Лі Чень Дао

Сторінки (1/78):  « 1»

Вітер у верховітті

                                                           «Самотній  твоє  вітрило
                                                               Понесе  далеко-далеко.
                                                               Наче  хмарку  легку
                                                               Вітер  тебе  понесе...»
                                                                                                                                 (Лі  Бо)

Вчитель  залишив  учнів  своїх,
Вчитель  шукав  самотності,
Вчитель  сказав  учням  чекати
Чи  то  просвітлення,  чи  то  одкровення
Тут,  в  долині  ріки  Спокою,
А  сам  в  гори  подався  
Вузькою  стежкою  самітників,
І  там  над  прірвою,  і  там  –  
Де  сосни  чіпляються  ногами-коренями
За  скелі  білі,  тверді  наче  кремінь,
До  вчителя  прилетів  вітер
І  співав  йому  пісню  Істини
У  верховіттях  колючих.
І  вчитель  послухавши  цю  пісню
Отак  тому  вітру  вторив
Чи  то  просто  говорив  у  простір,
У  порожнечу  безодні:
«Рух  та  круговерть  не  мають  кінця.
Але  хто  відчути  зможе
Тонкі  зміни  Землі  та  Неба?
Бо  втрачаються  речі  там  –  
Надлишок  тут,
Повнота  тут  –  недолік  там.
Втрата  та  надлишок,  
Повнота  і  недолік  
Слідують  за  життям    і  за  смертю.
Хто  відчути  зможе  ту  мить,
Коли  єднаються  поява  та  зникнення?
Повітря  та  сила  
У  кожного  зростають  не  одразу,
Форма  у  кожного  зникає  не  одразу.
Не  відчуваєш,  коли  вони  дозрівають,
Коли  втрачаються.
Так  з  кожним  днем  
Від  народження  до  смерті
Змінюється  подоба  людини.
Але  мить  змін  відчути  неможливо,
Розуміють  це  пізніше.
Про  це  мені  повідав  вітер
Серед  гірських  вершин...»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735347
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.05.2017


Лао Цзи Дао Де Цзін Переклад

Лао  Цзи

Дао  Де  Цзін

Старий  Філософ

Канон  про  Шлях  і  Благочинність

Верхня  частина
Візерунок  перший
Шлях  -  можливий  Шлях  -  не  вічний  Шлях.  Ім’я  -  можливе  Ім’я  -  не  вічне  Ім’я.  Безіменне  є  початком  Неба  та  Землі,  Найменоване  -  мати  всіх  речей.  Хто  вільний  від  пристрастей,  бачить  його  дивовижне,  хто  має  пристрасті  -  бачить  його  тільки  в  явлених  формах.  Обидва  вони  одного  походження,  але  з  різними  назвами.  Разом  вони  називаються  найглибшими.  Від  одного  найглибшого  до  іншого  -  ворота  всього  дивовижного.

Візерунок  другий
Коли  Піднебесна  дізнається,  що  прекрасне  є  прекрасним  -  з’являється  потворне.  Коли  дізнаються,  що  добро  є  добром,  виникає  зло.  Тому  буття  і  небуття  народжують  одне  одного,  важке  і  легке  створюють  одне  одного,  довге  і  коротке  одночасно  виникають,  високе  і  низьке  одне  до  одного  схиляються,  звуки,  зливаючись,  йдуть  до  гармонії,  попереднє  і  наступне  одне  за  одним  слідують.  Тому  мудра  людина  обирає  не  діяння  і  здійснює  вчення  в  мовчанні.  Тоді  всі  речі  рухаються  і  не  зупиняються.  Він  створює  і  не  володіє,  здійснює  і  не  користується,  завершує  і  не  пишається.  Оскільки  не  пишається,  його  не  лишають.

Візерунок  третій
Якщо  не  поважати  мудрагелів,  то  в  народі  не  буде  суперечок.  Якщо  не  цінувати  дорогоцінностей,  то  не  буде  злодіїв.  Якщо  не  бачити  жаданого  предмету,  то  не  будуть  хвилюватися  серця  людей.  Тому  правління  мудрого  робить  їх  серця  порожніми,  а  шлунки  повними.  Воно  послаблює  їх  волю  і  зміцнює  їхні  кістки.  Воно  постійно  прагне  до  того,  щоб  у  народу  не  було  знань  і  пристрастей,  а  ті,  хто  мають  знання  не  могли  б  діяти.  Здійснення  не  діяння  завжди  приносить  спокій.

Візерунок  четвертий
Шлях  -  порожній,  але,  діючи,  він  є  невичерпним.  Найглибший!  Від  є  прабатьком  всіх  речей.  Якщо  притупити  його  все  проникність,  звільнити  його  від  хаотичності,  пригасити  його  сяйво,  сприймати  його  як  пилинку,  то  він  буде  здаватися  ясно  існуючим.  Я  не  знаю  хто  його  породив.  Але  він  існував  раніше  предка  явищ.  

Візерунок  п’ятий
Небо  і  Земля  відносяться  до  людей  як  до  собак.  Мудрий  не  гуманний  і  не  порушує  природне  життя  народу.  Простір  між  Небом  і  Землею  подібний  до  ковальського  міха  і  флейти:  всередині  порожній  і  прямий.  Чим  сильніший  рух,  тим  більше  результатів.  Той,  хто  багато  говорить  отримує  поразку.  Тому  краще  дотримуватись  середини.

Візерунок  шостий
Порожнеча  -  безсмертна.  Називаю  її  найглибшим  початком.  Вхід  до  найглибшого  початку  називаю  коренем  Неба  і  Землі.  Нескінченне  як  існування  і  діє  без  зусиль.

Візерунок  сьомий
Небо  і  Земля    -  довговічні.  Небо  і  Земля  довговічні,  бо  вони  існують  не  для  себе.  Ось  чому  вони  можуть  бути  довговічними.  Тому  мудрий  ставить  себе  позаду  інших,  завдяки  чому  він  опиняється  попереду  людей.  Він  нехтує  своїм  життям,  і  тому  його  життя  зберігається.  Це  тому,  що  мудрий  зневажає  особисте,  і  тому  його  особисте  здійснюється.

Візерунок  восьмий
Вища  доброчинність  схожа  на  воду.  Вона  приносить  користь  всім  істотам  і  не  веде  боротьби.  Вона  знаходиться  там,  де  люди  не  хочуть  бути.  Тому  вона  схожа  на  Шлях.  Життя  повинне  слідувати  Землі,  серце  повинне  слідувати  внутрішнім  стимулам,  благо  чинність  повинна  відповідати  гуманності,  слово  повинне  відповідати  істині,  управління  повинне  відповідати  спокою,  справа  повинна  відповідати  можливостям,  дія  повинна  відповідати  часу.  Якщо  не  вести  боротьби,  то  не  буде  незадоволення.

Візерунок  дев’ятий
Хто  наповнює  через  край  і  заточує  надто  гостро,  той  не  може  довго  зберегти.  Якщо  зала  наповнена  золотом  і  яшмою,  ніхто  не  зможе  його  охороняти.  Якщо  багаті  і  шляхетні  пихаті  і  гонорові,  то  вони  самі  собі  кличуть  лихо.  Якщо  справа  завершена,  людина  відсторонюється.  У  цьому  Шлях  Неба.  

Візерунок  десятий
Для  збереження  спокою  духу  потрібно  зберігати  єдність.  Тоді  не  будуть  народжуватись  бажання.  Якщо  робити  дух  м’яким,  людина  стане  схожою  на  новонародженого.  Якщо  споглядання  стане  чистим,  тоді  не  буде  помилок.  Любов  до  народу  і  управління  країною  здійснюється  без  мудрування.  Ворота  Неба  відкриваються  і  зачиняються  при  дотримуванні  спокою.  Знання  цієї  істини  робить  можливим  Недіяння.  Народжувати  і  виховувати,  створювати  і  не  володіти,  творити  і  не  користуватися,  бути  старшим  і  не  вважати  себе  володарем  -  це  називається  найглибшою  Доброчинністю.  

Візерунок  одинадцятий
Тридцять  спиць  поєднуються  в  одному  колесі,  але  застосування  колеса  залежить  від  порожнечі  між  ними.  З  глини  роблять  глеки,  але  застосування  глеків  залежить  від  порожнечі  в  них.  Пробивають  двері  та  вікна,  що  збудувати  дім,  але  використання  дому  залежить  від  порожнечі  в  ньому.  Ось  що  означає  корисність  буття  і  придатність  небуття.  

Візерунок  дванадцятий
П’ять  кольорів  притуплюють  зір.  П’ять  звуків  притуплюють  слух.  П’ять  смаків  притуплюють  смак.  Швидка  гонитва  і  полювання  хвилюють  серце.  Дорогоцінності  примушують  людини  чинити  злочини.  Тому  зусилля  мудрого  спрямовані  до  того,  щоб  робити  життя  ситим,  а  не  до  того,  щоб  мати  дорогі  речі.  Він  відмовляється  від  останніх  і  обмежується  першим.  

Візерунок  тринадцятий
Слава  і  ганьба  схожі  на  страх.  Шляхетність  схожа  на  нещастя.  Чому  слава  і  ганьба  подібні  до  страху?  Бо  низькі  люди  отримують  славу  зі  страхом  і  гублять  її  зі  страхом.  Чому  шляхетність  схожа  на  нещастя?  Бо  кожен  має  нещастя,  тому  що  є  самим  собою.  Коли  не  будуть  цінувати  себе,  тоді  не  буде  і  нещасть.  Тому  шляхетний  служить  людям  і  знаходиться  серед  них.  Гуманний  служить  людям    і  може  знаходитись  серед  них.

Візерунок  чотирнадцятий
Дивлюсь  на  нього  і  не  бачу,  тому  називаю  його  невидимим.  Слухаю  його  і  не  чую,  тому  називаю  його  нечутним.  Намагаюсь  схопити  його  і  не  досягаю,  тому  називаю  його  найдрібнішим.  Ці  три  якості  неможливо  пояснити.  Тому  вони  зливаються  в  одне.  Його  верх  не  освітлений,  його  низ  не  затемнений.  Він  нескінченний  і  не  може  бути  названий.  Він  знову  повертається  до  небуття.  Називаю  його  формою  без  форм,  образом  без  істоти.  Називаю  його  неясним  і  туманним.  Зустрічаюсь  з  ним  і  не  бачу  обличчя  його,  слідую  за  ним  і  не  бачу  спини  його.  Тримаючись  давнього  Шляху  і  володіючи  нинішнім  буттям,  можна  пізнати  предковічний  початок.  Це  називається  ниткою  Шляху.  

Візерунок  п’ятнадцятий
У  давнину  той,  хто  був  здатний  до  просвіти,  знав  найдрібніше  і  найглибше.  Приховане,  тому  неможливо  це  пізнати.  Оскільки  неможливо  це  пізнати,  то  довільно  даю  образ:  вони  були  несміливими,  наче  переходили  взимку  ріку,  вони  були  нерішучими,  наче  боялися  своїх  сусідів,  вони  були  поважними,  як  гості,  вони  були  обережними,  наче  йшли  по  тонкій  кризі,  вони  були  простими,  подібні  до  необробленого  дерева,  вони  були  неозорі,  наче  долина,  вони  були  непроникливі,  наче  каламутна  вода.  Це  були  ті,  які  своєю  майстерністю  вміли  робити  довговічний  рух  спокійним  і  допомагали  життю.  Вони  дотримувались  Шляху  і  не  бажали  багато  чого.  Не  бажаючи  багато  чого,  вони  обмежувались  тим,  що  існує,  і  не  творили  нового.  

Візерунок  шістнадцятий
Доведу  Порожнечу  до  завершення  -  збережу  повний  спокій,  тоді  всі  речі  будуть  рости  самі  по  собі,  а  я  буду  чекати  їх  повернення.  Десять  тисяч  речей  розцвітають  і  повертаються  до  свого  початку.  Повернення  до  початку  називається  спокоєм,  а  спокій  називається    поверненням  до  життя.    Повернення  до  життя  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітою,  незнання  постійності  вершить  зло.  Той,  хто  знає  постійність  стає  мудрим,  мудрий  стає  справедливим,  а  хто  справедливий  -  стає  імператором.  Імператор  слідує  Небу,  Небо  слідує  Шляху,  а  Шлях  вічний.  До  кінця  життя  не  буде  небезпеки.

Візерунок  сімнадцятий
Пості  люди  знали,  що  вони  мали  великих  людей:  вони  їх  любили  і  звеличували.  Потім  вони  їх  боялися  і  зневажали.  Тому,  той  хто  не  заслуговує  довіри,  той  не  користується  довірою.  Хто  сповнений  роздумами  і  стриманий  на  словах,  той  отримає  нагороди  і  здійснює  справи,  і  народ  говорить,  що  він  слідує  природності.

Візерунок  вісімнадцятий
Коли  усунули  великий  Шлях,  з’явилась  гуманність  і  справедливість.  Коли  з’явилися  мудрагелі,  виникло  і  велике  лицемірство.  Коли  шість  родичів  у  сварці,  тоді  з’являється  синівський  обов’язок  та  батьківська  любов.  Коли  в  державі  безлад,  тоді  з’являються  вірні  слуги.  

Візерунок  дев’ятнадцятий
Коли  будуть  усунені  мудрагельство  і  вченість,  тоді  народ  буде  щасливий,  коли  будуть  усунені  гуманність  та  справедливість,  тоді  народ  повернеться  до  синівських  обов’язків  та  батьківської  любові,  коли  будуть  знищені  хитрість  і  нажива,  тоді  зникнуть  злодії  та  розбійники.  Всі  ці  три  речі  від  недоліку  знань.  Тому  потрібно  вказати  людям,  що  вони  повинні  бути  простими  і  скромними,  зменшити  особисте  і  звільнитись  від  пристрастей.  

Візерунок  двадцятий
Коли  буде  знищена  вченість,  тоді  не  буде  і  печалі.  Яка  мізерна  різниця  між  обіцянками  і  підлабузництвом,  і  яка  велика  різниця  між  добром  і  злом!  Треба  втікати  від  того,  чого  люди  бояться.  О!  Який  хаос,  де  все  ще  не  встановлений  лад.  Всі  люди  радісні,  наче  присутні  на  урочистому  бенкеті  або  святкують  прихід  весни.  Тільки  я  один  спокійний  і  не  виставляю  себе  на  світло.  Я  схожий  на  дитину,  яка  ще  не  з’явилася  на  світ.  О!  Я  лечу!  Здається,  немає  місця,  де  міг  би  я  зупинитись.  Всі  люди  наповнені  бажаннями,  тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  відмовився  від  всього.  Я  серце  невігласа.  О,  яке  воно  порожнє!  Всі  люди  наповнені  світлом.  Тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  занурений  у  пітьму.  Всі  люди  допитливі,  тільки  я  один  байдужий.  Я  схожий  на  того,  хто  летить  над  морськими  просторами  і  не  знає,  де  йому  зупинитись.  Всі  люди  проявляють  свої  здібності,  тільки  я  один  схожий  на  нікчему  і  низького.  Тільки  я  один  відрізняюся  від  інших  тим,  що  ціную  джерело  живлення.

Візерунок  двадцять  перший
Образи  великої  Благочинності  підпорядковуються  Шляху.  Шлях  неясний  і  туманний.  О,  туманний!  О,  неясний!  У  ньому  сховані  образи.  О,  неясний!  О,  туманний!  У  ньому  сховані  речі.  О,  бездонний!  О,  туманний!  У  ньому  сховане  насіння.  Його  насіння  достовірні,  у  ньому  схована  істина.  З  давніх  часів  до  наших  днів  його  ім’я  не  зникає.  Воно  існує  для  позначення  початку  всіх  речей.  Чому  я  знаю  початок  всіх  речей?  Тільки  завдяки  йому.

Візерунок  двадцять  другий
Неповне  стає  повним.  Криве  стає  прямим.  Порожнє  стає  наповненим.  Давнє  заміняється  новим.  Те,  що  рідкісне  стає  чисельним.  Багато  що  викликає  затьмарення.  Тому  мудрий  зберігає  єдність  і  стає  прикладом.  Він  не  виставляє  себе  на  світло,  тому  блищить,  він  не  говорить  про  себе,  тому  знаменитий,  він  не  прославляє  себе,  тому  заслужений,  він  не  звеличує  себе,  тому  є  старшим  серед  інших.  Він  не  бореться,  тому  непереможний.  У  давнину  говорили,  що  недосконале  стає  досконалим.  Невже  це  марні  слова?  Істинне,  досконале  підпорядковує  собі  все.

Візерунок  двадцять  третій
Потрібно  менше  говорити,  слідувати  природності.  Швидкий  вітер  не  дме  цілий  ранок,  сильний  дощ  не  триває  весь  день.  Хто  створює  все  це?  Небо  і  Земля.  Навіть  Небо  і  Земля  не  можуть  створити  щось  довговічне,  тим  паче  людина.  Тому  він  служить  Шляху.  Людина  з  Шляхом  тотожна  Шляху.  Людина  з  Благочинністю    тотожна  благо  чинності.  Той,  хто  втратить,  тотожний  втраті.  Той,  хто  тотожний  шляху,  отримує  Шлях.  Той,  хто  тотожний  Благочинності,  отримує  Благочинність.  Той,  хто  тотожний  втраті,  отримує  втрачене.  Тільки  сумніви  породжують  зневіру.

Візерунок  двадцять  четвертий
Хто  стає  навшпиньки,  не  може  стояти.  Хто  робить  великі  кроки  не  може  йти.  Хто  сам  себе  виставляє  на  світло,  той  не  блищить.  Хто  сам  себе  хвалить,  не  здобуде  слави.  Хто  нападає,  не  переможе.  Хто  сам  себе  звеличує,  не  може  стати  старшим  серед  інших.  Виходячи  з  Шляху,  все  це  називається  зайвим  бажанням  і  марними  вчинками.  Таких  ненавидять  всі  живі  істоти.  Тому  людина,  що  володіє  Шляхом,  не  робить  цього.

Візерунок  двадцять  п’ятий
Ось  річ,  що  в  хаосі  виникла,  що  раніше  Неба  і  Землі  народилася.  О,  спокійна!  О,  порожня!  Самотньо  стоїть  вона  і  не  змінюється.  Повсюди  діє  і  не  відає  небезпеки.  Її  можна  вважати  матір’ю  Піднебесної.  Я  не  знаю  її  імені.  Позначаючи  її  ієрогліфом  назву  її  Шляхом.      Навмання  найменовуючи  її  назву  її  Великою.  Велика  -  назву  її  Минущою.  Минуща  -  назву  її  Далекою.  Далека  -  назву  її  тою,  Що  Повертається.  Ось  чому  велий  Шлях,  велике  Небо,  велика  Земля,  великий  імператор.  У  Всесвіті  є  чотири  великих,  і  серед  них  імператор.  Людина  слідує  Землі.  Земля  слідує  Небу.  Небо  слідує  Шляху.  Шлях  слідує  самому  собі.  

Візерунок  двадцять  шостий
Важке  є  основою  легкого.  Спокій  є  основою  руху.  Тому  мудра  людина  діє  весь  день,  не  кидаючи  важкої  справи.  Хоча  вона  має  блискучу  надію,  але  перебуває  в  цілковитому  спокої.  Даремно  володар  десяти  тисяч  колісниць,  зайнятий  собою,  так  легковажно  дивиться  на  світ.  Легковажність  руйнує  його  основу,  а  його  нетерплячість  призводить  до  втрати  опори.

Візерунок  двадцять  сьомий
Той,  хто  вміє  крокувати  не  лишає  слідів.  Той,  хто  вміє  говорити  не  припускає  помилок.  Той,  хто  вміє  рахувати  не  користується  рахівницею.  Той,  хто  вміє  зачиняти  двері,  не  користується  замком,  але  зачиняє  їх  так  міцно,  що  відкрити  їх  неможливо.  Той,  хто  вміє  зав’язувти  вузли,  не  використовує  мотузку,  але  зав’язує  так  міцно,  що  неможливо  розв’язати.  Тому  мудрий  постійно  рятує  людей,  і  не  кидає  їх.  Це  називається  глибоким  просвітленням.  Таким  чином  доброчинність  є  вчителем  недобрих,  а  недобрі  -  його  опорою.  Якщо  не  цінують  свого  вчителя  і  доброчинність  не  любить  свою  опору,  то  вони  хоча  і  розумні,  але  занурені  в  сліпоту.  Ось  що  важливе  і  глибоке.  

Візерунок  двадцять  восьмий
Той,  хто  знає  свою  хоробрість,  але  зберігає  скромність,  той  як  гірський  потік  заповнює  Піднебесну.  Хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  не  полишає  постійну  Благочинність  і  повертається  до  стану  немовляти.  Той,  хто  знає  свято,  зберігає  в  собі  будні,  стає  прикладом  для  всіх.  Хто  став  прикладом  для  всіх,  той  не  відрізняється  від  постійної  Благочинності  і  повертається  до  безпочаткового.  Хто,  знаючи  свою  славу,  зберігає  для  себе  невідомість,  стає  головним  в  Піднебесній.  Той,  хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  досягає  досконалості  в  вічній  Благочинності  і  повертається  до  природи.  Коли  природність  розпадається,  вона  перетворюється  на  засіб,  за  допомогою  якого  мудрий  стає  ватажком  і  його  великий  лад  не  руйнується.  

Візерунок  двадцять  дев’ятий  
Якщо  хтось  спробує  силою  оволодіти  Піднебесною,  то  він  не  досягне  мети.  Піднебесна  подібна  таємничому  глеку,  до  якого  не  можна  торкнутися.  Якщо  хтось  торкнеться  -  отримає  поразку.  Якщо  хтось  схопить,  то  втратить.  Тому  одні  істоти  йдуть,  інші  слідують  за  ними,  одні  розцвітають,  інші  висихають,  одні  міцніють,  інші  слабнуть,  одну  виникають,  інші  руйнуються.  Тому  мудрий  відмовляється  від  надлишків,  усуває  розкоші  і  марнотратство.

Візерунок  тридцятий
Хто  служить  ватажку  народу  використовуючи  Шлях,  не  підкорює  інші  країни  за  допомогою  війська,  бо  це  повернеться  проти  нього.  Де  побували  війська,  там  ростуть  терен  і  колючки.  Після  великої  війни  настають  голодні  роки.  Майстерний  перемагає  і  на  тому  зупиняється,  він  не  здійснює  насильства.  Він  перемагає  і  себе  не  прославляє.  Він  перемагає  і  не  нападає.  Він  перемагає  і  не  пишається.  Він  перемагає  тому,  що  до  цього  його  змушують.  Він  перемагає,  але  він  не  войовничий.  Коли  істота,  повна  сил,  стає  старою,  то  це  називається  відсутністю  Шляху.  Хто  не  дотримується  Шляху,  гине  раніше.

Візерунок  тридцять  перший
Хороше  військо  -  засіб  нещастя,  його  ненавидять  всі  істоти.  Тому  людина,  що  слідує  Шляху,  його  не  вживає.  Шляхетний  під  час  миру  віддає  перевагу  повазі,  а  на  війні  застосовує  насильство.  Військо  -  засіб  нещастя,  воно  не  є  знаряддям  шляхетного.  Він  вживає  його  тільки  тоді,  коли  до  цього  його  змушують.  Головне  -  зберігати  спокій,  а  після  перемоги  себе  не  славити.  Прославляти  себе  перемогою  -  це  радіти  вбивству  людей.  Той,  хто  радіє  вбивству  людей,  не  може  завоювати  співчуття  Піднебесної.  Добробут  створюється  повагою,  а  нещастя  приходить  від  насильства.  Зліва  шикуються  ватажки  флангів,  справа  стоїть  полководець.  Кажуть,  що  треба  зустріти  їх  похідним  ритуалом.  Якщо  вбивають  багатьох  людей,  то  потрібно  гірко  плакати.  Перемогу  слід  відзначати  поховальним  ритуалом.  

Візерунок  тридцять  другий
Шлях  вічний  і  не  має  імені.  Хоча  він  створіння  маленьке,  ніхто  не  може  його  собі  підпорядкувати.  Якщо  шляхта  та  імператори  можуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  стають  спокійними.  Тоді  Небо  і  Земля  зіллються  в  гармонії,  настане  щастя  і  благодать,  а  народ  без  наказу  заспокоїться.  Коли  встановлюється  лад,  з’являються  імена.  Оскільки  виникли  імена,  потрібно  знати  межу.  Знання  межі  дає  можливість  позбутися  небезпеки.  Шлях  знаходиться  в  мирі,  схожий  на  гірські  потоки,  які  течуть  до  рік  і  морів.

Візерунок  тридцять  третій
Той,  хто  знає  людей  -  розсудливий.  Той,  хто  знає  себе  -  просвітлений.  Той,  хто  перемагає  людей  -  сильний.  Той,  хто  перемагає  себе  -  могутній.  Той,  хто  знає  достаток  -  багатий.  Той,  хто  діє  вперто  -  вольовий.  Той,  хто  не  губить  свою  природу  -  довговічний.  Той,  хто  помер,  але  не  забутий  -  безсмертний.

Візерунок  тридцять  четвертий
Великий  шлях  розтікається  повсюди.  Він  і  справа  і  зліва.  Завдяки  йому  народжуються  всі  живі  істоти,  і  вони  не  зупиняються.  Він  здійснює  подвиги,  але  слави  собі  не  жадає.  Любить  і  виховує  всіх  живих  істот,  але  не  стає  їх  повелителем.  Він  ніколи  не  має  бажань,  тому  його  можна  назвати  маленьким.  Всі  істоти  повертаються  до  нього,  і  він  не  вважає  себе  їх  паном.  Його  можна  назвати  великим.  Він  стає  великим,  завдяки  тому,  що  ніколи  не  вважає  себе  таким.

Візерунок  тридцять  п’ятий
До  того,  хто  втілює  в  собі  великий  образ,  приходить  весь  народ.  Люди  приходять,  і  він  не  шкодить  їм.  Він  приносить  їм  мир,  спокій,  музику  та  їжу.  Навіть  мандрівник  у  нього  зупиняється.  Коли  Шлях  виходить  з  уст,  він  прісний,  без  смаку.  Він  незримий,  його  неможливо  почути.  Але  в  дії  він  невичерпний.  

Візерунок  тридцять  шостий
Те,  що  стискають  розширюється.  Те,  що  ослаблюють  міцніє.  Те,  що  знищують  розквітає.  Хто  хоче  відібрати  що  не  будь  в  іншого,  неминуче  втратить  все.  Все  це  називається  важко  досяжним.  М’яке  долає  тверде,  слабкі  перемагають  сильних.  Риба  не  може  покинути  глибину.  Гостру  зброю  в  державі  не  можна  показувати  людям.

Візерунок  тридцять  сьомий
Шлях  постійно  здійснює  Недіяння,  тому  не  існує  нічого  такого,  щоб  він  не  здійснив.  Якщо  шляхта  та  імператор  будуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  будуть  змінюватися  самостійно.  Якщо  ж  ті,  що  змінюються,  захочуть  діяти,  то  я  буду  подавлювати  їх  за  допомогою  простого  буття,  що  не  володіє  іменем.  Те,  що  не  володіє  іменем  -  просте  буття  для  себе  нічого  не  хоче.  Відсутність  бажання  приносить  спокій,  і  тоді  лад  в  Піднебесній  сам  собою  встановлюється.  

Нижня  частина
Візерунок  тридцять  восьмий
Людина  з  вищою  Благочинністю  не  здійснює  добрі  справи,  тому  вона  і  є  доброчинною.  Людина  з  низькою  Благочинністю  не  полишає  добрих  справ,  тому  вона  не  є  доброчинною.  Людина  з  вищою  Благочинністю  недіяльний  і  діє  шляхом  Недіяння.  Людина  з  нижчою  Благочинністю  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  гуманності  діє,  і  її  діяльність  здійснюється  засобом  Недіяння.  Людина  вищої  справедливості  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  поваги  діє,  і  йому  ніхто  не  відповідає.  Тоді  він  примушує  людей  до  поваги.  Ось  чому  доброчинність  проявляється  тільки  після  втрати  Шляху,  гуманність  тільки  після  втрати  доброчинності,  справедливість  після  втрати  гуманності,  повага  після  втрати  справедливості.  Повага  це  ознака  відсутності  довіри  і  відданості.  Вона  початок  бунту.  Зовнішній  вигляд  це  квітка  Шляху,  початок  невігластва.  Тому  велика  людина  віддає  перевагу  суттєвому  і  полишає  нікчемне.  Вона  бере  плід  і  відкидає  його  квітку.  Вона  віддає  перевагу  першому  і  відмовляється  від  другого.  

Візерунок  тридцять  дев’ятий  
Ось  ті,  хто  з  давніх  часів  знаходяться  в  єдиному.  Завдяки  єдиному  Небо  стало  чистим,  Земля  нерухомою,  Дух  чутливим,  долина  квітучою,  почали  народжуватись  всі  живі  істоти.  Завдяки  єдиному  шляхта  та  імператор  стають  зразками  у  світі.  Ось,  що  створює  єдине.  Якщо  Небо  нечисте,  воно  руйнується.  Якщо  Земля  тривка,  вона  розколюється.  Якщо  Дух  не  чутливий,  він  зникає.  Якщо  долини  не  цвітуть,  вони  перетворюються  на  пустелю.  Якщо  речі  не  народжуються,  вони  зникають.  Якщо  шляхта  та  імператор  не  є  прикладом  шляхетності,  вони  будуть  скинуті.  Чернь  є  основою  для  шляхти,  низьке  основою  для  високого.  Тому  шляхта  та  імператор,  які  самі  себе  звеличують,  міцності  не  мають.  Це  відбувається  тому,  що  вони  не  вбачають  у  простолюдинах  своєї  основи.  Це  хибна  дорога.  Якщо  розібрати  колісницю,  то  від  неї  нічого  не  лишиться.  Не  можна  бути  дорогоцінним,  наче  яшма,  потрібно  бути  простим,  наче  камінь.

Візерунок  сороковий
Протилежність  є  дія  Шляху.  Слабкість  є  властивістю  Шляху.  У  світі  всі  речі  народжуються  в  бутті,  а  буття  народжується  в  небутті.

Візерунок  сорок  перший
Мудра  людина,  пізнавши  Шлях,  намагається  до  його  здійснення.  Освічена  людина,  пізнавши  Шлях,  то  зберігає  його,  то  губить.  Невіглас,  дізнавшись  про  Шлях,  сміється  з  нього.  Якщо  з  нього  б  не  насміхалися,  він  не  був  би  Шляхом.  Тому  кажуть:  хто  дізнається  про  Шлях,  стає  схожий  на  темного,  хто  занурюється  в  Шлях,  схожий  на  відступаючого,  хто  на  висоті  Шляху,  схожий  на  блукальця,  людина  вищої  доброчинності  схожа  на  простолюдина,  велика  просвітлена  людина  схожа  на  зневажену,  безмежна  доброчинність  схожа  на  її  недолік,  поширення  доброчинності  схоже  на  її  розкрадання,  істинна  правді  схожа  на  брехню.  Великий  квадрат  не  має  кутів,  великий  глек  довго  ліпиться,  сильний  звук  неможливо  почути,  великий  образ  не  має  форми.  Шлях  схований  і  не  має  імені.  Він  допомагає  і  веде  до  досконалості.  

Візерунок  сорок  другий
Шлях  породжує  одне,  одне  породжує  два,  два  породжують  три,  три  породжують  всіх  живих  істот.  Всі  живі  істоти  втілюють  Інь  та  Ян,  наповнені  Ці,  утворюють  гармонію.  Люди  зневажають  тих,  хто  сам  себе  звеличує  і  називає  правителями  та  шляхетними.  Всі  живі  істоти  зміцнюються  після  послаблення  і  послаблюються  після  зміцнення.  Люди  поширюють  своє  вчення,  цим  же  займаюсь  і  я.  Жорстокі  тирани  не  помирають  своєю  смертю.  Це  я  навожу  як  приклад  у  своєму  вченні.

Візерунок  сорок  третій
У  Піднебесній  найслабкіші  перемагають  найсильніший.  Небуття  проникає  всюди.  Ось  чому  я  знаю  користь  від  не  діяння.  У  світі  немає  нічого,  що  можна  було  б  порівняти  з  вченням  мовчання  і  користю  Недіяння.        

Візерунок  сорок  четвертий
Що  ближче  тілу  -  слава  чи  життя?  Що  важливіше  тілу  -  життя  чи  багатство?  Що  важче  пережити  -  здобуття  чи  втрату?  Хто  багато  зберігає,  той  багато  втрачає.  Хто  багато  накопичує,  той  матиме  величезні  збитки.  Хто  знає  міру,  в  того  не  буде  невдачі.  Хто  знає  межу,  в  того  не  буде  небезпеки.  Він  стає  довговічним.  

Візерунок  сорок  п’ятий  
Велика  досконалість  схожа  на  недосконалість.  Її  дія  нескінченна.  Велика  повнота  схожа  на  порожнечу.  Її  дія  невичерпна.  Велика  прямота  схожа  на  кривизну.  Велика  мудрість  схожа  на  дурість.  Великий  промовець  схожий  на  того,  хто  затинається.  Рух  перемагає  холод.  Спокій  перемагає  спеку.  Спокій  створює  лад  у  Піднебесній.

Візерунок  сорок  шостий
Коли  в  Піднебесній  є  Шлях,  коні  угноюють  землю.  Коли  в  Піднебесній  відсутній  Шлях,  бойові  коні  пасуться  на  полях.  Немає  більшого  нещастя,  аніж  незнання  межі  своєї  пристрасті.  Немає  більшої  небезпеки,  аніж  спроби  привласнення.  Тому,  хто  вміє  задовольнятися,  завжди  задоволений.  

Візерунок  сорок  сьомий
Не  полишаючи  подвір’я  мудрець  пізнає  Піднебесну.  Не  визираючи  з  вікна,  він  бачить  Шлях  Неба.  Чим  далі  він  мандрує,  тим  менше  пізнає.  Тому  мудрий  не  ходить,  але  пізнає.  Не  бачить,  але  називає.  Не  діючи  творить.  

Візерунок  сорок  восьмий
Той,  хто  вчиться,  з  кожним  днем  примножує.  Хто  служить  Шляху,  кожен  день  втрачає.  У  безперервній  втраті  доходить  до  Недіяння.  Немає  нічого  такого,  чого  б  не  творило  Недіяння.  Тому  завоювання  Піднебесної  завжди  здійснюється  засобом  Недіяння.  Хто  діє,  не  в  змозі  володіти  Піднебесною.  

Візерунок  сорок  дев’ятий
Мудрий  не  має  власного  серця.  Його  серце  складається  з  сердець  народу.  Добрим  я  роблю  добро,  злим  я  теж  бажаю  добра.  Це  і  є  доброчинність,  яку  створює  Благочинність.  Щирим  я  вірю,  нещирим  також  вірю.  Це  і  є  щирість,  що  витікає  з  Благочинності.  Мудрий  живе  в  світі  спокійно  і  в  серці  своєму  збирає  думки  народу.  Він  дивиться  на  народ,  як  на  своїх  дітей.

Візерунок  п’ятдесятий
Народжені  вмирають.  Троє  з  десяти  народжених  живуть,  троє  з  десяти  народжених  помирають.  З  кожного  десятку  ще  троє  помирають  від  своїх  діянь.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  в  них  надто  сильне  жадання  життя.  Я  чув,  що  той,  хто  оводів  життям,  йде  по  землі  не  боячись  однорога  та  тигра,  починає  битву  не  боячись  озброєних  воїнів.  Однорогу  нема  куди  встромити  свій  ріг,  тигру  нема  де  накласти  на  нього  свої  кігті,  а  воїнам  нема  куди  в  нього  встромити  свої  мечі.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  для  нього  не  існує  смерті.  

Візерунок  п’ятдесят  перший  
Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує.  Речі  формуються,  форми  довершуються.  Тому  немає  речі,  яка  не  підносила  б  Шлях  і  не  цінувала  б  Благочинність.  Шлях  піднесений,  Благочинність  сповнена  поваги,  тому,  що  вони  не  дають  наказів,  а  слідують  своїй  природі.  Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує,  вирощує,  виховує,  вдосконалює,  робить  зрілими,  доглядає,  підтримує.  Створювати  і  не  привласнювати,  творити  і  не  вихвалятися,  бути  старшим  і  не  диктувати  свою  волю.  Ось,  що  називається  найглибшою  Благочинністю.  

Візерунок  п’ятдесят  другий
У  піднебесній  є  початок,  він  є  матір’ю  Піднебесної.  Коли  буде  осягнута  мати,  то  можна  осягти  і  її  дітей.  Коли  відомі  діти,  то  знову  потрібно  пізнавати  матір.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  небезпеки.  Якщо  забути  свої  бажання  і  звільнитися  від  пристрастей,  то  до  кінця  життя  не  буде  втоми.  Якщо  розпустити  свої  пристрасті  і  зануритись  у  свої  справи,  то  не  буде  порятунку.  Бачити  найдрібніше  називається  ясністю.  Збереження  слабкості  називається  могутністю.  Застосовуючи  блиск,  можна  досягти  ясності.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  нещастя.  Це  називається  дотримання  постійності.  

Візерунок  п’ятдесят  третій
Якби  я  володів  знанням,  то  йшов  би  великою  дорогою.  Єдина  річ,  якої  я  боюсь  -  це  дія.  Велика  дорога  досконало  рівна,  але  народ  полюбляє  стежки.  Якщо  палац  розкішний,  то  поля  вкриті  бур’янами  і  зерносховища  порожні.  Одягаються  в  розкішні  тканини,  носять  гострі  мечі,  не  задовольняються  їжею,  накопичують  надлишкові  багатства.  Це  називається  розбійництвом  та  гонором.  Це  порушення  Шляху.

Візерунок  п’ятдесят  четвертий
Того,  хто  вміє  міцно  стояти  неможливо  скинути.  Того,  хто  вміє  опертися,  неможливо  звалити.  Сини  і  онуки  будуть  вічно  берегти  пам'ять  про  нього.  Хто  вдосконалюється  всередині  самого  себе,  у  того  доброчинність  стає  щирою.  Хто  вдосконалює  свою  сім’ю,  у  того  доброчинність  стає  вагомою.  Хто  вдосконалює  своє  село.  у  того  доброчинність  стає  широкою.  Хто  вдосконалює  своє  царство,  у  того  доброчинність  стає  багатою.  Хто  вдосконалює  Піднебесну,  у  того  доброчинність  стає  загальною.  Пізнаючи  себе,  можна  пізнати  інших.  По  одній  сім’ї  можна  пізнати  інші.  По  одному  селу  можна  пізнати  інші.  По  одному  царству  можна  пізнати  інші.  Пізнаючи  Піднебесну  можна  пізнати  Всесвіт.  Чому  я  знаю  Всесвіт?  Ось  чому.  

Візерунок  п’ятдесят  п’ятий
Хто  містить  в  собі  досконалу  Благочинність,  той  схожий  на  новонародженого.  Отруйні  комахи  та  змії  його  не  кусають,  люті  звірі  на  нього  не  нападають,  хижі  птахи  його  не  хапають.  Кістки  у  нього  м’які,  м’язи  слабкі,  але  він  утримує  міцно.  Не  знаючи  спілки  двох  статей,  він  володіє  творінням  життя.  Він  дуже  чутливий.  Він  кричить  весь  день,  але  його  голос  не  змінюється.  Він  досконало  гармонійний.  Знання  гармонії  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітленістю.  Збагачення  життя  називається  щастям.  Напруженість  духу  в  серці  називається  впертістю.  Істота,  що  повна  сил  старіє,  це  називається  порушенням  Шляху.  Той,  хто  не  має  Шляху  гине  раніше  належного.  

Візерунок  п’ятдесят  шостий
Той,  що  знає  не  говорить,  той,  що  говорить  -  не  знає.  Хто  зупиняє  свої  бажання,  відмовляється  від  пристрастей,  притуплює  свої  прагнення,  звільняє  себе  від  плутанини,  гасить  свій  блиск,  зводить  воєдино,  той  ототожнюється  з  найглибшим.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  з  ним  породичатися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  їм  нехтувати.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  ним  користуватися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  йому  пошкодити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  звеличити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  принизити.  Ось  чому  його  поважають  в  Піднебесній.  

Візерунок  п’ятдесят  сьомий
Держава  управляється  справедливістю,  війна  ведеться  хитрістю.  Завоювання  Піднебесної  здійснюється  шляхом  Недіяння.  Звідки  я  знаю  все  це?  Ось  звідки:  коли  в  Піднебесній  багато  непотрібних  речей,  народ  стає  бідним.  Коли  народ  має  багато  зброї,  в  країні  починаються  бунт.  Коли  є  багато  майстрів,  множаться  рідкісні  предмети.  Коли  ростуть  закони  та  накази,  збільшується  число  злодіїв  та  розбійників.  Тому  мудрий  говорить:  якщо  я  не  дію,  народ  буде  самовдосконалюватись.  Якщо  я  спокійний,  народ  буде  виправлятися.  Якщо  я  пасивний,  народ  сам  стає  багатим.  Якщо  я  не  маю  пристрастей,  народ  стає  простим  душею.  

Візерунок  п’ятдесят  восьмий
Коли  правителі  спокійні,  народ  стає  простим  душею.  Коли  правителі  діють,  народ  стає  нещасним.  О,  нещастя!  Воно  основа,  на  якій  тримається  щастя.  О,  щастя!  У  ньому  полягає  нещастя.  Хто  знає,  де  їх  межі?  Вони  не  мають  постійності.  Справедливість  знову  перетворюється  в  хитрість,  добро  в  зло.  Людина  вже  давно  знаходиться  у  світі  помилок.  Тому  мудрий  справедливий  і  не  відбирає  нічого  в  іншого.  Він  безкорисний  і  не  шкодить  іншим.  Він  правдивий  і  не  здійснює  нічого  поганого.  Він  світлий,  але  не  хоче  блищати.  

Візерунок  п’ятдесят  дев’ятий
Для  того,  щоб  управляти  державою  і  служити  людям,  найкраще  дотримуватись  стриманості.  Стриманість  повинна  бути  основною  турботою.  Вона  називається  вдосконаленням  Благочинності.  Вдосконалення  Благочинності  -  всеперемагаюча  сила.  Всеперемагаюча  сила  невичерпна.  Невичерпна  сила  дає  можливість  оволодіти  державою.  Початок,  за  допомогою  якого  управляють  державою,  довговічний  і  називається  глибоким  і  міцним  коренем.  Він  є  вічно  існуючим  Шляхом.  

Візерунок  шістдесятий
Управління  великим  царством  нагадує  приготування  страви  з  дрібних  риб.  Якщо  люди  живуть  в  Піднебесній  дотримуючись  Шляху,  то  духи  померлих  не  творять  чудеса.  Духи  померлих  не  тільки  не  будуть  творити  чудес,  вони  перестануть  шкодити  людям.  Не  тільки  духи  померлих  перестануть  шкодити  людям,  але  і  мудреці  не  будуть  шкодити  людям.  Оскільки  і  ті,  і  інші  не  будуть  шкодити  людям,  то  їх  Благочинності  поєднаються.  

Візерунок  шістдесят  перший
Велике  царство  -  це  низина  ріки,  вузол  Піднебесної,  самка  Піднебесної.  Самка  завжди  незворушно  долає  самця,  але  по  незворушності  стоїть  нижче.  Тому  велике  царство  притягує  до  себе  маленьке  тим,  що  ставить  себе  нижче  малого,  а  маленьке  царство  завойовує  симпатію  великого  тим,  що  стоїть  нижче  великого.  Тому  притягує  до  себе  тим,  що  ставить  себе  нижче,  або  тому,  що  саме  по  собі  нижче.  Нехай  велике  царство  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  всі  були  нагодовані,  а  меле  царство  нехай  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  служити  людям.  Тоді  обидва  отримають  те,  що  хочуть.  Великому  належить  бути  внизу.  

Візерунок  шістдесят  другий
Шлях  -  глибина  всіх  речей.  Він  скарб  добрих  і  захист  недобрих  людей.  Прекрасні  слова  можна  говорити  загалу,  хорошу  поведінку  можна  поширити  на  людей.  Але  навіщо  кидають  недобрих  людей?  Для  чого  висувають  Сина  Неба  і  призначають  йому  трьох  радників?  Правитель  і  радники  хоча  і  мають  дорогоцінні  камені  і  можуть  їздити  на  колісницях,  але  краще  буде  їм  постійно  слідувати  Шляху.  Чому  в  давнину  цінували  Шлях?  У  ті  часи  люди  не  прагнули  багатства  і  злочини  пробачали.  Тому  в  Піднебесній  цінували  справжнє.  

Візерунок  шістдесят  третій
Потрібно  здійснювати  Недіяння,  дотримуватись  спокою  і  куштувати  те,  що  без  смаку.  Велике  складається  з  дрібного,  чисельне  -  з  малого.  На  ненависть  потрібно  відповідати  добром.  Подолання  важкого  починається  з  легкого,  здійснення  великої  справи  починається  з  малого,  бо  в  світі  важка  справа  утворюється  з  легких,  а  велика  -  з  малих.  Тому  мудрий  завжди  починає  справу  не  з  великого,  цим  самим  він  звершує  велику  справу.  Хто  багато  обіцяє,  той  не  заслуговує  довіри.  Де  багато  великих  справ,  там  багато  і  важких.  Тому  мудрий  занурюється  в  труднощі,  тому  їх  і  долає.  

Візерунок  шістдесят  четвертій
Те,  що  спокійне,  легко  зберегти.  Те,  що  ще  немає  ознак,  легко  виправити.  Те,  що  слабке,  легко  розділити.  Те,  що  мілке,  легко  розсіяти.  Те,  що  дрібне,  легко  розсіяти.  Дію  треба  починати  з  того,  чого  ще  немає.  Наведення  ладу    потрібно  починати  тоді,  коли  ще  немає  бунту.  Бо  велике  дерево  виростає  з  маленького,  висока  башта  починає  будуватися  з  жмені  землі,  подорож  на  тисячу  лі  починається  з  першого  кроку.  Хто  діє  -  отримає  поразку.  Хто  чимось  володіє  -  втратить.  Ось  чому  мудрий  недіяльний,  він  не  зустрічає  поразки.  Він  нічого  не  має  і  тому  нічого  не  губить.  Ті,  що,  звершуючи  справу  поспішають  досягти  успіху  терплять  невдачу.  Хто  обережно  завершує  свою  справу,  подібно  до  того,  як  він  справу  почав,  у  того  завжди  буде  добробут.  Тому  мудрий  не  має  пристрастей,  не  цінує  важко  здобуті  предмети,  вчиться  в  тих,  які  не  мають  знань,  іде  дорогою,  якою  пройшли  інші.  Він  слідує  природності  речей  і  не  наважується  діяти.  

Візерунок  шістдесят  п’ятий  
У  давнину  той,  хто  слідував  Шляху  не  просвітлював  народ,  а  робив  його  обмеженим.  Важко  управляти  народом,  що  має  багато  знань.  Тому  управління  державою  за  допомогою  знань  -  вороже  для  держави,  а  без  їх  використання  -  благо  для  держави.  Хто  знає  ці  два  явища,  той  стає  прикладом  для  інших.  Знання  цього  є  знання  найглибшої  Благочинності.  Найглибша  Благочинність  -  вона  і  глибока  і  далека.  Вона  протилежна  всім  живим  істотам.  Слідуючи  на  нею,  досягнеш  великого  добробуту.  

Візерунок  шістдесят  шостий
Ріки  і  моря  тому  владарюють  над  рівнинами,  що  вони  здатні  текти  вниз.  Тому  вони  владарюють  над  рівнинами.  Той,  хто  бажає  піднестись  над  народом  повинен  ставити  себе  нижче  інших.  Коли  він  бажає  бути  попереду  людей,  він  повинен  поставити  себе  позаду  від  інших.  Тому,  хоча  він  стоїть  над  народом,  народ  він  не  обтяжує.  Хоча  він  знаходиться  попереду,  народ  йому  не  шкодить.  Тому  люди  з  радістю  його  висувають  і  від  нього  не  відвертаються.  Він  не  веде  боротьби,  завдяки  чому  він  в  Піднебесній  непереможний.  

Візерунок  шістдесят  сьомий
Піднебесна  говорить  про  те,  що  мій  Шлях  великий  і  не  зменшується.  Якщо  б  він  зменшувався,  то  після  тривалого  часу  він  став  би  маленьким.  Не  зменшується,  тому  що  є  великим.  Я  маю  три  скарби,  які  ціную:  перший  -  це  любов  до  людей,  другий  -  ощадливість,  третій  полягає  в  тому,  що  я  не  смію  бути  попереду  в  Піднебесній.  Я  людяний,  тому  можу  стати  хоробрим.  Я  ощадливий,  тому  можу  бути  щедрим.  Я  не  смію  бути  попереду  всіх  в  Піднебесній,  тому  можу  стати  ватажком.  Хто  хоробрий  без  гуманності,  щедрий  без  ощадливості,  знаходиться  попереду,  відштовхуючи  інших,  хто  знаходиться  позаду,  той  загине.  Хто  веде  війну  за  людяність,  той  перемагає,  споруджена  ним  оборона  неприступна.  Небо  його  рятує,  людяність  його  береже.  

Візерунок  шістдесят  восьмий
Розумний  полководець  не  буває  войовничим.  Майстерний  воїн  не  буває  гнівний.  Той,  хто  вміє  перемагати  ворога  не  нападає.  Той,  хто  вміє  управляти  людьми  ставить  себе  у  низьке  становище.  Це  я  називаю  Благочинністю,  уникнення  боротьби.  Це  сила  управління  людьми.  Це  означає  слідувати  природі  і  давньому  першопочатку.  

Візерунок  шістдесят  дев’ятий  
Військове  мистецтво  проголошує:  я  не  повинен  першим  починати,  я  повинен  очікувати.  Я  не  повинен  наступати  хоча  б  на  вершечок  вперед,  а  відступаю  на  аршин  назад.  Це  називається  дія  засобом  не  діяння,  ударом  без  зусиль.  У  цьому  випадку  не  буде  ворога,  я  можу  обійтися  без  воїнів.  Немає  біди  важчої,  ніж  недооцінити  ворога.  Недооцінка  ворога  шкодить  моєму  сокровенному  засобу.  Під  час  битв  ті,  хто  в  скорботі,  отримує  перемогу.  

Візерунок  сімдесятий
Мої  слова  легко  здійснити.  Але  люди  не  можуть  зрозуміти  і  не  можуть  здійснити.  У  словах  є  початок,  у  справах  є  головне.  Оскільки  люди  їх  не  знають,  то  вони  не  знають  і  мене.  Коли  мене  мало  знають,  тоді  я  дорогий.  Тому  мудрий  схожий  до  того,  хто  одягається  в  грубі  тканини,  а  при  собі  тримає  яшму.  

Візерунок  сімдесят  перший
Хто  має  знання,  але  вдає  незнаючого,  той  на  висоті.  Хто  не  має  знань,  але  вдаю  знаючого,  той  хворий.  Хто  звільнює  себе  від  хвороби  -  той  не  хворіє.  Мудрий  не  хворіє,  тому  що  він  позбавляє  себе  хвороби.  Тому  він  не  хворіє.  

Візерунок  сімдесят  другий
Коли  народ  не  боїться  могутніх,  тоді  приходить  могутність.  Не  пригнічуйте  їх  хати,  не  зневажайте  їх  життя.  Хто  не  зневажає,  той  не  буде  зневажений.  Тому  мудрий,  знаючи  себе,  себе  не  виставляє.  Він  любить  себе  і  себе  не  звеличує.  Він  відмовляється  від  самолюбства  і  віддає  перевагу  не  звеличенню.  

Візерунок  сімдесят  третій
Хто  хоробрий  і  войовничий,  той  гине.  Хто  хоробрий  і  не  войовничий,  то  виживає.  Ці  дві  істини  означають:  одна  -  користь,  інша  -  шкоду.  Хто  знає  причини  ненависті  до  войовничих?  Пояснити  це  важко  навіть  мудрецю.  Шлях  Неба  не  веде  боротьби,  але  перемагає.  Він  не  говорить,  але  вміє  відповідати.  Він  сам  приходить.  Він  спокійний  і  може  керувати.  Сіть  Неба  не  щільна,  але  нічого  не  пропускає.    

Візерунок  сімдесят  четвертий
Якщо  народ  не  боїться  смерті,  то  навіщо  ж  погрожувати  йому  смертю?  Хто  примушує  людей  боятися  смерті  і  вважає  цю  справу  захоплюючою,  того  я  захоплю  і  знищу.  Хто  насмілюється  так  діяти?  Завжди  існує  носій  смерті,  що  вбиває.  Якщо  хто  його  помітить,  той  помітить  великого  майстра.  Хто  заміняє  великого  майстра,  відрубає  собі  власну  руку.

Візерунок  сімдесят  п’ятий
Народ  голодує  тому,  що  великі  податки.  Ось  чому  є  голод.  Важко  управляти  народом  тому,  що  уряд  занадто  діяльний.  Ось  чому  важко  управляти.  Народ  легко  вимирає  тому,  що  в  нього  занадто  велике  жадання  життя.  Ось  чому  легко  помирають.  Той,  хто  зневажає  своє  життя,  тим  самим  цінує  своє  життя.  

Візерунок  сімдесят  шостий
Людина  при  народженні  ніжна  і  слабка,  а  після  смерті  тверда  і  міцна.  Всі  істоти  і  рослини  під  час  народження  ніжні  і  слабкі,  а  під  час  загибелі  тверді  і  міцні.  Тверде  і  міцне  -  це  те,  що  гине,  а  ніжне  і  слабке,  це  те,  що  починає  жити.  Тому  могутнє  військо  не  перемагає,  воно  подібне  міцному  дереву.  Сильне  і  могутнє  не  мають  тих  переваг,  які  має  ніжне  і  слабке.  

Візерунок  сімдесят  сьомий
Шлях  Неба  нагадує  натягування  тятиви.  Коли  знижується  вершня  частина  лука,  піднімається  нижня.  Він  забирає  зайве  і  віддає  забране  тому,  хто  цього  потребує.  Шлях  Неба  забирає  в  багатих  і  віддає  бідним,  те  що  в  них  вкрадене.  Шлях  людей  навпаки,  забирає  в  бідних  і  віддає  багатим  те,  що  вкрадене.  Хто  може  віддати  іншим  все  зайве?  Це  можуть  зробити  тільки  ті,  хто  слідує  Шляху.  Тому  мудрий  творить,  але  не  користується  тим,  що  створено,  здійснює  подвиги  і  себе  не  прославляє.  Він  шляхетний  тому,  що  в  нього  немає  пристрастей.  

Візерунок  сімдесят  восьмий
У  Піднебесній  вода  -  це  найм’якіше  і  найслабкіше  у  світі,  але  в  подоланні  твердого  і  міцного  вона  непереможна,  у  Піднебесній  їй  немає  рівного.  Слабкі  перемагають  сильних,  м’яке  долає  тверде.  Це  знають  всі,  але  люди  не  можуть  це  здійснити.  Тому  мудрий  говорить:  хто  взяв  на  себе  приниження  держави  -  стає  володарем,  хто  взяв  на  себе  нещастя  Піднебесної  -  стає  імператором.

Візерунок  сімдесят  дев’ятий  
Після  великого  збурення  лишаються  його  наслідки.  Спокій  можна  назвати  добром.  Тому  мудрий  присягається,  що  він  не  буде  нікого    засуджувати.  Добрі  люди  дотримуються  присяги,  а  недобрі  її  порушують.  Шлях  Неба  не  має  родичів,  він  завжди  на  стороні  добрих.  

Візерунок  вісімдесятий
Потрібно  зробити  державу  маленькою,  а  народ  не  чисельним.  Навіть,  якщо  є  багато  знарядь,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  не  мандрував  далеко  до  кінця  свого  життя.  Навіть  якщо  є  човни  і  колісниці,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Навіть  якщо  є  озброєне  військо,  не  потрібно  його  виставляти.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  знову  почав  плести  вузлики  і  використовувати  їх  замість  письма.  Потрібно  зробити  смачною  його  їжу,  чудовим  його  одяг,  збудувати  йому  спокійне  житло,  зробити  його  життя  веселим.  Сусідні  держави  дивились  би  одна  на  одну  здалека,  слухали  б  одна  в  одної  крики  півнів  та  гавкання  собак,  а  люди  в  старості  та  смерті  не  повинні  були  б  блукати  з  місця  на  місце.

Візерунок  вісімдесят  перший
Вірні  слова  не  красиві.  Красиві  слова  не  заслуговують  довіри.  Добрий  не  красномовний.  Красномовний  не  добрий.  Знаючий  не  доводить.  Той,  хто  доводить,  не  знає.  Мудрий  нічого  не  накопичує.  Він  все  робить  для  людей  і  все  віддає  іншим.  Шлях  Неба    приносить  всім  живим  істотам  користь  і  не  шкодить  їм.  Шлях  мудрого  -  це  діяння  без  боротьби.  

З  давньокитайської  (вень-янь)  заново  переклав  Лі  Чень  Дао.  

Примітка:  
Поняття  «Де»  я  переклав  як  Благочинність.  В  епоху  Інь-Шан  поняття  «Де»  означало  магічну  силу,  яку  дарує  Небо  володарю.  В  епоху  Чжоу  та  епоху  Весни  і  Осені  поняття  «Де»  означало  реалізацію  етичної  першооснови  світу  в  людині.  В  епоху  Хань  поняття  «Де»  означало  ідеальну  і  належну  поведінку  людини.  Поняття  «Дао»  я  переклав  як  Шлях  -  буквальне  значення  цього  ієрогліфа.  Розуміння  поняття  Дао  суттєво  відрізняється  у  різних  філософських  школах  давнього  Китаю.  Текст  перенасичений  термінами,  які  є  обємними,  і  які  потребують  пояснень  та  інтерпретацій  кожен.  Так  поняття  «гуманність»  не  співпадає  з  європейським  поняттям  гуманності.  Те  саме  стосується  понять  «обов’язок»,  «ритуал»,  «мудрий»,  «мудрець»,  «шляхетний»,  «простолюдин»,  «держава»,  «Піднебесна»,  «Небо»,  «Земля»  та  інших.  Якщо  всі  їх  не  перекладати,  що  текст  лишиться  неперекладеним.  Якщо  всі  їх  коментувати  і  пояснювати,  то  коментарі  перетворяться  в  багатотомний  науковий  трактат.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678719
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2016


Той, що час відкриває

                                   «Рух  тіла  породжує  не  форму,  а  тінь.
                                       Рух  звуку  породжує  не  звук,  а  луну,
                                       Рух  небуття  породжує  не  небуття,  а  буття.»
                                                                                                                                                                       (Ле  Цзи)

Якось  вчитель  Кун  у  всьому  зневірившись,
Навіть  у  своїх  учнях,  навіть  у  тому,  
Що  Шлях  розуміє  він  правильно,
Пішов  до  гори  священної  Тай  Шань,
Що  серед  царства  його  рідного  Лу  височіє,
і  по  схилах  її  лісистих  піднімаючись,
У  пошуках  неіснуючої  відповіді
Зустрів  він  відлюдника,  якого  всі  називали
Той,  Що  Час  Відкриває.
Був  він  у  лахміття  одне  вдягнений,
Босоногий  і  мотузкою  підперезаний,
Але  грав  на  цині  дзвінкострунному
І  співав  весело  і  життєрадісно.
-  Чого  радієте  Ви,  Раніше  Народжений?  -  
Спитав  його  вчитель  Кун.
-  Радію  я  багато  чому.  -  відповів  відлюдник.  -  
Чимало  різних  живих  істот  народжується,  
Мисленням  наділена  людина  лише.
І  мені  пощастило  людиною  народитися.  
Це  перша  радість  моя.
Інколи  людина  народившись  
Помирає  ледве  почавши  жити,
А  я  дожив  до  віку  дев’яноста  й  восьми  років,
Ось  друга  радість  моя.
Бути  бідним  -  правило  мужа  благородного,
А  смерть  -  справ  людських  завершення.
Навіщо  ж  горювати,  якщо  я  
Справи  завершу,  лишаючись  вірним  правилу?
-  Чудово!  -  вчитель  Кун  відповів.  -  
О,  як  Ви  вмієте  самого  себе  втішити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667398
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.05.2016


На вершині гори

                                                         «Немає  нічого  краще  спокою,
                                                           Немає  нічого  кращого  порожнечі.
                                                           У  порожнечі  знаходиш  своє  житло...»
                                                                                                                                               (Ле  Цзи)

Коли  весна  стала  минулою
І  всі  -  навіть  птахи  -  журилися,
Вчитель  своїх  учнів  залишивши,
Там  -  внизу  -  біля  селища,
Де  кургани-могили  згадували
Про  давнину  незбагненну  й  сиву,
Піднявся  на  вершину  гори  скелястої
І  споглядав  там  старезні  дерева
Немилосердно  вітром  покручені,
Мохом  повільним  порослі,
І  зупинившись  біля  мертвого  дерева,
Що  жовтизною  сухою  й  твердою
Стриміло  прямо  в  байдуже  Небо,
Хмари  кудлаті  шкрябаючи,
Вчитель  таке  промовив:
«Якою  прекрасною  була  смерть
Для  людей  давнини  сивої!
Для  гідних  вона  -  відпочинок,
Для  негідників  -  падіння  в  безодню.
Смерть  -  кінець  властивостей.
Люди  давнини  називали  мертвого
Той,  Що  Повернувся.
Якщо  ж  мертвий  -  це  той,  що  повернувся,
То  живий  -  це  мандрівник  блукаючий.
Якщо  блукалець  забуває  про  своє  повернення,
Він  стає  безхатьком  нещасним,
Його  всі  зневажають  і  ним  нехтують.
Коли  в  Піднебесній  всі  стають  безхатьками,
Хіба  знайдеться  мудрець,  щоб  їх  зневажати?
Якщо  людина  піде  з  рідної  хати,
Піде  блукати  волоцюгою  і  не  повернеться,
Всі  назвуть  цю  людину  нетямущою.
А  що  за  людина,  хто  цінує  своє  життя,
Вихваляється  своєю  майстерністю,
Шукає  собі  слави  і  забуває  при  цьому
Про  свій  кінець  неминучий?
Всі  чомусь  називають  її  розумною.
Але  всі  вони  помиляються,  
Хто  вихваляє  другу  людину  і  засуджує  першу.
Тільки  мудрий  відає,  кого  схвалити,
А  кого  засудити...»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667384
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.05.2016


Тіні весни

                                     «Що  це  була  за  людина?
                                         Чому  при  зустрічі  з  ним,  учителю,
                                         Так  змінилося  Ваше  обличчя,  зблідло,  
                                         І  цілий  день  Ви  не  могли  прийти  до  тями?»
                                                                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Вчитель  Ле  Цзи  мандрував  Піднебесною
У  пошуках  весни  -  вічно  від  нього  втікаючою,
І  надибав  чи  то  випадково,  чи  то  зумисно
На  хатинку  старого  відлюдника,
Якого  орачі  вбогого  поля  
Звали  мудрецем  і  вчителем.
Ім’я  він  мав  здавна  Сторож  Кордону
Хто  зна  якого  -  чи  то  совісті,  чи  то  людяності.
І  зайшовши  у  його  вбогу  хатинку
Він  ні  про  що  не  запитував:
Бо  задавати  питання  це  хибно,
А  не  задавати  питання  -  теж  помилка,
Хоча  хотів  дізнатися  -  на  якій  з  тутешніх  гір
Весна  забарилася,  перш  ніж  піти  в  Небуття.
Але  вчитель  Сторож  Кордону
Так  промовив  йому  -  гостю,  
Даруючи  думки  сокровенні:
«Слова  прекрасні,  тоді  коли  відгомін  їх  прекрасний,
Слова  потворні,  коли  відгомін  їх  потворний.
Тіло  довге  -  і  тінь  довга,
Тіло  коротке  -  і  тінь  коротка.
Ім’я  людини  -  це  відгук,  а  вчинки  -  тінь    людини.
Будь  обережним  у  словах  -  з  ними  погодяться,
Будь  обережним  у  вчинках  -  за  ними  слідують.
Тому  мудрі  люди  спостерігали  за  минулим,
Щоб  дізнатись  майбутнє.
Міра  -  в  тобі  самому,  досвід  -  в  інших.  
Колись  я  вивчав  доброчинність
Священного  Землероба  та  Володіючого  Вогнем,
Легенди  про  Огроджуючого  та  Молодого  Дракона,
Про  царства  Шан  та  Чжоу,  промови  мудрих,
І  зрозумів  -  не  бувало,  щоб  без  цього  вчення
Могли  зрозуміти  причини  
Існування  та  загибелі,  розквіту  та  занепаду.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660241
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.04.2016


У пошуках весни

                                                 «Не  раджу  тобі
                                                   На  Осінній  ступати  берег…»
                                                                                                                         (Лі  Бо)

Шукай  краще  весну,  друже,
Споглядай  краще  квіти
Сумної  красуні  вишні,
Не  ходи  на  осінній  берег,
Не  слухай  крику  безнадії
Білих  хвостатих  мавп
Серед  жовтого  листя  кленів,
Не  підставляй  обличчя  
Холодному  вітру  осені,
Наповни  краще  свій  келих
Чистим  вином  поезії,
Сідай  краще  у  човен
Шовкових  пісень  шипшини
І  пливи  –  навздогін  весні,
Що  така  швидкоплинна,
Така  миттєва  і  безтурботна,
Як  вогник
Запалений  дивним  філософом
У  царстві  забутому  Лу.
Малюй  краще,  друже,  знаки
В  повітрі  і  на  піску,
На  панцирі  черепахи
Напиши,  що  все  минає,
Все  –  навіть  весна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656685
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.04.2016


Смiх пелюсток

                                       «Сміється  з  вигнанця
                                           Пелюстка,  що  плаває  в  чарці.»
                                                                                                                       (Лі  Бо)

З  нас  сміються  пелюстки  –  
Навіть  вони  –  вічно  сумні,
З  нас  сміються  –  квіти,  
Буття  яких  мить  коротка,
З  нас  –  вічних  вигнанців,
Що  втратили  Піднебесну,
Віддали  її  на  поталу
Диким  північним  варварам,
Кочівникам  безпритульним,
Сміються  весняні  квіти,
Сміються  і  нас  запитують:
«Невже  китайці  не  здатні
Тримати  в  руках  меча,
Невже  нездатні  відвадити
Грабіжників  ненаситних
Від  наших  земель  плодючих,
Від  наших  рік  прозорих,
Від  наших  полів  зелених,
Від  наших  гаїв  бамбукових,
Від  наших  гір  священних?
Невже  китайці  змирилися
З  дикунством  невігласів,
З  темними  молокоїдами,
І  їхніми  ханами-злодіями?
Невже?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656684
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.04.2016


Чорна флейта журби

                                                   «А  флейта  розносить  
                                                       Мелодію,  повну  нудьги…»
                                                                                                                       (Лі  Бо)

Не  журись,  моя  флейто,
Не  співай  так  надривно,
Не  шматуй  мого  серця,
Журби  забагато  осінньої
У  Піднебесній  квітучій.
Відколи  гримлять  барабани,
Відколи  дзвенять  мечі
На  посріблених  холодом  схилах
Диких  і  спраглих  шпилів  Тянь-Шань,
Відколи  китайці  місять  ногами
Жовті  піски  пустелі,
Відколи  колючки  
Їжа  для  наших  коней,
Відколи  хапаємо  ребрами
Стріли  й  списи  дикунів,
Відтоді  флейта  
Чорна,  як  ніч  дощава
Співає  пісню  журби,
Пісню  нашого  суму
За  синами  Китаю,
Що  пішли  назавжди
У  вічний  холод  пустелі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656288
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.04.2016


Білі коні, білі вершники

                                                   «Швидкі  наші  коні  
                                                     Могли  б  позмагатися  з  вітром!»
                                                                                                                                             (Лі  Бо)

Ми  сідлаємо  коней
Норовистих,  як  західний  вітер,
Витривалих,  як  сосни  старезні
Гір  кам’яних  і  стрімких  Лун  Шань,
Нестримних,  як  хвилі  Східного  моря,
Ми  сідлаємо  коней.
І  мчимо  наздогін  вихору,
Летимо  над  пісками  пустелі,
Над  пасмами  гір  засніжених,
Над  сухостоєм  трави  Степу,
Понад  хмарами  помислів,
Понад  щедрими  краплями  злив,
Летимо  в  нескінченність  –  
Часу  нашого  темного,
Простору  нашого  прозорого.
Летимо  судомно  хапаючи
Повітря  буття  розріджене,
У  посвистах  вітру  вчуваємо  музику,
В  криках  вершників  чуємо  пісню,
В  іржанні  коней  –  одкровення,  
В  шаленстві  пориву  –  просвітлення.
Летимо  –  доки  дихаємо,
Летимо  –  доки  думаємо,  
Летимо  –  доки  живемо.
Ми  –  вершники  вічні.
Вічні  блукальці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656287
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.04.2016


Наші серця

                     «Дзюрчання  джерела
                         Омило  втомлене  серце,
                         Нагадало  про
                         Дзвони  вкриті  памороззю.»
                                                                                       (Лі  Бо)

Наші  серця  це  срібні  дзвони
Вкриті  блискучою  памороззю.
Вони  гудуть  голосом  прозорості,
Їх  звук  кольору  квітів  вишні
Лунає  в  порожньому  небі  -  
Такому  високому  і  синьому,
Такому  байдужому  і  безжальному,
Що  не  розрізняє  людей  і  собак.
Але  ми  все  одно  співаємо
І  посилаємо  свої  слова  вгору,
Співаємо  як  тільки  наші  серця
Торкається  безжальний  мороз.
Ми  співаємо,  коли  весна  холодна,
Ми  співаємо,  коли  вишні  бояться  цвісти
(Бо  надто  безжально
Обриває  холодний  вітер  
Пелюстки-палімпсести
На  яких  хмари  малюють
Свої  знаки-ієрогліфи  світла),
Ми  співаємо,  коли  панує  холод,
Бо  саме  серед  зими
Голоси  так  чисто  звучать,
Ми  співаємо,  хоч  крижаніє  горло,
І  холоне  кров.  Ми  співаємо  -  
Доки  живі...

                         (Мелодія  «Ю  Шен  Інь  Тін  Дао  Джень  Лін»)

Примітка:
У  давні  часи  на  горі  Фен-Шань  було  дев’ять  дзвонів,  які  самі  починали  звучати,  коли  їх  вкривала  паморозь.  

我們的心

我們的心臟是銀鈴
冰霜覆蓋的輝煌。
他們嗡嗡的聲音透明度,
他們的聲音色的櫻桃花
你聽到的虛空  -  
如此高的藍,
這樣的無情和冷漠,
什麼沒有人與狗之間的區別。
但是,我們仍然唱
他的話也送了,
我們唱我們的心一次
倒是狠霜凍。
我們唱當春乃發生感冒,
我們唱的時候櫻花盛開的恐懼
(因為太無情
撅著寒風
花瓣,重寫本
什麼漆雲
他的招牌,光字符)
我們唱的時候感冒盛行,
因為這是在冬季
聲音聽起來是那麼純淨,
我們唱歌,喉嚨雖然冰變,
霍隆血。我們唱  -  
而生活...

             (美樂“響起的聲音聽到遠處傳來”)

注意:
在山上的舊時代鳳山9鐘聲響起自己,當他們都覆蓋著凍毛毛雨。

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655696
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.03.2016


Весну неможливо вбити

                                                           Надії  Савченко  -  незламній

                               «Подвиг  з  мороку  століть
                                 Нетлінним  доходить  крізь  роки...»
                                                                                                             (Сінь  Ці  Цзі)

У  царстві  Е  хочуть  вбити  весну  -  
Як  колись  дикі  варвари.
У  царстві  Е  викрадають  жінок  -  
Як  колись  дикі  варвари.
У  царстві  Е  замість  суду  -  свавілля  -  
Як  колись  -  у  диких  варварів.
У  царстві  Е  замість  закону  підлість  -  
Як  колись  -  у  царстві  варварів.
У  царстві  Е  зневажають  людей,
У  царстві  Е  вміють  тільки  брехати,
У  царстві  Е  невинних  кидають  за  ґрати,
У  царстві  Е  вміють  добре  одне  -  катувати,
У  царстві  Е  люблять  тільки  одне  -  воювати.
І  вбивати,  вбивати,  вбивати.
А  тих,  хто  гордий,  хто  став  за  Свободу
Вміють  лише  зневажати
І  знову  -  вбивати,  вбивати,  вбивати
І  кидати  за  ґрати  -  
Так  -  років  на  двадцять  з  гаком  -  
Як  колись  -  в  царстві  варварів.  
Та  є  ще  на  світі  люди,  які  будуть  стояти
До  кінця  -  як  скеля  -  незламно
За  добро  і  правду,  проти  царя  божевільного,
За  весну  і  Свободу,  за  нашу  з  вами  надію,
За  істину.

Примітка:  Китийською  мовою  Росія  називається  Е  або  Е  Го  -  царство  Е.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654986
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.03.2016


Прощаючись

                 «Серце  втомилось  -  не  можу  пізнавати,
                     Уста  зімкнулись  -  не  можу  говорити.»
                                                                                             (Чжуан  Цзи)

Завітала  весна  в  царство  Лу.
Бубнявіли  на  персиках  віти
Все  жадало  цвісти  -  навіть  сни.
Все  жадало  рости  -  навіть  мрії
Про  справедливість  і  доброту.
І  в  цей  час  -  перших  бруньок
Янь  Юань  вирушає  на  Схід  -  
Царство  Ці  -  саме  так,  саме  туди.
Вчитель  Кун  зажурився
Його  учень  Цзи  Гун  се  помітив
І  зійшовши  з  циновки  мудреця  запитав:
«Чи  посмію,  нікчемний  Ваш  учень,  
Запитати  -  чому,  зажурились  Ви,
Вчетелю,  коли  Хой  Янь  Юань
Вирушає  на  Схід  -  в  царство  Ці?»
Вчитель  так  подивився  
В  порожнечу  вікна,
В  порожнечу  весни,
В  порожнечу  думок  свого  учня
І  промовив:  «Як  добре  
Ти  промовив  питання!
У  маленький  мішок  
Не  помістиш  нічого  великого,
Закоротка  мотузка  -  
Не  дістанеш  нічого
З  криниці  глибокої.
Тілом  своїм  людина  слідує
За  тим,  що  накреслила  доля,
Не  додавши  нічого,  
І  нічого  не  кинувши.
Я  сумую  від  того,  що  Хой
Почне  говорити  з  правителем  Ці
Про  Шлях  Високого  та  Жовтого  Предка,
Почне  повторювати  промови
Священного  Землероба.
У  цих  словах  цар  буде  шукати  себе,
Але  марно.  А  не  знайшовши,
Почне  Хоя  підозрювати,
А  підозрюючи,  скарає  його  на  горло.
Хіба  ти  не  чув,  як  в  давнину
В  столицю  царства  Лу
Прилетів  морський  птах,
І  сам  цар  шанував  
Того  птаха  музикою,
Царськими  стравами  та  офірою,
Але  птах  сумував,  
Не  приймав  тої  їжі  й  помер.  
Ось  чому  зажурився  я,
Коли  учень  найкращий
Вирушив  в  царство  Ці.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654984
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.03.2016


Зруйноване місто

                           «У  всьому  до  кінця  -  природа.
                               Наслідуючи  її  знаходять  розуміння.»
                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Серед  руїн
Блукав  колись  вчитель  Чжуан  Чжоу
Серед  каменів  і  серед  розбитих  мурів,
Серед  залишків  житла  людського
І  серед  закинутих  храмів
Повитих  диким  хмелем
Серед  міста  -  колись  гордого  й  пишного
А  нині  війною  понищеного,
Де  нині  живуть  тільки  сови,
Щурі  і  змії,  кажани  й  лисиці,
І  натрапивши  на  деревію  квітку  
Таку  гірку  і  терпку
Аромат  цієї  квітки  відчувши  
Таке  от  промовив:
«Справжня  людина  давнини
Не  відала  ні  до  життя  любові,
Ні  страху  смерті.  
Заходячи  в  життя  -  не  раділа,
Йдучи  з  життя  -  не  опиралася,
Байдуже  приходила,
І  байдуже  верталася  -  і  тільки.
Не  забувала  проте,
Що  було  для  неї  початком,
Не  прагнула  до  того,
Що  слугувало  їй  кінцем.
Отримуючи  щось  -  раділа,
Повертаючи  щось  -  забувала.
Се  називається  не  сприяти
Розумом  Шляху,
Не  сприяти  природі  штучним.
Таку  людину  і  називають
Справжньою  людиною.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654815
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.03.2016


Білі мавпи серед світу тьми

                                                     «На  осінньому  березі
                                                         Водяться  білі  мавпи.»
                                                                                                           (Лі  Бо)

Я  плив  у  човні  дерев’яному
(Навіть  не  в  човні  -  в  човнику)
Вітрилом  -  циновка  обшарпана,
Плив  весну  пелюсткову  шукаючи,
А  приплив  до  осіннього  берега.
І  серед  тої  темряви,  
Серед  того  занепаду
На  березі  понурої  осені
Стрибають  у  хащах  бамбукових
Білі  тужливі  мавпи.
Кричать  вони  так  ностальгічно,
Так  безнадійно  й  тужливо
Наче  насправді  знають  -  
Як  воно  -  в  світі  білому.
Білі  мавпи  приходять  з  тьми,
Білі  мавпи  приходять  з  хащів,
Білі  мавпи  зазирають  у  вікна
Маленьких  чайних  будиночків
І  в  альтанки  прощань,
Білі  мавпи  блукають  берегом
Вічної  сірої  осені  -  
Блукають  знаком-нагадуванням:
Все  довершено  -  
Для  вас  -  людей  дощу.

                               (Мелодія  «Цю  Тянь  Ань  Бянь  Бай  Хоу»)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654732
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.03.2016


Холодний пiвнiчний вiтер

                                 «Рвуться  варварів  коні
                                     З  наших  напитися  рік...»
                                                                                                 (Лі  Бо)

Північні  варвари  -  
Дикі  номади  степу
Сідлають  своїх  коней,
Гострять  дзвінкі  мечі,
Ладують  свої  сагайдаки  
Просякнуті  сіллю  Гобі,
І  міряють  хижим  оком  
Висоту  нашого  муру,
І  гадають  чи  справді  швидка
Вода  Ріки  Жовтої,
Чи  справді  китайці
Вміють  лише  орати
Своє  рисове  поле,
Чи  справді  уже  не  здатні
Взяти  до  рук  меча,
Чи  справді  їх  імператор  
Нездара  і  марнослівник
Лише.
А  значить  знову  китайцям
Треба  міряти  простір
Кроками,  кроками,  кроками
І  слухати  стукіт  копит
Диких  монгольських  коней,
І  свист  стріли  міднодзьбої,
І  дихати  вітром  -  
Північним,  злим  і  нещадним...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653056
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.03.2016


Мій генерал

                                           «Давно  вже  не  видно  твоїх  слідів
                                               На  стежці  біля  воріт.»
                                                                                                                                   (Лі  Бо)

                                                   Великому  воїну  і  захиснику  Піднебесної  -  генералу  Чан  Кай  Ші.  Щиро.

Благородний  первісток
Прийшов  колись  в  Піднебесну  -  
Нащадок  славетного  Чжоу-гуна,
Людина  блискучої  криці.
Жорстокі  вітри  пустелі  
Віяли  і  шматували
Долю  у  шовку  сувій,
На  якому  накреслена  істина
Ще  з  часів  Великого  Вчителя
Десяти  тисяч  поколінь  нащадків.
Великий  похід  на  північ
Того  жаркого  літа,
Нащадки  Жовтого  Предка  
На  прапорах  малювали  сонце,
І  рятували  Вітчизну  
Від  знавіснілих  варварів,
Земле  моя  Серединна,
Країна  моя  Квітуча,
Країна  рік  і  драконів,
Для  тебе  Чжун  Чжен  хоробрий
Збирав  полки  незламні,
Для  тебе  дзвеніло  залізо
І  полум’я  палахкотіло
Його  душі  неземної.

Зауваги:

При  народженні  Чан  Кай  Ші  отримав  ім’я  Жуй  Юань  -  Благородний  Первісток,  в  дитинстві  він  носив  ім’я  Чжоу  Тай  -  Ретельність  Надійності,  в  школі  йому  дали  ім’я  Чжі  Цін  -  Чистота  Помислів.  Коли  він  став  дорослим,  то  отримав  ім’я  Цзе  Ші  -  Міцна  Скеля.  У  зрілому  віці  у  нього  було  ім’я  Чжун  Чжен  -  Центр  Справедливості.  

На  Пу  Тун  Хуа  та  на  Вень  Янь  ім’я  славетного  генерала  Чан  Кай  Ші  звучить  як  Цзян  Цзе  Ші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650732
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.03.2016


Холодні вітри пустелі

                           «За  тисячі  лі
                               Долітають  вітри
                               До  холодний  пустель  -  
                               На  заставу  Юй  Мень.»
                                                                                       (Лі  Бо)

На  заставі  нашої  людяності
Холодні  вітри  пустелі,
В  яку  китайські  солдати
заривали  свої  кістки.
Століттями.
Тисячоліттями.
І  тільки  західний  вітер  
Дме  як  раніше  
В  полотно  прапорів
Династії  Мін.
Відчиніть  ворота
Для  цього  вітру-заброди,
Для  цього  вітру-монаха,
Що  зазирає  в  кожну
Суху  криницю  пустелі,
Що  жене  кудлаті  хмари,
Зіткані  з  сірого  пилу
Мимо  стійбищ  варварів  сюнну,
Мимо  гір  пихатих  Лун  Шань
В  долину  ріки  Жовтої,
Де  знов  гримлять  литаври,
Бо  час  сідлати  коней,
Бо  час  поля  кидати,
І  знову  топтати  ногами
Пісок  і  пил  пустелі.

                           (Мелодія  «Лун  Чжан  Лао»)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650720
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.03.2016


Сова

                                 «Я  не  знаю,  чи  в  тому  є  насправді  щастя,
                                     Що  юрба  нині  робить,
                                     І  що  вважає  вона  за  щастя.»
                                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Коли  осінь  жовтіла  золотом,
Коли  листя  шурхотіли  під  черевиками,
Примушуючи  забувати  про  нечутне
(Кроки),
Коли  вітер  дарував  мудрість
(Холодний)
Чжуан  Чжоу  вирішив,
Що  кошик  його  думок  надто  повний,
Що  слова  мандрують  собі  окремо,
А  Шлях  –  ось  він,  тут,  під  ногами,
Пішов  він  побачити  свого  старого  друга,
Філософа  на  ймення  Творець  Блага,
Що  пішов  служити  радником
У  царство  Лян  незначне  й  крихітне.
І  хтось  попередив  радника:
«Йде  сюди  Чжуан  Цзи  мудрець,
Хоче  він  вашу  посаду  посісти,
Самому  радником  царя  Лян  стати.»
І  наказав  тоді  чиновник  Творець  Блага
Всю  країну,  всеньке  царство  обнишпорити,
Та  мандрівця  зловити  –  
Три  дні  шукали,  та  марно.  
А  Чжуан  Цзи  прийшов  до  Творця  Блага  
Й  промовив,  запитав  його  посміхаючись:
«Чи  ти  чув  про  пташину,
Що  зветься  Юний  Фенікс?  
Літає  він  від  океану  до  океану,
Гніздо  будує  лише  на  платані,
Живиться  лише  плодами  чистими,
П’є  лише  з  джерел  солодких.  
І  ось  цей  Фенікс
Пролітав  колись  над  совою,
Що  мертвого  щура  відшукала,
І  гукнула  Феніксу  –  геть,  мовляв,
Від  моєї  здобичі!
Нині  ж  ти  чомусь  хвилюєшся,
кричиш  геть  і  погрожуєш,
Невже  ти  думаєш  таким  чином
Мене  від  царства  Лян  відвадити?»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608134
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.09.2015


Черепаха

                                       «Нині  Піднебесна  
                                           занурилась  в  морок,
                                           Доброчинність  
                                           жителів  царства  Чжоу  занепала,
                                           І  стати  поруч  з  ними  
                                           означає  замаститись  самим.»
                                                                                                                       (Чжуан  Цзи)

Літо  жарке,  а  біля  ріки  прохолода,
У  Небі  хмаринок  хаос,  а  вода  прозора,
Течія  завмирає,  а  над  поверхнею  лотоси:
На  їх  квіти  тиші  сідають  крилаті  бабки,
І  в  глибини  спокою  пірнають  зелені  кваки.
І  біля  водойми  –  біля  ріки  Бу  Шуй,
Сивий  мудрець  Чжуан  Чжоу
Ловив  на  дозвіллі  рибу,
Нічим  докучливим  і  марнотним  
Свої  думки  не  засмічуючи.
І  біля  ріки  вічно  плинної,
Біля  Затоки  Тиші
Знайшли  мудреця  Чжуан  Чжоу
Слуги  царя  Чу,  і  таке  от  йому  промовили:
«Великий  і  мудрий  Вчителю!
Цар  наш  славетний  царства  Чу  могутнього
Просить  Вас  служити  при  його  дворі  пишному,
Дарує  Вам  посаду  і  жалування,
Нагороди  і  титули,
І  просить  бути  йому  радником.»
Почувши  слова  ці,  
Не  випускаючи  з  рук  вудилища,
Продовжуючи  споглядати  лотоси
Мудрець  Чжуан  Цзи  промовив:
«Чув  я,  що  є  в  царстві  Чу  черепаха,
Давня,  як  світ  і  священна,
І  вже  три  тисячі  літ  її  мумію
У  храмі  предків  бережуть-зберігають.
Що  ж  краще  для  черепахи  –  
Щоб  її  мертвій  мумії,
Як  святині  вклонялися,
Чи  живою  болотами  й  калюжами
Свій  хвіст  по  землі  волочити?»
«Звісно,  живою  краще,  -  
Слуги  на  це  промовили,  -  
У  болоті  забутому  жити!»
«Отож  і  я  хочу  
Свій  хвіст  по  землі  волочити,
А  ви  собі  до  свого  царя  вертайтеся...»
Так  Чжуан  Чжоу  вирішив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608123
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.09.2015


Хвіст Черепахи

                                             «Хто  здатний  піднятись  на  Небо,
                                                 Мандрувати  серед  туманів,
                                                 Крутитися  в  безмежності,
                                                 Забувши  про  все  живе?»
                                                                                                                         (Чжуан  Цзи)  

У  місті  з  назвою  Марнота,
Що  загородилось  важкими  мурами
Від  світу  річок  і  рисових  полів,
В  якому  галасу  більше  ніж  людей,  
На  яке  давно  зазіхали  
Голодні  войовничі  царства:
Якщо  не  Цінь,  то  Чу,  якщо  не  Чу,  то  Ци,
Якщо  не  Сун,  то  Цзінь  –  
Бо  всім  бракувало  металу,
Підданих  і  землі,  податків  і  рису.
І  в  цьому  місті  на  циновці  потріпаній
З  гарячим  чайником  роздумів
Та  чотирма  горнятками  мудрості
Зустрілися  чотири  мовчальника:
Офірник,  Тягарник,  Орач  та  Блукалець.
І  насолоджуючись  ароматом  чаю
(Довго  перед  тим  розмовляючи  мовчки),
Милуючись  горнятками
Та  кожним  жестом  учасника
Ритуалу  –  чайної  церемонії,
Вони  сказали  один  одному:
-  Ми  потоваришували  б
З  тим,  хто  здатний
Вважати  небуття  головою,  
Життя  хребтом,  а  смерть  хвостом,
Бо  існування  й  загибель
Складають  одне  єдине.
І  після  тої  розмови
(Чи  той  чайної  церемонії)
Вони  стали  друзями
У  місті  галасливому  й  докучливому,
Що  зветься  словом  Марнота.
І  якось  захворів  Блукалець,
Захворів  та  став  з  усіма  прощатися,
Бо  довершилось  життя  його.
І  прийшов  навістити  його  Орач
І  почувши  родичів  голосіння
Гукнув  їм  нетямущим:
-  Геть  звідси!  
Не  заважайте  й  не  докучайте
Тому,  хто  перетворюється!  –  
І  над  помираючим  нахилившись,
Запитав  його  –  Блукальця:
-  Яке  воно  величне  –  речей  перетворення!
Яке  воно  досконале  –  те,  
Що  творить  речі!
У  що  ж  ти  тепер  перевтілишся?
Куди  помандруєш,  Блукальцю?  
Чи  перетворишся  ти  в  печінку  щурячу?
Чи  в  лапку  комахи?
На  це  відповів  Блукалець:
-  Куди  б  не  звеліли  йти  
Сину  людському  батько  й  мати  –  
На  Схід  чи  на  Захід,  На  Північ  чи  Південь,
Він  лише  наказ  виконує.
А  дві  першооснови  Інь  та  Ян  –  
Вони  більші  для  людини,  ніж  батько  й  матір.
Якщо  вони  приведуть  до  мене  Смерть,
А  я  тікатиму,  то  непослухом  виявлюсь.
Бо  нескінченна  матерія  
Дарувала  мені  тіло,
Витратила  життя  моє  в  праці,
Подарувала  мені  відпочинок  в  старості,
Заспокоїла  мене  в  смерті.  
Те,  що  зробило  хорошим  життя  моє,
Те,  зробило  хорошою  і  смерть  мою.
Якщо  нині  Великий  Коваль
Почне  метал  переплавляти,
А  метал  закричить:
«Хочу  стати  мечем  Мо  Се!»
То  Великий  Коваль  вирішить,
Що  то  поганий  метал.
Якщо  нині  той,  хто  був  у  формі  людини,
Стане  кричати,  що  знову
Я  хочу  бути  людиною,
То  Оте,  Що  Творить  Речі
Вирішить,  що  це  погана  людина.
Якщо  Земля  і  Небо
Великий  плавильний  казан,
А  перетворення  –  Великий  Коваль,
То  чи  не  байдуже,  куди  мандрувати?
Завершив  і  засинаю  спокійно,
А  потім  спокійно  прокинусь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604560
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.09.2015


Початковий туман

                                                 «Людина,  
                                                     Що  має  початкові  властивості,
                                                     У  спокої  не  знає  нудьги,
                                                     У  діях  не  знає  побоювань.»
                                                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Початковий  Туман  рушив  на  Схід
До  Безодні  Великої  і  незбагненної
На  берег  Океану  Східного  безмежного
І  зустрівся  невимушено  і  ненароком
З  Легким  Вітерцем  нічим  не  обмежений.
І  спитав  його  Легкий  Вітерець
(Як  запитують  тільки  вчителя
Чи  Раніше  Народженого):
-  Куди  йдете  Ви?
-  До  Океану  Великого.  
-  І  навіщо  в  далину  таку,
Навіщо  так  необачно  і  нерозважливо?
-  Хочу  я  там  поблукати  і  подивитись
На  це  диво  з  див,
Бо  Океан  Великий  –  
Це  те,  що  не  наповнюється,
Скільки  б  у  нього  не  вливалося,
Це  те,  що  не  вичерпується,
Скільки  б  з  нього  не  виливалося.
(А  осінь  така  прохолодна  і  мудра,
А  кроки  такі  спокійні  і  їх  не  міряно).
Тоді  сказав  Легкий  Вітерець:
-  Вчителю!    Хотіло  ся  б  почути,
І  не  почути,  а  довідатись,
Ба,  навіть  пізнати  істину,
Про  людину,  що  має  розум.
І  Початковий  Туман  повідав:
-  Людина,  що  має  розум,
Сідлає  замість  коня  промінь
І  зникає  разом  зі  своїм  тілом.
Це  називається  –  освітити  безмежне.
Досягає  вона  межі  життя,  
Вичерпує  до  кінця  природу  свою,
Втрачає  тягар  тьми  справ,
Насолоджується  радістю  Неба  і  Землі,
І  вся  тьма  речей  повертається  до  сутності.
Це  й  називається  злитися
З  етером  початковим.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603825
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.09.2015


Подібний до Небуття

                                   «О,  Шлях!  Який  він  глибокий!  
                                     Яка  прозора  його  чистота!»
                                                                                                           (Чжуан  Цзи)

Якось  Жовтий  Предок
Вирішив  оглянути  свої  володіння
І  пішов  по  землі  блукати,
Пішов  на  північ  від  ріки  Червона  Вода,
Піднявся  на  вершу  гори  скелясту,
Яку  в  народі  недаремно  назвали
Спілка  Старших  Братів.
І  дивлячись  в  далину  зі  скелі  
На  землі  свої  неосяжні,
Жовтий  Предок  забув  про  обачність,
Так  сповнило  його  натхнення,
І  вертаючись  із  захмарності  на  землю,
Він  згубив  свою  Чорну  Перлину.
Тоді  надіслав  він  Знання
Відшукати  Чорну  Перлину,
Знання  шукало,  але  не  знайшло.
Тоді  наказав  він  майстру  –  
Тому  Хто  Бачить  Павутину  Здалека.
Він  шукав,  та  не  знайшов
Чорну  Перлину.  
Тоді  надіслав  він  Філософа,
І  той  не  знайшов  перлину.
Тоді  надіслав  він  Подібного  До  Небуття,
І    він  відшукав  перлину
І  приніс  її  Жовтому  Предку.
-  Як  дивно  –  вигукнув  Жовтий  Предок,  -  
Що  саме  зумів  відшукати
Мою  Чорну  Перлину
Подібний  До  Небуття!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602868
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.08.2015


Джерело молодості

                         «Тільки  справжня  людина
                             Може  мандрувати  серед  сучасників
                             Не  відхиляючись...»
                                                                             (Чжуан  Цзи)                                                        

Чжуан  Чжоу  вчитель-дивак
Мандрував  через  ліси  і  гори,
Забираючись  понад  хмари
(Де  один  лише  вітер  друг),
Крізь  ліси  дрімучі  йшов,
Де  дерева  чіплялись  за  камені
Коренями-руками  втомленими,
Ріки  буремні  долаючи
З  водою  швидкою  і  прозорою,
Шукаючи  Забуте  Селище,
Де  люди  про  самих  себе  забули.
І  якось  біля  руїн  храму,
Біля  перевалу  Забуття
Зустрів  він  селянина  місцевого,
Що  пообіцяв  показати
Джерело,  що  повертає  молодість.
І  скуштувавши  його  воду  холодну  
Вчитель  Чжуан  Чжоу  промовив:
«Ліси  в  горах  і  рівнини,
Що  вкриті  густою  травою,
Приносять  нам  радість  і  насолоду.
Але  не  встигає  зникнути  радість,
Як  приходить  смуток.
Приходу  радості  і  смутку
Ми  не  можемо  завадити,
Їх  зникнення  зупинити  не  можемо.
Бо  людина,  на  жаль,  це  лише
Тимчасовий  притулок
Для  речей  і  думок.
Бо  людина  знає  лише  речі,  які  бачила,
І  не  знає  тих,  які  не  бачила,
Може  те,  на  що  здатна
І  не  може  того,  на  що  не  здатна.
Тому  людині  не  втекти
Від  незнань  і  нездатності.
Хіба  не  гірко  намагатись
Відвернути  невідворотне!
Істинні  слова  –  без  слів.
Істинне  діяння  –  недіяння.
Наскільки  нікчемне  пізнання
Загальновідомого!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602832
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.08.2015


Слова вчителя-мерця

                             «Тільки  ми  з  тобою  розуміємо,  
                                 що  немає  ні  народження,  ні  смерті...»
                                                                                                         (Чжуан  Цзи)

Мандрував  якось  вчитель  Чжуан  Чжоу
У  царство  Чу  далеке  і  замріяне:  
Край  прозорих  рік  і  високих  гір,
Край  високих  бамбуків  і  стрімких  скель,
Край  таємниць  і  буття  непередбачуваного.
І  долаючи  черговий  перевал  (понад  хмарами)
Він  побачив  біля  дороги  череп:
Відбілений  сонцем,  відшліфований  вітром.
І  торкнувшись  черепа  своїм  посохом
Звернувся  до  нього  словами  і  запитаннями:
-  Що  довело  тебе  до  цього,  вчителю?
Чи  життя  необачне  й  шалене?
Чи  сокира  гостра  та  плаха  пошерхла,
Коли  служив  ти  переможеному  царству?
Чи  погані  вчинки  твої,
Що  осоромили  тебе  і  родаків  твоїх?
Чи  голод  злий,  що  спустошував  Піднебесну?  –  
І  запитавши  це  вчитель  Чжуан  Чжоу
Ліг  спати  поклавши  череп  собі  під  голову.
І  в  сон  Чжуан  Чжоу  кольоровий
Строкатий  і  химерний  
Завітав  запрошений  череп  
І  в  сні  таке  йому  мовив:
-  Ти  говорив  безглуздя,
Як  марнослівний  базікало,
У  твоїх  слова  тягар  людини  живої.
Після  смерті  таких  тягарів  немає.
Хочеш  послухати  мертвого?
-  Так!  –  Чжун  Цзи  промовив.
-  Для  мертвого  не  існує
Ні  царів,  ні  князів,  ні  рабів,  ні  слуг,
Немає  для  нього  ні  весни,  ні  осені.
Спокійно  він  слідує  разом  з  Всесвітом
За  космічними  циклами.
Щастя  такого  немає  навіть  ван,
Що  обличчям  до  півдня  звернений.
Не  повірив  йому  Чжуан  Чжоу:
-  А  хочеш  попрощу  я  Доль  Володаря
Повернути  тебе  до  життя,
Повернути  тобі  плоть  і  кров,
Повернути  тобі  родину,
Сусідів,  братів  і  друзів?
Череп  подивився  на  нього  
Пустими  зіницями:
-  Хто  ж  побажає  змінити  
Щастя  і  спокій  вічний
На  страждання  людські?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602093
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.08.2015


Корабель, що повільно тоне

                                             «Небо  нічне
                                                 Загрожує  вихором»
                                                                                         (Ду  Фу)

Корабель,  що  повільно  тоне
Дрейфує  в  тумані  моря  невідомості.
На  його  борту  написано  «Е»,
Капітан  корабля  –  карлик,
Що  ледве  дістає  до  штурвалу
Брудними  руками  злодія,
Він  має  розбитий  бінокль
У  який  не  бачить  навіть  підлоги,
А  не  те,  що  далеких  скель,
Його  команда  співає  осанну
Своєму  п’яному  капітану,
Ніхто  не  вміє  латати  вітрила,
Що  давно  подерті  на  клапті,
Ніхто  не  зазирає  до  трюму,
Де  повно  води  і  тлілий  вантаж,
І  навіть  щурі  втекли.
Та  капітан  горлає,
Що  зараз  ми  пограбуємо
Усі  прибережні  села,
Що  корабель  наймогутніший,
З  усіх  кораблів  Піднебесної,
Що  він  зараз  всіх  покарає,
Хто  бунт  здійняти  посміє.  
І  так  всій  команді  радісно,
І  так  всі  мечами  розмахують,
І  такими  себе  вважають  героями,
Що  просто  не  помічають:
У  корабля  давно  прогнили  дошки
І  душі  матросів  теж...    

(Примітка:  В  Китаї  Росію  називають  "Корабель,  що  повільно  тоне")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602079
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.08.2015


Непотрібний світ

                                   «Немовля,  народившись,  
                                       здатне  оволодіти  мовою  
                                       і  без  Великого  Вчителя,  
                                       бо  живе  серед  розмовляючих.»
                                                                                                           (Чжуан  Цзи)

Біля  гамірного  ринку  міста  Марнота
Де  шум  і  суєта  юрби  вічно  стурбованої,
Де  все  міняють  на  шматочки  металу,
Де  легко  згубитися  і  відчути  себе  самотнім,
У  глиняній  хатинці  вкритій  очеретом
Замість  даху,  що  ховає  людей  від  Сонця,
Двоє  старих  знайомих  (чи  то  друзів)
Насолоджувались  чаєм  чи  то  розмовляли,
Заповнюючи  простір  між  горнятками  
Мовчанням  або  словами  
(Між  якими  ховався  сенс)
І  дослухаючись  до  шуму  міста
Вчитель  Той,  Що  Творить  Благо
Сказав  Чжуан  Цзи  блукальцю:
-  Ти  говориш  про  непотрібне.
На  це  Чжуан  Цзи  промовив:
-  З  тим,  хто  осягнув  непотрібне,
Можна  й  про  потрібне  слово  мовити,
Адже  Земля  неосяжна,
А  людина  користується  лише  шматом,
На  який  ступає  її  підошва.
А  чи  потрібна  ще  людині  земля  –  
Та,  що  риють  біля  її  підошви
Для  могили,  що  глибиною
Сягне  до  Жовтих  Джерел?
-  Непотрібна.  –  відповів  вчитель
На  ймення  Той,  Що  Творить  Благо.
І  Чжуан  Цзи  промовив:
-  Тоді  стає  зрозуміла
І  користь  непотрібного...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601747
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.08.2015


Подорож Знання

                                                   «Життя  людини  –  це  кіптява  під  казанком.»
                                                                                                                                                               (Чжуан  Цзи)

Мандрувало  якось  Знання  на  Півночі
Серед  степів  неозорих  і  гір  безлюдних,
Дійшло  до  витоків  таємних  ріки  Темна  Вода,
Зійшло  на  гору  скелясту  Непомітну
Та  зустрілося  з  самим  Недіянням
І  спитало  його  одвічного  і  сущого:
«Як  мислити,  щоб  пізнати  Шлях?
За  ким  з  мудрих  і  просвітлених  слідувати,  
Якою  мені  дорогою  йти,  щоб  Шлях  знайти?»
Та  на  ці  питання  Недіяння  не  відповіло.
Не  відповіло  і  не  знало,  що  відповісти.
Тоді  пішло  Знання  на  берег  ріки  Світлої
і  зустріло  Високого  Божевільного
І  спитало  його  про  це.
«Знаю  я  і  скажу  тобі!»  -  
Відповів  Божевільний  Високий,
Але  тут  же  забув,  що  сказати  хотів.
Тоді  пішло  знання  з  цими  ж  питаннями
До  Жовтого  Предка  мудрого,
У  країну  предків  і  пращурів.
«Не  думай  –  і  почнеш  шлях  пізнавати,
Ніде  не  знаходься,  нічому  не  підкоряйся,
Ніякою  дорогою  не  йди
І  почнеш  тоді  Шлях  знаходити»  -  
Жовтий  предок  відмовив.
«Ми  з  тобою  знаємо  це.  –
Знання  мовило.  –  
Та  чому  інші  це  мені  не  повідали?»
«Бо  знаючий  не  говорить,  
а  той,  що  говорить  не  знає,
Тому  мудрий  
Здійснює  вчення  в  мовчанні...»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601436
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.08.2015


Царство Фань

                                                     «Якщо  не  стійкі  в  доброчинності,
                                                         Не  віддані  шляху  всім  серцем,
                                                         То  яка  різниця  –  живуть  вони,
                                                         Чи  нема  їх  на  світі?»
                                                                                                                                         (Конфуцій)      

Коли  в  Піднебесній  вирували  війни,
Коли  гинуло  одне  царство  за  іншим,
Коли  загиблих  перестали  рахувати,
Коли  ніхто  вже  не  знав:  весна  це  чи  осінь,
Коли  не  знали,  що  край  спустошило:
Меч  чи  пошесть,  повінь  чи  вітер  злий,
Холод  невчасний  чи  спека  з  посухою,
Всі  бачили  тільки  руїну  та  пустку  злу,
Забули  про  ритуал  шанобливий  та  звичаї,
Про  музику  чарівну  та  вчення  мудрих,
Зустрілися  два  царі  –  два  правителі
На  рінні  ріки  великої  та  прозорої,
Яку  називають  Чан  Цзян  –  Довгою,
Зустрілися  і  сіли  поруч  
Послухати  шум  вітру  і  шурхіт  бамбуку:
Цар  Чу  –  царства  могутнього
І  цар  Фань  –  царства  малого  та  спустошеного,
Де  вже  й  людей  не  лишилося.
А  чиновники  та  простолюдини  
На  це  дивились  і  дивувалися
Питали  себе:  «Чому  і  навіщо?»
І  хтось  із  наближених  
Сказав  на  це  вану  своєму:
-  Царство  Фань  тричі  гинуло!  
Почувши  це  фаньський  цар  промовив:
-  Загибелі  царства  Фань  недостатньо
Виявилось,  щоб  моє  існування  знищити,
Існування  царства  Чу  недостатньо,
Щоб  ваше  існування  зберегти.
Тому  царство  Фань  
Ще  не  почало  гинути,
А  царство  Чу
Ще  не  почало  існувати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601393
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.08.2015


Бамбукова альтанка

                           «Легким  метеликом  серед  гілок
                             Літаю-кружляю  у  сні...»
                                                                                             (Гао  Ці)

Написав  на  згадку  другу,  що  вирушає  в  землі  східного  У  на  війну  зі  східними  варварами.

Рінь  річки  Ло  –  деревій  цвіте,
Золотар-сонце  в  прозорій  воді
Мені  спогад  у  жмені  несе.
Синє  вино  –  наче  неба  краплі
У  порцелянових  келихах  дня,
Ластівок  крик  –  віри  не  йму  –  
Десь  на  сході  вирує  війна.
З  другом  прощаюсь:  
В  альтанці  з  бамбуку
Дарую  йому  вірші,
Хмари  пливуть  над  горою  Тай-Шань,
Вітер  співає  пісні.
Нині  струни  цитри  мовчать:
Дочасні  мелодії  царства  Бін:
Друг  мій  сідлає  коня,
Ще  зеленіють  рису  поля,
Не  плуг,  а  меч  обирає  він:
Зі  сходу  суне  орда.
Час  боронити  край,
Час  сідлати  коня,
Час  гострити  меча:
Диких  варварів  суне  орда.

                       (Мелодія  «Сун  Лао  Дао»)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600814
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2015


Вітчизна вдалині

                                     «Коли  вітчизну
                                       Я  шукаю  вдалині  очима…»
                                                                                         (Вей  Ін  У)

Біля  руїн  монастиря
Цвітуть  півонії
День  прохолодний
Лежить  розбитим  дзвоном.
Дика  гвоздика  плямами  літа
В  зеленій  траві  –  самоцвітом.
Вітчизна  за  небокраєм  –  там,
До  неї  йти  і  йти,  за  кожен  крок
Платити  життям.
Кінь  копитом  збиває  пил,
Зозулі  крик,
Чаплі  білої  помах  крил,
Блиск  мечів  і  скрип  возів:
На  варварів  диких
Генерал  Чан  Кай  Ші
Йде  у  звитяжний  похід.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591255
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2015


Східне У

                       «Східне  У  –  
                           Від  батьківщини  на  тисячу  лі...»
                                                                                   (Цзун  Лунь)

Наче  хмара  пливе  мій  сон,
Пізня  весна  гілкою  яблуні
Біля  моїх  вікон.
Гортаю  сторінки  –  читаю  літописи
Не  про  падіння  Юань  –  «Весни  і  Осені».
І  тоді  як  і  нині:
На  землях  східного  У
Дике  царство  Е  чи  то  Юе
Веде  жорстоку  війну:
Палають  палаци  і  хижі
Як  і  тоді,
Одному  тирану  зі  сходу
Закортіло  війни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583198
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2015


Вітряні ночі

                                   «Як  витримати  нудьгу
                                       Вітряних  цих  ночей?»
                                                               (Сюе  Ан  Фу)

Травневі  дощі:
Затьмарився  небосхил.
Весна  догорає:
Мріям  бракує  крил.
Вітер  гойдає  віти
Які  загубили  цвіт,
Мій  співбесідник
Посивів  на  схилі  літ.
На  сході  з  ордою  варварів
Йде  жорстока  війна,
Вітряні  ночі:
Смуток,  тьма  і  нудьга.
Хто  оспіває
Воїнів  краю  весни,
Що  полягли  
За  наші  спокійні  сни?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583195
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2015


Сонце весняного вечора

                                 «У  відкритих  дверях
                                   Вечірнє  сонце  стоїть.»
                                                                           (Гао  Ці)

Двері  відкриті  для  вітру  весни,
Білі  квіти  шепочуть:  «Засни!»
Вечір  краплями  трунку
Наповнив  моє  буття,
Гілку  квітучу  сливи
Кладу  біля  леза  меча.
Сонце  оком  морського  дракона
Зазирає  в  мій  тихий  дім
І  літописи  царства  Чжоу.
Келих  вина
Наповнюю  смутком  днів:
Далеко  на  сході,  на  землях  Янь
Йде  жорстока  війна.

         (Мелодія  «Фен  чжун  дуань  мей  хуа»)


春晚上的太陽

                       “的大門是敞開的
                         傍晚太陽“
                                               (高啟)

門打開春天的風
白色的花竊竊私語睡覺
晚上喝滴
充滿了我的存在
開花李子分行
我把周圍的劍刀片。
孫海龍睛
一看我靜靜的房子
週國編年史。
一杯酒
充滿悲情日子
燕國的遙遠的東方地政
有一個殘酷的戰爭。

         (旋律風打斷梅花)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579490
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 07.05.2015


Шлях хмар

                 «Вздовж  хмар
                   Додому  плентається  монах.»
                                                                           (Гао  Ці)

З  далекого  царства  Е
Суне  густа  пітьма.
Східних  варварів  чорні  коні,
Стукіт  копит  і  щитів  –  йде  орда.
Нині  людське  життя,
Як  вишневий  цвіт
вітер  злий  обрива.
Книгу  відклав  –  марно  тепер
Читати  мудрі  слова,
Гострю  свій  меч  –  
Двобою  настала  пора.
Мій  шлях  вздовж  хмар:
У  Піднебесну  прийшла  війна.

                       (Мелодія  «Юань  шань  сюе»)


雲之路

                   “隨著雲
                     家裡幾乎沒有一個和尚。“
                                                               (高啟)

從遙遠的國度俄羅斯
面盆幽暗之處。
東夷黑馬,
馬蹄聲轟鳴和盾牌  -  是一個部落。
今天,人類的生活,
作為櫻花
邪風破損。
本書推遲  -  現在是沒用的
閱讀智慧的話,
急性你的劍  -  
決鬥是時候。
我的旅程沿雲:
在古村傳來了戰爭。

           (旋律“遠山的雪”)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573315
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.04.2015


Споглядаючи пітьму

                       «Мовчки  сиджу,
                         Дивлюсь  в  нічну  пітьму.»
                                                                           (Гао  Ці)

Холодна  весна  і  вітер,
Марно  чекаю  на  персиків  цвіт,
День  догорів,  заграви  вогонь  згас,
Місяць  не  скоро  світло  бліде
Кине  на  мертвий  сад,
Хмари  сховали  зорю  Цзінь  Сін,
У  закинутій  хижці,  забувши  про  книги
Не  запаливши  світильник
Мовчки  сиджу  і  споглядаю  пітьму.
Навіть  мій  одяг
Ввібрав  чорноту  ночі.

                     (Мелодія  «Мін  Лун  Дао»)


考慮黑暗

                       “默默坐著
                         我看著夜晚的黑暗“
                                                   (高啟)

冷春風吹
它是無用等待桃子開花
日向上煥發火撲滅,
月亮不會很快淡光
母牛死在花園
雲藏金星的明星,
在廢棄的小屋,忘掉書
不亮的燈
靜靜地坐著看黑暗。
甚至我的衣服
吸收了夜的黑暗。

                         (旋律“光龍道”)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573309
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.04.2015


Дорога в царство Чу

                             «Ти  полюбляєш  давати  оцінку  людям.
                                 Який  ти,  напевно,  досконалий,  Ці!
                                 А  в  мене  для  цих  справ
                                 Немає  часу.»
                                                                                                 (Конфуцій)

Вчитель  з  найкращими  учнями,
Що  не  полишили  його  в  часи  скрути,
Мандрував  в  царство  Чу  далеке  –  
В  країну  жаркого  жовтого  сонця
І    прозорих  глибоких  рік,
Гонорових  правителів
І  впертих  працьовитих  селян,
Дикунських  звичаїв
І  незнайомих  ієрогліфів,
Сумних  поетів
І  веселих  розпусних  пісень.
Їхали  плутаними  дорогами,
Мимо  дрібних  царств
Змордованих  війнами,
Мимо  сіл  та  міст  сплюндрованих,
Де  селяни  голодні  й  пограбовані
Проводжали  злими  поглядами
Кожного  мандрівника-подорожнього,
І  якось,  дослухаючись  до  скрипу  коліс
Старого  дерев’яного  воза,
Змайстрованого  з  столітнього  ясена,
Вчитель  сказав  учням
З  обличчями  вкритими  пилом:
-  Чи  не  радісно  вчитися
І  постійно  домагатися  досконалості?
І  чи  не  приємно,  коли  друзі
Приїжджають  здалеку?
І  чи  не  той  воістину  шляхетний  муж,
Хто  не  нарікає,  що  невідомий  людям?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568569
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.03.2015


Вишня цвіте

                   «У  давнину  вчились
                       Щоб  поліпшити  себе.
                       Нині  вчаться,
                       Щоб  сподобатись  іншим.»
                                                                             (Конфуцій)  

Весною  теплою  та  лагідною,
Коли  зацвіла  вишня,
І  в  Піднебесній  на  час  короткий
Запанував  спокій,
Вчитель  приїхав  у  Забуте  Селище,
Де  жив  один  старий  відлюдник  –  
Сивий,  як  сова  біла,
Всіяний  зморшками,  як  кора  кипарису.
Приїхав  з  метою  єдиною  –  
Поговорити  про  істину.
І  спитав  Вчитель  відлюдника
На  ймення  Гун  Мін  Цзя
Про  мудреця  Гун  Шу  Просвітленого:
-  Чи  правда,  що  він  не  говорить,
Не  посміхається,  не  отримує?
І  відповів  відлюдник:  
-  Той,  хто  сказав  це  –  перебільшував.
Він  говорить  вчасно  –  
І  ніхто  від  слів  його  не  втомлюється,
Сміється,  коли  весело  –  
І  нікому  його  сміх  не  докучає,
Отримує,  якщо  справедливо  –  
І  нікого  його  отримування  не  обтяжує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568566
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.03.2015


Маленька пташка

         «Якими  чарівними
             Стають  звуки  мелодії,
             Коли  її  початок  
             Виконує  майстер  Чжоу,
             А  кінець  завершує
             Пісня  «Крики  чайки».
                                                               (Конфуцій)

Коли  вчителя  підкосила  хвороба
І  лежав  він  нерухомо  на  ложі,
І  думав,  що  дорога  життя  довершена:
Так  дочасно  і  так  невчасно,
І  час  уже  підвести  підсумок,
Риску  під  картиною  життя,
Чи  то  текстом  на  шовку  днів,
І  марно  складати  заповіт,
І  останні  настанови  давати
Учням  нетямущим  –  бо  навіщо?
Попросив  Вчитель  
Ложе  до  вікна  підсунути,
І  вікно  весні  відчинити,
Щоб  помилуватись  востаннє
Квітучою  гілкою  вишні.
І  тоді  він  побачив,
Як  на  гілку  квітучу,
Яку  вітерець  пестив,
Сіла  маленька  пташка  –  
Жовта,  як  весняне  сонце,
З  синім  –  як  весняне  Небо,
І  проспівала  веселу  пісню
Про  життя  нескінченне.
Тоді  Вчитель  покликав  учнів
і  промовив  їм  голосом  бадьорим:
«Відкрийте  ноги  мої!
Відкрийте  руки  мої!
У  Піснях  сказано:
«Трепетно  остерігайся,
Наче  ти  на  краю  безодні,
Наче  ти  на  тонкій  кризі.»
Віднині  мені  зрозуміло,
Що  я  вцілів,  діти  мої!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564868
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.03.2015


Попіл і дим

               «Народ  можна  примусити  до  послуху,
                 Але  примусити  його  до  знань  неможливо.»
                                                                                                         (Конфуцій)

Вони  мандрували  
Нескінченною  дорогою
(Від  царства  до  царства  –  
Тільки  стук  коліс),
Вони  мандрували  
Від  світанку  до  заходу
(Тільки  вогонь  заграв,
Тільки  чорнота  ночі),
Вони  мандрували
Від  селища  до  селища
(Тільки  втомлені  очі  селян  –  
Іноді  недобрі  і  злі).
І  якось,  коли  дорога  
Йшла  через  спалене  поле,
А  вдалині  догорало  село  –  
Підпалене  чи  то  солдатами,
Чи  то  просто  пожежею
(Гіркий  дим  роздирав  легені,
А  під  ногами  сірий  попіл),
Вчитель  сказав  
Своїм  сумним  учням:
«Повага  без  ритуалу  втомлює,
Сміливість  без  ритуалу  викликає  бунт,
Від  прямоти  без  ритуалу  нестерпні.
Якщо  шляхетний  муж
Прив’язаний  душею  до  близьких,
У  народі  процвітає  людяність;
Якщо  ним  забуті  старі  друзі,
Народ  чинить  низько.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564863
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.03.2015


Зламане дерево

           «Мені  щастить.  
               Люди  обов’язково  дізнаються
               про  кожну  з  моїх  помилок.»
                                                               (Конфуцій)

Якось  вчитель
З  кількома  своїми  учнями
(Не  з  юрбою  шанувальників,
І  не  з  кількома  невігласами)
Блукав  околицями:
Де  ліс  і  потоки,
Де  хмари  і  спів  пташиний,
І  побачили  вони  зламане  дерево,
Що  росло  не  сотню  років  і  не  дві,
Але  впало  не  витримавши
Шаленого  північного  вітру.
І  споглядаючи  це  дерево
Поглядом  довгим  як  дощ,
Вчитель  почув  запитання
Учня  свого  Цзи  Гуна:
-  Якщо  когось  люблять  всі  односельці?
-  Це  погано.
-  А  якщо  когось  ненавидять  всі  односельці?
-  Це  теж  погано.  Краще,  якщо
Його  люблять  лише  хороші  односельці,
А  ненавидять  погані.
Так  відповів  вчитель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559294
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.02.2015


Темрява і світильник

         «У  жителів  півдня  є  приказка:
             Хто  немає  постійності,
             Той  не  може  стати
             Навіть  шаманом  і  лікарем!
             Чудово  сказано!»
                                                             (Конфуцій)

Було  так  темно,
Така  чорнота  панувала  у  Піднебесній,
Заповзала  з  бамбукових  хащів
У  палаци  й  халупи,
Що  навіть  у  будинку  вчителя
Стояв  такий  густий  морок,
Що  заповзав  у  горнятка  для  чаю
І  в  глибини  свідомості.
А  вчитель  заборонив
Запалювати  кольоровий  світильник
І  так  у  темряві
Грав  сумну  мелодію  давнини,
А  коли  звуки  стихли
Молодий  учень  на  ймення  Лі  Чжан
Розповів  вчителю,  що  він  написав  пісню
В  якій  оспівав  героя  та  його  меч,
Чи  то  меч  та  його  героя.
Тоді  вчитель  наказав  принести
І  запалити  світильник.
І  коли  це  було  зроблено,
І  промені  зробили  видимими
Обличчя  учнів  і  візерунки  на  чайнику
Вчитель  сказав:
«Не  знаючи  веління  Неба,
Не  станеш  шляхетним  мужем.
Не  знаючи  ритуалу,
Не  зможеш  утвердитись.
Не  розуміючи  сказаного,
Не  зможеш  розібратися  в  людині.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559284
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.02.2015


Осінній цвіркун

           «Осінній  цвіркун
               Сам  собі  співає  в  кутку...»
                                                                     (Гао  Ці)

Нині  осінь
Сезон  занепаду
І  холодного  осіннього  вітру
Ми  всі  цвіркуни:
У  порожніх  будинках
Співаємо  про  квіти  
Та  гостинного  епоху  тепла.
Ми  цвіркуни:
Пора  зла  і  тужлива
А  ми  співаємо  –  
Пісню  нашої  самоти,
Пісню  про  затишок,
Пісню  про  життя  і  радість.
Навіть  в  тому  домі
Де  надовго  поселилася  Пустка,
Де  заходить  Смерть  на  гостину
Мало  не  кожного  дня,
Ми  співаємо.
Нехай  нашу  пісню  ніхто  не  чує.
Ми  будемо  співати,
Аж  доки  замовкнути
Нас  не  змусить  мороз...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550168
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.01.2015


Ліхтар і ніч

         «Сніг  на  бамбуках
             Освітлений  ліхтарем  ночі...»
                                                                                         (Гао  Ці)

Серед  тьми  цієї  зимової  ночі
Нескінченної,  
Як  книга  лапатого  снігу
Запалюю  ліхтар  –  
Самотній  як  будь-який  вогник
Запалений  у  Годину  Миші.
Запалюю
Серед  бамбукових  хащів
Засипаних  холодним  снігом.
Марно  шукати  радості  
У  цій  білій  пітьмі,
У  цих  нетрях  байдужості,
Що  навіть  забули  про  шурхіт,
У  цій  холодній  пустелі,
Де  навіть  згадувати  не  хочеться,
Не  те  що  читати...
Сніг  і  бамбук.
Ліхтар  і  пітьма.
І  чиїсь  сліди  у  темряву...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550161
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.01.2015


Незламні

                   “Він  був  кмітливий,  любив  вчитися
                         і  не  соромився  звертатися  за  порадою
                         до  нижчих,  саме  тому  його  і  назвали
                         Просвітленим.”
                                                             (Конфуцій  “Лунь  Юй”  5.15)

Шалений  вітер  хитав  дерева,
Зривав  листя  з  могутніх  ясенів,
Шматував  пальцекрили  кленів,
Пригинав  до  землі  бамбук
У  гаю  Одкровення  над  потоком  Буття,
Хмари  перетворював  в  місиво,
Трусив  стіни  дому
Старого  вчителя  з  царства  Лу,
Дому,  якому  судилося
Простояти  тисячоліття.
Учні,  які  зібралися
Цієї  вітряної  днини,
Години  Великої  Бурі,
Часу  безсезоння,
Коли  не  могли  зрозуміти  люди,
Чи  вже  весна  це,  чи  ще  осінь.
А  на  обличчях  учнів  сум'яття?
Яке  зовсім  не  личить
Школі  Великого  Вчителя.
І  тоді  Ранішенароджений,
Щоб  розвіяти  цю  недоречність
І  повернути  у  душі  спокій
Сказав:
“Не  зустрічав  я
Ще  твердих  людей  та  незламних.”
І  хтось  зауважив:
“Ось  Шень  Чен.”
Але  Вчитель  на  це  заперечив:
“Як  може  бути  він  негнучким,  
Коли  так  багато  бажає?”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538267
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.11.2014


Сад і глибокий сніг

             “Чи  знайдеться  хтось  здатний  
                   проявити  протягом  дня  людяність?
                   Я  не  зустрічав  людей,
                   яким  не  вистачало  б  для  цього  сил.
                   Може  і  є  такі  люди,
                   але  я  їх  не  зустрічав.”
                                                                 (Конфуцій)

Сад,  в  якому  ріс  бамбук
Засипало  глибоким  снігом.
Сад,  в  якому  колись  цвіли  сливи
Похований  під  крижаними  перлинами,
Сонце,  яке  гріло  хризантеми
Тепер  невидиме  за  білою  завісою
Снігу  лапатого,
Що  падає,  падає,  падає.
І  така  навколо  білизна  траурна,
Таке  навколо  глибоке  мовчання,
Що  навіть  не  можна  було
Порушувати  цю  бездонну  тишу  
Словом.
Отак  і  сиділи  учні  німі
Біля  Вчителя,  що  навчав  мовчанням
І  споглядали  білі  горнятка
З  тонким  візерунком  чорним
Гілок  бамбуку,
Що  тріпотять  на  поривах
Неіснуючого  вітру.
І  так  вони  заглибились  у  споглядання,
Що  не  знали  де  вони  -  
Посеред  кімнати
Чи  серед  лісу  чорного  бамбукового.
І  тоді  Вчитель,
Щоб  порушити  це  мовчання  моторошне
Сказав:
“Кожний  помиляється
В  залежності  від  своєї  пристрасті.
Подивись  на  помилки  людини,
І  дізнаєшся  ступінь  її  людяності.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537713
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.11.2014


Вісім

                                                                   «Той,  хто  вранці  почув  про  Шлях,
                                                                       Може  ввечері  і  померти  спокійно.»
                                                                                                                             (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Рік  був  
Наче  зламана  гілка  бамбука,
Наче  кинуте  рисове  поле:
Травень  сонцем  землю  спражив,
Серпень  чорнив  жниво  дощами,
Велика  ріка  міняла  русло,
Вітер  західний
Забув  у  Серединні  царства  шлях.
Люди  плутали  імена  і  назви,
(Навіть  тут  –  у  царстві  Лу)
Забували  хто  батько,  хто  син,
Черва  скупилась  на  пряжу,
А  люди  на  добре  слово.
І  вчитель  тої  ніякої  осені
Зайшов  з  візитом  
До  князя  Молодшого
І  раптом  помітив
На  його  подвір’ї  квітучому
Коло  дому  
Драконами  прикрашеному
Танцюристів,
Що  танцювали  у  вісім  рядів.
Тоді  вчитель  подивившись  скрушно
Сказав  своїм  учням  і  людям,
Що  його  слухали:
«Якщо  це  можна  стерпіти,
То  що  ж  тоді  стерпіти  не  можна?!»
А  всі  чекали  на  вітер  західний,
А  всі  чекали  на  свято
Черлених  кленів  –  
На  свято  дев’ятого  дня  
Дев’ятого  місяця…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514262
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.07.2014


Дізнання

                                                     «Хочу  там  поблукати.
                                                         Бо  великий  океан  –  це  те,
                                                         що  не  наповнюється,  
                                                         скільки  б  у  нього  не  вливалося...»
                                                                                                                                                   (Чжуан  Цзи)

Рання  осінь
Зробила  воду  прозорою,
А  ліс  тихим,
Ніби  сумним.
І  в  цю  пору  
Спокійну  і  благодатну
Чжуан  Чжоу  походжав
З  вчителем  на  ймення  Творець  Блага
На  мосту  через  річку  Хао,
І  споглядаючи  воду  прозору
Чжуан  Чжоу  сказав:
«Риби  вільно  у  воді  бавляться,
У  цьому  їх  радість!»
«Ти  ж  не  риба,  -  
Заперечив  йому  Творець  Блага.  –  
Звідки  знати  тобі
У  чому  їх  радість?»
«Ти  ж  не  я,  -  заперечив  Чжуан  Чжоу,  -  
Як  тобі  відати,  що  знаю  я,
А  чого  не  знаю?»
«Я  не  ти,  -  продовжив  Творець  Блага,  -  
І  звісно  не  відаю,  що  знаєш  ти,
А  що  для  тебе  невідоме.
Але  ж  ти  не  риба,
І  тому  не  можеш  знати,
У  чому  риб’яча  радість.»
На  це  Чжуан  Цзи  
Лише  посміхнувся
І  мовив  так  легко,
Як  мовить  тільки  осінній  вітер:
«Повернемось  краще  до  початку,  -  
Звідки  тобі  знати,
У  чому  їх  радість?  –  
Спитав  ти,    і  я  відповів
І  ти  дізнався,  що  знав  я.
Я  ж  дізнався  про  це,
Гуляючи  над  річкою  Хао.»
А  рання  осінь  
Цю  розмову  слухала,
Навіть  листям  не  шаруділа,
І  посміхалась
Порізаними  листками  клена,
Що  мали  почервоніти
Від  сорому  –  
У  близькому  майбутньому…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514180
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.07.2014


Музика Всесвіту

                                                         «Світло  спитало  у  Небуття:
                                                             -  Ви,  вчителю,  існуєте  чи  не  існуєте?  –  
                                                             Але  не  отримало  відповіді…»
                                                                                                                                                       (Чжуан  Цзи)

Приємно,  коли  учні  
Приїжджають  здалеку*.
Але  інколи  здалеку
Прибувають  не  учні,  а  вчителі
Відвідуючи  іншого  вчителя,
Щоб  разом  шукати  Шлях
До  далекої  Істини.
До  вчителя  на  ймення  Володар  Почуттів
Прийшов  вчитель  Блукалець.
А  Володар  Почуттів
Сидів,  схилившись  на  стіл,
Зрікся  всього  і  тихо  дихав,
Був  наче  відсутній.
І  Блукалець  в  очікуванні
Запитав  чи  то  вчителя
Чи  то  самого  себе:
«Як  же  так?  Невже  тілом
Можна  стати  схожим
На  сухе  дерево,
А  серцем  на  жменю  
Згаслого  попелу?
Бо  той,  що  цієї  миті  сидить,
Схилившись  на  стіл,
Вже  не  той,  хто  сидів
Схилившись  на  стіл  щойно!»
А  Володар  Почуттів  
Повернувшись  у  світ
Світла  і  темряви,  сказав
Чи  то  гостю  чи  то  всім:
«Як  добре  спитав  ти,  Блукальцю!
Чи  зрозумів  ти,  що  нині
Я  зрікся  самого  себе?
Коли  ти  почув  сопілку  людей,
Ти  не  знав  ще,  що  таке
Сопілка  Землі.
Коли  почуєш  сопілку  Землі,
Ти  ще  не  будеш  знати,
Що  таке  сопілка  Всесвіту!»
А  музика  Всесвіту  
Тим  часом  лунала,
Як  і  тисячу  років  до  того,
Як  і  буде  лунати  вічно.
Тільки  хто  її  почує?
Хто?

Примітка:  

На  малюнку  напис:  «Цін  Тін  Ю  Чжоу  Де  Інь  Юе»  -  «Слухати  музику  Всесвіту»  (кит.)

*  -  цитата  з  Конфуція  (Кун  Фу  Цю  Цзи).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514029
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.07.2014


Туманність на дотик

                                     «Чи  далека  людяність?  
                                         Ледве  я  до  неї  спрямовуюсь,  
                                         вона  до  мене  приходить.»
                                                               (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Якось  
Коли  ранок  був  туманним,
І  його  клапті  білі  і  волохаті
Чіплялися  
За  молоді  паростки  бамбуку,
А  чапля  на  далекому  болоті
Мружилась  у  простір,
Бо  навіть  під  ногами  своїми
Не  могла  роздивитись  рибу
У  цій  непрозорості.
Учні  побачили
Як  вчитель  готував  свій  візок,
Пакував  книги  і  пензлики,
Нікому  нічого  не  пояснюючи.
Побачивши  питання,
Що  карбувалось  в  обличчях
Як  в  бронзовому  дзеркалі  літа,
Тих,  хто  називався  його  учнями,
Він  відповів,  що  збирається  
Їхати  жити  до  східних  варварів.  
І  хтось  із  юрби  учнів
(Навіть  не  запам’ятали  хто)
Вигукнув  з  відчаєм  в  голосі
(Мовляв,  як  же  так,  а  ми?)
Чи  може  справді  із  співчуттям:
«Як  же  Ви  зможете  там  жити?
Там  же  дикість!»
Але  вчитель  лише  посміхнувся:
«Яка  ж  може  бути  там  дикість,
Де  буде  жити  шляхетний  муж?»
І  ніхто  чомусь  не  зрадів,
Не  сповнився  піднесенням,
Не  сказав,  що  хоче  
За  вчителем  слідувати…
Тільки  запитання
Так  в  цьому  тумані  й  висіло…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512417
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.07.2014


Думаю про гори Хань Мень

                         «За  горами  Хань  Мень
                           Живе  дракон  Є  Гуан  Лун…»
                                                                                       (Лі  Бо)

За  горами  Хань  Мень  –  
Холодними  гранітними  скелями
Вкритими  віковічними  снігами
Царство  Е  Го  –  царство  журби  та  холоду.
Править  там  жорстокий  ван,
Що  зневажає  людяність,
Що  підданих  вважає  стадом,
Що  йде  війною  на  царства  сусідні,
Що  вбиває  дітей  невинних.
Вітри  північні  нещадно  шматують
Забуте  Небом  і  небожителями
Царство  варварів  Е.
Чорна  душа  його  імператора
Не  знає  променів  сонця,
Не  знає  світла  і  правди,
Не  знає  вчення  Конфуція.
Сонце  давно  засмучено
Дивиться  на  черстві  душі
Його  бездушних  чиновників,
Його  жорстоких  солдатів.
Вітер  північний  стогоном
По  тому  царству  несеться
І  тільки  селяни  втомлені
Мають  слабку  надію,
Що  землю  оту  студену
Колись  зігріє  сонце…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512336
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.07.2014


Білі журавлі

             «Вищі  чиновники  сказали:  «Ви,  правителю,
                 любите  журавлів,  їм  можна  і  наказати  напасти
                 на  племена  ді.»  Племена  ді  напали  на  князівство  
                 і  вбили  князя  І-гуна.»
                                                                         (Си  Ма  Цянь  «Історичні  записки»)

Білі  журавлі
Летять  до  своїх  гнізд.
Вони  не  солдати.
Вони  не  вміють  вбивати.
Вони  вміють  співати  пісні
Лише.
Вони  вміють  окриляти  поетів,
Вони  вміють  розказати  людям
Таємницю  таємниць  –  
Про  сутність  буття  –  
Красу.
Але  вони  не  солдати
Вони  не  вміють  вбивати.
Не  дорікайте  ніколи
Білим  журавлям.
Краще  поспівчувайте.
Бо  їхню  пісню  нині
Ніхто  не  чує…
Ніхто  не  розуміє…
Ніхто…  
Тому  свою  пісню  
Співають  вони  віднині
За  хмарами.
Співають  високому  синьому  небу.
Тільки  воно  зрозуміє.
Тільки  воно…  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512046
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.07.2014


Зозулі сірої крик

                             «Мало  тих,  Ю,  хто  розуміє,  
                                 що  таке  доброчинність.»
                                           (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Сьогодні  в  домі  вчителя
Гостює  свята  музика:  
Сліпий  музика  Люй  Чжао
На  семиструнному  цині
Виконує  пісню  «Лінь»  -  
Пісню  царства  Чжоу.
Учні  слухали  майстра,
Вчитель  заглибився  в  роздуми,
Сидів  на  циновці  зажурений
Навіть  коли  замовкла  
Музика  дивовижна  –  
Пісня  про  однорога.
І  коли  мовчання  
Стало  вже  геть  нестерпним
Цієї  літньої  днини
У  дім  старого  вчителя
Якось  раптово  ввірвався
Зозулі  сірої  крик.
І  тоді  учень  промовив  -  
Улюблений  учень  Куна
Учень  на  ймення  Янь.
Спитав  він  не  про  марнотне,
Не  про  людські  діяння,
Навіть  не  про  минувшину,
Спитав  він  про  Шлях  людей.
І  вчитель,  з  роздумів  вийшовши,
Таке  відповів  учням:
«Прямий  був  хроніст  Юй!
Був  він  неначе  стрілою
Коли  мала  Шлях  країна,
Був  він  наче  стрілою,
Коли  нещасна  країна
Шлях  свій  ганебно  втрачала.
Яким  же  шляхетним  мужем
Був  книжник  Цюй  Бо  Юй!
Він  йшов  князю  на  службу,
Коли  мала  Шлях  країна,
І  свій  талант  приховував,
Коли  Шлях  втрачався
Царством  його  рідним.»
А  літо  лагідне  й  тепле
У  дім  старого  вчителя
(Забутого  всім  світом
Крім,  хіба  що,  учнів)
Вривалося  так  зухвало,
Порушивши  всі  ритуали
Криком  зозулі  сірої…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512043
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.07.2014


Коли запитують

                             «Не  гідний  бути  вченим  той,
                                     Хто  думає  про  сите  і  спокійне  життя.»
                                                                                     (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Учнів  все  більшає  –  вже  юрмище,
А  мудрих  все  меншає  –  
Розуміє  вчителя  тільки  Небо.
Навіть  прості  слова  і  то…
Один  спитав  вчителя:
-  Що  таке  «соромно»?  
(О,  як  хочеться  
Докопатися  їм  до  суті  слів…)
А  вчитель  відповідав  зажурено
(Вже  не  вірячи,  що  хтось
зрозуміє  його…):
-  Соромно  отримувати  жалування
І  коли  в  країні  є  Шлях,
І  коли  його  там  немає.
(А  учні  й  не  здивувалися,
А  учні  нетямущі
Зробили  вигляд,  
що  зрозуміли  все),
Тільки  один  запитав  у  відповідь:
-  А  чи  можна  вважати  людяністю
Позбавлення  від  марноти  й  гонору,
Заздрості  і  жадібності?
А  вчитель  подивився  розчаровано
І  промовив  таке  у  відповідь:
-  Се  називається  важкодосяжним.
А  що  таке  людяність,
То  я  не  знаю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511807
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.07.2014


Запитання про триноги

                                                         «Направив  я  човен
                                                                 На  острів  вкритий  туманом…»
                                                                                                                     (Мен  Хао  Жань)

Вісім  літ
Правив  царством  Чу  Чжуан-ван.
Пішов  він  в  похід  на  жунів  Лу  Хунь
І  біля  річки  Ло  Шуй
Біля  столиці  старовинної
Всієї  Піднебесної  
Раптом  з  військом  він  став,
І  Син  Неба
(Справжній  Син  Неба
Династії  великої  Чжоу)
Дін-ван  надіслав  посланця
Мудрого  Ван  Сун  Маня
Поспівчувати  Чжуан-вану  –  
Бо  дуже  він  натомився  
У  цьому  поході  звитяжному.
І  вислухавши  співчуття
Запитав  Чжуан-ван  з  блиском
В  очах  своїх  чорних:
«А  які  вони  ті  триноги:
Які  на  вагу  і  розмір?
Оті  самі  триноги
При  дворі  вана  Чжоу?»
На  що  Ван  Сунь  Мань  промовив:
«Та  хіба  суть  в  триногах?
Суть  буття  в  доброчинності
У  втіленні  Де  та  Дао.
Хіба  ж  Ви  забули,
Правителю,  як  в  часи  династії  Ся
Та  в  часи  славного  Юя
До  їхнього  славного  двору
Прийшли  князі  та  хоу,
Да  Фу  та  вожді  племен  підвладних
І  принесли  металом
Великому  Сину  Неба
Свою  данину  і  требу.
І  саме  з  цього  металу
Майстри  Квітучої  Ся
Відлили  прекрасні  триноги,
На  них  зобразивши  духів  –  
Щоб  народ  дізнався
Де  добрі  духи,  де  злі.
Коли  ж  жорстокий  Цзе
Порушив  закони  Неба,
Триноги  успадкували
Правителі  дому  Шан.
Коли  ж  останній  правитель
Славного  дому  Інь-Шан
Став  жорстоким  тираном,
Триноги  довірило  Небо
Славному  роду  Чжоу.
Тому  якщо  вани  чисті
В  помислах  і  діяннях,
Триноги  –  хоч  і  малі  –  
Вагомі  у  Піднебесній.
Тому  якщо  вани  втопились  
У  скверні  та  словоблудстві,
То  триногі  легенькі,
Хоч  і  великі  об’ємом.  
Існує  одне  пророцтво  –  
Хоча  династія  Чжоу
Ослабла  і  занепала,
Але  династія  буде  
Сім  сотень  літ  володіти
Триногами  царств  Піднебесної.
А  значить  часи  не  настали  
Комусь  отак  зухвало
Питати  про  ці  триноги.»
Почувши  це  Чжуан-ван
Підняв  своє  горде  військо
І  повернувся  додому…

Примітки:

Чжуан-ван  –  Чжуан  Люй  –  правитель  царства  Чу  в  613  –  591  роках  до  н.е.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511806
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.07.2014


Промова Чен-вана до пiдданих

                                             «Чжун  Лі  служив  імператору  Ді  Ку,  
                                                   якого  називали  Гао  Сінь,  
                                                   і  займав  при  ньому  посаду  хо  чжен  –  
                                                   повелитель  вогню.»
                                                                                     (Сима  Цянь  «Історичні  записки»)

«Дайте  мені  ведмежу  лапу!
Я  сорок  шість  років
Правив  вами  –  маленькі  люди,
Правив  царством  Чу,
Яке  розширив  
Від  Рівнини  Великої
До  диких  лісів  і  боліт  Півдня
Від  Західних  гір  до  ріки  Си  Шуй,
Це  я  підкорив  народи  І  та  Юе,
Завоював  царство  Ін,
Це  я  залізними  арміями
Став  гегемоном  Бо
У  Серединних  царствах,
Це  ви  мене  славили
Піснями  та  гімнами
За  мою  доброчинність,
Милість  та  доблесть,
Це  я  розгромив  царства  Сун  та  Цзінь,
Карав  винних  та  вершив  справедливість.
Єдину  здійснив  помилку:
Призначив  Шан  Ченя
Своїм  спадкоємцем  –  
Не  послухав  лінь  іня  Цзи  Шана!
Нині  ви  –  маленькі  люди
Прийшли  вбити  мене  –  єдиного,
Що  сидить  обличчям  на  південь.
Дайте  мені  з’їсти  
Перед  смертю  ведмежу  лапу!
Вдовольніть  останнє  бажання!»
Але  маленькі  люди
Не  дозволили  вану
З’їсти  ведмежу  лапу.
Тоді  не  зволікаючи
Чен-ван  поліз  у  зашморг
Головою  своєю  царською.

Примітки:
Чен-ван  –  Чен  Юнь  –  правитель  царства  Чу  в  671  –  626  роках  до  н.е.  Титул  ван  в  ті  часи  означав  «імператор  всієї  Піднебесної»,  цей  титул  він  присвоїв  собі  незаконно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511614
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.07.2014


У пошуках забутого шляху

             «Прекрасний  шлях,  але  занадто  крутий
                 І  не  досить  прямий…»
                                                                                                     (Су  Ші)

А  ви  шукали  простих  шляхів?
Тут,  у  Піднебесній  –  на  землі  
Зритій  ріками  і  порепаній  скелями?
Тут,  де  Земля  і  Небо  звикли  байдуже
Дивитися  страждання  людей-трударів?
Тут  між  соснами  зажуреними
І  паростками  бамбуку,  що  так  жадають
Дістатися  Неба,  але  марно.  
Невже  хтось  думав,  що  пошуки  Істини
Це  проста  і  легка  прогулянка,  
що  шляхи  нам  торовані  і  прокладені,
Що  сливи  цвіт  –  так,  заради  розваги
Дарує  Небо  щовесни  народу  поетів?
Читаю  вірші  старого  вигнанця  –  
Старця  з  забутого  пагорба,
Що  шукав  Шлях  на  Острові  Туги.
«Мовчання,  тільки  шурхіт  підошви,
Чути  знадвору…»
Яким  ти  самотній  був
У  Піднебесній,  переповненій  людьми…  

Примітка:

На  малюнку  напис:  «Сунь  Чжао  Бей  І  Ван  Де  Дао»  -  «У  пошуках  забутого  шляху»  (кит.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511613
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.07.2014


Темрява нашого часу

               «Книгу  хотів  дочитати,  але  раптом
                 У  світильнику  гніт  згас.»
                                                                                           (Лу  Ю)

Хотів  запалити  світильник
У  тьмі  нинішньої  ночі,
Хотілось  лише  дочитати  
Цю  вічну  книгу  буття
Сторінки  якої  дописували
Мудреці  кожної  епохи  –  
Шукаючи  знаки  у  глибині  Неба,
Чи  то  серед  тріщин  землі,
Чи  то  у  слідах  людей,
Що  так  непомітно  пройшли
Стежками  Піднебесної
І  зникли
У  безодні  Великої  Порожнечі.
Я  так  хотів,  щоб  ця  півонія,
Що  губить  пелюстки
Як  губить  Час  секунди,
Що  так  само  спадають  у  вічність,
Перетворилася  б  на  ліхтар,
Що  розвіяв  би  тьму
Темних  міст
В  яких  живуть  темні  люди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511422
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.07.2014


Пелюстки сливи

             «Володар  коня  дає  іншим  його  приборкати.
               Я  ще  бачив,  як  літописці  лишали  пропуски
               у  сумнівних  місцях.  Але  в  наш  час,  нажаль,
               цього  не  трапляється.»
                                                         (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Стара  слива  
Кидала  тінь  на  циновку
Приємну  свіжість  даруючи,
Знову  і  знову
Кидаючи  пелюстки
В  горнятка  чаю.
Знову  і  знову
Нетямущий  учень
Запитував  про  людяність:
«І  майстерно  стріляв  з  луку,
Ао  суходолом  пересував  човни,
Але  обидва  погано  закінчили.
Але  Юй  та  Цзі  самі  орали  землю
І  здобули  всю  Піднебесну.»  
(Вчитель  відповів  на  це  мовчанням,
Бо  що  казати,  коли  й  так  все  ясно)
Але  коли  учень  пішов,
Втомившись  чекати  пояснення,
Оцього  жаданого  визначення,
Що  ж  таке  людяність,
Вчитель  сказав:
«Який,  воістину,  він  шляхетний  муж!
Як  він  шанує  доброчинність!»
А  весна  аромат  чаю  
Хвилями  (з  ароматом  сливи)
Несла  кудись  –  
Невідомо  кому…  
Невідомо  куди…
Невідомо  навіщо…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511421
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.07.2014


Радiсть осiннього вiтру

               «Вчений  не  може  не  бути  твердим  і  рішучим,
                     бо  ноша  його  важка,  а  шлях  далекий.
                     Ношею  в  нього  людяність  –  чи  це  тягар?
                     Завершує  шлях,  лише  помираючи  –  чи  це  не  далечінь?»
                                                                                                 (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Холодний  осінній  вітер
Обривав  черлені  листя  кленів,
Холодний  осінній  вітер
Нагадував  всім  
Про  чистоту  помислів.  
Як  порожньо  стало  
У  його  розкошах!  
Гори  й  ліси  царства  Лу
Втратили  своє  золото  –  
Золото  листя  жовтня.
Навіть  гора  Тай  Шань
Не  приймає  нині  жертву  –  
Бичка  з  крутими  рогами,
Що  давно  для  офіри  знайдений.
Навіть  гора  Тай  Шань
Відкрита  нині  Небу
Високому  і  порожньому,
Чистому  і  глибокому.
І  вчитель  (зажурена  посмішка)
На  учнів  задуманих  глянувши,
Лише  одного  (найкращого)
В  їх  юрбі  не  помітивши
Сказав  чи  то  учням
Чи  то  осінньому  вітру:
«Яка  гідна  людина  Люй!
Живе  на  вбогій  вулиці,
Де  одні  жебраки  мешкають,
Вдовольняється  жменькою  рису
Та  глеком  води.
Інші  не  витримують  таких  труднощів.
Та  він  не  зраджує  цим  радощам.
Яка  гідна  й  достойна
Людина  Люй!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511238
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.07.2014


Подертий портрет Великого Керманича

         "Народ  -  це  листок  паперу,
           На  ньому  можна  написати  будь-які
           Ієрогліфи."
                               (Мао  Цзе  Дун)

Колись  «Великий  Керманич»
Вчив,  що  всі  люди  однакові,
Вчив,  що  легко  і  просто
Створити  досконале  суспільство
У  бідній  і  відсталій  державі,
Колись  «викорінював  скверну»
У  Серединному  царстві.
Але  коли  пішов  він  –  
У  гості  до  Маркса  старого,
До  того  бородатого  варвара
Про  вчення  його  забули:
Нині  торговці  непотребом
На  вулицях  прямолінійних  –  
Вулицях  Піднебесної
Квітучого  царства  Хуа
Продають  його  портрети
Разом  з  писаннями  
«Західних  варварів»,
Книгами  про  співачок
Вдягнених  у  плаття  зелене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511236
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.07.2014


Вiтер бамбукового лiсу

               «Я  продовжую,  але  не  творю,
                   Я  вірю  в  давнину  і  люблю  її  всім  серцем.
                   Насмілюсь  в  цьому  порівняти  себе  з  Лао  Пином.»
                                                                                     (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Якось
Рання  осінь  віщунка
Пророчила  про  часи  занепаду,
Вітер  волоцюга  
Шурхотів  листям  бамбуку,
Бешкетував  і  шумів
У  кленовому  лісі  спокою,
Вода  стала  прозорою,
А  думки  чистими,
Неспокій  втопився
В  глибокому  колодязі,
Що  виритий  
Бородатим  відлюдником.
Тоді  вчитель
Сумно  промовив  учням,
Що  грали  мелодію  
Мандрівних  гусей
На  старовинному  цині:
«Шлях  в  Піднебесній  втрачений.
Збудую  я  пліт  і  попливу  в  океан.
Але  хто  попливе  зі  мною?  Певно,  Ю?»
Цзи  Лу  почув  це  й  пишався.
Йому  й  не  втямки  журба  вчителя.
Тоді  вчитель  сказав:
«Ось  Ю…  Він  переважає  мене  в  хоробрості,
Сили  йому  не  займати,  але  лихо!
Деревину  для  плоту  знайти  йому  годі…»
А  вітер  ранньої  осені
Так  само  шумів
У  бамбукових  хащах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511019
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.07.2014


Тiнь тутового дерева

                             «Ми  ще  не  знаємо,  що  таке  життя.
                                   Звідки  ми  можемо  знати  що  таке  смерть?»
                                                                                   (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Коли  наближався  він  до  селища  –  
До  убогого  селища,  де  старі  тути
Росли,  щоб  годувати  черву  метеликів,
Де  всі  хижки  були  вкриті  соломою,
Де  люди  раділи  жменці  пшона,
Де  орачі  сонцем  і  пилюкою  втомлені  
Дякували  жорстокому  високому  Небу,
Що  знову  не  послало  на  їх  землю  голод,
Що  тихо  раділи,  бо  нема  знову  війни,
Коли  був  вчитель  біля  цього  бідного  селища
Вже  зовсім  близько,  він  почув  музику  –  
Прекрасну  давню  музику  Піднебесної,
Зрозуміти  яку  міг  тільки  майстер,
Він  спитав  у  юрби  учнів:
«Навіщо  різати  курку  
Таким  великим  ножем?»
І  всі  здивовано  мовчали,
Лише  Цзи  Ю,  що  споглядав  квітку,
Раптом  ніби  від  сну  прокинувшись,
Сказав  чи  то  Вчителю  чи  то  Всесвіту:
«Я  чув  від  Вас,  що  коли  шляхетний  муж
Вивчає  Шлях,  він  сповнюється  людяністю,
Якщо  ж  маленька  людина  вивчає  Шлях,
То  легко  цією  людиною  керувати.»
І  вчитель  почувши  ці  слова
Чи  то  зухвалі,  чи  просто  відверті,
Чи  то  слова  відчаю,  чи  то  мудрості,
Лише  посміхнувся  у  відповідь:
«Діти  мої!  Він  сказав  істину.
А  я  пожартував  перед  тим  лише…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511018
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.07.2014


Краплi весняного дощу

               «Прозора  волога
                 ввібрала  тепло  весни…»
                                                                         (Сюй  Бень)

Весна  пелюстками  сливи  
Сховала  рядки  
Моїх  прозорих  поезій.
Травень  дощу  краплями
Розбавив  мою  туш.
Пензлики  неслухняні  
Не  хочуть  виводити  знаки
«Істина»  та  «порожнеча»
Хочуть  писати  знаки
«Веселощі»  та  «безтурботність».
Відкрию  я  вікна  в  сад:
Буду  всю  ніч  п’яніти  
Від  аромату  квітів,
Буду  всю  ніч  дивитись  
На  молодий  місяць…

Примітки:  

На  малюнку  напис:  "Чунь  тянь  де  юй  ді"  -  "Краплі  весняного  дощу"  (кит.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2014


Ранковий дощ

                                                 «Ранковий  дощ
                                                   Пилюка  стала  сирою…»
                                                                                           (Ван  Вей)

На  шляхах  Піднебесної
Цієї  Країни  Квітучої
Цієї  Хуа  Го,  
Що  лежить  в  центрі  світу  сього
Між  океанами
Між  високими  горами,
Між  пустелями  Заходу,
Та  між  морями  Сходу,
Між  холодними  лісами  Півночі
Та  між  задушливими  болотами  Півдня
Сирою  стала  пилюка
Чи  то  від  дощу,  чи  то  просто
Раптом  запахло  свіжістю,
Бо  народ  втомився  від  спеки,
А  Небо  дарувало  траві  воду,
А  мудреці  згадали  слова  і  знаки,
Які  давно  забули  чи  може
Не  знали  їх  ніколи,
Чи  може  просто
Така  воля  Неба
Народу  орачів  та  свинопасів
Отямитись…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510803
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.07.2014


Пустельний лiс

             «Безлюдні  стежинки,  пустельний  ліс…»
                                                                                                 (Гао  Ці)

 У  цій  пустелі  тільки  самота
 Мені  супутником.  Отож,  як  схимник
 Кудись  іду…  Під  небом,
 Що  смарагдами  зірок  
 Віщує  долю.  Навпростець
 Стежиною,  шляхом  оленів
 Топчу  килим  осінніх  листомрій.
 І  споглядаю,  як  в  омріяний  вирій
 Летять  останні  гуси  й  журавлі  –  
 Вперед  чи  то  назад:
 На  північ  холодів  
 Чи  то  в  спекотний  край
 Летять…  Лише  старий  відлюдник
 Шлях  в  лісі  відшукав  туди,
 Де  птахи  не  літають  і  ніхто  не  ходить:
 У  тиші  лісовій  побачив  Пустоту
 Легенькі  тіні  Дао…  Нетривкі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510746
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.07.2014


Думки про падіння династії Хань

     «Як  я  опустився  !  
         Мені  давно  вже  не  сниться  князь  Чжоу…»
                                                     (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

 А  кому  нині  сниться  князь  Чжоу?
 Хто  шукає  броду  через  Велику  Ріку?
 Хто  хоча  б  може  сказати:  «То  ж  вчитель  Кун,
 Він  знає  де  брід!»  І  знову  взяти  до  рук  леміш
 Чи  то  плуга.  І  поганяти  волів.
 Бо  земля  надто  втомлена,
 Що  годувати  чорноголових
 Цей  сліпий  народ  рабів
 Цих  поневолених  маленьких  людей,
 Що  здатні  лише  повторювати
 Фрази  які  вони  не  розуміють,
 Що  здатні  лише  гнути  спину
 На  жорстокого  правителя,
 Вдягненого  в  халат  з  шкіри  пантери.
 Ця  земля  вже  не  хоче  
 Дарувати  людям  рис
 Чи  навіть  просто  траву
 Якою  гидують  навіть  собаки
 (Бо  Небо  і  Земля  
 ставляться  до  людей  як  до  собак),
 Бо  знає  –  цей  народ    раз  на  тисячу  років
 Вірить  божевільним  пророкам
 І  зафарбовує  брови  червоним
 Чіпляє  на  голову  жовті  пов’язки
 І  вірить,  що  Небо
 Може  змінити  колір…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510744
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.07.2014


Коли цвiла Мо Лi Хуа

                     «Вчитель  рідко  говорив  про  вигоду,  долю  та  людяність.»
                                                                                               (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Як  можна  говорити  про  те,
Чого  люди  не  розуміють?
Як  можна  повідати  по  те,
Що  неможливо  пояснити?
Чому  немає  визначень,
Як  можна  пояснювати  
Про  сокровенне  і  таємне
В  епоху  фальшивих  слів?
І  коли  цвіла  Мо  Лі  Хуа
Вчитель  якось  сказав
Учням,  думаючи  вголос,
Про  основу  сущого  -  ритуал  Лі:
«Згідно  ритуалу
Шапку  слід  робити  із  конопель,
Але  нині  всі  роблять  її  з  шовку,
Що  дешевше,  і  я  слідую  за  всіма.
По  ритуалу,  треба  кланятися  
Біля  входу  до  зали,  
А  нині  кланяються  нагорі,
Що  зухвало.  
І  нехай  я  буду  супроти  всіх,
Але  я  кланяюсь  унизу.»
Аромат  Мо  Лі  Хуа
Як  раніше  плив
Над  дахами  солом’яними
І  бронзові  дзвони  гуділи  йому  
У  відповідь…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510181
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.07.2014


На березi Жовтої рiки думаю про царство Лу

Жовта  ріка  –  колиска  народу  Хань.
Колись  вани  Чжоу  славетні
Відливали  тут  бронзові  дзвони,
Збирали  тут  військо
Для  походу  на  землі  гунів,
На  битву  з  північними  варварами.
Колись  тут  здобували  слави
Полководці  Лю  Бей  та  Лю  Бан.
Колись  цю  ріку  оспівали  
Бо  Цзю  І  та  Ван  Вей.
А  нині  старий  рибалка
На  жовті  дивиться  води,
Спокійно  їх  споглядає
І  думає  про  князівства
Давно  минулих  часів,
Про  славне  могутнє  царство
Про  землю  вчителя  Куна
Про  давнє  царство  Лу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510180
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.07.2014


Фея рiчки Ло

Предковічна  ріка  Ло
Несе  свої  води  на  Схід
До  тьмяної  затоки  Бо  Хай,  
До  східного  моря  Дун  Хай
Де  острів  безсмертя  Пен  Лай
Дарує  нам  істинний  Шлях!
На  берегах  ріки  Ло
Мислив  про  вічне  Вень  Ван
Зустрів  фею  ріки,
Співав  з  нею  пісню  про  Небо,
Про  таємничий  місяць
Де  веселий  вухань  Юе  Ту
Товче  в  ступі  зілля.
Фея  ріки  Ло!
Тобі  лунають  пісні
Старого  співця  Су  Дун  По,
Тобі  дарую  квітучу  гілку  
Священної  сливи  Мей  –  
Кидаю  в  потік  бурхливий
Дарунок  поета  безсмертним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509970
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.07.2014


Хвилi озера Цiн Хай

Сонце  високого  Неба
Зазирає  в  таємні  глибини
Озера  давніх  мрій  –  
Озера  царства  Шан,
Озера  оленів  Дай  Бо.
Хвилі  вітають  вітер
Хвилі  гойдають  лотос
Білий  як  смуток  Лі  Бо.
Колись  ці  танці  води
Ці  слова  озера
Споглядав  імператор  Пань  Ген.
Нині  хвилюють  серце
Вони  старого  поета,
Нині  їх  тихий  голос
Співає  мені  про  Небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509969
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.07.2014


Царство Е

«У  варварів  з  імператором  гірше,
 ніж  в  Серединному  царстві  без  нього…»
                                                   (Кун  Фу  Цю  Цзи)

Давні  легенди
Нам  розказали  
Про  дивне  царство  Е.
Царство  холодних  рік,
Царство  землі  студеної,
Царство  північних  варварів,
Царство  вітрів  і  риб.
Там  на  царстві
На  його  золотому  троні
Сидить  жорстокий  карлик,
Що  всім  війною  погрожує,
Що  закони  гуманності
Давно  свавільно  порушив.
Але  розгніване  Небо
Вже  дивиться  оком  сердитим
На  його  бліде  обличчя,
На  його  лисий  череп,
Давно  вже  сердите  Небо
Свій  гнів  збирає  у  жменю
І  колись  кине  
До  його  чорного  трону
Цього  правителя  варварів…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509748
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.07.2014


Листя і вітер

«Навіть  коли  приходить  до  влади  істинний  правитель,  людяність  може  утвердитися  лише  через  покоління.»
                   (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Старий  вчитель  не  потрібен  правителям,
Старий  вчитель  не  потрібен  чиновникам,
Кому  потрібні  ідеї  про  справедливість
У  цьому  світі  війни  і  ненависті?
Добре  хоч  учні  старі  –  нині  шановані,
Що  чинів  домоглися,  до  князів  наближені
Старого  вчителя  відвідують  –  
Може  й  з  повагою  нелицемірною…
Може  й  справді  не  забуваючи…
Чомусь  учень  Жань  припізнився,
Обіцяв  зайти,  і  прийшов  пізно
Коли  місяць  оповні  
З  під  небосхилу  визирнув
І  давно  час  було  на  лютні
Мелодію  «Крики  чайок»  заграти.
-  Чому  ж  завітав  так  пізно?
(А  вітер  листя  шовковиці  тріпоче,
А  вечір  такий  запашний  як  рис  навесні).
-  Справу  державну  при  дворі  князя
Обговорювали.  Тому  не  міг  стопи  свої
До  Вашого  обійсті  тихого  направити…
(А  вечір  тужавів  як  прядиво  шовку,
А  весна  у  буття  –  квітами…)
І  Вчитель  відповів  лише:
-  Та  справа  не  могла  бути  державною.
Інакше  б  я  давно  б  чув  про  неї,
Хоч  і  не  служу  ніде…
(А  рисове  вино  в  келиху  синє,
Хоч  слабеньке,  бо  в  царстві  Лу
Зроблене…)
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509747
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.07.2014


Сутiнки Дао

             «Шляхетний  муж  
               знаходить  дружбу  за  допомогою  науки,  
               а  дружба  допомагає  йому  
               утвердитися  в  людяності.»
                                           (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

На  подвір’ї    кинутої  домівки
Вчителя  Куна  три  учні  мовчазних,
Виконуючи  давно  забутий  ритуал,
Вдягнені  в  біле,  шукають  стару  істину
У  знаках,  накреслених  на  піску
Волоцюгою-вітром.  Невже  Небо
Закреслити  вирішило
Шлях  мудреців  давнини?
Зірвану  гілку  старої  сливи
Тримає  в  руках  учень
Якому  давно  слід  було
Стати  Вчителем.  
Але  він  не  міг  зрозуміти
Не  тільки  про  що
Вчитель  мовчав,
Але  і  про  те,  що  він  говорив.
Старі  рукописи.  Сутінки  Дао.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509551
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.07.2014


Епоха великої осенi

             «Настає  пора,
               Коли  зірка  Да  Хо  все  нижче…»
                                                                   (Лі  Бо)

В’яне  епоха,  квіти  відходять  в  ніщо,
Стає  минулим  весна  кольорів  і  літо,
Велику  ріку  перетинає  жовтий  дракон,
Між  сторінками  пожовклими  «Весни  і  осені»
Вчителя  вічності  та  ритуалу  забутого
Побачив  суху  квітку  пу-гун-ін,
Зрозумів,  що  нині  епоха  Великої  Осені,
Епоха  Занепаду
Прийшла  в  край  весни  дочасно,
Прийшла  в  країну  квітів,  
На  землю  ніжного  лотоса.

Принесу  я  офіру  вином  рисовим
Синім,  як  наші  мрії,
Семи  Зіркам  Неба.
Збудую  великий  човен
Кольору  темної  яшми
І  відпливу  від  берега  
Цієї  дочасної  осені,
І  попливу  на  пошуки
Квітучого  білого  лотоса
До  берегів  далеких  
Вічновесняного  царства  У.

Над  баштами  Тай  Юані
Сходить  (як  завше)  Сонце,
Я  дочекаюсь,  як  західний  вітер
Відкриє  нарешті  ворота,
І  зацвітуть  сто  квітів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509550
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.07.2014


Гiлка кипарису

       «З  призначень  ритуалу  найцінніше  це  гармонія.  Вона  робить  прекрасним  Шлях  давніх  царів,  а  їм  слідують  і  в  малому,  і  в  великому…»
                     (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

До  старого  вчителя,
Що  став  волоцюгою  
І  змушений  блукати
Від  царства  до  царства,
Від  вельможі  до  магната,
Від  двору  до  обійстя,
Що  не  мав  навіть  прихистку,
Чіплялися  учні  юрбами
І  то  з  одним  запитанням:
«Скажи  нам,  учителю,
Для  чого  це  і  навіщо  –  
Виконувати  нудні  ритуали,
Одні  й  ті  самі  постійно,
Для  чого  ці  слова  і  жести,
Ці  шати  і  пісні  давні,
Навколо  ж  панує  зло,
А  ми  все  без  прихистку,
Без  затишку  і  домівки,
А  ми  все  блукаємо
У  пошуку  якогось  Шляху
Куди  і  навіщо?»
А  вчитель  все  їм
Спокійно  пояснював,
Хоч  не  раз  хотіли  
Його  вбити  люди  темні  і  злі,
І  таке  учням  відказував:
«Найважливіше  в  ритуалі  –  
Гармонія.
Вона  робить  шлях  давніх  царів
Прекрасним.
А  за  ними  всі  –  і  мудреці,  і  народ
Слідують.
Хоча  гармонія  не  завжди  доречна,
Бо  без  ритуали  годі  
Її  в  життя  втілювати.
І  яке  ваше  запитання  важливе!
Бо  в  ритуалі  відчуття  скорботи
Важливіше  ретельності.
Отже,  як  помру,  не  кидайте
Мене  при  дорозі,
А  виконайте  ритуал
І  станьте
Частиною  ріки  часу,
Частиною  оцього  Всесвіту…»

Примітка:

Ілюстрація  –  частина  картини  Ван  Гога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509370
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.07.2014


День проминув

           «О,  як  же  швидко  
               Білий  день  минає!»
                                                 (Лі  Бо)

Білий  день  швидкоплинний:
За  кожним  білим  днем
Настає  чорна  ніч  сліпих,
А  буває,  що  й  низка  
Білих  днів  припиняється:
Настають  темні  дні,
Які  можна  сплутати
З  чорними  ночами:
Можете  занурювати
Свої  пензлики  поетів
У  чорноту  ночі  замість  туші
І  писати  найчорнішими  знаками
Про  оце  сьогодення.
А  можете  малювати
На  білому  папері  
День,  що  проминув
Тільки  навіщо
Ви  сонце  теж  малюєте  
Чорною  тушшю  ночі,
Слухайте  краще  музику
У  цій  темряві,
Тільки  не  думайте  про  те,
Що  вона  теж  замовкне…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509369
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.07.2014


По свiту

«Прекрасно  там,  де  людяність.  
 Як  може  людина  розумна,
 Маючи  вибір,
 В  її  краях  та  й  не  поселитись?»
           (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

І  скільки  вчитель  не  їздив  по  світу,
Скільки  не  бачив  людей  жорстоких,
Скільки  не  чув  промов  і  порожніх  слів,
Не  переставав  дивуватися:
«Адже  прекрасно  тільки  там,
Де  людяність.  І  як  може  людина  розумна,
Та  ще  й  маючи  вибір,
В  її  краях  та  й  не  поселитись?
Але  де  вони  –  люди  розумні
У  наш  час  занепаду,
Ворожнечі  й  ненависті?
Царства  мають  бездушних  правителів,
Народ  мислить  лише  про  наживу,
Мудреці  давно  в  могилах  сплять,
Звір  Ці  Лінь  зник  і  від  людей  ховається,
Бо  вб’ють,  навіть  не  спитавши  себе  
Навіщо?
Бо  час  такий,
Що  той,  хто  позбавлений  людяності
Не  може  довго  лишатися  в  бідності,
Але  щастя  не  знайти  йому.
Бо  хто  людяний,
Тому  людяність  в  насолоду,
А  мудрому  ще  й  
Приносить  користь…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509217
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.07.2014


Над потоком буття

«Коли  б  мені  було  додано  ще  трохи  років,  то  в  п’ятдесят  я  б  взявся  би  за  вивчення  Книги  Змін  і  зміг  би  уникнути  великих  помилок.»
           (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Якось  стоячи  на  мосту  дерев’яному  
Над  потоком  бурхливим  ріки
І  його  споглядаючи  довго,
Вчитель  сказав  учням  здивованим:
«Якби  Небо  додало
Мені  нетямущому  і  неосвітченому
Ще  кілька  років  бодай,
Бо  час  завершується,
Я  би  взявся  би  за  «Книгу  Змін»
І  міг  би  уникнути  багатьох  помилок
Великих,
Хоч  помилками  є  тільки  ті,
Які  не  виправляються,
Бо  доброчинність  в  мене  від  Неба,
А  Хуань  Туй  –  отой
Злий  невіглас  і  сіяч  зла,
Що  він  може  зі  мною  зробити?
Бо  якби  Небо  захотіло  б  знищити
Доброчинність  і  просвіту,
Воно  би  давно  мене  погубило.
А  такі  сірі  невігласи  –  
Вони  ж  повелителі  юрби  тимчасові,
Вони  ж  керують  тільки  людьми  темними,
Як  той  правитель  Пу  Ті  злий
Сіяч  війни  жорстокий  –  
Піднебесну  збаламутив,
Людей  зробив  маленькими  й  навіженими,
Але  зникне  він,  як  темрява
Коли  сонце  сходить…»

Примітка:

Ілюстрація  –  картина  Ван  Гога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509216
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.07.2014