бесарабов

Сторінки (1/2):  « 1»

Підкорювач стихій

Вогонь,  вода,  вітер,  вулкан  –  ці  стихії  ніби  випробовують  людину:  хто  кого?
Підростаючи,  Лесь  розумів,  як  часто  перед  ними  людина  безсила.  Це  породило  мрію  стати  підкорювачем  стихії.  І  він  таки  винайшов  прилад,  котрий  виявляв  місця,  де  нагромаджувалася  енергія  спалаху,  і  давав  їй  цілком  безпечний  вихід.
А  поки  іноді  за  нез’ясованих  обставин  апарат,  що  вміщався  у  кишені,  помилявся,  Лесь  служив  рятівником  у  підрозділі  МНС.
 Того  дня  він  був  вихідний.  Збирався  зустрітися  з  коханою,  вибрав  для  неї  найкращі  троянди.  Але  дзвінок  мобільного  покликав  на  роботу.  Ще  на  підході  одержав  наказ  виїхати  на  гасіння  пожежі.  Поклавши  квіти  у  кабіну  «ліктьової»  вишки,  зайняв  звичне  місце.  
Злагоджена  команда  рятівників  із  завданням  успішно  впоралася.  
Але  на  зворотньому  шляху  прилад  «заговорив»,  указуючи  на  будинок,  де  жила  дівчина.  Під’їхавши  ближче,  Лесь  зрозумів,  що  загроза  –  на  її  поверсі,  у  її  квартирі,  і  першим  кинувся  до  «люльки».  Друзі-рятувальники,  знаючи  про  почуття  колеги,  тільки  й  устигли  опустити  до  «люльки»  квіти.  
Перехожі  дивувалися:  чому  це  еменесівці,  забравшись  на  зелений  газон,  дістаються  балкона  багатоповерхівки?
Побачивши  за  вікном  Леся,  дівчина  відчинила  балконні  двері,  а  він  стрімко  рушив  туди,  де  ось-ось  мав  спалахнути  вогонь…
Люди  внизу  ніяк  не  могли  збагнути,  чому  рятівники  потолочили  траву,  аби  вручити  дівчині  квіти…
                                                                                                                         Бесарабов  Данило

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519806
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.08.2014


Я - українець

                                                           Виходжу  й  не  збавляю  ходу
                                                                   Крізь  річку,  брід,  завали  справ.
                                                                 Долаю  шлях  свого  народу,
                                                                 Що  він  мені  заповідав.
                         
                                                                                       Несу  його  високі  мрії
                                                                                       У  грудях,  у  чолі,  в  руках,
                                                                                       Щоб  наші  справдились  надії,
                                                                                       Щоб  слід  вкраїнства  не  прочах.

                                                                 Хай  піт  солоний  очі  коле,
                                                                 Хай  звивисті  й  круті  стежки,
                                                                 Зорею  нам  на  видноколі
                                                                 Ясніють  щастя  рушники.
                                                                 
                                                                                                     15.11.13  Полтава
                                                                                                     Бесарабов.Д.О.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519335
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2014