| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Тепер я знаю, що таке любити,
Я знаю, що таке любов.
Тепер не зможу я без тебе жити,
І я помру, без тебе... знов.
Ах, як же манять твої очі.
Ті очі, що освітлюють мій шлях,
Ті очі, що неначе зорі вночі,
Щоразу бачу їх у снах.
Люблю тебе так сильно, до бестями.
Люблю і врані, люблю і вночі,
Тобою ж дихаю я днями
І просинаюсь тільки уві сні.
Пізнай і ти мене, трояндо горда.
Тебе я бачу на вікні.
Ти будь зі мною, моя доле
І не скажи ніколи "ні"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2015
Не йди...
Залишся ще на мить. Хоча б в думках. Хоча б на папері. Нехай, хоча б твій силует залишиться в моїй пам'яті.
Я знаю, тобі час йти. Проте благаю, побудь ще хвилинку.
Я хочу лише одного. Просто дивитись на тебе. Просто тонути в твоїх очах. Просто відчувати тебе поряд.
Найзаповітніша мрія - померти в твоїх обіймах. Померти з твоїм поцілунком на щоці. Подаруй мені його. Подаруй мені смерть. Забери моє життя. Забери і ніколи не відпускай. Лиши мене страждань...
Цю симфонію чує лише вітер. Лише він один проводжає мене вздовж темних вулиць...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529125
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2014
Привіт. Мене звуть Андрій. Я художник, проте за збігом обставин працюю кур’єром. Як ви зрозуміли робота рутинна і не підходить моєму темпераменту. Але мені потрібні гроші, тому берусь за все, де можна отримати копійку.
Натхнення до мене не приходило вже давно, замовлень на картини також немає. Здається, що я відкинутий цим суспільством. Усі мої знайомі і друзі влаштувались на чудові роботи вже мають сім’ї.
Прокинувшись цього ранку я зрозумів, що не можу більше жити. Моє життя втратило сенс, перетворилось на якесь убоге існування. Взяв ключі від старенької «Таврії» та вийшов на вулицю. Моя брудна та пошарпана машина чекала на якісь дії. Добре, що вона ще на ходу.
Виїхав за місто. Просто мчав вперед. На зустріч їде весільний кортеж. Поряд із ним я здаюся лише мініатюрною сірою плямою. Вони щасливі…
Не можу сказати як довго я їхав. Не відчував плину часу. Машина зупинилася, мабуть закінчився бензин. Я вийшов зі своєї «Таврії» й попрямував до мосту. Якась дивна постать у білій сукенці стояла на його краю. Вона ще тримаючись за огорожу. Невже вона хоче стрибнути? В голові промайнула лише одна думка: «Лише б встигнути…». Я біг, що є духу. Вона вже розправила руки, заплющила очі… «Ні, ні, ні» - подумки кричав собі я. Підбігши до дівчини я схопив її за руку. «Встиг, встиг, встиг» - стукало в голові. Вона плакала. Я обійняв її, щоб заспокоїти. Заглянув у її зелені, майже смарагдові очі та потонув у них. Серце забилось ще швидше, по тілу пролилося раніше не чуване мною, тепло. Я зрозумів – це Вона. Саме Її я шукав у цьому світі.
Пройшло два роки. Я став успішним. Відкрив свій магазин. Замовлень вистачало для того, щоб гарно жити. Та чарівна постать із мосту тепер моя дружина. Вона теж художник. З нею я щасливий. А сьогодні вона сказала, що вагітна. Вже два роки я розумію, що таке щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014
Я стою на краю обриву. Небо затягнуло сірими хмарами. Здається, час зупинився. Вітер підхоплює хвилі та б’є ними об скелю. Чайка… А все таки як добре бути пташкою. Здається, що все твоє життя це політ.
Я хотів би стати чайкою, гордою, сильною. Проте я всього лиш людина. Рутинне життя не дає мені спокою. Робота і дім. Давно відомий всім сценарій. Як ж я хочу злетіти над землею, полишити всі турботи і жити… По-справжньому жити, а не існувати.
Але це не можливо серед такого морально хворого суспільства. Всі люди перетворилися на звичайних маріонеток. А хто ж ними керує? Той в кого гроші.
Гроші… Найбільша сучасна проблема. Їх постійно не вистачає, як часу. Проте в когось вони є, а в когось… А в когось не має права вибору, він звичайна лялька на ниточках.
Чому ж цей світ так змінився? Куди поділись всі моральні цінності? Чому люди стали такими духовно відсталими? Ми вже не радіємо дрібничкам, не радіємо сьогоднішньому дню. Ми стали зомбованими. Ні не телевізором (хоча і його роль не мала), грошима.
Ми все знову забуваємо, що справжня краса це природа та й сама людина. А поки, ми все далі деградуємо.
Я зрозумів, що все ще стою на краю. Розправивши руки я нахилився вперед … І полетів. Море прийняло моє тіло. А душа… Вона стала чайкою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523441
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.09.2014
Ніч… Він прогулюється тісними вулицями маленького міста. У цій темряві Він один. Правда є ще розбиті ліхтарі, які ледь освітлюють цей самотній провулок.
Він добре знає цей шлях. Це дорога до Її будинку. Як Він Її любить. Любить ЇЇ очі дивного чайного кольору, каштанове волосся. Вони завжди виринають з його уяви при найменшій думці про Неї.
Він не знає куди йде, прямує туди, куди несуть ноги. Знайомий будинок… Пробігає очима по дев’яти його поверхах, знаходить Її вікно. Світиться… У вікні з’являється Її тендітна фігура. Її граційні рухи зводять Його з розуму. Відчув як пришвидшується серцебиття. Мабуть, Вона готується до сну. Так, бо світло в Її кімнаті згасло …
Темрява поглинула Його постать.
Він знову йде сам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523440
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.09.2014