| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
9 рік жахливої війни. Неминучої. Одвічної.
Скільки людей полягло, а скільки ще поляже?
Хтось неочікував, а хтось сміливо йшов тому на зустріч
І тепер охороняє країну з неба.
Скільки ж поколінь борців дивляться на нас своїми очима із високості?
Скільки доль поламано? Скільки життів знівечено тим катом?
Скільки дітей не народжено? Скільки сподівань не справдилося?!
Але завдяки всім цим жертвам сьогодні Україна є, щодня прокидається в тилу і не спить у клекоті бою.
І коли питають: «А що таке нація? Звідки вона взялася і що єднає цих таких різних здавалося б людей? Так хочеться сказати, що їх єднає це небо, звідки на них дивиться сам Бог і десятки поколінь, які прагли одного - були господарями на своїй Богом даній землі.
І ми все зможемо, ми з усім справимося, бо в цій землі струменить сила, яка веде вперед нас, а не загарбників. Сила землі і нового життя, яке точно зазеленіє на цих теренах, заколоситься і буде надією людям і світу. Надією, що життя триває завжди. Навіть тоді, коли серце зупиняється. Приходять інші, беруть плуг. Сіють, жнуть, печуть, годують насущним і любов*ю. Беруть зброю і захищають своє і своїх. Беруть дитячу руку у долоню і ведуть у світ. Бо добре насіння неодмінно проростає. Бо після ночі настає світанок. Колись він стане світанком перемоги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998122
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023
Коли на усіх світлофорах – червоний, у всіх планах – непередбачуване, у думках – неможливе, а в душі пустка, все падає з рук. І хочеться підбадьорити себе, сказавши: «Так буде не завжди. Все ще буде добре». Але слова так мало значать. Слова так мало передають. Усе важливе зазвичай так і залишається невимовленим, непочутим.
Тоді я вмикаю музику і тону в емоціях. Музика – це часто про те, що ми в неї вкладаємо: які переживання, відчуття і тривоги.
А тривог більшає... Вони множаться. Вони нависають і не дають рухатися вперед. Хтось каже, вони приховують нові можливості. Я ж скажу, вони розставляють все у житті на свої місця. Навіть тоді, коли, на перший погляд, вони трощать все на своєму шляху. Трощать нашу витривалість, сили, підривають здоров’я, показують друзів і недругів з різної, навіть найбільш неочікуваної сторони їх душі. Ех, трощать – повагу, надії і впевненість.
У такі моменти хочеться рожеві окуляри – абстрагуватися, забути, забутися. Солодкий самообман, але грішний. Натомість цей біль реальності іноді просто треба пережити, перенести, перехворіти. Його не можна передати, переадресувати чи перекласти. Щоб використати цей біль як плацдарм для будівництва нового дня, його треба відчути сповна. Тільки тоді прийде очищення. Перезавантаження. За це колись обов’язково буде вдячність.
Головне, пам’ятати: великі вибухи народжують нові світанки, а очікування – зелений колір світлофора. Тиша – новий стук серця, а новий день – ще одну можливість все змінити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932280
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2021
Зібрати думки
Зібрати речі
Купити квиток
За 5 хвилин до відправлення потягу/літака/маршрутки
наперед не планувати, куди купити квиток
привітати невипадкових людей, які зустрінуться на шляху, вислухати їх історії про небуденне і сокровенне,
відчути себе рятівником чиїхось душ,
відчути, що і собі треба поділитися пережитим, запізнілим і нереалізованим,
але поділитися із природою.
Переосмислити самостійно, отримати підказки до запитань, які «покликали» купити квиток.
Подихати кілометрами, відчути вітер свободи і музику у плеєрі - улюблену.
Змінити ракурс погляду на своє життя, відключивши все, що зовні, все, що заважає почути голос – свій голос.
Залишити позаду метушню, поспіх, очікування інших від твого життя і їх думки.
Лікуватися тишею і шукати своє натхнення у тому, що робиш вперше, або ніколи не робив, чи все життя хотів навчитися робити, але все ніяк не було нагоди. Неважливо, танцювати танго чи вишивати бісером.
Шукати натхнення у затишних кав’ярнях, маленьких книгарнях, давніх храмах.
Знаходити гармонію між собою і світом.
Нікому нічого не доводити і собі теж.
Пам’ятати, що людина вчасно усе отримує і не отримує теж.
Врешті усвідомити, що у час, коли плани руйнуються, надії втрачаються ліпше не задавати запитань, на які не обов’язково знаходити відповідь. Бо відповідь знайде тебе сама. Несподівано, але вчасно.
А далі… час іти вперед. Не те, щоби залишати позаду минуле. Просто відпустити його. Час зрозуміти, що любов і турботу не тільки треба очікувати, але й дарувати іншим. Не чекати постійно змін, а жити повним життям. Реалізовуватися і реалізовувати. Мріяти і здійснювати. Працювати із задоволенням. Любити все, що робиш, та й робити те, що любиш. Сподіватися. Вірити. Жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930715
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
У кожного із нас на мапі серця намальовані місця, куди тягне генетична пам’ять. Зазвичай, відвідуємо їх рідко, але вони завше привітно вітають нас. Під час таких зустрічей час немов розтає, він притишує свій біг. Ти приїздиш побачити ці місця, щоб відчути, як вони змінилися, відколи тебе не було, а насправді ти заглядаєш всередину себе і запитуєш: «А як змінилася я за ці роки? Як виросла? Скільки ран на серці за цей час встигла отримати і скільки зашити? Чи досі віриш у добро і добрих людей? Які горизонти бачиш із цього пагорба?».
Тобі не кажуть: «Чого ти так довго не приїздила?» Тебе радо зустрічає село і ти відчуваєш тих, хто поза часом і простором радий, що ти не забуваєш.
Ці місця святі. Вони не відзначені червоним на жодній із карт, вони позначені і означені пам’яттю тих, хто був до нас.
Це тут, на цих пагорбах хтось вперше побачив великий світ, дивився, звідки викочується сонце і куди воно ховається на спочинок, дивився на далекий горизонт і навіть не міг уявити, як далеко закине його життя. Тут траплялися десятки «вперше» і світ відкривав свої секрети. Тут був початок. Тут було дитинство. Тут був дім.
Люди відходять за горизонт, а дім стоїть на цій землі. Дім, який пережив війну і бачив різне. Дім, у вікна якого ти заглядаєш тепер ледь помітно для перехожих, бо це вже не ваш дім. Років з 20 як не ваш. Там живуть інші люди і ти тішишся, що він не дуже змінився за останні роки, коли тебе тут не було. На будинку прикріплений прапор і тобі якось підсвідомо уже приємно, що дім продовжує жити, що його бережуть, що проїхавши десятки кілометрів ти можеш доторкнутися поглядом до історії свого роду. І ти знаєш, що він завжди чекає, аби хоч раз на десять років ти хоч краєчком ока заглянула і перевірила, як він. Вклонилася дому, подякувала йому, що він був у житті нашої родини. І що символічно він продовжує своє життя на одному із пагорбів того місця, яке завжди на мапі твого серця означене любов’ю❤️
P.S. Цьогоріч вперше липень без дідуся. Саме тому не втрималася і гайнула на днях на Млинівщину. Саме тому тепер як ніколи відчуваю особливу вдячність Богу, що врятував життя дідусю і нашій родині у найважчий день історії рідного Малина - 13 липня 1943 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919465
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
іноді хочеться політати в мріях,
відчути твоє плече і запах нашого спільного дому, легкі пахощі з кухні, теплий подих каміна, гавкіт домашнього улюбленця, наш фільм і вдячність за те, що одного разу наші мрії стали дійсністю.
заплющити очі, відчути впевненість, бо поруч – ти,
відчути момент, якого так прагла душа.
рідні повертаються
як би доля не розводила у різні кінці планети
вони зустрічаються
вони залишаються
одним подихом
навіть якщо після зустрічі
у них заплановано 100 потягів у різних напрямках.
доля поєднує навіть через роки, через тривоги,
невідомість і відстані,
бо для неї не існує рамок
бо для неї існує лише магнетизм двох земних людей,
які потай від усіх буденних проблем плекають політ на повітряному шарі чи без нього
до спільного дому, де так відчутні легкі пахощі з кухні, теплий подих каміна і тиха вдячність за все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866349
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.02.2020
дороги. поїзди. багато суму.
тепло долонь. метро. ніколи не забуду.
мости і Ти. опале листя. вдома.
невже? питань багато, просто втома.
і дощ. закрита парасолька. мокра лавка.
Ти віриш в долю? я? твоя загадка.
1:1 / реванш чи твоє щастя?
Острог знов. друзі. просто незадача.
шукаєш шлях. червона нитка.
знову вдома.
років нема, лишились ностальгія
і утома.
а потім сум, циклон, сніги і вечір
і все тепер до речі й не до речі…
знов поїзди. до Тебе. в тім і щастя.
тримаю відстань, будеш сильним.
знаю.
330. тут ти виграв/ довіряю.
Тобі, просто за те, що
за 330 в напрямку Сходу
Ти є.
осінь 2016 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2019
Це місто було першим її самостійним пристановищем. Першим особистим простором повної свободи і повної відповідальності. Вона не вчила тут науки, які будуть потрібні їй (чи абсолютно не потрібні!) у майбутній професії. Вона тут вчилася жити. Вперше гостро відчувати, що вона любить і боротися за це. Допоки сила. Допоки надія. Допоки так було треба.
Вона дихала цим містом. Його мріями, його сьогоденням, його минулою величчю, якою воно щедро ділилося зі своїми мешканцями.
Воно приймало її завжди. Здорожену і натхненну, щасливу і розгублену. Вона ж шукала у місті себе – колишню, молодшу і наївну і знаходила – у спогадах і дежавю. Вона завжди чекала чогось особливого при зустрічі з цим містом – переломних життєвих трансформацій, натхнення до боротьби і ще чогось, про що варто було б солодко і терпко промовчати.
Але мовчати це місто її не навчило. Мовчати про свою любов. Мовчати ділом і мовчати словом. Тому вона завжди каже про те, що це не просто Острог – це просто любов. Щоб всі знали, що для щастя іноді досить маленького міста – провінційного і затишного, де ти завжди вдома.
З любов’ю, трепетом і теплом.
Спасибі, що ти є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853497
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2019
Ця осінь тепла,
Як і мої спогади про тебе.
Ти так далеко і відстані завжди між нами стіною.
Опале листя осідає на денці серця.
Цьогоріч не сумом. Тихою вдячністю. За те, що ти був у моїй долі.
Чи скажу тобі весною «назавжи повернись»? Не знаю. І не час знати.
Просто покидаю твоє місто.
Наступний твій хід. А далі? Хай листопадить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852340
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2019
Навіть коли ти далеко, а я поруч з іншими, ти в моїй голові, в моїх «як?».
Можливо, саме тому ти ідеальний у своїй відчуженості, далечині і відстороненості. Можливо, я б ніколи не полюбила твоїх розкиданих шкарпеток, готування краваток на роботу і ранкових сніданків і багато-багато твоєї роботи, що навіть і мені вона не лишатиме часу. Можливо, я навіть не змогла б себе так невимушено вести і так сміятися з тобою досхочу, як от сміюся з ним. Але чому, коли я з іншими (навіть не просто тоді, коли я сама), мені так хронічно тебе не вистачає?..
А давай... спробуємо недосконалість? Давай розтрощимо ті вигадані ідеали і просто насолоджуватимемося спільними подоланими страхами здатися комусь не таким сильним, комфортним для життя і безкомплексним. Давай приймемо один одного з нашими проблемами, тривогами і минулим. Давай просто будемо поруч. В одному місті. Під одним дахом. Однією ковдрою. Питимемо з однієї кружки. Кожен день. Спільного. Нашого. Майбутнього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849937
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.09.2019
Ти приходиш і йдеш, коли тобі заманеться.
Ти ніколи не стукаєш
Не питаєш, зайнято чи вільно, чекаю чи ні
Ти просто приходиш
Тоді коли я вже втомилася на тебе чекати,
Тоді коли я маленькими кроками вчуся жити без тебе
І цілеспрямовано вселяю думку про те, що ти ніколи не прийдеш
Щоб більше не чекати
Щоб більше не плакати від відсутності
Щоб більше не сподіватися дарма
І коли ти приходиш
А ти приходиш нечасто
Я знову починаю малювати в уяві те, про що я змушую себе не думати
Я знову починаю мріяти
Безмеж…
І знову дарма
І сам того не знаючи, ти трощиш мої мрії
Повсякденною реальністю.
І сам того не знаючи, ти випробовуєш мене на міцність
Але я кожного разу піддаюся на марні сподівання
Але ти ж ніколи нічого не обіцяв…
І не знаю, що зцілює: твоя нечаста поява, яка попри все, потрібна мені як нове дихання чи мої сльози кожного разу, як ти йдеш
Я знову не відправлю тобі написане
Я знову переплачу,
Бо ти ж ніколи нічого мені не обіцяв…
І ти не можеш бути винний у тому,
Що мені затісна твоя дружба
Ти не можеш бути винний у тому,
Що я тебе люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849778
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.09.2019
Писати іноді буває різнозначно з прийомом ліків. Заспокійливих.
Це своєрідні ліки для людей почуття, для людей емоції, для людей правди.
Все частіше і частіше нас оточують ситуації, конкретні люди, які працюють для досягнення своїх меркантильних інтересів, а не інтересів спільноти, інтересів більшості.
Особливо часто це зустрічається у політиці, головною метою якої є досягти і утримати владу.
Коли говорять про владу, говорять про шляхи її завоювання.
Говорять, що всі методи добрі, якщо ти йдеш працювати на спільне благо.
Але вже перший крок на цьому шляху і підхід до методів показує, наскільки принциповим чи "безпринципним" ти є.
І тут виникає запитання: то може політика не для принципових і чесних?
Може принципових і чесних вона не приймає.
Може таким людям треба бути митцями чи просто людьми іншого покликання – покликання творити маленьке і непомітне щоденне добро.
Кажуть розумні люди, що в давнину лише музики могли дозволити собі одружуватися по любові. Для усіх інших це було щось заборонене і невідоме – жити за власним почуттям.
Так от і зараз, жити за власним почуттям і покликанням можуть дозволити собі не всі.
У ситуації виборчого хаосу дуже часто хочеться відмежуватися від світу політики, особливо тоді, коли ти в курсі, як він твориться.
Хочеться своїми щоденними справами робити добро вже сьогодні.
Хочеться займатися іншим - дарувати людям відчуття емоційного пробудження, відчуття очищення, відчуття затишку, спокою і надії.
Хочеться ловити діток над проваллям і не дати їм впасти.
Хочеться просто добре робити те, що ти вмієш і хочеш робити. А чи те, що навчишся робити, якщо сильно захочеш.
Хочеться продавати квіти і варити каву. Розносити поштові листи і лагодити старі телефони.
Вчити діток малювати щастя і надихати змінювати своє сьогодні тих, хто розчарувався у житті.
Хочеться підбадьорювати і відкривати для людей нові міста, нові горизонти, нові можливості і нових себе. Таких себе – які для цього світу будуть гідними людьми і чесними – перед іншими і перед собою.
Якщо таких людей буде більше, то може і принципових людей колись політика сприйме.
Хочеться займатися іншими речами, більш прозаїчними, менш конфліктними, але внутрішній компас не дає зупинитися.
бо хтось же повинен робити те, що повинен.
для того, щоб інші могли просто жити за власним почуттям і покликанням.
а може, в тому і покликання?)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840217
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2019
хочу зараз бути з тобою,
пити зелений чай
і спина спиною грітися,
освіжати думки і мрії,
зустрічати світанок
сповнені надії,
не заглядати в Завтра
і не думать про вчора,
дякувать, що з тобою,
вірити, що то доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018
я просто вдячна Богу,
що ти є,
що так далеко я усе ж, як вдома,
що хоч і пізно віднайшла тебе
в душі світлиці,
де й був кожне "вчора".
чому все так:
лиш колії й зима?
питань багато,
відповіддю - тиша...
ти рідний, а не гість,
я не одна,
і щастя нас з тобою не залишить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2017
Але любов це не голосні слова, це тиха молитва…жаль, що люди не звикли чути
серцем. Для людей давай теплі нудотні освічення, визнання, компліменти. А жаль, можливо саме тому у світі стільки розлучень і розчарувань. Бо люди звикли слухати те, що хочуть і те, що їм приємно. І коли ця непевна глиняна стіна, яка огороджувала від реальності, поволі змивається холодними осінніми дощами, а пронизливий вітер приносить тривогу і відчай, тоді настає крах. Коли ж стіна, яка захищає тебе від світу кам’яна, коли кожен камінь, який її формує, витесаний і потрібний тут, немає нічого зайвого і непотрібного, вона міцна і надійна.
Мені не треба голосних слів – глянь у очі, і я все зрозумію. Головне, відчувати серцем. І більше нічого не треба. «зайка», «котик» - залиш для інших, а для тебе я хочу завжди бути «коханою»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730397
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2017
…а діти гралися абрикосами – такими сонячними і духмяними, як твоя посмішка…
ми сиділи і думали про майбутнє: їх школу, університет, футбольні гуртки і танцювальні. про те, яким буде їх життя і про те, що ми неодмінно повинні дати для них більше, ніж мали самі.
наша любов стала тихою і якоюсь розміреною, але не зблякла. вона стала турботою, ніжністю і цього нам було досить.
сонце шукало прихистку на небосхилі, а я на твоєму плечі. ми мовчали... думали про завтра. але сплетені воєдино руки шепотіли у Всесвіт одне: «нам є за що і за кого дякувати сьогодні й ніцно». ти поглянув на мене – так по батьківськи тепло і поцілував у чоло, посміхнувшись, а діти досі гралися абрикосами – сонячними і духмяними, як твоя посмішка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679143
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2016
чекати тебе у сні,
шукати у кожнім дні,
ламати страхи вщент,
щоб просто зустрітись ще.
пити ту каву, що й ти,
і вірити, що світи
навіть якщо чужі,
колись зіткнуться на межі
за гранею
і небеса, в які ти не віриш,
та я
нам подарують колись
один одного...
просто озвись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2016
коли кілометри між нами
тікають у глиб душі...
телефонні гудки безжально
гримлять кантати,
забути хочу мрії свої і сни,
забути те, що клялися колись пам'ятати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
Дивно і навіть смішно, коли люди вважають, що коли ти сильний духом і твердий волею, боротьба – це твоє життя /неважливо з кимось чи з собою/ то і в справах душевних ти борешся за своє щастя…дивно мені це… хіба за таке щастя потрібно боротися? Тільки із собою, своїми внутрішніми страхами і пересторогами, але ні в якому разі не з кимось. Твоє щастя – воно твоє і більш нічиє…воно де б не було, завжди з тобою, але не з кимось. Його просто варто дочекатися, воно осягає життєву дорогу, подвоїть радість і розділить біль…його не потрібно ні в кого забирати, нічим заманювати, просто бути тим, ким ти є. якщо воно постукало у двері твого серця, знайшло до нього потрібний ключ, то двері у майбутнє приведуть вас додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581424
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 15.05.2015
загублений подорожній
вічний мандрівник
ти маєш компас?
куди тебе кидає доля,
коли ти покинув її?
де знайдеш свій колодязь,
хто подасть тобі кухоль води?
спалив усі карти,
гріючись біля вечірнього багаття.
чи теплу осінь
чекаєш цьогоріч?
давай поговорим думками,
ділами.
давай просто помовчим
очима й дощами...
людині, яка подарувала Компас мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581419
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 15.05.2015
Ну що ж Острог – все…
Не віриться абсолютно. раніше думала, що буду найщасливіша, коли острозькі будні, коли ранок починається не з кави, минуть, а тепер навіть і не знаю…і радісно, але й не менш сумно…
Я вдячна тобі, Острог, за все і всіх…за подаровані безсонні ночі і літри кави, п’ятничний чемоданний настрій і мрії, які назавжди залишу тут.
Я приїхала сюди кілька років тому, а здається, тільки вчора…
Не уявляю, що всього цього могло не бути.
Час пройшов, час змінив, навчив, загартував…відстані і час лікують незагоєні рани…і нав’язливі мрії руйнуються вщент…бо починаєш розуміти, що відстані насправді нічого не варті; найрідніші люди завжди поруч – де б не були; а ще найрідніших, їх так мало. і це абсолютно правильно.Просто приходить час, …коли просто розумієш, що все, що має бути,
обов’язково буде, і якщо не тепер, то колись точно.
Дякую, Острог, за все.
Я приїду.
обов’язково
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578127
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.04.2015
сизими дощами,
далекими стежками
йшла до тебе снами
з далеких давніх мрій
і рідними устами
солодкими медами
сказала тихо
"поруч, поряд, милий мій"
вірою і сонцем,
для неї оборонцем
стіною від тривоги
причалом для душі
незлічені дороги
степи і перелоги
до неї, як до зірки,
судилося пройти
зустрілись людські долі
хоч і життя поволі
до цього двох вело
як подарунок НЕБА
як те, що душі треба,
молитва як подяка
за знайдену весну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Я напишу тобі листа
І відправлю із голубом вранці
Жаль, адреси не знаю, сама,
І в якому сьогодні ви шанці.
Напишу тобі листа,
Про дітей і те, що чекаю,
І у сні попрошу: «Озовись!» -
То і відповідь буде – я знаю.
Тобі лист дійде рідний…
Я вірю
/ сніг і вітер колючий
не зможуть убити надію
Хоч і лист – кілька слів
/ запах дому
він – мольба за життя, він – душа,
Що на фронт шукає дорогу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015
Будь поруч, коли небо падає,
коли зорі гаснуть,
не сохнуть сльози
будь поруч, бо навіть не знаю,
як жити з цим болем без тебе в двобої
будь поруч, бо сіро-сумно,
слова самотні згубили риму
чекаю довго, терплю розлуку,
зігрій мене - дай свою руку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014
Будь поруч
присутність гріє,
коли ми тут –
Десь там зоріє
Поглянь у очі –
залишся в серці;
заварю кави,
як любиш, з перцем.
Лікуй словами,
даруй усмішку,
лови тремтіння
Повітря нишком.
Забудь про втому
і про тривоги –
нехай зійдуться
хоч раз дороги
на мить/на вічність
на точці ночі.
Згуби годинник,
бо він пророчий.
Свою дорогу
знайдем на карті,
назустріч вітру
помчим в тумані.
Бо завтра може
уже не стане,
як казка сну
умить розтане.
Будь поруч просто,
без вибач й може.
Повір у НАС
й це допоможе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014
Сірий день. Сірий сум.
Сіра мить.
Я втечу, але десь там болить.
Я думками не тут –
Там де дихати легко і просто.
Я прошу - забери,
Я прошу – зараз так все непросто,
І давай утечем -
Хочу моря і трішки надії,
Подаруй me далеку, таку
недосяжну вже мрію.
Туди де чайки – сумую за ними одначе,
І за тобою, чужий і далекий юначе.
Я прошу – намалюй мені небо,
Трішки сонця і трішки добра.
Мені більше нічого не треба,
Досить погляду твого тепла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
Людині так мало потрібно, але ми так рідко про це замислюємося.
людині досить щасливих посмішок рідних очей, миру у світі і трішки шоколаду.
Людині не треба висот, людині хочеться просто вільно дихати, вільно жити, достойно.
Нам так мало потрібно для щастя.
Головне - пам'ятати про це -
берегти тих, хто нам дорогий;
допомагати тим, хто цього потребує;
усміхатися тим, чиє обличчя зросив дощик;
кохати тих, без кого серце не вірить у майбутнє;
бути вірним ідеї, переконанням, собі і не розмінюватися дарма;
наповнювати кожен свій день маленьким добром;
з кожним незначним кроком долати власні перестороги, страхи і тривоги;
пам"ятати, що не наша справа "знати часи і строки", але [b]вірити, що все буде добре![color="#0dff00"][/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527964
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2014
Музикою…поряд з тобою я стаю музикою. Без тебе – мовчання.
Без тебе – тиша. Без тебе музика слухає мене. З тобою – музика звучить у мені.
Вона так давно мене слухає. Довго, але терпляче. Все шукаю потрібних слів, влучних фраз. То все байдуже, бо найрідніші розуміють без слів. Достатньо погляду, тепла рук, солодкого щему від зустрічі…
Музикою…так давно не була музикою. Легкою і вільною – від суму, пересторог, самотності. Справжньою. Щирою.
Прийшла осінь. Опале листя осідає на серці смутком. Пахне теплим чаєм, який не зігріває. Ще до цього часу вірю, що ти ще зустрінешся мені. Якогось ранку. І не обов’язково весняного. Але обов’язково знайдемо свою весну. Тоді почую музику. Твого серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527633
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2014
Розтопити міражі у солоних сльозах і забути про все, що колись хтось сказав;
Попрощатись і не обертатись – це все, що можу зробити для тебе…сьогодні. Так, ще сьогодні можу, а вже завтра буде пізно. Для мене, для нас. Це все він – цей тривожний час. Я не можу писати і не можу не писати. Цей біль з»їдає і змушує завмирати. В серці тремтіння…чужа пташка покине твоє небо і полине у вирій. А чужі покидають? Риторично, незвично… Важко забути, неможливо згадати, коли повернешся, я буду чекати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527627
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2014
Люблю…коли золотаве листя падає для ніг, коли вітер зриває його
Одне за одним і несе у незвідані далі або стелить килимом – чудовим,
зітканим з тисяч осінніх дарунків. Чудово прогулятися по тому килиму,
пошурхотіти листом, помріяти. Або влаштувати справжній золотий дощ.
Люблю…коли тихий дощик спокійно опускається на землю, його краплі
б’ють по склу наших вікон, немов прагнуть увірватися у дім і розчаровано
розтікаються на їх поверхні.
Люблю…кольорові парасольки, під якими спішать закохані пари.
Люблю…коли в цю пору приходить ностальгія, а я не піддаюсь їй,
Коли хороші спогади зачіпають душу, а важкі переживання оминають.
Люблю…цю пору…Пору чогось незбагненного, нового, а тому хвилюючого.
Люблю…осінь.
[color="#d1a522"][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522917
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Знаю, що зустрінемося. Якщо не зробили цього досі. Ти десь далеко,
за сотні, а може й тисячі кілометрів. У багатомільйонному натовпі один.
Такий. Чи просто гуляєш вулицями нашого міста. А може, моїм улюбленим
маршрутом. Чи йдеш повз мій будинок. Але знаю, що зустрінемося все одно.
Буде лити осінній дощ, і ми сховаємося під парасолькою, або ж змокнувши до нитки,
Забіжимо зігрітись чашечкою чаю. Зеленого. А може, то буде рання весна.
Все цвістиме і пахнутиме навколо. І тобі захочеться поділитися своїм настроєм і
подарувати випадковій перехожій квіти. На диво її улюблені. А чи сніжинками,
білими, пухнастими заполониться весь світ. І дівчина з фотоапаратом клацне Вас.Тебе.
Зовсім невипадково. Чи буде літо? Спека, сонце. Ти зайдеш до друзів і знайдеш
вихід сховатися від усього. Поїхати далеко і надовго. Ти вже збереш речі. Аж тут
вирішиш, що тікати від себе неможливо. І подзвониш. Але не зовсім на той номер,
А чи зовсім не на той.
Зустрінемося. Де б ти зараз не був, про що б ти не думав. Колись я зможу заполонити
твої думки.
Я побачу тебе здалеку, чи не помічу зовсім. Можливо, я тебе вже не помічаю.
Та це питання часу.
Ти постукаєш у мої двері. Та чи почую тебе я?
Двері мого серця відкриті для тебе цілодобово, та чи не лякає «Стороннім вхід заборонено».
Чи зрозумієш, що сторонні, то байдужі. Бо я не хочу, щоби мною користувалися і обманювали.
Я прагну зовсім іншого, а ти?
Зустрінемося. Зійдуться наші дороги. Про що б не думала я. Чи про кого. Неважливо! –
Переконую себе.
Час пройде. За листочками календаря поволі опадатиме пожовкле листя, спускатимуться на
землю пухнасті сніжинки, летітиме за вітром вишневий цвіт і достигатиме вже нова любов.
Зовсім не така.
І потім певно я вже з впевненістю зможу сказати, що все було не дарма. Зовсім.
Стала сильнішою. Змінилася. Чекаю і терплю (хоч терпіння не моя риса). Тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522913
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Плачуть невідправлені листи:
«Бо ж навіщо нас тоді писали?
Щоб у сонній тиші в самоті,
Перечитувать з росяними щоками???
І нам нелегко - лиш приносим смуток,
Бо залишились тим, що вже не треба,
Наш адресат ніколи не відчує
Надій і мрій, що послані до неба.
Не треба! Досить!
Хай нас спалить краще,
Розвіє попіл з вітром -
звільниться сама.
Бо хоч не з нас ці спогади черпає -
У серці кожна запеклась строфа.
Ми [b]просто згадка[/b],
Що усе минає…
Болюча згадка, але ще жива…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2014
Вдихни, і ти відчуєш вітер,
він вже десь тут, ось-ось і буде поруч.
А я піду, ти і не помітиш
лиш обернеться лист зелений жовтим…
і що не осінь, я стаю сумніша,
фарбуюсь сірим і шукаю шарфик.
Усе не так, як думала й хотіла,
Але, хто зна, як бути тому краще?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2014
Минають сни, і дні летять у вирій,
в душі сум'яття,
але в очах вогонь...
усе змінилося, давно вже стало іншим,
звучить лише далекий камертон.
Ми повернемось, так воно і буде,
втечуть жалі й турботи ні про що,
нарешті ми дійшли до тої суті -
роки пройшли, а їх [b]як не було..[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2014
тиша мовчить, бо їй так судилось,
серце болить, бо журиться навчилось,
схожа на осінь - терпка й ностальгійна,
така ж неминуча, але не безвільна
вона дочекається і перебуде,
зима минеться - весна прибуде,
повернуться [b]з вирію[/b] мрії далекі,
їх принесуть у парі лелеки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2014
Загублю весь відчай і тривогу
як полину в далечі дорогу,
як втечу від снів і мрій примхливих,
і надій тих, почасти зрадливих
бо лікують довгі кілометри,
щирий усміх і чужі CD,
ще - слова, що послані до неба
десь у тиші, десь на самоті.
Все! Горять мости останні...
Все! Немає більше вороття...
хай же квітнуть всі навкруг ромашки,
більш не буду рвати їх дарма...
і минулося моє-твоє учора,
і останній не для нас вагон,
дощ розмиє всі сліди раптово
дощ солоний...вільна...
дим...горить старий альбом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2014
думками далеко - за межами стін,
де поруч нікого - лиш вітер і Він,
де розтануть тривоги й життєві дороги
зійдуться на дальнім твоїм рубежі.
думками далеко - за межами стін
невтомно шукаю спасіння у днів,
а ті - все минають, у вчора втікають,
забути благають, чужого питають.
де поруч нікого - лиш вітер і Він...
приходять надії із приспаних мрій.
Чи може це бути? і справді не знаю,
лише міражі по крихтах збираю.
де розтануть тривоги й життєві дороги
проляжуть нарешті в одній площині
зустрінуться долі, а на видноколі
засяє веселка - збудує мости.
зійдуться на дальнім твоїм рубежі
прийдуть на спокуту, на сповідь в журбі,
життя розвело і розсіяли будні-
[b]з тобою[/b] хвилини повік незабутні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2014