| Сторінки (1/100): | « | 1 | » |
Ти з’явився в моєму житті коли треба,
Ніби знав, що у грудях болить неспроста.
Ти без слів обійняв, знав у чому потреба,
Ти схопив, коли я на краєчку моста
(так манила безодня пуста).
І мовчання твоє заліковує рани,
І ти є, коли навіть немає тебе.
У твоєму обличчі щось таке манить,
Все ж так тягнуться мої вуста.
Огорнув мене ніжністю своїх обіймів,
Заспокоїв шторми у моїй голові.
Що тривожить мене і чому я радію,
Розказала б уже одному лиш тобі.
Ти пробрався крізь шар моїх дивних страхів,
Крізь неприязнь до себе й тотальну самотність.
Я чекала цього може тисячу літ,
Ну а може чекати прийдеться ще вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
ти мав бути мій,
твоє ім’я вогнем випалене,
на серці і в голові.
життя моє тобою вибране.
та ні, не в лотереї вигране,
в долі випрошене.
давай купим лампочки,
знімем квартирку.
в вікні буде сонце,
в колонках пісні.
ми будем сміятися,
і їсти сніданки.
і разом запізнюватись,
нащо ті рамки.
фільми дивитися,
можна й до ранку.
і обніматися,
без цього нікуди.
давай будем фоткатись,
щоб раз і назавжди.
серцями торкатись,
щоб тільки моєї помади
лишався колір на тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2018
Вона народилася гарячим літом,
Вже не будеш таким як до, її зустрівши.
В танці вдачу її легко вичислити,
Ти захочеш її забути.
Ти захочеш лиш з нею бути,
Торкнутися можеш лиш в своїх снах.
Та не зможеш її ти втримати,
Лиш би побачити світла знак.
Будеш з розуму сходити,
В пам`яті буде момент зустрічі, як маяк.
Вона лиш вміла твій біль лікувати,
Та водночас обпікала душу навзнак.
Сьогодні з нею може не настати,
А завтра без неї ніяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2018
Слова,як листя з дерев злітають.
Нема ваги в них, всі такі пусті.
Під ноги падають, не знають,
Що сенс лиш в тиші, в тишині.
Забудь про все, що знав до нині.
Забудь про те,чого не знав.
Звільни свій простір по годині,
І з`явиться, чого давно не мав.
І ми ніхто над долею не власні,
Усе йде так, як хтось там написав.
Руками вічними заплетені
У ниті довгі кожна з душ.
Що наше щастя лиш ілюзії,
Ніколи ти і не зважав.
І кожен день та все,що є,
Стає лиш миттю.Живи тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
боль внутри меня горит.
почему твое сердце молчит?
у меня внутри все рвется,
ти и я, жаль, не повторится.
все, чего я жду, лиш стук,
в дверь мою - тук-тук, тук-тук.
что-бы ты там оказался,
миг на всю жизнь задержался.
если любиш, почему оставил?
этим ты меня убил.
лучше забери з собой,
без тебя ведь мир пустой.
знай - до боли, до костей,
хоть и я не тех мастей.
буду ждать лиш я тебя,
звук не запертых дверей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753933
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2017
Якщо тобі моря замало?
Я подарую весь океан.
І оголосять на всіх каналах:
"Я нікому тебе не віддам!"
Буду я грати тобі на гітарі
Пісню улюблену "Say smth more ".
Ліжко поставимо посередині.
Це і є божевільна amore.
Щастя шукала довгі години,
Довгі хвилини і дні.
А як втомилась ,то перестала.
Важко змиритись одній.
Ти, як той грім серед чистого неба.
Йокнуло зліва, десь там під ребрами.
Барвами грає життя після тебе.
До і думки мої були ганебними.
Ти те спасіння, яке я просила.
Нащо мені океан?
В тобі втоплюся, тобою напюся.
Невже це лиш самообман?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017
Знову перед дзеркалом, та вже зовсім інша, доросліша, і колір плаття змінився на білий.Наречена. Віра і мріяти не могла, що колись це з нею трапиться. Фата, колечка, голуби і вся ця весільна метушня. Хоча в них такого не буде, все скромно і просто: біле плаття взяла на прокат, Дену костюм в кліточку, замовили фотографа, і багато півоній, це щоб потім було що внукам показати. Через 3 години спокійно розпишуться в Рагсі в колі близьких і вона стане дружиною. Найщасливішою дружиною коханого чоловіка.
Фотосесія пройшла швидко і легко. Буде чим похвастатись. Дорога до Рагсу як в тумані, церемонія, і Віра отямилась вже при виході на руках у Дена. Всі кричать "гірко", а їй так солодко, так солодко. Відсвяткували в ресторанчику, де дівчина працює, по-сімейному, як хотів Ден. Мама правда навіть образилась на них за те, що не влаштували пишного весілля з традиціями, але потім заспокоїлась. "Головне, щоб доня була щасливою, татко пишається тобою" - повторювала мама, як мантру. А Віра в цьому не сумнівалась в цьому, стискаючи до синців руку коханого.
"Пора" - сказав Ден.
"Яке пора? А торт розрізати? Так взагалі не годиться!" - рознервувалась мама Віри.
" У нас літак через півтора години, ми до Таїйланду зібрались" - підмигнув він Вірі.
А в неї округлились очі, як дві тарілочки під каву, вона ж то цього не знала.
" Як літак? Як Таїйланд? Коли?" - промовила Віра.
" Ну ти чого? Від шампанського голову втратила? Літак відправляється в гарячі країни за півтора години і ми маємо на нього квитки, дурнику мій." - лагідно посміхнувся Ден.
" Я так тебе кохаю" - випалила Віра.
" І я тебе." - відповів Ден.
" І як завжди я залишаюсь сама, стара і нікому не потрібна." - з образою сказала мама.
" Ну чого ти, мамусю? Ми ж так тебе любим." - заспокоїла Віра.
" Так, мамусю, дуже." - спробував розрядити атмосферу Ден. І це йому вдалося, всі почали сміятись і в тому числі мама Віри.
" Бережи її, прошу тебе, Ден."
"Обовязково, мамо." - ця посмішка заколихала б навіть новонародженого.
При виході з ресторану Віра кинула букет півоній за спину і вони разом сіли в таксі. За пів години вже були в аеропорті, а ще за годину в літаку, який розрізав своїм крилом темнезні хмари.
" Засинай, рідна. Скоро ти будеш біля моря вдихати солоне повітря та слухати пісні чайок." Для Віри це були найбажаніші слова в цей момент.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710825
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2017
Хоч тепер чужа я тобі,
Та ближче вже нікого не знайти.
Ти знаєш, як я тебе сильно.
Важко дихати.
Пробач, та сплутались думки,
Мені без тебе не заснути.
В квартирі тиша преславута,
На вулицях нема машин.
Твоя брехня у венах лилась,
Моя ж до серця крізь вуста.
Я цьому не противилась,
А ти уваги не звертав.
Здавалося, перехворів.
Більше немає слова "ми".
Окремо я, окремо ти.
Лічильник враз перегорів.
В очі мені не дивись, бреши
Серце вимагає, просить.
Не приходь більше у сни.
До неба вона голосить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2016
Їй давно вже нічого не сниться
Бо блукає в чужих снах
Може там хоч його торкнеться
Затримавшись у думках
А він зранку проснеться
З дивним відчуттям на губах
Цілий день йому ніжність згадується
Затримавшись на руках
Знову ніч і вона надіється
Що проб'ється та знову страх
Він пручається, не здається
Ти ж померла, а я кохав
Він із криком та все ж зануриться
І згадає як обіймав
Серце його вдень крається
А вночі він крізь біль її не пускав
Два світи, дві (не)реальності
А любов одна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2016
на розпутті ти мене застукав
слухай серце своє сказав
і розчинився в повітрі
я йшла темною дорогою
у невідомому напрямку
страх відступив
бо вкінці мав бути ти
навпомацки крізь все життя
так легше йти, як знаєш, що чекають
і крок за кроком в небуття
такі жадані твої обійми
багато гуль і синяків набила
помилок на руках не зрахувать
одне, що вберегло - червона нитка
яку мені ти пов'язав
як мій старий любимий светр
тримав тепло, не відпускав
і огортав, ніби втрачав
любив, так ніби все востаннє
обіцянок мені ти не давав
а може там, отам тебе нема?
і це лиш витвір моєї уяви?
та хай і так,
бо як закрию очі
сотні зірок освічують шлях
і ти біля мене кожної ночі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2016
"Забути не означає пробачити."
Стільки часу пройшло, витекло крізь пальці, такі тоненькі, як нитка. Намагаєшся ті хвилини зв'язати, а не виходить. Стільки раз хтось робив тобі боляче, навмисно чи ні, не важливо. Ти намагаєшся все забути, викинути з голови. Та все ж щось коле там, за ребрами, зліва. Намагаєшся заритись з головою в роботу, особливо вночі, коли не спиться, коли думки так норовляться залізти в голову. З часом все забудеться. А коли саме? Це питання таке болюче. А не думали хоч раз, що не треба забувати, а треба прийняти і пробачити? Ми боремось самі з собою і нашими почуттями. А може не треба? Хоч раз попробувати прийняти той біль, ситуацію, яка склалася і відпустити. Прощення таке, на перший погляд, складне слово. Аж страх наводить. Як це, пробачити? Мені ж боляче, мене ранили, душу. Як таке можна пробачити? Тавтологія якась виходить. Прийняти це, перестати винити людину, почати розуміти її, а як не вдається, поставити себе на її місце. Ніхто ж не святий. Ми всі помиляємось. Просто дехто більше, гірше. Відпустити. Бо камінь образи занадто важкий. Він душить. Не дає дихати на повні груди. Стаєш по серед вулиці/лісу/квартири, кричиш "відпускаю" і з криком виривається біль. Це як зробити операцію, тільки без скальпеля. Вирвати з грудей камінь, величезний та важкий. Пробачити. І жити далі. Не зупиняючись. Без грузу. Без болю. Вільно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672609
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2016
До біса ту любов.
І вигадки сторічні.
Про вірність почуттів
Та ми, на віки вічні.
До біса ті слова,
Що шепчуть демонята.
Ламається стріла
Об ті серця із вати.
До біса казки ті
Про вічнеє кохання.
Про принців-підерків
І кілометри розставання.
Ми стали зажорсткі.
Життя нас поміняло.
І розпачі усі
Занюхуєм ми шмаллю.
Наушники в вухах
І пофіг на всіх інших.
І пишуть у статтях
Не залети у вісім.
Любов свою гнилу
У статуси піхаєм.
Сопливі пісеньки
На мило ми скидаєм.
До біса це життя,
Хай котиться до чорта.
Одним лиш задоволенням
Горить наша душонка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
" Кожна людина, яка з'являється в нашому житті приносить в нього щось нове, кожна людина, яка йде з нашого життя, щось та й забирає. Невже, щоб зустріти кохання всього свого життя, потрібно пожертвувати декількома своїми найближчими друзями? Невже щоб отримати бажане, треба втратити бажане. Дурне коло, яке продовжує свій рух кожен божий день. І ти не в силах ні розірвати його, ні бодай зупинити хоча б на трохи. Тут наступає час вибору. І саме в цей момент, ми, люди, найслабші, беззахисні і можна сказати безсилі. Намагаємось виплутатись,вигнутись, зхитрити, зробити хоч щось, та, на превеликий жаль, щоб ми не вибрали, все одно, втрачаємо інше. А тут вже стоїть інше питання: що з того всього нам найпотрібніше, життєво необхідне? Немає відповіді, принаймні в мене її нема. Може хтось знає? Поділіться, я б вислухала з радістю хоч якусь, але все ж пораду."
На годиннику вже 2 ночі, в квартирі було темно, лише нічний ліхтар з вулиці освітлював їх. На ліжку було двоє, Віра і він, такий вистражданий, вичеканий і коханий. Як же довго вона боялась сказати це слово : коханий. Вона стільки всього пережила, що здавалась, коли вимовляє це слово, її губи обпікає горяч минулого. Але не зараз. Він залікував її рани, зацілував шрами і залюбив серце, загорнув душу в теплу ковдру. Вона виключила телефон, ноут, бо боялась, що хтось завадить їм, а вона цього дозволити не могла. Ігор не вгавав, звонив, писав, благав прощення, а потім вже зі злістю в очах казав, що Віра сама винна, у всьому винна вона. Манька просто зникла з її життя, без вибачень, просто пішла, розуміючи, що їхні стосунки не врятувати. От так би і зразу, як робиш комусь боляче, зникни, дай людині постраждати,поплакати, потім вона тебе пробачить, з часом все проходить, інша людина замінить тебе. Бо вистачає болю. А слова: вибач, я не хотіла(в) - тільки додають жару в вогонь. Та Віра знала, вона певно вперше в житті, зробила правильний вибір. Жаль, звичайно, що прийшлось втратити їх, та взамін вона отримала дещо більше, таке особисте і таємне - вірну любов. Ден спав у неї на плечі, а вони тихо посміхалась і гладила його волосся. Як же добре. Так і заснула, з посмішкою на обличчі.
- Ти така мила, коли спиш. - сміявся Ден.
- Та де там мила, скажеш теж. Стрьомна я зранку, ще й зла, доки кави не вип'ю. - віднєкувалась дівчина.
- Тоді я буду кожен ранок приносити тобі каву, щоб ти прокидалась щасливою.
- Я вже щаслива. - тихенько сказала вона. І їхні губи злились.
- Ти така солодка, особливо губи. А я люблю солодке, і тебе я люблю. - признався Ден.
- І я тебе люблю. - вирвалось в неї. Не очікувала вона від себе таке почути, та й Ден звик, що Віра цього не каже. А тут на тобі, ошелешила.
- Тепер і я щасливий, поруч з тобою. - і подарував їй ще один поцілунок. Вони ще довго не вилазили з під ковдри, насолоджуючись одне одним. Та й сенсу не було. Навіщо виходити з кімнати, коли в ній ховається всесвіт?
Їхню ідилію порушив дзвінок в двері. Ден помалу, але все ж відкрив їх. На порозі стояв захеканий Ігор. Він явно не очікував побачити за дверима напівголого хлопця. Здивований, але все ж наважився заговорити:
- Віра вдома? - все що прийшло в голову на той момент Ігору. Він би міг вдарити хлопця в обличчя і зарватись до квартири(думки такі пролітали в його голові), та він знав, що за таке сильно б поплатився.
- Вдома. - відрізав Ден. - А ти хто такий? І навіщо тобі моя дівчина?
- Справа одна є.
- Які це справи в тебе можуть бути з нею? - зневажливим тоном спитав Ден.
- Поклич її сюди. - вирвалось криком в Ігора.
Віра була в кімнаті і спершу не зрозуміла, хто то. Але цей голос вона впізнала. Цей крик зачепив її за щось живе. Вона вийшла з кімнати, в одній тільки футболці( і то Деновій) і спокійно спитала :
- Чого тобі, Ігор?
- Хочу поговорити. - змінив тон на благальний.
- Мені нема про що з тобою розмовляти. Ти вже все сказав, точніше красномовно зробив. Прощай. - Віра випалила ці слова на його руках, ніби свіже тату, обернулась і пішла до кімнати.
Яка ж вона гарна, промайнуло в Ігоровій голові. А потім запекло, щось так страшно запекло в грудях, венах, що стало важко дихати. Безсилий він просто обернувся і пішов. Ден, шокований останніми подіями, закрив двері і зайшов до кімнати. Він дивився на дівчину, якусь, на мить, йому зовсім не знайому. І це налякало його. Та через секунду, Віра зі сльозами на очах притулилась до нього і міцно обійняла. Він все зрозумів і не став допитуватись. Захоче, сама розповість. І він був в впевнений, що розповість, бо довіряє. В цей момент він зрозумів, що вона йому довіряє. Це те, чого він так бажав довгий час. Тепер все буде по-іншому, по новому.
- Все буде добре, маленька. - він обійняв її сильніше, і цілував її заплакані і очі.- В тебе навіть сльози солодкі. - наостанок промовив так ніжно. І більше не сказав ні слова. А більше і не треба.
"Щоб отримати, потрібно втратити в два рази більше." - останнє, що сьогодні записала вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637837
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2016
знай, я все ж таки поруч
де б ти не був чи я.
навіть коли не пишу смс
ні слова.
ти в мені,
в моїй голові.
памятай про це,
вір мені.
життя складне,
і люди перешкода -
тримай мене у сні.
в моїй посмішці ти
і в нотах сумних.
ти в мене сильніше
й витриваліше всіх.
я вірю твоїм словам,
з тобою не страшно
ні на секунду мені.
і не тримаю тебе,
та все ж молю:
залишся назавжди
в серці.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
"Людська душа - потемки. Чому ж так боляче від побаченого. Я ж щаслива з Деном. Я люблю його. Я давно це зрозуміла. Але Ігор, це щось інше, для мене це було завжди більше ніж дружба. Та з Деном я забула про це. Ні, не забула, просто це перейшло на задній план. Скажете я дура і не можу розібратись, що я хочу від того чи іншого? Може і так. А може я ревнива істеричка або ж власниця. Та чому так боляче? Дивитись на Дена важко, але й без нього неможливо. Заради нього я залишилась тут, знайшла роботу, сварюсь з мамою. Це про щось та й говорить. Я завжди надавала перевагу діям, а ніж словам. Просто ці дві людини, Манька і Ігор грали занадто велику роль в моєму житті, і я думала, що так буде і надалі, та ні, вони просто зруйнували те, що було. Можете називати мене егоїсткою, мені байдуже. Головне зараз, зберегти Дена."
Віра відклала щоденник, виключила лампу і вляглась біля найм'ягшого плеча. Ніщо не завадить їй бути тут і зараз.
Сьогодні вихідний. Вона так його чекала. Все спланувала. Сніданок разом, прибирання разом, похід в кіно разом, гуляння по парку разом, та відкривши очі, вона побачила лиш зім'яту пусту подушку і записку :"З'явились невідкладні справи. Вибач." Всі плани зруйнувались на очах. Пора запити горяч розчарування кавою. Це вже як наркотик. Ніщо не рятує, крім неї. Поговорити нема з ким. До Маньки рука не піднімається позвонити.Треба зібратись до купи. Що там по плану? Прибирання. Музику гучніше, думки тихіше. Потім все по плану, хоч і сама. Пора стати щасливою сама по собі, без чийогось впливу.Як тільки закінчила прибарання, почула звук смс. Відкрила. " Маленька, вибач, що лишив тебе саму в наш день, просто в Макса проблеми. Люблю тебе." Звук ще одної смс. " Пробач мене, я зрозумів, що ти єдина, кого я зміг покохати. Вибач. Ігор". І телефон випав з рук. Думки розсипались по підлозі. Такого повороту подій ніхто не чекав.Та Віра знала, кому вона хоче відповісти взаємністю. На 100%. Їй треба було встряски. Отакої, як ураган, швидкої і руйнучої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611299
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2015
Пальці плавно сковзили по клавішам, за спиною чулись похвальні вздохи і поплескування, а Віра просто отримувала задоволення. І чекала. Чекала тої години, коли відкриються двері, задзеленчить звоник, вона відчує запах знайомого парфума, голос відсунутого старезного крісла в кутку,за столиком на двох. Він прийшов, як завжди, рівно в 9:00, ні хвилиною пізніше. Дівчиназакінчує мелодію, повертається до гостей, отримує порцію оплесків та йде, йде в напрямку до нього. Він як завжди посміхається, простягає їй філіжанку кави, та вона вип'є з його, не з своєї ж. Таке очікуване привіт і найніжніший поцілунок, найочікуваніший.
- Як ти, сонце? - ласка спитав Ден.
- Найщасливіша в світі. - відповіла Віра.
- На ці слова я чекав цілий божий день.
Вони допивали каву, і дівчина знов поверталась на своє робоче місце. А він сидів і сумирно чекав зариття. Насолоджувався її грою, її грацією, за фортепіано вона була справжньою, такою, що рвало дах.
Вони йшли по парку, нарешті почалось літо. Віра обожнювала його і все, що з ним зв'язано ( тут про літо говориться, а може і про Дена, виберіть самі).
- Ти не змерзла?
- Ні, зовсім ні, це ж літо. Одна думка про те, що воно вже почалось, зіріває мене.
- Ти в мене безнадійний романтик. - посміхався Ден.
- А ти в мене ні. Ми ідеальна пара. Може ти хоч раз зайдеш до мене в гості? Ти ще ні разу не бачив, як і де я живу. - благально подивилась на нього дівчина.
- Перестань дивитись на мене, як кіт зі Шрека.
- Сьогодні ти не віджартуєшся від мене. Все, ми подумали і я вирішила: ми йдем пити чай і ти нарешті познайомишся з моїми друзями. - оголосила Віра.
- Ну добре,добре, пішли. Але давай зайдем в магазин. Не йти в гості з пустими руками. - здався на милість Ден.
-Ось тут я живу, заходь. зараз я тебе зі всіма познайомлю. - заштовхувала його в кватиру. - Дивіться, кого я вам привела, це мій Ден. А це Манька і ...Ігор?!
Запала тиша. Ігор лежав і спокійно курив на ліжку, а Манька в одній майці бігала по кімнаті і не знала, за що вхопитись.
- А ми тут, ми тут.... фільм дивились. А Ігор на себе банку варення вилив, прикинь, от я і попрала всі його речі, а в нас його розміру нічого нема. от і він приляг під ковдру, прикинь, так смішно все виглядає, і мої пояснення, напевно, смішні.
- Тобі личить майка Ігора. - випалила Віра і вибігла з квартири. Невже це правда? І це не сон? Манька і Ігор? Як він міг? А вона? Ми ж разом від першого курсу, троє, він ж мій найкращий друг, мені ж боляче. Він мій друг..він мій...
- Віро, сонце! - почула дівчина за спиною, і навіть, не зрозуміла, як опинилась вже посеред парку.Це був Ден. Він біг за нею від гуртожитку.
- Ей, мала, що сталось? Подумаєш, застукала друзів разом, тут ж немає нічого такого. Ти чого? Перестань плакати. - заспокоював Ден.
І справді, з її очей лився струмок сліз, і вона не могла зупинитись. Їй хотілось сховатись, зникнути, забутись. Віра не могла зрозуміти, чому так як і Ден. Вони так і стояли, обнявшись, посеред парку. Ден думав, що в неї просто шок. А Віра? Віра так і не змогла себе зрозуміти, поки що, їй це було не підсилу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611260
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2015
Ось і її житті наступила полоса. І нарешті біла. Довгі розмови по телефону, смішні смс, прогулянки нічним містом. Обоє обожнювали каву та солоденьке. Однакова музика лунала в наушниках. Обмінювались книгами та новими фільмами. І так було добре.
Літо наступало весні на хвіст. Ставало все тепліше і Віра розуміла, що навчання закінчується і вже нема приводу, щоб залишатись тут. Обов'язково треба найти цей привід, щоб мама нічого не запідозрила. Бо 3 місяці без нього, його очей і посмішки будуть пекло в прямому значенні цього слова.
- Мань, придумай щось, ти ж голова. - благала Віра.
- Ооо Боже, ну що тобі придумати?!
- Причину. - тихенько відповіла дівчина.
- Хм, що б таке... ааа шукай роботу! Я геній. Знайди роботу і скажи мамі, що лишаєшся тут, що це хороша практика та ще й гроші отримуватимеш.
- Манька, я тебе обожнюю. Знала, що ти щось вигадаєш. - і цьомнула її в щоку.
Так, тепер головне знайти роботу. Лишився тиждень. Де там мій ноут?
Цілими днями Віра те і робила, що рилась в інтернеті в пошуках роботи. Все не то, все не то. Не думала, що буде так важко. Набрала Ігора. Може він щось порадить.
-Алоо, невже скучила?- почула в трубці.
- І не мрій, маєш для цього Віку.
- Не маю. - відрубав Ігор.
- Та не прикалуйся, ти чого?- не зрозуміла Віра.
- Та нема. Розійшлись ми.
- Як? Чого? Чого ти мені не позвонив?- здивувалась.
- Немав часу, бухав. - намагався віджартуватись Ігор. - Так чого ти звониш?
- Ай, почекає. Розкажи мені все.- намагалась розговорити його.
- Потім якось. Вивалюй,що хотіла.
- Та я роботу шукаю, на літо, думала поможеш, підкинеш якісь ідеї.
- Ідеальний для тебе варіант. Знайомий має ресторан, потрібен піаніст. Друг викабелюється, посеред ресторану білий рояль виставив, а музиканта найти не може. Ось тобі ідея. Записуй номер.Адресу пришлю смс. Папа. - Віра не встигла нічого вставити, ні слова. Щось тут неладне твориться. Треба буде провідати Ігора на днях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593894
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2015
ти всесвіт мій
моя розрада
ти путівник мій
і цьому безмежно рада
у натовпі без тебе страшно
і тільки дотик заспокоїть
з тобою можу я мовчати
шептати говорити і кричати
та твоя мова жестів неповторна
і кожен рух як по листку пером
і я за тобою
як за стіною
(банальні, звичайно, слова)
та все ж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015
́життя закоркована пляшка вина,
у ньому багато загадок.
і запах пянить і лишається терпкість
на кінчику язика,
та все ж таки манить, попробуй.
вкусивши смаку тобі не зупинитись,
ти жадно вустами припав.
і хочеш все зразу, не впустиш
ні краплі,
а потім сидиш на краю
й тебе роздирає жаль.
та більше про те, що хотів
та не стало сміливості.
про те, що вже не повернуть.
а ніж про те, що зробив
по випадковості.
ти ж це зробив.
перші ковтки його найсолодші,
ніби вкусили рай.
інші ж стають приторними.
більше і більше з кожним ковтком.
та чим ближчий кінець й
відчувається подих
біля шиї твоєї.
тим жадніше, ковтками великими
ти вливаєш у себе.
хоч і знаєш, не зарадить ніщо,
ось і пляшці кінець,
на денці лиш лишилось.
пару капель і все.
життя пройшло і закінчилось.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2015
Просто будь поруч
Я не можу тобі обіцяти, що я назавжди
Просто будь поруч
Бо і так мені дихати важко
Просто будь поруч
Ти казав, що так легко мене не відпустиш
Просто будь поруч
Тут і зараз деталі опустим
Просто будь поруч
Щоб могла я в обіймах втонути
Просто будь поруч
Давай про все говорити
Просто будь поруч
Без докорів й зайвих питань
Просто будь поруч
Не лишай, лиш саму не лишай
Просто будь поруч
І кажи мені: все буде добре
Просто будь поруч
І повірю тобі я на слово
Просто будь поруч
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015
всередині пусто і вже не болить,
нічому там боліти.
всередині серце вже не горить,
на сонці, як квіти твої, згоріло.
всередині вроді би є душа,
та все ж немає вроді би.
надіятись на нове почуття годі!
бо щоб любити треба мати чим,
а ти в мені усе убив.
чекати хоч на капельку тепла не стягну більше.
кудись подалі треба полетіти,
щоби знайомих не зустріти.
не хочу завдавати я страждань,
тим людям що є коло мене.
то краще зникнути, піти у небуття,
щоб тільки добрі спогади лишилися у тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2015
Хм...чому я не взяв її номеру? Ідіот, що тут ще скажеш. Затупив конкретно, якби сказав Макс. Може ще раз зустрінемося?
Чому він не взяв мій номер? Знаю лиш ім'я. Ден. І зелений батнік. Зато якщо ми зустрінемось ще раз, то це вже буде не просто так, значить є щось більше.
Тиждень доходив до свого логічного закінчення. П'ятниця нарешті. Всі роз'їжджались по домам, а Віра як завжди лишалась сама. Та це їй було в радість. Спокій та тиша, от що було їй потрібно. Ігорь давно не звонив. Цікаво, як він там? Чи все в нього гаразд? У Віри був один, може і дурний, але все ж принцип. Не звонити першій. Чогось їй здавалось, що навязується. І якщо людина хоче, то вона сама це робить, не чекаючи. Особливо, це стосується хлопців. Куди ж ділись всі рицарі? Або ж просто добре виховані? І тут зазвонив телефон, ніби хтось прочитав її думки. Ігор висвітлилось на екрані.
-Привіт, що робиш?
-Привіт, та таке, нічого. В тебе що?
- Одягайся, йдем пройдемся.
- Та нууу, я тільки прийшла. Може не сьогодні? - намгалась виправдатись дівчина.
- Ніяких відмазок не приймаю. Зараз буду біля тебе. Маєш добрих пів години, зібратись встигнеш.
- Добре, ходи. - здалась Віра.
Давно не гуляла з ним. І не говорила нормально, відверто, без масок. Може це і хороша ідея. Головне в кінці не напитись. А то всяке буває. Особливо з Ігорем. Поринувши в думки і музику, дівчина не почула як звонив телефон.
- Ну де ти там? Скільки можна звонити тобі? Я вже думав, ти заснула.
- Буду через хвилину. - і Віра відключилась. Оділа плащ і закрила двері на ключ. Два рази. Чогось було погане передчуття. Коридори гуртожитку, другий поверх, перший, двері надвір і... Ігор обнімає якусь чорноволосу і миленьку дівчину, яка посміхається йому у відповідь.
- Нарешті..і нарешті я вас познайомлю. Це Віка, моя дівчина. Це Віра, моя найкраща подруга. Знайомтесь, тільки не сильно здружуйтесь, а то потім разом будете мене травити. Знаю я вашу жіночу солідарність.
- Я Віка, багато чула про тебе, приємно познайомитись.- посміхаючись, простягнула руку незнайомка.
Та чогось Вірі здалось, що зовсім не приємно. Відчула себе зайвою. Дівчина, його дівчина. А я друг. Це лунало в її голові ще хвилин 5.
- Ну що, дівчата, пішли? Погуляєм? - підморгував Ігор.
- Пішли. - відповіла Віра. Та в цей момент їй просто хотілось обернутись, пройти шість поверхів назад, відкрити двері кімнати і закрити їх на ключ з іншої сторони.
Розповідь, як вони познайомились, як перший раз поцілувались, як гуляли цілу ніч, як вони робили це, те і т.д. і т.п. Ігор взагалі на себе не схожий. З одної сторони він, а з іншої ні. Ні, Віра розуміла, що колись таке станеться, але саме тепер, коли їхні стосунки пішли на поправку. Та що поробиш, приходиться посміхатись і радіти за нього.
- Слухай, може тебе провести до гуртожитку? Вже темно. - намагався вмовити Віру Ігор.
- Ні, ти що? Я сама знаю дорогу, не маленька. А ти проведу Віку, вам варто побути разом. - відмовлялась вона. Дівчина не витримала б ще хоча б 10 хвилин поруч з ними, такими ніби щасливими.
- Дивись мені, як прийдеш, даш знати.
- Добре, мамо. - і Віра пішла від них в іншу сторону. Віка їй ще там кричала щось, та дівчина не оберталась. Хватило з неї на сьогодні знайомства. Хоч би це перетравити. В низу живота щось нило. В голові все йшло обертом. І вона ніяк не могла зрозуміти, що таке сталось. В неї все пливе перед очима, темніє. І наступне, що вона бачить, це обличчя Дена. Спочатку здалось це сном. Та потім вона прийшла в себе і чітко побачила його риси обличчя, вони були ідеальними. Він тримав її на руках. А Макс бігав навколо і намагався допомогти.
- Віро, Віро! Ну, давай, опритомній.
- Що сталось? - налякано спитала дівчина.
- Ти йшла хитаючись і просто впала. Капец. Це так страшно виглядало. Добре, що ми йшли мимо. - з поспіхом пояснював Макс.
- Це добре, це дуже добре... - повторювала Віра.
- Все, опусти мене, тобі напевно важко. - засоромилась дівчина.
- Та ти як пір'їнка, зовсім не важко. Та й ми налякались за тебе. Чи ти не забила собі чогось. - посміхнувся Ден.
- Та ні, здається все гаразд. Дякую, ви вже другий раз мене рятуєте.
- Таа, але ти даш нам свій номер, а то наступного разу ми можем і не бути поруч. - підмигнув Ден. Цього разу він не натупить.
- Ого, аж так. Ну добре. Якщо зберусь втратити свідомість, то наберу вас. - жартувала Віра.
- А тепер пішли, проведем тебе. Це вже як традиція.Але йти будеш своїми ногами. Бо я вже не такий і сильний. - підмахав Ден.
- То ти натякаєш, що я вже не така і пір'їнка? - усміхалась у відповідь Віра.
- Та ні, ти що? Як ти могла таке подумати? Ти легше.
От і зустрілись. Ніхто в цьому і не сумнівався. Головне не загубитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569914
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2015
Сни. Вони так рідко запам'ятовуються. Але якщо вони є, то такі яскраві, що врізаються в пам'ять надовго. Ось і Вірі приснився такий сон. Що не забути. Снився він, незнайомець, але такий близький. З ним було так спокійно і добре, що хотілось, як кішка, лягти біля його ніг і слухати його голос.І ще колір, чомусь зелений, асоціювався з цим сном. Таке відчуття, що він тривав цілу ніч.
- Ден! Ти що, заснув? Ей...може я тобі щось розказую? Нє? - штовхав його Макс.
- А, що? Ти щось казав? Сорі чувак, просто мені такий сон сьогодні снився, що я ніяк не можу від нього відійти. - відповів хлопець. Він був високим, хорошої статури, чорненький, в зеленому батніку. Не можна сказати, що він був красунчиком. Та щось в ньому було, щось таке в його очах. Та про це пізніше.
- Тобі що, кошмар наснився? - хмикнув друг.
- Та ні, навпаки. Не смійся, але в мене таке відчуття, що в сні була дівчина і мені було так добре з нею.
- Та ти порнушки передивився. Ну ти й даєш, старий. Казав ж тобі, не дивись таке на ніч. - не вгавав Макс.
- Та пішов ти. Я серйозно.
- Хаха..серйозно? Ти що, закохався в сон? Ти не виспався, чувак.
- Та забий, не важливо. - відрізав Ден.
Макс все зрозумів. Він знав, що краще його не злити. Тому одягнув свої Beats-и і іншу половину шляху вони пройшли мовчки.
Віра цілий день почувала себе так незвично. Якось по-інакшому. Той сон не давав їй спокою. Цілий день вона намагалась згадати хоч якісь подробиці. Чомусь було відчуття, що сон не закінчився, що вона його не додивилась. І чомусь він став таким важливим для неї.
Сьогодні мав бути чудовий вечір. Сьогодні вона зі своїми одногрупницями йдуть на літературний вечір. Там буде один поет. Його голос заворожує. Віра прослухала всі його записані аудіо. Та один з віршів їй подобався найбільше. Вона знала його напам'ять. І дівчині так хотілось почути його вживу. Та до події залишалось ще 2 години. Тому вона вирішила прогулятись.
- Віро, Віро! Привіт! - з іншої сторони вулиці до неї махав Назар. От кого, а його вона не горіла бажанням бачити. Вона сподівалась, що після того випадку, їхні шляхи розійдуться і він знайде собі нову пасію.
- Привіт. Як в тебе справи? - з ввічливості спитала дівчина.
- Та все чудово, я ж зустрів тебе. Так давно не бачились. Я шукав тебе, звонив, але ти як крізь землю провалилась. Я вже на секунду подумав, що ти не хочеш мене бачити. - підмигнув він
Якби ти міг читати думки, то знав би, що це чиста правда. Дівчина і справді хотіла одного, піти не оглядаючись, хотіла, щоб він зробив вигляд, що не впізнав. Та цього не сталось. Він не вгавав:
- А ти куди йдеш? Скласти тобі компанію? Тобі не варто гуляти самій.
- Та я не сама. - випалила дівчина.
- Ааа..в тебе ж є наушники, звичайно. - не відставав Назік. - Все, я проведу тебе, куди б ти не йшла. - і нав'язливо, схопивши її за руку тягнув у невідомому напрямку.
- Та нікуди я з тобою не піду. - вирвалось в неї. Це був крик відчаю.
- Та чого ти ламаєшся. Йдем. Я ж хочу, як краще. - не пускаючи руки, говорив хлопець.
- Та відчепись ти. - пробувала вирватись дівчина.
- Я сказав, ти підеш зі мною. - підвищив голос хлопець.
- У Вас все гаразд, дівчино? - неочікувано позаду прозвучав такий знайомий голос.
- Ні, не гаразд, мені заважають пройти. -відповіла вона і обернулась. Стояло двоє хлопців, один менший ростом і світленький, зняв наушники і приготувався до чогось поганого, інший, вищий, мав бездонні очі і зелений батнік. Зелений, сон, голос. У Віри закрутилось в голові.
- Відчепись від дівчини. Пусти її руку, негайно!
- А тобі що до того? Йди куди йшов і не шукай проблем. - сказав Назік так нагло, ніби був безсмерним. - Давай, давай, чого дивишся на мене? Вали!
- Я не буду повторювати ще раз. - від його погляду похолола навіть Віра. І він схопив Назара за руку, якою він тримав дівчину. Наз скривився і скрикнув.
- Ой б*я, оце ти зря зробив. Зараз я розбиратись не буду. Але ти ще поплатишся за це. - Наз відпустив руку і пішов в іншому напрямку.
- Номер телефону записати? - крикнув Макс, сміючись.
- Може тебе провести? - підмигнув він Вірі.
- Макс, відчепись. - пробурмотів Ден.
- Ні, все гаразд, дякую вам. Чесно, якщо ви маєте час, я б була дуже вдячна. - посміхнулась дівчина.
- Звичайно, що маєм. Я Макс, Це Денис, я називаю його Ден, а він мене балаболом.
- Я Віра.
- Красиве ім'я. - посміхнувся Ден у відповідь. Він відчув таку неприродню близькість, що йому не хотілось розставатись з незнайомкою.
- Лапайся за мене і пішли. З нами не страшно. - не затикався Макс. Так і пішли, Віра посередині,хлопці з обох сторін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568421
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2015
вдихни в моє місто свою присутність.
свій запах і рухи,
свій фірменний стиль.
ніхто так любити мене вже не зможе.
та чесно признаюсь,
в мені тільки ти.
розлився отрутою по моїх венах.
тепер я залежна, навічно в тобі.
ти став моїм диллером,
моїм законом.
читатиму тільки тебе, назавжди.
ти згуба моя,
ти найгірше, що трапилось.
ти мій таємний гріх.
тебе не цікавлять мої проблеми,
та я кладу себе усю до твоїх ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2015
Очікування можна прирівняти до мук.
Коли не відчуваєш тепла близьких рук.
Коли відчуваєш, як по кожній судині
тече яскраво гаряча кров.
Коли відчуваєш, що серце б'ється
лише через один крок.
Коли кожен намагається "щиро"
приподати тобі урок:
"Не варто чекати, надіятись,
Ти тратиш лиш час."
Та все ж думки закрадаються,
А може люди не такі і погані
І я не загублюся серед мас.
І все ж найду ті рідні очі,
Які відображають світ.
І все ж найду ті близькі руки,
Й відчую в них тепло, як рудий кіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2015
ти так далеко, що рукою не торкнутись.
ти близько так, що важко дихати.
ти голосу свого не любиш,
а я без нього засихаю, не зустрітись.
у натовпі я не побачу твоїх очей
і не відчую дотику у себе на щоці.
і дивлячись наступний з фільмів жаху,
я не почую: "не бійся" в одну з ночей.
я знаю, що зарано будувати планів.
я знаю, що нічого може і не бути.
та все ж кидаюсь у цей вир
намріяних мною почуттів.
тобі варто знати, я не ідеал.
проста смертна, якщо чесно.
з минулим та теперішнім, як всі.
і ще один мною пройдений квартал.
та якщо ти попросиш, я все зітру,
з пам'яті, з душі і з серця.
ти будеш єдиним художником,
якому дозволю заплямити полотно.
лишись зі мною - буде наш пароль.
я сподіваюсь, не забудеш.
я так чекала тебе, довго.
чекала, як кохання Ассоль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
Другий семестр почався невдало, так само як і рік. Через пропуски в університеті були проблеми, в гуртожитку навіть стіни стали чужими. Аж не віриться що пройшло вже 2 роки. Люди міняються, та не думала, що такими швидкими темпами. Від простої, наївної, довірливої дівчинки не лишилось і сліду. Ніби зтерли гумкою від олівця. Натомість були тільки злоба та розчарування: в собі, в людях, навіть в власних почуттях. Сумно, що так сталось, але іншого шляху нема. Ти намагаєшся зберегти хоч частинку того світу, але все рушиться, і ти просто опускаєш руки.За минулий рік Віра зрозуміла ще одну річ: всі колись підуть. Неважливо, як сильно людина для тебе близька, не важливо, що вона відчуває до тебе, все одно колись вона покине тебе. Бо кожна людина з'являється в нашому житті в окремі періоди, коли ти найбільше цього потребуєш. Та як тільки тобі стає краще, вона зникає. І від цього боляче, це важко прийняти або ж зрозуміти. Отак і Віра, вона намагалась втримати те, що їй не належить і навіть не зчулась, як стала зовсім іншою.
- Все, на сьогодні вистачить. Продовжимо на наступній лекції. - закінчував викладач, стоячи за кафедрою.
- Віро, ти додому зараз? - хтось позаду спитався.
- Ні, ще ні. Мені треба готуватись до перездачі. - відповіла дівчина, не повертаючись. Зібрала свої речі, втикнула наушники і вийшла з аудиторії. Але вона зовсім не очікувала того, кого вона побачила за дверма. Ігор. Вона не бачила його 2 місяці. Після того дзвінка вона вже не шукала приводу зустрітись. І він не шукав. А зараз він стояв, спершись на стіну і махав їй так, ніби й не було тих 2 місяців.
- Ей, злюко, я тут. Привіт. - кричав їй Ігор. А Віра стояла непорушно, руки і ноги заніміли, просто стояла і дивилась. Як їй цього не вистачало. Та сміливості признатись в цьому їй і зараз не вистачає.
- Привіт, як ти? - все, що змогла видавити з себе дівчина. Звучало це, як завчена напам'ять фраза.
- Та так, нічого особливого. Навчання, тружусь в поті чола. Ну ти знаєш мене. - жартував як завжди хлопець.
- Думала, що знаю, а зараз не впевнена... - Що ти там бурмочеш собі?? - перебив її Ігор. - Йдем, нас уже Манька напевно зачекалась. В неї ж завтра день народження, треба допомогти їй з приготуваннями, вибрати подарунок, до речі подарунок вибираєш ти. І це не обговорюється.Вона вирішила святкувати в пабі, тому добре запам'ятай дорогу додому. А то нап'єшся, і шукай вітру в полі. Алкашня. - продовжував підколювати Ігор. Віру це зовсім не зачіпало, по одній простій причині, вона звикла. Вона так звикла до нього, його голосу, жартів і необдуманих дій, що розучилась злитись на нього.
- Я знаю, що їй подарувати. - відповіла дівчина. Та Ігор не слухав її, він і далі продовжував свою балаканину. Він завжди так робив. Говорив, говорив і не слухав її. Розмовляючи, вони навіть і не помітили як підійшли до гуртожитка.
- Добре, мені пора бігти. Справи. - сказав Ігор.
- Ей, а як же допомогти Маньці??! Ти ж за цим по мене приходив?! - здивувалась Віра.
- Та так, для цього. Раз ти так думаєш, то ,звичайно, для цього. А ще я давно не гуляв по парку. З тобою.. - але ці слова вже не долетіли до Віри. Ігор вже був занадто далеко.
- Манььь, я вдома, голодна. Годуй мене! - не звично веселою, Віра залетіла до кімнати.
- Хто це нарешті прокинувся від зимового сну? Невже це ти? Оце правильно. Ато я вже переживала, хто буде завтра вечером в караоке мені пісні присвячувати. Зараз погодую, йди мий руки. Голубці, домашні, мама робила. - підмигнула Манька.
- Добре, мамо. - посміхнула Віра. Невже все стало налагоджуватись? Якщо вони знов будуть найкращими друзями, Вірі легше буде вирішити будь-які проблеми, бо вона буде мати підтримку близької людини. Лиш би все не зруйнувати все знову. Ні, такої помилки вона більше не допустить. Якщо є хтось поруч, Віра може зробити неможливе. А це відчуття варто берегти.
- Поїж, а потім в мене на тебе великі плани. - хитро посміхнулась Манька.
- Знаю, знаю. Я безкоштовна робоча сила. - і обидві дівчини розпливлись в широкій посмішці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558801
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2015
всі шляхи ведуть до тебе
по воді, землі й повітрі
всі листи тобі лише написані
ручками, фарбами, олівцем
всі пісні мною прослухані
всі до одної присвячено тобі
всі вірші мною написані
твоїм лиш запахом просякнуті
дехто навіть називає мене митцем
годин замало для мене в добі
щоб сумувати до смерті (по тобі)
щоб в незнайомців бачити очі твої
і тонути, тонути в юрбі
ти завжди був моїм улюбленим взірцем
в книжка на тебе всі герої схожі
там описуються всі наші подорожі
не бачені нами, на жаль, пейзажі
бо моєю хворою уявою вони створені
не вини мене, я скучила за твоїм лицем
на твоїх руках лінії неповторимі
мої твоїми одержимі
думки заполонили мої будні
вони мені вже непідвладні
та інколи я називаю тебе злочинцем
таких варто заперти в тюрмі
через вас люди стають божевільні
дати б оголошення у всі відомі змі
та тоді звинуватять мене в егоїзмі
виходить лиш " занадто сильно скучила" похапцем ́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015
ви хочете бути підкореною.
так важко для себе зрозуміти,
що життя без нього це мука.
скажіть тиші, що знову сумно.
любити так можна тільки у сні.
в реальності сил не стане.
в цих почуттях страшно згоріти. до тла.
а потім почути: для мене ви назавжди чужа.
та пройти, не зупинившись, неможливо.
від ревності рветься душа.
любов не ділиться на двоє.
якщо він піде, не стане вас
і руки ваші прозорими стануть.
та жалієте лиш про те, чого не було,
що без цілунку лишились самі.
без нагляду, а так хотіли
у ньому втратити себе.
і не важливо вижили б чи ні.
за спиною шепчуть: її кохають найкращі чоловіки,
а вона вибирає найгірше.
вона краще з ним ніжно помре,
ніж без житиме.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2015
Телефон виключений вже 3 день. Інтернет мовчить теж. Не хочеться нікого ні чути, ні бачити. Мама взяла в лікарні липову довідку, яка свідчить, що у Віри грип. Вона діятиме ще 2 дні. Сподіваюсь, за цей час все стане на свої місця, якось втихомириться. Це перший раз за все життя, коли мама, нічого не розпитуючи, не достаючи, розуміюче дивилась на дочку і намагалась будь-яким чином підтримати. В дівчині відчувалась розгубленість. Очі не спокійні. Та все ж варто включити телефон, хоча б попередити в універі, що вона захворіла. Ні, не сьогодні, завтра, все завтра.
Віра з головою накрилась ковдрою і поринула в сон. Ніщо не рятує краще за це. Забутись, заснути, поблукати по закутках свого мозку чи своїх забутих спогадів, або ж нездійсненних мрій.
- Дівчинко моя, прокидайся. - ніжним голосом будила Віру мама. - Ходи поснідаєш, а то на тобі вже обличчя нема.
- Зараз мам, ще 5 хвилин. - дівчина розуміла, що їй прийдеться встати з ліжка і поринути в реальність, від якої вона намагалась втекти.
Намацала рукою телефон і включила. Будь що буде. Не можна ховатись вічно. Одна смс, друга, третя. Смс з повідомленнями, про те що хтось намагавіся позвонити приходили майже пів дня. Ігор, Манька, Назар, староста, Ігор, Манька...і так по колу.
Першою, хто почув вірин голос була її староста. Вона пояснила ситуацію і та сказала, що відмаже Віру від пар. На черзі була Манька. Спочатку крики, лайка, потім питання: де тебе носило? а вже аж потім співчутливі питання. Це ж Манька, чого тут ще чекати. Пообіцяла, що повернеться через 2 дні і повісила трубку. Ігор чи Назар?
Назар, як зазвичай, трубку не підняв. Дивуватись нема чому. Гудки після набрання номеру Ігора тягнулись вічно. Накінець хтось підняв трубку. На іншому кінці Віра почула жіночий сонний голос:
- Алооо, алоо, говоріть.
- А Ігор де? - вирвалось.
- Він в душі. Він вам перезвонить. І звінок обірвався. І щось обірвалось в душі Віри.Хах, яка іронія він в душі миється, коли в неї в душі все болить.
От все і стало на свої місця. А що взагалі вона собі думала? Вона немає права на образи чи якісь докори. Вони друзі. Та й сама вона не краща, а може ще й гірша.
- Мам, мені треба їхати, я вже багато пропустила. Не хочу мати проблем з навчанням.
- Ти ж маєш ще 2 дня, я думала, ти ще побудеш трохи вдома. Я так рідко тебе бачу. Занадто рідко. Мені не вситачає тебе. - сльози виступили на маминому втомленому обличчі.
- Мам, ну не плач. Вибач мене. Просто я не дуже маю час, та й їхати далеко. Я обіцяю приїжжати частіше. Чесно, чесно. - "Ніколи не вміла брехати мамі", подумала Віра, посміхаючись якомога впевненіше. Вона розуміла, що мамі важко, що їй не звично, що Віра завжди була поруч.І водночас розуміє, що вже ніколи так не буде. Все змінюється, і люди не виключення.
- Ну добре. Дай час скласти тобі сумку. Хоч якісь смаколики дівчатам відвезеш. Що? Дарма провалялась вдома стільки часу? - намагалась розрядити обстановку мама. Вона теж розуміла, що вже так не буде. Але все ж сподівалась на краще.
- Добре, та багато не накладай, мене нема кому зустріти.
- А як же Ігор? - здивувалась мама. Вона знала про нього, вони часто говорили про нього. Та й Віра часто згадувала його і розмові.
- Він зайнятий. - відрізала дівчина.
- Посварили? - хотіла хоч щось вивідати мама. Це ж її головні обов'язки - переживати і все знати.
- Ні, чого це? Все добре. Просто зайнятий важливішими справами.
- Ну добре, ти йди складай речі, а сходжу в магазин, мені дещо треба купити.
Через декілька годин Віра під собою відчувала всі переваги українських доріг. Ні почитати ні поспати в автобусі було не можливо. Добре музика рятувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549667
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.01.2015
"Я б хотіла...Ні..Ігоре..Не так..Вибач мене. Так, більше не варто нічого говорити. Слова не змінять дій, які ми робимо. Сподіваюсь, він зрозуміє і пробачить" - обдумувала Віра смс, яку хотіла відправити Ігору.
- Що в тебе там? Кому вже строчиш? - з цікавістю спитала Манька, хоч і знала відповідь наперед. Вже цілий тиждень Віра шле смс тільки одній людині, набирає тільки його номер.
- Нічого. - відповіла сухо і натиснула відправити.
Хоч би хивилинку поговорити, хоч би дав пояснити, хоч би вислухав. "Ти зробила вибір" - ці три слова вона прокручувала в голові день за днем. Хм..зробила вибір..але ж люди мають властивість помилятись, люди ж не роботи, в них є емоції, які час від часу не піддаються керуванню. Та це не виправдання. Зраду не виправдати нічим.
Тільки дії можуть змінити щось. Віра йшла по знайомій дорозі, підсвідомо, не думаючи і перед нею виріс 9-поверховий будинок. Ноги самі занесли її до того будинку. Перший повер, другий, третій, на четвертому зупинилась, квартира 46. Звінок в двері. Все як в тумані. Двері відкрились і вона побачила ту ж спокусливу посмішку, що і завжди. Назік був трохи здивованим, але не подав виду.
- Скучила? Хм, не думав, що я аж так впливаю на дівчат.
- Мовчи, не хочу чути від тебе ні слова. - і зразу полізла цілувати ті брехливі, та такі солодкі губи. Назар, звичайно, не відбивався. Йому це подобалось. Коли хтось залежний від нього. Хоч Віра такою не була, але все ж щось привело її саме сюди. Чи то злість на себе чи то на Ігора, чи то на все зразу. Та зараз ця злість змішалась і допомогла дівчині зробити ще одну велику помилку.
- Я хочу тебе. - прошепотіла.
Хлопець мовчки затащив її до кімнати і почав знімати одяг. З себе, з неї. Двері так і лишились не прикритими. Сам процес Віра пам'ятала смутно. Тільки під ніс повторяла собі: шлюха. Думала від того їй стане легше, думала Назар втихомирить її біль. Та він зміг задовільнити тільки свої бажання. А чого ж вона чекала? Прекрасного і романтичного першого разу? Свічки, музика, вино? Ось маєш. Тепер всередині одна пустота. Вона тихо зібрала речі, оділась і вибігла з квартири. Ніби там їй не було чим дихати, стіни давили на неї, а обличчя Назара спотворилось. Стало чужим, холодним. Зазвонив телефон. на екрані висвітилось : Ігор. Вона підняла трубку і почула таке спокійне і тихе:
- Привіт.
І тут вона не стрималась і розридалась. Сказала своє завчене за тиждень "вибач" і відключила телефон. Вона не могла чути його голос чи чийсь інший. Здавалось той голов проходить крізь неї до самого серця, крізь вени і пульсує в скронях. Цього болю було не винести. Добре що mp3, яке подарував їй тато, завжди з нею. Вона включила на повну гучність музику і йшла в невідомому напрямку. Вона не знала, що чекає її далі і як їй бути, але й зупинитись чи повернутись до гуртожитку вона не могла. Тому єдиним виходом було сісти на автобус і поїхати додому, там де тато, там де все тихо і спокійно. Туди, де вона стояла перед виходом на вечірку, в той момент, коли вона ще нічого не знала, коли ще її рідні були поруч. Хотіла подивтись в дзеркало і побачити ту саму дівчинку, та це була б ілюзія. Бо в дзеркалі вона бачить когось чужого. І це найстрашніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547208
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.12.2014
- Ну нарешті. Я вже думав, ти не прийдеш.
- Я не могла дозволити твої рукам мерзнути. - посміхнулась Віра.
Зазвичай такі слова говорять хлопці, щоб показати, що вони турбуються. Та в цих відносинах з самого початку все було не так. Легко і просто це не про них. Та й "з проблемами цікавіше" - заявляв Назар. Так і було. Назар створював проблеми, Віра їх або пробачала або шукала рішення. Хоча про що тут говорити? Вони ж навіть офіційно не зустрічались. ніхто з них про це не говорив. Ніби заборонена тема і якби хтось її розпочав все б посипалось на маленькі кусочки. Ніхто не хотів ризикувати.
- Ну що, пішли? - підмигнув хлопець.
- Куди?!
- Помовчи і йди за мною. Зараз ти побачиш щось неймовірне. Дух захопить, це я тобі обіцяю.
- Ну може ти...
- Тсс. Мовчи я сказав. - притулившись до неї своїми гарячими губами. Дівчина забула про все на світі. Подих перехопило, вона жадно хапала повітря. Та тут же відповіла взаємністю. Серце, ніби божевільне вистукувало ритм. Ці декілька хвилин вони стояли посеред вулиці і ніби час змилувався над ними.
- А тепер пішли. - схопивши її за руку, потягнув в невідомому напрямку.
- Ще трохи, сюди, переступи, переступи, бо впадеш. Так, ще секунду. -тримаючи очі рукою, направляв її Назік. - Ось тут, все. Дивись.
Перед дівчиною відкрився неймовірний краєвид. Не даремно вони йшли майже пів години не зупиняючись. Вогні блискотіли зі всіх сторін, чутно музику. І тут в небі вони побачили спалах. Це були феєрверки, які міська влада кожного року дарує всім мешканцям. Різнокольорові спалахи летіли до землі.
- І справді незабутньо. - прошепотіла Віра.
- Таккккк... - обнімаючи дівчину за талію, відповів Назар. - З Новим роком, з новим щастям, Віро.
- Не хочу, щоб це колись закінчилось. - вже не сказала, але подумала вона. - Не відпускай мене, не відпускай... - крутились думки вихором. Та звінок телефону зупинив цей вихор.
- Так, я зараз прийду. Мені просто треба було подихати свіжим повітрям. Та знаю, що пропустив 12 годину. Ну нічого, будуть ще. Зараз буду, не кіпішуй. - вибив хлопець.
- Віро, мені треба...
- Йти. - додала дівчина.
- Так, я ж втік з вечірки і від своїх друзів, вони зляться.
- Я все розумію, йди. - хоч їй і було боляче, та вона не сказала ні слова. Вона так само покинула заради нього друзів, так само втекла. Та це зовсім не важливо для нього.
- Я проведу тебе. - намагався виправити ситуацію.
- Ні, не варто, тебе вже зачекались. Йди. Мені недалеко. - і дівчина обернулась і пішла.
Чому кожен раз я вірю йому? Чому кожен раз він розбиває цю віру, навіть не задумуючись над наслідками?
До квартири вона допленталась під ранок. думала всі сплять, тому щоб нікого не розбудити роззулась ще перед дверима квартири. відчинила тихенько двері, та замість пяних тіл на ліжках, вона побачила Маньку, яка бігала з одного кута хати до іншого, курячи сигарету. Ігор сидів з телефоном в руці і марно набирав один і той же номер.
- Якого чорта? Де тебе носило? Ти взагалі маєш хоч якийсь глузд? - кричала Манька.
- Я...я гуляла. -все, що змогла видавити з себе Віра.
- Гуляла?! Гуляла вона. А те що ми уявили міліон способів твоєї смерті, це нічого? А те, що ми обзвонили всі лікарні і морги це теж нормально? - не зупинялась дівчина.
- Заспокойся. - грозно сказав Ігор. - Головне, що вона жива. - він взяв свою куртку і навіть не подивишись на Віру пішов геть.
- Ти дура набита. В мене слів нема. - сказала Маша.
- Вибач, вибач. Я не подумала. - намагалась виправдатись дівчина.
- Не переді мною вибачайся, це не я пропустила Новий рік, шукаючи тебе. - злісно зиркнула дівчина. - Перед Ігорем вибачайся, та не знаю, чи це тобі допоможе.
(Часто ми вибираєм між дружбою і захопленням. Між ніби коханням і людьми, які переживають і люблять тебе по-справжньому. І не завжди ми робимо правильний вибір.На жаль.)
- Я постараюсь все виправити. Я зобов'язана все виправити. - зі сльозами на очах повторювала Віра, розуміючи, що в цій ситуації вона зробила не правильний вибір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545007
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2014
вірити комусь - це як віддати серце на зберігання в банк.
ти хочеш бути впевненим на 100%, що воно в надійних руках.
ти думаєш злодій не пробереться через залізні грати.
ти думаєш, що ніхто не зможе його вкрасти.
ніхто не зможе розбити, зламати,
бо ти ж віддав своє серце в "надійні" лещата.
подумати навіть не міг, що той, кому ти довіряв беззаперечно.
візьме і опустить із рук на підлогу бездумно
оте тонке і крихке, що довірили їм цілковито,
і навіть не скажуть вибач, пройдуться по ньому ногами.
а ти намагатимешся врятувати хоча би частинку,
що за любов відповідає
та біль, що крізь груди тебе пронизає, ніколи не стихне,
бо рідна людина ту рану нанесла,
від неї те серце розбите страждає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2014
втратити віру, що може бути страшніше?
коли нема за що триматися руками.
коли з під ніг тікає земля,
день за днем, швидше і швидше
нема за що чіплятися думками
спокійне дихання, трусяться руки
холод пробирає до кісток душі
пробачаєш те, що робить боляче
світло сліпить,сидиш в темноті
грає музика,здавалося б все як завжди
та так, як було, вже не буде ніколи
не можна звикати, прив'язуватись
усі колись зникнуть навколо
з'являться інші (ніхто не вийняток)
не варто тікати, міняти пейзажі
всюди береш себе
жодна вулиця не змінить тебе
жодна людина не втримає
без чиєгось бажання
до поки стараєшся заглушити голос всередині
думаєш як він, вона, вони
так все і залишиться,
сіро, просто, занадто спокійно
прям таки як зараз твої сни.
ніби все добре( я так більше не можу)
бо оце ніби стоїть поперек
і душить(життя проходжу)
до поки не розірвуться окови
так все і залишиться.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014
Сесія здана. Проблеми закінчились. Можна й відпочити.
Новий Рік приближався, залишилось рівно 11 годин 53 хвилини до нього.
Це перший раз, коли Віра зустрічала Новий рік не вдома, не в колі сім'ї. Та яке там вже коло: батька нема, а бути вдома і бачити його пусте крісло вона ще не змогла б. Того з задоволення погодилась на пропозицію Маньки зустріти його разом. Вони зняли квартиру, закупили продуктів і почали готуватись. Як на диво, людей повинно бути мало. Лиш Манька, Ігор, Віра, новий хлопець Маньки(міліонна спроба), і ще одногрупниця Віри, Софія. Все як завжди: багато алкогою та музики. Новий Рік для віри завжди був чимось особливим: мамин лимонний пиріг, брат гасав по дому, як навіжений в пошуках подарунків, тато та його веселі історії. Ідеально. Так хотілось через декілька років це відтворити. Так поки що лиш мрії, мрії. Приготування йшли "повним ходом". Замість брата тут був Ігор. Він як скажений бігав по хаті і шукав свій подарунок. Та Віра чудово його заховала. Там були і мати і крики, та нічого не допомагало. Дівчина була не вблаганна. Лунав новий альбом O.Torvalda (це вибір Маньки). Так вони провели останні години 2011. І тут до Віри доходить, що варто було б позвонити додому. Хоч привітати маму. Та взявши телефон, вона побачила, що в неї пропущені. Номер незнайомий. Дивно. Хто б це міг бути? І тут телефон, ніби даючи відповідь, звонить ще раз.
- Ало.
- Ало. Привіт. З наступаючим. Ти куди свій телефон засунула? Я вже думав, не встигну. - на іншому кінці звучав голос Назара.
У дівчини відібрало мову. Кого-кого, а його вона почути не сподівалась.
- Ей, ти мене взагалі чуєш???
- Так, так, чую. І тебе з наступаючим.
- Тільки не кажи, що ти зараз вдома, в піжамі їж мандаринки. Скажи, що ти залишилась тут. - в його голосі чулись нотки надії.
- Я в піжамі і їм манаринки, але я не вдома, залишилась тут.
- Ох, та це ж афігенно. Значить ти зустрінеш його зі мною.
- Кого зустріну? - здивувалась Віра.
- Ну ти даєш, НР, кого ж іще.
- З тобою? З якого дива?
- Нормально? То ти не хочеш? Та все, я образився. - з саркастичною посмішкою прошипів у рубку Назік.
- Та ні, та я не знаю. - розгубилась. - Я зі своїми зустрічаю. Ми вже домовились, квартиру зняли, я не можу... - почала виправдовуватись, сама не розуміючи нащо.
- Мда...тоді так. Нічого не знаю, але в пів 2 чекаю тебе в центрі під ялинкою. Відмов не приймаю. І без запізнень, а то сьогодні холодно. - і в трубці почулись гудки.
Та що він собі дозволяє? Хто він взагалі такий? Чого це я маю через нього хвилюватись, кидати своїх друзів і бігти не зрозуміло куди? Та потім злість перетворилась в радість і Віра вигадувала причини, які вона назве друзям, щоб втекти.
- 10,9,8,7...3,2,1! З Новим Роком! Юхууууууууу. - шампанське лилось по всій квартирі, стінах і присутніх. От і зустріли. Звичайно міліон фотографій, танці і таке інше. На щастя, через годинку всі вирішили піти подивитись на головну ялинку міста. Це був її шанс. В натовпі можна загубитись, не треба нічого вигадувати. Вийшовши на вулицю, Віра відчула, про що говорив Назар. Надворі було холодно, можна сказати, занадто холодно, йшов сніг, слизько. Справжня зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538868
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.11.2014
надоело жить для кого то,
только что бы другим нравилось.
следовать существующим правилам,
которые кто то ради шутки придумал.
жизнь дана для того, что бы жить по своему.
делать свои ошибки и на них не учится.
придумывать разные глупости ему
и их проделывать, не важно что получится.
конечно путешествовать,
увидеть все и всех.
и спрыгнуть с моста, что бы почувствовать
и не важно каким будет твой следующий грех.
и не надо ничем для кого то жертвовать,
тот кто захочет, будет здесь.
всегда приятней людям отдавать,
уж в это вы не сомневайтесь.
и надо разучиться ждать:
дня, лета, события, человека.
жить в ожидании это бред,
нужно прямо говорить, без намека.
быть личностью сейчас не в моде,
думать надо среднестатистически.
не говорится ни о какой свободе,
да боюсь все закончится может трагически.
грустно от этого становиться,
жизнь ведь только одна́.
некому прожить ее кроме тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536543
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.11.2014
самотнє місто дихає тобою,
твій запах полонив його.
твій голос в ньому прокотився ехом,
а я, щоб стало тепло, закутуюсь шарфом.
ти десь живеш далеко так від мене
займаєшся своїми справами.
і навіть не здогадуєшся ні на мить
про моє існування.
іду я під дощем, бо гублю парасолі,
а ти здаєш на 5 якісь свої теорії.
у мене шкереберть всі справи полетіли,
а ти любимчик долі, мені це розповіли.
та доля нас з тобою знайомити не хоче,
що я не заслужила, вона мені буркоче.
багато помилок у тесті на любов зробила
і проти неї я, на жаль, безсила.
тобі у руки все я віддаю,
любов, життя і свою долю.́
тобі вирішувати будем ми чи ні
щасливими, або ж залишимось одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2014
а пам'ятаєш, як гуляли обоє
під співи птахів.
як ми мовчали обоє
про все важливе,
не вибираючи доріг.
як ми сиділи поруч,
біля води.
де були ми тільки двоє,
серед мільйона інших.
та головне не втратити звязок
між світів.
лишись дитиною,
в середині не гаси вогонь
просила.
я обіцяла, що зроблю так,́
навіть як не буду мати більше сили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014
"Наближається зима. Залишився тиждень. Почне падати сніг. Шапки, куртки. Не люблю зиму. В мене постійно мерзнуть руки взимку, а рукавиці я гублю. Так хочеться, щоб цієї зими хтось грів мої руки. Просив одягати шапку. Турбувався. Мені не вистачає простої турботи. Не вистачає. Кажуть, кішки любять тепло, а щастя і удача з сімейства котячих, значить в мене на душі зовсім не тепло, раз я не притягую його до себе магнітом."
Життя рахується не годинами, а місяцями. На носі грудень, а там і кінець року не далеко. Сесія. Нічого радісного. Одне добре, Новий рік Віра проведе зі своїми найкращими друзями( так вже найкращими) Манькою та Ігорем. Осінь пройшла дуже спокійно і майже без пригод. Все занадто спокійно. Аж тошно в деяких моментах.
Віра, як завжди, верталась після 4 пари, коли її хтось зловив за руку. Вона злякалась трохи і обернулась. До неї посміхався Назар. Вона не бачила його майже 2 місяці і вже майже припинила думати про нього. Майже тут головне слово.
- Привіт.-промовила Віра.
- Привіт. Я так давно не бачив тебе. Як в тебе справи?- ніби й нічого не сталось, спитав хлопець з тією ж чарівною посмішкою.
- Все чудово! - сама від себе не чекаючи, сказала Віра. Ось не можу сесії вже дочекатись. В тебе як? Що нового?
- Та так, нічого цікавого. Рік такий самий, як і попередній. Аж скучно було.
- Не вірю, що тобі було скучно. В тебе така гарна дівчина. Ви точно не сумували. - звідкись взялась така злість і Віра ніяк не могла її стримати. В цей момент вона була сама не своя.
Назар не очікував такого. Хвилинку помовчав, а потім відповів:
- Немає в мене дівчини. Звідки ти це взяла? - здивувався хлопець.
- Та так. Незважай на мене. Я перевчилась. Верзу якісь дурниці. - дівчина вже пожаліла про свої слова.
- Я так і знав, що ти образилась. - тихо сказав Назік. Вибач мене за той випадок. Я не мав права так робити. Просто то була моя компанія і я не міг їх покинути. Я багато думав про тебе і не знав, чи варто підходити. Але все ж вирішив хоча б вибачитись.
- Не варто. Ти ні в чому не винен. Це я погарячкувала.- голос Віри змяк, вона вже не відчувала злості, ні, вона відчувала тепло, яке розпливалось по ній, по всьому тілу. І вже було неважливо, що далі він скаже.
- Ти додому йдеш?- спитав хлопець, порушивши тишу.
- Так, пари вже закінчились.
- То давай підем разом. Я теж додому. Разом веселіше.
- Давай.
Вони йшли поруч, їхні руки час від часу торкались. Вони говорили безперестанку. а навіть якщо мовчали, то це було природньо і навіть потрібно. Давно Вірі не було так добре. І вона так сподівалась, що не робить помилки і що ця дорога не закінчиться. Що це буде мати продовження.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528720
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.10.2014
я знаю той самий вхід на дах, що і ти.
я відчуваю ті ж самі запахи.
я знаю ті ж самі формули,
що приведуть до розвязку, якого сягнули ми.
руками ми сягнули тих зірок,
що проповідують нам майбутнє.
і купили ми один на двох квиток,
що допоможе нам доїхати у незабутнє
оте таке далеке/неблизьке.
тебе оберігати треба,
та світ не чує.́
я буду замість нього, у мене є потреба,
без тебе серце бунтує.
ти щось незнане і нестерпне.
ти моя вічна зваба.
моє життя ти, безталанне,
мій гріх, моє баженство і моя остання спроба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2014
ти станеш моїм?
на 3 роки, чи може на життя?
ти будеш моїм?
без будь-яких правил на користування?
я буду тебе вдихати,
крізь тебе бачити світ.
ти будеш мною любуватись,
в мені відчувати свій всесвіт.
я буду тебе фотографувати,
щоб запамятати навічно.
ти будеш мені позувати,
щоб залишитьсь поруч безперечно.
я нічого не буду обіцяти.
це всього лиш пусті слова.
я буду ніжність тобі віддавати,
а ти цілувати мої вуста.
я буду тебе читати,
рядки та між них.
буду у кожну букву вдивлятись,́
а ти просто дозволиш.
ти будеш сильним.
за тобою буду ховатись.
ти будеш п'яним.
через мене будеш зриватись.
я ж то трохи божевільна.
ти ж під себе підлаштовуєш весь світ.
з нас вийде суміш смертельна.
а може й щось міцне, як граніт.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2014
мы каждый день пытаемся жить,
и каждый день мы боремся за жизнь.
мы каждый час страдаем от тоски,
и каждый час мы верим в чудо.
мы каждый год друзей новых находим,
и каждый год теряем мы родных.
мы каждую минуту думаем о нем,
и каждую минуту мы не замечаем счастья.
мы, каждый, ищет тут свое,
и каждый не оглядываясь в стороны, проходит.
ну что ж сказать? иль просто промолчать?
боюсь, как бы не поздно стало.
ведь каждый здесь, на той земле,
живет и даж не замечает.
что солнце светит круглый день,
и люди есть уж не такие и плохие.
немного, лиш усилие и чуточка добра,
нужна для того, что б увидеть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2014
"У вас буває таке відчуття, що вам не вистачає людини, з якою ви ще не знайомі? Бо в мене є таке відчуття, коли сумуєш, коли не вистачає, коли хочеться заповнити чашу теплом, та не виходить нічого. Зовсім. Здається, нема нічого смішніше чи безглуздіше, ніж сумувати за незнайомцем. Та нема нічого й важче, ніж сумувати за ним. Це все дурниці, як говорить моя мама, це все дурниці. Та ні, напевно вперше моя мама помиляється. Я так сподіваюсь, що вона помиляється."- ще одна сторінка блокнота заповнена.
Осінь вже не балує нас теплом, останні листочки впали на землю і ми, не помічаючи краси, топчемось по них. Вітер з кожним днем холоднішає і нагадує про наближення його подружки зими. Ці 3 місяці так швидко пройшли, навіть пролетіли. Віра звикла до всього. Все стало таким звичним, що аж тошно на душі. Гуртожиток, пари, парк, гуртожиток. І так по колу кожен день. Тільки друзі її радують. Ігор та Манька, а ще одногрупниці, зі всіма в неї склались теплі та дружні відносини. Ще б не скверний характер Маньки, і вони б стали накращими подругами. І так хотілось відпочити, просто відірватись від реальності та повеселитись. Але не можна. Попереду концерт. Лишилось 3 дні. Віра так нервувала, що перевчила мелодію і вже не відчувала до неї нічого.
- Та хватить вже, ну перестань. Ти ідеально її граєш. Занадто ідеально. - молила Манька. - Ти мучиш себе, вимотуєш. Це ж простий концерт, і там будуть одні студенти та викладачі. Не факт, що тебе взагалі хто слухати буде.
- Мань, я так переживаю. Розумієш, на всіх концертах був присутнім мій тато, і він підтримував мене. З ним мені було зовсім не страшно. Він забирав мій страх і вселяв в мене віру.
- Так запроси його, в чому проблема? - здивувалась Манька.
Знала б вона, яку тему зачепила. Віра ж нікому не розказувала про батька. Нікому не відкривала своїх почуттів. Всі знали її веселою та щасливою, хоч трошки й дивакуватою. А тут прийдеться порушити рану, яка тільки починала заживати.
- Він не зможе прийти, він помер. - тихо промовила дівчина і сльзи покотились по її обличчю. Більше вона не змогла нічого сказати. Та й казати не варто було нічого. Манька підійшла, обняла її і сказала таке болюче :" Я співчуваю". Зарадити тут вже не міг ніхто. Віра плакала з таким відчаєм, ніби всі сльози на світі зібрались на її очах. Ніби весь біль, який був всередині, виходив назовні.
- Плач, мила моя. Плач. Тобі стане легше. - і Маша вийшла з кімнати. Вона прекрасно розуміла, що зараз Вірі варто побути самій і поговорити з батьком, де б він не знаходився. В привидів вона не вірила, та вірила, що любов здатна на все.
"Пообіцяй, що будеш поруч. Я просто не можу без тебе. Мені так важко. А я знаю, що б ти відповів: "Рідна моя, я вірю в тебе і люблю тебе понад усе. Ти в мене сильна. Ти вийдеш на сцену і змусиш всіх замовкнути. Ти чудова піаністка. І ти засяєш на сцені, бо ти моє сонечко." Обіймеш мене, а більшого мені і не треба. Я обіцяю, що вийду на сцену і всі будуть в захваті, заради тебе, тату."
- Браво! Біс! Браво!Це неймовірно! Вона безперчний талант! -весь зал аплодував стоячи. А Віра виконала свою обіцянку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517749
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2014
- Зупинись на хвилину. -попросив викладач.- В тебе трусяться руки. В тебе щось сталось?
- Ні, все гаразд. У мене завжди руки трусяться, коли я переживаю чи хвилююсь. -намагалась вислизнути від відповіді Віра.
- Як скажеш.Давай почнем спочатку. Ось звідси, від ноти соль. - Андрій Андрійович зробив вигляд, що повірив.
Вже пройшло 3 дні від тих фатальних вихідних. Та яке там, їх навіть фатальними назвати не можна. Віра просто занадто багато очікувала від нього. Від незнайомої людини. Вона завжди так. Занадто багато очікує. Занадто ідеалізує людей. Всіх. А потім так боляче розуміти, що вони не виправдали твоїх сподівань. Розуміти, що ідеальних людей не існує в природі. А так хотілось вірити, що він саме той.Ці думки не давали їй спокою. І не давали спокою її старенькому блокноту. Невже в ній занадто багато тепла? Невже через це на її шляху зустрічаються тільки занадто холодні? Хоч вона намагається їх розтопити, розтопити лід в душі своєю щирістю та добротою, та в кінці то кінців вона віддає занадто багато і ніхто просто невсилі повернути хоч трохи назад. Коли вона видихається, вона стає нікому не потрібна. Кому потрібна зів'яла квітка? А їй ж просто напросто потрібна була крапля чи дві води.
- До побачення, Віро. На завтра вивчиш ту мелодію, яку будеш виконувати на концерті. - попрощався викладач.
- Андрій Андрійович, може не треба? Я не хочу брати участі в концерті. Давайте я допоможу з підготовкою, але на сцену не вийду. - вперлась Віра.
- Це не обговорюється. Твій талант повинен розвиватись. А як це відбудеться без пильних вух слухачів, без їх оплесків та підтримки? Ми вже про все домовились. Ти будеш виступати останньою. Десерт. - намагався жартувати викладач.
- А може все-таки...- пробувала заперечити дівчина.
- Ні. Ти ж хочеш хорошу оцінку в кінці семестру?
Проти цих аргументів у дівчини не було нічого. Залишається погодитись і перетерпіти ті 5 хв. За ці, здавалось би маленькі 5 хвилин, її обговорять, обдивляться, дехто побажає їй провалу, дехто захопиться її грою. Та всі будуть чекати від неї чогось незвичайного, вибуху емоцій і їй прийдеться не розчарувати їх. Виступити, щоб задовольнити бажання та очікування інших. Ми постійно так живем, задовільняючи бажання інших, не зважаючи на свої. Від нас завжди чогось чекають, і ми не маєм права схибити. А так хочеться інколи забути про всіх і зробити все навпаки. Та це занадто велика розкіш. Занадто. Особливо, коли від цього залежить твоє майбутнє.
- До побачення. - прошепотіла Віра і вийшла з аудиторії.
Потрібно було вибрати мелодію. Звичайно, це буде Шопен. Mother's Journey напевно, або ж Фонарики. Обидві дівчина знала напам'ять. Обидві чіпляли за душу,як говориться. Обидві висловлювали, те, що зараз у неї на душі.Гра, навчання - зараз це найголовніше. Це те, що відволіче, допоможе забутись. Музика - єдине, що підтримує. В ній розчинюєшся повністю і безповоротно.В музиці знаходиться спасіння і забуття водночас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515147
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Хоч осінь і боролась за своє право володарювати, та люди ніяк не хотіли відпускати літо. + 27 говорило теж саме.
- Віро, ходімо з нами до річки. Відволічись трохи від свого піаніно. Ти бліда, як труп. Тобі потрібно сонце і відпочинок. - поставила діагноз Манька.
- Тааааак, де вона? Ось ти. Не хочу нічого чути. Ти йдеш з нами. - Ігор схопив дівчину на руки і виніс за двері.
- Ну дай я хоч переодягнусь. - благально подивилась на нього Віра.
За період перебування в гуртожитку дівчина так звикла до Ігора. Він став її підтримкою та захистом. Вона стала його музою. Так він її називав. Вони стали друзями.
- Даю тобі 5 хвилин. І ні секунди більше. А то знаю я тебе. - підмигнув їй.
Їх зібралось багато, були навіть незнайомі люди. Та в гуртожитку це не дивно. Познайомляться. Дорога намічалась довга, тому компанія вирішила зайти до магазину. Підкріпитись. Скупились на славу. Ящик пива, чіпси, горішки, дівчата забажали морозива. Повний комплект. День пророкував щось хороше. Віра так давно не відпочивала, що здавалось, забула що це таке. Просто робити дурниці, веселитись, купатись і не думати про завтра. Як їй цього не вистачало. Через годину компанія нарешті допленталась до річки. Знайшли чудове містечко під деревами, мало людей. Ідеально. Річка манила до себе хвилями. Так хотілось віддати їй свій біль. І дівчина, не чекаючи інших, прямо по дорозі роздяглась і побігла до води. Всі інші, довго не думаючи, зробили теж. Ну що ж, хай почнеться божевілля. Хтось лежав і загаряв, дехто пили пиво, звучала хороша музика. Віра сиділа на камені, зануривши ноги у воду. Краще й бути не може. та хтось заступив їй сонце. Вона вже хотіла сваритись, та обернувшись, не змогла видавити з себе нічого, крім привіт та дивної усмішки. Це був він. Віра не бачила його цілий тиждень. А часом так хотілось.
- Загаряєш? Тобі б не зашкодило. А то виглядаєш як..
- Труп? Знаю, казали вже. От виправляю ситуацію. -перебила дівчина.
- Жартуєш? Це добре.- і знов ця посмішка, ця, обволокуюча спокоєм, посмішка. - Як пройшов перший тиждень? Раз лишилась жива, значить і не так погано. - сказав Назар.
- Все не так страшно, як я того очікувала. Моментами мені навіть сподобалось. А ти з ким тут?
- Я з друзями. Вирішили відпочити. Нарешті дочекались вихідних. Це прям як манна з неба.
І в цей момент Вірі так захотілось, щоб всі зникли, розчинились в повітрі. Звучить егоїстично, та їй хотілось залишитись з ним наодинці. Пригорнутись до нього та слухати, як повільно тече ріка. Слухати його голос. Відчувати тепло його рук у неї на щоці.
- Віро, ей.- крики друзів ніби розбудили дівчину від ідеального сну, від якого не хотіло прокидатись.
- Та йду я, йду.
- Ми думали, ти втонула вже. Хотіли МЧС викликати. - пожартував Ігор.
- Я зараз прийду, я розмовляю з...- Віра обернулась, та біля неї вже нікого не було. Назар сидів за 100 метрів від неї і обіймав якусь дівчину за талію. Йому було весело і він навіть погляду не кинув. Ні одного погляду в строну Віри.
- З ким? З Нептуном? Русалонько, ти що, заснула тут? - Манька зрозуміла, кого хотіла назвати Віра. - Розслабся, в цього Нептуна, таких як ти багато. І всі напорюються на його тризуб. - з властивим їй сарказмом, посміхнулась дівчина.
- Я й не напрягалась.- відхрестилась Віра.
- Ей, ну чого ти? Все ж так добре починалось.- намагався розрядити обстановку Ігор.
- А нічого. - з ноткою ентузіазму, як здалось Ігорю, говорила Віра. -Йдем, навчиш мене плавати під водою. Я ж Русалка, а не вмію.
Та це був зовсім не інтузіазм, це говорила злість. Ні не на Назара, а на себе. Як вона могла повірити тому, кого не знала зовсім? От і маєш. Поплатилась.
Віра схопила Ігора за руку і потягла до води. До кінця дня вода так її вимотала, що сил не було не те що йти, думати сил не було. А їй і зовсім не хотілось. Додому компанія йшла вже не в повному складі. Точніше не разом. Віра йшла і трималась за Ігора. Їй було спокійно, а він ще й жартував всю дорогу так, що ні одної думки і вставити не вдавалось.
- От і відпочила. І в людях розібралась. Плідно день пройшов. - якось ніби й не до Ігора сказала Віра. Та він все зрозумів. Далі вони йшли вже мовчки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513957
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2014
я схожу с ума тихонько,
тихонько умирает душа.
мне без моря очень сложно,
мне без тебя невозможно,
пуста.
не радуют улицы ни Парижа
ни Берлина,
хот я и не видела их никогда.
не радуют люди, места,
мама говорит, что все это полная ерунда.
а я схожу тихонько с ума.
без слов, молча.
без рук твоих, выражения лица.
трудно дышать без твоего запаха.
думать сложно без тебя.
все мысли путаются,
зверь внутри борется,
боюсь без тебя он вырвется,
боюсь без тебя придет моя седьмая -
минута седьмая, и нет у меня выбора
без тебя.
мир мой на глазах твоих рушится,
осталось времени до октября
в тебе растворится,
потом все будет зря, все будет зря.
не обещай навеки быть здесь,
верить тебе это ересь,
нас - миллионы,
скорей бы тебя рядом.
скорей бы услышать волны
я заем свою боль шоколадом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512778
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.07.2014
"Що їх пов'язує? Минуле, теперішнє, а може майбутнє? Хм..а що пов'язує всіх людей? Що тримає їх один біля одного, так, що не відірвати? Мені здається, всіх повязує біль та розчарування. Оце точно. Кожен має свою власну історію, в які присутні ці два елементи. А любов має таку силу?Можливо, та чи надовго? Спогади? Те саме. Що може пов'язати двох людей в цьому божевільному світі так, щоб нитки від серця до серця не порвались ніколи? А ці нитки такі тоненькі, один зайвий рух і все,ти починаєш стікати кровю, болить тіло, душа болить, щастя падає в безодню. Тоді питання: а чи варто взагалі створювати ці зв'язки? Чи варто кинути своє життя під ноги людині, яка того ж дня може пройтись по ньому і навіть не озирнутись? Та чи думаєм ми про це, коли наше серце вже зовсім і не наше, коли дихати можем лише поруч, коли наступаєм на горлянку своїй гордості та принципам, коли кидаємся з головою в вир почуттів? Ні, звичайно ні. Ми як божевільні, ніби прийняли амок, несемся, змітаючи все на своєму шляху, аби бути поруч, відчути тепло рук, відчути запах, чути дихання, таке солодке і п'янке. Так що ж їх пов'язує?- не виходило з голови у Віри. Назара і Маньку? Що? Ні, мені не варто цього знати. Він не зобов'язаний розказувати. Але хочеться знати. Хочеться ясності. Хоч в чомусь щирості. Бо без цього вже не буде відчуття спокою поруч нього. А я так не хочу втрачати цю тоненьку ниточку."
- Виключай світло, скільки можна вже. Биту годину сидиш над своїм старезним блокнотом. Дивись, щоб від старості сторінки не порозлітались. Мені завтра вставати. Та ще й з будуна. Йди спати. - намагалась кричати Манька, та виходило погано. Алкоголь брав над нею верх. Без зайвого слова Віра підійшла до стіни, намацала виключатель, одним рухом вона занурила кімнату в пітьму, можна було б сказати в повну, та ліхтарі зі двору не давали на це право.
Why give up? Why give in?
It's not enough, It never is
So I will go on until the end
We've become, Desolate,
It's not enough, It never is,
But I will go on until the end - будильник рвався розбудити людей в кімнаті. І це чудово в нього виходило. Чи через гучність, чи через Breaking Benjamin, а може через занадто велику кількість спиртного очі Маньки відкрились і почувся благальний крик:
- Виключи. Виключи негайно. Задумала з самого ранку мене мучити? Це що таке грає? Здуріла оцю хрєнь на будильник ставити? Від такого і мертвий проснеться!
- Та добре, заспокойся. - потягнула руку до телефону. - Тобі не можна нервуватись, а то голова буде боліти. - з ухмилкою подивилась Віра на Маньку.
- Зі мною зараз краще не жартувати. -випалила Манька.
Цього ранку в їхній кімнаті більше не вимовили ні слова. А за її дверима починалось нудне, одноманітне життя студента. Пара, перерва, пара, буфет,і знову пара. Тиждень пролетів, як година. Знову знайомства: з групою, з викладачами, з новими предметами. Та того, кого бажала побачити найбільше не було." А може це й на краще? "-думала і знов човгала парком до гуртожитку, під супровід крику ворон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505820
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.06.2014
події розставлять усе на місця,
особливо людей.
слова не такі вже й важливі для мене,
головне відчуття.
хочеш дізнатись чи важливий ти,
навіть закривши очей,
серце підкаже, проганяючи кров,
щоб червоними були вуста.
колись нас не стане тут, там,
малих, незначних тіней.
ніхто не згадає, занадто великими
стануть міста.
занадто черствими, пустими,
без відкритих дверей.
людей стане більше
на тисяч триста-чотириста.
людяності стане менше,
менше ніжностей
вичистять свої серця і душі вони
від любові дочитста.
не врятують нас ні палкі виступи,
ні мільярди коштовних речей.
дорога для нас буде довгою, пильною,
а може й терниста.
допоки ми не виберем для себе
найголовніших цінностей.
гординя розїдатиме нас з середини,
особиста.
допоки ми не зречемось чужих думок,
необхідностей.
треба будувати не стіну в два метри,
а малого моста.
навчіться бути вірними у них, так,
у звірей.
не така вже солодка й захоплююча
та помста.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
Зараз ненайкращий час для нових знайомст, та діватись нікуди. В Маньки інші плани і у Віри вона питати не збиралась. Особливо, коли до їхньої кімнати заходила 10, юбілейна, зовсім незнайома Вірі, людина. Не то що сісти, там пройти ніде було. Всі чимось зайняті : одні бутербродами, інші салатами, хлопці м'ясом( швидше його поїданням ), і звичайно, алкоголем. Куди ж без нього? Спочатку все було добре, Віри майже ніхто не помічав, чи просто не хотіли помічати. Та коли вже всі всілись за стіл, який хлопці притащили з кухні,( хоч якийсь з них толк), вибирати не приходилось. Манька зразу ж почала представляти:
- Так, замовкли всі! Знайомтесь, це моя нова сусідка, Віра. Дивіться мені, не ображати дівчини, а то ви мене знаєте, я довго думати не буду, зразу даю в лоб. - пригрозила дівчина.
І тут понеслось. Міліон нових імен, облич, потисків рук, дехто навіть намагався цілувати її в щоку, та вона встигала ухилятись. Ведмідь, такий весь поважний, підійшов і обняв її, правда здалось, він її розчавить в своїх лапах:
- Так, дівчини не чіпати, руки пообриваю.-сказав він.
- Ти чого це тут розкомандувався? А? Всі зуби на місці чи що? Думаєш, допоміг їй один раз і все, друзі навічно? - прошипіла Манька.
- Та я того, нє, та ти не подумай, я нічого поганого..- щось там бурчав під ніс.
- От так от. Дивись на нього, що він собі дума..
- Перестань, достатньо. - перебила її Віра. - Дякую, Ігор, за підтримку- і, сама того не очікуючи, відповіла йому обіймами.
- Добре-добре, як скажеш. Слова йому більше не скажу. - з подивом відповіла Манька.
І тут понеслось. Крики, музика, дим від сигарет, ніби густий туман, тягнувся від самого початку коридору, всюди "закохані" парочки, які навіть не старались сховатись від людського ока. " Куди б то втекти? Куди сховатись? Зараз би тих теплих обіймів. Ні. Треба знайти тихе місце і зателефонувати мамі. Я ж обіцяла." Довгий, темний коридор не радував ока, здавалось, ти поринаєш в пітьму, де тебе ніхто не чекає. Сходи і колір стін більше нагадував божевільню ніж гуртожиток. "Так, 3 поверх зійде, тут більш-менш тихо."- промайнуло в голові.
- Ало, мам, не розбудила? Мам, та перестань. Я знаю що ти переживала. Та ні, зі мною все добре. Так, я поїла. Так, я розклала речі. В мене чудова сусідка. Так, я познайоилась з новими людьми. Мам, ну перестань. Так, я вже лягаю спати. Все, надобраніч. Поцілуй від мене Ваню.Завтра обов'язково зателефоную. Обіцяю, мам. І я тебе. - закінчила Віра. Хоч трохи спокою. Та це тривало не довго. Вона почула чиїсь кроки в коридорі. Їй так хотілось, щоб ця людина пройшла мимо кухні і навіть не зазирнула. Вона втомилась знайомитись. Та виявилось, що знайомитись нема потреби. Віра знала цю людину, і занадто добре, як для одного дня.
- І знову привіт. -з посмішкою, сказав Назік.
- Привіт.
- Ти ховаєшся тут, так?
- Як ти здогадався?
- Я занадто добре себе знаю.- хитро посміхнувся.
Його посмішка була такого мягкою і заворожуючою, що хотілось дивитись і не відводити погляду.
- А я тут до чого?. -здивувалась.
- Хм..ну я так робив в перший день. Оці всі незнайомі люди. Я просто не витримав натиску і втік.
- Як мені це знайомо. Прям зараз це відчуваю. - намагалась пожартувати Віра.
- Хах..ти ще й жартувати спроможна? Браво тобі. - підтримав її Назар.
Як ж їй добре і спокійно в цей момент. Хай би він не закінчувався ніколи.
- Віро, ось ти де! А ми тебе шукаєм, з ніг збились. Ой, та ти ще й не сама. Дивись на неї, а з виду така тихенька. Назік?! Ти?! Ну й компанію ти собі найшла. Йдем, там тебе всі зачекались. - голос Маньки різко змінився при виді Назара. І це помітила не тільки Віра. Проблема була одна, всі розуміли причину, всі крім Віри.
- Ходи, Мань. -почулось ззаді.
- Не вказуй мені, що робити! - виривалась дівчина.
- Мань, ходи, - промовила Віра, - я проведу тебе до кімнати. Тобі пора лягати. Здається, ти випила занадто багато. Віра взяла під руку Маньку і вже виходили з кухні, коли почула:
- Віро, надобраніч. Сподіваюсь, це не остання наша випадкова зустріч.- промовив Назік, з властивою йому посмішкою.
"І я сподіваюсь",- подумала дівчина.
- Доброї тобі ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505062
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.06.2014
cерце просить.
руки не підіймаються зробити.
я розумію, виходу звідси нема.
щастя - не птах
і не вдасться його нам зловити.
тому припинила шукати, я буду сама.
нас не влаштовує реальність.
ми рвемося її змінити.
я знаю, слова обіймають не гірше людей.
та це лиш слова, швидкий вітер.
їх не пригорнеш до гарячих грудей.
щоб відбулось диво,
треба перестати фальшивити.
не закривати швидко тих дверей
в які так воно рветься яро, впустити.
не тікати від людей.
самотність рукою обійме нас.
та не дасть нам тепла.
коли ти один, не рятує ні всесвіт,
ні навіть бокал вина.
людині потрібна людина,
запам'ятай це раз і на все
життя.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2014
В наушниках грає улюблена музика, кроки не великі, повільні, накрапує невеликий дощ, та парасоля тут ні до чого. Віра намагається йти найдовшим шляхом, та гуртожиток все ближче і ближче, а це означає знов багато людей, які так і норовляться з нею познайомитись чи хоча б заговорити.
- Яка ж важка ця довбана сумка!- не стрималась дівчина. Хлопці, які стояли на сходах не звернули на це увагу. Тільки один з них запримітив її, хоча швидше її озлоблений вираз обличчя, ніж її саму. Когось воно йому нагадало. Невже самого себе? Змилувавшись, він схопив сумку Віри, закинув на плече і рушив до входу. З хвилину Віра стояла, як вкопана. Потім до неї дійшло і вона вже відкрила рота, щоб закричати. Та хлопець лиш посміхнувся, хоч посмішкою це назвати важко, швидше вискалив зуби і сказав:
- Ходи, я не збираюсь її красти. Здалась вона мені! Там небось одна білизна та косметика. Я що, схожий на підера?!- позаду почувся розриваючий сміх хлопців, ніби гієн. Віра кинула на них холодним поглядом і пішла за цим, як вона подумала з першого погляду, неандертальцем. " Ну а що ж? Широкі плечі, видніються рельєфні м'язи, давно небрите обличчя, ще й оскал, як у злого ведмедя. І тільки його очі говорили про зовсім інше. Та про це я подумаю пізніше"-, вирішила дівчина.
- Тобі на який поверх? Ей? Ти що? Оглухла? - рикав хлопець до Віри.
- Ой, вибач задумалась. На 6. 611-А.- через хвилину відповіла вона.
- То ти музикантка? Фух, доводилось знайомитись. Такі нав'язливі, та ще й з фантазією. - з сарказмом відповів. Віра не сказала ні слова. Це здалось їй занадто зухвало. Вона просто пленталась позаду, переступаючи ступеньку за ступенькою.
- Відкривай двері і став чайник. В тебе точно повинно бути щось солодке. Я просто так звідси не піду. - з ухмилкою дивився він.
- До речі, величай мене Ігором Васильовичем.
- Я Віра.
- Хах, Ігор Васильович, ну і розмішив ти мене. -почувся голос з кімнати. - Я Маша, твоя нова сусідка. А це Ведмідь, і цього з нього вистачає.
- Манька? Ти чого тут? Ти ж на 4 жила?! - здивованими очима дивився на неї Ведмідь.
- А тобі що? Переїхала я, краща це кімната. До речі, сьогодні новосілля. Приходьте в годинці так 9. Відсвяткуєм.-підмигнула дівчина. Ігор все зрозумів і його обличчя розплилось в посмішці. Безкоштовний алкоголь і хавка завжди викликали в нього радість. Не дочекавшись чаю, він пішов.
- Ось, це твоє ліжко. Тут сплю я, а на он тому Віка. Але ти не швидко ще з нею познайомишся. Вона зараз в Америці і я так зрозуміла повертатись вона не спішить. Віра нічого не сказала, забагато знайомств як за пів години. Вона просто сіла на своє ліжко і оглянула своє нове помешкання. " Мда, не весело.- подумала вона. Три ліжка, три тумбочки, одна шафа, холодильник та великий стіл. Ох, і ще 2 поломаних крісла. Краса. А лампа на стелі, прям модерн."
- Ти чого так скривилась? Умови не подобаються? Нічого, звикнеш, куди ти дінешся.- перервала її думки Маша. - Зараз поприбираєм, розкладем речі, розставим меблі, якщо це можна так назвати, повісим штори і зразу твоя думка зміниться. Я впевнена. - усміхнулась дівчина. Невисока зростом, біле довге волосся, вимальовується гарна фігура. Перше враження завжди оманливе, та Віра знала, характеру Маші не позичати. На неї можна покластись.
- Та чого ж ти застигла? Давай, піднімайся, в нас багато роботи. Віник в ванній, там же і совок. Рухайся. Тут саме собою нічого не робиться.- проривалась справжня натура Маші.
Наступні 3 години пройшли в пилюці та прибиранні. Результат приємно радував око, кімната ожила і заграла барвами.
- Тепер це твій дім. Вітаю тебе з новосіллям. З цим місцем тебе будуть пов'язувати багато подій та спогадів. Головне,
щоб ти їх всіх пам'ятала. - хитро посміхнулась Маша. Віра поки що не здогадувалась, про що та говорить. Та це не надовго.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502810
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.06.2014
"Кажуть, все закінчується смертю. Не важливо, як ти прожив своє життя: чесним праведником чи невиправним грішником. Нас всіх чекає смерть.Тільки одні встигають насолодитись повним, довгим життям, а комусь не вдається прожити й половини. Господи, чому ти не дав шансу, чому не дав більше часу мені й моєму батьку? Невже по землі ходить мало вбивць та маньяків? Невже їхнє життя дорожче за життя того, що беззаперчно вірив в тебе й твою силу? Забери мене....забери мене замість нього, прошу тебе..ні..благаю..я готова померти за ще одну розмову біля каміна поруч нього..прошу..."-сльози падали на сторінку з жовтими старими листками блокноту. Віра тільки що поховала свого батька. Немає більше. Декілька годин тому вона кинула грудку землі на труну, де лежала найрідніша й найулюбленіша людина. Слова лишились комом в горлі, кричати чи плакати вже просто не було сил. Там, на кладовищі, вона дала собі обіцянку, що житиме в память про батька і не зронить більше ні сльозинки. Він ж хотів, щоб вона завжди посміхалась.
Через 2 довгих та нестерпних місяців літа,Віра стояла перед величезною будівлею, яка мала відкрити перед нею свої старезні двері і впустити її в 5 років безтурботного життя студентки.Та це чомусь дівчину не радувало.Віра успішно здала ЗНО, всі університети, скажем прямо, бажали її. Та їй було все рівно. В погляді читалась холоднеча та пустота. Надворі припікало сонце, а в душі обпікало холодом. Думками дівчина була десь далеко, так далеко, що здавалось, не помічала нікого навколо. І тільки голос мами повернув її сюди, до холу університету, де сотні таких самих студентів намагались зоріентуватись, здати документи, чи поселитись в гуртожиток. Спочатку думка про гуртожиток лякала Віру. Вона чула багато розповідей про те, що в гуртожитку ніхто не вчиться, а тільки дибоширять та шукають на свою голову проблем. Та іншого вибору просто не було. Тато помер, і забезпечувати їх тепер буде тільки мама. Знімати квартиру її сімї зараз було не під силу. Віра
змирилась з цим і прийняла це як належне. Людей було занадто багато, а повітря аж занадто мало.Поки мама зайняла чергу для реєстрація, Віра непомітно вислизнула за двері і всілась на першу ліпшу лавку.
-Аж дихати легше. - вголос сказала вона. А позаду почувся голос:
- І не кажи. Думати легше.
Віра обернулась і побачила хлопця, який стояв, спершись на дерево і курив.
- Мене Назар звати. Можна просто Назік. А Вас як величати? - з хитрою усмішкою спитав.
- Віра. - сухо відповіла дівчина і повернулась до нього спиною. Хлопець зніяковів, забув всі жарти та хитрості, щоб "зачепити" незнайому дівчину. Він мовчки закинув на спину гітару, яка стояла на землі і вже збирався йти, коли почув:
- Зіграй щось будь-ласка.- Назік, не думаючи, витяг гітару з чехла і почав грати його, на даний час улюблену пісню "Not alone". Віра не стримала сліз. А він не помітивши, продовжував співати:
You're all alone, you're all alone,
No shoulder wants you to lean on,
You thought this world was too cold
And you've made up
A whole new world.
Побачивши сльзи на обличчі дівчини, він не звернув уваги на те, що знає її 5 хвилин, підійшов, своєю рукою витер сльози і обійняв її. В нього було бажання захисти її, забрати її та сховати від всього світу. Та це тривало не довго. Віра, зрозумівши, що відбувається, вирвалась з його обіймів, сказала коротке дякую і втекла, пропавши за старими дверима універу. Назар сидів на лавці ще хвилин з 10, не розуміючи що відбулось. Та відчуття того, що він зустріне її ще раз, залишилось.
"- Боже, що зі мною? Як так вийшло? Я, не знаючи людини, довірилась їй повністю, і що ще страшніше, відчула полегшення в його обіймах. Так, стоп. Зберись!Заспокойся! Мені треба бути сильною в память про тата" - крутився ураган думок в голові дівчини.
- Мила моя, ходи сюди, наша черга підійшла.- побачивши Віру, крикнула мама.
- Іду. - тихо і зовсім сухо відповіла дівчина. Такий тон для неї став звичним. Ніяких зайвих емоцій, а то серце може не витримати. Документи прийняли,поселення до гуртожитку пройшло в довжелезній черзі, привітання абітуріентів було нудним і зовсім не зацікавило.
- Ну все, мамо, ну хватить. Та не плач, я ж не померла. Подумаєш, 3 години їзди від дому. Обіцяю, я буду приїжжати кожного тижня. Зі мною все буде добре.
- Давай ми тебе хоч до гуртожитку проведем. - дивилась благальним поглядом на дочку заплакана мама. Їй так не хотілось розлучатись зі своїм анголятком.
- Ні. Я сама. Тут йти недалеко. Та й сумки вже там.- віра нахилилась, поцілувала маму в лоба, обійняла молодшого брата і пішла в сторону парку.
- Чекайте мене, я скоро приїду. Не сумуйте там без мене. Вань, бережи маму. - відалляючись, кричала вона своїм провожаючим. - От і все. Нарешті сама.
Парк всім своїм єством нагадував, що скоро осінь. Листя вже не таке зелене, вітер вже не такий теплий, та й ці ворони
літають, аж моторошно від них. Скоро почнуться дощі. І дівчина сподівалась, що зможе заховати в них свій сум і сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502559
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.06.2014
Життя проходить, нас людей, не оминає.
Роки біжать, тікають, пулею летять від нас.
Ти постарайся не втрачати ні хвилини,
Щоб провести їх поруч рідних нам людей,
Не між пустих і зовсім неважливих мас.
Нам треба памятати, що батьки старіють.
Що кожен день все більше в них морщинок.
Їх руки нам не брешуть, та й не молодіють.
А очі, повні світла, кожен день тускніють.
Не забуваймо, що час ріже нас гостріше ніж клинок.
Кажіть частіше, як їх любите, цілуйте їх частіше.
Не зліться, нам батьки бажають лиш добра.
Провідуйте, звоніть, пишіть листи - це найсвятіше.
Вони нас згадують у день 100 раз і це найменше.
Ні що, повір, не робиться дарма.
Ми їм завдячуєм життя - це не пусті слова.
За них віддати, не вагаючись, його я можу.
Бо поруч них я відчуваю спокій, рай.
Батьки не покидають нас в тяжку хвилину.
За все їм дякую, хай буде милостивим час для нас.
За ніжність у словах, за мужність в вчинках.
За віру, що з колін не раз вже підіймала нас.
З́а поцілунки в лоба, що від них у мене прокидалось друге дихання.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Люблю чи не люблю.
Чекаю чи бачить не хочу.
Відчути тепло твоє мрію,
Чи в цей лиш момент ненавиджу.
Ти хочеш мене всю забрати.
Я хочу себе всю віддати.
Ти хочеш мене закувати.
Я хочу тікати, тікати.
Кричиш, що не любиш.
Несеш мені квіти.
Мовчу. Як, відпустиш?
До себе мене забери ти.
Сама я незнаю,
Чого ж це я хочу?
Летіти до верху
Чи падати вниз?
Страхи чи бажання
Мною керують?
І як розрізнити,
Що краще мені?
Тебе відпустити?
Чи поруч жити?
Чи краще у морі
Усе це втопити?́
Чи все-таки кинутись
В вир почуттів?́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
я, як іноземець на чужій планеті,
дороги правильної мені не знайти.
забери мене з собою, напиши в газеті
оголошення й мені легше буде до тебе прийти.
пиши мені листи чи навіть цілі книги.
співай пісні, малюй мені картини.
лишай сліди, ́загадки і підказки.
сто кроків назад треба ступити.
забуваю адреси, дати, імена.
врятуй мене, що мала не зберегла.
день за днем шукаю твої вікна.
не треба нічого лиш краплі тепла.
ти стоїш, а я біжу на місці.
не можу зробити перший крок.
світ великий, та бачиш мало місця.
нам його на двох не поділить.
такий от наш порок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
я вільна.
боже, я вільна,
а може божевільна.
щастя чекаю.
любові жадаю.
в морі задихаюсь
думок і бажань.
минуле забуду.
тепер жити буду.
майбутнє спланую,
а може спонтанно,
нежданно його проживу.
сама може з кимось.
відкрию нову планету.
вона буде only for two.
нарешті зупинимось.
гостей не буде.
людей не буде.
лиш я та ти,
лиш ти та я.
ми гратимемось
в хованки від всіх.
моя свобода матиме твоє імя.
моє поллється у крові твоїй
десь поруч серця.
страхи мої забереш в пітьму.
я всі захоплення твої розділю.
фільми на двох, ліжко одне.
ранки тобі, мені вечори.
ніколи оце не набридне.
отоді я скажу: божевільна
навічно закохана.
ти виправиш: ми.
і на цьому закінчи.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014
проміння цілує плечі мої
і вітер теплом огортає.
а небо, воно приглядає за мною,
(глибоко голубими очима)
тільки воно одне все знає.
іду й розумію - я, чорт забирай, ще жива.
я можу сміятись, любити. не смію
пройти повз життя без єдиного слова.
іду і від того радію.
я хочу злетіти, торкнутись його
своїми тонкими губами.
пташки, скиньте ви мені по перу,
а я вам віддам душу свою,
торкаючись вас руками.
не спинить ніхто,
бо ніхто не побачить.
прийми мене небо
в обійми свої.
я хочу лишитись отут, на краєчку.
дозволь не жени мене з краю землі.
ти лиш одне знаєш кожну часточку
моєї помершої майже душі.
отут, на краю землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
І
Все почалось, як і у всіх нормальних людей, в пологовому будинку. Але на цьому все нормальне в ній закінчилось. Мама взяла її на руки і ім’я саме зірвалось з вуст : Віра. Чому саме Віра, спитаєте ви? Все дуже просто. А все просте – геніальне. Як жити без віри? Без неї вона б не народилась, без віри в наступний день і в те, що все буде добре, якщо не зараз, то потім. Але обов’язково буде.
Віра….від народження вона була іншою. Темно-карі, як авантюрин, очі, дивно довгі пальчики на руках. Санітарка, побачивши її, напророкувала дівчинці велике майбутнє піаністки. Та й мама в цьому не сумнівалась. Віра ще в животі реагувала на музику. Особливо їй подобався Шопен. Його мелодії були для неї і колисковими, і навпаки, змушували її боротись за своє, ще зовсім маленьке життя. Цей маленький клубочок став величезним, довгоочікуваним щастям, і так хотілось вірити, що це щастя вона ніколи не загубить.
Настав вирішальний день, день повноліття, день старту нового та дорослого життя, пошуку своєї дороги, по якій вона буде йти від початку до кінця. В цей день Віра хотіла виглядати ідеально, так само як і її життя до цього дня. Плаття яскраво-червоного кольору, яке вигідно виділяло її тоненьку талію, професійно нанесений макіяж, чорні туфлі. Останній погляд в дзеркало був довгим. Здавалось, що коли Віра вийде з кімнати, щось зміниться в ній назавжди. Тому їй так хотілось закарбувати в пам’яті всі деталі.
- Мила моя, виходь вже. Всі чекають тільки на тебе. – збив її з толку мамин голос.
- Уже біжу, мам. Уже біжу. А тато вже приїхав?? Мам?
Та її вже ніхто не чув, мама вже давно вийшла з будинку на задній двір, де для Віри влаштували грандіозне свято, з фуршетом та сценою, звідки лунала музика.
З самого ранку у Віри було погане передчуття, вона не могла знайти собі місця. Спочатку думала, що це через свято, та серце підказувало їй, що цього разу все піде не так.
- З Днем Народження тебе! З Днем Народження тебе! З Днем Народження тебе, Віро! Ми вітаєм тебе! – лунало з усіх сторін, коли дівчина нарешті зважилась вийти.
Багато криків, поцілунків, привітань, подарунків. Побажань було найбільше. Бажали всього: здоров’я, успіху в навчанні, в майбутній роботі, хорошого чоловіка знайти, обзавестись власним житлом. Та головних слів, які знав тільки тато, вона чекала найбільше. Віра з посмішкою на обличчі підходила до кожного столика, віталась, про щось говорили, а точніше зовсім ні про що. А серце її обпікало душу , як сонце тіло. Та свято тривало не довго. З передніх дверей почувся знайомий крик:
- Соню, Соню! – чулось.
Віра зразу його впізнала. Це її улюблений і розуміючий все дядько. Та чому він такий стурбований? Серце впало під землю. Що сталось?- промайнуло в голові. Та дядько, кинувши тільки жалісливий погляд в її сторону, пройшов і почав щось тихенько розказувати її мамі. Через секунду вона почула сильний крик мами, а далі все попливло перед очима, все потемніло, світ потемнів. Прийшовши в себе Віра зрозуміла, що лежить на кушетці в кухні і над нею зібрався натовп. Всі метушились, намагались допомогти, питали про самопочуття. Та зараз, все чого вона хотіла це знати, що сталось. Серед багатої кількості облич вона побачила мамине, та очі її ніби потускніли.
- Віро, тата більше нема. – все, що змогла вичавити з себе мама крізь струмок сліз, який котився по щокам.
А далі початок кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494512
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2014
Огорни теплом,
візьми за руку.
Обійми й весь світ
впаде до ніг.
Шастя - коли поруч рідні люди.
Щастя - бути вільним поруч них.
Хочу просинатись й
бачити твої яскраві очі,
усмішку осяяну життям.
Запах твій вдихати усі ночі
й душу не ятрити каяттям.
Розказуй все.
Ділись найменшими дрібницями.
Що любиш, ненавидиш -
я хочу знати це.
І навіть більше -
ділись зі мною таємницями,
думками відчуттями -
цього у нас ніхто не забере.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
хочу правду знати
з нею не хочеться вмерти
з нею спокійніше дихати
й життя не таке паскудне
що відчувають до мене
ті чи інші люди
не хочу плутатись в сітях брехні
вона затягує
ні до чого доброго не доведе
серце тільки обпече
невже так складно
сказати правду
люблю тебе
ти мій найкращий друг
ненавиджу тебе
ти раниш душу, ти мій ворог
нікому не треба правди
кажуть ранить вона сильніше
ніж двухсота брехня
а мені її треба, жадаю
жити не можу
душить брехня
брехливі посмішки
брехливі погляди
це все повна дурня
хай ранить, хай болить, хай душить
все ж краще ніж вмерти від удару ножем
в спину
ніщо так не страшить
як не бачити обличчя до удару
правда коле та це не на довго
відчуєш полегшення
брехня солодка замилює очі
аж лиш потім спустошення
відчуття розбитих мрій́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
більшого, треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого
якби було серце любив би
якби мав я голос співав би
більшого, треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого
після ночі кошмарів і майже без сну
я здогадався, що в майбутнє несу
більшого,треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого
будучи в підвішеному стані
чи торкнусь підлоги колись ногами?
більшого, треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого
середина моя наповнена камінням
і ніхто не стане моїм лиш спасінням
більшого, треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого
якби було серце, любив би
якби мав я голос кричав би
більшого, треба більшого, більшого
закінчення не буде іншого́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2014
Життя просте, нема в ньому складних задач.
Є ті в які ми сенси укладаєм несусвітні.
Та серце замирає як у кількості тих передач,
Де нам показують, що ми нікчемні.
Життя - це не серіал, не фільм, і навіть не програма.
Не інтернет, в який погрузли поколіна ми.
Це не період вічного чекання.
Хоч ми й живем від літа до весни.
Життя не можна проживати у книжках.
Не можна прослуховувати в пісні.
Життя - перо, яким записуєм моменти поруч нас.
Життя - це почуття, в яких ми тонем кожен день, як в темнім лісі.
Воно одне не вимагає каяття,
А мрій та дій йому від нас потрібно.
Не відкладеш його у довгий ящик забуття.
Як розібратись то воно керує нами, так начертано.
Хоч кажуть доля у твоїх, моїх руках.
Та це одна лиш сторона медалей.
На іншу подивитись зась.
Це не для наших рук, очей, долоней.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
́В мені грає музика,
дивне, нове відчуття.
Кожна нота на серці викарбовує звук.
Кожен звук, що зливається з іншим,
розбиває частинку льдовика.
Вона то тихенько заспокоює душу.
То вона грає гучно, піднімаючи ввись.
Вона згладжує рани крізь тишу.
Головне, щоб ці струни не розірвались.
Музика дає нам відчуття свободи
та польоту.
Серце їй підстукує у ритм.
Все погане перейшло через дорогу
і отримало червоне світло в відповідь.
День не починається без неї,як без кави.
Ніччю заколихує в глибокий сон.
З нею плачем, омиваєм душу,слухаєм октави.
З нею радуємся і сміємся пісні в тон.
Кожна пісня, що написана не марна.
Кожен з нас серед мільона їх знайде своє.
Сила впливу на людей її бесмертна.
Щастя в ній ховається моє,твоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2014
Я не понимаю, почему так сложно?
Люди сами усложняют себе жизнь.
Каждый день бросают в себя камнем,
Чтоб болело, что бы слезы лились.
Каждый божий день мы роем себе могилы.
Все глубже и глубже, до самых костей.
Не другим, а себе и закапываем там мечты свои.
Грубая сила и никаких тебе там тонкостей.
Все дни монотонны и пусты.
Минуты все тянутся вечностью.
Хотя просветления есть секунды,
Да не спасают они ни меня ни тебя от грешности.
Мы молимся нашим богам ради спасения.
Мы просим себе всех благ для наслаждения.
Мы думаем, все покупается, все продается.
В конце то концов,просто наша душа заблуждается.
Мы ходим одни между тысяч и тысяч лиц.
Да чтоб приручить хотя бы кого-то нужно время.
За деньги не купишь радостных лиц родных, лишь несколько ненужных вещиц.
И среди черного неба для нас не будет знамения.
Лучшее в людях это их молчаливость.
Да мало таких, у которых глаза говорят.
Сейчас час болтливости и дурных привычек.
Людей без мозгов и без принципов , они без ножа себя рубят.
Они обкладывают себя людишками со всех сторон.
Они не знают, одиночество зависит не от их отсутствия-наличия.
Мы можем убежать от них или забыть.
Да только от себя и своих чувств не скроешься.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487960
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.03.2014
мысли ее как вода,
бегут утекают куда-то в моря.
движенья ее не резки,
как будто река, плавно опускаются вниз.
вкусы ее совсем не такие,
как бы хотелось другим,совсем иные.
мечты ее день в день меняются,
хотя желает только одного, оказывается.
руки ее всегда теплые,
да некого ими греть, слабые.
ночь ее любимая пора,
она забирает в темноту страхи все, после долгого разговора.
сердце ее стучит очень громко,
запредельно и слишком близко.
кофе ее спаситель по-утрам,
она бы ему все отдала, и книгам.
улыбка ее слегка грустная,
но никто не замечает, да и не хочет этого она.
чувства ее топит океан,
бесполезных надежд и призрачных силуэтов,полный балаган.
лето ее основная причина ожидания,
кажется оно ей силы придает, чувство присутствия.
люди ее не сильно интересуют,
да одиночество душить без них, убивают.
она может забить на все свои принципы,
было бы ради кого это делать, не ради толпы.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2014
Живе одна світла душа між люду і темноти.
Блукає, ходить: тягнуться за нею нещасть нитки.
Та вірить душа, що порвуться вони.
У відчуття порине з головою свободи.
Вона бореться за кохання до хрипоти.
І вірить в справедливість до сліпоти.
Щось погане зробити - малі відсотки.
Душа ця ніби не з цієї жалюгідної планетки.
Здається, такі вимраючий вид, квітки.
Та заплуталась вона у сітки:
нерозуміння та мерзлоти.
Хоч сама вона переповнена доброти.
Розіб'ється лід, й нічого не лишиться від самоти.
Душа набере правильної висоти.
І буде слати мені фотокартки.
Де вона не сама і щастя до краю повна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
Я стою на краю, та не маю страху.
Ти забрав його в ніч середи.
Я не плачу, бо висохло море уже.
Ти пішов на початку зими.
Голос твій ще лунав у моїй голові.
Та він зник з першим подихом весни
(правда, роки пройшли).
Запах квітів мені нагадав про життя.
Все нове впереді, болю більше нема, вітер стих.
І по мене прийдуть вже нові почуття.
Я відкрию всі вікна навстіж і впущу океан теплоти.
Щастя зайде тихенько і спреться на стіл.
Не боюся я вже висоти.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014
Так хочеться туди,
де сонце топить свої промені у хвилях.
Так хочеться відчути прохолоду,
а може і полегшення з цих хвиль.
Щоб легко все сприймалось і ніяких там обмежень,
сидіти й слухати.
Як шум припливу топить камінці,
як чайки криком глушать біль.
Як під ногами хрупає пісок,
сидіти й зовсім ні про що не думати.
Щоб пусто в голові, не в серці.
Щоб вільною була, як птах.
Як у реальному житті так не виходить,
хоч в сні, хоч на годину відкинути той страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2014
Тримай в руках, тримай сильніше
і не пусти, лиш не пусти мене униз.
Кохай мене, кохай міцніше,
без тебе руйнується мій світ.
Нема для серця нічого страшніше,
коли само залишається в темноті.
Голоса твого нема нічого ніжніше,
говори до мене, весь час говори.
Ти моє найсокровенніше,
моя таємниця, мій дар з небес.
Ти не з цієї планети ймовірніше,
бо я ще не бачила тут таких.
Втратити зв́'язок з тобою - найстрашніше,
тому прошу, обніми сильно мене.
Немає нічого комфортніше,
ніж з тобою читати книжки.
Кава твоя найсмачніша,
готуй мені її кожен день.
Цілунки твої солодші,
ніж всі східні солодощі.
Зорі з тобою світять ясніше
й ніч не лякає мене.
Без тебе серце б'ється тихіше,
з тобою ж воно відстукує ритм.
Ще б це відчувалось реальніше,
а не тільки в моєму сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
струны одной души задела музыка
струны другой души играли песни ей,
и был тандем - двух сердец стук.
одно отстукивало ритм,
другое тихо подпевало.
не долго музыка играла,
не долго струны переплетались в танце любви.
владелец первых струн питался
владелец других же услыхал иную песнь,
и тут тандем тот разорвался.
сердце первое разбилось об жестокие струны любимой души,
иное сердце ушло й не осталось, разорвав струны влюбленной в него души.
не очень веселая история да вывод один:
не каждый кто кричит, что любит - прав,
не каждый кто молчит - не любит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481157
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.02.2014
Мрій, лети уверх, до неба
Крізь життя.
Кохай, радій не зупиняйся,
Поки чується твоє серцебиття.
Смійся часто, помиляйся,
Кожен день нові почуття.
Подорожуй, не сиди на місці,
Чекають тебе відкриття.
Знаходь нових людей, заводь знайомства,
Змінюй свої сприйняття.
Роби дурниці, цілуй незнайомців,
Скоро прийде весна.
Читай улюблені книги і
Викинь старе взуття.
Так мало лишилося часу,
Немає у нас безсмертя.
Знайди зараз час на дитячі мрії,
Потім вже не буде вороття.
І не ховай ти своїх почуттів, пусти їх пташкою,
Тоді відчуєш як тече по жилах щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
У всьому сенс втрачається,
коли душа болить.
Нічого вже не починається,
Коли останнє слово прозвучить.
Ти прощавай і душу відпусти.
Не треба рук і слів не треба.
Ти повз, а не крізь пройди.
Нема в тобі великої потреби.
Темніє за вікном,
Так ніби по сценарію.
В душі згаса вогонь,
Загинув головний герой оповідання.
Ніхто не плаче,
Чується лиш тишина.
Усе пробаче,
А як ні то не біда.
Усі герої розійшлися по домам.
Нікому не цікаво, чим закінчиться роман.
Герой сказав вже свій останній монолог.
Закрився занавіс, закінчив він свій некролог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
Цей день не пророкував мені нічого особливого. Такий же буденний та скучний. Навіть погода пророкувала про це. Небо не захотіло розмалюватись голубими і синіми фарбами. Просто стало сірим і пісним. Ранку я майже не пам*ятала: звінок будильника,ванна, кава, прасування одягу і я вже йду по алеї парку. Парк, правда, сьогодні був особливим. Запах осені пробивався крізь всі щілини старих дерев, навіть пташки своїм співом нагадували нам про прихід осені. Я люблю осінь. З нею в мене асоціюється запах чаю з м*ятки, теплі светрики( майже завжди на 2 розміри більші), м*якенькі коцики, ах, ну і звичайно листочки, як про них можна забути. Зелені, жовтенькі, оранжові, червоненькі…вибирай, кожному знайдеться до душі. На чому я там зупинилась? Ааа.. через хвилин 20 я вже заходила в університет через білі, великі двері. Другий поверх, аудиторія 217, пара німецької.< Скажу чесно, німецька це не моє. Не вмію я говорити, як марширувати: айн, цвай, драй…Але приходиться вчити, мови ж нам відкривають перспективу> Викладачка молоденька, на мить здалось, що вона нас трохи боїться, тому старається здаватись вимогливою і навіть строгою моментами, але добрі очі видають її. На диво швидко все пройшло. Хтось отримав оцінки, хтось ще просто не прокинувся, а мене сьогодні просто не чіпали, ніби відчували, що не варто. А далі мало початись пекло. Аж цілих три лекції, і всі на англійській. Для мене все пройшло як в тумані, крім одного, скоріш одної – Наталі. Вона для мене була як промінь світла в густій темряві. Сиділа поруч, ділились йогуртом, потім ходили по каву з круасанами, грали в ігри на телефоні Аньки( і виграли, а хто б сумнівався). І тут до мене надходить пропозиція:
- А давай погуляєм сьогодні? Поп*єм кави десь?
- Та з тобою хоч на край світу..ахах – відповіла я.
- От і домовились.
Весь наступний час пройшов в очікуванні. Може ви подумаєте, я дивна, що так реагую, але вона чудова, заворожуюча. З нею я можу мовчати або ж говорити без зупину, з нею я можу робити дурниці і не побачу в її погляді докору, тільки підтримка. Вона проста, відкрита ззовні для мене, але водночас всереді в неї бурлять всі океани світу. Вона – мій друг(і сподіваюсь, нічого не зміниться).
- Куди йдем? – почула я позаду себе
- Ой, така голодна, як навіть не знаю хто.
- Я знаю куди нам треба. Їдем до вокзалу. Ти не пожалієш. Там можна так наїстись і там чудова атмосфера.
- Поїхали, чого чекаєм? Я зараз вмру від голоду - з посмішкою відповіла я.
Зупинка. Від людей темніє в очах, в маршрутках нема чим дихати, ми навіть не намагались сісти. Стояли і поглядали на людей, які йшли на вулиці. Інколи перешіптувались, або ж просто мовчки переглядались. Їхали 40 хвилин. Але ми цього не дуже й помітили. Вийшли і ,взявши мене за руку, Кудряша потягнула мене до залу очікування.
- Ти куди? Ми ж їсти збирались? – здивувалась я.
- Ходи, канареєчка, зараз все буде - всміхнулась вона.
- Ну ладно, йдем.
Ніколи собі й уявити не могла що на вокзалі може бути таке чудове кафе. Назви я не запам*ятала(але це й не дивно для мене). Але все, від вбиральні з величезними дзеркалами і зручними умивальниками до інтер*єру в самому закладі зачаровувало. Здавалось, якийсь інший світ відкрився переді мною. Білі столики і стільці(важкі, зараза) трохи потерті, ніби зі старовинної кухні якогось там графа, громадні ковані люстри освічували весь зал. Ми ж вмостились біля вікна( є в нас одна схожість, обидвоє любим спостерігати за людьми). Напевно, я за 2 тижні перший раз нормально поїла, в спокійні обстановці, в чудовій компанії. За вікном стояв хлопець, в нього був мопед дивно-зеленого кольору. І зовсім не дивно, що ми обоє звернули на нього увагу. Сиділи, сміялись, отримали від двох незнайомих чоловіків побажання смачного. Ми здивувались, але було приємно. Через пів години ми обоє не могли нормально сидіти: салат, рис з овочами, стек з курячого м*яса, курячий бульйон, узвар нам напевно не давали цього зробити.
- Хоч якийсь толк з сьогоднішніх лекцій маю – сказала я – книжку нарешті дочитала.
- А що читаєш?
- 451 градус по Фаренгейту.
- І як там все закінчилось? А то я починала її читати, може десь в 10 класі так і не закінчила до тепер - спитала вона.
- А я розкажу тобі…
І тут почалось. Розказувала з емоціями, говорила швидко, напевно від того, що книга справила на мене хороше враження, і підштовхнула до різних думок.
- А чого ти взагалі її читати почала?
- То все контакти – відповіла я сміючись.
Вона посміхнулась у відповідь, їй це було так знайомо.
Ми обговорювали ще одну тему, але я випущу її з контексту( не для ваших вух це).
- Пора йти .
- Пора, хоч і не хочеться.
Ми поволі зібрались і тихенько вийшли, не турбуючи інших відвідувачів кафе. Йшли самі не знали куди, але знали по що - в пошуках солодкого. Вулиця Шопена, 2000-річчя Христа, Страчених( ніколи не бачила до тепер таких вулиць, хоч і живу в цьому місті вже третій рік). Нарешті, магазин який нам підійшов. Зайшли, довго не думаючи, вибрали 4 види тортів, купили по одному чупачупсу і двинулись на пошуки:
- Де б то нам сісти? Щоб люди не бачили двох ідіотів, які торт хочуть руками їсти?
- Он..он там..там є парк і лавочки. Десь вмостимся.
- Пішли.
- Нема де сіти..всюди ходять.
- Полізли на верх – сказала я не подумавши.
- А полізли.
- Сядем на мою кофту і ніхто нас бачити не буде.
Вилізли і самі здивувались. Там було так гарно. Відкривався вид на весь парк. Старі, могутні дерева дозволяли нам вільно дихати. На той момент я відчувала себе щасливою. Мені було добре. Ми всілись і почали жадібно пробувати торти. Не всі були аж прям таки дуже смачними, але нам сподобалось. Ми їли пальцями і ні про що не задумувались. Пахло осінню. Але не так як зранку. Пахло якимись червоненькими квіточками, які були посаджені на клумбах знизу. Ми сміялись, було весело, згадали багато моментів з минулого, побачили свою викладачку, яка вела в нас лекції, думали прослідкувати за нею( ну дуже вже було цікаво куди вона йде і яка вона, коли не вчить студентів), але нам було занадто добре і спокійно, щоб кудись йти( а ще напевно того, що тортів було ЗАБАГАТО). Доходила 5 година і тут ми нарешті згадали, що завтра теж існує і в тому завтра є знов 4 пари, і що нам би не завадило хоч щось повчити. Зібрались, домовились, що доїмо завтра на парах і пішли вниз по вулиці. Яке ж чарівне це місто. Скільки деталей, які ми не помічали до тепер. Скільки довгих вулиць, по яких ми ще не ходили. Так, розмовляючи ми й дойшли до пункту нашого призначення. Мені в одну сторону, їй в іншу.
- Ну що ж, прощавай, до завтра.
- Дякую тобі за маленьку історію до кави – сказала я.
- Нема за що, звертайся…і тобі дякую.
Ми обійнялись міцно, попрощались і розійшлись. Але не надовго, бо ж завтра знов будем сидіти за одною партою і ділитись чи то яблуком, чи то кавою, чи то цікавою розповіддю.
p.s. дякую тобі, чудо:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478804
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 11.02.2014
не радует ни утренний кофе, ни вечерняя мла.
кажется душа умерла.
не спасает ни общение, ни веселая музыка.
кажется душа умерла.
не помогает ни алкоголь, ни наркота.
кажется душа умерла.
тянет вниз лишь одиночество и тоска.
кажется душа умерла.
отныне я только одна.
никто не придет уже больше сюда.
остались ключи в дверях и одна пустота.
сбылось, то, чего так хотела сама.
серые стены и темнота
остались у меня навсегда.
теперь пустая комната - моя подруга.
а за окном лишь немая картинка одна.
я могу сойти с ума.
и еще, кажется моя душа умерла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478802
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2014
лечу до верху, тягне вниз.
а серце стукає сильніше.
хтось скаже: йди й не повернись.
а я на зло підійду ближче.
відчується тепло в руках,
у венах кров гаряча ллється.
та то лиш мить, то був лиш сон,
що дуже швидко закінчиться.
відкрию очі, світ згубився в темноті.
секунду тому відчувала щастя.
здалось, душа завмерла у польоті.
та зараз обпікає серце одна лиш батарея.
до ранку близько, цокає годинник.
цок-цок, цок-цок - це мого життя стук.
стрілки біжать, а я за ними навздогін,
хотілося б призупинити звук.
та пізно, сонце промені кидає
нагадує, прийшов вже новий день
а я із посмішкою на обличч,і зустрічаю,
і з пустотою й ніччю на душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2014
Наши души желают страсти.
Той, когда сердце горит.
Той, когда руки немеют от счастья,
А голова молчит.
Чувствуется внутри все рвется,
Рвется на волю крик.
Каждая косточка от сладостной боли корчится.
Каждая вена замирает на миг.
Чувство, как будто душа хочет вырваться
Из заточения вечных мук.
Только без сердца дышать ей не хочется.
Так уж устроен внутренний мир.
В эти моменты сознание теряется
В чувствах и здравом уме.
Можно сказать война начинается,
Между двумя людьми.
Всю нашу жизнь этот бой продолжается.
Между тобой и мной.
Выигравших и проигравших здесь не останется.
Смерть разрешит наш спор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477383
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2014
{сьогодні було чудовим
сьогодні відчуття присутності
охоплювало мене,
присутності тебе
у мене за спиною,
подиху біля шиї моєї
твого,
я відчувала думки
твої,
доторки твої
такі теплі були,
слова твої
викликали посмішку в мене,
а душа раділа від того
що ти є
та просто не вистачає і все}
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014
Захисти, мені це потрібно,
Перелом почуттів та надій.
Захисти, тобі ж це не важко,
біль забери, щось так душить всередині.
Тобі так легко це зробити,
Лиш декілька слів, говори!
Не стій, не мовчи я благаю,
горить, все горить, ну спаси.
Не чуєш, не хочеш, ну нащо тобі,
А я помираю, вмираю, а ти...
А ти і не глянеш, тобі все одно.
А я... та вже пізно, вже пізно, іди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014
І ось на краю одинока душа.
Стоїть, та ще крок і пропаде вона.
В воді каламутній життя,
втопитися хоче вона.
Ніхто не тримає її за рукав.
А так би хотіла відчути любов.
А так би хотіла краплинку тепла.
та чує лиш холод, що дає їй ріка.
На світі блукає мільйон таких душ.
Що просто втомились шукати.
Чекати не стало у них просто сил.
А так же хотілось кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2014
почему-то, от чего-то в друг я стала оптимистом.
и забылись все невзгоды и беда куда-то отошла.
и тот жаль прошел, что болел, за прошлым.
и тот ком, что дышать мне мешал на полную грудь
вдруг исчез.
говорят, что душа вес имеет большой,
если трудно высказывать, что там на ней.
что там на душе, что душит и просто мешает жить
тогда-то нам трудно идти, ведь тянет тот груз
прямиком вниз.
и я всегда попробовать хотела,
как это жить - когда идешь только вперед.
когда проблемы исчезают по одному велению судьбы.
а голова светла, и даже тараканы бегут не туда,
а из.
испытала я все это на себе,
чувство , словно не туда попала.
словно голова пуста, да эмоции наивны и просты.
будто бы не я хожу и чего-то не хватает,
обычных слез.
дура я, вот мой диагноз, жду того, что боль несет.
может от того что по другому не умею.
может потому что по другому не хочу.
быть моей душе тяжелой до конца ее дней,
не бывает чудес.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475010
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2014
все стало мутным
не таким, как представляла.
теперь страх перешел черту,
а я то думала изменится,
а оно не изменилось.
все то же самое, но только чуть не то,
все те же самые, да только вот не те.
до жути я боялась перемен,
а тут, сюрприз, боюсь, что так останется.
и вот не странно ли,
того бояться что хотела до смерти?
ни смерти нет, ни жизни толком,
лишь я лечу вниз головой, ногами вверх.
но я лететь хочу прям до конца,
прям до последнего седого волоса,
до дня рождения правнука,
а уж тогда разбиться
об тонкий лед моря,
утонуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473961
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.01.2014
чорний кіт і кава,
зелений чай і музика.
прогулянки й люди,
самотність й книжки.
людини.
брехня і омана,
правда і відрада.
зради й удари,
вірність й чари.
любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2014
моя душа втрачає голову.
а тіло намагається зберегти залишки душі.
ведеться боротьба, в якій я програю.
та мені ці удари байдужі,
так веселіше.
голоси в голові ведуть смішні бесіди.
цікаво слухати коли чіткіше,
вирішується фатум мій.
я намагалась брати участь
у цій всій дивній метушні.
а потім зрозуміла, все даремно.
ті голоси були безстрашні і глухі.
ось і все. зв'язали руки, зав'язали очі.
і світ навколо вже не лякає.
сон не повториться знов вночі.
і серце вже ніщо не обпікає.
я захопилась грою,
я захопилась тобою.
прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
життя підносить подарунки
як їй здається в самий раз
та ми чогось від того не щасливі
чогось не вистачає нам.
мені так хочеться літати
від почуттів, не треба крил
мені так хочеться проспати
усе життя із тим одним.
читати разом,
я буду пити чорну каву, а він чай.
гуляти разом, я замерзну,
а в ньому тектиме гаряча кров.
я буду беззупинно говорити,
а він мовчатиме і знатиме :одна.
що я одна, кого тріщання
для нього як мелодія Шопена.
рука в руці, і світу буде мало,
коли у двох серця вогнем горять.
душа до душі, може й зухвало.
боюсь, нас уже тоді не погасять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014
чогось так мало
мені так мало
а може дивно
та точно зрозуміло
сама винна
сама винна
ахах..та це не новина
чомусь мало
чому мало?
скажу більше
усе зламала
скажу менше
усе згубила
я винна?
ти віриш
ти вірний?!
я дивна
життя - кругле
усе вернеться
тобі відгукнеться
мені відгукнеться
страшно?
я вільна
сумно
лишилась одна
смійся
від болю
плач
я щаслива
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014
[мої думки сповільнились
а мої руки болять
моя душа так втомилась
а очі плачуть
та що таке це зі мною?
тріщить моя голова
а серце ниє від болю
напевно це вже біда.
та завтра прийде
і знову я встану зранку
сама
і знов прийдеться всміхатись
і знову буде війна
в мені
та це ніхто не побачить
цього ніхто не сприйме
всі будуть бачити зуби
а що в середині - ні]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014
море, почекай, ще трохи і я засну
ти мій єдиний , той хто не покине
широкий, вірний і безмежний
та більше і бажати гріх для мене
ти вибачай, що в тобі сумнівалась
в людях щось шукати
марно намагалась
спочатку мовчала і пошепки просила
потім кричала та й то не помогло
я знаю ти не просиш ні пояснень ні подробиць
а їм лише пікантні місива давай
своїм теплом ти лиш мене укриєш
своїми хвилями ти лиш мене поцілуєш
безмежністю своєю лиш мене обнімеш
і я тону
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014
я так і не навчилась відпускати з посмішкою.
я так і не навчилась ховати біль.
я так і не навчилась бути самотньою.
я так і не навчилась...
ти так і не навчився мене любити.
ти так і не навчився розуміти нас.
ти так і не навчився вільно жити.
ти так і не навчився...
я обіцяла: плакати не буду.
ти обіцяв: не залишу я тебе.
я обіцяла: жити далі буду.
ти обіцяв: ніхто не цілуватиме твоїх долонь
як я.
тепер любити ти навчився,
а я ховати біль.
тепер навчився вільно жити,
а я сміюсь, пускаючи тебе.
тепер залишилась самотня,
а ти не стримуєш сльози.
тепер цілують мої руки,
а ти, а ти все зрозумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014
Сьогодні все було добре,
сьогодні все якось простіше.
Я встала й відчула, що краще,
я встала й відчула, що легше,
і дихати й жити.
Напевно відпустило - подумала
й налила кави.
Напевно забув - подумала
і вийшла з кімнати.
Я йшла і не знала як далі бути,
але йшла й не відчувала страху.
Це перший день без тебе й смутку,
це перший день вільного польоту,
це час для підняття у верх.
Вдихнула повні груди кисню
і зрозуміла, я одна.
Та якось дивно, я щаслива,
хоча і плакати б могла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
життя - куди воно іде?
і кожен день нам щось несе
і радість й біль у тім букеті
й розчарування теж там є.
а ще щасливі там моменти
сумні, які чіпляють нотки нашої душі
але так швидко розлітаються
оті пелюстки гамірні.
не намагайся їх зловити
живи і насолоджуйся життям
тобі ж не знати скільки залишилось
не знати скільки є ще там хвилин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
Врятуй мій світ,
візьми за руку
як в перший раз
у снах моїх.
Мені так важко з цим змиритись,
що ти далеко десь на цій землі.
Ти там де є тепло і світло,
Я там де цього вже нема.
Ти там де люди відкривають душу,
Я там де навіть і людей нема.
Жалітись я немаю права,
тому скажу тільки одне:
ти будь щасливий і не згадуй,
прошу не згадуй ти мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
так багато писали про щастя,
так багато людей все ж бажають його
та питання просте випливає одразу
що для тебе є щастя? а може і хто?
ми всі прагнем його, намагаємсь знайти
кожен день ми надіємсь на нього
та,здається, чим більше чекаєш
тим ти більше втрачаєш
якщо чесно, я перестала чекати
перестала надіятись, тратити час
намагаюсь насолоджуватись моментами
просто жити, хоч це й не завжди рятує нас
то ж скажіть мені, що таке щастя?
всі його хочуть, а щастя нема
а ви роззирніться, зніміть чорні окуляри
щастя ж навкруги
в посмішці мами, в співу птахів
в улюбленій музиці й каві
в книжці з чудовим кінцем
і просто в людині коханій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
Мне кажется я стала уж совсем бесчувственной
иль то мне кажется, а может так и есть
толь от того мне страшно, что одна останусь я
толь от того что никого я не смогу уж полюбить
и сердце тихо разбивается
и сердце тихо так кричит
да только некому его услышать
да и слышать нечего, увы
а знаете, да год назад
оно бурлило и жило
да, сердце думало, что любит
а знаете, теперь оно устало
и угадайте от чего? от боли?
а может от самой любви
которая всю полностью меня уж поглотила?
неужто никогда никто не приручит
меня и не заменит мне свободы?
неужто не найдется никого, кто
в один лишь миг пленит меня навечно?
да вот беда, а может быть и к счастью
но нет того кто взглядом покорит меня
наверное останусь я одна
горда и независима, зато свободна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470747
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.01.2014
чиясь брехня нам гріє серце
чиясь нам в горлі комом є
чиясь брехня нам милить очі
чиясь отруює нам ночі
та ми це терпим все
чиїсь слова як мед на душу
чиїсь нам просто обпікають руку
чиїсь слова як пісня неба
чиїсь як крекіт стаї гав
та ми забудем це
ми слухаєм лиш те,
що нам приносить болю.
і затикаєм собі рота,
коли вартує прокричать.
та ми вважаєм правильним оце
допоки ми так будем жити
між нами й щастям бутиме межа
ми самі ті будуєм стіни
крізь які ми не можемо втекти
та ми не розуміємо цього
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014
Багато людей проходить крізь нас
Крізь наші серця і душі
І кожен по собі лишає знак
Хтось добрий, а хтось не дуже.
Й здається вже місця нема,
Й душа не стягне більше болі
Та, може нажаль, серце просить: ще раз.
А може це признак любові?
Одне запитання живе в голові:
Для чого усі ці страждання?
Невже щоб любити когось просто так
Потрібно погратись у шахи?
Побачити смерть короля і ферзя
Відчути на собі удари?
А потім програти, не ступивши крок
Тобі шах і мат - усе й зразу.́
(Incubus – Love Hurts)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Мысли скопились комом в горле,
они хотят на волю, им там больно
они хотят свободы, больше места,
да только нет никому дела,
что выразить они хотят и странно
ведь вроде есть друзья в цене
которым ведь должно быть интересно
хотя, кого обманываю я?
Всему и каждому его проблемы интересны
зачем же тратить время на других?
зачем же слушать бредни друга,
когда им сериал важней его нытья?
Вот потому и мыслям больно,
вот потому им трудно выживать
что люди их не слушают покорно,
а просто топчутся на них.
Сначала было очень трудно
мирится с этим безразличием,
потом все легче, легче, легче́
ну а потом уж вовсе не болит.
В один момент я перестала биться
об толстый лед вашей души
и оказалось, что без вас
и ком то в горле вдруг исчез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470562
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2014
А ти ні за що люби,
люби за так, за просто так.
А ти ні за що не пусти,
не відпусти, тримай.
А ти ні за що не кричи,
не рань душі тої тонкої.
І пам'ятай, що то хрусталь,
що то не глиба з каменю.
Ти мовчки все роби, без слів,
цілуй, даруй тепло і ласку.
Ти будь, ти будь і не губись,
обов'язково подаруй їй казку.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470362
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.01.2014
Люди дивні створіння -
Завжди і всього їм мало.
Яким би не було бажання,
кричуть дайте ще: нам не стало.
Люди дивні створіння -
можуть убити любиме.
Вбити усі сподівання,
те що без них не існує.
Люди дивні створіння -
кажуть що вони вільні.
Кажуть: ми вийдем за гарні,
хоч і за носа свого не бачуть далі.
Люди дивні створіння -
вигадали якісь маски.
І кожен день їх міняють,
думають ніби із казки
Люди, припиніть жити тільки у своєму світі.
Просто зніміть окуляри і постарайтесь зрозуміти,
Ви не одні в цій картині, й ви не кати щоб карати.
Знайте, вернеться бумерангом, тож перестаньте плекати
марні надії́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Одного разу хтось сказав мені
тримай всі почуття за тисячу замками,
і як би не просили, не давай ключі
якщо не хочеться лишитись з ранами
на серці і душі.
Одного разу двері в душу відчинилися самі,
чи то від вітру, чи від дивних почуттів,
які пройшлись крізь губи аж до серця
і я відчула пропадаю в океані відкриттів.
Тонула я в воді чи то в любові,
коли вже кисню не було, він піднімав за руку та й наверх,
а потім опускав і знов задуха,
а потім рятував і знову вибух.
Одного разу, як повітря стало зовсім бракувати
а я надіялась на руку, та де там.
Один ковток, і все немає часу жалкувати,
от тут мені згадалися слова:
ти не пускай людей своєї далі голови,
тримай на відстані лиш витягнутої руки,
бо як зайдуть хоч трохи далі,
уже і не цікавитимуть ніякі їх деталі.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470331
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.01.2014
Ми живем у вік розрухи,
Не живем, а доживаєм.
Щастя падає повз руки,
І ми далі йдем, вмираєм.
Час це річ, що невблаганна
Він тікає без зупину.
І від нас тільки залежить
Бігти поруч чи позаду.
Кожен з нас чогось боїться
Болі, чи то страх самотності,
Помилитись чи того, в що виллється
його життя.
І прикривши пеленою очі
Йдем назад, хоч й крок вперед.
І заплутавшись в своїй немочі
ми втрачаєм час насамперед.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014