Аліса Росс

Сторінки (1/1):  « 1»

Дракон та лицар

[i]Високо  в  горах  –  де  сонце  ночує
Тихо  сивіли  драконячі  очі.
І  ніхто,  і  ніколи  того  не  почує
Не  побачить  ті  очі  співочі.
Дзвінко  сонце  сідало-ховалось
За  схилами  гір,  в  небеса.
І  в  дракона  очах  вишивалось
Квітками,  й  творилось  у  чудеса.
А  за  спиною  печера  та  клята
Не  давала  спокою  і  сну.
І  над  його  головою  малі  ті  орлята
Літали,  відчувши  весну.
А  на  лапах,  старіших  ніж  гори  ті,
Висіли  магічні  кайдани.
І  що  у  високій  небес  красоті,
Коли  на  серці  віків  такі  рани?
Він  –  останній  у  світі  дракон!
Лиш  сльозинка  покотиться  вниз.
Боги,  та  хай  же  то  буде  сон!
Щоб  людей  тих  той  Фенрір  погриз!
І  ось  перед  поглядом  тихим
З*явився  лицар  –  один  теж
На  цілій  планеті  –  і  за  спиною  дим
Віків  і  страждань,  і  війн,  і  пожеж.
Та  дракону  вже  якось  не  так.
Вже  не  хочеться  битися  зовсім.
Відвернувся  він…  А  той  дивак
Підійняв  меч  важкий  і  невдовзі
Кайдани  розпались  –  о,  боги!
І  лицар  всміхнувся  –  як  старець  забутий.
Ще  в  світі  такої  не  було  перемоги!
Їх  очі  і  небо  змогло  би  почути.
Тож  високо  в  горах  –  де  сонце  ночує
Тихо  сивішали  очі  героїв  останніх.
Дракон  посміхається,  лицар  жартує.
І  живуть  до  сих  пір  у  сказаннях…[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443164
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 13.08.2013