| Сторінки (7/671): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Чи знаєш ти, що сірий вік розлуки
Безслідно для кохання не минає,
Що надаремно пережиті муки
Отрутою зневіри все вбивають?
Чи знаєш ти, що рано, а чи пізно
Отямиться свідомість від дурману
І хоч душа тамує смуток слізно,
Та вибереться врешті із туману.
А ясний світ оновлено засяє,
Весна торкнеться звільненого серця
Яке нового янгола чекає
У кого чисті очі, як озерця;
У кого погляд вабить глибиною;
У кого упередження немає.
Хто в світ приходить сповнений любов’ю
Та інший Всесвіт щастям зігріває.
Чи знаєш ти, бажана й недосяжна,
Захована від погляду у часі
Про те, що сняться рідкісно й неясно
Минулого кохання миті ясні,
Хоч смуток огортає, та не дуже
І за минулим віченьки не плачуть…
Чи знаєш ти, далека і байдужа,
Що впертого мовчання не пробачу!
05.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали,
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А між людьми ж вони жили!
(Т. Г. Шевченко)
Хай вкупочці ми не росли,
Хай ми не грались, не сміялись;
І хай літа у нас пройшли
Доля від долі як най далі,
І хоч і прагнули серця
Знайти того, хто також мріє,
Та вже здавалось, до кінця
Замарною буде надія!
Здавалось… тільки диво з див
По волі Неба з нами сталось,
Тому що Бог нас разом звів,
Щоб ми повік не розлучались!
Нехай між нами перешкод
Ще так незміряно багато!
Та є реальність, є Господь;
І Він пошле нам в долю свято!
Колись, та все ж ми зійдемось,
Щоб поєднати душі й руки.
Хай тільки люди зможуть щось
Із допомогою науки
Зробити засіб боротьби
З проклятим вірусом століття,
Який вже стільки наробив
Всьому живому лихоліття!
Я знаю, будемо удвох.
Нам буде житися нелегко…
Та з нами є Любов і Бог -
Отож союз наш буде крепким!
вівторок, 24 березня 2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2020
Сама з собою гомоніла
Посеред ніченьки, без сну
Одна Душа. Вона весну
В добі минулій раптом стріла.
Ішло навстріч якесь дівча:
Обличчя ластовинням вкрите,
А очі – на весь світ відкриті,
Вогонь зелений в тих очах!
В косах – мов сонечко, рудих,
Вплелися білі першоцвіти,
По сукні синій – жовті квіти,
Мереживо стебел між них.
Ще віявся за нею шлейф
Із снів кохання і побачень.
Позаду йшов маленький красень:
Її слуга – казковий ельф.
Вона із кошика брала
В малу долоньку різнотрав’я
І розкидала вліво й вправо,
На радість щедрою була.
Солодкі мрії знай летять!
Відчула трепіт озаріння.
Бо в ній прокинулось горіння,
Очікування дивних свят.
Бо цього ранку вийде в світ
І стріне теж самотнє серце
У кого погляд як озерце,
А на душі – кохання цвіт!
Проскочить іскра поміж них,
Незрима нитка долі зв’яже,
А зорі спільний путь покажуть,
Сад буде раєм для одних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020
Я прагнув бачити тебе,
Бо так хотів тобі сказати
Про те, що ти повинна знати
Щемливу правду від небес.
Я прагнув бачити тебе!
Як прагнув бачити тебе,
Тому, що темними ночами,
Курсує смуток поміж нами,
Хоч я і стримую себе…
Як прагнув бачити тебе!
Зустріти мріяв я тебе,
Як зустрічають диво-мрію,
Коли квітневі вітри віють
І сяє небо голубе.
Зустріти мріяв я тебе!
В тім запевняю сам себе:
У тому, що мине негода
І знов прийде ясна погода,
А я стрічатиму тебе.
В тім запевняю сам себе!
Осяє Сонце небокрай,
Постане дивом нова днина,
В якій лиш ти, моя єдина,
В очах даруєш серцю рай.
Осяє Сонце небокрай!
18.03.2020 17:33
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020
Понад зусилля мушу жити
І лиш тому, що в світі є
Одна душа, якій світити
Повинне сонечко моє.
Нехай воно від болю тьмяне,
Нехай затягує імла,
Та крізь усе воно прогляне,
Аби десь квіткою цвіла
Чиясь любов на білім світі,
Хай в недосяжній далині
І будуть радістю зігріті
Мого життя нелегкі дні.
Ще добрі люди,- любі друзі,
Також не бійтесь! Я, - ще є!
Не так то легко злій нарузі
Здолати серденько моє!
Я ж бо, живучий, наче кішка.
Якби і здохнути схотів,
Помучуся, поскиглю трішки
І знов душею полетів
У синій простір піднебесся
Куди несе іще Пегас,
Щоб віршами з самого серця
Не раз ще радувати вас!
Не побивайтесь тож за мною:
Я ще тримаюсь на плаву!
Навіть тривожною весною
Надіями на щось живу!
18.03.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020
Ось і все! Ні весною, ні літом…
Знов чекати безсило чогось!
Облетять сподівання за цвітом
Як не діждеться серце когось.
Не тому, що не стало в нім віри,
Не тому, що бракує тепла,
Просто строк пізніх літ має міру,
Просто міра до болю мала.
Не боюсь оцей світ залишати,
Тільки маю в душі терпкий жаль:
Буде хтось вдалині тамувати,
В тяжко зраненім серці печаль.
Буде очі – мрійливо-зелені,
Застилати утрати сльоза,
Бо не встигла, голубка, для мене
Хоч би слово привітне сказать!
Я тримаюсь! Щосили тримаюсь!
Все, що в силах наявних роблю
І на ласку небес сподіваюсь,
Муки терплячи, щиро люблю!
Тільки тіло – украй непідвладне…
Вже не в силах на краще іти…
А попереду – сонечко ясне
І далеко ще так до мети!
17.03.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2020
Крутнулася куля землі на градус,
Завечоріло, смуток є, - нехай!
Та поміж іншим: тихший він за радість,
Ґрунтовніший, хоч часом понад край.
У вікнах сутінки – от в серці віє смуток!
Минають дні, мов стерті п’ятаки…
Знов у дитинство не дано вернутись,
Та просто тиша, тиша навкруги.
Та прийде час. Неспішний. Тихий-тихий.
Просвітлений, прозорий, гарний час,
Що дасть душі широкі, дужі крила
Та впевненими в собі зробить нас.
Зробить він нас добрішими, чистіше,
Сильнішими на кожний новий день.
Смуток не серці… він завжди тихіший
За радість, що услід за ним іде.
11.03.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2020
Ну, от і все. Мов дих передостанній
Цей новий день засяяв у вікні.
Зима відходить і душа в чеканні
Відкрила двері щастю і весні.
Ще буде холод, будуть заметілі,
Ще приморозки вдарять по землі,
Та вже готові в дерев’янім тілі
Розкрити очі пуп’янки малі.
З гілок беріз впадуть доземно сльози,
Руном зеленим вкриються ліси
І перехопить неодмінно подих
Від вічної весняної краси.
Квітучу гілку до свого обличчя
Пригорне жінка в ніжнім почутті
Вона для когось щедрим сонцем зблисне
Любов’ю зігріваючи в житті
І будеш жити, будеш твердо знати
Що ця душа з усіх лише одна
Спроможна поруч у житті стояти
І виглядати здалеку з вікна
Впадуть дороги стрічками під ноги
Крізь сто розлук пройдемо, аби знов
Вернутись в день, де вже нема тривоги,
Де правлять балом віра і любов
В прекрасний вечір ми запалим свічі
Та по фужерах розіллєм вино
Буду дивитись у зелені вічі
В яких душа втопилася давно.
Текуча мить. Цей день передостанній.
Сліпучий промінь сяє у вікні
Зима минула, а душа в чеканні
Про грона мрій нашіптує мені.
28.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2020
Прийшла Свята Неділенька
До старого в гості.
А старий, попід віконцем,
Гріє старі кості.
Тулиться до батареї
Мов до молодички.
Не позбудеться своєї
Старечої звички.
Питається Неділенька
У цього старого:
Чому, - діду, - сидиш вдома
Та не йдеш до Бога?
Святі храми о цю пору
Вірян закликають.
Там ікони грішні душі
Вже давно чекають.
А старий неділі каже:
Гріха не боюся!
Я щоранку, до світанку,
До Бога молюся.
Молюсь Йому за родину,
За дітей, за внуків;
За єдину Україну,
За ліси та луки;
За безхмарне синє небо;
За сріблясті води;
За лани широкополі,
Фабрики й заводи.
Прошу в Господа єдине:
Нас не покидати.
В кожне серце, в кожну душу
Світ надії дати
На Святе благословення
В кожну нову днину
В якій радо відкриваєш
В людині Людину.
А Господь – зі мною, поруч,
Ось тут, біля серця!
Так що ти, Свята Неділе,
На мене не сердься!
Посміхнулась Неділенька
Мов дівчина мила
І ясним погожим ранком
Поблагословила!
16.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2020
А нас чарує дивосвіт любові.
Які пахнющі, та п’янкі слова!
Невже ще й досі не схолола в крові
Давня весна, що знов несе дива?
Нехай у зморшках наші очі й губи,
Минулих втрат відбиток на чолі,
Та ти дивись: о, - як обоє любимо!
Бо тішимось, як дітоньки малі.
Які ж то ніжні доторки руками,
Промовисті ще погляди палкі!
Нові слова вигадуємо самі,
Бо ті, що є, - вже й ніби не такі…
Сторонньому це здасться дивиною:
Що в цих літах ми здатні на таке.
Хоч голови нам вкриті сивиною,
Та серце в грудях чуйне і жарке.
Не озираймось на літа прожиті,
Цінуймо оцих днів летючу мить.
Ми ще пройдемось по зеленім житі
Коли у червні в небі загримить.
І ти згадаєш, як колись блукала,
Збиваючи стеблини босоніж,
З ромашок та волошок виплітала
Віночки до шовкових русих кіс.
Здіймається зоря над світом рання,
Під чарівні мелодії пісень.
У дивоцвіті пізнього кохання
Стрічаємо наступний новий день.
15.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2020
ВИБІР
В бенкетах, в гульках буде ніч
Де п'яні хіть і сміх.
Де стануть в герці віч на віч
Вся праведність і гріх,
А потім хтось буде молить
У неба співчуття,
Бо не змоглось, як треба жить
Не один день - життя!
Чи цінував він кожну мить,
Чи когось в ній любив?
Чи був у стані ніби спить
Як вибір свій робив?
Спокус невичерпний запас
Для нас у темних сил
І чи буде нам дано час
На рухи від могил?
Не тих могил де тліє плоть,
А тих, де лиш душа
Буде сама поміж зірок
В самотності літать
Без права знов прийти в життя,
Щоб в ньому розцвісти
Для добрих справ, для почуття,
Для світлої мети.
11.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020
Пресвітлий день, почнись з Моєї Музи,
Яка до мене зайде в слушну мить.
Ми разом ще Поезії послужимо,
Ще здіймемось на крилах у блакить!
Про що будемо у годину ранню
Душевну мову вести в білий світ?
Віддаймо шану зрілому коханню,
Що в давніх веснах розпочало цвіт.
Дивись, це ж там такі шовкові вруна,
Під білопінню яблуневих віт.
Там ти зовсім незаймана і юна
І я ще там як милий першоцвіт.
Соромилися руки простягнути
Одне другому, тільки раз в раз
При зустрічах хотіли разом бути
Ну хоч би трішки, на неповний час.
На груденята струменіли коси,
Кирпатий носик дерся догори,
Ми ще не знали чого серце просить,
Чому воно то мліє, то горить!
Складалися слова в щемливі рими,
Під олівцем засіяний папір…
Соромлячись, чекав я за дверима,
Аби вручити свого серця твір.
Виходила ти, а в руці – відерце,
Ніби потрібно винести сміття.
Пташиною тріпоче в грудях серце,
В очах хлюпоче перше почуття!
Віталися і я вкладав у руку
Свої вірші в які всю душу вклав.
Ішлося в них про перші тяжкі муки,
Яких без тебе в оті дні зазнав.
Читала ти і дуже червоніла,
А сині очі ніби волошки
Цвіли від щастя, а серденько мліло,
Від тих віршів – невправних та палких!
Далеких літ донісся тихий шепіт…
Життя минуло в болях і трудах.
Ми завжди разом. Нам обом на плечі
Сідає щастя синьокрилий птах.
Я зазираю у блакитні очі.
Знов, як і вперше, голова в хмелю!
Тобі, Кохана, зізнаватись хочу,
Що я безмежно вдячний і люблю!
27.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2020
Меня поймёт лишь тот, кто любит,
В чьём сердце зоренька горит,
Кому без мёда сладки губы,
Кто днём и ночью говорит:
Любовь! Любовь! Какое имя!
Я днём и ночью во хмелю.
Любовь, Любовь, да ты скажи мне,
За что тебя я так люблю?!
Она глядит, с восторгом тая,
Сердцем желая песни петь.
За что ты любишь – я не знаю,
А я люблю за то, что есть!
Любовь, Любовь, святое имя!
Его лишь в храме повторять.
Любовь, Любовь, да ты скажи мне,
С ума Любовь не сводит зря!
И коль уж встретишь, коль полюбишь,
Возможны счастье и беда
И ты душой крылатым будешь,
Не остывая никогда!
Любовь, Любовь – родное имя
И средь зимы волнует кровь!
Любовь, Любовь! – да ты скажи мне,
Навек да здравствует Любовь!
22.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862279
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2020
Колись малим я на порозі став:
Куди іти? До кого та для чого?
Двері відкрив, а розумом не знав,
Що стежка ця межи людей – до Бога.
Пішов у світ. У сиву далину,
На все життя покинув рідну хату.
Сірим струмком з гіркого полину,
Брала свій біг стежина в світ багатий.
Текла вона до безлічі доріг,
Вливалась в них для простору і руху,
Аби життя розпочало свій біг,
Зустріло радість, горе, щастя, муку.
Всього дісталось! А найбільш за все
Пізнав любов. Щасливу і не дуже…
І все, що з нею в білий світ несе
І злет до зір, і мрії, і байдужість…
Дав милість Бог, бо полюбив життя
Так як можливо було полюбити!
Коли наївне світле почуття
Давало сили після смерті жити.
Тоді як інші в розпачі німім
З життям прощались, падаючи в п’янку,
Продовжую боротися у нім,
Все вище й вище піднімаю планку!
Ні! Не хвалюсь! Живу, - не як усі:
Через «не можу», прагнучи до волі,
Навіть крізь сльози починаю сміх,
Аби душа не гинула від болю.
Стіни кімнати, двері та вікно
Для всіх доступні, радо відчиняю!
Бо що від Бога наче дар дано,
То по частинках іншим відділяю.
А ті частинки, - слово від душі,
Яке виношую у собі мов дитину
І буде воно жити у вірші
Навіть тоді, коли я світ покину.
До тої миті ще є шлях життя,
Ще є любов, кохання і надія.
На схилі літ це світле почуття,
Вже нас обох підтримує і гріє.
Моя стежино, дякую тобі
За кожну зустріч після літ розлуки,
За давні весни в сяйві голубім,
За миті щастя, боротьби і муки!
19.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2020
Блуждают две души во тьме,
Возле орбит планет.
Да оказалось, новых встреч
Для них как будто нет.
А хоть сведёт судьба людей,
Да счастьем обойдёт
И тот, кто стал бы всех родней,
Лишь рядышком пройдёт.
Найти тебя, - мне не дано
И в этом весь секрет.
Хоть друг для друга нам давно
Альтернативы нет.
Вереницу прожитых лет
Отпустим в пустоту
Тебе, - другой подобной, - нет!
Встречаю вновь не ту…
Так что же делать нам теперь?
Ты помнишь ли о том,
Как ждал тебя, открывши дверь,
Хозяйку ждущий дом?
Не слышала, как голос мой
Не спал в ночи, звучал,
Как я повязывал с тобой
Начала всех начал?
Услышишь ли теперь его,
Прожив десятки лет?
С кем-то другим, когда того
С тобою рядом нет?
А может, спросишь: для чего
Былое ворошить,
Коли судьбой так решено?
Да и когда уж жить?!
Прошла давно моя весна
Да и твоя следом
И только лишь в нечастых снах
Мне снится милый дом.
В этом дому из окон свет
Струится маяком
И ты живёшь, чтоб я весь век
Имел мечтать о ком.
Когда дороги серпантин
Мне приближает даль
И где в конце того пути
Окончится печаль.
Недолог сон. Минула ночь,
Тускнеют фонари,
Всё, что приснилось, - канет прочь
Под сполохи зари.
Ты скажешь: внемли и очнись,
Да оглянись вокруг
Возможно, проживает жизнь
Твой самый близкий друг
Не где-то там, где не был ты,
А здесь, в родном селе,
Чей мир душевной красоты
Всех краше на земле.
15.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2020
Просив у Бога я поради:
Скажи, Мій Боженку, порадь!
Ти дав в житті останню радість,
Та серцем я тому не рад.
Не можу душу я звільнити
Від того, чим до цього жив,
Що прагнув наче воду пити;
Чим більше всього дорожив
І дорожу. Єдина в світі,
Хоч не моя, не при мені…
Вона як зірка в небі світить
В пітьмі ночей і в ясні дні.
Ти знаєш, Господи Всевишній!
Що по ночах не знаю сну,
Тому що серцем щирим кличу
Свій вічний біль, свою весну!
І це тоді, коли Тобою,
Даються шанси для життя!
Коли явив у цьому Волю,
То забери це почуття!
Хай я за Нею не сумую,
Забуду очі і вуста,
Хай покохаю я другую
Хоча вона зовсім не та…
Та вона раптом полюбила
Твого нещасного раба
І щирим серцем запросила
У новий Всесвіт, де журба
Гніздо не звиє, де у домі
Чекає затишок, тепло…
Все те, чого в нелегкій долі
Вже стільки років не було!
Отак до Бога я молився
Мовчала чорнота німа.
Землею низько сніг стелився,
Поміж дерев брела зима.
А я чекав з Небес поради.
Бо хто ж іще її подасть?!
Якщо про мене знати правду,
Лише один він має власть.
Чи геть тікати світ за очі,
Чи залишитись, аби знов
Лише у мріях в темні ночі,
Ковтати привидну любов?
І прославляти гіркий трунок
Немовби молоде вино,
Де жив дівочий поцілунок
Давним-давно, давним-давно!
А ще земля… оця, де зараз
Я доживаю свої дні.
Немовби на в’язничних нарах.
Яка так дорога мені,
Що я не в силі проміняти
На милий затишок… тепло…
Яка мені як рідна мати
Де рідна мова, де село,
Де щирі люди-українці -
Талановиті і прості.
Де тяжка доля всім по вінця,
Та не спішать кудись летіть.
В кінці молитви ніби думка
Від когось виникла здаля:
«Лишайся! В чужину не сунься.
Тут твоя доля і земля!»
12.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2020
Заграв весь світ веселкою барвистою!
Дивуюся: чом це раніш не бачив?!
Ти стала із усіх, на диво близькою,
Та як тобі при зустрічі сказати?
Весни стрімкий політ,
Калини білий цвіт,
Перед тобою терпну і німую!
У тобі цілий світ,
Любові дивоцвіт -
Як не бажати, цінувать такую?!
Весна відщебетала солов’їново,
Пора ранкова липами духмяна.
Ти у щоденні бажаною, ніжною,
Царюєш в серці люба і кохана.
Минуло стільки літ,
Від юності привіт
Ми ловимо, коли у чарах ночі,
Здіймаємось в політ,
В країну Сонцесвіт
Де диво граєм сяють наші очі!
Гарячий серпень на плече, легесенько,
На павутинці опустивсь спочити.
На наших скронях паморозь білесенька,
Вже почала свій візерунок шити…
На листях жовтий цвіт,
Пора дозрілих літ.
А на серцях у нас пора квіткова!
Бо голоси внучат
Так радісно звучать!
Це щастя не загублена підкова.
03.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2020
З НОВИМ РОКОМ!
Новий рік на порозі. Одна лиш доба
Залишилась для нас від нестримного часу.
Промайне і вона. Та нехай нам журба
Не спішить наливати полинову чашу.
Краще келих вина в дружнім колі сім’ї;
краще пісня і сміх, віра в диво казкове;
Краще очі щасливі твої і мої
І дитинства пора назавжди веселкова!
Білим снігом встелила весь простір зима,
Кожну гілку в садку снігуром прикрашає.
А вже Санта старий на оленях до нас
Із Лапландських країв до гостин поспішає!
Відчиняймо для нього серця і дома,
Накриваймо столи для багатого свята,
Веселішого часу у долі нема,
Чим зимового балу подія строката!
Хай кружляє мелодій чарівний танок,
Хай здоровими будуть у ніч новорічну
І маленька дитинка, і старий дідок,
І бабуся сивенька і внучка тендітна!
Хай над світом засяє надії зоря,
Перестануть навічно гармати стріляти!
Хай любов’ю юначою очі горять
І в оці сімдесят ще могти цілувати!
Будьмо, друзі і рідні! Шануймо себе!
Ми ж бо варті найкращої світлої долі!
Хай для кожного з нас з милосердних небес
Зійде дух доброти від Всевишньої Волі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2019
Чи я казав, що нашу долю не змінити?
Чи це є правда, а чи ні?
О! – як же тяжко без надії серцю жити!
Хоч сяє сонце у вікні.
Багато років посилав свої печалі
Поза кордони у віршах.
Не відзивались хоч би чим туманні далі
І тихо плакала душа.
Тож ніби попіл, від скорботи впав на скроні,
Мій білий іній, ранній сніг
І повернутись у весну, де мак червоний
Цвів на полях, - я вже не міг.
Не помилився щодо долі, щодо пісні
Наших пригноблених сердець.
Тому що там, де обом душам жити прісно,
Там почуттю прийде кінець.
Бо неможливо цілий вік кохати мрію
Та все в полоні у розлук
І хоронити у пісках живу надію
Під злий розгул душевних мук.
Тож чи потрібно жити далі у тенетах?
Чи йти на волю не пора?
А раптом щастя в мою долю повернеться,
Буде веселки нова гра.
Прийдуть з весною почуття, мов квіти нові,
Та нові зустрічі прийдуть.
Вже іншу пару у чарівний світ казковий,
У нову долю поведуть.
27.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2019
Ти так і знай: оце життя, що нині
Ми проживаємо, дано нам не на раз.
Після того, як ці біжучі днини
Нам відрахує невмолимий час
І якщо ми з тобою проживемо
З любов’ю в серці по останню мить,
То Бог нам шанс у новий вік поверне,
Щоб ми могли разом не просто жить,
А по висхідній душами зростати,
Все далі й далі і весь світ любить,
В готовності всього себе віддати!
Для блага світу навіть в жертву стати,
Аби живим лишився білий світ.
Засилля зла панує над землею.
Ось-ось розв’яже світову війну…
Що станеться з країною цією?!!
Тут кріпаками люди спини гнуть
І злидні, злидні лізуть зі шпаринок,
Немов мурахи на солодкий крам…
Чи наберешся ти колись людино,
Чи так і будеш лізти навіть в храм,
Мов у крамницю аби навіть Богу
Хоч щось продати, ну хоча б за гріш…
Та збагатитись. Бога на підмогу
Покличеш ти… за інших чим ти гірш?
Та не забудь: у церкві гендлювати
Спаситель наш нікому не давав!
Там, де Отця дано нам шанувати,
Мамоні не дано ніяких прав!
Різдво на часі. Помолімось, люди
В подяці Небу за такі свята!
Хай поміж нами світла радість буде
Та світить з неба зірка золота!
23.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2019
Душі моєї рідні пташенята,
Ви випурхнули в ясний світ людей.
Розправили під зорями крилята,
Немовби щира пісня із грудей!
Із кожної книжини в спраглі душі,
Заходите, лікуючи біду.
Я з вами, мої діти, також мушу
Планету рятувати на ходу.
Я стукаюсь у кожні перші двері,
Байдужість виганяю із очей,
Записую на хмарному папері
Травневу оду зоряних ночей.
Запрошую повірити й кохати,
Помріяти про щастя неземне
І на долонях серце дарувати
Так, як із неба навчено мене.
Мої вірші виношую під серцем
Дарую їх чоловікам, жінкам…
Живе в душі оте чуття, - найперше
Яке єдиній з серцем я віддам.
Його беріг від вітру крижаного
Байдужих зим, а чи спекотних літ,
Щоб знов і знов, надіючись на нього,
Душею в небі відчувать політ.
23.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2019
Зізнаюсь тобі, що я мріяв про тебе.
Не знав тільки стріну чи ні.
У шибки вікна сонцем бризкало небо,
Або кучерявився сніг.
Весну білі лебеді несли на крилах,
В струмках вигравав водограй
І літа пора над землею летіла
Квітковий даруючи рай!
Чи відала ти у тих днях, що минули,
Що я ніжно кликав в ночах?
Коли всі надії немов потонули,
Ледь пломінь свічі не зачах.
Немов у безмежні простори космічні
Летіли сигнали мої.
Та мовчки ковтала їх зоряна вічність,
Мовчали далекі краї.
І вже, коли серце з відчаєм змирилось,
Коли безліч весен спливло,
То сталося раптом омріяне диво:
Від тебе сигнал донесло.
З минулих років українська красуня
Свій голос подала здаля,
Про те, що вона мою пісню почула,
Як тужне «курли» журавля.
А потім і зовсім розкрилися далі -
Зв’язались серця крізь ефір,
Аби поміж нами не жити печалі,
Сльоза не туманила зір.
Нехай же віднині під дзвін новорічний,
Нам віриться в кращі часи.
І як би не гнули проблеми нас вічні,
Не вішаймо більше носи!
Мине трохи часу зустрінусь з тобою
Для того, аби назавжди
Не знала ти більше розлуки зі мною,
Щоб десь не губились сліди!
18.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019
Отчего день сегодня пригожее,
Отчего даже тучи не в счёт?
Почему, вопреки непогодине,
По-счастливому, сердце поёт?
Далеко до начала весеннего!
Ещё только неделя зимы.
Отчего, после плача осеннего,
Улыбаемся ласково мы?
Не ныряем душою в прошедшее.
В нём от счастья былого зола…
В конце жизни, друг дружку нашедшие,
Мы не видим в сегодняшнем зла.
Не грустим, оттого, что сединами
Нам украсило время виски,
Распахало нам лица морщинами,
Рвало лиц красоту на куски,
Только души у нас не затронуты
Пеплом прожитых бурь и тревог.
Паруса наших будней наполнены
Ветром новых надежд и дорог.
Так давай же, с Господнею помощью,
Тронем в путь веря в жизнь и себя,
Видя звёзды в мерцающей полночи,
Принимая, прощая, любя!
16.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2019
Дай мудрості та сили, добрий Боже,
Дай в серце до нужденних доброту!
А те, що я сказати в слові можу
По Твоїй Волі вдягну в красоту.
О! скільки часу я прожив в печалі!
Гадав, що зірка згасла назавжди.
Не знав, чим серце житиме надалі,
Бо милої загублені сліди.
Загублені сліди в опалім листі.
На тих доріжках, де обоє йшли.
Які ж то були наші душі чисті,
Які ж бо ми закохані були!
Гадалось нам, що тільки одну зиму
Судилось бути нарізно в житті.
Та вийшло так, що потяг щастя – мимо,
А хтось із двох лишився на путі!
Не нарікаю, Господе, на Тебе!
Випробування гідно зміг пройти.
За лихо в долі вказую на себе,
За миті щастя дякую: це – Ти!
І як би не ладнались мої справи,
На Тебе покладаюсь, Боже мій!
Мені ти сяєш у небесній славі,
У силі незборимій, у Твоїй!
Літа мої просунулись до краю
Та твоя Милість поруч мене йде:
Бо вже до слуху звістка долітає,
Що янгол із небес мене знайде.
Знайде для того, аби поруч жити
І тім чинити воленьку Твою,
До скону днів, - відпущених, - любити
У закордоннім, у земнім раю!
15.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2019
До середини вересня мій човник допливає,
Вздовж берегів по літньому ще зеленіє тло.
Та вже не по серпневому ранками повіває,
Садками яблуневими красується село.
Гілками обважнілими дерева попід хатами
Немов жінки, підтримують доношені плоди,
А ті в листі виблискують, такі червоно-матові,
Аж хочеться зібрати їх до кошика, сюди!
Я вранці вийду неквапом, нектар садів вдихаючи,
Про тебе, - повторяючи,- написані рядки.
Тому, що так багато літ мій день розпочинається.
Живу тобою, а тому про тебе всі думки.
Нехай вважають, що брешу, нехай комусь не віриться!
Та Бог із ними! На таких зважати не хочу я!
Тому що в серці моєму мотив пісень не зміниться
Допоки поруч ти зі мною, земна любов моя!
Зайду до хати і побачу: тебе, моя голубонька!
Ти будеш вправно поратись, готуючи стола,
А в пам’яті, а в пам’яті солодким щемом клубиться:
Яка ти в темну ніченьку спокуслива була!
Присядемо за столика на кухні, біля мисника.
Картопельку паруючу на пару поїмо
І кави філіжаночку знайдемо миті випити,
Щоб потім, як розійдемось, нам хороше було!
Зійде вечірня зіронька на шлях Чумацький з Місяцем.
Отак, як двоє підемо в осінній тихий сад.
Щоб разом в бездні Космосу про вічне щастя мріяти,
Як нам весною мріялось багато літ назад.
15.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2019
Як сходить Сонце над Землею,
Отак і ти, моя зоря,
Зійшла над долею моєю
З країв, де теплі є моря;
Де зимня віхола не віє
Де вітер лагідний ледь-ледь
Між пальм високих подих сіє;
Де під ногами ожеледь
Не вибива з-під ніг опору
Тоді як тут, де ще живу,
В завжди важку зимову пору
Мов у в’язниці наяву
Я день грудневий починаю
З того, що думи всі мої
До тебе, в далеч відлітають
Як птиці в неблизькі краї.
Між нами поки що розлука,
Та хай і так, аніж ніяк.
Ми були в світі друг для друга
Та не був даний долі знак
Що десь ми є у світі цьому
Що в розпач краще не впадать
Поставити у часі кому
Щоб сподіватися і ждать.
Пройде доба, настане вечір
З’єднаємось через ефір
І мову поведем про речі
Які сягають вище зір
Які прості і незвичайні
В яких минуле й новизна
Де в серці віра життєдайна
Що я вже твій, ти не одна
І наостанок на добраніч
Ми побажаєм навзаєм
Ніч промайне, настане ранок,
Життя почнеться новим днем!
10.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2019
Нещасливе кохання, о! – скільки сил ти забрало!
Оцієї душі, що плакала в плині життя.
Ти у вірному серці мов ватра осіння палало,
Навздогін за нездійсненим слало своє почуття.
Наче пташка на волю з грудей воно вилітало
І за мрією вслід все рвалось з обіймів імли,
А за ці марні мрії примари нічні поставали
У яких ніжні ласки, гарячі обійми були.
Нещасливе кохання! Залиш назавжди мою душу!
Вже, - напевно, - пора отямитись, в розум прийти.
Я до нової казки обличчям звернутися мушу,
До реального щастя реальну дорогу знайти.
Чи свою синю птицю у цьому житті ще зустріну,
А чи станеться знову невдалої спроби обман?
Вже з далеких країв я чую як кличе людина,
Аби я відгукнувся, не линув в рожевий туман.
А мені в ніч минулу знов чомусь вперто не спалось
І обличчя бажане тривожило спокій душі.
І з глибин підсвідомості слово до слова складалось,
Щоб кохання моє засвідчити в новім вірші.
Як втомилося серце омріяне щастя чекати!
У реальній в’язниці терпіти скорботи й жалі…
Та чи вже не пора до нових реалій звикати,
Бо живемо лиш раз на Богом нам даній Землі.
Вже і так стільки літ змарновано в марній погоні!
А мета не досягнута, гине душа в самоті.
Золочену карету понесли запінені коні,
Та вінчальний набат не буде звучати в житті.
Королево моя! Чому ти не стала моєю?!
Чи твоє миле царство без мене не знає біди?
Безкінечна розлука явилась лихою змією,
Не дає новим веснам прийти своєчасно сюди.
Нещасливе кохання! Тебе назавжди відпускаю!
Вибачаю розлуки, весь розпач безсонних ночей,
Та чи зможу я жити без тебе – їй,- Богу! – не знаю!
Як не бачити більше знайомих до болю очей?
Прийде нова весна, відбудуться нові знайомства,
І ймовірно, що прийде до серця нове почуття,
Зачарована Муза народить у віршах потомство
І ми пустимо книгу в щасливе і плідне життя!
02.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019
Дивись: долоні спорожніли.
Я ніс до тебе всю красу!
Та поки ми в житті зустрілись,
Розлука випила росу,
Яка була на юних квітах.
І ось – лиш доторки долонь…
А квіти – лихом перевиті,
Пожер безжалісний вогонь.
Сприймай хоч те, що залишила
Для нас обох недоля зла.
Я не питаю: чим ти жила
І не питаю з ким була,
Мене ти також не розпитуй!
Все що минуло – відгуло…
У тебе з днів минулих діти,
У мене й зовсім не було,
Коли за діток не вважати
Щемливі витвори душі.
Оці, - що в книжках люблять спати.
Мої замріяні вірші.
Вони ідуть з самого серця!
Буває, рвуть нутро грудей…
Коли не можуть в цьому герці
Прорватись в світ простих людей.
Бо ж скільки в світі перешкоди,
Та не скасованих табу!
Від смерті рвуся всім на подив,
Проблеми тягну на горбу!
Бо треба ще! Комусь ще треба
Душевне слово з моїх вуст,
Яке здіймається до неба
В молитвений сорокоуст!
Тож дряпаюсь по слизькім схилі
Глинистих урвищ уві сні,
Щоб наяву: прекрасні й милі -
Вуста всміхалися мені!
05.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2019
Зими початок. Перше грудня.
Довіку не забуть мені!
В цей день, як мів північний студень,
Погасло сонце у вікні.
Доля пішла по іншім руслі,
Крізь всі загати небуття,
Коли щодня боротись мусиш
За кожну мить свого життя!
Давно це сталось! Більш піввіку.
Мав би вже звикнути давно.
Візок. Безсилля. День каліки
І сонце сяє у вікно!
І попри все прожити треба
Цей день без стогону, плачу.
Чекати милості від неба,
Робити те, що по плечу
Іще лишилось. Рідне слово.
Коли закохана душа,
Плекає в серці рідну мову
І світлим методом вірша
Комусь на світі серце гріє,
Лікує виразки в душі,
Щоб не вмирала в них надія
На кращу мить у їх житті.
Нехай вікно моє високе!
Не все із нього бачу я.
Та небо там, - за ним, - широке!
Там сад, там пісня солов’я,
Там те, чого ось тут немає,
Та мрія, - наче диво-птах
У небо зоряне злітає
І весни в серце поверта!
Там білим лебедем я кличу
Свою лебідку у життя,
Або журавликом курличу
У вирій линучи… і так
Живу щодня і щогодини,
Попри недолю і біду!
Ще диво станеться: єдину
Десь між людей собі знайду,
Щоб з нею до кінця прожити
Свій вік земний, в своїм раю…
Не докоряти, не ганити
Нелегку доленьку свою!
01.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2019
Вітаю Жінку у твоїй особі,
Яка в ночах спокою не дає.
Весь час п’янію, наче від напою,
Що в келиху іскристо виграє.
Ти – дивовижна! Часом – незбагнена.
Наповнена принадами життя.
Чи не тому продовжує у мене
На серці бушувати почуття?
Вже скільки літ, дивуючись, любуюсь,
Тобою, Жінко, радосте земна.
Бажаю! Обіймаючи, - цілую,
Моєї долі квітко чарівна!
Квітуй, кохана! Зачаровуй серце,
Допоки ще бажана і п’янка.
Тебе кохаю! І завжди – як вперше:
Незайманим коханням юнака.
04/03/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019
Пожалій мого серця жалі
І почуй його сльози і муки,
І для чого, скажи, на Землі
Ми ступили на стежку розлуки?
Вранці Сонце з-за лісу встає,
Клапті ночі з кутків виганяє,
Та, на жаль, як було – так і є
В його сяйві тебе все немає…
Не збагну в чім провина моя.
Перебрав в голові свої думи.
Може, винен той спів солов’я,
Що повірить весні напоумив.
Коли цвів в кінці квітня бузок
І гойдались гілки черешневі,
Ми стрічались в садочку удвох
Мрії були як квіти рожеві.
Вони ллялись із наших голів,
Наче в березні днях водопілля!
Вигравали мережива слів
Про любов назавжди, про весілля!
Як збудуємо радості дім,
Як появляться в нім пташенята
І як будемо ставити їх
На міцні, на орлині крилята!
Та не так в долі склалося, ні!
І не відаю в тім чия воля.
Все лишилося в давній весні.
Я в житті наче в полі тополя.
Під негоди вітрами стою,
Наді мною птахи в небі линуть…
Чи діждуся ще радість свою,
Чи зустріну між інших єдину?
Та життя наче день у вікні
Свої терміни стиснуті має.
Нездійснені надії і сни
В повсякденні зникають, зникають…
Ой, вітри, передзим’я вітри!
Ви мене серед поля розділи
І вбрання молодої пори
Із тремтячих гілок облетіло!
Промине неодмінно зима
І повернуть додому лелеки.
Чи любов знову прийде сама,
Чи мені її ждати здалеку?
27.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Квітка надії у саду життя
Колись, - було, - від засухи прив’яла.
Чи буде з Неба щире співчуття,
Чи буде Його милість – ще не знала.
І ледве-ледве дихала вона
У передсмертнім здушенім тремтінні.
Волога щастя від підземних надр
Не піднімались до її коріння.
Та час пробив: згустились пасма хмар
І як на те вершилась Милість Бога,
За всі страждання посланий їй дар:
Напівзабута дорога волога!
І перші краплі впали на стебло,
Немов зі сну прокинулась, ожила!
Як навесні в минулий час було,
В прив’ялі листя повернулась сила.
Сила життя! Ожив життєвий сад!
Зеленим листям одяглися віти
І повернулась молодість назад,
Щоб пишним цвітом чиєсь серце гріти!
А навкруги по іншому було:
Змітала осінь побуріле листя,
Яке у літі пишно відцвіло
І ось летить у небуття страхіття!
Красива казка? Безсумнівно, - так!
Та кажуть люди: хто у мрію вірить,
Тому від неба буде віщий знак
І Бог тому щедротами відмірить.
Плекаю мрію все життя своє,
З далеких далей своє щастя кличу…
Слабка надія живе в серці. Є!
Та чи вона вже не на ладан дише?
Бо це життя нестримно у віки
Летить, мов річка в прірву водоспаду!
Послало б Небо дружньої руки
Підтримку щиру та кохання радість.
25.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2019
Передзим’я землю обіймає,
Мов крізь сито сіє дощ мілкий,
А з країв, де й зараз сонце сяє,
Долинає ніжний голос твій.
Все життя, можливо, снив тобою,
Звав до себе, тільки не зустрів…
А тепер вечірньою добою
Серце твоє піснею зігрів.
Вже й не ждав від долі цього дива.
З тим, що є - змирився назавжди.
Осінь пізня в ірій відлетіла,
Вітром замела чиїсь сліди.
Кличеш ти до себе, щастям маниш,
Привидом далеких ніжних літ.
Як мені побачити з туману
Чи насправді це троянди цвіт?
Може, перше враження – омана.
Час пройде і прийде гіркота.
Біля мене тобі кепсько стане,
Буде мені думатись: «не та!»
І назад мені не повернутись,
Бо згорять розведені мости!
Без Вітчизни я не зможу бути,
Без чужини вже не зможеш ти!
Тож нехай все буде так як склалось.
Юності немає вороття.
Дякую, що серцем одізвалась,
Дякую, що кличеш до життя!
В самоті своїй цей вік відбуду
Скільки Богом дано на землі.
Та ховатись за моря не буду,
Як це роблять люди-журавлі!
21.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2019
Хто хоч би змалку не зазнав села,
Той долею обділений добряче.
(О. Печора)
Давно покинув я своє село.
Виріс у місті, вчив чужинську мову
Ворожі цінності собі мав за основу
Та щось в душі і в пам’яті жило.
Моє село… О! – як же я хотів
Акації гілок твоїх торкнути!
Із хлопцями аж до ставка гайнути…
Та від нових, просталінських катів
Мав іншу долю: стіни сиротинця,
Відсутність мами, сестер і братів,
«Взвєйтєсь кастрамі» - піонерський спів,
Режим напівв’язниць, напівзвіринця.
Тікав додому, до свого села!
Де над ставком чекали верби сиві…
Мене спіймали, привезли, побили,
Бо ж милосердна доленька була!
То й слава Богу! Навіть і за це!
Я дякую не тільки лиш за муку,
А й за людську, - премудрую науку:
Попри сльозу – не хмурити лице!
І вже пізніше, коли чорна ніч
Лягла надовго над моїм майбутнім,
Село моє! Було в душі присутнє
І Україна з серцем віч на віч.
Лежиш, бувало, тіло хоч живе,
Та непідвладне моїй власній волі,
а в пам’яті – жита у щедрім полі
І дівчина у тих хлібах пливе.
Заквітчана ромашковим вінком,
Схожа на ту, кого душа кохала,
Вона вела та за собою звала
Де Сонце ждало он, за тим вікном!
Можливо, це і втримало мене
Не вилетіти за земну орбіту,
А втриматись за осереддя світу –
Село моє! – пристанище земне!
20.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2019
Туман осінній над долиною
Суцільним маревом лежить.
Вологий шлях попід машиною
Повільно тягнеться, біжить.
І раптом річки в’юнка стрічечка
Сріблом блиснула в стороні!
Було колись, вела доріженька...
Тепер біжить, та не мені.
Тепер рибальство тільки згадую,
Немовби світлий сон швидкий
І мало що так серце радує,
Як плесо, поплавці, вудки.
Ах! – Боже мій! – до чого радісно
Було побачити цей світ!
Де в кожній квітці, в кожній крапельці
Від Бога бачився привіт!
У всій яскравій досконалості
Звичайне диво постає.
В росинці теж не бачив малості
Бо в ній таємний Всесвіт є.
Асфальту плац, поза воротами
Дороги нове полотно,
Діди й баби в хустки замотані
І кожний день в одне одно...
В тепленьку мить сидиш на возику
І мовчки згадуєш: «було»...
Мов павутиння в небо осені
Життя за обрій попливло.
19.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019
Хай кажуть нам, що випали сніги
На наші скроні купами страждання!
Та ми удвох все ж зберегти змогли
В своїх серцях найкращі споминання.
Оце іду додому крізь дощі
По польовій роздовбаній дорозі.
Душею чую: ти також не спиш…
Єство твоє огорнуте в тривозі.
Стрибає твань навсібіч із-під ніг,
Потужні вихори немов з цепу зірвались!
Світить вікно для мене на всю ніч.
Я не зіб’юсь, лише б мене чекали.
По небу хмари диким табуном
За щітку лісу чвалом понеслися.
Ніби земля постала уверх дном
І всі річки навсібіч розлилися!
Там, за стіною щільного дощу,
Тернові очі поглядають в шибку.
Пасмо волосся спало на щоку,
Шовкова хвиля огортає шийку…
Як же забути, як я цілував
Ці синюваті жилки біля вушка
І як троянди з твоїх губ зривав,
Моїх небес омріяна голубка?!
Коли прийду додому, то скажу
Вже в котрий раз подяку всьому світу,
За те, - єдине, - чим я дорожу,
До кого в серці полум’я привіту!
Це ти – мій ангел, ти, - душа моя!
Тебе люблю я віддано і палко.
Як буде треба, то віддам життя
Тобі одній! – для тебе хіба жалко?
16.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2019
За тайную дверь манящего женского взгляда
Меня увлекали надежды наград и мечты.
Казалось, что там душевного праздника сладость;
Казалось за ним романтики нежной цветы.
А если гроза, где ревности молнии блещут,
А если горой вздымается к небу тоска,
Готов был привлечь за хрупкие девичьи плечи;
Готов был отдать себя от звонка до звонка;
Готов был… да время на поиски тратил впустую.
Принцессу искал, хоть сам не на белом коне.
За ценную брошь считал побрякушку простую,
В рисунок двери пытался войти на стене.
Учителем строгим мне было суровое время.
Наивность слетала под хохот разлук да измен.
По белому свету искал себе близкое племя,
Пощады моля, у чьих то, округлых колен.
Что было, то было! И, вот, когда жизни закаты
Обагрили красным осеннюю стылую муть,
Я вновь ЕЁ встретил! Я сердцем воскрес как когда то,
В глазах утопая, не мог клубок боли глотнуть.
Да где ж ты была?! Да где тебя столько носило?!
Плеснуло из глаз сердитою ночью в ответ:
«Носило?! Ошибся! Я здесь свои годы прожила
И ждать перестала… судьбы моей, видимо, нет…
А ты был глухой. Я мысленно звала, молила,
Да только напрасно… другого пыталась любить.
И с этим не вышло. Детей пестовала, растила,
А он продолжал искать новых юбок и пить.
- И ты ещё с ним? - Давно развелась! Не жалею
Нисколько о том. Обидно лишь только с того,
Что люди от жизни опору и счастье имеют,
А мне, как ты видишь, - от жизни почти ничего!
Живу для детей. У них своя жизнь, свои семьи,
А я на подхвате. Им помощь от мамы нужна.
А личная жизнь? Для этого кончилось время.
Коль не было раньше, то буду и дальше одна!»
Постой! Не спеши! Ты лучше об этом подумай:
Ведь нас для чего-то судьба не напрасно свела?
И мне до сих пор жилось под звездою угрюмой
Без капли надежд, без света любви и тепла.
Уж думал, что всё! Неужто вот так разойдёмся?!
Ведь мы друг для друга как воздух нужны, как вода!
«О чём разговор? У нас будет скоро позёмка
И реки любви покроются корками льда!»
Зачем ты вот так? Я буду тебе в каждом деле
Надёжной опорой, помощником первым в быту
И дети твои мне будут родными, поверь мне,
И старая вишня бывает весною в цвету!
«Прости, только я желанья любить не имею.
Меня не тревожь, и плотских утех не ищи.
Иди в мир широкий за этой распахнутой дверью,
Даст Бог, - ещё встретишь носителей пылкой души!»
Наивный глупец! Зачем я зашёл в эти двери?!
Цветок не цветёт, осыпались все лепестки
Лишь отзвук надежд будил мою слабую веру
Манил шёлк волос и пластика женской руки.
18.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855070
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2019
А вітер на вулиці листя змітає,
Мов двірник звільняє асфальтове тло.
Це ж так в нашій долі повільно зникає
Усе що так гріло, що в серці було!
Я дивлюсь із сумом на світ завіконня:
Там осінь бреде в дощовому плащі.
Чи є ще кохання троянди червоні,
Чи змили їх слід вересневі дощі?
Здавалось мені, що трояндове щастя
До скону життя нам дано назавжди
І наші цілунки як перше причастя
Введуть Божу милість в квітучі сади!
Не так усе сталось, як мріє людина,
Бо інша дорога під ноги лягла
І та, що була цьому серцю єдина,
Забула про все і за іншим пішла…
У простір небес як журавка злетіла,
Без слова «прощай!», без тужливих курли.
За нею тягнув я поламані крила
Та тільки зусилля даремні були!
Чи тільки наснились ті ночі вогняні,
Озера очей без намулу, без дна,
В бузкових букетах обличчя кохане
І усмішка мила, така чарівна?!
Стоїть під вікном незастелене ліжко,
А світ в тім вікні - різнобарвний обшир…
І то не пече, що біда моя близько,
Бентежать думки: де мій ніжний кумир?
По інших озерах напевно, літає,
Чи нове гніздечко для іншого в’є…
Останні з горіха листки облітають
І сльози як дощ, миють серце моє!
О символ кохання, троянди червоні!
Для чого, скажіть, в моїм серці зросли?
Хоч крають обличчя перлини солоні,
Та дякую вам, що у долі були!
08.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2019
Кручу вірші, хоч і лежу на ношах
Поки швидка до Вінниці везе.
Зі мною, - ти! Премила! прехороша!
В очах тривога, душу страх гризе.
Не бійся, люба! Ще не час для мене
Іти зо світу в простір забуття!
Дерева бачу, листячко червлене,
Це листопад ввійшов в моє життя!
Гуде машина, ноші підкидає
І труби каркасу крізь одіж б’ють кістки…
І чим зарадити – одна ти тільки знаєш,
Вже щось підмощуєш під мій остов тряский.
Вже трохи легше… ловлю твої очі,
Шепчу подяки звичнії слова,
Мов наостанок в них втопитись хочу,
Та не даєш на те мені права!
Все розумію… все як є сприймаю…
Свідомістю засвоїв вже давно,
Що тільки зорі радо заглядають
В моє нічне, зачинене вікно.
Що жде в лікарні – краще не гадати!
Компанія хірургів – не рідня.
І краще нам до них не попадати
Не то на тиждень, навіть на пів дня!
Але життя – багате на сюрпризи
Не скаже вечір, що на ранок жде.
Отак як нам: ми поряд в цій машині,
Та доля нас в різні кінці веде.
Домучишся до вечора, а потім
Гуд бай! Адью! За помахом долонь.
Чи забуття після ін’єкцій вночі,
Чи невгасимий, - на всю ніч, - вогонь?
Це знатиму лиш я… а зараз тряска,
Швидка несеться, мерехтять стовпи,
І ти навпроти – мого серця казка,
Де тиха радість, попри біль, не спить!
07.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2019
Ніби паросток крізь камяницю
Проросла дивоцвітом душа
І від того на білому світі
Проявилась Мадонна в віршах.
Всеохоплення чарів любові
Заступили симтоми біди
І повели в часи вечорові
Відшукати кохання сліди.
Мріям злет у безсонні години,
Бог давав дрібку сил і снаги,
Щоб ті мрії свій лет не спинили,
Щоби слово набуло ваги.
За страждання, кімнатну закутість,
Нерухомості страшний тягар,
Дало Небо Поеткою бути,
Аби пісню підняла як дар
Всім живучим на білому світі!
Лиш за те, що любила людей
І як дяку – голубила квіти,
Пригортаючи їх до грудей.
Не молила когось пожаліти,
Посміхалась крізь сльози і біль
І прощала байдужості миті,
І на рани просипану сіль…
І плекала, невтомно плекала
Кожен колос кохання свого!
Аби сила того дозрівала
Для майбутнього щастя Його.
Бо ввійшов в її світ Світлограєм,
Розпалив смолоскип почуття,
Щоб поезія стала розмаєм
На коротке, мов спалах, життя!
05.11.2019/Вороновиця/ Пашковський П.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2019
Не раз в житті питали люди:
Що серцю сили додає?
Вже стільки літ війна з недугом,
А ти ще з нами, ти ще є!
Було всього: колись здавалось
Лиш мить до світлої мети,
Що хмари вітром розірвало
І крила розправляй, лети!
Тому що поруч є кохання,
Є дружнє, молоде крило,
Яке готове без вагання
Пройти крізь все, що б не було!
Та ураган лихої долі
Не відступив від стежки зла,
Тому що страшний вихор болю
В розлуку кинув два крила!
І падав я з небес додолу,
У розпачі подругу звав
І не знайшов її, - чудову,
Тож більше в небо не літав…
Життєва річка швидкоплинна
Неслась між берегів мов кінь!
Нектарним смаком, чи полинню
Нового щастя вилась тінь
І розлилося водопілля,
Заграло миле почуття!
І в березневому похміллі
Привабно зблиснуло життя.
Влилися в серце дрібки сили,
Душа побачила мету,
Здавалось, обмертвілі крила
Знялися в нову висоту!
Хай ілюзорний, та обманний
Вже бачився примарний рай,
За білим маревом туману
Душа шукала рідний край.
Здається, чисте синє небо
І шлях відкритий до мети,
Є віра в Господа і в себе, -
Тож далі рухайся, лети!
Та на сторожі зла Недоля
Знов іспит витримці дає…
Хоч є стремління, віра, воля,
Та часу й сили не стає.
І хто чи що тут допоможе,
Що здатне звеселити кров?
Це справді милосердя Боже,
Коли вертається Любов!
Вона розвіє чорні хмари,
Вона відродить почуття,
Примусить геть забути старість
І у борінні за життя
Пройти крізь труднощі і втрати,
Сплетіння із страждань і мук,
Навчить коханих зустрічати
Після завершення розлук!
Тож коли хтось мене спитає:
А все ж, тобі що помогло?
Скажу у відповідь: КОХАЮ!
По іншому б і не було!
31.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019
Гнітить мене не те, що новий день
Приніс в життя оце похмуре небо,
Що я не чую танців і пісень,
Теж не гнітить. А от життя без тебе
Таке страшне, немовби я помер
І вороття у це життя немає,
Де ти ще є жива поміж химер,
Які тебе від мене десь ховають.
Щодня лиш бачу, що тебе нема
І прірву цю нічим не загатити!
Невже не відчуваєш те сама
Як то нестерпно без повітря жити?!
А без води? Пустелі цих розлук
Сухим піском слабку надію сушать.
Та на додачу до сердечних мук
Її ж таки немовби здобич душать
В кільцях чіпких змієподібних тіл…
От-от, нещасну, до кінця поглинуть!
В останню мить я бачити б хотів
Тебе, - мій ангел! – лиш тебе єдину!
Ну, де ж ти є? Пташиною озвись,
Явись пред вічі ясною зорею,
Ласкавим вітром щік моїх торкнись
І нагадай як ти була моєю.
Хоч я ще ту, тепер далеку мить,
У кожній дрібці щемко пам’ятаю,
Ти все-одно із часу повернись
І я , згадаю, я ще раз пізнаю.
Німий портрет на чорно білім тлі,
Світлини давньої, крізь сутінки біліє,
А та, що стала подихом моїм
Крізь всі табу прорватися не сміє!
26.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
Пробач, мені. Ніяк не можу
В осінні дні тебе забути.
Ще теплі днині в огорожі,
Ще сльоти пізньої не чути.
І все здається, ніби знову
На стежці за селом зустріну
Давно знайому, полинову
Та все ж бажану і звабливу.
Та марно по стежках блукаю
Немовби з кимось є угода
Про те, що втрати відшукаю,
Верну до яви ніжний погляд.
Глибока пам’ять, підсвідомо,
Приємні миті зберігає
І намагається їх знову
В життя вернути водограєм!
Щоб знов, як давньою весною
Нас зустрічала зірка рання,
Щоб між тобою та між мною
Цвіло трояндово кохання.
Минуло… ніби лиш наснилось
Минуло… тільки іскра тліє
І тільки спомином далеким
Минула ніжність серце гріє.
При згадці про тремтливий дотик,
Ласкавих рук палкі обійми,
Аж сльози скрапують на щоки
Бо їм не було більше рівних!
Пробач, що дивлячись на тебе
Лише затаєно зітхаю
Тому що досі, так, ще й досі
Здається серцю, що кохаю.
09.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2019
Неначе Сонечко ген на верху горіха
Вмостилось зручно у своїм гнізді,
Бо сяє крона золотою втіхою
На тлі блакиті в небі молодім.
Це щире золото, що навсібіч розлите,
Ще гріє тіло, душу звеселя!
Крокує Бабине, барвисте добре літо,
Вальсує з листями українська земля.
Стою замислений надворі під калиною,
Чий пломінь кетягів притягує мій зір.
Туман здіймається угору над долиною
І тихим леготом відноситься до гір.
Вже знято з яблунь дар плодовий, не багатий,
З городів зібрано буряк і гарбузи,
Які красуються панами попід хатою:
Такі опасисті, козирнії тузи!
А запах Осені! Хіба він з чим зрівняється?!
Вбираю в легені цілющий дух п’янкий.
Він ніби в глечика у тіло наливається
І тіло робиться бадьорим і легким.
О, люба Осене! Навіщо нам щось вгадувать:
Що буде ввечері, за тиждень чи за два?
Живемо дниною. Чаруй і далі, зваблюй!
Бо маєш засоби, можливості й права.
А я, - замислений, про тебе пісню вимрію,
В якій не йтиметься про сльози та журу.
Тай з нею лебедем подамся ген до вирію
Де любе серденько для пари підберу.
20.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019
А я сповідую ЛЮБОВ!
Не тільки ту, де править Ліра
І не лише де грає кров
Від вроди ніжного кумира.
Це всеосяжне почуття,
Ношу в собі ще з років юних.
Воно на протязі життя
Примушує звучати струни
В бідою змученій душі,
Чим додає терпіння й сили.
Тому й пишу свої вірші
Для всіх – закоханих і милих.
Хоч сам при тому ні на грам
Не зустрічаю свою мрію…
Та все ж таки зізнаюсь вам:
Надію зморену лелію.
Нехай мій світ – лише вікно,
Та ще я бачу в завіконні
Небес блакитне полотно,
Світанку спалахи червоні,
Отари біло-рунних хмар,
Над різнобарв’ям ріднокраю.
До Того, Хто послав цей дар,
Подяку в слові я складаю.
Тому, що крім оцих красот,
Душі дав лебедині крила,
Щоб міг до зоряних висот
Злітати стрімко в своїх мріях!
Вірші читає добрий люд
Дарує відгуки сердечні
Тож відчуваю звід усюд,
Що я іду по вірній стежці!
Веди мене, моя Любов
Аж до останньої зупинки,
А потім повторися знов
У стеблі ніжної травинки,
Коли прийде нова весна
Та до життя розбудить квіти.
Тоді і з’явиться Вона
Щоб світ довершеністю гріти!
17.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019
Ще теплий день, ще лине ніжна Осінь.
Кружляє листя, стелить падолист.
Душа Поета свіжих вражень просить,
Та чи завжди тут виручає хист?
В душі своїй шукаю вірне слово,
Яким би зміг окреслить знов і знов
Те почуття, що у всяк час чудове
Ім’я якому - Жінка і Любов!
Безжальний час все на ходу змітає
І ніби листя горне в нікуди,
Та я під листям досі ще шукаю
Щасливих днів присипані сліди.
А раптом справді є там ще травинка,
Чарівний пагін вічності життя,
З якої вийде незрівняна Жінка,
Аби збудити нове почуття?!
Вона розквітне попри сльози жовтня,
Попри холодні каверзні вітри
І стане день немов Небесна повня,
Дарована Всевишнім нам згори.
Я пригорну осіннє, пізнє щастя
До свого серця ніжністю руки,
Аби душею назавжди припасти
До дива з неба і на всі роки!
Які ще десь, в загашнику таяться,
Числа яким не відаю і сам…
Кружляє листя… дивні мрії сняться…
З надій живих, що з сумом пополам.
13.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2019
Немає у мене далеких доріг.
Я ледь переїду кімнатний поріг
Для того, аби хоч на тім коридорі,
Побачитись з кимось, хто також без ніг.
Мине та година – за словом слівце…
Стараюсь не гнати журу на лице,
Хоч кажучи щиро: непросто триматись
І знати не дати нікому про це!
І знов повертаєшся в тісний свій світ,
Де стіни німі зберігають привіт
Одної людини кому серце раде,
Бо чуло від неї душевний отвіт.
Жорстока недоля загнала сюди,
В цю гулку обитель страждань і біди!
Для того, аби остаточно не впасти,
Пишу я про щастя минулі сліди.
І хай вже любові насправді нема,
Та зустрічі були у нас недарма!
Ніколи не зможу невдячно забути
Що доки я є, то й вона не сама!
Вже звикла до повені ніжних віршів.
Як вперше, вже мабуть не гріють душі.
Вже слізок розчулення зовсім не бачу
І для нагород не чекаю книшів.
Свідомий того, що немає пуття
З такого кохання, такого життя…
Та все ж мушу лиху у вічі сказати:
У відчаю рів не буде вороття!
09.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2019
Сказав Критик: взагалі-то,
Непогано пишеш.
От, наприклад, про природу:
Тут все наче дише.
Так малюєш вмілим словом
Ніби пензлем вмієш.
Тільки про жалі любовні
Аж занадто сієш!
Я би радив схаменутись.
Ти ж уже не юний!
Спробуй ширше роззирнутись
Та на кобзі струни
Налаштуй на веселеньке!
Вшквар, як Перебендя!
Може, отоді серденько
Все на лад поверне!
А що баба не дісталась,
Живе не з тобою,
Та Бог з нею! В душу впала?!
І весь вік журбою
Через те себе труїти?!
Схаменися, брате!
Ковтни снодійні пігулки
І вкладайся спати!
Далі почав говорити
Про події в світі,
Про те, що в країні рідній
Усе важче жити
І народ для нього бидло,
Бо обрав артиста,
А у того не стачає
Належного хисту.
І понесло!!! Політика –
Злободенна тема.
Та вже так в печінки влізла…
Це ж вам не поема,
Яку ладний я слухати
Від ранку до ночі,
А ось таке… вибачайте,
Слухати не хочу!
Вимкнув слухавку і довго
Думав про почуте
І про те, що мабуть годі
Закоханим бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2019
СПІВАЙ, СІРА ПТАШКО
Співай, сіра пташко, хоч серденьку тяжко,
Хоч в пору весняну я плачу!
Тужу я від того, що друженька свого
Ніколи ось тут не побачу!
А зовсім недавно весела і славна,
Я пісню весняну співала.
Коханого свого, козака лихого
Палким поцілунком стрічала!
Приїхав мій милий, а кінь його сивий
Не встоїть на місці, аж грає!
Сказав молоденький: прощай дорогенька,
Я зараз в похід вирушаю!
Не чорнії хмари, не хижі татари,
А люті вовки-московіти
Напали на села, на край наш веселий
Я їду його боронити!
Зі мною рушають, бо страху не знають
Мої вірні друзі і браття,
Ми будемо битись, себе не жаліти
Зі справжнім козацьким завзяттям!
Чекай мене мила де трави похилі,
На ноги чіпляли нам роси,
Де ти чарувала, де ти розплітала
Віночком прикрашені коси
Стрічай мене люба, край старого дуба,
Що ген за селом при дорозі!
Коли не загину, до тебе прилину,
Аби вік прожити у Бозі.
Ой, хмари літають, тай горя не знають,
Зміняються веснами зими.
Ходила-чекала, стояла-стрічала,
Та все не вертається милий!
субота, 5 жовтня 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2019
ЗІРОНЦІ СВІТАНКУ
Голубонько моя, людино мила,
Минає ніч, та я в цю мить не сплю.
Після побачення неначе світ струсило
Собі дивуюся: о! – як же я люблю!
Неначе все було як кожен раз всі роки
Твій ніжний погляд, доторки руки,
В просторі тісному спокійні, тихі кроки
І наша бесіда про тиждень нелегкий.
Хвилини зустрічі мов блискавка минули,
Світло погашено, добраніч побажав…
Немає спокою: нічого не забулось
До пів четвертої розслаблено лежав.
Мені гадалося, що ти така самотня,
Така беззахисна і сильна водночас
Хвороб і немочі така близька безодня,
Невже судилося, що це розлучить нас?
Від цього мислення на серці стало важко
Якщо ще житиму, то як без тебе, - як?!
У пору вранішню про тебе, моя пташко,
Найперше згадую, немовби ще юнак.
А коли вечора наблизиться година,
Твоє ім’я молитвенно шепчу
Ти, - найрідніша для душі людина!
Єдиний скарб, якого ще хочу!
Минає ніч… годинник шосту ранку
Показує старому на стіні…
Тебе стрічатиму як зіроньку світанку,
Яка світитиме у нових днях мені!
28.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2019
Не навесні ми стрілися обоє
Своїх очей не встиг я відвести
Коли у день зашорений журбою
В мою кімнату заглянула ти
В очах твоїх великих та глибоких
Побачив я ту іскру співчуття
Яка лікує серце одиноке
В гіркі хвилини нашого життя
Не місяці минули – довгі роки
Від зимової чорної пори
Оце з тих пір прислухуюсь до кроків
Оце відтоді серденько горить
Самотні ми тому, що гніт недолі
Змінити нам на радість не дано
Єдина мить яка ще в нашій волі,
Коли як промінь Сонця у вікно
Одне-одному ніжно усміхнемось
Чи вислухаєм кривди і жалі
Та з ласкою у серці доторкнемось
Бажаних рук… над обрієм землі
Душею я зринаю мов на крилах
В солодку і воднОчас – мить гірку
З тобою розлучатись мушу, мила,
Щоб потім усамітнившись в кутку
Пригадувати кожне твоє слово
І в кадрах пам’яті ловити кожний рух…
О! – як гірчить цей присмак полиновий!
А тяжко як бадьорий мати дух.
Тобі – прийти і сонячно всміхнутись,
Мені – на усмішку розпластатись млинцем,
Хоч ти в цей час не можеш повернутись,
А я ледь дихаю, немов перед кінцем.
Такі обоє ми! Але, попри недуги,
Я Небо дякую, а завтра, - серця щем
Та груди зіжмуться без сонця, без подруги.
****************
ЖУРАВЛИНЕ ПРОЩАННЯ
Кохана! Зіронько! Чи чуєш – кличу я!
Не в небі зорянім, а тут, в Поділлі нашім.
Лечу дорогою бродяги-журавля
В краї незвідані і чи вернуся в наші?
Не пам’ять зраджує, а сила старих крил.
Чи зможу здалеку вернутися весною?
О, скільки просторів життєвих я скорив
Та ти, журавочко, - не в парі, не зі мною!
Прикута долею до власного житла,
Не станеш крилечка у небо направляти.
Мені, самотньому, ти б душу віддала,
Та долі скорена, тут мусиш залишатись!
Ой, доле-доленько, чому ти нам така
Якась скалічена, покручена дісталась?!
Роками тягнеться розлука нелегка,
Та силам темряви і того, видно, мало…
Простори сонячно відсвічують кругом,
Всі барви осені хтось кинув на палітру.
Змахну над хатою знесиленим крилом
І шлях долаючи, сльозу прощання витру!
24.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2019
Все частіше себе ототожнюю з вольності птахом,
Відчуваю потребу летіти у вирій кудись.
Чи це просто душі моїй тісно під зоряним дахом,
Чи немає до когось, аби хоч на мить прихиливсь?
Може осінь твоя несумісна з моєю зимою,
Бо твій сад ще у листі, у барвах цвіте золотих?
Спільних дотику точок у тебе все менше зі мною,
Бо в засніженій тиші і плач одинокий затих.
Білий сум розіслався на час невідомого знаку:
Чи то плюс, чи то мінус, чи просто константа буття.
Загубився ночами у нетрях холодного жаху,
Де не став пізнавати до тебе свого почуття.
Незатишно чомусь на землі навіть там, де є хмари!
Тож чому я між них несвідомо у думці лечу?!
Хай я птах у душі, та на небі не маю я пари,
А в самотності хмар наблукався я вже досхочу!
Чи ти крикнеш колись, чи аж звідти тебе я почую;
Чи стосункам між нами не бути, не бути повік?
Після того як вітер відплаче своє Алілуйя,
Не поверне в життя на чекання змарнований вік!
26.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2019
Небо глибоке, повне синяви,
Тепло ще лагідне, хоч вранці прохолода.
Мов навесні мені зустрілась ви
Очам вас бачити – і серцю насолода.
Чом саме вересень? Де були літні дні
Коли цвіли на травах перли-роси
Ви ж мабуть знаєте, що снилася мені
Як я у травах пестив ваші коси
Я чув ваш голос, цілував вуста,
Допоки ніч показувала казку
Невже і ви в черговий раз «не та»
І міражами снились ваші ласки
Вже безліч раз я бився об кути
Споруд невдач, що зводила недоля
Після падінь я мусив знову йти
На світ зорі, бо була Вища Воля
І в тій меті я бачив злет надій
На те, що Небо ще до мене добре
І нагородить за суцвіття мрій
За чисте серце – вірне і хоробре.
Аж раптом – ви! В огні яскравих барв
В осінній сукні Бабиного літа!
Здалось мені, що саме вас шукав,
Що саме вам душа моя відкрита.
Дивлюсь на вас і знову з моїх вуст
Готове слово ніжності зірватись
Остерігаюсь: раптом знову кут
І небезпечно знову закохатись
Бо недалеко листопад сумний
Де є портали в грудня холоднечу
То ж чи надовго почуттів сувій,
Нові стосунки чи тепер до речі?
В нове кидатись сліпо, сторчголов…
А потім знов полин розчарування?
А може ви – саме ота Любов,
Одна з можливих: Перша і Остання!
18 вересня 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2019
Назвав Поет Поезію мою
Від Бога ангелом. У долі охоронцем.
Тому, що я лиш нею і живу
На цьому світі, як той кущ під сонцем.
Можливо, й так… ті щирі почуття
Які ще й досі серденько тривожать,
Я намагаюсь у своїх віршах
Донести людям котрі також зможуть
Свій власний досвід, відчуття свої
З віршованим устроєм порівняти
Та іще раз про наспів солов’їв
У розпал квітня щемко пригадати.
Весна життя приходить тільки раз.
Квітує сад, де почуттів бутони
Хвилюють душі та серця у нас
І пахощами все довкола повнять.
І хай там кажуть мудреці круті,
Що вік кохання не буває вічно,
Та я кохаю лиш одну в житті!
Пізнаю з тисяч лиш одне обличчя!
Глибокий погляд, на щоках ямки,
Русяве пасмо над чолом високим…
Де ще зустрінеш саме ось таких,
Серед вродливиць ніжних, карооких?!
Минає вік невпинно день за днем,
Та почуття від цього не щезає.
Лише згадаю про весну з вогнем,
То спогад старе серце зігріває.
І в мить таку подяку Небу шлю
За те, що стрілась моя радість в Долі,
За те, Вірю! Бачу і люблю!
Хіба для щастя цього не доволі?!
В моєму стані інший би вважав,
Що він нещасний, бо не поряд з Нею,
Можливо, що і день ясний прокляв
Коли зустрівся з мрією своєю.
Я – не прокляв. О! – ні, - боготворю
За світлу радість і за біль невдачі,
За те, що серцем весь свій вік горю
І вже не знаю, ким би жив інакше!
10.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Кицю, кицю! – заспокойся!
Не кидайсь під ноги!
Бо ступати через тебе
Не завжди є змога!
Ще наступлю ненавмисно
На маленьку лапку,
Будеш тоді верещати
Від страждання тяжко.
Не слухає, сновигає,
Та встає на дибки:
Її носик відчуває
Свіжий запах рибки!
Це мій татко, цього ранку,
Був на риболовлі
І привіз додому рибки
Два відерця повні.
Взяв татусь велику миску,
Влив туди водицю,
Напустив живих рибинок –
Веселити кицю!
Киця підійшла до миски:
Суне лапку в воду.
Потім дригає щосили,
Дає назад ходу.
З іншого заходить боку
На задні зіп’ялась
І вдарила по рідкому,
Аж сама скупалась!
Потім влізла сама в миску
(Вода – по колінця!)
І гайда ганяти рибку
Попід самі вінця!
Вода летить на всі боки,
Сміємось, - до болю!
От що значить, коли дати
Киці риболовлю!
Мама, правда, запитала:
Гарно вам сміятись,
А хто буде оцю воду
Потім витирати?
Я кажу: не лайся, мамо,
Витру я водицю!
Краще з нами помилуйся
На веселу кицю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019
Ще кілька літ тому гадав про тебе,
Що ти мені зустрілась на біду,
Тому що ти, як оте синє небо,
Далеко завжди, хоч весь час іду
Тобі назустріч, час і обрис далей
Долаю сам без впевненості дій
І поринаю то у глиб печалей,
То піднімаюсь на розкриллі мрій
В яких ти завжди ангел та Богиня,
Хоч ти така ж, як тисячі з людей.
На щирий жаль, не та ти половина,
Що пригортає другу до грудей.
Немає нам ні буднів, ані свята,
Немає спільних, вогняних ночей,
Хвилин побачення – і то вже забагато!
І тільки й радості, що зустрічі очей.
Коли трапляється втопитись у твій погляд,
В ту мить я вірую у те, що любиш ти
І відступає перед вечором безодня,
Яка кидала серце в жахи висоти.
Не варто плакати про щастя недосяжне!
Чого нема, - не купиш, не знайдеш!
Воно як марево в пустелі так прекрасне,
Кудись дівається, як ближче підійдеш…
Ще кілька літ тому гадав про тебе,
Що стрілась ти у долі на біду.
Та час минув і дякую я Небо
За те, що й досі я до тебе йду.
Бо як би жив у повній порожнечі,
Про кого мріяв би, кого би так бажав
В травневій повені наблизити за плечі,
За ким би серденьком щоднини упадав?
1 вересня 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2019
Я знаю, що ти вже не літо, а осінь.
Що в’янення час вже торкнувся тебе
Хоч серце ласкаве ще сонечка просить
Та небо в очах ще зовсім голубе
Я знаю, що в тебе далеко не вечір:
Ще квітне надії яскравий квітник
А може опуститься ніжно на плечі
Мереживо шалі від рук дорогих
А може в твою недоспівану пісню
Ввійде молодий солов’їний наспів
Набридливий сум шкаралупкою трісне
Народиться радість для прийдешніх днів.
Я знаю, якщо хтось по справжньому вірить
І прагне змінити на краще життя,
Тому щедре небо наділить по вірі
І щастям застелить шляхи майбуття
Якщо ти ще зовсім здоров’ям не впала
Якщо ти ще здатна себе обійти,
То в тебе можливостей є ще немало
І можеш до щастя сміливо іти.
Не думай, якщо в тебе осінь, то кришка
Всьому чим ти жила до цеї пори
Тебе рання осінь прикрасила листям
І ти наче в золоті щедрім гориш
Милуюсь тобою, моя мила доле
Ти наче пейзаж на життя полотні
Твій простір душі кличе серце на волю
Дає нові сили на творчість мені.
Була ти і є моя пісня і мрія,
Живий ідеал серед тисяч жінок
Тому і оспівую так як умію
Складаю до ніг своїх віршів вінок.
30 серпня 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2019
Дивись, який відкрився краєвид:
Дерева над водою в жовтім листі.
Їх відображення у плесі ледь дрижить,
А трохи вліво – то шипшина у намисті.
Ти пам’ятаєш як вона цвіла?
Я теж в той вечір милувався цвітом.
Ти до куща поволі підійшла,
Квіти голубила, немов це були діти.
Не рвали ми рожевий дикий цвіт,
Лише брели по лісових стежинах,
А нас стрічав природи дивосвіт
Пташиним гомоном над зеленню дубини.
Кругом веселі молоді дубки
По схилу пагорба до озера збігали.
Мов на побачення спішили парубки,
Бо верби кавалерів також ждали!
Трава горнулась там до босих ніг,
На них спадали життєдайні роси.
Зацілувати я тебе не міг,
Бо ти пручалась і просила «досить!»
Синіє небо… так, як і тоді.
Поміж дерев я бігав за тобою…
А зараз листя жовте на воді
І наші спомини просякнуті журбою.
Минає все. По небу журавлі
Понесли молодість у далечінь незнану!
Серцю не віриться у те, що відцвіли
І тільки в спогадах купаємось в коханні.
Закони Всесвіту змінити не дано.
Що народилось, відцвіло, старіє…
А плівка пам’яті показує кіно
Яке і в осінь теплом літа гріє.
28.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2019
Киця плаче в коридорі
Бо у киці – важке горе:
Жадні люди, цій пухнашці
Вкрасти не дають ковбаски!
А ковбаска – ох, пахуча!
Дух вкусняшки кицю мучить.
Обернулась до Оленки:
Дай, шматочок, дай смачненький!
Я тобі, за цю ковбаску,
Подарую ніжність, ласку,
В руку носиком потичу,
Гарну пісню замурличу!
27.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2019
Обожнюю за просто так.
Не жду якоїсь нагороди.
Зіжму всі почуття в кулак,
Аби не зрадив гучний подих.
Навіщо досі не забув;
Навіщо вірю серцю сліпо?
В минулім провесні не був,
А вже кінця добігло літо…
Знов стріну осінь, та не так,
Як я стрічав її раніше:
Іржавий лист немов п’ятак
На милостиню кине вітер.
Заплачу в розпачі дощем,
Бо ж не просив оту подачку!
І понесу тужливий щем
В холодний листопад, - на згадку.
Згадаю цей липневий день,
В нім посмішку твою сердечну,
Як прагнув чути звук пісень,
Коли по сходах в нічку теплу
Немов по клавішах дзвінких
Летючим кроком ними підеш
Така як ангел для близьких,
Така вразлива для сусідів!
Нехай що хочуть гомонять,
Нехай пліткують пересуди!
Та все одно крізь років ряд
За тебе я молитись буду!
--//--
Вже не очікую від Вас
Якихось жертв, понять безсилих.
Не хочу марнувати час
На пошук фраз для вушок милих!
Хіба їх мало написав,
Аби цим серцем нелукавим
Вас оспівати, дати вам
Відчути смак і дотик слави?
Можливо, ще буде колись
Забутим Ваш небесний образ.
Та зараз, - я, - немов той лист,
Горнусь до миті де є спогад.
Про ніжний блиск живих очей,
Про Вашу усмішку осяйну;
Про шовк оголених плечей;
Про тіла життєдайну тайну.
Горнусь до сліду Ваших ніг
Тому що все, що колись було,
Я зберегти для себе б зміг,
Та що, на жаль, так і не збулось!
Не збулось! Що ж, чи варто нам
Весь час за втраченим ридати?
Я спробую минулим дням
Мов журавлям свободу дати!
Нехай за обрії летять,
Нехай десь там в журбі курличуть
І в нові весни разом нас
В гаї романтики не кличуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2019
ВІДГОМОНІЛА ЗУСТРІЧ
Відгомоніла швидкоплинна зустріч!
Ще враження – кругами на воді.
Та пам'ять, наче скалками навсібіч
Облич фрагменти літніх, молодих…
Уривки фраз, проспіваних мелодій,
Гітарні передзвони, грім похвал
І десь в душі ніби сторонній подив:
Невже про мене цей дев’ятий вал?
Хіба це я?! - саме отой дідище,
Що зі світлини дивиться на світ?
Невже ти здатний підніматись вище
І чи заслужено приймаєш цей привіт
Від всього світу за оті творіння?
Що на сторінках у рядки лягли ?
Собі не вірю, що це те горіння
Яке й недуги згасить не змогли
Це саме ті солодкі, щемкі миті
В яких пресовано вже вкотре знов і знов
І травня цвіт в полуденній блакиті
Й здавалося б, забуту ту любов
Якій віддав вже безліч скільки років
Про яку мріяв майже все життя,
Яку зробив як монумент високу
І від якої не зазнав пуття…
Чому душа ця сорому не має?
Старий, недужий, наче б для душі
Пора про вічність тему розкриває,
А не про зваблення стривожені вірші
Чи, може, біс всесильний владу має
Над старим дідом, - шепче про своє…
Питань багато – відповідь не знаю.
Напевно, що писатиму як є.
Бо де подітись цьому сіромасі
Коли над ним безмежна влада є
Ота любов, що не підвладна часу
І серденьку старіти не дає.
І таки правда: в думці ще здається
Що міг би впасти на коліна знов
Перед Богинею, яка лише сміється
Коли читаю вірші про любов.
І вже й за це я дякувати мушу,
Бо перед ким іще мені дано
Неначе двері відкривати душу,
А потім з вуст пригубити вино?
Душевні люди дарували радість,
Своє тепло, у книжечках вірші,
Вінок пісень, даруночки на пам'ять
І як бальзам – ще слово для душі.
Я вдячний вам! Безмежна моя вдячність
Широкий світ, та в нім я не один
Поки в зіницях зорі не погаснуть,
Тобі, Країно, буду вірний син!
16.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2019
ПІДНЯВСЯ СВІТАНОК
Піднявся світанок. На ясному небі
Ні хмарки, ні вітру, туман на воді.
Крізь сивий туман пливе білий лебідь
До свого гнізда - в очереті є дім.
Пливе граціозно до свого кохання
Скидається риба, на плесі круги…
Закидую вудки із раннього рання
І всотую в серце живе навкруги.
Ось вуж починає своє полювання
Своїм язиком спрагло запахи п’є,
А жабка маленька завмерла в чеканні.
Сховалась за камінь, знайти не дає.
Вирує життя! Над густим очеретом
Літають пташки та стовпом комарі,
Природа повільно відкрила секрети
Очам небайдужим о літній порі.
Міська суєта та життєві проблеми
Примушують нас щось змінити в житті.
Тож їдемо ми в очерети зелені
Де радість чекає на схилі крутім.
Карасик чи окунь, підлящик чи щука,
Чи короп поважний захопить гачка,
Тут в миті напруженій щастя і мука:
Тут досвід і тверда, надійна рука.
Пірнув поплавець і зап’ястя сіпнулось
І ось живе срібло в долоню ловлю.
Що прикрим було, те пропало, забулось
І саме за це я рибалить люблю.
Стікають миттєвості в озеро часу,
Підніметься Сонце і спека дойме.
Хто пити не зміг із радості чаші
Той душу рибалки зовсім не пойме.
Піднявся світанок. Летить під колеса
Асфальтова стрічка чи в траві колія
Я знову спішу до знайомого плеса
Де жде – не діждеться рибинка моя!
04.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2019
Немов перлів два разочки
Гарні зубки в роті сяють!
Тільки чом слова мов оси
Моє серце гнівно жалять?
Я це серце ніс до тебе
На долоні як дарунок.
Мріяв меду скуштувати
З губ зірвавши поцілунок.
Чорнокоса, кароока,
Статна постаттю, вродлива!
Ти гадаєш, якщо вкусиш
То будеш з того щаслива?
Чи показуєш свій розум?
Мовляв, класно так кепкуєш…
Хотів пісню заспівати,
Та ти пісню не почуєш…
А та пісня про світанки
Де ступаємо ми в роси,
Де з тобою впавши в трави
Розплітаю твої коси,
Де нас сонце осяває
На дорозі серед поля…
Та невже я помилився
І ти зовсім не та доля,
Про яку так палко мріяв
У тривожних снах юначих?
Ти закохана у себе
І ті мрії не побачиш.
Але знай: якщо змогла ти
Увійти у простір ночі,
Де не можу забувати
Твою вроду, твої очі,
Прикладу я всі зусилля,
Відіб’ю від ухажерів
Доки ти не усвідомиш,
Що моя ти ніжна пері,
Доки ти не заворкуєш
Та кусати перестанеш,
Доки серце не почуєш,
На рушник весільний станеш…
Все це буде неодмінно,
Бо не звик я відступати!
За мою любов з тобою
Я готовий воювати!
19 липня 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2019
Я вдячний тобі, моя Музо!
З тобою в житті я не сам.
Приводиш мені нових друзів,
А з ними сюжети віршам.
В мінливому тлі сьогодення
З’являються фарби ясні
І думи приходять пісенні,
А сум відступає у сни.
Я вдячний тобі, моя Музо!
За крила Пегаса стрімкі.
Я можу здійматись над лугом
Де буйно рясніють квітки;
Де ходить дівча босоноге
По вранішній срібній росі;
Де серцем купатися можу
У цій первозданній красі.
Прикутий бідою до ліжка,
З тобою я знову і знов
Немовби пташина на гільці
Співаю про ніжну любов!
І то не біда, що насправді
Взаємної пісні нема!
Комусь нагадаю про радість
Коли відступає зима.
Бо ж було колись в моїй долі
Нормальне коротке життя,
Де наче волошки у полі
Небесно цвіло почуття.
Ще й зараз, вдивляючись в очі,
Єдиної з кращих людей,
Як всякий із смертних я хочу
Її пригорнуть до грудей.
Та руки мої вже не крила.
Обвисли вздовж тіла, німі…
Я вдячний, що жінка ця мила
Назвалася другом мені.
А ти не ревнуй і не сердься!
Приходь у безсоння ночей.
І будемо слухати серце,
Де пісня про прірву очей,
В які я щоразу пірнаю
При зустрічах наших, скупих…
І також щораз я не знаю
Як жив я раніше без них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019
Що кілька літ згораю від кохання,
За те я долю не кляну.
Робив до інших слабі залицяння
А бачив лиш їдну.
Пройде доба, настане черга ночі,
Не бачу добрих змін.
Лиш в давніх мріях сяють твої очі
І тиші дзвін.
Минулих днів слідів я не шукаю
Поміж трави.
Тоді скажи: чому не опускаю
Бутона голови?
Скажи іще: чому я не осліпну
Від марних сліз?
Невже ще раз весною я розквітну
Під шум беріз?
Тебе одну з усіх жінок бажаю,
Та ти як тінь,
З моїх долонь в розлуки відпливаєш
В небесну рінь.
Та щось душі в нічних безсоннях каже,
Що час прийде
І ти в мій день омріяним розмаєм
Стежки знайдеш.
Там нова зустріч стане подарунком
За всі літа!
І завершиться ніжним поцілунком
Та мить свята.
07.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2019
Дорогі одноклубники!
Пропоную Вам прослухати мій твір у чудовому виконанні Ігоря Корнійчука (Ігоря Стожара)
НАОДИНЦІ З КОХАНОЮ
І знов насичую тобою
Свій погляд жадібний і спраглий.
Немов осколки під час бою
Всі дні розлук в душі застрягли.
Якби ти знала, як боліли
Без тебе рани самотини!
А миті наче не летіли,
А зміями повзли, томили.
На твоїх віях ще і досі
Є залишки вітрів з дороги,
Де тебе рвучко обіймали
Надії, спогади, тривоги.
Зніму їх шерхлими губами,
Немов росинки з чашок квітів,
Аби ти знову до безтями
Могла в обіймах моїх мліти.
Бо що боліло – відболіло!
Що непокоїло – вляглося!
І ось твоє бажане тіло,
Твоє фарбоване волосся,
Твої вуста і зубки білі
Разочком перлів в твоїм роті.
І це – з Небес винагорода
За пережиті дні скорботи.
Ні, не скорботи, просто туги,
Яка все єство обіймає,
Коли на світі крім подруги
Нікого кращого немає!
02.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Хочу слово своє донести до сердець
Багатьох-багатьох, з ким не бачусь в ці дні.
Річка часу пливе у один лиш кінець
І все менше лишається бути мені.
Не сумую за тим, що за обрій пішло,
Не жалкую за тим що у днях не зберіг
Ще і досі в душі зберігаю тепло
Від колишніх близьких, яких бачити міг.
Вдячний долі за те, що ви поруч були,
Що давали надію на дружбу й любов
Хай ви тихо від мене назавжди пішли
Зло не буде чорнити прокляттями кров.
Я не вмію клясти. Не навчився в житті.
Відпускаю від себе, наче птахів в політ
Хай щастить вам на вашім життєвім путі
І хай небо дарує вам многая літ!
Хай без мене це буде… ну, що ж, хай і так!
Не збираюсь просити у когось жалю
Досить того, що я, наче зранений птах
Іще прагну до неба, де мрію люблю.
Своє слово розправлю потужним крилом
Піднімусь над оцим примітивним буттям
І до зір полечу над байдужості злом
Щоб здолати його голубим почуттям.
Попри всю гіркоту пережитих невдач,
Або помилок прикрих, ще тліє в душі
Ніжна іскра любові, що часом як плач,
Виливається зовні у щирім вірші.
Коли плаче душа, коли серце щемить
Неможливо щось штучно складати в рядки
І яка ж то бажана омріяна мить
Коли править натхнення рухом руки.
Моя мрія… нехай у цей час як міраж
Виринає в свідомості ніби мана
Я цю жінку бажаю щодня і щораз
Бо вона ніби сонце на небі – одна
Стільки літ я шукав поміж тисяч зірок
Стільки літ її кликав до свого гнізда
Та ніяк не приходив для зустрічі строк
Не давала можливості люта біда
А коли вже зустрілись, то тільки і зміг
Запитати її: де ж раніше була?
Наче промінь осінній зайшла на поріг,
Осліпила надією й далі пішла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2019
ДО БОЮ!
Я зараз змагаюсь щодня із собою
За те, щоб дочасно не вийти із бою.
Я знаю, забракне і сили, і змоги
Аби в цім бою досягти перемоги.
Нехай! Не звикати страждати щоденно.
Нехай! Неспроможний творити пісенно,
Та слово своє до людей направляю
Бо в ньому і ним я любов прославляю!
Не кажу, що я люблю краще ніж інші
І я не один вірний обраній Жінці,
Та тільки Моя із мільярдів єдина,
Що мала би бути моя половина.
Це казка і мрія; це Віра й Надія;
Це серце, яке зрадить просто не вміє;
Це мова правдива без лесті та фальші,
Без дій помилкових на днини подальші.
Ми все розуміємо. Долі не зміниш.
Тому особливо всі зустрічі ціниш,
Бо хоч іще світить нам зірка кохання,
Та кожна із них може стати остання…
Ми смертні, не вічні. Свідомі ми цього
І просто від неба не ждемо нічого.
Назавтра ми впустимо сонце до хати,
Аби найдорожчих теплом зустрічати,
Аби не смутити їм душу собою,
Не можна здаватись! До бою! До бою!
08.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2019
Немовби юність повернулась!
Ми знову разом стоїмо.
Рука в руці душі торкнулась,
Здійснить розрив не даємо.
А світ рожевий вже згасає,
Крайнеба в хмару спати ліг,
А йти в розлуку сил немає:
Не відпустив би, якби міг!
До завтра! – шепчуть наші губи,
До завтра! – відповідь очей.
Як довго в мріях вабить буде
Бархатний лоск твоїх плечей!
Лише у мріях… неможливо
Нам розірвати долі гніт.
Ми, хоч вже цим і то щасливі,
Тому що це – останній цвіт.
Торкнутись серцем, де б не була,
Я зможу в лагіднім вірші.
Старе кохання знов вернулось
Вітром тривог в моїй душі.
І віють мрії та тривоги,
Несуть два крила в далину,
Щоб знов стелилися дороги
Де знов знайду тебе одну.
Погасла сонця пізня ватра,
Ніч обгорнула всесвіт сном,
А ми шепочемо: «до завтра!»
Наче шістнадцять нам обом.
04.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019
Ми удвох у цьому світі стрілися
Чи то доля, а чи лиш іронія.
Я в куточку на подвір’ї тулюся,
Ти в садку доглянута півонія.
Ніби й небо для всіх нас однакове,
Ніби й дощ обох нас поливає,
Та ти квітка для людини знакова,
Бур’янцем я у траві зростаю.
Ох, кульбабка я, кульбабка,
Як маленьке сонечко!
Відцвітаю, залітаю
Пухом у віконечко,
А у хаті, у букеті,
Ти стіл прикрашаєш
І пушинку-парашутик
Тай не помічаєш!
Взяв твій образ у маленьке тім’ячко,
Зберігаю ніжність та надію,
Що колись, як найдорожче сім’ячко,
Дарувати я любов зумію.
То нічого, що ти гойна панночка,
До таких квіток як я, - байдужа,
Та колись на мене таки зглянешся
І всміхнешся лагідно, мій друже!
Бо кульбабка я, кульбабка,
Серцем – ясне сонечко!
Щовесни я посміхаюсь
Людям у віконечко.
На голівках у віночку
Діток прикрашаю
І на квітниках на тебе
Терпляче чекаю.
06.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019
Найвищі за розвитком, ми безпорадні буваємо,
Коли раптом з неба стихія просиплеться градом.
А тільки лиш тиждень, як серце раділо над грядками
І ось наша праця пропала, пропала задаром!
Стоїш над землею, а серце розірване розпачем:
Лише три доби як нам усміхнулося літо.
Вся зелень посічена, вихором дужим покорчена,
Бурхливим потоком з городу безслідно змита!
Все знов починати… синоптики знов обіцяють
Нові буревії, на голови наші нещастя…
А як вже нам бачились: очі дитячі сяють -
Їдять полуниці – літній краєчок щастя!
Було – і немає. Великі вже виросли ягоди.
Почали злегка червоніти і от їх немає…
Стоїш над землею немовби на власних поминках
І серце безпомічність крає.
03.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2019
Ой, зажурився я, тай тяжко!
Бо став старий, бо став слабий.
А серце просить, просить ласки,
А серце вірне лиш тобі!
Ой, зажурився, зажурився!
І день, і ніч живу один.
Від мого зору світ закрився,
Бо на тобі зійшовся клин!
Комусь ще день приносить вдачу,
Комусь дарує ще тепло.
А я вже радості не бачу,
Як тебе поруч не було.
Можливо, вік мій має міру,
Та щоб подовжить мої дні,
Я маю знати, маю вірить,
Що ти ще стрінешся мені!
Ще прагну глянути у вічі,
Ще хочу чути голос твій.
Аби з собою взять у вічність
Святий твій образ, ангел мій!
Ой, зажурився, зажурився!
Повісив голову в журбі.
Рабом кохання залишився,
До скону днів, одній тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Ой, ты – грусть! Ой, тревог моих сродница!
Как мне жить у тебя в плену?
В мою душу ты ночью ломишься,
Как захватчик в чужую страну.
Я с тобой не желал бы знаться,
Я желал бы, весь мир любя,
Этой радугой любоваться,
И на ней увидать себя.
Лёгким облаком, парусом белым,
Нежным лебедем в синюю даль,
Я летел бы над нивою спелой,
В ту страну, где не знают печаль.
Где любовь стала главным законом,
По которому все сердца
Наполняются нежным звоном,
Где счастливые, - без конца!
Но, - увы! На своей планете,
Я живу словно раб любви.
Сердце тянется к лучшей на свете,
Но душа, как лицо, в крови!
Эта правда, как мир этот, старая,
Изменить ничего нельзя!
Ей не пара, совсем не пара я!
И другой мне негде и взять!
Даже если бы, в поиски бросился,
И все земли сумел обойти,
Мне такую любовь светлокосую,
Любовь милую, не найти!
Ой, тоска! Словно скользкая гадина!
Возле сердца свернулась клубком.
Все слова, что любимой загадывал,
Превратила в ненужный ком.
Всех признаний пустая бесмыслица
Её сердцу совсем ни к чему…
Эти строчки, как кровью пишутся,
Только ради чего, - не пойму!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837083
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.05.2019
Поле біле, чим тебе засію?
Чи то цвітом юного запалу,
Чи то словом оживлю надію
На яскраву долю для загалу?
Поле біле, у моїй корзині
Так багато смутку і страждання
А між ними наче очі сині
Незабудки вірного кохання
Може, ними засівати площу
А все інше хай іще чекає?
Як не пройде розставання дощик
То все зело просто повсихає
Розлучаюсь часто аби потім
Нашу зустріч як весну сприймати
А страждаю, щоб найменшу радість
Було краще в долі цінувати
Поле біле, паперове поле,
Не дозволь мені бур’ян зростити
Бо ж тоді як гріх у очі коле
Дуже важко з соромом прожити
Не дозволь перед вельможним гнутись
На догоду неправим брехати
І не дай добро людське забути
Та невдячність привести до хати.
Поле біле, бути дай собою
Лиш таким яким я був до цього
Дай наснаги аж до успокою
Бути гідним покликання твого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836578
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Нарешті сталось! Люди добрі,
Як передати на весь світ
Те відчуття, що аж за обрій
Із серця лине сонцецвіт!
Так – сонцецвіт, не помиляюсь.
Тому, що радості без меж!
Коли очей не відривають,
А навзаєм вдивляюсь теж.
Чи не змарніли личка любі;
Чи зморщок сітка ще густіш;
Чи здатні посміхатись губи,
Коли в суглобах біль як ніж?
Пасемця світлого волосся
Звисають вперто на чоло,
Під підборіддям налилося,
Хоч цього наче й не було…
Ще більше схудла, та змарніла…
Не на курортах десь була
І руки склавши не сиділа,
Так як колись, - було, - трудилась,
Так вже трудитись не змогла!
Весна холодна, непривітна,
Весь час дощі, а до землі
І підступитися не можна,
А мати треба на столі
І ту морквину, ту ж петрушку,
Той же буряк чи баклажан.
Прикласти треба сил до грунту
Та зі здоров’ям не талан.
Дивлюсь і кожну мить вбираю
У свою пам'ять, бо цей час
Так невблаганно відлітає!
Знов до розлук підводить нас.
До губ притулю ніжну руку
Не зводячи з лиця очей
Знов відпущу її в розлуку
В довге безсоння всіх ночей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Дзвінок. На дисплеї – ім’я.
Чекав цей сигнал, як спасіння,
Тому що натура моя
Трималась на грані терпіння.
Терплю, хоч тернові вінці
Нестерпних розлук, такі люті…
О, як же всім серцем хотів
Цей голос, як музику чути!
Діждався, усупереч всім
Думкам, що життя не потрібне,
А голос цей плетивом слів,
Джерельній водиці подібний!
Дзюрчить ніжна мова, дзюрчить,
Тече некваплива розмова.
І хочу, щоб радісна мить
В життя повернулася знову.
Коли ще подзвониш, скажи?
У слухавці – тихе зітхання.
А потім цей голос дрижить
І каже слова про кохання.
На очі набігла сльоза
І чимось здавило дихання…
Як в давню весну розказав
Про серця свого почування.
Голубонька сиза моя!
Рве радість бурхливістю груди!
Тебе, - обнадіяний я,
Чекати як сонечко буду!
І попри нещадні дощі,
Які аж надмірно спадають,
Я щиру подяку в душі
Далекій подрузі складаю.
20.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2019
З трепетом в душі чекаю свята
Дні летять, наближуючи мить
Якби знала, як розлук багато
І як мало зустрічей скупих
Чи то час, чи то якісь події,
Поміж нами, рокові, встають
Мов на лихо, моїй світлій мрії
Ще хоч раз здійснитись не дають
Мрію я в ці дні мізерно й скупо
Хоч би в очі любі зазирнуть
І сказати, що це серце любить
Та хоча б до ручки до торкнуть.
Я лиш друг… і радісно, і гірко
Це в свідомість зболену ввібрати
Зустрічати як яскраву зірку
Як останню із надій втрачати
Так щораз. Така вже наша доля.
Не навести поміж нас мости
Ти під вітром степова тополя
Я мов ясень шепочу: «прости».
І той шепіт чи й почуєш, мила
Вітри віють не завжди в наш бік
Ця весна вже майже відшуміла
Нам обом вже не цвісти повік
Та чомусь душа чекає свята
Сподіваюсь, світла мить прийде
І тебе, хай скупо, небагато,
Ненадовго доля приведе!
18.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2019
Нехай не бачусь я з тобою,
Та долі дякую за те,
Що зачароване Любов’ю
У серці почуття цвіте.
Пройдуть мов хмари дні розлуки,
Настане зустрічі весна
І зможу взяти твої руки,
Забувши пережиті муки,
Сказати те, що ти одна.
І це не те, що ти самотня!
В оцьому серці ми удвох.
Нам зовсім розійтись не можна,
Тому що зустріч дав нам Бог.
Багато часу понад нами
В минуле вітри пронесли.
Щось обмивалося сльозами,
У чомусь винні ми були.
Та все минає. Тільки серце
Все пробачає без умов.
Ні! – не остання! Вічно Перша
Між нами сутнісна Любов.
Коли радіє, коли плаче,
Коли ревнує без причин…
Вона живе тому, що бачить
На кому світ зійшов мов клин.
Так, моя люба, в небі мрії
До тебе лебедем лечу,
Тому що ти любити вмієш
Багато краще ніж я чув
Про досвід інших у цих справах.
Тому то, певно, не дарма
Такі як ти завжди Кохані
Бо кращих між людей нема!
11.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2019
Знімусь в небо лебедиком
Тай під самі зорі,
Щоб мене не зачіпало
Знахабніле горе,
Щоб мені не докучала
Нудьга кисло-лика,
Щоб до мене шлях не знала
Журба чорно-пика!
Ой розправлю я крилечки
Тай понад лісами,
Тай подамся недалечко
В село над хатами!
Бо ж у селі, в білій хаті,
Живе лебедонька
Білолиця, кароока,
Як Сонечка донька!
Опущуся серед двору,
Під віконцем стану,
Зачну ніжно викликати
У садок кохану!
Соловейко заспіває,
Бузок зачарує,
Ясний місяць срібні перли
В коси подарує!
Тільки хай її не кличе
У хатину мати,
Бо й сама колись пізнала
Що то є кохати!
04.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
Ти бачив, як небо стає значно глибшим
У вересні раннім, ще теплим та гожім?
В оцій Хризантемі, - єдиної квітки
Вдача жіноча з небом осені схожа.
Вона відцвітає, все більше і більше;
Все глибші є зморшки на шиї, на щоках.
Її рання осінь в любові ще глибша,
Ще більш в своїй силі дзвінка і висока.
Ти бачив, як ниви віддавши врожаї,
Готуються взимку до березня спати?
Зростивши, дітей у політ проводжає,
Не знає спочинку голубонька-мати.
Всі дні у турботах за щастя дорослих:
Хоч чимось для них стати в поміч ще прагне.
Ще ніби й сама на бадилля не схожа
Та щастя для неї уже недосяжне.
Вони вже воркують у власних гніздечках,
Малих пташенят до бабусі приводять…
За звичкою, навіть не знайдуть словечка,
Що люблять її… якось так вже виходить.
У ночі осінні, чи ночі зимові
Самотньої жінки безсоння жахливе
Нагадує їй про труди надпудові,
Життя особисте таке нещасливе…
Стрічались такі, що із нею хотіли
Розірвані в юності нитки зв'язати,
Та кращі літа наче цвіт облетіли
І серцем не зважилась знов зав’язати.
А ті, хто був любим, отрутою зради,
Дурманом наркоти кохання згубили.
Від них тільки діти лишились як радість
Зневіра глуха та надірвані сили!
Ото тільки й щастя коли пташенята
Розкриють крилята назустріч бабусі
І сяють любов’ю ясні оченята,
Мов Сонця тепло, незіпсовані душі!
Ото тільки й щастя… а я ні до чого
Дивлюсь на цю квітку та гірко зітхаю
Цвіте Хризантема не знати й для кого
І зовсім не вірить у те, що кохаю! 03.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2019
Обгорну тебе в обійми, полюблю!
Наче келих із шампанським пригублю.
Захмеліє відчайдушна голова,
У вірші складуться фрази та слова.
Легіт зоряний почує ті вірші
У яких багато серця і душі
І мелодію на скрипці підбере,
Щоб співати для модринок і смерек.
Ми підемо в теплі ночі по росі,
В гай зелений по смарагдовій красі.
В перший раз ти світлі коси розплетеш,
В перший раз моєю любкою будеш!
Казка ночі мов на крилах відлетить,
Найщасливіша у долі світла мить,
Ми обоє руки-крила сплетемо
І в село до тата й мами підемо.
Шлях додому наче маминий рушник,
Простеляється вздовж ниви, та вздовж лип.
Будуть снитися росинки на траві,
У віночку дикий цвіт на голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2019
Іще не вечір. Чом у ніч пірнаю?
Чи настрій кепський, чи є інша річ?
Коли не сплю, то думка вирізняє
Те, що камінням давить на опліч.
Мабуть, літа; мабуть весняний холод,
Та безпорадність перед плином днів
Вже не струмує під корою солод
Вже рідко бачу низку гарних снів.
Іще не вечір. Ще цілком можливо
Коли настане літепла пора
Настане мить негадано щаслива
Хай нетривала, але все ж як гра
Від блиску гранів диво-діаманту
Така ж яскрава, сповнена вогнів
Яка зціляє захворілу мантру
Задля здорових, повноцінних днів.
Іще не вечір. Але дуже близько
Той самий час коли підходить ніч
Іще недавно мріяв як хлопчисько
Іще недавно прагнув віч на віч
Побачитись, зіллятись воєдино
З предметом мрій, з особою бажань
Тому що ця з усіх людей єдина
Зоря моя, моя завітна рань.
Нехай живу від неї за парканом
Який між нами лишенько звело
Та я живу, тому що є кохана
Без неї жити сенсу не було.
Іще не вечір. Не прощаюсь з вами.
Ще зачекаю, нікуди спішить
Життя видзвонює пташиними піснями
Весна вирує! Тож будемо жить!
19.04.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2019
Немовби змовилась природа
З недолею лихими бути.
Нічна квітнева прохолода
Не дала і на мить заснути.
Вже навіть ковдра неспроможна
Тепло у тілі зберігати!
Тож замість сну у ночі кожній
Мушу хоч грілку готувати.
Приклав до тіла теплий згорток
І так лежав та думу тішив
Тим, що хоч сам пихату гордість
Десь в заростях життя залишив.
Тим, що не прагну грому слави,
Ні зливи лестощів нещирих.
Не жду нічого від Держави
Та від людей, ще серцю милих.
Чого бажати, коли тіло
Вже не на жарт, як постаріло?
Хай все засне спокійно й мило
Що відцвіло відгомоніло.
Трагедії не бачу в цьому.
Це акт оновлення і тільки
Я до життя вернуся знову
В стебло незірваної квітки
Пройду крізь ковдру прілих рештків
Колишнього лісного листя
Щоб милуватися як вперше
Роси смарагдовим намистом,
Щоб своїм цвітом чарувати
Зажурені, кохані очі
Які не можу забувати
В оці холодні тяжкі ночі.
Вона ще піде в нетрі хащів
Де на галявинах розмаю
Знайде мене, аби прикласти
До спраглих вуст – це буде, знаю!
Бо я у неї свято вірю
Тому, що як ніхто чекаю!
Не перший рік про щастя мрію,
Та все його не зустрічаю.
І не зустріну. Вже немає
Ні часу, ні подій, ні місця.
Тому зі спокоєм чекаю
Коли піду під пріле листя.
18.04.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019
Прийшла ти в мій світ як в ранок зоря,
Як пісня від янголів з неба!
Тому все життя небу дякую я
За милу Царівну, – за Тебе!
За погляд глибокий, за голосу звук;
За серце твоє незрадливе;
За ніжні обійми розкрилених рук;
За миті кохання щасливі!
Я дякую, люба щоденно тобі
За все, що від долі я маю
І навіть за те, що при спільній журбі
Ти душу свою відкриваєш.
Я дякую, пташко, за те, що ввійшла
В мої неприборкані мрії
В яких в позахмарні світи повела
До світлого храму надії!
Я дякую, серце, за те, що ти є;
Що просто на світі існуєш;
Що те, як виспівує єство моє
З дороги розлуки почуєш!
13.04.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2019
Дивися, знову вруниться трава
Із кожним новим днем вона густіша
Весна потроху у свої права
Вступає, хоч дихання зимнє зліше
Виходиш вранці з хати, а спориш
Покритий білим заморозком лютим
Та вже пташки тривожать співом тиш
Пора прийшла! Весні, коханню – бути!
Ще тижнів два, а там по всіх садках
Дерева вдягнуть сукні наречених
Заграють зорі в молодих очах
Зіллються голоси у вир пісенний
Стану і я поміж дерев своїх
Пригублю мов вуста тендітні квіти
Так як колись я пив вуста твої
Не доведеться ще коли їх пити!
Медвяний трунок наших юних літ
У пам’яті іще такий солодкий
Та в голосі твоїм не той привіт
І в погляді вогню лишилось трошки.
Замучена проблемами життя,
Від труднощів не знаючи спочинку
Забула ти за прояв почуття
Хоч по літах ще дуже гарна жінка
А може, це здається лиш мені
І ти також, немов струнка берізка,
Ще вийдеш в світ для зустрічі весни
Вдягнувши сукню світлого батисту
Якщо так буде, запроси й мене
До свого вальсу на просторі квітня.
Хай нам цей час не просто промайне,
А першоцвітом у серцях розквітне.
10.04.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2019
Душі твоєї ніжне джерело
Замулилось стражданнями і болем.
Чи не тому квітневих днів тепло
Не зігріває нашу спільну долю?
Холодний вітер з півночі пройма,
Мов батогами хльоскає в обличчя.
Чи не тому нам радості нема
Без духа янгола з-за правого запліччя?
Втрачаємо безцінний Божий скарб
У злигоднях простого виживання.
Чи не тому гірчить з квіток нектар,
Що розквітали у гаю кохання?
На кілька з побуту вкрадених хвилин
Нас телефон крізь відстані єднає.
Чому ж при цьому для розмов причин
Вже не стає?! Чого не вистачає?
Я голос твій почути так хотів,
Як джерела весняного дзюрчання.
Та замість цього низка гірких слів
І паузи над прірвами мовчання.
Ні ти, ні я не прагнемо в ці дні
Все обірвати та мости спалити.
Чому тобі, чому тоді мені
Все важче й важче сподіванням жити?
Боюсь, стосункам краденим, колись,
Прийде кінець. А інших вже не знати.
Не уявляю, чим я буду жити,
Хто твою душу буде зігрівати?
06.04.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2019
Начебто серцем я з тобою
Та в повсякденні те не знать
Я завжди сам. Лише з собою
А ти, звичайно, не одна
Ти завжди з кимось, з твоїх близьких.
Заради них твоє життя.
А я, - це так… осінній листик
Ким вітер крутить без пуття,
Аж поки у останнім вальсі
Не ляже тихо на траву.
Немовби наркоман у трансі,
У не реалії живу.
Здається, часом, все наснилось
Рожевим, вимріяним сном,
Чи ти в моїм житті спинилась
Весняним ранком за вікном?
Чи ти була в ту мить насправді,
Чи моїх мрій тугий клубок
Раптом в пустелі без оази,
Створив міраж моїх думок
Думок про тебе, про всі ночі
В яких обійми твоїх рук,
Палкі цілунки, сяйні очі
І голосу чарівний звук…
Невже, як вправний міфотворець,
Я все придумав?! Але ж ні!
Ти є насправді! Та, - о! – горе!
Ти – як зоря у вишині
Наче примара із туману
Все кличеш за собою йти
Пройшов доріг життя чимало
Та не добрався до мети.
Одне бажання в серці маю
З тобою нерозлучно жить
Та час життя дарма збігає
Не настає щаслива мить.
І чи настане? Нема віри
Що доля зміниться в цей час
Так і мине туманом сірим
Відрізок сподівань для нас
26.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019
У цей день, мов спогади мої,
Небо в хмарах, вітер прохолодний.
Дев’ятнадцять років на землі
Доживаю я свій час, самотній.
Як пішла під землю у віки,
Так і досі не прийшла додому…
Більш ні в кого не прошу руки
Серця не протягую нікому.
Мої сни – це плетиво жахіть
У пустельних сутінках блукаю
У спорудах з декількох століть
Своїх близьких кличу і шукаю
Лабіринт кімнат, що без дверей
І здається в кожній когось чути
Та немає там живих людей
Привиди там мешкають і духи.
Дошки сходів вже сама труха
Рами вікон теж сама руїна
Мало, мабуть, каюся в гріхах,
Мало ще плазую на колінах.
Грішний я? А хто з нас без гріхів?
Я не мріяв про жахіття битви
І чужого брати не хотів,
То за що стогнати у молитві?!
Я молюсь та тільки за своє:
А своє – то світ степів широкий,
То довкілля з правіків моє,
Дух свободи світлий і високий.
Я молюсь за тих, хто у ці дні
Відбиває напади ворожі,
Вірую: молитви ці слізні
Вистояти хлопцям допоможуть.
Вбережи, Господь, від влучних куль,
Від розтяжок підлих та від «градів»!
Янгол-охоронцю! З ними будь,
Бо ж вони всі там не для парадів!
Хай цілими вернуться вони
До домівок, де їх так чекають!
Хай для них як першоцвіт весни
Усмішки коханих розквітають.
Ще, мій Боже, покарай всіх тих,
Хто на крові заробляють статки.
А всім нам дай мудрості і сил,
Щоб нарешті навести порядки.
29.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019
Ось і знову ця крадена мить
Наші душі теплом обгортає.
Ніби в серці весною бринить,
І щемливо щось скрипкою грає.
Наша зустріч коротка, скупа
На прояви емоцій та ласки.
Так і лишиться мрія моя
Десь у виміру вигадки, казки.
Тільки й радості маю в житті
Тебе бачити, голос твій чути…
І це – все! А про втіхи прості
Мені треба назавжди забути!
Не для мене ця квітка цвіте,
Не для мене цей сад плодоносить
На суцвіття дарів, золоте
Твої крила мене не запросять…
То чому ж тоді прагну, щодня,
Хоч би цього твого милосердя?
Бо без нього не зможу ні дня,
Бо без тебе душа ця замерзне.
Жінко мила! Страждання моє!
Моє щастя скалічене й муко!
Чим віддячить за серце твоє,
За добро і терпіння, подруго?!
Тобі важко з такими, як я.
Ти для всіх як той ангел із неба.
А у тебе – ще й власна сім’я,
І за себе саму дбати треба.
А що я із коханням своїм?
Так… докучливий, липкий поетик,
Що під дією стріл, що з під вій,
Заходився писати куплети
І не більше… Та Богу за це
Гімн подяки співати я мушу,
Бо я бачу кохане лице,
Відчуваю пресвітлую душу.
14/02/2015 ---23.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019
Для мене не якийсь святий
Ім’ям своїм до тебе править,
Тому що небо тебе славить,
Бо в тобі ангел є такий.
Він був колись. Та у ці дні
Не імператор, а Недоля
Нам не дає для щастя волі
І ти моя лиш уві сні.
Вже стільки літ, студених зим
Над нами в хмарах пролетіло
Зістарилось, зів’яло тіло
Перетворились мрії в дим.
Мав би забути. Тільки як?
Не йдеш із серця як із дому
Безсоння знову ставить кому
Там де лиш крапки твердий знак.
Вже скоро лебеді до нас
Повернуться на рідне плесо
Де буде в темних очеретах
Для них вершитись світлий час.
А що ж для нас? Як і завжди
Журба під співи солов’їні
Та виживання в цій країні,
Де й досі гноблення сліди.
Розквітне сад, п’янкий бузок
Про вальс в минулім нагадає.
Ми там, у небеса безкраї
Злітали в почуттях удвох.
Хай оте щастя лиш на мить
Крильми нас ніжно зачепило,
Та наче пісня залишилось,
Щоб душу зморену будить
В зажурі на паркан зіпрусь,
Пірну в ранкову прохолоду
І на весняну земну вроду
Зі щемом в серці задивлюсь.
23.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019
Погибаю, любя! Словно страшный недуг,
Язвы новых разлук мои силы съедают.
Далеко от меня ненаглядный мой друг!
Как судьбу перекроить мы средства не знаем.
И смириться бы с фактом, да вот не дано!
Гложет душу тоска, сердце тянется к сердцу.
Первых встреч, первых взглядов немое кино
На экран новых дней не подарит волшебник!
Много лет ожиданий слагались в рюкзак
И всё новые к ним добавляю мгновения.
Перед каждой с надежд вопросительный знак,
После каждого вечера нет восхищения.
Помрачился рассудок ли? Что не даёт
Оглянуться вокруг, чтобы с чистой страницы
Книге жизни своей новый дать переплёт?
Не дано позабыть, не дано отключиться!
Уж, казалось бы: есть глубина милых глаз
И как будто бы сердце готово влюбиться,
Только нет новизны в смысле сказанных фраз,
Только нет чистой веры до спутницы жизни!
Да и я уж не тот, с кем хотелось бы жить
Той, кто возрастом меньше, а те, кто постарше,
Израсходовав счастья недлинную нить
Уж не ищут другую на жизненном марше!
А сойтись просто так… чтоб в квартире пустой
Одиночества горечь не пить из бокала…
Не могу с кем попало быть в лодке одной,
Плыть на свет маяка до земли, до причала.
Волны новых событий омоют борта,
Час пробьёт и моё одинокое сердце
Перестанет тревожить её красота,
Потому, что закроется старая дверца.
18.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829522
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.03.2019
Можливо швидко, навіть дуже
Настати можуть такі дні,
Коли тобі, далекий друже,
Не схочеться дзвонить мені.
Вже нецікаво. Інший спосіб
Мого життя - це щось не те…
У тебе хвилями хлюпоче
На ниві жито золоте
Літа наповнені врожаєм
Добірних творів у книжках
А тут… щоденно знемагаю
Від слабості в старих руках
В твоїх садах веселі звуки
Несуть невтомні солов’ї
А тут зітхання тільки чути
Та невдоволення мої
Оцим злиденним існуванням
Цим вічним боєм за щодень
Де не почуєш про кохання
Ані віршів, ані пісень
Хоча душа не задубіла
Ще мріє спомином у снах
Юначих мрій лебідка біла
Що босонога по ланах
За щастям зоряним ступає
Між волошками у росі
І небу очі звеселяє
В своїй заквітчаній красі
Жива душа. Їй би літати,
Та сили в крилоньках нема
Весна вже стукає до хати
Та тут по закутках зима.
Я на людей не мав образи
Світ не молив про співчуття
Коли ж злітають гіркі фрази,
То це відтворення буття
В якому мушу існувати
Яке до строку не спинить.
Тобі радію я як брату!
Тож, якщо хочеш – подзвони!
17.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Дивлюсь услід тобі, дивлюсь,
Немовби хочу увібрати
У погляд свій всю милу суть,
Яка ще мить тому в кімнаті
Все осявала мов зоря,
До серця говорила тихо
І знов листок календаря
Віщує нам розлуки лихо.
Минає ще одна доба.
Вікно поволеньки синіє…
Самотність сяде на горба
Та плечі дружньо не зігріє.
Кружлятиме, мов чорний крук
Над трупом старого безсоння.
Замерзлих яблунь тихий стук
Буде проситись в за віконня,
Аби в кімнату увійти
Та хоч би дрібочку зігрітись…
Ще будеш згадуватись ти,
Бо ж де мені від цього дітись?!
Так і зустріну новий день
Для нових сподівань і віри
Послухаю чужих пісень
Під передзвін старої ліри
16.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019
Ти любиш вушками, чи ні?
Багато літ невтомно кажу:
Хіба на скронях білий сніг?
Це тільки ще немає сажі.
Я ж не кіптю, як смолоскип
З ганчірки, вмочений в солярку!
Оце палаю десять літ,
Аж серце смажиться на шкварку!
Чому горю? Якби то знав,
Той пояснив би ці причини,
А так в кохання ніби впав,
Ще й виборсатись нема сили!
Живу всі дні, немов життя
Моє поділене надвоє:
Ось тут – розлуки, каяття,
Туга, скорбота за тобою;
А тут – чекання день при дні,
Короткі зустрічі, таємні…
В руці – рука, а подих мій
То ледве чутний, то буремний
І ще цілунки вуст хмільних
Та пальців доторки тремтячі…
Хтось би сказав: здурів мужик!
Нащо ці ніжності телячі?
Невже на світі мало баб,
Що так банує за одною?
Ганебно, що душею раб,
Та є ця влада наді мною.
Смієшся? Що ж, повеселись,
Якщо є дрібка позитиву…
О! - скільки раз – бувало, зливсь,
Та припинити все… спротиву
В моєму серці вже нема,
Не дало небо щастя-долі,
Ти доживаєш вік сама,
А я, як зомбі – геть без волі!
Весна! Я зиму пережив!
Чого чекати, що зробити,
Аби тебе у плині днів
Поміж подій не загубити?!
Мені вже буде не дано
Нову мелодію заграти.
Ти - зірки світ в моє вікно
І не дай, Бог! – такої втрати!
Ти любиш вушками? То знай
Дивлюсь на тебе як на диво:
Мого захоплення розмай
Така ж бажана і вродлива
Твій погляд сповнений глибин
Хвилюючий і таємничий
Оцих криляток ніжний згин
Ця усмішка – вона так личить
Тобі – із ямочками щік
З іскринками в сльозинках сміху
Таж ти у мене – краща всіх
Дана на горе і на втіху
Дана для щастя і журби
Дана і забрана із долі
Тому тобою я слабий
Та для розлучення без волі
Ти любиш вушками? Люби…
05.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2019
В своїй уяві я приїхав в Канів.
Гора Чернеча, постать височить.
Для серця мого Він живий, не камінь
Тож думкою промовив у цю мить:
Як твій земляк, Учителю шановний ,
Звертаюся до Тебе, пан Тарас.
Зі щирим, - від самого серця, - словом,
Щоб думкою відобразити час
В якім живу. Важке життя минає
Як і при Тобі в злиднях та борні.
Та Україна труднощі долає,
Хоч і згорають хлопці на війні.
Вже є надія, що піде на краще,
Спинаємось на ноги із колін.
Своя є церква, живе мова наша,
Тож прийде свято і до наших стін.
Твоє палке, Твоє пророче слово,
Немов знамено до мети веде.
Збудуємо країну сильну, нову
Від цього нам не дітися ніде
Дай, Боже, нам обрати Президента
Не із чужинців, із своїх людей,
Щоб наче Данко, був би ладен серце
За щастя ближніх вирвати з грудей
Щоб ми пізнали радість Перемоги
Над підлістю лукавого Кремля
щоб розквітала у звитягах нових
Така стражденна батьківська земля!
03.03.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
***
Ти не повернеш молодості, ні!
Та як зайдеш в затінену кімнату,
То наче квітень у моїм вікні
Запросить молодо надію квітувати
Зараз вона зіщулено в душі
Тебе готова довгий час чекати
Виказує про вірність у вірші,
Аби хоч так на краще сподіватись.
Хиткий місток яким до тебе йду
У новий день, та іншого немає
Може тому, неначе на біду,
Протяг самотності в безсонну ніч проймає
Горнуся в ковдру недугів своїх
Наче у одяг мешканця в’язниці
І вперто мрію про вуста твої,
Про ніжність рук, що мали в ночі снитися.
21.02.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
Ще синє небо на своїй долоні
Тримає Сонця апельсин гарячий,
Та день позаду і вогні червоні
Прощальним золотом спалахують над дахом.
Підходить вечір… сутінків чорнило
Із темних закутків по світу розповзеться,
Щоб кущ трояндовий до ранку обгорнути
Нічним коктейлем липкого туману
Та пахощами від бутонів дивних.
Між молодим, світло-зеленим листям,
Нічний співець у пристрасті заллється!
В його дзвінкій, всепереможній пісні
Сама Любов у зоряній оправі
Заявить про своє одвічне право
На керування оцим Божим світом.
Застигну я, сприймаючи всім єством
Травневу ніч, чарівну пісню пташки
І відголосок наспівів дівочих,
Десь аж із відти, де ставкове плесо
Живим сріблом у берегах смарагду
Темну стіну густого очерету
Немов колиску з Місяцем гойдає.
Чи буде хтось зі мною розділяти
Майбутню ніч поміж гілок бузкових
Та в кетяги занурювати млосно
Росою заціловане обличчя?
Того не знаю. Мабуть, самотина
Буде зі мною цю дорогу ночі
Проходити, аж доки ясні зорі
Поблякнуть у ранковому крайнебі!
Реве худоба, входячи до двору,
Широкі боки до хліва заносить.
Сусідка Ганя, взяла в руку стільчик,
А в другу – емальоване відерце -
Іде корівку до хліва здоїти.
Їй зі стежини кланяються квіти.
11.02.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019
«Не сотвори собі кумира!»
По заповіді досі жив.
Аж раптом, - свідком оця ліра, -
Живого янгола зустрів.
Постала, наче зірка з неба,
Нехай без крил, та усміх вуст,
Та погляд – вартий пісні Феба,
А що вже стан, а що за рух!
Наче пливе понад землею
В природній грації життя.
З душею робить щось моєю:
Її бентежить почуттям.
І зграї мрій знялись до неба
Немов від свисту голуби!
І не збагнути: нащо треба,
Щоб я на неї став слабий;
Щоб я, та раптом збожеволів,
Та переслідував мету -
Аби на мить зустріти погляд,
Аби вдихнути чистоту
Оцього Ангела у плоті.
В якої все: душевний мир,
Світанок в першій позолоті
І вечір, що вогнем горів
В благословенну літню пору,
За обрій сонце ведучи.
Місяць зійшов по хмарі вгору,
З кишені видобув ключі
Відкрив зіркам небесну браму
Пролив на стежку світла синь
І задивився на кохану
На цю дівочу лебедінь.
Дивлюсь і я: не надивлюся!
В бажаннях грішних весь горю
На неї ледве не молюся
Лише про неї говорю
Зробив із жінки я кумира
Порушив заповідь святу
Як бачите: під звуки ліри
В зіркову лину висоту.
07.02.2019
--//--
Немов березнева погода
Мій настрій мінливий в ці дні.
То в серці груднева негода,
То в думах мотиви ясні.
А всьому цьому є причина
Страждання і радість навпіл
Прийшла найдорожча людина
Хлібину поклала на стіл
Привітно всміхнулась, а потім
У справах з кімнати пішла…
Краплиночку сонця коротку
Собою в житло принесла.
Осяяла стіни і стелю,
Залишила хвилю тепла
І то не біда, що в оселі
Лиш миті недовгі була.
До вечора часу багато
А раптом, ще привід знайде,
Щоб серцю подовжити свято,
До хворого друга зайде.
Чекаю, на щось сподіваюсь
Жену з серця хвилі сумні
Хоч дня смолоскип догорає
І сутінки знов у вікні.
07.02.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2019
Ти просила пробачити, стишити гнів,
Бо, мовляв, не могла знайти час для візиту.
Я дивився, мовчав, говорити не смів
Міг би докору камінь у душу відкриту
Тобі, жіночко мила, тобі – люба пташко
Злісно кинути, тільки свою думку ловлю:
Як би прощення це не давалося важко,
Вкотре знову пробачу, бо дуже люблю!
___//__
Оці очі! Звабливі, невірні, лукаві.
Як я міг їм повірити? Їм присягатись?
Серцем граються, ніби це м’яч для забави,
Чи пташина співуча що садять за грати.
Я пірнав у глибінь оцих поглядів владних,
Я втрачав свою голову в мріях шалених,
А в ці миті ти просто воліла погратись
Та вже мала на думці когось – вже не мене!
--//--
Не віриш, що жіночі чари
На чоловіка мають вплив?
Забула, як тобою марив,
Як за тобою в мріях плив
По неосяжних океанах,
Між сонми дивних островів,
Як по засніжених полянах
Між кедрів височенних брів
Коли здавалось, що до тебе
Вже й не знайти доріг-стежин
Та ти була як зірка в небі
Тож був я в долі не один
Якщо тепер буває часом,
Що я без тебе десь іду,
Це ще не значить, ще не значить,
Що тебе кину, на біду!
Просто буває коли треба
Побути просто сам-на сам,
Тебе – як зірку і як небо
Я вже нікому не віддам!
30.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019
Летіла ночі чорна птаха,
Вже й сам не знаю: чи то спав,
Чи тільки марив, бідолаха,
Та ось що в мареннях пізнав:
Неначе ранок. Сонце ясне
Сміється в поверхах вікон.
З тією я, що з мрій прекрасних,
Ідем по місту. А кругом
Ідуть веселі перехожі.
Вітрини ваблять, миготять
Автівки по каналах вулиць
Наче на крилечках летять.
Я ще начебто молоденький,
Тож і здоров’я при мені.
Але й не лохик молоденький
Яким бував у юні дні,
Бо ніби маю оцей досвід
Яким наповнені мізки.
Тож позираю, мірю кроки,
А в голові моїй думки
Неначе отой рій бджолиний
Від меду враження гудуть:
В якій ідемо ми країні,
Куди дороги нас ведуть?
Куди не глянеш, навіть тіні
Нема від смутку чи журби
В моїй нещасній Україні
Всі тягнуть віз як ті раби
І виживають хто як може
А тут… та ж ні, це – маячня!
На Україну дуже схоже,
Бо ж мова начебто своя
На молодицях – вишиванки.
А що вродливі, то аж ну!
Таку чарівну подолянку
Мабуть, кохав би не одну!
(жартую, вибачте на слові!
Та як від тої же любові
Козаче серце вберегти
Та з кимось в гречку не піти?!)
Ідемо, дивимось: споруда
Немов палац в промінні дня.
Ага! – музей! Тай знову чудо:
Та ж тут уся та чортівня,
Що була у колишній владі!
Всі при краватках, всі в чинах
Неначе справді при посаді
Лиш ззаду видно по штанах,
Що тут сидять таки давненько
Бо вже не лощені на вид
Підходить дама молоденька
Представилась: музейний гід.
Оці панове – експонати,
Що мали довгі язики
Багато вміли обіцяти,
Кишені мали як мішки
Куди бюджет державний клали
Та у людей останнє крали.
- Даруйте! А чому ж тоді
Якщо вони таки злочинці,
Не у в’язниці, а ось тут?!
- А це і є така в’язниця.
Тільки багато менше трат
Мусять ось так повік служити:
За батька – син, за брата – брат,
Якщо встановлено, що крали
Всім кланом жадібних хапуг
Від влади зиск добрячий мали,
Коханок гріли і подруг
По всіх курортах закордонних,
То всім ось тут довічно буть
Якщо хто з них цього не схоче,
То просто їсти не дадуть.
- Я бачу, щось вони тут роблять
Телефонують, гомонять
Немов керують кимось знову
Наче при владі тут сидять.
- Це їм державу віртуальну
Вручили, щоб вони могли
Начебто зовсім натурально
Тут виглядать як там були,
Але обмежена мережа
Без виходу у білий світ
Програма дії довжелезна
Їм вистачить на сотню літ
- А як за труд винагорода?
Чи є зарплата та т.д.?
- Для чого? Це ж не є свобода.
Ніхто з них звідси не піде.
- І що, вже й партій не існує?
- Існують. Тільки ті в яких
Порядність, правду, честь шанують
Та цінять виборців своїх.
- А ці панове експонати
Вони зо всіх усюд, чи як?
- Це всі місцеві. Мали б знати.
Для тих, хто панував в краях
Ближче до Києва, в столиці,
Тим є столичний топ музей.
Критерії там дещо вищі
Та і послужний гамазей
Наповнений куди вагоміш:
Державна зрада, шпіонаж,
Придбайте книжку собі в поміч
В ній все описано про нас.
Взяв товстелезну, важку книгу,
Та от придбати все ж не встиг
Бо замість гривень мав я фігу
В руках натруджених своїх.
Даремно шарив по кишенях
Даремно почекать просив
Аж тут мій півень в пору темну
Про новий день проголосив
Відкрив я очі… Боже правий!
Я в своїм ліжку, зі стіни
Транзистор про мою державу
Щось невеселе гомонить.
28.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019