рана
розкрадає  радості  росинки.
Рясно-рясно  рівно  ряд-рядами
Розбудовують  районні  ринки.
Родимки.  Родзинки.
Ранній  Решельє.
Розкажи,  розлука  річку  розіллє?!...
Розридались.  Рими  розгубили.
Рідні  руки…  РІДНІ!..  Розлюбили!..

Рік...  Роки…  
Рутина  рідної  руки…[/b]

15.04.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014


Погана дівчинка

*Олічці  присвячується  зі  щирістю*  

***
Так,  ти  погана  дівчинка,  з  темним  волоссям,  
Зі  світлим  корінням  і  трішечки  з  лінню…
У  тебе  зелені  очі  -  травневі  ночі  -
Погляд  проникливий  -  клином
Зі  смаком  полину
Комусь.
Чомусь.
Для  інших  -  ранкова  кава,
Розкішна  пава…
Так  чисто,  так  чесно,
Червоне  намисто
На  білосніжному,
На  білоніжному
Тілі.
Думки  соковиті,
Овиті  
Теплом  та  щирістю,
Чаруєш  милістю…
Усмішка  змішує  щастя:
«Все  вдасться!»
Ти  гарно  написана  книга,
Сторінки  холодні,  мов  крига,
Але…
Причина  на  те
Є.
Дрібно  тендітні  пальці
Перебирають  миті…
Очі  твої  травневі,
Думки  твої  соковиті.
У  світі  світил  багато…
Хороші  погані  дівчата
Уміють  найкраще  чекати!..

25.08.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014


Квіти, кинуті на мороз

Квіти,  кинуті  на  мороз,
Не  чекають  на  завтрішнє  свято...
Їм  не  треба  брехливий  прогноз
І  холодна  для  свіжості  м'ята...
Їм  не  треба  ні  сонце,  ні  зорі,
Залишіть  на  одинці  з  журбою!..
Пелюстки  затремтіли  прозорі
І  скотились  додолу  сльозою.
Квіти,  кинуті  на  мороз,
Ніби  вирвані  струни  скрипки,
Яку  зрадив  сліпець-віртуоз,  -
Вирвав  душу  своєї  квітки,
В  мить  загнавши  сотні  заноз,
Він  не  зможе  більше  заграти...
Квіти,  кинуті  на  мороз...
А  не  треба  було  кидати...
25.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014


менше, ніж

Більше,  ніж  дружба,  менше,  ніж...  Ти  знаєш.
Моєї  віри  вистачить  на  двох!...
Шкода,  що  ти  словам  не  довіряєш,
Ховаючись  за  стінами  тривог.

Боятися  не  варто.  Буде  краще...
Піднятись  перед  страхом  -  та  іти.
До  власного  омріяного  щастя,
Що  пише  уночі  тобі  листи.

Навмисно  охолоджувавти  ніжність...
Зрізати  квіти  щирих  сподівань...
Навіщо?  Це  противніше,  ніж  підлість,
Це  клітка  для  окрилених  бажань.

Моєї  віри  вистачить!...  чи  треба?...
Шкода,  що  ти  словам  не  довіряєш,
А  я  повірила...  в  слова  і  навіть  в  тебе...
Не  дружба  і  не  більше.  Знаєш?  Знаю.

2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014


ХОЛЕРИК

Мої  емоції
не  мають  пропорції.
Скачу,  сміюся,  плачу  -  істерика.
Будьмо  знайомі!  Вдача  -  холерика.

Нестримні  пориви,
Бажання  за  гриву  -  
І  повний  вперед!
Я  зараз  щаслива  -  
За  мить,  без  причини  -  
заклятий  аскет.

Настрій  -  у  морі  погода,
Оцет  на  соду.
Різко.  Бурхливо.  Сміливо.
Завжди  й  усюди  активом.
Холерик  -  така  природа!

До  дідька,  яка  там  мода,
не  люблю  повільну  воду,
і  навіть  буденна  мова
у  мене  звучить  вибухово.
Очима-руками  розкажу-покажу,
а  треба,  то  й  думкою  шарфик  зав"яжу.

Уперта  до  смерті!
Ревнива  і  власна!
Борюся  за  правду!
Боюся  за  щастя!

Характер  із  перцем:
До  когось  -  із  серцем,
Для  інших  є  лезо  гостріше.
частотність  думок,  почутів  в  мегагерцах.
Холерик!  Що  скажеш  більше?)..

2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014


Ці незабутні Чернівці

Чернівці,
Мов  на  руці,
Маленьке,  затишне  -  тшш…
Чорнобривці
Рясніють  –  квітучі  каски!
Скажіть,  будь  ласка,
Це,  справді,  казка?
-  Так,  звісно,  просимо  радо!
А  ви?..  
-  А  ми  із  Кіровограда!
…Вечірня  прогулянка  втомленим  кроком,
А  хочеться  всього  торкнутися  оком:
Манить  історія,  архітектура,
Живі  будівлі,  жива  культура.
Місто  дихає,  місто  думає,
Місто  ЖИВЕ!
…А  моє?..
Дивуюся-чаруюся  цим  дивом,
Адже  це  МОЄЇ  країни  місто-дитина.
А  далі
Міські  деталі:
Смітники  на  кожному  кроці,
Кав’ярні  у  затишному  потоці
І  квітів  багато-багато,
Мов  місто  убралось  на  свято!..
Кадрами  спогади  переглядаю,
Немов  це  хороший  сон,
Знаю:  приємно,  а  слів  –  не  маю…
Лиш  сповідь  до  лона  ікон.
У  полон  беруть  Чернівці
Душу!
Тим,  чого  не  вистачає,
Тим,  чого  хочеться,
ВДОМА,  -
Красою,  щирою,  простою,
Нахненною,
Може,  для  когось  –  буденною,
А  мені  Резиденція  –  
Творча  есенція:
Я  така  Герміона
В  обіймах  коханого  Рона
Приїхала  в  Гоґвортс  
На  філіжаночку  чаю,
А  потім  назад  –  і  дива  немає…
Хоч,  ні  воно,  є
І  чекає  на  інших,
Хто  так,  як  і  я,  ловить  в  просторі  вірші,
Хто  марити  буде  наприкінці
повернутись  у  ЧЕРНІВЦІ!...

22.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014


Чужими стають повільно

Чужими  стають  повільно
…щось  ніби  тримає...наче…
Меленькі  убогі  фільми
За  кадрами  винами  плачуть.

Далекими  роблять  нас  люди.
Вони  ж  бо  самі  недалекі!
Спочатку  вриваються  в  груди,
А  потім  на  лівер  легені.

Не  сірі  обличчя  лякають,
Не  чорне  волосся  чи  очі  –
Байдужості  скло  займає
Бажання  –  і  я  не  хочу!

І  ковдра  чомусь  кусає,
І  чай,  як  завжди,  гарячий.
І  відчай,  і  сум  обіймає.
…щось  ніби  тримає...наче…  

2013р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014


Людина-книга_Людина-крига

Знаєш,  інколи  людина  -  книга,
Буває  людина  -  крига.
Який  ти?
Твій  світ?
Твій  слід?
Твої  сторінки  прохолодні,
Слова  -  спраглі,  голодні  до  рими,
Знаєш,  тобі  позаздрять  пилігрими,
Які  шукають  істину  у  стінах,
Де  стеля,  а  під  ногами  -  пустеля.
Ти  -  інший.
Лиш  тш-ш-ш...
Який  у  тебе  почерк  думок,
Коли  ти  робиш  крок
Уперед  чи  назад?
Говориш  -  словопад
У  мою  свідомість.
І  це  так  дивно.
І  це  так  дико.
Думати  про  людину,
про  чоловіка,
який  мов  крига,
незнана  книга.
А  манить...
Свіжою  прохолодою?
Вродою?
Модою?
Чи  простотою...
Саме  тою,
Чистою...
Що  в  тобі  сховано,
Закодовано?
Магніт?
Едемській  плід?
Осінній  цвіт
Зігріває  крижину  -  
Знаєш,  інколи  людина...

20.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2014


Хто нас осудить?!

Посміє  хтось  сміятися,  смітити
Байдужим  лихослів’ям  про  наш  час?
Та  вам,  невігласам,  ще  жати  й  жити
Серед  собі  подібних  сірих  мас.

Мовчіть!  усе  вам  до  …"одного  слова",
У  своїй  хаті  затишно  і  любо?
«А  в  Україні  все  буде…  «недобре»,
Ви  –  зрадники,  і  в  цьому  ваша  згуба.

Ти  України  донька  або  син,
Чому  ж  так  зневажаєш  свою  матір?
І  ніби  із  далеких  десь  гостин,
Шукаєш  від  усіх  у  всьому  ятір.

Ти  осторонь  історії  пішов
Без  гідності  і  правди  за  собою,
Коли  за  Україну  ллється  кров
Не  на  арені  -  на  Мадані  бою.

Тебе  судити,  зраднику,  не  треба…
Чим  ти  живеш,  яке  твоє  ім’я?...
Тобі  до  Батьківщини,  як  амебі…
Не  України  в  тому  є  вина…

2014р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2014


На коліна!

На  коліна!
Молись  над  крилами
Твого  спаленого  метелика.
Проливай  з  усією  силою,
Ніби  ртуттю,  душі  істерику.

На  коліна!
Закрий  долонями
Очманілий  яскравий  світ,
До  асфальту  припавши  скронями,
Помолися  за  вбитий  плід.

На  коліна,
знекровлена  мріє!
Ти  для  когось  нікчемною  стала.
З  висоти  тільки  сонце  гріє,
З  висоти  долітають  мало...

На  коліна!
Навколо  стіни!
Вічна  пам"ять  словам  безсилим,
дико  страченим  і  ...пробаченим.
На  коліна.
Молись.
Щасливо!

2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2014


Ота душа

Ота  душа
кольору  мізків  -  приторно  сіра.
Немає  глибин  -  провалини,  діри.
Говорить  байдужо  морозами,  прозою.
Її  зрозуміти  б...  Чи  зможу  я?..
Позбутися  мрії,  спустися  з  неба...
Чи  зможу?  А,  може,...  чи  треба?

2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014


На північ до півночі

Боялася  з  півночі  сну,
Бо  я  півночі  самотня.
Очі  шукають  весну
Спогадів  теплих  сотню...
Терпко  на  тертку  серце
У  жар,  на  рожен  -  уже,
Присмак  червоного  перцю:
Рідне  ще  вчора  -  чуже.
Петля  плітками  та  плитами
На  шиї  шукає  кінець.
Шмагає  лютневими  битами
Омріяний  часом  вінець.
Півночі  із  півночі  вітер
Принизив  -  пронизував  вщерть.
...Ти  на  три  чверті  поряд,
далеко  -  лише  на  чверть...

лютий,  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014


Поезія

Поезія  -  це  не  наука.
Це  смак  життя,  це  дотик  слова.
Поезію  не  пишуть  руки,
У  неї  особлива  мова.  

2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529685
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2014


Розмова

-  Сумуєш?
-  Ні,  що  ти.
Просто  на  моєму  піаніно  лиш  мінорні  ноти.

-  Плачеш?
-  Хто?  Я?  Ніколи!
Просто  дощ  наді  мною  холодний...

-  Згадуєш?
-  Ну  як  і  сказати  тобі...
Всього  лиш  кожен  день,  ніч..щомиті....  Ні!

-  Чекаєш?
-  Не  знаю.  Мабуть.  Напевно.
Ні.  Точно.  Все  ж  даремно...

-  Важко?
-  Та  що  ти?!  Ні,  звичайно!
Сохнути  в  душі  -  банально...

-  Добре?...
-  Так!  Вже  краще  не  буває!
Без  взаємності  кохаю,
Світом  нуджу,  сльози  звичні,
Дні  щоранку  -  риторичні!

Посмішку  натягну  вміло  -
І  вперед:  якесь  є  діло!
А  думки...набридли,  чесно,
День  у  день  одна  їх  суть...
Може,  ще  щось  інтересно,
Ти  запитуй,  що  ж  тягнуть?!

Як  я  тут  чи  як  я  там?
Хоч  не  дуже  і  важливо...
Відповім  і  смайл  додам:
Все  прекрасно!  Я  щаслива!  =)
Буде  фальш,  іронія,  обман...
Та  прийме  його  і  твій  екран...
І  залишаться  убогі  сльози
На  рядках  віршованої  прози...

2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529684
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.10.2014


Іти?

Іти...
Без  тебе,
без  ґрунту  і  неба.
Іти?
І  ти,  може,  спитаєш.  Напевно,
Вічливо,  щиро,  чемно
У  вічі.  Іти?
Туди,
Де  немає  тебе
Ніде.
Хто  я  тобі  та  і  ти  мені?
Світ.  Світло.  Світоч.  Свято...
І  все?  -  Всесвіт
моїх  думок,
чужих  пліток,
взаємний  крок  на  "ти":
-  Не  йти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529304
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.10.2014


Сонечко моє

Сонечко  моє,  а  ти  щасливе?..
Я  сумую  за  твоїм  промінням…
Я  сумую  за  твоїм  волоссям,
Поглядом  і  дотиком  грайливим.

Може,  досить  в  хованки  наосліп?
Посміхнись,  моє  кохане  щастя!
Охолола  від  морозів  постіль.
Обіцяю:  завтра  буде  краще!..

Ніжний  присмак  твого  поцілунку…
Сонечко,  я  так  тебе  чекаю!
Я  життя,  немов  ескіз  малюнку,
Розмалюю  кольором  Кохаю!

Я  життя,  немов  краплинку  моря,
У  прісний  потік  думок  проллю.
І  якщо  знайдеться  сила  волі,
Пригадаєш:  Я  Тебе  Люблю!..

Сонечко  моє,  лиш  будь  щасливе!..
Я  ніколи,  ні,  не  дорікну,
Навіть  моє  море  і  картина…
Лиш  не  зраджуй  своїх  мрій  вікну…  

2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529303
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.10.2014


Проворонила щастя

Уночі  полетів  чорним  вороном.
Темні  крила  закрили  світила.
Прощавай.  Йди  на  всі  кляті  сторони.
Проворонила  щастя?  Щасливо!

Із  душі  виривався,  мов  сокіл,
Тріпотілося  серце  востаннє.
Ненавиджу  мовчання  і  спокій,
Яким  дихало  стерво-кохання.

Диким  лебедем,  зрадивши  істину,
Скаламутив  озерце  довіри.
Та  ніколи  не  чутиму  чистими
Струни  вірності  ніжної  ліри.

По  пір"їні  зриваю  крила,
Які  ти  начепив  невміло.
А  я  майже  була  полетіла,
Тільки  сонце,  спасибі,  вже  сіло.

Уночі  полетів  чорним  вороном.
Темні  крила  закрили  світила.
Прощавай.  Йди  на  всі  кляті  сторони.
Проворонила  щастя?  Щасливо!...


2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529133
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2014


Поцілунок без смаку

Поцілунок  без  смаку
Між  німими.
Ні,  ми  могли  б  із  розмаху
Птахом,  на  повні  груди,  крила…
Але  сухість  думок  восени,
Залишки  мрії  посічені
Десь  літають  над  небом.  Не  ми
світлом  осені  були  повінчані.
Комусь  золотопади  вечірні,
Прохолодні  прогулянки  містом  –
Іншим  дощ  –  сіроока  примара
Кімната  з  подвійним  дахом
тісно.  Не  пара.
Значить  не  пора?
По  ранах  рано  поглядом  водити…
У  осені  так  мало  є  тепла,
Але  й  вона  наважилась  любити…
Люби  і  ти.

2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529131
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2014


Осінь лікує мрії дивачки

Осінь  лікує  дощами  зраджені  мрії  дивачки…  
сяде,  як  рідна,  поруч,  разом  із  тою  плаче,  
Сльози  такі  непевні,  звідки  їх  так  багато?  
Дощ  –  він  іде  із  неба;  душу  не  спрогнозувати.  
Мокрі,  холодні  лавки  –  осінь  «привітна»  дуже,  
Йдемо  із  нею  разом  навмисно  по  кожній  калюжі.  
А  може  по  кожній  мрії,  що  з  болем  болотом  стала,  
Що  теж  на  важкій  дорозі,  зірвалась,  сльозою  впала.  
Холодний,  холодний  вітер,  а  тіло  горить  від  болю.  
Іду,  хоч  великим  містом,  самотня,  немов  по  полю.  
Осінні  привіти  всюди  для  зраджених  мрій  минулих,  
Дивачки  малі  етюди,  ніхто  її  там  не  осудить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528835
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2014


Не кидайтесь словами

Не  кидайтесь  словами  в  обличчя...
Мов  окропом  на  свіжу  траву!..
Задивившись  у  даль  дико  вічну,
Погубити  маленьку,  живу...

Слово-сила!  Загострені  грані...
Дотик,  мить  -  все  життя  пролетить!..
І  слова  не  бувають  погані,
Просто  ми  не  вчимось  говорить...

Залікуй,  оживи,  стань  натхненням,
Так  до  сліз,  до  тремтіння  джерельця!..
І  ніколи!  Послухай,  ніколи!
Не  кидайся  словами  у  серце!  

2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528658
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2014


Песимістка

Заберіть  у  художника  фарби  –
Від  пензля  залишиться  тріска.
І  зітріть  дивний  дар  із  карми!
І  скажіть,  що  я  -  песимістка!

Заховайте  від  лірика  струни  –
Дивний  голос  утратить  солістка,
Залунають  кричущі  думи.
І  скажіть,  що  я  -  песимістка!

У  романтика  мрії  хапайте,
Посадіть,  де  залізна  клітка,
І  відчути  весну  не  давайте.
І  скажіть,  що  я  -  песимістка!

Ви  зітріть  у  побожного  віру,
Як  собаку,  в  мороз,  без  кістки,
І  на  сонце  перину  сіру!
І  скажіть,  що  я  -  песимістка!

Песимістка?!  Закляття  суворе!
По  душі  -  як  нагайкою  били!
Просто  зараз  в  мені  говорить
Оптимістка,  яку  убили...

Біля  зрадженої  долоні,
Недописаний  вірш  про  світле,
Та  рядки  вже  давно  холодні
І  їй  сонце  давно  не  рідне...  

2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528657
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2014


Осінь-кішка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528408
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.10.2014


СІМ'Я

Найтемнішими  ночами,
Найніжнішими  руками,
Найріднішими  словами  
Нас  лікує  любов  МАМИ!
Стане  поруч  стіною,  горою,
Світ  обійме  з  любов’ю  собою.
Він  не  зрадить  ні  в  будень,  ні  в  свято  -
Справжній  батько,  хороший  ТАТО!
Чи  пізнав  таке  щастя  ти?
В  мене  є  ДВІ  найкращі  СЕСТРИ!
І  родинне  палає  багаття:
У  нас  тепло  в  душі!  Ми  –  багаті!
Я  щаслива,  щаслива  людина,
Моє  щастя  –  моя  РОДИНА!

07.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2014


Шевченкова весна

І  мить…  Лиш  мить…  Ще  мить…  Щемить.
Ви  чуєте?  Весна  життям  тремтить!
Народжується  ще  одна  дитина,
Маленька,  але  все-таки  людина.
Малює  сонце  променем  стежинку  –  
Дорогу-долю  божої  дитинки.
Весняний  вітер  хмарки  відганяє…
Весна…  Народження  вітає!

Біленькі  ніжки  роблять  перші  кроки,
А  ясні  очі  світяться,  мов  жар,
І  перед  ним  розкрився  світ  широкий,
А  перед  світом  –  вірний  син  –  Кобзар!
Він  ще  малесенький,  білявий  хлопчик,
Шукає  десь  «залізні»  ті  «стовпи»,
Ховається  у  бур'янах  високих,
Співаючи,  не  зна,  що  є  пани.

Та  він  дитина  –  і  живе  щасливо…
Але  дитинство  й  щастя  швидко  йшли:
Навчання  у  дяка,  батьків  могили,
У  пана  Енгенгардта  стусани.
Солодкого  відчув  Тарасик  мало,
Хоч,  ні,  для  нього  Україна  –  наймиліш,
І,  знаєте,  взаємно  покохали  –  
З  любові  створений  був  кожен  вірш.
Шевченко  жив  народом  й  для  народу,
Його  слова  –  німий  крик  українців.
Черпав  душею  мудрість,  ніби  воду,
І  виливав  на  «Кобзаря»  сторінки.
Не  міг  мовчати,  коли  правда  гине,
Не  міг  стояти,  коли  доля  йде,
Не  міг  дивитись  на  страждання  України,
Як  ниций  ворог  кров  народу  п'є.
Тарас  Шевченко  –  щирий  син  Вкраїни,
Суворий  батько  завтрашнім  синам,
За  все  життя  не  мав  у  шлюбі  жінки  –  
Коханій  Батьківщині  все  віддав.

До  Кобзаря  звертаються  і  нині,
Шукаючи  в  його  рядках  слова,
Які  колись  змінили  Україну,
В  яких  навіки  істина  жива.
Здавалось:  прожили  свій  вік,  померли…
Але  Шевченко  житиме  завжди!
Коли  усі  під  владою  завмерли,
Він  вирвав  корінь  мук  із-під  землі!
Коли  не  мали  сил  прошепотіти,
Він  горло  рвав,  а  правду  говорив!
Коли  боялись  в  інший  бік  ступити,
Зривався,  біг,  неначе  землю  рив!
Коли  всі  інші  час  свій  відбували,
Боровся  він  і  виграв  боротьбу!
Усім  покращало,  всім  добре  стало,  
А  я  згадаю  знову  про  весну.

Вона  його  малесенькі  легені
Наповнила  новим  і  свіжим  днем.
Життя  у  нього  не  було  на  сцені,
Та  він  героєм  став  численних  сцен.
Кобзар  в  літературі,  у  мистецтві,
Та  що  казати,  геній  у  житті!
Його  ім'ям  назвати  би  планету  –  
У  Всесвіт  полетіли  би  вірші!..

Весна,  мов  пролісок,  його  подарувала,
Весна  й  забрала  квіточку  свою.
Ясне  світило  в  небі  засіяло!
Ви  бачите  Тарасову  зорю?
Вона  усьому  світу  сяє  щиро,
Таких  не  має  більше  на  Землі.
Живіть  у  єдності  по  честі  і  щасливо,
Аби  не  було  соромно  весні...

2011  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2014


ГОРЕ ГОЛОДОМОРУ (Горить свіча пам’яті…)

Воно  було…  Безжалісне  страхіття
Гриміло,  завивало  і  гуло,
Ревло  несамовито,  вило  дико,
Косило  люто  світ…  Воно  було.
Ішло  колись  квітучими  стежками
І  залишало  попіл  від  людей…
Маленький  син  біля  німої  мами
На  стежці  тій  все  плаче…  А  смертей!
Таких  смертей  не  бачив  чорнозем,
Таких  він  тіл  ніколи  не  приймав,
Ніколи  так  слізьми  його  не  лили…
Воно  було…  Та  мало  хто  це  знав!
Воно  прокляттям  дихало  у  груди
І  полум’я  у  вени  запускало,
Один  за  одним  йшли  у  безвість  люди,
А  світу  на  це  очі  закривали.
Воно  було…  Безжалісне  страхіття
Гриміло,  завивало  і  гуло  –
Голодомор  двадцятого  століття!
Схилились  України  стан  й  чоло…

То  був  не  голод,  то  був  геноцид  –
Навмисне  знищення  народом  люду.
Нас,  українців,  як  якийсь  бур’ян
Топтали  з  висоти  вони  до  згуби.
Вони,  прокляті  іроди  нещасні,
Які  ішли  за  Сталіним  весь  час,
Закопували  нас  живцем  завчасно,
Так  мить  у  мить,  так  день  у  день,  так  раз  у  раз.

Той  тридцять  третій  безпощадний  рік
Обрубував  мільйонам  їхній  вік.
Голодомор,  який  не  дав  життя
Тій  матері  і  сину-немовля.
Голодомор,  що  знищив  цвіт  села,
(А  України  без  села  нема).
Голодомор,  що  націю  зжирав.
Як  він?!  Та  він!..  і  визнання  не  мав?!!
Не  голод  був  –  це  був  голодомор!
Страшний  нелюдський  і  запеклий  мор.
Не  сміємо  забути  чи  не  знати
Про  сина  того  і  німую  мати,
Бо  доки  свічка  пам’яті  горить,
За  сином  й  матір’ю  серденько  ще  болить.

Була  весна,  та  не  така,  як  зараз,
І  сонце  було  –  не  світило,  ні.
Птахи,  що  повернулись,  не  співали,
А  голосили  жалібні  пісні.
Не  чути  дітлахів,  що  грають  жваво,
Не  видно  молодих,  хоча  й  весна…
Зазеленіли  вулицями  трави.
В  селі,  де  мати  й  син,  нема  життя.

Вона  прокинеться,  німа  зів’яла  мати,
Слізьми  умиє  очі  сина  враз.
Одне  на  думці:  «Що  дитині  дати?
За  що,  о  Боже,  так  караєш  нас?»
Мовчить-мовчить,  реве-реве,
Болить-кричить,  змовкає-йде.
Куди  іде?  За  чим  іде?
Не  знає…  Може,  що  знайде?
Знайде?!  Та  де?
Ніщо!  Ніде!
Усе  забрали!  Все!  Усе!
І  плаче  син,  і  плаче  мати,
А  доля  –  мов  не  чує  їх.
Із  голодом  лягають  спати,
Із  голодом  все  знов  у  світ.
В  очах  зневірених,  пустих,
Холодний  погляд  мов  застиг,
Байдужість  до  усіх  і  всього:
До  сатани  і  до  святого.
Одне-єдине:  голод-голод!
Страшніший  за  мороз  і  холод…

Морили  всіх,  безжалісно  морили…
Не  сам  вмираєш  –  так  тебе  добили.
Як  ті  снопи,  лежать  на  возах  люди,
Ніхто  за  них  молитися  не  буде,
Ніхто  за  них  і  свічку  не  запалить,,
Як  тих  собак,  накидують  до  ями,
Глиною  притрусять  –  та  й  з  кінцями.

Діти…  Бідні  діти…Як  їм  зрозуміти?
«Хочу  їсти,  мамо!»-  а  немає  мами.
Забрали  ще  зрання…  А  оте  бажання
Дике:  «Їсти  хочу!»-  виє,  не  шепоче.
Пухнуть  рученята  в  сина-немовляти,
Очі  так  і  кривдою  горять.
Жаль  їм  не  сказати…  Та  й  навіщо  зараз?..
Ангелами  он  вони  летять…

Ненько-Україно!  Боже,  які  втрати!
Тисячі,  мільйони!  І  за  що?
І  не  дай  нам,  доле,  пережити  знову
Лихо,  що  недавно  нас  знайшло.
Горить  свічка  ясно,  тягнеться  угору,
Світлом  осяває  той  жахливий  рік.
Жертвам  не  талану,  а  Голодомору
Хай  горить  на  пам’ять,  вік  у  вік.
За  малого  сина,  за  німую  матір,
За  живцем  заритих,  людоїдством  зжитих,
Не  погасне  правда,  не  погасне  горе,
Аби  було  завтра,  пам’ятайте  «вчора»!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528217
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.10.2014


Син. Один. БУВ.

...Присвячується  Матерям  Небесної  Сотні...

У  матері  син
Один.
Був.
У  метері  сина  нема  
Одна.
До  ніг  Батьківщини  поліг.
Труна  об  поріг.
І  сніг...
Стоїть  сирота-сиротина:
Був...  і  немає  сина.
Сива...  безсила....
Смерть  красива?!
Кажуть,  герой....
Голосить:  "Ой!  йой!..
Ростила,  плекала  барвінка,
Любила,  кохала  дитя,
А  він  до  вдовиці-вкраїнки
Цвітом  поніс  життя!.."
Люта  лютнева  година,
Палає  вогненна  скорбота.
Матір  ховає  дитину.
На  ві́ки.  Першу  і  соту.

19.03.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527876
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2014


СОЛДАТ

Солдат  без  дат  початку
Голою  рукою,  без  перчатки,
Тримає  чорнозем.
Без  імен.
Кроком.  Криком.
Вперед!..
Полинний  мед  на  устах.
Дивись:  двоголовий  птах
Кряче,  скигле,  ниє.
У  його  душі  -  помиї.
Та  він  в  багні  -  по  шию,
Леліє  новий  мат.
А  що  солдат?
Без  дат  початку
За  рідну  хатку  -
Світ,  світло,  свято  -  не  гріх
Віддати
Солдату!
За  Батьківщину!
Солдате,  сину!
Героєм  вернись,  миру  пилігрим,
Не  в  домовині  -  ЖИВИМ!..

03.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527875
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2014